Північно-Західний АТ і район Хорошево-Мневники

ПІВНІЧНО-західній ОКРУГ МОСКВИ

Північно-західний адміністративний округ утворений в червні I99I р з новим адміністративно-територіальним поділом Москви. Округ займає площу 107 кв.км з населенням на момент утворення 631 тисяча осіб.

Округ був створений на територіях колишніх районів Тушинського, Хорошевсского і частково Краснопресненського і Ленінградського. Його східна межа з Північним і Центральним округами проходить по акваторії Химкинського водосховища і Московської окружної залізниці, південна кордон з Західним округом - за течією річки Москви і території Серебряноборского лісництва. За Московської кільцевої автомобільної дорогою

в його склад входять досить великі мікрорайони Мітіно і Куркино, включені до складу Москви в I984 році.

Вся без винятку територія Північно-Західного округу в минулому належала до Всіхсвятської і Хорошевський волостях Московського повіту, і тільки після I9I7 р починається входження її по частинах в міську межу нашої столиці. До порівняно недавнього часу тут існували понад два десятки сіл, селищ, селищ. З них сьогодні зберегли риси сільського поселення Куркино і Юрово, Рождествено і Пенягино, Троїцьке-Ликова та Терехово.

Відмінною рисою нашої місцевості є багатство водними ресурсами та збереження мальовничих куточків природи. Саме тут води вступає в межі міста Москви-ріки відрізняються більшою чистотою. Долина річки Сходні вражає різноманітністю первозданних пейзажів. Химкинское

водосховище і шлюзи каналу імені Москви наочно свідчать про нову якість нашої столиці, яка стала портом п'яти морів.

Історичне минуле цієї території займає важливе місце в історії нашої столиці. Перш за все - це надзвичайно унікальний на території Москви комплекс археологічних пам'яток, що охоплює величезний історичний період від стародавнього палеоліту до початкового періоду історії Російської держави. Важко знайти інше таке місце, де в безпосередній близькості були б так повно представлені сліди самих різних епох найдавніші на території Москви останки первісної людини, неолітичні стоянки III-II тисячоліття до н.е., знахідки культури бронзового століття, цілий ряд городищ і селищ ранньозалізного століття, поселення давніх слов'ян і кургани XI-XIII ст., стародавні торгові шляхи по річці всходня і Волоцкой дорозі.

У російську історію назавжди увійшло назва Тушинського поля. Під час великої Смути майже два роки було другою столицею - не тільки інтервентів, але й значної частини російського населення, виступав проти боярського царя Василя Шуйського.

Минуле залишило на нашій землі цілий ряд чудових пам'яток історії та культури. Це - одна з найдавніших в Підмосков'ї церква в ім'я Живоначальної Трійці в селі Хорошеве, шедевр архітектури ХVI ст. ( «Зодчий Бориса Годунова» невідомий), Троїцький храм у селі Троїцькому -Ликове (арх.ХVII в. Яків Бухвостов) - дивовижний зразок "кам'яного мережива", представляє сьогодні найбільшу історико-художню

цінність. Ошатна і барвиста після реставрації церква Успіння Пресвятої Богородиці. Вражає своєю величчю, незвичайним для рядового села храм Спаса Преображення (побудований в I886-I888 рр.) У центральній частині храму створена унікальна мозаїчна композиція в дусі візантійського мистецтва, яка поставлена ​​на облік організацією ЮНЕСКО, інтер'єри прибудов оформлені в стилі стародавньої новгородської і московської живопису .

Після реставрації заблищали позолотою куполи церкви Різдва Христового в селі Рождествено (Митино).

Велику цінність становлять такі чудові пам'ятники

садибної архітектури, як Братцев, де розміщується Будинок творчості працівників театрального мистецтва, і Покровське - Стрешнєва, яке після завершення реставрації буде використовуватися в якості офісу міжнародного класу.

Зараз Північно-Західний адміністративний округ поділяється на вісім муніципальних районів, які отримали свої назви від існуючих раніше селищ: Мітіно, Покровське-Стрешнєва, Строгіно,

Тушино (Північне і Південне Тушино), Хорошево, Щукін, а також від збереженого сьогодні села Куркино. Це житлові райони з різною кількістю і щільністю населення. Найбільші з них Хорошево -Мневнікі і Північне Тушино налічують кожен більш I30 тис. Жителів. район Строгіно виріс за кілька років -населеніе більш 11О тисяч чоловік. У 82-тис. районі Щукино і трохи поступається йому Південному Тушино сусідять і чергуються стара "хрущовська" і багатоповерхова сучасна забудова, а за МКАД високо піднялися поверхи району Мітіно, наймолодшого і перспективного, де ведеться найбільше в межах Москви житлове будівництво. Уже зараз проживає близько 100 тис. Чоловік. Район Покровське-Стрешнєва з його дивним сосновим бором і каналом імені Москви, оточений кільцем найбільших в Москві установ охорони здоров'я, є одним з найпрестижніших, але обмежений у своєму подальшому зростанні.

А найбільш нечисленним (близько 1,5 тис. Постійного населення, залишається сьогодні район Куркино, типово сільський, розташований в виключно мальовничій частині долини річки Сходні.

Північно-Західний округ - це потужні промислові, наукові

соціально-культурні установи. інфраструктура складалася ще до вступу в межі міста. Історія підприємств, що передували Тушинской панчішної фабрики, фабриці "Перемога праці", починається з другої половини XIX ст, а перше "сукновальних млинів" - з ХVIIIв. До 1930-м р відноситься розмах промислового будівництва в Тушино, яке всього

за півтора десятиліття пройшло шлях від підмосковній села до міста обласного підпорядкування.

На цей час припадає і освоєння закладами охорони здоров'я території, що прилягала до селищ Хорошево, Покровське - Стрешнєва і Щукін, з їх сосновими борами і прекрасними пляжами на Москві-річці. За численними санаторіями і будинками відпочинку Срібного бору тут

розгортається ряд великих науково-дослідних інститутів, які повинен був об'єднати Всесоюзний інститут експериментальної медицини, найбільші відомчі лікарні і госпіталі. Саме це і стало однією з причин для включення в I939 р унікального мікрорайону-здравниці

до складу Москви.

Зараз наприклад, гордістю Тушина є Московське машинобудівне підприємство імені 3.Л. Чернишова та Тушинський машинобудівний завод, вписали славні сторінки в розвиток вітчизняної авіаційної промисловості. На машзаводі / тепер HП0 "" Блискавка "/ народжувалися не тільки літаки, але і перший, поки єдиний в історії нашої країни космічний корабель багаторазового використання" Буран ". Чималий внесок у створення спеціалізованої автомобілетехнікі вніс колектив Митинському експериментального заводу. З невеликої фабрики в Іванькові

після перекладу на нове місце виросло велике підприємство «Темп». Це тільки невеликі приклади.

Наш округ це найбільша будівництво Москви. У районі Хорошево-Мневники реалізовується програма реконструкції існуючої п'ятиповерхової забудови. Замість "п'ятиповерхівок-хрущовок" будуються сучасні комфортабельні житлові будинки. Одночасно будуються нові школи, магазини, різні

об'єкти культурного та спортивного призначення.

