|
А.Т.Фоменко
НОВІ емпіриками-СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИКИ Датування
ДРЕВНИХ ПОДІЙ І ДОДАТКИ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ ХРОНОЛОГІЯ
СТАРОДАВНЬОГО І СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ
(Коротка довідка)
Про г л а в л е н і е
ПЕРЕДМОВА
Глава 1. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ Хронологія.
1. РИМСЬКА ХРОНОЛОГІЯ ЯК ФУНДАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ Хронологія.
2. Скалігер, Петавіусу, ІНШІ церковній хронології. СТВОРЕННЯ В XVI
СТОЛІТТІ Н.Е. СУЧАСНОЇ ВЕРСІЇ ХРОНОЛОГІЯ СТАРОЖИТНОСТІ.
3. Сумніви В ПРАВИЛЬНОСТІ Хронологія Скалігер-ПЕТАВІУСА
ВИНИКЛИ ЩЕ В XVI СТОЛІТТІ.
3.1. Хто і коли критикував скалигеровской
хронологію.
3.1.1. Де-Арсілла, Роберт Балдауф, Жан Гардуін,
Едвін Джонсон.
3.1.2. Ісаак Ньютон.
3.1.3. Микола Олександрович Морозов.
3.2. Проблема достовірності римської хронології та історії.
Гіперкритицизм XIX століття.
4. ТРУДНОЩІ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАВИЛЬНОЇ Хронологія ЕГИПТА.
5. ПРОБЛЕМА Датування АНТИЧНИХ першоджерело.
Тацит І Подж. ЦИЦЕРОН І БАРЦІЦЦА. Вітрувій І АЛЬБЕРТІ.
6. ВИМІР ЧАСУ В СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Бікерман: "ХАОС
СЕРЕДНЬОВІЧНИХ датувань ". ДИВНІ" СЕРЕДНЬОВІЧНІ анахронізм ".
7. ХРОНОЛОГІЯ І Датування біблійних текстів. Тішендорф.
8. ЯК ПРОЧИТАТИ ДРЕВНІЙ текст, записаний ОДНИМИ згодні?
ПРОБЛЕМА вивіреності.
9. ТРАДИЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ біблійних подій ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ.
10. ТРУДНОЩІ ГЕОГРАФІЧНОЇ ЛОКАЛИЗАЦИИ БАГАТЬОХ ПОДІЙ АНТИЧНОСТІ.
11. СУЧАСНИЙ АНАЛІЗ БІБЛІЙНОЇ ГЕОГРАФИИ.
12. ЗАГАДКОВА ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ ЯК НАСЛІДОК скалігеровской
Хронологія.
13. коли було написано "Альмагест" Птолемея?
14. неоднозначно АРХЕОЛОГІЧНИХ датувань І ЇХ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД
Прийнято ЗАРАНЕЕ Хронологія.
15. ТРУДНОЩІ дендрохронології І ДЕЯКИХ ІНШИХ МЕТОДІВ
Датування.
15.1. Безперервна шкала Дендрохронологіческій датування
протягнута в минуле не далі десятого століття нової
ери.
15.2. Датування по осадовому шару, радій-урановий і
радій-актініевий методи.
16. Чи надійно радіовуглецевого датування?
Глава 2. АСТРОНОМІЧНА Датування.
1. ЗАГАДКОВИЙ СТРИБОК ПАРАМЕТРА Д "В ТЕОРІЇ РУХ МІСЯЦЯ.
2. ПРАВИЛЬНО ЧИ датувати затемнення АНТИЧНОСТІ І СЕРЕДНІХ СТОЛІТЬ?
3. передатування затемнення СТАРОЖИТНОСТІ УСУВАЄ ЗАГАДКИ В ПОВЕДІНЦІ
ПАРАМЕТРА Д ".
4. АСТРОНОМІЯ зсувається АНТИЧНІ ГОРОСКОПИ в середніх СТОЛІТТЯ.
Глава 3. НОВІ МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИКИ Датування ДРЕВНИХ
ПОДІЙ.
1. ФУНКЦІЯ ОБСЯГУ ІСТОРИЧНОГО ТЕКСТУ. ПРИНЦИП Кореляція
МАКСИМУМІВ.
2. ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ. Приклади ЗАЛЕЖНИХ І НЕЗАЛЕЖНИХ
Історичні хроніки.
3. МЕТОДИКА Датування ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ.
4. МЕТОДИКА РОЗПІЗНАВАННЯ І Датування Династії Держави.
ПРИНЦИП МАЛИХ СПОТВОРЕНЬ.
5. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ Тривале правління ДРЕВНИХ І
СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ПРАВИТЕЛІВ.
6. ПРИНЦИП загасання ЧАСТОТ. МЕТОДИКА упорядкування ІСТОРИЧНИХ
ТЕКСТІВ В ЧАСІ.
7. ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДИКИ ДО ДЕЯКИХ КОНКРЕТНИМ історичних текстів.
8. МЕТОДИКА Датування ПОДІЙ.
9. ПРИНЦИП дублювання ЧАСТОТ. МЕТОДИКА ВИЯВЛЕННЯ ДУБЛІКАТІВ.
10. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ БІБЛІЇ.
11. дублікат В БІБЛІЇ. ЗАГАЛЬНА СХЕМА ЇХ РОЗПОДІЛУ ВСЕРЕДИНІ БІБЛІЇ.
12. МЕТОДИКА АНКЕТ-кодів.
13. МЕТОД ПРАВИЛЬНОГО Хронологічно упорядкування й
Датування ДРЕВНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТ.
Глава 4. Побудова ГЛОБАЛЬНОЇ Хронологічно КАРТИ І
ДЕЯКІ РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСТОСУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДИК
Датування До СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ
1. "ПІДРУЧНИК СТАРОДАВНЬОЇ І середньовічної ІСТОРІЇ" У ТРАДИЦІЙНИХ
Датування Скалігер-ПЕТАВІУСА.
2. ЗАГАДКОВІ ХРОНИКИ-дублікат ВСЕРЕДИНІ "ПІДРУЧНИКА
Скалігер-ПЕТАВІУСА ".
3. ЗАГАДКОВІ ДИНАСТІЇ-дублікат ВСЕРЕДИНІ "ПІДРУЧНИКА
Скалігер-ПЕТАВІУСА ".
4. ПОГОДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ, ОТРИМАНИХ РІЗНИМИ МЕТОДАМИ.
5. ЗАГАЛЬНА СХЕМА РОЗПОДІЛУ ДУБЛІКАТІВ В "ПІДРУЧНИКУ
Скалігер-ПЕТАВІУСА ". ВИЯВЛЕННЯ ТРЬОХ Хронологічно ЗРУШЕНЬ.
6. "СУЧАСНИЙ ПІДРУЧНИК СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ" склеїти З ЧОТИРЬОХ
ДУБЛІКАТІВ КОРОТКОЇ ХРОНИКИ-ОРИГІНАЛУ.
7. СПИСОК ОСНОВНИХ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ОПИНИЛИСЯ
Хронологічно Дублікат ОДНОГО І ТОГО Ж ОРИГІНАЛУ.
8. НАКЛАДАННЯ БІБЛІЙНОЇ ІСТОРІЇ НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ІСТОРІЮ.
9. ГІПОТЕЗА: історія, описана в дійшли до нас хроніки,
ПОЧИНАЄТЬСЯ ЛИШЕ ПРИБЛИЗНО З X СТОЛІТТЯ Н. Е., Т.Є. МИ НЕ ЗНАЄМО - ЩО
БУЛО РАНІШЕ X СТОЛІТТЯ Н. Е.
10. ХРОНОЛОГІЧНА ВЕРСІЯ МОРОЗОВА І КОНЦЕПЦІЯ АВТОРА.
11. ГІПОТЕЗА Про ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ помилково хронологічному
ЗРУШЕНЬ ПРИ НАПИСАННІ ІСТОРІЇ СТАРОЖИТНОСТІ.
11.1. Помилка на тисячу років в датування життя Христа
11.2. Можлива плутанина між датами заснування двох
Римов.
11.3. Скалигер і Тридентський собор. створення
традиційної хронології давнину в XV-XVI століттях.
11.4. Універсальна помилка, яка могла привести до
хронологічним зрушень при написанні історії
давнини. Приклад: X.III століття означало
колись: Христа III століття.
Глава 5. Про "ТЕМНИХ ВЕКАХ" У середньовічній ІСТОРІЇ.
1. ЗАГАДКОВЕ ВІДРОДЖЕННЯ АНТИЧНОСТІ У середньовічній РИМІ.
2. АНТИЧНИЙ історик Тацит І АВТОР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ - Поджо
Браччоліні.
3. ЯКІ БУВ СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ЗАХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ КУЛЬТ?
4. ІСТОРІЯ середньовічної ГРЕЦІЇ І АФІН.
5. НАМЕРЕНЕННО подовжити ІСТОРІЯ СТАРОЖИТНОСТІ?
Глава 6. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ. ЄГИПЕТ, ІНДІЯ.
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
-------------------------------------------------- -------------------------
ПЕРЕДМОВА
Створена остаточно в XVI столітті н.е. прийнята сьогодні
хронологія та історія стародавнього і середньовічного світу мабуть
містить великі помилки.
Це розуміли і протягом тривалого періоду обговорювали
багато видатних учених (див. Главу 1). Але побудувати нову,
несуперечливу концепцію історії виявилося дуже складним завданням.
Починаючи з 1975 року розробкою цієї проблеми зайнялася група
математиків, в основному, з Московського державного
університету. В результаті були отримані цікаві результати,
опубліковані як в науковій періодичної преси, так і у вигляді
окремих монографій. Див. Список літератури. Підкреслимо, що нова
концепція хронології грунтується, перш за все, на аналізі
історичних джерел МЕТОДАМИ СУЧАСНОЇ МАТЕМАТИКИ і обширних
КОМП'ЮТЕРНИХ РОЗРАХУНКІВ.
Справжній реферат є введенням в проблему. Більш детально з
цією темою можна ознайомитися в книгах, перерахованих у Висновку.
Багато наукові результати в цьому напрямку отримані спільно з
доктором фіз.-матем.наук, професором В.В.Калашніковим (Науково
Дослідницький Інститут Системних Досліджень, Росія, м.Москва)
і кандидатом фіз.-матем.наук, старшим науковим співробітником Московського
державного університету Г.В.Носовскім.
Користуючись нагодою, хочу сказати, що я вдячний долі за
можливість багаторічного наукового співробітництва з такими
чудовими вченими та експертами з області теорії
ймовірностей і математичної статистики, якими є
В.В.Калашніков і Г.В.Носовскій.
Глава 1. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ Хронологія.
"Нерідко згадують про сталевому долоті,
знайденому в зовнішній кам'яній кладці
піраміди Хуфу (Хеопса, початок XXX в. до
н.е.); однак найбільш ймовірно, що
цей інструмент потрапив туди в пізнішу
епоху, коли каміння піраміди розтягували
як будівельний матеріал ... "
Мікеле Джуа, "Історія хімії", М., 1975,
с. 27, кому. 23
1. РИМСЬКА ХРОНОЛОГІЯ ЯК ФУНДАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ Хронологія.
Попередньо дамо короткий огляд стану хронології
давнини і середньовіччя на даний момент. Хронологія, будучи
важливою історичною дисципліною, дозволяє визначати тимчасової
інтервал між історичним фактом і теперішнім часом, якщо
вдається перетворити хронологічні дані документа, що описує
цей факт, в одиниці нашого літочислення (дати до н.е. або н.е.).
Багато історичних висновки залежать від того, яка саме дата
приписується подій, описаних в досліджуваному джерелі. при
зміну дати, наприклад, при неоднозначною датування подій,
змінюються і трактування, оцінки цих подій і т.д. До теперішнього
моменту в результаті тривалої роботи декількох поколінь
хронологів XVI-XIX ст. склалася глобальна хронологія, в рамках
якої всім основних подій давньої історії приписані дати в
юліанському календарі.
Тепер датування фактів, що містяться в будь-якому новому
виявленому документі, виробляється переважно на базі римської
хронології, оскільки вважається, що "всі інші датування
давньої хронології можна пов'язати з нашим літочисленням за допомогою
прямих або непрямих синхронізм з римськими датами "[19], с.77.
Іншими словами, римська хронологія (й історія) є "хребетним
стовпом "всієї глобальної хронології та історії. Саме тому ми
в подальшому приділимо римської історії особливу увагу.
2. Скалігер, Петавіусу, ІНШІ церковній хронології.
СТВОРЕННЯ В XVI СТОЛІТТІ Н.Е.
СУЧАСНОЇ ВЕРСІЇ ХРОНОЛОГІЯ СТАРОЖИТНОСТІ.
Хронологія стародавньої та середньовічної історії в тому вигляді, в якому
ми її маємо зараз, створена і значною мірою завершена в серії
фундаментальних праць XVI-XVII ст., що починається працями ЙОСИФА
Скалігер (1540-1609) - "основоположника сучасної хронології
науки "[19], с.82, див. [344] (Scaliger I. Opus novum de emendatione
temporum. Lutetiac. Paris, 1583. Thesaurum temporum. 1606), і
ДИОНИСИЯ ПЕТАВІУСА (Петавія) (1583-1652), см. [327] (Petavius D. De
doctrina temporum. Paris. 1627).
Зазначимо також хоча і застарілі, але містять значний
фактичний матеріал праці XVIII-XIX ст. за хронологією [266],
[284], [293], [306]. Однак серія цих (і інших) праця не
завершена, оскільки, як зазначає відомий хронологія Е.Бікерман:
"Досить повного, що відповідає сучасним вимогам дослідження
з давньої хронології не існує "[19], с.90, коммент.1.
Тому прийняту сьогодні хронологію стародавності і середньовіччя
правильніше було б називати "ВЕРСІЄЮ Скалігер-ПЕТАВІУСА". Ми будемо
називати її іноді просто скалігеровской Хронологія. Як ми побачимо
далі, ця версія була в той час далеко не єдиною, і в
справедливості її сумнівалися великі вчені.
Відсутність такого дослідження, в якому було б
послідовно викладено строге наукове обгрунтування і побудова
глобальної хронології на основі сучасних дат і методів,
пояснюється не тільки надзвичайно великим обсягом матеріалу,
потребує обробці і ревізії, а й об'єктивними
труднощами, багато разів відзначалися вченими, які займалися в
різний час проблемою наукового обгрунтування хронології.
У якості першої труднощі відзначимо, що виникнення,
становлення і первісний розвиток хронології відбувалося в
рамках церкви і протягом тривалого періоду перебувало під
повним її контролем. В основоположних працях Скалігер і
Петавіуса (XVI-XVII ст.) Хронологія давнину наводиться у вигляді
таблиці дат БЕЗ ОБГРУНТУВАННЯ; її основою оголошується ЦЕРКОВНА
ТРАДИЦІЯ. Це й не дивно, так як "ПРОТЯГОМ СТОЛІТЬ
ІСТОРІЯ залишався переважно ЦЕРКОВНОЇ ІСТОРІЄЮ, і її писали,
як правило, духовні особи "[51], с.105.
Сьогодні вважається, що основи хронології були закладені Євсевієм
Памфілом (IV ст.н.е.) і бл. Ієроніма. Праця Євсевія "Історія часів
від початку світу і до Нікейського Собору "(т.зв." Хроніка ") і праця
Ієроніма виявлені лише в пізньому середньовіччі. Більш того:
"Грецький оригінал (Євсевія - А.Ф.) тепер існує лише в
уривках і заповнюється вільним латинським перекладом бл. Ієроніма "
[68], с.VIII, Введення. Цікаво, що Никифор Калліст в XIV столітті
зробив спробу написати нову історію перших трьох століть, тобто
"Повторити" "Історію" Євсевія, "але він нічого не міг зробити
більше, як повторити сказане Євсевієм "[68], с.XI. Але
оскільки праця Євсевія був опублікований тільки в 1544 р (див. [68],
с.XIII), тобто ПІЗНІШЕ праці Никифора, то постає запитання: а чи не
заснована чи книга "античного" Євсевія на середньовічному праці
Никифора Калліста?
Починаючи з Євсевія і Ієроніма (IV ст.н.е.) майже всі
хронології аж до XVI-XVII ст. були або віруючими людьми, або
займали офіційні церковні пости (єпископ Ієронім, єпископ
Феофіл, архієпископ Джеймс Ашер, богослов І.Скалігер і т.д.).
Ймовірно, тому в основу хронологічної концепції давнину було
покладено тлумачення числових відомостей, зібраних в Біблії. В
Внаслідок схоластичних вправ з числами виникали,
наприклад, такі "базисні дати", від яких потім і
вироблялося розгортання всієї хронології давньої історії: по
думку Дж. Ашера (Уссерій, Ушер), світ був створений вранці в неділю
23 жовтня 4004 до н.е. [20]. Більш того, виникла пізніше
"Світська хронологія" повністю заснована на церковній хронології:
"Християнські історики поставили мирську хронограф на службу
священної історії ... Компіляція Ієроніма з'явилася основою
Хронологічно ЗНАНЬ НА ЗАХОДІ "[19], с.82.
Хоча "І.Скалігер, ОСНОВОПОЛОЖНИК СУЧАСНОЇ ХРОНОЛОГІЯ як
науки, намагався відновити весь працю Євсевія, - але, як зазначає
Е.Бікерман, - датування Євсевія, які часто в рукописах
передавалися невірно (! - А.Ф.), в даний час мало нам корисні "
[19], с.82.
Зважаючи на істотну неоднозначності і сумнівності всіх цих
середньовічних обчислень, "дата створення світу", наприклад,
варіюється в різних документах в значних межах (зазначимо
основні приклади; датування - в роках до н.е.):
5969 (Антіохійська, Феофіл, іншу версію див. Нижче),
5508 (візантійська, так звана константинопольська),
5493 (Олександрійська, ера Анніана, а також 5472 або 5624),
4004 (Ашер, єврейська),
5872 (так звана датування 70 тлумачів),
4700 (самарійськую),
3761 (іудейська),
3491 (Ієронім),
5199 (Євсевій Кесарійський),
5500 (Іполит і Секст Юлій Африканський),
5515 (Феофіл, а також 5507),
5551 (Августин) і т.д. [19], с.69.
Амплітуда коливань цієї фундаментальної (для давньої
хронології) точки відліку дат складає близько 2100 років. ми привели
тут лише кілька найбільш відомих привер, проте корисно
знати, що існує близько 200 (двохсот!) РІЗНИХ ВЕРСІЙ "дат
створення світу ".
Питання про "правильну дату заснування світу" аж ніяк не
схоластич, і йому недарма приділялася така велика увага. Справа в
тому, що величезна кількість документів датує описувані події
роками "від створення світу", а тому існуючі тисячолітні
розбіжності у виборі цієї "дати" істотно позначаються на датування
всіх документів цього типу. Освячення хронологічних "дат"
церковним авторитетом перешкоджала (аж до XVIII століття)
критичному аналізу і ревізії. Наприклад, І.Скалігер називав праці
свого попередника Євсевія "божественними" [68], с.XIII,
Вступ. Будучи виховані на безумовному поклонінні авторитету
попередників, хронології XVI-XVII ст. різко реагували на
критику "з боку".
І.Скалігер вперше застосував (разом з Петавіусом) астрономічний
метод для підтвердження (але аж ніяк не критичною перевірки)
пізньосередньовічної версії хронології попередніх століть. Тим самим
Скалигер перетворив, як вважають сучасні коментатори, цю
хронологію в "наукову". Цей наліт "науковості" в поєднанні з
церковним авторитетом виявився достатнім для хронології XVII-XVIII
ст., щоб також повністю довіритися дійшла до них і вже
значно закостеневшей хронологічній сітці дат.
До XIX століття сумарний обсяг хронологічного матеріалу
розрісся настільки, що викликав до себе апріорне повагу вже хоча
б самими своїми масштабами, так що хронології XIX століття бачили
своє завдання тільки в уточнень деталей.
У XX столітті питання вважається практично вже вирішеним, і
хронологія давнину остаточно застигла в тій формі, в якій вона
вийшла з "писань" Євсевія, Ієроніма, Феофіла, Августина, Іполита,
Клемента Олександрійського, Ашера, Скалігер, Петавіуса. для вченого
XX століття сама думка про те, що протягом кількох сотень років
хронології слідували хибною схемою, здається абсурдною, оскільки
вступає в протиріччя з уже сформованою традицією.
Проте, у міру розвитку хронології новими поколіннями
фахівців були виявлені серйозні труднощі при спробах
узгодити багато хронологічні дані древніх джерел з уже
усталеною скалігеровской хронологією. Так, виявилося, що
Ієронім робить в описі подій свого часу помилку на сто років
[19], с.83.
Так звана "сасанідская традиція" відділяла Олександра
Македонського від Сасанідів 226 роками, а сучасні історики
збільшили цей інтервал до 557 років (розрив більш ніж на 300 років)
[19], с.83.
"Іудеї також відводять на перський період своєї історії всього 52
року, хоча Кіра II від Олександра Македонського відділяють 206 років
(Згідно скалігеровской хронології. - А.Ф.) [19], с.83.
Основи єгипетської хронології також дійшли до нас, пропущені
через фільтр християнських хронології: "Список царів, складений
Манефоном, зберігся тільки в уривках у християнських авторів "
[19], с.77. Не всі читачі, можливо, знають, що "Східна
церква уникала користуватися ерою за народженням Христа, оскільки
дискусія щодо дати його народження тривали в Константинополі до XIV ст. "
[19], с.69.
3. Сумніви В ПРАВИЛЬНОСТІ Хронологія Скалігер-ПЕТАВІУСА
ВИНИКЛИ ЩЕ В XVI СТОЛІТТІ.
3.1. ХТО І КОЛИ Критикував скалігеровской Хронологія.
3.1.1. ДЕ-АРСІЛЛА, РОБЕРТ Балдауф, ЖАН ГАРДУІН, ЕДВІН ДЖОНСОН.
Сумніви в правильності прийнятої сьогодні версії мають велику
традицію. Зокрема, Н.А.Морозов писав, що "професор
Саламанкского університету де-Арсілла (de Arcilla) ще в XVI столітті
опублікував дві свої роботи Programma Historiae Universalis і
Divinae Florac Historicae, де доводив, що вся стародавня історія
складена в середні століття, і до тих самих висновків прийшов єзуїтський історик
і археолог Жан Гардуін (J.Hardouin, 1646-1724), який вважав
класичну літературу за твори монастеріонцев
передував йому XVI століття ... Німецький приват-доцент Роберт
Балдауф написав в 1902-1903 роках свою книгу "Історія і критика", де
на підставі чисто філологічних міркувань доводив, що ні
тільки древня, але навіть і рання середньовічна історія -
фальсифікація Епохи Відродження і наступних за нею століть "
[141], т.2, с.VII-VIII, Введення.
Серйозною критиці піддав скалігеровской хронологію відомий
англійський учений Едвін Джонсон (1842-1901), автор кількох дуже
цікавих критичних досліджень про стародавньої та середньовічної
історії. Основний висновок, зроблений Е.Джонсон після його багаторічних
досліджень в області хронології, формулювалося так: "Ми
значно ближче в часі до епохи стародавніх греків і римлян, ніж це
написано в хронологічних таблицях "[426], с.XXX. Джонсон закликав
до перегляду всієї хронології античності та середньовіччя! Основні
праці Е.Джонсон були видані в кінці XIX - початку XX століть [426],
[427].
3.1.2. ІСААК НЬЮТОН.
"Ісаак Ньютон (1642-1727), англійський математик,
механік, астроном і фізик, творець
класичної механіки, член (1672) і президент
(З 1703) Лондонського королівського товариства ...
Розробив (незалежно від Г. Лейбніца)
диференціальне й інтегральне числення.
Відкрив дисперсію світла, хроматичну аберацію,
досліджував інтерференцію і дифракцію, розвивав
корпускулярну теорію світла, висловив гіпотезу,
поєднала корпускулярні і хвильові
уявлення. Побудував дзеркальний телескоп.
Сформулював основні закони класичної
механіки. Відкрив закон всесвітнього тяжіння,
дав теорію руху небесних тіл, створивши
основи небесної механіки "
Радянський Енциклопедичний Словник.
М., 1979, с.903.
Особливе місце серед критиків версії Скалігер-Петавіуса займає
Ісаак Ньютон. Він - автор декількох глибоких робіт за хронологією, в
яких він дійшов висновку про помилковість скалігеровской версії в
деяких її важливих розділах. Ці його дослідження мало відомі
сучасному читачеві, хоча раніше навколо них велися бурхливі суперечки.
Основними хронологічними роботами І. Ньютона є (див. [314]):
1) "Коротка хроніка історичних подій, починаючи з
перших в Європі до підкорення Персії Олександром Македонським ",
2) "Правильна хронологія стародавніх царств" (рис.1).
Спираючись на природно-наукові ідеї, І. Ньютон піддав хронологію
давнину сильному перетворенню. Деякі (далеко не всі) події
він удревніть. Це відноситься, наприклад, до легендарного походу
аргонавтів. Ньютон прийшов до висновку, що цей похід відбувся не в Х
столітті до н.е. (Як вважали за часів Ньютона), а в XIV столітті до н.е.
Втім, датування цієї події розпливчаста і в пізніших
дослідженнях за хронологією (інших авторів).
Але в цілому нова хронологія Ньютона СУТТЄВО КОРОЧЕ
Скалігеровской (прийнятої сьогодні). Більшість подій (датуються
раніше Олександра Македонського) він пересунув вгору, в сторону
омолодження, тобто БЛИЖЧЕ ДО НАС. Ця ревізія не така радикальна, як в
працях Морозова, який вважав що стародавня хронологія є
достовірної лише починаючи з IV століття н.е. Відзначимо, що Ньютон НЕ
просунувся вище рубежу н.е.
"Це - плід сорокарічного праці, напружених пошуків, величезною
ерудиції. По суті Ньютон розглянув всю основну літературу по
давньої історії і всі основні джерела, починаючи з античної та
східній міфології "[158], с.104-105.
Порівнюючи висновки Ньютона до прийнятої сьогодні скалігеровской
версією хронології, сучасні коментатори неминуче приходять до
думки, що Ньютон помилявся. Вони пишуть:
"Звичайно, не маючи розшифровки клинопису і ієрогліфів, не маючи
даних археології, тоді ще не існувала, скутий презумпцією
достовірності біблійної хронології і вірою в реальність того, що
розповідалося в міфах, Ньютон помилявся нема на десятки і навіть не на
сотні років, а на тисячоліття, і його хронологія далека від істини навіть у
тому, що стосується самої реальності деяких подій. В.Уінстон
писав у своїх спогадах: "Сер Ісаак в області математики нерідко
прозрівав істину тільки шляхом інтуїції, навіть без доказів ... Але
Цього ж сер Ісаак Ньютон склав хронологію ... Однак ця хронологія
переконує не більше ніж дотепний історичний роман, як я
остаточно довів у написаному мною спростування цієї хронології.
О, яким слабким, яким надзвичайно слабким може бути найбільший з
смертних в деяких відносинах "..." [158], с.106-107.
Що ж пропонував Ньютон? В основному він проаналізував
хронологію Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції РАНІШЕ ПОЧАТКУ Н.Е. на
аналіз "більш молодих" епох у нього, ймовірно, не вистачило часу: праця
Ньютона був опублікований лише в останній рік його життя.
Наприклад, прийнята сьогодні версія хронології відносить початок
правління першого єгипетського фараона Менеса (Мени) приблизно К 3000
р.до н.е.
Ньютон же стверджував, що ця подія датується всього лише 946
р.до н.е. Зрушення вгору становить, отже, приблизно 2000 років.
Якщо сьогодні міф про Тезея датується XV століттям до н.е., то Ньютон
стверджує, що ці події мали місце близько 936 р.до н.е.
Отже, зрушення дат вгору становить приблизно 700 років.
Якщо сьогодні знаменита Троянська війна датується приблизно тисяча двісті двадцять п'ять
роком до н.е. [19], то Ньютон стверджує, що ця подія відбулася в
904 р.до н.е. Отже, зрушення дат вгору становить приблизно 330
років. І так далі.
Коротко, основні висновки Ньютона формулюються так.
Частина історії Древньої Греції піднята їм вгору (у часі) в
середньому на 300 років (ближче до нас). Історія Стародавнього Єгипту
(Що охоплює, згідно сьогоднішньої версії, кілька тисяч років -
приблизно от 3000 р.до н.е. і вище) піднята вгору і спресована
Ньютоном у відрізок часу довжиною всього в 330 років: від 946 р.до н.е.
до 617 р.до н.е. Причому, деякі фундаментальні дати стародавньої
єгипетської історії підняті Ньютоном вгору приблизно на 1800 років.
Ньютон піддав ревізії лише дати приблизно раніше 200 р.до н.е.
Його спостереження носили розрізнений характер і виявити якусь
систему в цих (на перший погляд хаотичних) передатування він не
зміг.
Розповімо також коротко про історію публікації праці
И.Ньютона, слідуючи книзі [425]. Ця історія повчальна. ньютон,
мабуть, побоювався, що публікація його книги за хронологією
створить йому багато труднощів. Ця праця була почав Ньютоном за багато
років до 1728 року. Книга неодноразово переписувалася Ньютоном аж
до самої смерті в 1727 році. Цікаво, що "Коротка Хроніка"
не готувалася Ньютоном до публікації. Однак чутки про хронологічні
дослідженнях Ньютона поширилися досить широко і
принцеса Уельська висловила бажання ознайомитися з ними. ньютон
передав їй рукопис за умови, що цей текст не потрапить в руки
стороннім особам. Те саме повторилося і з абатом Конті (Abbe Conti).
Однак, повернувшись до Парижа, абат Конті став давати рукопис
цікавиться вченим.
В результаті М.Фрере (M.Freret) перевів рукопис на
французьку мову, додавши до неї власний історичний
огляд. Цей переклад незабаром потрапив до паризького книгопродавцю
G.Gavelier'у, який, мріючи опублікувати працю Ньютона, написав
йому лист (в травні 1724 року). Однак відповіді від Ньютона не отримав,
після чого написав новий лист в березні 1725 року, повідомляючи Ньютону,
що буде розглядати його мовчання як згоду на публікацію
(Разом із зауваженнями Фрере). Відповіді знову не було. тоді
Gavelier попросив свого лондонського одного домогтися відповіді особисто від
Ньютона. Зустріч відбулася 27 травня 1725 року і Ньютон дав
негативна відповідь. Однак було пізно. Книга вже вийшла в світ:
Abrege de Chronologie de M.Le Chevalier Newton, fait par lui-
-meme, et traduit sur le manuscript Angelois. (With observation by
M.Freret). Edited by the Abbe Conti, тисячі сімсот двадцять п'ять.
Ньютон отримав копію книги 11 листопада 1725 року. Він опублікував
лист в Філософських Працях Королівського Товариства (Transactions of
the Royal Society, v.33, тисячі сімсот двадцять п'ять, p.315), де звинуватив абата Конті в
порушення обіцянки і в публікації праці поза волею автора. З
появою нападок з боку Father Souciet в 1726 році, Ньютон
повідомив, що їм готується до публікації нова більш велика і
Детальна книга з давньої хронології.
Всі ці події відбувалися вже незадовго до смерті Ньютона. він,
на жаль, не встиг опублікувати більш докладну книгу і сліди
її втрачені. Ньютон помер в 1727 році, так і не встигнувши завершити
свої дослідження з давньої історії.
Чи не боязню чи необґрунтованих нападок пояснюється вся ця
складна історія публікації "Короткої Хроніки"?
Яка ж була реакція на публікацію книги Ньютона?
У пресі (середини XVIII століття) з'явилося досить багато
відгуків. В основному вони належали історикам і філологам,
носили різко негативний характер ( "омани почесного
дилетанта "та інш.). Було, втім, опубліковано кілька
робіт на підтримку думки Ньютона, але їх було небагато. потім хвиля
відгуків спала і книга Ньютона була фактично замовкла і
виведена з наукового обігу.
А Чезаре Ламброзо в своїй відомій книзі "Геніальність і
божевілля "постарався" поставити крапку "в такий спосіб:
"Ньютон, який підкорив своїм розумом все людство, як
справедливо писали про нього сучасники, в старості теж страждав
справжнім психічним розладом, хоча і не настільки сильним,
як попередні геніальні люди. Тоді-то він і написав, ймовірно,
"Хронологія", "Апокаліпсис" і "Лист до БЕНТЕЛ", твори
туманні, заплутані і абсолютно несхожі на те, що було
написане ним у молоді роки "(Ч.Ламброзо," Геніальність і
божевілля ". Москва, вид-во Республіка, 1995, с.63).
Схожі звинувачення прозвучать пізніше і на адресу Н.А.Морозова,
також наважився зайнятися ревізією хронології. ці звинувачення
звучать дуже дивно в науковій дискусії. Нам здається,
що вони приховують за собою нездатність заперечити по суті.
3.1.3. МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ МОРОЗОВ.
"Н.А.Морозов поєднав в собі самовіддане
суспільне, революційне служіння
рідного народу з абсолютно вражаючим
захопленням науковою роботою. цей науковий
ентузіазм, абсолютно безкорислива,
пристрасна любов до наукового дослідження
повинні залишитися прикладом і зразком для
кожного вченого, молодого чи старого. "
Сергій Іванович Вавилов: Нариси і
спогади. М .: Наука, 1981, с.284.
У наш час першим дослідником, по справжньому широко і
радикально поставив питання про наукове обгрунтування прийнятої сьогодні
хронології, був Микола Олександрович Морозов (рис.2).
Н.А.Морозов (1854-1946) - видатний російський
вчений-енциклопедист. Його доля склалася непросто.
Батько Морозова - Петро Олексійович Щепочкін - був багатим
поміщиком і належав до старовинного дворянського роду Щепочкін.
Прадід Морозова перебував у родинних стосунках з Петром I. Мати Морозова -
проста кріпосна селянка Ганна Василівна Морозова.
П.А.Щепочкін одружився на А.В.Морозовой, давши їй попередньо
вільну, але не закріпивши шлюб у церкві, тому діти носили
прізвище матері.
У двадцять років Н.А.Морозов став народовольців. У 1881 році був
засуджений до безстрокового ув'язнення в Шліссельбург, де
самостійно вивчав хімію, фізику, астрономію, математику,
історію. Але в 1905 році був звільнений, пробувши в ув'язненні 25
років. Після звільнення займався активною науковою та
науково-педагогічною діяльністю; після Жовтневої революції -
директор природничо-наукового інституту ім.Лесгафта. після відходу
Морозова з посади директора інститут був повністю
реформований.
У цьому інституті Морозов виконав основну частину своїх
відомих досліджень з давньої хронології (методами
природничих наук) за підтримки групи ентузіастів і співробітників
інституту.
З 1922 р він - почесний член Російської АН (з 1925 р - АН
СРСР).
У 1907 р Н.А.Морозов видав книгу "Одкровення в грозі і бурі"
[139], де проаналізував датування "Апокаліпсису" і прийшов до
висновків, що суперечить скалігеровской хронології. У 1914 р -
книгу "Пророки" [140], в якій на основі астрономічної методики
датування була переглянута датування біблійних пророцтв. В
1924-1932 рр. Н.А.Морозов видав фундаментальний семитомний працю
"Христос" [141], початкова назва якого було "Історія
людської культури в природничо-науковому висвітленні ", де виклав
розгорнуту критику скалігеровской хронології. Важливим фактом,
виявленим їм, є необгрунтованість концепції, що лежить в
основі прийнятої сьогодні скалігеровской хронології.
Проаналізувавши величезний матеріал, Н.А. Морозов висунув і
частково обгрунтував фундаментальну гіпотезу про те, що
скалигеровской хронологія давнину штучно розтягнута,
подовжена в порівнянні з реальністю. Ця гіпотеза базується на
виявлених ним "повторах", тобто текстах, що описують, ймовірно,
одні й ті ж події, але датованих потім різними роками і
які вважаються нині різними. Вихід у світ цієї праці викликав
жваву полеміку у пресі, відгомони якої присутні і в
сучасній літературі. Були висловлені деякі справедливі
заперечення, проте в цілому критичну частину праці "Христос"
оскаржити не вдалося.
Судячи з усього, Н.А.Морозов не знав про подібних працях І. Ньютона і
Е.Джонсон, практично забутих до його часу. Тим дивніше,
що багато висновків Морозова добре узгоджуються з висловлюваннями
Ньютона і Джонсона.
Але Морозов поставив питання СУТТЄВО ШИРШЕ І ГЛИБШЕ,
поширивши критичний аналіз аж до VI століття н.е. і виявивши і
тут необхідність докорінних передатування. Незважаючи на те що
Морозову також не вдалося виявити будь-яку систему в хаосі цих
передатіровок, його дослідження знаходяться на якісно більш
високому рівні, ніж аналіз Ньютона. Морозов був першим вченим,
зрозумівши, що в передатування потребують не тільки події античної,
але і середньовічної історії. Проте Морозов не пішов вище VI
століття н.е., вважаючи, що тут прийнята сьогодні версія хронології
VI-XIII століть більш-менш вірна. (Надалі ми побачимо, що це
його думка виявилася помилковою).
Таким чином, питання, що піднімаються в нашій роботі,
ставляться далеко не вперше. Те, що століття за століттям вони, практично
одні й ті ж, виникають знову і знову, говорить про те, що проблема
дійсно існує.А той факт, що незалежно пропоновані
зміни хронології давнини (наприклад, І. Ньютоном, Е.Джонсон і
Н.А.Морозовим) принципово близькі один одному, свідчить:
саме в цьому напрямку і знаходиться рішення досліджуваної нами
проблеми.
3.2. ПРОБЛЕМА ДОСТОВІРНОСТІ РИМСЬКОЇ Хронологія ТА ІСТОРІЇ.
Гіперкритицизм XIX СТОЛІТТЯ.
Опишемо ситуацію з римською хронологією, з огляду на її провідну роль в
глобальної хронології давнини. Широка критика "традиції"
почалася ще в XVIII столітті - в заснованої в 1701 р в Парижі
"Академії написів і витончених мистецтв", де потім в 20-і роки цього
століття розгорнулася дискусія про достовірність римської традиції
взагалі (Пуйї, Фрере і ін.). Накопичився матеріал послужив основою
для ще більш поглибленої критики в XIX в.
Одним з великих представників цього великого наукового
напрямку, що одержав назву гіперкритицизм, був відомий
історик Т. Моммзен, який писав, наприклад, таке:
"Хоча цар Тарквіній Другий був уже повнолітнім до моменту
смерті свого батька і запанував через тридцять дев'ять років після
того, проте, він вступає на престол ЮНАКІВ.
Піфагор, який прибув до Італії майже за ціле покоління до
вигнання царів (509 м до н.е. - А.Ф.), проте вважається
римськими істориками за одного мудрого Нуми (передбачається, що він
помер близько 673 р до н.е .; тобто, тут неузгодженість досягає
принаймні 100 років. - А.Ф.).
Державні посли, відправлені в Сіракузи в 262 р від
заснування Риму, ведуть там переговори з Діонісієм Старшим, який набрав
на престол ЧЕРЕЗ ВІСІМДЕСЯТ ШІСТЬ РОКІВ ПІСЛЯ ТОГО (348) "[137],
с.876.
Скалигеровской хронологія Риму спочиває на досить хитких
підставах. Наприклад, між різними датировками такого важливого
події, як підставу Риму, існує розбіжність у 500 років
[137], с.876 або [145], с. 23-24.
Справа в тому, що на думку Гелланіка і дамаста (нібито, жили в
IV столітті до н.е.), підтриманому пізніше Аристотелем, Рим був заснований
Енеєм і Одіссеєм (і названий по імені троянки Роми). Це означає, що
заснування Риму відбувається відразу після завершення Троянської війни,
учасниками якої були і Еней, і Одіссей. Але в прийнятій сьогодні
скалігеровской хронології Троянська війна (нібито, XIII століття до н.е.)
відстоїть від заснування Риму (нібито, VIII століття до н.е.) приблизно на 500
років. Але тоді виходить, що:
або Рим був заснований на 500 років раніше,
або Троянська війна сталася на 500 років пізніше,
або стародавні хроністи повідомляють явну неправду, нібито
Еней і Одіссей заснували Рим.
До речі, а як бути тоді з Ромулом? Або "Ромул" - попросту
інше ім'я того ж Одіссея? Одним словом, питань виникає багато.
І чим далі ми будемо просуватися, тим їх буде більше.
Між іншим, за іншою версією, назва міста було дано
Ромом - сином Одіссея і Кирці. Чи не означає це, що Ром (або Рем
- брат Ромула) - син Одіссея? З точки зору скалігеровской
хронології, це, звичайно, неможливо.
Таке коливання важливої дати "підстави Міста (Риму)"
істотно позначається на датування великої кількості документів,
відлічують роки "від заснування Риму (міста)" (наприклад,
знаменита "Історія" Тита Лівія). До речі, ототожнення Міста
саме з італійським Римом - це одна з гіпотез скалігеровской
хронології. Не виключено, що під Містом могли розуміти колись
знаменитий РИМ на Босфорі, тобто Константинополь.
Взагалі, як повідомляють історики, "римська традиційна історія
дійшла до нас в творах дуже небагатьох авторів; найсоліднішим з
цих праць є, без сумніву, історична праця Тита Лівія "
[175], с.3. Вважається, що Тит Лівій народився бл. 59 м до н.е. і
описав історію Риму приблизно за 700 років. З 144 книг збереглося
35; перше видання - в 1469 р за втраченою рукописи невідомого
походження; тільки після цього в Гессені була відкрита рукопис,
містить ще 5 книг.
Т.Моммзен писав: "У відношенні ... всесвітньої літописі справу
було ще гірше ... Розвиток археологічної науки дозволяло
сподіватися, що традиційна історія буде перевірена за документами і
іншим надійних джерел; але надія ця не виправдалася. Чим більше
було досліджень, і чим глибше вони ставали, тим виразніше
з'ясовувалися труднощі написання критичної історії Риму "[138],
с.512.
Більш того, - продовжує Моммзен: "БРЕХНЯ В ЦИФРОВИХ ДАНИХ була
проведена у нього (у Валерія Анціата. - А.Ф.) систематично аж
до сучасного історичного періоду ... Він (Корнелій Олександр Полігістор.
- А.Ф.) подав приклад, як поставити бракувало п'ятсот років від
падіння Трої до виникнення Риму в хронологічну зв'язок (нагадаємо
тут наведені нами вище дані про те, що по інший
хронологічній версії, відмінній від прийнятої сьогодні, падіння Трої
відбулося безпосередньо перед підставою Риму, а не за 500 років
до цього, см. [145], с.23-24. - А.Ф.) ... і наповнити цей проміжок
одним з тих беззмістовних списків царів, які, на жаль,
були в такому ходу у єгипетських і грецьких літописців; судячи з усіх
даними, саме він викликав на світло царів Авентина і Тіберіна і
Альбанский рід Сільвіо, яких згодом потомство не упустила
забезпечити власними іменами, визначеними термінами царювання
і, для більшої наочності, навіть портретами ... "(Т.Моммзен,
[138], с.513-514). Огляд цієї критики см. Також у Б.Нізе [145],
с.4-6.
Теодор Моммзен був далеко не єдиним вченим, які пропонували
почати ревізію найважливіших дат античності.
Розгорнутий виклад ультраскептіческой точки зору,
ставила під сумнів правильність хронології "царського Риму"
і взагалі достовірність наших знань про перші п'ять віків (!) римської
історії, див. в [239], [301]. Про труднощі узгодження римських
документів зі скалігеровской хронологією см. в [365].
Історик Н.Радціг писав: "Справа в тому, що римські літописі до
нас не дійшли, а тому всі наші припущення ми повинні робити на
підставі римських істориків-анналістів. Але і тут ... ми стикаємося
з великими труднощами, з яких головне те, що і анналістів
ми маємо в досить поганому вигляді "[175], с. 23.
Вважається, що в римських фастах хронологічно велася
погодна (тобто по роках) запис всіх посадових осіб античного
Рима. Ці таблиці могли б, в принципі, служити надійним "скелетом"
хронології.
Однак, історик Г.Мартинов повідомляє: "Але як же погодити з
цим ПОСТІЙНІ РОЗБІЖНОСТІ, які ми зустрічаємо у Лівія на кожному
кроці, в іменах консулів, більш того, частий пропуск їх і, взагалі,
ПОВНИЙ СВАВІЛЛЯ У ВИБОРІ ІМЕН? ... Фастів поцяткована неправильно,
В ЯКИХ часомнеможливо РОЗІБРАТИСЯ. Уже Лівій усвідомлював хиткість
цієї головної основи своєї хронології "[127], с.6-7,14.
Як резюмує Г.Мартинов, слід "визнати, що ні Діодор, ні
Лівій НЕ МАЮТЬ ПРАВИЛЬНОЇ Хронологія ... Ми не можемо довіряти
полотняним книгам, спираючись на які Лициний Марк і Туберон дають
АБСОЛЮТНО суперечливі вказівки. Найбільш, мабуть,
достовірні документи, і ті, при більш ретельному розгляді,
виявляються підробленими, сфабриковані БАГАТО ПІЗНІШЕ "[127],
с.20,27-28.
Втім, сучасний хронологія Е.Бікерман переконаний в наступному:
"Оскільки є повні списки римських консулів за 1050 років ... то
можна легко визначити юліанську дату для кожного з них за умови,
що стародавні дати достовірні "[19], с.76. Але при цьому мовчазно
передбачається, ніби нам достовірно відома дата "підстави Риму"
щодо юліанського календаря. А адже пред'явлені нами вище
500-річні коливання цієї дати викликають аналогічні коливання всього
консульського списку і, отже, аналогічні коливання всієї
римської історії, нанизаної на цей список.
4. ТРУДНОЩІ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАВИЛЬНОЇ Хронологія ЕГИПТА.
Істотні розбіжності між хронологічними даними
древніх джерел і встановленої в XVI столітті глобальної
хронологією давнину були розкриті і в інших розділах. так,
значні труднощі супроводжували встановлення хронології Єгипту,
де багато документів суперечать один одному в хронологічному
сенсі.
Наприклад, послідовно і складно викладаючи історію Єгипту,
Геродот (у своїй знаменитій "Історії") СТАВИТЬ ПОРУЧ фараонів
Рампсинита і Хеопса, назвавши Хеопса НАСТУПНИКОМ Рампсинита.
Сучасний коментатор впевнено поправляє Геродота:
"Геродот плутає хронологію Єгипту: Рампсініт (Рамзес II) - цар XIX
династії (1345-1200 рр. до н.е.), а Хеопс - IV династії
(2600-2480 рр. До н.е.) "[39], с.513, коммент.136.
Тут неузгодженість з прийнятою сьогодні хронологічній
версією досягає більше 1200 років. Взагалі виявляється: "Геродотова
хронологія царів не відповідає царської хронології у фрагментах
царських списків Манефона "[39], с.512, коммент.108. Зазвичай
хронологія Геродота істотно "коротше" скалігеровской. наприклад,
ВІДРАЗУ ПІСЛЯ фараона Асіхіса він ставить фараона Анісіса, тобто "робить
стрибок від кінця IV династії (бл. 2480 до н.е.) до початку
ефіопського панування в Єгипті (бл. 715 до н.е.) ". [39], с.516,
коммент. 150. Це стрибок в 1800 років.
Відзначимо, що далеко не завжди очевидний вибір якоїсь
однієї хронологічної версії з кількох суперечливих
одному. Це відбилося, наприклад, в боротьбі між т.зв. короткою і
довгою Хронологія Єгипту, що розгорнулася в XIX в. В даний
час умовно прийнята коротка хронологія, але і вона несе в собі
глибокі суперечності, не дозволені до цих пір.
Знаменитий єгиптолог Г.Бругш писав: "Коли допитливість
читача зупиняється на питанні: чи можна вважати остаточно
встановленими в хронологічному відношенні якісь епохи і
моменти історії фараонів, і коли він звернеться за роз'ясненнями до
таблиць, складеним різними вченими, то він з подивом
зупиниться перед самими різними думками в обчисленнях
фараоніческіх років, зроблених представниками новітньої школи.
Наприклад, німецькі вчені так визначають час сходження на престол
Мена, першого фараона:
Бойок відносить цю подію до 5702 року до Р.Х.,
Унгер - до 5613 році,
Бругш - до 4455 році,
Лаут - до 4157 році,
Лепсиус - до 5702 році,
Бунзен - до 3623 році.
Різниця між крайніми висновками цього ряду чисел разюче,
так як вона становить 2079 років ... Найбільш грунтовні роботи і
вишукування, проведені компетентними вченими для перевірки
хронологічній послідовності царювання фараонів і порядку
зміни цілих династій, довели разом з тим неминучу
необхідність допустити в списку Манефи ОДНОЧАСНІ І ПАРАЛЕЛЬНІ
Царювання, чим значно зменшується сума часу, потрібна
для панування над країною тридцяти династій Манефи. Не дивлячись на все
відкриття в цій галузі єгиптології, числові дані знаходяться до сих
пір (тобто в кінці XIX століття - А.Ф.) в дуже незадовільному
стані "[22], с.95-97.
До нашого часу становище не поліпшилося. сучасні таблиці
також по-різному оцінюють дату вступу на престол Мени (див.
подробиці в [416]): а саме, близько 3100 року близько 3000 року і
т.д. Повний коливання - 2700 років. Якщо ж ми врахуємо думки інших
(Наприклад, французьких) єгиптологів, то ситуація ще більш
загостриться:
Шампольон дає 5867 рік до н.е.,
Лесюер - 5770 рік до н.е.,
Маріетт - 5004 рік до н.е.,
Шаба - 4000 рік до н.е.,
Мейер - 3180 рік до н.е.,
Анджеєвський - 2850 рік до н.е.,
Вількінсон - 2320 рік до н.е.,
Пальмер - 2224 рік до н.е. і т.д.
Різниця між "датуванням" Шампольона і "датуванням" Пальмера
становить ні багато ні мало 3643 року.
Взагалі, виявляється, "єгиптологія, завдяки якій розсіявся
вперше морок, що покривав єгипетську старовину, зародилася всього 80
років тому ", - писав в кінці XIX століття Шантепі-де-ля-Сосса [224],
с.95. Він продовжує: "Результати досліджень були популяризувати,
можна сказати, занадто скоро ... Завдяки цьому, в побут увійшло багато
Помилкові погляди ... Поки що неможливо побудувати єгипетську
хронологію "[224], с.95.
Ще більш складна ситуація склалася навколо списку царів,
складеного шумерийского жерцями. "Це був свого роду кістяк
історії, схожий на наші хронологічні таблиці ... Але, на жаль,
толку від такого списку було трохи ... Хронологія списку царів, -
писав відомий археолог Л.Вуллі, - В ЦІЛОМУ вочевидь безглузду "[36],
с.15. Більш того, виявляється, що "ПОСЛІДОВНІСТЬ династія була
ВСТАНОВЛЕНО ДОВІЛЬНО "[36], с.107.
Виявляється, величезна старовину, приписувана сьогодні цим
списками, суперечить сучасним археологічними даними. Наведемо
лише один, але досить яскравий приклад.
Повідомляючи про розкопки царських гробниць в Месопотамії, Л.Вуллі
розповідає про серію знахідок золотих туалетного приладдя. І
тут несподівано, як пише Вуллі: "Один з кращих експертів заявив,
що ці речі арабської роботи XIII століття н.е. (! - ТРИНАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ
НОВОЇ ЕРИ! - А.Ф.). І засуджувати його за таку помилку не можна, -
поблажливо каже Л.Вуллі, - адже ніхто не підозрював, що настільки
високе мистецтво могло існувати в III тисячолітті до нашої
ери "[36], с.61.
На жаль, розвиток всієї цієї критичної концепції -
гіперкритицизм XIX століття і початку XX століття - не було завершено через
відсутності в той час об'єктивних методик статистичного характеру,
дозволяють перевіряти колишні хронологічні ототожнення і
встановлювати дати незалежним і об'єктивним чином.
5. ПРОБЛЕМА Датування АНТИЧНИХ першоджерело.
Тацит І Подж. ЦИЦЕРОН І БАРЦІЦЦА. Вітрувій І АЛЬБЕРТІ.
Кістяк глобальної скалігеровской хронології був побудований шляхом
аналізу хронологічних вказівок древніх джерел. У зв'язку з
цим цікавим є питання про їх походження. У сучасній
історіографії відсутній повний огляд обставин появи
античних рукописів, відзначається лише загальний факт, що переважна
більшість цих документів спливло на поверхню тільки в Епоху
Відродження після періоду "темних віків". Поява рукописів часто
відбувалося в обстановці, що не сприяє критичному аналізу
датувань знахідок.
У XIX столітті два відомих історика Гошар і Росс опублікували (в
1882-1885 рр. і в 1878 р) дослідження, в яких доводили, що
знаменита антична римська "Історія" Кернел Тацита належить в
дійсності перу відомого італійського гуманіста Поджо
Браччоліні. Див. [8], [280] і [337]. Відсилаємо читача до книги [8],
де докладно розказано про цю проблему. Тут відзначимо лише, що по
нашу думку "Історія" Тацита - оригінал (тобто не фальсифікат),
хоча описані в ньому події були датовані потім істориками,
мабуть, неправильно (відсунуті з середньовіччя в глибоку
старовину).
Історія виявлення книг К.Таціта дійсно викликає багато
питань [8]. Саме Поджо виявив і пустив в обіг твори
Квинтиллиана, Валерія Флакка, Аскона педіа, Нонія Марцелла, Проба,
деякі трактати Цицерона, Лукреція, Петронія, Плавта, Тертуліана,
Марцеллина, Кальпурния Секула і т.д. [8]. Ніде і ніколи не були
роз'яснені обставини цих знахідок і датувань рукописів.
У XV столітті в Італії приїжджають знамениті гуманісти: Мануїл
Хрізолор, Геміст Плетон, Віссаріон Нікейський та ін. Вони вперше
познайомили Європу з досягненнями "древньої грецької думки".
Візантія в цей час дала Заходу майже всі відомі сьогодні
давньогрецькі рукописи античного часу. Отто Нейгебауер писав:
"Більша частина рукописів, на яких засновано наше знання грецької
науки - це візантійські списки, виготовлені 500-1500 років після
смерті їх авторів "[144], с.69.
Згідно скалігеровской історії [26], вся класична стародавня
література спливла на поверхню тільки в Відродження або
безпосередньо перед цією епохою. Як показує аналіз, темрява їх
походження, відсутність задокументованих даних про їхню долю в
попередні, т.зв. "Темні століття", змушує в багатьох випадках
припустити відсутність цих текстів раніше передодня Відродження [141].
Наприклад, найдавнішими списками т.зв. неповного ізвод текстів
Цицерона вважаються списки IX-X ст. н.е., проте архетип неповного
ізводу "давно загинув" [221]. У XIV-XV ст. інтерес до Цицерону
зростає, і "справа доходить до того, що близько 1420 р міланський
професор Гаспаріні Барціцца ... взявся за ризиковану працю:
зібрався заповнити прогалини "неповного ізвод" власними
доповненнями для зв'язності (! - А.Ф.). Але не встиг він закінчити
свою роботу, як сталося диво: в глухому італійському містечку
Лоді була знайдена покинута рукопис з повним текстом всіх
риторичних творів Цицерона ... Барціцца і його учні
накидаються на нову знахідку, розшифровують насилу її старовинний
(Ймовірно, XIII в.) Шрифт і виготовляють, нарешті, легку для читання
копію. З цієї копії знімаються списки, і в своїй сукупності вони
складають "повний ізвод" ... А тим часом відбувається непоправне:
архетип цього ізводу, Лодійская рукопис, виявляється занедбаної,
нікому не хочеться битися над її важким текстом, її відсилають назад
в Лоді, І ТАМ ВОНА ПРОПАДАЄ БЕЗВІСТИ: починаючи з 1428 року про її
долю нічого невідомо. Європейські філологи досі оплакують
цю втрату "[221], с.387-388.
Книга Светонія "Життя дванадцяти цезарів" також є
тільки в дуже пізніх списках; всі вони "сходять до єдиної
античної рукописи "[185], колишній нібито в розпорядженні Ейнхарда
(Бл. 818 р н.е.), який, створюючи свою "Життя Карла",
старанно відтворював, як вважається сьогодні, "светоніевскіе
біографічні схеми "[221], с.281. Ця т.зв." Фульдського рукопис ",
і "перші списки з неї ДО НАС НЕ ДОШЛИ" [221], с.271. найстаршим
списком книги Светонія вважається текст IX ст. н.е., але сплив
він на поверхню лише в XVI ст. Решта списки датуються НЕ
раніше XI ст. н.е.
