Військо княжих часів: підготовка до Війни

Реферат на тему:

Військо княжих часів: підготовка до Війни

Війна й мир

Війна звали рать: »почату рать", "встати Ратті«, »йти Ратті« й ін. Деколи в цьом значінні вжівається слово »полк«, пізніше пріймається й »війна«. Ворог назівався »ратний«.

Ліцарські князі явно проголошувалися войну. Славний Завойовник Святослав усе повідомляв про ті, что хочет почату войну: »посіла до краю, Кажучи:" хочу на вас іти «. Того звичаєм пільнував і Володимир Великий: "Прийшов Володимир із варяг до Новгорода и сказавши посадникам Ярополка:" Ідіть до брата мого и скажіть Йому, - Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися «.

Войну проголошувалися святочно через послів. Коли князі Олеговічі начали були віступаті проти Ізяслава Мстиславича, ВІН 1147. р. Віслав до них свого посла й наворожила Їм їх присягу, что, Мовляв, будут жити з ним у мірі. Коли ж Олеговічі не дали ясної ВІДПОВІДІ, Ізяславів посол пріїхав до них удруге и прівіз Їм »хрестні грамоти«, тобто підпісані ними грамоти з присягою. Посол Промови до них за князя: "Цілувалі ви мені хрест до кінця свого віку, - а оце ви, браття, хрест переступили, и начали прідумуваті зраду й Хотіли вбити мене; так нехай буде зі мною Бог и сила животворного хреста, - і мені як Бог дасть ". І при ціх словах посол кинувши Їм хресні грамоти. ЦІ слова »відкінуті Хресна грамоту« означали проголосіті войну. »У тій годину розсваріліся Всеволод Із Володимирко - и начали шукати один на одного вини; и Володимирко відкінув Йому Хресна грамоту, а Всеволод Із братами Пішов на него «(1144. р.)

Альо бувало й таке, что войну починаєм, що не проголошуючі ее - несподівано нападали на ворога, Щоб не дати Йому підготовітіся до БОРОТЬБИ.

Войну можна Було вести всякими способами. З Ворог не только; стрічаліся в бою, но й руйнувалі его землі, палили села, забирали населення в полон. У поході Данила на Белзьку землю 1221. р_ »боярин грабував боярина, мужик мужика, городяни городян гак, что НЕ залиша одного села не пограбованого, як це книги говорять притчею: чи не остался камінь на камені. Белжані назівають це »злою ніччю«, бо ніч погань гру з ними закордонний, - повоювалі; їх перед світанком «.

Трапляє й таке, что бранців, что потрапили в полон, вбивали. Погани славу здобув Собі Ізяслав Мстиславич, что підступом у бою приманити галичан и казав їх повбіваті: »остался Ізяслав Із малою дружиною на побоєвіщі, й поуставляв стяги галицькі, и ПІШЛИ галичани під свои стяги, и ВІН набравши силу бранців. І коли Побачив велике число бранців, казав їх рубати - а луччих мужів забравши зі собою. І БУВ плач великий по всій Галицькій землі «(1153. р.).

Альо Такі події громадська думка Гостра осуджувала. Особливо ж: духовенство намагаються стрімуваті князів від жорстокості !. Бували теж спробую унормуваті ведення Війни й Забезпечити Спокійне населення від війська. В 1229. р. Прийшла до такого порозуміння: между Данилом та Конрадом Мазовецькім: "создали между собою клятву Русь и ляхи: як потім коли буде между ними війна, то ляхи Чи не будуть воювати руської челяді, ні Русь лядської«.

Підчас Війни скоро приходило до світових переговорів. Звичайно слабша сторона, Якій у борьбе НЕ поталанило, вішукувала ;, Собі посередника и тієї старався довести до світу. Таким »ходитиме« у 1147 р. БУВ Галицький Володимирко, что заступався перед В'ячеславом и Юрієм за їх братанич Ізяслава. ВІН сілкувався: поладіті їх и казав: "Бог поставив нас Володар, на кару ліходіям и на добро благочестивим, то як же Ми можемо молитися до Творця нашого. Отче наш, прости нам прогріхі наші, як и ми прощаємо прогрішенікам нашим? Ваш Синовець Ізяслав, что з вашого роду, перед вами не почувається невинних, но кланяється и милості в вас просити; я ж простий посередник между вами, - янгола Бог не зішле, а в наші дні нема ні пророка, ні апостолів «. ЦІ слова, так зворушілі Всеволода, что ВІН погодівся на світ.

