|
Дослідження питання: як волхви давньоруські були звернені в чорнокнижників, а їхнє місце зайняли волхви біблійні
давньослов'янські волхви
(Від часів перших князів руських до епохи Петра Першого)
Волхв - в давньоруської традиції язичницькі жерці, звіздарі, чарівники і провісники (пор. Волхование, чари і т.п.). У християнських пам'ятках викривали як лжепророки: здатністю передбачати долю (смерть Олега Віщого і т.п.) наділяли волхвів біси.
"Повість временних літ" (початок 12 ст.) Описує діяння волхвів в Ростовській землі і Білозір'я під час голоду тисячі сімдесят-один г .: ті звинуватили в голоді "кращих дружин" (знатних жінок), які нібито ховали припаси, і магічним способом діставали у цих жінок з-за спини "жито, або рибу, або білку". Коли, розправляючись з "кращими дружинами", погубили багато народу, воєвода Ян Вишатіч схопив їх; під час допиту Волхв розповіли йому про творіння людини - з дрантя, якій Бог утирався в лазні: диявол створив людину. Бог же вклав в нього душу, тому по смерті тіло йде в землю, а душа - на небо (антропогонические міфи). На питання воєводи, якому богу поклоняються волхви, ті відповіли - антихриста, що сидить в безодні (в цьому оповіданні вбачають вплив богомільська єресі, згідно з якою сатана, а не Бог є творцем усією матеріального світу). Ян погрожував волхвам муками на цьому і на тому світі, ті ж відповідали, що воєвода не може нічого їм зробити, як про те повідали їм їх боги. Воєвода викрив брехливість їх богів, звелівши катувати волхвів, а потім повісити їх на дубі.
Та ж "Повість временних літ" описує "волхование" чарівника - шамана, яке бачив якийсь новгородец, який побував у чуді (фінно-угорських племен півночі Новгородчіни). Чарівник став скликати бісів у свою "храмину" і впав у транс (упав, заціпенівши), але біси побоялися з'явитися в "храмину", тому що на новгородців був хрест (предтеча пізніших народних звичаїв знімати хрест при ворожіннях, проголошенні змов і т.п. - Веле Штилвелд)
Пізні середньовічні джерела (Стоглав 1551 р. Та ін) продовжують звинувачувати в бісівських діях волхвів і віщунів, під якими маються на увазі вже чорнокнижники, гадати по "зречення книгам" ( "Волховник" і т.п.), іноді - лікарі-іноземці. Таким по Псковської літописі (1570 г.) вважався лікар Єлисей Бромелий - "лютий волхв", який був підісланий німцями до Івана Грозного і "на російських людей поклав царя лютує, а до німців на любов перемінив".
В пізніших книжкових легендах (Мазурінскій літописець, остання чверть 17 ст.) Назва р. Волхов зв'язується з ім'ям старшого сина князя слова, засновника Новгорода. Волхов був "бесоугоднік і чарівник": прийнявши образ "лютого звіра" крокодила, він оселився на Волхові і пожирав або топив людей. Язичники нарекли його богом - Громом або Перуном: чарівник поставив своє містечко на Перині (урочище на р. Волхов під Новгородом), де стояв ідол Перуна. Коли Волхов був "удавлен" бісами, народ з плачем поховав його під великим курганом; через три дня земля розступилася і поглинула тіло крокодила разом з курганом. У російській фольклорі чарівні властивості приписуються билинному Волхов Всеславьевич (див. Волх - гіперпосилання дані на мережеві джерела станом на 5 травня 2004 року - Веле Штилвелд), прототипом якого вважається полоцький князь 11 в. Всеслав, народжений "від чаклування".
З давніх-давен на Русі існували люди, які володіли таємними заклинаннями. Протягом століть волхви відігравали помітну роль в житті слов'янських племен, а пізніше - і давньоруської держави. Навіть після хрещення Русі таємні волхви-чаклуни продовжували надавати неабиякий вплив на уми не тільки простого народу, а й великих государів.
Катастрофа древніх ідолів
На думку відомого вченого-історика XIX ст. професора М. Забєліна, за часів язичництва магія і чарування були для слов'ян звичайною справою. Багато жерці вміли пророкувати майбутнє, лікували хвороби, насилали на людей порчу і знімали її, лікували худобу, викликали стихії і навіть могли за допомогою змов перетворювати людей на тварин.
