РЕФЕРАТ

по курсу "Військова історія"

по темі: "Північний Кавказ: причини збройного протистояння"

зміст

Вступ

I. Причини кавказької війни 1817 - 1864гг.

II. Збройні конфлікти в Чечні в ХХ столітті

висновок

Список джерел та літератури

Вступ

Тероризм, диверсії, партизанські методи війни, сепаратисти, були завжди і у всі часи, завжди були і сили протистояння їм (регулярні війська, поліція, ополчення). Проблема збройних конфліктів на Північному Кавказі на сучасному етапі набуває особливої ​​значущості;

1. Зберегти цілісність Росії.

2. Зміцнити мир, злагоду і порозуміння між російським і чеченським народом.

3. Створити умови щодо недопущення розвитку екстремізму в інших республіках Російської Федерації.

4. Навести конституційний порядок в Чеченській Республіці.

Відомо, що представники Кавказьких народностей самолюбні, сміливі, рішучі, автор задається думкою вивчити історію чеченського народу, його звичаї, менталітет, що підштовхувало і підштовхує на збройне протистояння сепаратистів.

У рефераті автор робить спробу розкрити історичні витоки та умови цих проблем, в хронологічній послідовності проаналізувати ланцюг подій, висвітлити роль російської армії, озброєних сил, внутрішніх військ МВС Росії у вирішенні збройних конфліктів в Чеченській республіці, показати мужність і героїзм російських солдатів і офіцерів, спробувати проаналізувати тактичні прийоми боротьби з незаконними збройними формуваннями.

Реферат виконано на історичному порівнянні Кавказької війни XIX століття і збройного конфлікту кінця XX-початку XXI століття і ставить собі за мету відповісти, в чому причини, які породжують конфлікти і в чому полягає роль російської армії і внутрішніх військ в їх вирішенні.

1. Причини Кавказької війни 1817-1864 рр.

Складність чеченської проблеми, вся її глибина і гострота, в першу чергу, викликані особливостями історичного минулого чеченського народу.

Чеченці - древній кавказький народ з твердо усталеними родовими традиціями. Ці родові традиції або як їх ще називають тейповой, це відносини засновані на засадах кровної помсти і сімейно-кланового єдності.

Основою господарювання у чеченців було скотарство і землеробство. У ранньому середньовіччі більшість рівнинних районів Чечні входили в ранньофеодальні держави Аланію, в горах же мешкали племена нохчи - прямі предки чеченців і інгушів. Тільки на початку XVIII століття за плем'ям нохчи затвердилася назва "чеченці" (від аулу Чечен). раніше чеченці і інгуші становили вайнахської народ і цього народу, як і російській теж дісталося від тих же спустошливих набігів монголо-татар, а в кінці XIV століття на територію Чечні вторглися війська Тимура, десь в цей же час в Чечню з Грузії стало проникати християнство, а з XVI століття став поширюватися іслам, що прийшов з Дагестану.

На прохання кабардинских князів в ряді місцевостей, що належать до їх володінь, а саме місцевостей рівнинних, на схилах Терського хребта і вздовж Терека стали розселятися російські козаки, які до середини XVI століття утворили там самостійні поселення. І крок цей був прийнятий кабардинській князями недаремно, вони бачили в Росії захисника, за спиною якого можна сховатися від набігів з боку кримських татар і турків, тобто з часів Івана Грозного ці землі увійшли в російське підданство. У 1559г. на річці Сунжа балу побудована перша російська фортеця Тарки, а російські війська неодноразово проводили бойові операції по захисту Північного Кавказу від нашестя з боку турецького султана і кримського хана. Тобто можна вважати до цього періоду часу, часу заселення Чечні козаками і зведення фортець, ніяких суперечностей не було, ніякої національно-визвольної війни і не передбачалося, навпаки починали складатися між чеченцями і інгушами, особливо які мешкають на рівнинних землях, культурні та економічні зв'язки з Росією. Багато хто навіть стали переселятися з гірських районів на рівнинні, все переселенці ставали громадянами Росії.

