У внутрішні справи російських князівств монгольські хани не втручалися. Однак визнати владу ординського хана новому великому Володимирського князя Ярослава, Всеволодовичу довелося. У 1243 він був викликаний в Золоту Орду і змушений прийняти з рук Батия "ярлик" на велике князювання. Це було визнанням залежності і юридичним оформленням ординського ярма. Але фактично ярмо оформилося значно пізніше, в 1257 році, коли був проведений перепис російських земель ординськими чиновниками - "численниками" і встановлена регулярна данина. У російських містах з'явилися відкупники данини - бесермени і баскаки, які контролювали діяльність руських князів. За "доносами" баскаків з орди приходило каральне військо і розправлялася з непокірними. На загрозу каральних походів за будь-які спроби непокори і трималася влада Золотої Орди над Руссю.
Великий князь Олександр Невський (1252 - 1263) проводив по відношенню до Золотої Орди обережну і далекоглядну політику. Він намагався підтримувати з ханом мирні відносини, щоб запобігти новим спустошливі вторгнення і відновити країну. Головну увагу він приділяв боротьбі з хрестоносної агресією і зумів убезпечити північно-західний кордон. Таку ж політику продовжував і більшість його наступників.
Короткі збори ханських ярликів є одним з небагатьох збережених актових джерел, які показують систему татаро-монгольського владарювання в Північно-східній Русі.
Питання про вплив монголо-татарської навали і встановлення ординського панування на історію Росії здавна належить до числа дискусійних. Можна виділити три основні точки зору на цю проблему у вітчизняній історіографії. По-перше, це визнання дуже значного і переважно позитивного впливу завойовників на розвиток Русі, подтолкнувшего процес створення єдиного Московського (Російського) держави. Основоположником такої точки зору був Н.М. Карамзін, а в, 30-і роки нашого століття вона була розвинена так званими євразійців. У той же час вони на відміну від Л.Н. Гумільова, яка намалювала у своїх дослідженнях картину добросусідських і союзницьких відносин Русі і Орди, які не заперечували таких очевидних фактів, як руйнівні походи монголо-татар на російські землі, стягування важкої данини і т.д.
Інші історики (серед них С. М. Соловйов, В. О. Ключевський, С.Ф. Платонов) оцінювали вплив завойовників на внутрішнє життя давньоруського суспільства як вкрай незначне. Вони вважали, що процеси, які йшли у другій половині XIII - XV ст., Або органічно витікали з тенденції попереднього періоду, або виникали незалежно від Орди.
Нарешті, для багатьох істориків характерна як би проміжна позиція. Вплив завойовників розцінюється як помітне, але не визначальне розвиток Русі (при цьому однозначно негативне). Створення єдиної держави, як вважають Б.Д. Греков, А.Н. Насонов, В.А. Кучкин та інші, сталося не завдяки, а всупереч Орді.
Орда прагнула активно впливати на політичне життя Русі. Зусилля завойовників були спрямовані на те, щоб перешкодити консолідації російських земель шляхом протиставлення одних князівств іншим і їх взаємного ослаблення. Іноді хани йшли з цією метою на зміну територіально-політичної структури Русі: з ініціативи Орди формувалися нові князівства (Нижегородське) чи ділилися території старих (Володимирське).
При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru
|