У старовинній билині про Вольге Всеславьевиче батько віддав молодого Вольга в вчення до волхвам, де той придбав вміння обертатися буйним туром, а в разі потреби і горностаєм, і вовком, і соколом. У повсякденному житті дуже важливо було те, що жерці-язичники знали безліч метеорологічних прийме, силу і дію різних трав і вміло застосовували гіпноз. Так як жерці здавна іменувалися у слов'ян волхвами, а служіння ідолам - волхованіем, то згодом це слово стало синонімом чарівництва.
При широкому і повсюдне поширення на Русі християнства на язичників почалися гоніння. Тому більшість чарівників-ідолопоклонників були змушені бігти в інші землі або ховатися. Наприклад, в одній із старовинних билин про Іллю Муромця прямо сказано: злий Соловей-розбійник був швидким язичницьким жерцем, що знайшли притулок в глухих лісах.
Християнські пастирі охоче давали корисні життєві поради, відпускали гріхи, іноді лікували хворих. Але коли справа стосувалася долі людини, вони говорили, що все у волі Господа! Тому релігія, що проповідує християнські чесноти, багато в чому не задовольняла новонавернених слов'ян. Наприклад, бажаючи поворожити, що чекає їх у майбутньому або переслідуючи корисливу мету, вони за старою звичкою вважали за краще звертатися до волхвам. Ну а ті не скупилися на передбачення, змови і різні магічні дійства, про які просили "клієнти". При цьому волхви переслідували і "стратегічну" мета: підтримати в народі колишню повагу до згасаючої язичницької віри. Саме тоді на Русі повсюдно зміцнилося переконання в силі чар волхвів і можливості за допомогою духів і незримих сил творити різні чудеса.
Однак ніщо не вічне в цьому світі. Поступово старі жерці, котрі володіли всією повнотою магічних знань, почали вимирати. За свідченнями деяких історичних джерел, серед населення багато нарікали, що скоро майже не залишиться тих, хто мав такої влади, яке навіть не снилося вчителям нової віри. Але, як відомо, попит народжує пропозицію. Незабаром новим християнам, які ще недавно були язичниками, свої послуги стали пропонувати люди, які стверджували, що вони володіють секретами чаклування. У переважній більшості це були всього лише спритні шахраї і пройдисвіти. Але поряд з ними дійсно зустрічалися окремі особистості, успішно перейняли у волхвів їх таємні знання.
Волхви і "чорний люд"
Вищі представники православного духовенства вживали всі засоби, щоб знищити в народі довіру до чаклунів, відьом і тягу до волхованію. Ще в 1410 р митрополит Фотій в посланні до новгородців суворо нарікав їм за віру в волхвів і заняття волхованіем. Пізніше, в царській окружній грамоті 1648 р навіть в знаменитій книзі "Домострой", авторство якої деякі історики приписують цареві Олексію Михайловичу, справжнім християнам суворо заборонялося будь-яке спілкування з волхвами. Значить, вони все-таки були - інакше навіщо строго забороняти те, чого немає?
Справи про чарівність здавна підлягали розгляду духовними властями. За переказом літописця, 1227 р в Новгороді князівські дружинники привели на архієрейський двір чотирьох волхвів, імен яких історія не зберегла. Церковний суд засудив спалити їх, але за чарівників заступилися імениті бояри:
- Негоже, владико, відправляти живої людини в вогонь!
- заступає? - архієрей недобре примружився на бояр. - Мабуть, самі до їх чарівництву вдавалися?
Бояри злякалися і відступили, після чого волхвів спалили при "певного збігу цікавого народу". Цікавих зібралося мало тому, що на Русі основним почуттям, яке населення зазнавало до волхвам, був страх! Таємні знання і вміння волхвів завжди були привабливі, але страх все ж перемагав. Мабуть, тому на Русі, на відміну від більшості західних країн, не могла виникнути і оформитися так звана чаклунська служба, покликана надавати государям таємні окультні і магічні послуги, до яких відносили астрологію і чарування.
- Цур мене, цур! - ревно хрестилися на Русі тільки при згадці про чародіїв, але в повсякденному житті все ж вдавалися до їхніх послуг.
Іоанн Васильович IV, прозваний Грозним, дуже цікавився волхованіем. Спеціально по його указу для особистої царської бібліотеки невідомі автори перевели або написали книгу "Повість про чаклування". У ній стверджувалося, що волхвів необхідно спалювати в очисному вогні. Однак Грозний розсудив інакше: як сира земля приймає вогонь блискавки небесної, так і злісного волхва потрібно зраджувати страти, закопуючи по груди в землю, поки з нього не вийде все зле знахарство. Природно, як довго воно повинно виходити, ніхто толком не знав. Менш винних в "ворожінні і чарах" тримали на закінчення в далеких монастирях на покаянні або відправляли на заслання.
