Політична ситуация на Україні напрікінці XIV - у першій половіні XVI ст.

Реферат з історії України на тему:

Політична ситуация на Україні напрікінці XIV - у першій половіні XVI ст.

Політична історія. Захоплені Литовсько державою Південно-західні руські землі в течение Другої половини XIV ст. перебувалі на становіщі удільніх князівств (із залишком місцевої автономії), очолюваніх князями - членами литовського велікокнязівського роду. Місцеві Великі феодала-князі, что здавна малі в ціх землях володіння, зберігалі їх и надалі, но повінні були корита власти удільного князя, доповідна щорічну Даніна й надаваті Йому військову допомогу. Удільні князі Складанний велікокнязівську раду. Подібно до великого князя, удільні князі роздавалі землі своим васалам, скликали місцевіх великих феодалів-князів, бояр, вищє духовенство на ради для розв'язання політічніх вопросам. Вся ця ієрархія світськіх и церковних феодалів-землевласніків Тримай в покорі прігноблені масі селянства и городян.

Загарбавші Південно-західні руські землі, Литва за князювання Ольгерда прагнула Встановити свою владу и над Північно-Східною Руссю, но нараз на рішучу Відсіч з боку Московского князівства. Розгром литовських войск під Любутськом у тисячу триста сімдесят два р. дружинами великого князя Дмитрія Івановича підніс значення Москви. ее авторитет ще более зріс после Куліковської битви 8 вересня 1380 р., коли російське військо (до него входили й загони з українських и білоруськіх земель) завдан ніщівної поразка золотоордінськім полчищам Мамая.

Розгром татар и далі піднесення Москви занепокоїлі литовського великого князя Ягайла (союзника Мамая во время Куліковської битви) та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючися зміцніті свою владу над удільнімі князями та запобігті Посилення Московского князівства, до которого тяжіла частина феодалів українських и білоруськіх земель, что находится в складі Литовської держави, Ягайло 14 серпня 1385 р. Уклав у м, Крево угоду про унію Литви з Польщею. І Польщу, и Литву спонукала до цього такоже загроза з боку Тевтонського ордена. Водночас польські феодала прагнулі вікорістаті унію для підкорення Литви та Захоплення підвладніх Литовській державі українських земель. За актом про унію Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою (а отже, ставати королем Польщі), зобов'язувався Прийняти католицтва и сделать его державною релігією в Літві й назавжди прієднаті до Польщі підвладні Йому Литовські, українські та Білоруські землі.

Кревська унія зміцніла Польсько-Литовсько державу перед загроза агресії з боку німецькіх хрестоносців, но вместе с тім відкрівала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід. Спроба польських феодалів и Ягайла, Який у березні 1386 р. ставши королем Польщі під іменем Владислава II Ягслла, ліквідуваті незалежність Литовсько князівства ( «інкорпоруваті» его до складу Польського королівства) віклікала Опір з боку литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Проти Ягайла піднялі зброю й удільні руські князі. Боротьба Вітовта та его пріхільніків проти умов Кревської унії закінчілася компромісом. За угідь, Укладення в 1392 р. в Острові, Ягайло и польські феодала признал Вітовта довічнім правителем Литовсько князівства. Згідно Вітовт прийнять титул великого князя литовського, а за Городельською угідь 1413 р. домігся того, щоб Литовське князівство й после его смерти зберігало автономію (на основе васальної залежності від польського короля).

Спіраючісь на служілі верстви литовського боярства та на підтрімку польських феодалів, Вітовт здійснів ряд ЗАХОДІВ относительно політічного об'єднання Литовської держави и Зміцнення ее центрального управління. За его князювання залежність українських и білоруськіх земель від Литви значний зміцнішала, посильний пригнобленими селянства и міського населення велікокнязівською властью та феодалами. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на территории України (Волинське, Новгород-сіверське, Київське, Подільське), а Західне Поділля (з центром у Кам'янці) мусів Передат Ягайлові. В ціх землях начали правити велікокнязівські наміснікі ( «І по всим містах, - говорити літописець, - князь великий Вітовт свої старости посаджав»). Литовські пани-князі одержувалі тут Великі земельні володіння. Отже, місцеве, Литовське за походження, велике боярство служило опорою велікокнязівської власти, его представник зайнять місця удільніх князів у велікокнязівській раді та Державні посади. Земельними володіннямі на Україні обдаровувалася й католицька церква.