І тільки лише до 1775г. почався підйом національно-визвольної боротьби на Північному Кавказі, викликаний бажанням чеченців, кабардинців, дагестанців на освіту свого, державного устрою, на що російський цар не міг дати добро. Очолив цей опір чеченець Ушурма, який отримав згодом титул шейха Мансура. Збройний опір російським військам виявлялося лише в гірській частині Чечні і це опір здійснювалося за активної підтримки Османської імперії, вже тоді має в цьому регіоні свої далекосяжні плани. Але це протистояння було не довгим і не масштабним. У 1781 році чеченські старійшини добровільно прийняли підданство Росії, а до початку XIX століття майже на всій території Чечні була мирне життя.

З історії відомо, що Кавказька війна почалася в 1817 році і тривала майже п'ятдесят років (1817-1864гг.). "Кавказька війна 1817-1864гг., Військові дії російських військ на Кавказі, пов'язані з приєднанням території Чечні, Гірського Дагестану і Північно-західного Кавказу до Росії і її боротьбою проти турецької і іранської експансії в цьому регіоні. Після переходу в російське підданство Грузії (1801-1810) і Азербайджану (1803-1813) приєднання земель, що відокремлювали їх від Росії, стало найважливішою військово-політичним завданням російського уряду. на першому етапі До вказская війна збіглася з російсько-іранської 1826-1828гг. і російсько-турецької 1828-1829гг. війнами, що зажадало відволікання основних сил російських військ для боротьби з Іраном і Туреччиною. Наступний етап Кавказької війни пов'язаний з розширенням її розмаху через виникнення в Чечні і Дагестані руху горців під прапором газавату (так званий "Джихад" - це слово арабського походження, буквально означає - намагання, зусилля завзяття), боротьба з повною віддачею сил за віру і торжество ісламу, одна з головних обов'язків мусульманської громади.

"Джихад" має кілька значень:

"Джихад серця" (боротьба зі своїми поганими нахилами);

"Джихад руки" (кара злочинців);

"Джихад меча" (збройна боротьба з "невірними"), тобто "Джихад меча" або "газават" - це ідейна основа ведення національно-визвольної війни.

З історії відомо, що на завершальному етапі 1859-1864гг. опір горян все ж було зламано, і до Росії був повністю приєднаний весь Кавказ.

Тобто з вище згаданого можна стверджувати, що Кавказька війна 1817-1864гг. умовно поділяється на три етапи і основною причиною цієї війни з боку Росії є непокору гірських народів Російському Самодержавству, а з боку чеченців - це національно-визвольна війна. Відомо, що Кавказькі народи сміливі, рішучі, волелюбні, ніколи не принижуються перед противником і не просять пощади, причому у вихованні хлопчиків завжди присутній культ сили, але разом з тим вивчивши досвід Кавказької війни XIX століття, та й збройних конфліктів 1994-1996рр. і 1999 по теперішній час, можна зробити висновок, що прямих зіткнень чеченці намагаються уникати, тактика горян визначалася виходячи переважно з партизанського характеру їх дій, тобто раптовими нальотами на козачі роз'їзди і обози російських військ чеченці перешкоджали створенню системи фортець і застав, які в цей час будували російські війська, захоплювали полонених, а потім за них вимагали викуп.

На такі рішучі дії воїнів ісламу наштовхувало і релігія і ісламське вчення мюридизма, яке вселяло горянам, що мусульманин повинен бути вільною людиною. Використовуючи вчення мюридизма, ісламське духовенство Кавказу закликало до вже згаданого "газавату" "священної війни" проти "невірних" (російських), які прийшли на Кавказ. Будь-які переговори чи заклики до розуму, з боку Росії, чеченці і в XIX ст. і в наш час сприймають як слабкість держави і свою велич, перемогу: "Росія така велика держава, а запобігливо миролюбно веде переговори з маленькою Чечнею". Досить згадати підписання ганебного Хасавюртовского договору Лебедя-Масхадова, в 1996году, або переговори Черномирдіна з Басаєвим в 1995 році, навколо подій пов'язаних із захопленням заручників в Буденовске.

