Перехід українських націоналістів на антінімецькі позіції

Перехід УКРАЇНСЬКИХ націоналістів НА АНТІНІМЕЦЬКІ позіції В ХОДІ Другої Світової Війни

план

Вступ

1.Масштабі и характер ДІЯЛЬНОСТІ ОУН на качана Другої Світової Війни

2. отношения з вермахтом

3. Антінімецькі збройні Акції УПА

Висновки

Вступ

З качана 1990-х років проблеми пов'язані з Досліджень історії ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів (далі - ОУН) та Української Повстанської армії (далі-УПА) посілі Одне з провідніх Місць у работе багатьох вітчізняніх та зарубіжніх науковців. Такий посилений Інтерес до даної тематики об'єктивно зумовленій тім, что в роки Існування Радянської влади про діяльність українського націоналістичного підпілля можна Було писати Виключно в негативному СЕНСІ, підбіраючі для зображення постаті та Ідей цього руху найтемніші фарби. Однако пріховування, стараннями ретушування або вікрівлена ​​правда про діяльність ОУН и УПА жодною мірою НЕ наблізілі Радянська науковців НЕ лишь до розуміння природи національно-визвольного руху українців 1930-50-х рр., Но й не дозволено Їм сформулюваті логічної та цілісної Концепції подій Другої Світової Війни в Україні. Аджея без детального та наполеглива Вивчення ДІЯЛЬНОСТІ націоналістичного підпілля годі вести мову про розуміння ключовими подій історії останньої Світової Війни в Україні, що не можна уявіті масштабів, гостроті та безкомпромісності БОРОТЬБИ, яка точилася на территории нашої Батьківщини, а відтак Важко сформулюваті хоча б відносно Точні Висновки Стосовно політічніх, демографічніх, територіальних, економічних та других НАСЛІДКІВ Другої Світової для України.

У Цій работе Пропонується дослідження переходу українських націоналістів на антінімецькі позіції в ході Другої Світової Війни. На мою думку, ця тема є Досить актуальною, оскількі вона досі НЕ є остаточно вірішеною на політічному Рівні. В работе розглядаються проблеми, Які залишились важлівімі для оонівського підпілля впродовж усієї Війни. Це, самперед, питання ефектівності масових Збройних віступів проти чісельнішого та сільнішого противника, проблема наявності командірськіх кадрів та їх вміння грамотно вести Партизанська войну, проблема Вибори союзника и роботи з комерційними ним ТОЩО.

1. Масштаби віступів ОУН на качана Другої Світової Війни

Одним Із найбільш суперечлівіх вопросам, пов'язаних Із початком оунівської "партизанки" влітку тисяча дев'ятсот сорок одна року, є визначення розмахом та сили Повстанська руху цього ПЕРІОДУ. Справа в тому, что масштабність Бойовий акцій, проведених діячамі ОУН (Б) (див. Дод. 1) после 22 червня 1941 року, получила у вітчізняній та зарубіжній історичній літературі діаметрально протілежні ОЦІНКИ. Самі керманічі ОРГАНІЗАЦІЇ безапеляційно стверджував, что ОУН (Б) розгорнула "широку Повстанська-партизанського Акцію на українських землях під московсько окупацією ще перед приходом німецькіх войск та героїчнімі Виступ причин до звільнення Вже Великої части української территории з-під московської окупації ..." [1] Німецькі ж військові кола категорично НЕ погоджуваліся з такими, на їхню мнение, зухвалімі оцінкамі та тверджень, а тім больше не Збирай нікому поступат своими лаврами переможців. Смороду повсякчасно наголошувалі на тому, что всі українські землі, включно з Галичиною та Волинню, були звільнені від більшовізму "завдяки невтомнім зусилля частин и підрозділів вермахту, войск СС, полиции та Військових Формування усіх других ОРГАНІЗАЦІЙ надісланіх сюди рейхом" [2].

Через много лет после Закінчення Війни, ідейно блізькі до бандерівської ОУН українські еміграційні Історики, Такі як Л.Шанковській, Слідом за Революційнім проводом невтомно підкреслювалі: "У балтійськіх странах (головно в Літві) та в Західній Україні одночасно з Вибух Війни вібухнуло повстання проти більшовіків . Збройний зрів состоялся на всій территории Західної України з Буковини включно. У Галичині й Волині виступили боївкі під керівніцтвом Степана Бандери, на Буковіні - Такі ж боївкі під керівніцтвом Андрія Мельника.

На Поліссі розгорнула свою діяльність "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця "[3].

Потрібно, однак, зауважіті, что Збройний Виступ націоналістів НЕ носів характеру одномоментного Вибух на всій территории західної України Із захоплень великих міст, розгромили значний сил противника ТОЩО. Ні. Виступи носили ознака качана партизанської Війни, яка Згідно мала б розгортатісь у Масове повстання. Альо цього не став, бо з'єднання Червоної армії Вже через 15-20 днів Скрізь були вітіснені за старий польсько-радянський кордон.

Водночас Варто відзначіті, что сила й результати ударів бандерівськіх загонів булу солідною. Такий Висновок логічно віпліває з документів Радянської сторони. У них, даючі Загальна характеристика Збройних Виступ оунівців у червні - ліпні тисячі дев'ятсот сорок один року, енкаведисти писали: "Вони (члени ОУН (Б)) створювалі діверсійно-терорістічні банди, Які руйнувалі комунікації в Тілу Радянська войск, затруднювалі евакуацію людей и матеріальніх цінностей, наводили світловімі сигналами ворожі літаки на Важливі об'єкти, вбивали партійніх и Радянська ПРАЦІВНИКІВ, представителей правоохороних ОРГАНІВ. Переодягнені в червоноармійську форму, оунівські банди нападали з Тілу на дрібні підрозділі и штаби Червоної армії, про бстрілювалі їх Із Горище будинків и заздалегідь обладнання вогневіх пунктів "[1] [4].

Подібно до укладачів звітів НКВС, секретар Рівненського обкому КП (б) У В.Бегма писав у своих донесення до Києва, что при відступі частин Червоної армії на Схід націоналісти влаштовувалі "засідкі на ОКРЕМІ групи бійців, зніщувалі їх, а за їхній рахунок озброюваліся, особливо зніщувалі Командний склад ". [5]

Сучасні українські Вчені доповнюють інформацію про Акції партизанів ще одним важлівім напрямком - цілеспрямованімі нападаючи на в'язниці НКВС у Бережанах, Львові, Золочеві, Кременці, Самборі, Луцьку й других містах. Наприклад: з львівської тюрми № 1 підпільнікі звільнілі 300 в'язнів, что очікувалі на розстріл, Бережанська тюрму оунівці штурмували Тричі за один день (26 червня +1941 р.), А в луцькій в'язниці в перший день Війни арештовані оунівці Самі піднялі повстання , Пожалуйста придушили війська НКВС, розстрілявші после того Двісті ув'язнених.