Проте, цар наполегливо тримав при собі Бомелій, таємного мага і отруйника. Причому цілком імовірно, що Грозний сам став жертвою отрути: при розтині гробниці Іоанна IV в його останках виявлено відкладення ртуті, як і в його улюбленому синьому скляному кубку, що стояв в саркофазі. Втім, дарма государі довіряли заїжджим іноземцям. Наші волхви виявлялися сильніше, та до того ж були відмінними травниками і "водників". Тепер наука підтвердила важливість і дієвість фітотерапії і можливості "заряджати" воду, змінюючи будова її молекул і надаючи рідини нові, незвичайні властивості.
Вельми показовою є справа 1625 р звинуваченням якогось Якова, переселився в Москву з верхотуру, який вдався до допомоги відомого волхва на прізвисько Козині Ноги. Він умовив чарівника, - або заплатив йому? - щоб винищити свого ворога купця Степанова. І що характерно, владі доніс про змову довідалися про нього іноземець Ларіонов. Отримавши від волхва замовлене зілля, Яків ретельно перемішав його з вином і почастував їм нічого не підозрював купця. Незабаром той забився в судомах, і у нього почалася епілепсія. Став торговець начебто як ні живий ні мертвий. Коли за доносом Ларіонова Якова взяли під варту, той на дибі зізнався у всьому. Тут вже потягнули до відповіді і волхва Козині Ноги.
Чародій зарозуміло відповів дяків, що волхви можуть приготувати з будь-яких підручних засобів зілля, службовці, як зараз би сказали, сильними наркотичними отрутами, вражаючими нервову та ендокринну системи людини. Зілля викликали серйозні дерматіческіе захворювання, тверді пухлини, а то і падучу. Чаклун прекрасно знав, як припинити тортури жертви, але зробити його навідріз відмовився та ще й пригрозив наслати порчу на дяків. Ті у відповідь пригрозили волхва катуванням розпеченим залізом. Тоді він приготував нове зілля, яке дали хворому, і все швидко припинилося. Зі страху перед волхвом його всього лише вислали з міста, зате Якова пороли батогом і заслали на північ, а донощика Ларіонова били батогами, "щоб надалі не кортіло".
Потрібно відзначити, що смертельні отрути волхви використовували вкрай рідко і їх застосування швидше виняток, ніж правило. Володіючи серйозними знаннями в нетрадиційної народній медицині, котрі застосовували, крім фітотерапії, ядолеченіе, гіпнотичний, екстрасенсорне і ряд інших впливів, волхви були здатні вилікувати багато важкі недуги. Однак цим вони, як правило, не займалися.
Чарування в царських палатах
Природно, найцікавіші справи про ворожіння і чаклування стосувалися царського двору. Страх перед волхвами часто просто паралізувала волю царедворців і тримав в заціпенінні всю царську сім'ю. Віра в чаклунство і чарування була у російських монархів, що правили до XVIII століття, настільки сильна, що захист від темних підступів навіть спеціально обмовлялася в крестоцеловальной записах на вірність царям Василь Шуйський і Михайлу Феодоровича Романову. Бояри і "ближні государеві люди" на хресті клялися:
"...не посилаті відунів і відьом на державу хвацько і їх государів на слід не іспортіті, ні знахарством за вітром, ніякого лиха НЕ посилаті і сліду не виніматі ".
При "хресне цілування" та принесення клятви особливо виділені люди ретельно і таємно стежили, хто і з яким виразом обличчя це робив, і потім доносили государю: «Не корчив чи кого нечистий". Особливу увагу при дворі зверталося на те, щоб ворожі підступи ніякими шляхами не проникли в царські тереми, столицю і взагалі на Русь. У царювання Михайла Федоровича Романова в Псков спеціально послали государеву грамоту із суворим забороною закуповувати в Литві хміль! Справа в тому, що спеціально послані за кордон шпигуни-розвідники донесли до Москви про литовських колдуньях, нібито наговорювати на хміль, щоб викликати в Росії морське пошесть.
Неминущий і постійний страх змушував царський двір шукати підступи волхвів і чарування всюди. Вважалося, що наречена першого царя з династії Романових Михайла Федоровича, бояриня Марія Хлопова, була з заздрості зіпсована злими людьми і тому стала страждати падучої. Тут явно проглядається дію зілля волхвів з тільки їм відомих трав, але довести тоді нічого не вдалося, і справа затихла сама собою.