Перші НДІ на нашій території були в основам пов'язані з охороною здоров'я. На цій основі тут отримали розвиток широко відомі в країні і за кордоном НДІ епідеміології та мікробіології ім. Гамалії, Інститут вірусології ім. Іванівського, ІІІ трансплантації і штучних

органів, НДІ неврології АМН, Державний НДІ біологічного приладобудування, Інститут молекулярної генетики, Інститут біофізики і ряд інших. У роки війни довелося внести істотну поправку: замість запланованого комплексу Всесоюзного інституту експериментальної медицини на Жовтневому полі була заснована лабораторія Академії наук, на базі якої виріс Інститут атомної енергії - тепер російський науковий центр «Курчатовський інститут». Сьогодні на території округу більше 50 НДІ установ; в тому числі такі найбільші, як НП0 «Астрофізика», НДІ автомобільного транспорту, ВНДІ будівельно-дорожнього машинобудування, НВО «Блискавка», ВНДІ неорганічних матеріалів імені Бочвара, ряд науково-дослідних установ різних напрямків, Академія комунального господарства імені Памфілова.

У 1930-их рр. в Тушино зародився Діріжаблестроітельний комбінат, перетворений в подальшому в Московський авіаційно-технологічний інститут. Тут же розмістився один з найбільших вузів - Московський хіміко-технологічний інститут, а з 1995 р - споруджено будинок Академії слов'янської культури.

В окрузі багато установ для культурного і духовного розвитку населення, загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ, ліцеїв, коледжів. У Мітіно дитяча муз. школа №17 першою з московських шкіл удостоєна сертифікату ЮНЕСКО. Великою популярністю користуються виставкові зали «Тушино» і «Ходинка», любительське об'єднання «Художник», будинку культури «Червоні вітрила», «Червоний Жовтень», «Салют» та інші державні і відомчі установи культури.

Сприятливі умови округу, який за правилом називають "легкими столиці", достаток зелених зон, мережа блакитних артерій - все це забезпечує прекрасні можливості для розвитку спортом.

Неповторний Срібний бір - це не тільки традиційна база відпочинку в межах міста. Він збирає майстрів з усієї Росії на спортивні свята, кроси, змагання зі спортивного орієнтування. На слуху

любителів лижних і футбольних чемпіонатів назви стадіонів «Жовтень» і «Червоний Жовтень», знаменита лижна траса в Куркине, оздоровчий комплекс «Східної» по комплексу послуг не знає сьогодні собі рівних в столиці.

А скільки досягнень і світових рекордів в авіаційних видах спорту пов'язані з Тушино!

Аероклуб імені Чкалова (господар Тушинського аеродрому) став вихователем тисяч льотчиків, десятків тисяч парашутистів, кузнею кадрів авіаційного спорту країни. Авіаційний спорт, гордість нашої молодої держави - не тільки складова престижу; але і засіб фізичного виховання, зміцнення бойового духу молоді та, без перебільшення, підйому технічного інтелекту нації. Червонозоряні крила і їх героїчні екіпажі зіграли безпосередню роль в тому, що була досягнута перемога у Великій Вітчизняній війні. Указом Президента аероклубу присвоєно почесне звання - «Національний аероклуб Росії».

Планується будівництво в Тушино міжнародного аеропорту бізнес - класу з двома «жорсткими» всепогодними злітно-посадковими смугами, готелем, яхт-клубом, супермаркетом, митницею. Це буде універсальний комплекс світового класу.

В районі Куркіно будуються різноповерховою житлові будинки, котеджі,

Організовуються зони охорони пам'яток історії та культури, створюється система громадських центрів, озеленення і благоустрою території.

Величезне будівництво ведеться в Мітіно. Його населення буде 300 тис. Чоловік. Будується теплова екологічно безпечна електростанція.

Транспортний вузол, що зв'язує воєдино повітряні, водні, залізничні колії, повинен вивести Північно - Захід Москви на передові рубежі ділового життя.

СРІБНИЙ Б0Р

Великий півострів, розташований в закруті Москви-ріки, отримав таку назву порівняно недавно. Легенди про походження цієї назви від князя Срібного або нібито від давніх копалень для видобутку срібла в озері Бездонка неспроможні, тому що не підтверджуються документами.

Назва «Срібний Бор» відомо за документами вже на початку ХVП століття., Але тоді воно відносилося до іншої території: так називався лісовий масив за Москвою-рікою, що тягнувся на захід від сучасного Троїце -Ликова. Він і зараз, розділений МКАД, зберіг цю назву і знаходиться в введенні Серебряноборского лісництва. Тільки на початку XX століття відоме з давніх пір назва була перенесена на знову

утворений дачне селище Срібний Бор, який був заснований на палацової землі, на місці старовинної гаї, що примикала до колишнього Хорошевському кінного заводу.Через кілька років також була названа найближча до нього станція Окружний жел. дороги близько Всесвятського, а від неї, в результаті забудови Великий Всіхсвятської гаї, незабаром простягнувся в сторону села Щукино ще один дачне селище - Всехсвятский Срібний Бор.

Від селища Срібний Бор і сам півострів отримали назву, яке міцно затвердилася в географії Москви. і науковій літературі. Це один з унікальних природних об'єктів, нині він є останній в Москві ділянку Серебряноборского надпойменной траси Москви-ріки, затопленої повсюдно після підняття рівня води в I937 році.

Срібному Бору присвоєно в I99I році статус пам'ятника природи-

охороняється природного території.

Не менш примітно його історичне минуле. Про це говорить виявлена ​​археологами неолітична стоянка Ш-П тисячоліть до н.е. У західній частині півострова, навпаки села Троїце - Ликова, а до домонгольського часу XI-XIII ст-відноситься група слов'янських курганів, відкрита і обстежена в I925 г, відомим археологом О.Н. Бадер.

Місцевість тут була низька, що піднімалася на Москвою-рікою на 8-I0 м. Південну частину півострова займали заливні луки і оточене болотами озеро, а північну частину -густой незайманий ліс. З давніх-давен тут удосталь водилися різні птахи, в тому числі великі колонії чаплі, улюбленого об'єкта для соколиного полювання, а на вершинах сосен гніздилися соколи-сапсан. І ті й інші зустрічалися в Срібному бору до початку нашого століття.

У ХIV- ХVП ст. тут проходила Велика Звенигородська дорога. Основний шлях після села Хорошева звертав вліво, де навпроти села Татарова вже у ХVІІ ст. влаштовувався наплавний міст, а відгалуження дороги йшло вздовж кромки лісу на північний захід півострова, в сторону Троїцького -Ликова, де згодом була влаштована поромна переправа.

Від села Хорошева цю місцевість відділяла долина безіменного струмка з великим ставком і казенної млином. Сосновий бор, який займав велику частину півострова, називався в ті часи Хорошевський, або «обгороджену» гаєм.