Для розуміння характеру и масштабів націоналістичного руху в цею период чималий Інтерес ставити Доповідь одного з ПРАЦІВНИКІВ апарату рейхскомісаріату Україна професора фон Ґрюнберга (10 вересня +1942 р.). Цей чиновник здійснів трівалу поїздку за маршрутом Рівне - Бердичів - Вінниця - Київ-Кіровоград -Дніпропетровськ - Запоріжжя - Кривий Ріг - Миколаїв - Херсон - Сімферополь - Севастополь и снова Рівне. Від своих колег у генеральному комісаріаті "Київ" фон Грюнберг получил інформацію про діяльність українських націоналістів у столиці України, ВІН же, зокрема, відзначів ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ Активність бандерівського руху, Який створює свои центри та розповсюджує свой Вплив у трикутнику міст Київ - Вінниця - Полтава і Київ - Харків - Сталіно [6].

Висока Бойовий Активність оунівськіх повстанських груп заставил даже СУЧАСНИХ российских історіків (хоча й у доволі некоректно виразі) Визнати націоналістічне підпілля Вагомий фактором у німецько-радянська протістоянні на качана Війни: "Важко становище войск погліблювалося діямі націоналістів. Удар в спину готувався у глибокий підпіллі ще до війни ".

ОУН (Б) та ее Партизанська-повстанські загони були самостійною й доволі вплівовою силою во время Зіткнення вермахту й Червоної армії на західній Україні. На жаль, у розпорядженні вчених немає логічніх сістематізованіх звітів про Бойові Акції +1941 року.

2. отношения з вермахтом

Як вже позначають, после закріплення німецької окупаційної влади на українських теріторіях, Ставлення офіційніх чінів вермахту до повстанців різко змінювалося з позитивного на Вкрай негативно. Альо в Перші тіжні Війни, во время Військових операцій между оунівськімі бійцямі та гітлерівськімі солдатами, існувала доволі тісна Взаємодія и Взаємодопомога. З Огляду на це вінікає питання, чи не розвідслужба вермахту (абвер) булу ініціатором й організатором націоналістічніх повстань?

Заступник керівника діверсійного управління абверу підполковнік Е. Штольце после Закінчення Війни на Нюрнберзькому суді стверджував, что ВІН особисто давав вказівки лідерам обох ОУН А. Мельника и С. Бандері спрямовані на ті, щоб смороду відразу после качана бойовий Дій "організувалі в Україні провокаційні заколоти з метою послабіті тил Радянська войск, а такоже вплінуті на міжнародну Громадська думка, роздмухуючі враження того, что нібіто відбувається розклад радянського тилу "[7]. Подібні дані знаходімо и в донесенні Радянської розвідки. Зокрема, у розвідзведенні на имя М. Хрущова (№ 32/67 від 1 вересня 1942 р.) Стверджував, что: "Німецька військова розвідка прибрала до своих рук ОУН І, зокрема, Бандеру, вела активну розвідувальну та діверсійно-терористичний роботу на территории УРСР, широко вікорістовуючі з цією метою оунівські кадри, Які знаходится на территории західніх областей УРСР в підпіллі. Оунівські Лідери всю діяльність ОРГАНІЗАЦІЇ спрямувалі На виконання завдання німецькіх розвідувальних ОРГАНІВ, пов'язаних зі збору потрібніх розвідувальних Даних и організацією діверсійно-терорістічної роботи в Радянський тилу "[8].

Мабуть, цітовані вищє тверджень є частково достовірні, однак, лишь частково. Безперечно є факт довгорічної СПІВПРАЦІ ОУН Із німецькімі військовімі колами, хоча й далеко не всі в тій СПІВПРАЦІ Було безхмарнім (про це буде написано нижчих). Все ж, на нашу мнение, Важко однозначно Визнати покази Е.Штольце на допіті цілковіто точно и правдиво, а не здобути під лещата Радянська слідчіх.

Справа в тому, что Е.Штольце виявило себе запеклася нацистом. После поразка Німеччини ВІН, чи не шукаючи возможности здати до рук англо-американцям, почав розбудовувати в Радянській зоне окупації підпільну воєнізовану ятір руху опору. Це швидкоруч створене підпілля напрікінці травня Було Вікрам контррозвідкою Червоної армії. 31 травня 1945 р. Е.Штольце арештувалі. Радянські солдати у своих Спогадах часто зазначаються, что німців, захоплень у боях после 8 травня, смороду люто карали, вважаючі Такі дії "законною помсти закоренілім нацистам". Тож можна пріпустіті, что й Е.Штольце на допиті у підполковніка СМЕРШу Бурєшнікова доводи не солодко. Сталіну потрібне Було обґрунтування тези про ті, что ОУН та УПА - це "банда українсько-німецькіх націоналістів", что українське підпілля всегда Було лишь структурою в системе німецької ВІЙСЬКОВОЇ розвідки. Е.Штольце МІГ надаті будь-яку "компрометуючу інформацію". Знаходячісь у безвіході, морально та, мабуть, и фізично Зламане полковник абверу, марно намагаючися Врятувати своє життя, очевидно підпісував усі заздалегідь підготовлені протоколи, согласно з Якими ВІН "віддавав накази" лідерам ОУН, "створював УПА" ТОЩО. Наші сумніві Стосовно достовірності свідчень Е.Штольце посілюються такоже через ті, что его безпосередній шеф, начальник абверу-2 генерал-майор Ервін Едлер фон Лагузен у своєму Щоденнику зафіксував дані про Зустріч лишь з А.Мельником (в оперативних документах німецької ВІЙСЬКОВОЇ розвідки фігурує під ім'ям Консул-І), яка проводилася на вимоги шефа абверу В.Канаріса [9]. Бандера ж, як більш вплівовій лідер націоналістичного руху, МАВ перед війною переговори Із самим керівніком німецької ВІЙСЬКОВОЇ розвідки, но дуже сумнівнім (з Огляду на поведение С.Бандери на качана липня 1941 року) є ті, что абвер йому "віддавав накази". С.Бандера БУВ ЛЮДИНОЮ амбітною, и вважать себе та свою Організацію рівноправнімі учасниками всех переговорів з німцямі, а Україну - союзником Німеччини, а не ее васалом. Тому слід Говорити не про Виконання оунівцямі Розпорядження абверу, а лишь про Вироблення комунальної тактики Дій вігідніх у даній конкретній ситуации, як для ОУН, так и для німців. Очевидно процес СПІВПРАЦІ проходить не зовсім "гладко", Аджея сам генерал Е. фон Лагузен заявляє, что Співробітництво з ОУН було "Справжня мукою" через постійні зварювання между А. Мельником и С. Бандерою. Хоча, на наш Переконаний, причиною "муки" для німців були НЕ противостояние А. Мельника й С. Бандери, а Дотримання останнім Угод з німцямі лишь у випадка вігідніх для ОУН, тобто намагання націоналістів максимально вікорістаті гітлерівців у Власний інтересах. Через ті что Нацисти малі Стосовно ОУН аналогічні намірі, співпраця между ними виходе, м'яко Кажучи, нещірою. Єдине, что утрімувало такий "Лукавий союз" від передчасно розпад - це Відчуття Обом сторонами необхідності у взаємній підтрімці для Подолання Спільного могутнього ворога. Документи свідчать, что націоналісти готувалі свои плани повстання Задовго до з'явиться на світ потворного дітіща гітлерівського генштабу "Барбаросса". Оунівці в будь-якому випадка розпочалі б повстання, незважаючі ні на міжнародну сітуацію, ні на Хід бойовий Дій в Европе. Такою булу логіка інтегрального націоналізму з его культом фанатизму й жертовності. Однако міжнародна обстановка, яка склалось на качана +1941 року, сама "підказувала" найпростішій для ОУН (Б) вихід - сінхронізуваті свои Дії з німцямі. Перед лідерамі ОРГАНІЗАЦІЇ тоді постав вібір- або піті на союз з Німеччіною и спробуваті реалізуваті свои глобальні плани вікорістовуючі Тимчасова спільніка, або розпочаті самотужки боротись проти СРСР и загинуть в Цій борьбе НЕ получила жодних шансу на победу.

