: Втілення и крах ідеалу Соборної України
Iдея Соборності генетично закладами в українцях з давніх-давен. Від часів феодального дроблення Київської Русі вона стала однією Із Запорука Збереження Нашої державності та національного самоусвідомлення. У найважчі часи национальной історії Кращі сини України-Русі озброюваліся нею для Боротьба з ворогами. Сама ж ідея соборності немісліма без Ідеї державності, без національного поступу. Кращі провідники України - Володимир Великий и Ярослав Мудрий, Володимир Мономах и Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич и Данило Галицький, Богдан Хмельницький и Іван Виговський, Петро Дорошенко и Іван Мазепа в Різні часи й за різніх історічніх обставинних намагались втілюваті ее в життя. После Втрата державної самостійності та ознака державної организации Україною, в нашому Народі Ніколи загасало ватра надії на Відновлення державотворчого життя и Відчуття належності до Великої соборніцької та єдінокровної нації.
Даже будучи поділенімі между кількома чужині державами українці всегда вірілі и сподіваліся на національне об'єднання. Кращі з нас боролися й жертвувалі життям за Здійснення ціх мрій та сподівань. После більш як століття по ліквідації Гетьманщини український народ БУВ поділеній между двома імперіямі - Австро-Угорська та російською.
Революційний 1917 рік в России змів царат, и українці поряд з іншімі народами получил історичний шанс відновіті Власний державність. На теренах Наддніпрянщіні постала Українська Народна Республіка, яка Вже следующего (1918) року IV Універсалом Центральної Ради и на світових переговорах в Бересті з країнамі Четверного блоку твердо заявила про соборніцьку перспективу своєї державної політики. Українська Держава, что напрікінці квітня 1918 р. змінила УНР, у форме гетьманату оголосіла Соборність Історично-етнографічніх земель офіційнім курсом державотворчого поступу. Соборніцька концепція Гетьмана П. Скоропадського ставила за мету и булу спрямована на об'єднання в єдіній Українській Державі Бессарабії, Прідністров'я, Берестейщини, Гомельщини, Стародубщини, Курщини, Білгородщіні, Рільщіні, Донщини, Кубані, Криму, Холмщини, Карпатської України, Буковини , Підляшшя, Східної Галичини.
Національно-визвольний рух набирав потуги и на західноукраїнськіх землях. Революція 1918 р. в Австро-Угорщині посил надії українців Наддністров'я на здобуття права власного самовизначення, а факт Існування державності на Великій Україні надававши Їм упевненості в немінучості об'єднання нації в єдіній Українській Соборній Самостійній Державі.
6 жовтня 1918 р. на урочистих відкрітті Державного Українського університету в Києві велике враження на прісутніх справила коротка промова представника західноукраїнськіх земель, члена австрійського парламенту д-ра Л. Цегельського, Який зокрема виголос: «переповнення моє серце почуттям радості и тріумфу! Сьогодні покладено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилися до європейської культури, и це прілучення є найкращими Запорука, что Україна НЕ загине. Я вірю, я Певень в тому, что ві, браття, прігорнете й нас, галичан, до себе ... ». Злука двох частин одного народу закономірно мусіла настати, ее Передчуття Вже віяло у повітрі.
Тім годиною, 18 жовтня 1918 р. у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка взяла у свои руки провід національно-визвольного руху в західно-українських землях. Следующего дня (19 жовтня) вона проголосила, что Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, Які «творять цілісну українську теріторію, уконстітуйовуються ... як Українська держава».
1 листопада 1918 р. у Львові перемогла Збройних повстання, внаслідок которого заступник Урядового намісніка Галичини та Делегація УНРади підпісалі акт про передачу Останній всієї повнотіла власти. З листопада 1918 р. на 10-тісячній українській маніфестації в Чернівцях УНРаді Було передано всю повнотіла власти на Буковіні. Листопадовий чин, цею Державотворчий переворот на наших західніх землях, змобілізував и об'єднав та згармонізував Галицьких українців, тобто всі їхні партии, в одну українську державницький громаду, чого нельзя Було Ніяк довершіті на Великій Україні. Українці Галичини Одразу ж заявили про Намір творити національну державність и інкорпоруватіся у єдину Соборну структуру з Гетьманатом, Який існував тоді на Великій Україні. Перші листівки учасников Листопадового чину заявляли про проголошення на західніх землях «Української Держави», Аджея самє таку офіційну Назву мала Гетьманська держава по обидвоє бережи Дніпра зі столицею в Києві. Проти перебіг зовнішніх військово-політічніх обставинних и внутрішньої соціально-Політичної ситуации кардинально змінілі шлях об'єднавчіх тенденцій и намірів усіх суб'єктів тогочасного українського політікуму.
Тім годиною на Наддніпрянщіні радикальна соціалістична опозиція готувалася до повалення гетьманату П. Скоропадського. 5 листопада УНРада Віслав у Київ двох представителей (Й. Назарука и М. Шухевича), щоб Встановити контакт з Гетьманська УРЯДОМ и візначітіся относительно якнайшвідшого об'єднання західноукраїнськіх земель з Наддніпрянською Україною.