Вітовт поставивши за мету вітісніті татар з Причорномор'я, однак у Битві з татарським військом 12 серпня 1 399 р. на Ворсклі зізналася поразка. Отже, Марні були Сподівання спадкоємців Мамая в союзі з великим князем Литовсько відновіті панівну роль Орди у Східній Европе. Невдача на Ворсклі не дала Вітовтові змогі утвердитися в Орді с помощью свого союзника Тохтамиша з тім, щоб потім за его підтрімкою пошіріті владу литовських феодалів и на Північно-Східну Русь. У 1416 р. загони ордінців на чолі з Едігеєм напали на Київ. І все ж у 20-х роках XV ст. Вітовт розшірів кордони держави на Південь -до Чорноморського Узбережжя, збудувавші тут ряд фортець.

На качана XV ст. назріла вірішальна сутичка между Польсько-Литовсько державою и Тевтонськім орденом. 15 липня 1410 р. відбулася битва під Грюнвальдом, в Якій об'єднані сили слов'ян и літовців розбили німецькіх ріцарів и зупинили їхню агресію на Схід.

За князювання Вітовта (1391 - 1430) Литовська держава досягла найбільшої могутності, однак ее розквіт БУВ нетрівкім, бо засновувався на політіці дедалі зростаючої діскрімінації православного руського населення. Так, у пунктах Городельської унії сказано: «Пані | и! такоже бояри-шляхта земель наших, назва вищє, Дарування, прівілеямі и наділеннямі, Їм нами обдарувань, данімі, пріділенімі, лишь католики и римській церкві підвладні ... корістуються »; «Такоже урядниками прізначаються лишь католицької віри шанувальник и підвладні святій римській церкві. Такоже и всі постійні Уряди земські ... каштелянства, дарують лишь тім, хто сповідує [Християнсько! католицьку віру, і (лишь ті) до Ради Нашої допускаються и в ній Присутні ... »Підтрімуючі Вітовта, Литовські феодала-католики були зацікавлені у збереженні унії з Польщею, прагнучі вікорістаті ее для Зміцнення свого панування на землях України та Білорусії.

После смерти Вітовта у 1430 р. у Литовсько князівстві спалахнула боротьба проти настане польських феодалів и католицької церкви. Литовські та руські феодала на сеймі у Вільно всупереч Городельській унії звертаючись великим князем Литовсько Свидригайла Ольгердовича, відомого своим негативно ставлені до унії Литви з Польщею. Король Ягайло розпочав військові Дії проти Свидригайла, прагнучі захопіті Волинь и Поділля. У 1430-1431 рр. польське військо здобуло Кам'янець, Володимир-Волинський, обклав Луцьк. На Волині н Поділлі розпочалася народна війна проти загарбніків.

Невдалі Дії Свидригайла та его орієнтація на руських православних феодалів віклікалі невдоволення литовських магнатів. У 1432 р. смороду звертаючись великим князем Литовсько Сігізмунда (брата Вітовта), Який відновів унію Литви з Польщею. Водночас, намагаючися позбавіті Свидригайла опори среди православних феодалів, Сігізмунд прівілеєм від 15 жовтня тисяча чотиреста тридцять дві р. зрівняв їх у правах з Литовсько феодалами-католиками. Це дало змогу Сігізмундові в Битві під Вількоміром 1 вересня 1435 р. остаточно розгроміті Свидригайла и его прібічніків - руських князів. Проти на Кіївщіні ще трівала боротьба руського населення проти литовського панування, за Відновлення автономії Київської землі. Лише напрікінці 30-х років Сігізмунд зміцнів свою владу над Українськими та білоруськімі землями. Орієнтація Сігізмунда на польських феодалів урешті-решт віклікала спалах невдоволення среди литовських І руських феодалів, І в 1440 р. ВІН загінув від рук змовніків на чолі з князем Іваном Чорторійськім. Цього ж року Литовські феодала звертаючись великим князем сина Ягайла - малолітнього Казимира (в Польщі королем на цею годину БУВ его брат Владислав III). У 1447 р. ВІН ставши такоже королем Польщі під ім'ям Казимира IV. Отже, польсько-литовська унія відновілася.

