|
Італія в 1918 - 1939 роках
план:
1. Наслідки Першої світової війни для Італії.
2. Робоча і селянський рух.
3. Встановлення фашистської диктатури.
4 Італія в роки фашизму.
5. Зовнішня політика. Напад на Ефіопію. Союз з Німеччиною.
1. Наслідки Першої світової війни для Італії.
Італія вийшла з Першої світової війни настільки ослабленою, що її територіальні домагання мало бралися до уваги. Настрої реваншу і защемленого національного самолюбства стали важливим фактором розвитку політичного життя в країні. Внутрішнє становище Італії характеризувалося серйозними соціально-економічними потрясіннями. Війна дорого обійшлася країні. Італійська армія втратила у війні 635 тис. Убитими, близько 500 тис. Позову-лікувалися і понад 1,5 млн. Полоненими. 65,5 млрд. Лір золотом поглинули витрати. Італія виявилася великим боржником своїх союзників по війні, головним чином США та Англії. Посилювалася інфляція, і курс паперової ліри падав. Державний борг досяг величезних розмірів. Демобілізовані з армії солдати не зна-дили роботи. Зростання безробіття ускладнювався тим, що еміграція з країни, завжди відволікають частину робочої сили і прекратившаяся під час війни, не відразу возоб-новілась з настанням світу.
Правлячим колам Італії не вдалося домогтися осу-ществления своїх територіальних вимог. За Лондонською угодою між Італією і Антантою, підписаним незадовго до вступу Італії у війну, вона розраховувала отримати Трентіно і Південний Тіроль на Півночі. Трієст. Істрію і Далмацію на Сході. Італія також розраховувала отримати хоч зіатскіе володіння за рахунок Туреччини. Але Англія та Франція не були зацікавлені в посиленні Італії в Середземномор'ї, а в стані переможців Італія оказа-лась одним з найслабших партнерів. На Паризькій мирній конференції колишні союзники справи все можливе, щоб урізати територіальні претензії Італії. В результаті роботи конференції Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Полу, Горіція, прикордонну територію з Австрією. Вона не отримала ні Далмацію, ні Фіуме, що було однією з головних цілей у війні. Італія, по поширенню-траненному в той час висловом, відчувала себе переможеною в таборі переможців ". Разом з тим перебудова економіки на військовий лад привела до значного зростання важкої промисловост-ти. За роки війни Італія з країни аграрної перетвори-лась в країну аграрно індустріальну. Особливо сильне розвиток отримали металургійна, машино-будівельна та хімічна промисловості. З'явилися і зміцнили свої позиції за рахунок державних креди-тів такі гіганти, як концерни "Ансальдо", "Ільва" у важкій індустрії, "Фіат" в а втомобілестроеніі, "Бреда" у виробництві військового спорядження, В той же час середні і особливо дрібні підприємці розорялися. Відразу ж після закінчення війни, зіштовхнувши-шись з відсутністю досить ємного внутрішнього ринку в результаті порушення традиційних внешнетор-гових зв'язків, італійська промисловість виявилася в скрутному положенні, Почалося різке падіння виробниц-ства, яке перейшло з 1920 р, в економічну кризу, в сільському господарстві спостерігався процес скорочення посівних площ, основна маса селянських хо-зяйств бідних ла і розорялися, Зарплата робітників в 1918 р, не перевищувала 76% довоєнної. Інфляція різко погіршила становище службовців і чиновників.
Незважаючи на те, що Італія була в стані переможете-лей, в абсолютної більшості суспільства не було осно-ваний бути задоволеним післявоєнної життям,
2. Робоча і селянський рух.
В умовах економічної кризи, різкого падіння виробництва, банкрутства дрібних і середніх підпри-ємств в країні активізувався робітничий і селянський рух, яке було обумовлено також падінням довіри до уряду. У робітничому русі домінує-вали радикальні течії, які висували гасла уста-новлення диктатури пролетаріату в формі радянської влади, страйки часто супроводжувалися захопленням заво-дів і фабрик. Головними центрами цього руху були Мілан, Турин, Генуя та інші промислові міста Північної Італії. Робітники вимагали введення 8-часово-го робочого дня і підвищення зарплати. В цілому страйкувало 1,7 млн. Робочих.