6 листопада 1918 р. Й. Назарук та М. Шухевич були прійняті Гетьманом П. Скоропадського. Делегати просили в голови Української Держави допомоги у протістоянні полякам. Уряд Гетьмана, согласно з Бюджетним зведення, віділів з Державної Скарбниці графа ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ ВИДАТКІВ у допомогу Західній Українській Республіці 6 млн крб., Кілька вагонів одягу, взуття, оружия, цукри, 10 млн австрійськіх крон. Кроме того, нелегально в Розпорядження Української Галицької армії (УГА) Було Надано летунську сотню, а такоже перейти кордон на допомогу ЗУНР Було предложено й корпусу Січових Стрільців. Проти останні відмовіліся дива в обороні своих земляків, Позаяк Вже були втягнуті у підготовку протігетьманського заколоту8. Втім, на тій годину, зважаючі на зміну зовнішньополітічної ситуации вокруг України Взагалі и гетьманату зокрема, а такоже обострения соціально-Політичної БОРОТЬБИ Всередині країни, офіційний Київ за тих умов НЕ МІГ дозволіті Собі легально Прийняти Західну Україну в лоно єдиної державності.
В один и тієї самий день - 13 листопада 1918 р. - посталі и Діректорія, и нова держава - Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). В цей час становище ЗУНР Почаїв погіршуватіся. Під лещат поляків УНРада (законодавчий орган) и Державний Секретаріат (уряд) ЗУНР переїхалі зі Львова до Тернополя, а потім - до Станіслава. Незважаючі на складне становище обох Нових національніх державних Утворення, їхнє керівництво Опис продовжувало дело об'єднання України. Провідна роля у Цій історичній делу належала діячам Наддністрянської України. Розуміючи, что возз'єднання могло реалізуватіся только на ґрунтовних правових засадах, Державний Секретаріат ЗУНР вироби проект попередня договором и направивши до Діректорії, яка перебувала в тій годину у Фастові, делегацію (Д. Левицького и Л. Цегельського). После докладного Обговорення цього проекту Діректорія и Делегація ЗУНР 1 грудня 1918 р. підпісалі Передвступній договір, в якому говорилося: «Західноукраїнська Народня Республіка заявляє ЦІМ непохитно Намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською народних республікою, значить, заявляє свой Намір перестаті існуваті як окрема держава, а натомість Войти з усію своєю теріторією и населення як складових частина державної цілісності в Українську народні Республіку ... Уряду обох Республік уважають себе зобов'язання сю державну Злуки можливо в найкоротшім часі перевести в діло, щоб обі держави утворілі действительно одну неподільну державну одиниць ... ». Від імені Діректорії цею договір підпісалі В. Винниченка, О. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра, а від імені правительства ЗУНР - Л. Цегельський и Д. Левицький. При цьом Належить зауважіті, что ЗУНР зберігала за собою права «теріторіальної автономії, котрої межі означити в Хвилі реализации злуки обох республік в одну державну цілість окрема Спільна комісія за ратіфікацією ее РІШЕНЬ компетентним урядовим ДЕРЖАВНИЙ органами обох Республік. Тоді, - як акцентував В. Винниченко, - такоже Установлені будут условіні злуки обох Держав ».
ПЕРЕДВСТУПНІЙ ДОГОВІР,
висновків дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові
между русски народних республікою
й Західно-Українською народних республікою
про маючий наступіті Злуки обох українських держав
в одну державну одиниць
1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє ЦІМ непохитно Намір злитися у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською народних республікою - значить заявляє свой Намір перестаті істнуваті як окрема держава, а натомісць Войти з усією теріторією й населенням, як складового частина державної цілості, в українську народні Республіку.
2. Українська Народня Республіка заявляє ЦІМ рівнож свой непохітній Намір злитися у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українською народних республікою - значить заявляє свой Намір Прийняти всю теріторію й населення Західно-Української народньої Республики, як складового часть державної цілості, в Українську народні Республіку .
3. Уряду обох Республік уважають зв'язаними повіщімі заявив, то значить: уважають себе посполу зобов'язання Цю державну Злуки можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, Щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворілі действительно одну неподільну державну одиниць.
4. Західно-Українська Народня Республіка з Огляду на вітворені історічнімі обставинні, окремий правних інстітуціямі та культурними й соціальнімі ріжніцямі окремішності життя на життя без территории й ее населення, як будучій части неподільної Української народньої Республики, дістає теріторіяльну автономію, которої Межі означити у Хвилі реализации злуки обох Республік в одну державну цілість окрема Спільна комісія за ратіфікацію ее РІШЕНЬ Компетентними законодатнімі й урядові ДЕРЖАВНИЙ органами обох Республік. Тоді такоже Установлені будут детальні условіні злуки обох держав.
5. Договір цею, списань у двох u1087 прімірніках, як двох окремий орігіналах, призначення по одному для урядів кожної з обох держав, может буті опублікованій за Згідно обох урядів, Т.Є. Діректорії Української народньої Республики й Заради ДЕРЖАВНИЙ Секретарів Західно-Української народньої Республики.
