Леонід Ілліч Брежнєв

Леонід Ілліч Брежнєв

Сиктивкар 2009 р

Вступ

Радянські люди, слухаючи вранці 16 жовтня 1964 року радіо, несподівано дізналися, що новий вищий керівник партії, а значить, і держави - Леонід Ілліч Брежнєв

За 40 років громадяни великої країни вже звикли до того, що їх ніхто ніколи не питає, хто буде черговим «вождем». За сім десятиліть існування радянської держави жоден з вищих керівників країни не обирався народом. Більшовики, захопивши владу в жовтні 1917 року, просто передавали його з рук в руки своїм вождям. Правда, у випадку з Брежнєвим довелося вдатися до партійно-державної змови, щоб змістити Хрущова.

Брежнєв був черговим своєрідним політичним лідером. З одного боку, він був великий організатор, хороший тактик, обережний, спокійний, доброзичливий, але з іншого - людина досить середніх здібностей, обмежений в плані теоретичної компетентності, неважливий стратег. За класифікацією лідерства Вятр його можна віднести до лідерів-опортуністів, які відмовилися від максималізації політичних цілей і враховують тільки реальні можливості їх виправлення. Безумовно, він був також догматиком і консерватором і в цілому функціональним лідером і конформістом. До певного періоду він був дуже працездатним, при цьому не чужий демократичних норм партійно-державного життя, але через десять років він втратив і перше і друге.

Він володів великим досвідом державної роботи, знанням психології партчиновників і апаратних інтриг. Будучи консерватором, він не любив радикальних змін і новацій. 18 років Брежнєв керував країною в найспокійніше і стабільний період її розвитку, що безпосередньо передував епосі краху соціалістичної системи.

Про життя генсека написано досить багато робіт, в тому числі наукові, публіцистичні та навіть художні твори. Одні автори малюють образ урівноваженої безпосередності, яка здійснювала загальне керівництво, інші бачать в ньому інтригана, майстерно маскувати свої честолюбні наміри, і закінченого негідника, який вимагав нібито вбити Хрущова, нарешті, є дослідники, для яких Брежнєв є великим державним діячем, який став заручником загниваючій політичної еліти і власного здоров'я.

Завдання мого реферату - вивчити життєдіяльність Брежнєва, його роль в житті країни. Мета реферату - охарактеризувати Леоніда Ілліча Брежнєва як людину і як діяча. Я використовувала різні книги таких авторів, як Медведєв Р.А., Волкогонов Д.А., Млечин Л.М. Слід зазначити, що ці автори дуже докладно розглядають і описують Брежнєва як особистість, так і політика.

1. Справи сімейні

Леонід Ілліч тільки в дев'ять років вступив до підготовчого класу Кам'янської чоловічій класичній гімназії, яку після революції перетворили в Першу трудову школу. Навчався недовго. У п'ятнадцять років він вступив на завод кочегаром, потім став слюсарем.

Леонід Ілліч з повагою згадував батька, стриманого і суворого, але не карав дітей. Цінував у ньому розсудливість і порядність. Деякі риси характеру і ставлення до життя Леонід Ілліч успадкував від батька. У всякому разі, національних забобонів у нього не було. Дружив з вихідцями з різних республік і за етнічними ознаками людей не ділив.

Коли завод закрили, жителі робочого селища почали роз'їжджатися. Там не було можливості якось прогодуватися. Сім'я Брежнєвих поїхала в Курську область, на батьківщину батька.

У 1923 році Леонід Брежнєв вступив в Курський земле-меліоративний технікум. У технікумі його прийняли в комсомол. Підробляв на маслоробному заводі, розвантажував дрова і зерно.

У технікумі вивчалися серйозні предмети - геодезія, геологія, грунтознавство, сільськогосподарська статистика. Леонід Ілліч благополучно переходив з курсу на курс. Але великого інтересу до навчання не мав, і його освіту залишилося дуже мізерним.

Умовити Леоніда Ілліча прочитати якусь цікаву, актуальну книгу, що-небудь з художньої літератури було справою майже неможливим.

Брежнєв не освоїв навіть грамоти, прості слова писав з грубими помилками. Хоча пробував сам складати.

Закінчивши технікум в 1927 році, молодий фахівець недовго попрацював землевпорядником в Грайворонському повіті Курської губернії. Він був призначений на Урал, спочатку на Михайлівський завод, потім в Бісертський район.

Перед від'їздом в далекі краї, в 1928 році, Леонід Ілліч одружився з Вікторією Петрівні Денисової. На схилі років, уже залишившись одна, вона повідала письменникам Ларисі Васильєвій та Володимиру Карпову історію свого роману.

Вікторія Петрівна була на рік молодшою ​​Леоніда Ілліча. Вона народилася в Бєлгороді 11 грудня 1907 року. Батько її, Петро Никифорович Денисов, працював машиністом на залізниці. Мати, Ганна Володимирівна, займалася вихованням дітей, - їх було п'ятеро (чотири сестри і брат). Вікторія закінчила дев'ять класів і надійшла в Курський медичний технікум. З Брежнєвим вона познайомилася на танцях у гуртожитку. Вікторія навчалася на першому курсі, а Леонід на третьому. Причому Брежнєв запросив її подружку, але та відмовилася, а Вікторія погодилася. Подружка відмовила майбутньому главі держави, тому що він не вмів танцювати. Вікторія його навчила ... Через три роки вони одружилися і прожили разом все життя.

У зовнішності Вікторії Брежнєвої люди, стурбовані національним питанням, знаходили семітські риси і вважали її єврейкою. Вікторію Петрівну навіть запитували про це. Вона відповідала, що ні єврейка. Пояснювала, що ім'я Вікторія їй дали тому, що поруч жило багато поляків, серед них це ім'я було поширене. Леонід Ілліч ласкаво називав дружину «Вітею».

Вікторія Брежнєва отримала диплом акушерки, але практично не працювала, займалася чоловіком і будинком, а потім і дітьми. Вони влаштувалися під Свердловськом, знімали кімнату. Тут у них народилася дочка Галина, пізніше з'явився син Юрій. Купили кінь і їздили на санях. Брежнєв полюбив полювання, що стала його головною розвагою на все життя.

Вікторія Петрівна створила чоловікові надійний і комфортний тил. У будинку у неї було затишно, вона прекрасно готувала і згодом кухарів, які покладалися Леоніду Іллічу, навчила готувати так, як йому подобалося. Але в їжі він був невибагливий.

Вікторія Петрівна дбала і про гардероб чоловіка, сама підбирала йому костюми і краватки. На тлі сірої чиновницького загалу, одягненою абсолютно однаково, Леонід Ілліч виглядав цілком елегантно, любив світлі тони, іноді з'являвся без краватки, носив неформальні курточки та водолазки.