Підтвердженням цього припущені є рядки з листа командира УПА "Мамая" до курінного "Вара" напісані в лістопаді 1945 р.У них автор, роздумуючі над політікою ОУН (Б) Стосовно німців и над поиск Нових можливий союзніків, Зазначає: "Ви много говорите про нашу" гру з німцямі "і заклікаєте до обережності. Ві кажете, что масі людей на сході повінні були б ставити до нас позітівніше, если б ми Одразу повстали проти німців. Думаю, что ЦІ масі знали хто ми и что боремося з німцямі, но смороду вірілі в силу СРСР, а Цій сілі ми Самі не могли протіставітіся ".

На наш погляд, співпраця з німцямі во время подготовки антірадянського повстання влітку тисяча дев'ятсот сорок одна р. в основном до фінансування повстанців, подготовки окремий діверсантів (Які віконувалі на территории УРСР завдання як ОУН, так и абверу), надання лідерам ОРГАНІЗАЦІЇ информации про дату качана Війни й місця основних ударів вермахту, встановлення розпізнавальніх знаків та умовних сігналів, Передача Даних про об'єкти , діверсії на якіх могли б помочь німцям. Саме ж повстання націоналісти готувалі самотужки (его підготовка ввійшла в завершальній фазу 10 травня тисяча дев'ятсот сорок один року, коли Крайовий провідник ОУН (Б) І.Клімів призначила Обласні та Районні українські національні революційні проводь, тобто почти за місяць до того, як Керівники ОУН (Б) в Україні дізналіся про дату нападу Німеччини на СРСР). Лише останні 12 днів (від 10 до 22 червня тисяча дев'ятсот сорок один року) крайові Лідери ОУН (Б) могли реально узгодіті свои плани з намірамі німців. Аналіз, Який ми проводили вищє, показавши, что з ЦІМ Завдання оунівці впоралісь блискучії. Як вже позначають, сінхронізація Дій повстанців Із наступаючим військамі вермахту булу жіттєво необхідна й відповідала інтересам підпілля. Аджея Було б безглуздо Одразу підніматі повстання за сотні кілометрів від Лінії фронту, прірікші тім самим собі на безрезультатну й неминучий смерть.

Тож, очевидно, Було б зовсім НЕ коректно писати про підготовку та Здійснення оунівськіх Збройних віступів німецькою розвідкою. Скоріш за все, маємо дело з типів прикладом тактічної СПІВПРАЦІ двох сторон, Стратегічні цілі якіх принципова відрізняліся. Кроме того, ця розбіжність у далекосяжніх планах виявило на диво Швидко (буквально через два-три тіжні после качана німецько-Радянської Війни), что дает Підстави стверджуваті НЕ лишь про сітуатівність оунівсько-вермахтівської СПІВПРАЦІ, но й про ее епізодічність и короткочасність. Даючі ж Юридична оцінку діям бандерівського Проводу, ми скорістаємося слушно роздуми М.Коваля: "Немає правових підстав тлумачіті як" чорну зраду "порозуміння оунівського керівніцтва з націстськімі ватажка. Аджея оунівці неприсягати на Вірність Радянській власти. Питання ж про ті, чи зраджувалі смороду свой народ, йдучи в имя своих Ідей на союз з "третім рейхом", такою ж мірою стосується Сталіна з Молотовим "[10]. Продовжуючи мнение професора М. Коваля, зазначімо, что в травні - червні 1941 року Нацисти Ще не встіглі відзначітіся злодіяннямі проти українського народу, натомість на кривавий Рахунку більшовіків на 1941 рік Було щонайменш 10 миллионов Знищення українців. Окрім того, свои україноненавісніцькі плани гітлерівці вміло маскувалі вдалині риторикою про майбутнє відродження поневоленним Радянська Союзом народів, водночас демонструючі показну приверженность до українського населення тих земель, Які после вересня +1939 року опінію під правлінням рейху. В цей же час Із західніх областей УРСР до Сібіру потягли сотні ешелонів набитих "ворогами народу". Тому для оунівців НЕ Залишани Вибори по чий БІК фронту ставаті 22 червня 1941 року.

Невізнання німецькою властью ЧИННОСТІ Акту від 30 червня 1941р., Решение ставки фюрера від 16 липня 1941р. про розчленування України и включення части ее земель до польського генерал-губернаторства и королівства Румунії І, Нарешті, создание на більшій части української территории рейхскомісаріату Україна перекреслілі плани українських націоналістів относительно Відновлення української державності. Німецько-українське Співробітництво, Пожалуйста Було реальні факти у Перші роки Другої Світової Війни, зайшла в глухий кут.

Брутальний відношення Берліну до Ідеї Відновлення Української держави засуджувалося всіма Українськими самостійніцькімі силами. Альо рішучу позицию Стосовно націстської політики зайнять лишь ОУН (Б). У документі "Організаційна справа й коордінація праці екзекутиви» від 31 липня 1941р., Розрахованому лишь на Членів проводу ОУН на ЗУЗ, наголошувалося: Наше Ставлення до актуальних німецькіх потягань (відізвання Галичини, рейхскомісаріат) є наскрізь вороже "[11]

Разом з тим С. Бандера, Я. Стецько, інші керівні члени ОУН усвідомлювалі, что кинути відвертій виклик націстському режиму Було б проявити авантюризму и могло підставіті під звичайний удар націоналістічні сили. Реалістічніше Було почекаті, а по закінченню Війни розпочаті боротьбу з новим окупантам "в таких формах, Які вважатімемо за доцільні и правильні" [12] .Такої позіції дотрімувалась ОУН на ЗУЗ. В цілому з нею солідарізувався й провід ОУН (Б).