У тій Кавказькій війні, що тривала п'ятдесят років, один генерал викликав у горян повагу і страх - це був командир окремого Кавказького корпусу генерал Єрмолов Олексій Петрович (1777-1861гг.) Російський воєначальник, генерал від інфантерії (піхоти), учасник воєн з Францією 1805- 1807гг., в Вітчизняну війну 1812 року "це саме їм було покладено початок будівництва Сунженской укріпленої лінії, відрізавши у чеченців частина землі, де вони отримували великі хлібні врожаї, це саме він ввів систему рубки лісів і поступове проникнення вглиб чеченсько території, причому на роботи по прорубанні залучалися виключно чеченці, саме при ньому була зведена фортеця Грізна - в 1818году, Раптова - в кумицька степах - в 1819году і Бурхлива - в 1821году.

Сьогодні в Чечні посилено встає міф про жорстокість з боку багатьох російських воєначальників. Однак якщо звернутися до фактів, то напрошується інший висновок, що набагато більшу жорстокість виявляли лідери горців і навіть по відношенню до своїх одноплемінників. Так, імам Гамзат-Бек, відрубав голову старої ханша в Хунзаху, за наказом імама Шаміля були страчені 33 телетлінскіх бека, 11-річний Булач-Хан, спадкоємець аварських ханів, кинутий в гірську річку. Смертю карали за обман, зраду, опір мюрид, невчинення п'яти молитов в день. "Шаміля, - писав сучасник, - завжди супроводжував кат, а Барятинского - скарбник".

До кінця Російсько-турецької війни 1828-1829годов вся територія Закавказзя стала володінням Росії, але сам Кавказький хребет з важкодоступними районами залишався державою в державі, де діяли закони гір, а не російські закони, а мусульманське населення цих районів - чеченці, адигейці, дагестанці - були затятими противниками будь-якої влади і, як уже згадувалося вище, головну роль тут грала релігія, ну і, звичайно ж, гірський менталітет.

У зв'язку з такими труднощами, що виникли на шляху у російських воєначальників, треба було залучення додаткових угруповань російських військ під командуванням царського ставленика в Чечні генерала Розена, якому в 1813году вдалося відтіснити загони Газі-Магомеда, під владою якого знаходилися великі території гірських районів, в гірський Дагестан .

І все-таки через нечітко продуманих дій з боку генерала Розена Г.В. , А внаслідок цього, великих людських і матеріальних втрат, 3іюля1837года, між представником Миколи I, генералом Фезі А.М. і Шамілем, було укладено мир, ганебний світ. Але перемир'я було не довгим, загони Шаміля знову стали здійснювати вилазки на російські гарнізони, викрадати людей, закабалити їх в заручники, і вимагаючи за них викуп. За наказом головнокомандувача Головіна О.О., який змінив на цій посаді генерала Розена Г.В., генерал Грабі П.Х. зі своєю армією повів наступ на гірські райони Дагестану.

Мета експедиції - Аварія, точніше рветься в захмарні висоти гірська вершина Ахульго, де влаштував собі резиденцію Шаміль. Важка балу дорога на Ахульго, на кожному кроці російські війська підстерігали засідки, завали, противник воював на своїй території, добре знав її, він захищав свою Батьківщину. Грабі з військами все ж вийшов до фортеці, де знаходилося близько 10000 прихильників Шаміля, він розумів, що блискавичний штурм не дасть позитивного результату, що це веде до величезних втрат, і Грабі приймає рішення про облогу фортеці. Через місяць російські війська штурмують фортецю, але перша спроба виявляється невдалою, за нею йде повторна, російським військам вдається захопити фортецю, противник в ході оборони зазнав втрат - понад 2000 чоловік убитими. Сам Шаміль зумів вирватися з фортеці, а в полон до генерала Грабі потрапляє восьмирічний син Шаміля - Джамалуддин. Цікавим є той факт, що долею хлопчика зацікавився Микола I, за його наказом Джамалуддіна доставили в Петербург і визначили в Олександрівський корпус в Царському Селі, а пізніше перевели в Перший кадетський корпус, де готували майбутніх офіцерів, в подальшому він дослужився до чину поручика і був обміняний на що потрапила в полон до Шамілю княгиню Чавчавадзе (дочка знаменитого грузинського поета).