Леонід Ілліч, судячи з розповідей, мав успіх у жінок. Але розваги на стороні не розвалили сім'ю. Брежнєв звик до дружини, радився з нею по всіх сімейних справах. Піклувався про неї, як і вона про нього.

Політикою Вікторія Петрівна не цікавилася, рад чоловікові не давала, займалася тільки будинком і господарством. Ставши першою леді держави, Вікторія Петрівна не змінилася, так само присвячувала себе чоловікові, дому, дітям, онукам, численним родичам, яким треба було допомагати. І Брежнєв був вдячний за це дружині. Офіційних обов'язків у неї було небагато. Іноді їй доводилося бути присутнім на державних прийомах разом з чоловіком.

У 1929 році Леоніда Ілліча обрали в Бісертський районна Рада депутатів трудящих та поставили завідувати земельним відділом, потім затвердили заступником голови райвиконкому Бісертський району (Свердловський округ Уральської області).

Це був період суцільної колективізації, коли справно, успішних, умілих господарів називали кулаками, позбавляли землі, всього майна і насильно виселяли з рідних місць. Цінності, гроші і зерно відбирали. За рахунок експорту конфіскованого хліба Сталін фінансував розвиток важкої промисловості.

Головне завдання Брежнєва полягала в тому, щоб передати землі, відібрані у куркулів, біднякам. Ці роки дозволили йому згодом впевнено говорити, що він знає сільське господарство і проблеми села.

9 жовтня 1929 на бюро Бісертський райкому КПРС Брежнєва «як службовця-фахівця, що бере активну участь у громадській роботі», прийняли кандидатом у члени ВКП (б). Йому належало пройти дворічний кандидатський стаж. На тому ж засіданні Леоніда Ілліча відрядили в Зуєвський сільрада для партійного навчання, проведення звітно-перевірочної кампанії і створення страхового насіннєвого фонду.

Через сорок з гаком років за вказівкою першого секретаря Свердловського обкому Бориса Миколайовича Єльцина співробітники обкомівського архіву відшукали протокол цього засідання і прислали Леоніду Іллічу.

28 жовтня Брежнєв на бюро райкому доповідав про хід землеустрою. Члени бюро на чолі з заступником відповідального секретаря райкому Безматерних його роботу схвалили.

4 грудня бюро райкому дозволило Брежнєву піти у чергову відпустку. Після відпустки його чекало нове призначення.

13 лютого 1930 року бюро Свердловського окружкому партії Уральської області затвердив Брежнєва завідуючим окружним відділом землеустрою Свердловського окружного земельного управління. 20 лютого його перевели на роботу в Свердловськ. Але він не був створений для цієї роботи, що здавалася йому нудною. Брежнєв розумів, що для службової кар'єри йому не вистачає освіти.

У вересні 1930 року він з приятелем поїхав до Москви вступати до Інституту сільськогосподарського машинобудування імені М.І. Калініна. Обох взяли. Вікторія Петрівна залишила дочку матері і приїхала до чоловіка в столицю. Але жити в Москві з сім'єю було ніде і ні на що. Леонід Ілліч кинув інститут, і в 1931 році Брежнєвих повернулися до його батьків в Кам'янське. Леонід Ілліч найнявся слюсарем на завод імені Ф.Е. Дзержинського і поступив на вечірнє відділення металургійного інституту імені Михайла Арсеничева в Дніпродзержинську.

До того ж Леонід Ілліч вибрав вечірнє відділення, та й не стільки вчився, скільки йшов по громадській лінії. У 1931 році (у двадцять п'ять років) його взяли в ВКП (б). Брежнєв вибрав собі шлях, яка найбільше відповідала його характеру і природним даним: партгрупорг, голова профкому, секретар парткому інституту.

Він ще вчився, а вже 20 березня 1933 року молодого, активного комуніста призначили директором Кам'янського вечірнього металургійного робітфаку, який з часом перетворили в технікум.

Закінчивши інститут, Леонід Ілліч отримав спеціальність - інженер-теплосіловік. Тема його дипломної роботи - «Проект електростатистичне очищення доменного газу в умовах заводу імені Ф.Е. Дзержинського ».

Майже через тридцять років, 23 грудня 1963 року народження, на президії ЦК Микита Сергійович Хрущов заявив, що в країні не потрібно вводити загальну середню освіту. Досить восьмирічки, а далі молодь нехай освоює професію. Це була одна з ідей, породжених його малограмотністю. Тим часом світ вже вступив в епоху науково-технічної революції і економіка країни потребувала освічених кадрах.

Але Брежнєв підтримав Хрущова.

Леонід Ілліч недовго був начальником зміни силового цеху заводу імені Ф.Е. Дзержинського, оскільки 6 жовтня 1935 був покликаний в Робітничо-селянську Червону армію. Йому вже було двадцять дев'ять років.

Брежнєва відправили в Забайкальський військовий округ. Він повинен був служити рядовим, але домігся, щоб його направили курсантом в Читинскую танкову школу (тоді вона називалася Забайкальської бронетанкової академією). Напевно, зіграло роль те, що у нього вже було інженерну освіту. У ті роки, коли бурхливо розвивалося виробництво і освоєння бронетанкової техніки, у військах були раді кожному технічно підкованому призовнику. Закінчивши танкову школу, Брежнєв отримав призначення політруком танкової роти 14-го механізованого корпусу Далекосхідного військового округу. Начальство відзначило схильність курсанта до політичної роботи.

Чотири десятиліття по тому, навесні 1978 року, міністр оборони Дмитро Федорович Устинов умовив Брежнєва як голови Ради оборони країни здійснити безпрецедентну поїздку по всій країні.

Коли високі гості виявилися в Читі, де розташовувався штаб військ Забайкальського військового округу, Брежнєву був приготований сюрприз. Його відвезли в полк, де він служив в 1930-і роки.

Брежнєву, сентиментально ставився до свого минулого, дуже сподобалася музейна експозиція. Член Військової ради і начальник політуправління округу генерал-лейтенант Олексій Дмитрович Лізічев незабаром був переведений до Москви заступником начальника Головного політичного управління Радянської армії і Військово-морського флоту ...

Леонід Ілліч в армії прослужив всього рік. У жовтні 1936 го політрука Брежнєва звільнили в запас. У листопаді демобілізованого командира призначили директором Дніпродзержинського металургійного технікуму. Але на цій посаді він не затримався. Масові репресії відкрили молодому симпатичному людині з робочим минулим і армійської загартуванням дорогу до великої кар'єрі. У травні 1937 року його затвердили заступником голови виконкому Дніпродзержинської міськради з будівництва та міському господарству.

У міськвиконкомі рідного міста він пропрацював лише рік. У травні 1938-го його перевели до обласного центру. Дніпропетровська область була тоді величезною, в неї входили райони, які потім стали самостійними областями.

