Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Вступ

Темою свого наукового дослідження я звертаючись «Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського».

Актуальність моєї роботи віпліває Із завдання сучасної історико-юридичної науки, пов'язаних Із необхідністю глибокого Вивчення и всебічного узагальнення історічного Минулого Україні.Проголошення державної незалежності України спріяло Введення до наукового обігу багатьох Фактів, імен, явіщ, Які з тих чи других причин трівалій годину зовсім віпадалі з поля зору вчених або діставалі неповну чи необ'єктівну оцінку. У тому чіслі донедавна поза уваги Залишайся велика та багатогранності наукова спадщина видатних українського теоретика права та держави, констітуціоналіста, політічного та громадського діяча академіка Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935), его багаторічна й плідна праця на ніві вітчізняної науки и образования. Грунтово проаналізувавші Ідеї відоміх європейськіх теоретіків права та українських міслітелів, С. Дністрянський одним Із дере у юриспруденції предложили соціологічно-правовий підхід до розуміння зрозуміти «Конституція», «держава», «демократія».

Мотивом до избрания тими даного дослідження стало, что во время Вивчення історії становлення и розвитку української конституції я знайшов посилання на агентство, что одним Із авторів Конституції Української Народної Республики 1918 р. є С.С. Дністрянський. Мене зацікавіла ця особистість, яка поряд з іншімі відомімі Українськими діячамі (М.С. Грушевського, В.К. Винниченко та ін.), Формуван Конституційні засади майбутньої Самостійної української державності.

Відомості про творчий шлях С.С. Дністрянського містяться у Працюю таких видатних вітчізняніх вчених як В.М. Кампо, А.Ф. Коваль, О.М. Мироненко, Н.В. Стецюк, Ю.С. Шемшученко та інші. Альо у ціх Працюю его имя та творча діяльність относительно проблем СВІТОВОГО та вітчізняного констітуціоналізму згадується фрагментарно відповідно до конкретних проблем, что досліджувалісь у Працюю Назва вчених, а як самостійна наукова проблема Конституційні погляди С.С. Дністрянського НЕ розглядалася, что и вплінуло на избрания тими моєї науково-дослідніцької роботи.

Мета и завдання дослідження. Метою науково-дослідної роботи є поглиблення історико-правових знань про Конституційні погляди С. Дністрянського та визначення его Внески у розвиток национальной української історико-правової науки.

Досягнення поставленої мети науково-дослідної роботи Вимагаю вирішенню Наступний основних завдання:

- дослідіті жіттєдіяльность відомого українського теоретика констітуціоналізму С.С. Дністрянського;

- проаналізуваті Історію та основи загальнотеоретічніх поглядів видатних вченого С.С. Дністрянського;

- дослідіті Особливості розуміння вчення Поняття конституції;

- охарактерізуваті Поняття державної влади та самоуправи (самоврядування);

- Розкрити Сутність демократії та ее майбутнього за С. Дністрянськім.

Про 'єктом дослідження є наукова діяльність С.С. Дністрянського.

Предметом дослідження є питання Теорії конституції, Поняття держави та демократії у Працюю С.С. Дністрянського.

Методи дослідження. При проведенні дослідження вікорістовуваліся як загальнонаукові, так и СПЕЦІАЛЬНІ методи наукового Пізнання. Самперед це діалектичний метод Із структурно-системних підходом до Вивчення матеріалу, порівняльно-правовий, історичний та інші методи.

1. Дністрянський С.С. - правознавець, відомій український теоретик констітуціоналізму

Станіслав Северинович Дністрянський - видатний український вчений-правознавець Європейського рівня, доктор права з 1 894 р., Дійсний член ВУАН з 1927 р., Один Із дерло політологів, редактор, публіцист, політичний діяч.

Народився ВІН 13 листопада 1870 р. у Тернополі у сім'ї директора учітельської Семінарії. У 1 888 р. закінчив з відзнакою Тернопільську гімназію, яка славиться високим рівнем знань. Того ж року вступив на юридичний факультет Віденського університету, Який успешно закінчив у 1893 р. Через рік получил науковий степень доктора права и політічніх наук. Течение 1895-1896 рр. на стіпендію австрійського Міністерства релігії та освіти погліблював знання в Берлінському та Лейпцігському універсітетах. Володів слов'янськими мовами, а такоже німецькою, французькою, латинську и старогрецькою.

З 1898 р. працював у Львівському університеті доцентом Цивільного права, Згідно - завідувач кафедри Цивільного права. З 1 901 р. БУВ у цьом ж університеті ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ професором та 1907-1918 рр. - Звичайно професором. З 1899 - Дійсний член НТШ, голова Юридично-статистичної КОМІСІЇ НТШ, редактор журналу «Часопис правнича» (Згідно - «Часопис правнича и економічна» (1900-1909, 1912) та «Правнича Вісника» (1910, 1911, 1913), започаткував серію «Правнича бібліотека» (Вийшла Чотири томи). Водночас головував у товаристві українських правніків [10, 5].

У 1907-1918 рр. избран послом австрійського парламенту, очолював тут «Український клуб» - об'єднання українських депутатов. Засновник (1909 р.) Професійної спілки юристів Галичини та Буковини «Товариство українсько-руських правніків». Станіслав Дністрянськійоднім З першого підтрімав проведення реформи австрійського приватного права. Як депутат парламенту, ВІН 1917 р. Очола підкомісію для перероблений положення Книги Загальна цівільніх Законів, виступив з новаторськімі пропозіціямі относительно Вдосконалення норм тогочасного законодавстваз урахуванням інтересів держави, народу й Суспільства. После проголошення в грудні 1918 р. Західно-Української Народної Республики Станіслав Дністрянськійбрав активну участь у державотворчих процесах, зокрема 1920 р. розроб проект Конституції ЗУНР [10,7].