Діректорія Української народньої Республики:
В. Винниченко
П. Андрієвський
Ф. Швець
С. Петлюра,
Отаман Укр [аїнськіх] Республіканськіх войск
Повновласнікі Заради ДЕРЖАВНИЙ Секретарів
Західно-Української народньої Республики:
д-р Льонгін Цегельський
д-р Дмитро Левицький
14 грудня 1918 р. Гетьман П. Скоропадський зрікся влади, а Вже 19 грудня 1918 р. до Києва урочистих в'їхала Діректорія. На історичній Арені знов булу відновлена Українська Народна Республіка. З тієї ж БІК Збруча, 3 січня 1919 р. на Сесії УНРади у Станіславі Було Прийнято ухвалу «Про Злуки Західноукраїнської народньої Республики з Українською народних республікою» «дну, одноцільну, суверенну народних Республіку» тобто ратіфіковано Фастівську догоду від 1 грудня 1918 р. Про цею факт державний секретар ЗУНР Д. Вітовській Негайно сообщил керівництво Опис УНР: «До Головного Отамана Українського Республіканського війська С. Петлюри. Київ. Із Станіславова. 3/1. Українська Національна Рада Західно-Української народньої Республики на засіданні дня 3-го січня одноголосно ухвалено й урочисто проголосила прілучення своєї территории до Української народньої Республики в одну одноцільну Українську народні Республіку. Хай злука, спаяна спільною пролитою кров'ю обох бувших Республік, довершити мрію и щастя РОбочий українського народу ». На тому ж таки засіданні УНРади Було такоже звертаючись делегацію у кількості 65 чоловік на чолі з Л. Бачинський. Делегація, складена з представителей Галичини, Буковини и Закарпаття, прібула до Києва 16 січня и взяла участь у спільніх засіданнях Діректорії и Заради Народних Міністрів УНР.
11 січня 1919 р.газети опублікувалі офіційне Звернення голів усіх гілок влади ЗУНР до Діректорії УНР з увідомленням про ратіфікацію Західною Україною фастівськіх домовленностей:
ДО СВІТЛОЇ ДІРЕКТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ народньої РЕСПУБЛІКИ У КИЄВІ
Президія Национальной Заради и Рада ДЕРЖАВНИЙ Секретарів Західно-Української народньої Республики ма ють честь подати отсим до відома Світлої Діректорії и Уряду Української народньої Республики, что Українська Національна Рада, яко Найвищий законодатній орган Західно-Української Народної Республики, на торжественнім засіданню в Станіславові, дня 3 січня 1919 року, одноголосно рішіла, что слідує:
Українська Національна Рада, віконуючі право самовизначення Українського Народу, проголошує урочисто з'єднання з нінішнім днєм Західно-Української народньої Республики з Українською народних республікою в одну одноцільну, суверенну народних Республіку.
Зміряючі до Найскорше переведення цеї злуки, Українська Національна Рада Затверджує передвступній договір между Західно-Українською народних республікою и по-русски народних республікою дня 1 грудня 1918 року у Хвастові та поручає Державному Секретаріятові Негайно розпочаті переговори з Київським урядом для офіназлізовання договору про Злуки.
До першої години, коли зберуться Установчі Збори об'єднаної Республики, законодатну владу на территории бувшої Західно-Української народньої Республики Виконує Українська Національна Рада.
До того самого часу Цивільну и військову адміністрацію на згаданій территории веде Державний Секретаріят, установлений Українською Національною Радою як ее виконавчий орган. Підпісані Президія Української Национальной Заради та Рада ДЕРЖАВНИЙ Секретарів подаються се до відома Верховної Української народньої Республики через окрему урочисто депутацію, зложення з представителей усіх державних чінніків и усіх кругів населення Західно-Української народньої Республики, а заразом вісілають окрему комісію, что має з урядом Української народньої Республики Войти в блізчі переговори что до способу зреалізовання вищє Наведеної ухвала.
Станіслав, дня 16 січня 1919 року.
За презідію Української Национальной Заради:
Доктор Лев Бачинський,
Доктор Стефан Левицький
За Раду ДЕРЖАВНИЙ Секретарів:
Доктор Ізідор Голубович, Президент
Доктор Льонгін Цегельський,
Державний Секретар и управитель закордонний справ
В цьом контексті слід вказаті й ще на один важливий момент, про Який зазвічай забувають наші Сучасники. Ідея соборності українських земель охопіла у ті часи НЕ лишь Велику Україну и Терен власне ЗУНР (Галичину, Лемківщіну, Підляшшя, Буковину, Прикарпаття, Західне Поділля ТОЩО), но й Закарпаття. 21 січня 1919 р. у Хусті 420 делегатів всенародного Зборів українців Закарпаття (т. зв. Угорської Русі) ухвали «з'єдіненнє ... з Соборною Україною» и просили, «Щоби українське військо обсадити комітаті, заселені українцями». Проти таке легітімне и правове решение НЕ Було втілено в життя, Позаяк невдовзі Іноземні (Чеські та румунські) війська окупувавши теріторію Закарпаття. Прінагідно нагадаємо, что румунські війська ще до кінця листопада 1918 р. здійснілі окупацію українських Буковини та Бессарабії. Приводом до інтервенції послужили ОКРЕМІ статті Версальської та Сен-Жерменської мирних Угод между Антанти и Центральними державами, відповідно до якіх західноукраїнські землі передавалися на автономних засадах тім національнім державами, Які утворіліся на терені колішньої Австро-Угорської імперії.
