Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Голодомор 1932-1933





Скачати 60.98 Kb.
Дата конвертації27.01.2018
Розмір60.98 Kb.
Типнаукова робота
України. Зокрема, относительно одноосібніків, Які НЕ віконують план хлібоздавання, дозволялось застосовуваті натуральні штрафи по мясозаготівлям у размере 15-місячної норми и річної норми картоплі. I при тому треба Було здаваті хліб. Куркулів просто репресувалі по статті за "контрреволюційні злочини".

20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР ухвалено решение про запровадження натуральних штрафів: "До колгоспів, что допустили розкрадання Колгоспна хліба и злісно зрівають план хлібозаготівель, застосуваті натуральні штрафи порядком Додатковий завдання з мясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання данім Колгосп м'яса як усуспільненої худоби, так и худоби колгоспніків" .

26 листопада 1932 р. у прессе УСРР надруковано наказ наркома юстиції и генерального прокурора УСРР, в якому підкреслювалось, что репресія є одним з потужного ЗАСОБІВ Подолання класового спротиву хлібозаготівлі. Дозволено застосовуваті нещадні заходи до куркулів и всех класового ворогів, Які зрівають або гальмують успішну боротьбу за хліб.

27 листопада 1932 р. у віступі на обєднаному засіданні Політбюро ЦК и ПРЕЗИДІЇ ЦКК ВКП (б) Сталін підкреслів: "Наші сільські і районні комуністи занадто ідеалізують колгоспи. Вони думають нерідко, що, як тільки колгосп є соціалістичною формою господарства, то цим все дано, і в колгоспах не може бути нічого антирадянського чи саботажніческого, а якщо є факти саботажу і антирадянські явищ, то треба пройти повз цих фактів, бо щодо колгоспів можна діяти лише шляхом переконання, а методи примусу до окремим колгоспам і колгоспникам незастосовні ... Було б нерозумно, якби комуністи, виходячи з того, що колгоспи є соціалістичною формою господарства, не відповіли на удар цих окремих колх зніков і колгоспів нищівним ударом ".

1 грудня 1 932 р. Раднароком УСРР заборонено торгуваті картоплею у районах, Які злісно НЕ віконують зобовязань по контрактації и Перевірці наявний ФОНДІВ картоплі у колгоспі. До списку попали 12 районів Чернігівщини, по Чотири райони Київської и Харківської областей.

3 грудня 1 932 р. у ряді районів України заборонено торгівлю м'ясом и тварин.

5 грудня 1 932 р. Всеволод Балицький видав «Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1», Яким поставивши підлеглім "основне та головне завдання - Нагальне прорив, викриття та розгром контрреволюційного Повстанська підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційнім куркульсько-петлюрівськім елементів, Які активно протідіють и зрівають основні заходи Радянської влади та партии на селі ".

6 грудня 1 932 р. ухвалено Постанову ЦК КП (б) У і Раднарком УСРР "Про занесення на" чорну дошку "СІЛ, Які злісно Саботують хлібозаготівлі". Це решение спричинило Збільшення жертв голодомору.

14 грудня тисяча дев'ятсот тридцять два р. Сталін разом з В'ячеславом Молотовим подписал Постанову ЦК ВКП (б) и Раднарком СРСР у звязку Із проведенням хлібозаготівельної кампании. Разом з тім цею документ Вимагаю "правильного проведення українізації" в Україні й поза ее межами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ такоже містів категоричні вимоги боротися з петлюрівськімі та іншімі "контрреволюційнімі" елементами. За суті це означало смерть "українізації".

15 грудня тисяча дев'ятсот тридцять два р. ЦК КП (б) У затвердивши список 82 районів, куди пріпіняліся поставки промислових товарів через ті, что ЦІ районі не виконан план хлібозаготівель.

19 грудня тисяча дев'ятсот тридцять два р. ЦК ВКП (б) и Раднарком СРСР розглянулі питання про хлібозаготівлі в Україні. Смороду визначили сітуацію незадовільною и доручили "виправити" ее Лазарю Кагановичу та Павлу Постишева як "окремо уповноваженим". Про ті, Який стиль наведення порядку смороду сповідувалі, яскраве свідчіть Телеграма, что ее Лазар Каганович надіслав Сталіну Вже 21 грудня одна тисяча дев'ятсот тридцять два р. року: "Увечері 20 і 21 грудня на засіданні Політбюро ЦК КП (б) У намітили ряд практичних заходів щодо посилення хлібозаготівель. З причини того, що значна частина уповноважених відсиджується, покриває бездіяльність, а часом пряма зрада районних працівників, розіслали рішуче попередження всім уповноваженим, а 10 найгірших зняли з роботи і справа про їхнє перебування в партії передали в ЦКК. З десяти знятих 7 були послані ЦК КП (б) У і 3 обкомами.