Строкатий калейдоскоп лівих сил, їх різні форми і методи боротьби за інтереси трудящих, відсутність про-ствие конструктивного єдності уможливили прихід до влади фашистів.
3. Встановлення фашистської диктатури.
Великі підприємці, численні дрібні власники, селяни були вкрай стурбовані роз-ством лівого руху, яке ставило собі за мету, перш за все, переглянути ставлення до власності. Уряду Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватної власності. Збої погляди, надії вони звертали на зароджується фашистський рух. Перші виступи фашистів відносяться у 1919 г. Їх організація називалася "Союз боротьби". Основою її ідеології був лютий націона-лізм в поєднанні з соціальною демагогією. Спочатку організація нараховувала кілька десятків чоловік, але поступово розширила свої ряди, головним чином за рахунок колишніх фронтовиків.
Фашисти знали почуття і настрої фронтовиків. Багато з них увірували в силу як універсальний засіб вирішення протиріч, а ціна людського життя в шкалі моральних цінностей різко впала. Ця маса запеклих на весь світ людей була переповнена-на невдоволенням, яке могло спалахнути від першої ж іскри. Фашизм намагався вербувати на свій бік насамперед повернулася з фронту молодь, серед якої відбувалося різке політичне розмежування. Невелика її частина поповнила ліворадикальний руху-ня. Решта, головним чином вихідці з мелкобур-жуазную сімей, які досягли на війні чинів і почестей, не збиралися займатися скромним працею конторників, вчителів, техніків, дрібних адвокатів, тим більше що Італія давно страждала надлишком працівників цих професій. Тріскучі фрази, ефектні жести, абсо-лютні політична безпринципність фашистів - все це приваблювало молодь, готову на що завгодно, аби тільки не тягнути лямку прозового існування. Важки-лий матеріальний і моральний криза переживали середні верстви населення, дрібні власники. З паде-ням курсу ліри перетворювалися в привид накопичені заощадження, придбане положення і доходи. Буду-ний здавалося безпросвітним. Матеріальна необеспе-ченность численної інтелігенції зводила її в соціальному відношенні до рівня люмпен-пролетаріату.
Гасла захисту дрібної власності, демагогія, спрямована проти нажівшіхся на війні "акул капі-талізма", створювали фашизму видимість спільності його інтересів з інтересами середніх шарів і дрібної буржуа зії. Фашизм встановив тісні зв'язки і з великими землевласниками. Великий капітал, з яким порядком набридли відсутність політичної стабільності в країні і загроза розширення ліворадикального руху, бачив у фашизмі можливість зміцнення держави і його протекціоністської політики по відношенню до монопо-ліям.
На чолі італійського фашизму встав Беніто Муссоліні (1883--1945 рр.) Майбутній дуче (вождь) народився 23 липня 1883 року в селі Довіа (провин-ція Емілія-Романья). Мати, Роза Мальтон, була сільською вчителькою. Батько, Алессандро, промишляв ковальським і слюсарним ремеслами. Сім'я жила не багато, але й не бідувала. Обра-тання Муссоліні почав отримувати в школі мона-хов в Фаенца. Беніто ріс непокірним, примхливим, агресивним і часто порушував встановлені монахами жорсткі правила. Вже тоді майбутній дуче 4 намагався верховодити товаришами, нерідко тягав в I кишені ніж і в бійках навіть пару раз пускав його в хід. Після закінчення школи викладав в молодших класах, але недовго - в 1902 р відправився на пошуки щастя до Швейцарії. У 18-19 років він вже виступав перед невеликими аудиторіями, громлячи італійський уряд і називаючи себе соціа-листом. Він познайомився з працями К. Каутського, П. Кропоткіна, Р. Штірнера, О. Бланки, А. Шо-пенгауера, Ф. Ніцше. Муссоліні був розумним, але вельми поверхневим людиною: з легкістю засвоював чужі ідеї, мав звичай через деякий час видавати їх за свої, вихоплюючи з теорій лише те, що йому подобалося і було зрозуміло. Висунувся як журналіст і оратор. У 1912--1914 рр. - редактор центрального органу ІСП газети "Аванті". За агітацію за вступ Італії у війну на боці Антанти в листопаді 1914 р був виключений з соціалістичної партії. Тоді ж заснував газету "Пополо дІталія" (майбутня газета італійських фашистів). У березні 1919 р став засновником фашистської організації "Фашио ді комбатіменто".