У 1919-1934 рр. Дністрянський С.С. перебував в еміграції: спочатку у Відні, пізніше - у Празі. У Відні видав «Цивільне право» (1919 р.) - австрійський цивільний кодекс українською мовою, ДОПОВНЕННЯ законами та Розпорядження ЗУНР. После окупації Польщею західноукраїнськіх земель и ліквідації українських кафедр у Львівському університеті, виступали разом з О. Колесса, І. Горбачевського та іншімі Українськими вчений ініціатором Заснування українського університету поза межами України [1, 5].

Станіслав Северинович, один Із засновніків Українського Вільного університету, БУВ у ньом дерло деканом факультету права и політічніх наук (1921 р.), Ректором (1921-1922 рр.) I проректором (1923 р., 1933-1935 рр.). Водночас працював у Німецькому університеті в Празі (1929-1933 рр.) Та празькій вільній школі політічніх наук (1928-1930 рр.), Співпрацював з Українською Господарчий академією у Подєбрадах та Українським науковим інститутом у Берліні. +1927 р. БУВ заочно избран дійснім членом ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ академии наук по кафедрі Цивільного права и политики. У 1 933 р. переселівся до Ужгорода, де й помер 5 травня 1 935 р. від Серцевий Напад после однієї з публічніх лекцій. У Тернополі на будинку, де народився вчений, встановлен меморіальну дошку з барельєфом (1989 р., Скульптор - Іван Мулярчук, архітектор - Сергій Дирявка) [10].

Дністрянський С.С. ввійшов до історії українського правознавства, як відомій український теоретик констітуціоналізму. ВІН Створив Власний концепцію держави і права, викладеня у кількатомному незавершеного курсі «Загальна наука права и політики» (1923 р.) Та у Працюю: «Чоловік и его спожи в правній системе. Розвідка з австрійського права »(1900 р.),« Звичаєве право та соціальні зв'язки »(1902 р.),« Про природу звичаєвого права », (1904 р.),« Природні засади права »(1911 р.), «Генеза та основи права» (1923 р.), «Подивись на Теорії права та держави» (1925 р.), «Нова держава. Інавгураційній виклад ректора УВУ »,« Соціальні форми права »(обідві 1927 р.) Та ін. Вчений підкреслював соціальний характер норм и природніх засідок права, доводи первінність права порівняно з політікою, стверджував, что політика утворюється на основе наявний норм суспільного життя.

Великим є доробок С.С. Дністрянського в Галузі Конституційного права, проблеми которого висвітлено у Працюю «Реформа виборча права в Австрії» (1906 р.), «Самовизначення народів», «Статут для Галичини», «Україна і мирова конференція», «Державно-правне становище Східної Галичини в мінулій добі »(всі 1919 р.),« Зв'язок и Сполука народів »(1920 р.),« Будівництво держави и бюрократія »(1921 р.). Основою констітуційніх поглядів Дністрянського Було відстоювання свободи людини, права українського народу на самовизначення у межах етнічної территории, демократичного республіканського устрою, пріорітету суверенітету нації над суверенітетом держави. Це найяскравіше відбілося у Констітуційніх проектах С.С. Дністрянського.

Широке Визнання принесли Дністрянському его цівілістічні праці: «Полагода Шкоди з Огляду економічного и СОЦІАЛЬНОГО» (1897 р.), «Австрійське право облігаційне» (1901-1909 рр.), «Австрійське право частное» (1906 р.), «Причинки до реформи приватного права в Австрії »(1912 р.),« Цивільне право »(1919 р.),« Річеве право »(1923 р.). У них, зокрема, відстоювалася ідея реформи австрійського права, приведення его у відповідність до Нових суспільніх отношений, Узгодження інтересів держави, народу, Суспільства, окремий СОЦІАЛЬНИХ груп. Дністрянський такоже обґрунтував концепцію зобов'язального (облігаційного) права як окремої підгалузі австрійського Цивільного права. Проблемам авторським правом, харчування матеріальної и «духовної» власності за Присвячую у праці «Берненська унія и наше відношення до неї» (1900 р.). До цівілістічного циклу належати монографії «Причинки до історії і Теорії міждержавного приватного права» и «Провідні думки в історії і Теорії міждержавного приватного права» (обідві 1923 р.).

Окреме місце займають праці Дністрянського Із сімейного права: «заручини в австрійськім праві» (1899 р.), «Право родинне после вікладів професора Дністрянського» (1901 р.), «Нові причинки до Теорії заручини в новітнім праві» (1905 р.) , «Правове відношення родічів до дітей» (1906), «Причинки до науки про до-смертщіну подруга» (1911 р.). Вчений наголошував на розмежуванні міжродінніх и суто майновий отношений. Розглядаючі питання трудового права, Дністрянський Вказував, что трудовий договір НЕ зводу до простої купівлі-продажу РОБОЧОЇ сили, что відповідальність власника підприємства перед своими працівнікамі Суттєво відрізняється від звічайної ЦИВІЛЬНОЇ відповідальності. ВІН кож БУВ одним з ініціаторів создания и унормування української правничої термінології. ВІН кож є Визнання основоположником національно-державницьких напряму в українській політології, автором Політичної Концепції української держави, в Якій, зокрема, розмежовувалася національна ідея и націоналізм.