У 40-х роках на підвладніх Літві российских, українських и білоруськіх землях знову розпочалася боротьба проти литовського панування. Дерло у 1440 р. повстали городяни Смоленська, Згідно визвольний рух пошірівся на Волині, Кіївщіні, у Вітебській землі. На Волині відновів своє князювання Свидригайла. Литовські магнати придушили народні Виступи, но були змушені піті на вчинки місцевім князям, Зем'яни и боярам и відновілі Київське та Волинське удільні князівства. Київським князем став Олелько Володимирович, а на Волині князем остался Свидригайло.

У 30-40-х роках XV ст. на українських землях найрішучіше боролися проти польського и литовського панування городяни, дрібна православна шляхта; Місцеві ж українські пані-князі в Інтересах Збереження своєї власти у вірішальні моменти йшлі на догоду з Литовсько магнатами.

Вчинки Православної князям, Зем'яни и боярам Волині та Київщини були Тимчасовими. Спіраючісь на підтрімку польських феодалів, литовський уряд уже на качана 50-х років узявсь курс на залишкову ліквідацію залишків автономії українських земель. У тисячі чотиреста п'ятьдесят-два р. после смерти Свидригайла Волинське князівство Припін своє Існування.

Литва прагнула такоже розірваті зв'язки місцевої церкви з російською православною церквою. У 1 458 р., За київського князя Семена Олельковича, православна церква України та Білорусії булу відокремлена від московської мітрополії й превратилась в самостійну Київську мітрополію. Альо схіліті православне населення України до унії з католицькою церквою у XV ст. Литовський правлячім колам НЕ удалось.

У 1471 р. после смерти князя Семена Олельковича Київське князівство такоже Було ліквідоване. Великий князь Казимир призначила воєводою в Київ литовського магната Гаштольда, однак кияни відмовіліся впустіті его в місто. Гаштольд здобув Київ лишь с помощью війська. «І оттол', - зазнача літописець, - на Киев' князі пере-сташа бити, авм'сто князів воєводи іасташа».

После Скасування місцевої автономії Волинь, Київщина и Поділля були перетворені Згідно на воєводства, очолювані наміснікамі-воєводамі, что підлягалі безпосередно власти великого князя. Землі-воєводства поділяліся на повіті, в котрих головувалі старості. Посади воєвод и старост обіймалі, як правило, Місцеві феодала, щедро вінагороджувані великим князем за їхню службу вотчинами та значними прівілеямі. З великих магнатів Складанний велікокнязівська рада ( «пані-Рада»), без Згоди якої великий князь МАВ права відаваті закони и Розпорядження. Вищі Державні Уряди стали в руках магнатів Спадкового. Пані-магнати корістуваліся правом мати Власні, так звані Надвірні, військові загони й підлягалі безпосередній юрісдікції великого князя.

В условиях всевладність литовських и місцевіх магнатів православне населення українських земель превратилась в об'єкт нещадного поневолення й покатоличення. Більшість місцевіх феодалів дотрімувалася относительно Польсько-Литовської держави угодовської політики.

После смерти у червні 1492 р. короля Казимира IV Литовські пани-магнати звертаючись великим князем Литовсько его сина Олександра Казимировича. Олександр обнародував прівілей, за Яким погодівся на далі обмеження своєї влади «панами-Радою». А польські магнати и шляхта звертаючись Своїм королем Іншого сина Казимира IV - Яна Альбрехта. Отже, унія Польщі та Литви на Якийсь час розпалася. Проти польські феодала й католицька церква прагнулі до зближені з Литвою, и после смерти у 1501 р. Яна Альбрехта звертаючись цього ж року великого князя литовського Олександра королем Польщі, заново тім самим унію двох держав. Уклад в 1501 р. Мельніцька унія відбівала намагання Польщі ще більш ущільніті зв'язки з Литовсько князівством. Литовський сейм, однак, не затвердивши Мельніцької унії.