Брежнєва призначили завідувати відділом радянської торгівлі Дніпропетровського обкому. Положення з продовольством на Україні залишало бажати кращого. Та й торгівлею Леонід Ілліч ніколи не займався, але це був час, коли на такі дрібниці не звертали уваги. Вміє керувати - значить впорається з будь-якою посадою. А керувати, тобто ладити з начальством і підлеглими, у нього виходило. Він був уважний і доброзичливий до людей, що оточують це цінували. І по кар'єрних сходах просувався швидко. Роки не просидів у кріслі завідувача відділом, як його знову підвищили.

7 лютого 1939 року Леоніда Ілліча обрали секретарем Дніпропетровського обкому з пропаганди. Це був уже по-справжньому високу посаду. Дніпропетровський обком за затвердженою ЦК ієрархії належав до другої групи (до першої відносилися Київський і Харківський), чисельність апарату перевищувала сто п'ятдесят чоловік. Але ідеологічна робота Брежнєву ніколи не подобалася. Він настільки не любив читати, що толком не освоїв навіть обов'язковий набір догматичних установок. Та й не хочеться було йому сидіти над паперами.

Через багато років, згадуючи свою роботу в ідеологічній посади, генсек Брежнєв у вузькому колі сказав презирливо:

- Я ненавиджу цю тряхомудію, не люблю займатися нескінченної балаканиною. Так що ледве-ледве отбрикаться ...

Ідеологічним секретарем Леонід Ілліч був недовго. Брежнєва підтримував Костянтин Степанович Грушевий, з яким вони разом навчалися в металургійному інституті. Грушевий раніше почав робити партійну кар'єру і незабаром став першим секретарем Дніпродзержинського міськкому. У січні 1939 його обрали другим секретарем Дніпропетровського обкому - замість Леоніда Романовича Корнійця, призначеного головою президії Верховної Ради республіки.

Костянтин Грушевий тягнув за собою Брежнєва.

У 1940 році в обкомі за вказівкою Москви ввели посаду секретаря з питань оборонної промисловості - в зв'язку з тим, що багато підприємств переходили на випуск військової продукції.

Перший секретар не знав місцевих кадрів і прислухався до грушевий. Костянтин Степанович запропонував доручити цю справу Брежнєву. Кандидатуру Леоніда Ілліча схвалив і Хрущов, який приїжджав в область знайомитися з кадрами. 26 вересня 1940 року Леоніда Ілліча зробили секретарем обкому з питань оборонної промисловості. Брежнєву було всього тридцять чотири роки.

2. Характер Брежнєва

Опинившись на чолі партії і держави, Брежнєв, як можна судити з його поведінки, постійно відчував комплекс неповноцінності. В глибині душі він все ж розумів в перші роки своєї влади, що йому не вистачає багатьох якостей і знань для керівництва такою державою, як Радянський Союз. Його помічники запевняли його у зворотному, йому стали лестити, і чим з більшою вдячністю Брежнєв сприймав цю лестощі, тим більше частої і непомірною вона ставала. Поступово вона стала потрібна йому, як постійна доза наркотиків.

Стали створюватися і різного роду міфи, особливо навколо військової біографії Брежнєва. Як політпрацівник Брежнєв не брав участі в найбільш великих і вирішальних боях Вітчизняної війни.

Чи не повагу, але тільки насмішки викликала і дивовижна схильність Брежнєва до мішури зовнішніх почестей і нагород. Після війни ще при Сталіні Брежнєв був нагороджений орденом Леніна. За 10 років хрущовського керівництва Брежнєв був нагороджений орденом Леніна і орденом Вітчизняної війни 1 ступеня. Однак після того, як сам Брежнєв прийшов до керівництва країною і партією, нагороди стали сипатися на нього як з рогу достатку. До кінця свого життя він мав орденів і медалей набагато більше, ніж Сталін і Хрущов, разом узяті. При цьому він дуже хотів отримувати саме бойові ордени. Йому чотири рази було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, яке за статусом може присвоюватися тільки три рази. Десятки разів він отримував звання Героя і найвищі ордени всіх соціалістичних країн. Його нагороджували орденами країн Латинської Америки і Африки.

Брежнєв був нагороджений вищою радянським бойовим орденом «Перемога», який вручався тільки найбільшим полководцям, і при цьому за видатні перемоги в масштабах фронтів або груп фронтів. Природно, що при такій кількості вищих бойових нагород Брежнєв не міг задовольнитися званням генерал-лейтенанта. У 1976 р Брежнєву було присвоєно звання маршала СРСР. На чергову зустріч з ветеранами 18-ї армії Брежнєв прийшов у плащі і, увійшовши в приміщення, скомандував: «Увага! Їде маршал! »Скинувши плащ, він постав перед ветеранами в новій маршальською формі. Вказавши на маршальські зірки на погонах, Брежнєв з гордістю вимовив: «Дослужився!».

Під час похорону радянських лідерів прийнято нести їх нагороди, прибив до невеликих оксамитовим подушечок. Коли ховали Суслова, п'ятнадцять старших офіцерів несли за труною його ордени та медалі. Але у Брежнєва було більше двохсот орденів і медалей! Довелося прикріплювати на кожну оксамитову подушечку по кілька орденів і медалей і обмежити почесний ескорт сорока чотирма старшими офіцерами.
Брежнєв губився на різного роду урочистих церемоніях, приховуючи часом цю розгубленість неприродною малорухомістю. Але в більш вузькому колі, під час частих зустрічей або в дні відпочинку Брежнєв міг бути зовсім іншою людиною, більш самостійним, спритним, іноді виявляють почуття гумору. Про це згадують майже всі політики, які мали з ним справу, звичайно, ще до початку його тяжкої хвороби. Мабуть, розуміючи це, Брежнєв незабаром став віддавати перевагу вести важливі переговори на своїй дачі в Ореанді в Криму або в мисливському угідді Завидово під Москвою.
Колишній канцлер ФРН В. Брандт, з яким Брежнєв зустрічався не один раз, писав у своїх спогадах: «На відміну від Косигіна, мого безпосереднього партнера по переговорах 1970 р який був в основному холодний і спокійний, Брежнєв міг бути імпульсивним, навіть гнівним . Зміни в настрої, російська душа, можливі швидкі сльози. Він мав почуття гумору. Він не тільки по багато годин купався в Ореанді, але багато говорив і сміявся. Він розповідав про історію своєї країни, але тільки про останні десятиліття ... Було очевидно, що Брежнєв намагався стежити за своєю зовнішністю. Його постать не відповідала тим уявленням, які могли виникнути за його офіційних фотографій. Це не була ні в якій мірі значна особистість, і, незважаючи на огрядність свого тіла, він справляв враження витонченого, живого, енергійного в рухах, життєрадісного людини. Його міміка і жести видавали жителя півдня, особливо якщо він відчував себе розкутим під час бесіди. Він походив із української індустріальної області, де перемішувалися різні національні впливи. Більше чогось іншого на формуванні Брежнєва як
людини позначилася друга світова війна. Він говорив з великим і трохи наївним хвилюванням про те, як Гітлеру вдалося надути Сталіна ... »