ВХVШ в. столиця була перенесена в Санкт-Петербург, і палацове село Хорошево стало лише господарським центром стаєнної волості. У 1735 р надійшло розпорядження про перебудову старих стаєнь в Хорошеве, щоб в них надалі розміщувалися «кращі коні», переважно європейських порід. В ході робіт було вирубано понад три тисячі вікових дерев. У 1765 р розпочато нову перебудова заводу. Першою будується стайня на кам'яному фундаменті, потім ще три дерев'яних стайні, комори, Фуражний двір, сараї, кам'яна кузня. У 1770 році була поставлена ​​парадна в'їзна вежа. Це єдина споруда, нижня частина якого збереглася до нашого часу, а місця колишніх стаєнь лише простежуються в прямокутної плануванні пізнішій цегляної забудови території.

У 1791 -l792 рр. тут були побудовані будинок доглядача і заводоуправління, школа конюшенного відомства. Навпаки стаєнь забудували слободу для стадних конюхів - «Конюшки»., Налічувала 34 двору, більше, ніж населення села Хорошево.

На початку ХІХ ст. діяльність заводу починає поступово згортатися При організації в західній частині Ходинському поля річного військового табору колишні стайні передані під артилерійський склад, і на їх місці побудовані цегляні корпуси, що збереглися до нашого часу. Слобода отримала назву Солдатської, а стара назва Конюшки існувало

по 1930-их р

Від Москви провели шосейну порогу. Питомий відомство розбило стару гай на ділянки для забудови, прорізали широкі просіки - і мовчазний бір пожвавився, замайорів дачами. Місцевість приваблювала мальовничими пейзажами, сухий піщаним ґрунтом, близькістю річки з її луками і свіжістю. Одним з перших побудувався великий князь Сергій Олександрович. Ось таким чином і виник на початку ХХ ст. дачне селище Срібний Бор, який став улюбленим місцем відпочинку московської знаті і купецької верхівки. Вулиці селища не мали власних назв і записувалися як нумеровані «лінії».

У 1911 р в цій дачної місцевості, що належала Питомому

відомству, було Товариство благоустрою, були коло для дитячих ігор і відкрита сцена для літніх вистав. У 1915 р в Срібному Бору за проектом А.В. Щусєва була побудована церква в пам'ять братів Каткова, відомих своїми пожертвами на церковні потреби. Вона не збереглася.

Після I9I7 р забудова в районі Срібного Бору використовується

під будинки відпочинку, санаторії та дачні господарства. Перший будинок відпочинку був влаштований тут в серпні I92I року, згідно з ленінським декретом. У I924 р в Срібному Бору знаходилися три дитячих будинки і один санаторій, а також постійно проживало 648 чоловік в

9I-му господарстві.

У I920-х і I930-х рр. дачний трест Мосради здавав свої дачі

Срібному Бору старим більшовикам. На цих дачах жили багато діячів компартії і Радянської держави, в тому числі

В. Куйбишев, Р. Землячка, П.Смідовіч, і ін. Багато було і службових дач. В середині I920-их р тут жив

М. Тухачевський. Дуже багато партійні та держ. діячі стали

жертвами репресій I937 р .. Одну з ліній так і називали «розстрільної». В кінці I930-их р територія півострова увійшла до складу Москви. При будівництві каналу Москва-Волга русло річки було спрямлено і став тепер острівцем Срібний Бор був з'єднаний з Хорошева залізобетонним мостом.

З початком Великої Вітчизняної війни тут розміщувалися штаби 3-й армії і військових частин, які формувалися на Жовтневому військовому полі.

У повоєнні роки Срібний Бор став одним з найбільш популярних місць відпочинку москвичів.

Сосновий ліс в Срібному Бору то стіною підступає до берега, то відходить, залишаючи місце для пляжів. Тут і зараз зустрічаються сосни у віці 100-150 років. Є липа, бузина, горобина, калина, берези, дубки.

У I955 р на південній частині острова ліквідували понад ста боліт, озеро Бездонка збільшило свою площу в п'ять разів, на великих площах проведена намивання піску. Однак позначилися наслідки прокладки судноплавного каналу і підняття рівня води в Москві-річці. Зараз річка при підході до Серебряноборского закруті мало відповідає вимогам що ставляться до водойм культурно-побутового призначення. Її вода забруднюється нафтопродуктами, хлором, аміаком. Виявлено вогнище сильного забруднення грунтів, підземних і поверхневих вод, підтоплення. Все це говорить про те, що необхідно особливу увагу до характеру використання території Бора.

Срібному Бору присвоєно статус - пам'ятник природи місцевого значення, водоохоронна зона Москви-ріки, Лісовий фонд Росії, природне і культурну спадщину народів Росії.

У I993 р обладнано пам'ятне місце Лемешева, де проводяться

концерти і музичні вечори. Розроблено концепцію розвитку території Срібного Бору. На жаль, рішення проблем ускладнюється поділом його забудови між багатьма організаціями і відомствами. Платні пляжі змушують малозабезпечених любителів купання освоювати диким способом

непристосовані місця для купання.

Унікальний Срібний Бор не повинен перетворитися на елітарний парк-клуб, де буде правити комерція.

ЦЕРКВА Живоначальної Трійці в Хорошеве.

Перша звістка про Храм Святої Трійці в Хорошеве виявлено не в документах, а в написі на церковних судинах: «Велінням благовірного государя Царевича Федора Борисовича ... зроблені цей посуд в церкву Живоначальної Трійці, в село Хорошево літа 7106/1598 /».

Особливості архітектури Кам'яного Храму в ім'я Живоначальної Трійці з симетрично поставленими прицілами Миколи Чудотворця і Федора Стратилата ставлять його в один ряд з іншими пам'ятниками, які дослідники приписують руці одного чудового майстра - безіменного «зодчого Бориса Годунова». Поставлені на високому підкліть, головний храм і його прибудови завершувалися спрямованими вгору рядами кокошников і високими світловими барабанами з куполами. У тимпани (круглі поглиблення) кокошников були вправлені розписні фаянсові страви, привезені з далекого Родосу. Стіни четверика прикрашені лопатками, що утворюють по три

прясла на кожному фасаді. Ряди кокошников відокремлює від основного обсягу карниз - улюблений прийом російських зодчих ХII століття. Нижче видно ще один карниз, що перетинає лопатки. Схоже зі Старим собором Донського монастиря оформлення глави барабана у вигляді аркатурного пояса. Багатство зовнішнього декору дозволяє зробити висновок, що він побудований в 1596-1598 рр. - пізніше Старого собору Донського монастиря і раніше будівництва знаменитого храму в годуновской садибі Великі Вязьми. Храм і межі з трьох боків оточувала відкрита галерея, на західній стіні над головним ганком була встановлена ​​трьохпролітна дзвіниця на кам'яних стовпах. Головний храм і межі мали тоді по три ряди кокошников. У XVII столітті вона отримала особливий розвиток. Тимпани кокошников декоровані. Це типова годуновская церква: ордерні пілястри, пілястровим арки і тяги на фасаді, чотириярусна піраміда кокошников, пілястровим аркатура на барабані, прибудови у східних кутів. У 1764-1768 рр. до храму прибудували дзвіницю, а в 1845 році - трапезну.