Датування античних джерел було здійснено в XV-XVI
ст. на основі не дійшли до нас міркувань. Тільки в 1497 р
[141] була відкрита книга "Про архітектуру" Вітрувія. як стверджує
Н.А.Морозов в [141], т.4, с.624, в астрономічному розділі книги
Вітрувія з неймовірною точністю вказані періоди геліоцентричних
(!) Звернень планет. Архітектор Вітрувій (жив, нібито, в I-II
століттях н.е.) знав ці числа краще астронома Коперника! Більш того, в
періоді обертання Сатурна він помилився лише на 0,00007 Далю
сучасного значення періоду, для Марса помилка всього 0,006, а для
Юпітера 0,003 (див. Аналіз в [141], т.4, с.625-626).
Відзначимо далекосяжні паралелі між книгами Вітрувія і
книгами чудового гуманіста XV ст. - Альберти [122]. До речі,
не можна не відзначити деякого співзвуччя імен Альберті і Вітрувія зважаючи
частого переходу "б" в "в" і навпаки: альбом (в) ерті - Вітрувій.
Альберті (1414-1472) знаменитий як найбільший архітектор, автор
відомої архітектурної теорії, виключно схожою з аналогічною
теорією Вітрувія [122], с.3-4. Як і "античний" Вітрувій, він написав
фундаментальна праця, що включав в себе не тільки його теорію
архітектури, а й відомості з математики, оптиці, механіці.
Назва "античного" праці Альберті "Десять книг про
архітектурі "збігається з назвою аналогічного середньовічного праці
Вітрувія. Зараз вважається, ніби Вітрувій був для Альберти
"Зразком для наслідування при складанні свого трактату"
[122], с.152. Праця Альберті цілком витриманий "в античних тонах".
Фахівці давно склали таблиці, в яких паралельно один одному
(Іноді збігаючись дослівно!) Йдуть фрагменти праці Альберті і фрагменти
праці Вітрувія. "Всі ці численні паралелі ... відкривають ту
елліністичних-римську атмосферу, в якій формувалися
власні його думки "[122], с.89.
Отже, книга "античного" Вітрувія абсолютно природно
вписується в атмосферу та ідеологію XV в. н.е. А переважна
більшість середньовічних споруд Альберті виконано "в античному
стилі "[122], с.165,167,173. Він створює палац" за зразком і
подобою римського амфітеатру "[122], с.179.
Таким чином, провідний архітектор епохи заповнює міста Італії
античними спорудами, які зараз (але не в XV ст.н.е.) вважаються
"Наслідуваннями давнини", пише книги в "античному стилі», не
підозрюючи, що вони будуть потім оголошені "наслідуванням античності".
І тільки після всього цього (в 1497 р.н.е.) буде відкрита книга
"Античного архітектора Вітрувія", іноді майже дослівно збігається
з аналогічною книгою Альберти. Можливо, що зодчі XIV-XV ст. НЕ
вважали свою діяльність "наслідуванням античності", а просто творили
її. Теорія ж про "наслідуванні" з'явиться значно пізніше.
6. ВИМІР ЧАСУ В СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.
Бікерман: "ХАОС СЕРЕДНЬОВІЧНИХ датувань".
ДИВНІ "СЕРЕДНЬОВІЧНІ анахронізм".
Хронологічна версія Скалігера аж ніяк не була єдиною.
Взагалі, Е.Бікерман з великим сумом говорить про "хаос середньовічних
датувань "[19], с.73. Крім того, аналіз давніх документів
показує, що колишні уявлення про час різко відрізнялися
від сучасних. "До XIII-XIV століть прилади для вимірювання часу
були рідкістю, предметом розкоші "[364], с.68.
"Звичайні для середньовічної Європи годинник - сонячний годинник ...
пісочний годинник і клепсидри - водяний годинник. Але сонячний годинник були
придатні лише в ясну погоду, а клепсидри залишалися рідкістю "
[51], с.94. В кінці IX ст. н.е. для відліку часу широко
застосовувалися свічки; наприклад, король Альфред (Англія) при поїздках
брав з собою свічки рівної довжини і наказував спалювати їх одну за
інший [51], с.94. Такий же відлік часу застосовувався ще в XIII-XIV
ст., наприклад, при Карлі V.
"Ченці орієнтувалися за кількістю прочитаних ними сторінок
священних книг або псалмів, які вони встигали вимовити між
двома спостереженнями неба "[51], с.94. Але ж для астрономічних
спостережень потрібні годинник з секундною стрілкою, але "навіть після
винаходи і поширення в Європі механічних годинників вони дуже
довго не мали хвилинної стрілки "[51], с.95.
У парадоксальному контрасті з неточністю вимірювання реального
часу в середні століття розвивається витончені хронологічна
каббала. Зокрема, "ті ж самі відрізки часу, які
вживаються для вимірювання земного ... часу, набувають
зовсім іншу тривалість ... коли застосовуються для вимірювання
біблійних подій ... Августин прирівнював кожен день творіння до
тисячоліття (! -А.Ф.) і намагався визначити тривалість історії
людства "[51], с.109-110.
Для нас важлива "така невід'ємна риса середньовічної
історіографії, як анахронізм. Минуле малюється в тих же
категоріях, що і сучасність ... Біблійні та античні
персонажі фігурують в середньовічних костюмах ... Сусідство на
порталах соборів старозавітних царів і патріархів з античними
мудрецями і євангельськими персонажами найкраще розкриває
анахронічного ставлення до історії ... хрестоносців НАПРИКІНЦІ XI СТОЛІТТЯ
БУЛИ ПЕРЕКОНАНІ, що кара НЕ НАЩАДКІВ КАТІВ СПАСИТЕЛЯ, АЛЕ САМИХ
ЦИХ КАТІВ "[51], с.117-118.
Сучасні коментатори, виходячи з скалігеровской
хронології, вважають, що середньовіччя в грандіозних масштабах
"Змішані ЕПОХИ І ПОНЯТТЯ", що середньовічні автори ", невігласи"
ототожнювали давню, античну, біблійну епоху з епохою середніх
століть. Але, крім традиційного пояснення (нібито, дивна "любов
до анахронізму "), можлива і друга точка зору: всі ці
затвердження середньовічних авторів відповідають дійсності, а
"Анахронізмом" ми вважаємо їх зараз тому, що слідуємо сьогодні інший
хронології.
Хронологічна версія Скалігера зафіксувала лише одну з
декількох середньовічних хронологічних концепцій. Поряд з
прийнятої сьогодні хронологією раніше існували й інші версії.
Наприклад, вважали, що Священна Римська імперія Німецької
нації (X-XIII ст. н.е.) - БЕЗПОСЕРЕДНЄ ПРОДОВЖЕННЯ Римської
імперії (див. [70], т.1, с.16), полеглої в VI ст. н.е. (В сучасній
версії). Ось сліди дивного з сучасної точки зору
середньовічного спору: "Петрарка, ... нібито грунтуючись на цілому
ряді філологічних та психологічних спостережень, стверджував, що
привілеї, дані Цезарем і Нероном австрійському герцогський ДОМУ
(В XIII в. Н.е.! - А.Ф.) - підроблені. Тоді це ще потрібно було
доводити "[70], т.1, с.32.
Для сучасного історика (див. [70]) думка про те, що Цезар і
Нерон мали на увазі австрійський герцогський будинок (який почав правити
тільки 1273 р н.е., тобто через 1200 років після Цезаря і Нерона), -
безглузда. Але не так вважали середньовічні опоненти Петрарки в XIV
в. н.е. ( "Тоді це ще потрібно було доводити", [70], т.1, с.32).
З приводу цих же знаменитих документів Е.Прістер зазначає:
"Усі зацікавлені особи прекрасно розуміли, що це були явні і
безсовісні фальшивки (така сьогоднішня точка зору - А.Ф.), і
проте вони "ввічливо" закривали очі на цю обставину "
[169], с.26.
Читач, наприклад, звик до думки, що знамениті
гладіаторські бої відбувалися тільки в "далекому античному минулому".
Але це не так. В.Классовскій в [97], розповівши про бої гладіаторів в
античному Римі, тут же додає, що ці бої відбувалися і в
середньовічній Європі XIV в. н.е.! Наприклад, він вказує на
гладіаторські бої в Неаполі (бл. 1344 р н.е.) [97], с.212.
Ці бої, як і в античності, призводить до смерті БІЙЦЯ [97].
7. ХРОНОЛОГІЯ І Датування біблійних текстів.
Тішендорф.
Датування релігійних джерел темні і заплутані.
Хронологія біблійних книг і їх датування вельми невизначена і
спочиває на авторитеті християнських теологів пізнього середньовіччя.
"Найбільш древніми зі збережених більш-менш повних
примірників Біблії є рукописи Олександрійська, Ватиканська і
Синайська ... Всі три рукописи ... датуються (палеографічно,
тобто на підставі "стилю почерку" - А.Ф.) ... другою половиною IV
в. н.е. Мова кодексів грецький ... Найменше відомо про
Ватиканському кодексі - зокрема, не ясно, як і звідки цей
пам'ятник потрапив близько 1475 року в Ватикан ... Про Олександрійському
кодексі відомо, що в 1628 р ... патріарх Кирило Лукаріс
подарував його англійському королю Карлу I "[110], с.267-268.
Синайський кодекс виявлений тільки в XIX в. К.Тішендорфом [110],
с.268-270.
Отже, всі три найдавніших кодексу Біблії з'являються на світло
тільки після XV ст. н.е. Репутація давнину цих документів створена
авторитетом К.Тішендорфа, грунтується на "стилі почерку". Однак
сама ідея палеографічного датування передбачає вже відомої
глобальну хронологію інших документів, а тому ні в якій мірі
не є незалежним способом датування.
З окремих же біблійних творів найдавнішим вважаються
рукопис пророцтва Захарії і рукопис Малахії, що датуються VI ст.
н.е. (І теж палеографічно), [110]. "Найбільш древні з
збережених рукописів Біблії виконані на грецькій мові "[110],
с.270. Ніяких єврейських рукописів Біблії раніше IX ст. н.е. (!) Не
існує, хоча рукописи більш пізнього часу, головним чином
середини XIII в. н.е., зберігаються в багатьох національних
книгосховищах. Самий старовинний єврейський манускрипт, що містить
повну старозавітну Біблію, відноситься тільки до 1008 р н.е.
[110], с.270.
Передбачається, що канон Біблії встановлений Лаодикії
собором 363 р н.е., проте ніяких актів цього та інших ранніх
соборів не збереглося [186], с.148. Насправді ж канон
офіційно встановлений лише з часу нового Тридентського собору,
скликаного в 1545 року і тривав до 1563 г. (під час реформації).
За розпорядженням собору була знищена маса книг, визнаних
апокрифічними, зокрема, "Літопису про царів іудейських і
ізраїльських ", [186]. Переважна частина датувань біблійних
рукописів заснована на палеографії. Як ми зазначали, це
"Датування" повністю залежить від передбачуваного заздалегідь
відомої глобальної хронології. При зміні хронології
автоматично змінюються і все "палеографические датування".
Приклад: "У 1902 році ангічанін Неш придбав в Єгипті фрагмент
папірусному єврейської рукописи, про датування якої вчені не можуть
прийти до єдиної думки до сьогоднішнього дня "[110], с.273. Нарешті,
домовилися вважати, що текст належить до початку н.е. І ось, "в
Надалі, після відкриття кумранських рукописів, саме звірення
"Почерків" папірусу Неша і кумранских рукописів дало можливість з
самого початку встановити велику старовину останніх "[110], с.272-
273. Так один обривок папірусу, про датування якого "не можуть прийти
до єдиної думки ", тягне слідом за собою цілу масу інших
документів. І тим не менше: "в датуванні сувоїв (Кумрана - А.Ф.)
серед вчених виникли великі розбіжності (від II століття до н.е. до
часу Хрестових походів) "[121], с.47. Так наприклад, американський
історик С.Цейтлін категорично наполягає "на середньовічному
походження цих текстів "[110], с.27.
8. ЯК ПРОЧИТАТИ ДРЕВНІЙ ТЕКСТ,
Записати ОДНИМИ згодні? ПРОБЛЕМА вивіреності.
При спробі прочитати переважна більшість древніх рукописів
(Біблійних, староєгипетських і т.д.) часто виникають труднощі
принципового характеру. "З перших же кроків нашого дослідження про
первісному мовою Старого завіту ми зустрічаємося з фактом
величезного, навіть вражає значення. Факт полягає в тому, що
єврейський письмова мова спочатку не мав ні голосних, ні
замінюють їх знаків ... Книги Старого завіту були написані одними
приголосними "[186], с.155.
Ця ситуація є типовою. Наприклад, давньослов'янський текст - це
теж ланцюжок приголосних, іноді навіть без "огласовочних знаків" і
поділу на слова.
Одними приголосними писалися і давньоєгипетські тексти. "Імена
(Єгипетських - А.Ф.) царів ... даються (в сучасній літературі -
А.Ф.) в умовній, АБСОЛЮТНО ДОВІЛЬНОЇ, так званої шкільної
.... передачі, прийнятої в підручниках ... Ці форми часто
значно відрізняються один від одного, і впорядкувати їх будь-яким чином
неможливо, так як вони все - результат довільного ПРОЧИТАННЯ (! -
А.Ф.), що став традиційним "[19], с.176.
Ймовірно, рідкість і дорожнеча писальних матеріалів в давнину
змушувала переписувачів економити матеріал, відкидаючи при листі голосні.
"Правда, якщо ми тепер візьмемо єврейську Біблію або рукопис, то
ми знайдемо в них остов приголосних, заповнених точками і іншими
знаками ... позначають відсутні голосні. Ці знаки не
становили приналежність давньоєврейської Біблії ... Книги читали по
одним згодним, заповнюючи їх голосними ... в міру свого вміння і
згідно з удаваними вимогами сенсу і усних переказів "[186],
с.155.
Уявіть собі, наскільки точно може бути і в наш час
лист, написаний одними приголосними, коли, наприклад, КРВ може
означати: кров, кривої, кров, корова і т.д. і т.п.
Т.Ф.Куртіс: "Навіть для священиків сенс письмен залишався вкрай
сумнівним і міг бути зрозумілий тільки за допомогою авторитету
перекази "(цит. за [186], с.155). Передбачається, що" цей
серйозний недолік єврейської Біблії був усунутий не раніше VII
або VIII століть нашої ери ", коли массоріти (массорети) обробили
Біблію і "додали ... знаки, які замінять голосні, але у них не було
ніяких посібників, крім власної думки і дуже
недосконалого перекази "[186], с.156 - 157.
Драйвер: "З часу ... массорітов в VII і VIII століттях
.... євреї почали охороняти свої священні книги з незвичайною
дбайливістю вже тоді, коли було надто пізно виправити ...
нанесений їм шкоди. Результатом цієї дбайливості було тільки
увічнення спотворень, які були тепер поставлені по авторитетно
сті ... абсолютно на одному рівні з оригінальним текстом "(цит. за
[186], с.157).
"Перш за дотримувалися думки, що голосні були введені в
єврейський текст Ездри в V столітті до Р.Х. ... Коли в XVI і XVII
століттях Левіта і Капеллюс у Франції спростували цю думку і
довели, що голосні знаки були введені тільки массорітамі, ... це
відкриття справило велику сенсацію у всій протестантської Європі.
Багатьом здавалося, що нова теорія веде за собою повне
повалення релігії. Якщо голосні знаки не були справою
божественного одкровення, а були тільки людським винаходом і
до того ж набагато пізнішого часу, то як можна було покладатися на
текст писання? ... Збуджені цим відкриттям дебати були одними
з найгарячіших в історії нової біблійної критики і тривали більше
столенія. Нарешті вони припинилися: вірність нового погляду була
всіма визнана "[186], с.157-158.
9. ТРАДИЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ біблійних подій ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ.
Якщо огласовка звичайних слів не настільки принципова, то
становище докорінно змінюється, коли в стародавньому тексті
з'являється поєднання, що означає назва міста, країни, ім'я царя і
т.п. З'являються десятки і сотні різних варіантів огласовок
одного і того ж терміну.І ось тоді скалигеровской історія
"Ототожнює" біблійні неогласованное назви міст, країн
і т.д., виходячи з хронології Скалігера і з гіпотетичною
локалізації, що відносить біблійні події виключно на Близький
Схід.
Археолог Міллар Берроуз: "В цілому ... археологічна робота
дає безсумнівно найсильнішу впевненість в надійності біблійних
повідомлень "(цит. за [110], с.16).
Настільки ж категорично наполягає на тому, що археологія
спростувала "руйнівний скептицизм другої половини XIX ст.", і
директор Британського музею Ф.Кеннон (цит. за [110]).
Але ось інформація, що повідомляється відомим археологом Л.Райтом,
до речі, - затятим прихильником правильності ортодоксальної
локалізації і датування біблійних подій: "Величезна більшість
знахідок нічого не доводить і нічого не спростовує; вони заповнюють
фон і дають оточення для історії ... На жаль, бажанням
"Довести" Біблію пройнято багато роботи, доступні середньому
читачеві. Свідоцтва неправильно вживаються, висновки,
робляться з них, часто невірні, помилкові і наполовину правильні "
(Цит. За [110], с.17).
Уважний аналіз конкретних фактів показує, що все
книги Старого Заповіту не мають впевнених археологічних
підтверджень їх традиційної географічної і временно'й
локалізації. Під питанням стоїть вся "месопотамська" теорія Біблії
[141].
Чи не краще йде справа і з традиційною локалізацією подій
Нового завіту (нібито, поруч із сучасним Єрусалиму). "Читання
літератури, присвяченій археології Нового Завіту, справляє дивне
враження. Десятками і сотнями сторінок йдуть описи того, як
були організовані розкопки, який зовнішній вигляд відповідних
місцевостей і предметів, який історичний і біблійний "фон" даного
сюжету, а на закінчення, коли справа доходить до повідомлення про результати
всієї роботи, слід скоромовкою кілька невиразних і явно
зніяковіло фраз про те, що проблема ще не вирішена, але є надія
на те, що в подальшому і т.д. Можна сказати з повною упевненістю і
категоричністю, що жоден, буквально жоден новозавітний сюжет не
має до цих пір скільки-небудь переконливого археологічного
підтвердження (в скалігеровской хронології та локалізації - А.Ф.).
.... Це повністю відноситься, зокрема, до особи і біографії
Ісуса Христа. Жодне місце, яке за традицією вважається ареною
того чи іншого новозавітного події, не може бути вказано з
найменшої часткою вірогідності "[110], с.200-201.
10. ТРУДНОЩІ ГЕОГРАФІЧНОЇ ЛОКАЛИЗАЦИИ
БАГАТЬОХ ПОДІЙ АНТИЧНОСТІ.
Значні труднощі супроводжують спроби правильної
географічної локалізації багатьох стародавніх подій. наприклад,
Неаполь (тобто просто - "нове місто") присутня в древніх
хроніках в декількох примірниках:
Неаполь в Італії (існуючий і сьогодні),
Карфаген (що в перекладі також означає "нове місто")
[218], с.13, Б, 162-165,
Неаполь в Палестині [69], с.130,
Неаполь Скіфський (збори ГИМ Москви),
Новий Рим (тобто Константинополь) теж міг називатися Новим
Містом, тобто Неаполем.
Тому, коли в якийсь хроніці розповідається про події в
"Неаполі", слід ретельно розібратися - про який саме місті
йдеться.
Візьмемо інший приклад, скажімо Трою.
Одна з локалізацій знаменитої гомерівської Трої - близько протоки
Геллеспонт (для якого, втім, теж є кілька істотно
різних локалізацій). Саме спираючись на цю гіпотезу (нібито
руїни Трої розташовані у Геллеспонта), Г.Шліман і привласнив (без
будь-яких серйозних підстав) знайденому їм городища ім'я "Троя".
У скалігеровской хронології вважається, ніби гомерівська Троя
була остаточно зруйнована в XII-XIII ст. до н.е. [19]. але в
середні століття заслуженою славою користувалася італійська Троя,
існуюча до нашого часу [47]. Це - середньовічне місто,
грав важливу роль у багатьох середньовічних війнах, особливо в
відомої війні XIII в. н.е.
Про Троє, як про ІСНУЮЧІЙ середньовічне місто, кажуть і
візантійські історики: Микита Хоніат [147], т.5, с.360, Никифор
Григора [148], т.6, с.126.
Тит Лівій вказує місце "Троя" і "Троянську область" в
Італії [124], т.1, с.3-4, кн.1, Nо 1.
Деякі середньовічні історики ототожнюють Трою з
Єрусалимом, наприклад [3], с.88, 235, 162, 207. Це бентежить
сучасних коментаторів: "А сама книга Гомера кілька
несподівано перетворилася (в середньовічному тексті при описі приходу
Олександра в Трою - А.Ф.) ... в книгу "про розорення Єрусалиму
ісперва до кінця "[3], с.162.
Середньовічний автор Анна Комніна, кажучи про Ітаці (батьківщині
гомерівського Одіссея - одного з головних героїв Троянської війни),
несподівано заявляє, що на острові Ітака "побудований великий місто,
званий Єрусалимом "[11], т.2, с.274-285. Як це розуміти?
Адже сучасний Єрусалим розташований не на острові.
Друга назва Трої - Іліон, а друга назва Єрусалиму -
Еліа Капітоліна [141], т.7. Є схожий термін: Еліа - Илион.
Може бути дійсно в середні століття один і той же місто одні
називали Троєю-Илионом, а інші - Єрусалимом-Елією. Євсевій Памфіл
писав: "Невеликі міста Фрігії, Петузу і Тіміон називав він
Єрусалимом (! - А.Ф.) "(цит. За [141], с.893).
Наведені факти показують, що назва Трої "розмножилися" в
середні століття і прикладалася до різних міст. Може бути,
спочатку існував єдиний середньовічний "оригінал"? У зв'язку з
цим не можна не звернути увагу на наступні дані, збережені в
скалігеровской історії і дозволяють висунути гіпотезу, що в
деяких документах гомерівська Троя - це, ймовірно, знаменитий
місто КОНСТАНТИНОПОЛЬ.
Виявляється, що римський імператор Костянтин Великий,
засновуючи Новий Рим (майбутній Константинополь), пішов назустріч
побажанням своїх співгромадян і "вибрав спочатку МІСЦЕ СТАРОДАВНЬОГО
Іліоном, ОТЕЧЕСТВО ПЕРШИХ ЗАСНОВНИКІВ РИМУ ". Про це повідомляє
відомий історик Джелал Ессад в своїй книзі "Константинополь", М.,
1919 року, см.стр.25. Але ж Илион, як добре відомо в скалігеровской
історії, це - інша назва ТРОЇ. Як кажуть далі історики,
Костянтин все-таки "змінив свою думку", трохи змістив нову
столицю в сторону і заснував Новий Рим неподалік, в місті Візантії.
Що якщо ми натрапили на сліди того, що в середні століття один і
той же знамените місто на протоці Босфор називали трьома різними
іменами: Троя, Новий Рим, Єрусалим? Адже назва Неаполь
перекладається як Нове Місто. Може бути, Новий Рим називали колись
також і НОВИМ МІСТОМ, тобто Неаполем?
Південь Італії в середні століття називався Великої Грецією [141],
с.282-283.
Сьогодні вважається, ніби "Вавилон" був розташований в
сучасної Месопотамії. Іншої думки деякі стародавні тексти.
Наприклад, "сербська Олександрія" вміщує Вавилон в Єгипет; більше
того, локалізує в Єгипті і смерть Олександра Македонського. Але ж
згідно скалігеровской версії, Олександр Македонський помер в
Месопотамії [3], с.255.
Більш того, виявляється: "Вавилон - грецька назва
поселення, розташованого навпроти пірамід (Вавилонська вежа? -
А.Ф.) ... В епоху середньовіччя так іноді називали Каїр,
передмістям якого стало це поселення "[118], с.45. Термін
"Вавилон" має осмислений переклад (як і багато назви інших
міст), тому термін прикладається до різних міст.
Те, що Рим називали Вавилоном, повідомляє Євсевій [68], с.85.
Більш того, "під" Вавилоном "візантійські історики (в середні віки -
А.Ф.) найчастіше мають на увазі Багдад "[134], с.266, комм.14. Про
Вавилоні, як про ІСНУЮЧІЙ, а аж ніяк не знищеному місті,
каже СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ автор XI ст. н.е. Михайло Пселл [134], с.9.
Значення Геродота для скалігеровской історії величезна. Але ось він
заявляє, що Ніл тече ПАРАЛЕЛЬНО Истру, який зараз
ототожнюється з Дунаєм (а чомусь не з Дністром, наприклад) [39],
с.492. Виявляється, "думка про паралельність Дунаю і Нілу було
поширене в середньовічній Європі навіть аж до кінця XIII в.
н.е. [39], с.493.
Ототожнення географічних даних Геродота із сучасною
картою наштовхується на значні труднощі в рамках
скалігеровской локалізації описуваних ним подій. Зокрема,
численні поправки, які сучасні коментатори змушені
робити при таких ототожнення, показують, що "карта Геродота",
можливо, перевернута по відношенню до сучасної (заміна сходу на
захід). Така орієнтація типова для багатьох СЕРЕДНЬОВІЧНИХ карт.
Коментатори змушені вважати, що в різних місцях "Історії"
одні й ті ж назви морів (за Геродотом) означають зовсім
різні водойми. Наприклад, згідно коментаторам, Червоне море =
Південне = Чорне = Північне = Середземне = Перську затоку = Наше
море = Індійський океан ([39], Програми., коммент. 34, 36, 110 ...).
Багато дивного виникає при неупередженому аналізі географії
Біблії [141].
11. СУЧАСНИЙ АНАЛІЗ БІБЛІЙНОЇ ГЕОГРАФИИ.
Те, що багато біблійні тексти явно описують ВУЛКАНІЧНІ
ЯВИЩА, відзначено в історії давно.
Біблія: "І сказав Громовержец Мойсеєві: ось, Я прийду до тебе в
густій хмарі ... на гору Синай ... під час протяжного трубного
звуку, (коли хмара відійде від гори), можуть вони (люди - А.Ф.)
зійти на гору ... Були громи і блискавки, і густа хмара над горою
(Синайський), і сильний голос сурми ... Гора Сінай уся
диміла, від того, що Громовержець зійшов на неї в огні! і піднявся
від неї дим, як дим від печі, і вся гора сильно коливалася; і звук
трубний ставав все сильніше і сильніше "(Вихід, XIX).
"Весь народ бачив та чув громи та полум'я, і голос сурми і гору
запалену "(Вихід, XX).
"Ти стояв ... при Хориві ... а гора горіла огнем аж до самих
небес, і була темрява, хмара та морок "(Повтор., IV, 9-12).
Загибель біблійних міст Содому і Гоморри вже давно
розглядається в історії як загибель в результаті вулканічного
виверження: "І пролив Громовержець на Содом і Гоморру дощем сірку
і вогонь ... ось здіймається дим від землі, як дим від печі "
(Буття, XIX, 24, 28). І т.д.
Ось список "вулканізму" в Біблії, складений В.П.Фоменко і
Т.Г.Фоменко: Буття (XIX, 18, 24), Вихід (XIII, 21, 22), (XIV,
18), (XX, 15), (XXIV, 15, 16, 17), Числа (XIV, 14), (XXI, 28),
(XXVI, 10), Второзаконня (IV, 11, 36), (V, 19, 20, 21), (IX, 15,
21), (X, 4), (XXXII, 22), 2-я кн. Самуїла (XXII, 8-10, 13), 1-я
кн. Царів (XVIII, 38, 39), (XIX, 11, 12), 2-я кн. Царів (I,
10-12, 14), Неємія (IX, 12, 19), кн. Післямова (пс.II, ст.6, пс.
106, ст. 17), (пс. 106, ст. 18), Езекіїл (XXXVIII, 22),
Єремія (XLVIII, 45), Пл. Єремії (II, 3), (IV, 11), Ісайя (IV,
5), (V, 25), (IX, 17, 18), (X, 17), (XXX, 30), Йоіл (II, 3, 5,
10).
Тут використані назви книг Біблії, прийняті "єврейського".
Віднесення цих описів до традиційної горі Синай і до Єрусалиму
в Палестині щонайменше дивно: ЕТА ГОРА НІКОЛИ НЕ БУЛА
Вулканів.Де відбувалися події?
Досить вивчити геологічну карту околиць
Cредіземноморья [109], с.380-381,461. На Синайському півострові, в
Сирії і Палестині - жодного діючого вулкана; є тільки
зони "третинного і четвертинного вулканізму", як і близько,
наприклад, Парижа; в історичний час після початку н.е. ніяких
вулканічних явищ не зафіксовано.
Єдиною потужною, що діє до сих пір вулканічної зоною
є Італія і Сицилія. Єгипет і Північна Африка вулканів НЕ
мають [109].
Отже, потрібно виявити:
1) потужний вулкан, який перебував в історичну епоху в
стані активності,
2) близько вулкана - зруйновану столицю (див. Пл.Іереміі),
3) близько вулкана - ще два знищених їм міста: Содом і
Гоморра. Такий вулкан в Середземномор'ї існує, причому - один.
Це Везувій.
Один з найпотужніших вулканів, що діяли в історичне
час. Біля його підніжжя - зруйнована виверженням знаменита Помпея
( "Столиця"?) І два знищених міста: Стабія (Содом?) І Геркуланум
(Гоморра?). Не можна не відзначити деяку схожість назв.
Н.А.Морозов в [141] провів наступний цікавий аналіз,
дозволяє прочитати неогласованное текст Біблії, враховуючи приміщення
гори Синай-Хорив-Сіон в Італію.
Наведемо окремі приклади: "Громовержець ... говорив нам на
горі Хорив: ... "Досить вам сидіти на цій горі! ... рушайте в
шлях ... в землю КНУН "(Повторення Закону I, 7). КНУН теологи
огласовивают як "Ханаан" і відносять в пустелю на береги Мертвого
озера, але можлива й інша огласовка: КНУН - Кену замість Генуя
(Тобто Генуезька область в Італії).
Біблія: "У землю Краю, і до ЛБНУН" (Повторення Закону I, 7).
ЛБНУН теологи огласовивают як Ліван, однак ЛБНУН часто означає
"Білий", - те ж саме, що і Мон-Блан - Біла Гора.
Біблія: "До Великої Річки, річки ПРТ". ПРТ теологи огласовивают
як Євфрат, проте за Монбланом є річка Дунай з великим припливом
Прут.
Біблія: "І рушили ми від Хорива і йшли по всій цій великій
й страшну пустиню "(Повторення Закону. I, 19). Дійсно, поряд з
Везувієм-Хоривом розташовані знамениті Флегрейскіе поля - великі
випалені простору, заповнені дрібними вулканами, фумаролами і
нашаруваннями лави.
Біблія: "І прийшли в КДШ По-РНЕ". КДШ По-РНЕ теологи огласовивают
як "Кадеш-Барнеа", але тут, можливо, мається на увазі Кадикс на
Роні [141], т.2, с.166. Може бути, Кадикса на Роні названа
сучасна Женева.
Біблія: "І багато часу ходили навколо гори Сеїр". Сеїр
залишено теологами без перекладу, а якщо перевести, то отримаємо:
Чортів Хребет, Чортова Гора. Саме така гора і знаходиться за Ж
невським озером, а саме Diablereux - Чортова Гора.
Зустрінуті на шляху "сини Лотові" можуть ототожнюватися з
"Латинянами", тобто ЛТ без огласовок [141], т.2, с.167.
Біблія: "Перейдіть річку АРНН" (Повторення Закону II, 14). В
синодальному перекладі: Арнон. Але ж це - існуюча досі
італійська річка Арно!
Біблія: "І йшли до Башану" (Повторення Закону III, 1). Місто Васал,
або Васан, постійно згадується в Біблії. Вражаюче, але місто
Бассан (Васал) - Bassano - до сих пір існує в Ломбардії.
Біблія: "І виступив проти нас ... цар Вассанскій ... при
Адрії (Едреї в синод. Перекладі - А.Ф.) "(Повторення Закону III, 1). Але
Адрія існує до цих пір і саме під цим ім'ям, поблизу гирла
По, а річка По, до речі, у древніх латинських авторів (див.
наприклад, Прокопія) часто називається Йордану - Eridanus [141],
т.2), що прекрасно узгоджується з біблійним шрифтом Йордану
- ІРДН. [141], т.2, с.167.
Біблія: "І взяли ми всі міста його ... шістдесят міст"
(Повторення Закону III, 3-4). Дійсно, в цій області в середні
століття було дуже багато великих міст: Верона, Падуя, Феррара,
Болонья і т.д.
Біблія: "Від потоку Арно (Арнон в синод. Перекладі - А.Ф.) (Арн)
до ХРМУН гір "(Повторення Закону III, 4,8). Але гори ХРМУН очевидно
можуть бути огласовани як "Німецькі" гори.
Біблія: "Тільки Ог, цар Вассанскій, залишався. Оце його ложе
(Тут: труну - А.Ф.), ложе залізне, а тепер у Равві (синодальний
переклад! - А.Ф.) "(Повторення Закону III, 2). Тут названа не тільки
Равенна (Равва), але і знаменита гробниця Теодоріха Готського ( "ог"
- готи?) (493-526 рр. Н.е.), що знаходиться в Равенні! І т.д. і т.п.
Таким чином, не виключено, що частина подій, описаних в
Біблії, а саме, результат ізраїльтян на чолі з Мойсеєм і наступні
завоювання "землі обітованої" на чолі з Ісуса Навина,
відбувалися не в сучасній Палестині, а в Італії.
12. ЗАГАДКОВА ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ ЯК НАСЛІДОК
Скалігеровской Хронологія.
У скалігеровской хронології яскраво виражений "ефект відродження",
нібито "повторення давнини".
Древній Платон - засновник "платонізму", потім його вчення
вмирає, щоб відродитися через кілька сотень років в іншому
знаменитому "неоплатоника" Плотина (205-270 рр. н.е.), ім'я якого
випадково виявилося практично тотожним з ім'ям його духовного
вчителя Платона. Потім і неоплатонізм вмирає, щоб ще через
кілька сотень років, але на цей раз вже в XV ст. н.е., знову
відродитися з колишньою силою в іншому знаменитому "платониками" -
Плетон, ім'я якого знову-таки випадково практично тотожно
з ім'ям стародавнього вчителя Платона. Вважається, що Плетон
"Відродив" древній платонізм. Перша поява з небуття
рукописів стародавнього Платона відбувається саме в XV в. н.е. [60],
с.143-147.
Плетон організовує у Флоренції "плетоновскую Академію" -
точний аналог древньої платонівської Академії [60]. Він - автор
знаменитої утопії (і Платон і Плетон пишуть "утопії") "Трактат про
законах ", на жаль, не дійшла до нас в повному вигляді. Але зате
до нас дійшов повний текст трактату про "Законах" стародавнього Платона. як
і древній Платон, Плетон XV століття висуває ідею ідеального
держави, причому його програма надзвичайно близька до програми
стародавнього Платона. "Наслідуючи" їм обом, Плотін (205-270) також
сподівається, що імператор допоможе йому заснувати в Кампанії (і знову в
Італії) місто Платонополь, в якому він введе
аристократическо-общинні установи "за Платоном" [27], т.4,
с.394-397. Число таких "дублікатів" дуже велике.
Одним з основних моментів, що породжують принаймні два
варіанти датування документів ( "древню" датування і
середньовічну), є наявність Епохи Відродження, коли нібито "знову
відродилися "все античні (раховані тепер древніми) напрямки
науки, філософії, культури, живопису і т.д. Вважається що
"Давня, вона виглядає латинь" деградувала на початку середніх століть до
грубого, незграбного мови, який тільки в Відродження знову почав
набувати і придбав свій колишній блиск. Це "відродження" латині
(Як, втім, і давньогрецької мови) починається не раніше
VIII-IX ст. н.е. [92], с.23.
Знамениті середньовічні трувери починають з X-XI ст.
розробляти сюжети, які історики називають зараз "маскарадом
класичних спогадів "[92], с.83. В XI ст. з'явилася
"Історія Улліс" (Одіссея), в якій відомий (нібито) гомерівський
сюжет викладено в "середньовічному висвітленні" (лицарі, дами, поєдинки і
т.п.), але, з іншого боку, присутні всі елементи, які
потім будуть вважатися кістяком античного сюжету [92], с.83-84.
"Починаючи з кінця XII і початку XIII ст. Трувери говорили з
деякою гордістю: ця історія (Троянської війни - А.Ф.) НЕ
побита; ніхто ще не складав і не писав її ... Для них це був майже
національний сюжет "[92], с.85-86. Справа в тому, що франки
вважали себе вихідцями з Трої (!), а автор VII ст. н.е. Фредегара
Схоластик вказує на царя Пріама як на діяча попереднього
покоління [92], с.85-86.
"З троянської ж війною зливали в одне ціле похід аргонавтів
.... коли хрестоносці-завойовники (мабуть, середньовічні
прообрази "античних" аргонавтів - А.Ф.) спрямовувалися у віддалені
країни Азії "[92], с.85-86. Олександр Македонський" говорить
компліменти Франції "[92], с.85 - 86.
Деякі тексти середньовіччя, кажучи про Троянській війні,
називають Паріса - Парижем (Паризьким?) [3], с.234, коммент. 76.
Під тиском традиції і всіх цих дивацтв історики змушені
вважати, що в середні століття "майже втрачено (нібито - А.Ф.)
уявлення про хронологічну послідовність: при похоронах
Олександра Македонського присутні монахи з хрестами та
кадильницями; Катіліна слухає обідню ... Орфей є
сучасником Енея, Сарданапал - царем Греції, Юліан Відступник -
папським капеланом. Все в цьому світі, - дивуються сучасні
історики, - приймає фантастичну забарвлення. мирно уживаються
найгрубіші анахронізми і найдивніші вигадки "[210], с.237-238.
Всі ці та тисячі інших фактів зараз відкидаються як "безглузді".
Задовго до виявлення нібито "древньої" рукописи історії
Золотого Осла "тема осла" розроблялася досить докладно в
творчості середньовічних труверів, і "антична історія Осла"
(Спливла на поверхню тільки в Відродження) є природним
завершенням всього цього середньовічного циклу. Загальний факт: в середні
століття, задовго до виявлення "древніх, античних оригіналів",
виникли і розроблялися по висхідній лінії все нібито "стародавні
сюжети ". Причому, що з'явилися потім в епоху Відродження нібито" стародавні
оригінали "хронологічно і еволюційно слідують за своїми
середньовічними попередниками [92].
Важливо, що люди в давнину мали не імена (в сучасному
сенсі), а прізвиська з осмисленим перекладом на тій мові, на
якому вони спочатку вимовлялися. прізвиська характеризували
людські якості; чим більше було чудових рис, тим більше
він мав прізвиськ. Різні хроністи давали імператору ті прізвиська,
під якими він був відомий в даній місцевості.
Фараони мали одні імена до коронації і інші - після
неї. Так як вони коронувалися кілька разів (коронами різних
областей), то число "імен" різко зростала. Це імена-прізвиська
"Сильний", "світлий" і т.п.
"Цар Іван III мав ім'я Тимофій, а цар Василь III був Гавриїл
.... царевич Дмитро (убитий в Угличі) - не Дмитро, а Уар; одне
ім'я царський, інше - церковне "[154], с.22.
Сьогодні склалося уявлення, ніби в середні століття були
поширені імена, що відрізняються від античних. Але аналіз текстів
показує, що античні імена вживалися в среденй
століття досить часто. Ніл Синайський (пом. Нібито в 450 р н.е.)
пише листи своїм сучасникам - середньовічним ченцям з явно
античними іменами: Аполлодору, амфіктіоніями, Аттика, Анаксагору,
Демофену, Асклепіоду, Аристокла, Аристарху, Алкивиаду, Аполлоса і
т.д. [197]. Дуже велике число імен, рахованих сьогодні
"Виключно античними" було поширене у Візантії XII-XIV
ст.н.е. [416].
Основи скалігеровской хронології були встановлені шляхом аналізу
письмових джерел. Повторний аналіз цих датувань (НЕ
стиснутий апріорними гіпотезами про давність цих документів)
виявляє серйозні протиріччя.Типовий приклад: датування
зоряного каталогу "Альмагеста" Птолемея.
13. коли було написано "Альмагест" Птолемея?
"Більша частина рукописів, на яких
засноване наше знання грецької науки
- це візантійські списки,
виготовлені 500-1500 років ПІСЛЯ
СМЕРТІ ЇХ АВТОРІВ. "
О.Нейгебауер, "Точні науки в
давнини ", Москва, 1968, с.69.
Наведемо тут порівняно новий результат, отриманий
В.В.Калашніковим, Г.В.Носовскім і А.Т.Фоменко [405], [407], [408],
[411], [412].
Детальний виклад см. В книзі В.В.Калашнікова, Г.В.Носовского
і А.Т.Фоменко [430].
Особливий інтерес представляють випадки, що допускають широке
використання математичних методів. Один з таких випадків -
датування знаменитого зоряного каталогу "Альмагеста". "Альмагест"
- одна з найвідоміших робіт давнину по астрономії, яка містить, в
Зокрема, каталог більш ніж 1000 зірок.
Традиційно вважається, що "Альмагест" був написаний античним
астрономом Клавдій Птолемей, нібито, у II ст. н.е. Однак уже
давно історики астрономії обговорюють питання про те, чи не є
реальним автором зоряного каталогу (а можливо, і інших частин
"Альмагеста") Гиппарх (нібито, II ст. Н.е.). Вважається, далі, що
Птолемей був не тільки найбільшим, але і фактично останнім
астрономом стародавності. Після нього в астрономії, нібито, настав
"Морок" більш ніж на п'ять століть. Сьогодні вважається, що:
"Історія грецької астрономії власне закінчується Птолемеєм.
Мистецтво спостереження впало до такого ступеня, що за ВІСІМ З
ПОЛОВИНОЮ СТОЛІТЬ, що відокремлюють Птолемея від Альбатенія, МАЙЖЕ НЕ
Проводить спостереження, ЯКІ МАЮТЬ НАУКОВУ ЦІННІСТЬ ". Див. А.Беррі.
"Коротка історія астрономії". - М.; Л .: ГІТТЛ, 1946.
Потім інтерес до астрономії ЗНОВУ виник у арабів вже в VIII-IX
ст. н.е., які перевели "Альмагест", побудували обсерваторії і
справили безліч спостережень. Найбільш ранні (відомі сьогодні)
рукописи "Альмагеста" датуються приблизно IX ст. н.е. (арабська
переклад) [328].
У різних вчених існують різні судження як про авторство
"Альмагеста", так і про час його створення. У недавній книзі
відомого американського астронома Р.Ньютон "Злочин Клавдія
Птолемея "[156] Птолемей оголошений" найщасливішим обманщиком в
історії науки ". Цей висновок Р.Ньютон робить на основі ретельного
аналізу цифрового матеріалу, що міститься в "Альмагест", проте
їм при цьому не ставиться під сумнів скалигеровской дата
складання "Альмагеста".
Задовго до Р.Ньютон, Н.А.Морозов в [141] висловив гіпотезу про
значно більш пізню дату складання "Альмагеста" (в середні
століття), яка була аргументована досить переконливо
астрономічним аналізом даних, наведених в "Альмагест".
У своїй роботі ми обмежилися розглядом лише зоряного
каталогу "Альмагеста" і застосуванням для його аналізу математичних
методів, що дозволили нам виявити статистичні і геометричні
властивості каталогу, а потім датувати його.
Природною видається спроба датувати каталог наступним
чином. Добре відомо, що деякі зірки з часом
переміщаються по небосхилу. Серед рухомих зірок є і помітні,
яскраві, знамениті зірки (наприклад, Арктур). Отже, з
плином часу координати зірок змінюються. Ця зміна і можна
покласти в основу методу датування.
Візьмемо СУЧАСНИЙ зоряний каталог, що фіксує положення
видимих зірок в нашу епоху. Розглянемо потім будь-якої рік у
минуле і знайдемо (за допомогою комп'ютера) точні значення координат
рухомих зірок з розглянутого каталогу на цей рік. такий
розрахунок робиться з великою точністю з використанням сучасної
астрометрії та відомих величин власних рухів зірок (ці
швидкості обчислені сьогодні з високою точністю). порівняємо знайдені
координати з координатами, записаними в каталозі. Ті роки, коли
між вказаними координатами буде найкраще згоду, і є
можливими датами складання каталогу. Отже, суть роботи
полягає в зіставленні істинних координат і координат зірок з
каталогу "Альмагеста". Саме тут криються основні труднощі.
Які вони?
Координати зірок з "Альмагеста" містять помилки, і часто
вельми значні. Ціна поділки каталогу становить 10 дугових
хвилин, але його реальна точність нижче. Щоб отримати уявлення про
тому, багато це чи мало, скажімо, що найбільш "швидкі" зірки
проходять таку відстань за 350-400 років. Таким чином, важко
сподіватися отримати дату складання каталогу з точністю до 100 або
навіть 200 років.
Серед чинників, що вносять помилки в координати зірок, відзначимо
наступні:
а) похибка вимірювання, в яку включаються як
складові, які залежать від вимірювального приладу, так і
складові, що визначаються суб'єктивними якостями спостерігача
(Його акуратністю і т.п.);
б) фізичні та обчислювальні спотворення, наприклад: рефракція,
неминучі перерахунки координат зірок з однієї системи координат в
іншу, і т.п .;
в) спотворення, що виникають внаслідок неточного знання
фундаментальних астрономічних параметрів, наприклад: кута між
площинами екліптики і екватора, точки весняного рівнодення.
У своїх дослідженнях ми взяли каталог в тому вигляді, в якому він
наведено в фундаментальній праці Петерса і Кнобеля [328].
Множинність перерахованих вище причин, що породжують помилки, і
їх можливий характер не дозволяють досліджувати вплив
кожної з них окремо. Але, виявляється, це і не потрібно.
Досить оцінити кумулятивний ефект від всіляких причин, які не
деталізуючи внесок кожної з них.
Введемо поняття "систематичної помилки" в координатах зірок,
яка випливає, наприклад, з-за неправильного визначення спостерігачем
положення екліптики. Якщо він неточно знайшов положення екліптики, то
по цій єдиній причині координати всіх зірок отримують
збільшення, які можна було б легко обчислити, якщо б ми знали
справжнє і помилкове положення екліптики. Виявляється, ці положення
можна визначити методами математичної статистики, отже,
з'являється можливість компенсації систематичної помилки і, тим
самим, підвищення точності каталогу.
Крім систематичної помилки, укладач каталогу неминуче
здійснює ще і випадкову помилку вимірювання, величина якої
визначається якістю приладу, кількістю вимірів і т.п.
Як помилок ми розглядали лише широтні нев'язки зірок і
не розглядали довготні невязки. Пояснюється це досить
просто. По-перше, облік лише широтних нев'язок дозволяє значно
спростити розрахунки. По-друге, є підстави вважати широту більш
точно вимірюваної координатою, ніж довгота: для вимірювання довготи
необхідні годинник, створення яких датується лише XIII в. н.е.
(Маються на увазі годинник, що дозволяють відраховувати інтервали часу
близько 40 секунд, необхідні для зміни довготи зірки на 10
дугових хвилин - точність каталогу Альмагеста). Вимірювання ж широт
не потребує годиннику. По-третє, статистичний аналіз каталогу
Альмагеста привів деяких учених, наприклад, Р.Ньютон, до
висновком навіть про фальшивість довготних координат [156]. за
цих причин ми аналізували лише широти "Альмагеста", як
надійний числовий матеріал.
ВИСНОВКИ
а) Знайдена систематична похибка каталогу Альмагеста,
яка полягає в тому, що площину екліптики в ньому визначена неточно і
має нахил щодо істинної екліптики близько 20 дугових хвилин.
б) Підтверджено, що точність в 10 дугових хвилин дійсно
досягнута упорядником каталогу на половині зірок з значною
частини каталогу Альмагеста (кілька сотень зірок в околиці
Зодіаку).
в) ЗНАЙДЕНО ІНТЕРВАЛ МОЖЛИВИХ датувань ЗОРЯНОГО КАТАЛОГА
Альмагест. ЦЕ - ІНТЕРВАЛ ВІД 600 РОКУ Н.Е. До 1300 РОКУ Н.Е.
г) Доведено, що поза цим інтервалом абсолютні широтні
невязки іменних зірок "Альмагеста" (із зазначеної "добре виміряної
області неба ") не можуть бути менше 10 хвилин.
д) Раніше 200 м н.е. максимальна широтная проблема добре
виміряних зірок не може бути менше 35 дугових хвилин, що робить
гіпотезу про складання каталогу в епоху раніше 200 р н.е.
Неймовірно.
Далі, виявилося, що облік можливих деформацій вимірювальних
приладів не змінює основного з зроблених вище висновків про те, що
Зоряний КАТАЛОГ "Альмагест" НЕ МІГ БУТИ СКЛАДЕНИЙ РАНІШЕ 600 РОКУ
Н.е.
Наш метод датування був перевірений на декількох достовірно
датованих середньовічних каталогах (Улугбек, Тихо Браге і
ін.), а також на ряді штучно складених зіркових
каталогів. В останньому випадку ці каталоги складалися за допомогою
комп'ютера, і їх "дата складання" була, зрозуміло, відома
упорядника, але не досліднику. Ефективність нашого методу
повністю підтвердилася: отримані з його допомогою дати
практично збіглися з достовірно відомими датами складання
зазначених каталогів.
На закінчення відзначимо, що ми знімаємо з Птолемея висловлене
Р.Ньютон звинувачення в підробці. Це звинувачення виникло лише тому,
що астрономічні дані "Альмагеста" вступили в протиріччя з
реальної астрономічної обстановкою II ст. н.е. Якщо ж
відмовитися від скалігеровской версії, ніби "Альмагест" був складений
у II ст. н.е., і підняти дату його складання вгору на кілька
століть (в інтервал 600-1300 рр. н.е.), то протиріччя
астрономічного характеру зникають. Слід віддавати собі звіт в
тому, що підйом вгору дати складання зоряного каталогу
"Альмагеста" не може пройти безболісно для багатьох інших
подій, традиційно датуються раннім середньовіччям.
Отриманий нами інтервал часу 600-1300 рр. н.е. для
зоряного каталогу "Альмагеста" є, ймовірно, лише оцінкою
знизу на епоху створення "Альмагеста" в цілому.
Н.А.Морозов в [141] вважав, наприклад, що остаточно
"Альмагест" був завершений лише в XIV-XVI ст.н.е.
На користь цієї гіпотези він навів деякі міркування, частина
яких ми тут коротко згадаємо.
Перше спостереження Н.А.Морозова засноване на аналізі довгот зірок
у каталозі. З нашої точки зору, цей матеріал дуже ненадійний,
оскільки, додаючи або віднімаючи з усіх довгот одну і ту ж
постійну, укладач каталогу міг легко міняти "дату його
складання ". Тому, на нашу думку, будь-які висновки, засновані на
аналізі довгот, надзвичайно сумнівні. Проте, для повноти
картини ми повідомимо про результати Н.А.Морозова.
Не заглиблюючись у деталі, нагадаємо, що довготи зірок прецессируют у
часу на 50 ", 2 в рік, а тому, розділивши на 50", 2 різниця
сучасних довгот зірок і довгот, зазначених Птолемеєм, отримаємо рік
складання каталогу. Результат шокує: все довготи, зазначені в
першому латинському виданні "Альмагеста", були спостережено в XV-XVI ст.
н.е., тобто під час виходу в світ книги, рахованої зараз
"Древньої".Цей факт раніше не був помічений, так як астрономи
вивчали грецьке видання - нібито оригінал, - але яке побачило світ
пізніше за згаданий латинського - в якому все довготи збавляючи на 20
градусів плюс-мінус 10 хвилин в порівнянні з довготами латинського
видання, що і дає положення зірок на II ст. н.е. (скалигеровской
датування "Альмагеста", прийнята зараз). Виникає гіпотеза:
ЛАТИНСЬКИЙ текст "Альмагеста" - ПЕРВИННИЙ, а ГРЕЦЬКИЙ - ВТОРИННИЙ (а
не навпаки, як вважає традиція).
Але, можливо, в XVI столітті "Альмагест" видавався не як документ
історії, а як трактат для вживання; З цією метою суперечили
застарілі через прецесії дані каталогу, і перекладач "освіжив"
каталог, внісши в нього новітні (XVI століття) дані.
Це заперечення спростовується тим, що в грецькому виданні
координати багатьох (найчудовіших) зірок значно поліпшені
в порівнянні з латинським виданням. Отже, "відновлюючи" дані
Птолемея щодо прецесії, видавець грецького тексту поліпшував
їх в іншому, що не узгоджується з гіпотезою про оригінальність
грецького тексту.
Надзвичайно дивно виглядають також такі особливості
"Альмагеста".
1) Вибір за першу зірку каталогу - Полярної зірки, що не
пояснюється астрономічної обстановкою II століття н.е. (Тоді в полюсі
була інша зірка) і не узгоджується з прийнятою в "Альмагест"
екліптікальной системою координат, але прекрасно пояснюється в тому
випадку, якщо спостереження проводилися в X-XVI ст.н.е.
2) Включення в каталог зірки Ахернар, свідомо не видимої в
Олександрії (місце спостереження, по "Альмагесту") у II ст. н.е., але
видимої вже в XV-XVI ст.
3) Використання в "Альмагест" дюрерівського малюнків сузір'їв
(Зоряних карт), гравірованих тільки в 1515 г. (справа в тому, що
багато зірок в каталозі локалізовані на мапі щодо цих
фігур: "в нозі Пегаса" і т.п.).
Кожен з цих фактів може бути самостійно "пояснений", але
їх сукупність вказує на те, що, швидше за все, "Альмагест" -
книга, написана в X-XVI ст. н.е. Однак, на відміну від
Н.А.Морозова, ми аж ніяк не вважаємо, що це - підробка. більш
того, на нашу думку, "Альмагест" (у всякому разі, перше його
видання, див. вище) - оригінал, створений в X-XVI ст. для
безпосередніх наукових цілей.
Подробиці див. В нашій книзі [430].
14. неоднозначно АРХЕОЛОГІЧНИХ датувань
І ЇХ залежності від прийнятої ЗАРАНЕЕ Хронологія
"БОЮ НЕ БУЛО?
Результати розкопок, проведених в
Італії швейцарським антропологом
Георгом Гловацький, виявилися
сенсаційними.
Вчений встановив, що в районі,
де, за переказами, сталася битва при
Каннах, в якій війська Ганнібала
розбили римські легіони, ніякого
бою не було. Дослідивши кургани,
він з'ясував, що в них спокою не
римські воїни, як вважалося раніше, а
останки людей, загиблих в XIII столітті
під час епідемії чуми. "
Радянська Росія, 28.11.1984 р
У читача свідомо виникло питання: як справи з іншими
традиційними методами датування джерел і пам'ятників?
Сучасні археологи з болем говорять про "неосвічених
копачі "колишніх століть, в пошуках цінностей безнадійно
знівечили численні пам'ятники. "При надходженні речей в
Румянцевский музей (розкопки 1851-1854 рр. - А.Ф.) вони представляли
в повному розумінні безладну купу матеріалу, так як при них
не було опису з відмітками, з якого кургану кожна річ відбувається
.... Грандіозні розкопки 1851-1854 рр. ... будуть довго оплакували
наукою "[6], с.12-13. В даний час методика розкопок
вдосконалена, але на жаль, застосувати її до античних
розкопкам вдається рідко: майже всі вони вже "оброблені"
попередніми "копачами".
Ось коротко основи археологічної датування. Наприклад, в Єгипті
18-19 династій в могилах виявлено грецькі судини мікенської
культури. Тоді ці династії і ця культура вважаються археологами
одночасними. Потім такі ж судини (або "схожі") знайдені
разом із застібками спеціального виду в Мікенах, а схожі шпильки -
в Німеччині, поряд з урнами. Схожа урна знайдена поблизу Фангера, а
в цій урні - шпилька нового виду. Схожа шпилька знайдена в
Швеції, в т.зв. "Кургані короля Бйорна". Так цей курган був
датований часом 18-19 династій Єгипту [98]. При цьому
виявилося, що курган Бйорна "ніяк не міг ставитися до короля
вікінгів Бйорн, а був споруджений на добрих дві тисячі років раніше "
[98], с.55-56.
Тут не ясно, що розуміти під "схожістю" знахідок, тому
вся ця (і аналогічні) методика спочиває на неподільному
суб'єктивізмі і (найголовніше!) на скалігеровской хронології. знову
знаходять предмети (судини і т.д.) порівнюються з "схожими"
знахідками, датованими раніше на основі скалігеровской традиції.
Зміна ж хронологічній "шкали" автоматично змінює і
хронологію нових археологічних знахідок.