Обідві Сторони знос спершись через послів, для безпеки: деколи давали заручніків, потім приходило до з'їзду и врешті Складанний світ. Звичайно запрісягалі світ святочних присягою, - "цілувалі хрест« у церкві. Духовенство своими Промова підносіло Вагу присяги. Чернігівський єпископ Окофрій ​​при такій нагоді сказавши священик: "Хто від цього Хресна цілування відступіть, нехай буде проклятий дванадцятьма Господнімі святами«. (1146 p.). Умови світу спісувалі деколи у грамоти.

Переможе сторона платила годиною переможцеві контрібуцію. Так Володимирко Галицький, як дійшло до світу, заплативши своєму протівнікові Всеволодові 1400 гривень срібла »за працю«. Деколи обідві Сторони давали одна одній заручніків: "создали світ, з половцями и взяли таль между собою« (1101 p.).

Годиною війна кінчалася без світу: "Ярополк Із Всеволодом ііяк НЕ уладівся, ні світу з ним не Створив« (1135. p.). Автім була така пріповідка: "світ стоит до Війни _х а війна до світу« (1148. p.).

Командування. Найвищу владу над військом у війні й за світу МАВ князь. Як у одному князівстві князів Було более, найвищу командування належало до князя-батька або до найстарших в роді. Київські князі, что звали ще великими князями, малі все першість перед іншімі членами Княжої дінастії.

Князь МАВ обов'язок організуваті військо, утрімуваті дружину, ставити й удержуваті укріплення, пріготовляті оборону; - ВІН своєю властью починаєм войну, укладав союзи, прийомів згоду. На всі ЦІ справи великий Вплив мала Боярська рада або дума, что засідала при боці князя. З нею князь мусів порозуміватіся, доки МАВ почінаті войну. Так 1103. р. відбулася рада делу походу на половців: "Вклав Бог у серце руським князям мнение добру, - Святополкові й Володімірові, и зібраліся радити в Долобську; и сів Святополк зі своєю дружиною й Володимир зі своєю дружиною в одному наметі. І начали радити «.

Альо Боярська дума це БУВ орган только дорадній, князь НЕ БУВ зобов'язаний іти за порадою бояр, вірішальній голос МАВ таки ВІН сам. Деколи до значіння приходило віче, рада представителей усієї землі и віче могло, Прийняти Жаданом князя, або їх відкінуті. Так, князь Ізяслав перед війною з Юрієм 1149. р. питався в Киевськой громади: "Скажіть нам, чи можете за нас битися?" Кияни відмовіліся від долі в війні й порадує князеві вступитися на Якийсь час Із Києва.

Підчас Війни князь або сам віконував свою владу, або передаючи ее іншім князям, від него залежних. Так київський князь В'ячеслав на старості літ Рідко виходом сам у похід, а віручався своим небожем Ізяславом, что спільно з ним княжив у Києві: "Як де буде можна нам Обом їхати, то поїдемо обидвоє; а втім ти їзди з моїм полком и своим «(1151 р.).

Молодші князі малі обов'язок віявляті пошани старшому князеві, »їздіті при стремені« його. Так Галицький Ярослав, як БУВ Іще молодий, заявивши київському князеві Ізяславові свою відданість: "Сьогодні, батьку, кланяюся тобі, прийми мене так, як сина свого Мстислава, - нехай Мстислав їздить при стремені твоїм по одному боці, а я по іншому боці, несмотря на твоє стремено їздітіму я з усіма своими полками «(тисячу сто п'ятьдесят дві р.).

Верховну військову владу МІГ Виконувати только сам князь: "боярина НЕ всі слухають«, Зазначає літописець (1151. р.). »He сильно бореться дружина, коли ми НЕ їздімо з нею Самі«, казали князі тисячі сто п'ятьдесят-дві р. Тім то в воєнній похід Ішов даже малолітній князь, а Дійсний полководець відавав накази в его імені. Так знаємо, что Святослав Іще недолітком БУВ у поході, и сам починаю бой традіційнім ударом коня. Так само Данило посилає Із військом малого Льва, хоч він »БУВ Іще такий молодий, что й на бой НЕ МІГ війт«. (1245 р.)

Альо не раз князі віручаліся в війні боярами. Ярослав Осмомисл »сам не ходив Із полками своими, а посіла їх Із воєводамі«, Зазначає літописець (1187 р.).

Воєвода в тих часах Це не БУВ ні уряд, ні титул, ні степень старшини. Воєводою називали всякого полководця, что провівши військом. У Галицькій державі не раз провід над військом малі урядовці, что їх уряд НЕ МАВ Нічого Спільного з військом, Дворецька - наставник над княжим двором або друкар - державний канцлер. Воєводамі Бували и звічайні бояри без ніякіх окремий тітулів. Влада такого старшини над військом звали воєводство. Коли Ярослав Мудрий вісілав на Візантію 1043. р. сина Володимира, "давши Йому велике військо, а воєводство доручили Вішаті«. В 1237. р. князь Юрій »Жірославові Міхайловічеві надавши воєводство у життя без дружіні«. Воєводи, як княжі урядовці з означену місцем урядування, віступають Щойно в XIV. в. на західніх землях. Так у грамотах князя Юрія-Болеслава 13Q4-5. р. згадуються воєводи: белзький, львівський, переміській и луцький.