У 1920 р фашисти, організовані в загони чорносорочечників, почали погроми робітничих і демократичних організацій, побиття і вбивства політичних і профспілкових діячів, в країні запанували терор і насильство. Влада не чинили жодного опираючись-ня. Більш того, військові, поліція, суд фактично заохочували фашистський рух. Зброя чорносорочечники отримували зі складів армії, професійні офіцери навчали банди і керували їх операціями. Восени 1922 року в Італії фактично встановилося двоев-ласти: фашисти брали під свій контроль всі нові міста і провінції, а центральний уряд дивилося на це крізь пальці. Стало ясно, що правлячи-щие кола остаточно взяли курс на передачу фашизму влади. Залишилося вирішити питання про те, в якій формі це зробити. Однак обстановка змінювалася настільки стрімко-тельно, що остаточний вибір уже не залежав від волі тих чи інших політичних діячів.
Азартний гравець, Муссоліні зробив ставку на ВООР-ваний захоплення влади, але його долали сумніви. Фашисти не мали необхідних технічних засобів для здійснення заколоту. На високий "бойовий дух" розраховувати також не доводилося, бо вони звикли здобувати перемоги, лише будучи в більшості. Але загальний тактичний розрахунок дуче був вірний: ставка справи-лась не стільки на удар, скільки на небажання проти-ника чинити опір. У якийсь момент він зрозумів, що настав його час.
Точки над "і" були поставлені 24 жовтня 1922 року в Неаполі, де в театрі Сан-Карло відкрився черговий з'їзд фашистських спілок. Муссоліні виступив на ньому з агресивною промовою, ультимативно зажадавши у прави-тва надати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. Він барвисто живопис-сал про свою відданість монархії, яка нібито не може і не повинна опиратися силам, що несе оздо-ровленіе нації. Муссоліні, всю свою політичну кар'єру проделавший під республіканським прапором і рік тому демонстративно залишив засідання парламенту, де виступав король, цей самий Муссоліні, розуміючи силу монарха, тепер розшаркувався перед ним. Увечері того ж дня в готелі "Везувій", де зупинився дуче, зібралися його найближчі сподвижники (І. Бальбо, 4. М. Де Віккі, Е. Де Боно, М. Бьянкі) і був намічений тан захоплення влади: 27 жовтня - загальна мобілізація фашистів, 28-го - атака на головні центри країни. Три колони сквадристи - членів фашистських бойових загонів (сквадри) - повинні були увійти в Рим з боку Перуджі, пред'явити ультиматум уряду Л. Факту і оволодіти основними міністерствами.
Відразу пролилася кров: в Кремоні, Болоньї, Алессандрии сквадристи стали некерованими. Кабінет міністрів прийняв рішення про відставку, але попередньо затвердив і розіслав на місця декрет про стан облоги, в якому армія отримала необхідні повноваження для наведення порядку. Однак король Віктор-Еммануїл III відмовився підписати цей декрет. Коли фашисти 28 жовтня йшли колонами на Рим, дуче знаходився в редакції "Пополо дІталія" в Мілані. Префект міста виставив біля будинку охорону, і Муссолі-ні виглядав швидше охороняється, ніж переслідуваної владою персоною. Вдень 29 жовтня дуче отримав довгоочікуване звістка про призначення його прем'єр-мініс-тром. Увечері того ж дня в спеціальному поїзді Муссо-лини прибув до Риму, з'явився до короля і, вийшовши з ним на балкон, вітав натовпу чорносорочечників. Іта-льянскіе фашисти прийшли до влади.
4 Італія в роки фашизму.
Стрижнем ідеології італійського фашизму був примат нації над інтересами всіх інших соціальних груп і окремо взятих індивідуумів. Інтегрується-ванні інтереси нації повинно було виражати фашистська держава, поза яким не могли суще-ствовать ні політичні організації суспільства, ні групи, ні навіть індивідууми. Грунтуючись на принципах корпоративізму, держава повинна була примиряти в своїй єдності різні суспільні інтереси. У свою чергу, корпоративізм трактувався фашистами як "новий тип політичної організації суспільства", був протиставлений соціалізму і лібера-лізм одночасно.
