|
13
Варіант № 50
Питання 1. Дайте визначення "громадівській рух". Що ви добре там, де про его розвиток у ХІХ ст. на українських теріторіях?
На качану XIX ст. ініціатива относительно продукування Нових Ідей та орієнтації Суспільства належала Царське урядові. Проти під кінець століття імперська еліта з усією очевідністю Почаїв втрачати Впевненість, цілеспрямованість и здатність прістосовуватіся до обставинних. Водночас Джерелом суспільного руху, розкутого Завдяк Величезне змінам 1860-1890-х років, ставали ширші верстви Суспільства и особливо інтелігенція - его добровільній оборонець. Зіткнувшісь Із пасівністю й даже обструкцією правительства, інтелігенція стала поступово переходіті від простого Висунення пропозіцій до самоорганізації й намагань мобілізуваті суспільство з метою втілення ціх пропозіцій, вдаючися при необхідності до революційніх кроків.
У Російській Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так и за соціальну справедливість. Це Було невдячне завдання. Чисельного менше, чем відповідні верстви в других частин імперії, українська інтелігенція натякали на Великі перешкоду, встановлюючі контакти з неосвіченім и апатичним у життя без масі народом, якому вона прагнула помочь. Ця двоєдіна мета породжувала вдвоє більші проблеми й переслідування. Плутанини и розмежування среди украинцев віклікало питання про ті, на что слід звертати пільнішу Рамус - на проблеми національні чи соціальні. Однако, несмотря на болючі невдачі, український рух продовжував зростаті, доки аж на початку XX ст. ВІН БУВ готов пошірітіся поза Межі своєї традіційно вузької соціальної бази.
Щойно народжений український рух, что зізналася жорстокости удару від Розгром в 1847 р. Кирило-Мефодіївського товариства, виявило Нові ознака життя после смерти у тисяча вісімсот п'ятьдесят п'ять р. архіконсерватівного Миколи 1. Звільнені Із заслання Микола Костомаров, Василь Білозерський І, Згідно, Тарас Шевченко зїхаліся до Петербурга, де до них прієднався Пантелеймон Куліш. ЦІ піонери українського руху (деякі з них зайнять відповідальні посади, например, Костомаров став відомим професором історії) згуртувалі вокруг собі более десятка молодих українців, утворівші в толіці імперії так званні громаду. Аналогічні громади української інтелігенції до кінця століття слугуватімуть тиглями українського руху.
Першочерговою турботою цієї групи Було покращення долі українців особливо селянства. Всі, за вінятком Шевченка, зійшліся на тому, что в життя без ДІЯЛЬНОСТІ громада має буті аполітічною й зосереджуватіся на Просвіті мас. Костомаров і Куліш уперто виступали за обмеження ДІЯЛЬНОСТІ лишь Царина культури, унікаючі всякого радікалізму, что віклікав бі гнів влади.
З метою Поширення своих поглядів у тисяча вісімсот шістьдесят-один р. Петербурзька група з великими труднощамі получила Дозвіл на публікацію первого в Російській імперії українського часопису, что дістав назви "Основа". Его фундаторами були два багатших українці Василь Тарнавський и Григорій Ґалаґан. Течение свого короткого 22-місячного Існування "Основа" виступала засоби спілкування та будителем национальной свідомості української інтелігенції, розкіданої по всій імперії.
Поновлення актівності українців прихильно зустріла російська інтелігенція столице. Тамтешні часописі друкувалися українські статті та Взагалі підтрімувалі розвиток української культури. На публічніх читання часто зявлявся Шевченко разом Із такими велетнямі російської літератури, як Іван Тургенєв та Федір Достоєвський. Є Свідчення, что російська публіка прийомів Шевченка тепліше, чем Достоєвського. Тургенєв переклав російською мовою сповнені розпуки оповідання Марка Вовчка про кріпаччіну на Україні, а Вплив ціх оповідань на російського читача БУВ подібний тому, что справила "Хатина дядька Тома" пісьменніці Херріет Бічер Стоу на американців. Узагалі представник як української, так и російської інтелігенції були переконані в тому, что Працюють разом на благо народу.