Ухвала всенародного ЗБОРІВ
Угорська УКРАЇНЦІВ
21 січня 1919 року
1. Всенародні Збори угорських українців з дня 21 січня 1 919 ухвалюють з'єдіненнє комітатів: Мараморош, Угоча, Берег, Унг, Земплін, Шаріш, Спіж и Абауйторпа з Соборною Україною, просячі, Щоби нова держава при Виконання сеї злуки узглядніла окреміше положеннє угорських Українців .
Всенародні Збори заявляють, что український нарід Угорщини НЕ прізнає «десятого закону» про «Руську Країну», даного в Будапешті в 1918 р., Бо ухвалено его без Волі народу и без его заступніцтва. 2. Відповідно до сього решение Збори постановляють, что український нарід НЕ вишла своих послів до угорського парламенту. 3. Всенародні Збори просять, Щоби українське військо обсадити комітаті, заселені українцями, и Щоби заосмотріло населеннє, Пожалуйста живе в Важкий обставинних поживитися.
4. Всенародні Збори вітають всі візволені народи Австро-Угорщини: Чехо-Словаків, Південно-Слов'ян, Румунів, Поляків и Німців. 5. Збори вітають мадярське народне уряд, Пожалуйста, стоячих на демократичних засадах, визнало право самовизначення народів и не уживаються ніякіх насильств проти політічного організуванія українського народу і проти вісловлення его правдівої Волі.
6. Збори вісловляють подяку всім державам Антанти и їх союзникам, что боронили демократичний дух и вибороли пригнобленими народами свободу, та просять, Щоби смороду допомогли здійсніті Постанову всенародного Зборів.
7. Всенародні Збори вібірають для ведення справ українського народу Центральну Народну Раду зі 100 Членів и дають їй повновласть заступаті угорських Українців усе и всюди, де сього буде нужно перед усіма народами, и сделать все, что шкірного годині в. інтересі українського народу уважає за потрібне.
22-24 січня 1919 р. за сценарієм І. Огієнка у Києві відбуліся всенародні свята з нагоди річниці IV Універсалу УНР и народження Соборної України. З цього приводу Діректорія бачила Універсал, у якому говорилося: «Від ніні воєдино зліваються століттямі відірвані одна від одної части єдиної України - Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) i Наддніпрянська Велика Україна ...» представник від ЗУНР на святі були: Л. Бачинський, Л. Цегельський та С. Вітвіцькій.
Ідея соборності українських земель стала дійсністю.
22 січня 1919 р. про 12 годіні у Києві на Софіївському майдані у святковій обстановці (день БУВ Оголошення неробочий) відбулася Урочиста церемонія Злуки. У прісутності багатьох тисяч людей Л. Цегельський зачитав ухвалу УНРади від 3 січня, а священик П. Корсунський оголосів Універсал Діректорії:
УНІВЕРСАЛ
ДІРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ
народньої РЕСПУБЛІКИ
Іменем Української народньої Республики Діректорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі Нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української народньої Республики, як віразнік Волі всех украинцев бувшої Австро-Угорської імперії и як Найвищий їх законодавчий Чинник, урочисто проголосила Злуки Західної Української народньої Республики з Наддніпрянською народних республікою - в одноцільну, суверенних народних Республіку. Вітаючі з великою радістю цею історичний крок західніх братів наших, Діректорія Української народньої Республики ухвалено тую Злуки Прийняти и здійсніті на условиях, Які зазначені в постанові Західної Української народньої Республики від 3-го січня 1919 року. Од ніні воєдино зліваються століттям одірвані одна від одної части єдиної України - Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) i Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснілісь віковічні мрії, Якими жили и за Які вмирали Кращі сини України.
Од ніні є єдина незалежна Українська Народня Республіка.
Од ніні народ Український, визволення могутнім Порив своих Власний сил, має змогу об'єднанімі дружнімі зусилля всех своих Синів будуваті нероздільну, самостійну Державу Українську на благо и щастя Всього ее трудового люду.
22 січня 1919 року, у м. Кіїві.
Голова Діректорії:
Володимир Винниченко
члени:
Симон Петлюра
Панас Андрієвський
Андрій Макаренко
Федір Швець
23 січня у столице почав роботу Конгрес трудового народу України, Який Відкрився з оголошення тих самих документів. Конгрес одноголосно ратіфікував Універсал Діректорії. 28 січня 1918 р. в Універсалі Трудового Конгресу України до українського народу з цього приводу, зокрема, позначають: «Вся вища влада на Україні, на годину перерви ЗАСіДАНЬ Трудового Конгресу, має належати Діректорії, котра доповнюється представником од Наддністрянської України (Галичини, Буковини и Угорської України), акт з'єднання з якою Затверджено на першім засіданні Конгресу 24 сього січня ».
До складу Діректорії Було введено голову УНРади Євгена Петрушевича. После об'єднання ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗО УНР), а золотий лев на Блакитному тлі як герб ЗУНР поступівся трізубові. Було вірішено, что Декларацію про Злуки малі затвердіті Установчі збори, Які передбачало склікаті найближче годиною з территории всієї України. До того часу ЗО УНР Залишайся при Власний законодавчий и адміністративно-виконавчих органах влади - УНРаді й Державному Секретаріаті. Було ПОГОДЖЕНО військове командування на фронтах, введено спільну валюту, створене окреме Міністерство для справ ЗО УНР, а такоже звертаючись спільну делегацію на Паризька мирних конференцію.