Зате при Олексієві Михайловичу, прозваному Щонайтихішим, створений ним самим таємний політичний розшук вже був на належній висоті для того часу. Наречену царя, красуню Юхима Всеволожську теж винищили через заздрощі видали. Але тут суворе дізнання курирував сам государ. Справа вели з пристрастю і зуміли виявити винного - ним виявився чарівник селянського походження Михайло Іванов, якого допитував сам цар. Знаменно, що за "порчу" государевої нареченої Мишка мав позбутися голови, але його не обезголовили, а відправили під міцною вартою в Кирилов монастир - одну з державних в'язниць того часу. Видно, велика політика виявилася сильнішою за страх перед волхованіем: «Не стерпівши" на дибі, Іванов назвав замовників зілля, а хитрий Олексій, якого цілком можна вважати прабатьком російської розвідки і контррозвідки, отримав убивчий компромат на деякі боярські роди. І хтозна, чи не користувався він згодом таємно чарівницькими зіллям волхва у власних інтересах? У всякому разі, в хроніках середини XVII ст. знайдеться чимало випадків несподіваних і дивних смертей близьких до трону людей.
За царської безпекою від чародійства стежили невсипно. У 1635 р шпигуни донесли, що царська златошвея Антонида Чашніково підкинула в палацовій палаті корінь невідомого призначення. Доповіли цареві, і за його наказом окольничий Стрешнев і дяк Тараканов, не зволікаючи, взяли швачку на дибу! Бідна жінка негайно зізналася, що отримала цей корінець від своєї подруги Таньки, яка обіцяла, що з наклепів від того кореня Антониду чоловік бити перестане. А для государя і його сім'ї ніякого лиха вона не змовлялися.
Стрешнев і Тараканов були розумними людьми, тому швачку пощадили, вигнали з палацу і заслали з чоловіком в Казань, а її подругу з усім сімейством в Чаронда, щоб неповадно було займатися всякою дурницею.
Однак дрібні палацові справи з златошвеямі, сеннимі дівками і іншою нісенітницею меркнуть перед звинуваченням у чаклунстві знаменитого ближнього боярина Артемона Сергійовича Матвєєва. Доброзичливці донесли, що той, закрившись з іноземним доктором Стефаном, читав "чорну книгу" чаклунства і викликав нечистого!
Дивний збіг: донос наспів саме в момент царської немилості до боярину. Анонімний доноситель прекрасно розбирався в чаклування і описував подробиці малювання каббалистических знаків і спалювання сірки. Але як Олексій Михайлович ні боявся волхвів, страх не змусив його пролити кров Матвєєва. Його тільки позбавили боярського сану, конфіскували майно в казну і відправили на заслання, звідки опальний Артемон багато і часто писав царю. Втім, Тишайший був здатний на інтриги: чи не сам він, скориставшись хвилею загального страху перед волхвами, організував донос, щоб поповнити казну і прибрати подалі став непотрібним колишнього соратника багатьох таємних справ?
Петровські реформи буквально перевернули все догори дном в Росії, але страх перед чаклунами виявився на диво живучий. У військовому статуті 1716 р правленном особисто Петром I, прямо сказано:
"Якщо хто з воїнів буде чорнокнижник, змовник рушниці і богохульний чарівник, то карати його шпіцрутенами та укладенням в залозах або спаленням".
Правда, до честі Петра і російського уряду, переслідування волхвів незабаром зовсім припинилися, і страх перед ними нарешті зник. Згодом він поступився місцем дозвільному цікавості освіченої публіки і прозаїчним побутовим потребам нижчих станів, відгомони яких даються взнаки і в наш освічений вік. Не останнім чином, що народження Христа передбачив монах-ворожбит: астролог і педагог, просвещеннейший людина епохи правління батька Петра Першого Олексія Михайловича - Симеон Полоцький.
Симеон Полоцький - церковник і астролог
Серед випускників Києво-Могилянської колегії були освічені уми свого часу. У плеяді тих, кого запам'ятала вибаглива муза Історія було і ім'я ченця Симеона Полоцького - першого вихователя російського самодержця Петра Першого.