Програма фашистів була проста і доступна і оби-ному, і люмпену, і інтелігентові, і підприємцю. Вона включала в себе скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів, загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, скасування таємної дипломатії і загальне розору-ються, заборона банківських операцій і прогресивний податок на капітал, встановлення для всіх 8- годинного робочого дня і мінімуму зарплати, участь робітників в тех-зації управлінні підприємствами, націоналізацію військової промисловості, передачу землі селянам, заборона дитячої праці до 16 років, загальна освіта і безкоштовні бібліоте ки. Таким чином, фашисти зверталися не якомусь конкретному соціальному прошарку, а до всіх італійцям, що жадали відчутних соціальних і політичних змін.
Відразу ж після перевороту, не дивлячись на збереження парламентських форм, з'явилися два нових дер-них інституту: у грудні 1922 р - "Великий фашіс-тскій рада" (БФС) і січні 1923 королівським декретом було закріплено створення фашистської милі- ції, яка відтепер стала називатися "Добровільна міліція національної безпеки" (ДМНБ). БФС контролював законопроекти перед внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. Ство-ням ДМНБ Муссоліні прагнув домогтися переважаючи-ня виконавчої влади в особі фашистського уряду над законодавчою в особі короля і парламенту. Передача ДМНБ в підпорядкування Муссоліні посилювала його особисту владу.
У посиленні фашистської диктатури особливе значення мав закон від 3 квітня 1926 р затвердив контроль уряду над профспілками. Після замаху в кінці жовтня на Муссоліні, 5 листопада 1926 був виданий закон про розпуск всіх "антинаціональних" партій, ніж формально завершився перехід до однопартійної систе-ме. У 1927 році була прийнята так звана "Хартія праці", згідно з якою встановлювався корпо-ративного принцип структури держави і суспільства Італії. Замість профспілок створювалися корпорації, що об'єднували робітників і підприємців кожної галузі виробництва. Ці корпорації перебували під державним контролем і повинні були стати краї-гольную каменем фашистської державності. Канді-датов в парламент могли тепер висувати тільки корпорації. Нечисленна опозиція не мала ніяких можливостей для протистояння фашизму на парламентському терені.
В основі фашистської доктрини лежала ідея "загально-національної" влади, що стояла нібито на сторожі "загальних інтересів, Виходячи з цієї ідеї, фашисти вимагали від народу повного підпорядкування." Все в державі і нічого поза державою ", - ці слова Муссоліні - свого роду формула фашистського тоталітаризму. У цей період були видані закони про чистку державного апарату від "підозрілих елементів", про заборону різних асоціацій, які не контролюються фашистською партією, про право префекта конфіскувати номера газет. Особливе місце займав закон від 24 грудня 1925 року про права прем'єр-міністра. Відповідно до цього закону глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний подавати у відставку в разі винесення вотуму недовіри.
Фашистські діячі, використовуючи своє становище, самі ставали великими промисловцями і фінан-систем. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних в 1929 р, 175 займали оплачувані посади в адміністративних радах великих акціонерних товариств. Державне регулювання здійснювалося фашіс-тскім режимом в інтересах економічної підготовки до війни з метою реалізації агресивних планів італійсько-го держави. Таким чином, терористичні функції фашистської держави, все його організаційні та еко-номічного заходи зв'язувалися з загарбницькими зовнішньополітичними планами.
5. Зовнішня політика. Напад на Ефіопію. Союз з Німеччиною.
Агресивна і загарбницька зовнішня політика була однією з характерних рис фашистського режиму. Економіка країни в 20-і рр. переживала істотний підйом, який не в останню чергу забезпечувався потоком американських позик в країну. У плани фашіс-тов входили встановлення контролю Італії над усім Середземномор'ям і експансія на Близькому Сході.