Навесні, 30 березня 1919 р. відбулася нотіфікація об'єднання офіційною делегацією Соборної УНР послам усіх держав, что були акредітовані у Відні.
Однако об'єднання УНР и ЗУНР в одну державу через ряд обставинних НЕ Було тоді доведено до логічного завершення. Юридичний и правосильною акт злуки по факту доконали не означає проти реального злиттів двох суб'єктів догоди в єдину державну структуру. Не стала Соборна УНР после злуки ані унітарнім Державним Утворення, ані федеративного. ЗУНР зберегла за собою Власні органи законодавчої та віконавчої влади з чітко окресленості ОБСЯГИ и направлений їхніх повноважень. Влада Діректорії й надалі обмежувалася теріторією на Схід від річки Збруч. Кожне з державних Утворення продовжувало розпоряджатіся Власний військамі, Дії якіх, щоправда Певна чином співкоордінуваліся Обом командуваннямі и УРЯДУ. Кроме того, де-юре залишкової решение про зазначеним державне злиттів малі Прийняти загальноукраїнські Установчі Збори. Отже, ЦІ две національні українські формації Складанний, швидше, конфедеративні державне об'єднання, что Було обумовлено як об'єктивними, так и суб'єктівнімі тогочасної причинами. Головна з них - скрутне становище, в якому Незабаром опінію Діректорія УНР та ее уряд, Які змушені були під натиском більшовицьких войск Залишити почти всю теріторію України.
Чи не Менш трагічною виявило і доля ЗУНР. 19 березня 1919 р. польське військо, підсілене Завдяк Антанті армією Галлера, розпочало наступ на Львів, а 24 травня новий наступ поляків з теренів Буковини підтрімалі війська Румунії. УГА змушена булу відступіті до Кам'янця-Подільського, куди відкочуваліся й війська Діректорії. Уряд ЗО УНР в ціх Важко обставинних Надав Презідентові Є. Петрушевичу Надзвичайні повноваження, проголосують его Диктатором. З свого боку С. Петлюра нікому НЕ Бажана поступат своєю властью. За ціх умів поглібіліся Незгода между Уряду УНР и ЗО УНР: для первого головного небезпеки були денікінці та більшовікі, для іншого - поляки и румун.
Некомпетентність Головного Отамана и его Прагнення одноосібного керівніцтва прізвелі до Вибух кількох антіпетлюрівськіх заколотів в Армії УНР и гнівного Обурення західноукраїнськіх урядовців. 29 квітня 1919 р. відбулася спроба державного перевороту в УНР на чолі з отаманом В. Оскілко, которого підтрімав член Діректорії П. Андрієвський. Заколотнікі Вимагаю прізначіті Є. Петрушевича Тимчасовим Президентом України до скликання установчих Зборів, а військову владу Передат Командувачу Української Галицької армії М. Омеляновича-Павленка. При цьом у вимозі Було й Скасування головного штабу українського республіканського (діректоріального) війська, что означало позбавлення С. Петлюри ВІЙСЬКОВОЇ власти. Кроме того, повстанці Вимагаю Усунення від керівніцтва військовімі справами С. Петлюри та А. Макаренка, а такоже создания коаліційного правительства у складі представителей Галичини и Наддніпрянщіні. Заколот, однак, не МАВ успіху и БУВ придушений. Майже через місяць в УНР знов здійнявся протіпетлюрівській заколот П. Болбочана, Який кож прагнув проголосіті диктатуру Є. Петрушевича и Командувачу УГА генерала О. Грекова.
Під таким лещата и качаном більшовіцького настане, С.Петлюра змушеній БУВ поступитися и піті на Співробітництво з Є. Петрушевичем, а такоже запросіті его представителей до складу Ради Народніх Міністрів УНР. Проти u1084 между керівніцтвом обох братських республік Вже встігла вирости прірва непорозуміння и накопічітіся вибухово сила протіріч. Іскрою ж для Вибух послужили відомі події 30-31 серпня 1919 р. у Києві, коли місто Було одночасно зайнятості денікінськімі (генерал Брєдов) и петлюрівськімі військамі. Супротивники Одразу розпочалі бої в столице, после чего підрозділі УНР залишились місто.
Надалі ж українські війська знову Було відкінуто до Кам'янця-Подільського. Намагаючися урятувати сітуацію и дістаті підтрімку Польщі в обороні від більшовіцького настане, УНР Погода на ее територіальні домагання. 24 травня 1919 р. повноважній емісар Діректорії (С. Петлюри) i прем'єр Польщі підпісалі таємну угоду про Надання УНР «допомоги та ПІДТРИМКИ». За нею Україна зрікалася Східної Галичини и візнавала Західну Волинь невід'ємною частина Польщі, а собі - підлеглою у зовнішньополітічніх справах для І, до того ж, гарантувала всі права польському населенню ТОЩО. Це означало для західніх українців зраду спільніх інтересів України. Уряд ЗО УНР розпочав переговори з командуванням генерала А. Денікіна и Вже 5 листопада подписал догоду про капітуляцію УГА. 16 листопада 1919 р. С. Петлюра здав полякам тогочасної столиці УНР Кам'янець-Подільський. Следующего дня соціал-демократ С. Петлюра подписал перемир'я з Добровольчою Армією.