Хорошевський Троїцька церква була закрита в 1930-их роках. В її приміщенні довгий розміщувалася багетна фабрика, яка виготовляла рами для картин, потім тут знаходилася фабрика офсетного друку. Тільки після включення Хорошева до складу міста Москви на цінний пам'ятник історії і культури було звернено належну увагу. Будівля храму в 1963 -1964 рр. було відреставровано і заново побілено.

У 1989 році цей пам'ятник архітектури було вирішено зробити діючим храмом.

З 1994 року, після приходу до храму настоятелем архімандрита Феофана, заступника голови відділу зовнішніх церковних зносин Московської Патріархії, церква Трійці в Хорошеве переживає своє друге народження. З'явився новий унікальний іконостас, упорядкована прихрамової територія, ведуться розписи склепінь всередині храму, чудовий за своїми можливостями церковний хор, будівля храму в нічний час художньо підсвічується.

Хорошево - Мневники

Район Хорошево-Мневники входить до складу Північно-Західного адміністративного округу м Москви і є одним з найбільших в столиці, що налічує близько 130 тисяч жителів. Його назва пов'язана з колись розташовувався тут селами Хорошево і Мневники.

Про давнє заселення цих місць свідчить виявлені археологами сліди неолітичної стоянки кінця III - початку II тисячоліття до нашої ери. Однак сама назва Хорошево з'явилося лише в 16 столітті. Колись ця місцевість носила назву Ходинському луг і належала князю Дмитру Донському. Більше двохсот років, з 1631 по 1861 роки село Хорошево було центром палацової стаєнної волості.

Мальовниче місце розташування села на високому пагорбі, з якого відкривався чудовий вид на долину Москви-ріки, чудові можливості для соколиного і псовим полювання в навколишніх лісах і гаях не могли не привернути уваги Івана Грозного - великого любителя мисливських забав. Село отримує назву Хорошево. Пізніше воно стало одним з улюблених місць відпочинку царя Бориса. На час правління царя Бориса Годунова відносять будівництво храму Святої Трійці в Хорошеве (1596-1598 рр.).

Село Мневники розташовувалася на лівому березі річки Москви в центральній частині великий Карамишевской вигину. Назва Мневники закріпилося за жителями села в зв'язку з тим, що так раніше називали ловців миня - риби «мні». В ті часи на московських ринках ця риба продавалася у величезних кількостях. Господарські документи царського двору свідчать, що село Мневники була найбільшим підмосковним рибальським господарством.

З 1960-х років на території колишніх селищ Хорошево і Мневники розгортається масове житлове і культурно-побутове будівництво. Відповідно до генерального плану розвитку Москви почався розвиток нового мікрорайону Хорошево - Мневники.

Територія району становить 1500 га, на яких 520 га займає житлова забудова, 420 га - Срібний Бор, 340 га - Нижні Мневники і 220 га - промислова зона.За своїм структурному формуванню район досить точно нагадує середній по величині європейське місто. В районі чітко виражена житлова забудова з добре сформованими кварталами, територія відпочинку та рекреації Срібний Бор, який є улюбленим місцем відпочинку не тільки жителів району, а й усіх москвичів, а також промислова зона, в якій представлені такі великі підприємства, як Перший автокомбінат, завод залізо - бетонних виробів ЗБВ-17 - Спецстройбетон, 5-й автобусний парк, ЦРПА «Роспечать». Крім того, в районі розташовані такі важливі об'єкти, як булочно-кондитерський комбінат «Срібний Бор» і Московська радіомовна станція. У 2000 році районна управа зосередить свої зусилля на питаннях проведення московських програм реконструкції старого п'ятиповерхового житлового фонду та нового житлового будівництва.

РАЙОН Хорошево-Мневники.

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ.

Район «Хорошево -Мневнікі» займає крайню південну позицію в Північно-Західному адміністративному окрузі столиці. Його квартали розмістилися на території колись великого Ходинському (або Військового) поля, перейменованого після революції 1917р. в Жовтневе поле і в заплаві глибокої вигину річки - Москви. На цій місцевості в минулому і на початку цього століття проводилися військові маневри і розміщувалися літні табори військ московського гарнізону. Назву свою район отримав на честь села Хорошево і села Мневники увійшли до складу Москви в 1960 році.

Рівне простір Ходинському поля, зручні шляхи сполучення з Москвою зробили цю територію зручною будівельним майданчиком в ході переходу до масового індустріального житлового будівництва. Основна забудова «Хорошево-Мневніков» склалася в 60-і роки ХХ століття. Частина будівель (п'ятиповерхівки) поступово приходить в ветхість і морально застаріла. Розгорнулися роботи зі знесення п'ятиповерхівок і переселення жителів у сучасні будинки. Особливу привабливість «Хорошево-Мневники» надає те, що район примикає до мальовничого берегу Москва-ріки. Розташований тут Срібний Бор є одним з найулюбленіших місць літнього відпочинку москвичів.

Район «Хорошево-Мневники» межує на сході з Північним і Центральним адміністративними округами, на півночі з «Щукино», на заході через зрозумію Москва-ріки зі Строгіно і на півдні з районами Західного адміністративного округу. Основні житлові квартали і промислові об'єкти «Хорошево-Мневніков» зручно пов'язані з центром міста Хорошевському шосе, а з територіями Західного адміністративного округу Крилатському мостом через Москву-ріку. Через район проходить Краснопресненська лінія Московського метрополітену. З сусідніми районами і Ленінградським проспектом житлові квартали «Хорошево-Мневніков» пов'язані трамвайним і тролейбусним сполученням. У той же час з більшістю інших районів Північно-Західного адміністративного округу «Хорошево-Мневники» пов'язані тільки Волоколамському шосе, яке в години пік буває сильно перевантажено. Таким чином зв'язок з Південним і Північним Тушино, «Мітіно», «Покровським-Стрешнєва», «Куркино» і «Строгіно» утруднена. Кордон же зі «Щукино» проходить по вулиці Генерала Берзаріна.

Історія району Хорошево-Мневники.

Місцевість, на якій розташовано «Хорошево-Мневники» заселена по крайней близько п'яти тисяч років тому. Однак сама назва Хорошево з'явилося лише в XVI ст. Колись ця місцевість за річкою Ходина носила назву Ходинському луг. А по лівому березі річки і аж до міської межі перебувало велике підмосковний маєток двоюрідного брата Дмитра Донського, героя Куликовської битви князя Володимира Андрійовича Серпуховського-Хороброго. У XV столітті за річкою Ходина з'явилося село Бесіди на Звенигородської дорозі. Цією дорогою до Москви приїжджали іноземні дипломати. І саме в селі Бесіди їх зустрічали великокнязівські пристави - бояри і дяки, приставлені до них для супроводу та попередніх переговорів. Звідси мабуть і походить назва села Бесіди.

При царя Івана Грозного, в 1572 році вперше згадується палацове село Хорошево. Цілком ймовірно, що це те ж саме село Бесіди, відоме за колишніми документам.