На шістнадцятому році правління першого Романова, Михайла Федоровича, в місті Полоцьку народився хлопчик, мирське ім'я якого залишилося невідомим; в російську історію він увійшов за чернечим імені своєму Симеон; відома була його прізвище, - Сітніановіч-Петровський, але в Москві, куди він переїхав в 1664 р, закріпилося за ним прізвисько Полоцький.
До цього він навчався в Києво-Могилевської колегії, якою керував сам київський митрополит, найдосвідченіша людина свого часу, суворо православний мислитель, який навчався проте в декількох європейських університетах, Петро Могила.
Викладацький склад колегії він відбирав особисто, професора він посилав дари для додаткового навчання за кордон, в університети. Саме їм, Петром Могилою, були задумані "Житія святих", написані вже після його смерті іншим випускником Києво-Могилевської колегії Димитрієм Ростовським, і перевидана без змін до сих пір.
Сітніановіч-Петровський ж по закінченні колегії прийняв чернецтво (і ім'я Симеон) і став дидаскалом (тобто вчителем вищих знань) в братській школі в Полоцьку.
При відвідуванні цього міста в 1656 р Олексієм Михайловичем Симеону вдалося особисто піднести царю "Метри" свого твору. До речі, народився він в один рік (1629) з другим на троні Романовим. У тридцять п'ять років він переїхав до Москви, де цар доручив йому навчати молодих под'ячих Таємного наказу в Спаському монастирі. Богословська ерудиція, витончена аргументація, хороша літературна форма його перших книг швидко виділили Полоцького в столичних богословських колах.
За дорученням східних патріархів, що були у Москві у справах Никонівський розколу, Симеон виступав на найважливіших засіданнях собору 1666 р перед царем; в наступному році від імені царя і собору був надрукований і виданий його працю з довгою назвою: "Жезл правління на уряд уявного стада православно-російської церкви, - затвердження у твердження тих, хто вагається у вірі, - покарання у покарання неслухняних овець, - страченого на поразку твердошиїй і хижих вовків, на стадо Христове нападників ", - ось так!
Зараз літературний стиль XVII століття представляється нам химерно-химерним, але, згадаємо, до народження А. С. Пушкіна залишалося ще 132 роки ... А тоді "Жезл" був визнаний собором "з чистого срібла Божого слова", хоча, як відзначали потім , в ньому можна було знайти чимало точок дотику із західними богословськими думками, що вже тоді російським духовенством взагалі-то аж ніяк не схвалювалося.
З 1667 року на Симеона Полоцького було покладено виховання царських дітей. На той час в сім'ї Олексія Михайловича було шестеро дітей від першої дружини, Марії Милославської. Дітей він не тільки виховував, а й написав для них кілька книг, від збірки віршів "Вертоград" до, ймовірно, першою в Росії Біблії для дітей під назвою "Житіє і вчення Христа Господа і Бога нашого".
Він навчав царських дітей і початків астрології. Наведемо тут його чотиривірш "Зірка", - про те, як слід розуміти вплив небесних світил на людину:
Зірки у людях волі не ушкоджують,
Тільки страстмі плоті щось схиляють,
Тим же на зірки провини несть возлагаті,
Єгда хто зло якесь звичайний деят.
Як видно, цілком узгоджується з відомими астрологічними заповідями: зірки схиляють, але не зобов'язують; розумний управляє своїми зірками, дурень посилається на них.
Найголовнішим працею його життя стала книга "Вінець віри Кафолична" (тобто вселенська), - де він виклав всю суму знань, якою оволодів від Петра Могили і потім школи в Полоцьку до свого дуже широкого кола читання і, звичайно, власних роздумів.
Після смерті Марії Милославської цар Олексій одружився на Hаталья Кирилівні Hаришкіной. В один з днів серпня 1671 Симеон Полоцький у великому хвилюванні повідомив государю те, що вдалося прочитати йому "по небесним картками" (гороскопам) царя і цариці: в утробі цариці Наталії Кирилівни Зачавсь вчора "великий государ", народження якого має відбутися 30 травня 1672 р!
Він же відразу і запропонував назвати майбутнього немовляти Петром. Незабаром вагітність цариці дійсно виявилася і, виявилося, термін пологів астролог назвав точно: 30 мая 1672 року після важких пологів на світ з'явився немовля чоловічої статі, - Петро I. Полоцький був наданий оксамитом, собольими хутром, скарбницею. На хрестини столі йому подали: "чотири голови цукру вагою по три фунти кожна, два блюда цукрів візерункових по півфунта, цукрів-льодяників і цукерок, і ягід вишневих, і багато, та з Ситнаго двору смугу кавунову, та іншу динну ..."