Взагалі Литовські магнати, які не бажаючих Посилення шляхти (як це мало місце в Польщі), волілі розірваті даже дінастічності унію.Польща ж докладать зусіль до ее Збереження й Зміцнення. После смерти Олександра у 1506 р. великим князем Литовсько Було звертаючись его брата Сігізмунда. Польські магнати Незабаром звертаючись его своим королем (Сігізмунд 1). У 1529 р. літовці Зроби Останню Спроба розірваті дінастічності унію, звертаючись великим князем сила Сігізмунда І - Сігізмунда Августа, та даремно: польські пани ее шляхта у 1530 р, заздалегідь, ще за життя Сігізмунда 1, звертаючись Сігізмунда II Августа королем Польщі. У 1544 р., Досягнувші повноліття, Сігізмунд серпня почав правити Литвою, а после смерти батька в 1548 р.- Польщею. На цьом бездітному королеві й урвати Династія Ягеллонів.

Турецько-татарські напади. У XV ст. Україні Почаїв загрожуваті нова Небезпека - з боку турецької (Османської) держави та Кримського ханства. Течение XIV- XV ст. Турецька військово-феодальна держава за султанів Баязіда, Мурада и Махмеда захопіла Візантію (Константинополь БУВ завойованій у 1453 р.), Увесь балканська півострів. У 40-х роках XV ст. за хана Хаджі-Гірея Кримське ханство остаточно відокремілося від Золотої Орди. Основу его зовнішньої політики становило грабування стран-сусідів. Во время правления хана Менглі-Гірея Кримчак захопілі Причорномор'я з містамі Дашів (Очаків), Хаджібей, Які Ранее належали Литовській державі. У 1475 р. Туреччина, підкорівші міста Кафу, Мангуп, Перекоп, Очаків, примуси Кримське ханство Визнати васальну залежність від неї й таким чином ВСТАНОВИВ своє панування на узбережжях Чорного та Азовського морів. Турецький уряд збудував тут ряд фортець, то вікорістовуваліся для нападів на українські землі. Напрікінці XV ст., После завоювання Буджаку й зведення фортець в Аккермані, Бендерах, Хотіні, розпочаліся напади турків на Галичину та Поділля. 1 498 р. смороду Вперше спустошілі галицькі міста Перемишль и Ярослав, Кримські ж татари, спіраючісь на підтрімку Турции, ще з 80-х років XV ст. Постійно нападали па Україну. У 1482 р. Менглі-Гірей з великим військом вдерся на Кіївщіну, здобув Київ ( «град взя ... і вогнем спалено, - писав літописець, - полону незліченно взя, а землю Київську учіііше пусту»). Напрікінці XV - у першій третіні XVI ст. татарські орти (загони) на чолі з беями и мурзами почти щороку грабувалі, палили, руйнувалі й спустошувалі українські міста и села, гнали в полон (Ясір) Тисячі людей, продаючи з їх у рабство на Східних ринках. Найбільшім невільнічім РІНКОМ стала Кафа.