Впродовж серпня 1941р. Я.Стецько, інші керівні члени ОУН за погодження Із С. Бендери проводили переговори у столице Третього рейху, аби остаточно з'ясувати позицию німецької сторони. Хоча Керівники ОУН и вважать, что "рішуче не вимагає здаваті позіції перед німцямі", проти московського з дипломатичним причин смороду були змушені заявляті німецькім урядовці, что ОУН "трактує Німеччіну як союзних силу, что сегодня бореться проти московського імперіалізму та может прічінітіся до его розвалу "[13], натякаючі таким чином на можлівість компромісу.

Зі свого боку, у Берліні, хоч и прийнять принципова решение про недоцільність Відновлення української державності, розглядаючі українські землі як "життєвий простір" для німецького народу, вже не проти Бажана з подивимось ВІЙСЬКОВОЇ доцільності розпочінаті боротьбу з Українськими націоналістамі, справедливо вважаючі їх безкомпроміснімі противниками комуністічного режиму . Поліція безпеки інформувала своє керівництво Опис, что "бандерівці вагаються: підпільна дія чи співпраця" [14].

У меморандумі від 14 серпня 1941р., Надісланому Німецькій стороні, Керівники ОУН (Б) розгорнулі чітку аргументацію, підштовхуючі Берлін до усвідомлення неможлівості такого акту як дезавузація "Українського державного правления", наголошуючі, что це матіме фатальне значення для німецької політики в Україні и Взагалі на Сході Європи. Керманічі українських націоналістів нагадувалі своим опонентам: "УВО, а Згідно ОУН під проводом полк. Коновальця від качана свого Існування співпрацювалі з Німеччіною проти Польщі и Москви, знаючи, что Німеччина спріяє самостійній Соборній Українській державі ". Смороду кож підкреслювалі, что "свою зовнішньополітічну концепцію українські націоналісти будували на союзі України з Німеччіною".

У меморандумі містілась такоже констатація того факту, что коли "за Згідно Німеччини Карпатська Україна дісталася Мадяр и ЗУЗ зайнять більшовікі", то ОУН не змінила свого Ставлення до союзу з третім рейхом. І зараз "ОУН іде на співпрацю з Німеччіною НЕ зі страху й опортунізму, но в переосвідченні необхідності цієї СПІВПРАЦІ для України". Далі в цітованому документі йшлось про ті, что "немає кращої Запорука и непохітності пріязні 'як та, что русский держава буде Визнана Німеччіною. За таких умов "Визнання український уряд організовуватіме Негайно Збройних силу - Українську армію, яка увійде у войну на боці Німеччини и буде вести ее спільно з німецькою армією так Довгого, доки на всех фронтах у сучасній Німеччина НЕ переможе" [15].

Однако у Берліні зажадалі від ОУН (Б) полного Прийняття своих вимог. При цьом німецька сторона знову и знову нагадувала представник бандерівського проводу, что створене на підставі Акту від 30 червня 1941р. "Українське державне правления" є Фактично самочинним органом, Який НЕ віявляє Волі українського народу. Однако Я.Стецько спростовував Такі заяви и 23 серпня 1941р. передавши до відома націстськіх урядовців документ у форме "Ствердження", в якому доводив, что УДП у цілій життя без Основі Визнання широкими колами громадянство на всех украинских теренах та в середовіщі еміграції, а тому "має правову основу" вісловлюваті волю українського народу [16].

ЦІ та інші аргументи української сторони не справляли враження на німецьку владу. Ее представник, а це були в основном чиновники іншого плану, ігнорувалі всі Подання ОУН (Б), а такоже других українських політічніх центрів. Тому можна пріпустіті, что С.Бандера та его найближче оточення все віразніше відчувалі, что залишкової розрив Із Німеччіною неминучий, бо з України Надходить ПОВІДОМЛЕННЯ про брутальну поведение націстської адміністрації на окупованіх теренах.

Зокрема у лісті без підпісу до "Славка", Який, імовірно, БУВ адресність Я.Стецька, піддаваліся Критиці Дії німецької окупаційної влади и наголошувалося: "Пробуйте ще раз Говорити з ними (тобто з німцямі. - Авт.) Поважніше, бо інакше прийдеться нам ту "співпрацю" таки Залишити ". [17] Ця тема дуже гостре піднімалася и у листі до С.Бандери від 29 серпня 1941р. Его автор пише: "Детальніша наша співпраця з німцямі Досить небезпечна и сковзка. Не можемо практично вести двох політик: йти разом з німцямі, а водночас (Проводити) "нашу оонівську". [18]

Рішучі заходи німецької влади до певної Міри дезорієнтувалі й дезорганізувалі членство ОУН (Б) як у дістрікті "Галичина", так и в рейхскомісаріаті Україна. За словами відомого діяча ОУН Є.Стахіва, діямі націстів Бандерівська ОУН "Фактично булу зніщена", а среди "неарештованіх Членів ОРГАНІЗАЦІЇ булу страшна депресія" [19].

Серед українських самостійницьких сил лишь ОУН (Б) виявило здатно переглянутися свою позицию Стосовно Німеччини. Незважаючі на понесені Втрата, бандерівці напрікінці вересня - на качану жовтня 1941р. провели на околицях Львова 1 конференцію ОУН для Обговорення ситуации, что склалось внаслідок репресивно Дій німецької адміністрації. Віходячі з АНАЛІЗУ ситуации, конференція прийнять Такі решение: перевести основнову часть кадрів ОУН (Б) на нелегальне становище и перейти до підпільної роботи; з німцямі у Конфлікт НЕ вступаті и не вести відвертої антінімецької пропаганди; всебічно використовуват возможности для легальної ДІЯЛЬНОСТІ на окупованій территории. Учасники конференции сходилися на тому, что Німеччина винна віграті войну против СРСР и за ціх умів ОУН має буті готовою до того, щоб вести політічну боротьбу з німцямі за создание незалежної України [20].

У підготовчіх заходах ОУН (Б) важліве значення надавав підготовці кадрів НЕ лишь у Власний структурах, но Із Використання можливости окупаційної влади. Проти німецька адміністрація Швидко зреагувала на плани українських націоналістів относительно использование допоміжної полиции у Власний інтересах и Почаїв вжіваті ЗАХОДІВ для припиненням ДІЯЛЬНОСТІ ОУН у цьом напрямку. Саме тому німці начали залучаті в допоміжну поліцію росіян та представителей других національностей.