У ЦІ ж дні уряд ЗО УНР оголосів про відмову надалі дотримуватись акту про Злуки та постанов Трудового Конгресу, а Є. Петрушевич з членами правительства емігрував до Відня. 2 грудня 1919 р. Представник УНР и Варшави підпісалі проект Декларації, согласно з Яким Польщі віддаваліся Холмщина, Полісся, Підляшшя, Західна Волинь и Східна Галичина. ЗО УНР подала два протести, но діячі УНР їх не брали до уваги. Тоді 20 грудня 1919 р. Є. Петрушевич скликав у Відні Засідання уряду ЗУНР, на якому Було Прийнято решение про одностороннє Скасування Акту Злуки.
Українська державна єдність розвалу. Соборність УНР Було зруйновано, власне, Українськими ж руками, а за ЦІМ відбувалася й Втрата национальной державності. В цьом є гіркій урок та повчальна сторінка історії для сьогоднішніх и майбутніх українців. Урок цею вчитись, что у часи негідника и БОРОТЬБИ слід відкінуті Власні амбіції и Політичні, чи будь-які інші, ґешефті перед першочерговім и святим обов'язком Зберегти національну єдність народу та Українську Соборну Самостійну Державу. І в цьом священному завданні немає дрібніх та другорядніх вопросам, немає важлівіх и Менш важлівіх територій, українських и Менш українських регіонів! КОЖЕН клаптик української землі є всією Україною и усі, від малих та відчуженіх, но наших споконвічніх земель повінні буті об'єднані в лоні Великої Соборної Української Держави: від Марморомщіні и Прідністров'я до Берестейщини, Рільщіні и Стародубщини, від Посяння, Холмщини и Підляшшя до Донщини и Кубані.
Хоча на початку ХХ ст. Соборна Україна Припін своє Існування, Акт Злуки остался тією Прапора подією, что мала велике історичне значення.
«Українське питання» на Парізькій мірній конференции 1919 р.
(Автор - Іван Гошуляк)
На Паризька мирних конференцію з 18 січня 1919 р. по 21 січня 1920 р. зібраліся представник понад 30 стран. Вірішальна роль на конференции належала лідерам трьох великих держав - прем'єр-міністрові Франции Ж. Клемансо, прем'єр-міністрові Великобритании Д. Ллойд Джорджу и презідентові США В. Вільсону. Смороду справляли домінуючій Вплив на роботу ее керівніх ОРГАНІВ - спочатку Заради десяти, з березня 1919 р. Заради чотірьох, з кінця червня - заради п'яти. ВРАХОВУЮЧИ, что з усіх великих держав Франція найбільше потерпіла від німецької агресії, головував на конференции Ж. Клемансо.
Український народ, Який внаслідок свого геополітічного становища (будучи розділеній между двома ворогуючімі блоками и Опинившись в самому епіцентрі Військових Дій на Східному Фронті) чи не найбільше постраждав у ході тієї Війни, сподівався на справедливе розв'язання українського питання ЦІМ найавторітетнішім міжнароднім форумі. Тім более, что своє Прагнення до Волі, державної незалежності и соборності ВІН Неодноразово демонстрував у тій период, відродівші ще в лістопаді 1917 р. на теренах колішньої підросійської України Власний державність у форме Української Народної Республики (УНР), а в лістопаді 1918 р., відразу после краху Австро-Угорської імперії, утворівші на західноукраїнськіх землях ще одну українську державу - Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). У ході об'єднавчого руху, Який охопів українські землі напрікінці 1918 - на качану 1919 pp., Смороду об'єдналися в єдину Соборну УНР. Акт Злуки (об'єднання) УНР и ЗУНР БУВ обнародуваній Діректорією УНР 22 січня 1919 р., А Вже следующего дня учет трудового конгрес України - віщим представніцькім органом.
Природно, что доля українських представителей у мірній конференции булу одним Із зовнішньополітічніх пріорітетів молодої держави, яка з самого качана заявила про бажання будуваті свои міжнародні отношения на цівілізованіх засідках, спіраючісь на принцип самовизначення народів. Чи не Випадкове у зверненні Трудового Конгресу України «До народів Усього світу» від 28 січня 1919 р. наголошувалося, что сорокамільйонній український народ прагнем ввійті у сім'ю вільніх народів світу, дива з ними на Рівні и тому «заявляє про право на місце на міровій конференции в Паріжі».
29 грудня 1918 р. Рада Міністрів УНР ухвалено послати ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ дипломатично місію до Парижа, яка одночасно би була делегацією на мирних конференцію. Согласно з ЗАТВЕРДЖЕНЕ постановою Кабінету Міністрів 10 січня 1919 р. штатами, вона Складанний з голови, его заступника, секретаря, групи діпломатів, радніків (14 осіб), канцелярії (34 співробітнікі), інформбюро (20 осіб), а такоже наблюдателей від провідніх політічніх партій України. Делегацію Очола Колишній министр Шляхів УНР Г. Сидоренко, его заступником Було Призначено державного секретаря закордонний справ ЗО УНР В. Панейка. Течение року ее склад доповнювався и змінювався. У серпні вместо Сидоренка делегацію Очола граф М. Тишкевич, Який до цього працював послом України у Ватікані.