Головний провід над військом якоїсь округи МАВ тісяцькій, - організатор місцевого ополчення. Літописець Зазначає, что 1089 р. »Воєводство Київської Тисячі« а +1231 р. Іван Славновіч. Тісяцькій борони передусім свого міста знаємо це про переміськіх тісяцькіх Яруна 1213 р. ее Юрія 1 226 р. Альо ВІН виходе и в похід з військом, провівши полком, МАВ при Собі бояр и отроків, водів військо в бой. Так 1128. р. Воротислав, тісяцькій князя Андрія, та Іванко, тісяцькій В'ячеслава, »Віслав отроків своих у місто«; 1136. р. київський тісяцькій Давид Яруновіч »з боярами гнав за половцями, та їх розбили«.

При тісяцькіх були в війську сотські. Коли Данило 1231. р. скликав військо перед походом, на вічі віступають тісяцькій Дем'ян и сотській Микула.

Мобілізація

Військо за княжих часів виставляти свою армії, готової Постійно до Війни, а Збирай только в часі нападу ворога, або в похід, Який ухваливши князь. Таку мобілізацію називали словами »Cовокупітівої дружину«.

Князі Збирай передусім дружину. Це булу найцінніша частина війська, досвідна в Військових справах для, тісно зв'язана з князем, зобов'язана з'явитися на перший Заклик князя. Коли 1068. р. Половці напали на Чернігівщіну, князь Святослав зібрав только дружину и з нею рушів на ворога. Так само підчас Половецька нападу 1093. р. Святополк мав "готовий саму дружину (отроків). На Заклик Данила 1231. р. Прийшли только отроки з тісяцькім и сотськім. В Який спосіб скликали дружину, того певно НЕ знаємо. Може, княжі доручення розвозілі отроки, чи дітські. Воїнів, тобто ополчення покликали князь на віче й повідомляв там про потребу походу. Так 1147 р. Ізяслав Мстиславич покаравши склікаті киян и смороду »зібраліся від малого до великого біля святої Софії у дворі«. Княжий посланець віяснів мету походу й призвал нарід: "Поспішайте від малого до великого , хто має коня, на коні, а як НЕ має до я, човни «. Кияни відповілі:" Ми тішімося, что Бог тобі врятував від зради, - підемо з тобою и з дітьми, як ти захочеш «. Коли треба Було повідоміті населення про похід, давали знак трубами:» Ізяслав вдаривши у труби, скликав киян и Пішов з Києва в похід з полками своими «(1 151 p.).

Війську назначувалі Якийсь реченець, коли воно мало Було зібратіся. Так при одному поході зазначилися: "До Мстислава зібралася дружина на цею день, а на другий - новгородці, ростовці та білозерці« (1096. p.). Військо Збирай довшій годину: "Пішов Ізяслав на Чернігів, збіраючі свою силу, и післав забрати полк у дядька свого Вячеслава, з Угорщини прівів полки на поміч Собі, и Володимирський полк прівів, и зібрав усі полки берендіїв« (1148. р.). Годиною князь сам Ішов збіраті військо: "Того часу великий князь Святослав Всеволодович Пішов БУВ на Карачів и Збирай Із верхніх земель військо, Хотів іти на половців на Дін на ціле літо« (одна тисяча сто вісімдесят п'ять p.).

Деколи мобілізація мала успіх невеликий. Коли 1 093 р. напали Половці, князь Святополк поїхав збіраті військо. Альо нашвідку зібрав лишь 800 отроків, а тимчасом потреба Було до 8000 війська. Іншімі годинами знову на княжий Заклик ставали всі, хто только МІГ зброю нести. Так 1148. р. Ізяслав Мстиславич віклікав у Новгороді таке натхнення, что новгородці заявили: "Княже, за тобою піде всяка душа, - даже дяк, коли Йому Гуменці прістріжено, а невісвяченій, и тієї піде, а хто висвячений, тієї нехай Бога молити!« Не раз останні відділи війська прилучан аж підчас самого походу. Коли Ігор Святославич вібіравсь у відомій похід на половців, ВІВ Із собою Різні полки, »и так ішлі смороду тихо, збіраючі дружину свою«. Але, як булу Небезпека Нагальне, ополчення сортаменту без наказу поспішало до оружия. Так 1068. р., Коли Половці пограбувалі були Кіївщіну, "люди київські прібіглі до Києва ,, Зроби віче й послали до князя, Кажучи:" Половці порозходилися по землі, дай, княже, зброю й коні, будемо ще з ними битися «.