Незважаючі на Втрата, якіх оунівці зізналася від німецької полиции у вересні 1941р., Бандерівські организации, перейшовші на нелегальні рейки роботи, продовжувалі активно діяті. Це не лішілося непоміченім для націстськіх спецслужб. За таких обставинних гітлерівці вірішілі здійсніті додаткові заходи проти ОУН (Б), а водночас ще раз нагадаті про Наслідки, Які віпліватімуть зі Спроба чинити Опір Німецькій політіці в Україні. 25 листопада 1941р. органи полиции безпеки й СД, получил наказ такого змісту: "незаперечно встановлен, что рух Бандери готовит повстання в Рейхскомісаріаті (Україна), мета которого - створення незалежної України. Всі Активісти руху Бандери повінні буті Негайно арештовані й после ґрунтовного допиту Таємно зніщені як грабіжники "(див. Додаток 3).

У квітні 1942р. під Львовом відбулася 2 конференція ОУН (Б). На ній Було засуджено колоніальну політику Німеччини, но признал, что головного фронтом БОРОТЬБИ є боротьба з московсько імперіалізмом [21]. У відповідності з постановами 2 конференции ОУН бандерівські осередки розпочалі в условиях цілковітої таємності Здійснювати підготовчі заходи относительно розгортання в Майбутнього Власний Збройних сил. Велика увага у підготовчій работе звертає на збирання и магазінування оружия, набоїв та Іншого спорядження. Велике значення надавав Проникнення Членів ОУН (Б) до учбових команд української допоміжної міліції з тім, щоб пройти військовий вишкіл та отріматі зброю та набої.

Коли ж ідеться про факти антінімецької ДІЯЛЬНОСТІ бандерівців Навесні та влітку 1942р., То смороду хоч и Набуль Поширення согласно з інформаційнімі повідомленнями полиции безпеки й СД Німеччини, но зводу основном до АКТІВ пасивного спротиву и саботажу заходам німецької сторони: проти здавання сільськогосподарської продукції, проти виїзду населення на роботи до рейху, проти участия в ДІЯЛЬНОСТІ німецько-українських установ ТОЩО. Хоч Такі Дії Самі по Собі й не стає серйозної Загрози окупаційній власти, но в сукупності з діяльністю Радянська партизанів и підпільніків смороду підрівалі встановлений порядок. Тому Вже впродовж квітня-травня 1942р. німці завдавалі низьку ударів по підпільніх структурах ОУН (Б) на Волині-Поліссі.

В інформаційному Повідомленні полиции безпеки й СД Німеччини від 22 травня 1942р. з окупованіх Східних областей відмічалася велика робота, проведена бандерівськім проводом Стосовно розбудови власної організаційної сітки в генеральному комісаріаті Волинь-Поділля. Однако при цьом підкреслювалося, что внаслідок Здійснення широкомасштабних поліційніх ЗАХОДІВ далі розвиток бандерівського руху у Вказаним РЕГІОНІ припиненням. Разом Із тім німці були змушені Визнати, что пропагандистсько діяльність націоналістів все-таки продовжується [22].

У Берліні, Звичайно, розумілі, что Німеччина настолько візнається ворожок силою Українському націоналістічному руху, Наскільки вона перешкоджає державницький устремлінням націоналістів. Зокрема, в інформаційному Повідомленні полиции безпеки й СД з окупованіх Східних областей за 10 липня 1942р. були ретельно проаналізовані перехоплені документи ОУН. На їх підставі характерізуваліся найбліжчі намірі та плани бандерівської организации. У Повідомленні позначають, что на мнение націоналістів, "війна Несе з собою ту вигоди, что Німеччина розіб'є старого ворога України - Москву. Проти, з Іншого боку, невігода Полягає в тому, что та ж Німеччина вороже ставитися до суверенної Української Держави ». Експерт СД так Викладаю вказівки ОУН (Б) до суверенної Української Держави ". Експерт СД так Викладаю вказівки ОУН (Б) своим теріторіальнім осередку:" 1. Щоб не розпілюваті Власні Бойові сили, вести активну боротьбу проти однієї Москви. 2. Стосовно Німеччини дотримуватись такой тактики: пронікаті до ОРГАНІВ власти, очікуваті, заощаджуваті сили, ніякіх непотрібних, бездумно Дій, но вести внутрішню й організаційну підготовку, ширення ятір ОУН, щоб кінець кінцем у визначених годину можна Було б сказати "Останнє слово". Водночас німці, порівнюючі мельніківців и бандерівців, відмічалі, что останні від качана Відкрито виступали проти Німеччини [23].

За німецькімі оцінкамі, основні сили бандерівської ОУН у рейхс-комісаріаті Україна в цею период гуртувалися вокруг двох основних центрів: один Із них БУВ у генеральному комісаріаті "Волинь-Поділля" (це - Крайова провід ОУН на ПЗУЗ на чолі з Д. Клячківськім); другий - у східній Україні (це - Крайова провід ОУН на Північно-Східних українських землях з центром у Києві, Який после загібелі Д. Мирона очолював А. Сак). До цієї информации слід Додати, что активно виявляв себе и Крайова провід ОУН наПівденно-Східних українських землях Із центром у Дніпропетровську, Яким после від'їзду в Галичину 3. Мат-ли керували В. Кук (леміш).

Як свідчать документи, націстські спецслужби в цілому були добре ознайомлені з основними положеннями програм, стратегією и тактика всех украинских самостійницьких сил и малі у відповідній способ інформуваті про це вищє керівництво Опис Третього рейху. Однако у Берліні НЕ Бажана зв'язувати себе з будь-Якими політічнімі заявив Стосовно майбутнього України до завершення Війни, Не кажучи про ті, что реалізація зловісного плану "Ост" Взагалі НЕ Залишани українцям шансів на державне Існування. З Огляду на зазначеним українські Політичні центри, в тому чіслі й провід ОУН (Б), які не получил твердих запевнень относительно реализации їхніх державницьких устремлінь, відмовляліся від тісного и активного співробітніцтва з німецькою властью на Фронті Боротьба з СРСР.

Активна діяльність бандерівськіх ОРГАНІЗАЦІЙ на Волині-Поліссі створювала сприятливі ґрунт для розгортання у цьом РЕГІОНІ спротиву окупаційній політіці. Як писав П. Мірчук, "Вже после одного року побуту німців в Україні політично-психологічна мобілізація українського загалу до актівної протінімецької БОРОТЬБИ булу завершена" [24].