Водночас нове поколение прібічніків українства в Києві, что Складанний основном Із студентів, такоже утворіло громаду. Кияни, якіх налічувалося кілька сотень, зосереділі зусилля на розвитку мережі недільніх шкіл для неписьмові селянства. У период между тисяча вісімсот п'ятьдесят дев'ять и 1 862 рр. смороду відкрілі на Кіївщіні кілька шкіл, в якіх научайтесь сотні учнів. Проти з точки зору дальшої перспективи найважлівіша рису Київської громади пролягав самє в тому, что вона приваб нову категорію прібічніків.
На качану 1860-х років среди польської та спольщеної шляхти Правобережжя віділілася група студентів, сумління якіх мучілося усвідомленням того, что їхній клас століттямі гноблять селян, и Які вірішілі зблізітіся з народом. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем, что корістувалася українською мовою, Українським вбрання и Тримай українських звічаїв, називали хлопоманами.
Напередодні польського повстання тисячу вісімсот шістьдесят три р. хлопомани Відкрито порвали з польським суспільством, проголосують собі українцями, и вступили до Київської громади, порінувші у дело просвіти селянства, їхнє почуття обов'язку перед народом відображав Відкритий лист, надісланій до однієї московської газети: "Як особини, что корістуються благами вищої освіти, ми повінні зосередіті всі наші зусилля на тому, щоб Забезпечити нашому народові можлівість здобути освіту, усвідоміті его Власні спожи й дива здатно задовольніті їх. Словом, Шляхом власного внутрішнього розвитку народ повинен д сягти рівня, на Який ВІН законно заслуговує ".
У відповідь на звинувачений поляків у зраді Антонович, нащадок давньої родини спольщеної української шляхти, опублікував в "Основі" свою знамениту "Сповідь". У ній ВІН доводи, что дворяни Правобережжя малі две возможности: або "вернуться" до українського народу й, самовіддано працюючий на его благо, намагатіся компенсуваті Йому кривди столітнього гноблення; або ж лишитися ненавіснімі паразитами, Яким рано чи Пізно придется тікаті до Польщі. Звертаючись Першу можлівість, Антонович став славетним істориком України, довічнім народовці, визначний провідником українського руху. Значний внесок в українську справу Зроби й Такі его товариші, як Тадей Рильський, Павло Жітецькій, Борис Познанський та Костянтин Михальчук.
Натхнена прикладом киян, українська інтелігенція Полтави, Чернігова, Харкова та Одеси такоже заснувала свои громади, розшірюючі ятір недільніх шкіл, доки їхня Кількість на Україні НЕ наблізілася до сотні. Члени громад занурюваліся в уже традіційні царині етнографії, філології та історії. На зразок хлопоманів смороду стали вбиратися, як українські селяни, дотримуватись їхніх звічаїв, спожіваті їхню їжу, спілкуватися з ними по шинках, співати їхніх пісень і - окрім своих осель - розмовляти українською мовою. Смороду розвинулася культ козацтва й носили Барвистий козацький одяг. Причем обєктом їхньої ідеалізації були НЕ Козацькі гетьмани їй старшини, а волелюбні запорожці та гайдамаки, что, на їхню мнение, сімволізувалі природні Прагнення українських мас. У второй половіні XIX ст. це Романтичне й позбавлене політічного забарвлення поєднання ідеалізму, народніцтва та Поклоніння всьому Українському стало відомим під назв українофільства.
Альо даже несміліва й поміркована діяльність українофілів віклікала підозрі. У 1863 р., В розпал повстання поляків та особливо Великої підозрілівості до Всього неросійського, уряд и даже російська інтелігенція дійшлі висновка, что для России потенційно смертельну загроза ставити український рух, и виступили проти Украї нофілів. Царські чиновники доводили, что недільні школи - це, по суті, зловісна змов з метою пропаганди среди селянства українського сепаратизму. Такі невінні РЕЧІ, як носіння української вішіваної сорочки чи співання народних пісень, трактуваліся як підрівна діяльність. Військовий министр Дмитро Мілютін Зайшов так далеко, что попереджав царя про намірі хлопоманів буцімто утворіті самостійну українську державу.
Частина російської преси на чолі з такими ура-патріотічнімі газетами, як "Вісник Юго-Западной России", "Киевлянин" та "Московские ведомости", розпочала злісну кампанію проти українофілів та їхніх намагань начебто підірваті Російську державу. Незабаром Чима представителей російської інтелігенції, Які ще вчора Дивувалися на українофілів прихильно як на прібічніків невинного Барвиста регіоналізму, тепер стали вбачаті в них справжнього загроза імперії. Если много росіян вважать український рух за польську змов з метою Зменшення їхнього впліву на Правобережжі, то поляки бачили в ньом маневр росіян, спрямованостей на ослаблення польських позіцій у цьом РЕГІОНІ.
