РЕФЕРАТ

на тему:

"Повість минулих літ"

КОЖЕН, хто цікавиться національною історією и ее передачею и відтворенням у слові знає найдавнішу пам'ятку літератури «Повість минулих літ». Створена На межі ХІ-ХІІ століття Нестором та іншімі літопісцямі, вона є НЕ лишь Джерелом історії Київської Русі, а й видатний літературнім твором.

Преподобний Нестор-літописець - киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийнять его сам Засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвідатнішіх старців. Во время постригу в ченці Нестор БУВ удостоєній сану ієродіякона. Книжкова справа стала змістом его життя.

Найвізначнішою працею Нестора-Літописця є «Повість минулих літ» - літопісне зведення, Складення у Києві на качана XII століття. Це перша у Київській Русі пам'ятка, в Якій історія держави показана на широкому тлі світовіх подій. Преподобний Нестор довів Розповідь з літопісніх зведення кінця XI століття до 1113 року. Всі следующие Літописці лишь перепісувалі Уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючі его. Альо перевершіті так и не змоглі.

«Повість минулих літ» --- найвідатніша пам'ятка літопісання Київської Русі. Уклад на поч. 12 ст. У первісному виде «П.м.л.» до нас не дійшла, а булу переписана на поч. 15 ст. и збереглася в кількох копіях. Відомо три редакции «П.м.л.». Перша склад около 1113 Ченцов Києво-Печерського монастиря Нестором. Ім'я Нестора НЕ збереглося в найдавнішіх списках «П.м.л.», но воно збереглося у списках 16 ст. Нестор кілька разів згадується як печорській літописець у різніх місцях «Києво-Печерського Патерика».

Другу редакцію Склаві 1116 ігумен Відубецького монастиря в Києві Сильвестр (дійшла до нас утрьох списках --- Лаврентіївському, Радзівіллівському (Кенігсберзькому) и Троїцькому (Московському академічному), Лаврентіївській список дістав Назву від імені переписувача Лаврентія, Який Склаві его для Суздальської князя Дмитра Костянтиновича в 1377. Радзівіллівській список (див. Кенігсберзькій літопис) датується 15 ст. Троїцький список загінув у 1812. Третю редакцію «П.м.л.» Створено около 1118 невідомий автор у Києво-Печерському монастирі. Вона має два з писки: Іпатіївській, знайденій в Іпатіївському монастирі в Костромі (Складення у 15 ст.), и Хлебніковській (відносіться до 16 ст.).

Ця редакція лягла в основу дальшого літопісання Києва та ін. центрів Київської Русі, зокрема галицько-Волинського літопісання. «П.м.л.» --- зведення з попередніх літопісів, різноманітніх історічніх та літературних творів, пам'яток права. Основна увага в творі пріділяється політичним, воєннім та дінастічності подіям. Містяться Відомості про походження и розселення східних слов'ян, Утворення Київської держави та ее сусідів. У тексті «П.м.л.» виклад матеріалу подається нерівномірно.

Тут містяться записи про події без їх датування по рокахдля якіх характерний монотематізм (опису групують вокруг Певного князя чи Військових та ін. Подій). Такі записи часто представляються собою спогади про давно Минулі часи. Прикладом может буті «Повчання» Володимира Мономаха, в якому немає точних дат. Записи по роках з вказівкою на дні, переважають в більшій части літопису. Смороду почінаються з тисяча шістьдесят-одна І, в основному, пов'язані з Києво-Печерська монастирем. Віділяється та частина літопису, де детально говориться про правления київського князя Всеволода Ярославича (син Ярослава Мудрого), походження его двох Синів, дочки Янки, діяльність Всеволода спочатку як переяславського князя, а Згідно --- великого князя київського.

Саме за Всеволода автор перероб свой твір, Який у 1116 перепісував Сільвестр, Несторів Звід або Першу редакцію «П.м.л.» за часів Володимира Мономаха Було передано у Видубицький Михайлівський монастир. У 1118-19 над Літописом працював третій редактор, Який ВНІС ДОПОВНЕННЯ до тексту Другої редакции и продовжено Розповідь до Кін. 1117. Пріпускають, что в укладанні третьої редакции «П.м.л.» брав участь син Володимира Мономаха, Який до 1117 князював у Новгороді. Розповіді про події Наступний 80 років, что відбуліся в Київській землі, складають Київський літопис. Над Вивчення «П.м.л.» працювала много поколіньдослідніків.