У вересні 1942 р. на окупованій территории України розповсюджувалося Звернення "урядуючого" провідника ОУН (Б) М. Лебедя "Друзі революціонері, члени ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів". У ньом у черговий раз критикувалися німецька політика в Українському пітанні. "Німеччина, - йдеться в цьом документі, - что вдаватися союзника й" визволителям ", що не хоче Бачити Україну самостійною и соборною, що не хоче, щоб існувала Українська держава, хоче сделать Україну своєю колонією, а український народ панщизняних невільніком".

У зверненні містілося застереження относительно Берліна и позначають, что німецький окупантів "своєю безглуздою політікою поневолення, насильств и мордувань веде до своєї катастрофи". Хоч згаданій документ не призвал до Збройних повстання проти гітлерівськіх загарбніків, однак у ньом наголошувалося на необхідності вести боротьбу "спільнімі об'єднанімі силами до розвалу імперіалізмів у союзі з іншімі поневоленним народами" [25], здобуваті Українську самостійну Соборної Держави. Німці розцінілі це Звернення як ще одне підтвердження антінімецької позіції ОУН (Б), радянська ж сторона вважаю его пропагандистсько трюком бандерівського проводу, одним Із ЗАСОБІВ завоюваті приверженность українського населення.

Пильно відслідковуючі швидку еволюцію бандерівськіх ОРГАНІЗАЦІЙ від політічніх маніфестацій у БІК активних Дій під гаслом побудова незалежної України, нацисти намагались зрозуміті, як далеко зайде цею процес, чи не зімкнеться ВІН Із діяльністю комуністічніх партизанів и підпільніків. Зазначені новації в тактіці ОУН (Б) гітлерівці пояснювалі тією обставинні, что на качана літа тисячу дев'ятсот сорок два р. відбулося Підписання союзних договорів между Великою Брітанією, США и СРСР про спільну боротьбу з Німеччіною та ее союзниками в Европе. З Огляду на такий перебіг обставинні, на мнение німців, провід ОУН (Б) "намагається такоже наблізіті націоналістичний український рух до більшовіцького" і в Зручний час збройно віступіті проти окупантів.

В інформаційному Повідомленні полиции безпеки й СД Німеччини з окупованіх Східних областей від 23 жовтня тисяча дев'ятсот сорок дві р. констатувалося, что бандерівські організації "по відношенню до більшовицьких банд дотрімуються доброзичлива нейтралітету" і що »Бандерівський рух зайнять різку позицию проти Німеччини, прагнучі до того, щоб усіма засоби, такоже Шляхом збройної БОРОТЬБИ, добиться незалежності України" [26].

17 жовтня +1942 р. німецька поліція здійсніла операцію з Арешт Членів бандерівської организации в Харькове. В ході Акції Було заарештовано 11 Членів ОУН (Б), Виявлено підпільну тіпографію, конфісковано много пропагандистських матеріалів, 14 Скриня зі шрифтом. СД такоже відмічало, что бандерівці планувалі "проведення діверсійніх и терористичний АКТІВ". Чи не позбавленій інтересу и тієї факт, что діяльність згаданої бандерівської организации німці пов'язували з Розкрити ними "нелегальних комуністічною Груп", котра робіла Спроба залучіті "українських націоналістів для своєї мети".

Побоювання полиции безпеки й СД Стосовно возможности спільніх Дій націоналістів и комуністів в рамках Антифашистська руху опору поділяв и рейхскомісар Е. Кох. 17 листопада +1942 р. ВІН надіслав до генерального комісаріату "Дніпропетровськ" директиву. У ній позначають, что внаслідок невдоволення націоналістічніх Кіл українства німецькою політікою існує тенденція до їх "зближені з бандами більшовіцького походження", а такий процес "був би у віщій мірі небажаним". Наміснік фюрера відкідав будь-які надії українських націоналістів на ті, что "політика німецького керівництва" в Україні может змінітіся, и призвал своих підлеглих НЕ допускаті необдуманість Дій проти українського населення, щоб у него НЕ з'явилося "Відчуття несправедливого поведение з ним". Альо це були порожні слова, бо Кох наголошував: "Колективні заходи проти населених пунктів, де має місце Опір німецькім Розпорядження, будут необхіднімі й повінні в Майбутнього здійснюватіся з усією строгістю" [27].

Бандерівський провід намагався будь-що НЕ допустіті несвоєчасного зріву населення Волині-Полісся до Збройних опору німецькім окупантам. Широко пропагувалася теза про непріпустімість для українців воювати на боці німців або ж червоних. На засіданні проводу ОУН (Б) пізньої осені 1942 р. Було вірішено паралізуваті всі Спроба як націстів "зробити з поневоленним народів Сходу Гарматна м'ясо у борьбе за німецькі імперіалістічні цілі", так и більшовіків "втягнутості поневолені народи до БОРОТЬБИ в обороні російської імперії чи то у форме гекатомб (жертв) у рядах Червоної армії , чи то у форме партизанки на окупованіх Німеччіною землях ". Замість цього ОУН призвал до мобілізації мас на боротьбу "зарівно як проти німецького, так и більшовіцького імперіалізмів" і наголошувала, что це завдання в сучасний момент є "Передумови перемоги у визвольних змаганнях поневоленним народів" [28].

Разом з тим німецька влада, Звичайно, що не омінала Увага й діяльність ОУН (Б) на ділянці організаційної праці, пропаганди, військово-підготовчої роботи. На теренах рейху органи гестапо впродовж жовтня-листопада 1942 р. здійснілі арешт понад 210 Членів бандерівського руху; затримання активістів ОУН (Б) здійснювалося Постійно й на окупованій территории України. Однако, як констатувало 27 листопада тисяча дев'ятсот сорок дві р. у своєму черговий донесенні гестапо, удари по бандерівськіх організаціях не привели до помітного и трівалого спаду актівності ОУН, а розповсюджені останнім часом листівки "Вже неоднозначно підбурюють проти Німеччини". Більше того, як позначають у донесенні, "прихильники Бандери здійснюють замахи проти німців, зокрема проти Членів полиции безпеки ..." [29]

Поряд Із німцямі Інтерес до українських націоналістів у цею период Почаїв віявляті й радянська сторона. Вже 3 грудня +1942 р. командир партизанського з'єднання О. Сабуров інформував УШПР, Який у цею период діслокувався в Москві, что в районах Пінська, в лісах вокруг Острога, Шумська, Мізоча віявлені Великі групи українських націоналістів, керівництво Опис Якими Здійснює Т. Боровець-Бульба. У радіограмі повідомлялося, что націоналісти нападають и розброюють ОКРЕМІ групи партизанів, влаштовують ОКРЕМІ засідкі на німців [30].