Після поразки під Ахульго, де у нього загинула дружина і молодший син, а старший був полонений, Шаміль повів нещадну війну з російськими військами, відбиваючи у них одне за іншим чеченські селища і швидко розширюючи межі свого имамата.

В 1842году головнокомандувачем кавказьким корпусом призначили генерала Нейгарт П.К., якому вдалося на деякий час зупинити загони горців, але незабаром Шаміль зумів зібрати армію в 20000 вершників і розгорнути широкий наступ на російські війська, захопивши тим самим більшу частину Дагестану і навіть вибивши до 1844году російські війська з Аварії. Таємно, Шаміль звернувся за допомогою до турецького султана, і з Туреччини до нього стало надходити зброя. Незабаром почалася Кримська війна 1853-1856гг. і Шаміль зробив спробу з'єднатися з турецькою армією в Грузії, але ця спроба виявилася для нього невдалою, за активну допомогу туркам у військових діях проти Росії Шамілю було присвоєно звання генералісимуса Туреччини. Поразки в Кримській війні, давали додаткові духовні, емоційні сили горянам, надихали їх на подвиги в ім'я "вільної" Чечні, створюючи додаткові умови і причини до збройного опору, тим більше все це живилося хорошою матеріальною підтримкою з боку Туреччини. Росії було необхідно приймати жорстокі заходи, які б могли ключовим чином змінити ситуацію на краще, і такий крок був зроблений. Імператором Миколою I, який був змушений погодитися з пропозицією генерала Єрмолова призначити головнокомандуючим окремим кавказьким корпусом М.М. Муравйова. В 1855году турки зуміли розвинути успіх на кримському театрі військових дій. Незважаючи на героїчну боротьбу, російські війська були змушені залишити Севастополь, але генералу від інфантерії (піхоти) Н. Н. Муравйовим, з 40 тисячним військом вдалося блокувати 33 тисячний гарнізон турків у Карс і змусити його капітулювати. Незабаром, до кінця 1855году, військові дії фактично припинилися, але Муравйов крім відмінних військових здібностей, був ще й хорошим дипломатом. Після повернення Джамалуддіна - сина Шаміля, до батька, той припинив активний опір, між російськими і горцями почалися мирні прикордонні зустрічі. Фактично в 1856году чеченські загони були загнані високо в гори, тим самим вони були позбавлені продовольства, в рядах горян почалися хвороби, голод. Шаміль з невеликим загоном горян знайшов свій останній притулок на високій горі в укріпленому селищі Гуніб. Штурмом 25 1859, російські війська під командуванням князя Барятинського А.І. оволоділи Гуніб, а сам Шаміль був полонений. Остаточне ж підкорення Кавказу завершилося в 1864 році.

Уже перебуваючи в полоні, Шаміль в приватних бесідах висловлював свою тактику боротьби з непослушникам законів имамата: "... Правду сказати вживав проти горців жорстокі заходи, багато людей убито за моїм наказом .... Біл я і шатойцев, і андийцев, і тадбургінцев, і їх бив нема за відданість російським (ви знаєте, що вони ніколи її не виявляли), а за їх погану натуру, схильність до грабіжництва і розбоїв. чи правду я кажу, ви можете переконатися тепер самі, тому що і ви їх будете тепер бити за все ту ж схильність, яку важко залишити ". Наскільки Шаміль мав рацію, підтвердило час.

Чеченський народ цікавий тим, що він дуже любить почесті, звання, нагороди. Це і використовувало після закінчення Кавказької війни Радянський уряд: в Чечні була проведена земельна реформа, при цьому місцеві князі і дворяни отримали землі, "подаровані" в приватну власність, а знати зарахували до російського дворянства, маючи право на військовій службі в гвардії.