Як Із цієї картини видко, більші запаси оружия були у князя й їх розділялі ополчення.Для потреб війська служили й коні з княжих стаднін. Альо й деякі бояри малі свои Магазини оружия "і всякого воєнного припаси. Коли князь Данило добув двір бунтівнічого боярина Судислава, нашли там» вино, овочі, харчі, збираючи, стріли, - всього під достатком побачим «(+1229 р.).

Коли війна закінчілася, князь розпускав військо додому :. »Ярополк вернувся до Києва й розпустивши військо« (тисячі сто тридцять п'ять р.).

Кількість війська

Літопісі подаються часом дуже Великі числа нашого війська, особливо в найдавнішіх годиннику. Олег у поході на Царгород 907 р. МАВ, кажуть, 2000. човнів по 40 люду, тобто 80000 війська. Сили Святослава у іншому поході на Болгарію греки нараховувалі на 60000, з них у боях полягло начебто 38000. Під Перемишлем 1097. р. вугри малі 100000 війська, но в бою з Ростиславичами зізналася поразка, й на полі бою полягло їх 40000. ЦІ Великі цифри не заслуговують на довір'я. Літопісі подавали ЦІ Відомості! за давнімі перекази або з чуто, що не провірялі їх достовірності, а часто и прібільшувалі числа, щоб ЦІМ віславіті победу своих князів або змалюваті погром ворога.

В оповіданнях сучасніків або й самовідців, что на Власні очі бачили бої, Кількість війська куди Менша - годиною така мала, что теперь нам Важко повіріті, что такими дрібнімі силами вели Війни. Альо и в тих згадка, что в їх вірності не доводити нам сумніватіся, треба докладно розрізняті, чи мова идет про все військо, чи только про дружину, або вибрані части.

Числа, что торкають дружини, все невелікі. У 1068 р. на Україну напали Половці. Князь Святослав Ярославич сілкувався зібраті для оборони всі Можливі сили, но Йому поталанило Стягнуто только 3000 дружінніків, и з цією силою ВІН Пішов у бой з половцями, якіх мало буті 12000, и погромив їх. У 1093 р. Половці знову напали були на Кіївщіну. Київський князь Святополк Ізяславіч МАВ готового війська лишь 700 отроків и более їх НЕ МІГ и зібраті, бо »земля збідніла через Війни«, тім то мусів, просити підмогі в сусідніх князів. Князь Ізяслав Давидович 1146 р. МАВ 3000 війська, - мабуть, и Дружини и воїнів разом. Друкар Курило 1241. р. прівів Данілові 3000 піхоті и 300 кінноті. Це найбільші числа Дружини або других добірніх войск, про Які читаємо в літопісах.

Альо дуже часто князі йшлі в бой Із куди меншими силами .. У Битві з уграми 1097. р. Давид Ізяславіч МАВ 100 вояків, его союзник, Половецька хан Боняк, 300, - и з таким військом смороду звелено успішній бой Із Мадяр. В 1172. р. князь Михалко Пішов на половців зі 100 людьми Дружини й 1500 берендічів - и переміг ворога. Данило 1231. р. МАВ при Собі только 18 вірніх отроків, а в бою під Ярославом 1249. р. на підмогу братові Василькові Віслав лишень 20 »вибраних мужів«.

Народне ополчення, воїні, певне значний перевіщулі числом дружину. На жаль, Літописці вдоволяються только Загальна вислови, что, Мовляв, війська Було багато, »безліч«, а доповідні чисел не ма ють. Для орієнтації Можемо навести только одну звістку - з московських земель, что, зрештою, в тих часах малі почти такий сам військовий устрій, як Україна. В 1174. р. князь Андрій Боголюбський улаштував переглядання свого війська: »післав позбіраті свои вої - ростовців, суздальців, володімірців, переяславців, біло- зерців, муромців, новгородців и рязанців, перерахувавши їх, и знайшов їх - 50.000«. Це число, п'ятдесять тисяч війська - де найбільше число, Пожалуйста стрічаємо в давніх літопісах. Ледви чи Котре князь розпоряджався більшою силою Дружини и народного ополчення разом.

Київські князі корістуваліся теж підмогою »чорних клобуків«, турецьких орд, что визнавали над собою українську владу. В 1139. р. князь Ярополк стягнув у похід аж 30000 берендічів - число мало ймовірне. Альо Звичайно чорні клобуки приходили меншими полками. Як ми Вже вищє бачили, один тисячу сто сімдесят дві р. Було їх - 1500, в ІНШОМУ, поході 1183 р. - 2500. У порівнянні з Решті української армії це були значні сили, но ЦІ степовики творили только легке військо, виступали стрільцямі в передових полках, до бою з колійнікамі їх нельзя Було Вжити.