В останні роки життя він продовжував виховувати царських дітей. Помер Симеон Полоцький в 1680 р, у віці трохи за п'ятдесят. Ну а немовля Петро став рости, і вже в підлітковому віці, після смерті царював шість років (30.1.1676 - 27.4.1682 рр.) Федора Олексійовича, свого зведеного брата, став четвертим в династії Романових царем і третім самодержцем, - так як царська влада першого Романова була ще обмежена низкою умов Земського Собору 1613 р
поклоніння волхвів
Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, прийшли в Єрусалим волхви зі сходу і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зорю Його на сході і прийшли поклонитися Ему.§ Почувши це, Ірод цар стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? § Вони ж сказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський. § Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. § Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зоря, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. § бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи, і, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю, і, пав, поклонились Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну. А вві сні одкровення не повертатися до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до країни свою.
(Мф. 2: 1-12)
Ким же були волхви і що вони подарували немовляті Ісусу?
Вперше волхвів докладно говорить Геродот в першій книзі "Історії". Він їх називає магами і вважає одним з племен мідян. При перською дворі вони виконували жрецькі функції - були астрологами і тлумачів снів. Волхви були священиками Мітри - культу, широко поширився в Римській імперії в епоху раннього християнства.
Матвій каже, що волхви прийшли "зі сходу", але не уточнює, звідки саме.Юстин Мученик, Єпіфаній, Тертуліан вважали, що волхви прийшли з Аравії; Іоанн Златоуст і Василь Великий, що з Персії, а Августин вважав, чтоіз халдеї. У всякому разі ясно, що це не іудеї і що їх країна (або країни) лежить на схід від Палестини.
У пам'ятках візантійського мистецтва волхви постають прибули з однієї країни. До такого висновку природно приходиш, бачачи їх схожість з точки зору національного типу і костюмів. Але поступово запанувала думка, що волхви прийшли з різних країн. Західне мистецтво, черпає свої образи з "Золотий легенди" Якова Воррагінского, засвоїло погляд на волхвів як на представників різних національностей. Цей же літературний пам'ятник затвердив думку, що батьківщиною волхвів були Персія, Аравія і Ефіопія.
Євангеліє не називає з'явилися до немовляти волхвів, але перераховує їх дари - золото, ладан і смирна. Число дарів спонукало древніх авторів вважати, що стільки ж було і дарувальників, тобто три. До IX ст. утвердилися прийняті з тих пір імена волхвів - Мельхіор (старший), Балтазар (середній), Каспар (молодший). Зустрічається, проте, інше співвідношення: старший Каспар (або Яспір), середній - Балтазар (він може зображуватися негром), молодший - Мельхіор. В епоху середньовіччя вони стали символізувати три відомі тоді частини світу: Європу, Азію та Африку, і молодший - Каспар часто зображувався негром.
У настінного живопису римських катакомб, а також на візантійських мозаїках волхви постають в типовому мітраістском одязі і в характерних так званих фригійських шапках. У західному мистецтві середньовіччя і Відродження ми частіше зустрічаємо волхвів, які є в обличчі царів. Згадка про волхвів як царях мається на псалмі 71:
"Царі Таршішу та островів дадуть дари, царі Аравії і Сави принесуть дари, і поклоняться йому всі царі".
Не тільки будь-який вік (старий, зрілий чоловік і отрок), але і всі царі світу прийшли поклонитися Христу. Ця тема була особливо популярна в Європі в церковному мистецтві, оскільки стверджувала перевагу небесної влади (церкви) над земною (монархією).
До речі, перераховані в цьому псалмі чотири країни, звідки прийшли волхви, були підставою для зображення в ранньому християнському мистецтві НЕ трьох, а чотирьох волхвів. Зустрічається також зображення їх числом шість і навіть дванадцять.
Символіка дарів волхвів була розроблена Бідою Високоповажний (бл. 673 - 735), хоча про певний символічному значенні дарів волхвів говорив уже Тертуліан: "І ті ладан, смирна і золото, які маги принесли до колиски Господа, означали як би завершення священнодійств і мирської слави , які повинен був припинити Христос ". Символіка дарів - прийнята і підтверджена в "Золотий легендою" - така: ладан - визнання божественності Христа; золото - знак поваги до царства Христову; смирна (миро), вживається при бальзамуванні, - пророцтво смерті Христа. Іншими словами, ладан - дар Бога, золото - царя, смирна - людині.