Таким чином, можна стверджувати, що причинами кавказької війни 1817-1864гг. стали:

1. Небажання підкорятися волі російського царя, з огляду на волелюбного (гірського) менталітету чеченців.

2. Схильності горців до хуліганські способу життя, до работоргівлі, до набігам на сусідні території і поповненням за рахунок цього свого стану.

3. Не можливість з боку Росії претерпевания розбійницьких набігів, бажання Росії підкорення всього Кавказу.

4. підбурюванні Туреччиною і Іраном міжетнічних, міжрелігійних протиріч, виділення необхідних для цього фінансових та інших матеріальних засобів.

5. Релігія (ісламське вчення мюридизма), що закликає до війни з невірними.

2. Збройні конфлікти в Чечні в XX столітті

Після закінчення Кавказької війни на території Чечні не було міжусобиць. Після повалення самодержавства 9 березня 1918р. був заснований для управління Кавказом Особливий Закавказький комітет, який отримав права колишньої царської адміністрації. З проголошенням вільної демократичної республіки зросли амбіції у національних еліт, будувалися плани створення великої Вірменії, великого Азербайджану, великої Грузії. Таким чином, відчувши свободу, лідери Північного Кавказу стали ратувати за створення держави від Чорного до Каспійського моря. У листопаді 1917року, Союзом об'єднаних горців Кавказу, балу проголошена Терская радянська республіка, однак з приходом в Дагестан військ Денікіна, сформований уряд і створені ним структури були ліквідовані.

Імам Дагестану і Чечні - муфтій Наджімутдін Гоцінскій, на певному етапі співпрацював з більшовиками проти Білої армії Денікіна, але після поразки військ генерала Денікіна влітку 1919 року, муфтій Хаджи - сподвижник Гоцінского, проголосив Чечню "Північно-Кавказьким еміратом". Треба думати муфтій, як і Шаміль, прагнув створити теокрептіческое держава.

В роки громадянської війни досить багато чеченців боролося за Радянську владу проти козаків, з історії відомо які були відносини між цими групами раніше, отже, чеченці, відчувши свободу, не бажали закабалення в складі самодержавної Росії. Багато досягли високих посад: Ейгеля Чабіев очолював ВЧК Кавказької залізниці, Султан Дудаєв - начальник штабу партизанського загону і багато інших.

З історії відомо, що активно проти Радянської влади виступали козаки, знаючи ворожнечу між чеченцями і козаками, про що згадувалося вище, більшовики в 20-і роки протегували народам Кавказу і виступали ініціаторами репресій щодо козаків і всього білого руху півдня. Але вже в серпні 1920 року все той же друг Радянської влади муфтій Наджімутдін Гоцінскій (Саїд Бек) очолив збройний виступ проти Радянської влади. Повсталі мали на меті ліквідацію дагестанської автономії і встановлення шаріатських монархії. У 1921 році вони налічували 10000 чоловік, контролюючи район Хунзаха і Гуниба. Повстання було придушене, але спротив тривав, банди нападали на партійних працівників, жорстоко вбивали їх, тривало викрадення людей, викрадення худоби. Тут спостерігається паралель з Кавказької війною 1817-1854гг., Тільки на цей раз Радянський уряд не міг спокійно дивитися на це.