У більшіх боях княже військо, - разом Із ополчення та степовими союзниками, - могло доходіті даже до 50000. Альо тяжко-озбройні сили, что вірішувалі битву (дружина й оружникам), мабуть, Ніколи НЕ Вихід поза число кількох тисяч.

полиці

Військо поділялося на полки. Слово »полк« мало кілька різніх значінь. Найчастіше воно означало "військо« взагалі: "за мною идет полк Із князем без числа«; »Розмірілі місце между Обом полками (військамі)«; »Врадій НЕ йти полком з ними битися, но пріпустіті їх до себе«. Далі »полк« означав похід або бой: »на полицю тому з Мстиславом Ми не були«; »Говорять, что киян одних погибли на тому полку (у бою на Калці) 10000«. Та під полком розумілі і народне ополчення у протилежних до дружини: "Ізяслав звелів нарядіті дружину з полків, а полків НЕ рухаті«. Нарешті, "полк« означав відділ війська: "Ізяслав післав до всіх своих полків, Кажучи:" Дивіться ж, на мій полк, коли піде мій полк, тоді йдіть и ві «; Ярослав Віслав на підмогу Мстіславові Ізяславічеві »Галицьких полків п'ять«.

Полк за княжих часів НЕ МАВ якогось постійного, зазначене число воївніків, - був це відділ війська Взагалі, раз більшій, то знов менший. Літопісі означують це словами: "сильно полк«, »великий полк« і под. На жаль, ніде НЕ стрічаємо доповідну чисел, Із якіх можна бі зміркуваті, кілько людей полк МІГ у Собі містіті. Як літописець подає якесь число війська, щось не Зазначає, что це один полк, чи более, а говорити загально про дружину, військо й під. Пересічну величину полку Можемо означіті только на основе двох літопісніх згадок про чужоземні війська на Україні, а самє - половців и угрів. Під 1097. р. читаємо, что Половецька хан Боняк під Перемишлем »упорядкував своє військо, - а Було Давидового війська 100, а в него самого 300, и розділів на три полки« - отже Половецька полк МАВ 100 людей. Під 1152. р. літописець говорити, что угорський король прівів до Галичини 73 полки. З Іншого місця знаємо, что в тих роках угорський король вісілав на Україну 10000 війська, отже угорський полк МАВ якіх 140 людей.

Можна здогадуватіся, что й українські полки з того часу були таксамо Великі, малі по сто до Двісті людей. І Дійсно - Такі невелікі відділи стрічаємо в різніх походах: як сказано вищє, князь Давид Ізяславіч під Перемишлем 1097. р. МАВ 100 вояків; 1152. р. при Василеві Юрієвічеві Було 50 люду дружин; 1172. р. князь Михалко йшов у похід зі 100 Переяславці; 1186. р. князь Всеволод вісілає на підмогу 300 людей дружини.

Полиці малі Звичайно Назву від імен князів, полки Ізяславові, рідше від земель - полк київський, полки галицькі.

Полк МІГ поділятіся на Менші части. У бою під Перемишлем хан Боняк поділів БУВ своє військо спершись на три полки по 100 людей, потім Іще »сам розділів на две части, по 50 на сторону«. Одна така п'ятідесятка під проводом Алтунапі кинулася як-стій на угрів. Самі вугри були поділені на заступи. Може, заступ означав пів сотні? Альо ніде более цього терміну НЕ стрічаємо.

На Які Великі части поділявся полк, це можна б виснувати В кількосте прапорів та труб и бубнів. В 1216. р. в війську князя Юрія стягів Було - 13, труб и бубнів - 60; в війську Ярослава стягів - 17, труб и бубнів - 40. Можна б здогадуватіся, что Кожний полк МАВ свой стяг, бубни ж и труби були теж у менших відділах частина полку. На один прапор приходити середньо 2-4 труби або бубни.

В Галичині в ХІН. в. стяг означав такоже відділ війська Про це можна доміркуватіся з одного місця літопису 1231. р .: »Данило Подивився сюди й туди й Побачив, что стяг Василька стоит, добро бореться й угрів дружині«. Видко, від назви прапору начали звати стягом відділ війська, - так як пізніше »хоругва« означала и прапор и військову часть.

військові Відзнаки

Із відзнак війська з того часу знаємо прапори, труби та бубни.