Чотири канонічних свідоцтва
народження Ісуса
У Матвія про поклоніння волхвів сказано безпосередньо за розповіддю про народження Христа. За традицією, акт поклоніння волхвів вважається заключним акордом різдвяного циклу сюжетів - народження Ісуса Христа, благовістя пастухів, поклоніння пастухів, обрізання немовлят і наречення його ім'ям Ісус, подання Господа в храмі. І нерідко воно зображується в поєднанні з іншими різдвяними темами чи характерними ознаками Різдва - печера, віл і осел, ясла і ін. Але якщо поклоніння волхвів відбулося відразу по народженні Христа, то не залишається часу для подій, описаних Лукою, - всього того, що відбулося в храмі на сороковий день після народження немовляти. Оскільки відразу за поклоніння волхвів сталося побиття немовлят у Віфлеємі і втеча Святого сімейства в Єгипет.
До сих пір виклад подій дитинства Христа йшло з Євангелія від Луки. У сюжеті з волхвами вперше виникає необхідність заповнити відсутні в Луки епізоди розповіддю іншого євангеліста - Матвія. З такою необхідністю звести різні джерела з метою відтворити пов'язану послідовність подій життя Христа дослідники стикаються безперервно. Тому всі чотири Євангелія слід розглядати як оповідання, взаємно один одного доповнюють. Складність полягає і в уточненні хронологічного порядку подій.
Коли з'явилися волхви на уклін немовляті?
У пам'ятках християнського мистецтва - і візантійського, і російського, і західного - Поклоніння волхвів зображується то разом з Різдвом Ісуса Христа, то окремо. Як у візантійському, так і в західному мистецтві печерна обстановка Різдва іноді зникає, а іноді залишається. А дитина з'являється у віці двох-трьох років. Діва Марія може сидіти на троні, а немовля - у неї на колінах з благословляє жестом або з сувоєм в руках. В такому випадку важко пояснити, яким чином обставини Різдва присутні в сюжеті, відділеному від нього двома роками або навіть ще більшим терміном. Поєднуючи Різдво з Поклонінням волхвів, художники повинно бути вважали, що ці дві події слідували незабаром одне за одним, коли Святе сімейство перебувало ще в печері. Але вони зовсім ігнорували питання часу, коли Поклоніння волхвів як окремий самостійний акт - вже з дорослішим дитиною - поміщали в печері. Можливо, іконографічний матеріал відображає ту невизначеність у вирішенні проблеми хронології, яка існувала в давніх переказах.
Пізніші тлумачення церковних ієрархів ...
Одні ранньохристиянські автори стверджують, що поклоніння волхвів відбулося відразу слідом за народженням Ісуса.
Юстин Мученик каже: "Негайно по народженні Його, волхви з Аравії прийшли поклонитися Йому, зайшли перш до Ірода, царював тоді у вашій землі" (Розмова з Трифоном, 77).
Іоанн Златоуст вважає, що зірка і зовсім з'явилася волхвам задовго до народження Христа: "Волхви ні при пологах Матері були, ні часу, коли народила, не знали, а тому не мали і підстави укладати про майбутнє за течією зірок. Навпаки, задовго до народження, побачивши зірку, яка з'явилася в їхній землі, вони йдуть дивитися Родівшагося "(Тлумачення на святого Матвія Євангеліста, 63).
Протоєвангеліє Якова прямо пов'язує поклоніння волхвів з перебуванням Діви Марії з немовлям в печері, тобто говорить про поклоніння волхвів новонародженому. "І пішли маги. І зірка, яку вони бачили на сході, йшла перед ними, аж поки прибули вони до печери, і зупинилися перед входом до печери. І побачили там Дитятко з матір'ю Марією".
Інші древні автори, як, наприклад, Євсевій Памфіл, вважають, що поклоніння волхвів відбулося приблизно на другому році життя Христа. Те ж думка висловлена в Євангелії Псевдо-Матвія. У тексті Матвія говориться, що поклоніння волхвів відбулося в будинку, а не в печері, проте немає ніяких підстав вважати, що Святе сімейство ще довго після народження Христа залишалося в печері.