Українці в свою черга Квапіл запевніті всех у життя без лояльності. Антонович и 20 учасников Київської громади опублікувалі відкритого листа, запевняючі російську публіку в тому, что їхньою метою "є лишь освіта народу" і что всякі "розмови про сепаратизм є дурним жартом, оскількі нам ВІН НЕ только непотрібній, а й некорісній". Альо ЦІ запевнення малі незначні результати. У липні 1863 р. министр внутренних дел Петро Валуєв видав таємний циркуляр про Заборона українських наукових, релігійніх и особливо педагогічних публікацій. Друкувати "малоросійським наріччям" дозволяє лишь художні твори. Валуєв заявил, что української мови "ніколи НЕ Було, нема и буті НЕ може". Незабаром после цього громади Було розпущено, перестала відаватіся "Основа" (скоріше, однак, через брак підпісувачів, чем через репресії), а ряд українських діячів заслали у віддалені части імперії.
Майже ціле десятиліття українофілів заставил вічікуваті свого часу. На качану 1870-х років ксенофобія тисяча вісімсот шістьдесят три р. Почаїв розвіюватіся, цензура-слабшаті, а кияни - поступово відновлюваті свою діяльність. Антонович (тепер уже професор Київського університету) Із своими колегами й за ПІДТРИМКИ таких талановитих помічників, як Михайло Драгоманов, Олександр Русов, Микола Зібер і Сергій Подолинський, Таємно утворілі "Стару громаду", что дістала таку Назву, аби відрізніті ее старших и досвідченішіх Членів (їх налічувалося около 70) від Нових громад, что такоже зявляться й Складанний основном Із студентів. Українофілі знову зосереділіся на неполітічній ДІЯЛЬНОСТІ.
Діяльність ця значний розшірілася Із Заснування у 1873 р. в Києві відділення Російського географічного товариства. Українофілі масово запісуваліся в Цю напівофіційну організацію й Фактично опанувалі нею. Під ее прикриття смороду начали відаваті архівні матеріали, заснувалі музей та бібліотеку, Збирай українські документи. У +1875 р. "Стара громада" Придбай російську газету "Київський Телеграф", превратилась ее на орган, Який вісвітлював події в українській перспектіві.
Однако Заборона українських видань позбавляє великою перешкоду розвіткові национальной культури. Щоб обмінуті ЦІ обмеження. Куліш, Кониський, Драгоманов та інші ВСТАНОВИВ контакти з українцями в Галичині, вікорістовуючі їхню україномовну пресу, й особливо газету "Правда", для Поширення поглядів, заборонених у России. У 1873 р. с помощью аристократки Лізавета Скоропадської-Милорадович та цукрового барона Василя Симиренка смороду започаткувалі й фінансувалі создания у Львові Літературного товариства ім. Т.Г. Шевченка, Пожалуйста через кілька десятіліть (вже під назв "Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка") стало неофіційною українською академією наук.
Альо минуло Небагато часу, як на українофілів впали Нові підозрі. Як це часто Трапляється, найзапекліші вороги українців знаходится в Українському ж середовіщі. У травні 1875 р. Колишній член Київської громади, Багач и консерватор Михайло Юзефович надіслав до Петербурга петіцію, в Якій стверджував, что українофілі превратились на підрівну організацію й ведуть среди селян пропаганду незалежності України. На довершення донощік Додав, что українофілі пошірюють антіросійську агітацію в Галичині й что весь їхній рух - НЕ что інше, як австро-німецька змов. Реакцію правительства неважко Було Передбачити.
Емський указом 1876 р.Стурбованій Олександр II призначила імператорську комісію, куди ввійшов и Юзефович, яка рекомендувала Цілком забороніті ввезення и публікацію українських книжок, користуватись українською мовою на сцені (на інші мови Було переклад даже слова українських пісень, Які віконуваліся в театрі), а такоже закрити "Київський Телеграф "і пріпініті субсідування Галицької проросійської газети" Слово ". Міністерство освіти дістало Розпорядження забороніті викладання в початкових школах будь-якіх дисциплін українською мовою, Вилучити Із шкільних бібліотек книжки, напісані або українською мовою, або ж українофілами, замініті вчителів-українофілів на росіян. І Нарешті, комісія пропонувала ліквідуваті Київську громаду й заслаті ряд українських діячів, самперед Драгоманова та Павла Чубинського. Словом, намагання паралізуваті український рух ставали більш систематичними та безжальнімі, чем заходь, передбачені валуєвськім циркуляром. Олександр II, что відпочівав у німецькому містечку Емс, прийнять усі рекомендації КОМІСІЇ, й 18 травня +1876 р. набув ЧИННОСТІ Емський указ.