Г. Кіссінджер також називав Брежнєва «справжнім російським, повним почуттів, з грубим гумором». Коли Кіссінджер, вже в якості державного секретаря США, приїжджав в 1973 р в Москву, щоб домовитися про візит Брежнєва до Сполучених Штатів, то майже всі ці п'ятиденні переговори відбувалися в мисливському угідді Завидово під час прогулянок, полювання, обідів і вечерь. Брежнєв навіть демонстрував гостю своє мистецтво водіння автомашини. Кіссінджер пише в своїх мемуарах: «Одного разу підвів він мене до чорного« Кадилак », який Ніксон подарував йому рік тому за порадою Добриніна. З Брежнєвим за кермом помчали ми з великою швидкістю по вузьких звивистих сільських дорогах, так що можна було тільки молитися, щоб на найближчому перехресті з'явився який-небудь поліцейський і поклав край цій ризикованій грі. Але це було занадто неймовірно, бо, якщо тут, за містом, і був би який-небудь дорожній поліцейський, він навряд чи наважився б зупинити машину Генерального секретаря партії.

Швидка їзда закінчилася біля причалу. Брежнєв помістив мене на катері з підводними крилами, який, на щастя, він вів не особисто. Але у мене було враження, що цей катер повинен побити той рекорд швидкості, який встановив генсек під час нашої поїздки на автомобілі ».
Вельми безпосередньо вів себе Брежнєв на багатьох прийомах, наприклад, з нагоди польоту в космос спільного радянсько-американського екіпажу за проектом «Союз - Аполлон». Однак радянські люди не бачили і не знали такого життєрадісного і безпосереднього Брежнєва. До того ж образ більш молодого Брежнєва, якого тоді не дуже часто показували по телебаченню, був витіснений в свідомості народу чином важко хворого, малорухливого і немову людини, який мало не щодня з'являвся на екранах наших телевізорів в останні 5-6 років свого життя.

Брежнєв був в цілому людиною доброзичливим, він не любив ускладнень і конфліктів ні в політиці, ні в особистих відносинах зі своїми колегами. Коли такий конфлікт все ж виникав, Брежнев намагався уникнути екстремальних рішень. При конфліктах всередині керівництва лише дуже небагато з людей вирушали на пенсію. Більшість «опальних» керівників залишалося в «номенклатурі», але лише на 2-3 ступені нижче. Член Політбюро міг стати заступником міністра, а колишній міністр, секретар обкому партії, член ЦК КПРС прямував послом в невелику країну: Данію, Бельгію, Австралію, Норвегію.

Ця доброзичливість переходила нерідко в потурання, яким користувалися і нечесні люди. Брежнєв часто залишав на своїх постах не тільки тих, що провинилися, а й злодійкуватих працівників. Відомо, що без санкції Політбюро судові органи не можуть проводити слідство у справі будь-якого з членів ЦК КПРС. Нерідко траплялося й таке, що Брежнєв плакав на офіційних прийомах. Ця сентиментальність, настільки мало властива політикам, іноді приносила користь ... мистецтву.

Так, наприклад, ще на початку 70-х років був створений кінофільм «Білоруський вокзал». Це була хороша картина, але її не допускали на екран, вважаючи, що в фільмі не в кращому світлі представлена ​​московська міліція. Захисники картини домоглися перегляду її за участю членів Політбюро. У фільмі є епізод, де показано, як випадково і через багато років зустрілися однополчани співають пісню про десантному батальйоні, в якому всі вони колись служили. Пісня ця, складена Б. Окуджавою, торкнула Брежнєва, і він заплакав. Зрозуміло, фільм був негайно дозволений до прокату, а пісню про десантному батальйоні з тих пір майже завжди включали до репертуару концертів, на яких бував Брежнєв.

3. Роль Брежнєва в житті країни

Діяльність Леоніда Ілліча Брежнєва на першому етапі його керівництва країною мала явно позитивний характер. Були згорнуті всі нерозумні починання в економічне сфері, введені за часів Хрущова, припинився масовий знос православних храмів. З економічної реформи, розпочатої Косигіним, була розширена самостійність підприємств, скорочено кількість планових показників, введені зачатки ринкового обороту надпланової продукції, матеріальне стимулювання і господарський розрахунок. Темпи зростання виробленої продукції на початку правління Л.І. Брежнєва піднялися щодо «хрущовських», хоча і продовжували залишатися нижче «сталінських». Шкода, завдана сільському господарству М. Хрущовим, не зміг бути компенсований за часів правління Брежнєва, і країна продовжувала закуповувати за кордоном зерно.

У сімдесяті роки, в роки розквіту за правління Леоніда Ілліча Брежнєва, були побудовані найбільші в світі гідроелектростанції, пов'язані з ними алюмінієві заводи, виплавлений там «крилатий метал» знаходив застосування на побудований нових авіаційних заводах і в виробництві автомобілів.У 1970 році з конвеєра зійшов перший автомобіль ВАЗ-2101, знаменита «копійка», в 1974 році розпочато грандіозне будівництво Байкало-Амурської магістралі.

У період раннього правління Леоніда Ілліча Брежнєва наша країна являла собою зразок могутності, і слави. Російські космонавти ставили один рекорд за іншим, автоматичні міжпланетні станції досліджували близькі й далекі планети Сонячної системи. Радянський флот був присутній у всіх куточках світового океану, країна завдала ряд військових поразок ворожим державам, в конфліктах на території інших держав. Зокрема, підтримуючи уряд Демократичної республіки В'єтнам, СРСР завдав найнищівнішої воєнної поразки США за весь час їх існування. Термін «в'єтнамський синдром» широко використовується до сих пір, позначаючи відчуття страху і приниження, яке відчули США в 1975 році. Ракетно-ядерна зброя, створене в СРСР, його якість і кількість, що не дозволяло іншим країнам вступати з нашою країною у відкрите військове протистояння.

Більшість населення СРСР в період правління Леоніда Ілліча Брежнєва жило щасливо і привільно. Економічне зростання в країні забезпечувалося не за рахунок непосильної праці і напруги всього народного організму, як, наприклад, за часів сталінської індустріалізації або післявоєнної відбудови, а за рахунок створеної раніше і оновленої за Брежнєва промислової бази.

Незадоволені режимом і підтримувані ворогами країни дисиденти за часів Брежнєва були репресовані КДБ. СРСР входив в десятку країн, що мав найвищий дохід на душу населення, система освіти була найкращою в світі, а вища освіта була доступна практично всім бажаючим. Радянська система охорони здоров'я забезпечувала загальний доступ до медицини для всіх громадян країни. В області спорту і в галузі культури брежнєвські часи нагадують сьогодні золотий вік.

