|
Реферат по історія України виконав Корольов І. В.
Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва (КАПКБ)
АРК Крим, м.Сімферополь
1. Розчленування території України.
Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.
1) Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії.
2) Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) під назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включав польські землі з центром у м Краків,
3) Чернігівська, Сумська, Харківська області і Донбас як прифронтові зони підкорялися німецькому військовому командуванню.
4) Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у м.Рівне. Він ділився на шість округів. Рейхскомиссаром України був призначений Е. Кох.
5) Карпатська Україна з 1939 р була окупована Угорщиною.
2. Встановлення нацистського «нового порядку».
Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з числа місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність управління окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. І у нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи.
Колабораціонізм - співпраця громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією.
Більшість з них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянської влади. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники допомогли заарештувати і знищити антигітлерівський підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знайти комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення". Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативних прикладів діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалася правилами і наказами, порушення яких тягло за собою концтабір і Чи розстріл. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «звільнені» землі переселити німців, а що залишилися в живих місцевих жителів поступово «онімечити». Економічний грабіж країни проявлявся в тому, що в Німеччину вивозилося сировину, обладнання, продовольство, твори мистецтва. Справжньою трагедією для України став вивіз людей, в першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. 2.5 млн. Чоловіків і жінок були викрадені в нацистське рабство в 1941-1944 рр. Десятки тисяч з них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після закінчення війни. Крім цього, і на окупованих територіях було організовано примусову працю населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху». Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах військовополонених було замучено, близько 1,5 млн. Чоловік. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення: діяло 180 таборів смерті, існувало 50 гетто. Нацистський геноцид був спрямований проти так званих «расово неповноцінних народів» - українців, росіян, а також євреїв, циган, які підлягали поголовного винищення. Знищувалися представники радянської влади, комуністи.
3. Голокост.
Складовою частиною нацистських планів завоювання світового панування, найважливішим елементом ідеології, політики і практики нацистської Німеччини 1933-1945 рр. був антисемітизм.
Антисемітизм - одна з форм національної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв.
У взаємодії з тоталітаризмом, в умовах найбільш індустріально і технічно розвиненої держави Європи, він вилився в прагнення і спробу поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства отримало назву Голокост.
Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок нацистської політики планомірного й організованого фізичного знищення (геноциду) євреїв в Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945 рр.
В Україні антиєврейських геноцид носив особливо жорстоку форму. Це пояснювалося тим, що в розумінні нацистів тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», нібито що є основою радянської влади і що представляють собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь-що позбутися її носіїв. Напередодні війни за кількістю проживали на її території євреїв - 2,7 млн. Чоловік - Україна (в сучасних кордонах) займала перше місце в Європі і друге - в світі. Вбивства євреїв окупантами почалися в Укоаїни 22 червня 1941 року і тривали більше трьох років. Перші «єврейські акції- були спрямовані, в основному, проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї - партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль в цих операціях відводилася силам поліції і СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, на Поділлі, в Закарпатській Україні, почасти на Правобережній Україні були примусово зібрані в гетто. Множилися населені пункти, розширювалися райони і області, «вільні від євреїв», поки в Україні не залишилося практично жодного єврея, крім ховалися. Число врятованих місцевим населенням євреїв було незначним. Воно не можна порівняти з кількістю знищених не тільки фашистами, але і місцевою поліцією. Символом Голокосту в Україні став розстріл близько ста тисяч чоловік, більшість з яких були євреями, у Бабиному Яру (м.Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР було вивезено та знешкоджено на території Польщі - в таборах Белжець, Майданек, Освенцим і Собібор. Загальна кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн. Чол. В цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення. Це було складовою частиною трагедії Голокосту. Коли окупанти вирішили, що завдання винищення євреїв великою мірою вирішено, вони перейшли до тотального терору проти українців. Голодом і насильством нацистські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. Чоловік.
4. Звільнення України від нацистської окупації.
1) Звільнення України від німецько-фашистських загарбників почалося в наприкінці грудня 1942 р Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В. Кузнєцова, які 18 грудня 1942 р вибили окупантів із с. Півнівка Міловського району на Луганщині. В цей же день від ворога було звільнено ще ряд населених пунктів України. Жорстокі бої розгорнулися за перший районний центр на українській землі - Мілове. Успішний наступ радянських військ на сході України тривало до лютого 1943 року і увінчалося звільненням м.Харків. Але 19 лютого 1943 р ворожі війська, використовуючи помилки радянського командування, почали потужний контрнаступ. Північно-східні райони Донбасу і г. Харьков були втрачені. Однак стратегічна ініціатива залишалася на боці Червоної армії. Після перемоги в Курській битві війська Степового фронту 23 серпня 1943 р повністю звільнили г. Харьков. Цей успіх дозволив радянської Ставці розробити оперативний план звільнення Лівобережжя.
