До теми феодальна роздробленість
Умовною датою початку роздробленості на Русі вважають 1132 р цей рік помер великий князь Мстислав Володимирович та, як пише літописець, «раздрася вся російська земля».
Економічні причини роздробленості:
-
Панування в економіці країни натурального господарства;
-
Поява боярської приватної власності на землю (розвиток вотчин). Формування місцевого боярства і їх «осідання» на землю. Ставши вотчинниками, бояри найбільше цікавилися місцевими проблемами.
-
Вирівнювання рівнів розвитку господарства центру і колишніх околиць Русі, розвиток міст - як центрів місцевих ремесел і торгівлі.
Політичні передумови розпаду єдиної держави:
-
Поява княжих уділів (князівств-отчин: Чернігівського, Переяславського, Ростово-Суздальського, Полоцького та інших) і підвищенні в них міст, як політико-адміністративних і культурних центрів. Місцевий апарат державної влади керував долею не гірше далекого Києва і був орієнтований на захист місцевих інтересів.
До XII в. Склалися також місцеві династії (нащадки сина Ярослава Мудрого - Святослава правили в Чернігово-Сіверської землі, нащадки сина Володимира Мономаха - Юрія Долгорукого в Ростово-Суздальській, інші Мономаховичі влаштувалися на Волині і в південних долях Русі, в Полоцькому князівстві довго правили Рогволжьі онуки, нащадки сина Володимира I Ізяслава.
Час роздробленості на Русі тяглося з початку XII століття по 70 - 80-і рр. XV ст., Коли в князювання Івана III було створено єдине Московська держава. Перший період роздробленості (початок XII - початок XIII ст. «Домонгольської Русь») - час поступального розвитку давньоруських земель, вдосконалення господарства, суспільно-політичних інститутів і культури. Після монгольської навали і підкорення ханом Батиєм здебільшого давньоруських земель політична роздробленість хоч і відповідала рівню економічного і соціально-політичного розвитку Русі, але перетворилася на фактор, який заважає повалення іноземного ярма, яке гальмувало розвиток країни, посилювало її відставання від країн Західної Європи.
У 1130-1170 рр. більше десятка земель з самостійної внутрішньою і зовнішньою політикою відокремилися від Києва. За державним устроєм більшість з них представляли собою монархіі- князівства. Лише на півночі Русі виникла новгородська республіка, яка іменувалася Пан Великий Новгород.
Серед безлічі самостійних земель військовою силою і авторитетом відрізнялися Володимиро-Суздальське князівство, Пан Великий Новгород, Галицько-Волинське князівство, що виникло після об'єднання Волині та Галичини в 1199 році.
Однак Новгород, прагнучи до збереження своєї окремішності, не претендував на політичне лідерство в загальноросійському масштабі. На відміну від новгородських правителів князі володимиро-суздальські і галицько-волинські бажали всіма доступними засобами (війною чи, переговорами чи) примусити володарів інших князівств визнати їх старшинство і верховенство.
Таким чином, політичну першість у XII - початку XIII ст. з Києва перейшло в південно-західний Галич і на північний схід до Володимира на Клязьмі.