У 1979 році радянські війська були введені в Афганістан. Як показала практика, це рішення було правильним і виправданим. Небезпека збройних конфліктів відсторонялася від кордонів країни, війна виносилася за її межі. Афганістан за часів присутності там радянських військ був відносно стабільним державою, від нього не виходила загроза хімічної війни проти Росії. Втрати за дев'ять років війни склали всього тринадцять тисяч осіб, воїнів, загиблих зі зброєю в руках, свідомістю, що вони захищають мирне життя в своїй країні і розумінням, що вони беруть участь в небезпечній справі.

Введення радянських військ в Афганістан став приводом для демаршу США бойкотувати Олімпіаду-80 у Москві. На змагання приїхали тільки спортсмени дружніх СРСР або нейтральних держав, але, тим не менш, Олімпіада стала незабутнім для країни спортивним заходом. Радянські спортсмени впевнено виграли у всіх інших держав за кількістю завойованих медалей, ще раз підтвердивши силу радянського спорту. Не можна виключити, що США просто скористалися тоді приводом з Афганістаном, щоб не зганьбитися, зазнавши на Олімпіаді-80 поразки від СРСР у відкритому спортивному змаганні.

У сімдесяті роки Леонід Ілліч Брежнєв захворів і не міг приділяти багато часу управлінню країною. Страждало і якість управління. Поряд з безсумнівними успіхами в житті країни, в сімдесяті роки стали розвиватися негативні процеси у багатьох сферах життя суспільства. Основною проблемою того періоду було виродження правлячої верстви, керівництва ВЛКСМ і КПРС. Еліта того часу загрузла в дворушництві, брехні і пристосовництво. Декларуючи на словах одні цінності, комсомольські керівники самі сповідували інші, закликаючи народ до самовідданості, цікавилися більше особистим споживанням, ніж справами країни. Керівний шар відірвався від народу, народ відгородився від своїх формальних лідерів стіною апатії або гумору. У сімдесяті роки широко були поширені анекдоти, що висміюють вади системи, і персоніфіковані в образі Л. Брежнєва.

Другою проблемою було наростання корупційних процесів. Леонід Ілліч Брежнєв був за своїм характером неконфронтаційним людиною, тому кримінальне переслідування недобросовісних державних службовців при ньому практично не велося. Господарські керівники всіх рівнів практикували нелегальні економічні схеми, керівництво багатьох областей і навіть республік відчували себе питомими князями. Наприклад, в Середній Азії у деяких республіканських керівників були власні в'язниці, в яких ті, без суду і слідства тримали неугодних. В результаті корупції і переглянуто економістами зовнішньополітичних змін (в 1971 році США винайшли систему, що дозволяє експлуатувати інші країни, в тому числі СРСР) економічне становище в нашій країні до початку вісімдесятих років різко погіршився, утворився дефіцит товарів. Л. Брежнєв кілька разів просив своє оточення прийняти його відставку за станом здоров'я, але наближеним була вигідна система зі слабким і хворим лідером.

Брежнєвське оточення в кінці сімдесятих - початку вісімдесятих років піклувалася про своїх кланових інтересах і часто ігнорувало інтереси держави в цілому. Найближчі соратники потурали хворому лідерові в його слабкостях, нагороджували орденами і медалями, велика кількість яких викликало вже загальний сміх. В останні роки до паралізованому чолі держави була приставлена ​​екстрасенс і окультний маг Джуна Давіташвілі, а також бригада лікарів-реаніматологів. Станом хворого лідера фахівці західних країн намагалися будувати прогнози, хто і коли змінить його на високому керівному посту.

Період правління Леоніда Ілліча Брежнєва мав і свої позитивні і свої негативні сторони. На першому етапі правління Л. Брежнєв зіграв помітну позитивну роль в житті нашої держави, у другій половині в країні стали наростати негативні процеси в багатьох сферах суспільного життя, які, врешті-решт, і стали фатальними для країни. Л.І. Брежнєв правил вісімнадцять років, більше будь-якого іншого радянського правителя, за винятком І.В. Сталіна. Під час кризи вісімдесятих років період правління Леоніда Ілліча називали «періодом застою», але тепер, після розрухи дев'яностих, він більше і більше представляється як період процвітання, миру, стабільності і могутності держави. Швидше за все, обидва ці думки мають право на існування, так як брежнєвський період дуже неоднорідний за своєю природою.

Остання поїздка в Ташкент виявилася для Леоніда Ілліча фатальною. Про це докладно розповів генерал Володимир Медведєв, охоронець Брежнєва.

23 березня 1982 року Леонід Ілліч перебував в Узбекистані. У цей день була запланована поїздка на завод, який будував космічні кораблі «Буран». Але вранці вирішили, що Брежнєв туди не поїде. Охорону на заводі зняли.

Раптом Брежнєв сказав керівнику республіки Рашидова:

- Час до обіду є. Ми обіцяли відвідати завод. Люди готувалися до зустрічі, зібралися, чекають нас. Недобре ... Виникнуть питання ... Підуть розмови ... Давай з'їздимо.

Рашидов тільки радий:

- Звичайно, Леонід Ілліч.

Втрутився начальник охорони Брежнєва генерал Рябенко:

- Леонід Ілліч, їхати на завод не можна. Охорона знята. Щоб повернути її, потрібен час.

Брежнєв жорстко відповів:

- Даю тобі п'ятнадцять хвилин - повертай охорону.

Але вже через десять хвилин зірвався з місця:

- Все, виїжджаємо. Часу на підготовку у вас було достатньо.

Московська група з Дев'ятого управління КДБ встигла приїхати на завод, узбецькі чекісти затрималися. На заводі оголосили по внутрішній радіотрансляції, що зараз приїде генеральний секретар. Все кинули роботу, пішли зустрічати Брежнєва.

У складальному цеху робітники, щоб побачити Брежнєва, дерлися на ліси навколо споруджуваних літаків. Охорона ледве стримувала натовп. І раптом велика дерев'яна площадка не витримала і під вагою людей звалилася. Вона накрила Брежнєва і Рашидова.

Чотири офіцера особистої охорони з Дев'ятого управління неймовірним зусиллям підняли поміст і тримали його, поки не підскочила на допомогу місцева охорона. Якби офіцери не змогли це зробити, генерального секретаря ЦК КПРС і першого секретаря ЦК компартії Узбекистану просто б розчавило.

Ніхто не загинув, але постраждали і Брежнєв, і Рашидов, і охоронці. Брежнєву кутом металевого конуса обдер вухо. Його підняли, лікар стривожено запитав:

- Леонід Ілліч, як ви себе почуваєте? Ви можете йти?