2) Битву за звільнення від гітлерівців Лівобережної України можна умовно розділити на два етапи. В ході першого етапу (серпень - вересень 1943 г.) була проведена Донбаська операція (13 серпня - 22 вересня 1943 г.). 8 вересня 1943 радянські війська звільнили Сталіна (Донецьк) - центр Донбасу. Гітлерівці сподівалися зупинити Червону армію на «Східному валі» - потужної лінії оборонних споруд вздовж Дніпра. У ніч на 21 вересня 1943 року розпочалося форсування Дніпра - епопея масового героїзму радянських воїнів. До кінця вересня перший етап битви за Дніпро був виграний - радянські війська захопили понад 20 плацдармів. Початок другого етапу битви за звільнення Лівобережжя (жовтень-грудень 1943 р) ознаменувався ліквідацією Запорізького плацдарму гітлерівців і звільненням 14 жовтня 1943 р г. Запорожье У жовтні 1943 р дії Червоної армії були сковані запеклим опором супротивника. Але. передислокований війська з Букринського плацдарму на Лютізький. радянські війська перейшли в новий наступ і 6 листопада 1943 р звільнили столицю України - г. Киев Київська наступальна операція завершила корінний перелом війни на радянсько-німецькому фронті й істотно вплинула на хід усієї Другої світової війни. Зупинивши контрнаступ супротивника, радянські частини оволоділи стратегічним плацдармом на правому березі Дніпра площею близько 500 км, розірвали стратегічну зв'язок між гітлерівськими групами армій «Центр» і «Південь» і отримали можливість для успішних бойових дій в Правобережній Україні.
3) Звільнення Правобережної України і Криму.
Перший етап звільнення Правобережної України (січень - лютий 1944 р). Стратегічне наступ на Правобережній Україні почалося з Житомирсько-Бердичівської операції, в ході якої війська 1-го Українського фронту завдали поразки гітлерівської групі армій «Центр» і створили можливість оточення ворожих військ на Корсунь-Шевченківському виступі. 24 січня 1944 війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. 28 січня понад 80 тис. Гітлерівських солдатів і офіцерів були оточені. Долаючи запеклий опір противника і спроби прориву оточення танковими частинами Манштейна, у лютому 1944 р радянські війська остаточно розгромили противника. Майже одночасно з Корсунь-Шевченківської операцією війська 1-го Українського фронту почали наступ на Рівненсько-Луцькому напрямку. Допомога радянським військам надали партизанські з'єднання Сабурова, Федорова, Бегми та ін. 2 лютого 1944 р були звільнені від окупантів Луцьк і Рівне, потім - Проскурів, Тернопіль, Вінниця. 30 - 31 січень 1944 р. війська 3-го і 4-го Українських фронтів розгорнули наступ на Нікопольсько-Криворізькому напрямку. 8 лютого був звільнений Нікополь, 22-го - Кривий Ріг. Таким чином, в ході боїв січня - лютого 1944 р гітлерівці були відкинуті від дніпровських рубежів на 80-350 км Радянські війська готувалися до наступу, яке повинно було повністю очісшть Правобережну Україну від окупантів. Другий етап звільнення Правобережної України і звільнення Криму (березень - травень 1944 г.). Війська 1-го Українського фронту з 4 березня по 17 квітня 1944 р провели Проскуровско-Чернівецьку операцію, в результаті якої вороже угруповання була розколота надвоє. Радянські війська вийшли в передгір'ї Карпат. 5 березня - 17 квітня 1944 війська 2-го Українського фронту в ході Умансько-Ботошанської операції розгромили 8-у німецьку армію, вийшли 26 березня 1944 р до державного кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Румунії - держави-сателіта нацистської Німеччини . Війська 3-го Українського фронту за підтримки сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію. 28 березня вони звільнили Миколаїв, а 10 квітня - Одесу. Воїни 4-го Українського фронту. Приморської армії і Чорноморського флоту в квітні 1944 р почали бій за звільнення Криму. 11 квітня була звільнена Керч, 13 квітня - Сімферополь. 5 травня розпочався штурм севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапун-Горі. 9 травня 1944 р. Севастополь був звільнений. 12 травня весь Крим був повністю очищений від фашистів.
4) Заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників (липень - жовтень 1944 р). 13-14 липня 1944 почалися бої проти угруповання гітлерівських армій «Північна Україна» на Рава-Руському та Львівському напрямках. В результаті потужного наступу значні сили гітлерівських військ були оточені під Бродами (Львівська область). У боях було знищено понад 38 тис. Гітлерівців, більш 17 тис. Взято в полон. Серед розбитих сил вермахту була і дивізія СС «Галичина», яка втратила більше половини свого складу. З оточення вирвалося лише 3 тис. Чоловік, а решта (3700 чоловік) потрапили в полон, загинули або перейшли в УПА. В ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня - 29 вересень 1944 г.) була знищена група армій «Північна Україна» Війська 2-го і 3-го Українських фронтів у результаті Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 р ) розбили групу армій «Південна Україна». У жовтні 1944 р в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України. 27 жовтня було звільнено від окупантів Ужгород, а 28 жовтня - інші населені пункти Закарпатської України.