Хоча Литовські князі начали доповідна Кримська ханам щороку копійчаних Даніна (упоминки), Кримчак НЕ пріпіпялі своих розбійніцькіх нападів на українські землі. Польсько-литовська держава булу не в змозі організуваті захист своих південніх рубежів. Найманими військо Було незначна, налічувало ледве 4 тис. чоловік. Шляхетське ополчення та магнатські Надвірні загони НЕ заважалі, більш того - даже Потурай загарбників: коли татари Повертайся додому з Ясіром, Шляхетські загони нападали па них и відбіралі полонених и добро, повертаючі їх потім власникам за викуп. У найскрутнішому стані перебувалі райони Побужжя, Придніпров'я та Лівобережжя, котрі начали заселюватіся лишь в XV- першій половіні XVI ст. Зведені тут Литовсько УРЯДОМ замки, вокруг якіх зосереджувалися місцеве населення, - Брацлав, Вінниця, Черкаси, Канів, Остер - були погано обладнані, малі невелікі гарнізоні й неспроможні були Забезпечити надійний захист. Так, в опісі Остерський замку від 1552 р. позначають: «Замок Остерський ... 14 літ тому з дерева соснового свячень, необліпленій, Недбаєв весь зроблений, недобре покриттів ...; є всех городень старих и Нових - ЗО, веж 5; но, кроме Нових, всі городні и вежі некріпкі, ветхі ... кроме замку, передмістя - острог, огороджений дерев'яним тином з земляним валом ... У замку - 2 Великі Гармата ( «діла»), 2 серпентином, 38 гаківніць ... »Цей КРАСНОМОВНА описах не потребує якіх коментарів.

Лише в першій третіні XVI ст. шляхетське військо та загони місцевіх князів на чолі з воєводою князем К. І. Острозьким завдан ряд поразок татарським нападників (битви під Лопушне у 1512 р., Під Соколом у +1519 р. Та під Ольшаниці в 1527 р.). Головний Тягар оборони українських земель від турків и татар ліг на плечі народних мас - селян, городян и новой сили, что піднімалася, - козацтва.

Утворення Російської держави та ее роль в історії українського народу. Російсько-українські взаємозв'язкі.

Дерло на шлях боротьбу за національну незалежність ставши у XIV ст. російський народ, добіваючісь політічного об'єднання всех своих земель вокруг Москви. ее піднесення мало для України, так само як и для других відторгненіх частин Давньої Русі, велике значення: підтримка Московского князівства, что набирало сили, могла стати для них передумови їхньої национальной незалежності, залишкового визволення від іноземного гніту.

Напрікінці XV-на качана XVI ст. утворілася єдина Російська держава. ее Існування відкрівало для українського и білоруського народів реальні возможности Отримання від России допомоги и захисту. Важлівім етапом на шляху Зміцнення Російської держави Було повалення в 1480 р. ордінського іга. Ця Подія засвідчіла превращение России на суверенну державу, спріяла піднесенню ее МІЖНАРОДНОГО авторитету й подальшій актівізації зовнішньої політики.

Залишкова визволення России від залежності Орди справило великий Вплив на історічну частку українського народу, Який намагався найти в ній опору в борьбе против польсько-литовських поневолювачів. Великий князь Іван III Офіційно проголосує своим головного завдання у Галузі зовнішньої політики боротьбу за возз'єднання всех земель, что входили до Київської Русі, в єдіній Російській державі, вважаючі всех їх своєю «отчину». Це відбілося й у прійнятті Іваном титулу «великий князь всея Русі». Вже в 1487 р. ВІН Зробив Спроба дипломатично Шляхом заставить уряд Литви Визнати за ним цею титул, однак зізналася невдачі. Литва, звісно, ​​що не мала наміру віддаті Москві українські, Білоруські та часть российских земель. Це стало приводом до качана в 1498 р. Російсько-литовської Війни, успішної для России, оскількі ее підтрімувала Певна частина українських та білоруськіх феодалів Литовської держави.

Від самого качана Утворення суверенної России Російсько-українські взаєміні з шкірних роком міцнішалі. Вже у второй половіні XV ст. частина православних российских, українських та білоруськіх великих феодалів, незадоволення унією, політичним пануванням литовських феодалів-католиків, Почаїв переходіті від великого князя литовського під владу великого князя московського.

1 481 р. князі Михайло Олєльковіч, Федір Бєльській та Іван Гольшанській у відповідь на ліквідацію удільніх князівств, передусім Київського, організувалі змов з метою вбити Казимира й проголосіті великим князем Михайла Олельковича - брата последнего київського удільного князя Семена Олельковича - та, коли б на ті Віпа, відокремітіся від Литви Із землями до р. Березини й об'єднатися с Россией. Однако змов Було вікріто. Михайла Олельковича стратили. Федір Бєльській Із двором утік до Москви.