Загаль науковий доробок Станіслава Дністрянського складає понад 170 праць з проблем державного, Цивільного, сімейного, а такоже авторським правом, окремий вопросам Теорії та історії держави і права. Сьогодні наукова спадщина вченого Вже стала невід'ємною складового історії української Політичної та правової думки [7].

2. Теорія конституції С.С. Дністрянського

2.1 Історія та основи конституції

Досліджуючі категорію «конституція», С.С. Дністрянський звертається до АНАЛІЗУ світовіх здобутків у розвитку констітуціоналізму. ВІН виходе з того, что категорія «конституція» наповнювалася сучасним змістом течение трівалого годині, чому спріялі теоретико-правові погляди видатних міслітелів XVI-XVIII ст. (Гуго Гроцій, Шарль Луї Монтеск'є, Вільгельм Лейбніц, Христіан Вольф, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, та ін.). Власне, сам срок «конституція» в XVIII ст. відродів відомій французький мислитель та письменник Монтеск'є Шарль Луї де Секондат, Який Наживо цею срок у назві однієї з глав всесвітньо відомого твору «Про дух Законів» (1748 р.). У Цій главі - «Про констітуцію Англии» (фр. De la constitution d'Angleterre) - Монтеск'є Ш.Л. віклав власне бачення Ідеальної моделі поділу влади у державі [9]. ВІН діліть державну владу на три Гілки: Перше - законодавчо, одному - виконавчого та третю - судів. Всі три власти Муся буті відділені одна від одної, причому одна влада винна буті обмежена другою, так щоб Жодна з них не мала возможности надолужуваті свои сили. Теорія Монтеск'є Належить до головного основ будучих Констітуцій [1].

12 червня 1776 р.Вийшла перша кодифікація згаданіх державних Принципів у Вірджінії, де народний збір проголосує урочистих «права людини». Там зазначилися Одразу у вступі, что всі люди Вільні и незалежні, что Кожна людина Вже від народження має природні права, а самє: право користуватись життям и ПОВНЕ свободою, право на засоби для життя, тобто на посідання та власність, прагнуті до щастя та повної безпеки. Для забезпечення и охорони громадян встановлюється правления. При цьом слід утворіті таку форму, яка всім громадянам дасть Запорука повної безпеки и охоронятіме їх від злої управи. Тому більшість громадян має право Изменить або й Цілком усунуті правления, если воно НЕ віповніть свого завдання. Державна влада має ділитись на законодавчий та виконавчого владу. Вона винна прагнуті до справедлівості та Ніколи НЕ забуваті про основні природні права. До таких прав належати Особова, свобода преси и свобода віросповідання. Такий є короткий Зміст Першої Констітуційної грамоти. Всі Конституційні грамоти американских держав ма ють подібний Зміст. Смороду почінаються, Звичайно, проголошенням основних прав людини й суверенності народу. Між основними правами людини бачим, кроме свободи особистості, власності за и освіти, право на вільну пресу, на свободу переселення та вільний заробіток и свободу звання, свобідне право зборів и товариств, які не згадуючи тих політічніх прав, Які відомі були Вже в Англии, Почаїв від Magna Carta libertatum. За тім відбувається поділ влади на три категорії та обмеження, як законодавчої так и віконуючої власти через основні принципи Конституції. Громадяни ма ють Запорука, что ані законодавчо, ані віконуюча Влад не змініть Загальна постанов Констітуційної грамоти.

Завершення усіх тих прав почалось в Конституції сполучення держав Північної Америки. Конституційна грамота сполучення держав з 17 вересня 1787 р. ратифікувала всі основні суб'єктивні права людини, перевела повну суверенність цілого народу на демократичні та республіканські основи, пріймаючі систему поділу влади та забезпечуючі найшіршім верствам населення безпосередній Вплив на державну владу НЕ лишь Шляхом Загальна виборча права, но й Шляхом народних зборів [9].

Французька конституція з 3 вересня 1791 р. перейняла принципи революції, проголошенні Вже 26 серпня 1789 р. Найважлівіші з тих Принципів є такі:

1. Люди приходять на світ Вільні та позбавляються вільнімі и ма ють Рівні права. Суспільні різниці могут лишь Залишити з метою Загальне добра.

2. Метою кожної Політичної сполуки є Збереження природних та невід'ємніх Людський прав. ЦІ права є: свобода, власність, забезпеченість та Опір проти всякого утиску.

3. Основа самоврядування закладами в Народі. Ні корпорації, ні особини не сміють використовуват более власти, чем Призначено народом.

4. Свобода - це право все ті делать, что ІНШОМУ НЕ шкодить. Тому не можна візначаті природнім правом людини ніякіх других між, кроме тих, что всім іншім членам Суспільства запоручують ужіток тих самих прав. ЦІ границі может візначіті только закон.

5. Закон может забороніті только Такі діяння, Які могут буті шкідливі для Суспільства. Чого закон виразности НЕ заказує, того нельзя забороніті, та Ніколи нельзя пріневолюваті делать, чого закон не пріпісує.

6. Закон є вирази Загальної Волі та всі громадяни ма ють право брати участь у творінні Загальної Волі особисто або через заступніків. Закон повинен буті для всіх Рівний як для тих, кого ВІН кого охороняє, так и для тих, кого карає. Всі громадяни є Рівні перед правом, всі ма ють рівне право, відповідно до своих здібностей, прійматі Публічні Уряди та становище. При цьом вірішують только їхні Чесноти та таланти.

7. Нікого нельзя ні ображати, ні в'язніті, только у випадка зазначеним законом та не інакше, чем у форме пріпісаній законом.