Мальовниче місце розташування на високому прибережному пагорбі, з якого відкривався чудовий вид на простору долину Москви-ріки. Околиці села були зручні для соколиного полювання на чапель і інших птахів, що мешкали в заплавних озерах і болотах, для псовим полювання на диких звірів у навколишніх лісах і гаях - все це не могло не привернути уваги Івана Грозного, великого любителя мисливських забав. Цар переписує в палацовому відомство і найближчі села: Щукін, Острогіно, Святі Отці (Всіхсвятська) і величезні лісові масиви.

У селі Хорошеве був побудований царський дерев'яний палац, який пізніше став відомий як одне з улюблених місць відпочинку царя Бориса Годунова. Поруч з палацом з'являється храм. Перша звістка про нього виявлено М.А. Ільїним не в документах, а в написі на церковних судинах: «Велінням благовірного государя царевича Федора Борисовича ... зроблені цей посуд в церкву Живоначальної Трійці в Село Хорошево літа 7106» (1598).

Околиці Хорошево залишалися в XVII столітті місцем заповідної царського полювання. У дерев'яному царському палаці, ймовірно заново побудованому після Смутного часу, царі часто зупинялися під час походів на прощу до Саввін-Сторожевский монастир під Звенигород.

У тому ж XVII столітті вперше згадувалося в документах село Мневники, яка дала нинішньому муніципального району другу частину назви. Втім, історики припускають, що цей населений пункт існував і раніше. Жителям села були рибалки, які повинні були постачати мині до царського столу. Від старої назви миня - «риби-мні» і пішло ім'я села. У розпорядження рибалок - Мневніков були надані рибні лови на дев'ять верст вниз за течією - до гирла річки Горетінкі за селом Архангельським, також розташоване біля села Терехове озеро довжиною чверть версти і шириною більше 10 сажнів, «так під селом Крилацкого біля витоків, як весняна вода взлівается ». Ніхто, крім Мневніковской селян, не мав права ловити рибу в відведеної їм акваторії. Але і повинність у них була чимала.

У 1644 році в села Мневники записані 17 дворів, людей в них (чоловічої статі) 48 чоловік, та двір бобильскіх з трьома людьми і один двір злиденний. За переписним книг 1675-1677 років числиться "село Ехалово, а Мневники тож, на Москві-річці, а в ній рибних ловців 20 дворів ... а рибного оброку велено їм платити з трьох вод на государский ужиток на кормовій палац живої риби мней: по 1260 по довжині 12 вершків, по 2322 по 8, і по2260 по 6 вершків, всього за 6256 риб; да по 10 тисяч пічкурів ».

У 1688 році, після смерті царя Федора Олексійовича, царівна-правителька Софія затіяла нове хоромное будівництво в Хорошеве, де був колись палац її матері.

Після переведення столиці з Москви до Петербурга палацова Волость використовується тільки для задоволення господарських потреб. Відвідування села царською сім'єю були вкрай рідкісні. Проте, в 1729 році в Хорошеве будується новий палац, потім перебудовувався в 1744 році.

До кінця XVIII століття селяни Хорошевський волості були переведені на грошовий оброк. У травні 1797 року в них було відрізано 108 десятин землі для установи при конюшенном заводі «власного заводського землеробства», але рік потому землі були повернуті селянам з умовою збору з них «покладених грошових податей бездоімочно». Важливим прибутковими статтями для селянських господарств були візництво і торгівля сіном. До 1812 року середня вартість майна селянської родини в Хорошеве, включаючи хату і домашній інвентар, вартість худоби, хліба, сіна і соломи, склала більше 700 рублів.

Під час французького нашестя Хорошево постраждало більше, ніж навколишні селища. Була розграбована церква. З майна селянам вдалося вберегти лише 20 коней і 10 корів. Тільки до 1816 року були відновлені селянські будинки, але без надвірних будівель. У 1852 році в селі Хорошеве значилося 35 селянських дворів і 226 жителів обох статей. На південь від села з'явився невеликий хімічний завод купця Кібера.

Постраждала від навали Наполеона прилегла село Мневники. Тут в 1812 році загинуло 33 людини. Проте, Мневники швидко були відновлені, і вже в 1816 році число жителів в них досягло 446 чоловік. Надалі Мневники за чисельністю населення далеко залишили позаду село Хорошево. В кінці XIX сторіччя це село стає свого роду господарським і культурним центром навколишньої місцевості. На початку ХХ століття в Мневниках з'явилася невелика фарбувальної-обробна фабрика купця Меньшикова.

Після реформи 1861 року були сформовані нові адміністративні одиниці - волості, які об'єднували селища за територіальною ознакою. Хорошево стало центром волості, до якої увійшли 20 сіл. Однак це мало позначилося на його розвитку. Земська школа, відкрита в 1873 році, два роки по тому була переведена в село Мневники яка займала більш зручне положення, так як в школі навчалися діти не лише з Хорошева, Карамишева і Терехова, але також з Крилатского і Татарова. Уже в 1898 року в Мневниках значилися грамотними або учнями 66% всього чоловічого і 23% жіночого населення.

У 1899 році на 56 дворів у селі Хорошево налічувалося 14 безкінних господарств і 11 не мали корів. 8 селянських сімей значилося в отлучке - тобто виїхали з села. У Хорошеве були одна лавка і 2 селянських промислових закладу. Жінки займалися в'язанням з вовни, чоловіки - ломовим візництвом, безкінні наймалися працювати на каменоломні.

Після революції 1917 року територія нинішнього району «Хорошево-Мневники» була включена в Кунцевський район Московської області. Масова колективізація істотно змінила життя місцевих селян. Була створена Хорошевський сільгоспартіль. Інший колгосп, який отримав назву «Сходи» був утворений в 1931 році під Мневниках.

З початку 30-х років розгорнулося будівництво парників і теплиць в колгоспах Кунцевського району. Колгоспники Хорошевський сільгоспартілі виробляли тоді в закритому грунті найбільшу кількість овочів в Кунцевському районі. Тут були побудовані за типовими проектами теплиці, обігріваються водяним опаленням від загальної котельні.

У 1939 році молочно-товарна ферма Хорошевского колгоспу стала племінної. За успіхи, досягнуті в розвитку громадського тваринництва, молочно-товарна ферма села Хорошево була представлена ​​на Всесоюзний сільськогосподарській виставці.

Під час будівництва Карамишевской гідровузла і судноплавного каналу відселені з Карамишева і Мневніков жителі утворили нове селище Верхні Мневники близько дороги з Хорошева до Москви.

У 1950 році в Кунцевському районі, як і по всій країні, було проведено укрупнення колгоспів. Колгоспники Хорошева, Верхніх і Нижніх Мневніков об'єдналися в укрупнений колгосп ім. К.Є. Ворошилова з центром в селі Хорошеве. У 1957 році цей колгосп очолював Герой Соціалістичної Праці А.Д. Бочаров. Хорошево було електрифіковано одним з перших в районі, а в 1930 році тут було встановлено телефонна станція на 100 номерів.