Яскравим прикладом проблем, що виникають при датуванні
археологічного матеріалу, є розкопки Помпеї. Автор XV
століття Джакоб Саннацар писав: "Ми підійшли до міста (Помпеї), і вже
виднілися його вежі, будинки, театри і храми, не зворушені століттями (?! -
А.Ф.) "(цит. За [97], с.31). Але ж Помпея вважається зруйнованої
і засипаній виверженням 79 р.н.е. Тому археологи змушені
розцінювати слова Саннацара так: "У XV столітті деякі з будівель
Помпеї виступали вже понад наносів "[97], с.31. Вважається,
отже, що потім Помпею знову "занесло землею", так як
тільки в 1748 році наткнулися на залишки Помпеї (Геркуланум відкрили в
1711 рік) [97], с.31-32.
Розкопки велися по-варварськи. "Тепер важко визначити розміри
шкоди, принесеного вандалізмом того часу ... Якщо малюнок
кому-то здавався не надто гарним, його розбивали на шматки і
викидали як непотріб ... Коли знаходили якусь мармурову
таблицю з бронзовою написом, зривали окремі букви і кидали
їх в корзину ... З фрагментів скульптур фабрикували для туристів
сувеніри, нерідко з зображенням святих "[108], с.224-225. Чи не
виключено, що деякі з цих нібито "фальшивок" були справжніми
оригіналами. Але тільки не вписується в скалігеровской
хронологію.
У XX столітті археологи та історики звернули увагу на дивний
процес: переважна більшість древніх пам'яток за останні
200-300 років, тобто починаючи з того моменту, коли за ними стали
вестися безперервні спостереження, чомусь стали руйнуватися сильніше,
ніж за попередні століття і навіть тисячоліття. Ось наприклад,
замітка з газети "Известия", 31 жовтня 1981 року.
"СФИНКС В БІДИ. Майже п'ять тисяч років непохитно вистояло
статуя знаменитого сфінкса в Гізі (Єгипет). Однак тепер
забруднення навколишнього середовища негативно позначилося на його
збереження. Сфінкс виявився в скрутному становищі. від статуї
відламався великий шматок (лапа). Причиною тому послужили підвищена
вологість, засолення грунту і головним чином скупчення в місцевості,
де знаходиться сфінкс, стічних вод, що не піддаються ніякої
очищенні ".
Зазвичай посилаються на "сучасну промисловість", але ніхто не
проводив широкого дослідження, щоб оцінити вплив "сучасної
цивілізації "на кам'яні будівлі. Виникає природне
припущення: всі ці споруди зовсім не такі давні, як це
стверджує скалигеровской хронологія, і руйнуються вони природним
порядком і з природної швидкістю.
15. ТРУДНОЩІ дендрохронології І ДЕЯКИХ ІНШИХ
МЕТОДІВ Датування
15.1. БЕЗПЕРЕРВНА ШКАЛА Дендрохронологіческій Датування
Протягнути У МИНУЛЕ НЕ ДАЛІ ДЕСЯТОГО СТОЛІТТЯ НОВОЇ ЕРИ
Одним із сучасних методів, які претендують на незалежні
датування історичних пам'яток, є Дендрохронологіческій.
Його ідея досить проста. Вона заснована на тому, що деревні
кільця наростають нерівномірно по роках. Вважається, що графік
товщини річних кілець приблизно однаковий у дерев однієї породи,
зростаючих в одних і тих же місцях і умовах.
Щоб такий метод можна застосувати для датування, необходио
спочатку побудувати еталонний графік товщини річних кілець даної
породи дерев протягом досить тривалого
історичного періоду. Такий графік назвемо Дендрохронологіческій
шкалою. Якщо така шкала побудована, то з її допомогою можна
датувати деякі археологічні знахідки, що містять шматки
колод. Треба визначити породу дерева, зробити спіл, заміряти
товщини кілець, побудувати графік і постаратися знайти на
Дендрохронологіческій еталонної шкалою відрізок з таким же
графіком. При цьому повинен бути досліджений питання - якими
відхиленнями порівнюваних графіків можна знехтувати.
Однак дендрохронологіческіе шкали в Європі протягнуті вниз
тільки на кілька століть, що не дозволяє датувати античні
споруди. "Вчені багатьох країн Європи стали намагатися застосовувати
Дендрохронологіческій метод ... Але з'ясувалося, що справа йде
далеко не так просто. СТАРОДАВНІ ДЕРЕВА В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІСАХ
Налічувалося всього 300-400 РОКІВ ВІД РОДУ ... Деревину листяних
порід вивчати важко. Вкрай неохоче розповідають її розпливчасті
кільця про минуле ... доброякісних археологічного
матеріалу, всупереч очікуванням, виявилося недостатньо "[157], с.103.
У кращому становищі американська дендрохронология (ялиця
Дугласа, високогірна і жовта сосна) [157], с.103, але цей
регіон віддалений від "зони античності". Крім того, завжди залишається
багато невраховуваних факторів: місцеві кліматичні умови
даного періоду років, склад грунтів, коливання місцевої зволоженості,
рельєф місцевості і т.д. і т.п., що змінюють графіки
товщини кілець [157], с.100-101. Важливо, що побудова
дендрохронологічних шкал було виконано на основі ВЖЕ
Існували скалігеровской Хронологія [157], с.103, тому
зміна хронології документів АВТОМАТИЧНО змінить і ці шкали.
Виявляється, дендрохронологіческіе шкали в Європі і Азії
протягнуті від нашого часу вниз ВСЬОГО НА КІЛЬКА СОТЕНЬ РОКІВ.
Тут ми дамо більш точну картину СУЧАСНОГО стану
цих шкал по Італії, Балкан, Греції, Туреччини.
Наведемо діаграму Дендрохронологіческій датіровочних шкалою для
зазначених країн, яка ніколи стан цього питання навесні 1994
року. Див. Рис.3, 4. Ця діаграма була люб'язно надана в наше
розпорядження професором Ю. М. Кабановим (Москва). У 1994 році він
брав участь в конференції, на якій американський професор Peter
Ian Kuniholm робив доповідь про сучасний стан дендрохронології і,
зокрема, демонстрував цю діаграму.
Діаграма складена в лабораторії Malcolm and Carolyn
Wiener Laboratory for Aegean and Near Eastern Dendrochronology,
Cornell University, Ithaca, New York, USA.
На рис. 4 по горизонталі наочно зображені фрагменти
дендрохронологічних шкал, відновлених з різних порід
дерев: дуб, самшит, кедр, сосна, ялівець, сімейство хвойних.
Чітко видно, що всі ці шість шкал МАЮТЬ РОЗРИВ близько
1000 року нової ери. Таким чином, жодна з них не може бути
БЕЗУПИННО продовжить ВІД НАШОГО ЧАСУ ВНИЗ ДАЛІ ДЕСЯТОГО СТОЛІТТЯ
НОВОЇ ЕРИ.
Все нібито "більш ранні" відрізки дендрохронологічних шкал,
показані на діаграмі, НЕ МОЖУТЬ СЛУЖИТИ ДЛЯ НЕЗАЛЕЖНИХ
Датувань. Оскільки самі вони прив'язані до осі часу лише на
підставі скалігеровской хронології. Спираючись на неї, якісь
окремі "древні" колоди були "датовані".
Наприклад, колода з гробниці фараона було датовано
якимось тисячоліттям ДО НОВОЇ ЕРИ на підставі "історичних
міркувань ". Після цього, знаходячи інші" древні "колоди, намагалися
хронологічно прив'язати їх до цього вже "датованим
колоді ". Іноді це вдавалося. В результаті навколо первісної
"Датування" виникав відрізок Дендрохронологіческій шкали.
Відносна датування різних "древніх" знахідок всередині цього
відрізка, можливо, правильна. Однак їх абсолютна датування, то
є прив'язка всього цього відрізка до осі часу, невірно. тому
що невірна була ПЕРША датування, зроблена за скалігеровской
хронології.
15.2. Датування ПО осадових шару, РАДІЙ-уранового та
РАДІЙ-АКТІНІЕВИЙ МЕТОДИ.
Скалигеровской історична хронологія проникла і в градуювання
шкал навіть грубих фізичних методів оцінки абсолютного віку
предметів.
А. Олійника повідомляє: "За вісімнадцять століть, що минули з
часу римського навали (мова йде про територію нинішньої Савойї -
А.Ф.), читання біля входу в каменоломні встигли покритися шаром
вивітрювання, товщина якого, як показали вимірювання, досягла 3
мм. Порівнявши товщину цієї скоринки, що утворилася за 1800 років
(Як передбачає скалигеровской хронологія - А.Ф.), з
35-сантиметрової корою вивітрювання, що покриває поверхню
відполірованих льодовиком пагорбів, можна було припустити, що
заледеніння залишило тутешні краї близько 216 тисяч років тому ... Але
прихильники цього методу добре віддавали собі звіт в тому,
наскільки складно отримати зразки швидкості руйнування ... В
різних кліматичних умовах вивітрювання відбувається з різною
швидкістю ... Швидкість вивітрювання залежить від температури,
вологості повітря, кількості опадів і сонячних днів. Значить, для
кожної природної зони потрібно обчислювати особливі графіки,
складати спеціальні шкали. А чи можна бути впевненим, що
коли оголився цікавить нас шар? "[157], с.34-35.
Були багаторазові спроби визначити абсолютний вік по
швидкості накопичення опадів. Вони виявилися безуспішними.
А. Олійника: "Дослідження в цьому напрямі велися
одночасно в багатьох країнах, але результати, всупереч очікуванням,
виявилися невтішними. Стало очевидним, що навіть однакові
породи в подібних природних умовах можуть накопичуватися і
вивітрюватися з самою різною швидкістю і встановити
будь-які точні закономірності цих процесів майже неможливо.
Наприклад, з давніх писемних джерел відомо (і знову -
посилання на скалігеровской хронологію - А.Ф.), що єгипетський фараон
Рамзес II царював близько 3000 років тому. Будинки, які були при
ньому зведені, зараз поховані під триметрової товщею піску.
Значить, за тисячоліття тут відкладається приблизно метровий
шар піщаних наносів. У той же час в деяких областях
Європи ЗА ТИСЯЧУ РОКІВ накопичується всього 3 сантиметри опадів.
Зате в гирлах лиманів на півдні України така ж кількість
опадів відкладається ЩОРОКУ "[157], с.39.
Намагалися розробити і інші методи. "У межах 300 тисяч років
діють радій-урановий і радій-актініевий методи. вони зручні
для датування геологічних утворень в тих випадках, коли
необхідна точність не перевищує 4-10 тисяч років "[157],
с.70. Для цілей історичної хронології ці методи, на жаль, поки
практично нічого дати не можуть.
16. Чи надійно радіовуглецевого датування?
Найбільш популярним є радіовуглецевий метод,
претендуюшій на незалежне датування античних пам'яток.
Однак у міру накопичення радіовуглецевих дат розкрилися
серйозні труднощі застосування методу, зокрема, як пише
А. Олійника, "довелося задуматися ще над однією проблемою.
Інтенсивність випромінювань, що пронизують атмосферу, змінюється в
Залежно від багатьох космічних причин. Стало бути, кількість
утворюється радіоактивного ізотопу вуглецю має коливатися у
часу. Необхідно знайти спосіб, який дозволяв би їх
враховувати. Крім того, в атмосферу безперервно викидається
величезна кількість вуглецю, що утворився за рахунок спалювання
деревного палива, кам'яного вугілля, нафти, торфу, горючих сланців і
продуктів їх переробки. Який вплив робить це джерело
атмосферного вуглецю на підвищення вмісту радіоактивного ізотопу?
Для того, щоб домогтися визначення справжнього віку, доведеться
розраховувати складні поправки, що відображають зміну складу
атмосфери протягом останнього тисячоліття. Ці неясності поряд
з деякими труднощами технічного характеру породили
сумніву в точності багатьох визначень, виконаних вуглецевим
методом "[157], с.103.
Автор методики У.Ф.Ліббі (не будучи істориком) був абсолютно
упевнений в правильності скалігеровской датувань, і з його книги
ясно, що саме по ним радіовуглецевий метод і був юстіровать.
Однак, археолог Володимир Мілойчіч переконливо показав, що цей
метод в його нинішньому стані дає хаотичні помилки до 1000 - 2000
років і в своїй "незалежній" датування древніх зразків рабськи
слід за пропонованою істориками датуванням, а тому неможливо
говорити, що він "підтверджує" її [99], с.94-95.
Наведемо деякі повчальні подробиці. Як вже зазначалося,
У.Ф.Ліббі був апріорі впевнений в правильності скалігеровской датувань
подій давнини. Він писав: "У нас не було розбіжності з істориками
щодо Стародавнього Риму та Стародавнього Єгипту. МИ НЕ ВИПРОВАДИЛИ
ЧИСЛЕННИХ ВИЗНАЧЕНЬ ПО цієї епохи (! - А.Ф.), так як в
Загалом її хронологія відома археології краще, ніж могли встановити
її ми і, надаючи в наше розпорядження зразки (які, до речі,
знищуються, спалюються в процесі радіовуглецевого виміру -
А.Ф.), археологи швидше надавали нам послугу "[123], с.24.
Це визнання Ліббі багатозначно, оскільки труднощі
скалігеровской хронології виявлені саме для тих регіонів і епох,
за якими, як нам повідомив Ліббі, "численних визначень не
проводилося ". З тим же невеликим числом контрольних замірів (по
античності), які все-таки були проведені, ситуація така: при
радіовуглецевому датуванні, наприклад, колекції Дж.Х.Брестеда
(Єгипет), "раптом виявилося, - повідомляє Ліббі, - що третій об'єкт,
який ми проаналізували, виявився сучасним! Це була одна
з знахідок, ... яка вважалася ... належить династії (тобто
2563-2423 гг.до н.е., - близько 4 тисяч років тому - А.Ф.). Так,
це був важкий удар "[123], с.24.
Втім, "вихід" був тут же знайдено: об'єкт був оголошений підробкою
[123], с.24, оскільки ні у кого не виникло думки засумніватися в
правильності скалігеровской хронології Стародавнього Єгипту.
"На підтримку свого корінного допущення вони (прихильники методу
- А.Ф.) наводять низку непрямих доказів, міркувань і
підрахунків, точність яких невисока, а трактування неоднозначна, а
головним доказом служать контрольні радіовуглецеві
визначення зразків заздалегідь відомого віку ... Але як тільки
заходить мова про контрольні датування історичних предметів, все
посилаються на перші експерименти, тобто на невелику (! - А.Ф.)
серію зразків "[99], с.104.
Відсутність (як визнає і Ліббі) великої контрольної
статистики, та ще при наявності зазначених вище багатотисячолітніх
розбіжностей в датування ( "пояснюється" підробками), - ставить під
сумнів можливість застосування методу в який нас інтервалі
часу. Це не відноситься до застосувань методу для цілей геології,
де помилки в кілька тисяч років несуттєві.
У.Ф.Ліббі писав: "Однак ми не відчували нестачі в матеріалах
епохи, віддаленої від нас на 3700 років, на яких можна було б
перевірити точність і надійність методу (проте тут нема з чим
порівняти радіовуглецеві датування, оскільки немає датованих
письмових джерел цих епох - А.Ф.) ... Знайомі мені історики
Готовий поручитися за точність (датувань - А.Ф.) в межах останніх
3750 років, однак, коли мова заходить про більш древніх події, їх
впевненість пропадає "[123], с.24-25.
Іншими словами, радіовуглецевий метод широко був застосований
там, де (з полегшенням) отримані результати важко (а
практично неможливо) перевірити іншими незалежними методами.
"Деякі археологи, не сумніваючись в науковості принципів
радіовуглецевого методу, висловили припущення, що в самому
методі таїться можливість значних помилок, що викликаються ще
невідомими ефектами "[123], с.29. Але може бути, ці помилки
все-таки невеликі і не перешкоджають хоча б грубою датування (в
інтервалі 2-3 тисяч років "вниз" від нашого часу)? Однак
виявляється, що становище більш серйозне. Помилки занадто великі і
хаотичні. Вони можуть досягати величини в 1-2 тисячі років при
датування предметів нашого часу і середніх століть (див.нижче).
Журнал "Техніка і наука", 1984, вип.3, стор.9, повідомив про
результатах дискусії, що розгорнулася навколо радіовуглецевого методу
на двох симпозіумах в Единбурзі і Стокгольмі: "В Единбурзі були
наведені приклади сотень (!) аналізів, в яких помилки датувань
простягалися в діапазоні від 600 до 1800 років. У Стокгольмі вчені
нарікали, що радіовуглецевий метод чомусь особливо спотворює
історію Стародавнього Єгипту в епоху, віддалену від нас на 4000 років. Є і
інші випадки, наприклад з історії балканських цивілізацій ...
Фахівці в один голос заявили, що радіуглеродний метод до сих
пір сумнівний тому, що він позбавлений калібрування. Без цього він
неприйнятний, бо не дає справжніх дат в календарній шкалі. "
Радіовуглецеві дати внесли, як пише Л.С.Клейн,
"Расстерянность в ряди археологів. Одні з характерним
схилянням ... прийняли вказівки фізиків ... Ці археологи поспішили
перебудувати хронологічні схеми (які, отже, не
настільки міцно встановлені? - А.Ф.) ... Першим з археологів,
проти радіовуглецевого методу виступив Володимир Мілойчіч ...
який ... не тільки обрушився на практичне застосування
радіовуглецевих датувань, а й ... піддав жорстокій критиці самі
теоретичні передумови фізичного методу ... Зіставляючи
індивідуальні вимірювання сучасних зразків із середньою цифрою -
еталоном, Мілойчіч обґрунтовує свій скепціс серією блискучих
парадоксів.
Раковина що живуть американського молюска з радіоактивністю 13,8,
якщо порівнювати її з середньою цифрою як абсолютною нормою (15,3),
виявляється вже сьогодні (переводячи на роки) в солідному віці -
їй близько 1200 років! КВІТУЧА дика троянда з Північної Африки
(Радіоактивність 14,7) для фізиків "мертва" вже 360 років... а
австралійський евкаліпт, чия радіоактивність 16,31, для них ще «не
існує "- він тільки БУДЕ ІСНУВАТИ через 600 років. Раковина
з Флориди, у якій зафіксовано 17,4 розпаду в хвилину на грам
вуглецю, "виникне" лише через 1080 років ...
Але так як і в минулому радіоактивність була поширена
рівномірніше, ніж зараз, то аналогічні коливання і помилки слід
визнати можливими і для древніх об'єктів. І ось вам наочні
факти: радиоуглеродная датування в Гейдельберзі зразка від
середньовічного вівтаря ... показала, що дерево, вжите для
лагодження вівтаря, ще зовсім не росло! ... В печері Вельт (Іран)
нижні шари датовані 6054 (плюс-мінус 415) і 6595
(Плюс-мінус 500) гг.до н.е., а вищерозміщений - 8610 (плюс-мінус 610)
гг.до н.е. Таким чином ... виходить зворотна послідовність
шарів і вищерозміщений виявляється на 2556 років старше нижчого!
І подібних прикладів немає числа ... "[99], с.94-95.
Отже, радіовуглецевий метод датування, застосуємо для грубої
датування лише тих предметів, вік яких становить
кілька десятків тисяч років. Його помилки при датуванні зразків
віку в одну або дві тисячі років можна порівняти з САМИМ ЦИМ
ВІКОМ. Тобто іноді досягають ТИСЯЧІ і більше років.
Ось ще кілька яскравих прикладів.
1) ЖИВИХ молюсків "датували", використовуючи радіовуглецевий
метод. Результати аналізу показали їх "вік": нібито, 2300 років.
Ці дані опубліковані в журналі "Science", номер 130 11 грудня
1959 року. Помилка - в ДВІ ТИСЯЧІ ТРИСТА років.
2) В журналі "Nature", номер 225, 7 березня 1970 року
повідомляється, що дослідження на вміст вуглецю-14 було
проведено для органічного матеріалу з будівельного розчину
англійського замка. Відомо, що замок був побудований 738 років
назад. Однак радиоуглеродное "датування" дало "вік" - нібито,
7370 років. Помилка - в ШІСТЬ З ПОЛОВИНОЮ ТИСЯЧ РОКІВ. чи варто було
приводити дату з точністю до 10 років?
3) ЩОЙНО відстріляних тюленів "датували" по
змісту вуглецю-14. Їх "вік" визначили в 1300 років! Помилка в
ТИСЯЧУ ТРИСТА РОКІВ. А муміфіковані трупи тюленів, які померли за все
30 років тому, були "датовані" як такі, що вік, нібито,
4600 років. Помилка - в ЧОТИРИ З ПОЛОВИНОЮ ТИСЯЧ РОКІВ. ці результати
були опубліковані в "Antarctic Journal of the United States",
номер 6, 1971 рік.
У цих прикладах радиоуглеродное "датування" ЗБІЛЬШУЄ
ВІК зразків на ТИСЯЧІ РОКІВ. Як ми бачили, є і
протилежні приклади, коли радиоуглеродное "датування» не
тільки ЗМЕНШУЄ вік, але навіть "переносить" зразок В МАЙБУТНЄ.
Що ж дивного, що в багатьох випадках радиоуглеродное
"Датування" відсуває середньовічні предмети в глибоку
старовину.
Л.С.Клейн продовжує: "Мілойчіч закликає відмовитися, нарешті,
від "критичного" РЕДАГУВАННЯ результатів радіовуглецевих
вимірювань фізиками і їх "замовниками" - археологами, скасувати
"Критичну" ЦЕНЗУРУ при виданні результатів. фізиків Мілойчіч
просить НЕ відсівати ДАТИ, які чомусь здаються неймовірними
археологам, публікувати всі результати, всі виміри, без відбору.
Археологів Мілойчіч вмовляє покінчити з традицією
ПОПЕРЕДНЬОГО ОЗНАЙОМЛЕННЯ ФІЗИКІВ з зразковим віком знахідки
(Перед її радіовуглецевим визначенням) - не давати їм ніяких
відомостей про знахідку, поки вони не опублікують своїх цифр! інакше
неможливо встановити, скільки ж радіовуглецевих дат збігається з
достовірними історичними, тобто неможливо визначити ступінь
достовірності методу. Крім того, при такому "редагуванні" на
самих підсумки датування - на образі отриманої хронологічної схеми
- позначаються суб'єктивні погляди дослідників.
Так наприклад, в Гронінгені, де археолог Беккер давно
дотримувався короткої хронології (Європи - А.Ф.), і радіовуглецеві
дати "чомусь" виходять низькими, тоді як в Шлезвіг і
Гейдельберзі, де Швабдіссен і інші здавна схилялися до довгої
хронології, і радіовуглецеві дати аналогічних матеріалів виходять
набагато більш високими "[99], с.94-95.
На нашу думку будь-які коментарі тут зайві:
картина абсолютно зрозуміла.
У 1988 році великий резонанс отримало повідомлення про
радіуглеродной датування знаменитої християнської святині -
Туринської плащаниці. Згідно традиційної версії, цей шматок
тканини зберігає на собі сліди тіла розп'ятого Христа (I століття н.е.),
тобто вік тканини, нібито, близько двох тисяч років. Однак
радіовуглецеве датування дало зовсім іншу дату: приблизно
XI-XIII століття н.е. В чому справа? Природно напрошуються висновки:
або Туринська плащаниця - фальсифікат,
або помилки радіуглеродного датування можуть досягати
багатьох сотень або навіть тисяч років,
або Туринська плащаниця - оригінал, але датований НЕ
I-м століттям н.е., а XI-XIII століттями н.е. (але тоді
виникає вже інше питання - в якому столітті жив Христос?).
Як ми бачимо, радіовуглецеве датування можливо
є більш-менш ефективним лише при аналізі надзвичайно
древніх предметів, вік яких досягає десятків або сотень
тисяч років. Тут властиві методу помилки в кілька тисяч років
можливо не настільки істотні. Однак механічне застосування
методу для датувань предметів, вік яких не перевищує двох
тисяч років (а саме ця історична епоха найцікавіша для
відновлення справжньої хронології письмовій цивілізації!),
представляється нам немислимим без проведення попередніх
розгорнутих статистичних та калібрувальних досліджень на
зразках достовірно відомого віку. При цьому заздалегідь
зовсім незрозуміло - чи можливо навіть в принципі підвищити точність
методу до необхідних меж.
Але ж є й інші фізичні методи датування. До
жаль, сфера їх застосування істотно вже чим
радіовуглецевого методу і точність їх також незадовільна
(Для цікавлять нас історичних епох). Ще на початку століття,
наприклад, пропонувалося вимірювати вік будівель по їх усадки або
деформації колон. Ця ідея не втілена в життя, оскільки
абсолютно неясно - як калібрувати цей метод, як реально
оцінити швидкість усадки і деформації.
Для датування кераміки було запропоновано два методи:
археомагнітний і термолюмінесцентний. Однак - тут свої
труднощі калібрування, з багатьох причин археологічні
датування цими методами, скажімо, в Східній Європі також
обмежуються середньовіччям.
Глава 2. АСТРОНОМІЧНА Датування.
1. ЗАГАДКОВИЙ СТРИБОК ПАРАМЕТРА Д "В ТЕОРІЇ РУХ МІСЯЦЯ.
В даний час на основі теорії руху Місяця складені
розрахункові таблиці (т.зв. канони), в яких для кожного затемнення
обчислені: його дата, смуга проходження тіні, фаза і т.д. Якщо в
стародавньому документі досить докладно описано якесь затемнення, то
можна скласти список спостережених характеристик цього затемнення
(Фаза, смуга і т.д.). Порівнюючи ці характеристики з розрахунковими (з
таблиць), можна спробувати знайти підходяще затемнення з канону. якщо
це вдається, то ми датуємо цікавить нас опис. може
виявитися, що опису в тексті задовольняє не одне, а
кілька затемнень з канону, тоді датування неоднозначна.
В теорії руху Місяця відомий параметр Д "- т.зв. друга
похідна місячної елонгації, що характеризує прискорення. проблема
обчислення Д "на великому часовому інтервалі (як функції часу)
обговорювалася в дискусії, організованої в 1972 р Лондонським
Королівським Товариством і Британської Академією Наук [362]. В
основу обчислення покладена наступна схема. Для підрахунку параметрів
рівняння руху Місяця (зокрема, Д ") беруться їх сучасні
значення і варіюються так, щоб теоретично обчислені
характеристики древніх затемнень більш точно збіглися з
характеристиками, які приводилися в древніх документах для датованих
затемнень. Для розрахунку самих дат затемнень параметр Д "ігнорується.
Залежність Д "від часу була обчислена відомим астрономом
Р.Ньютон [315]. Ця крива показана на рис. 5.
Р.Ньютон: "Найбільш вражаючою подією ... є
стрімке падіння Д "від 700 року (н.е. - А.Ф.) до
близько 1300 года ... Це падіння означає, що існує
"Квадратична хвиля" в оскулюючих значенні Д "... Такі зміни
в поведінці Д ", і - на такі величини, НЕМОЖЛИВО ПОЯСНИТИ на
підставі сучасних геофізичних теорій "[362], с.114.
Спеціальна робота Р.Ньютон "Астрономічні докази,
стосуються негравітаціонних сил в системі Земля-Місяць "[315] також
присвячена здійснювати спроби пояснити цей розриву, стрибка на порядок в
поведінці Д ".
Р.Ньютон: "Ці оцінки, скомбіновані з сучасними даними,
показують, що Д "може мати дивно великі значення і, крім
того, він піддавався великим і раптовим змінам протягом
останніх 2000 років. Він навіть змінив знак близько 800 року [362], с.
115.
Резюме: в V ст. починається різке падіння (на порядок) величини
Д ", починаючи з X ст. І далі значення Д" близькі до сучасного, на
інтервалі VX ст. є значний розкид значень Д ".
2. ПРАВИЛЬНО ЧИ датувати затемнення АНТИЧНОСТІ І СЕРЕДНІХ СТОЛІТЬ?
Автор цієї роботи, займаючись деякими питаннями небесної
механіки, звернув увагу на можливий зв'язок цього відомого
ефекту "розриву Д" "з результатами Н.А.Морозова [141],
що відносяться до датування древніх затемнень. проведене дослідження
цього питання і новий облік Д "несподівано показали, що
отримана нова крива для Д "має якісно інший характер, в
Зокрема, ПОВНІСТЮ ЗНИКАЄ ЗАГАДКОВИЙ СТРИБОК, і виявляється, що
Д "коливається близько одного і того ж постійного значення,
збігається з сучасним. Див. Статтю А.Т.Фоменко [374] і [416].
Коротенько суть цього результату зводиться до наступного.
В основі колишнього обчислення Д "лежали дати древніх затемнень в
скалігеровской хронології. Всі спроби пояснити дивний розрив Д "
не торкалися питання: чи правильно визначені дати затемнень, рахованих
сьогодні античними і ранньо-середньовічними? Іншими словами:
наскільки точно відповідають один одному параметри затемнення,
описані в документі, і обчислені параметри того реального
затемнення, яке вважається описаним в датованому тексті?
В [141] була запропонована методика неупередженого датування: з
досліджуваного тексту витягуються всі можливі характеристики
затемнення, потім з канонів механічно виписуються дати всіх
затемнень з цими характеристиками. Н.А.Морозов в [141] виявив,
що, перебуваючи під тиском вже склалася скалігеровской
хронології, астрономи були змушені розглядати при датуванні
затемнення (і документа) не весь спектр виходять дат, а лише ті,
які потрапляють в інтервал часу, вже заздалегідь призначений
історичною традицією для досліджуваного затемнення і пов'язаних з ним
подій.
Це призводило до того, що, як виявилося, в більшості випадків
астрономи не знаходили "в потрібне століття" затемнення, точно
відповідального опису документа, і були змушені (ставлячи під
сумнів всю систему скалігеровской хронології) вдаватися до натяжок,
наприклад, вказувати затемнення, ЛИШЕ ЧАСТКОВО задовольняє опису
документа.Провівши ревізію датувань затемнень, що вважаються
античними, Н.А.Морозов виявив, що повідомлення про ці затемнення
розбиваються на дві категорії:
1) короткі, туманні повідомлення без подробиць, причому часто
неясно: йде взагалі мова про затемненні; в цій категорії
астрономічна датування або безглузда, або дає настільки
багато можливих рішень, що вони потрапляють практично в будь-яку
історичну епоху;
2) докладні, детальні повідомлення; тут астрономічне рішення
часто однозначно (або всього лише два-три рішення).
Виявилося, що все затемнення 2-ї категорії отримують не
скалігеровской датування, розташовані на інтервалі від 1000 р до
н.е. до 400 м н.е., а значно більш пізні (іноді на багато
століть) дати, причому всі ці нові рішення потрапляють в інтервал
500 - 1600 рр. н.е. Вважаючи, проте, що скалигеровской
хронологія на інтервалі 300 - 1800 рр. н.е. в основному вірна,
Н.А.Морозов не проаналізовані середньовічні затемнення 500 - 1600 рр.
н.е., припускаючи, що тут суперечностей не виявиться.
Продовжуючи дослідження, розпочаті в [141], автор цієї роботи
проаналізував і середньовічні затемнення на інтервалі 400 - 1600 рр.
н.е. Виявилося, що ефект, виявлений в [141] для древніх
затемнень, поширюється і на затемнення, зазвичай датуються 400 -
900 рр. н.е. Це означає, що або є багато рівноправних
астрономічних рішень і тому датування неоднозначна, або
рішень мало (одне, два) і всі вони потрапляють в інтервал 900 - 1700
рр. н.е. І тільки починаючи приблизно з 900 р н.е., а не з 400
н.е., як передбачалося в [141], узгодження скалігеровской дат
затемнень, наведених в каноні [265], з результатами методики
Морозова стає задовільним, і тільки з 1300 р н.е.
- надійним.
Наведемо деякі яскраві приклади, що демонструють "перенесення
вгору "затемнень (і документів), що вважаються" древніми ".
В "Історії" Фукідіда описані три затемнення (тріада) (див. [265],
с.176-179, NN 6,8,9; - в "Історії": II, 28; VII, 50; IV, 52). з
тексту однозначно витягуються наступні дані:
1) затемнення мали місце в квадраті з географічними
координатами: довгота від 15 градусів до 30 градусів, широта від
30 градусів до 42 градусів.
2) Перше затемнення сонячне.
3) Друге затемнення сонячне.
4) Третє затемнення місячне.
5) Часовий інтервал між 1-м і 2-м затемненнями 7 років.
6) Інтервал між 2-м і 3-м затемненнями 11 років.
7) Перше затемнення відбувається влітку.
8) Перше затемнення повне (видно зірки), тобто фаза Ф = 12 ".
9) Перше затемнення - після полудня (за місцевим часом).
10) Друге затемнення - на початку літа.
11) Третє затемнення в кінці літа.
12) Друге затемнення відбулося приблизно в березні. Втім,
умова 12 в список умов можна не включати.
У каноні [265] наведено традиційне рішення: 431, 424 і 413-ї
роки до н.е. Однак давно відомо, що це рішення НЕ ВІДПОВІДАЄ
умовами завдання, тому що затемнення 431 р до н.е. НЕ Є ПОВНИМ
(Всупереч умові 8), а лише кільцеподібним з фазою 10 "(для зони
спостереження) і НІДЕ як повне спостерігатися не могло [265],
с.176-177. Значне число робіт присвячено перерахунку фази
затемнення 431 р до н.е. шляхом введення різних допустимих поправок
з метою наблизити його фазу до 12 "(Цех, Хейс, Стройк, Річчіоллі,
Гінцель, Гофман та ін.) [265].
Всі ці спроби виявилися безрезультатними. Гінцель писав:
"Незначність фази затемнення, яка, згідно з новими
обчислень, виявилася рівною 10 "..., викликати деяке ШОК"
[265], с.176. Не виконано і деякі інші умови, наприклад,
смуга затемнення пройшла зону спостереження тільки після 17 год. місцевого
часу, а по Хейсу - близько 18 год. Це означає, що умова 9 -
"Послеполуденное" - задовольняється лише з натяжкою. цікава
історія цієї проблеми описана в [265].
Оскільки на інтервалі 600-200 рр. до н.е. ніяких більш
відповідних рішень немає, то зазначена тріада була збережена, незважаючи
на неодноразово обговорювалися в літературі протиріччя з
документом (див. вище). Застосування ж методики неупередженого
датування на всьому інтервалі 900 м до н.е. - 1700 р н.е. дає
тільки два рішення. Перше було виявлено Н.А.Морозовим в [141],
т.4, с.509, а друге виявлено А.Т.Фоменко в результаті повторного
аналізу всіх античних і середньовічних затемнень.
Перше рішення:
1133 р н.е., 2 / VIII;
1140 р н.е., 20 / III;
1 151 р.н.е., 28 / VIII.
Друге рішення:
1039 р.н.е., 22 / VIII;
1046 р н.е., 9 / IV;
1057 р н.е., 15 / IX. Виконано навіть умова 12. Перше
затемнення - ПОВНЕ.
Опускаючи деталі, повідомимо, що затемнення з "Історії" Т.Лівія
(XXXVII, 4,4), традиційно датується 190 р до н.е. або 188 м до
н.е., також не задовольняє опису Т.Лівія, і при неупередженому
датуванні виявляється єдине точне рішення на інтервалі
від 900 г. до н.е. до 1600 р н.е .: це 967 р н.е. (Див. [141]).
Аналогічно, місячне затемнення, описане Т. Ливием ( "Історія,
LIV, 36,1) і традиційно датується 188 р до н.е., в
дійсності мало місце в один з наступних трьох днів:
415 р.н.е. з 4 / IX на 5 / IX (вночі), або
955 р.н.е. з 4 / IX на 5 / IX, або
1020 р.н.е. з 4 / IX на 5 / IX.
І так далі. Список таких прикладів охоплює всі докладно
описані "античні" затемнення. Опис повної картини цього
"Підйому вгору" дат древніх затемнень ми дамо нижче.
3. передатування затемнення СТАРОЖИТНОСТІ
УСУВАЄ ЗАГАДКИ В ПОВЕДІНЦІ ПАРАМЕТРА Д ".
Потім мною був виконаний перерахунок значень Д "на основі нових дат
древніх затемнень, отриманих застосуванням описаної вище методики.
Виявлений "ефект перенесення" затемнень привів до того, що багато
"Древні" затемнення ототожнилися із середньовічними, що призвело до
зміни переліку показників цих затемнень (додалися нові
дані). Проте, як показали дослідження, колишні значення
Д "на інтервалі 400-1990 рр. Н.е. практично не змінилися. Нова
крива для Д "показана на рис. 6.
Ця крива якісно відрізняється від попередньої. на інтервалі
900-1900 рр. н.е. параметр Д "змінюється уздовж плавною кривою,
практично постійною і хитається близько постійного
значення. НІЯКОГО різкого руху Скачка ПАРАМЕТР не зазнавав,
ЗАВЖДИ ЗБЕРІГАЮЧИ ПРИБЛИЗНО СУЧАСНИЙ ЗНАЧЕННЯ, тому
ніяких таємничих негравітаціонних теорій винаходити не потрібно.
Розкид значень Д ", незначний на інтервалі 900-1900 рр.
н.е., зростає при русі вліво від 900 до 400 рр. н.е., що
вказує на нечіткість і недостатність спостережної інформації,
міститься в текстах, віднесених сьогодні хронології до цього
періоду. Потім, лівіше 400 м н.е., настає зона відсутності
спостережних даних. Це відображає природну картину
розподілу наглядових даних у часі, первісна
точність яких була невисока, а потім наростала в міру
поліпшення і вдосконалення техніки спостережень, що і призводить до
поступового зменшення розкиду Д ".
4. АСТРОНОМІЯ зсувається АНТИЧНІ ГОРОСКОПИ
В СЕРЕДНІ ВІКИ.
Аналогічний ефект "підйому дат вгору" був виявлений в [141] і
для т.зв. "Гороскопів". Неозброєним оком видно 5 планет; при
русі по екліптиці вони описують на небі приблизно одну і ту ж
траєкторію; це коло названий Зодіаком і розділений на 12 сузір'їв.
У давнину величезною популярністю користувалася астрологія.
Гороскоп - це розташування планет в сузір'ях Зодіаку.
Зафіксувавши в будь-який момент часу положення планет
щодо сузір'їв і знаючи періоди звернень планет навколо
Сонця, можна, відкладаючи назад або вперед цілі кратні цих
періодів, обчислювати положення планет у Зодіаку в минулому або
майбутньому. Простота ідеї пов'язана, однак, з великими
обчисленнями. Існують таблиці, на зразок канонів затемнень,
містять розрахункові гороскопи. Це відкриває можливості для
датування древніх описів гороскопів (не плутати із сучасним
розумінням цього терміна). Якщо в тексті описано положення планет
в сузір'ях, то, використовуючи таблиці, можна, як і в разі
затемнень, механічно виписати з них дати всіх гороскопів з
відповідними характеристиками. Виявляється, як і в разі затьмарити
ний, перебуваючи під тиском вже усталеною скалігеровской
хронології, астрономи були змушені, не знаходячи "в потрібну епоху"
відповідного гороскопу, вдаватися до натяжок і відхилень від
тексту.
В [141] проведено аналіз найбільш знаменитих античних
гороскопів і виявлено, що всі докладно описані або намальовані
гороскопи при їх неупередженому датуванні отримують середньовічні
і навіть пізньосередньовічні дати. Зазначимо типові приклади.
Круглий і Довгий Зодиаки Дендерского храму в Єгипті [141],
т.6, с.664-665, ріс.133, ріс.135, с.672-673. численні спроби
знайти "в давнину" відповідне рішення гороскопу, зображеного на
Зодіак, не увінчалася успіхом (Лаплас, Фур'є, Летронном, Біо, Хельм).
На підставі археологічних даних храм і гороскопи зараз датують
30 м до н.е. і 14-37 рр. н.е. Проте, ТОЧНІ АСТРОНОМІЧНА
рішення є. І їх - тільки два. це:
568 і 540 рр. н.е. (Це перше рішення знайдено
Н.А.Морозовим в [141], т.6), або:
1394 і 1 422 рр. н.е. (Друге рішення надено в 1992 р
московськими фізиками-теоретиками Н.С.Келліним і Д.В.Денісенко).
У 1857 р Г.Бругш виявив давньоєгипетський саркофаг, на
внутрішній кришці якого зображено зоряне небо з гороскопом
[141], т.6, с.696, ріс.139. Весь ритуал поховання, древнє
демотическое лист і т.п. дозволили датувати знахідку не раніше
I в. н.е. Спроби астрономів датувати гороскоп початком н.е. до
успіху не привели. Однак точне рішення не тільки існує,
але і єдино на всьому історичному інтервалі: це 1682 р н.е.
(Сімнадцяте століття н.е.!).
У 1901 р В.М.Фліндерс Петрі виявив у Верхньому Єгипті
печеру з давньоєгипетських похованням і з двома гороскопами,
вказують дати смерті батька і сина, потребенних в печері,
[141]. На всьому історичному інтервалі існує єдине
рішення, ідеально задовольняє всім умовам завдання:
1049 р н.е. (Гороскоп батька),
1065 р н.е. (Гороскоп сина).
Син помер через 15 років після батька. Ця датування пояснює, в
Зокрема, і прекрасну збереження цих давньоєгипетських малюнків,
виконаних водяними фарбами. В [141] датовані гороскопи,
описані в древніх текстах, наприклад, в біблійних. Можна, можливо
скласти словник термінів і штампів, що використовувалися в
дійшла до нас середньовічної астрономічній літературі, для
позначення планет, сузір'їв і т.д. Потім, зустрічаючи в
древньому тексті словесний опис, виконане в цих термінах і
штампах, можна намагатися датувати це опис, розглядаючи
його як гороскоп і розшифровуючи його за допомогою цього словника.
Мабуть, першим автором, що вказали, що в
біблійній книзі Апокаліпсис міститься словесне
опис гороскопу, був Ренан [176].Не будучи, однак,
астрономом, Ренан не датований гороскоп, хоча рішення цього завдання
має великий інтерес у зв'язку з існуючою проблемою
датування Апокаліпсису. І.Т.Сендерленд: "Визнання цього
часу (тобто кінець I ст. н.е. - А.Ф.) або навіть хоч би не
було іншого часу написання Одкровення (тобто Апокаліпсису
- А.Ф.) пов'язане з серйозними труднощами "[186], с.135.
Виявляється, що точне рішення існує, хоча воно і не
єдине.
Це: 395 м н.е. і 1249 р н.е. Див. [141]. Дата 395 м
н.е. розходиться з традиційною для Апокаліпсису на 300 років,
а друга дата: 1249 р н.е. - відрізняється від скалігеровской
датування вже на 1100-1150 років.
У зв'язку з цим потрібно зробити важливе зауваження. сьогодні нам
довелося заново переглянути всі астрономічні датування
Н.А.Морозова. Справа в тому, що припускаючи (апріорі) правильність
скалігеровской хронології, починаючи з 300 року н.е. і вище (ближче до
нам), він часто вже не продовжував свої обчислення на пізнє середньовіччя,
зупиняючись в більшості випадків на першому виявленому
відповідному астрономічному вирішенні. Це яскраво видно на прикладі
Апокаліпсису. Друге рішення: 1249 рік н.е. було відкинуто
Морозовим як "занадто пізніше". Він писав: "Навряд чи хто-небудь
наважиться сказати з цього приводу, що Апокаліпсис написаний 14 вересня
1249 року "[141], т.1, с.53. Навіть для Морозова така дата здалася
занадто пізньої (але, як побачить читач далі, саме вона і
є, мабуть, правильної).
Наша точка зору: слід аналізувати всі можливі
астрономічні рішення, тим більше, що сьогодні є вагомі підстави
думати, що скалигеровской хронологія аж до кінця XIII століття
н.е. потребує повної ревізії.
Інший приклад: датування знаменитого затемнення, який супроводжував,
згідно ранньо-християнським авторам, розп'яття Ісуса Христа
(Сінкеллос, Флегон, Африкан, Євсевій та ін.). З описів не надто
ясно - про яке затемненні йдеться: про сонячне, або про місячному. В
скалігеровской хронології вважається, що описано місячне затемнення
(Хоча це і спірне). Прийняте сьогодні скалігеровской "астрономічне
рішення "3 квітня 33 року н.е. не витримує навіть мінімальної
астрономічної критики (і це добре відомо експертам),
см.обсужденіе в [141].
Незважаючи на всю спірність характеристик цього затемнення
(Які з християнських текстів), неодноразово
обговорювалися в хронологічній літературі, можна спробувати все-таки
датувати це затемнення. Виявилося, що на інтервалі від 200 року до
н.е. аж до 800 року н.е. підходяще астрономічне рішення
існує (Н.А.Морозов). Це 368 рік н.е. Однак Мороз не
продовжив обчислення на більш пізні століття в силу вже зазначених
вище причин (надмірної довіри до середньовічної хронології). Автор
цієї роботи продовжив розрахунки на весь історичний період аж
до 1600 року н.е. і несподівано виявив ще одне точне
астрономічне рішення 3 квітня 1075 року н.е. Це на тисячу років
відрізняється від скалігеровской "рішення" і на 700 років відрізняться від
рішення, запропонованого Морозовим.
З астрономічної точки зору рішення: 368 і 1075 рр.
н.е. - рівноправні, і для остаточного вибору потрібно спиратися
на інші додаткові міркування. Нагадаємо ще раз, що тільки з
X ст. н.е. узгодження скалігеровской астрономічних дат з
розрахунковими стає задовільним, а надійним - лише з XIII
ст.н.е.
Якщо ж вважати затемнення, описане в Євангеліях, сонячним, то
тоді не можна не звернути увагу, що в XI столітті в 1086 році (16
лютого) дійсно відбулося ПОВНЕ сонячне затменміе, смуга
якого пройшла через Італію і Візантію. Детальніше про хороше
узгодженні саме цього сонячного затемнення з даними церковної
традиції, що розповідає про розп'яття Христа, см. в книзі [419]
Додаток Г.В.Носовского "Коли відбувся знаменитий Перший
Вселенський Собор? Коли почалася ера "від Різдва Христового?" ".
Дати інших біблійних гороскопів, описаних в Старому
завіті, виявляються середньовіччя, що разюче розходиться з
традицією, що відносить події, описані в Старому завіті, за сотні
років до початку н.е.
Глава 3. НОВІ МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИКИ Датування
ДРЕВНИХ ПОДІЙ.
На нашу думку, основним завданням є створення нових
незалежних статистичних методик датування древніх подій.
Тільки після цього можна приступати до аналізу усіх дій в
цілому на основі утворюються результатів. Однією методики (навіть
такою ефективною, як описана астрономічна) абсолютно
недостатньо для глибокого аналізу проблеми, оскільки завдання
датування виключно складна і вимагає перехресних перевірок дат
різними методами.
Ця програма реалізована автором в наступній формі.
1) Розроблено нові експериментально-статистичні методики
датування древніх подій (короткий виклад см. в статтях
[374] - [377], а докладний - в книзі [416]).
2) Їх ефективність експериментально перевірено на досить
великому матеріалі середньовічної історії; ця перевірка підтвердила
правильність результатів, одержуваних за допомогою методик.
3) Методики були застосовані до хронологічним матеріалом
давньої історії (див. [374] - [377], [416]), в результаті чого
виявлені важливі закономірності в стародавньої та середньовічної хронології
і історії.
4) Всі ці закономірності зібрані і систематизовані в
вигляді глобальної хронологічній карти (ДХК), коротко описаної в
статтях автора [375], [377], [416].
5) На основі ДХК вдалося відновити гаданий
механізм виникнення скалігеровской версії давньої і
середньовічної історії (і хронології). Вельми коротко викладемо суть
деяких з цих методик.
1. ФУНКЦІЯ ОБСЯГУ ІСТОРИЧНОГО ТЕКСТУ.
ПРИНЦИП Кореляція МАКСИМУМІВ.
Нехай деякий історичний період від року А до року B в
історії однієї держави описаний в якомусь досить великому
погодний тексті Х (хроніці, літописи і т.п.), тобто текст розбитий
(Або може бути розбитий) на шматки - "глави" Х (t), кожен з яких
описує один свій рік t. Підрахуємо обсяг кожного такого шматка,
наприклад, число слів (або число знаків, сторінок і т.п.) - і
зобразимо отримані числа в вигляді графіка, відклавши по горизонталі
роки t, а по вертикалі - обсяги "глав". Див. Рис.7.
Для іншого погодного тексту Y (тобто описує події
по роках) відповідний графік (рис.8) матиме, взагалі
кажучи, інший вид, так як велику роль в розподілі обсягу
відіграють особисті інтереси авторів текстів. Наприклад, хроніка по
історії мистецтв і військова хроніка по-різному розставляють акценти і
по-різному розподіляють обсяг інформації по роках.
Наскільки істотні ці відмінності, тобто чи існують такі
характеристики графіків обсягу, які визначаються тільки
інтервалом часу (А, В) і державою Г і які однозначно
характеризують всі (або майже всі) тексти, що описують цей
часовий інтервал і держава?
Виявляється, важливою характеристикою графіка обсягу є
роки, в які графік робить ВСПЛЕСК (досягає ЛОКАЛЬНИХ
МАКСИМУМІВ). Ці сплески (локальні максимуми) вказують "детально
описані роки "на відрізку часу (А, В). B різних хроніках
"Докладно описаними" можуть бути, взагалі кажучи, різні роки.
Нехай С (t) - обсяг всіх текстів, написаних про рік t
сучасниками цього року (рис.9). Графік С (t) нам НЕВІДОМИЙ, так
як тексти втрачаються з часом, інформація зникає.
Сформулюємо МОДЕЛЬ ВТРАТИ ІНФОРМАЦІЇ:
ВІД ТИХ РОКІВ, У ЯКІ БУЛО ЗАФІКСОВАНО (сучасники)
ОСОБЛИВО БАГАТО ТЕКСТІВ, - БІЛЬШЕ І ЗАЛИШИТЬСЯ.
B такому вигляді перевірити модель важко, оскільки графік С (t)
нам невідомий. Однак можна перевірити одне із наслідків цієї
моделі:
Оскільки більш пізні літописці Х і Y, описуючи один і той
же період (А, В), вже не є сучасниками цих древніх
подій, то вони змушені спиратися на приблизно один і той же
набір дійшли до них текстів і, отже, повинні ( "в середньому")
більш детально описати ті роки, від яких збереглося більше
текстів, і менш докладно - роки, про які збереглося мало
інформації (мало текстів). Іншими словами, хроністи "в середньому"
повинні збільшувати подробиця викладу при описі тих років, від
яких збереглося більше текстів.
Остаточно ПРИНЦИП Кореляція МАКСИМУМІВ формулюється
так.
Графіки обсягу "голів" для ЗАЛЕЖНИХ хронік Х і Y, тобто для
описують один і той же період (А, В) і один і той же держава Г,
ПОВИННІ ОДНОЧАСНО ДОСЯГАТИ локальних МАКСИМУМІВ (РОБИТИ сплеск)
на відрізку (А, В), тобто роки, "докладно описані в Х", і роки,
"Докладно описані в Y", повинні бути близькі або збігатися (рис.10).
Навпаки, якщо хроніки Х і Y НЕЗАЛЕЖНІ, тобто описують
або різні історичні періоди (А, В) і (C, D) (однакової довжини),
або різні держави, то графіки обсягу для Х і Y досягають
локальних максимумів В РІЗНИХ ТОЧКИ (якщо ми сумісний відрізки (А, В)
і (C, D)) (рис.11).
Цей принцип підтвердиться, якщо для більшості пар реальних
(Досить великих) залежних хронік Х і Y, тобто описують одні
і ті ж події, графіки обсягу для Х і Y роблять сплески
приблизно одночасно (в одні і ті ж роки). При цьому
величина цих сплесків може бути істотно різною. для
реальних незалежних хронік якась кореляція точок сплесків
має бути відсутня. Звичайно, для конкретних залежних хронік
одночасність сплесків графіків обсягу може мати місце лише
приблизно.
Для кількісної оцінки близькості точок сплесків посаді пім
так. Обчислимо число f (Х, Y) - суму квадратів чисел f [k], де f [к]
- відстань в роках від точки сплеску з номером "k" графіка
обсягу Х до точки сплеску з номером "k" графіка обсягу Y. Якщо
обидва графіка роблять сплески одночасно, то моменти сплесків з
однаковими номерами збігаються, і все числа f [k] дорівнюють нулю.
Розглянувши досить великий фіксований запас різних
реальних текстів Н і обчислюючи для кожного з них число f (Х, Н),
відберемо потім тільки такі тексти Н, для яких це число не
перевершує числа f (Х, Y). Підрахувавши частку таких текстів у всьому
запасі текстів Н, отримуємо коефіцієнт, який (при гіпотезі про
розподілі випадкового вектора Н) можна інтерпретувати як
ймовірність р (Х, Y). (Більш докладно опис р (Х, Y) см. В [416],
[419], [375].) Якщо коефіцієнт р (X, Y) малий, то хроніки Х і Y
залежні. Якщо ж коефіцієнт великий, то хроніки X і Y незалежні,
тобто повідомляють про різні події.
2. ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ.
Приклади ЗАЛЕЖНИХ І НЕЗАЛЕЖНИХ історичних хронік.
У 1978-1980 рр. А.Т.Фоменко був проведений перший великий
обчислювальний експеримент з підрахунку чисел р (Х, Y) для декількох
сотень пар конкретних історичних текстів (хронік, літописів і т.п.).
(Деталі см.в [416], [419], [375].)
Виявилося, що коефіцієнт р (Х, Y) дуже добре розрізняє
свідомо залежні і свідомо незалежні пари хронік. було
виявлено, що для всіх досліджених пар реальних хронік Х, Y,
описують Завідомо РІЗНІ події (різні історичні епохи або
різні держави), тобто - для НЕЗАЛЕЖНИХ текстів, число р (Х, Y)
коливається від 1 до 1/100 (при кількості локальних максимумів від
10 до 15). Навпаки, якщо тексти Х і Y залежністю, тобто описують
одні й ті ж події, то число р (Х, Y) не перевищує 1 / (10 в ступені
8) (для того ж кількості максимумів).
На рис.12 показаний типовий приклад: текст Х - це монографія
В.С.Сергеева "Нариси з історії стародавнього Риму" (тт. 1-2, М.,
1938 ОГИЗ), текст Y - це "Римська історія" Т.Лівія (тт. 1-6,
М., 1897-1899). Тут р (Х, Y) = 2 / (10 в ступені 12), що вказує
на ЗАЛЕЖНІСТЬ цих двох текстів (обидва тексти описують один і той же
період в історії античного Риму). Якщо ж в якості Х 'взяти знову
текст Х, а в якості Y '- його ж, але замінивши порядок років в ньому на
протилежний, грубо кажучи, прочитавши його "задом наперед" (тобто
свідомо незалежні тексти), то р (Х ', Y') = 1/3.
Інший приклад залежних текстів: Х = Нікіфоровський літопис,
Y = Супрасльськая літопис [166]. Див. Рис.13. обидва графіка
обсягів "глав" на інтервалі 850 - 1255 рр. н.е. роблять сплески
практично одночасно, в одні і ті ж роки. Тут р (Х, Y)
= = 1 / (10 в ступені 24).
3. МЕТОДИКА Датування ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ.
В обчислювальному експерименті порівнювалися:
а) стародавні тексти з древніми,
б) стародавні з сучасними,
в) сучасні з сучасними.
Поряд з графіками обсягу "голів" досліджувалися і інші
кількісні характеристики текстів: графіки числа згаданих
імен, числа згадок даного року в тексті, графіки частот посилань
на будь-якій іншій фіксований текст, і т.п. [416], [419],
[375].
Виявилося, що для всіх цих характеристик виконується той же
ПРИНЦИП Кореляція МАКСИМУМІВ: графіки залежних текстів роблять
сплески практично одночасно, а для незалежних текстів точки
сплесків графіків ніяк не корелюють. Це дозволяє запропонувати
нову методику датування древніх подій (вона не універсальна і
рамки її застосовності були вказані).
Нехай Y - історичний текст, що описує невідомі нам
події з втраченою абсолютної датуванням. Нехай роки t
відраховуються в тексті від якоїсь події місцевого значення,
наприклад, від заснування якогось міста або від моменту воцаріння
якогось царя, абсолютні датування яких нам невідомі.
Підрахуємо для тексту Y його графік обсягу "голів" і порівняємо його з
графіками обсягу інших текстів, для яких абсолютна датування
подій, описаних в них, нам відома. Якщо серед цих текстів
виявиться текст Х, для якого число р (Х, Y) мало, тобто має
такий же порядок, як і для пар залежних текстів (не перевищує
числа 1 / (10 в ступені 8), то можна з досить великою ймовірністю
(Тим більшою, чим менше число р (Х, Y)) зробити висновок про збіг
описуваних в цих текстах подій.
Ця методика датування була експериментально перевірена на
середньовічних текстах із заздалегідь відомою датуванням. отримані
дати збіглися з цими датировками. приклад:
Текст Y - це Двинский літописець (коротка редакція),
описує події на 327-літньому інтервалі [166].