8. Закон может візначаті только Такі наказание, что є очевидно та патенти, потрібні. Нікого нельзя інакше покараті, чем на основе такого закону, Який Ухвалення та оприлюднення перед Виконання вчінку, з тім, что цею закон слід Виконати в пріпісаній форме.

9. Нікого нельзя торкати через его особливі Релігійні погляди, оскількі Виявлення ціх поглядів НЕ суперечіть законам публічного ладу.

10. Вільний обмін думок и поглядів Належить до найважлівішіх прав людини, КОЖЕН громадянин может вільно Говорити, писати, друкувати, но має обов'язок у випадка, означену законом, ВІДПОВІДАТИ за использование тієї свободи.

11. Для забезпечення людського та Громадського прав мусіть буті Публічна влада, тому вона слугуватіме меті Загальна добра, а не меті тих осіб, Яким ее довірено.

12. Для Утримання публічної влади та для покриття податків на адміністрацію держави заводять ЗАГАЛЬНІ податки; при чому треба поодінокі податки розділіті Рівно на всех громадян, відповідно до їх платоспроможності.

13. Така Суспільність, что НЕ Забезпечує ціх прав або не проводити поділу власності за, що не має Конституції.

14. Власність є непорушний и святим правом, тому нікому нельзя ее забіраті, кроме тих віпадків, коли цього потребує загальна Публічна потреба визнана законно. Альо даже у цьом випадка лишь за умови попередньої справедливої ​​винагороди [1].

На ціх Загальна принципах, Зазначає С.С. Дністрянський, побудовані всі Конституції Європи. Теорія Конституції мусіть тому опіратіся на згаданіх ухвалив французької Конституції.

2.2 Поняття Конституції за С.С. Дністрянськім

Конституція - основний закон держави, акт вищої юридичної сили, Який закріплює основи правового статусу особи, а такоже організацію публічної влади в державі [4]. Це - сучасне розуміння конституції. Альо у такому розумінні вона з'явилася лишь после буржуазних революцій лишь 18 сторіччі. А до цього вона пройшла дуже Значний шлях еволюційного розвитку, на звертає Рамус С.С. Дністрянський.

Термін «конституція» відомій з часів Стародавнього Риму. Так тоді називали один Із відів правових АКТІВ імператорів. Такі акти НЕ малі Нічого схожого на сучасні конституції, хоч и ПОВНЕ мірою стосуваліся власності за ОРГАНІВ управління ТОЩО, тобто вопросам, Які ніні регулюються констітуціямі. Дерло державною констітуцією сучасності вважається конституція США +1687 р. яка поклала початок Офіційному Визнання доктрини констітуціоналізму и реальному здійсненню цієї доктрини [9]. На сегодня в мире Діє понад 200 констітуцій, а такоже існує понад 300 констітуцій суб'єктів федерацій и автономних Утворення. Конституції стали найважлівішім здобутком национальной політико-правової думки, втілілі найкращі здобуткі державотворення, а у ряді стран нормативно закріпілі перемоги в революціях, війнах за незалежність ТОЩО [6].

Термін «Конституція України» є похіднім ВІН Іншої Історично сформованої юридичної категорії «конституція», яка вінікла Задовго до Зародження самого Конституційного права як Галузі права и вживатися у різніх значення в багатьох сферах суспільного життя. Сучасного значення срок «конституція» почав набуваті лишь в XVII ст., Що ознаменувалося Бурхливий розвитку констітуційніх Ідей у ​​Великобритании, Франции та других тогочасної странах Західної Європи, а такоже у Північній Амеріці. Его етімологічне походження віклікало Чима наукових діскусій у всі часи. Справедливою Видається думка С.С. Дністрянського про ті, что Кожна держава мусіть мати Певної форму, в Якій вона регулює Суспільний лад, но система державного ладу «булу Інша в грецькій« поліс »та римській civitas старовинних віків, Інша в монархічній германській державі Середніх та качана Нових віків, и снова Інша в констітуціоналізмі найновіших віків »[2].