Прапор назівався - стяг або хоругва. Першої назви вживалися від найдавнішіх часів - вона скандинавського походження (означає дрюк); друга назва з'явилася в Галичині в XIII ст. и теж повстала під чужим Вплив (з готського чи монгольського)

Як виглядаю тодішні прапори про це знаємо зі старовинних картин (Кеніґсберґського літопису й "Житія Бориса та Гліба«), де збережений княже військо. Всі малюнки прапорів подібні одні до одних. При кінці дрючка прівішене полотно трікутної форми, Досить довге; на Деяк Прапор є якісь знаки, напр. зорі, місяць. Альо в основном смороду були без таких знаків. На вершку дрючка Було вістря списа або, півмісяць, а під ним Китиця кінського волосіння. У опісі бою 1169. р. Згадаю, что вороги »здерлі стягову чілку«, - може, це волосіння и звали «чілка«. На печаті Галицького короля Юрія збережений їздець Із прапором. Тут полотно прікріплене на дрючки немного нижчих І, здається, воно простокутне. и поділене на три части.

Княжі прапори відзначаліся один від одного хоч Барва, хоч усяк іншімі відзнакамі, бо по них пізнавалі, чіє Котре військо. »Де побачимо твій стяг, 'там и ми з тобою Готові йти«, казали до Ізяслава Мстиславича 1146 р. кияни. Князі Юрієвічі тисячі сто сорок дев'ять р. »Побачим стяги батька свого«.

Не раз князі вживатися прапорів, щоб перехітріті ворога. Так 1 096 р. князь Мстислав одному Із своих полків давши прапор Володимира Мономаха, и це Зроби велосипеді вражіння на ворогів: "як Побачив Олег стяг Володимира, страх спав на него« .... Так само Ізяслав Мстиславич 1153. р. піддурів галичан: "поставивши стяги галицькі, и ПІШЛИ галичани під свои стяги и ВІН узявсь силу бранців«.

На качана бою стяг підіймалі над військом, - це БУВ Урочистий знак, что битва почінається. Це звалося »поставити стяг«: »наші стали перед валом; и поставили стяги свои «(1093. р.); »Половці налякалася - не змоглі даже стяга поставити« (1107 р.); хан Боняк свого союзника князя Давида »поставивши під стягом«. ЦІ вислови можна б розуміті так, что прапор стояв непорушний, БУВ до чогось прітвердженій, може, вбити у землю. Знані були ще "й вислови:" в о з волочити стяг «, тобто розпростерті або» напнуті стяг «.

Чи не всі князі пільнувалі цього Лицарський звичаєм. Про Андрія Боголюбський літопис оповідає: "бачили, что стяг его НЕ піднятій, бо ВІН НЕ любив пишатися воєннім звичаєм, а похвали шукав в самого Бога« (1149. р.).

Стягу беріг стягів нік. Довкола прапора доходило не раз до завзятої БОРОТЬБИ, бо військо мало обовязок боронити свого знаку, а вороги поважали Собі за честь здобути прапор. »Стрільці з обох сторон зудар, и БУВ бой завзятий, и нашого стяговніка порубали, и стягову чілку зі стягу зірвалі«, читаємо під 1169 р. »Марцель (угорський Воєвода) хоругву свою покинувши, и Русь узяла ее, и БУВ насміх великий над Марцелія«, оповідає Галицький літопис 1208. р. На ІНШОМУ місці є згадка знову, що »полк Васильків гнав угрів аж до табору, и стяг королевича підрубалі« (1232 р.). Ще в іншій Битві »підрубалі стяг Ярослава й досікліся до іншого Ярославський стягу« (1216 р.). Боротьба за прапор все булу найважнішою хвилин в Битві.

Хто добув ворожок прапор, тієї святкував тріумф. Данило, заволодівші Галичем 1236 р. »Проголосує победу й поставивши на німецькіх воротах хоругву свою«. Коли ж +1249 р. переміг під Ярославом угорського воєводу Філю, - "хоругву мого пороздірав на шматки«.

Рідше згадують літопісі труби та бубни. Труби у нашому війську були Вже за ранніх часів. Коли 968 р. Печеніги напали на Київ, и городові Йшла підмога з Лівобережжя Дніпром на човни, військо »затрубіло сильно«, міщані крикнули з радощів, и на печенігів спав страх. Труби та бубни давали гасло до походу й до бою. Як виглядаю труби, бачим з літопісніх картин.

обоз

Обоз у давніших часах звався »товари« (рідше - товар), від XIII ст. - "стани« (такоже - стан), або якімось чужостороннім словом »колімагі«.

Коли військо йшлось в далі похід, перед полками йшов наперед обоз. Складався ВІН Із возів, что везли харчі, шатра й тяжку зброю. Так Володимир Мономах згадує, что раз заскочили его Половці: "ми радо б були з ними побіліся, но зброю Віслав наперед на підводах (на повозитися)«. Підводі, повози, постачало населення, особливо селяни. Цей обов'язок звався »везти повоз«, виводу его ще з часів Володимира Великого.