У 1925 році органи ОГПУ, спільно з командуванням Північно-Кавказького військового округу, розробили план роззброєння чеченських банд, до операції були залучені органи і війська ОГПУ, частини РККА в кількості близько 7000 чоловік, 240 кулеметів, 24 гармат і навіть 7 літаків. Звернемося до звіту штабу Північно-Кавказького військового округу:

. ".... Операція на рівнині почалася 25 серпня, коли група Короля оточила аул Ачхой. Жителям було запропоновано здати в двогодинний термін все наявне зброю ... по аулу було випущено 15 снарядів зі шрапнеллю, з них 10 - на поразку, після чого оперативна група ОГПУ почала обшуки ... "

Репресії висловилися в повітряної бомбардуванню 16 аулів, ружейно-кулеметному і артилерійському обстрілі 101 населеного пункту. Серед населення під час обстрілу було вбито 6 чоловік, поранено 30, вбито 12 бандитів, підірвано 119 будинків. Вилучено 300 осіб банделемента (Н.Гоцінскій, А.Шамілев - розстріляні після слідства) Колективізація в Чечні проходила з застосуванням сили. У 1929 році, в грудні місяці, знову почалося повстання. І знову в справу вступили частини РККА і ОГПУ, було сформовано загін загальною чисельністю близько 2000 чоловік, 75 кулеметів, 11 гармат і 7 літаків. 11 грудня аул Шалі був узятий після артобстрілу і бомбардування, те ж саме відбулося в аулі Беной, де було вилучено 290 гвинтівок.

У 1930 році ще одне повстання, де також було вилучено 1,5 тисячі гвинтівок і револьверів, вбито 19 і заарештовано 122 людини

23 березня 1932 року в Ножай-Юртівському районі спалахує найбільш потужне і організоване повстання, що ставив за мету приєднання до повсталих дагестанців, інгушів і сусідні козачі райони, очолив повстання Шаміля Муцу. Повстання, звичайно ж, було придушене, багато було розстріляно, репресовано, але невдоволення Радянською владою запало в душі чеченців. У 1936 році постановою Раднаркому СРСР була утворена Чечено-Інгушська автономна республіка.

У лютому 1940 року в Грозному утворено націоналістичний тіньовий Тимчасовий уряд, який очолив Хасан Іспарілов. У роки Великої Вітчизняної війни в Чечні була утворена підпільна партія "кавказьких братів", що ставила собі за мету: допомога німецькому командуванню в розгромі Червоної армії. Викликає інтерес, що деякі члени цієї організації займали керівні пости в Чечено-Інгушської АРСР. На початковому етапі війни жодна з покинутих німецьких диверсійних груп на територію Чечні була видана органам держбезпеки, навпаки, ворожим агентам виявлялося всіляке сприяння, а на території Карачіївське АТ діяла банда, очолювана Дудовим, яка 10 лютого 1943 року напала на загін особливого призначення НКВС , убивши при цьому 38 бійців. За пособництво німецько-фашистським військам в роки Великої Вітчизняної війни, 23 лютого 1944 року, чеченці були депортовані в Середню Азію і Казахстан. Проводилась ціла чекістсько-військова операція під кодовою назвою "Сочевиця", до якої залучалися частини військ НКВД (близько 100 тисяч чоловік). Через шість днів були виселені і завантажені в залізничні ешелони 478 479 чоловік, в тому числі 91250 інгушів. А Чечено-Інгушська АРСР перестала існувати.

Звичайно ж, депортацій операція, яка зайняла кілька днів, носила несправедливий характер по відношенню до всього чеченського народу, адже не міг бути пособником весь народ. У 1957 році, після смерті І. В. Сталіна, була відновлена ​​Чечено-Інгушська АРСР. Образи накопичувалися у чеченського народу, хоча і не можна звинувачувати у всьому росіян, адже не росіяни ж змушували вбивати, викрадати людей, держава повинна була робити активні дії, тільки ці дії повинні були бути не масові, а адресні, точкові, висловлюючись сучасною мовою.

На розглянутому етапі (1917-1957гг.) Слід визначити такі причини збройних виступів:

1. Ослаблення влади на Кавказі в 1917-1920рр., Викликане революційними перетвореннями, тут же підштовхує представників кавказьких народів на курс самовизначення (з цим Росія ще зіткнеться в кінці століття).

2. Колективізація сільського господарства, з урахуванням "гірського" менталітету, не могла пройти гладко, це підштовхувало волелюбний народ до збройного опору.