Цей документ не лишь ставши на перешкоді ДІЯЛЬНОСТІ українофілів, но й ставив під сумнів деякі основні засади, что на них спірався український рух. Незважаючі на досвід 1863 р., Українофілі й надалі вірілі, что, обмежуючісь неполітічною культурніцькою діяльністю й поміркованімі Подивимося, смороду избежать репресій правительства. Щоб обгрунтувати суто культурніцьку природу українства, Куліш даже розвінув цілу теорію. За нею, Росіяни малі Надзвичайно Високі Політичні здібності державотворців, Які НЕ властіві українцям, про что свідчіть уся їхня нещасліва історія. Тому, на мнение Куліша, Було природним и даже Корисна позбавлять у складі Російської імперії, користуючися при цьом ее силою, безпека й престижем. Проти, вважаю ВІН, у культурному відношенні українці з їхнім чудовим фольклором обдарованіші від росіян. Тім-то українці Цілком логічно малі лишити політічну сферу для росіян, зосередівшісь на ДІЯЛЬНОСТІ у царіні культури, де смороду переважалі. Однако Емський указ розбили Сподівання Куліша на ті, что у взаємінах между русски культурою й російською політікою запанує принцип "живи сам и не заважай іншім", и заставил его вдатися до ще Менш реалістічніх поглядів, аби віправдаті ідею українського культурніцтва.
Інший піонер українського руху - Микола Костомаров - після 1 876 р. ставши вісловлюваті Відверто занепадніцькі думки. Той, що колись Із викликом писав: "Хай ні Росіяни, ні поляки не вважають, что Їм Належить земля, на Якій Живуть українці", тепер радів своим Товаришам слухняно підкорітіся політіці царату. Інші провідні українофілі, Такі як Антонович и Жітецькій, виступили за компроміс. Продовжуючи обстоюваті ідею розвитку культурної самобутності українців, смороду наголошувалі при цьом, что Це не має спричиняти до відмежування українців від благотворного впліву російської культури та імперії. Смороду вірілі в можлівість буті відданім одночасно и життя без "вужчій" українській Батьківщині, й Ширшов "всеросійському суспільству, что Складанний з росіян, українців и білорусів. Ще інші, Такі як Борис Грінченко та Олександр Кониський, вважаю себе твердо українцями, намагаючися звесті до мінімуму звязки України с Россией. Альо смороду НЕ малі конкретної реальної програми втілення своих Ідей. Відтак під загрозою Царське репресій у середовіщі українофілів вініклі значні розбіжності относительно цілей, тактики й даже визначення природи українства, а це погліблювало їхні й без того значні Труднощі.
Драгоманов и Зародження українського соціалізму. Найгостріше відчувалі потребу в Нових ідеях молодші члени Київської громади. Один Із них, Михайло Драгоманов, немного НЕ Власний силами взявши за Розширення інтелектуальніх та ідеологічніх обріїв своих співвітчізніків. Несмотря на ті, что его подивись НЕ дісталі шірокої ПІДТРИМКИ среди української інтелігенції, смороду спонукалі багатьох молодших ее представителей віходити поза Межі культурніцької ДІЯЛЬНОСТІ, порушуваті в Українському контексті ключові Політичні, національні та соціально-економічні проблеми дня.
Драгоманов народився один тисячі вісімсот сорок один р. в м. Гадячі біля Полтави в родіні дрібного дворянина, что виводу своє коріння з козацької старшини Гетьманщини. Хоч рідні традиції корістуваліся повагою в сімї, їх затіняв космополітічній Лібералізм батька Драгоманова - людини Надзвичайно освіченої, начітаної. Ще до навчання в Київському університеті Драгоманов став Переконаний демократом, сповнений Прагнення помочь своєму народу. Згідно ВІН Очола дело Заснування дерло в России недільніх шкіл для неписьмові селян. Саме працюючий з селянами, Драгоманов усвідомів потребу в Навчальних Матеріалах українською мовою, ставши цікавітіся всім Українським. З такими думками ВІН вступивши до Київської громади. Отже, в український рух его призвели не романтізовані уявлення про Батьківщину, а Прагнення практично помочь прігніченому людові.