Конституційні проекти С.С. Дністрянського справедливо вважаються пам'ятками української політико-правової думки початку ХХ ст. Смороду були складені С.С. Дністрянськім з метою уконстітуціонування західноукраїнськіх земель, Які входили до Австро-Угорської імперії. Перший з проектів написано у Жовтні 1918 р. после избрания Української Национальной Заради як політічного представництва українського народу в Австро-Угорщині. Рада проголосила Галичину, Північну Буковину й Закарпаття складових цілісної української держави и постановила Розробити ее констітуцію. С.С. Дністрянськім Було підготовлено проект «устрій Галицької Держави». Перший проект Тимчасових основних Законів, виготовлення у віденському парламенте професором С. Дністрянськім «для покликання у життя Галицької Держави» (1918 р.). Цей акт МАВ візначіті ЗАГАЛЬНІ засади новопосталої держави, ее влаштую. Вказував, что «Галицька Держава обіймає усі злучені землі, поселені споконвіку Українським народом у межах дотеперішньої Австро-Угорської монархії». В основу державності закладалося право українського народу на самовизначення. Польському, єврейському та німецькому населенню гарантувалася «народна самоуправа». ДЕРЖАВНИЙ мовами пропонувалося Визнати українську, польську та німецьку, а українську водночас Визнати «внутрішньою Урядовий мовою». У проекті передбачало Широке коло констітуційніх прав и свобод, дерло з якіх Було названо «право плекаті свою народність и мову». Декларуваліся свобода віри, науки, думки, преси, свобода зібрань и организации товариств, безпечного для держави, свобода Зміни місця проживання, право внесення Проханов або скарга, а такоже поштова и телеграфних таємниця. На чолі держави мала стояти Народна Рада, тобто звертаючись у Жовтні 1918 р. Українська Національна Рада під немного зміненою назв. Передбачало, что вона розшіріть свой склад за рахунок представителей Угорської (Закарпатської) України та делегатів від национальной меншин Галицької держави. Народна Рада мала зверни провідника, двох его заступніків та державного секретаря, а такоже старшину (презідію) з 9 осіб и виконавчий орган з Урядовий функціямі - Народну Управу. Позначають, что провідник Заради є водночас провідником Галицької держави. На Народну Раду покладали Здійснення законодавчої власти, а ее старшина розглядалась як орган для «Верховна постанов та верховного Нагляду». Народна Управа як «начальний віконуючій орган держави» мала складатіся з окремим управ: внутрішньої, «загранічної», ВІЙСЬКОВОЇ, культурної, «оборотової», СУДОВОЇ на чолі з начальниками, Які прізначаліся народних Радою. Громадам надавала повна автономія у вірішенні місцевіх справ. Водночас скасовувалася «різніця между самостійнім та відпорученім кругом ділення громади». Вибори громад, радий повінні були проводитись на Основі загально, Рівного, прямого и таємного Голосування. У констітуційному проекті передбачало видання окремий Законів про відповідальність посад, осіб, про Скасування обмежень у праві на полювання та риболовля, про ТИМЧАСОВЕ Збереження ЧИННОСТІ австрійськіх Законів та ін. Ідея мирного Конституційного переходу Галичини, Північної Буковини та Закарпаття від Австро-Угорщини до Галицької держави, Отримання «законної свободи» виявило нездійсненною. Тому 1.11.1918 р. владу Української Национальной Заради Було встановлен Збройних шляхом, а 9.11.1918 р. новоутвори держава получила Назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Роль «малої конституції» у ній віконував «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії» від 13.11.1918 р.

Напрікінці 1920 р. на замовлення правительства ЗУНР в еміграції С.С. Дністрянський підготував другий проект Конституції ЗУНР. На Відміну Від попередня, в ньом передбачало об'єднання ЗУНР з Великою Україною на основе права народів на самовизначення. Проект складався з 3 частин: 1. Держава та право (зі вступив и розділамі «Людські та Громадянські права» та «Народні права»); 2. Державна влада (з розділамі «Основи державної влади», «Організація народної волі» и «Віконування народної волі»); 3. самовизначення народів.

Майбутнього західноукраїнську державу вчений уявляю як самостійну и правову унітарну напівпрезідентську демократичну республіку. Громадянам гарантувалася «натуральна, особиста, політична та економічна свобода». Всі свободи візнаваліся Необмежений, за вінятком економічної, «яка НЕ ​​может перешкодіті державній власти у переведенні справедливого розділу дібр». Держава мала опікуватісь «Економічно слабшімі», обмежуючі з цією метою у разі необхідності індівідуальну свободу. Загальний економічний порядок держави повинен ґрунтуватися на приватній власності за, яка водночас мала «підпорядковуватіся суспільним обмеження з Огляду на добро загалу, бо в'яжуть з шкірних власністю Суспільні обов'язки». Вчений вважаю за можливе Збереження пологів, стає, шляхетських прівілеїв за умови, что їх НЕ братімуть до уваги при поділі державних посад. Усі громадяни візнаваліся рівнімі относительно права суду. Проголошувалися рівне право кожної людини на державну охорону. На Першому етапі держаного будівництва передбачало скликання установчих зборів, Які малі узаконити залишкової текст конституції (затвердіті констітуційну грамоту), здійсніті адміністративно-територіальний поділ (на громади, повіті, округи), Прийняти Виборчі закони та ін. акти, зокрема про податки и аграрну реформу. Вибори до установчих зборів повінні були проходити на основе Загально, прямого, Рівного и таємного Голосування по трьох національніх куріях - українській, польській та представителей ін. національностей. После Завершення роботи установчо зборів найвищу законодавчий органом влади ЗУНР мала стати Народна палата, звертаючись на 4 роки Шляхом Загальне, прямого, Рівного и таємного Голосування. Обрані до неї посли (депутати) поділяліся на 3 національні курії: українська, польська та других національностей. Кожна з Курій наділялася правом вето относительно вінесеного на Ухвалення Народної палати закону, если ВІН порушував національні права народності. Такий закон МАВ передаватіся на Розгляд державно-суднового трибуналу або на «народний збір» (референдум). До компетенції палати належало Прийняття РІШЕНЬ з найважлівішіх вопросам держави (Війни та миру, верховного Нагляду за адміністрацією, судочинства). Проект передбачало Утворення у складі палати кількох спеціальніх комісій за, у т. Ч. «Легсілатівної КОМІСІЇ» для подготовки законопроектів. Палата мала такоже право вісуваті Політичні звинувачений проти президента РЕСПУБЛІКИ, Вищих державних. функціонерів.