Зазначилися інформація прикрутив Рамус Москви. Про неї доповілі заступнику наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєрову и начальнику ЦШПР П.К.Пономаренко. 11 грудня +1942 р. від імені ЦК КП (б) У і УШПР командирам Партизанська з'єднань С. Ковпака, С. Малікову и О. Сабурову булу надіслана РАДІОГРАМА Із завдання уважний розібратіся зі станом и діяльністю загонів українських націоналістів у Жітомірській, Рівненській та других областях, Встановити їхню чісельність, Озброєння, стосунки з окупаційною властью ТОЩО. Серед других вопросам радянську сторону цікавіла й можлівість Залучення українських націоналістів до Боротьба з німцямі.

Тім годиною німецька поліція, яка пильно стежа за радікалізацією бандерівського руху, впродовж грудня 1 942 р. завдан черговий удару по осередку ОУН (Б). Зокрема, только на территории Германии Було Затримано 50 пріхільніків "нелегального руху Бандери". У Львові нацистам удалось заарештуваті 18 бандерівськіх активістів, а 4 грудня 1942 р. Було схоплено члена проводу ОУН (Б) Я. Старуха (Синій, Стяг) и Вже згадуваного І. Кліміва (Легенда), Котре невдовзі загінув на допіті в гестапо. Німці такоже ВСТАНОВИВ факти Проникнення Членів бандерівськіх ОРГАНІЗАЦІЙ до підрозділів української полиции у Львові [31]. Однако паралізуваті діяльність ОУН (Б) гітлерівцям НЕ удалось.

3. Антінімецькі збройні Акції УПА

17-21 лютого 1 943 р. біля Одеська (Львівська обл.) відбулася 3 конференція ОУН (Б). Рішення з військового харчування не збереглося, но Свідчення учасников конференции вказують на ті, что ОУН (Б) остаточно визначили з необхідністю Збройних виступа. Проти українські націоналісти ще не определена остаточно, проти кого у Першу Черга спрямуваті зброю. Смороду малі перед собою три ворожі сили.

Безжальнімі були Дії німецької окупаційної адміністрації.Вона грабувала населення, забирала молодь на прімусові роботи в Німеччіну, а вразі саботажу спалювала села и зніщувала заручніків. Населення чека захисту и не розуміло бездіяльності оунівськіх боївок.

З лютого 1943р. Український штаб партизанського руху (УШПР) розпочав переміщення в район білорусько-українського Полісся з'єднань Сумська и чернігівськіх партизанів. Незабаром тут зосереділіся сили, здатні Виконувати оперативно-Стратегічні завдання в Тілу вермахту.

На 3 конференции вісловлюваліся Різні думки з приводу стратегії БОРОТЬБИ. Крайова провідник ОУН на західноукраїнськіх землях М. Степаняк пропонував Розгорнутим проти німців Широке Збройних повстання, вігнаті окупаційну адміністрацію, создать національний уряд и добиться его Визнання західнім союзником СРСР. Крайова провідник ОУН на Північно-західніх українських землях Д. Клячківській и військовий референт проводу ОУН Р. Шухевич вважаю, что Збройних боротьба винна спрямовуватіся Не проти німців, котрі Вже зазнають поразок на фронтах Світової Війни, а проти червоних партизанів и поляків. На їхню мнение, боротьба проти німців винна булу носить характер самооборони народу.

7 лютого 1943р. сотня І. Перегійняка напала на бараки німецької полиции у містечку Володимирець (Рівненська обл.). Віконуючі наказ проводу ОУН (Б), в середіні березня українська поліція покинула казарми и зі зброєю відійшла в лісові масиви.

Провід ОУН (Б) Швидко темпами розбудовував УПА, включаючі до ее складу загони Т. Боровця-Бульби и ОУН (М). Була Створ головний команда УПА, керівництво Опис Якою здійснював військовий референт проводу ОУН на Північно-західніх українських землях В. Івахів. После его загібелі в бою з німцямі 13 травня 1943р. головного командиром УПА став Крайова керівник на ПЗУЗ Д.Клячківській.

У травні 1943р. до керівніцтва головного проводом ОУН (Б) прийшов Роман Шухевич. ВІН підготував проведення в серпні 1943р. 3-го Надзвичайно великого збору ОУН (Б), что состоялся в Тернопільській області. Збір вісунув гасло «Боротьба проти імперіалізмів Берліна и Москви» [32].

Починаючі з весни 1943р., Загони УПА начали планомірно опановуваті Північно-Західний регіон України. В рейхскомісаріаті «Україна» вініклі націоналістічні и комуністічні партізанські краї и зони. У німецькіх зведення смороду характерізуваліся як «заражені бандами райони».

Партизанська тактика, якої дотрімуваліся комуністи и націоналісти, мала різне концептуальне походження, а звідсі й Різні завдання. Керівництво СРСР розглядало Бойові Дії партизанів у Тілу німецькіх войск як форму допомоги Червоній армії, Цілком підпорядковану подіям на Фронті. Головного завдання партизанів вважаю діверсії на комунікаціях и удари по воєнніх об'єктах окупантів, Які Працювала на спожи фронту.

Для націоналістів партизанська боротьба булу формою збройної самооборони українського населення на окупованій территории. Метою ее БУВ захист запілля, Накопичення сил и ресурсов для подготовки Збройних повстання в Слушний час, тобто после віснаження вермахту и Червоної армії у взаємній борьбе. Тому поза уваги українських повстанців Залишайся залізниці, військові комендатури, штаби, місця зосередження и базування бойової техніки. 24 квітня 1943р. командир партизанського з'єднання І. Шитов доповідав Українському штабу партизанського руху: "Діверсійною діяльністю націоналісти НЕ займаються.ю в бой з німцямі вступають только там, де німці знущаються з українського населення, и коли німці нападають на них" [33].

Керівніцтву УПА удалось істотно ускладніті Бойовий діяльність Радянська партизанів у багатьох районах Волині и Полісся, перешкодіті Їм в діверсіях. Причина «захисту» німецькіх комунікацій булу очевидною: шкірні діверсія Обертана трагедією для навколишнього населення: німці спалювалі села та ніщілі їх мешканців.

Керівництво ОУН (Б) Заборона командирам загонів УПА вступаті в контакт з окупантами, бо "мости на дорозі до переговорів з німцямі спалені". У відповідь на Предложения пропонувалося звертатися до німців "до переговорів з провідником С.Бандери, Який ув'язнений в Берліні" [34]. Альо зимою 1943-1944р. керівництво Опис ОУН и УПА взяло курс на фактичність унікнення боїв з німцямі. Це пояснювалося Наближення Лінії фронту.

Наказом від 22 серпня 1944р. по групі УПА «Захід-Карпати» проти німецький фронт ОУН и УПА остаточно згортався. У наказі позначають, что "німці з опущеними української территории перестають буті для нас окупанти и головного ворогом". Внаслідок цього наказувано "омінаті усякі зудар з німцямі, так и з мадярами" [35].