Перебираючи список літописів в "Повному зібранні російських літописів",
виявляємо текст Х, графік обсягу якого робить сплески
практично в ті ж роки, що і графік тексту Y (після суміщення
тимчасових інтервалів (А, В) і (C, D)). См.ріс.14. Тут р (Х, Y) =
2 / (10 в ступені 25). Виявляється, Х - широка редакція Двінського
літописця [166], тут (А, В) = (1390-1717 рр. н.е.). отримана
нами датування тексту Y збіглася з його стандартної датуванням.
4. МЕТОДИКА РОЗПІЗНАВАННЯ І Датування
Династії Держави. ПРИНЦИП МАЛИХ СПОТВОРЕНЬ.
Нехай виявлений історичний текст, що описує невідому
нам династію правителів із зазначенням тривалості їх правлінь.
Виникає питання: чи є ця династія нової, раніше нам
невідомої (і, отже, потребує датування), або це
одна з відомих нам династій, але описана в незвичних для нас
термінах: видозмінені імена правителів і т.п.? відповідь дається
викладається нижче методикою [416], [419], [376], [377].
Розглянемо послідовність реальних правителів держави.
Умовно назвемо цю послідовність РЕАЛЬНОЇ династії. При цьому
її члени не зобов'язані бути родичами. Часто одна і та ж
реальна династія описується в різних документах (різними
хроністами), і при цьому з різних точок зору: по-різному
оцінюється діяльність правителів і т.д. але існують
"Інваріантні" факти, описи яких в меншій мірі залежать від
симпатій хроністів, наприклад, тривалість правління. зазвичай немає
особливих причин, за якими хроніст значно і навмисно спотворив
б це число. Проте, перед хроністами часто виникали
труднощі в підрахунку тривалості правління царя.
Ці природні труднощі (неповнота інформації, спотворення в
документах і т.д.) приводили іноді до того, що різні хроністи
наводять у своїх хроніках або таблицях різні числа,
є, на їхню думку, тривалістю правління одного і того ж
царя. Такі розбіжності характерні, наприклад, для фараонів в
таблицях Г.Бругша [22] і в таблицях Блера [20].
Отже, кожен хроніст, описуючи реальну династію, по-своєму
обчислює тривалості правління царів і отримує
послідовність чисел (A [1], A [2], ..., A [k]), де число A [p]
зображує (можливо, з помилкою) реальну тривалість
правління царя з номером "p", а число "k" - це загальне число царів в
цієї династії. Цю послідовність чисел, видобуту з
хроніки, назвемо ЧИСЛОВОЇ династії. Інший хроніст, описуючи цю
ж реальну династію, припише цим же царям, можливо, інші
тривалості правлінь і отримає іншу числову династію (B [1],
B [2], ... B [k]). Таким чином, одна і та ж реальна династія,
описана в різних хроніках, може зображуватися в них різними
числовими династіями. Сформулюємо "ПРИНЦИП МАЛИХ СПОТВОРЕНЬ".
Якщо дві числові династії "мало" відрізняються один від одного, то
вони зображують одну і ту ж реальну династію, тобто є двома
варіантами її опису (в цьому випадку числові династії назвемо
Залежність). Якщо ж дві числові династії зображують дві різні
реальні династії, то вони "значно" відрізняються один від одного (в
цьому випадку назвемо їх НЕЗАЛЕЖНИМИ).
Решта пар династій назвемо нейтральними.
Іншими словами, хроніста "МАЛО" спотворює реальну ДИНАСТІЇ ПРИ
НАПИСАННІ ХРОНИКИ. У всякому разі, що виникають розбіжності менше,
ніж наявні розбіжності між різними (тобто незалежними)
реальними династіями.
Сформульована вище гіпотеза (модель) потребує перевірки. В
випадку її справедливості ми виявляємо важливе (і аж ніяк не
очевидне) властивість, що характеризує практично всіх стародавніх
хроністів: ЧИСЛОВІ ДИНАСТІЇ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ опис однієї
РЕАЛЬНОЇ ДИНАСТІЇ, ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ОДИН ВІД ОДНОГО (І від прототипу) МЕНШЕ,
НІЖ ДВІ РІЗНІ РЕАЛЬНІ ДИНАСТІЇ.
Виявляється, для оцінки "близькості" двох династій можна ввести
числовий коефіцієнт, аналогічний р (Х, Y). Цей коефіцієнт з (М, Н,)
також має сенс ймовірності. Не заглиблюючись у деталі, опишемо з (М, Н,).
Числову династію зручно зображувати у вигляді графіка, відклавши по
горизонталі номера царів, а по вертикалі - тривалості їх
правлінь. Ми скажемо, що династія П "схожа" на дві династії М
і Н, якщо графік династії П відрізняється від графіка династії М не
більше, ніж графік династії Н відрізняється від графіка династії М.
(Деталі см. В [416], [419], [376], [377], [375]).
Як з (М, Н,) береться частка, яку династії, "схожі" на
династії М і Н, складають в безлічі всіх династій. іншими
словами, підраховується число:
(Кількість династій, "схожих" на М і Н) / (загальна кількість
династій, зафіксованих в хроніках).
Тривалості правлінь можуть визначатися хроністами з помилкою,
і ми фактично витягаємо з хронік тільки деякі наближені
їх значення. Математично описуються імовірнісні механізми,
призводять до появи цих помилок. Крім того, враховувалися ще дві
можливі помилки хроністів: перестановка двох сусідніх царів і
заміна двох сусідніх царів одним царем з сумарною тривалістю
правління.
5. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ Тривале правління
ДРЕВНИХ І СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ПРАВИТЕЛІВ.
Принцип малих спотворень потребує перевірки. У 1977-1979 рр.
мною (разом з П.Пучковим, М.Замалетдіновим) були оброблені таблиці
Блера [20], що містять всі основні хронологічні дані з історії
Європи, Середземномор'я, Близького Сходу, Єгипту за період від 4000
м до н.е. до 1800 р н.е.
Ці дані були продубльовані і доповнені відомостями з 14
сучасних таблиць. Для всіх епох всіх цих регіонів був
складений повний список усіх 15-членних династій, тобто складені
списки всіх груп, що складаються з 15 послідовних царів. кожен
цар може при цьому потрапити в кілька 15-членних династій,
тобто династії можуть "перекриватися".
Наведемо тут лише частина повного списку основних груп
династій: єпископи і тата в Римі, Єгипет, Візантія, Римська
імперія, Іспанія, Росія, Франція, Італія, сарацини,
Оттоманська імперія, Шотландія, Лакедемон, Німеччина, Швеція, Данія,
Ізраїль, Вавилон, Сирія, первосвященики в Юдеї, грекобактрійци,
Сіціон, Іудея, Португалія, Парфія, екзархи в Равені, Боспорське
царство, Македонія, Польща, Англія. Для будь-яких 15-членних династій
М і Н можна підрахувати з (М, Н,).
Проведений потім обчислювальний експеримент показав, що
принцип малих спотворень повністю підтверджується: для завідомо
залежних династій число з (М, Н,) завжди має порядок від 1 / (10 в
ступеня 12) до 1 / (10 в ступені 8), а для свідомо незалежних
династій типове значення з (М, Н,) коливається від 1/10 до 1/100 (і в
рідкісних випадках падає до 1/1000). У наявності велика відмінність (на
кілька порядків) між залежними і незалежними династіями.
Отже, за допомогою коефіцієнта з (М, Н,) можна впевнено розрізняти
залежні і незалежні пари династій. важливий експериментальний
факт полягає в тому, що хроністи помиляються "не дуже сильно", у
всякому разі, їх помилки істотно менше величини, що розрізняє
незалежні династії.
Це дозволяє (в рамках проведеного експерименту) запропонувати
нову методику розпізнавання залежних династій і датування
невідомих династій. Поступаючи за аналогією з попереднім пунктом,
обчислюємо для невідомої династії Д коефіцієнт з (М, Д,), де М -
відомі династії. Якщо ми знайдемо династію М, для якої цей
коефіцієнт малий, то це дає підставу стверджувати, що династії М і Д
залежні (з ймовірністю с (М, Д,)), т.е. династії М і Д відповідають
однієї реальної династії, датування якої нам вже відома
(Оскільки М датована).
Ця методика була перевірена на середньовічних династіях з
заздалегідь відомої датуванням. Ефективність методики повністю
підтвердилася [416].
6. ПРИНЦИП загасання ЧАСТОТ.
МЕТОДИКА упорядкування ІСТОРИЧНИХ ТЕКСТІВ В ЧАСІ.
Справжня методика дозволяє знаходити хронологічно правильний
порядок окремих фрагментів тексту, виявляти в ньому дублікати на
основі аналізу, наприклад, сукупності власних імен, згаданих
у тексті. Як і в попередніх методиках, ми прагнемо до створення
методу датування, заснованого на кількісні характеристики
текстів і не вимагає аналізу смислового змісту текстів,
яке може бути дуже багатозначно і розпливчасто.
Якщо в документі згадані які-небудь "знамениті", раніше
відомі нам персонажі (відомі з інших, вже датованих
хронік), то це дозволяє датувати описані в тексті
події. Однак якщо таке ототожнення відразу не вдається і
якщо, крім того, описані події кількох поколінь з великим
кількістю раніше невідомих дійових осіб, то завдання встановлення
тотожності персонажів з раніше відомими ускладнюється. для стислості
назвемо фрагмент тексту, що описує події одного покоління,
"Главою-поколінням".
Будемо вважати, що середня тривалість одного "покоління" -
це середня тривалість правління реальних царів, зафіксо рова
в дійшли до нас хроніках. Ця середня тривалість правління була
обчислена автором на підставі результатів, отриманих при
обробці хронологічних таблиць Блера [20]. Вона виявилася рівною
17,1 року.
При роботі з реальними текстами виділення в них
"Глав-поколінь" іноді натрапляє на труднощі, тому в
таких випадках ми обмежувалися лише приблизними розбивкою
тексту. Нехай текст Х описує події на досить великій
інтервалі часу (А, В), на протязі якого змінювалося по крайней
заходу кілька поколінь персонажів. Нехай Х розбитий на
"Глави-покоління" Х (Т), де Т - порядковий номер покоління
(Описаного в Х (Т)) в тій нумерації "голів", яка фіксована в
тексті.
Виникає питання: ПРАВИЛЬНО пронумеровані (впорядковані) ці
"Глави-покоління" в тексті; або ж, якщо ця нумерація втрачена
(Або сумнівна), то ЯК ЇЇ ВІДНОВИТИ? Іншими словами: як
правильно розташувати в часі "глави" один щодо одного?
Виявляється, для реальних історичних текстів в переважній
більшості випадків виконується наступна "формула": повне ім'я =
персонаж. Це означає наступне.
Якщо інтервал часу, описуваний автором тексту, досить
великий (кілька десятків або сотень років), то, як було перевірено
мною в результаті аналізу великого набору історичних документів, в
переважній більшості випадків різні персонажі мають в одному і тому
ж тексті різні повні імена. Повне ім'я може складатися з
декількох слів (Карл Лисий). Іншими словами, число різних осіб з
однаковими повними іменами мізерно мало в порівнянні з числом всіх
персонажів. Це вірно для всіх кількох сотень досліджених
автором цієї книги текстів, що описують Грецію, Німеччину,
Італію, Росію і т.д. Справді, літописець зацікавлений в
розрізненні різних персонажів, щоб уникнути плутанини. найпростіший
спосіб домогтися цього - дати різним особам різні повні імена (це
підтверджується підрахунками).
Сформулюємо ПРИНЦИП загасання ЧАСТОТ, що описує
хронологічно правильний порядок "голів-поколінь".
При правильній нумерації "голів-поколінь" автор тексту,
Перехід від ОПИСУ ОДНОГО ПОКОЛІННЯ ДО НАСТУПНОГО, змінювалися І
ПЕРСОНАЖІВ, а саме - при описі поколінь, що передують
поколінню з номером Q, він нічого не говорить про персонажах цього
покоління (так як вони ще не народилися), потім при описі
покоління Q автор саме тут найбільше говорить про персонажах
цього покоління, оскільки з ними пов'язані описувані їм події;
нарешті, переходячи до опису наступних поколінь, автор все рідше
згадує про колишні персонажах, так як описує нові події,
персонажі яких витісняють померлих.
Коротко: КОЖНЕ ПОКОЛІННЯ НАРОДЖУЄ НОВІ ІСТОРИЧНІ ОСОБИ,
ПРИ ЗМІНІ ПОКОЛІНЬ ЦІ обличчя змінюється.
Незважаючи на зовнішню простоту, цей принцип виявився корисним при
створенні МЕТОДУ Датування. Принцип загасання частот має
еквівалентну переформулювання. Так як персонажі практично
однозначно визначаються своїми повними іменами (ім'я = персонаж), то
ми будемо вивчати резервуар повних імен тексту. Термін "повне" будемо
опускати, постійно маючи на увазі його. Розглянемо групу імен,
вперше з'явилися в тексті в "чолі-поколінні" з номером Q.
Умовно назвемо ці імена Q-іменами, а відповідні їм персонажі
Q-персонажами. Кількість всіх згадувань (з кратностями) всіх
цих імен в цій "чолі" позначимо через K (Q, Q). Підрахуємо потім,
скільки разів ці ж імена згадані в "чолі" з номером Т.
Число, що позначимо через K (Q, T). При цьому, якщо один і той
ж ім'я повторюється кілька разів (тобто з кратністю), то все
ці згадки підраховуються. Побудуємо графік, відклавши по
горизонталі номера "глав", а по вертикалі - числа K (Q, T), де
номер Q - фіксований. Для кожного Q ми отримуємо свій графік.
Принцип загасання частот тоді формулюється так.
При хронологічно правильної нумерації "голів-поколінь"
кожен графік K (Q, T) повинен мати наступний вигляд: ЛІВОРУЧ ВІД ТОЧКИ
Q ГРАФІК РАВЕН НУЛЮ, В ТОЧЦІ Q - АБСОЛЮТНИЙ МАКСИМУМ ГРАФІКА,
ПОТІМ ГРАФІК ПОСТУПОВО ПАДАЄ (загасає). Див. Мал. 15.
Цей графік (на рис. 15) назвемо ідеальним. сформульований
принцип повинен бути перевірений експериментально. Якщо він вірний і
якщо "глави" впорядковані хронологічно правильно, то все
експериментальні графіки повинні бути близькі до ідеального.
Проведена експериментальна перевірка повністю підтвердила принцип
загасання частот [416]. Наведемо лише деякі типові приклади.
7. ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДИКИ ДО ДЕЯКИХ
КОНКРЕТНИМ історичних текстів.
ПРИКЛАД 1. "Римська історія" Т.Лівія (М., 1887-1889, тт.1-6).
Всі графіки K (Q, T) для частин "Історії", що описують періоди 750-500
гг.до н.е. і 510-293 рр. до н.е., виявилися практично
тотожними з ідеальним, тобто переважна більшість імен,
вперше з'явилися в описі Лівія в якомусь поколінні, найбільш
часто згадуються Ливием при описі саме цього покоління, а
потім поступово втрачаються. Отже, принцип
підтверджується, і порядок "голів-поколінь" в зазначених частинах
"Історії" Лівія хронологічно правильний.
ПРИКЛАД 2. Liber Pontificalis, (див. [47], изд. Т.Моммзен,
Gestorum Pontificum Romanorum, 1898. Виділимо з цього набору
текстів шматки, що описують періоди:
1) 300-560 рр. н.е.,
2) 560-900 рр. н.е.,
3) 900-1250 рр. н.е.,
4) 1250-1500 рр. н.е.
Виявляється, все частотні графіки K (Q, T) для текстів 1-4
практично збігаються з ідеaльним, що підтверджує принцип
загасання частот.
Відзначимо один з наслідків перевіреного експерименту: на
значних тимчасових інтервалах, виявляється, НЕ БУЛО "МОДИ НА
ІМЕНА "(що саме по собі аж ніяк не очевидно). Звичайно,
ОКРЕМІ давні імена вживаються і сьогодні (Петро, Марія і
т.д.), але, як з'ясувалося, або ці імена - не повні, або відсоток
таких "вижили" імен малий у порівнянні з ОСНОВНИЙ МАСОЮ
"Вимираючих" імен. Наявність "вижили" імен означає, що
експериментальні графіки K (Q, T) падають при русі зліва направо НЕ
до нуля, а до деякої ненульовий постійної.
ПРИКЛАД 3. Як тексту Х, що описує період 976-1341
рр. н.е. в історії Візантії, був узятий наступний набір
першоджерел:
1) Михайло Псьол, "Хронограф" (описує період 976-1075
рр.), М., 1987;
2) Анна Комніна, "Скорочена сказання про справи царя Олексія
Комніна "(1081-1118), СПБ, 1859;
3) Іоанн Кіннам, "Короткий огляд царювання Іоанна і
Мануїла Комнінів "(1118-1180), СПБ, 1859;
4) Микита Хоніат, т.1, "Історія, що починається з царювання
Іоанна Комніна "(1118-1185), СПБ, 1860;
5) Микита Хоніат, т. 2, "Історія з часу царювання
Іоанна Комніна "(1186-1206), СПБ, 1862;
6) Георгій Акрополит, "Літопис" (1203-1261), СПБ, 1863;
7) Георгій Пахимер, "Історія про Михайла і Андроникові Палеологах"
(1255-1282), СПБ, 1862;
8) Никифор Григора, "Римська історія" (1204-1341), СПБ,
1862).
Цей набір текстів містить кілька десятків тисяч згадувань
повних імен (з кратностями). Виявилося, що всі графіки K (Q, T) на
інтервалах 976-1200 рр. і 1200-1341 рр. практично тотожні з
ідеальним. І тут принцип загасання частот виявився виконаним. А з
іншого боку, виявилося, що хронологічний порядок текстів всередині
кожного із зазначених інтервалів часу правилами.
ПРИКЛАД 4. Ф. Грегоровіус, "Історія міста Риму в середні віки",
СПБ, тт. 1-6, 1902-1912. З цього тексту були виділені шматки,
описують:
1) 300-560 рр. н.е.,
2) 560-900 рр. н.е.,
3) 900-1250 рр. н.е.,
4) 1250-1500 рр. н.е.
Кожен з них був розбитий на "розділи-покоління", резервуар імен
налічує кілька десятків тисяч згадувань. Виявилося що
принцип загасання частот вірний і упорядкування "глав" в кожному з
текстів 1-4 хронологічно правильно.
Аналогічний результат отримано і для монографії Кольрауша
"Історія Німеччини" (М., тт.1-2, 1860), в якій були виділені шматки,
описують:
1) 600-1000 гг.н.е.,
2) 1000-1273 рр.,
3) 1273-1700 рр.
8. МЕТОДИКА Датування ПОДІЙ.
Всього було оброблено кілька десятків історичних текстів;
у всіх випадках принцип загасання частот підтвердився. Звідси
випливає методика хронологічно правильного упорядкування
"Глав-поколінь" в тексті (або в наборі текстів), де цей порядок
порушений або невідомий. Розглянемо сукупність "глав-поколінь"
тексту Х і Занумеруем їх в якомусь порядку. Для кожного
"Глави" X (Q) підрахуємо K (Q, T) при заданій нумерації "голів".
Всі числа K (Q, T) (при змінних Q і T) природно організуються в
квадратну матрицю До {Т} розміру n х n, де n - число "глав". В
ідеальному теоретичному випадку матриця До {Т} має вигляд, показаний
на рис. 16.
На малюнку 16 нижче головної діагоналі - нулі, на головній діагоналі
- абсолютний максимум в кожному рядку; потім кожен графік (в
кожному рядку) монотонно падає, згасає. Звичайно,
експериментальні графіки можуть не збігатися з теоретичним, см.
Мал. 17.
Якщо тепер змінити нумерацію "глав", то зміняться і числа
K (Q, T), оскільки виникає досить складне перерозподіл
"Вперше з'явилися імен". Отже, змінюється матриця До {Т} і
її елементи. Змінюючи порядок "голів" за допомогою різних перестановок
s і обчислюючи кожен раз нову матрицю До {SТ} (де S т - нова
нумерація, відповідна перестановці s), будемо шукати такий
порядок "голів", при якому всі або майже всі графіки будуть
мати вигляд, показаний на рис.15, тобто експериментальна матриця
До {SТ} буде найбільш близька до теоретичної матриці на рис.16.
Той порядок "голів", при якому відхилення експериментальної
матриці буде найменшим, і слід визнати хронологічно
правильним і потрібним. Опис "критерію близькості" ми тут
опускаємо. Див. Деталі в книзі [416].
Ця методика дозволяє також датувати події. нехай дано
текст Y, про який відомо тільки, що він описує якісь події
з епохи (А, В), вже описаної в тексті Х, розбитому на "глави-
покоління ", причому порядок цих" глав "хронологічно правильний. Як
дізнатися, яке саме покоління описано в Y? При цьому ми хочемо
використовувати тільки кількісні характеристики текстів, які не
апелюючи до їх смисловим змістом, яке може бути
істотно неоднозначно і може допускати різняться трактування.
Відповідь: приєднаємо текст Y до сукупності "глав" тексту Х, вважаючи
Y нової "главою" і приписав їй якийсь номер Q, потім знаходимо
оптимальний, хронологічно правильний порядок всіх "глав". При цьому
ми знайдемо правильне місце і для нової "голови" Y. У найпростішому
випадку, побудувавши для неї графік K (Q, T), можна домогтися, змінюючи її
положення щодо інших "глав", щоб цей графік був як
якомога ближче до ідеального. Те положення, яке Y займе серед
інших "глав", і слід визнати за шукане. Тим самим ми датуємо
події, описані в Y. Методика застосовна і тоді, коли
розглядаються не всі імена, а тільки одне або кілька імен,
наприклад, будь-які "знамениті імена". Перевіримо дію нашої
методики на текстах із заздалегідь відомою датуванням.
ПРИКЛАД 1. Розглянемо період від 500 до 20 рр. до н.е. в
історії Греції. Як тексту Х, що описує цей період,
візьмемо "Порівняльні життєписи" Плутарха (тт. 1-3, М.,
1963-1964). Використовуючи описану методику, переконуємося, що все
"Глави-покоління" на інтервалі 400-200 гг.до н.е. розташовані в ньому
правильно. Як тексту Y візьмемо "Пірр" Плутарха. описувані в
ньому події зазвичай датуються 319-227 гг.до н.е. (Див.
т.2, с.502,503, комм.5,89). Розшукуючи для "Пірра" правильне
становище серед інших "глав", знаходимо, що слід помістити "Пірра"
в кінець IV - початок III ст. до н.е. Це добре узгоджується з
відомої раніше (відносної) датуванням.
Отриманий нами результат більш грубий, так як ми мали справу з
"Главами", що описують цілі покоління, а не окремі роки, але
зате ми датували "Пірр", не вникаючи в його смисловий зміст.
Підкреслимо, що ми тут говорили лише про ВІДНОСНОЇ датування
тексту, а не про його АБСОЛЮТНОЮ датування. Вона, як незабаром з'ясується,
істотно відрізняється від скалігеровской.
ПРИКЛАД 2. Використовуючи зазначені вище візантійські тексти, були
датовані наступні тексти (що описують хрестові походи):
а) Y = Gesta Francorum et aliorum Hierosolymitanorum. -
Histoire anonime de la premie`re croisade. Ed.L. Bre'hier,
Paris, 1924, pp. 194-206.
Традиційна (відносна) датування тисяча дев'яносто-дев'ять роком н.е.
збіглася з отриманої нами (відносної датуванням): кінець XI ст.
н.е .;
б) Y = Robert de Clari. La conqu ^ ete de Constantinopole.
Ed.Ph.Lauer. Paris, 1924.
Традиційна дата 1204 рік н.е. збіглася з нашою: початок XIII
ст.н.е. Таким чином, ефективність методики підтверджується на
середньовічних текстах із заздалегідь відомою датуванням.
9. ПРИНЦИП дублювання ЧАСТОТ.
МЕТОДИКА ВИЯВЛЕННЯ ДУБЛІКАТІВ.
Справжня методика є в деякому сенсі окремим випадком
попередньої методики, але з огляду на важливість для датування ми виділили
прийом виявлення дублікатів в окремий пункт. нехай інтервал
(А, В) описаний в тексті Х, розбитому на "глави-покоління" Х (Т). нехай
вони в цілому пронумеровані хронологічно вірно, але серед них є
два дубліката, тобто дві "голови", які говорять про одне й те ж
поколінні, дублюючі, що повторюють один одного. Розглянемо
найпростішу ситуацію, коли одна і та ж "глава" зустрічається в
тексті Х два рази: з номером Q і з номером R. Нехай Q менше R.
Наша методика дозволяє виявити і ототожнити ці дублікати.
Ясно, що графіки K (Q, T) і K (R, T) мають вигляд, показаний на рис.18.
Перший графік явно не задовольняє принципу загасання частот,
тому потрібно переставити "глави" в Х, щоб домогтися кращого
відповідності з теоретичним графіком. Всі числа K (R, T) дорівнюють нулю,
так як в "чолі" X (R) немає жодного "нового імені" - всі вони вже
з'явилися в X (Q). Ясно, що найкраще збіг з графіком на рис.15
вийде тоді, коли ми помістимо ці два дубліката поруч або
просто ототожнив їх.
Отже, якщо серед "голів", в цілому занумерованих правильно,
виявилися дві "голови", графіки яких мають приблизно
вид графіків на рис. 18, ці "глави", швидше за все, є
дублікатами (тобто говорять про одні й ті самі події), і їх
слід ототожнити. Все сказане переноситься на випадок,
коли є кілька дублікатів (три і т.д.).
Ця методика була перевірена на експериментальному матеріалі. В
Як простий приклад було взято видання "Історії Флоренції"
Макьявелли 1973 роки (Ленінград), забезпечене розгорнутими
коментарями. Ясно, що коментарі можна розглядати як серію
"Глав", які дублюють основний текст Макьявелли. Основний текст був
розбитий на "розділи-покоління", що дозволило побудувати квадратну
матрицю До {Т}, що охоплює і коментар до "Історії". ця матриця
має вигляд, умовно показаний на рис. 19, де жирними відрізками
показані клітини, заповнені максимумами. Це означає, що наша
методика виявляє дублікати, в даному випадку - коментарі до
основного тексту "Історії".
10. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ БІБЛІЇ.
Наступний приклад має велике значення для аналізу глобальної
хронології. У Біблії міститься кілька десятків тисяч згадувань
імен. Відомо, що в Біблії є дві серії дублікатів: кожне
покоління, описане в книгах 1 Царств, 2 Царств, 3 Царств, 4 Царств,
потім повторно описано в книгах 1 Хронік, 2 Хронік.
Мною виконано розбиття Старого завіту (і Нового завіту) на
"Глави-покоління".
У наведеній нижче таблиці в круглих дужках вказані номери наших
"Глав-поколінь", тут же вказано - які саме фрагменти Біблії
входять в дану "главу-покоління". Для посилань використано
канонічне ділення Біблії на стандартні глави і вірші (див.,
наприклад, видання Біблії 1968, Москва, Московська патріархія, з
синодального видання 1912 року).
Спочатку йде розбиття книги Буття:
(1) = гл.1-3 (Адам, Єва),
(2) = 4: 1-16 (Каїн, Авель),
(3) = 4:17 (І Каїн пізнав свою жінку ...),
(4) = 4:18 (в Еноха народився Ірад ...),
(5) = 4:18 (Мехуяїл народив Мафусаїла ...),
(6) = 4:18 (Мафусаїл Ламеха породив ...),
(7) = 4: 19-24 (І взяв собі Ламех дві дружини ...),
(8) = 4: 25-26 (І пізнав Адам ще [Єву] ...) +
5: 1-6 (А оце нащадки Адама ...),
(9) = 5: 7-11 (За народження Еноса ...),
(10) = 5: 12-14 (І жив Кенан сімдесят [170] років ...),
(11) = 5: 15-17 (Магалал'їл жив шістдесят п'ять [165] років ...),
(12) = 5: 18-20 (Яред жив сто шістдесят двох років ...),
(13) = 5: 21-27, (14) = 5: 28-31,
(15) = гл.5: 32 + гл.6 + гл.7 + гл.8, (16) = гл.9, (17) = 10: 1,
(18) = 10: 2, (19) = 10: 3, (20) = 10: 4, ............, (48) = 10:32,
(49) = 11: 1-9, (50) = 11: 10-12, (51) = 11: 13-14, (52) = 11: 15-16,
(53) = 11: 17-19, (54) = 11: 20-21, (55) = 11: 17-19, (56) = 11: 24-25,
(57) = 11: 26-27, (58) = 11:28, (59) = 11: 29-32, (60) = гл.12,
(61) = гл.13, (62) = гл.14-24, (63) = 25: 1-2, (64) = 25: 3,
(65) = 25: 4, (66) = 25: 5-10, (67) = 25: 11-18, (68) = 25: 19-26,
(69) = 25: 27-34, (70) = гл.26-33, (71) = гл.34-36, (72) = гл.37-38,
(73) = гл.39-50. Тут закінчується книга Буття.
(74) = книга Вихід,
(75) = книга Левіт,
(76) = книга Числа,
(77) = книга Второзаконня,
(78) = книга Ісуса Навина,
(79) = книга Суддів Ізраїлевих, гл.1,
(80) = книга Суддів Ізраїлевих, гл.2,
.....................................
(96) = книга Суддів Ізраїлевих, гл.18,
(97) = книга Суддів Ізраїлевих, гл.19-21,
(98) = книга Рут,
(99) = Перша книга Царств (Перша книга Самуїла), гл.1-15,
(100) = Перша книга Царств (Перша книга Самуїла), гл.16-31,
(101) = Друга книга Царств (Друга книга Самуїла),
(102) = Третя книга Царств (Перша книга Царів), гл.1-11,
(103) = Третя книга Царств (Перша книга Царів), гл.12,
(104) = Третя книга Царств (Перша книга Царів), гл.13,
.................................................. .......
(112) = Третя книга Царств (Перша книга Царів), гл.22,
(113) = Четверта книга Царств (Друга книга Царів), гл.1,
(114) = Четверта книга Царств (Друга книга Царів), гл.2,
.................................................. .......
(135) = Четверта книга Царств (Друга книга Царів), гл.23,
(136) = Четверта книга Царств (Друга книга Царів), гл.24-25,
(137) = Перша книга Хронік (Перша книга Хронік), гл.1-10,
(138) = Перша книга Хронік (Перша книга Хронік), гл.11-29,
(139) = Друга книга Хронік (Друга книга Хронік), гл.1-9,
(140) = Друга книга Хронік (Друга книга Хронік), гл.10,
.................................................. ...............
(166) = Друга книга Хронік (Друга книга Хронік), гл.36,
(167) = Книга Ездри, (168) = Книга Неємії, (169) = Книга Естер,
(170) = Книга Іова, (171) = Псалтир, (172) = Притчі Соломона,
(173) = Книга Екклезіаста або Проповідника, (174) = Пісня пісень
Соломона, (175) = Книга пророка Ісаї, (176) = Книга пророка Єремії,
(177) = Плач Єремії, (178) = Книга пророка Єз, (179) = Книга
пророка Даниїла, (180) = Книга пророка Йосипа, (181) = Книга пророка
Йоіла, (182) = Книга пророка Амоса, (183) = Книга пророка Авдія,
(184) = Книга пророка Іоани, (185) = Книга пророка Міхея, (186) =
Книга пророка Наума, (187) = Книга пророка Авакума, (188) = Книга
пророка Софонії, (189) = Книга пророка Огія, (190) = Книга пророка
Захарії, (191) = Книга пророка Малахії.
ТУТ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ Старий Заповіт.
ДАЛІ БУДЕ НОВИЙ ЗАПОВІТ:
(192) = Євангеліє від Матвія, (193) = Євангеліє від Марка, (194) =
Євангеліє від Луки, (195) = Євангеліє від Іоанна, (196) = Діяння святих
апостолів, (197) = Послання Якова, (198) = Перше послання Петра,
(199) = Друге послання Петра, (200) = Перше послання Івана, (201)
= Друге послання Іоанна, (202) = Третє послання Іоанна, (203) =
Послання Іуди, (204) = Послання Павла до Римлян, (205) = Перше
послання Павла до Коринтян, (206) = Друге послання Павла до
Коринтян, (207) = Послання Павла до Галатів, (208) = Послання Павла
до Ефесян, (209) = Послання Павла до Филип'ян, (210) = Послання
Павла до Колосян, (211) = Перше послання Павла до Солунян
(Солунян), (212) = Друге послання Павла до Солунян
(Солунян), (213) = Перше послання Павла до Тимофія, (214) = Друге
послання Павла до Тимофія, (215) = Послання Павла до Тита, (216) =
Послання Павла до Филимона, (217) = Послання Павла до Євреїв, (218) =
Одкровення апостола Іоанна Богослова (Апокаліпсис).
Таким чином, Старий Завіт складається з 191 глав-поколінь, а
Новий Завіт складається з глав-поколінь 192-218. Розглянемо для початку
перші 170 глав-поколінь (що охоплюють так звані історичні
книги Старого Завіту).
У 1974-1979 рр. В.П.Фоменко і Т.Г.Фоменко провели величезну
роботу зі складання повного списку всіх імен Біблії з урахуванням їх
кратності і точним розподілом імен по "главам-поколінням".
Виявилося, що всього згадано близько 2000 імен, а число їх
згадок (з кратностями) - кілька десятків тисяч. Це дозволило
побудувати всі графіки К (Q, Т), де номер Т пробігає перераховані
"Глави". Квадратна матриця частот імен Біблії повністю приведена
нами в Додатку 4 в кінці цієї книги (після Частини 2).
Виявилося, що графіки, побудовані для "глав" з книг 1-4
Царств, мають вигляд графіка на рис.18, тобто імена, що вперше з'явилися
в цих "главах", потім знову "відроджуються" в колишній кількості в
відповідних "главах" з книг 1-2 Хронік. відповідна
частина матриці К {Т} показана на рис.20.
Двома жирними лініями відзначені дві паралельні діагоналі,
заповнені абсолютними максимумами рядків. Отже, наша методика
успішно виявила і ототожнила ті дублікати в Біблії, які і
раніше були відомі як такі.
На рис.21 зображена квадратна частотна матриця біблійних
імен зображена ДЕТАЛЬНІШЕ. Найбільш суттєві концентрації
(Амплітуди) частот відзначені в ній скупченнями чорних крапок.
Чітко видно статистичні дублікати - як відомі раніше, так і
нові, вперше виявлені в нашому статистичному експерименті.
Застосування цих методик іноді полегшується тим, що для багатьох
історичних текстів коментаторами проведена робота по виявленню
фрагментів тексту. Під "повтором" можна розуміти не
тільки повторення імені, але і повторне опис якоїсь події і
т.п. Наприклад, в Біблії багато разів повторюються однакові описи,
списки імен, однакові релігійні формули і т.д. Всі ці повтори в
Біблії давно виявлені, систематизовані і зібрані в апараті
паралельних місць: поруч з деякими віршами зазначено, які вірші
Біблії в цій же або в інших книгах Біблії вважаються його
"Повторами" (йому "паралельними"). Якщо досліджуваний текст Х забезпечений
таким (або схожим) апаратом, то можна застосувати методику
виявлення дублікатів, вважаючи повторювані фрагменти за
"Повторювані імена".
ПРИКЛАД. Розглянемо книги Біблії від кн. Буття до кн. Неємія.
Вище було наведено розбиття Біблії на "глави-покоління".
Занумеруем їх в тому порядку, в якому вони слідують один за одним в
канонічному впорядкування книг Біблії. Апарат "повторів"
містить (в Біблії) близько 20 тисяч повторюваних віршів.
У кожному Х (Q) підрахуємо кількість віршів, які ще
жодного разу не з'являлися в попередніх "главах" Х (Т) (тобто - вперше
що з'явилися в Х (Q). Їх кількість позначимо через П (Q, Q). потім
було підраховано, скільки разів ці вірші повторюються в наступних
Х (Т). Отримані числа позначимо через П (Q, Т). Були побудовані
всі графіки П (Q, Т) (всього 169 графіків). Їх відмінність від графіків
K (Q, T) лише в тому, що тут замість імен беруться вірші, а
замість повторень імен - повторення віршів. Вірші, які не є
повторами один одного або якогось іншого вірша, розглядаються
як "різні імена". (Вся ця величезна робота була проведена
В.П.Фоменко).
Отже, при правильному хронологічному порядку "го-
поколінь "і при відсутності дублікатів графіки повтору віршів
П (Q, T) повинні мати вигляд графіка на рис. 15. Як і в разі
використання імен, автор тексту (при правильному порядку описуваних
їм подій), описуючи події покоління Q, нічого не говорить про
ці події в попередніх "главах" (ці події ще не відбулися),
а в наступних "главах" згадує про події покоління Q все рідше
і рідше, тобто графік має абсолютний максимум в точці Q, дорівнює
нулю зліва від Q і монотонно падає (загасає) праворуч від Q.
Експериментальна перевірка, виконана мною, підтвердила
принцип загасання частот для всіх перерахованих нижче шматків Біблії:
1) Буття, гл. 1-5,
2) Буття, гл. 6-10,
3) Буття, гл. 11,
4) Буття, гл. 12-38,
5) Буття, гл. 59-50, + Результат + Левит + Числа +
Второзаконня + Ісус Навин + Судді, гл. 1-18,
6) Судді гл. 19-21, + Рут + 1-3 Царств + 4 Царств, гл. 1-23,
7) 1-2 Хронік + Ездра + Неємія.
Виявилося, що всі графіки П (Q, T) мають для кожного з цих
текстів 1-7 вид теоретичного графіка на рис.15. Це означає,
що принцип загасання частот вірний (в даному випадку), і, крім того,
в кожному тексті 1-7 порядок "голів" хронологічно правильний і
дублікати відсутні.
Якщо все "глави" тексту пронумеровані в цілому правильно, то
наявність серед них дублікатів можна виявити, побудувавши графіки
"Повторів віршів" П (Q, T). Якщо дві "голови" Х (Q) і Х (R) - дублікати,
то графіки П (Q, T) і П (R, T) мають вигляд, показаний на рис.18. ця
методика була також експериментально перевірено для описаного вище
прикладу: книги 1-4 Царств дублюють книги 1-2 Хронік.
Побудова графіків П (Q, T) виявило, що дублікатами
виявляються саме ті "глави" з 1-4 Царств і 1-2
Хронік, які були дублікатами і з точки зору графіків
K (Q, T). Це вказує на повне узгодження результатів застосування
обох методик. При цьому слід зазначити, що апарат "паралельних
місць "не тотожний з апаратом" повторів імен ", так як
"Паралельними" вважаються, наприклад, багато фрагментів (вірші
Біблії), взагалі не містять імен.
11. дублікат В БІБЛІЇ.
ЗАГАЛЬНА СХЕМА ЇХ РОЗПОДІЛУ ВСЕРЕДИНІ БІБЛІЇ.
Тепер ми переходимо до короткого викладу результатів
застосування розроблених методик до античного і середньовічного
хронологічним матеріалом. При цьому несподівано були виявлені
дублікати, що вважають за з традиційної точки зору різними і
датованими сьогодні істотно різними роками.
Застосуємо методику виявлення дублікатів (на основі графіків
K (Q, T) і П (Q, T)) до Біблії - до книг Старого завіту від кн. буття
до кн. Естер. Отриманий мною результат зобразимо у вигляді рядка Б,
в якій однаковими символами (буквами) позначені дублікати,
тобто фрагменти Біблії, що говорять про одні й ті самі події,
як це випливає з описаної вище перевірки принципу
дублювання частот. Отже,
рядок Б = Т До Т Н Т К Т К Т Н Т Т Р Т С [а]
П
Р
Це означає, що вся "історична частина" Старого завіту складається
з декількох шматків: Т, К, Н, П, Р, С [а], деякі з яких
повторені по кілька разів і поставлені в різні місця біблійного
канону, що і дає описану вище рядок-хроніку Б. Іншими
словами, в Старому завіті багато шматки (зазначені в рядку-хроніці
Б) описують в дійсності одні й ті ж події.
Це суперечить традиції, згідно з якою різні книги
Біблії (за винятком 1-4 Царств і 1-2 Хронік) описують
різні події. Розшифруємо символи рядка-хроніки Б. Вказуючи
символ, наведемо в дужках відповідні йому фрагменти Біблії.
Отже, Б =
Т (Буття, гл.1-3)
К (Буття, гл.4-5)
Т (Буття, гл.6-8)
Н (Буття, гл.9-10)
Т (Буття, гл.11 (ст.1-9))
К (Буття, гл.11 (ст.10-32))
Т (Буття, гл.12)
К (Буття, гл.13-38)
Т (Буття, гл. 39-50)
Т (Вихід) Н / П / Р (Левіт + Числа + Второзаконня + Ісус Навин + Судді,
гл.1-18)
Т (Судді, гл.19-21)
Т (Рут + 1-2 Царств + 3 Царств, гл.1-11)
Р (3 Царств, гл.12-22, + 4 Царств, гл.1-23)
Т (4 Царств, гл.24)
З [а] (4 Царств, гл.25 + Ездра + Неємія + Естер).
Крім того, послідовність Т Р Т С [а] (в кінці
рядки-хроніки Б) повторно описана в кн. 1-2 Хронік. ці
дві останні серії дублікатів - єдині, раніше відомі.
ІНШІ дублікат, пред'явлених ВИЩЕ, РАНІШЕ ВІДОМІ НЕ
БУЛИ. Ці дублікати серед "голів" NN 1-170 в Біблії виявляються
на матриці К {Т} так. Дві серії раніше відомих дублікатів: "глави"
98-137 і дублюючі їх "голови" 138-167 - дають наступний ефект:
поряд з максимумами, що заповнюють головну діагональ, в рядках з
номерами 98-137 є ще діагональ, також заповнена
максимумами і паралельна головній (рис. 20 і 21).
Ці діагоналі зображені на малюнку 19 чорними похилими
відрізками. Рядки 138-167 складаються практично з одних нулів.
Решта дублікати виявляються приблизно однаковими за величиною
локальними сплесками, розташованими на перетинах відповідних
рядків і стовпців, що відповідають дублікатами. На рис. 21 зображені
дублікати серії Т, як найбільш часто зустрічаються в Старому
завіті дублікати.
12. МЕТОДИКА АНКЕТ-кодів
У стародавній літературі поширені штампи і запозичення,
що використовувалися, наприклад, при описі правителів: хроністи іноді
приписують правителю якості і діяння древніх царів. для виявлення
і вивчення таких штампів, а також для виявлення дублікатів, мною
було введено поняття анкет-коду або формалізованої "біографії".
Реальний правитель, будучи описаний в хроніках, набуває тим самим
"Історичну літературну біографію", яка може не мати
нічого спільного з реальною його біографією, наприклад, може бути
легендарної. На основі вивчення великого числа історичних
біографій була розроблена таблиця, названа анкет-кодом АК,
ієрархічно впорядковує факти "біографії" в міру зменшення їх
інваріантної сті щодо суб'єктивних оцінок хроністів.
Анкет-код складається з 34 пунктів, кожен з яких містить
кілька підпунктів:
1) Пол (а. Чоловічій; б. Жіночий).
2) Тривалість життя.
3) Тривалість правління. Кінець правління практично завжди
однозначно фіксований, початок правління допускає іноді кілька
варіантів (див. нижче). Відзначаються як рівноправні всі варіанти.
4) Соціальний стан і займаний пост (а. Цар, імператор,
король; б. полководець; в. політик, громадський діяч; м
вчений, письменник і т.д .; д. релігійний вождь (тато, єпископ і
т.д.)).
5) Смерть правителя (а. Природна смерть в мирній
обстановці; б. убитий на полі бою противниками або смертельно поранений;
в. убитий в результаті змови (поза війною); м убитий в результаті
змови під час війни; д. спеціальні, екзотичні обставини
смерті).
6) Стихійні лиха під час правління (а. Голод; б.
повені; в. повальні хвороби; м землетрусу; д.
виверження вулканів; при цьому відзначаються також тривалість лих
і рік (або роки), коли воно мало місце).
7) Астрономічні явища під час правління (а. Є; б.
немає; якщо є, то - які саме; в. затемнення; м комети; д.
"Спалаху зірок").
8) Війни під час правління (а. Є; б. Немає).
9) В = число воєн.
10) Основні тимчасові характеристики воєн B [1], ..., B [p] (а
саме: a [k] = на якому році правління відбувається або почалася
війна B [k]; c [k, x] = часова відстань від війни B [k] до війни
B [x]).
11) "Сила" війни B [k] по хроніці, для кожного номера "k" (а.
сильна; б. слабка; більш точно: скількома рядками описана
війна в даній хроніці).
12) Число противників у війні B [k] і схема їх взаємовідносин
(Союзники, супротивники, нейтральні сили, посередники і т.д.).
13) Локалізація війни B [k] (а. Близько столиці; б. Усередині
держави; в. поза державою (зовнішня війна, де саме); м
одночасно внутрішня і зовнішня війна).
14) Результат війни (а. Перемога; б. Поразку; в.
невизначений результат).
15) Мирні договори (а. Укладення мирного договору при
невизначеному результаті; б. укладення мирного договору після
ураження).
16) Про захоплення столиці (а. Захоплена; б. НЕ захоплена).
17) Доля мирного договору (а. Порушений (ким); б. Не порушений у
час правління).
18) Обставини захоплення (падіння) столиці.
19) Схема траєкторій походів під час війни.
20) Участь правителя у війні (а. Бере участь; б. Не бере).
21) Змови за життя правителя (а. Є; б. Немає).
22) Географічна локалізація змов і воєн.
23) Назва столиці (з перекладом).
24) Назва держави і народу (з перекладами).
25) Географічна локалізація столиці.
26) Географічна локалізація держави.
27) Законодавча діяльність правителя (а. Реформи і їх
характер; б. видання нового зводу законів; в. реставрація старих
законів і яких саме).
28) Список всіх імен правителя (з їх перекладами).
29) Етнічна приналежність правителя (а також членів його сім'ї,
склад сім'ї).
30) Етнічна приналежність народу, племені, клану.
31) Підстава нових міст, столиць і т.п.
32) Релігійна обстановка (а. Введення нової релігії; б. Боротьба
сект (яких саме); в. релігійні повстання і війни; м собори,
релігійні збори).
33) Династична боротьба всередині родинного клану правителя
(Вбивства родичів, противників, претендентів і т.д.).
34) Решта факти "біографії" ми не будемо диференціювати
детально і назвемо цей пункт 34 "залишком".
Позначимо ці пункти АК-1, АК-2, ..., АК-34. Отже, можна
записати "біографію" у вигляді такої таблиці, деякі номери
якої можуть бути порожніми, якщо відповідна інформацію не
збереглася. Нехай дано опис деякої реальної династії в
якийсь хроніці. Занумеруем правителів, і на основі цієї хроніки
складемо для кожного з них його анкет-код АК. отримаємо
послідовність анкет-кодів, яку ми назвемо анкет-кодом
династії. Оскільки одна і та ж реальна династія може
описуватися в різних хроніках, то вона може зображуватися і різними
анкет-кодами.
Як дізнатися (не звертаючись до аналізу смислового змісту
хронік): описують вони одну і ту ж реальну династію або
різні? Якщо в хроніках записані тривалості правлінь, то можна
застосувати методику розпізнавання числових династій (див. вище).
Однак якщо таких числових даних не збереглося, завдання
ускладнюється. Отже, як розпізнати в множині всіх анкет-кодів
одну і ту ж реальну династію? Для вирішення цього питання була
розроблена методика, заснована на принципі "малих спотворень" (див.
вище), який в даному випадку коротко формулюється так.
Якщо анкет-коди двох династій "МАЛО" ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ОДИН ВІД ОДНОГО,
то вони зображують ОДНУ І ТУ Ж РЕАЛЬНУ ДИНАСТІЮ; якщо ж два
анкет-коду зображують РІЗНІ ДИНАСТІЇ, то анкет-коди "далеко" ДРУГ
ВІД ДРУГА.
Ми опускаємо тут опис числового коефіцієнта, аналогічного
з (М, Н,), що дозволяє впевнено відокремлювати "залежні анкет-коди" від
"Незалежних". Деталі см. В [416], [375]. експериментальна
перевірка підтвердила вірність принципу малих спотворень і в цьому
випадку: виявилося, що анкет-коди, що зображують одну і ту ж
династію, відрізняються один від одного істотно менше, ніж
анкет-коди різних реальних династій. Ясно, що це дозволяє
датувати анкет-коди династій, слідуючи схемою, описаною вище.
13. МЕТОД ПРАВИЛЬНОГО Хронологічно упорядкування
І Датування ДРЕВНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТ.
Автором розроблена також методика хронологічного
упорядкування стародавніх карт. Кожна географічна карта відображає
стан науки про землю в ту епоху, коли ця карта була складена.
У міру розвитку наукових уявлень карти поліпшуються, тобто
кількість помилкових відомостей в цілому зменшується, а кількість
правильних відомостей збільшується. На основі вивчення конкретних
древніх карт був розроблений оптимальний карт-код, що дозволяє
уявити кожну карту (зображену графічно або описану
словесно) у вигляді таблиці, аналогічної АК. Список пунктів цієї
таблиці ми тут опустимо. Проведена в 1979-1980 рр.
експериментальна перевірка дозволила сформулювати і підтвердити
Наступного ПРИНЦИП ПОЛІПШЕННЯ КАРТ.
Якщо задана хронологічно ПРАВИЛЬНО впорядкованості
послідовність карт, то при переході від старих карт до новіших
відбуваються два процеси:
а) НЕПРАВИЛЬНІ ознаки (що не відповідають реальній географії)
ЗНИКАЮТЬ І БІЛЬШЕ НЕ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ на картах (тобто "ПОМИЛКИ НЕ
Повторювати ");
б) з'явився ПРАВИЛЬНИЙ ознака (наприклад, наявність
протоки, річки або правильніше обрис берега) фіксується і
ЗБЕРІГАЄТЬСЯ У ВСІХ НАСТУПНИХ КАРТАХ (тобто ПРАВИЛЬНІ ВІДОМОСТІ НЕ
Забувати).
З огляду на ту роль, яку завжди грали карти в мореплаванні і
т.п., цей принцип поліпшення карт був викликаний до життя насущними
потребами практики. Принцип був перевірений за схемою попередніх
пунктів. Фіксуємо деякий упорядкування карт, потім для кожного
номера Q побудуємо графік L (Q, T), де число L (Q, Q) дорівнює числу
ознак, що вперше з'явилися на карті з номером Q, а число L (Q, T)
показує, скільки з них залишилося на карті з номером Т.
Слід визнати упорядкування карт хронологічному
ПРАВИЛЬНИМ, якщо все графіки L (Q, T) близькі до графіка на рис.15 (і
неправильні в протилежному випадку). Зокрема, візуально
близькі карти виявляються близькими і в часі - кожна епоха
характеризується, як з'ясовується, своїм унікальним набором карт.
Перевірка принципу була ускладнена тим, що до нашого часу дійшло
мало стародавніх карт. Проте вдалося зібрати достатню кількість
карт, що дозволило перевірити нашу модель.
При цьому з'ясувалося, що послідовність середньовічних карт
починається (в X-XI ст. н.е.) абсолютно примітивними картами,
вельми далекими від дійсності, а потім їх якість монотонно
поліпшується, поки нарешті в XVI в. н.е. ми не зустрічаємося з уже
досить правильними картами (і глобусами, датованими XVII ст.).
У той же час це "покращення якості" відбувалося надзвичайно
повільно.
Так, наприклад, географічні пізнання в Європі XVI ст. н.е.
були ще дуже далекі від сучасних. На карті 1522 р
складеної Оккупаріо (див. фонд ГИМ Москви) зображені Європа і
Азія в пропорціях, що різко відрізняються від сучасних: Гренландія -
півострів Європи, Скандинавський півострів витягнуть тонкої
смужкою, Босфор і Дарданелли різко розширені і збільшені, Чорне
море перекошене по вертикалі, Каспійське море витягнуте
горизонтально і буквально невпізнанно, і т.п. єдиним
районом, відбитим більш-менш правильно, є
середземноморське узбережжя, та й то Греція представлена у вигляді
трикутника без Пелопоннесу. Етнографічні вказівки (на цій
і на інших картах того часу) ще більш далекі від тих,
які зафіксовані (на цей час) скалігеровской історією.
Наприклад, Дакия поміщена в Скандинавії, Албанія - на березі
Каспійського моря, Gottia (готи?) - на Скандинавському півострові,
Китай взагалі відсутня, на півночі Сибіру - Judei, і т.д. Мапа
Корнеліуса Ніколаї (1598 г.) також грішить аналогічними спотвореннями,
але вже в меншому ступені. І, нарешті, глобус XVII в. (Див. Фонд
ДІМ Москви) вже досить добре відображає реальність.
Ця методика дозволяє датувати карти, в тому числі і
"Античні", слідуючи схемою, описаною в попередніх пунктах.
Отримані результати вельми несподівані. Наведемо тут лише
деякі приклади.
1) Знаменита карта з "Географії" Птолемея (вид. Баслера, 1545
м, див., наприклад, [64], с. 97), вважає сьогодні древньої і
античної, потрапила не в II в. н.е., а в XV-XVI ст. н.е., тобто в
епоху публікації книги Птолемея. Це змушує згадати
абсолютно аналогічну ситуацію з "Альмагест" Птолемея (див. вище).
2) Не менш знаменита антична карта tabula Pentingeriana
(Див., Наприклад, [1], т.3, с.232-233) потрапляє не в початок н.е.,
епоху Августа, а в XII-XIV ст. н.е. Розбіжність з скалігеровской
датуванням - понад тисячу років.
3) Серія античних карт (є, правда, пізнішими
реконструкціями по їх словесними описами в античних текстах, див.
[64]): Гесіод (традиційно VIII ст. До н.е.), Гекатей (нібито, VI-V
ст. до н.е.), Геродот (нібито, V ст. до н.е.), Демокріт (нібито,
V-IV ст. до н.е.), Ератосфен (нібито, 276-194 рр. до н.е.), "глобус"
Кратеса (нібито, 168-165 рр. До н.е.), - при їх датування описаним
вище методом потрапляють аж ніяк не в зазначені вище скалігеровской
временн'ие інтервали, а в період XIII-XV ст. н.е.
Глава 4. Побудова ГЛОБАЛЬНОЇ Хронологічно КАРТИ
І ДЕЯКІ РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСТОСУВАННЯ
МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДИК Датування До СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ.
1. "ПІДРУЧНИК СТАРОДАВНЬОЇ І середньовічної ІСТОРІЇ"
У ТРАДИЦІЙНИХ Датування Скалігер-ПЕТАВІУСА.
У 1974-1980 рр. мною був проведений аналіз глобальної хронології
стародавньої та середньовічної історії Європи, Середземномор'я, Єгипту,
Близького Сходу. Історичні і хронологічні дані таблиць
Блера [20] і 14 інших таблиць (див. Список літератури) були
доповнені інформацією з 222 текстів (хронік, літописів і т.д.),
містять в сумі опис практично всіх основних подій,
мали місце в зазначених регіонах на інтервалі від 4000 до н.е.
до 1800 р н.е. в скалігеровской датировках. Вся ця інформація
(Війни, царі, основні події, імперії і т.п.) була потім
графічно зображена на площині у вигляді графа-карти ДХК,
витягнутого уздовж горизонтальної осі часу.
Кожна епоха з усіма її подіями була детально зображена
(Списками і датами подій) у відповідному місці на осі часу.
Кожна подія зображувалося крапкою або горизонтальним відрізком на
площині. Дата події визначалася проекцією точки (або відрізка)
на вісь часу. Початок відрізка - це початок події, кінець відрізка
- кінець події (наприклад, правління царя). Якщо епохи (А, В) і
(С, D) одночасні або перекриваються (для різних держав), то
вони зображаються на ДХК один над одним в розгортці по вертикалі,
щоб уникнути накладень і плутанини.
Отже, побудований граф ДХК зображує максимально повний
"Підручник" з давньої та середньовічної історії всіх зазначених регіонів
(В скалігеровской версії цієї історії).
2. ЗАГАДКОВІ ХРОНИКИ-дублікат
ВСЕРЕДИНІ "ПІДРУЧНИКА Скалігер-ПЕТАВІУСА".
Графічне зображення ДХК займає площу в кілька
десятків квадратних метрів.До матеріалу, зібраного на ДХК,
були застосовані методики розпізнавання дублікатів, описані вище
і в [416], [374] - [377]. Зокрема, були обчислені значення
р (Х, Y) для різних пар оглядових історичних текстів Х, Y,
охоплюють великі інтервали часу. Були підраховані числа з (М, Н)
для різних династій М, Н з ДХК, коефіцієнти L (Q, T) і числа,
вимірюють віддаленість анкет-кодів. В результаті цього обширного
експерименту несподівано були виявлені пари епох, що вважаються в
скалігеровской історії незалежними, але для яких коефіцієнти
р (Х, Y), з (М, Н) і інші виявилися надзвичайно малими, тобто
такими, які характеризують Завідомо Залежні епохи (тексти,
династії, анкет-коди і т.д.). Пояснимо це на прикладі.