Брежнєв упевнено тримався на ногах, але скаржився на біль в ключиці. Зустріч з робітниками скасували. Брежнєва повели до виходу через натовп. Начальник охорони Рябенко пробивався вперед з пістолетом в руці.

До лікарні Брежнєв не захотів. Його відвезли в резиденцію, поклали, провели рентгенівське дослідження і виявили, що права ключиця зламана.

Лежав у ліжку Брежнєва з'єднали з Андроповим. Він сказав:

- Юра, тут зі мною на заводі нещастя трапилося. Тільки я тебе прошу, ти там нікому голови не рубай. Чи не карай, винен я сам. Поїхав без попередження, хоча мене відмовляли.

Лікарі переконували Леоніда Ілліча негайно повернутися в Москву. Але на наступний день він мав виступ на урочистому засіданні в Ташкенті. Він залишився, виголосив промову. Це був мужній вчинок для літнього і дуже хворої людини.

Сиділи в залі ташкентців і численним телеглядачам, які дивилися трансляцію зі столиці Узбекистану, напевно, здавалося, що Брежнєв напередодні випив, бо він був кілька загальмованим. Тільки супроводжували його знали, що навіть легкий рух правої руки було для нього вкрай болючим, тому йому довелося ковтати болезаспокійливі препарати.

У Москві його поклали в лікарню. Ключиця у нього так і не зрослася, і взагалі після Ташкента Брежнєв став просто згасати. Він не міг самостійно зійти з трибуни, не в змозі був визначити висоту сходинки, просив допомогти. У залі для пленумів ЦК в Кремлі встановили спеціальні поручні, щоб Брежнєв та й інші старі члени політбюро могли піднятися на трибуну. Конструктори отримали вказівку виготовити рухомі трапи, які піднімали б Леоніда Ілліча на мавзолей і в літак, якщо він все-таки кудись полетить.

Брежнєв приїздив в Кремль на кілька годин і поспішав покинути робочий кабінет. Секретарі його ні з ким не з'єднували, відповідали, що генеральний проводить нараду. Коли хтось просився на прийом, невдоволено бурчав:

- Чому до мене? Я що, один в ЦК працюю? Брежнєв перетворився в постійно незадоволеного оточуючим людини, який мало з ким хотів спілкуватися.

29 вересня 1982 року Брежнєв приїхав в Баку вручати республіці орден Леніна. Керівник республіки Гейдар Алієв готувався до приїзду генерального довго і серйозно, він влаштував феєричне дійство, вивів на вулиці Баку тисячі людей в національних костюмах. Леоніда Ілліча поселили в тільки що відбудованому будинку прийомів.

Телебачення в прямому ефірі транслювало виступ Леоніда Ілліча на урочистому засіданні. Брежнєв говорив невиразно, але глядачі вловили, що замість «Азербайджан» він вимовляє «Афганістан». Нарешті він сам зрозумів, що відбувається щось недобре. Замовк. Потім голосно і засмучено сказав:

- Це не моя вина ... Доведеться читати спочатку.

Виявляється, йому дали текст, приготований зовсім для іншого зустрічі. Його помічник Александров-Агентів змушений був зупинити Брежнєва і покласти перед ним іншу мову. Телевізійні камери в цей момент показували зал, який шалено аплодував ...

В кінці жовтня 1982 року, згадував заступник начальника ГоловПУРу генерал-полковник Дмитро Антонович Волкогонов, міністр оборони Устинов привів Брежнєва на щорічне нарада вищого командного складу Радянської армії і Військово-морського флоту. Брежнєва під одну руку вів Устинов, під іншу - офіціант, який ніс склянку з чаєм. Брежнєв говорив хвилин п'ятнадцять-двадцять. Він водив пальцем по папері, вимовляв слова нерозбірливо, зрозуміти його було неможливо.

6 листопада 1982 року Брежнєв вручав золоту зірку Героя Соціалістичної Праці одному зі своїх улюбленців - голові Держтелерадіо Сергію Георгійовичу Лапіну.Очевидці розповідали, що нагорода вислизнула з слабнучих рук Леоніда Ілліча.

Погана прикмета ...

Черговий секретар Брежнєва Олег Олексійович Захаров 9 листопада о восьмій годині зайняв свій пост в приймальні генерального секретаря. Йому зателефонував полковник Володимир Медведєв, попередив, що Леонід Ілліч приїде в Кремль приблизно опівдні і просить, щоб до його приїзду в приймальні перебував Андропов. Брежнєв приїхав в Кремль в призначений час в гарному настрої і запросив Андропова в кабінет. Після бесіди Леонід Ілліч обідав, відпочивав. Після сьомої вечора зібрався їхати на дачу.

- У приймальні він затримався і попросив мене закурити його улюблену сигарету «Новина», - розповідав Олег Захаров. - Курити йому заборонили, і єдине, що він собі дозволяв після цього, - побути іноді поруч з тими, хто курить. У цій ролі я і опинився в той день на кілька хвилин.

Ніщо не віщувало раптової кончини.

Академіку Євгену Чазову 10 листопада 1982 року в восьмій ранку зателефонував охоронець Брежнєва Володимир собаченка:

- Євгене Івановичу, Леоніду Іллічу потрібна реанімація!

Досить дивно, що в будинку важкохворого пацієнта не було постійного медичного поста і лікаря довелося чекати досить довго. Леонід Ілліч помер уві сні. Але якби у нього стався серцевий напад або інсульт, то присутність лікарів (або, вірніше, їх відсутність) мало б критично важливе значення.

Коли Чазов примчав (раніше, ніж карета «швидкої допомоги»), то побачив, що Брежнєв помер вже кілька годин тому.

Вікторія Петрівна вставала о восьмій ранку - в цей час їй вводили інсулін. Леонід Ілліч лежав на боці, і вона вирішила, що він спить. Коли собаченка прийшов його будити, він виявив, що Брежнєв помер, і став, як вчили, робити йому масаж серця. Але вже все було марно. Леонід Ілліч пішов у світ інший уві сні, спокійно і без страждань. Така смерть завжди вважалася щасливою.

Академік Чазов задумався нема про медичні проблеми. Перед ним стояло складне завдання: по-перше, як сказати про смерть Леоніда Ілліча вдові, Вікторії Петрівні, а по-друге, кому першому з сильних світу цього доповісти про те, що генерального секретаря більше немає?

«Я не виключав, - згадує Чазов, - що телефони прослуховуються і все, що я скажу, стане через кілька хвилин власністю чи голови КДБ Федорчука, або міністра внутрішніх справ Щолокова. Я прекрасно розумів, що перш за все, про те, що трапилося потрібно інформувати Андропова. Він повинен, як друга людина в партії і державі, взяти в свої руки подальший хід подій ».