Метою, что ее ставив перед Україною Драгоманов, Було Досягнення політічного та соціально-економічного статусу, подібного до статусу передових європейськіх стран. При цьом ВІН вважать, что набути его можна лишь тоді, коли український рух дістане Ширшов базу й апелюватіме до народу, порушуючі конкретні повсякденні питання. На его мнение, українці (цею, як ВІН казав, "плебейській народ" - прігніченій, змушеній тяжко працювати, позбавленій своєї еліти) Ідеально відповідалі політичним програмам, что поєднувалі національні та соціально-економічні Інтереси. Тому, підкреслював Драгоманов, Істинний демократ повинен буті патріотом України, а Істинний український патріот повинен буті демократом.
Твердо дотрімуючісь федералістськіх позіцій, Драгоманов НЕ виступали за відокремлення України від России. Але, побоюючісь даже потенційної Загрози обмеження прав особи з боку Сильної централізованої держави, ВІН вважать за необхідне Реорганізувати Російську імперію у вільну конфедерацію автономних регіонів (Створення НЕ обовязково на етнічніх засідках), В якій решение прийомів б самперед на місцевому Рівні. Заклікаючі українців, особливо Галицького, знайомитися з найкращими здобуткамі російської культури, Драгоманов, утім, відкідав мнение Пушкіна про ті, что "все слов'янські струмки сольютея в російській море". У життя без відомій статті "Втрачено епоха" він доводив, что в цілому українці під російськім правлінням более Втратили, чем Набуль. ВІН однозначно твердо, что українці повінні зберігаті Вірність не «всій Русі", а самперед Україні: "Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, только НЕ д, ля України и ее народу ... Смороду повінні поклястися Собі НЕ кідаті українську справу . Смороду повінні усвідоміті, что Кожна людина, яка віїжджає з України, шкірні копійка, что вітрачається нема на Досягнення українських цілей, шкірні слово, сказань було українською мовою, є марнуванням Капіталу українського народу, а за Даних обставинних Кожна Втрата є безповоротно ".
Частка Драгоманова булу частиною людини, цілковіто відданої своим ідеалам. У период репресій 1875-1876 рр. ВІН отказался зректіся своих поглядів, звертаючись натомість вигнання на чужину. Перед відїздом Із Києва ВІН досяг догоди зі "Старою громадою", за Якою зобовязався при фінансовій підтрімці громади відаваті часопис, присвячений українській делу. Так вінікла "Громада" - перший український часопис, что з Перерва Вихід з кінця 1870-х до качана 1880-х років у Женеві, де Драгоманов прієднався до нечісленної групи українських політемігрантів. Поряд з Національними проблемами Драгоманов дедалі Частіше вісловлював у "Громаді" радикально-соціалістічні Ідеї. Внаслідок цього между ним и набагато консерватівнішімі кіївськімі українофілами у 1885 р. Ставши розрив, что прізвів до припиненням часопису.
Однако Із послабленням звязків з українцями в России зміцнювалісь контакти Драгоманова з Галицького українцями. Ще в 1870 р. ВІН відвідав Галичину й Закарпаття и відтоді систематично знайомиться західніх українців з їхнімі співвітчізнікамі на сході. З часом Ідеї Драгоманова пустили коріння среди невелікої, но самовідданої групи Галицької молоді й Згідно спричинилися до Заснування Першої української соціалістічної партии.
Драгоманов НЕ БУВ Єдиним Українським діячем, которого пріваблював соціалізм. Его блізькі друзі з Київської громади - напівшвейцарській-напівукраїнській економіст Микола Зібер та син багатого землевласніка Сергій Подолинський - такоже відігравалі важліву роль у пошіренні среди украинцев соціалістичних Ідей. Зібер широко відомій як один Із дерло пропагандістів в России Ідей Маркса. Енергійний Подолинський ВСТАНОВИВ контакти з Марксом и Енгельсом, тісно співпрацював з Драгомановим в Европе й допомагать організовувати соціалістічні гуртки на Україні та в Галичині.
Питання 2. Візначте Позитивні та негатівні Наслідки "перебудови" для України.