Безпосередно демократія реалізовувалася через ЗАГАЛЬНІ або Локальні народні збори (референдуми).Дорадчих органом малі буті народні коморі - Виборчі организации, Які могли Вимагати від державної влади врахування їхніх РІШЕНЬ. Функції надзвичайного органу покладали на Загальну народну раду, яка мала склікатіся у Виключно випадки для прийняття найважлівішіх державних РІШЕНЬ (внесення змін до конституції, встановлення обмежень констітуційніх прав на період Війни ТОЩО). Половину складу цього органу делегувала Народна рада, а решта - Окружні заступніцтва, народні коморі и Загальний народний збір (референдум). Виконавчий владу представляли Державні органи на чолі з президентом РЕСПУБЛІКИ, обраних безпосередно населення на 4 роки. Перші вибори президента малі відбутіся одночасно з Вибори до установчих зборів, следующие - одночасно з Вибори до Народної палати. Президентом МІГ буті Кожний громадянин, українець за походження, що не молодший 35 років и не позбавленій цівільніх та політічніх прав, без обмежень относительно віросповідання. Президент РЕСПУБЛІКИ одночасно проголошувався верховним Головнокомандувачем, МАВ право прізначаті и звільняті Членів Ради держави, Вищих урядовців, а такоже право впродовж 10 днів после Ухвалення закону Народною палатою публічно опротестуваті цею закон и направіті его на Розгляд Загальна народних зборів.

У віконанні покладених на президента функцій (самперед, у харчуванні національніх, зовнішньополітічніх та Військових) Йому мала допомагаті Прібічна рада з 6 Членів: 4 українців, 1 поляка та 1 представника других народностей. Трьох ее Членів повінні були Делегувати національні курії, других добиратися президент. У структурі державної віконавчої власти передбачався такий орган, як Державна канцелярія, очолювана канцлером. Рада формуван 6 департаментів (або міністерств) для ведення справ держави. При кожному з них передбачало утворіті «радні Колегії» з 6 осіб - по 3 від правительства та Народної палати [5].

С.С. Дністрянський наполягав на відокремленні юстиції від адміністрації. Державну юстіцію МАВ очолюваті голова, которого прізначував та звільняв президент. Самостійною структурою БУВ Державний Судовий трибунал. Важліве місце у проекті конституції пріділялося организации ОРГАНІВ місцевої влади в округах, повітах и ​​фомадах. У них передбачало свои Виборчі представніцькі органи (заступніцтва) та «локальна самоуправа». Компетенція окружного заступніцтва мала охоплюваті всі справи, Які потребувалі однаково й Спільного впорядкування у межах округу та не були охоплені законами держави. Заступніцтва повітів и фомадів наділяліся, власною «Пітом легіслатівою». Окрему складових проекту становили норми про самовизначення народів у державі. Встановлення принципу «національного ключа», тобто співвідношення 4: 1: 1 (4 українці, 1 поляк та 1 представник ін. Народностей), на мнение вченого, винне Було Сприяти утвердженню права українського народу як природного власника национальной территории на повне самовизначення на життя без землі и водночас забезпечення прав других народностей. Кроме Утворення 3 національніх Курій, встановлювали культурна автономія національніх меншин, что виявило, зокрема, у поділі шкільної ради на національні секції, вжіванні рідної мови в Урядовому установах, судах, громад, жітті [8].

Конституційні проекти С.С. Дністрянського були втіленням передової політично-правової української думки ПЕРІОДУ боротьбу за національну державність. Смороду справили Значний Вплив на практичність діяльність ОРГАНІВ державної влади ЗУНР, спріялі розвитку українського констітуціоналізму. Тому проекти конституції С. Дністрянського вважаються складових частин Скарбниці национальной констітуційної думки [3, 6].

2.3 Державна влада та самоврядування

Держава, на мнение Дністрянського, є віщим типом органічніх суспільніх зв'язків. Народ як окремий органічний Суспільний зв'язок вищий за державу и має свою організацію з власним цілямі. Альо до органічніх суспільніх зв'язків Належить лишь такий народ (нація), в Основі которого лежить національна свідомість, что нівелює всі ін. Етнічні та релігійної Відмінності й спріяє Формування национальной Ідеї. Коли держава підтрімує народ у досягненні его мети, смороду віступають разом, а в ІНШОМУ випадки народ веде боротьбу з державою за своє самовизначення. Цім обґрунтовувалося, зокрема, право українського народу на самовизначення на життя без етнічної территории.

У пітанні відношення между центральною властью держави та самоврядування поодиноких адміністративно-політічніх одиниць відрізняють три групи.

У Новітній державі існує побіч центральної влади самоуправа громад та других комунальних зв'язків (повітів, провінцій або губерній и т.д.). Тому, щоб пізнаті суть конституції, треба поглянуті у відношення между центральною властью держави та самоуправи поодиноких адміністративно-політічніх одиниць.

Розглядаючі Ближче це питання, відрізняють три групи. До першої групи належати ті держави, что зорганізувалі систему новой супремації центральної державної влади над органами самоуправи, до Другої групи - ті держави, что намагались создать гармонію между центральною властью та локальною самоуправи через взаємну допомогу та вірівняння СФЕРИ вплівів. А до третьої групи належати ті системи, Які визнали локальним самоуправи за принципом становища, незалежне від центральної влади.

Перша група характерізується повну централізацією цілої власти в державі. Сюди належати французька система та система всех тих держав, Які ПІШЛИ за Францією. Цей режим опірався на ті, что Ціла адміністрація концентрувалась в руках Короні та корону ОРГАНІВ, между тім локальній власти Було Надано деякі фінансові права и поодінокі прівілеї. Взагалі у цьом спостерігається характер сильно спеціалізованої одінічної держави. Щойно французька революція перервала цею старий режим. З теорією «прав людини» проведена теорія так званні «основних прав людини», якіх громада та інші Локальні одиниці домагався від держави. Головою французької локальної адміністрації є державний Уряднікова префект. ВІН держить всі нитки цієї адміністрації в своих руках, Ціла система назівається префектною системою. Цю систему прийнять Італія, Румунія, Греція.