Рішення Чазова було політичним. Хто перший приїде - той і спадкоємець.

Андропов в цей ранній час ще не добрався до ЦК. Чазов попросив чергового в його приймальні відразу ж з'єднати Юрія Володимировича з дачею Брежнєва. Коли Андропов передзвонив, Чазов, нічого не пояснюючи, попросив його відразу приїхати. Юрій Володимирович не поставив жодного питання, але відразу зрозумів, що сталося.

Приїхавши, він повів себе вкрай невпевнено.

«Чомусь метушився, - згадує Чазов, - і раптом став просити, щоб ми запросили Черненко. Дружина Брежнєва резонно зауважила, що Черненко їй чоловіка не поверне і йому нема чого робити на дачі. Я знав, що вона вважає Черненко одним з тих друзів, які постачали Брежнєва заспокійливими засобами, прийом яких був йому заборонений лікарями ... »

Юрій Андропов в супроводі Чазова зайшов в спальню, щоб попрощатися з пішли з життя генсеком.

«Андропов здригнувся і зблід, коли побачив мертвого Брежнєва, - пише академік Чазов. - Мені важко було здогадатися, про що він в цей момент думав - про те, що всі ми смертні, яке б положення не займали (а тим більше він, тяжкохворий), або про те, що близький момент, про який він завжди мріяв - встати на чолі партії і держави. Він раптом заспішив, пообіцяв Вікторії Петрівні підтримку і турботу, швидко попрощався і поїхав ».

Один з журналістів, посилаючись на людей, близьких до сім'ї Брежнєвих, писав, що сама Вікторія Петрівна розповідала, ніби Андропов забрав чемоданчик, який Брежнєв тримав в іншій кімнаті. Що ж в ньому було?

Питали Вікторію Петрівну. Вона не знала. Згадала тільки, як одного разу Леонід Ілліч зі сміхом сказав, що в ньому «компромат на всіх членів політбюро». Те ж підтвердив і зять Брежнєва Юрій Чурбанов. За його словами, Андропов забрав портфель Брежнєва, забезпечений цифровим замком, який носив охоронець генерального секретаря ...

Леонід Ілліч дійсно міг мати у своєму розпорядженні якимись матеріалами, що компрометують його оточення. За свідченням Віктора Гришина, генеральний секретар навіть натякав членам політбюро, що знає про них все. Але, швидше за все, в цьому портфелі він привозив на дачу термінові папери, щоб ввечері їх погортати. Андропов ж забрав ці папери не тому, що сподівався прибрати до рук архів генерального, а підкоряючись інстинкту, вихованому п'ятнадцятирічної роботою в КДБ: секретні документи повинні лежати в сейфі ...

У морг тіло покійного генсека супроводжував один тільки полковник Володимир Медведєв. Адже Леонід Ілліч помер в його чергування. Більше нікого колишній керівник країни вже не цікавив.

Медичний висновок підтвердило, що Леонід Ілліч помер від гострої серцевої недостатності:

«Брежнєв Л.І., 1906 року народження, страждав на атеросклероз аорти з розвитком аневризми від черевного відділу, стенозуючий атеросклероз коронарних артерій, на ішемічну хворобу серця з порушенням ритму, рубцеві зміни міокарда після перенесених інфарктів. Між 8 і 9 годинами 10 листопада 1982 року сталась раптова зупинка серця ... »

Про смерть Леоніда Ілліча країні ще не повідомили, але досвідчені люди здогадалися. По всіх каналах радіо передавали сумну класичну музику, телебачення скасував трансляцію святкового концерту, присвяченого Дню міліції.

12 листопада в Свердловському залі Кремля зібрався пленум ЦК. Його відкрив Юрій Володимирович Андропов:

- Партія і країна зазнали тяжкої втрати. Пішов з життя найбільший політичний діяч, наш товариш і друг, людина великої душі, відданий справі ...

Потім слово було надано Черненко. Від імені політбюро він запропонував обрати генеральним секретарем Юрія Володимировича Андропова. Незважаючи на траур, члени ЦК встали і оплесками вітали нового господаря країни. О 12.30 всі учасники пленуму прийшли в Колонний зал Будинку спілок, щоб пройти повз труну Леоніда Ілліча.

На кілька хвилин з'явилися члени політбюро на чолі з Андроповим. Сказали кілька слів рідною і зникли. Вікторія Петрівна і Юрій Леонідович Брежнєвих плакали.

15 листопада 1982 року відбулися похорони. Траурний мітинг відкрив Андропов. Леоніда Ілліча поховали біля Кремлівської стіни під гуркіт гарматних залпів.

ЦК КПРС, Рада міністрів СРСР і президію Верховної Ради СРСР прийняли рішення «Про увічнення пам'яті Леоніда Ілліча Брежнєва».

Місто Набережні Челни перейменували в місто Брежнєв. У Москві Черемушкинський район став брежнєвський. У столиці та чотирьох інших містах з'явилися площі імені Леоніда Ілліча Брежнєва. Вперше, здається, в назві площі згадувалася не лише прізвище, але ім'я та по батькові партійного діяча. Було вирішено встановити меморіальну дошку на будинку 26 по Кутузовському проспекту, де жив Брежнєв.

13 листопада 1982 року ЦК і Радмін взяли закрита постанова «Про матеріальне забезпечення сім'ї Л.І. Брежнєва ».

У перебудовні роки всі ці постанови були скасовані. Подарунки відібрали - до вдови Леоніда Ілліча приїжджали співробітники загального відділу ЦК зі списками, шукали дорогі речі: «А де ось ця шабля і сервіз?» Потім Вікторію Петрівну виселили з дачі. Юрія Чурбанова, зятя покійного генсека, посадили. Міста і вулиці перестали носити ім'я Брежнєва. Меморіальна дошка на домі на Кутузовському проспекті зникла. З'ясувалося, що перший заступник голови Мосради Сергій Станкевич подарував її берлінському музею історії тоталітаризму.

Завдяки президенту Путіну на старій будівлі КДБ на Луб'янській площі знову з'явилася меморіальна дошка, що нагадує про те, що в Комітеті держбезпеки працював Юрій Володимирович Андропов. Стіна будинку 26 на Кутузовському, де колись отримав квартиру Леонід Ілліч Брежнєв, поки пустує.

Він став першою особою в державі під схвальні оплески, а пішов, супроводжуваний відвертими насмішками. Здавалося, Брежнєв перейшов в анекдоти. У будь-якій компанії в ті роки перебувала конкретна людина, який під загальний сміх досить схоже наслідував його манері говорити. Але пройшли роки. Те, як тоді жили, думали і відчували, швидко забулося. Ставлення до Леоніда Ілліча Брежнєва стало змінюватися. Кажуть, що «застій» був не так уже й поганий і Брежнєв зіграв позитивну роль в історії країни.