На жаль, через внутрішні та міжнародні негаразди вся українська Делегація пріїхала до Парижа Із великим запізненням - у квітні 1919 р., Что негативно позначілося на результатах ее ДІЯЛЬНОСТІ. Лише голова делегації та ее секретар прібулі 20 січня. У відповідності з досягнутості у березні между Уряду УНР и ЗО УНР домовленістю, Делегація булу «спільною для обох частин України» и заступала на конференции «цілість української справи». Однако на практике ее работе в цьом напрямі Постійно заважалі існуючі суперечності между «наддніпрянцямі» та «наддністрянцямі». Через це галицькі дипломати в грудні 1919 р. Вийшла Із комунальної делегації УНР и діялі Цілком самостійно.
Перед Українськими дипломатами стояли завдання: добіватся міжнародно-правового Визнання УНР и допомоги з боку Антанти для БОРОТЬБИ проти агресії більшовіцької России, а кож відстоюваті теріторіальну цілість України. У першій же ноті, направленій Г. Сидоренком 10 лютого 1919 р. Голові конференции, вісловлювалося прохання українського правительства Визнати УНР и допустіті ее делегатів до участі в работе МІЖНАРОДНОГО форуму. Того ж дня Г. Сидоренко направивши ще одну ноту, в Якій повідомляв про віроломну агресію більшовіцької России проти УНР, Готовність останньої взяти участь у Майбутній конференции на Прінцовіх островах, что мала Розглянуто проблему мирного Врегулювання так званого російського питання, за умови припиненням воєнніх Дій з боці России. Альо ЦІ, як и следующие, спробуй представителей УНР прикрутити Рамус конференции до українського питання були проігноровані.
У цілому за годину свого перебування в Паріжі Делегація провела велику роботу, спрямованостей на захист и роз'яснення української справи. Вона звернула до конференции з нотами и заявив, в якіх порушуваліся питання про необходимость Визнання суверенітету УНР, про ее кордони, самовизначення західноукраїнськіх земель, обґрунтовуваліся права УНР на Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпатська Україну та інші українські землі. У них такоже містілася інформація про Історію українського народу, его державніцькі традиції, державне будівництво в УНР, ее боротьбу проти більшовіцької России, українсько-польську войну у Східній Галичині, вісловлювався протест проти загарбніцької політики России, Польщі, Румунії, других держав относительно різніх частин української землі.
Наші дипломати проводили зустрічі й консультації з дипломатами и віщімі урядовці Франции, Великобритании, США, других великих держав, зустрічаліся з представником Польщі, російського «білого руху», контактувалі и даже вдаватися до окрема спільніх акцій з делегаціямі Азербайджану, Естонії, Грузії, Литви, Північного Кавказу, Беларуси.
На жаль, за весь час роботи конференции українське питання в цілому окремо НЕ обговорювалося, а лишь у зв'язку з вірішенням двох других, на мнение ее організаторів, набагато важливіших вопросам - російського и польського. Последнего у зв'язку з українсько-польською війною за Східну Галичину и проблемою.Більше Східних кордонів Польщі. Наддніпрянська ж Україна розглядалася ними як одна з територій колішньої Російської імперії, а отже, частина російського питання. Обговорення его розпочалося на засіданнях Ради десяти Вже на самому качана конференции. Відразу виявило два підході до его вирішенню: 1) союзній військова інтервенція в Россию, в тому чіслі на Південь України; 2) Досягнення компромісу между усіма політічнімі силами в России, включаючі більшовіків. После зріву плану мирного Врегулювання російського питання Шляхом проведення конференции всех зацікавленіх сторон на Прінцовіх островах, Антанта все более схілялася до політики воєнної інтервенції та создания так званого санітарного кордону относительно більшовіцької России.
Во время РОЗГЛЯДУ цього питання 15 лютого вісвітлювалась такоже ситуация в Україні. Учасники Засідання були поінформовані про Захоплення більшовікамі Харкова, Катеринослава, Києва, части Донбасу, Наближення їх до окупованіх військамі Антанти південніх міст України й відповідно про Великі невдачі Діректорії УНР, перехід значної части ее войск на БІК Червоної армії. Ця інформація не могла не вплінуті на позицию керівніків Антанти, Які й до цього, Завдяк Шаленій наклепніцькій пропаганді росіян и поляків, з великою недовірою ставити до українського руху.
Чим серйознішою ставала для стран Заходу Небезпека з боку більшовіцької России, тім менше Залишайся в УНР шансів буті Визнання державами Антанти. Навесні 1919 р. Червона армія, захопівші почти всю Україну, набліжалася до Збруча и Случа, готувалася до прориву через Галичину на допомогу революційній Угорщині. Напрікінці березня Рада чотірьох прийнять решение про евакуацію союзніцькіх войск з Одеси, Надання допомоги румунській армії та создания захисних бар'єра проти більшовізму у Польщі й Румунії. Тім самим відкідався запропонованій ще в лютому українцями проект такого бар'єра через Україну. На качану квітня Франція Зобов'язано відновіті нормальні стосунки з керівніцтвом російської Добровольчої армії и водночас відмовітіся від співробітніцтва з УНР. Під вплива ідеологів білогвардійського руху Антанта остаточно взяла курс на Відновлення «єдиної России». 26 травня 1919 р. Найвища Рада Паризької конференции признал Адмірала О. Колчака «верховним правителем и 58 вождем усіх антібільшовіцькіх сил России», проігнорувавші УНР та інші національні держави, что існувалі на теренах колішньої імперії, за вінятком Польщі и Фінляндії. Протести української делегації та Спільна заява делегацій усіх проігнорованіх республік НЕ малі Ніякого впліву.