У лютому 1929 р успішно був дозволений конфлікт між католицькою церквою і фашистською державою. У Римі були підписані Латеранські угоди відповідно до яких Італія визнавала Ватикан суверенною державою і зобов'язувалася виплачувати Великому престолу великі грошові суми. Цей акт забезпечив Муссоліні безумовну підтримку католич-ської церкви. Виступаючи 14 лютого 1929 і кажучи про недавно укладені угоди, папа Пій IX назвав Муссоліні людиною "посланим Італії провидить-ням".
Готуючись до агресивних військових дій, Італія ще в роки економічної кризи значно роз-рила будівництво військово-морського флоту. У 1934 р Муссоліні взяв на себе керівництво військовими минис-ства, заявивши при цьому: "Почалася епоха озброєнь-ний".
В кінці того ж року Муссоліні почав підготовку до захоплення Ефіопії, мала військове стратегічне значення для панування в Африці. Використовуючи суперечать-чия між Францією і Німеччиною, Муссоліні домігся зближення з Францією і підписав в січні 1935 р, угода, яка фактично означало згоду Франції на італійську агресію проти Ефіопії. 3 жовтня 1935 р без оголошення війни 600-тисячну італійська армія почала вторгнення на територію Ефіопії. Незважаючи на величезну перевагу в силах і особливо в озброєнні, фашисти довго не могли домогтися успіху. Лише до кінця зими 1935/36 рр., Примі-ня гази і літаки проти збройних застарілими рушницями ефіопів, фашистської армії вдалося домогтися перелому в ході військових дій. До травня 1936 року майже вся територія Ефіопії була окупована итальян-ської армією. Захоплення Ефіопії посилював позиції Італії на шляхах повідомлень Англії і Франції з Середнім Сходом і районом Індійського океану.
Проте жодна з цих країн не зробила протидії італійської агресії. Новим етапом на шляху військових авантюр італійського фашизму стала інтервенція в Іспанії. Режим Муссоліні одним з перших підтримав фашистських заколотників в Іспанії. Чи не задовольняючись посилкою озброєння, дуче сформиро-вал експедиційний корпус, який незабаром відплив до Іспанії. Однак в березні 1937 р під Гваделахару, недалеко від Мадрида, італійські "легіонери" Потерпи-ли жорстокої поразки. Після поповнення в 1937 році італійський корпус продовжив участь в бойових діях.
Зближення з Німеччиною в 30-і рр. стало визначаю-щей завданням у зовнішній політиці Італії. У жовтні 1936 року міністр закордонних справ Італії Чіано подпи-сал угоду про політичну співпрацю двох фашистських режимів. В одному з виступів Муссолі-ні назвав цю угоду віссю, навколо якої, на його думку, повинні були об'єднатися європейські держави. Так виникла вісь Берлін - Рим, породжена спільністю прагнень двох фашистських держав. За умовами підписаних угод Італія визнавала право Німеччини на встановлення німецького панування в Центральній Європі. Це було початком підпорядкування італійської політики диктату Гітлера. У листопаді 1937 р Італія долучилася до Антикомінтернівського пакту, який за рік до цього підписали Німеччина і Японія. Таким чином, вісь агресивних держав перетворилася в "трикутник". Через місяць Італія вийшла з Ліги Націй, і при цьому Муссоліні заявив, що його країна ніколи туди не повернеться.
У вересні 1938 р Муссоліні взяв активну участь в укладанні мюнхенських угод, надавши тим самим Гітлеру значну допомогу в розчленуванні Чехословаччини. Зі свого боку, Муссоліні в квітні 1939 р пред'явив албанському королю Зогу ультиматум, після чого італійські війська окупували Албанію.
22 травня 1939 р Італія і Німеччина підписали "Сталевий пакт", який зобов'язує обидві сторони в разі виникнення війни підтримувати один одного "на суші, на морі і в повітрі". Таким чином, попередні злагоди-шення були перетворені в військовий союз, який сам Муссоліні назвав "знаряддям завоювання, а не оборо-ни".
Італійський фашизм своїми акціями на міжна-рідній арені активно наближав початок світової війни.
література:
1. Бердичівський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія. 2-е видання. Київ 1997р.
2. "Історія держави і права зарубіжних країн" Під ред. О.А. Жидкова і Н.А. Крашенинниковой. Москва 1998р.
3. З.М. Черніловський "Загальна історія держави і права". Москва, 1996р.
|