До Другої групи відносять англійську та прусську системи. Цілком іншім шляхом, чем во Франции, розвивалась питання локальної самоуправи в Англии. Тут почином всієї адміністрації є англійський «selfgovernment» (самоуправа), тобто Поняття локальної самоуправи, Пожалуйста виросло Якраз на англійському ґрунті. Вона повстала Вже в Середніх віках на аристократичність стає основою та концентрувалася в так званні графствах и в становіщі так звання світового Суддів. ЦІ останні малі головний Вплив на всю внутрішню адміністрацію. Альо ця система не могла Довго утрімуватіся. Змагання до Утворення комунальної німецької Держави мусіли ее Изменить. З Хвиля Заснування Німецької Держави підпорядковано комунальну самоуправу під Спільний державний Інтерес. Мета ее, одначе, та сама, як в Англии - а именно: гармонія между центральною та локальною властью для Спільного Загальна добра.

До третьої групи Належить у Першому ряді Бельгійська система. Вона основується на самоуправі локальних комун, причому державній власти пріпадає осібній коло поділу. Бельгійська система виросла на демократично-правовій основі, опіраючісь на «pouvior municipal» французької конституції. Національний конгрес підніс згадане pouvior municipal до значення четвертої влади в державі побіч законодавчої, віконуючої та СУДОВОЇ власти. Державні Уряди НЕ ма ють принципова права втручатіся в коло ділення ОРГАНІВ самоуправи. Лише тоді, коли є Небезпека для публічного добра, могут Державні Уряди Вимагати затвердження поодиноких адміністратівніх АКТІВ самоуправи через державну владу або могут їх знести, оскількі опіраються законам. Тобто, центральна влада має лишь опосередкованих Вплив на самоуправу и только в окремий випадки.

На іншому ряді швейцарських система. Вона відрізняється від бельгійської тім, что остання опірається головного чином на самоуправи міст, между тім коли перша стоит в основному на самоуправі Сільських громад.

В кінці, до третьої групи Належить система північніх держав Америки. Перші колоністі американских північніх держав були дрібні селяни. Смороду мешкали тісно побіч себе. Невдовзі настала дуже жива торгівля та живий промісел у всех селах та поміж ними, так что НЕ Було годині, щоб вироби різніця между аграрної селянством та промисловим міщанством. Тому не Було різніця между містом та селом - бо даже з найменшої оселі могла Повстати невдовзі торгівля и промислове місто.

Таким чином бачим побіч зв'язкової центральної влади Цілком окрему систему поодиноких держав, а в їх об'ємі окрему та самостійну управу поодиноких комун, Почаїв від громади. Всі смороду ма ють повну самоуправу, и як смороду ні в чому НЕ торкають центральної зв'язкової власти, так центральна влада НЕ порушує ні в чому їхньої самоуправи. Місцеве самоврядування в констітуційному проекті вчений ставити на рівень одного з провідніх інстітутів демократичного Конституційного ладу. Обґрунтував его найбільш суттєві, вихідні положення, сформував правову систему (округ, повіт, громада). Вперше визначили роль теріторіальної громади як природної асоціації громадян (СІЛ, міст) та нормативно закріпів демократичний порядок формирование ОРГАНІВ місцевого самоврядування. Законодавчо розмежування С.С. Дністрянськім компетенції ОРГАНІВ місцевого самоврядування (округ, повіт, громада) створі Конституційні гарантії, Які унеможлівілі втручання ОРГАНІВ держави у сферу повноважень місцевого самоврядування. На констітуційному Рівні Вперше встановлен право держави регламентуваті питання місцевого самоврядування у законодавчо порядку та водночас обов'язок держави надаваті всебічну підтрімку й допомогу місцевому самоврядування.

3. Демократія та ее майбутнє за С.С. Дністрянськім

Демократія (згрец.демос + кратія = народ + влада = влада народу) -форма правліннявдержаві, при Якій Єдиним легітімнім Джерелом влади в державі візнається ее народ. При цьом управління державою здійснюється народом або безпосередно (пряма демократія), або опосередковано, через оббирання представителей (представніцька демократія) [10].

Доба французької революції витвором побіч Ідеї держави ідею народу, побіч Поняття державного авторитету, Поняття народного авторитету. В борьбе против суверенності держави Ж. Бодена прийнять теорія суверенності народу Ж.Ж. Руссо. Від доби ренесансу опінію індівідуум и народ в таборі проти середньовічної та абсолютістічної держави. Індівідуумі боролися за права людини, народ - за право Політичної участия в державній делу. У французькій революції и одиниця и народ получил победу, здобувші les droits de l'homme (за права людини) для індівідуумів, та la souverainete du peuple (народний суверенітет) для народу. Хоча Із тієї БОРОТЬБИ Вийшла переможе держава, вона не перестала існуваті, Ала мусіла прізнатся людіні певні права особистості и Політичні, а такоже прізнатся доля народу в правлінні державою, ставлячі конституції держави на підставах демократичних з volonte generale (генеральний) на чолі народу. Не без причини говорити творець цієї конституції Ж.Ж. Руссо про volonte generale, яка виразности відрізняє від volonte des tous (воля всех), бо Вже по его Концепції народ не є звичайна сумою громадян, но колективом ВИЩОГО ступенів, что только в цьом характері заслуговує на вірішальну роль у державі. Коли ж ВІН говорити про суверенність народу, протіставляючі ее суверенності держави, тобто суверенності, ВІН МАВ на думці ті самє засідаюче Ставлення народу в державі, Пожалуйста в некогда пріслуговувало монархові чи ІНШОМУ суверенові. Тому затримавши Означення «суверенності» в правних становіщі народу, хоч ця суверенність, яка на его мнение, мала принести народу Вже принципова інакше Закінчення, чем Ранее суверенність абсолютного володаря. Французька революція внесла принцип «панування», что характерізував середньовічну добу и абсолютизм стародавнього режиму, вона завела принцип народоправства и підпорядкування вимог загально добра. Річ не в Справжній суверенності, тобто в найвіщій власти народу, а в авторітеті народу вісловлюваті свою volonte generale в державі. Це справжнє значення Теорії Ж.Ж. Руссо, якові перейняла французька революція. У французькій революції з перемоги індівідуума та народу в державі Вийшов як синтез закон, что МАВ призначення візволіті одиниць та народ, в'яжучих державу и всех в державі народною волею, бо народна воля Набуль тепер форму закону.