Було виявлено накладення історії АНТИЧНОГО Риму за період
753-236 рр. до н.е. на історію середньовічного Риму за період
300-816 рр. н.е. Більш точно: епоха (А, В) від 300 до 816 рр. н.е.
описана, наприклад, у фундаментальній праці Ф.Грегоровіуса "Історія
міста Риму в середні віки "(тт. 1-5, СПБ, 1902-1912). Цей текст
ми взяли за "середньовічну хроніку Х".
"Антична" епоха (С, D) від 1-го до 517 рр. від заснування
Рима описана в "хроніці Y", складеної з наступних двох текстів:
1) "Римська історія" Т.Лівія (тт. 1-6, М., 1897-1899) від
1-ого до 459 рр. від заснування Риму, потім текст Лівія обривається,
подальші книги втрачені.
2) Щоб охопити кінець періоду (С, D) від 459 до 517 рр. від
заснування Риму, ми використовували відповідну частину монографії
В.С.Сергеева "Нариси історії стародавнього Риму" (М., 1928, ОГИЗ).
При цьому ми спиралися на виявлену нами сильну
залежність тексту Сергєєва від тексту Лівія з коефіцієнтом близькості
p = 2 / (10 в ступені 12). (Див. Вище і рис.12). підрахунок коефіцієнта
р (Х, Y), де Х - текст Грегоровіуса (середньовічний Рим), а Y - сума
текстів Лівія і Сергєєва (античний Рим), дає: p (Х, Y) = 6 / (10 в
ступеня 11). Якщо ж відкинути текст Сергєєва і порівняти текст Х` =
частина тексту Грегоровіуса від 300 до 758 рр. н.е. і текст Y` =
частина "Римської історії" Лівія від 1-го до 459 рр. від заснування Риму,
то підрахунок дає: р (Х`, Y`) = 6 / (10 в ступені 10).
Обидва ці результату вказують на залежність двох епох, описаних
в сучасному підручнику: "античної" і середньовічної, - точніше, на
залежність описують їх першоджерел (на які спираються всі
пізніші тексти). Ця залежність яскраво виражена і має такий же
характер, як і залежність між текстами, що описують "одні і ті
ж "події. (Див. мал. 22)
На ДХК були відзначені всі такі епохи (А, В) і (С, D), що опинилися
аномально близькими з точки зору коефіцієнта р (Х, Y). назвемо такі
епохи р-залежними. На ДХК вони зображені однаковими символами.
3. ЗАГАДКОВІ ДИНАСТІЇ-дублікат
ВСЕРЕДИНІ "ПІДРУЧНИКА Скалігер-ПЕТАВІУСА".
Незалежне експериментальне дослідження ДХК було проведено
потім нами і на основі методики розпізнавання залежних династій. для
цього були складені списки всіх правителів на інтервалі від 4000
м до н.е. до 1800 р н.е. для зазначених регіонів (див. [20] та ін.).
До цього набору династій (кожна з яких складається з 15 царів)
була застосована методика, описана в параграфі 3. Експеримент
несподівано виявив особливі пари династій М і Н, які вважалися раніше
незалежними (у всіх сенсах), але для яких коефіцієнт близькості
з (М, Н) має той же порядок, що і для свідомо залежних династій,
тобто коливається від 1 / (10 в ступені 12) до 1 / (10 в ступені 8). зазначимо
деякі приклади.
Під династією ми розуміємо послідовність фактичних
правителів країни, безвідносно до їх титулатуре і родинним
зв'язках. Через наявність соправителей іноді виникають труднощі в
розташуванні династов в ряд; був прийнятий найпростіший принцип їх
упорядкування - по серединам періодів правлінь.
Послідовність правлінь в історії держави назвемо
Династичні ПОТОКОМ, а її підпослідовності, отримувані
отбрасива- ням тих чи інших співправителів - династичні струменя.
Від династичної струменя потрібно, щоб вона була монотонна,
тобто щоб середини пери одов, що входять в струмінь правлінь,
монотонно зростали, і щоб вона була повною, тобто без пропусків і
розривів покривала весь період, охоплений потоком (перекриття
допускаються). У реальних ситуаціях зі зрозумілих причин ці
вимоги можуть бути злегка порушені; наприклад, з розповіді
хроніста може випасти рік міжцарів'я, і т.п., тому потрібно
допустити незначні прогалини (тривалістю не більше року) і
три типи помилок, описаних і змодельованих в [377].
Є ще одна причина порушення чіткої формальної картини:
іноді важко з певністю встановити початок правління
(Наприклад, чи вважати його з моменту фактичного приходу до влади
або від моменту формальної інтронізації), тоді як з кінцем
правління зазвичай труднощів немає: в переважній більшості випадків
це смерть правителя. Наприклад, для початку правління Фрідріха II в
різних таблицях наводяться різні варіанти: 1196, 1212, 1215,
1220 рр. Це призводить нас до необхідності "роздвоєння" царя (або
навіть до розгляду його в більшій кількості варіантів). Всі ці варіанти
були включені в загальний династичний потік. При цьому потрібно,
щоб жодна струмінь не містила двох різних варіантів одного і
того ж правителя.
Приклади ЗАЛЕЖНИХ ІСТОРИЧНИХ династії
1) М = Римська імперія, фактично заснована Люціем Суллой
в 82-83 рр. до н.е. і закінчилася Каракалли в 217 р н.е.,
Н = Римська імперія, відновлена Люціем Аврелианом в
270 р.н.е. і закінчилася Теодорихом в 526 р н.е. Тут з (М, Н) =
1 / (10 в ступені 12), і династія М виходить з династії Н зрушенням
династії Н вниз приблизно на 333 року. Див. Рис.23.
2) М = династія ізраїльських царів 922-724 рр. до н.е. (описана
в Біблії, 1-4 кн. Царств),
Н = струмінь з Римської імперії, 300-476 рр. н.е. Тут з (М, Н)
= 1,3 / (10 в ступені 12). Див. Рис.22.
3) М = династія іудейських царів 928-582 рр. до н.е. (Описана в
Біблії, 1-4 кн. Царств),
Н = струмінь зі східної Римської імперії, 300-552 рр. н.е.
Тут з (М, Н) = 1,4 / (10 в ступені 12). Див. Рис.25.
Ці пари династій 1-3, виявлені нашою методикою, виявилися
близькими до трьох парам, зазначеним в [141], хоча наші пари іноді
вельми значно (особливо в разі Nо 3) відрізняються від пар,
запропонованих в [141] на підставі простого підбору. те
обставина, що три пари, запропоновані в [141], виявилися не
оптимальними (в сенсі з (М, Н)), пов'язане з тим, що Н.А.Морозов
грунтувався на "зорової схожості" графіків династій. проведений
мною аналіз показав, що таких і навіть ще більш "візуально схожих"
і в той же час свідомо незалежних пар династій можна
пред'явити кілька десятків. Саме тому виникла задача
створення формальної методики, на основі якої можна було б
КІЛЬКІСНО розрізняти залежні пари династій від свідомо
незалежних пар.
Всі інші пари залежних династій, що перераховуються нижче, а
також пари, зазначені на ДХК (див. далі), були раніше невідомі і
були виявлені автором цієї роботи при обробці матеріалу
ДХК за допомогою описаних вище методик.
4) М = династія римських пап 140-314 рр. н.е.,
Н = династія римських пап 324-532 гг.н.е. Тут з (М, Н) =
8,66 / (10 в ступені 8). Ця пара прекрасно узгоджується з парою Nо 1.
Див. Рис.26.
5) М = Імперія Карла Великого від Пепина Герістальскій до Карла
Толстого, тобто 681-887 гг.н.е .;
Н = струмінь зі Східної Римської імперії 324-527 рр. н.е.
Тут з (М, Н) = 8,25 / (10 ^ 9). Див. Ріс.27,28.
6) М = Священна Римська імперія 983-1266 р н.е.
Н = струмінь Римської імперії 270-553 рр. н.е. Тут з (М, Н) =
2,3 / (10 в ступені 10). Династія Н виходить з династії М зміщенням
останньої вниз приблизно на 720 років. Див. Ріс.29,30.
7) М = Священна Римська імперія 911-1254 р н.е.
Н = германо-римська імперія Габсбургів 1273-1637 гг.н.е. (!).
Тут з (М, Н) = 1,2 / (10 в ступені 12). Династія М виходить з
династії Н зміщенням останньої вниз на 362 року (як жорсткого цілого).
Див. Ріс.31,32.
8) М = Священна Римська імперія 936-1273 р н.е.
Н = Римська імперія від 82 м до н.е. до 217 м н.е. тут
з (М, Н) = 1,3 / (10 в ступені 12). Див. Ріс.33,34.
9) М = династія іудейських царів 928-587 рр. до н.е. (Біблія,
1-4 кн. Царств) (див. Також пару N 3).
Н = струмінь священної Римської імперії 911-1307 рр. н.е. (!).
Тут з (М, Н) = 1 / (10 в ступені 12). Див. Ріс.35,36.
10) М = династія ізраїльських царів 922-724 рр. до н.е. (Біблія,
1-4 кн. Царств),
Н = формальна династія римських коронацій німецьких
імператорів в Італії на інтервалі 920-1170 рр. н.е. (!).
Тут з (М, Н) = 1 / (10 в ступені 8). Див. Ріс.37,38.
Маються на увазі римські коронації імператорів наступних
німецьких династій: саксонська, салійская (або Франконська),
Швабська будинок (Гогенштауфени). Ці дві останні пари особливо
вражаючі, тому що вони означають накладення старозавітній
біблійної історії на середньовічну римсько-німецьку історію
X-XIV ст. н.е. і, частково, на східно-європейську історію XIV-XVI
століть. Це накладення відрізняється приблизно на тисячу років від накладення,
запропонованого Морозовим в [141], і на дві тисячі років розходиться зі
скалігеровской хронологією.
Інші приклади особливих пар династій показані на ДХК (див. [416]).
Так, наприклад, не можна не відзначити яскравого накладення відрізку історії
середньовічної Греції 1250-1460 рр. н.е. на відрізок історії
античної Греції 510-300 рр. до н.е. Див. [433].
Після обробки всіх пар династій на ДХК були відзначені
однаковими символами всі виявлені особливі (залежні) пари
династій М і Н таких, що з (М, Н) має такий же порядок, як і для
свідомо залежних династій, тобто від 1 / (10 в ступені 8) до 1 / (10 в
ступеня 12).
Граф ДХК з цієї додаткової структурою, виявляється, збігається
з графом ДХК, на якому відзначені всі пари епох, близьких в сенсі
коефіцієнта р (Х, Y).
4. ПОГОДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ,
ОТРИМАНИХ РІЗНИМИ МЕТОДАМИ.
Має місце виключно важливий факт: застосування до ДХК
всіх розроблених методик датування дає ОДИН І ТОЙ ЖЕ РЕЗУЛЬТАТ,
тобто отримувані дати узгоджуються один з одним, хоча отримані
істотно різними способами. Зокрема, епохи, близькі в
сенсі р (Х, Y), близькі і в сенсі з (М, Н), і в сенсі коефіцієнта,
вимірює близькість анкет-кодів династій. Більш того, отримані
результати узгоджуються з астрономічними датировками, зокрема,
добре узгоджуються з виявленим в [141] ефектом перенесення вгору
дат "древніх" затемнень.
5. ЗАГАЛЬНА СХЕМА РОЗПОДІЛУ ДУБЛІКАТІВ
В "ПІДРУЧНИКУ Скалігер-ПЕТАВІУСА".
ВИЯВЛЕННЯ ТРЬОХ Хронологічно ЗРУШЕНЬ.
Як приклад опишемо частина Е графа ДХК на тимчасовому
відрізку від 1600 до н.е. до 1700 р н.е. для регіонів: Італія,
Німеччина, Греція.Результат наведемо у вигляді рядка Е, в якій
історичні епохи позначені буквами, а однаковими буквами
показані дублікати, тобто епохи, що дублюють один одного, - близькі в
сенсі описаних методик і методик [416], [374] - [377], тобто
"Повтори". З огляду на величезний обсяг матеріалу дамо тільки грубу
схему. Межі часових інтервалів - приблизні. букви в
чисельнику дробу - це однакові епохи ( "співправителі"). щоб
зібрати на ДХК інформацію, традиційно що відносяться до якогось році,
потрібно на рядку Е провести через цей рік вертикальний відрізок і
зібрати шматки епох (подій), висікаються їм на чисельнику і на
знаменнику. Отже:
Е = Т До Т Н Т Т До Т Н Т К ТТ До Т Н Т Т Р Т С
ю ю ю ю ю ююю
Р С Р П П З
ююююююю
З Р
ю
Р
Див. Мал. 39, на якому витриманий тимчасової масштаб. ця
рядок Е (частина "сучасного підручника" ДХК) містить очевидно
повторювані епохи-дублікати і розкладається в просту композицію
наступних трьох зрушень. Це розкладання ми представимо у вигляді чотирьох
рядків (= хронік) З [1], З [2], С [3], С [4], показаних у наступній
таблиці:
Уююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююю-ююююююю
¬ До Т Н Т Т Р Т С ¬ С [4]
-юююююююююююююююю-юююююююююююююююююююююююююююююююююююююююююющююююююю
зсув на 1 778 лет¬К Т Н Т Р Т С ¬ C [3]
-ююююююююююю-юююююююююююююююююююююююююююююющююююююю
зрушення на 1053 року ¬К Т П Т Р Т ¬ C [2]
-ююююююю-юююююююююююююююююююююющююююююю
¬К Т Н Т Р Т С¬
зсув на 333 року фю ¬ C [1]
¬Р ¬
фюююююююююююююююююююююющююююююю
З урахуванням масштабу за часом ¬Р Т Т ¬ A
це ж розкладання хроніки Е фюююююююююююююююююююююющююююююю
см. на рис. 39. ¬К Н Р Т С¬
¬ ю ¬ C [0]
¬ П ¬
-юююююююююююююююююююююю-ююююююю
6. "СУЧАСНИЙ ПІДРУЧНИК СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ"
Склеїти З ЧОТИРЬОХ ДУБЛІКАТІВ КОРОТКОЇ ХРОНИКИ-ОРИГІНАЛУ.
Складаючи всі ці хроніки по вертикалі і ототожнюючи (склеюючи)
однакові літери, які стоять один над одним, ми і отримуємо, очевидно,
хроніку Є. Отже, умовно можна записати: Е = С [1] + С [2] + С [3] +
З [4]. Важливо, що всі чотири рядки (кожна з яких зображує
деяку хроніку, складену з фрагментів "сучасного підручника"
ДХК), практично однакові. При цьому хроніка З [2] приклеюється
до хроніці З [1] із зсувом на 333 року вниз, хроніка З [3]
приклеюється до хроніки С [1] + С [2] із зсувом на 1053 роки,
і, нарешті, хроніка З [4] приклеюється до хроніки С [1] + С [2] + С [3]
із зсувом на 1 778 років. Всі ці три зсуву відраховуються від
однієї точки. Всі ці результати повністю узгоджуються з
незалежними висновками, отриманими автором в [416] на основі
аналізу астрономічних датувань (затемнень і т.д.).
Одне з пояснень цього основного нашого результату таке:
"Сучасний підручник" стародавньої та середньовічної історії Європи
є "шаруватої хронікою", що вийшла в результаті склеювань
чотирьох практично однакових екземплярів більш короткої
хроніки С [1]. Решта три хроніки С [2], С [3], С [4] виходять з
хроніки С [1] в результаті її зсуву (як жорсткого цілого) вниз на
величини: 333 року, 1053 року, тисяча сімсот сімдесят вісім років (приблизно).
Іншими словами, "сучасний підручник" повністю
відновлюється за своєю меншої частини З [1] або С [0], цілком
розташованої правіше 300 р н.е. Більш того, виявляється, що
практично вся маса інформації в рядку-хроніці З [0] (і в С [1])
розташована правіше 960 р н.е., тобто кожна історична епоха,
розташована лівіше (нижче) 960 м н.е., є "відображенням"
деякої більш пізньої історичної епохи, цілком розташованої
правіше 960 р н.е. і що є "оригіналом" всіх породжених нею
дублікатів. У хроніці-оригіналі З [0] її фрагменти (К), (Н), (П)
містять дуже мало даних, основна частина хроніки С [0] зосереджена
в її фрагментах (Р), (Т), (С), розташованих правіше 920-960 рр. н.е.
Основним результатом виконаних мною в 1974-1980 рр.
досліджень є те, що це твердження справедливе не
тільки для хроніки Е (= історія Європи), але і для всієї ДХК.
7. СПИСОК ОСНОВНИХ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ,
ОПИНИЛИСЯ хронологічному дублікат ОДНОГО І ТОГО Ж ОРИГІНАЛУ.
Розшифруємо символи-букви хроніки Е, рухаючись зліва направо і
вказуючи також відповідні хронологічні віхи (в скалігеровской
датування), які характеризують кожну фрамент хроніки. історичні
події (або навіть епохи), відмічені одним і тим же символом
(Наприклад, Н), виявилися статистичними і хронологічними
дублікатами з одного і того ж "оригіналу".
Отже: Е =
(Т) = давньогрецькі легенди про Дардане і "дардановом потоп".
(К) = легендарне Троянське царство семи царів, ок. 1460-1240 рр.
до н.е.
(Т) = знаменита Троянська війна і падіння Трої, ок. 1236-1226
рр. до н.е.
(Н) = династії царів стародавньої Греції від падіння Трої до заснування
Рима.
(Т) = другий варіант датування падіння Трої (по Т.Лівію),
приблизно за 1-2 покоління до заснування Риму, близько
850-830 рр. до н.е., потім втеча Енея і врятувалися
троянців після падіння Трої; їх нащадки і висадка в Італії.
(Т) = легенди про Ромула і Рема, заснування Риму, викрадення
сабинянок ок. 760-753 рр. до н.е.
(К / Р) = царський Рим семи царів Т.Лівія, ок. 753-523 рр. до н.е.
(Т) = вигнання царів з Рима, переворот в Римі, війна з
Тарквіній, падіння царського Риму, підстава античної римської
республіки, 522-509 рр. до н.е.
(Н / С) = античний республіканський Рим і антична Греція,
греко-перські війни, Пелопонесская війна, пунічні війни
Рима, імперія Олександра Македонського, 509-82 рр. до н.е.
(Т) = падіння республіки в Римі, Сулла, Помпей, Цезар, Октавіан,
громадянські війни в Італії, 82-23 рр. до н.е.
(К / Р) = Римська імперія від 82-27 рр. до н.е. до 217 м н.е.,
близько початку н.е. - діяльність і вчення Ісуса
Христа, боротьба зі "старовірами", заснування нової релігії -
християнства.
(Т) = війни і криза в Італії середини III ст.н.е. (235-251 рр),
війни з готами, т.зв. "Солдатські імператори" в Римі, період
анархії, 217-251 рр. н.е.
(Т) = відновлення Римської імперії при Авреліані і цивільні
війни цього періоду, 270-306 рр. н.е.
(К / П / С / Р) = Римська імперія від 306 до 526 рр. н.е.
(Т) = знаменита готська війна в Італії середини YI в. н.е.,
падіння західної імперії Риму, Юстиніан, Велизарий, Нарзес,
535-552 рр. н.е.
(Н / П / Р) = середньовічний папський Рим 553-900 рр. н.е. і
Каролінги, імперія Карла Великого від Пипина Герістальскій
до Карла Толстого, 681-887 рр. н.е.
(Т) = епоха Альберика II і Теодори II в Італії, 931-954 гг.н.е.
(Р / С) = Священна Римська імперія, 962-1250 рр. н.е.
(Т) = знаменита війна в Італії середини XIII в. н.е., падіння
династії Гогенштауфенів, встановлення Анжуйського будинку,
Конрад, Манфред, Карл Анжуйський, 1250-1268 рр. н.е.
(С) = Римо-германська імперія Габсбургів, 1273-1619 рр. н.е.,
в цей же період - розквіт середньовічної Греції,
хрестоносні держави на території Греції, потім
арабське навала, падіння Константинополя і Візантійської
імперії, освіта Оттоманської імперії.
Крім того, починаючи з 330 р н.е. в хроніці Е присутні
династії Візантії (перерахування яких тут опущено). Нагадаємо,
що епохи, позначені однаковими символами, є дублікатами,
тобто складаються з "одних і тих же подій". Наприклад, це відноситься
до наступних знаменитим війнам:
1) Троянська війна XIII століття до н.е.,
2) війна з Тарквіній в Римі VI століття до н.е,
3) війна Сулла-Помпей-Юлій Цезар в Італії I століття до н.е.,
4) готська війна середини VI століття н.е. в Італії,
5) війна в Італії середини XIII століття н.е. (захоплення
Константинополя, падіння Гогенштауфенів, встановлення Анжуйського
будинки).
Ця остання війна є, ймовірно, "оригіналом" всіх
інших воєн, зазначених у рядку-хроніці Е символом Т.
На нашу думку, є природне пояснення виявленого
розкладання ДХК ( "сучасного підручника" давньої історії) в суму
трьох зрушень. У пізнє середньовіччя почався неминучий процес
створення глобальної хронології та історії давнини; при цьому був
вперше наведено в порядок накопичився до цього часу історичний
матеріал: розрізнені хроніки, літописи і т.п.
Однак при "зшиванні" всіх цих шматків в єдину схему була
зроблена помилка: чотири примірники однієї і тієї ж хроніки (тобто
хроніки С [1] або С [0], див. вище), що описують в загальному одну і ту ж
історію Європи і Середземномор'я, були сприйняті як різні
літопису, що розповідають про різні події. Внаслідок цього ці
чотири хроніки (літопису) і були "склеєні" не паралельно, як
потрібно було зробити, а послідовно - зі зрушеннями на 333 року, на
1053 року і на 1778 років (в середньому). В результаті з "короткою
хроніки "З [1] вийшла" довга хроніка "Е, сучасний підручник
з давньої та середньовічної історії. Автором були з'ясовані причини,
які могли привести до такої плутанини і які породили саме
такі зрушення (а не будь-які інші). Оскільки аналіз цього
матеріалу вимагає значних історичних екскурсів і далеко
виходить за рамки цієї роботи, то він тут опущений. См.подробності
в книгах [416] і [418].
8. НАКЛАДАННЯ БІБЛІЙНОЇ ІСТОРІЇ НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ІСТОРІЮ.
В "сучасному підручнику" ДХК є й інші шматки, відмінні
від Е, що містять дублікати і також розкладаються в суму кількох
"Зсунутих хронік". Це відноситься, наприклад, до історії, описаної в
Біблії. Вище було повідомлено, що в Біблії є багато дублікатів,
см. хроніку Б. При описі цієї хроніки ми не випадково використовували
ті ж символи-букви, що і при описі "європейської" хроніки Є.
Справа в тому, що біблійна хроніка Б, виявляється, повністю
збігається (тотожна) до частини європейської хроніки Е, яка описує
римсько-грецько-європейську стародавню і середньовічну історію.
Більш точно:
хроніка Е = Т До Т Н Т (хроніка Б)
ююююююююююю
Р С Р П З
ююю
З
ююю
Р
На рис. 39 показано це накладення біблійної хроніки Б на частину
європейської хроніки Е з урахуванням тимчасового масштабу.
Видно, що хроніка Б (= Біблія, Старий Заповіт) накладається на
частина "європейського підручника" Е, укладену в інтервалі від 850 м
до н.е. до 1400 н.е. Однак оскільки в Біблії багато
дублікатів, то весь Старий Заповіт (як і "сучасний підручник" Е)
повністю відновлюється за своєю меншої частини, а саме: по
частини, розташованої правіше 300 р.н.е. Більш того, в
Насправді практично весь Старий Заповіт (як і Біблія і
хроніка Е) відновлюється по своїй частині, яка описує події,
традиційно укладені на інтервалі 960-1500 гг.н.е. При цьому
Новий завіт описує, ймовірно, події, що мали місце в XI ст. н.е.
в Новому Римі (Константинополі).
Зі структури виявлених дублікатів випливає, зокрема, що
"Епоха Ісуса" (початок н.е.) є дублікатом "епохи Гільдебранда"
- знаменитого Григорія VII (XI ст. Н.е.). Саме "епоха
Гільдебранда "відкриває собою еру хрестових походів, знаменується
знаменитим розколом церков (1054 р н.е.) і дає початок нової,
реформістської церкви Гільдебранда в Європі. Однак аж ніяк не слід
думати, ніби римський папа Григорій Гільдебранд і був "оригіналом"
для Ісуса Христа. Швидше навпаки, "біографія Гільдебранда XI століття
н.е. "стала відображенням реальної діяльності Ісуса Христа,
розгорнулася дійсно в XI столітті н.е. і, швидше за все, в Новому
Римі - Константинополі. Детальніше про це див. У наших книгах [416],
[429].
Накладення хроніки Б (= Старий Заповіт) на частину європейської
хроніки Е було отримано в результаті формального застосування
описаних вище математичних методик. продемонструємо це
накладення на прикладі графіків обсягу, порівнюваних за допомогою
коефіцієнта р (Х, Y) (див. вище). Розглянемо інтервал від 800 м н.е.
до 1300 р.н.е. в історії Італії та Європи в цілому.
Як тексту Х, що описує цей період (А, В), візьмемо
суму двох фундаментальних монографій: Б.Нізе [145] (від 800 м до
н.е. до 552 м н.е.) і Ф.Грегоровіус "Історія міста Риму в
середні віки "(тт. 1-5, СПБ, 1902-1912), де описаний інтервал 300 -
1300 рр. н.е. (і далі). Стикуючи ці два тексти на їх загальному
інтервалі 300-552 рр. н.е., отримуємо текст Х, що описує вже весь
інтервал (А, В). Цей текст був потім розбитий в об'єднання
фрагментів Х (Т), що дозволило побудувати графік обсягу "голів" Х (Т)
на всьому інтервалі від 800 м до н.е. до 1300 р н.е. довжиною в 2100
років.
Тепер розглянемо Старий Заповіт. Слід побудувати для нього графік
обсягу "голів" і порівняти цей графік з відповідним графіком для
Х. Труднощі: в Біблії немає достатньо докладної тимчасової шкали.
Однак, як було вже зазначено, Біблія допускає практично
однозначне розбиття на "глави-покоління" Б (Т), де порядковий номер
Т змінюється від 1 до 170. Розглянемо перші 137 "глав-поколінь",
тобто від книги Буття до книги 4 Царств. Оскільки 1-4 Царств
дублюють книги 1-2 Хронік, то "голови" 138-167 дублюють
"Глави" 98-137 і тому зараз нас не цікавлять. "Голови" 103-137
описані в 3-4 Царств з докладними хронологічними вказівками, що
дозволяє досить точно визначити довжину описаного тимчасового
інтервалу: 341 рік. (Див. Також визначення цього інтервалу в [416]).
Для решти "глав" 1-102 такі докладні хронологічні
вказівки в Біблії відсутні, тому для визначення довжини
описуваного в них тимчасового інтервалу довелося вступити більш
грубо. Аналіз "глав" 1-102 показав, що практично кожна з них,
описуючи події одного покоління, пов'язує його з яким-небудь
центральним персонажем - "правителем", тривалість "правління"
якого і може бути прийнята за "тривалість покоління". вище ми
вже повідомляли, що середня тривалість правління становить 17,1
року (з давньої та середньовічної історії, зафіксованої в
письмових джерелах), тобто округлено 17 років.
Спираючись на це середнє значення, ми отримуємо, що період,
"Покритий" 102 поколіннями, може бути приблизно оцінений в 102
х 17 = 1734 року. Отже, можна вважати, що період, описаний в
"Історичної частини" Старого завіту (за вирахуванням книг
моралістичні змісту), становить +1734 + 341 = 2075 років. ця
цифра, як ми бачимо, виявляється надзвичайно близькою до 2100 років -
до довжини періоду, описаного в тексті Х (див. вище). Тому можна
порівняти графіки обсягу "голів" для Х і для Старого завіту. Для цього
потрібно віднести обидва ці тексти до однієї і тієї ж часовій шкалі.
В якості найпростішої шкали, загальною для Х і для Б, ми
візьмемо розбиття всього інтервалу (А, В) = (від 800 р н.е. до 1300
м н.е.) на 19 відрізків, виникає, якщо ми відзначимо і виділимо на
(А, В) всі епохи (Т), виявлені нами при аналізі ДХК. Межі
отриманих 19 відрізків задаються наступними 20 датами: 800 м до
н.е., 770, 750, 520, 380, 100 м до н.е., 14 р н.е., 98, 235,
305, 493, 552, 715, 901, 1002, тисячі п'ятьдесят-чотири, 1250, тисячі двісті шістьдесят вісім, 1300. Оскільки
відрізок (А, В) може бути накладено (внаслідок рівності довжин) на
період, описаний в Старому Завіті, ми отримуємо відповідне
розбиття послідовності "глав-поколінь", що складають текст
Б, на наступні 19 груп:
період 800-770 рр. до н.е. в Б не описаний;
(770-750) рр. до н.е. відповідає "чолі-поколінню" Nо 1;
(750-520) - "главам" 2-14;
(520-509) - "чолі" 15;
(509-380) - "главам" 16-23;
(380-100) - "главам" 24-39;
(100 м до н.е. - 14 р н.е.) - "главам" 40-46;
(14-98) - "главам" 47-50;
(98-235) - "главам" 51-59;
(235-305) - "главам" 60-62;
(305-493) - "главам" 63-73;
(493-552) - "главам" 74-78;
(552-715) - "главам" 79-88;
(715-901) - "главам" 89-97;
(901-1002) - "главам" 98-102, 141, 142;
(1002-1054) - "главам" 143-147;
(1054-1250) - "главам" 148-162;
(1250-1268) - "чолі" 163;
(1268-1300) - "главам" 164-167.
В кінці списку ми використовували те, що "голови" 141-167
дублюють "глави" 103-137. Отже, ми ввели в обох текстах Х (Рим) і
Б (Біблія) одну і ту ж временну'ю шкалу. Після цього був
підрахований обсяг фрагментів, що описують кожен з перерахованих
19 відрізків. Обсяг кожного фрагмента був усереднений, тобто розділений на
довжину (в поколіннях) описуваного відрізка. Наприклад, обсяг "глав"
2-14, що описують відрізок N 1, дорівнює 59 віршів, а довжина відрізка -
13 поколінь, тобто середнє значення обсягу (на покоління) одно
59/13 = 4,54. Отримані графіки см. На рис. 40. Чорним кольором
відзначені всі локальні максимуми (сплески) обох графіків обсягу.
Вражаюче, що всі вони, крім одного, відбуваються в одних і
тих же точках. Важливо також, що всі дублікати-епохи (Т), відмічені
на рис.40 трикутниками, практично збігаються з сплесками
неусредненного графіка обсягу "голів" Біблії, підрахованого для
"Поколінь" 1-137.
На рис. 40 видно, що всі трикутники розташовані близько від
основних сплесків графіка обсягу. Зокрема, всі ці
епохи-дублікати серії Т відразу виділяються із загальної маси
"Глав-поколінь" Біблії вже хоча б тим, що в них графік обсягу
робить локальні скачки, сплески. Дублікати серії Т - найбільш
детально описані "глави" в рядку Б.
Слідуючи методиці [416] обчислення р (Х, Y), можна кількісно
оцінити близькість цих двох точок сплесків обох графіків.
Підрахуємо довжини відрізків, на які ці точки розбивають
послідовність 1, 2, ..., 19. Отримуємо р (Х, Y) = 1,4 / (10 в ступені
4), що вказує на залежність текстів Х і Б (для числа максимумів,
рівного 8). Ця близькість настільки велика, що для двох
незбіжних векторів в дискретної моделі (див. [416]) вона є
найменшій можливій, так як розбіжність є лише в одній
координаті. Отже, в рамках принципу кореляції максимумів,
тексти Х і Б описують "одні і ті ж події", що, звичайно, різко
суперечить усталеному сьогодні погляду на зміст цих
текстів і відповідних їм історичних епох.
Виник накладення описуваних в Х і в Старому завіті
історичних подій один на одного означає, зокрема, накладення
ізраїльського і юдейського царств (описаних в 1-4 Царств і 1-2
Хронік) на частину Священної Римської імперії 962 - 1300 рр. н.е.
Це узгоджується з незалежним накладенням, отриманим вище на основі
незалежної методики виявлення династій-дублікатів. ці династії
накладаються один на одного внаслідок аномальної малості
коефіцієнта з (М, Н), що вказує на залежність династій. Ще раз
нагадаю, що всі хронологічні результати, отримані описаними
методиками, повністю узгоджуються один з одним, що є
серйозним аргументом на користь об'єктивності системи виявлення
дублікатів.
При накладенні біблійних подій на події європейської
(Італійсько-німецької та східно-європейської) історії відбуваються, в
Зокрема, такі ототожнення. Знамениті події за царя
Седекії (війна з фараоном, Навуходоносором, падіння іудейського
царства, захоплення Єрусалиму, вавилонський полон) накладаються на
події кінця XIII в. н.е. в Італії, а саме: війна в Італії,
захоплення Риму, перенесення Понтифікального престолу з Риму до Франції
до міста Авіньйон, повне підпорядкування папства французької корони
( "Полон папства"). Біблійне 70-літній вавилонський полон
є відображенням (дублікатом) знаменитого 70-річного
авіньйонського полону пап (1305-1376 рр. н.е.), [20]. подальші
біблійні події, описані в книгах Ездра, Неємія, Естер
(Повернення в Єрусалим, "відновлення храму") є
відображеннями відповідних подій у Візантії та Італії 1376-1410
рр. н.е. (Повернення папського престолу в Рим), а також деяких
подій з російської історії XV-XVI століть н.е.
Для зручності зіставлення біблійних і європейських подій
наведемо розшифровку символів-букв рядка Б (Біблії), вказавши для
кожної букви кістяк відповідної біблійної легенди.
Отже, хроніка Б =
(Т) = легенда про Адама і Єву;
(К) = Каїн і Авель, Енох, Ірад, Мехуяїл, Мафусаїл, Ламех, Сиф,
Енош, Кенан, Магалал'їл, Яред;
(Т) = Ной, "потоп", загибель і відродження людства;
(Н) = Сім, Хам, Яфет, "сини Яфета";
(Т) = "вавилонське стовпотворіння", розсіювання народів;
(К) = Арфаксад, Сала, Евер, Пелег, Реу, Серух, Нахор, Фарра,
Авра;
(Т) = Абрам, Сара, "боротьба" з фараоном;
(К) = Абрам, Аран, розділ на два царства, основні біблійні
патріархи - Ісаак, Ісав, Яків, Юда, Йосип;
(Т) = історія перебування Йосипа в Єгипті, служба у фараона,
"Легенда про жінку";
(Т) = Мойсей, війна з фараоном, вихід народу з Єгипту, створення
законів Мойсея;
(Н / П / Р) = смерть Мойсея, Ісус Навин, війна і завоювання "землі
обітованої ", історія" суддів ";
(Т) = Веніямин того часу, війна;
(Т) = Рут, Саул, Самуїл, Давид;
(Р) = ізраїльське і іудейське царства;
(Т) = війни з фараоном, Навуходоносором, падіння іудейського
царства, початок вавилонського полону (аналога знаменитого
"Авінонского полону пап"), зруйнування Єрусалима;
(З [а]) = вавилонський полон, повернення з 70-річного полону,
нове "фундамент храму".
Щоб ототожнити ці події з відповідними
європейськими, потрібно звернутися до рис. 39, на якому хроніка Б
(Тобто Біблія) зображена зверху, і зіставити її символи з
відповідними розшифровками "європейських символів".
9. ГІПОТЕЗА: історія, описана в дійшли до нас хроніки,
ПОЧИНАЄТЬСЯ ЛИШЕ ПРИБЛИЗНО З X СТОЛІТТЯ Н. Е.,
Тобто МИ НЕ ЗНАЄМО - ЩО БУЛО РАНІШЕ X СТОЛІТТЯ Н. Е.
Підіб'ємо деякі підсумки. З виявленого автором розкладання
ДХК ( "сучасного підручника" давньої історії) слід: практично
вся частина "сучасного підручника", розташована раніше 900 р н.е.,
складається з дублікатів, "оригінали" яких знаходяться на тимчасовому
інтервалі 900-1600 рр.н.е. Зокрема, кожна подія, описане в
"Сучасному підручнику" раніше 900 р н.е. є сумою декількох
(В основному двох, трьох, чотирьох) більш пізніх подій. Для того,
щоб встановити роки цих подій, потрібно на ДХК провести
вертикальний відрізок і відзначити ті події, які він при цьому
висікає на чотирьох рядках-хроніках С [1], C [2], C [3], C [4]. іншими
словами, "сучасний підручник" це - шарувата хроніка, склеєна з
чотирьох зсунутих один щодо одного шматків, практично
тотожних один одному.
"Підручник" ДХК не містить ніяких несподіваних дублікатів, починаючи
з середини XIII ст. н.е. і ближче до нас. На інтервалі 900-1300 рр.
н.е. дублікати вже присутні, наприклад, блок С (див. рис. 39),
прообраз якого - імперія Габсбургів - розташований вище 1300 р
н.е. Зокрема, частина "сучасного підручника", що описує період
900-1300 рр. н.е., є "сума" двох хронік: деякій реальної
хроніки, яка описує реальні події 900-1300 рр. н.е. (Ймовірно,
ця хроніка була досить бідною), і реальною хроніки, яка описує
події епохи Габсбургів (1300-1600 рр.).
Глобальна хронологія була завершена в кінці XVI - початку XVII
ст., і саме тут (що дуже важливо) закінчується останній період
З, "опустився" вниз при хронологічних помилках і породив "в
давнини "дублікати (див. літери" С "на ДХК, рис. 39). Вся ДХК - це
шаруватий документ, багато подій, що вважають за стародавніми, складаються з
декількох більш пізніх подій, описаних в опустилися вниз
хроніках C [2], C [3], C [4], накладених на хроніку C [1]. застосування
наших методик до періоду 1300-1900 рр. н.е. ніяких дублікатів на
цьому інтервалі не знайшло, що вказує на достовірність
хронологічної схеми 1300-1900 рр. "Підручник" ДХК виник з більш
короткої хроніки C [1] (або C [0]) в результаті ненавмисних
хронологічних помилок, про які ми розповімо далі, а також,
ймовірно, в результаті навмисного спотворення хронології певних
періодів середньовічної історії. Про причини таких навмисних
хронологічних спотворень ми розповімо в наступних наших публікаціях
на цю тему.
Розкладання ДХК в суму чотирьох хронік дає попередню відповідь
на два фундаментальних питання:
1) яка була "реальна історія", і
2) як вийшов з неї "сучасний підручник"?
Мабуть, "реальна історія" (тобто історія, описана в
дійшли до нас письмових джерелах) починається приблизно з X-XI
ст. н.е. (І ближче до нас); раніше X ст. є вельми незначні
дані, розташовані на інтервалі 300-1000 рр. н.е. Усе
інші епохи, поміщені в "сучасному підручнику" раніше X ст.н.е.,
є різними відображеннями подій X-XVI ст. н.е. Біблійна
історія (Старий і Новий заповіти) укладається в інтервал X-XVI ст. н.е.
10. ХРОНОЛОГІЧНА ВЕРСІЯ МОРОЗОВА І КОНЦЕПЦІЯ АВТОРА.
Зазначена вище концепція автора відрізняється від версії
Н.А.Морозова приблизно настільки, наскільки його концепція
відрізняється від скалігеровской. Наприклад, по Н.А.Морозову, основні
біблійні події відбувалися в III-V ст. н.е. (Що приблизно на
тисячу років пізніше скалігеровской датування), а згідно з результатами
наших методик ці події відбувалися в X-XVI ст. н.е., що приблизно
на тисячу років пізніше, ніж припускав Н.А.Морозов. концепція
автора цієї роботи повністю усуває гіпотезу,
сформульовану Морозовим, ніби більшість античних текстів -
фальсифікати Епохи Відродження. Як видно з ДХК, всі ці тексти,
написані безпосередньо перед Епохою Відродження і під час неї,
описують реальні сучасні їм події та ні в якій мірі
фальсифікатами не є.
Наведемо приклад: "Альмагест" Птолемея. центральним пунктом
звинувачення Альмагеста в фальшивість [141] було, зокрема, те, що в
ньому прямо сказано про проведення спостережень при імператорі Римської
імперії Антоніна Пія, в той час як астрономічні дані (тут
ми маємо на увазі латинський текст, див. вище) явно вказують на
VII-XIII ст. н.е. або навіть на VII-XVI ст. н.е. (Як на епоху
остаточного завершення Альмагеста). Однак ніякого
протиріччя тут немає. Звернемося до ДХК на рис. 39. При сумарному
зсуві 1053 + 333 = 1386 років імператор Антонін Пій виявляється в
XVI ст. н.е. і накладається на період 1524-1547 рр. н.е.
(Скалигеровской датування правління Пія: 138-161 рр. Н.е. [20]).
Цікаво, що "Антонін Пій" накладається в точності на епоху
перших видань Альмагеста. Перше латинське видання в 1537 р
грецьке 1538 р, "переклад" Трапезундского в 1528 г. Все це
відбувається при "Антоніна Пія", який і названий на Альмагесте. Автор
латинського видання нікого не обманював, вписуючи в текст ім'я
правителя, при якому проводилися спостереження.
У нас є чудова можливість перевірити цей результат
іншим незалежним чином. З огляду на накладення Римської імперії
I-III ст. н.е. на імперію X-XIII ст. н.е. і імперію Габсбургів
(Див. ДХК) можна спробувати прямо вказати імператора епохи
Габсбургів з ім'ям "Пій". Епоха, безпосередньо передує
першим виданням Альмагеста - початок XVI ст. - "накривається" відомим
імператором Максиміліаном I (1440-1519). Саме при ньому повинні були
проводитися астрономічні спостереження, якщо видання книги
послідувало практично відразу після її написання. Повне ім'я цього
імператора містить, виявляється, наступну формулу:
Максиміліан Кайзер Пій Август (див. Рис. 41).
Аналогічним чином ідеально поєднуються (при зазначених на ДХК
зрушеннях) епохи Альберті і Вітрувія (див. параграф 1).
11. ГІПОТЕЗА Про ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
Помилково хронологічному ЗРУШЕНЬ ПРИ НАПИСАННІ ІСТОРІЇ СТАРОЖИТНОСТІ.
11.1. ПОМИЛКА НА ТИСЯЧУ РОКІВ В датування ЖИТТЯ ХРИСТА
Ці хронологічні зрушення пояснюються помилками, допущеними
середньовічними хронології XV-XVII століть н.е. при датуванні
середньовічних подій. Першою причиною помилок було недосконалість
записи дат в середні століття (див. подробиці нижче в пункті 11.4 і в
[419]). Головна помилка середньовічних хронології полягала в тому, що
вони неправильно датували народження (або розп'яття) Ісуса Христа. вони
помилилися НА ТИСЯЧУ РОКІВ і пересунули Ісуса Христа з XI століття н.е.
(Що добре видно з рис.33) в I століття н.е. Цей тисячолітній зсув
породив велику плутанину в датуванні багатьох документів,
використовували рахунок років "від Різдва Христового". В результаті
середньовічні події X-XVII століть н.е., описані в таких літописах,
були неправильно датовані і опустилися вниз приблизно на тисячу років.
11.2. Пізно ПЛУТАНИНА між датами ПІДСТАВИ ДВОХ Римова.
Одним із наслідків зазначеної плутанини в датах стало, ймовірно,
змішання двох подій - заснування Риму на Босфорі (Константинополя) і
заснування Риму в Італії.
До перших хронологів (мабуть, в XIV-XVI ст. Н.е.) дійшло
кілька документів приблизно одного змісту, що описують одну й
ту ж історію Риму на Босфорі (Константинополя), наприклад,
кілька версій типу "Історії" Лівія. Написані різними людьми і
з різних позицій, на різних мовах, з вживанням різних
імен-прізвиськ для одних і тих же діячів (царів), ці хроніки
зовні сильно відрізнялися один від одного. Виникло природне запитання
про прив'язування цих документів один до одного, зокрема, перед
хронології постала проблема: на яких принципах повинна бути
заснована така прив'язка? Одним із запропонованих способів був,
ймовірно, такий: у багатьох хроніках рахунок років вівся "від заснування
Міста "(див., Наприклад," Історію "Лівія). Тому для прив'язки
документів цього типу до хронології середньовіччя досить було
обчислити дату "підстави Міста" (Риму).
Підстава Риму = Константинополя (пізніше названого Новим
Римом) роздвоївся. З'явилося (по Скалигер) ще одне "підстава
Рима "- нібито, в 753 році до н.е., тобто на тисячу років більш раннє,
ніж підстава (по Скалигер ж) Нового Риму на Босфорі нібито в 330
році н.е. Це - один із проявів тисячолітнього хронологічного
зсуву, який почав відкидати в далеке минуле події середніх
століть.
Але в римській історії відомі навіть не два, а три "підстави
Рима ". Перше" підстава "Скалигер відніс в 753 рік до н.е. і назвав
його підставою Риму в Італії. Друге "підстава" - Риму на Босфорі
(Нового Риму) Скалигер "датував" 330 роком н.е. (що було,
ймовірно, теж помилково). (До речі, можливо, Рим на Босфорі був
названий Новим, оскільки сюди столиця була перенесена з давньої
Олександрії, з Єгипту, а аж ніяк не з італійського Риму).
У багатьох середньовічних документах присутній
плутанина між двома Римами: в Італії та на Босфорі. Вважається, ніби
Костянтин I близько 330 м н.е. переніс столицю з Риму в Італії на
Босфор в селище Візантій, яке нібито в 330 р н.е. отримало
офіційне найменування "Нового Риму" [56], с.26.
Пізніше Новий Рим став називатися Константинополем [56], с.26.
Сьогодні вважається, що обидва Риму були столицями великих імперій.
Давно відмічено, що жителі Нового Риму називали себе "римлянами"
(Ромеями їх нібито називали інші народи), тому ромейської
імперія - це Римська імперія (як і італійська).
Поряд зі скалігеровской легендою про перенесення столиці імперії
з італійського Риму в Босфорську Рим є зустрічне
твердження (в тій же самій скалігеровской історії) про
перенесення столиці імперії ІЗ Босфорської Риму В ІТАЛІЙСЬКИЙ (ймовірно,
саме ця легенда і відповідає дійсності). Ця спроба була
зроблена нібито в 663 р н.е., причому знову-таки імператором
Костянтином (але вже не I, а III), який, ніби-то, не завершив до
кінця підприємство, оскільки був убитий в Італії [141]. зазвичай
вважається, що Босфорську Рим - грецька столиця. Однак великий
відсоток візантійських монет забезпечений латинськими, а не грецькими
написами (як і італійські монети).
Знаменита легенда про заснування Риму повідомляє, що в
Насправді було засновано два міста: один Ромулом, інший
Ремом (див. Т.Лівія). Обидва засновника мають близькі імена. потім
Ромул "вбив" Рема і залишився тільки один Рим - столиця (Лівій, кн.1,
гл.1). Можливо, це - відображення плутанини між двома Римами, тим
більше, що деякі стародавні хроніки називають засновників обох
столиці не Ромул і Рем, а "Ром і Рим", що практично ототожнює
імена засновників [218], с.18.1.Б. 170-175. Сьогодні вважається,
що під "Містом", із заснування якого починається рахунок в
римських документах, розуміється завжди Рим в Італії. але
середньовічні автори XII-XIV ст. н.е. були не настільки категоричні.
Більш того, за словами, наприклад, Віллардуен, цей (Рим на Босфорі)
"Місто височів над усіма іншими, як їх пан ...
Візантійці ЗАЛЮБКИ НАЗИВАЛИ ЙОГО ПРОСТО "МІСТОМ" (! - А.Ф.) ... то
є МІСТОМ переважно, ЄДИНИМ МІСТОМ (Ш.Діль, "Основні
проблеми візантійської історії ", М., 1947, с.28).
Таким чином, рахунок років "від заснування Міста" у багатьох
документах може мати на увазі Рим на Босфорі (який, ймовірно, і
був заснований РАНІШЕ італійського Риму).
Вважається, що Костянтин I "переніс з Риму в
Константинополь багато установ ... і звелів побудувати ... палаци
Системний підхід при зразком їх (сенаторів - А.Ф.) римських осель ...
Візантійська імперія продовжувала називатися Римською імперією
(Ш.Діль, там же, с.28). Однак, зовсім інше "вплив" Нового
Рима на Рим в Італії добре відомо і було дуже велике. "Рим VII і
VIII ст. являв собою ПОЛУВІЗАНТІЙСКІЙ місто (! - А.Ф.) ...
ГРЕЦЬКЕ богослужіння відбувалося в усіх напрямках; ГРЕЦЬКИЙ мову ще
довго вживався як в офіційних актах, так і в побуті ...
Норманские королі з гордістю носили чудове вбрання
ВІЗАНТІЙСЬКИХ імператорів "(Ш.Діль, с.31-32). В скалігеровской
історії з роздратуванням відзначається т.зв. "Фікція, за яку
візантійці вперто трималися цілі століття: візантійці стверджували,
НІБИ ВОНИ ІСТИННІ римляни ... візантійські імператори продовжували
дивитися на себе, як на єдино законних імператорів ... У всіх
візантійських істориків греки взагалі виявляються "римлянами" ... Для
розрізнення (побоювалися плутанини! - А.Ф.) від західної середньовічної
імперії візантійську довільно (?! - А.Ф.) назвали ромейської або
романської імперією ... Найменування Романія (Румунія - А.Ф.) ... з
Візантії перенесено було на Равеннский екзархат для позначення цієї
.... країни Італії "[46], с.51. Ми недарма так докладно
висвітлили плутанину двох Римів.
З наведеної вище ДХК і її розкладу в суму чотирьох хронік,
випливає гіпотеза, що СПОЧАТКУ БУВ ЗАСНОВАНИЙ РИМ на Босфорі (названий
Константинополем, а потім Стамбулом), і було це приблизно в XI столітті
НОВОЇ ЕРИ (а не в 330 році н.е.). І лише потім, приблизно через 330
або 360 років, тобто десь уже в XIV столітті н.е. був заснований (як
столица) Рим в Італії. Якщо потім середньовічний хроніст сплутав
підставу Босфорської Риму (в XI столітті н.е.) з основою італійського
Рима в XIV столітті н.е., то міг виникнути хронологічний зсув
приблизно на 330 (або 360 років). В результаті хроніст підклеїв один до
одному дві хроніки з таким зрушенням і отримав подовжену історію,
містить дублікати. І сьогодні ми за допомогою математичних методів
виявляємо їх усередині "скалігеровской підручника".
Виникає природне запитання - яким має бути новий "підручник
нової короткої історії "? Виявлене нами розкладання ДХК в суму
чотирьох коротких хронік дозволяє дати відповідь на це питання, правда,
поки в досить грубих рисах. Приблизна схема нової хронології
(І, отже, нової історії) показана на ріс.42. Потрібно "підняти
вгору "і накласти один на одного всі історичні періоди, відмічені
на ДХК однаковими буквами-символами. Вийде картина, показана
на ріс.42.
Після "повернення на місце" всіх стародавніх хронік, "опустилися
вниз "з періоду X-XVII ст. н.е., ми отримуємо, що за ступенем
освітленості історія Європи, Близького Сходу і Єгипту виявляється
приблизно такий же, як і історія т.зв. "Молодих культур" -
Скандинавії, Росії, Японії. Можливо, що "вирівнювання
культур "відображає природне обставина: більш-менш
одночасне зародження цивілізації в різних регіонах і
паралельний розвиток.
11.3. Скалигер І Тридентський собором.
СТВОРЕННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ Хронологія СТАРОЖИТНОСТІ В XV-XVI СТОЛІТТЯХ.
Вище ми відзначили, що дублікати на ДХК виявлені тільки раніше
"Епохи Скалігера", але - не пізніше. Таким чином, ми знову
зіткнулися з тим, що час діяльності Скалігера і Петавіуса
якось пов'язано з виявленими нами ефектами в давньої хронології та
історії. Нагадаємо, що саме група Скалігера-Петавіуса
зафіксувала "історичну традицію", що ліг в основу
"Сучасного підручника" ДХК. Виявляється, версія
Скалігера-Петавіуса народилася у важкій боротьбі, яка велася по
хронологічним питань (!) в кінці XVI - початку XVII ст. більш
того, виявляється, версія Скалігера була далеко не єдиною.
Їй протистояли якісь інші точки зору, представники
яких "програли сутичку". Ось, наприклад, інформація про деякі
події того буремного часу, епохи 30-річної війни в Європі, хаосу
і анархії.
"Досить згадати знаменитого Хронологія Йозефа Скалігера,
виступав проти григоріанської реформи "[77], с.99.
Підготовка до цієї реформи почалася на Латеранському соборі 1514 р
Зараз вважається, що основним питанням, дебатувати в зв'язку з
реформою, був зсув дати рівнодення. Але це тільки один з
багатьох серйозних питань, що обговорювалися в зв'язку з календарної
реформою. Одним з епіцентрів боротьби був так званий
Юліанський період Скалігера. Великий Індиктіон - це період в 532
року, який у Візантії (як сьогодні вважається) називався
Індіктіон, на Заході - Великим Кругом. "Важко визначити з
достатньою точністю, коли і де період цей вперше увійшов
в вживання "[77], с.99.
Передбачається (оригіналів документів немає), що він був
відомий пасхалісти Нікейського собору IV ст. н.е. існує і
модифікація цього Великого індіктіон: період в 7980 років. цей цикл
також вважається "древнім", проте, як раптово з'ясовується, "вийшло
так, що в науку про хронологію цей древній цикл увійшов тільки в
Наприкінці XVI в. під назвою "Юліанського періоду". І він увів його в
науковий обіг видатний енциклопедист і хронологія ... Жозеф
Скалигер (1540-1609) в своєму трактаті "Нова праця по поліпшенню
відліку часу "... Праця цей побачив світ в 1583 р, майже
одночасно (! - А.Ф.) з григоріанської реформою, принциповим
противником якої вчений (Скалигер - А.Ф.) залишався до кінця
свого життя. (Тут мова йде вже про створення глобальної хронології
і календаря стародавнього світу - А.Ф.) Спираючись на праці візантійських
хронологів, спадкоємців олександрійської вченості, Скалигер наполягав
на те, що тільки юліанський календарно-хронологічна система
може забезпечити безперервний рахунок років у світовій хронології "
[77], с.106.
Навколо цієї хронології і всієї концепції Скалігера велася
якась боротьба: "У цьому сенсі парадоксальним залишається факт,
що той самий період (Скалігера - А.Ф.), без якого не може
обходитися ... хронологія наших днів, був визнаний папою Григорієм
XIII непридатним для календаря "[77], с.107. І в цей же час
відбувається знаменитий Тридентський собор (1545-1563), на якому був
створений канон Біблії, тобто зафіксована, зокрема, знаменита
біблійна хронологія "від створення світу".
Взагалі, вся ця епоха проходить під прапором боротьби з
протеcтантізмом. "У Римі створили центральний інквізиційний
трибунал ... Був введений "індекс заборонених книг" ... Велику роль
в цих реакційних заходах католицької церкви відіграв
Тридентський собор ... Все твори протестантів і їх вчення були
віддані анафемі ... Значення Тридентського собору для подальшої
діяльності католицької церкви було дуже велике "[91], т.2,
с.107-108.
І в цій обстановці виходить у світ хронологічний працю
І.Скалігера, що грав важливу роль в обгрунтуванні
авторитетності і старовини інститутів католицької церкви, яка виросла
з римської історії. На нашу думку, необхідно підняти архіви
Тридентского собору (або те, що від них залишилося) і провести ревізію
всіх збережених документів цієї бурхливої епохи, причетних
до боротьби навколо хронології Скалігера.
11.4. УНІВЕРСАЛЬНА ПОМИЛКА, ЯКА МОГЛА
ПРИЗВЕСТИ ДО хронологічному зрушення при НАПИСАННІ ІСТОРІЇ СТАРОЖИТНОСТІ.
ПРИКЛАД: X.III ВЕК означає КОЛИСЬ: ХРИСТА III ВЕК.
Тут ми сформулюємо гіпотезу, яка може пояснити
причину виникнення хронологічних зрушень, а також пояснити
той факт, що таких зрушень - кілька (а не один).
коротко:
1) Спочатку дати записувалися у вигляді деяких словесних
формул, що піддавалися потім скорочень.
2) Потім вихідний сенс скорочення забувався.