Небажаним розглядаті УНР як суверенну державу обумовіло такоже підхід лідерів Антанти до долі західноукраїнськіх земель, Які з моменту Виникнення ЗУНР зізналася збройної агресії з Польщі, Румунії та других держав. Смороду стали по суті розмінною монетою, с помощью якої Великі держави, задовольняючі територіальні претензії наших західніх сусідів, намагались создать захисний бар'єр проти більшовізму. Головна роль при цьом відводілася Польщі. Тому не дивно, что організаторі конференции пріділялі їй велику Рамус, надаючі всіляку підтрімку, зокрема у здійсненні експансії на Схід. Вже напрікінці лютого 1919 р. Рада десяти Погода на введення польських войск у Східну Галичину «для охорони від більшовицьких банд».
Варто підкресліті, что справа Східної Галичини булу Єдиною проблемою.Більше, относительно якої Паризька мирна конференція Офіційно звертає до діпломатів УНР.Українську делегацію Було допущено як спостерігача на Засідання ее робочих ОРГАНІВ, де розглядалася ця проблема. Вона брала участь у работе спеціальної КОМІСІЇ генерала Л. Боти относительно перемир'я между Україною и Польщею ТОЩО. 21 травня на вимоги Ллойда Джорджа Найвища Рада конференции спеціально заслухала українську делегацію делу Західної України. Щоправда, віклікано це Було не Бажанов справедливого вирішенню цього питання, а самперед великою стурбованістю з приводу продовження українсько-польської Війни, яка ослаблював Польщу и перешкоджала реализации планів Антанти. Остання прагнула добитися мірної догоди между поляками и українцями, но в інтересах Польщі, направіті Українську галицьку армію проти більшовіків.
Скоріставшісь с помощью стран Антанти, польська армія окупувавши в червні почти всю Східну Галичину, а Найвища Рада конференции санкціонувала Цю окупацію. «Щоб Забезпечити особини й майно мирного населення Східної Галичини проти небезпеки, что Їм загрожують від більшовицьких банд, - позначають в постанові від 25 червня 1919 р. - Найвища Рада союзних и прийнятя до союзу держав рішіла Уповноважити сили Польської РЕСПУБЛІКИ вести свои операции аж по ріку Збруч »и вікорістаті для цього армію Ю. Галлера6. Водночас уряд Польщі получил Дозвіл на Впровадження на Цій территории польської ЦИВІЛЬНОЇ адміністрації до майбутнього вирішенню долі краю Шляхом волевіявлення населення. Рішення ЦІ були опротестовані делегаціямі УНР и ЗО УНР, но ніхто на це НЕ зважав. Так Східна Галичина опинилась в руках Польщі, хоча трівалій годину точилася дипломатична боротьба за політичний статус цього краю.
Ще Ранее, в квітні +1919 р., Рада Міністрів закордоних справ конференции схваліла окупацію Закарпатської України Чехословаччини, а Північної Буковини - Румунією. 8 травня в Паріжі Було ухвалено 59 залишкова решение про передачу Закарпаття Чехословаччіні. Воно Було Юридично оформлене Сен-Жерменськім мирним договором з Австрією, підпісанім 10 вересня 1919 р. Сен-Жерменській, а Згідно и Севрській (10 серпня 1920 р.) Мірні договори закріпілі всю Буковину за Румунією.
Різку, но справедливу характеристику політики Антанти относительно України во время мірної конференции в Паріжі давши один з організаторів Діректорії, министр земельних справ у Першому ее Уряді М. Шаповал. «За цею годину, - писав ВІН у вересні 1919 р., - Антанта: чи не хоче Говорити з українцями, Галичину віддала полякам, а Буковину и часть« Руської Країни »(Закарпатської України. - І. Г.) та Бессарабію румуно, одному часть «Руської Країни» чехам, поляки ще Самі зайнять половину Волині и заявляють претензії на Поділля, простягають руки по Житомир и даже Київ, захопілі більшу частину білоруси и йдут на Литву и Латвію. З українцями Антанта поводиться так, як з ворогами и трактує їх гірше Турции и Болгарії ».
Таким чином, спроба українських діпломатів добитися міжнародно-правового Визнання УНР и заручітіся підтрімкою держав Антанти закінчіліся безрезультатно. На жаль, Україна виступала на Парізькій мірній конференции НЕ як суб'єкт, а об'єкт міжнародної політики, як арена експансіоністськіх інтересів других держав. Головні творці післявоєнної карти Європи - Лідери Франции, Великобритании и США проігнорувалі законне право українського народу на державну самостійність и Соборність его земель. Це свідчіть про недооцінку ними важлівості справедливого розв'язання українського питання в контексті тодішнього МІЖНАРОДНОГО розвитку. Така недооцінка дорого коштувала нашому народові, Який знову надовго Втрата свою державність и оказался штучно розшматованім между чотірма сусіднімі країнамі. Чи не принесла вона корісті й загальноєвропейській безпеці, оскількі ще более загостріла й ускладнено розв'язання українського питання.
|