Територія на північ від села разом з Срібним Бором вже в 1939 році була передана до складу Москви. Але забудовувалася вона лише окремими ділянками. У річки Ходинки, у колишньої міської околиці, розміщувалися гаражі та складські приміщення. Велику частину території займали поля і парники заснованого в 1937 році московського радгоспу «Тепличний».

Таким чином, напередодні включення в 1960 році села Хорошево в міську межу Москви воно являло собою типово сільське поселення, на відміну від багатьох інших увійшли тоді до Москви населених пунктів, які набули вже риси робочих селищ. Після того, як Хорошево і прилеглі до нього території виявилися в складі великої Москви, ці землі вирішено було використовувати для масового будівництва. Розроблений в довоєнні роки генеральний план забудови цієї місцевості був змінений з урахуванням досвіду будівництва на Піщаної вулиці і Хорошевському шосе.

З 1960-х років розгорнулося масове житлове і культурно-побутове будівництво в новому мікрорайоні столиці «Хорошево-Мневники».Забудова здійснювалася великими кварталами з розвиненою власною інфраструктурою - закладами торгівлі, охорони здоров'я, школами і дитячими садами, що повинно було забезпечити велику зручність для новоселів.

У південній частині мікрорайону, на березі Москва-ріки, були побудовані потужні підприємства з виробництва будівельних матеріалів, в тому числі великогабаритних будівельних конструкцій для житлових будинків.

Головними вулицями величезного району стали проспект Маршала Жукова і вулиця Народного Ополчення. На території склався новий район столиці - Хорошевський, що виділився з складу Краснопресненського району. У 1970 році він був перейменований в Ворошиловський, але потім повернув свою колишню назву. При новому районировании Москви частина Хорошевского району утворила муніципальний район «Хорошево-Мневники».

Свого часу забудова району «Хорошево-Мневники», здійснювалася однотипними п'ятиповерховими будинками. Надалі в неї вкраплюються елементи сучасної багатоповерхової забудови, а потім цілі комплекси. Один з них - створений в 1980-х роках молодіжний житловий комплекс «Атом» на вулиці Мневники. З 1994 року в новому муніципальному районі «Хорошево-Мневники» почалася реалізація програми реконструкції п'ятиповерхового житлового фонду та його заміни багатоповерховими.

Стара історія нової вулиці Місцевість, де розташована вулиця Паршина, стала частиною Москви не так давно, всього 40 років тому. Вулиця отримала назву на честь двічі героя Радянського Союзу, відважного льотчика-випробувача Георгія Михайловича Паршина (1916-1956).

Зараз район, де розташована вулиця, входить в муніципальний округ «Хорошево-Мневники». Район знаходиться в дуже мальовничому куточку міста, на високому березі Москви-ріки, недалеко від великого лісового масиву - Срібного Бору.

Житлові квартали району «Хорошево-Мневники» активно формувалися в середині 50-60-х років. Більше половини - 570 будинків - п'ятиповерхові, у тому числі - 91 будинок серії К-7, яка підлягає знесенню до 2007 року. Екологічні та територіальні особливості зробили Хорошево-Мневники надзвичайно привабливим місцем.

Майже 10 років ведуться розмови про будівництво величезного розважального комплексу «Парк чудес» на «острові» Нижні Мневники, і земельну ділянку вже практично передали фонду, очолюваному З. Церетелі. Впорядковуються й інші зони відпочинку. Наприклад, в Срібному Бору у 2000 році на території площею 10 га був розбитий Парк ветеранів. Подальша концепція розвитку передбачає комплекс робіт з благоустрою пляжів. Відновленню лісопосадок, постійний контроль за будівництвом і реконструкцією дачних кварталів.

У 2000 році здано в експлуатацію котеджне містечко «Годунова» на Карамишевской набережній.

Нижче Срібного Бору ріка Москва робить велику петлю. Це Карамишевской закрут, утворює ще один півострів, який став островом після спорудження каналу імені Москви.

Свою назву Карамишевской закрут отримала від невеликого села, що знаходилася у самого її початку, на лівому березі річки, по сусідству зі старовинним селом Хорошево. В письмових документах село Карамишева вперше згадується 1646 р в складі палацової Хорошевський волості. Однак її назву, явно татарське за походженням, з'явилося набагато раніше. Воно свідчить про належність цього села старовинного дворянського роду Карамишева, предок яких, згідно родоводу, прийшов з Орди на службу до Дмитра Донському. У перекладі з тюркської мови прізвище означає «захистив», а герб дворянського роду зображує золотий щит на камені.

Далеко не рядову роль грав Семен Карамишев, про який під 1456г. говорить новгородський літопис. В цьому році князь Василь Темний у покарання новгородцям, яка дала притулок його противнику Дмитру Шемяке, «на Руссу послав через гонную рать, Насіння Карамишева, так Басенко і іни воєводи з татари». П'ятитисячний рать по-звірячому розправилася з населенням Старої Руси та її околиць, примусивши Новгород підкоряться волі московського князя. Московська літопис називає керівниками цього походу І.В. Оболенського-Стрижу і Ф.В. Басенко. Мабуть, Семен Карамишев не зміг закріпитися при великокнязівському дворі, і був забутий літописцем.

Не можна точно сказати, коли і кому з Карамишева належала ця підмосковна село. Однак можна припустити, що за свою військову службу Семен Карамишев в обмін на неї отримав значно більші володіння в Волоколамському наділі, який служив і сполучною ланкою, і ареною боротьби між Москвою і Новгородом. У всякому разі, в XVI ст. Імена Карамишева зустрічаються в числі землевласників і служивих дворян Волоцкого повіту.

У 1812 році французькими солдатами були спалені 7 з 18 селянських будинків, розграбовані майно жителів, запаси продовольства, зерна, сіна і соломи. Селянам вдалося вберегти тільки 2 корови і 14 коней (їх легше було укрити в лісі). Багато з жителів, як зазначає відомість, були змушені піти з села для збору милостині.

Через півстоліття число дворів залишається як раніше - 18, а кількість жителів зростає до 134 осіб обох статей. Тим часом Питомий відомство охоче здає селянські землі в оренду підприємцям. У 1853 р вже існувала при селі Карамишева невелика бумаготкацкое фабрички купця Матвія Леонтійовича Штісса (перейшла після його смерті до вдови Олександри Іванівни Штісс), де на трьох машинах вироблялися крапові, запарній і верхові ситці. У наступні часи село росла повільно. До початку ХХ в. У ній налічувалося 33 господарства і 145 жителів. Карамишевской селяни займалися в основному візницький промислом (35 господарств з 40), чому сприяло скорочення сільськогосподарських угідь з 209 га в 1899 р до 188 га в 1927-му. Незважаючи на велику кількість в окрузі різних промислових закладів, на них за статистичними даними, працювали лише троє місцевих жителів.

1930-их рр. Карамишева практично злилося з Мневники, а будівництво каналу Москва - Волга скоро призвело до ліквідації села і перебували в її присутності дрібних підприємств. Тут поставила свій табір - один з філій Дмітлага - наймогутніша в ті часи організація - НКВД. І мабуть ця обставина вплинула на сільськогосподарські роботи. Весняну сівбу 1933 був зірваний. Були зняті зі своїх посад секретар партосередку, голова колгоспу, голова сільради.