3) Пізніші хронології розглядали ці літери не як
скорочення якихось імен, а як позначення цифр (раніше літери
позначали також і цифри).
4) Підставляючи замість букв цифри (за стандартними таблицями),
хронології отримували "дати", що відрізняються від вихідних.
5) Оскільки формул-скорочень було багато, то і виникають
зрушень виявилося кілька.
6) Кожна неправильна дешифрування породжувала свій хронологічний
зрушення.
Пояснимо цю думку на прикладах. Наприклад, зсув на 1053 року
(Приблизно на 1000 років) міг виникнути при пізнішому зіставленні
хронології двох різних способів запису дат. Перший спосіб:
а) скорочена форма запису; наприклад, III століття від Христа могли
скорочено записувати як "Х.III", де Х - перша буква слова Христос
(- грец.). Буква "Х" - одна з найпоширеніших середньовічних
анаграм імені "Христос", тому можна припустити, що формула
"Христа I століття" в скороченою записи набувала вигляд "Х.I", "Христа
II століття "-" Х.II ", і т.д.
Очевидно, з цих скорочень виникли прийняті сьогодні
позначення століть: ХI (одинадцятий століття), ХII (дванадцяте століття),
і т.д. Однак в сучасному прочитанні буква Х трактується вже як
цифра "десять". Це спостереження узгоджується з накладенням епохи і
"Біографії" Григорія VII Гільдебранда (народився приблизно 1020 р
папа з 1073 р 1085 г.) на епоху і "біографію" Ісуса Христа
при зсуві на 1053 року. Див. Подробиці в [419] і в Главі 7 Частини 1
цієї книги. Зокрема, III століття від Гільдебранда є III
століттям від початку XI ст.н.е., що і дає XIII століття, тобто X.III століття.
Така форма запису добре узгоджується з тим фактом, що
середньовічні "італійці позначали століття сотнями: Треченто
(Трьохсот роки) - XIV століття, кватроченто (чотирьохсоті роки) - XV століття,
Чинквеченто (п'ятисот роки) - XVI століття "[58], с.25. Ці назви
століть прямо вказують на початок відліку саме в XI ст.н.е., оскільки
ігнорують прийняте сьогодні додавання "тисячі років".
Аналогічно, запис 1300 року (наприклад) могла спочатку
означати I.300, тобто 300-й рік від Ісуса (- грец.). цей спосіб
записи узгоджується з попереднім, так як I300 рік = 300-й рік Ісуса
= 300 рік від початку XI ст.н.е. (Від народження Гільдебранда). У зв'язку
з цим слід, на нашу думку, особливу увагу звернути на те
обставина, що в середньовічних документах (особливо XIII- XVI
ст.) під час запису дат буквами перші літери (що позначають, як
вважається сьогодні, "великі числа") відділялися точками від
останніх, записуючих числа в межах десятка чи сотні.
Така, наприклад, запис латинськими буквами дати 1527 рік на
відомої карті світу - Diogo Ribeiro (див. "Durer Kunst und
Geometrie ", E. Schroder, Berlin, 1980).
Нарешті, другий спосіб: б). розгорнута форма запису дати,
коли формула "від різдва Христового" писалася словами і повністю,
а не замінювалося однією літерою (скажімо, "III століття від Різдва Христового"
замість "X.III століття"). З плином часу інформація про те, що
літери "X" і "I" на початку зазначених вище формул означають перші літери
імен Христос і Ісус, була втрачена.Замість цього буквах були
приписані їх числові значення (раніше цифри позначалися буквами):
X - десять, I - одиниця, тобто "X.III" і "I.300" стали природно
вважати як "тринадцяте століття" і "тисяча триста років". Це призвело до
автоматичного зсуву вниз на 1000 років частини документів,
використовували розгорнуту детальну форму записи дат ( "від
різдва Христового III століття "замість скороченої (" X.III століття ").
Іншими словами, зрушення на 1000 років - це різниця між розгорнутим
способом записи дат і скороченим.
Аналогічний механізм міг привести до появи різноманітних
дат "від створення світу" (див. список вище та в [419]), наприклад,
візантійської дати "створення світу" в 5508 до н.е. оскільки
раніше кожна буква алфавіту відповідала будь-якої цифрі (А =
1 і т.д.), то в древніх документах числа позначалися словами.
Сформулюємо гіпотезу: початкові базисні дати, з
яких починався цей чи інший відлік років, були записані літерними
позначеннями, що складають в осмислену коротку словесну формулу,
зразок описаного вище прикладу. Це "слово = дата" було
скороченням розгорнутої словесної формули, яка описує подію,
послужило поштовхом для початку того чи іншого літочислення. при
буквеному позначенні цифр і при послідовному відліку років від
першого "слова = дати" в цьому слові замінялися букви = цифри (замість
А = 1 ставили В = 2 і т.д.). Це, очевидно, приводило до швидкого
спотворення першого "слова = дати", і надалі все "слова = дати"
ставали безглуздими словами з точки зору того мови, в
якому ці дати записувалися. Ясно, що початковий
змістовний сенс "першого слова = дати" швидко забувався.
Таким чином, в довгому ряді слів = дат, записуючих,
наприклад, послідовні роки від створення світу, можна
спробувати знайти ті рідкісні "перші слова = дати", які не
тільки мають осмислене прочитання (як скорочення розгорнених
словесних формул), а й відповідають реальним подіям, які дали
поштовх рахунку років. Як приклад вкажемо на можливе
виникнення дати 5508 до н.е. Ми вже бачили, що
"Іісусовскіе події" XI століття н.е. (Відбилися і в "біографії"
Гільдебранда, XI століття), могли послужити відправною точкою для початку
рахунки років "від різдва Христового", тобто по "н.е.".
Виділимо дві основні дати, пов'язані з "біографією"
Гільдебранда (див. Деталі в [419]): 1073 рік - його вступ на
папський престол [47], і 1075 рік - рік відомого змови ченч
проти Гільдебранда [47], т.4, с.155-156, і в той же час рік
місячного затемнення, свядиваемого євангеліями зі "столбованіем Христа".
Перерахувавши ці дві дати в дати від створення світу (згідно
візантійської та російської традиції), отримуємо: 6581 = 1 073 + 5508 і
6583 = 1075 + 5508. Записуючи тепер цифри літерами (відповідно
з традиційними правилами, см. [227], с.150), отримуємо такі
слова = дати: 6581 = ¬SФПА, 6583 = ¬SФПГ. Умовний знак "¬",
виділяє в російських (слов'янських) рукописах слова = дати в потоці
інших слів тексту, розглядається сьогодні лише як формальне
позначення "тисячі". Однак не виключено, що цей знак
є просто перекрученою формою первісного написання букви I
(Ісус). Див. Також вище ототожнення букви "I" з "тисячею" в
записи I.300 рік, тобто 1300 рік. Далі, буква Ф писалася також
як Фіта ( "тета", див. старорусские, слов'янські тексти). З
урахуванням цих двох зауважень отримуємо такі слова = дати:
6581 = ISФПА,
6583 = ISФПГ.
Ясно, що ці слова можна розглядати як
очевидні скорочення наступних розгорнутих формул: "Ісус
божественний (бог) тато найясніший (тобто святійший, священний) "
(Тут IS - Ісус, Ф - бог (Теос), П - тато, А - найясніший,
Серпень); і "Ісус божественний тато Григорій (або Гільдебранд)".
Тут "Г" = Григорій. Отже, обидва слова = дати повністю осмислені і
пов'язані з діяльністю Гільдебранда - двома центральними
подіями його "біографії".
Тепер ми можемо запропонувати наступну гіпотетичну
реконструкцію виникнення дати 5508 до н.е. два зазначених
вище події могли послужити відправними точками для початку (в
деяких документах) рахунки років "від папи Григорія", тобто "Від.
Р.Х. "(див. Вище). Записавши скорочено пред'явлені вище розгорнуті
формули (або тільки першу з них), хроніст мав на увазі їх
початковий змістовний сенс і почав відлік років. оскільки
буква А означає I (одиницю) [227], то рахунок років почався з
природної цифри, наприклад: "Ісуса божественного тата рік
перший (тобто А) "- ISФПА. При подальшому рахунку замість А = 1 з'явилася
буква Б = 2 і т.д., тобто слово = дата почало змінюватися. При цьому
початкове слово спотворилося, і зміст вихідного скорочення був
швидко забутий. Наступні слова = дати сприймалися вже лише як
набір букв = цифр, записуючих дати. Пізніші хронології підставили
замість букв відповідні їм цифри і отримали, наприклад, для слова
ISФПА число 6581.
Поряд з документами, які використовували такий спосіб запису
дат, існували й інші, в яких та ж дата - 1073 рік -
була записана як I.073, тобто "Ісуса 73-й рік". для пізніших
хронологів (Скалігера?) буква "I" вже сприймалася як
"Тисяча", і вся дата читалася як "тисяча сімдесят третій рік".
Виникло питання про порівняння цих двох літочислення. порівнюючи дві
різні записи однієї і тієї ж дати, тобто ISФПА (= 6581) і 1.073
(= 1073), і віднімаючи з першого числа другого, хронологія і отримав
число 5508. Тим самим він "дізнався", "вирахував" дату створення світу
в термінах літочислення "від Р.Х.". Очевидно, що той же
результат (тобто 5508 рік до Р.Х.) він отримав би, використовуючи другу
дату ISФПГ = 6583 і віднімаючи з неї 1.075 (тобто одна тисяча сімдесят п'ять). Більш того,
той же результат він отримав би, порівнюючи дві дати ISФПА + t і
1.073 + t, де t - будь-яку кількість років, що минули після воцаріння
папи Григорія VII на престол (1073 р). Іншими словами, для
виконання описаного обчислення не обов'язково було спиратися
саме на "перші слова = дати".
Не виключено, що таким же чином "обчислювалися" і інші
дати "створення світу", яких налічується близько десяти [419]. ці
дати значно різняться один від одного (амплітуда коливань -
близько 2100 років), і першопричина цих розбіжностей може лежати в
використанні різними хроністами для одних і тих же подій
різних словесних скорочень, тобто "Слів = дат". аналогічний
механізм, можливо, лежить в основі виникнення зсуву на 333 або
на 360 років (приблизно). Дати кінця XV-XVI ст. н.е., тобто
періоду правління відомого імператора-цезаря Максиміліана I
(1493 - 1519), могли записуватися, наприклад, так: MCL.III, тобто
"Максиміліана цезаря III-й рік". При пізнішій підстановці цифр
замість латинських букв вийшла "дата" - 1153 рік, що відрізняється від
реальної дати на 343 року. Таким чином, документи, які брали
для позначення дат скорочену формулу MCL. (...) замість
розгорнутої, автоматично (!) опускалися вниз приблизно на 340 років.
Глава 5. Про "ТЕМНИХ ВЕКАХ" У середньовічній ІСТОРІЇ.
1. ЗАГАДКОВЕ ВІДРОДЖЕННЯ АНТИЧНОСТІ У середньовічній РИМІ.
Як видно з ДХК і її розкладу в суму трьох зрушень,
практично всі документи, що вважають за Зараз древніми і описують
події раніше 900 р н.е. (В скалігеровской датування), є,
ймовірно, дублікатами оригіналів, що описують події X-XVII ст.
н.е. Виникає питання: "чи є місце" в історії середніх віків
для "стародавнього світу", т. е. чи не вийде так, що при спробі
розташувати "античні тексти" в середньовіччі ми не знайдемо там
місця з огляду на "щільного заповнення" середньовічної історії вже
відомими нам подіями? Але, як свідчить детальний аналіз, це
не так. По-перше, відбуваються ототожнення епох, які вважалися
раніше різними (див., наприклад, накладення друг на друга цілих
династій, параграф 3) і схожість яких не була помічена раніше.
По-друге, багато періоди середньовіччя покриті мороком зважаючи
повної або часткової відсутності відповідних документів,
"Перенесених вниз". Їх вилучення і перенесення "в старовину" занурила в
штучну темряву багато періоди середньовіччя.
У XVIII-XIX ст. в середовищі істориків склалася своєрідна точка
зору, ніби середньовіччя було періодом "темних віків". нібито
приходять в повний занепад і зникають "великі досягнення
античності ", наукова думка скочується" на печерний рівень ",
великі літературні твори давнини лежать мертвим вантажем і
спливають на поверхню тільки в Відродження [90], с.161).
Причому, зберігають (нібито) ці античні тексти неосвічені ченці,
найпершим обов'язком яких є, нібито, знищення
"Язичницьких" книг.
Вище духовенство нібито в своїй більшості неграмотно [90],
с.166. Великі досягнення "античної" астрономії (теорія затемнень,
обчислення ефемерид планет і т.д.) нібито повністю забуті. А
знаменитий Козьма Індікоплевст (нібито VI століття н.е.), спеціально
досліджував питання про рух Сонця і про зірок, і крен вважає,
що Всесвіт - це ящик, в центрі якого з плоскою Землі,
омивається Океаном, піднімається гора Арарат, а кришка ящика всіяна
зоряними гвоздиками. По кутах ящика - чотири ангели, які виробляють
вітри. Це - рівень середньовічної наукової космографії.
Нібито, зникає карбування монет, скасовується мистецтво
архітектури, поширюється "загальне культурне здичавіння"
[90], с.167. І так далі.
Звичайно, скалигеровской історія середніх віків вказує на
деякі достіжденія цього періоду, проте при емтом
засуджується, наприклад, таке: "Але навіть і ці проблиски
інтелектуальної роботи представляли в Європі VI-VII століть ВИПАДКОВІ
і поодинокі випадки "[90], с.169.
На нашу думку, перед нами не деградація "великої спадщини
минулого ", а зародження цивілізації, поступово створювала всі ті
культурно-історичні цінності, частина яких потім була в силу
хронологічних помилок відкинута в минуле, створивши "в давнину"
примарне світло і оголивши деякі ділянки середньовіччя.
Існуюча сьогодні, наприклад, середньовічна історія Рима при
найближчому її розгляді розкриває величезну кількість темнот,
протиріч, явних безглуздостей, які можуть пояснюватися
спотвореним хронологічним поданням про роль середніх віків.
Вельми побіжно опишемо ситуацію з історією Риму через провідну роль
римської хронології (cм. вище).
Почнемо з цікавого штриха. У знаменитій "Хроніці" Орозия ми
читаємо, що "Еней попрямував З ТРОЇ У РИМ" (!). причому Орозій
додає, що про це йому розповідали ще В ШКОЛІ. Пояснимо: таке
подорож гомерівського героя Енея в Рим скорочує (тобто
вкорочує) скалігеровской хронологію років на 400-500.
Дамо короткий огляд середньовічної історії Риму, спираючись, в
Зокрема, на фундаментальну працю німецького історика Ф.Грегоровіуса
[47].
"З того часу, як держава готовий впало (нібито, VI в.н.е.-
А.Ф.), античний лад Італії та Риму почав приходити в повне
руйнування. Закони, пам'ятники і навіть історичні спогади, -
все було забуте "[47], т.2, с.3-4.
Примусове хронологічне вилучення світських хронік з
історії середньовічного Риму (наприклад, "Історії" Лівія) перетворило
Рим з точки зору сучасної історії в суто релігійний місто.
"Рим дивним чином звернувся в монастир". це загадкове
перетворення колись "світського Риму" (нагадаємо, - залізні легіони,
непохитні герої) в "релігійний Рим" було оголошено "одною з найбільш
великих і дивних метаморфоз в історії людства "[47], т.2,
с.3-6.
Середньовічні свідоцтва про Рим (в скалігеровской
хронології) украй мізерні. Наприклад, говорячи про кінець VI ст. н.е.,
Ф.Грегоровіус (автор фундаментальної праці [47]) повідомляє:
"Події наступних років нам невідомі, так як хроніки того
часу, односкладові і такі ж невиразні, як воно саме, згадують
тільки про бідування "[47], т.2, с.21.
Про події середини IX століття повідомляється: "Історику Риму за цей
період доводиться задовольнятися анналів франкських
літописців, що дають лише дуже скупі відомості, та
життєписами пап, також містять у собі майже одні тільки
вказівки на те, які були зведені споруди і які були
зроблені пожертви. Тому для історика немає надії дати
картину цивільного життя міста того часу "[47], т.3, с.58.
І далі: "У папському архіві зберігалося безліч
церковних актів і Регести ... Втрата цих скарбів (або перенесення
їх "в старовину" - А.Ф.), які загинули безслідно в XII і XIII століттях,
підвела до того, що в наших відомостях про той час з'явився великий
і незгладимий пробіл "[47], т.3, с.121.
Все це мабуть означає, що переважна частина
збережених документів з історії середньовічного Риму відноситься до
часу, починаючи тільки з XI століття н.е.
"Будь в нашому розпорядженні всі ці Регести ... немає сумніву,
що і історія міста Риму з VII по X століття (триста років! - А.Ф.) також
засвітилася б для нас іншим, більш яскравим світлом "[47], т.3,
с.131, кому. 30. "Щоб написати історію міста і увічнити його
чудову долю з часу Піпіна і Карла, не знайшлося ні
одного літописця. Німеччина, Франція і навіть Південна Італія ... дали
нам в спадщину велике число хронік; але римські монахи були
настільки байдужими до історії свого міста, що події,
відбувалися в ньому в цю епоху, залишилися для нас оповитими
цілковитим мороком "[47], т.3, С.125-126.
Передбачається, що "в цю ж саму епоху папство ревно
продовжувало вести свою давню хроніку "(там же, С.125-126).
Але ця папська хроніка, як негайно з'ясовується, також не
є безперервною і зяє величезними прогалинами. "З біографією
Миколи I (це IX століття н.е. - А.Ф.) традиційне ведення книги пап
переривається, і нам в нашому подальшому викладі історії міста не раз
доведеться пошкодувати про відсутність цього джерела "
(Там же, с.127).
Час від часу середньовічні хроніки повідомляють "античні
факти "в застосуванні до середніх століть. Тоді історики починають
говорити про "воскресіння спогадів", про "ремінісценціях", про
"Наслідуванні старине" і т.д. Приклад: "Ми зустрічаємо в X столітті римлян з
прізвисько, що звучать дуже дивно. Ці прізвиська приковують
нашу увагу, воскрешаючи в нашій уяві стародавні пам'ятники "
[47], т.3, с.316.
У скалігеровской історії багато разів спалахувало обговорення
питання про існування сенату і консулату в середньовічному Римі.
Одні вважають, що всі ці інститути (раховані "античними")
існували і в середні віки, інші заявляють, що середньовічні
римляни слідували цим "стародавніми правилами" за інерцією, не надаючи їм
"Колишнього сенсу". Ф.Грегоровіус: "Вони (середньовічні римляни -
А.Ф.) закликають собі на допомогу з могил давнини, що стали вже
легендарними, тіні консулів, трибунів і сенаторів, і ці тіні як
б дійсно (! - А.Ф.) витають у вічному місті протягом усіх
середньовіччя "[47], т.3, с.349.
"Сан консула дуже часто згадується в документах X століття"
[47], т.3, с.409, комм.20. У X столітті "імператор (Оттон - А.Ф.)
прагнув воскресити давно забуті звичаї римлян "[47], т.3, с.388.
Говорячи про опис середньовічного Риму, що зберігся в
знаменитої середньовічної книзі Graphia, Ф. Грегоровіус зніяковіло
заявляє: "Graphia змішує прoшлое до цього" [47], т.3, с.458,
комм.7.
І далі: "Те ж саме явище по суті ми бачимо в Оттоне
III, який з усією пристрастю вводив вцілілі ЗАЛИШКИ римської
імперії, - чини, одягу та ідеї часів цієї імперії, - в свою
Середньовічна держава, де все це виглядало (з точки зору
сучасного історика - А.Ф.) як заплатити ... Прагнення
Облагородити варварських ЕПОХУ ПОДІБНИМИ спогад був
Загальнопоширених (! - А.Ф.) ... В самому Римі X століття було
відновлено (а на нашу думку, швидше за все, розпочато - А.Ф.)
продовження неоціненною книги пап, перерваної на життєписі
Стефана V, - саме у формі коротких таблиць, званих
каталогами ... У каталогах позначені лише імена пап, їх
походження, час правління і потім докладено коротеньке
виклад окремих подій. Ніщо не свідчить так ясно про
варварстві Риму в X столітті, як продовження знаменитої Liber
Pontificalis в її первісної, вкрай недосконалою
формі "(там же, с.458,427,431).
Середньовічні хроніки часто-густо повідомляють факти,
суперечать скалігеровской хронології і підтверджують
виявлені нами три зсуву в ДХК. Так, наприклад, виявляється, що
"Неподалік від Риму Ной (! - А.Ф.) заснував місто і назвав його своїм
ім'ям; сини Ноя, Янус, Яфет і Камез побудували на Палатине місто
Яникул ... Янус жив на Палатине і пізніше, разом з Німврод (! -
А.Ф.) ... спорудив ще місто Сатурна на Капітолії "[47], т.3,
с.437. "У середні століття навіть один пам'ятник на форумі Нерви (в Римі
- А.Ф.) називався Ноїв ковчег "[47], т.3, с.461, комм.26.
Всі ці нібито "безглуздості" (з точки зору традиції) точно
відповідають виявленому вище накладенню ізраїльського і
іудейського царств на імперію X-XIII ст. н.е. в Італії. взагалі:
"Тільки цим античним характером міста, що переважали в ньому в
Протягом всіх середніх століть, можуть бути пояснені багато історичних
події "[47], т.3, с.443. Виявляється, що перші списки пам'ятників
Рима були складені лише в XII в. н.е. і вдають із себе, як
сьогодні вважається, "дивну суміш вірних і помилкових назв
пам'яток "[47], т.3, с.447.
Приклади: "Вона (церква - А.Ф.) була присвячена не тільки
Св.Сергія, але і св.Вакху; ім'я цього святого звучить дивно в цій
древнеязической місцевості; але все-таки воно не становило виняток
в Римі; так як серед римських святих ми знову знаходимо імена інших
древніх богів і героїв; як-то: св.Ахіллеса, св.Квіріна,
св.Діонісія, св.Іпполіта і св.Гермеса "[47], т.3, с.447.
Історія знаменитих архітектурних пам'ятників Риму більш
менш впевнено простежується від нас не далі XI-XIII ст. н.е.
Приклад: "Протягом довгого часу (після" античності "-
А.Ф.) ми не зустрічаємо імені Капітолію; воно зникає зі сторінок
історії (просто він ще не побудований - А.Ф.) "[47], т. 3, с.447-448.
У середньовічних назвах пам'яток Риму панує повний хаос, суміш
"Древніх" і "середньовічних" назв. Приклад: "Храм Вести колись
вважався храмом Hercules Victor, а в даний час археологи
вважають його храмом Кібели; але і цієї богині доведеться, звичайно (?
- А.Ф.), поступитися своїм місцем іншому божеству, яке, в свою
чергу, якою-небудь археологічної революцією буде також
скинуте "[47], т.3, с.469-470. Це нагадує більше гру,
ніж науку.
"Протягом ... більше ніж 500 років непроникний морок ночі
огортає цю місцевість (Капітолій е його околиці. - А.Ф.) ...
Лише завдяки збереженому переказами про те, чим колись був
Капітолій, він знову придбав історичне значення і ще раз (! -
А.Ф.) зосередив в собі політичну діяльність міста, коли
пробудився дух громадянської незалежності. В XI столітті Капітолій вже
був центром всіх чисто міських справ (серед руїн? - адже
скалигеровской історія запевняє нас, ніби Капітолій був зруйнований ще
в глибокому минулому і в такому практично "стертом з лиця землі"
вигляді нібито простояв без змін до нашого часу: [47], т.4 -
А.Ф.) ... Святиня римської імперії воскресла в спогадах римлян,
жваві зборів знаті і народу відбувалися на руїнах
Капітолію (! - А.Ф.) ... Римляни призивалися все в той же
Капітолій, коли стояли бурхливі вибори префектів, коли
необхідно було отримати згоду народу на обрання Калікста II або
потрібно закликати римлян до зброї. Можливо, що своє приміщення
префект міста мав також на Капітолії (спав під відкритим небом? -
А.Ф.), так як префект, призначений Генріхом IV, ... жив саме
тут. Далі, судовий розгляд проводилося теж в палаці,
знаходився в Капітолії (теж серед руїн? - А.Ф.) "[47], т.3,
с.491.
І так далі в тому ж дусі, купу дивацтв і навіть безглуздостей,
але виникли лише тому, що коментатор переконаний, ніби все античне
давним-давно згинуло.
Чи можна допустити, навіть як гіпотезу, що всі ці
зборів, наради, вибори, суперечки, обговорення документів (і їх
зберігання), винесення відповідальних державних рішень,
підписання офіційних паперів і т.д. і т.п. відбувалося на купах
старих зарослих руїн, а не в спеціально облаштованих приміщеннях,
які і були побудовані для цих цілей і саме в цей час, а
зруйновані вони були вже значно пізніше, оскільки в Римі
XIII-XVI століть було достатньо "хвиль руйнувань".
Туман ортодоксальної традиції настільки щільно огортає
Грегоровіуса (а адже це - один з найсерйозніших, "документованих"
істориків Риму і середньовіччя в цілому), що він продовжує своє
виклад, мабуть, не чуючи всій безглуздості описуваної їм
картини, суперечить елементарному здоровому глузду:
"Сидячи на перекинутих колонах Юпітера або під склепіннями
державного архіву, серед розбитих статуй і дощок з написами,
Капітолійський чернець, хижий консул, неосвічений сенатор - могли
при вигляді цих руїн відчувати здивування і занурюватися в
роздуми про мінливість долі "[47], т.4, с.391-392.
Не помічаючи комічної неймовірності таких законодавчих
зборів при папах, що претендують на світове панування, Грегоровіус
продовжує: "Сенатори, які приходили на руїни Капітолію у високих
митрах і парчеві мантіях, мали хіба тільки туманне уявлення про
тому, що колись саме тут оголошувалися державними людьми
закони, вимовлялися ораторами мови ... Ні глузування, жахливіший тієї,
яку пережив Рим! ... Серед мармурових брил (і, додамо від себе, -
засідають на них сенаторів - А.Ф.) паслися стада кіз, тому частина
Капітолію отримала тривіальне назва "Козлин гори" ,... подібно
тому, як Римський форум став називатися "вигоном" (вже не сенаторів
Чи? - А.Ф.) ... "[47], т.4, с.393-394.
Далі Грегоровіус на підтвердження намальованою їм картини
руйнування призводить середньовічне опис Капітолію - єдиний
першоджерело аж до XII століття н.е. Найдивовижніше, що в цьому
тексті, що займає цілу сторінку сучасної книги великого формату
(Петитом) ні слова не говориться про які-небудь руйнування, а
описується середньовічний Капітолій як функціонуючий політичний
центр середньовічного Риму. Говориться про розкішних будинках, храмах і
т.п. Про стадах кіз, що бродять серед цієї золотої розкоші, не говориться
ні слова.
Говорячи про середньовічний Римі X-XI століть, Грегоровіус зазначає:
"Здавалося, Рим повернувся до давно пройшли часи: так само,
як в давнину, Рим тепер мав сенат і вів війну з латинськими і
тусційскімі містами, які, в свою чергу, знову з'єдналися
разом, щоб вести боротьбу з Римом. "А в XII столітті:" Арнольд
(Брешианский - А.Ф.) надмірно віддавався давніх традицій. "(Там
ж, с.412,415). Виявляється, він "відновив" древнє (що вважається
сьогодні античним) стан вершників. Далі, в XII столітті папа
Олександр III "відроджує знову язичницький тріумф стародавніх
імператорів "(там же, с.503).
"Знамените ім'я Аннібала знову з'явилося в середньовічній
прізвища, з якої протягом декількох століть виходили
сенатори, воєначальники і кардинали ... У XIII столітті ... римський
народ перейнявся в цей час новим духом; як в давнину, у
часи Камілла і Кориолана він виступив на завоювання Тусціі і
Лациума. Знову з'явилися на полі брані римські прапори з древніми
ініціалами SPQR "[47], т.4, с.573 і т.5, с.126-127.
Цей список "знову відродилися", "воскреслих" древніх
античних традицій, імен, ритуалів і т.п. можна продовжувати на
багатьох сторінках (що і зроблено нами при побудові ДХК). тут
ж ми обмежуємося лише окремими прикладами.
Єдиними першоджерелами з археології та пам'ятників
середньовічного Риму сьогодні є дві книги, складені НЕ
раніше XII-XIII століть (там же, с.544-545). З точки зору
скалігеровской хронології назви римських пам'ятників,
наведені в цих книгах, часто вважаються помилковими і хаотичними.
Наприклад, базиліка Костянтина названа храмом Ромула (!) (Це
підтверджує виявлений нами паралелізм між Костянтином
і Ромулом [416]). Крім таких ототожнення, середньовічні хроніки
часто-густо вступають в протиріччя з ухваленій сьогодні версією
історії. Наприклад, Рікобальд стверджує, що знаменита "антична"
кінна статуя Марка Аврелія було вилито і поставлена за наказом
папи Климента III (а адже це вже кінець XI століття) [47], т.4, с.568,
комм.74. Грегоровіус розгублено коментує: "Це помилково
стверджує Рікобальд ... "[47], т.4, с.568, комм.74. Яка
аргументація? Така: "Яким чином при такому низькому рівні,
на якому стояло в Римі тоді мистецтво, могла бути виконана
подібна робота з бронзи? "[47], т.4, с.573.
Хронологічні дивацтва, що огортає цю знамениту
статую, час від часу вихлюпуються навіть на сторінки
популярної преси. "Незвичайна історія кінної статуї. Оброслі
легендами, вона таїть у собі чимало загадок. Невідомо, наприклад,
ким і коли вона була створена, де стояла в стародавньому Римі ...
Виявлена вона була в середні століття випадково на одній з римських
площ ... Помилково статую визнали за зображення Костянтина (!? -
А.Ф.). Помилка врятувала її від знищення, на яке церковна
інквізиція прирікала в ім'я "святої віри" "язичницькі"
статуї. "(Див." Известия ", 1980, 16 лютого). Ця точка зору
скалігеровской історії нам добре відома: вдень неосвічені
християнські монахи нібито знищують язичницькі статуї, книги і т.п.,
а ночами потайки відновлюють статуї і ретельно копіюють,
переписують "антична спадщина", щоб донести його крізь темні
століття до вершин Відродження.
У XIII столітті в Римі розцвітає мистецтво, засноване, нібито,
на безжальному розграбуванні древніх античних зборів і
трансформації їх в середньовічні. Наприклад, середньовічні римляни
використовували для поховань, нібито "античні саркофаги". при
цьому, відповідно до трактування Грегоровіуса, тільки в кінці XIII століття
починають з'являтися нові, оригінальні мавзолеї, вже несхожі
на "античні" (в уявленні Грегоровіуса), а тому з
полегшенням названі середньовічними. Втім, тут же
Грегоровіус дивується: "У Римі не збереглося жодного
пам'ятника знаменитих людей першої половини 13 століття. "(т.5,
с.510).
Виявляється, кардинал Вільгельм Фієскі (помер у 1256 році)
"Лежить в античному (! - А.Ф.) мармуровому саркофазі, рельєфи
якого зображують римську весілля, - дивний символ для
кардинала! "Та невже середньовічні кардинали були настільки
бідні, що були змушені користуватися стародавніми саркофагами,
викидаючи з них останки предків? Зрештою це -
блюзнірство. Здоровий глузд підказує нам, що вся справа в
суперечності між нашими сучасними уявленнями про
хронології і справжніми зразками середньовічного мистецтва,
оголошеного потім "античним, тобто дуже стародавнім".
Дуже цікавий сенаторський мавзолей в Арчелі. Цей "монумент
дивним чином, - продовжує дивуватися Грегоровіус, -
поєднує в собі античну старовину із середньовічними формами;
мармурова урна з вакхічних рельєфами ... служить підставою, на
якому височить прикрашений мозаїкою саркофаг з готичною
надбудовою "[47], т.5, с.511.
Де жили могутні пологи гвельфський і гібеллінскіе
аристократії в середньовічному Римі? Виявляється, в руїнах
античних лазень! Так змушені вважати сьогоднішні історики,
стикаючись з дивацтвами скалігеровской хронології. Ось що
повідомляє Грегоровіус: "Могутні пологи володіли схилами
Квірінала і побудували свої зміцнення поблизу форуму часів
імперії ... тут були ... Капоччі, оселився в термах (в лазнях! -
А.Ф.) Траяна, і Конті; тоді як поблизу, в термах Костянтина (! -
А.Ф.), знаходився четвертий замок Колона ... Гігантські руїни
форумів Августа, Нерви і Цезаря легко були перетворені (? - А.Ф.) в
фортеця і Конті спорудили її у вигляді пануючої над містом
цитаделі. "[47], т.5, с.526-527.
Будучи змушеним слідувати скалігеровской хронології,
Грегоровіус, тим не менш, не може не зізнатися, що ніяких
справжніх свідчень існування цієї гігантської башти-фортеці
РАНІШЕ Конті - немає! "Ніщо не доводить, щоб вона стояла вже
багато століть і була тільки збільшена Конті "(там же). Але ж
звідси випливає, що побудував цей замок мабуть сам Конті (як
середньовічну фортецю), а її "найглибшу старовину"
декларували вже потім, коли скалигеровской хронологія стала
відсувати справжні середньовічні будівлі в глибоке минуле.
На закінчення - одне корисне спостереження. багато класичні
"Античні" тексти написані на пергаменті або папірусі. причому
написані вони чудові літературної мови. З іншого боку,
дійсно стародавні тексти написані корявим, коротким стилем.
І це природно. Лише з часом примітивний мову шліфується і
стає високо-літературним. Більш того, в давнину при
листі відтворювалися лише приголосні - як кістяк слова, а
голосні опускали взагалі (або замінювали їх дрібними наголосами
значками). Тому і виникла т.зв. проблема вивіреності багатьох
стародавніх текстів (зокрема, біблійних), тобто - як вставити
"Потрібні голосні", щоб відновити оригінал. Мабуть,
зважаючи рідкості і дорожнечі писального матеріалу в давнину, писарі
просто заощаджували матеріал, скорочували текст (залишаючи лише
приголосні). Виникає природна думка - відточений
літературний стиль свідчить не тільки про тривалу
еволюції культури, а й доступності писального матеріалу, щоб
можна було тренуватися у виробленні гарного мови. наприклад,
папір досить дешева. Але ж в античності паперу не було. як
нам пояснюють сьогодні, античні класики писали на пергаменті.
Наскільки ж був доступний пергамент?
Для того, щоб приготувати один лист пергаменту, потрібно (див.
[141]):
1) здерти шкіру з молодого теляти не досягли 6 тижнів або з
молодого баранчика;
2) розмочувати її до 6 діб в проточній воді;
3) створити міздрю особливим скребком;
4) розпушити вовну гноїння шкіри в сирій ямі і золения
вапном від 12 до 20 діб;
5) обдерти розпушити вовну
6) проквасіть голу шкіру в вівсяних або пшеничних висівках,
щоб видалити з неї надлишок вапна;
7) продубити шкіру рослинними дубильними екстрактами,
щоб вона після висихання стала м'якою;
8) вирівняти нерівності, натираючи пемзою шкіру, попередньо
посипану крейдою.
Це - приготування КОЖНОГО ЛИСТА пергаменту. Все це
ставило пергамент (і папірус) на рівень дорогоцінних предметів, і
таке положення зберігалося аж до винаходу тряпичной
паперу напередодні Епохи Відродження.
А тепер відкриємо працю, наприклад, Тита Лівія.
"Чи буде коштувати праці, якщо я напишу історію римського народу
від заснування столиці? Цього я добре не знаю, як би я хотів і знав,
то не наважився б сказати. Справа в тому, що підприємство це, як я
бачу, і старе і багатьма спробованное, причому, постійно
з'являються нові письменники думають або принести щось нове зі
боку фактичної, або перевершити сувору старовину мистецтвом
викладу ... "
Нас запевняють, що таким складом були написані в I столітті до н.е. 142
(За іншими даними 144!) Книги Тита Лівія. Для вироблення такого
впевненого стилю потрібно було, треба думати, написати БАГАТО чернетки.
Скільки ж пергаменту потрібно для цього!
2. АНТИЧНИЙ історик Тацит І АВТОР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
- Поджо Браччоліні.
Сьогодні вважається, що знаменитий античний римський історик
Тацит жив в I столітті н.е. [194], т.2, с.203,211. Найвідоміше його
твір - "Історія". У скалігеровской хронології книги
Тацита потім надовго зникають з поверхні, нікому невідомі і
спливають лише не раніше XIV-XV століть н.е. Ось що розповідає
нам скалигеровской історія.
"У середньовічних письменників XI-XIII століть безпосереднього
знайомства з Тацитом ЗВИЧАЙНО НІ, його знають тільки на підставі
Орозия ... У XIV столітті Тацит стає більш відомим. рукописом
з Монтекассино користувався (між 1331-1334 рр.) Паулін
Венетський ... а потім ... Боккаччо ... Потім вона ... потрапила до
відомому флорентійському гуманісту Нікколо Нікколо, а нині
знаходиться в тій же Флоренції в Медицейской бібліотеці ... Наша
традиція останніх книг "Анналів" та "Історії" сходить в основному
до цього рукопису. Тільки одна італійська рукопис 1475 р
що знаходиться нині в Лейдені, мала, мабуть, ще якийсь
інше джерело. З 20-х років XV століття італійські гуманісти
починають розшукувати рукописи Тацита в Німеччині. Історія цих
пошуків багато в чому залишається неясною через те, що власники
новознайдених текстів нерідко приховували свої надбання,
особливо якщо вони зроблені були нечесним шляхом.У 1425 р
відомий гуманіст, папський секретар Поджо Браччоліні отримав від
ченця з Герсфельдского абатства інвентарний опис ряду
рукописів, в числі яких знаходилася рукопис малих праць
Тацита ... Звідки була ця рукопис - з Герсфельд або з Фульда,
- чи отримав її Поджо і коли саме, до кінця не з'ясовано. В
1455 року вона, або копія її, вже перебувала в Римі і лягла в основу
дійшли до нас рукописів "[194] .т.2, с.241.
РЕЗЮМЕ:
1) Тацит жив нібито в I столітті н.е.
2) В середні віки його "Історія" відома не була.
3) Біографія наявної сьогодні в нашому розпорядженні
"Історії" реально простежується від нашого часу вниз лише до
XIV або навіть XV століття н.е.
4) РАНІШЕ XIV СТОЛІТТЯ Н. Е. ПРО ДОЛЮ "ІСТОРІЇ" Тацит НІЧОГО
ДОСТОВІРНО НЕВІДОМО. А ТОМУ ВИНИКАЄ ГІПОТЕЗА, ЩО КНИГИ Тацит
МОГЛИ БУТИ НАПИСАНІ В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ ЯК СПРАВЖНІ ТЕКСТИ,
Розповідає про РЕАЛЬНИХ СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ПОДІЇ X-XIV СТОЛІТЬ н.е ..
Цим резюме можна було б і обмежитися. Однак звернемо
увагу на цікавий факт. Процитований нами з
академічного видання [194] розповідь про долю книг Тацита звучить
стримано, нейтрально і нічим особливим нас не вражає. хіба
що дивним ПІВТОРА-тисячолітньої розриву між моментом
написання книги і її реальним появою на світ в XV столітті н.е.
Насправді, за цим сухим текстом ховаються дивні
обставини, що огортає знахідку книг Тацита. сучасні
історики не люблять згадувати про ці факти, так як вони
викликала багато незрозумілих питань і серйозні сумніви в
правильності датування ПОДІЙ, описаних в книгах Тацита.
Розповімо тут - що ж насправді відбувалося в XV столітті.
Рухаючись робіт [280], [337], [9], подивимося на історію відкриття
знаменитої "Історії" Кернел Тацита. Французький експерт Гошар
[280] і англійський експерт Росс [337] незалежно один від одного
виступили в кінці XIX століття з твердженням, ніби "Історія"
Корнелія Тацита насправді написана в XV столітті н.е. знаменитим
гуманістом Епохи Відродження Поджо Браччоліні. ІНШИМИ СЛОВАМИ,
ВОНИ ЗВИНУВАТИЛИ Поджо Браччоліні в навмисному ФАЛЬСИФІКАЦІЇ.
Публікація робіт Гошар і Росса спочатку викликала великий
скандал. Потім, однак, будучи не в змозі заперечити що-небудь
Гошар і Россу по суті, опоненти згорнули дискусію і оточили
їх дослідження завісою мовчання. (Див., Наприклад, хоча б
цитований нами сучасний коментар до [194]).
Гошар і Росс проробили дійсно чудову роботу.
Відразу скажемо, що сьогодні, маючи в своєму розпорядженні інформацію, невідому
Гошар і Россу, ми не можемо погодитися з їх висновком, ніби "Історія"
Тацита - фальсифікат. З виявлених нами фактів і з новою
концепції короткої хронології слід, що "Історія" швидше за все
є оригіналами, але описує не якусь стару старовину, а
реальні події СЕРЕДНІХ СТОЛІТЬ.
Але це не означає, що дослідження Гошар і Росса втрачає
сенс. Зовсім ні. Вони дійсно виявили явні СЛІДИ,
Вказують на пізньосередньовічної ПОХОДЖЕННЯ РУКОПИСУ
"ІСТОРІЇ" Тацит. Гошар і Росс помилилися лише в одному - в
інтерпретації їх власного результату. Чи не підозрюючи
помилковості хронології Скалігера-Петавіуса, вони розцінили розкриті
ними факти як доказ підроблені "Історії". З нашої ж
точки зору ці ж самі факти можуть вказувати на XIV-XV століття н.е.
як на час створення "Історії" - справжнього історичного тексту,
описує події X-XIV століть н.е.
А тепер подивимося - в якій атмосфері "виявлялися" в Епоху
Відродження "древні" рукописи.
Браччоліні вважається одним з найяскравіших письменників
Відродження XV століття. Він - автор першокласних історичних і
моралістичних книг. "Про богословських питаннях ... він вміє
говорити мовою, який без підпису Браччоліні всякий прийняв би
за мову будь-якого з батьків церкви "[9], с.358-363. Він - автор
археологічного керівництва до вивчення пам'яток Риму і
відомої "Історії Флоренції" - праці типу Тацітовой літописі.
"Цей блискучий наслідувач був в повному розумінні слова
володарем дум свого століття. Критика ставила його на один рівень
з найбільшими авторами Відродження ... Першу половину
італійського XV століття багато знаходили можливим визначати "століттям
Поджо "... Флоренція спорудила йому живцем статую, створену різцем
Донателло "[9], с.358-363.
Широкий спосіб життя коштував Поджо Браччоліні дорого ... і
змушував його вічно мати потребу в грошах. джерелом додаткових
доходів з'явилися для нього розшуки, приготування та редагування
списків античних авторів. У XV столітті ... це була ДУЖЕ ДОХІДНА
СТАТТЯ. За сприяння флорентійського вченого, книговидавця ...
Нікколо Нікколо (1363-1437) ... Поджо Браччоліні влаштував щось
зразок постійної студії з обробки античної літератури і
залучив до справи цілий ряд співробітників і контрагентів, дуже
освічених, але часто-- з темними плямами на репутації ...
Перші свої знахідки Поджо Браччоліні та Бартоломео ді
Монтепунчіано зробили в епоху Констанцського собору ... У забутих,
СИРИЙ ВЕЖІ Сен-Галленского монастиря, "у яких висновок
ТРЬОХ ДНІВ НЕ ВИЖИВ Б ", їм пощастило знайти купу стародавніх
манускриптів: твори
Квинтилиана,
Валерія Флакка,
Аскона педіа,
Нонія Марцелла,
Проба та ін.
Відкриття це зробило не тільки сенсацію, але і прямо-таки
літературну епоху "[9], с.363-366.
Через деякий час Браччоліні виявив фрагменти "з
Петронія "і" Буколіки "Кальпурния. Обставини всіх цих
знахідок не були роз'яснені.
Крім оригіналів Браччоліні торгував і копіями, які
збував за величезні гроші. Наприклад, продавши Альфонсу Арагонському
копію рукопису Тита Лівія, Поджо на виручені гроші купив віллу
у Флоренції.
"З герцога д'Есте він взяв сто дукатів (1200 франків) за
листи св.Іероніма, - і то з великим невдоволенням ... Клієнтами
Поджо були Медічі, Сфорца, д'Есте, аристократичні прізвища
Англії, Бургундський герцогський будинок, кардинали Орсіні, Колона,
багатії, як Бартоломео ді Бардіс, університети, які в ту
пору ... або починали обзаводитися бібліотеками, або посилено
розширювали свої старі книгосховища "[9], с.363-366.
Перейдемо тепер до історії відкриття книг Тацита.
Основні списки книг Тацита - так звані Перший і Другий
Медицейской списки - зберігаються у Флоренції, в книгосховище,
серед директорів-організаторів якого був Поджо. Ці списки,
згідно скалігеровской хронології, є прототипами ВСІХ
ІНШИХ ДРЕВНИХ списків Тацит.
Перше друковане видання Тацита було зроблено в 1470 році зі
Другого Медицейской списку, або в його копії, нібито зберігалася в
Венеції, в бібліотеці Св.Марка. "АЛЕ ОТСЮДА ОН ЗНИК, А МОЖЕ
БУТИ, НІКОЛИ В НІЙ І НЕ БУВ "[9], с.366-368.
"Два Медицейской списку ... дають ПОВНИЙ СВОД ВСЬОГО, ЩО ДІЙШЛО
ДО НАС ВІД ІСТОРИЧНИХ ТВОРІВ Тацит "[9], с.366-368.
Скалигеровской хронологія вважає, що Тацит народився в
інтервалі 55-57 роки н.е. "Рік смерті Тацита невідомий"
[194], т.2, с.203,211. Таким чином, зазвичай мається на увазі,
що Тацит жив в I столітті н.е.
Потім його ім'я зникає на багато століть аж до Епохи
Возпрожденія. Гошар і Росс зібрали всі згадки про Таціте раніше
знахідки його Поджо в XV столітті. Виявляється, цих згадок зовсім
трохи, причому носять вони дуже загальний і невизначений характер,
можуть ставитися до людей, які не мають нічого спільного з автором
"Історії". Таким чином, навіть в скалігеровской хронології,
ніяких реальних відомостей про Таціте - автора "Історії" - раніше XV
століття просто немає!
Як же "знайшли Тацита"?
"У листопаді 1425 року Поджо з Риму повідомив Нікколо у
Флоренції, що "якийсь монах" пропонує йому партію стародавніх
рукописів ... А серед тих "кілька творів Тацита, нам
невідомих "" [9], с.382.
Нікколо негайно погоджується на угоду. але покупка
чомусь затягується на багато місяців. "Поджо тягне справу під
різними приводами ... На запит Нікколо Поджо дав досить
заплутаний відповідь, з котого ясно тільки одне, що в цю пору
книги Тацита у нього ще не було ... З ченцем Поджо щось
немилосердно бреше і плутає: монах - його друг, але, будучи в Римі,
чомусь не побував в Поджо ... книги в Герсфельд, а отримати їх
треба в Нюрнберзі і т.д. "[9], с.382.
Роздратований Нікколо витребував собі "виявлений" Поджо
каталог книг. І тут несподівано з'ясувалося, що "в каталозі
ніякого Тацита не виявилося "!
"У такій дивній тяганині непорозумінь, що мають вигляд
штучності, проходять 1427 і 1428 роки ". Нарешті, в 1428 році
Поджо сповіщає Нікколо, що таємничий чернець опіть прибув в
Рим, але - без книги!
"Розтягнувшись мало не на п'ять років, відкриття Поджо
оголосив раніше, ніж було скоєно, і навколо нього роїлися
дивні чутки. Останнім Нікколо дуже хвилювався, а Поджо
відповідав: "Я знаю всі пісні, які співаються на цей рахунок ... так
ось же, коли прибуде Корнелій Тацит, я навмисне візьму та й
приховаю його гарненько від сторонніх ". - Здавалося б, -
справедливо зауважує Гошар, - самою природною захистом рукописи
від поганих чуток - показати її всьому вченому світу, пояснивши все
шляху, кошти і секрети її походження. Поджо, навпаки, знову
обіцяє хитрувати ... "[9], с.374-382.
Гошар і Росс виявили, що в "багато пізнішому виданні
листів своїх до Нікколо Поджо, випустивши з уваги дати листування своєї
про Таціте 1425-1429 років, з якимось заднім наміром
фальсифікував дати 28 грудня 1427 року і 5 червня 1428 року в
двох знову оголошених листах "[9], с.374-382.
У цих листах Поджо просить Нікколо вислати йому (!?) Інший
екземпляр Тацита, що знаходиться нібито вже у Нікколо. зіставляючи
дати листування і тексти листів, Гошар стверджує, що цей
таємничий "другий примірник" є не що інше, як Перший
Медицейской список, виявлений, нібито, лише багато років суст!
Гошар вважає, що "дати листів підроблені, складені post
factum появи в світ Тацита від імені Нікколо потім, щоб
затвердити репутацію першого ... списку (так званого Другого
Медицейской - Авт.), Який пішов в ужиток різних князівських
бібліотек, і підготувати дорогу другого списку "[9], с.374-382.
Сьогоднішні історики вважають, що ці два списки були
виявлені в зворотному порядку.
Амфітеатров (якого ми тут часто цитуємо) писав:
"Вивчаючи історію походження Першого Медицейской списку
(Виявленого другим - Авт.) ... не можна не відзначити, що
повторюється легенда, що оточувала 80 років тому список Нікколо
Нікколо ... Знову на сцені північний монастир, знову якісь
таємничі, неназваної монахи. Якийсь німецький чернець
приносить татові Льву X початкові п'ять глав "Анналів". Папа в
захваті, призначає нібито інока видавцем твори. чернець
відмовляється, кажучи, що він малограмотний. Словом, встає з
мертвих легенда про постачальника Другого Медицейской списку
(Знайденого першим - Авт.), Герсфельдском ченця ... Посередником
торгу легенда називає ... Арчімбольдо ... Однак Арчімбольдо НЕ
обмовився про цю обставину жодним словом, хоча Лев X -
нібито через його руки - заплатив за рукопис 500 цехинів, тобто
6000 франків, за тодішньою ціною грошей - ціле багатство (тут не
до хронології! - Авт.). Ці вічні таємничі ченці, без
імені, місця походження і проживання, для Гошар -
продовжувачі фальсифікаційні системи, пущеної в хід Поджо
Браччоліні. Їх ніхто ніколи не бачить і не знає, але сьогодні один
з них приносить зі Швеції або Данії втрачену декаду Тита Лівія,
завтра інший з Корво або Фульда - Тацит і т.д., - завжди
чомусь з далекого, важко досяжного півночі і завжди якраз
з тим товаром, якого хочеться і якого бракує книжковому
ринку століття "[9], с.374-382.
Вивчення листування Поджо лише посилює підозри. автори
листів або взагалі замовчують про знахідки, або призводять
взаємовиключні версії.
"Бейль розповідає (вже в XVIII столітті - Авт.), Що папа Лев
X так бажав знайти відсутні глави Тацита, що не тільки обіцяв
за них гроші і славу, А Й ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ. Чи дивно, що
їх поквапилися знайти? (Тут не до хронології - Авт.). Отже, обидві
частини Тацітова кодексу однаково загадкового походження СВОЇМ.
Гошар передбачає за єдністю темнот і легенд, що їх оточують,
що вони обидві - одного і того ж походження і загальної сім'ї: що
вони вийшли з римської майстерні флорентійця Поджо Браччоліні "
[9], с.374-382.
Гошар і Росс наводять дані, які наочно показують
дивну здатність Поджо до наслідування. Для Поджо латинь
- рідна мова. "Він пише не інакше як по-латині і як пише! По
гнучкості наслідування - це Проспер Меріме XV століття ... Коли
читачеві завгодно, Поджо - Сенека, Петроній, Тит Лівій; як
хамелион слова і духу, він пише під кого завгодно "[9], с.385.
Аналіз книг Тацита виявляє серйозні розбіжності між
їх змістом (про історію та географії античного Риму) і прийнятої
сьогодні скалігеровской версією давньоримської історії. "Величезний
список протиріч призводить і Гастон Буассье ... Перерахувавши
безліч помилок (помилок чи? - Авт.), які не міг зробити
римлянин першого століття (в уявленні скалігеровской істориків -
Авт.), Гошар відзначає ті з них, які викривають в автора
ЛЮДИНИ З світогляд і ТРАДИЦІЯМИ XV СТОЛІТТЯ "[9], с.387-390.
Це - важливий момент.
Для Гошар, Росса, Гастона Буассье та інших критиків Тацита
все це доводить фальшивість "Історії" Тацита. будучи
вихованими на скалігеровской історії, вони і не можуть інакше
трактувати виявлені ними протиріччя. Для нас же жодних
протиріч тут немає. Досить припустити наступне:
"Історія" Тацита описує реальні події X-XIV століть н.е. І
Тацит - як автор XIII-XIV або XV століть природно має
"Світогляд і традиції XV століття". І виявлені істориками
"Промахи" виявляються свідоцтвами ДІЙСНОСТІ "Історії"
Тацита але тільки за умови, що ми перенесемо її час дії
в середні віки.
У той же час, Гошар і Росс розкрили дійсно
виключно дивні обставини появи на світло "Історії"
Тацита. На їхню думку вони вказують на підробку. На нашу - на
редагування Поджо оригінального тексту "Історії". А може бути,
"Тацит" - це просто літературний псевдонім Поджо Браччоліні? він
дійсно міг описати події античного Риму, що відбулися в
X-XIII століттях н.е., спираючись на якісь справжні дійшли до
нього документи. Судіть самі.
"У Лондоні він (Поджо - Авт.) Жив, дуже обманутий в розрахунках
на щедрість Бофора ... У 1422 году ... П'єро Ламбертескі пропонує
йому проект якоїсь історичної роботи, яка повинна бути
виконана за грецькими джерелами і в строгому секреті, в
трирічний термін, під час якого Поджо буде забезпечений
гонораром в 500 золотих дукатів. "Нехай він дасть мені шістсот і -
по руках! "- пише Поджо, доручаючи Нікколо злагодити це діло.
"Заняття, їм пропонується, дуже мені подобається, і я сподіваюся, що
вчиню штучку, гідну, щоб її читали ". Через місяць він
пише: "Коли я побачу, що обіцянки ... П'єро перейдуть від слів до
справі, то - не тільки від сарматів, до скіфів я радий буду забратися
заради роботи цієї ... Тримай в секреті проекти, які я тобі
повідомляю. Якщо я поїду в Угорщину, це має залишитись таємницею для
всіх, крім кількох друзів ". У червні ..." Будь упевнений, що якщо
мені дадуть час ... я напишу річ, якою ти будеш задоволений ...
Коли я порівнюю себе з древніми, я знову вірю в себе. якщо
взятися гарненько, то я ні перед ким не вдарю в бруд обличчям ... "
Де він був потім - невідомо. За Корніані, справді,
чогось жив в Угорщині. За Тунелі, приїхав прямо до Флоренції.
Чи відбулася його загадкова угода з Ламбертескі, ми також не
знаємо. Ім'я Ламбертескі зникає з листування Поджо, що Гошар
пояснює тією умовою, що Поджо сам був редактором видання
своїх листів ... Але навіть якби угода і не відбулася, і справа
розійшлося, то який же осад все-таки залишився на дні цього
епізоду? А ось який: Ламбертескі пропонував Поджо виконати
якийсь таємний історична праця. Таємниця передбачалася настільки
строгою, що Поджо повинен був працювати в Угорщині, між тим як
його припускали б все ще в Англії. Для роботи цієї він повинен
був вивчати грецьких авторів ... У цій роботі він мав
змагатися з античними істориками, чого він хотів і боявся. І,
нарешті, весь секрет, якого від нього вимагали, а він приймав,
показує, що діло-то передбачуване було, хоча і
літературне, і вчене, але - не з красивих "[9], с.393 і далі.
Ламбертескі мав моральне право звернутися до Поджо з таким
пропозицією, так як Поджо вже був один раз спійманий на
ізготовлеіі фальсифікату. Кількома роками раніше Поджо випустив
в світло у Нікколо "Коментарі Кв. Аскона педіа".