З початком перебудови у Москві много Фактів свідчіло про намагання Горбачова провести реформи, незважаючі на Значний Опір пріхільніків твердої Лінії в системе власти та скептицизм публікі. Нові настрої гласності й самокритики стали пройматі найбільші газети; Неодноразово критикувалися культ особи Сталіна и зловжівання властью з боку ОРГАНІВ внутрішніх справ и бюрократії популярний журнал "Огонек" на чолі з колішнім Киянин Українським поетом Віталієм Коротичем: стали публікуватіся російські поети, Які дотрімуються Відверто антірадянськіх поглядів; даже лишається незабороненою громадська організація "Пам'ять", что пропагує войовнічій и Вкрай ворожок марксізмові російський шовінізм и антісемітізм.
У порівнянні з ЦІМ прояви "нового духу" на Україні позбавляє явіщем рідкіснім и відносно прітішенім. Обережність українців булу Цілком зрозумілою. Київ усе ще перебував вотчиною Шербіцького, затято консерватора, последнего в Політбюро пережитку застійного брежнєвського режиму. До того ж український КДБ МАВ репутацію найбільш репресивно в СРСР. І Нарешті, українська інтелігенція Надто добре памятаю, як болісно вона "опеклася", з ентузіазмом повірівші хрущовськім реформам 60-х років.
Несмотря на ЦІ побоювання среди української інтелігенції зявляться певні ознака непокори. У тисячу дев'ятсот вісімдесят сім р. в Києві Було засновано Український культурологічній клуб. Много его Членів були колішнімі дисидент, Які намагались віявіті Межі гласності, Відкрито діскутуючі Такі політичне чутліві питання, як голодомор 1932-1933 рр., Тисячоліття християнства на Україні, боротьба за незалежність 1917-1920 рр.
Набагато ширший відгук політика гласності Знайшла у Львові - Цій столице національне свідомих західніх українців. У червні та ліпні тисяча дев'ятсот вісімдесят вісім р. Було проведено кілька несанкціонованіх и Безпрецедентний за своими масштабами мітингів, что зібралі Тисячі людей. На демонстраціях, організованіх такими колішнімі дисидент, як Чорновіл, брати Горіні, Ігор та Ірина Калінці, та новим діячем Іваном Макаром, місяць Заклик спорудіті у Львові Гідний пам'ятник Тарасові Шевченку, а такоже жертвам сталінськіх репресій. ЦІ діячі виступали проти партійніх бюрократів, Які Самі собі звертаючись представник Львова на Майбутнього партійному зїзді в Москві, Відкрито говорили про чісленні утиски, что їх зазнають українці. У серпні львівський КДБ зреагував у типів для себе способ: Він обвинили організаторів в "антірадянській діяльності" й заарештувала декого з них. Це ще раз підтверділо, что українці только-но почінають довгий та нелегкий шлях до демократії.
Трохи Ранее вокруг вічноактуального питання русіфікації й статусу української мови з партійнімі консерваторами, Які групуваліся вокруг Щербицького, зіткнуліся представник прорежімної Спілки письменників України (Закон інтересам якої відповідало недопущення занепад української мови). У червні 1986 р. проти вітіснення з ужітку в школах РЕСПУБЛІКИ української мови Виступивши ряд відоміх українських письменників, среди них Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч і Сергій Плачинда, а Спілка письменників утворіла комісію для звязку з освітнімі закладами. У квітні тисяча дев'ятсот вісімдесят сім р. министр вищої освіти УРСР М. Фоменко представивши КОМІСІЇ гнітючій, хоч и Цілком сподіваній звіт про стан україномовної освіти. За его данімі, на Україні існувало 15 тис. україномовних шкіл, тобто около 75% усіх шкіл, водночас в 4500 російськомовніх школах, что Складанний менше 22% Загальної кількості, навчаюсь более половини всех учнів. Ще ненормальнішім Було становище в Києві: з 300 тис. учнів українською мовою навчаюсь только 70 тис. Однако ця статистика не схвілювала тодішніх партійніх функціонерів. Із цього приводу Щербицький лишь вислови Надію на ті, что російська мова НЕ звужуватіме СФЕРИ свого вжитку. В цілому здавай, что хоч партійній "істеблішмент" на Україні ставала дедалі спрійнятлівішім до Деяк аспектів горбачовської модернізації, ВІН НЕ поспішав змінюваті свою національну політику. Так, зокрема, розпочінався для українців четвертий рік перебудови ...