Висновки

Як бачим, в ході Другої Світової Війни состоялся перехід українських націоналістів на антінамецькі позіції. Важлівім моментом Було Виявлення негативного Ставлення гітлерівської ВІЙСЬКОВОЇ адміністрації до націоналістічніх Партизанська загонів. Зазвічай, после опанування німцямі того чи Іншого Терену, діючі на ньом партізанські групи розпускалісь або перебувалі на напівлегальному становіщі, що не получил Визнання як части союзної української армії чи допоміжної міліції. На теріторіях, котрі контролюваліся Партизанська націоналістічнімі відділамі, проводять робота зі создания української адміністрації та проголошувалися Відновлення української державності відповідно до "Акту" від 30 червня 1941р. (Див. Дод. 3). А це створювало небезпечний для Німеччини прецедент, наслідком которого Було, что Керівники ОУН (Б) впродовж літа тисячі дев'ятсот сорок один р. спріймалі вермахт лишь як ситуативного союзника, а не як окупанта-господаря, вважаючі, что німці НЕ ма ють жодних права створюваті в Україні політико-Адміністративні структури, бо смороду, Мовляв, уже формуються українцями без сторонньої допомоги. У Цій площіні, головні чином, містіліся й причини суперечностей между Революційнім проводом ОУН (Б) та окупаційною властью, Які стали основою майбутнього оунівсько-націстського конфлікту, что до кінця тисячу дев'ятсот сорок дві р. проходив без актівної збройної БОРОТЬБИ, а з жовтня тисячі дев'ятсот сорок два р. переріс у серйозний Збройних противостояние.

Таким чином, час від серпня 1941р. по грудень 1942р. слід розглядаті як период роздумів и Ваганов у візначенні позіції ОУН (Б) относительно Німеччини та віробленні такой політики и стратегії, яка б дала змогу бандерівській организации утріматі Головні позіції в національно-визвольному Русі. Впродовж цього часу ОУН (Б) переглянулися свои позиции Стосовно Німеччини и вироби таку політічну лінію, яка започаткувала рішучій перехід бандерівської ОУН від співробітніцтва до опозиції Німецькій власти, а Згідно и до збройної Боротьба з третім рейхом у тих формах, Які вважаю доцільнімі з подивимось інтересів націоналістичного руху.

Такоже слід зауважіті, что націоналістичний рух опору впродовж 1942р. хоч и набув анти німецької спрямованості, но НЕ віявлявся в активних формах, Які б создали реально загроза німецькому окупаційному режиму. Ця діяльність мала в основном характер підготовчіх ЗАХОДІВ до майбутнього виступа та шірокої пропаганди своих політічніх цілей и намірів.

А протінімецькі збройні Акції УПА, Які трівалі від качана 1943р. до середини 1944р., Не малі стратегічного значення и не вплівалі на Хід БОРОТЬБИ между Німеччіною и Радянська Союзом. Смороду лишь обмежувалі діяльність німецької окупаційної адміністрації Стосовно економічної ЕКСПЛУАТАЦІЇ территории Волині-Полісся, де містілася матеріальна база українського визвольного руху.

[1] Кентій А.В. Нарис історії Організфції українських націоналістів (1941-1942) .- К., 1998.- С. 7-8.

[2] Кентій А.В. Нарис історії Організфції українських націоналістів (1941-1942) .- К., 1998.- С. 7-8.

[3] Там само.- С.7.

[4] ДА СБУ, фонд Друкований видань, спр. 372, т. 24, арк. 7.

[5] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 75, арк. 37.

[6] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 75, арк. 37.

[7] Нюрнберзький процес. Збірник документів в семи томах. Під редакцією Р.А. Руденко - М .: Госюриздат, 1957. - Т. 3. - С. 531.

[8] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 116, арк. 1

[9] Волков А., Славін С. Адмірал Канаріс - "залізний" адмірал. - Москва - Смоленськ, 1999.-С. 426.

[10] Коваль М.В. ОУН-УПА: между "третім рейхом" істалінськім тоталітарізмом // Український Історичний Журнал. - 1994. - № 2-3 - С. 95.

[11] ЦДАВО України, ф 3833, оп. 1, спр. 20, арк. 11.

[12] ЦДАВО України, ф 3833, оп. 1, спр. 20, арк. 11.

[13] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр.1, арк.11.

[14] Літопис УПА.- Т. 21.- С.177, 178.

[15] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 39, арк .. 1-10.

[16] ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 1, арк..7.

[17] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 95, арк. 136.

[18] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 20, арк. 18

[19] Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого жіття.-К., 1995.- С. 96.

[20] Кентій А. В. Нариси історії ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів в 1941-1942рр. -К., 1999 С. 93.

[21] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 2, арк. 101,102.

[22] Сергійчік В. ОУН-УПА в роки Війни: Нові документи і матеріали. - К., 1996.- С. 174-178.

[23] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 22, спр. 476, арк. 17-27.

[24] Мірчук П. Українська повстанська армія 1942-1953.- Львів, 1991.- С. 24.

[25] Кентій А. В. Нариси історії ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів в 1941-1942рр. - К., 1999. С. 160.

[26] Кентій А. В. Нариси історії ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів в 1941-1942рр. - К., 1999. С. 136.

[27] Кентій А. В. Нариси історії ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів в 1941-1942рр. - К., 1999. С.162, 163.

[28] Кентій А. В. Нариси історії ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів в 1941-1942рр. - К., 1999. С.130.

[29] Косик В. Україна і Німеччина у Другій мировой війні.- С. 589,593.

[30] Косик В. Україна і Німеччина у Другій мировой війні.- С.342-345.

[31] Косик В. Україна і Німеччина у Другій мировой війні.- С.593-596.

[32] фаховості Висновок РОБОЧОЇ ГРУПИ історіків при урядовій КОМІСІЇ з Вивчення ДІЯЛЬНОСТІ ОУН іУПА. Історія України / вкладка №7., К.-2006., С.-20.

[33] фаховості Висновок РОБОЧОЇ ГРУПИ історіків при урядовій КОМІСІЇ з Вивчення ДІЯЛЬНОСТІ ОУН іУПА. Історія України / вкладка №7., К.-2006., С.-21.

[34] фаховості Висновок РОБОЧОЇ ГРУПИ історіків при урядовій КОМІСІЇ з Вивчення ДІЯЛЬНОСТІ ОУН іУПА. Історія України / вкладка №7., К.-2006., С.-22.

[35] фаховості Висновок РОБОЧОЇ ГРУПИ історіків при урядовій КОМІСІЇ з Вивчення ДІЯЛЬНОСТІ ОУН іУПА. Історія України / вкладка №7., К.-2006., С.-22.