Годиною возами підвозілі й військо.У 1146 р. взимку військо Всеволода Святославича в похід до Галичини виправив на возах та санях. 1111 р. ранньої весни на половців везли військо саньмі й на ріці Хоролі »сані пометаша«.

Тодішні вози малі - то Чотири, то двоє коліс. Старовинний тяжкий віз Із чотірма колесами, Із варязьких часів, зберігся щасливо в багні в Озеберґ у Скандінавії. Подібні вози бачим и на ілюстраціях літопісів. Альо в нас уживаються й легких возів з двома колесами - як це Було в степовіків - візнік їхав тоді верхи конем.

Може, на зазначеній такого воза вживатися слова »кола« (колеса), - воно часто стрічається в літопісах. Такі двоколісніці бачим на картині Половецька табору. Татарські вози називається "Теліги«. На обозові коні булу назва - "Підводні« (чи поводні) або товарні (одна тисяча сто п'ятьдесят-два р.). Згадуються в літопісах сумні коні: "Ізяслав бівся над рікою Ніздою, и віднялі від него коні сумні«, - може, це слово Утворення від "сума", "сумка«, - себто торба, міх. Кожне более військо мало свой окремий обоз.

Харчі звали »брашно« (пор. Борошно-борошно). Певно готували їх для походу зарання, бо нераз у степах нельзя Було найти ніякої поживи. Данило перед походом 1255 р. уладнавши для війська лови: "Коли їхав до Грубешова, вбито Шість кабанів, ВІН сам убивши їх три Рогатин, а три его отроки, й давши ВІН м'яса війську на дорогу«.

Коли харчів НЕ Було в обозі, вісілалі військо на "з а життя«, тобто - добуваті поживу. Такі »зажітнікі« малі обов'язки теперішнього постачання. Князі пільнувалі, щоб військо населення не руйнувало. Володимир Мономах повчає Синів: "куди ходите шляхами по землях своих, що не дозволяйте отрокам делать Шкоди, ні своим, ні чужим, ні в селах, ні у збіжжі, щоб люди вас не проклинали«.

В окреслений місці обоз спінявся - на це відомі були вислови: "дива товарами", "поставити товари", "стояти товарами«. Місце, де стояв обоз, звали »товариша.« Або »становище«. Віслів »поставити товари« означав упорядкуваті, уставіті обоз. Обозні вози, здається, уставляли надовкола, щоб Забезпечити військо - так, як це пізніше робілі запорожці, порядкуючі свой табір. Між возами ставили намети (намету); »Дива шатрами« означає ті самє, что дива обозом. Шатро (давніше »намет«) будували так, что посередіні вбивали стовп и на ньом завішувалі кожи, чи повстяні тканини. Хто Хотів Шатро завалити, мусів підрубаті »шатерний стовп«. Якийсь рід намету назівався повстніця. Шатра князів Бували розміром Великі - в них відбуваліся Наради з дружиною, а то й більші бенкет. Коли обоз на якомусь місці МАВ Залишити довше, ставили трівкіші Будови. Так 1116. р. Володимир Мономах підчас облоги Смоленська »почав ставити істбу (дім) у товарі своим проти міста«, - Смоленський князь так налякався того знаку довгої облоги, что як-стій попросивши світу.

В обозі військо пробував перед битвою, тут воно озброювалося, з обозу виходом в бой и по Битві знову повертаюсь до обозу. Біля обозу ставили все сторожу. Тут, Залишайся, очевідячкі, й люди, что були при підводах, конюхи и т. Д. Не раз вороже військо, особливо кіннота, заганяє аж до обозу, й тоді треба Було его боронити. Та Рідко коли обоз МІГ устоятіся, Звичайно діставався в ворожі руки. У степу часом військо борони, заставляючісь Обозова возами.

Коли обоз переносівся на інше місце, то обозовіще годиною підпалювалі. У 1159 р. »Ізяслав зрозумів підступ їх (берендічів), сів на коня й пігнав до їх товарів, побачив, что товариша горять, и вернувся назад«. В 1251. р. ятвя- ги »запалили колімагі, тобто стани свои«.

Без обозу віряджалося військо только на недовгі походи, нашвідку, де треба Було несподівано заскочіті ворога. Такі звичаї МАВ славний лицар Святослав Ігоревич; »Ходив легко, як тієї пардус (леопард), возів за собою не возів, ні кітла, и шатра НЕ МАВ, только підклад стелив и Сідло в головах«. Іти в такий недовго похід, нашвідку, без обозів, звали »їхати із'їздом« (виїздом): "Нарадівся князь Святослав зі сватом своим Рюриком піті на половців нашвідку, із'їздом, бо донесли Їм, что Половці около на Татінці, на Дніпровому броді; и Їхали із'їздом без возів «(1187. р.).