Розпочав его Вивчення у 18 ст. В. Татіщев, продовжувалі М. Погодін, К. Бестужев-Рюмін, М. Костомаров та ряд ін. Вперше повний переклад українською мовою и грунтовний аналіз «П.м.л.» здійснів у 1990 Л. Махновець, предложили назіваті «П.м.л.» «Літописом руським за Іпатськім списком».

"Повість минулих літ" була й залішається невичерпний Джерелом творчості митців слова. Під ее Вплив були створені романи С. Скляренко "Святослав" (порівняймо, например, зображення Святослава в "Повісті" і в Романі) і "Володимир", романи П.Загребельного про Київську Русь ( "Диво", "Євпраксія", "Смерть у Києві "," Первоміст "), Певного мірою роман Валерія Шевчука" На полі смиренному ", что є своєрідною псіхологічною травестією такой пам'ятки Київської Русі, як Києво-Печерський патерик. У томі Перший "Марсового поля" ми Знайдемо віршовані переспіві Валерія Шевчука та Василя Яременка епічніх урівків "Повісті минулих літ", за мотивами ее написана й поема "Княжа Україна" Олександра Олеся, історичні оповідання Наталени Королевої, Сергія Плачинди, Раїси Іванченко, Валерія Шевчука , что увійшлі до первого тому "Дерева пам'яті". Про "Повість минулих літ" та Літописця Нестора написано сотні наукових розвідок багатьма мовами світу: давайте лишь відкріємо перший том "Словника кніжніків та кніжності Древньої Русі" (М., 1987) на с. 277-278, 342-343, 406-408, щоб ознайомітісь бодай Із окремий назв праць. Роман Р.Іванченко "Гнів Перуна" - перша в українській літературі спроба создания художнього портрета великого Літописця.

Перед нами постає патріот своєї землі, Переконаний, что Україна-Русь здатно до самостійного політічного та історічного Існування. Автори літопису, підкреслював Д.Чіжевській, "подаються дере, хоч и прімітівну концепцію історічного розвитку Русі" *. Вчений порівнює ее з освітленням візантійської історіографії, что "вважає всі інші народи несамостійнімі частинами візантійського світу". Літопис почінається з оповідання про всесвітній потоп, про Розподіл землі между синами листопада та Виникнення різніх народів, а среди них и слов'ян від племені Іафета. У "Повісті минулих літ" йдет про Історію слов'ян - полян, древлян, дреговічів, полочан, бужан, крівічів, волинян, в'ятічів, Які розселіліся по землі и стали назіватіся залежних від обраних для проживання місця. У такий способ історія Місцева поєднується Із всесвітньою, а наші Далекі предки постають закону Нащадки людської цівілізації. Нестор та інші Літописці, слушно зауважує Валерій Шевчук, були політічнімі діячамі свого часу, всю відповідальність за біди своєї землі смороду покладали на князів. Аджея політична обстановка в часи, коли пісався "Літопис руський", булу Надзвичайно складаний. Відкріймо в "Повісті" записи під роком 1097, де розповідається про осліплення Василька Теребовльського. Подія ця прізвела до трівалої міжусобної Війни, в якові Було втягнутості Чима других руських князів, и це в тій годину, коли Половці не давали Спок Русі, доходячі до самого Києва, зніщуючі все на своєму шляху. Літописець прагнем вікріті злочінців - київського князя Святослава Ізяславіча и Волинського князя Давида Ігоровіча: "Володимир же Всеволодович, почувши, что схоплено Василька и осліплено, вжахнувся и заплакавши вельми, и сказавши:" Сього ж не Було в Руській землі ні при дідах наших, ні при отцях наших, такого зла ". І тоді ВІН Одразу відрядів послів до Давида и до Олега Свя-тославічів, говорячі: "Підіть обидвоє до Городця, та поправимо се зло, Пожалуйста скоїлося в Руській землі и в нас, брати, бо кинув ВІН у нас ножа. Бо если сегодня Ми не поправимо "- более зло стані между нас. І почни брат брата заколюваті, и загину земля Руська, а вороги наші, Половці, прийшовши, візьмуть землю Руську ".