висновок
Важка і кровопролитна війна Радянського Союзу з Німеччиною, яку він вів у складі антигітлерівської коаліції, переможно завершився 9 травня 1945р. У цій війні становище українського народу було особливо трагічним. Єдиний у своєму прагненні перемогти нацизм, він виявився розколотим у питанні про майбутнє України: частина українців з розгромом фашизму пов'язувала відновлення довоєнного статусу України у складі Радянського Союзу, інша прагнула скористатися війною для відродження незалежної української держави. У спільну боротьбу з Німеччиною і її союзниками Україна внесла величезний внесок. На фронтах і у фашистському тилу загинув кожен п'ятий житель республіки. Серед вищих офіцерів, командуючих фронтами і арміями було чимало українців. Найвідоміші з них - А. Єременко, С. Тимошенко, Р. Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалка, К.Москаленка, П.Жмаченко і інші. Ратний подвиг багатьох українців відзначений вищими нагородами. Серед них - 2072 удостоєні звання Героя Радянського Союзу. З 115 двічі Героїв Радянського Союзу - 32 українців. З 7млн орденів і медалей, вручених офіцерам і солдатам Червоної Армії, 2,5 млн отримали жителі України. Запекла боротьба розгорнулася в тилу німецьких військ, на території окупованої України. Гітлерівці встановили тут жорстокий окупаційний режим, розраховуючи перетворити Україну на житницю рейху, його сировинний придаток. Українців хотіли перетворити в «білих рабів». Це викликало хвилю обурення. З самого початку в русі українського Опору виділилося дві течії - радянський і національно-визвольний. Радянське підпільно-партизанський рух в перші місяці війни понесло важкі втрати і лише в 1942р. за допомогою з-за лінії фронту початок ширитися на Наддніпрянщині, втягуючи в боротьбу десятки тисяч незадоволених грабительски-терористичним режимом і приносячи суттєвих втрат гітлерівським окупантам. У перші дні війни ОУН сподівалася при підтримці нацистської Німеччини почати відродження незалежної Української держави. Але ці ілюзії розвіялися в лічені дні. Оунівці перейшли до підпільної діяльності, підготовці масового антинацистського повстання під гаслами самостійності України. Для німецьких окупаційних властей був несподіваним розмах самостійницького руху, що поширився вже в 1941р. не тільки в Західній Україні, а й 9 Наддніпрянщині, в тому числі в Донбасі, на Півдні і навіть в Криму. Це рух свідчило, що прагнення до незалежності України було близьким і зрозумілим у всіх її регіонах. Противниками самостійності України і, отже, оунівців були не тільки нацисти, проти яких прямувало вістря збройної боротьби ОУН - УПА аж до вересня 1944р., Але і сталінський тоталітарний режим. У цьому корінь непримиренності між представниками радянського і оунівського руху Опору. Якщо радянські партизани прагнули за вказівкою з центру представляти оунівців як зрадників і слуг окупантів, то оунівці ставилися до радянських партизанів як до ворогів України. Радянське керівництво, плануючи через лінії фронту дії партизанів, свідомо підтримувало конфронтацію обох течій антигітлерівського руху Опору в Україні, не гребуючи при цьому провокаціями і політичними вбивствами. У цих умовах ОУН - УПА змушена була боротися на двох фронтах до того ж без будь-якої зовнішньої допомоги. Це врешті-решт і зумовило результат боротьби. Зазнавши у 'Другій світовій війні колосальні людські жертви і матеріальні втрати, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників, але відновити свою державну незалежність була не в змозі.
Україна і утворення ООН.
В ході переговорів про утворення ООН радянська сторона висунула пропозицію про включення в майбутню міжнародну організацію всіх радянських республік в якості повноправних членів. Ця пропозиція союзники відкинули, але для України і Білорусії, що були найбільшими за територією, кількістю населення і найбільш постраждалих від війни, зробили виняток.
26 червня 1945 року на конференції ООН в Сан-Франциско делегація Української РСР разом з іншими країнами-засновниками підписала Статут нової міжнародної організації. Як член ООН УРСР брала участь у роботі ряду її департаментів, службових структур, в тому числі Комісії з прав людини, статистичної, гуманітарно-культурній та інших. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН в 1946 р обрала УРСР членом Економічної і Соціальної Рад ООН терміном на 1 рік. У 1948-1949 рр. і 1984-1985 рр. УРСР була обрана непостійним членом Ради Безпеки (РБ). Однак в умовах існування в СРСР тоталітарного режиму самостійність УРСР в ООН, як і в інших питаннях зовнішньої політики, була виключно умовною.
|