38 основних районів України повинні ще дати 32 млн. Пудів хліба - понад 40% решти до заготівлі без гарнца хліба по республіці. Ще 50 потужних районів повинні дати близько 30% решти до заготівлі хліба. З 38 основних районів - 21 в Дніпропетровській і 15 в Одеській областях. На цих районах зосереджуємо нашу увагу. Підібрали ще 40 керівних працівників уповноваженими в ці основні райони, а близько сотні міцних військових і харківських працівників їм на допомогу. Одночасно натискаємо на райони, де залишилося виконувати трохи ".

Однако Ніякі зайдіть допомоглі: на кінець 1932 р. року план хлібозаготівель БУВ Виконання лишь на 72%.

27 грудня тисяча дев'ятсот тридцять два р. ухвалено спільну Постанову ЦВК и Раднарком СРСР "Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обовязкової прописки паспортів".

31 грудня тисяча дев'ятсот тридцять два р. ВУЦВК УСРР и Раднарком УСРР ухвалено Постанову про запровадження єдиної паспортної системи в УСРР и обовязковий Запис паспортів (прописку).

1933 РІК

19 січня 1 933 р. більшовіцьке керівництво Опис СРСР ухвалено решение про включення хлібозаготівель до складу обовязкового податку, что встановлювався державою.

22 січня 1 933 р. Сталін і В. Молотов надіслалі директиву партійнім и Радянська органам, в Якій підкреслювалось, что міграційні процеси, что розпочаліся внаслідок голоду среди селян, організовані "ворогами Радянської влади, есерів и агентами Польщі з метою агітації" через селян "у північніх районах СРСР проти колгоспів и Взагалі проти Радянської влади ".

У звязку з ЦІМ наказувано органам власти и ГПУ УСРР и Північного Кавказу НЕ допускаті масового виїзду селян у інші райони. Відповідні вказівки Було дано транспортним відділам ОГПУ СРСР.

24 січня 1 933 р. зявилась постанова ЦК ВКП (б), Якою передбачало кадрові Зміни в більшовіцькому керівніцтві України и за Якою на посаду іншого секретаря ЦК КП (б) У призначила Павла Постишева, діяча якому сталінське керівництво Опис доручили шукати вихід Із ситуации, что склалось у звязку Із голодом, а такоже залишкової погром українського відродження.

13 лютого тисяча дев'ятсот тридцять-три р. Голова ГПУ УСРР В. Балицький видав наказ № 2 "Про Чергові завдання агентурно-оператівної роботи ОРГАНІВ ГПУ УСРР". Балицький поставивши своих підлеглих до відома, что "аналіз ліквідованіх справ говорити за ті, что у даного випадка ми зустрілісь з Єдиним, ретельно розроблення плану организации Збройних повстання на Україні до весни 1933 р. року з метою повалення Радянської влади та встановлення капіталістічної держави, так званої «Української незалежної РЕСПУБЛІКИ». При цьом ВІН поставивши перед ГПУ УСРР "найближче основне та головне завдання ... - забезпечення Весняної сівбі".

13 лютого тисяча дев'ятсот тридцять-три р. ухвалив наркома юстиції УСРР з метою "Забезпечити паспортізацію та перешкодіті антігромадськім и соціально небезпечна елементів незаконно одержуваті паспорти" Було зупинено справи про зміну прізвіщ та імен.

19 лютого тисяча дев'ятсот тридцять-три р. у віступі на Першому Всесоюзному зїзді колгоспніків-ударніків Сталін вісунув гасло: "Зробити колгоспи більшовицькими, а колгоспників заможними!"

23 лютого тисяча дев'ятсот тридцять-три р. Політбюро ЦК ВКП (б) прийнять Постанову "Про поїздкі по СРСР іноземних кореспондентів", Яким встановлювався порядок. "В силу которого смороду зможуть розїжджаті по СРСР и відвідуваті певні Пункти лишь з Дозволу Головного управління міліції". Світ НЕ МАВ знаті про ті, что коїться в Україні, бо самє в цею годину Радянську державу начали Офіційно візнаваті інші країни світу.

10 березня 1933 р. Політбюро ЦК ВКП (б) ухвалено постановила: "Надаті право РОЗГЛЯДУ справ по повстанству и контрреволюції на Україні з ЗАСТОСУВАННЯ вищої Міри СОЦІАЛЬНОГО захисту трійці у складі тт. Балицький, Карлсона, Леплевського ". Разом Із П.Постішевім В.Баліцькій обїхав голодуючі райони України та вживалися на місцях рішучі та жорсткі заходи. Це дозволило Йому Згідно казати у вузьких колі, что его вместе с Постишева надіслалі рятуваті Україну, якові за его відсутності довели до загібелі.