У дослідніцькіх працюю, підручніках ми зустрінемо Неодноразово й одностайні думки про ті, что метою Літописця булу боротьба за єдність усіх руських земель. Слушно ДОПОВНЕННЯ до цього тверджень вносити Ф.Поліщук, зауважуючі, что центром згуртування Давньоруська князів літописець візнає НЕ велікокнязівську владу, а церкву, яка має помочь вівесті землю Руську з кризиса, до якої прізвела ее правляча централізація. Нестор, підкреслював Ф.Поліщук, постає послідовнім противником світського єдінодержавства - підтвердженням цього є и Ставлення до канонізації руських святих. Як відомо, Ярослав Мудрий Хотів канонізуваті свого батька Володимира Святославича, но церква постала проти цього и канонізувала "боголюбивих" Бориса и Гліба. Ідея братолюбності князів та їхньої покори старшому в роді, отмечает Валерій Шевчук *, становится центральною ідеєю Нестора, но, постаючи за єдність руської землі, літописець покладається не так на ідеал самодержавства, а на братство и Співробітництво между князями, котрі повінні шанувати принципи феодальної ієрархії ( підлягання молодших князів старшим). Існування уділів, Які ма ють свого законного володаря, винне обмежіті права найстарший (київського) князя и стрімуваті міжусобіці.

Таким чином, завдання "Повісті минулих літ" пролягав НЕ только в тому, щоб з'ясувати походження русичів, а й у тому, щоб візначіті принципи мирного співжіття давньоруської держави з іншімі та Запорука благополуччя в ній самій. Всі досліднікі единогласно підкреслюють високий мислительний Потенціал нашого першолітопісу, материал для которого збірався по всій территории Київської Русі и осміслювався людьми, Яким прітаманні були широкий історичний світогляд, ерудіція. Вчітаймось у пронікліві рядки, під Вплив якіх прігадується біблійне: "Споконвіку Було слово, і слово Було з Богом, и Богом Було слово ..." Наші древні книжки теж проповідувалі культ слова, книги, освіти: "Велика бо Користь буває людіні од Учення книжкового. Книги ж учать и наставляють нас на путь покаяння, и мудрість бо, и стріманість здобуваємо ми Із словес книжкових, бо се є ріки, что наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна Глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, смороду є вуздечкою стріманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив ее и говорів: "Я, премудрість, вселила пораду, и розум, и тяму, я призвала страх Господній; у мене - порада, у мене - мудрість, у мене сила; мною Царі царствують и владарі узаконюють правду; мною вельможі возвелічуються и деспотії тримати землю; я люблю тих, Які люблять мене; ті, что шукають мене, знайдуть благодать ". Если пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику Користь душі життя без. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує ВІН Із Богом або Із святими мужами ".

«Повість минулих літ» булу и залішається найвідатнішою пам'яткою слов'янської культури. Тому преподобного Нестора-Літописця можна по праву вважаті батьком НЕ лишь вітчізняної історії, а й словесності.

література

1. Висоцький С. Київська писемності шкла Х-ХІІ ст. - Львів-Київ-Нью-Йорк, 1998..

2. Грушевський М. Нарис історії Київської землі від смерти Ярослава до кінця XIV ст. Репринтне відтворення видання одна тисячі вісімсот дев'яносто один р. - К., 1991.

3. Котляр Й. Давня Русь й Київ в летопісньїх переказах й легендах. - К., 1986.

4. Котляр Й., Смолій В. Історія в жізнеопісоніях. - К., 1990..

5. Крип'якевич І. Історія України. - Львів, 1990..

6. Лихачов Д. Поетика давньоруської літератури. - М., 1979.

7. Львів А. Лексика "Повісті временних літ". - М., 1976.

8. Толочко П. Нестор-літописець Київської Русі // Укр. істор. журнал. - 1981. - № 12.

9. Шевчук Вал. Збережи навіки (Про "Повість врем'яних літ" та ее авторів) // Дорога в тисячу років. - К., 1990..