У Карамишевской закруті вирішено було побудувати цілий комплекс гідротехнічних споруд, до складу якого увійшли бетонна гребля з гідроелектростанцією і спрямляющій канал з однокамерним шлюзом.

Головною метою Карамишевской гідровузла було підняття води в Москві-річці на ділянці з'єднання каналу з річкою біля села Щукино. Між греблею і лівим берегом розташувалася гідроелектростанція. Одержуваний струм передається в систему Мосенерго. На спрямляются Карамишевской закрут дериваційне каналі, що проходить в глибокій виїмці довжиною близько кілометра, влаштували шлюз №9. завдяки випрямлення довжина суднового ходу на цій ділянці скоротилася на 8 км. Автором проекту Карамишевской гідровузла був архітектор Олексій Михайлович Рухлядев.

На Карамишевской гідровузлі крім основних гідротехнічних споруд побудували 28 будинків, в тому числі рідкісний для того часу семиповерховий житловий будинок.

26 березня 1937 була підірвана перемичка дериваційного каналу, шлюз №9 став повільно заповняться водою. Через добу лід Москви-ріки підійшов до підвалин Карамишевской греблі і пройшов через них у відкриті затвори. Перше випробування закінчилося успішно.

При будівництві каналу довелося перенести на нові місця безліч селянських будинків, господарських будівель і навіть підприємств - всього близько 54000 окремих будівель. Ці роботи почалися в 1934 р, причому найбільшу увагу приділили Карамишевской ділянці. З Мневніков і Карамишева перевезли близько 100 господарств і ряд громадських будівель на нововідведені ділянки розташовані в середньому в 1,5 км від центру старих селищ. Тут вперше застосували спосіб перевезення будівель без розбирання з використанням сконструйованих на самому будівництві візків і саней. У новому селищі, на 8-10 км нижче за течією Москви-ріки, більшість склали переселенці з Мневніков. Він отримав назву Верхні Мневники в зв'язку з тим, що був розташований на високій терасі в південній частині Ходинському плоя. Прилеглий район планувалося надалі використовувати як зелену зону Москви - з гідропарком і бульварами для гуляння, але задумане не вдалося здійснити.

Мневниках

Село Мневники розташовувалася на лівому березі річки Москви в центральній частині великий Карамишевской вигину. Її перший опис відноситься до писцовой книг 1646 р .: «Село Ехалово, а Мневники тож, живуть рибні ловці, рибалять мні на государя двір». Однак перша назва села, що вийшло з ужитку в другій половині XVII ст. побічно згадується значно раніше, в 1499 р в духовній грамоті власника сусідніх земель князя Івана Юрійовича Патрікеева. Це первинна назва села, безсумнівно, пов'язане зі старовиною Звенигородської дорогою або з проселочним шляхом з'єднував її з великою Смоленської дорогою, оскільки в південний частини вигину, навпаки села Терехове, здавна був відомий брід через Москва-ріку. Однак в подальшому за жителями села закріпилася назва - Мневники. Так називали ловців миня - «риби мні».

Господарські документи царського двору свідчать, що село Мневники була найбільшим, підмосковним рибальським господарством і мала свою спеціалізацію, пов'язану з особливостями річки в цій місцевості. До будівництва каналу і подальшого обводнення Москви-ріки. Прибережна смуга з чорною юрської глини, що не пропускає в глибину грунтових вод, рясніла численними ключами. Мабуть, це і приваблювало до берегів у великій кількості мині і пічкурів, для лову яких використовувалися плетені кошики-верші. А оскільки «риба мні» становила найбільш цінну частину видобутку, рибалки із старовинного села Ехалово отримали прізвисько «Мневники» і ні в одному документі не згадуються як «Кошельник».

У 1742 р в зв'язку з розширенням кінного заводу в Хорошеве, рибних ловців перевели на загальні роботи з іншими селянами стаєнної волості, скасувавши «рибний» оброк і обклавши їх четирехгрівенним подушним окладом.

Населення села швидко росло і до початку XIX в. в ній налічувалося 59 дворів з 417 жителями обох статей. Уже далеко не всі селяни були зайняті риболовлею, хоча були і такі, що ловили рибу на продаж і заводили неводи, вартість яких доходила до 100 рублів і більше. Вийшло з ужитку старовинна назва риби «мні», і на плані Генерального межування село помилково іменується Амневкіной.

Більшість жителів займалися візництвом, продажем в Москві сіна і соломи. Бідняки наймалися на видобуток каменю в Татарові. Вітчизняна війна 1812 р істотно торкнулася і це село. Втрати нанесені загарбниками жителям багатою села, мали для них страшні наслідки. У відомості повідомляється, що селяни розорені і «багато годуються милостинею в окремих місцевостях», а ревизские казки свідчать, що в голодну зиму 1812-1813 рр. в селі загинуло 33 людини - більше, ніж в сусідніх селищах. Проте до часу чергової ревізії 1816 р число жителів в селі збільшилася до 446 осіб. І в подальшому Мневники за кількістю населення далеко залишили позаду село Хорошево. В кінці XIX ст. це село стає свого роду господарським і культурним центром навколишньої місцевості.

У 1927 році тут був побудований галалітовий завод виробляє листової і паличної Галалу для галантерейної промисловості. Галалу - це пластмаса з білкової речовини - казеїну схожий він на натуральний ріг, але перевершує його за твердістю, блиску і різноманітності забарвлення поступаючись йому в еластичності. Гарний і дешевий пластик, він використовується для імітації виробів з дорогого природного сировини. Хороший виробний матеріал легко піддається обробці і застосовується для виготовлення гудзиків, гребенів і авторучок.

У тому 1931 рв селищі організували колгосп отримав назву "Сходи», який об'єднав і жителів сусіднього села Карамишева. Це було одне з найбільших господарств в окрузі. Однак під час будівництва каналу понад сотні будинків з сіл Мневники і Карамишева були перевезені за Карамишевской шлюз, де утворилася село Верхні Мневники . частина, що залишилася на колишньому місці частина села тепер отримала назву Нижні Мневники. Однак положення її змінилося, коли завершилося будівництво каналу і на кілька метрів піднявся рівень води в Москві-ре ке. Нижні Мневники і село Терехове виявилися на ізольованому штучному острові, виїзд з якого був можливий тільки в одну сторону - по мосту через шлюз. Частина узбережжя зайняла водоохоронна зона Карамишевской греблі, біля моста і єдиного шосе розрослися численні склади і автобази. Єдиним великим підприємством був завод «Галалу», клуб якого многоие роки служив найближчим культурним центром для решти по сусідству сіл.

У 1960-х рр. почався новий етап виселення, на цей раз у зв'язку з передбачуваним пристроєм дитячого парку. Але виїхали не всі. Кілька будинків до нашого часу встояли в глибині острова, в оточенні буйних заростей і напівпокинутих городів. Назва села відображене в назвах московських вулиць Нижні Мневники і Мневники, а також муніципального округу Хорошево-Мневники.

