|
Рушниця, що залишився невизнаним
Микола Аксьонов
У важкій історії техніки можна знайти чимало випадків, коли винахід, що здається вельми новаторським, не отримувало схвалення сучасників, тому або забувалося, або про нього згадували через десятки, а часом і через сотні років. З цього приводу американський історик зброї В. Сміт у своїй книзі "Стрілецька зброя світу" зазначав: "... Рутина ... активно чинить опір з усіх сил найбільш законним і очевидним удосконаленням". Не обійшла стороною ця негативна тенденція і вітчизняну військову техніку.
Можна згадати хоча б, як болісно важко прийшло усвідомлення незвичайної військової потужності реактивних мінометів - згодом прославлених в боях Великої Вітчизняної гвардійських "катюш", а також як завзято військові чини не хотіли визнавати новаторські ідеї конструкторів М.І.Кошкіна, В. Г. Грабін , Ф. Ф. Петровим, що запропонували чудові зразки нашого озброєння ... Доводиться підкреслити (хоча це зараз і "немодно"), що талановитих творців танка Т-34, гармати Ф-22УСВ і гаубиці М-3О підтримав ніхто інший, як " грізний диктатор "І. В. Сталін!
В стрілецьку зброю радянських років також зафіксований подібний випадок (за розповідями ветеранів-ковровцев): коли Г.С.Шпагін вперше показав начальнику КБ Василю Олексійовичу Дегтярьова зразок сконструйованого їм пістолета-кулемета (майбутнього легендарного ППШ-41), той просто виставив його з кабінету (яка профанація зброї - "штампування"!).
До честі В.А.Дегтярева, він швидко одумався і постарався всіляко підтримати молодого новатора у всіх інстанціях, аж до самого "верху".
Є і найсвіжіший приклад, викладений в журналі "Магнум" © 11/2000 р - н-прікаянная доля стрілецького комплексу, створеного конструктором А.Ф.Баришевим.
У зв'язку з вищесказаним, хотілося б нагадати читачам "Магнума" схожу історію з моделлю мисливської зброї, про яку згадував журнал "Природа і полювання" вісім років тому (© 1 за 1992 г.). Йдеться про рушницю, запропонованому ще в 1988 році відомим Туль-ським конструктором Миколою Івановичем Коровякова (напевно, кожен мисливець добре знає створене ним двоствольну рушницю T03-34, нагороджене в 1965 р золотою медаллю Лейпцігського міжнародного ярмарку. За 30 років виробництва на Тульському збройовому заводі випущено більше МІЛЬЙОНИ цих рушниць).
Працюючи начальником КБ Тоза, Н.І.Коровяков в середині 1960-х рр. розробив модель двоствольної промислових (саме в цій якості воно було задумано конструктором) рушниці, давши йому маркування T03-39. Деякий час по тому, в 1988 р, рушниця була їм істотно вдосконалено, і в його маркуванні з'явилася буква "М" (модернізоване): ТОЗ-39М.
Хоча рушницю мало класичну компонування з горизонтально спареними стволами, ряд конструктивних і технологічних рішень моделі були цілком оригінальними. Так, пристрій блоку стовбурів допускало виготовлення рушниці з гладкими стволами калібру від 12 до 20, але була і можливість виконання в ствольної блоці третього нарізної стовбура калібру 5,6 мм під патрон кільцевого запалення. Таким чином, виходила "трехстволка", так необхідна промисловикам-тайговика, які видобувають дрібного хутрового звіра (білку, соболя і т. П.). Два гладких стовбура, заряджені патронами зі свинцевою кулею, давали надійну гарантію самооборони при випадковій зустрічі з "господарем тайги". Конструкція муфти стовбурів рушниці ТОЗ-39М дозволяла отримати посадочне місце для кронштейна оптичного прицілу. Перераховані особливості рушниці ТОЗ-39М були дуже актуальні в 1980-х рр .. т.к. моделі з подібним поєднанням стовбурів тоді серійно не випускалися (штучні дорогі рушниці ЦКИБ СОО не в рахунок). Тому "бельчатнікі" змушені були тягати на собі по зимовій тайзі малокаліберний карабін для промислу і гладкоствольну рушницю для самооборони. Як ви будете почуватися по глибокому снігу і при 40-градусному морозі, судіть самі!
Важливою особливістю конструкції базових деталей рушниці була технологія виготовлення його коробки методом точного лиття, що зводило до мінімуму її верстатні обробку. Крім того, оригінальний пристрій вузла шарніра стовбурів дозволяло нескладними прийомами, без трудомісткою слюсарній підгонки, домагатися необхідної щільності прилягання стовбура до коробки.