"Оригіналу, з якого були випущені ці" Коментарі ",
ніхто нікогода не бачив, а все копії Нікколо переписував теж з
копії, надісланої йому Поджо з Констанца. Успіх був величезний,
хоча ... вчений світ швидко розібрав, що справа тут не гаразд ... Успіх
підробленого Аскона педіа викликав серію інших підробок від імені
того ж фантастичного автора, але всі вони були занадто грубі і
негайно викривалися. Поджо ... виявився лише вправнішим
інших ... Перш ніж почати свою аферу з Тацитом, він пробує
запродати Козьми Медічі і Леонелло д'Есте якийсь чудовий
екземпляр Тита Лівія - і знову в таємничої обстановці: на
сцені дальній монастир на острівці Північного моря, шведські
монахи та ін. Тут справа навряд чи йшлося про фальсифікації твори, але дуже
могло йти - про підробку примірника. Відомо, що Поджо володів
ломбардским почерком досконало, а саме такий рукописом він
і спокушав ... принців. Але тут у нього справа зірвалася, і потім
дорогоцінний екземпляр зникає кудись безвісти ... Чудово,
що в цей період життя своєї Поджо, настільки взагалі плідний, що не
пише нічого свого ... Зате він нескінченно багато вчиться, - і
систематично, односторонньо, мабуть, дресируючи себе на якусь
відповідальну роботу по римської історії імператорського періоду.
Нікколо ледь встигає посилати йому то Аммиана Марцелліна, то
Плутарха, то Географію Птолемея і т.д. "[9], с.394 і далі.
Гошар вважає, що починав свій подог Поджо один, але був
незабаром змушений присвятити в цю справу і Нікколо. Спочатку вони,
ймовірно, пустили в обіг так званий Другий Медицейской
список, а Перший притримували в цілях "здерти дві шкури з одного
вола ". Однак незабаром ринок був зіпсований появою значного
числа викритих підробок. Поджо не наважився ризикувати другий
раз. Цей Перший список був, ймовірно, пущений в обіг його
сином - Джованні Франческо, після того, як він змарнував все
стан батька.
Крім зазначених творів фірма Поджо-Нікколо пустила в
звернення тексти наступних класичних авторів:
повного Квинтилиана,
деякі трактати Цицерона, сім його промов,
Лукреція,
Петронія,
Плавта,
Тертуллиана,
деякі тексти Марцелліна,
Кальпурния Секула і ін.
Після знахідки Тацита ринок сколихнувся. У 1455 "Енох
д'Асколі знайшов в якомусь датському монастирі (і знову монастир, і
знову на півночі) Тацітови "Діалог про ораторів", "Життєпис
Агріколи "і" Німеччину ", мова яких і характер, як відомо,
значно різняться від "Історії" і "Анналів" ... З'явилися на
ринку "Facetiae", приписувані Тациту, і підробка була не скоро
викрито "[9], с.350-351.
Ще раз повторимо - Гошар і Росс наполягали на теорії підробки
Тацита лише тому, що вірили скалігеровской хронології. Відмова від
неї і перенесення подій античного Риму в X-XIII століття н.е.
кардинально змінює наше ставлення навіть до таких подій, як
загадкове участь Поджо в виявленні книг Тацита.
3. ЯКІ БУВ СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ЗАХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ КУЛЬТ?
Що ми знаємо сьогодні про західно-європейському чернецтві середніх
століть? Відкриваємо, наприклад, книгу Олександра Парадісіса "Життя і
діяльність Балтазара Коссе. (Папа Іван XXIII) ". Мінськ, Білорусь,
1980.
"Від отшельнической і благочестивого життя монастирів перших
століть християнства не залишилося і сліду, розкладання церкви і
моралі в них досягло неймовірних розмірів ... Не сприяла
строгості поглядів і одяг монахинь, що підкреслювала їх природну
красу і стрункість ... Майже всі монастирі Італії, - пише
Родоканакі, - брали чоловіків-відвідувачів ... Про життя монастирів
у Венеції ми дізнаємося не тільки від Казанови. Сан Дідьє пише:
"Ніщо в Венеції не викликало такого інтересу, як монастирі."
Були там частими відвідувачами і вельможі. І так як все черниці
красиві і стрункі, жодна з них не залишалася без коханця. А турбота
наглядачок про вдачі виражалася в тому, що вони допомагали
монахиням знаходити більш вправні способи зустрічей з коханцями і
покривати їх. Під час карнавалу у Венеції (а його там розтягували
майже на півроку) жіночі монастирі перетворювалися в танцювальні
зали, заповнювалися чоловіками в масках ... Плаття було вузьким, в
талію, з великим декольте, який давав можливість побачити біле і
пишне тіло черниці (див. Rodocanachi (E.), La femme Italienne,
avant, pendant et apres la Renaissance, Paris, 1922). Пельніц
(Polnitz Charles Louis) пише, що венеціанські черниці
завивалося, що вони носили короткі сукні, які не закривали
струнких ніг, а груди вони прикривали лише тоді, коли співали в
церковному хорі. Одяг черниць Риму також не відрізнялася
скромністю. А флорентійські монастирі, за свідченням одного
настоятеля чоловічого монастиря, який відвідав Флоренцію, нагадували
міфологічних німф, а не "хрестових наречених" (див. Pizzichi,
Viaggio per l'alta Italia, Firenze, 1820). У багатьох монастирях
були влаштовані театри і дозволялося давати уявлення, але
грати в них могли тільки черниці... Не відрізнялися
витриманість і черниці Генуї. В одному з папських указів з
скорботою зазначалося: "Сестри з монастирів святого Філіпа і
святого Якова бродять по вулицях Генуї, роблять непристойні
вчинки, які диктує їм їх неприборкана фантазія ... "[428],
с.160-162.
Нова західно-європейська євангельська церква XIV-XVI
століть переслідує цей вакхічних-християнський культ: "Розбещеність
черниць в болонському монастирі Іоанна Хрестителя була настільки
велика, що влада була змушена розігнати всіх черниць, а
монастир закрити. Черниці з монастиря святого Леонарда були
віддані під нагляд в монастир святого Лаврентія, строгими і
жорстокими правилами здобув собі славу "ката" черниць ...
Число черниць, переслідуваних правосуддям за розпусту, росло з
кожним днем. Кожен болонський монастир мав кличку: "монастир
лялечок "," монастир пліткарки "," монастир Каяття Магдалини ",
"Монастир безстидницею", "монастир Мессаліни" (див. Frati (Lodov.), La
vita privata di Bologna nel Medio Evo, Firenze, 1898) ... Відомий
гуманіст Понтано (Pontano Giovanni) розповідав, що в Валенсії
іспанці вільно проникали в жіночі монастирі і що важко
провести грань між цими святими оселями і будинками,
користуються поганою репутацією. Сеттенбрі, який вивчав останнім
видання творів Мазуччо (Masuccio Cuardato Tom), пише, що
книга його "Шлюби між ченцями і черницями" вилучено і в 1565 році
занесена в список заборонених католицькою церквою книг, а автор її
підданий анафемі "(с.162-164).
Зупинимося на хвилину і задумаємося.
Ми сталкнулся з питанням: який був західно-європейський
християнський культ до XIII-XIV століть н.е.? Чи схожий він на
сьогоднішній? Сьогодні нас запевняють, що до XIV-XVI століть "духовенство
проводило час в вакханалиях ". Всі ми чули про розгнузданому
розпусті, в якому нібито загрузли багато середньовічні
монахи, що спотворили спочатку чисті ідеали. Неупереджене
вивчення середньовічних документів показує, що цей культ
практично збігався з тим, що ми сьогодні вважаємо "язичницьким,
вакхічних, античним культом ". Морозов привів багато даних,
показують, що, наприклад, офіційна проституція була
невід'ємною частиною середньовічного християнського богослужіння в
Західній Європі (порівняйте з культом любові в деяких індуських
середньовічних храмах). Не виключено, що всі ці "сліди античності"
здаються сьогодні дивними лише тому, що вступають в протиріччя
зі скалігеровской хронологією. Змінивши хронологію, ми усунемо
удаване протиріччя. Зупинимося на цій проблемі трохи докладніше.
Мабуть, західно-європейський християнський культ в середні століття
збігався з "античним", вакхічних культом. У скалігеровской історії
збереглося багато слідів цього християнсько-вакхічного
богослужіння. Наприклад, сьогодні вважається, що середньовічне
папство і чернецтво загрузло в розпусті (знамениті "агапе" -
"Закохані ночі", "вечері любові" були присвячені не дружнім
литі жертви, а вакхічних оргій). Звичайно, знищити вакхический
культ було не просто (зважаючи на його привабливості); цій справі
церква присвятила багато років боротьби. Надалі до цього, зокрема,
була покликана і інквізиція. Знамениті середньовічні опису
"Диявольських шабашів" мають своїми прообразами все ті ж "агапе" -
вакханалії, але перетворені вже (з точки зору реформаторів церкви
XIV-XVI століть) в "справа рук диявола".
Природно, що нова євангельська церква, (обновленческой
церква) переклала відповідальність за організацію
агап-шабашів-вакханалій на "диявола", щоб задушити в пастві
спогади про своє колишнє (і недавньому) культі - своєму
власному вакхічних-християнському минулому.
Незважаючи на успіх реформ, вакхический християнський культ ще
довго тримався в Західній Європі. Ось, наприклад, книга Шампфлері
"Історія карикатури в середні століття" (див. Аналіз в [141]). зазвичай
карикатура використовує реальні риси для того, щоб, спотворивши їх,
звернути на них особливу увагу.
Шампфлері писав: "Дивні розваги (з точки зору
сучасної історії - А.Ф.) відбувалися в соборах і монастирях при
великих святах церкви в середні віки і в епоху Відродження.
Не тільки нижче духовенство бере участь у веселих танцях і піснях,
особливо на Пасху та Різдво, але навіть і найголовніші церковні
сановники. Ченці чоловічих монастирів танцювали тоді з монашками
сусідніх жіночих, і єпископи приєднувалися до їх веселощам "(цит по
[141], т.5, с.656.
І далі Шампфлері, як найскромніший зразок, видаючи його за
карикатуру (!), зображення вечері ченців "і їх коханих" з
Біблії XIV в. (З Біблії!), Що зберігається під N 166 в Паризькій
Національній бібліотеці. Але яким же чином "карикатура", якщо
це - дійсно карикатура, потрапила в Біблію - священну книгу?
Священні тексти - не місце для дотепів і знущань; тим
більше, що інші мініатюри цього видання Біблії аж ніяк не
виявляють в художника вістряка. На мініатюрі зображено
типова вакхическая ситуація: один з ченців на передньому плані
віддається любовним забавам з монашкою, на задньому плані
повторюється те ж саме, але в масовому масштабі.
Число таких "карикатур" в середньовічних текстах і Бібліях
досить велике. До речі, папа Пій II, наприклад, є
автором еротичних творів і вкрай непристойною (по
сучасними поняттями) комедії "Христос" [125], с.156. згадаємо і
про знамениту "Пісня над піснями", включеної в біблійний канон і також
пронизаної відвертою еротикою (потрактований сучасними
теологами як "іносказання").
Намагаючись пристосувати тодішню чернече життя до сучасної
моралі і нашим сучасним уявленням про релігійне життя того
часу, Шампфлері запевняє нас, що на всі такі малюнки і тексти
треба дивитися не як на ілюстрацію колишньої дійсності, а як
на застереження від подібних вчинків. Це дивно, тому що це
"Застереження" намальовано дуже спокусливо. Хто, наприклад,
став би застерігати публіку від розпусти поширенням
прекрасно виконаних порнографічних видань? Швидше за все, це
викличе зворотні наслідки. Крім того, якби це були
"Застереження", то були б зображені будь-які неприємні
наслідки такої практики. Але нічого цього немає!
Подібні ілюстрації (в тому числі і в Біблії) можливі лише в
тому випадку, якщо вони малюють звичайний спосіб життя
західно-європейського середньовічного духовенства, факт, який усіма
визнається нормальним; а якби художник зробив це з метою
осуду звичаїв, які вже перестали схвалюватися при новій ідеології,
то, - відзначав Морозов, - він і зобразив би цю гулянку в
який-небудь огидною формі, з чортами, які ведуть грішників в
пекло, з потворними наслідками хвороб. Замість цього багато
середньовічні Біблії ілюстровані не тільки зображеннями
вакханалій, але і "античними малюнками": виноградні грона, по
яким підіймаються ангели, відрізнити від античних амурів, і т.д.
Пошлюся на особисте знайомство зі старовинними Бібліями (наприклад, в
бібліотеці Московського планетарію і в Музеї рідкісної книги при
ГБІЛ в Москві).
Ще, нібито, в VII ст. н.е. собор в Шалоне на Саоні забороняє
співати жінкам в церквах непристойні пісні. Григорій Турський
протестує проти чернечих маскарадів в Пуатьє, що носили
розгнузданий характер.
Шампфлері: "Тільки в 1212 році паризький собор заборонив
монашка влаштовувати "божевільні свята" в такій формі ... Від
божевільних свят, де приймають фаллус, всюди утримуватися, і
це ми тим сильніше забороняємо ченцям і черницям "(цит по [141],
т.5, с. 658). Заборона мало допомогло, так як 1245 року
обновленческий єпископ Одон, відвідуючи Руанські монастирі, повідомив,
що черниці в масових масштабах віддаються там на святах
непристойним задоволень.
Такі вахкіческіе святкування існували в Безансоні
ще між 1284 і 1559 рр. н.е. Та й король Шарль VI в 1430 р знову
забороняє в Кафедраль Труа ці релігійні "божевільні свята".
Звідси видно, як важко (і як пізно) изживало нове
євангельське папство, засноване Гильдебрандом, глибоко
укорінений вакхический культ. "Не раз, - каже Шампфлері, -
коли я досліджував старовинні собори, намагаючись знайти секрет
збиває з пантелику, непристойною їх орнаментації, всі мої пояснення
здавалися мені самому тлумаченнями на книгу, написану на
якомусь чужому мені мовою ... Що подумати, наприклад, про дивну
скульптурі, вміщеній в тіні під колоною підземної зали
середньовічного кафедрального собору в Бурже? "(цит по [141], т.5,
с.661). Скульптура ця представляє з себе виступаючі з
колони в страсний позі сідниці людини, виконані ретельно і
експресивно. Скульптура поміщена в місці, зручному для любовних
ігор. Як могли терпіти таку скульптуру постійно користувалися
цим храмом ченці і парафіяни, раніше того часу, як ця
скульптура стала зберігатися у вигляді пережитку давно минулих
днів?
Спроби пояснити все такі скульптури і зображення
(А їх збереглося чимало!) Тим, що вони є "карикатурами",
висіченими в камені, в священних храмах, на тих, хто в них служить,
- несерйозні. Шампфлері: "Чи знайдеться таке парадоксальне
уяву, щоб визначити співвідношення подібної, що виходить з
меж можливості жарти з благочестивим місцем, де виліпити це
зображення? Які авторитетні впливу були потрібні, щоб не
зупинити руку ремісника, який виконував такі деталі? ... На
стінах деяких старовинних християнських храмів ми з подивом
бачимо зображення статевих органів людини, які догідливо
виставлені напоказ серед предметів, призначених для
богослужіння. Наче відлуння античного символізму, такі
порнографічні скульптури з дивовижною невинністю висічені
каменотесами ... Ці ити-фалічні спогади старовини, що знаходяться
в темних залах (де і відбувалися вакханалії - А.Ф.) кафедральних
соборів центральної Франції, особливо численні в Жиронді.
Бордосский вчений-археолог Лео Друен показував мені курйозні
зразки безсоромних скульптур, виставлених напоказ в старовинних
церквах його провінції, які він приховує в глибині своїх папок "
(Цит. За [141], т.5, с.661).
Н.А.Морозов писав: "Але надлишок сором'язливості позбавляє нас важливих
наукових знань. Новітні історики, замовчуючи про християнські
зображеннях статевих органів в деяких приміщеннях старовинних
храмів, накидають покривало на думку того, хто захотів би
зіставити пам'ятники класичної давнини з пам'ятниками середніх
століть. Серйозні книги про культ фаллуса за допомогою серйозних
малюнків висвітлили б яскраво цей предмет і виявили б
світогляд тих, хто і в середні століття не міг ще звільнитися від
язичницьких культів "[141], т.5, с.661.
Всі ці зображення ніяк не є знущанням над
церквою, а мають таке ж чисто запрошення значення (до
розгортання широких репресій нової євангелічної церкви проти
колишнього культу), як і зображення кухлів з пінливим пивом на
дверях пивних.Практично не відрізняються від цих християнських
скульптур і малюнків знамениті порнографічні зображення
"Античності", виявлені, наприклад, в Помпеях [97].
І знову-таки "сором'язливість" перешкоджає ознайомленню широкої
наукової громадськості з цими численними зображеннями.
Виявляється, "ті з картин, які представляють ті чи інші
різко-еротичні і непристойні сцени, настільки улюблені
древніми (і в середні віки - А.Ф.), - зберігаються під замком ...
Хтось потайки ... вночі зіскоблили ножем непристойні фрески ... В
Останнім часом все помпейские картини і статуї, які не сумісні з
сучасними поняттями про пристойність, зберігаються в секретному відділенні
бурбонского музею "[97], с.76. У Помпеї виявлені будинку, над
входами в які прикріплені кам'яні фаллуси [97], с.76.
Зв'язок фаллуса з християнським культом є не тільки в
західно-європейських храмах. "У Гіерополе висічені були з граніту
Фаллах жахливої величини ... їх ставили напередодні храму "
[97], с.122. В.Классовскій передбачає, що ці гігантські
кам'яні зображення ставилися "для повчання прочан" (?)
[97], с.122. Еротичні скульптури західноєвропейського
християнського культу є на капітелях кафедрального собору в
Магдебурзі, на стінах знаменитого храму Notre Dame de Paris XII в.,
і т.д. і т.п.
В археології середньовічного Риму добре відомо [47],
що практично всі основні римські християнські церкви побудовані,
нібито, "на руїнах" колишніх язичницьких храмів, причому ці
нібито "попередні язичницькі святилища" були приблизно того ж
призначення і навіть того ж назви, що і християнські ( "більш
пізні ") храми. Мабуть, оголосивши своє вакхічний минуле
(Існувала аж до XIV-XV століть н.е.) "помилковим",
західно-європейська християнська церква, перейшовши в нову, більш
сувору фазу в XV-XVI ст., просто перейменувала свої колишні
язичницько-вакхические храми, оголосивши колишніх вакхічних-християнських
богів - "новими" євангельськими святими.
4. ІСТОРІЯ середньовічної ГРЕЦІЇ І АФІН.
Ситуація з історією середньовічної Греції - значно гірше (в
сенсі повноти інформації), ніж з історією Риму. Як і історія
інших античних міст, історія Афін характеризується "древнім"
розквітом, потім - зануренням в темряву середньовіччя, з яких
місто починає спливати лише в середині середньовіччя, пізніше
Рима.
Грегоровіус писав: "Що стосується власне історії Афін, то
його долі в цю епоху (мова йде про середні століття - А.Ф.) покриті
таким непроникним мороком, що було навіть виставлено
жахливі думку, з яким можна було б повірити, а саме,
ніби Афіни з VI по X століття перетворилися в нежилу лісову
поросль, а під кінець і зовсім були випалені варварами. докази
існування Афін в похмуру епоху здобуті незаперечні, але навряд
Чи може служити що-небудь більш разючим підтвердженням
цілковитого зникнення Афін з історичного горизонту, як той
факт, що знадобилося приискивать особливі докази заради того
тільки, що славетний місто переважно історичної
країни взагалі жив ще тоді існування "[46], с.41.
Ці дані про становище Афін в середні століття вперше були чітко
сформульовані Фальмерайером в XIX столітті. Щоб пояснити якось цю
загадкову "катастрофу" (зникнення великої античної Греції), він
припустив, ніби аваро-слов'яни "вирізали всю стародавню Грецію"
[46], с.41. Однак ніяких документів, які б підтверджували це
"Вирізування," немає [46].
"Починаючи з VII століття Греція настільки стає
байдужою для історії, що імена італійських міст ... набагато
частіше згадуються візантійськими літописцями, ніж Корінф, Фіви,
Спарта або Афіни. Але і за всім тим, ні єдиний з літописців ні
словом не натякає на підкорення або на спустошення Афін прийшлими
народами "[46], с.42.
"Місто (Афіни - А.Ф.) обезлюднів, збіднів, його морське
могутність і політичне життя згасли так само, як життя і у всій
взагалі Елладі "[46], с.2-3." Славу ж за сучасним (тобто
середньовічним - А.Ф.) містом забезпечують не стільки мудреці,
скільки торговці медом "[46], с.22." На Афіни і Елладу тепер
спускалися глибші сутінки "[46], с.22.
Знаменитий "античний" Парфенон вражаючим чином
виявляється християнською церквою! "Пресвята Діва Марія вже
починала звитяжну боротьбу з Стародавньої Палладою через володіння
Афінами ... Афіняни (у X ст. - А.Ф.) побудували гарну церкву
і поставили на ній цей образ (Богоматері - А.Ф.), який і
нарекли Атенайя (тобто Афіна! - А.Ф.) "[46], с.24. Більш того:
"Переказ образу Богоматері додає найменування" Атенайі "(Афіни
- А.Ф.); пізніше це ж назва надається образу "Панагії
Атеніотіссе ", який в середні століття був високо шануємо в
Парфеноновском храмі "[46], с.25. Отже, крім тотожності
Афіна = Богоматір, ми виявляємо, що Парфенон був присвячений
Богоматері-Афіні.
"Благородний з усіх людських міст безнадійно
занурився в похмуре для нього візантійську епоху ... Новий Рим
на Босфорі починав дивитися все з більш зростаючим презирством на
занепалу керівницю Грецію, на маленьке провінційне
містечко Афіни "[46], с.27-28.
"Що стосується доль афінських пам'ятників, то вони, в загальному,
залишилися в невідомості ... Греки просиділи сотні років, безвісні в
історії, під покровом розвалин сивої своєї давнини ... Деякі з
найкрасивіших старовинних будівель спокусили афінських християн переробити
їх в церкві. Коли саме відбулося це вперше і коли вперше
афінський храм перетворився на храм християнський, про те ми нічого не
знаємо. Історія афінських церков дуже смутна "[46], С.29-31.
Про Парфеноне: "Християнська релігія звернула на свої
потреби велику святиню античної богині на Акрополі (Парфенон
- А.Ф.), зовсім майже не пошкодивши храму ... У всій історії
перетворення понять античних вірувань і святинь в християнські
бракуватиме жодного прикладу такої легкої і повної підстановки,
що завданий Палладу Афіну, заміщенням її Пресвятою Дівою Марією
.... Афінському народу не потрібно було навіть міняти прізвиська для своєї
божественної невинної покровительки, бо і пресвята Діва
Марія ними тепер іменувалася Parthenos "[46], с.31.
Середньовічні Афіни вперше з'являються на історичній
арені (після багатьох століть небуття) як невелике візантійське
зміцнення, "відновлене", нібито, Юстиніан ще в VI ст.
н.е., на території, суцільно заселеної аваро-слов'янами. ніяких
слідів "стародавніх греків-еллінів" ще немає і в помині. взагалі весь
"Акрополь перетворився на святиню Пресвятої Діви Марії" [46], с.36.
"Ми не маємо фактичних доказів на користь існування в
Афінах ні шкіл, ні громадських бібліотек. Той же морок покриває
цивільний пристрій міста Афін в дану епоху "[46], с.48.
Чому "випарувалася класична думка" з Греції? куди
зникли "класичні греки"? Чому зник знаменитий "античний"
військово-морський потенціал Афін, "відродився", між іншим, в
XII-XIII ст. в хрестоносні епоху? Документи вказують, що
візантійці були гонителями наук, немає повідомлень про дії
інквізиції. "Закриття" знаменитої Академії в Афінах відбувається,
як розгублено говорить Грегоровіус, "безшумно" [46], гл. III.
Сам термін "елліни" з'явився в достовірній історії дуже
пізно: "Тільки в XV столітті Лаонік Халкоконділ, родом афінянин,
присвоює знову (через багато сотень років небуття - А.Ф.) за своїми
земляками найменування "еллінів" ... "[46], с.51.
Чи справді в Греції ославянились в середні століття
спочатку населяли її елліни (як стверджує скалигеровской
історія), або, навпаки, елінізовані в пізнє середньовіччя
жили тут раніше аваро-слов'яни? Теорії про "ославяненная древніх
греків "покояться лише на здогадах. А з іншого боку,
візантійський історик X століття Шафарик прямо пише: "І тепер також
майже весь Епір і Еллада, Пелопоннес і Македонія населені
скіфо-слов'янами "[46], с.54, також кому. 5. Грегоровіус:
"З огляду на подібних свідчень з боку візантійців, ославяненная
давньогрецьких земель слід прийняти за історичний факт "
[46], с.54-55.
Слов'янські назви міст, річок, гір і т.п. густим шаром
покривають всю історію середньовічної Греції: Волгаста, Гориці,
Межі, Кривиця, Глохови, Подагори і т.д. [46]. І тільки
починаючи з XIII-XV ст. поступово з'являються греко-еллінські
назви, оголошені потім "древніми".
Тільки в VIII столітті (нібито) Греція вперше (!) Виступає на
реальну політичну арену, як країна заколотів і змішаного,
більш ніж полуславянского населення [46], С.62-63. І, тим не
Проте, знову "після падіння імператриці Феофано, Афіни як і
інша Еллада, настільки сходять зі сцени історії, що важко
навіть відшукати де-небудь саме згадка цього міста ... Єдино
Пелопоннес, де слов'яни всього міцніше затвердилися, даючи привід
візантійцям по цій саме причини втручатися в грецькі справи "
[46], с.66.
Про Греції VIII-X століть фактичних даних як і раніше
разюче мало. "Ні історія, ні переказ не порушують для нас
безмовності, яке огортає долі славетного міста. це безмовність
настільки непроникно, що той, хто досліджує сліди життя (! -
А.Ф.) знаменитого міста в описувані сторіччя, радіє, немов
відкриттю, коли натикається хоча б на мізерні дані, на кшталт
приводяться в "житії" св. Луки про те, що чудотворець відвідав Афіни "
[46], с.74, 76.
Тільки починаючи з XV століття Греція і Афіни виступають "з мороку".
Особливу роль Греція набуває в епоху хрестових походів (XII-XIII
ст.). Володіючи хорошим портом і перебуваючи в союзі з Венецією (є
багато підстав ототожнювати Венецію з Фінікією), Афіни видвігают-
ся на одне з перших місць. Важливо, що в Греції "лише починаючи з 1600
року (! - А.Ф.) хронологічні дати показуються в християнській
ері і притому арабськими цифрами [46], с.100-101.
"Вплив часу і погоди сильно ускладнили розбір цих
мізерних написів ... вони не проливають навіть світла на історію міста
Афін в століття християнства ... Дослідник середньовічного минулого
міста Риму в цьому відношенні виявляється в незрівнянно вигідним
положенні (про Рим ми вже говорили - А.Ф.). Висічена на камені
кліматичні умови залишалися непорушними з того моменту,
с.101. "Мало хто надгробні камені, один-другий саркофаг без
всякої статуї, так кілька написів - ось і все, що в Афінах
залишилося від минулого (не рахуючи так званих «античних руїн" - А.Ф.) "
[46], с.101.
Про Афінах XII-XIV ст. в скалігеровской історії існує
кілька суперечливих версій. Згідно з однією, місто (і Греція)
як і раніше оповиті мороком. Відповідно до іншої, в цей період
Афіни починають поступово набувати значення великого культурного
центру. В Афінах вчилися, наприклад, англійські вчені [46], с.111.
Хрестові походи були не тільки великими релігійними і військовими
заходами, а й важливими світськими подіями.У числі
керівників походів - вища знать Європи (див. списки в [46]).
На территориии Греції ці походи створили мозаїку феодальних
держав, роль яких оцінюється сьогодні переважно з
негативної точки зору. Вважається, що грубі і неосвічені
завойовники поховали велике грецьке спадщина. А з іншого
боку, той же Грегоровіус (тільки що звинуватив хрестоносців в
варварстві), несподівано повідомляє: "Нову історію для неї (Греції -
А.Ф.) відкрили саме латини, і нова історія ця виявилася майже
такий же строкатою, як стародавня "[46], с.138.
"Венеціанські нобілі, які жадали пригод, пустилися в
грецькі моря, зображаючи з себе аргонавтів XIII століття (описаних
пізніше в "античних поемах" - А.Ф.) [46], с.150. хоча історія
франкських хрестоноських держав в Греції XII-XIV ст. відома з
великими пробілами, проте "то був час, коли казки і
перекази перетворювалися в дійсність ... Княжий двір
Готфріда II Вілльгардуена ... навіть на Заході вважався за школу самих
витончених звичаїв "[46], с.167,182. У Фівах і Афінах осіли
генуезькі купці, і між ними і венеціанськими купцями
розгорнулася плідна конкуренція. Це був час бурхливого
розквіту літератури і мистецтва ... від яких, втім,
чомусь практично "нічого не залишилося" [46].
Мабуть, саме період XIII-XV ст. є епохою
"Античної Греції", завершівшeйся в 1453 р падінням Візантійської
імперії в результаті завоювання арабами. "Положення франкських
держав в Греції на початку XIV століття взагалі може бути
названо сприятливим ... латинцами ... розвинули там блискучу
лицарську життя, і доказом тому служить ... парламент ...
в травні 1305 року в Коринті ... На перешийку, де в давнину в
священної соснової гаю відбувалися ігри Посейдона, лицарі ламали
списи на честь прекрасних жінок ... "[46], с.188 (34).
Важливо, що франкські барони "постачали свої споруди
Грецького (! - А.Ф.) написами "[46], с.204-205. Скалігеровской
історики самі відзначають безліч "паралелей" між середньовічними
подіями в Греції і "античними". Ми не в змозі привести
тут цей список, оскільки він вимагає пред'явлення великих
послідовних таблиць, складених автором при вивченні ДХК.
Коротко ці таблиці наведені в Частині 2 настоящдей книги. Тут же
вкажемо тільки один приклад.
Історик Рамон Мунтанер (сучасник Данте) повідомляє про
наступному подію, не підозрюючи, що різко суперечить
скалігеровской хронології та історії (втім, встановленої вже
після нього): "На мисі Атраком в Малій Азії знаходилася одна з
троянських застав, недалеко від острова Тенедоса, куди зазвичай ...
відправлялися знатні чоловіки і жінки Романії ... для поклоніння
божественному статуї. І ось одного разу Олена, дружина герцога
Афінського, вирушила туди в супроводі сотні лицарів на
поклоніння, її примітив син троянського короля Паріс, убив всю її
свиту, що складається з 100 лицарів, і викрав красуню герцогиню "
[46], с. 188 (6). Звертаючись до ДХК, ми бачимо, що оригінал
знаменитої Троянської війни справді розташований в середині XIII
ст.н.е.
Важливо, що історією франкських держав в Греції вперше
зайнялися тільки в XIX ст.н.е. В.Мюллера: "Ці архіви дають нам лише
скелет тієї романтичної драми, театром якої була Греція в
продовженні 250 років (XIII-XV ст. - А.Ф.) "(цит. за [141], т.4,
с.750). У XII столітті Парфенон діє як "латинський храм"
афінської Діви Марії, "немов тільки що побудований" (цит. за [141],
т.4, с.805). Неначе двійник (!) Знаменитої статуї язичницької
"Афінської Діви, роботи Фідія" (зникнення якої оплакується
в скалігеровской історії), в Парфеноні стоїть знаменита статуя
католицької Діви Марії. Статуя була створена в XIII столітті. В
XIII столітті стоїть і діє (і також як ніби тільки що
побудований) інший "античний храм", присвячений Діві і
званий тепер "античним Ерехтейоном". І так далі. (Див. Список
в [141], т.4.)
"При дворі Феодора II жив знаменитий византиец Георгій Ге
(Плетон), воскреслий античний еллін ... фантастичний шанувальник
древніх богів "[46], с.308-309. Саме в цей час почала вперше
розквітати "еллінська ідея", яка закликала середньовічних греків до
єднання проти завойовників [46].
Початком археології в Афінах був 1447 р тобто XV століття! В місті
з'являється Киріак з Анкони. Він перший "ввів світ афінських руїн
в область західної науки "[46], с.331. Він склав перший каталог
написів і місцевих назв пам'ятників. Але документи ці
загинули [46], с.339, і сучасні історики знайомі з даними
Киріака тільки за переказами його праці у пізніших авторів XV-XVI
століть. "З плином часу первісна назва більшості
античних пам'яток афінських, від яких у багатьох випадках
залишалися одні руїни, було забуто ... фантазія любителів
давнини ... постаралася пов'язати їх з іменами видатних чоловіків
минулого "[46], с.340-342.
Залишки Олімпіон називалися в ті століття "базилікою", "так як
НІХТО НЕ ЗНАВ (! - А.Ф.), що це - руїни колись всесвітньо
відомого храму Олімпійського. Киріак називає ці величезні
руїни ... палацом Адріана, як називали його самі афіняни
(Які, отже, помилялися, і тільки пізніші історики
з'ясували істину і "поправили" жителів Афін - А.Ф.) ...
Ще в 1672 р Бабин не знав, де знаходиться в Афінах храм
Зевса ... Через кілька років ... Спон був в такому ж подиві ...
У руїнах Вар вбачали палаци Фемістокла або Перікла;
в стінах Одеона Ірода Аттика - палац Мільтіада,
в інших руїнах невідомих будівель - вдома Солона,
Фукідіда і Алкмеона.
Ще в 1647 р ... Поентелю показували стародавні руїни
палацу Перикла,
а вежу вітрів називали гробницею Сократа.
Спогад про Демосфена було пов'язано з пам'ятником Лізікрата
.... Цей пам'ятник хорега ... називався ... ліхтарем Демосфена ...
Академія, Ліцей, Стоа і сади Епікура ... зникли безслідно.
За часів Киріака Академією називали якусь групу базилік, або
великих руїн, місце яких тепер визначити неможливо ...
Показували також "дідаскаліон" Платона "в саду"; здається, це
була одна вежа в садах Ампелокіпі ... Ходили вигадки про школах
якогось Кайсаріні на цій горі ...
Ліцей або Дідаскаліон Аристотеля поміщали в руїнах театру
Діонісія ...
Стою і школу Епікура переносили навіть на Акрополь, в ті великі
будови, які представляють собою, ймовірно, частина Пропілеїв, а
храм Ніке, здається, брали за ... школу Піфагора "[46], с.340-342.
Ми перервемо цитування (список цей займає кілька
сторінок), так як картина АРХЕОЛОГІЧНОЇ ХАОСА абсолютно ясна.
І все це відбувається в XVI-XVII ст.н.е.!
У 1453 р впала Візантія. Останні франки деякий час ще
захищали Акрополь, проте, Омар, оскаженілий наполегливим опором
цієї сильної фортеці, наказав почати артилерійське бомбардування
(!) Акрополя і його околиць, в результаті чого Акрополь, його
храми і т.д. були перетворені на руїни [46]. це потужне
руйнування, що знищило багато прекрасні пам'ятки хрестоносної
епохи XII-XIII ст. і XIII-XV ст., створило на території Афін купи
руїн, оголошені потім "античними".
Після турецької навали в XV в. Афіни знову (і в який раз)
занурюються в темряву. "Взагалі історик Афін і Греції під час
турецького панування має перед собою завдання настільки ж важке,
як невтішну. Він бачить перед собою пустелю "[46],
с.362.
"Захід ... примирився з падінням Греції і майже зовсім забув
її ... Вже в 1493 р німецький гуманіст в своїй хроніці
обмежився заміткою: "місто Афіни був славнейшим містом в області
Аттики. Від нього залишилися лише деякі сліди "[46], с.364-365.
Дійшло до того, що в XVI ст. "Потреба науки мати точні
відомості про долю славного міста знайшла собі перш за все
вираз в питанні: взагалі, чи існують Афіни? Це питання
поставив один німецький філеллін, Мартін Краус ... Він обезсмертив
себе цим ... Мартін Крузіус ... знову відкрив Афіни. У 1573 р
він звернувся з листом до Феодосія Зігомале, канцлеру патріарха
констрантінопольского, просячи повідомити йому, чи правда, що мати
всякого знання, як стверджують німецькі історики, не існує, що
місто Афіни зник з лиця землі, а на місці його залишилося лише
кілька рибальських хатин.
Відповідь освіченого візантійця разом з пізнішим листом
аканранца Симеона Кабасіли ... були першими точними відомостями,
заспокоїти німецького вченого щодо існування міста; вони
кинули перший слабке світло на стан його пам'ятників і
рослинне життя його народу (в якому, за запевненням скалігеровской
історії, живе, наприклад, переказ про те, що Парфенон був
споруджений знаменитими архітекторами Иктином і Каллікратом при
знаменитому оратора і полководця Перикла, вождя демократичної
партії, що виникла в Афінах ще в V столітті до н.е. і померлої разом зі
своїм вождем від чуми в 429 р до н.е .; правда - невідомо, в якому
місяці - А.Ф.) "[46], с.364 - 366.
Наукова Афінська археологія почалася ТІЛЬКИ В XVII СТОЛІТТІ (коли
вже була створена хронологія Скалігера) працями голландця Жан де
Мера [46], с.366. Тeм не менше, "навіть в 1835 р один німецький
вчений ... висловив думку, що після Юстиніана на місці Афін була
протягом чотирьох століть безлюдна пустеля. порівняно з
вивченням міста Риму, археологія Афін запізнилася століття на два "
[46], с.364-366. "Тільки непоредственно знайомством міг бути
зруйнований наполегливо тримався в Європі забобон, ніби Афіни не
існують: це була заслуга французьких єзуїтів і капуцинів.
Перші з'явилися в Афінах в 1645 г. "[46], с.366.
У другій половині XVII століття французькі ченці склали
перші (!) плани міста. Тільки з того моменту і починається
безперервне і більш-менш наукове вивчення Афін, причому в
обстановці, коли скалигеровской хронологія вже в основних рисах
створена, і датування пам'ятників Греції проводилося вже з
опорою на спотворену хронологію Риму, що призвело до штучного
подовженню історії Греції.
5. СВІДОМО подовжити ІСТОРІЯ СТАРОЖИТНОСТІ?
Автор категорично не згоден з припущенням Н.А.Морозова,
згідно з яким більшість творів античності є нібито
підробками Епохи Відродження. Іншими словами, це припущення
означало б, що відомі нам сьогодні стародавні документи кимось
вигадані, є в певному сенсі літературними фантазіями. цей
тезу, сформульовану в [141], викликав справедливу критику
опонентів.
Позиція автора цієї книги інша: як показують результати
застосування нових методик датування, практично всі дійшли до
нас стародавні документи є оригіналами, написаними аж ніяк не
з метою введення в оману майбутніх істориків, а в цілях
фіксації реальних подій. Більш того, ми привели деякі з
численних прикладів того, як ДХК і її розкладання (і Новaя
версія хронології, пропонована нами) знімають звинувачення в
фальсифікування з багатьох документів (наприклад, зі знаменитого
"Константинова дару", з "Альмагеста" Птолемея і т.п.). іншими
словами, багато документів, що вважають за сьогодні фальсифікатами,
виявляються оригіналами, абсолютно природно укладаються в
нову версію хронології, що витікає із ДХК і її розкладу в суму
трьох зрушень. Це відноситься, наприклад, до "привілеї", даними
Цезарем і Нероном австрійському гeрцогскому дому (див. Вище). за
нашу думку, ПРАКТИЧНО ВСІ ОПИСАНІ В ДРЕВНИХ ДОКУМЕНТАХ
ПОДІЇ МАЛИ МІСЦЕ В ДІЙСНОСТІ. ДРУГИЙ ПИТАННЯ: ДЕ І
КОЛИ? Саме в цьому останньому питанні і сталася хронологічна
і географічна плутанина, яка призвела до "подовженню історії".
Причиною послужили як природні хронологічні помилки (див.
пункт 11.4, параграфа 4, Глави 4), так, можливо й навмисні
спотворення хронології.
Пропонована нами нова версія хронології (суттєво
відрізняється не тільки від скалігеровской, але і від морозівська
версій) призводить, зокрема, до передатування древніх документів, але
аж ніяк не до заперечення їх справжності як правдивих свідків
минулих подій.
РЕЗЮМЕ.
1) Переважна частина дійшли до нас древніх документів -
оригінали. Але їх інтерпретація неоднозначна. зміна хронології
змінює і їх прочитання, розуміння.
2) Деякі помилки в хронології були ненавмисними.
Приклад такої помилки - перенесення життя Христа з XI століття н.е. в I століття
н.е. (Тисячолітній зсув вниз).
3) Однак деякі спотворення середньовічної історії були
навмисними і межували з фальсифікацією. Про це ми розповідаємо
в наших книгах "Нова Хронологія - 6":
Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко. НОВА ХРОНОЛОГІЯ І КОНЦЕПЦІЯ
СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ РУСІ, АНГЛІЇ І Риму. (Факти. Статистика.
Гіпотези).
і "Нова Хронологія - 8"
Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко. ІМПЕРІЯ. РУСЬ, ТУРЕЧЧИНА, КИТАЙ,
ЄВРОПА, ЄГИПЕТ. НОВА МАТЕМАТИЧЕСКАЯ ХРОНОЛОГІЯ СТАРОЖИТНОСТІ.
Глава 6. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ. ЄГИПЕТ, ІНДІЯ.
На закінчення коротко опишемо ситуацію з іcторіей релігій.
Традиційно вважається, що кожна хронологічні епоха мала
свої власні релігійні культи, розділені століттями і
тисячоліттями. У той же час істориками і етнографами XIX століття
була проведена величезна робота з порівняльного вивчення
всесвітніх релігій і культів. З'ясувалося, що між релігіями,
відокремленими в скалігеровской хронології один від одного сотнями і
тисячами років, існує ненормально велика кількість "паралелей"
(Іноді навіть тотожних збігів). Цей факт породив
численні теорії впливів, запозичень, инфильтраций і т.п.
Але всі вони спочивають виключно на скалігеровской хронології та
породжені нею. Зміна хронології змусить переглянути і колишню
точку зору на розвиток і формування релігій. За браком
місця вкажемо тут лише деякі типові приклади паралелей.
"Кельтіческій пам'ятник", відкритий в 1771 році, вважається
традиційно зображенням язичницького дохристиянського бога лісів у
галлів [224], с.543. Однак над головою цього бога чітко
вирізане ESUS. Під тиском скалігеровской хронології історики,
тим не менш, змушені вважати, що це - дохристиянський "бог
Ісус ". Відомий фахівець з порівняльної історії релігій
А.Древс писав: "Я ... надав ... велике значення міфoлогіческім
паралелей між християнством і язичництвом ... Адже хто не бачить
загальновідомого спорідненості пасхальної історії євангелій з міфами і
культовими обрядами релігії Аттиса-Адоніса-Озіріса і т.д., хто
стверджує, що в міфах про Аттіс і Адоніса "абсолютно не
фігурує "поховання та воскресіння, хто сподівається довести
відміну смерті Ісуса від роду смерті його малоазіатських
родичів ... хто в Марії Магдалині і інших Маріях, які стояли біля
хреста і гробу Спасителя, не можуть дізнатися індійську, малоазіатська
і єгипетську богиню-матір Майю, Маріамму, Маріталу ... Маріанну ...
Манданів - мати "месії" Кіра, "Велику матір" Пессінунт,
скорботну Семирамиду, Маріам, Меррідью, Мірру, Майра (Меру) і Майю
.... "той хай не сунеться в релігійно-історичні питання"
(Вираз Вейса) "[224], с.150.
А.Древс наводить багато паралелей, які ототожнюють
"Святе сімейство" Христа з іншими "святими родинами"
малоазіатських богів, відокремлених, нібито, від початку н.е. багатьма
століттями. Відкинувши хронологію Скалігера, ми бачимо, що всі ці
парралелі вказують просто на одночасне цих культів,
різняться тільки національними особливостями їх місць локалізації.
Наприклад, "В Римі головне святилище Мітри перебувало у Ватикані
(! - А.Ф.), на місці нинішнього собору Святого Петра ... Мітра-Аттіс
носив тут ім'я "тата-батька". "Батьком" (батько - батько батьків) називається
також верховний жрець цього бога, як "святим отцем" до сих пір ще
іменується римський папа "[67], с.69.
Мітраїзм, як і християнство, має: вченням про чистилище,
вживанням кропильниці, звичаєм хреститися, тобто здійснювати
хресне знамення. Повністю збігаються: обрядові форми публічних
служб, вчинення літургії, вживання гостії (причетною
облатки, проскури), і т.д. [67]. Культ Мітри і культ Христа
практично не відрізняються, і відмінність між ними в кілька сотень
років присутня тільки в скалігеровской хронології.
Виявляється, з християнським середньовічним культом практично
збігається "змішаний культ єгипетської богоні Ізіди, шанувальники
якої мали ... свої заутрені, обідні і вечірні, дивно
нагадує відповідні католицькі, частково навіть
православні богослужіння "[67], с.71. Не ставлячи під сумнів
скалігеровской хронологію, відсувають культ
Ізіди-Озіріса-Сераписа в сиву давнину, історик релігії
Н.Румянцев змушений заявити: "Це збіг молитов єгипетського
богослужіння з християнської єктенією ЗАНАДТО ВЕЛИКЕ І разюче,
ЩОБ ВОНО могла бути випадковою "[67], с.72.
Класичною "країною хрестів" вважається Древній Єгипет.
Такі ж християнські хрести поширені в стародавній Індії,
Месопотамії, Персії. Величезна кількість єгипетських зображень
богів містять анаграма Христа [67].
Резюмуючи своє дослідження, Н.Румянцев писав: "Перед нами
пройшов цілий ряд страждають, умираючих і богів стародавнього
світу, ми бачили їх міфи, знайомилися з присвяченими їм святами,
обрядами і т.п. Але незважаючи на те, що у них різні імена,
своєрідні міфи, різні батьківщина або арена діяльності, все ж
мимоволі відчувається, що в основі їх всіх лежить щось одне,
щось спільне. Більше того, на цей момент звернули свою увагу і
самі древні ...
Дійсно, якщо ми подивимося на останні століття до і
після так званого PX, то знайдемо цікаву картину. Усе
перераховані нами божества з усім тим, що було з ними пов'язано,
тісно переплелися між собою, іноді навіть до непомітності.
Озіріс, Таммуз, Аттіс, Діоніс і ін. Утворили якийсь ОДИН,
ЗАГАЛЬНИЙ, злиті ОБРАЗ, вилилися в якесь синкретичне
(Змішане) божество, і воно майже безроздільно панував по всій
великій території Римської держави ... Божества перетворилися
в ОДНОГО змішаного, але по суті, ЄДИНОГО СПАСИТЕЛЯ. така тісна
злиття відбулося особливо в епоху Римської імперії, і, зокрема,
в самому Римі "[183], с.44-45.
Хронологія Єгипту зяє величезними провалами і являє
собою набір окремих фрагментів, вельми слабо зчеплених один з
другом або навіть повністю самостійних. Як і в історії Європи,
в історії Єгипту спостерігається ефект "відродження", так наприклад,
- Саітская реставрація, коли "знову відроджуються" давно
забуті культи, звичаї, писемність і т.п. Будучи тісно пов'язаної з
хронологією Біблії і Риму, вся єгипетська історія, включаючись
в ДХК, також піддається "склеювання" і скорочення на кілька
тисяч років слідом за історією Європи.
Історія Сходу також зчеплена з історією Європи, Єгипту.
Дамо коротке резюме за хронологією, наприклад, Індії. Н. Гусєва:
"Історична наука стикається в Індії з такими труднощами,
які навіть не можуть уявити собі дослідники, які вивчають
давню історію інших країн і народів (це записано в 1968 році -
А.Ф.). І головною серед цих труднощів слід назвати повне
відсутність датованих пам'яток "[107], с.5. Всі основні
хронологічні віхи індійської історії встановлені шляхом
зіставлення з римської, грецької та єгипетської хронології.
Д. Косамби: "В Індії по суті не збереглося так
званої історичної літератури ... В Індії ми маємо в своєму розпорядженні лише
туманною народною традицією і дуже малою кількістю
документальних даних, більш цінних, ніж дані міфів і легенд. ця
традиція, - каже цей відомий вчений, - не дає можливості
відновити імена всіх царів. Те небагато що, що збереглося,
настільки невиразно, що до мусульманського періоду (тобто до VIII ст.
н.е. - А.Ф.) майже не одна дата, пов'язана з будь-яким персонажем
історії Індії, не може вважатися точною ... Все це змушує
деяких цілком серйозних вчених стверджувати, що Індія не має
власної історії "[107], с.20.
Середньовічні автори іноді поміщали Індію в Африку, в Італію
(!). Як і Європа, після початку н.е. Індія "раптово"
виявляється на "варварському рівні розвитку", починаючи "знову" свій
шлях до вершин цивілізації [107]. Розквіт санскритської літератури
в Індії датується лише починаючи з XI століття н.е.! середньовічна
історія Індії також зяє хронологіескімі провалами розміром в
століття, заплутана і хаотична. "Байдужість брамінів до всього
реальному в минулому і сьогоденні ... викреслив з пам'яті людей
історію Індії ... Для відтворення історії і картини ... давньої
Індії ... ми змушені спиратися на повідомлення грецьких географів,
арабських мандрівників ... Не існує жодного індійського
джерела, який міг би зрівнятися за цінністю з повідомленнями
чужинців "[107], с.180. Таким чином, хронологія і історія
Індії повністю залежить від хронології Риму і Греції і
перебудовується слідом за ними.
ВИСНОВОК
Справжній реферат є лише введенням в проблему. більш
детально з цією темою можна ознайомитися в перерахованих нижче книгах.
З метою впорядкування, ми Занумеруем всі ці книги (як
російські, так і англійські) так: Нова Хронологія-1, Нова
Хронологія-2 і т.д.
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 1 (русс.)
А.Т.Фоменко. МЕТОДИ статистичного АНАЛІЗУ наративної
ТЕКСТІВ І Додатки до Хронологія. (Розпізнавання та датування
залежних текстів, статистична стародавня хронологія, статистика
древніх астрономічних повідомлень).
Москва, изд-во МГУ, 1990 рік, 440 стр.
Викладається критика прийнятої сьогодні версії хронології
давнини, запропоновані нові емпірико-статистичні методи
дослідження історичних текстів, виявлені три основні
хронологічних зсуву і запропонована груба схема нової
істотно більш короткої хронології стародавнього світу. вперше
вказана нова і несподівана датування Різдва Христового
одинадцятим століттям н.е., що на тисячу років пізніше загальноприйнятою.
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 2 (русс.)
А.Т.Фоменко. ГЛОБАЛЬНА ХРОНОЛОГІЯ. (ДОСЛІДЖЕННЯ З ІСТОРІЇ
СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНІХ СТОЛІТЬ. МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ
ДЖЕРЕЛ. ГЛОБАЛЬНА ХРОНОЛОГІЯ).
Москва, вид-во механіко-математичного ф-ту МДУ, 1993 г.
408 стр.
Тут виявлено разючий паралелізм між подіями,
описаними в Біблії і подіями середньовічної Європи IX-XVI століть
н.е. Розказано про передатування багатьох астрономічних явищ,
раніше належали в сиву давнину. У Додатку, написаному
Г.В.Носовскім, по-новому датується знаменитий Нікейський собор і
новим незалежним методом підтверджується датування Різдва Христового
одинадцятим століттям н.е., раніше отримана А.Т.Фоменко в книзі "Нова
Хронологія - 1 ".
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 3 (англ.)
ATFomenko, VVKalashnikov, GVNosovski. GEOMETRICAL AND
STATISTICAL METHODS OF ANALYSIS OF STAR CONFIGURATIONS. DATING OF
PTOLEMY'S ALMAGEST.
CRC-Press, USA, 1993, 300 p.
По-русски ця книга видана в 1995 році під назвою
"Датування зоряного каталогу Альмагеста", Москва, вид-во "Факторіал".
У цій книзі розроблений новий метод датування стародавніх
зоряних каталогів. Потім цей метод застосований для датування
знаменитого зоряного каталогу Птолемея з його книги "Альмагест".
З'ясувалося, що "Альмагест" мабуть був складений в інтервалі
600-1300 роки н.е., а не в другому столітті н.е., як припускає
скалигеровской історія.
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 4 (англ.)
ATFomenko. EMPIRICO-STATISTICAL ANALYSIS OF NARRATIVE
MATERIAL AND ITS APPLICATIONS TO HISTORICAL DATING.
Volume 1. The Development of the Statistical Tools.
Volume 2. The Analysis of Ancient and Medieval Records.
Kluwer Academic Publishers. The Netherlands. 1994.
Том 1 - 212 стор.
Том 2 - 460 стор.
Перше фундаментальне виклад англійською мовою нових
емпірико-статистичних методів датування подій. викладається
історія створення традиційної хронології і пропонується нова
концепція стародавньої та середньовічної історії, створена на
основі застосування нових емпірико-статистичних методів.
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 5 (русс.)
А.Т.Фоменко. КРИТИКА ТРАДИЦІЙНОЇ Хронологія АНТИЧНОСТІ І
СРЕДНЕВЕКОВЬЯ (ЯКИЙ ЗАРАЗ ВЕК?). РЕФЕРАТ.
Москва, вид-во механіко-математичного факультету МДУ.
+1993, 204 стор.
Коротке резюме попередніх публікацій і популярний реферат,
дозволяє швидко "увійти в курс справи".
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 6 (русс.)
Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко. НОВА ХРОНОЛОГІЯ І КОНЦЕПЦІЯ
СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ РУСІ, АНГЛІЇ І Риму. (Факти. Статистика.
Гіпотези).
Том 1. РУСЬ. 382 стр.
Том 2. АНГЛІЯ, РИМ. 290 стр.
Москва, 1995, вид-во Навчально-Наукового Центру довузівської
освіти МДУ.
На основі статистичного аналізу пропонується новий погляд
на давню і середньовічну історію зазначених регіонів. Зокрема,
по-новому трактується історія татаро-монгольської навали.
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 7 (русс.)
А.Т.Фоменко
НОВА ХРОНОЛОГІЯ ГРЕЦІЇ. АНТИЧНОСТЬ В СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.
У ній розповідається:
1) про нову датування деяких астрономічних текстів,
2) про те, що антична Греція - це, ймовірно, відображення
середньовічної Греції.
НОВА ХРОНОЛОГІЯ - 8 (русс.)
Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко
ІМПЕРІЯ. РУСЬ, ТУРЕЧЧИНА, КИТАЙ, ЄВРОПА, ЄГИПЕТ. НОВА
МАТЕМАТИЧНА ХРОНОЛОГІЯ СТАРОЖИТНОСТІ.
На основі математичного аналізу середньовічних хронік
пропонується новий погляд на роль і місце Русі в середньовічному
світі. За новим висвітлюється історія "монгольського" завоювання
Європи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Агафий. Про царювання Юстиніана. - М.-Л., Изд-во АН СРСР,
+1953.
2. Азаревіч Д.І. Історія візантійського права. - Ярославль,
1876-1877.
3. Олександрія. Роман про Олександра Македонського з російської літопису
XV століття. М.-Л., Наука, 1966.
4. Алфавітна синтагма Матвія Властаря. Пер. з грец. свящ. Миколи
Іллінського, викладача Таврійської Духовної Семінарії. -
Сімферополь, 1892.
5. Альберті Л.Б. (Збірник статей.) - М., Наука, 1977.
6. Амальрік А.С., Монгайт А.Л. Що таке археологія. - М.,
Просвітництво, 1963.
7. Амусин І.Д. Рукописи Мертвого моря. - М., Наука, 1960.
8. Амфітеатров А. Зібрання творів у 8 тт., Т.4. - СПб,
Просвітництво, 1911.
9. Анастасов Л. Новий напрямок науки? Обережно! - "Техніка і
наука ", 1983, N 8. - С.28-30.
10. Анна Комніна. Алексіада. - М., Наука, 1965.
11. Анна Комніна. Скорочена сказання про справи царя Олексія Комніна.
- СПб., 1859.
12. Аполлодор. Міфологічна бібліотека. - Л., Наука, 1972.
13. Арістінет. Любовні листи; Евматій Макремволіт. повість про
Ісміне і Ісміне. - М.-Л., Наука, 1965.
14. Архімед. Твори. - М., Физматгиз, 1962.
15. Баранов В. Логіка - це не факти. - "Техніка і наука", 1983,
N 4. - С.24-28.
16. Бемон Ш., Моно Г. Історія Європи в середні віки. - Пг., 1915.
17. Беррі А. Коротка історія астрономії. - М.-Л., ГІТТЛ, 1946.
18. Біблія. - 10-е изд. - СПб., 1912.
19. Бікерман Е. Хронологія стародавнього світу. - Москва, Наука, 1975.
20. Блер Ж. Таблиці хронологічні, осяжний всі частини всесвітньої
історії з року в рік від створення світу до XIX століття. -
Т. I, II. - Москва, Изд-во Моск. ун-ту, 1808-1809.
21. Болінброк. Листи про вивчення і користь історії. - М., Наука,
1978.
22. Бругш Г. Історія фараонів. - СПб, 1880. (Літописи та пам'ятники
древніх народів. Єгипет.)
23. Буганов С.І. Вітчизняна історіографія російського літописання.