Тривалий період часу про Чечено-Інгушської АРСР не було чутно нічого поганого, була сильна країна, сильна влада, яка не допускала ніякого вільнодумства. В середині 80-х років XX століття, біля керма держави, тоді ще Радянського держави, встали демократично налаштовані люди, в країні пішли процеси децентралізації влади, все віддавалося на відкуп регіональним керівникам "... беріть свободи стільки, скільки хочете" (знайома фраза ), на тлі цього заворушилися націоналістично налаштовані елементи, які закликають до незалежності від Росії. Але якщо ряд республік СРСР зміг вийти з Союзу цивілізованим способом (наприклад, Прибалтика), то багато республік Кавказу пішли по шляху збройного протистояння (Нагірний Карабах, Азербайджан). Надивившись на "старших братів" і відчувши слабкість влади, заворушилася і Чечня.

Початок сепаратистського руху в Чечні відноситься до 23-26 листопада 1990 року, коли відбувся Перший чеченський національний з'їзд, який обрав виконавчий комітет. З'їзд прийняв рішення про утворення незалежної Чеченської держави. Тоді ж за згодою обкому КПРС і Верховної Ради Чечено-Інгушетії, був створений Загальнонаціональний конгрес чеченського народу. 26 листопада місяця 1990 року позачергової, четвертої сесії Верховної Ради Чир, за пропозицією Чеченського національного з'їзду була прийнята Декларація про державний суверенітет Чечено-Інгушської Республіки. У цей момент на політичній арені з'являється Джохар Дудаєв, генерал-майор, який командував дивізією важких бомбардувальників, який воював в Афганістані, лідер для чеченського народу, адже у чеченців завжди були в пошані сміливі, рішучі воїни, а тим більше досягли великих висот, генеральських звань. Знайшлися і вірні помічники - Зелімхан Яндарбієв і Ярат Мамодаев - лідери шовіністичного крила в Загальнонаціональному конгресі чеченського народу. Саме їм належить гасло повної незалежності від Росії і створення "ісламської держави".

У 1991 році, керівництво Загальнонаціонального конгресу чеченського народу, постійно вело в республіці пропаганду ідеї виходу зі складу Російської Федерації.Почалися чвари між загальнонаціональним конгресом і Верховною Радою республіки, незабаром останній був розпущений Дудаєвим. На все це були потрібні великі гроші, їх давали: і чеченська діаспора, і фундаменталістських-мусульманські організації країн Близького Сходу, Естонія, Литва. 19-21 серпня 1991 року, в дні путчу, виконком ОКЧН з'явився центром консолідації антитерористичних і опозиційних сил в Чечено-Інгушської республіці. Відчувши влада, ніхто її не віддасть, але для Дудаєва все обійшлося благополучно, путч в Москві був пригнічений, Москва зайнялася своїми справами, надавши Чечні займатися своїми. В результаті політична ініціатива тут же перейшла до Загальнонаціональний конгрес чеченського народу, був знятий Голова Верховної Ради Доку Завгаєв, якого звинуватили в підтримці ГКЧП, в Грозному почалися мітинги, учасники яких отримували гаряче харчування і гарну грошову винагороду. Почали формуватися збройні загони ОКЧН. На прийом до Д. Дудаєва були запрошені випускники турецької спеціальною диверсійною школи, відправлені в березні 1991 року на навчання, в числі яких були майбутні польові командири: Шаміль Боса, Ширманом Албаков, Руслан Гела і багато інших.

6 вересня "національні гвардійці" Дудаєва штурмом захопили приміщення Верховної Ради, багато депутатів були побиті, а один навіть убитий. 9 жовтня 1991 року в СІЗО МВС Чир р Грозний 670 заарештованих почали зламувати двері в камерах, були підпалені медична та оперативна частина, навчально-виробничі майстерні, частина підслідних втекла. А вже 27 жовтня в такій важкій обстановці відбулися вибори президента і парламенту Чеченської Республіки. Вибори ці були фальсифіковані. У них взяло участь всього лише 10-12 відсотків виборців, в урни кидали пачки фальсифікованих бюлетенів. З'їзд народних депутатів РРФСР визнав ці вибори незаконними, але оголошений президентом Чечні Д.Дудаев вже 2 листопада 1991 року оприлюднив указ "Про оголошення суверенітету Чеченської Республіки". У республіці почали збивати стійкі злочинні угруповання, добре оснащені, підготовлені, їм було мало поширення свого впливу в межах Чечні, і вони поширили його на інші республіки колишнього СРСР, і навіть зуміли налагодити злочинний бізнес за межами колишнього Радянського Союзу.