15 березня 1933 р. Станіслав Косіор у лісті до Сталіна сообщает: "Всього за регістрацією ГПУ на Україні охоплено голодом 103 райони. Навряд чи ЦІ цифри про Кількість районів правильно відбівають стан справ ".

8 квітня +1933 р. Раднарком и ЦК КП (б) У затвердили Тимчасові правила трудового розпорядку у колгоспі, Якими встановлювався жорсткий контроль и запроваджувалісь каральні санкції (штраф до 5 трудоднів, віключення з колгоспу) за невіхід на роботу, заборонялась робота поза Колгосп без Дозволу его правления. Правления такоже могло регулюваті длительность робочі дні, відміняті вихідні.

28 квітня тисяча дев'ятсот тридцять-три р. зявилась постанова РНК СРСР про видачу паспортів громадянам СРСР на всій территории країни. Следующего дня ее надрукувалі у газеті "Известия". Документ передбачало, что паспорти видають громадянам СРСР, Які мешкають "у містах, населених пунктах, что є районними центрами, у робітнічіх селищах, на новобудовах, на промислових підпріємствах, у смузі відчуження залізниць, у Радгосп и населених пунктах, де розташовані МТС". У постанові спеціально Було обумовлено, что "громадяни, Які Постійно мешкають у сільських місцевостях, паспортів НЕ одержують".

8 травня 1 933 р. у спеціальній інструкції, розісланій на місця, Й.Сталін и В.Молотов засудили "Масові невпорядковані Арешт" на селі. Інструкція Вимагаю пріпініті Масові Виселення, но вместе с тім "дозволяла" Виселення ще 12 тис. господарств (в тому числі 2 тис. з України).

13 травня тисяча дев'ятсот тридцять-три р. покінчів життя самогубством Микола Хвильовий

8-11 червня 1933 р. состоялся Пленум ЦК КП (б) У, на якому П.Постішев здійснів вірішальну атаку проти М.Скрипника. Виступ последнего НЕ задовольнів П.Постішева, оскількі "та ділянка, Якою донедавна керували тов. Скрипник, - я маю на увазі Наркомос и всю систему ОРГАНІВ освіти України, - виявило найбільш засміченою шкідніцькімі, контрреволюційнімі, націоналістічнімі елементами ... "

7 липня 1933 р. после чотірьох Обговорення його "покаянного" листа на Політбюро ЦК КП (б) У в робочому кабінеті застрелівся М.Скрипник, однак боротьба, Із "скріпніківщіною" трівала. Течение лишь 1 933 р. з апарату Наркому освіти було "вічіщено" 200 "націоналістічніх, ворожок елементів", а в обласних управліннях народної освіти за політічнімі мотивами замінено 100% керівніцтва, у районних 90%. Всі смороду були піддані різнім формам репресій. 4000 вчителів були увільнені Із, шкіл України, як "класового ворожі елементи". Значний розшірювалася мережа российских шкіл и класів.

20 жовтня тисяча дев'ятсот тридцять-три р. Голова ГЦУ УСРР Всеволод Балицький затвердивши обвінувальній Висновок делу "Української ВІЙСЬКОВОЇ організації" ( "УВО"). Ця організація нібіто здійснювала "активну Повстанська, шпігунську, діверсійну и терористичний роботу з метою повалення диктатури пролетаріату на Україні, відторгнення УСРР від Радянського Союзу і встановлення фашістської диктатури у форме" незалежної "буржуазної РЕСПУБЛІКИ". За тверджень авторів Висновки, "УВО" Було Створено "активно контрреволюційнімі кадрами українсько-Галицького войовнічого націоналізму, что пройшли загартування збройної БОРОТЬБИ у Громадянській війні и актівній Повстанська-шпігунській ДІЯЛЬНОСТІ, спрямованої проти Радянської влади".

18-22 листопада одна тисяча дев'ятсот тридцять три р.состоялся обєднаній Пленум ЦК и ЦКК КП (б) У, на якому П. Постишев підкреслів, что колгоспі в Україні Зроблено більшовіцькімі. Пленум ухвалено резолюцію, в Якій було записати, что "в Сейчас головного небезпеки є місцевий націоналізм, что поєднується з імперіалістічнімі інтервентамі". Цей "Сейчас" розтягнувся на кілька років и означав послідовне вініщення інтелектуальніх сил в Україні, погром в системе науки и образования. При чому цього разу репресивно хвиля зачепила и комуністічну інтелігенцію, тих, хто ще вчора трощив "націоналістів", а сегодня сам БУВ Оголошення ворогом системи, Якій віддано слугував.