Структура модерної держави Свідомо ставитися на засадах народної Ідеї та народного авторитету, де не народ опірається на державу, а держава на народ.Народ, як такий, є віхідною точкою авторитету, Який винен буті Збереження в державі. При цьом винна настати нова гармонія над інтересами одиниць и суспільніх зв'язків з цінностямі, что їх вітворює народ. Провідники та інші особи, что стають у керма, повінні буті вкладник Ідей народу та народного авторитету.

Висновки

1. Дністрянський С.С. ввійшов до історії українського правознавства, як відомій український теоретик констітуціоналізму, створи Власний концепцію держави і права.

2. Категорія «конституція» наповнювалася сучасним змістом течение трівалого годині, та має багатовікову Історію. Альо всі нінішні Конституції Європи побудовані на загально принципах французької Конституції тисячі сімсот дев'яносто одна р. Основою констітуційніх поглядів Дністрянського Було відстоювання свободи людини, права українського народу на самовизначення у межах етнічної территории, демократичного республіканського устрою, пріорітету суверенітету нації над суверенітетом держави.

3. Конституційні проекти С.С. Дністрянського були втіленням передової політично-правової української думки ПЕРІОДУ боротьбу за національну державність. Майбутнього західноукраїнську державу вчений уявляю як самостійну и правову унітарну напівпрезідентську демократичну республіку, де громадянам гарантувалася «натуральна, особиста, політична та економічна свобода». В основу державності закладалося право українського народу на самовизначення. передбачало Широке коло констітуційніх прав и свобод, дерло з якіх Було названо «право плекаті свою народність и мову». На чолі держави мала стояти Народна Рада. Проекти конституції С. Дністрянського вважаються складових частин Скарбниці национальной констітуційної думки. Смороду справили Значний Вплив на практичність діяльність ОРГАНІВ державної влади ЗУНР, спріялі розвитку українського констітуціоналізму.

4. С.С. Дністрянський побіч зв'язкової центральної влади Вивів Цілком окрему систему поодиноких держав, а в їх об'ємі окрему та самостійну управу поодиноких комун, Почаїв від громади. Всі смороду ма ють повне самоврядування, и як смороду ні в чому НЕ торкають центральної зв'язкової власти, так центральна влада НЕ порушує ні в чому їхньої самоуправи. На констітуційному Рівні Вперше встановлен право держави регламентуваті питання місцевого самоврядування у законодавчо порядку та водночас обов'язок держави надаваті всебічну підтрімку й допомогу місцевому самоврядування.

5. Структуру модерної держави С.С. Дністрянський бачіть на засадах народної Ідеї та народного авторитету, де не народ опірається на державу, а держава на народ. Народ є віхідною точкою авторитету, Який винен буті Збереження державою. При цьом винна настати нова гармонія над інтересами одиниць и суспільніх зв'язків з цінностямі, что їх утворює народ. Провідники та інші особи, что стають у керма, повінні буті вкладник Ідей народу та народного авторитету.

Великий внесок Станіслава Севериновича Дністрянського у становлення и розвиток українського правознавства вшанованій премією, яка засновано у 2003 году Тернопільськімі обласна організаціямі Спілки юристів України и НСПУ.

Список використаних джерел

1. Антологія української юридичної думки: в 6 т. - Т. 4: Конституційне (державне) право / Шемшученко Ю.С. - К .: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. - 600 с.

2. Конституції України: Поняття та юридичні Властивості. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/7/33.pdf

3. Мироненко О, М. Історія конституції України. - К .: Ін. Юрі, 1997. - 60 с.

4. Народний суверенітет в Україні в контексті класичного констітуціоналізму / Кампо В.М. - К .: Парламентське вид-во - 2005. - 204 с.

5. Тернопільська обласна бібліотека для молоді. Станіслав Дністрянський (1870-1935). [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.yl.edu.te.ua/index.aspx? res_xml = Online / Famous / sci / sci14.xml & num = 3 & res_xsl = Online / Famous / sci.xsl

6. Українське державотворення: чи не витребуване Потенціал: Словник - довідник / Мироненка О.М. - К .: Либідь, 1997. - 560 с.

7. Унікальний експонат Музею правової охорони інтелектуальної власності. [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.ukrpatent.org/atachs/statti2009/2009/38.doc

8. Циклоп - енциклопедії та словники. Конституційні проекти С.С. Дністрянського. [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://cyclop.com.ua/content/view/1143/58/1/10/

9. Шемшученко Ю.С. Роль і значення Конституції України у державотворенні і право творенні: проблеми Теорії и практики. // Конституційні засади державотворення і право творення в Україні: проблеми Теорії и практики: до 10 - річчя Конституції України и 15 - річниці незалежності України. - К .: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - 334 с.

10. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Шемшученко Ю.С. - К .: «Укр. енцикл. », 1998. - Т. 2: Д - Й. - 1999. - 744 с.