... І наукових дослідників
"Точний порядок подій, що відбулися до повернення Святого сімейства в Назарет, - констатує в" Життя Ісуса Христа "Ф. Фаррар, - може бути тільки предметом невпевнених ворожінь. Обрізання було скоєно у восьмий день по народженні (Лк. 1:59; 2: 21); очищення через тридцять три дні після обрізання (Лев. 12: 4); поклоніння волхвів було, "коли Ісус народився у Вифлеємі" (Мф. 2: 1), і втеча в Єгипет негайно після звільнення їх. Припущення, що повернення з Єгипту було раніше принесення в храм, хоча і не неможливе, здається вкрай неймовірним. Не кажучи вже про те, що така відстрочка була б порушенням (хоча і за потребою) Моїсеєва закону, вона змушує припускати, що очищення було відстрочено надовго, а це коштує у видимому протиріччі з двічі повторенням виразом святого Луки (2:22, 39), або що сорока днів було достатньо для прибуття волхвів з "сходу", для втечі в Єгипет і повернення з нього ...
Найімовірніше припустити, що втеча в Єгипет і обставини, що призвели до нього, здійснилися тільки вже після принесення в храм. Тому протягом сорока днів Святе сімейство перебувало в світі і невідомості в тому місті, який пов'язаний був зі стількома чудовими подіями і освячений такими дорогими для нього як сімейними, так і народними переказами ".
Щоб завершити огляд думок з цього питання, наведемо судження Д. І. Прозоровського, багато займався проблемами хронології: "Якщо стародавні письменники приурочили прихід волхвів до самого народження Спасителя, то це для нас ще не обов'язково, тому що письменники не мали на увазі історичної розробки питання. Я уявляю собі питання про волхвів в наступному вигляді. Йосип прибув до Віфлеєму дуже пізно, коли всі житлові приміщення були вже зайняті, і він по необхідності повинен був поміститися в вертепі; народився скоро по тому Спаситель був покладений в ясла, свідками чого були одні тільки пастирі ".
Уже в далекій давнині день народження Спасителя остаточно визначено 25 грудня; в восьмий після того дня належало зробити обрізання, яке і скоєно у Віфлеємі цілком спокійно, чого не сталося б, якби в цей проміжок часу волхви відвідали Віфлеєму. У сороковий день по народженні Спасителя слід було Йосипу і Марії з'явитися в Єрусалимський храм для звершення встановленого законом обряду, і обов'язок ця відправлена була знову абсолютно спокійно, тому що в цей час народився цар юдейський ще не був на очах у Ірода, так що Йосипу нічого не перешкоджало повернутися до Віфлеєму й там готуватися до від'їзду в Назарет.
Реакція царя Ірода, побиття немовлят і смерть царя
Незабаром після того Ірод захворів, і в цей час з'явилися в Єрусалим волхви, обурили своїми запитаннями про новонародженого царя іудейському і без того люту душу Ірода, який про Віфлеєм, як місце народження позовом, дізнався тільки від учених іудейських, що вказали на Віфлеєм згідно з пророцтвом Михея . Ірод розлютиться ще більше, коли побачив себе обдуреним з боку волхвів, які не донесли йому про позовом і віддалився в свої країни іншим шляхом. Злість Ірода не знала заходи, і діти Вифлеємський були винищені. За свідченням Йосипа Флавія, Ірод помер після місячного затемнення, який стався напередодні єврейського весняного посту, а по обчисленню відомого астронома Лаланда, затемнення це сталося в ніч з 12 на 13 березня четвертого року до початку християнської ери, отже, тоді був пост Естер, буває в 13-й день місяця Адара. Отже, волхви ходили до Віфлеєму після 40-го дня після народження Ісуса і поклонялися йому "в оселю", в кімнаті, в квартирі, а не в вертепі, і саме перш згаданого місячного затемнення ". Тут залишається без вирішення питання про можливі переміщеннях Святого сімейства між подіями сорокового дня - коли, зробивши обряд очищення в Єрусалимському храмі, воно вирушило в Назарет, і втечею в Єгипет з Віфлеєму - як що не впливає прямо на іконографію Поклоніння волхвів, хоча важливий з точки зору хронології подій.
Отже, можна констатувати, що включення в сюжет Поклоніння волхвів характерних особливостей, властивих сюжету Різдво Ісуса Христа, з історичної точки зору є анахронізмом. Але необхідно враховувати, що художники, як правило, стоять ближче до народними уявленнями (а згідно з ними поклоніння волхвів відбулося безпосередньо після народження Ісуса), ніж до історико-богословського тлумачення тексту, що є програмою для них. І тому злилися воєдино барвисті феєрії з полотен великих майстрів і стало миру істинно народне радість Різдва, і "царі світу", як і "віфлеємська зірка" про яку ми поговоримо окремо, зайняли на ньому своє гідне місце!
|