ВУЛИЦЯ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ.

27 грудня 1964 Світлим святом став цей день для учнів 108-ї школи Ворошиловського району столиці. Піонери і школярі готувалися до того, щоб гідно зустріти дорогих гостей - ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Рівно о 12 годині дня срібні звуки горна сповістили про початок урочистостей. Тоді спалахнув кумачем бойових знамен шкільний актовий зал. І побачили піонери, як під червоними стягами в скорботному мовчанні стояли їхні гості - представники славної гвардії московського ополчення, вшановуючи пам'ять загиблих на фронті товаришів.

... У грізну годину небезпеки, навислої над Батьківщиною, за покликом партії в народне ополчення йшли сотні тисяч робітників і службовців Москви. Тільки за перші дні війни москвичі подали 167470 заяв. На відміну від кадрових ополченские з'єднання формувалися райкомами партії з невійськовозобов'язаних, з добровольців.

Протягом 4-х діб в Москві було 12 дивізій народного ополчення. Передбачалося, що вони будуть нести оборону на ближніх підступах до столиці. Але обстановка на фронті склалася так, що в середині липня всі ополченские дивізії просунулися до далеких підступам, зайнявши другу лінію оборони на рубежі: озеро Селігер - Ржев - Вязьма - Дорогобуж - Людіново.

У липні Московський міський комітет партії прийняв рішення про дивізіях народного ополчення, що пішли на фронт. У ньому говорилося: «З метою зміцнення військової дисципліни і підняття бойового духу бійців і командирів заснувати в полках і дивізіях народного ополчення бойові прапори - символ революціооной вірності Батьківщині, Радянському уряду, більшовицької партії, символ перемоги над ворогом». Під цим прапорами особовий склад дивізій приймав військову присягу на вірність Батьківщині, своєму народу, Комуністичної партії.

У вересні 1941 р по директиві Генерального штабу московські дивізії народного ополчення були включені в сотав регулярних з'єднань. Перетворення дивізій народного ополчення в регулярні військові з'єднання показувало, що московське ополчення є серйозним бойовим резервом радянських військ, які захищали Москву.

Московське народне ополчення високо пронесло свої бойові прапори, свято зберігаючи і примножуючи славні бойові традиції москвичів. За мужність і стійкість, проявлені в боях з ворогом, три дивізії - Ленінградського, Київського та Куйбишевського районів Москви - були удостоєні високого звання гвардійських.

Московські трудящі надавали допомогу ополченцям поповненням, озброєнням, посилали делегації з листами та подарунками ...

Як одкровення сприйняли піонери хвилююча розповідь народних ополченців. Їх, побілених сивиною ветеранів Великої Вітчизняної, тепло вітали комсомольці, молоді суворовці. А коли мітинг закінчився, торжества перенеслися на знову відбудовану вулицю. Тут, на одному з житлових будинків, було відкрито пам'ятну дошку. На ній золотом написані слова:

ВУЛИЦЯ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ найменувати У 1964 РОЦІ НА ЧЕСТЬ сформувати В МОСКВІ У 1941 РОЦІ дивізії народного ополчення, які боролися за свободу І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ І брав участь у розгромi ФАШИСТСЬКИХ полчища ПІД МОСКВОЮ.

Пам'ятники нашого району

Срібний Бор. Таманська вулиця.

Монумент воїнам 3-ї ударної армії.

Монумент був побудований 27 квітня 1975 року в ознаменування 30-річчя перемоги над фашистською Німеччиною, за проектом художника-москвича А.А. Андрєєва.

Сквер на вулиці Народного Ополчення.

Пам'ятник московським героям - ополченцям.

Пам'ятник був побудований 27 грудня 1964 року. У грізну годину небезпеки, навислої над Батьківщиною, за покликом партії в народне ополчення йшли сотні тисяч робітників і службовців Москви. Тільки за перші дні війни москвичі подали 167470 заяв. На відміну від кадрових ополченские з'єднання формувалися райкомами партії з невійськовозобов'язаних, з добровольців.

Перетин проспекту Маршала Жукова і вулиці Народного Ополчення.

Пам'ятна Дошка.

На дошці викарбовано слова: «У пам'яті народній вони будуть жити вічно». Георгій Костянтинович Жуков - маршал Радянського Союзу, чотири рази герой Радянського Союзу. Видатний радянський полководець, один з активних будівельників збройних сил, прославлений герой СРСР.

Строгіно. Парк у Москви-ріки.

9 травня 1986 року на місці будинку, де відбувалося формування автопоїзда зустрілися учасники «Дороги життя». У цей день був розбитий парк у Москви-ріки і автобусна зупинка, яка тепер називається «Дорога життя». А на вулиці Ісаковського стоїть скромний обеліск в їх честь.

Бульвар генерала Карбишева.

Пам'ятник генералу Карбишеву.

Є люди, чиї імена назавжди в пам'яті народу. Ім'я Карбишева серед них. Колишній полковник інженерних військ царської армії Д.М. Карбишев відразу визнав революцію. Початок війни Карбишев зустрів в штабі третьої армії. У важких оборонних боях він був прикладом витримки, мужності, вміння керувати. У несвідомому стані Карбишев потрапив в полон до фашистів. Вони уклали генерала до в'язниці і повалили тортурам. У морозну ніч з 17 на 18 лютого 1945 р вивели полоненого Карбишева на вулицю і обливали його холодною водою, до тих пір поки він не перетворився на крижану статую.

Управа району «Хорошево-Мневники»

Район Хорошево-Мневники один з найбільших в столиці, розташований на північному заході Москви. Його назва пов'язана з розташованими тут раніше селами Хорошево і Мневники. Головні магістралі району - проспект Маршала Жукова, бульвар Генерала Карбишева, вулиця Народного Ополчення.

У районі Хорошево-Мневники розташовані 36 промислових підприємств, найбільші з яких - 1-й Автокомбинат, АТ Московська радіомовна станція. Сьогодні район переживає друге народження. Відслужили свій термін п'ятиповерхові будинки споруди 50-х років замінюються на сучасні.

Хорошево-Мневники стали своєрідним полігоном для відпрацювання нових принципів забудови. У найближчі п'ять років належить звести 10 сучасних будинків площею понад 200 тисяч квадратних метрів.

У районі створена розвинена інфраструктура закладів культури, дозвілля і спорту. Улюблене місце відпочинку не тільки жителів району, а й інших районів Москви - Срібний Бор. Надання соціальної допомоги дітям і літнім людям - одна з головних задач Управи. Щорічно на соціальні потреби з позабюджетних коштів району витрачається понад три мільйони рублів.

МОСКОВСЬКИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ СЗАТ

ЕКЗАМЕНАЦІЙНА РОБОТА

(РЕФЕРАТ)

Москвоведение

НА ТЕМУ:

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ ОКРУГ м МОСКВИ

І

Хорошево-Мневники

Викладач: Молчанова Ніна Василівна

виконав:

Учень 13 «Б» класу

середній загальноосвітній

школи №130

Moscow 2003 р