- М., Наука, 1975.
24. Бузескул В. Вступ до історії Греції. Лекції з історії
Греції. - Т.1. - Пг., 1915.
25. Бутом С.І. Радіовуглецеве датування і побудова абсолютної
хронологічній шкали археологічних пам'яток. - Археологія
і природні науки. - М., Наука, 1965. - С. 35-45.
26. Васильєв А.А. Історія Візантії. Падіння Візантії, Епоха
Палеологів (1261-1453). - Л., Academia, 1925.
27. Вебер Георг. Загальна історія. - М., 1892.
28. Відукінд Корвейський. Діяння саксів. - М., Наука, 1975.
29. Візантійська книга єпарха. - М., Изд-во сх. лит., 1962.
30. Візантійські історики. Дексіпп, Евнапій, Олимпиодор, Малх,
Петро Патриций, Менандр, Кандид, Ноннос, Феофан Візантієць. -
СПб., 1858.
31. Візантійські легенди. - Л., Наука, 1972.
32. внучка Б.С. В'язень Шліссельбурга. - Ярославль. Верхньо-Волзьке
книжкове видавництво, 1988.
33. Навколо Колізею. - "Известия" - 1977. - 18 травня.
34. Вольфкович С.І. Микола Олександрович Морозов як хімік (1854
1946). - Изв. АН СРСР. Від. хім. наук. - 1947. - N 5.
35. Вольфкович С.І. Микола Олександрович Морозов, його життя і
праці з хімії. - "Природа", 1947, N 11.
36. Вуллі Л. Ур халдеїв. - М., Изд-во сх. лит., 1972.
37. Георгій Акрополит. Літопис великого логофета Георгія
Акрополита. - СПб., 1863.
38. Георгій Пахимер. Історія про Михайла і Андроникові Палеологах.
Царювання Михайла Палеолога. - СПб., 1862.
39. Геродот. Історія. - Л., Наука, 1972.
40. Голенищев-Кутузов І.М. Середньовічна латинська література
Італії. - М., Наука, 1972.
41. Голубцова Є.С., Смирин В.М. Про спробу застосування "нових методик
статистичного аналізу "до матеріалу давньої історії. -
«Вісник древньої історії", 1982, N 1. - С.171-195.
42. Голубцова Є.С., Кошеленко Г.А. Історія стародавнього світу та "нові
методики ". -" Питання історії ", 1982, N 8.
43. Голубцова Є.С., Завенягин Ю.А. Ще раз про "нові методики" і
хронології стародавнього світу. - "Питання історії", 1983, N 12. -
С.68-83.
44. Гомер. Іліада. Пер. Н.И.Гнедич. - М., Худ. лит., 1969.
45. Гонейм М.З. Втрачена піраміда. - М., Географгиз, 1959.
46. Грегоровіус Ф. Історія міста Афін в середні століття. - СПб, 1900.
47. Грегоровіус Ф. Історія міста Риму в середні віки. Від V до XVI
століття. - Т. 1-5. - СПб, 1902-1912.
48. Григорович В. Нарис подорожі по Європейській Туреччині. - М.,
1877.
49. Гросліе Б. Борободур. Найбільше в світі осередок буддійської
скульптури піддається руйнуванню. - "Кур'єр ЮНЕСКО". - 1968. -
N 6. - С. 23-27.
50. Гудзій М.К. Історія давньої російської літератури. - М.,
Учпедгиз, 1938.
51. Гуревич А.Я. Категорії середньовічної культури. - М.,
Культура, 1972.
52. Дантас Ж. Парфенон в небезпеці. - "Кур'єр ЮНЕСКО". - 1968. -
N 6. - С. 16-18,34.
53. Данте Аліг'єрі. Малі твори. - М., Наука, 1968.
54. Дві візантійські хроніки X століття. Псамафійская хроніка; Іоанн
Каменіата. Взяття Салоніки. - М., Изд-во сх. лит., 1962.
55. Дворецький І.Х. Латинсько-російський словник. - М., Рус. яз., 1976.
56. Джелал Ессад. Константинополь (Від Візантії до Стамбула). -
М., 1919.
57. Дживелегов А.К. Данте Аліг'єрі. - М., ОГИЗ, 1933.
58. Дживелегов А.К. Леонардо Да Вінчі. - М., ОГИЗ, 1935.
59. Джуа М. Історія хімії. - М., Мир, 1975.
60. Діль Ш. Історія візантійської імперії. - М., ІЛ, 1948.
61. Дильс Г. Антична техніка. - М.-Л., ОНТИ-ГТТІ, 1934.
62. Діофант. Арифметика. - М., Наука, 1974.
63. Дирингер. Алфавіт. - М., ІЛ, 1963.
64. Дітмар А.Б. Географія в античний час. - М., Наука, 1980.
65. Давня Греція. Під ред. В.В.Струве, Д.П.Каллістова. - М.,
Тисяча дев'ятсот п'ятьдесят-шість.
66. Древс А. Міф про Христа. т.2. - М., Червона Новина, 1924.
67. Древс А. Жив чи апостол Петро? - М., Атеїст, 1924.
68. Євсевій Памфіл. Церковна історія. - СПб 1848.
69. Євсевій Памфіл. Євсевія Памфилова єпископа Кесарії Палестинської
про назви місцевостей, що зустрічаються в Священному писанні.
Блаженного Ієроніма Стридонського про становище і назвах
єврейських місцевостей. Пер. І.Помяловского. - СПб, 1894.
70. Єгоров Д.М. Вступ до вивчення середніх віків. історіографія та
джерелознавство. - Т. 1-2. - М., Видавництво. т-во при ист.-філос.
фак. Моск. Вища. дружин. курсів, 1916.
71. Єфремов Ю.М., Павловська О.Д. Датування "Альмагеста" по
власним рухам зірок. - ДФН СРСР, 1987, т.294, N 2,
с.310-313.
72. Єфремов Ю.М., Павловська О.Д. Визначення епохи зоряного
каталогу "Альмагеста" з аналізу власних рухів зірок.
(До проблеми авторства зоряного каталогу Птолемея). -
Історико-астрономічні дослідження. - М., Наука, 1989. -
С.175-192.
73. Жамба М. Ієрархічний кластер-аналіз та відповідності. - М.,
Фінанси і статистика, 1988.
74. Життя Бенвенуто Челліні, сина маестро Джованні Челліні,
флорентійця, написана ним самим у Флоренції. - М., 1958.
75. Закон Божий. - Джорданвілі, тип. ім. преп. Іова Погаевского,
1987.
76. Замаровский В. Таємниці хетів. - М., Наука, 1968.
77. Зелінський А.Н. Конструктивні принципи давньоруського календаря.
- Збірник "Контекст". - М., 1978.
78. Зелінський Ф. З життя ідей. - Т. I-IV. - СПб, 1905-1922.
79. Зенін Д. Артилерія древніх: правда і вигадка. - "Техніка і
наука ", 1982, N 5.- С.25-29.
80. Зубов В.П. Аристотель. - М., Изд-во АН СРСР, 1963.
81. Ідельсон Н. Історія календаря. - Л., Наукове книговидавництво,
1925.
82. Іоанн Дамаскін. Діалектика. - М., 1862.
83. Іоанн Дамаскін. Три захисних слова проти лихословники
святі ікони чи зображення. - СПб., 1893.
84. Іван Кіннам. Короткий огляд царювання Іоанна і Мануїла
Комнінів. - СПб., 1859.
85. Історико-математичні дослідження. - Вип.1. - М.-Л., 1948.
86. Історичні записки Никифора Вриенния. - СПб., 1858.
87. Історія Візантії. - Т. I. - М., Наука, 1967.
88. Історія стародавнього Сходу. Під ред. В.І.Кузіщіна. - М., 1979.
89. Історія Стародавнього Риму. Під ред. А.Г.Кузіщіна, А.Г.Бокщаніна. -
М., 1971.
90. Історія середніх віків. Під. ред. А.Д.Удальцова, Е.А.Космінского,
О.Л.Вайнштейна. - М., ОГИЗ, 1941.
91. Історія середніх віків, тт.1-2. Під. ред. С.Д.Сказкіна. - М.,
1977.
92. Історія французької літератури. (Збірник статей.) - СПб, 1887.
93. Истрин В.М. Редакції Тлумачний Пален IV. - СПб., Тип. імпер.
Акад. Наук, 1907.
94. Каждан А.П. Походження християнства та його сутність. - М.,
Тисяча дев'ятсот шістьдесят-два.
95. Каждан А.П. Соціальний склад панівного класу Візантії
XI - XII ст. - М., Наука, 1974.
96. Казаманова А.Н. Введення в античну нумізматику. - М., Изд-во
Моск. ун-ту, 1969.
97. Классовскій В. Систематичне опис Помпеї і відкритих в
ній старожитностей. - СПб. 1848.
98. Клейн Л.С. Археологія сперечається з фізикою. - "Природа", 1966, N 2,
с. 51-62.
99. Клейн Л.С. Археологія сперечається з фізикою (продовження). -
"Природа", 1966, N 3, с. 94-107.
100. Климишин І.А. Календар і хронологія. - М., Наука, 1985.
101. Климишин І.А. Відкриття всесвіту. - М., Наука, 1987.
102. Ковальченко І.Д. Застосування кількісних методів і ЕОМ в
історичних дослідженнях. - "Питання історії", 1984, N 9. -
С.61-73.
103. Колчин Б.А., Шер Я.А. Абсолютна датування в археології. -
Проблеми абсолютного датування в археології. - М., Наука,
Тисячі дев'ятсот сімдесят дві.
104. Кольрауш. Історія Німеччини. - Т. I, II. - М., 1860.
105. Контекст 1978. - М., Наука, 1978.
106. Коран. - М., Изд-во сх. лит., 1963.
107. Косамби Д. Культура і цивілізація давньої Індії. - М.,
Прогрес, 1968.
108. Косидовский З. Коли сонце було богом. - М., Наука, 1968.
109. Коротка географічна енциклопедія. - Т.1. - М., Держ. наук.
вид-во "Рад. енциклопедії.", 1960.
110. Кривелев І.А. Розкопки в "біблійних" країнах. - М., Рад.
Росія, 1965.
111. Ксенофонт. Грецька історія. - Л., ОГИЗ, 1935.
112. Кузнєцов В.Г. Ньютон. - М., Думка, 1982.
113. Кун Н.А. Попередники християнства. - М., 1922.
113а.Курбатов Л.Г. Історія Візантії. - М., Вища школа, 1984.
114. "Кур'єр ЮНЕСКО". - 1968. - N 12.
115. Кимпан Ф. Історія числа "пі". - Москва, Наука, 1971.
116. ЛАВІСС Е., Рамбо А. Епоха хрестових походів. - Т. I, II. -
М., 1914.
117. Ланн Е. Літературна містифікація. - М., 1930.
118. Лауер Ж.-Ф. Загадки єгипетських пірамід. - М., Наука, 1966.
119. Левченко М.В. Історія Візантії. - М.-Л., ОГИЗ, 1940.
120. Легенда про доктора Фауста. - М., Наука, 1978.
120а.Леманн. Ілюстрована історія забобони та чаклунства від
давнини до наших днів. - М., видання магазину "Книжковий
справа ", 1900.
121. Ленцман Я.А. Походження християнства. - М., Изд-во АН СРСР,
1958.
122. "Леон Баттіста Альберті", збірник. - М., Наука, 1977.
123. Ліббі У.Ф. Вуглець-14 - ядерний хронометр археології. -
"Кур'єр ЮНЕСКО", 1968, N 7 (N 139).
124. Лівій Т. Римська історія від заснування міста. - Т.1-6. - М.,
1897-1899.
125. Лозинський С.Г. Історія папства. - Т. I, II. - М., ЦС СВБ СРСР,
Тисяча дев'ятсот тридцять-чотири.
126. Лоція Гібралтарської протоки і Середземного моря. - Упоряд.
Дж.Парді, пров. І.Шестакова. - М., 1846.
127. Мартинов Г. Про початок римської історії. - М., Изд-во Моск.
ун-ту, 1903.
128. Матузова В.І. Англійські середньовічні джерела. - М., Наука,
Тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ять.
129. Матвій Властар. Збори святоотеческих правил. видання
П.А.Овчіннікова. - Балахна, тип. Ф.П.Волкова, 1908.
130. Махабхарата. Пер. і ред. акад. АН ТССР Б.Л.Смірнова, - Т.1-8. -
Ташкент, 1955-1971.
131. Махабхарата. Рамаяна. - М., Худож. лит., 1974.
132. Методика вивчення найдавніших джерел з історії народів
СРСР: Збірник статей. - М., Наука, 1978.
133. Методичні дослідження в області абсолютної геохронології.
Тези доповідей 3-го методичного симпозіуму 1976 г. - М.,
Вид-во АН СРСР, 1976.
134. Михайло Псьол. Хронограф. - М., Наука, 1978.
135. Михайлов А.А. Теорія затемнень. - М., Гостехтеоретіздат, 1954.
136. Михайлов М. Цей дивний радіовуглецевий метод. - "Техніка
і наука ", 1983, N 8. - С.31-32.
137. Моммзен Т. Історія Риму. - М., 1936.
138. Моммзен Т. Історія Риму. - Т. 3. - М., ОГИЗ, 1941.
139. Морозов Н.А. Одкровення в грозі і бурі. Історія виникнення
Апокаліпсису. - М., 1910.
140. Морозов Н.А. Історія виникнення біблійних пророцтв, їх
літературне викладення і характеристика. Пророки. - М., 1914.
141. Морозов Н.А. Христос. (Історія людства в природничо
науковому освітленні) тт. 1-7. - М.-Л., Госиздат, 1924-1932 рр.
142. Морозов Н.А. Астрономічний переворот в історичній науці. -
"Новий світ", 1925, N 4, с. 133-143. (З приводу статті проф.
Н. М. Нікольський.)
143. Муравйов С. Історія перших чотирьох століть християнства. - СПб.,
1 866.
144. Нейгебауер О. Точні науки в давнину. - М., Наука, 1968.
145. Нізи Б. Нарис римської історії і джерелознавства. - СПб, 1908.
146. Микита Хоніат. Історія, що починається з царювання Іоанна
Комніна. - СПб., 1860.
147. Микита Хоніат. Історія з часу царювання Іоанна Комніна
(1186-1206). - У серії "Візантійські історики", т. 5. - СПб.,
Тисяча вісімсот шістьдесят дві.
148. Никифор Григора. Римська історія, що починається зі взяття
Константинополя латинянами. - СПб., 1862.
149. Миколаїв Д. Зброя, яке не врятувало Візантію. - "Техніка
і наука ", 1983, N 9. - С.29-36.
150. Микола Олександрович Морозов. Бібліографія вчених СРСР. - М.,
Наука, 1981.
151. Микола Олександрович Морозов, вчений-енциклопедист. - Збірник
статей. - М., Наука, 1982.
152. Микола Олександрович Морозов. Етапи життя і діяльності. -
Вісник АН СРСР, 1944, NN 7,8.
153. Нікольський Н.М. Астрономічний переворот в історичній
науці. - "Новий Світ". 1925 N 1, с. 157-175. (З приводу книги
Н. Морозова "Христос". Л., 1924.)
154. Никонов В.А. Ім'я та суспільство. - М., Наука, 1974.
155. Новожилов Н.І. Роботи Н.А.Морозова в області метеорології. -
"Природа", 1954, N 10.
156. Ньютон Р. Злочин Клавдія Птолемея. - М., Наука, 1985.
157. Олейников А. Геологічні годинник. - Л., Недра, 1975.
158. Орленко М.І. Ісаак Ньютон. Біографічний нарис. - Донецьк,
+1927.
159. Острозька Біблія. - Острог, 1581. - (Репринтне видання:
М., 1989.)
160. Павсаній. Опис Еллади, або Подорож по Греції в II
столітті по Р.Х. - М., 1889.
160а.Перепіска Івана Грозного з Андрієм Курбським. Серія "Літ.
пам'ятники ". - Л., Наука, 1979.
161. Платон. Твори. - Т.3. - М., Думка, 1972.
162. Плутарх. Порівняльні життєпису. - Т.I. - М., Изд-во АН
СРСР, 1961; Т.II. - М., Изд-во АН СРСР, 1963; Т.III. - М.,
Наука, 1964.
163. Полак І.Ф. Курс загальної астрономії. - М., Гонти, 1938.
164. Полібій. Загальна історія в 40 книгах. - М., 1899.
165. Повне зібрання російських літописів. - Т.33. - Л., Наука, 1977.
166. Повне зібрання російських літописів. - Т.35. - М., Наука, 1980.
167. Постніков М.М. Найбільша містифікація в історії? - "Техніка
і наука ", 1982, N 7. - С.28-33.
168. Потин В.М. Давня Русь і європейські держави X-XIII ст. -
Л., Рад. художник, 1968.
169. Прістер Е. Коротка історія Австрії. - М., ІЛ, 1952.
170. Прокопій Кесарійський. Про споруди. - Вісник древньої
історії. - 1939. - N 4. - С. 201-298.
171. Прокопій. Війна з готами. - М., Изд-во АН СРСР, 1950.
172. Псалтир. - Москва, тисяча шістсот п'ятьдесят-сім.
173. Псковський Ю.П. Нові та наднові зірки. - М., Наука, 1974.
174. Радіовуглецеве датування неточно. - "Природа", 1990, N 3. -
С.117. (New Scientist. 1989. Vol. 123, No. 1684. P.26.)
175. Радциг Н. Початок римської історії. - М., Изд-во Моск. ун-ту,
1903.
176. Ренан Е. Антихрист. - СПб, 1907.
177. Річ В. Чи був темний період? - "Хімія і життя", 1983, N 9. -
С.84.
178. Рожіцин В.С., Жаков М.П. Походження священних книг. - Л.,
1925.
179. Рожков М. Н.А.Морозов - основоположник аналізу розмірності. -
Успіхи фізичних наук, т. 49, вип. 1, 1953.
180. Россовская В.А. Календарна далечінь століть. - М., ОГИЗ, 1930.
181. Рукописна та друкована книга: Збірник статей. - М., Наука, 1975.
182. Румянцев А.А. Методи історичного аналізу в роботах Миколи
Олександровича Морозова. - Изв. науч. ін-ту ім. П.Ф.Лесгафта,
т.10. - Л., 1924.
183. Румянцев Н. Смерть та неділю Спасителя. - М., Атеїст, 1930.
184. Румянцев Н.В. Православні свята. - М., ОГИЗ, 1936.
185. Светоній Гай Транквилл. Життя дванадцяти цезарів. - М., Наука,
+1966.
186. Сендерленд І.Т. Священні книги в світлі науки. - Гомель,
Зап. обл. вид-во "Гомельський робітник", 1925.
187. Сергєєв В.С. Історія Стародавньої Греції. - М.-Л., ОГИЗ, 1934.
188. Сергєєв В.С. Нариси з історії Стародавнього Риму. - Т. 1,2. - М.,
ОГИЗ, 1938.
189. Радянський енциклопедичний словник. - М., Радянська
енциклопедія, 1979.
190. Соловйов В. Зібрання творів. - Т.6. - СПб., 1898.
191. Солонарь П. Швидше за все вигадка ... - "Техніка і наука", 1983,
N 4. - С.28-32.
192. Степанов Н.В. Новий стиль і православна пасхалія. - М., 1907.
193. Степанов Н.В. Календарно-хронологічний довідник (посібник
при вирішенні літописних завдань на час). - М., 1913.
194. Тацит К. Твори, тт. I, II. - Л., Наука, 1969.
195. Творіння Максима Сповідника. - Творіння святих отців церкви в
російською перекладі. - Т. 69. - М., Изд-во Моск. духів. акад.,
1915.
196. Творіння Никифора архієпископа Константинопольського. - М., 1904.
197. Творіння Нілу, подвижника Синайського. - Творіння святих отців
церкви в російській перекладі. - Т. 31-33. - М., Изд-во Моск.
духовн. акад., 1858-1859.
198. Творіння святого Ісидора Пелусіота. - Творіння святих отців
церкви в російській перекладі. - Т. 34-36. - М., Изд-во Моск.
духовн. акад., 1859-1860.
198а.Толковая Біблія чи коментар на всі книги св. Писання
Старого і Нового завіту. Тт.1-12. видання наступників
А.П.Лопухіна, Петербург, 1904-1913. (Друге видання -
Стокгольм, Інститут перекладу Біблії, 1987.)
199. Трельс-Лунд. Небо і світогляд в круговороті часів. -
Одеса, 1912.
200. Тронский І.М. Історія античної літератури. - Л., Учпедгиз,
1947.
201.Троянські сказання. Середньовічні лицарські романи про Троянської
війні з російським рукописів XVI і XVII століть. - Л., Наука, 1972.
202. Тураєв Б.А. Історія Стародавнього Сходу. - М., ОГИЗ, 1936.
203. Усанович М.І. Наукові передбачення Н.А.Морозова. - Успіхи хімії,
т. 16, вип. 3, 1947.
204. Успенський Д.М. Завдання Православного богослов'я в сучасній
життя. - Журнал Московської Патріархії, 1962, N 9. - С.64-70.
205. Фалькович С.І. Микола Олександрович Морозов, його життя і
праці з хімії. - "Природа", 1947, N 11.
206. Фалькович С.І. Микола Олександрович Морозов як хімік
(1854-1946). - Известия АН СРСР. Відділення хімічних наук,
1947 N 5.
207. Федорова Е.В. Латинська епіграф. - М., Изд-во Моск. ун-ту,
1969.
208. Федорова Е.В. Латинські написи. - М., Изд-во Моск. ун-ту,
Тисячу дев'ятсот сімдесят-шість.
209. Федорова Е.В. Імператорський Рим в обличчях. - М., Изд-во Моск.
ун-ту, 1979.
210. Флорентійські читання: Італійська життя і культура. Зірниці. -
Збірник статей, пров. І.А.Маевского. - Т.I. - М., 1914.
211. Фойгт Г. Відродження класичної літератури. Т. I, II. - М.,
1885.
212. Фотія святійшого патріарха Константинопольського послання до
Михайлу князю Болгарському про посади княжої. - М., 1779.
213. Фрезер Дж. Аттіс. - М., Нова Москва, 1924.
214. Фрезер Дж. Золота гілка. - Вип. 1. - М.-Л., ОГИЗ, 1931.
215. Фрезер Дж. Золота гілка. - Вип. 3,4. - М., Атеїст, 1928.
216. Фрезер Дж. Фольклор в Старому завіті. - М.-Л., ОГИЗ, 1931.
217. Фукідід. Історія Пелопонесській війни. - Т. 1,2. - М., 1887
1888.
218. Хроніка Іоанна Малали (в слов'янському перекладі). Пер. і ред.
В.М.Істріна. - СПб, 1911.
219. Хронограф 1680 г. - (Приватні збори.)
220. Цицерон М.Т. Діалоги. Про державу. Про закони. - М., Наука,
+1966.
221. Цицерон М.Т. Три трактату про ораторському мистецтві. - М.,
Наука, 1972.
222. Цицерон М.Т. Про старості, про дружбу, про обов'язки. - М.,
Наука, 1975.
223. Чистякова Н.А., Вулих Н.В. Історія античної літератури. -
М., Вища. шк., 1972.
224. Шантепі-де-ля-Сосса Д.П. Ілюстрована історія релігій. -
М., 1899.
225. Шейнман М.М. Віра в диявола в історії релігії. - М., Наука,
1977.
226. Шкловський І.С. Наднові зірки. - М., 1968 (1-е изд.) -
М., Наука, 1976 (2-е изд.).
227. Щепкін В.Н. Російська палеографія. - М., Наука, 1967.
228. Ейткін М.Дж. Фізика і археологія. - М., ІЛ, 1963.
229. Ерн В. Одкровення в грозі і бурі. Розбір книги Н. Морозова. -
М., 1907.
230. Abu Ma'shar. De magnis coinctiombus. Erhard Ratdolt. -
Augsburg, 1489.
231. Aime Puech. St. Jean Chrisostome et les moeurs de son temps. -
Paris, 1891.
232. Albright WF From the Stone Age to Christianity. - NY, 1957.
233. Almagestu Cl. Ptolemaei Phelusiensis Alexandrini. Anno Virgi-
nei Partus, 1515.
234. Apianus P. Cosmographicus Liber Petri Apiani mathematici
studiose collectus. - Landshutae, impensis P.Apiani, 1524.
235. Arnim H. Sprachliche Forschungen zur Chronologie der
platonischen Dialoge. - Sitzungen Wiener Akademie. - 1912. -
Vol.269. - 3 Abh.
236. Baily F. The Catalogues of Ptolemy, Ulugh Beigh, Tycho Brahe,
Halley and Hevelins, deduced from the best authorities. - Royal
Astr. Soc. Memoirs, XIII, 1843, Р.1-248.
237. Bloch M. La societe feodale. - Paris, 1968.
238. Bode JE Claudius Ptolemaeus, Astronom zu Alexandrien im
zweyten Jahrhundert Beobachtung und Beschreibung der Gestirne
und der Bewegung. - Berlin und Stettin, 1795.
239. Бофор Луї де. Dissertation sur l`incertitude des cinq premiers
si'eles de l`histoire Romanae. - Утрехт, 1738; Париж, 1886.
240. Borman Z. Astra. - тисячі п'ятсот дев'яносто шість.
241. Broughton TRS The Magistrates of the Roman Republic. -
Vol.1,2. - London, 1951-1960.
242. Brugsch H. Recueil de Monuments Egyptiens, dessines sur
lieux. - Leipzig, 1862-1865.
243. Cagnat R. Cours d'epigraphie latine. - 4 ed. - Paris, 1914.
244. Chabas F. Melanges egiptologiques. Deuxieme serie. -
Agiptolog. Zeitschrift. - 1868. - S.49.
245. Champfleury. Historie de la Carricature au Moyen Age. -
Paris, 1867-1871.
246. Chronologie egiptienne d'apres les textes demotiques. Par.
PWPestman. - Papyrologia Lugduno - Batava edidit Institutum
Papyrologicum Universitatis Lugduno - Batavae Moderantibus
M.David et BA von Groningen. - Vol. 15. - Lugdunum Batavorum,
1 967.
247. Cipolla Carlo M. Money, prices and civilization in the
Mediterranean world. 5-17 century. - Princeton, Princeton Univ.
Press, 1956.
248. Claudii Ptolemaei Magnae Constructionis, id est perfectae
coelestium motuum pertractationis. Lib. XIII. Theonis Alexanrini
in eosdem Commentariorum Libri XI; Basileal apud Ioannem
Waledrum. An. 1538. C. priv. Caes. ad Quinquennium.
249. Claudii Ptolemaei Phelusiensis Alexandrini. Anno Salutis, тисячі п'ятсот двадцять вісім.
250. Clinton HF Fasti Hellenici, a civil and litterary chronology
from the earlest times to the death of Augustus. - Oxford,
1830-1841.
251. Corbinianus. Firmamentum Firmianum. - тисячі сімсот тридцять один.
252. Craig Harmon. The natural distribution of radiocarbon and the
exchange time of carbon dioxides between atmosphere and sea. -
Tellus. - 1957. - Vol.9. - P.1-17.
253. Crowe C. Carbon-14 activity during the past 5000 year. -
Nature. - 1958. - Vol. 182. - P.470.
254. Degrassi A. Fasti Capitolini, 1954; I Fasti consolari
dell'-impero romano, 1952.
255. Dheily J. Dictionaire Biblique. - Ed.Desclec.Tournai, 1964. -
P.193.
256. Dialogus Historicus Palladii episcopi Helenopolis cum
Theodoro. Patrologiae Cursus Completus. Patrologiae Graecae. -
T. LVII. - J.-P. Migne, 1858.
257. Dupont-Sommer A. Les ecript essentiens decouverts pies de la
mer morte. - Paris, 1957.
258. Dupuis C. The origin of all religious worship. - New Orleans,
+1872.
259. Filarete Antonio Averlino. Tractat uber die Baukunst. - Wien,
1890.
260. Fine Oronce. Orontii Finaei delphinatis, etc. - 1 551.
261. Fischer Fr. Thucydidus reliquiae in papyris et membranis
aigiptiacis servatae. - Lipsiae, 1913.
262. Fricke W., Koff A. FK4. - Verof. Astr. Inst. Heidelberg,
1963 No. 10.
263. Gadol J. Leon Battista Alberti. - Chicago; London, 1969.
264. Georgius Phrantzae. De Vita et Acriptus Georgii Phrantzae.
Patrologiae cursus completus. Series graeca posterior. -
T. CLVI. - J.-P. Migne, 1866.
265. Ginzel FK Spezieller Kanon der Sonnen- und Mondfinsternisse.
- Berlin, 1899.
266. Ginzel FK Handbuch der Mathematischen und Technischen
Chronologie. - Bd. I-III. - Leipzig, 1906,1911,1914.
267. Ginzel FK, Wilkens A. Theorie der Finsternisse. - Encykl.
der Wissenschaftten. - 1908. - Bd. VI, 2. - S.335.
268. Grienberger C. Catalogus Veteres affixarum lougitudiues et
latitudines cum novis conferens. - Rjmae apud B.Zannetum,
1612.
269. Grierson Philip. Coinage and money in Bysantie empaire. -
Spoleto, 1961.
270. Grierson Philip. Monnaies du Moyen Age. - Fribourg, 1976.
271. Grollenberg LN Atlas of the Bible. - NY, 1956.
272. Hansen P. Ecliptische Tafeln fur die Konjunktionen des Mondes
und der Sonne. - Leipzig, 1857.
273. Hansen P. Theorie der Sonnenfinsternisse und verwandten
Erscheinungen. - Leipzig, 1859.
274. Hauvette A. Herodote historien des querres medicules. - Paris,
1894.
275. Havet'a E. La modernite des prophetes. - Paris, 1891.
276. Heis. Die Finsternisse wahren des pelop. Krieges. Progr. d.
Fried. Wilh: Gimn. - Koln, 1834.
277. Hignett C. Xerxes Invasion of Greece. - Oxford, 1963.
278. Hincks E. The Egyptian Dynasties of Manetho. - The Journal of
Sacred Literature. - London, 1864.
279. Historiae bysantinae scriptores post Theophanem. Patrologiae
cursus completus. Series graeca posterior. - T. CIX. - J.-P.
Migne, 1863.
280. Hochart. De l`authenticite des Annales et des Histoires de
Tacite. - Paris, 1890.
281. Hofflit D. The Bright Star Catalogue. - Yale Univ. Obs. New
Haven Connecticut, USA, 1982.
282. Hoffman. Samtliche bei griechishen und lateinschen
Schriftstellern des Altertums erwahnte Sonnrn- und
Mondfinsternisse - Nummer. - Triest, 1885.
283. Horster M. Brunelleschi und Alberti in ihrer Stellung zur
romischen Antike. - Florenz, 1973.
284. Ideler L. Handbuch der mathematischen und technischen
Chronologie. - Berlin, 1825-1826, Band 1-2.
285. Ioannis Cantacuzeny. Opera Omnia. Patrologiae curcus
completus. Series graeca. - T. CLIII, CLIV. - J.-P. Migne, 1866.
286. Isidori Junioris. Hispalensis episcopi: De responsione
mundi. - тисяча чотиреста сімдесят два.
287. Jurku A. Ausgrabungen in Palestina - Syrien. - Halle, 1956.
288. Keller W. Und die Bibel hat doch Recht. - Dusseldorf, 1958.
289. Kenyon KM Digging in Jericho. - London, 1957.
290. Knobel EB British Cshool of Archaeology in Egipt and
Egyptian Recearch Account. - London, 1908.
291. Kobold H. Finsternisse. Handworterbuch der Astronomie. -
Herausg. von W.Valentiner. - Bd. I. - Breslau, 1897.
292. Langeteau C. Tables pour le calcul des syzy gies ecliptiques,
Connaissanse des Temps pour 1846. - Paris, 1843 1850.
293. L`art de verifier les dates faites historiques. - Ed. par des
Benedictines. - 1 ed., Paris 1750; 2 ed., Paris, 1770; 3 ed.,
Paris, 1783, 1784, 1787.
294. Le Saint voyage de Jnerusalem de seigneur d'Anglure. Pubne par
F.Bonnardot et A.Longnon. - Paris, 1878.
295. Lehmann P. Tafeln zur Berechnung der Mondphasen und
Sonnen- und Mondfinsternisse. - Berlin, 1882.
296. Leupoldus de Austria. Compilatio de Astrorum Scientia, cuts.
1489.
297. Lhotsky A. Auf Satze und Vortrage. - Halle, 1970-1972.
298. Lilly W. An Introduction to Astrology. - London, G.Bell, 1939.
299. Lubienietski S. Theatrum Cometicum, etc. - Amstelodami,
1666-1668.
300. Lubienietski S. Historia universalis omnium Comrtarum. - 1681.
301. Льюїс Г.К. Дослідження про достовірність найдавнішої римської
історії. - Ганновер 1852.
302. Manuel Chrisoloras. Manuels Chrisolorae Vita et scripta.
Patrologiae cursus completus. Series graeca posterior. - T.
CLVI. - J.-P. Migne, 1866.
303. Manuel II Palaeologus. Laudatio funebris fratris sui Theodori
Palaeologi Despotae. Patrologiae cursus completus. Series
graeca posterior. - T. CLVI. - J.-P. Migne, 1866.
304. Mapy severni a jizni hvezdne oblohy. - Praha, Kartografie
Praha, 1971.
305. Miller W. The Latins in the Levant. A History of frankish
Greece in 1204-1566. - London, 1908.
306. Mommsen T. Die Romische Chronologie bis auf Casar. Berlin,
1859 2 Aufl.
307. Montucla JE Historie des mathematiques. - T.IV. - Paris,
1 802.
308. Musee Royal de Naples: Peintures, bronzes et statues erotiques
du cabinet secret, avec les explanations de MCF (Cesar
Famin).- Paris, 1857.
309. Myres J. Herodotus. Father of History. - Oxford, 1953.
310. Neugebauer Dr.PV Abgekurzte Tafeln der Sonne und grossen
Planeten. - Berlin, 1904.
311. Neugebauer O. Astronomische Chronologie. - Berlin und Leipzig,
1929.
312. Neugebauer O. Specieller Kanon der Sonnenfinsternisse.
Erganzungsheft, Astron. Nachr. 8, 4. - Kiel, Verlag der
Astronomischen Nachrichten, 1931.
313. Newcomb S. On the reccurence of solar eclipses with tables of
eclipses. - Astronomical Papers (Washington). - 1882. - Vol.1,
N 1.
314. Newton Isaac. The Chronology of Ancient Kingdoms amended. To
which is Prefix'd, A Short Chronicle from the First Memory of
Things in Europe, to the Conquest of Persia by Alexander the
Great. - London, J.Tonson, тисячу сімсот двадцять вісім.
Перевидано в 1988 р у видавництві:
Histories and Mysteries of Man LTD. Lavender Walk, London SW11
1LA, 1988.
315. Newton RR Astronomical evidence concerning non-gravitational
forces in the Earth-Moon system. - Astrophys. Space Sci. -
1972. - Vol. 16. - P. 179-200.
316. Newton R. Two uses of ancient astronomy. - Philos. Trans. of
the Royal Soc. of London. Ser. A. - 1974. - Vol. 276. -
P. 99-115.
317. Nicolai Copernici Thorunensis de Revolutionibus Orbium Coelestium
Libri VI. Ex. auctoris autographio recudi curavit Societas
Copernicana Thorunensis. - Berolini, 1873.
318. Noth M. Die Welt der Alten Testament. - Berlin, 1957.
319. Oertel F. Herodots agyptischen Logos und die Glaubwurdigkeit
Herodots. - Berlin, 1970.
320. Oppolzer Th. Kanon der Sonnen und Mondfinsternisse. -
Wien, KKHof- und Staatsdruckerei, 1887.
321. Oppolzer Th. Tafeln zur Berechnung der Mondfinsternisse. -
Wien, 1883.
322. Oppolzer Th. Syzygientafeln fur den Mond. - Leipzig,
Astronomiche Gesselschaft, 1881.
323. Owen GF Archaelogy and the Bible. - NY, 1961.
324. Paulus Venetus. Philisiphiae naturalis compendium clarissimi
philosophi Pauli Veneti: una libro de compositione mundi,
etc. - Paris, J.Lambert (sd).
325. Pearce A. The science of the stars. - London, Glien & CЛ,
Одна тисячі вісімсот дев'яносто вісім.
326. Pearce A. The text-book of Astrology. - London, Glen & CЛ,
1911.
327. Petavius D. De doctrina temporum. - Vol. 1. - Paris, 1627.
(Petau D. Opus de doctrina temporum, etc. - V.1. -
Antwerpiae, M. DCCV.)
328. Peters CHF, Knobel EB Ptolemy's catalogue of stars. -
Washington: The Carnegie Inst. of Washington, 1915.
329. Pingre A. Chronologie des eclipses qui ont ete visibles
depuisle le pole boreal jusque vers l'equateur pendant les dix
siecles qui ont precede l'ere Chretienne. - Paris, 1787.
330. Pogo A. Additions and corrections to Oppolzer's Kanon der
Mondfinsternisse. - Astron. Journal. - 1937. - Vol. 43. -
P. 45-48.
331. Ptolemaei Cl. Phelusiensis Alexandrini philosophi et matematici
excellentissimi Phaenomena stellarum 1022 fixarum ad hanc
aetatem reducta, atque seorsum in studiosorum gratiam. Nunc
primum edita, Interprete Georgio Trapezuntio. Excessum
Coloniai Agrippinae. Anno 1537, octavo Calendas 5 Septembers.
332. Ptolemy's Almagest. Transl. and annot. by GJToomer. - London,
1984.
333. Radini Tedeschi. Sideralis abyssus. - Luteciae, Impressum opa
T.Kees, 1514.
334. Raska. Chronologie der Bibel. - Berlin, 1878.
335. Robert C. Archaologische Hermeneutig. - Berlin, 1919.
336. Robertson JM Pagan christs; studies in comparative
hierology. - London, Watts & CЛ, 1911.
337. Ross. Tacitus and Bracciolini. The Annals forged in the XV-th
century. - London, 1878.
338. Rostovzeff M. Social and Economic History of the Roman
Empire. - Paris, 1957.
339. Rowley HH The Old Testament and Modern Study. - Oxford,
Тисячу дев'ятсот шістьдесят-один.
340. Sacro Bosco J. de. Opusculum Johannis de Sacro busto spericum,
cu figuris optimus ei novis textu in se, sive ambiguitate
declarantibus. - Leipzig, 1494.
341. Sacro Bosco J. de. Sphera materialis. - Nurnberg. Gedruckt
durch J.Getkneckt, 1516.
342. Sacro Bosco J. de. Opusculu de Sphaera ... clarissimi
philosophi Ioannis de Sacro busto. - Viennae Pannoniae, 1518.
343. Sayce. Herodotus I-III. The ancient empire of the East. -
London, 1883.
344. Scaliger I. Opus novum de emendatione temporum. - Lutetiac.
Paris, 1583. (Thesaurum temporum, 1606.)
345. Schaarschmidt K. Die Sammlung der Platos Schriften zur
Schreidung der achten von den unechten untersucht. - Bonn, 1866.
346. Schram R. Tafeln zur Berechning der naheren Umstande der
Sonnenfinsternisse. - Wien, 1886.
347. Schram R. Reductionstafeln fur den Oppolzerischen Finsternis
Kanon zum Ubergang auf die Ginzelschen Correctionen. - Wien,
1889.
348. Schram R. Kalendariographische und chronologische Tafeln. -
Leipzig, 1908.
349. Schroter J. Specieller Kanon der zentralen Sonnen- und
Mond-finsternisse. - Kristiania, 1923.
350. Schwahn P. Mathematische Theorie der astronomischen
Finsternisse. - Leipzig, 1910.
351. Schwegler T. Die Biblische Urgeschichte. - Munchen, 1960.
352. Siebeck H. Zur Chronologie der platonischen Dialoge. - Halle,
+1873.
353. Spielberg W. Die Glaubwurdigkeit von Herodots Bericht uber
Agypten. - Berlin, 1926.
354. Steeb J. Coelum sephiroticum Hebraeorum, etc. - Mainz, publ.
Тисяча шістсот сімдесят дев'ять.
355. Struve O. Libroram in biblioteca Speculae Pulcovensis
catalogus systematicus. - Petropoli, 1860.
356. Sueton. Die zwolf Casaren, nach der Ubersetzung v. A.Stahr neu
hdsg. - Munshen, Leipzig, 1912.
357. Suhle A. Mittelalterische Brakteaten. - Leipzig, 1965.
358. Tesnierio Ioanne. Opus Matematicum octolibrum. - Coloniae
Agrippinae, apud J.Birckmannum & W.Richwinum, 1562.
359. Teutsch Astronomei. Astronomia. - Woodcuts, тисяча п'ятсот сорок п'ять.
360. The Cambridge medieval history. IV. The Bysantie Empire. -
Cambridge, Cambridge Univ. Press, 1966-1967.
361. The history of Herodotus. - London, 1858.
362. The place of astronomy in the ancient world. - A discussion
organized jointly for the Rojal Society and the British Academy.
Philos. Trans. of the Rojal. Soc. of London. Ser. A. - 1974. -
Vol. 276. - P. 1-276.
363. Thierry Amedee. St. Jean Chrysostome et l'imperatrice
Eudoxie. - Paris, 1872.
364. Thorndike Linn. A History of Magic and Experimental Science. -
Vol. 2. - N.-Y., 1923.
365. Wissowa Pauly. Real-Encyclopadie der Klassischen
Altertumwissenschaft. hrsg. von Kroll.
366. Wittkower R. Architectural Principles in the Age of
Humanizm. - Paris, 1960.
367. Wolf R. Handbuch der Astronomie, ihrer Geschichte und
Literatur. - Bd. II. - Zurich, 1892.
368. Wooley L. Exavation at Ur. - NY, 1955.
369. Wright GE Biblical Archeology. - Philadelphia; London, 1957.
370. Zadkiel. The Grammar of Astrology. - London, J.Cornish 1849.
371. Zech J. Astronomische Untersushungen uber die wichtigeren
Finsternisse, welche von den Schriftstellern des klassischen
Altertums erwahnt werden. - Leipzig, 1853.
372. Zevi B., Battisti E., Garin E., Malle L. Alberti. -
Enciclopedia universale dell'arte. - Vol. I. - Venecia; Poma,
1958.
373. Постніков М.М., Фоменко А.Т. Нові методики статистичного
аналізу наративно-цифрового матеріалу давньої історії. - М.,
Наукова рада з комплексної проблеми "Кібернетика", АН СРСР,
1980.
374. Фоменко А.Т. Про розрахунок другої похідної місячної елонгації. -
Проблеми механіки керованого руху. Ієрархічні системи.
Міжвузівський збірник наукових праць. - Перм, 1980. - С.161-166.
375. Фоменко А.Т. Деякі статистичні закономірності
розподілу щільності інформації в текстах зі шкалою. -
Смуток і інформатика. - М., изд. ВІНІТІ, вип. 15, 1980,
с. 99-124.
376. Фоменко А.Т. Інформативні функції і пов'язані з ними
статистичні закономірності. - Тези доповідей 3-й Міжнародній
Вільнюської конференції з теорії ймовірностей і математичної
статистикою. - Вільнюс, Інститут математики і кібернетики АН
Литовської РСР, 1981. - Т.2. - С.211-212.
377. Фоменко А.Т. Методика розпізнавання дублікатів і деякі
додатки. - ДАН СРСР. - 1981. - Т.258, N 6. - С.1326-1330.
378. Фоменко А.Т. Про властивості другої похідної місячної елонгації і
пов'язаних з нею статистичних закономірностях. - Питання
обчислювальної та прикладної математики. Збірник наукових праць.
Редакційно-видавничий Рада АН Узбецької РСР. - Ташкент, 1981.-
Вип.63. - С.136-150.
379. Фоменко А.Т. Нові експериментально-статистичні методики
датування древніх подій і додатки до глобальної хронології
стародавнього і середнього світу. - М., 1981, препринт, тип. ГКТР,
зак. 3672. Літ. від 9.11.81 р, N Б072017. - C.1-100.
380. Fomenko А.Т. The jump of the second derivative of the Moon's
elongation. - Celestial Mechanics. - 1981. - V.29. - P.33-40.
381. Fomenko AT Some new empirico-statictical methods of datihg
and the analysis of present global chronology. 1981. The
British Library. Department of printed books. Cup. 918/87.
382. Фоменко А.Т. Обчислення другої похідної місячної елонгації і
статистичні закономірності в розподілі деяких
астрономічних даних. - Дослідження операцій і АСУ. - Київ,
вид-во Київського ун-ту, 1982. - Вип.20. - С.98-113.
383. Фоменко А.Т. До питання про містифікації. - "Техніка і наука",
1982, N 11, с. 26-29.
384. Постніков М.М., Фоменко А.Т. Нові методики статистичного
аналізу наративно-цифрового матеріалу давньої історії. -
Вчені записки Тартуського університету. Праці з знаковим системам. XY,
Типологія культури, взаємний вплив культур. - Тарту,
вид-во Тартуського ун-ту, 1982, вип. 576, с. 24-43.
385. Фоменко А.Т. Нова емпірико-статистична методика
упорядкування текстів і додатки до завдань датування. -
ДАН СРСР, 1983, т. 268, N 6, с. 1322-1327, обсяг 0,5 д.а.
386. Фоменко А.Т. Про геометрії розподілу цілих точок в
гіперобластях. - Праці семінару з векторного і тензорного
аналізу. - М .: изд-во МГУ, 1983. - Вип.21. - С.106-152.
387. Фоменко AT Авторський інваріант російських літературних
текстів. - Методи якісного аналізу текстів наративних
джерел. - К .: Ін-т історії СРСР (АН СРСР), 1983. - С.86-109.
388. Федоров BB, Фоменко AT Статистична оцінка
хронологічній близькості історичних текстів. - Проблеми
стійкості стохастичних моделей. Праці семінару. - М .:
ВНИИС, 1983. - С.101-107.
English translation: Fedorov VV, Fomenko AT Statistical
Estimation of Chronological Nearness of Historical Texts. -
Journal of Soviet Math., 1986, v. 32, No. 6. - Р.668-675.
389. Фоменко AT Глобальна хронологічна карта. - "Хімія і
життя ", 1983, N 11, с. 85-92.
390. Фоменко AT Нові методики хронологічно правильного
упорядкування текстів і додатки до завдань датування древніх
подій.- Дослідження операцій і АСУ. - Київ: Вид-во Київського
ун-ту, 1983, вип. 21, с. 40-59.
391. Фоменко AT Методика статистичної обробки паралелей в
хронологічних текстах і глобальна хронологічна карта. -
Дослідження операцій і АСУ. - Київ: Вид-во Київського ун-ту,
1983, вип. 22, с. 40.
392. Фоменко AT Статистична методика аналізу загасання частот
в хронологічних текстах і додатки до глобальної хронології.
- Дослідження операцій і АСУ. - Київ, вид-во Київського
ун-ту, 1984, вип. 24, с. 49-66.
393. Фоменко AT Нова емпірико-статистична методика виявлення
параллелизмов і датування дублікатів. - Проблеми стійкості
стохастичних моделей. Праці семінару. - М .: ВНИИС,
1984, с.154-177.
394. Фоменко AT Частотні матриці і їх застосування для
статистичної обробки наративних джерел. - Тези
доповідей наради "Комплексні методи у вивченні історії з
найдавніших часів до наших днів ". - К .: Ін-т Історії СРСР (АН
СРСР), 1984, с.135-136.
395. Фоменко AT Інформативні функції і пов'язані з ними
статистичні закономірності. - Статистика. Імовірність.
Економіка. - М., Наука, 1985, т.49, с.335-342. - (Вчені
записки за статистикою.)
396. Фоменко AT Дублікати в перемішаних послідовностях і
принцип загасання частот. - Тези доповідей 4-й Міжнародній
конференції з теорії ймовірностей і математичній статистиці.
- Вільнюс, Інституті математики і кібернетики АН Литовської
ССР, 1985, т. 3, с. 246-248.
397. Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Про визначення вихідних структур
в перемішаних послідовностях. - Праці семінару з
векторного і тензорного аналізу. - М .: изд-во МГУ, 1985, вип. 22,
с. 119-131.
398. Fomenko А.Т. New empirico-statistical dating methods and
statistics of certain astronomical data. - Тези Першого
Всесвітнього Конгресу Товариства математичної статистики і теорії
ймовірностей ім. Бернуллі. - М., Наука, 1986, т. 2, с. 892.
399. Фоменко А.Т., Морозова Л.Є. Деякі питання методики
статистичної обробки джерел з погодним викладом. -
Математика у вивченні середньовічних оповідних джерел. -
М., Наука, 1986, с. 107-129.
400. Калашников В.В., Рачев С.Т., Фоменко А.Т. нові методики
порівняння функцій обсягів історичних текстів. - Проблеми
стійкості стохастичних моделей. Праці семінару. - М .:
ВНИИС, 1986, с. 33-45.
401. Фоменко А.Т. Розпізнавання залежностей і шаруватих структур в
наративних текстах. - Проблеми стійкості стохастичних
моделей. Праці семінару. - М .: ВНИИС, 1987, с. 33-45.
402. Морозова Л.Є., Фоменко А.Т. Кількісні методи в
"Макро-текстології" (на прикладі пам'ятників "смути" кінця XYI -
початку XYII в.). - Комплексні методи у вивченні історичних
процесів. - К .: Ін-т Історії СРСР, АН СРСР, 1987, с. 163-181.
403. Fomenko А.Т. Duplicates in mixed sequences and a frequency
duplication principle. Methods and applications. - Probability
theory and Мathematical statistics. Proceeding of the Fourth
Vilnius Conference (24-29 June 1985) - VNU Science Press,
Utrecht, Netherlands, 1987, v.16, p.439-465.
404. Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Деякі методи і результати
аналізу перемішаних послідовностей. - Праці семінару з
векторного і тензорного аналізу. - М., изд-во МГУ, 1988,
вип. 23, с. 104-121.
405. Калашников В.В., Носівський Г.В., Фоменко А.Т. геометрія
рухомих конфігурацій зірок і датування Альмагеста. - Проблеми
стійкості стохастичних моделей. Праці семінару. - М.,
ВНИИС, 1988, с. 59-78.
406. Fomenko А.Т. Empirico-Statistical Methods in Ordering Narrative
Texts. - International Statistical Review. - 1988. - V. 566,
No. 3. - P. 279-301.
407. Fomenko AT, Kalashnikov VV, Nosovsky GV When was
Ptolemy's star catalogue in "Almagest" compiled in reality ?.
Preprint, No. 1989-04, ISSN 0347-2809. Dept. of Math. Chalmers
Univ. of Technology, The University of Goteborg. Sweden.
408. Калашников В.В., Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Статистичний
аналіз і датування спостережень, що лежать в основі зоряного
каталогу з "Альмагеста". - Тези доповідей 5-й Міжнародній
конференції з теорії ймовірностей і математичній статистиці. -
Вільнюс, Інституті математики і кібернетики АН Литовської РСР,
1989, т. 3, с. 271-272.
409. Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Побудова міри близькості і
розпізнавання дублікатів в хронологічних спісках.- Тези
доповідей 5-й Міжнародній конференції з теорії ймовірностей і
математичній статистиці. - Вільнюс, Ін-т математики та
кібернетики АН Литовської РСР. 1989, т. 4, с. 111-112.
410. Рачев С.Т., Фоменко А.Т. Функції обсягів історичних текстів і
принцип амплітудної кореляції. - Методи вивчення джерел з
історії російської суспільної думки періоду феодалізму. Збірник
наукових праць. - М., Ін-т історії СРСР (АН СРСР), 1989. -
С. 161-180.
411. Калашников В.В., Носівський Г.В., Фоменко А.Т. датування
Альмагеста по змінним зоряним конфігурацій. - Доповіді АН
СРСР, 1989, т. 307, N 4, с. 829-832.
412. Fomenko AT, Kalashnikov VV, Nosovsky GV When was
Ptolemy's star catalogue in "Almagest" compiled in reality?
Statistical Analysis. - Acta Applicandae Mathematical. - 1989. -
V.17. - P.203-229.
413. Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Статистичні дублікати в
упорядкованих списках з розбиттям. - Питання кібернетики.
Семіотичні дослідження. - М., 1989. - Наукова рада з
комплексної проблеми "Кібернетика". АН СРСР. - С.138-148.
414. Fomenko AT Mathematical Statistics and Problems of Ancient
Chronology. A New Approach. - Acta Applicandae Mathematical. -
1989. Vol.17. P.231-256.
415. Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Розпізнавання дублікатів в
хронологічних списках (метод гістограм частот рознесення
пов'язаних імен). - Проблеми стійкості стохастичних моделей.
Праці семінару. - М., ВНИИС, 1989. - С.112-125.
416. А.Т.Фоменко. Методи статистичного аналізу наративних
текстів та додатки до хронології. (Розпізнавання та датування
залежних текстів, статистична стародавня хронологія, статистика
древніх астрономічних повідомлень.) - М., Изд-во Моск. ун-ту,
1990.
417. Фоменко А.Т. Статистична хронологія. - М., Знання, 1990. -
Нове в житті, науці, техніці. Серія: Математика,
кібернетика. - N 7.
418. Fomenko AT, Kalashnikov VV, Nosovsky GV Geometrical and
Statistical Methods of Analysis of Star Configurations. Dating
Ptolemy's Almagest. - CRC-Press. 1993. USA.
419. Fomenko AT Empirico-Statistical Analysis of Narrative Material
and its Applications to Historical Dating.
Volume 1: The Development of the Statistical Tools.
Volume 2: The Analysis of Ancient and Medieval Records.
Kluwer Academic Publishers. 1994. The Netherlands.
420. Fomenko AT, Kalashnikov VV, Nosovsky GV The dating of
Ptolemy's Almagest based on the coverings of the stars and on
lunar eclipses. - Acta Applicandae Mathematicae. 1992. vol.29,
pp.281-298.
421. Fomenko AT, Kalashnikov VV, Nosovsly GV Statistical analysis
and dating of the observations on which Ptolemy's "Almagest" star
catalogue is based. - In: Probability theory and mathematical
statistics. Proc.of the Fifth Vilnius Conference. 1990, Moklas,
Vilnius, Lithuania; VSP, Utrecht, The Netherlands, vol.1,
pp.360-374.
422. Калашников В.В., Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Зоряний каталог
Птолемея датує математика. - "Гіпотези, прогнози. Майбутнє
науки ". Міжнародний щорічник. 1990. вип.23. Москва, вид-во
"Знання". стр.78-92.
423. Калашников В.В., Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Статистичний
аналіз зоряного каталогу "Альмагеста". - Доповіді АН СРСР. 1990.
т.313, N 6, стр.1315-1320.
424. Fomenko AT, Rachev ST Volume Functions of Historical Texts
and the Amplitude Correlation Principle. - Computers and the
Humanities. 1990. vol.24, pp.187-206.
425. Frank E.Manuel. Isaac Newton Historian. - The Belknap Press of
Harvard University Press. Cambridge, Massachusetts, 1963.
426. Edwin Johnson, MA The Rise of English Culture. - Williams
and Norgate. London, New York, GPPutnam's Sons, 1904.
427. Edwin Johnson, MA The Rise of Christendom. - London, Kegan
Paul, Trench, Trubner, & Co. Ltd. 1890.
428. Олександр Парадісіс. Життя і діяльність Балтазара Коссе.
(Папа Іван XXIII). - Мінськ, Білорусь, 1980.
429. А.Т.Фоменко. Глобальна хронологія. (Дослідження з історії
стародавнього світу та середніх віків. математичні методи
аналізу джерел. Глобальна хронологія).
Москва, вид-во механіко-математичного ф-ту МДУ, 1993 г.
430. В.В.Калашніков, Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко. датування зоряного
каталогу Альмагеста. (Статистичний і геометричний аналіз) -
Москва, вид-во "Факторіал", 1995.
431. А.Т.Фоменко. Критика традиційної хронології античності та
середньовіччя (Який зараз століття?). Реферат. - Москва, изд-во
механіко-математичного факультету МДУ. +1993.
432. Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко. Нова хронологія і концепція
давньої історії Русі, Англії та Риму. (Факти. Статистика.
Гіпотези). Том 1. Русь. Том 2. Англія, Рим.
Москва, 1995, вид-во Навчально-Наукового Центру довузівської
освіти МДУ.
433. А.Т.Фоменко. Нова хронологія Греції. Античність в середньовіччі.
- Москва, 1996, вид-во Навчально-Наукового Центру довузівської
освіти МДУ.
434. Г.В.Носовскій, А.Т.Фоменко. ІМПЕРІЯ. Русь, Туреччина, Китай,
Європа, Єгипет. Нова математична хронологія давнину. -
Москва, 1996, вид-во "Факторіал".
|