Прогресивним методом точного лиття в рушницю ТОЗ-39М виготовлялися не тільки коробка, а й ряд інших деталей: підстава ударно-спускового механізму, важіль замикання, стійка цівки і ін., Що обіцяло значне скорочення трудомісткості виготовлення моделі. Для вилучення гільз в рушницю був застосований звичайний екстрактор (виштовхувач): ежекторний механізм, з огляду на споконвічно промислове призначення даної моделі, був би менш раціональний в умовах периферійної експлуатації. Замикання стволів в рушницю ТОЗ-39М - одинарне, широкою планкою зміцненої конструкції за підстовбурний гак. Зведення внутрішніх курків здійснювалося при відкриванні стовбурів. Ударно-спусковий механізм був забезпечений перехвативатели курків і покажчиками їх зведення. Запобіжник, що замикає шепотіла і спускові гачки, міг працювати як в автоматичному, так і в неавтоматическом режимі. Незвичайною особливістю ударно - спускового механізму рушниці ТОЗ-39М було використання в якості бойових пружин курків верхніх гілок розрізаної запобіжної скоби спускового механізму. Два спускових гачка діяли звичайним традиційним способом (зрозуміло, в разі "трехстволкі" механізм піддасться деякої зміни). Стовбури мали стандартні дульні звуження.
Зовнішні форми рушниці ТОЗ-39М відрізнялися строгістю і раціональністю, відсутністю зайвих прикрас (можлива була скромна машинна гравірування), що повністю відповідало умовам його промислової експлуатації.
Наведені вище конструктивні особливості і виключно висока технологич-ність виготовлення рушниці ТОЗ-39М робили його вельми вдалою моделлю, яка допомогла б, напевно, дуже швидко вирішити наболілу (в той період) проблему виробництва промис-слова рушниць даного призначення.
На жаль, в 1988 р ці надії не виправдалися: на технічній нараді у гла-ного інженера Тульського збройового заводу його учасники явно відвернулися від головної мети - постановки даного рушниці на виробництво саме як промислову, а не як заміни випускається на заводі моделям, в внаслідок чого потрібне рішення не було сформульовано. В ході обговорення, поряд із зазначеними позитивними сторонами нової моделі, були висловлені і окремі зауваження по її конструкції, зокрема щодо запобіжника. Дійсно, він досить незвичайний для мисливської рушниці - його пристрій подібно з запобіжником, що був в пістолеті-кулеметі ППС-43, але ж майже такий же запобіжник застосований, наприклад, в іжевському мисливському карабіні "Соболь". У всякому разі, цей недолік навряд чи був вже настільки істотним!
До честі учасників наради треба відзначити, що вони не відкинули зовсім вже геть конструкцію рушниці ТОЗ-39М, а прийняли рішення доручити конструктору Н.І.Коровякову доопрацювати модель по зроблених зауважень і представити допрацьовані екземпляри для заводських випробувань. Але в кінцевому рахунку питання про серійному виробництві рушниці ТОЗ-39М так і не було вирішене в той період, так що історія нової моделі залишилася, як то кажуть, "в анналах" Тоза.
Проте, якщо поглянути на не вирішених тоді проблему з позицій сьогоднішнього дня, не можна не відзначити, що вона навряд чи втратила своє значення з огляду на явну потребу мисливців Росії в "робочому" мисливському рушницю класичної компоновки, простому, невибаглива і надійному в експлуатації, а головне - необтяжливою для умов матеріального становища більшості населення "глибинки" вартості, обумовленої технологічністю виготовлення моделі ТОЗ-39М.
Повертаючись до історії цієї рушниці, доводиться з великим жалем констатувати, що вона мала дуже сумні наслідки: Н.І.Коровяков, не знайшовши розуміння на рідному Тульському збройовому заводі, був змушений з ним розпрощатися - так прославлене підприємство втратило безсумнівно талановитого конструктора, який вніс чималий внесок в його виробничу діяльність. Микола Іванович спробував було налагодити виробництво свого ТОЗ-39М в одній з країн колишнього Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) - в Болгарії, але там теж зустрілися якісь труднощі, в результаті чого він був змушений повернутися на Батьківщину і застосувати свої інтелектуальні зусилля в зовсім іншій області - в теоретичній науці. Ще в пору роботи на Тульському збройовому заводі його захопили дуже далекі від збройового справи проблеми, пов'язані з такими глибоко науковими поня-тиями, як питання світобудови і таємниці природних аномалій.
Природна допитливість розуму, оригінальний, нестандартний підхід до непорушним, здавалося б, науковим постулатам, дозволили Н.І.Коровякову домогтися вельми помітних успіхів на новому терені. Він, мабуть, є єдиним конструктором-зброярем, володіє не тільки авторськими свідоцтвами на винаходи в області збройової техніки, але і Дипломом Російської Академії природничих наук на наукове відкриття; крім то-го, він удостоєний цілого ряду наукових звань і ступенів. Прикро, звичайно, що винахідницький талант Н.І.Коровякова залишився не до кінця затребуваним тульськими виробничниками, хоча і був двічі відзначений престижною премією імені С.І.Мосіна, якої удостоюються найвидатніші вітчизняні зброярі. Залишається побажати Миколі Івановичу подальших творчих успіхів в його науковій діяльності на благо нашої Батьківщини!
|