Люди сприймають Брежнєва як символ спокою, надійності і стабільності, чого так сильно не вистачало нашому народові протягом останніх років. Не тільки функціонери компартії та пенсіонери з ностальгією згадують Леоніда Ілліча і називають його епоху золотим століттям: в брежнєвські часи (порівняно зі сталінськими і хрущовськими) люди стали жити краще - отримували квартири, купували меблі і одяг, їздили відпочивати до моря. Кажуть про низький рівень злочинності, про впевненість в завтрашньому дні, про те, що Брежнєв і Косигін вичавили, що могли з планової системи, і створили запас міцності, якого вистачило на два десятиліття. Так, ковбаси було небагато, зате була створена економіка, за рахунок якої країна живе донині. Нагадують, що країна і до цього дня живе нафтою і газом, експорт яких почався за Брежнєва; він провів в Європу трубу, яка приносить величезні гроші.

висновок

Брежнєв пішов з життя, коли вже неозброєним поглядом було видно не просто стагнація, а гниття суспільства. Тому епітафією брежнєвського правлінню могли б бути його власні слова, сказані ним 18 березня 1975 року в Будапешті на зустрічі з керівниками компартій Східної Європи: «Труднощів, та й гріхів у нас, напевно, багато ...»

Ще по інерції про Брежнєва поговорили тиждень-другий і ... він якось непомітно зник з життя людей: без смутку і печалі. Леонід Ілліч залишився в пам'яті людей простору, іменованого колись СРСР, як слабкий, безпосередня людина, який чомусь виконував обов'язки глави держави, Верховного головнокомандувача, лідера єдиної партії. До нього не збережеться почуттів поваги чи злоби, схиляння або непримиренності.

Образ Брежнєва - це не тільки провісник краху системи, а й символ заходу більшовицької влади, до якої люди, в своїй основі, давно стали байдужі. Страху така влада тепер уже не викликала. Поваги - теж. Закінчився самий «спокійний» період радянської історії. Країна стояла на порозі драматичних змін. (7 ВОЖДІВ)

Одні вважають, що Леонід Ілліч був нікчемним керівником і довів країну до біди; інші впевнені, що будь-який інший на його місці приніс би країні значно більші нещастя, а він був людиною не злим, чи не мстивим і керувався принципом: живи і давай жити іншим. А треті впевнені, що він був набагато краще своїх спадкоємців, які згубили велику країну.

Справа, звичайно, не тільки і не стільки в його характер і темперамент, хоча в умовах жорсткого режиму суспільство сильно залежить від особистості першої людини в державі.

Через кілька років після смерті Леоніда Ілліча Брежнєва Радянський Союз почав розвалюватися. І немає єдиної думки: брежнєвське спадщину стало тому причиною або ж, навпаки, спадкоємці погано розпорядилися тим, що потрапило їм у руки?

Історія нашої країни розвивається по спіралі. Захопивши владу, правляча еліта тримається за неї обома руками, не допускаючи навіть найнеобхідніших змін. У якийсь момент зміни все-таки починаються і тут же перетворюються в неконтрольовану стихію, яка все зносить. Вертикаль влади, яка здається такою надійною, за визначенням має настільки малу опору, що при сильних заворушеннях просто не може втриматися. Приходить нова влада і знову все намагається заморозити.

Після відходу Брежнєва рішуче все чекали змін, тому й вітали горбачовські реформи.Перебудова стала святом позбавлення від набридливої ​​і опротивевшего всім влади. Начальники, яких ніхто не обирав, які самі себе призначали на високі посади, виявили, що їх ненавидять і зневажають. Але хаос, розвал і розпад Радянського Союзу виявилися повною несподіванкою абсолютно для всіх. Ніхто не міг припустити, що країна так швидко розвалиться.

Гасла перебудови сприймалися як давно назрілі і вкрай необхідні. Однак те, що було потім ... І вже багато хто згадує брежнєвські роки як час щасливе і прекрасне. Але хіба винен той володар, який дає свободу і намагається виправити помилки минулого, а не той, хто, не усвідомлюючи свого боргу, тримає країну в залізному корсеті і заважає їй розвиватися? Невдоволення накопичується, і перша ж спроба пом'якшити режим, збити обручі призводить до того, що заряджена порохом бочка вибухає.

Розпаду країни можна було б уникнути, якби влада не була глуха до суспільних потреб. Якби намагаємось не заморозити суспільство, а дозволила йому нормально розвиватися. Однак же Леонід Ілліч і закосневшая система не здатні були до змін, необхідним для країни ...

Історія смертю Брежнєва поставила знак питання: що і хто далі? Але час Горбачова ще не настав. Швидкоплинні спадкоємці Брежнєва - Андропов і Черненко - продовжили консервативну лінію четвертого «вождя».

Чи можна провину за всі негативні явища, що склалися в середині 60-х років - початку 80-х років, покласти особисто на Л. І. Брежнєва? Це був самий спрощений варіант пояснення злам ситуації. Брежнєв став лише флагманом тієї соціальної групи, яка пов'язана з адміністративно-управлінською ланкою. Саме її інтереси відігравали вирішальну роль в цей час, вони ж і визначили характер цього часу, обумовленого нині як «застій».

Бібліографія

1. Авторханов А. Сила і безсилля Брежнєва: Політичні етюди. Франкфурт-на-Майні, 1980

2. Архипов І.Л., Блохін В.Ф., Афанасьєв І.Л. та ін. Історія Росії в портретах. У 2-х тт. Т. 2. - Смоленськ: Русич, Брянськ: Курсив, 1996. - 496 с.

3. Волкогонов Д.А. Сім вождів. - У 2-х книгах. - Кн. 2. - М .: АТ «Видавництво« Новини », 1996. - 480 с.

4. Кислицин С.А. Історія Росії в питаннях і відповідях. Навчальний посібник. Ростов н / Д: вид-во «Фенікс». 1999 року, вид. 2-е, испр. і доп. - 704 с.

5. Малина М. Радянська трагедія: Історія соціалізму в Росії. 1917-1991 (переклад з англ.) - М .: «Російська політична енциклопедія» (РОССПЕН), 2002. - 584 с.

6. Медведєв Р.А. Особистість і доба: Політичний портрет Л.І. Брежнєва. М., 1991

7. Млечин Л.М. Брежнєв. - М .: ТК. Велбі, изд-во Проспект, 2005. - 520 с.

8. Семанов С.Н. Брежнєв. Правитель «Золотого століття», М., вид-во «Віче», 2002.

9. Юнге Марк. Страх перед минулим. Реабілітація Н.І. Бухаріна від Хрущова до Горбачова. Серія «АІРО-ХХ - Перша публікація в Росії» під ред. Г.А. Бордюгова. - М .: АІРО-ХХ, 2003. - 336 с.