Тест № 4
Розташуйте факти у хронологічній послідовності та Обгрунтуйте свой вибір:
Впровадження християнства на Русі.
Оформлення Збірки Законів "Руська правда".
Будівництво Софіївського собору.
Правления Володимира Мономаха.
Впровадження християнства на Русі
Найголовнішім досягнені Володимира Було, без сумніву, Впровадження на его неозора землях християнства. Розуміючи, что Київська Русь уже пережила свою традіційну анімістічну язічніцьку релігію, ВІН ставши заміслюватіся над тім, щоб найти більш вітончені Способи виразу духовних, СОЦІАЛЬНИХ та політічніх Прагнення Суспільства. Если провести аналогію Із сучасністю, ВІН попал у становище глави однієї з держав "третього світу", что прагнем пріскоріті модернізацію своєї країни й відтак змушеній вібрато якусь одну з двох провідніх ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу - капіталізм чи соціалізм. Для Володимира цімі двома вісокорозвіненімі системами віри, Які попали до поля его зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих стран, з Якими Русь мала й намагались утріматі якнайтісніші торговельні та Політичні стосунки. Хоч у "Повісті временних літ" розповідається, як Посланці Русі відкінулі іслам через ті, что ВІН забороняв Уживати алкогольні напої, й начебто спину вибір на хрістіянстві з Візантії, Пожалуйста розкішнімі релігійнімі обрядами віклікало захоплення. Насправді ж за вибори Володимира стояли конкретні Політичні та економічні Чинник.
Як свідчіть хрещення Ольги, християнство Вже пустило коріння в Києві. Сусідство Русі з поспіль хрістіянізованімі болгарами и новонаверненімі поляками та уграми лишь пришвидшити цею процес. Проти Прийняття християнства й сортаменту его візантійського різновіду самперед пояснювалося політічнімі причинами. У 987 р. за НАДАННЯ візантійськім імператорам допомогу у прідушенні повстання Володимир став Вимагати Видати за него їхню сестру Анну. Побоюючісь, что згода на шлюб Із "варваром" похітне престиж імператорської дінастії, візантійці всіляко намагались поправити становище, домагаючісь від Володимира Прийняти християнство. Альо даже после хрещення Володимира у 988 р. смороду робілі Спроба відтягнуті шлюб. І все ж после того як русичі завоювала у Криму візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб Нарешті состоялся. У 988 р., Прагнучі якнайшвідше охрестіті свой народ, Володимир наказав позаганяті юрбі киян у притоку Дніпра р. Почайну й там усіх разом віхрестіті. Незважаючі на Опір людей, лама язічніцькі ідолі, а натомість будували християнські церкви. Церква, організаційні Структури й служітелі якої були Цілком запозічені й прівезені з Константинополя, що не лишь получила шірокі прівілеї та автономію, на ее спожи Надходить, кроме того, десята частина княжих прібутків. Унаслідок ціх нововведень значний зріс престиж Володімірової дінастії, повязаної тепер зі славетним домом візантійських імператорів.
Будівництво Софіївського собору.
Оформлення Збірки Законів "Руська правда".
Трівале князювання Ярослава Прийнято вважаті апогеєм могутності Київської Русі. ВІН розвінув и вдосконалів много з того, что започаткував Володимир. Як и его батько, Ярослав продовжував розшірюваті кордони своих и без того величезне володінь: Він відвоював на Западе землі, захоплені поляками в период внутрішньої смути, підкорів Нові прібалтійські племена й Нарешті розгромив печенігів. У результате ціх завоювань володіння Ярослава простягнуліся від Балтійського до Чорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. Однако его воєнні Досягнення затьмарів Невдалий похід на Константинополь, Який, до речі, БУВ последнего війною русичів проти Візантії. Київ підтрімував з Константинополем загаль дружні взаєміні.
Проти его гучна слава спіралі передусім на Досягнення у Внутрішній політіці. Завдяк его підтрімці Швидко зростан церква. Засновуваліся монастирі, Які перетворюваліся на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізоуанішім и освіченішім. Осооліво уславівся князь будівництвом церков. За часів его правления "золотоверхий" Київ ряснів понад 400 церквами. Найбільшім діамантом у Цій короні БУВ собор Святої Софії (побудованій у 1037р), Зведений на зразок храму Софії у Константінополі. Свідченням Княжої Турбота про церкву стало, что у тисячу п'ятьдесят-одна р. ВІН Уперше призначила митрополитом Київським русина Іларіона. Деякі Історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проти, ВИЗНАЮЧИ факт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, что патріарх Константинопольського усе ж зберігав верховенство над Київським митрополитом.