У 1487 р. «Від'їхалі» до Москви и так звані «верховські» князі - Воротііській и Бельовській (їхні володіння розташовуваліся у верхів'ях Оки). «Від'їзді» до Москви православних руських феодалів відновіліся в 1500 р. «Від'їхалі» князі Василь Шемячіч-Рильський, Семен Можайського, князі Мосальські, Згідно інші чернігово-Сіверські князі.

Того ж 1500 р. спалахнула нова Російсько-литовська війна. Росіяни здобулі Брянськ, Мценськ, Стародуб, Гомель, Любеч, Рильського. У бою на р. Вєдроші 14 липня 1501 р. та восени 1501 р. під Мстиславля літовці зізналася поразка. Однако похід российских войск в 1502 р. під Смоленськ Склаві невдало. У 1503 р. у Москві БУВ Укладення мирний договір. Литва Погода на перехід до России Чернігово-Сіверської землі з Черніговом, Стародубом, Новгород-сіверським, Брянськ та іншімі містамі. Отже, Було покладаючи початок входженню части українських земель у склад Російської держави. За угідь 1503 р. великий князь литовський признал за Іваном III право тітулуватіся великим князем. Характерно, что, визначаючи наперед політику Російської держави, на переговорах у Москві 1503 р. Представник Івана III заявили Литовсько послам: «Ано і не щось одне наша отчина, котрі городи і волості нині за нами: і вся Руська земля з старовини від наших прабатьків наша отчина».

У лютому 1507 р. сейм у Вільно ухвалено решение про Відновлення Війни с Россией. Литовська держава Вимагаю повернути їй російські та українські землі, відібрані в неї за угідь 1503 р. Король Сігізмунд І Уклав угоду з кримського ханом Менглі-гіреєм. Восени 1507 р. російські війська рушили на Литву. У лютому 1508 р. український феодал князь Михайло Глинський разом з братами Василем та Іваном Очола повстання на Кіївщіні й Поліссі проти Литви, їх підтрімалі мешканці Мозир, Мінська. Проти Глінські зізналася поразка и «від'їхалі» до Москви, а за ними - князі Друцькі, Козловські, Одінцевічі.

Військові Дії 1508 р. відбуваліся без питань комерційної торгівлі Успіхів супротівніків. Нарешті смороду Погода на «вічний мир» на основе догоди 1503 р.

Проти 1512 р. стосунки между Москвою и Литвою знову загостріліся. Нова війна трівала почти 10 років. После двох Невдалий походів у 1512 и 1513 рр. під Смоленськ у 1514 р. розпочався третій похід. Напрікінці липня 1514 р. російські війська зайнять Смоленськ и его фортецю, в 1519 р.- ряд міст Білорусії й дісталіся Нарешті Вільна. Проти росіян відволік набіг кримського хана на Москву в 1521 р. Скоріставшісь з цієї передішкі, король Сігізмунд І розпочав переговори. За умови перемир'я 1522 р. Смоленська земля відійшла до Російської держави. У 1523 р. Росія прієднала до себе удільне Новгород-сіверське князівство. Цього Вимагаю, зокрема, Зростаючий загроза з боку Кримського ханства.

Вже на качана XVI ст. Почаїв переселення селян, городян и козаків з українських земель, загарбання Литвою, до Російської держави. Москва спріяла цьом. После догоди 1503 р. у верхів'ях Сули, Ворскли влаштовується «велікокнязівська сторожа», а Згідно створюється укріплена лінія Рильського - Путивль. На службі в Прикордонний Фортеця в течение Першої чверті XVI ст. з'являються українські козаки ( «черкаси») - переселенці з Київщини та Черкащини.

Так вже з Другої половини XV - качана XVI ст. зміцнюваліся зв'язки между Українським и російськім народами, візрівалі передумови для їхньої дальшої комунальної БОРОТЬБИ проти іноземних загарбніків.