Під тиском ультиматумів Д.Дудаева, незаконних збройних формувань Чечні, було передано близько 60 тисяч одиниць стрілецької зброї, близько 100 одиниць бронетехніки (в тому числі 42 танка, 34 бойові машини піхоти, 14 бронетранспортерів), близько 150 гармат і мінометів, понад 270 різних типів літаків, 2 гелікоптери, 27 вагонів боєприпасів, 3050 тонн пально-мастильних матеріалів, 38 тонн речового майна, 254 тонни продовольства. Слід зробити висновок, що керівництво йшло на поводу у сепаратистів, які не прораховувало ходи вперед, чим це може обернутися в подальшому для Росії. Територія Чечні перетворилася на притулок для кримінальників і терористів різних національностей. За оцінками МВС Росії, на території Чечні знайшли притулок більше 1200 рецидивістів. У збройні формування "Ічхеріі" було завербовано понад 6 тисяч найманців з країн СНД і далекого зарубіжжя.

На сучасному етапі боротьбу тероризму оголосив весь світ, і якщо ті ж Сполучені Штати Америки в 90-ті роки критично ставилися до дій російських військ з наведення конституційного порядку в Чечні, то після подій 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і загибелі ні в чому не винних людей, у Росії з'явився союзник в боротьбі з міжнародним тероризмом. Багато країн зрозуміли, що тероризм не має національності, це зло, з яким потрібно боротися спільно, і тільки тоді можна здобути перемогу. І в цій боротьбі необхідно висловити слова подяки за мужність і героїзм російських солдатів і офіцерів, саме їх зусиллями розгромлена добре озброєна, навчена "армія" терористів і диверсантів. На даний момент знищено або взято в полон близько 90 відомих польових командирів, які здавалися колись всесильними і навідних жах на мирних людей. У республіці створено уряд, обраний Президент, який став приділяти увагу питанням економіки, соціальної сфери, відновлення російської законності - налагодження мирного життя. Ще рано говорити про повну нормалізацію обстановки, ще багато що належить зробити, має пройти час, а час, як відомо, лікує все.

ВИСНОВОК

Розглянувши в рефераті історичні умови і причини виникнення збройних конфліктів на Північному Кавказі на історичних етапах XYII - початку XXI століть і участь російської армії і внутрішніх військ МВС Росії в локалізації збройного конфлікту слід підвести підсумок. Фактично всі збройні конфлікти на Північному Кавказі в першу чергу виникали через децентралізації влади, тобто передачі керівництва республікою на відкуп політично благонадійних людям, так було після революції 1917 року, так було і після розпаду СРСР в 1991 році.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Куликов А.С. Чеченський вузол. Хроніка збройного конфлікту 1994-1996гг.- М.-2007.

2. Коржіхіна Т.П. Федералізм чи унітаризм // Вільна мисль.-1995 №6

3. Марущенко В.В. Північний Кавказ: важкий шлях до міру.- М., 2001..

4. Великий енциклопедичний словник М., 2003.

5. Військовий енциклопедичний словник М .: МО, 2006.

6. Громадянська війна і військова інтервенція в СРСР: Енціклопедія.-М., 1982.-625с.

7. Історія народів Північного Кавказу. Традиції та звичаї. - М., 2003.-39с.

8. Аптекар П. Повстанці // Родіна.-2000.-№№1-2

9. Кажушко Є.П. Сучасний тероризм: Аналіз основних напрямків. - Мінськ: Харвест, 2000.-540с.