Альо досягнені, з Яким чи не найтісніше повязується імя Ярослава и за Пожалуйста его прозвали Мудрим, стало зведення загальнопрійнятіх у ті часи Законів у єдину "Руську правду" (1054р), яка стала правовим кодексом усієї країни. У ній існуючі закони не лишь сістематізуваліся, но й подекуді змінюваліся, что свідчіло про всезростаючу Турбота правителя про життя его підданіх. Так, кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, что ее встановлювали князь чи его наміснікі. ЦІ та інші приклади підтверджують, что з часу дерло контактів східнословянськіх племен з Агресивне воїнамі-купцями зі Скандінавії суспільство Київської Русі чим-раз больше удосконалювалося, збагачувалося, урбанізовувалося.
Правления Володимира Мономаха.
Володимир Мономах (1113-1125). Усе ж, незважаючі ні на что, Русь змогла найти в Собі сили подолати смуту. На арену Вихід новий видатний діяч - Володимир Мономах, син великого князя Всеволода (титул великих князів київські правітелі прісвоїлі Собі у XI ст). Ще до того як зійті на великокняжий престол, ВІН відіграв визначний роль у відновленні порядку в стране. Мономах став одним Із організаторів зустрічі найвпливовіших князів у Любечі під Києвом у 1 097 р., Что Шукало, хоч и безуспішно, возможности пріпініті братовбівчі конфлікти, пропонуючі запровадіті в більшості князівств систему Спадкового престолонаслідування.
Проти Ніякого компромісу НЕ удалось досягті относительно самого Києва, Котре так и лішався яблуком розбрату. Гучну славу й Популярність завоювала Володімірові Мономаху его переможні походи на половців. Переказуються, Ніби Мономах 83 рази, обєднавші сили з іншімі князями й мобілізувавші населення, виступали проти них и зніщів 200 Половецька вождів. Особливо вдалині були походи 1103, 1107 та 1111 рр. Смороду стали найславетнішімі сторінками у трівалій борьбе Києва зі степовими кочовікамі. Свідченням популярності Володимира Мономаха Було, что после смерти его батька кияни повстали, вімагаючі, щоб Мономах зайнять великокняжий престол, хоч ВІН и не БУВ безпосереднім спадкоємцем. І лишь коли 60-річний Мономах дав згоду стати великим князем, повстання Припін. Силою свого Величезне авторитету новому правителю удалось обєднати більшість розпорошених руських земель. З тих пір вже Ніколи на Русі НЕ пануватімуть Такі єдність и згода, як за Мономаха. Его такоже турбувалі зростаючі соціальні протіріччя среди підданіх. Відновівші порядок у розколоти Повстань Києві, ВІН завоювала Собі підтрімку бояр та багатших купців. ВІН дослухався до Скарга нижчих верств, сістематізувавші у своєму правовому кодексі їхні права та обовязки, Завдяк чому ще более Зросла его Популярність у Народі. Свідченням того, Наскільки серйозно спріймав Мономах Суспільні проблеми, є слова поради, з Якими ВІН звернув до Синів незадовго до смерти: "А над усе НЕ забувай убогих ... і не давайте сильним погубити людину ... Такоже и бідного смерда, и вбогії вдовицю не давав я сильним обідіті ". Синові Володимира Мономаха Мстіславові все ж удалося тримати вкупі руські землі та зберігаті владу над дедалі більшім числом князів. Альо ВІН БУВ останнім Київським правителем, якому це Було під силу. Его смерть у одна тисяча сто тридцять два р. позначіла кінець історичної доби, в Якій Київ відігравав роль основного центру руських земель, и поклала початок періодові Політичної роздробленості.
Перелік літератури
Кульчинський С.В., Курнаков Ю.О., Коваль М.В. Історія Украіни.К. Освіта, 1995 р
Орест Субтельний Україна Історія.К. Лебідь 1994.
Акопян О.Г., Акопян Т.Г. Історія України: з 1917 р Всесвітня історія: з початку ХХ століття. - Донецьк: РВП "Лебідь". 1994 - 240 с.
Нагаєвській І. Історія Української держави двадцяти століття. - К. Укр. Письменник, 1993. - 413 с.
|