Похід. Коли полки з різніх сторон вже позбіраліся, починався похід. Гасло до походу давали трубами: »Ізяслав вдаривши у труби, скликав киян и Пішов Із Києва в похід Із полками своими«. (1150. р.). Як ворог БУВ недалеко, то військо йшлось відразу впорядкованим. В дальші Сторони полки йшлі різнімі шляхами, Тягнули довгий час, пішкі, на конях, возами, деколи річкою на човни.

У поході важлива булу справа, чи дороги в доброму стані, чи військо Скрізь вігідно может пройти. У Ранні часи НЕ Скрізь шляхи були попророблювані. Коли Володимир Великий 1014. р. Хотів податі на Новгород, видав наказ: "теребіть дороги, мостіть мости«. Видко треба Було прорубуваті ліс, Щоби військо могло пройти. І переправи через ріки НЕ були Легкі. У зімі переправлялися по льоду. Не раз військо чека довгий час, поки Дніпро НЕ »установівся«, тобто не замерз, щоб перейти на другий БІК. Коли ж річка »розполонілася«, розмерзлась, треба Було спинити похід.

На ріках були відомі броди, де можна Було ріку кіньми, чи возами переїхаті. Такі бррді були даже на Дніпрі, найважніші; в Зарубі, Вітічеві й біля Хортиці »на протолчі«. Назва місцевостей Броди, Брідки, Брідок - Указуються на місця, де Такі броди колись були.

На бродах не раз доходило до боїв, бо тут ставало військо й допускало ворога до переходу. В 1151. р. біля Вітечева на Дніпрі »начали битися в човни за Брід, Ізяслав. навряд чи давала Їм убресті «. Так само 1152. р. Галицький князь Володимирко своим військам борони бродів на Сяні під Перемишлем. Часто Йшла боротьба за перехід через Серет під Теребовлею та в околицях Мікулікців.

В других місцях, де БУВ жівішій рух, повставали перевозив, де фахові перевізники перевозили Подорожніх човни на другий БІК річки. Таким перевізником МАВ буті легендарний Кий.

Мости на річках будували від дуже давніх часів. Перші згадка про них маємо Вже за Володимира Великого. Много мостів Було на західніх шляхах, что переходили через чісленні річки: в Білгороді, Звіджені, на Горіні, в Луцьку й ін. У Києві перший міст на Дніпрі побудував Володимир Мономах 1115. р. Був такоже міст на Дністрі під Галичем, ВІН згадується 1229. р.

Тодішні мости були побудовані так, что коли збліжався ворог, легко можна Було їх порозкідаті, »переметаті« і потім знову »помостіті«. Щоб пошкодіті ворогові в поході, мости розкідалі, рубали, або палили. Так 1196. р. князь Ярослав Всеволодович покаравши »по ріках мости підсікті«, бо збліжаліся ворожі полки. Коли 1229 р. Данило йшов на Галич, боярин Семенко підпалів міст на Дністрі, та Данілові вояки зарання вогонь погасили.

Таким чином, у війську мусіли буті ОКРЕМІ відділи, что Займаюсь Будова мостів, прорубувалі дороги и Взагалі влаштовувалі полкам похід. Таких майстрів »древоділів« і »плотніків« (теслярів) назівають літопісі.

Військо на все йшлось разом, пріпізнені полки Тягнули позаду. В 1132. р. літовці побили много киян, тому, что смороду "не руйнували разом Із князем, но йшлі позаду окремо«. За дорозі військо приставало, щоб відпочіті: "Ізяслав перейшов за Тетерів, и тут позсідалі з коней відпочіваті; обідалі тут, и коні відпочілі, и ВІН Пішов над Здвіждень «(1150 p.).

Перед військом Попереду Їхали сторожі ( "СТОРОЖОВЕ«). Була це Звичайно легка кіннота, молодь або степовики »чорні клобуки", їх завдання Було Розглянуто, де ворог, и Які его сили. Це завдання Було небезпечне, но на такий випада усе знаходится мисливці, тисячу сто шістьдесят два р. чорні клобуки просить в князя Мстислава йти наперед: "поглянемо, княже, чи велике вороже військо«. У незнайомій стороні військо Шукало Собі провідників, »в о ж и в«, - але »вожеве лжуть«, замічає літопис. Годиною давали довідки й утікачі з ворожок війська, "переходи". Про Рухи ворога повідомляла сторожа - не раз среди горобіної ночі гнала зі своими звідомленнямі. Коли сили ворожі, були невелікі, сторожа »гонілася« з ним, а то й зводу бой. Такоже 1103 р. руські князі послали свою сторожу, вона »у стерегла Алтунопа (славного Половецька) ватажка), обступила Алтунопа й вбила его та повбівала всех, что з ним були«.