21 листопада 1933 р. кореспондент англійської газети "Манчестер Гардіан" писав: "Якщо йдет про голод, то жоден чесний спостерігач, Який дивиться відкрітімі очима, що не может стверджуваті, что в селах, Які я відвідав, є тепер голод, но НЕ буде й заперечуваті, что голод БУВ , причому немалий, в основном в квітні и травні ... Можна сміліво Сказати, что Жодна провінція ... не потерпіла Стільки, як Україна і Північній Кавказ ".

Вінікає запитання, что це, як НЕ цілеспрямована політика проти народу? За міжнароднімі нормами ее нельзя трактуваті інакше, чем ГЕНОЦИД проти української нації.

Голод 1932-33 р., Як Неодноразово позначають очевідці й досліднікі цієї трагедії, БУВ штучним явіщем. Причиною голоду БУВ фактор, что досі в історії нечуваній - політика тоталітарного режиму. А, отже, й причини та Наслідки его пріховуваліся й фальсіфікуваліся режим не только в 30-ті роки, а й до качана 90-х.

Українська політична еміграція ще в кінці 1932 р. забила тривогу в засоби масової информации. Особливе роль відігравала преса Галичини, в Якій друкувалися Свідчення утікачів Із підрадянської України. Львівська газета "Нова зоря" у статті "убожіє русский націю. Боронімся! "Позначають:" Східна сторона Збруча Виглядає на справдішну воєнну лінію, за Котре фізично вініщують наш нарід до самого кореня. Хто втікає на сей БІК, тієї паде трупом на границі, только рідкі віїмкі добігають сюди як живі кістякі. "

У тій же газеті читаємо й розлогу статтю "Страшні події на Україні. Слово про обовязок всех украинцев. "Робиться Висновок проти, что у борьбе с масовим вініщенням українців нужно протестуваті як в самій Україні, так и по цілому Світові." Зокрема, українська еміграція в Европе й Амеріці має великий національний обовязок освідомлюваті про мартірольогію України під большевицькою Москвою всі ті народи, среди Котре наша еміграція живе. Освідомлюваті усно, в прессе й окремий публікаціямі. "

24 липня 1 933 р. Український греко-католицький єпископат Галицької церковної провінції в делу подій на Великій Україні звернув з відозвою "До всіх людей доброї Волі!" В якій, зокрема, позначають: "На вигляд таких злочінів німіє людська природа, кров стінається у жилах ...

Усі радіостанції просимо рознесті наш голос по цілім мире, может дійде ВІН и до убогих Хатин, конаючіх з голоду селян. "

Варто відзначіті значний інформаційну й згуртовуючи роль, якові відігравав український часопис "Тризуб." ​​Упродовж 30-х років почти в кожному номері друкувалися статті, ПОВІДОМЛЕННЯ про голод в Україні, Свідчення очевідців й вісвітлюваліся організаційні заходи, Які проводила українська еміграція, повідомлялося про Акції громадськості за кордоном, допомогу голодуючім та про політику замовчуванню голоду Радянську владу. В результате ЗАХОДІВ українського греко-католицького єпіскопату та чисельності українських громадсько ОРГАНІЗАЦІЙ з головного Еміграційною Радою та чернівецькім и Львівським Комітетом рятунку України на чолі, з ініціативи кількох Членів Французького Товариства українознавства Було засновано в Паріжі 24 серпня 1 933 р. Комітет по организации допомоги голодним на Україні.

Проти допомога голодуючім ускладнювалась тим, что більшовікі НЕ візнавалі голоду, а відтак и організуваті допомогу з-за кордону Було Досить складно. Як позначають Голова Жіночої Национальной Української Ради професор Софія Русова: "Українські жінки, обєднані на еміграції в Національній Жіночій раді, безсільні податі Нещасний населенню жодних допомогу. Укр. еміграція відгороджена від свого народу страшними більшовіцькімі загороджений - ні звідті до нас, ні від нас на Україну НЕ переліт и пірячко. Наша кореспонденція з ріднімі наклікає на них жорстокі переслідування. Ми не можемо послати кіло ріжу, хоча б і за ту Величезне Ціну, якові ВСТАНОВИВ Самі більшовики, Граючись з голодним людом, як кіт з мішою, Щоб не підвесті наших рідних, наших сестер та їх дітей під страшні кари. Ми можемо лишь правдиво освідомлюваті культурний світ з тимі страховіщамі, что провадяться поза тимі мурами. "

Інформаційно-організаційні Акції українських емігрантів досяглі Певного результату. Світ дізнався про ті, что чиниться в Радянський Союзі з Українським селянством. Завдяк ініціатіві норвезького премєра Мовінкеля, питання Було порушене у 1933 р. в Лізі Націй, Міжнародному Червоному хресті та других Громадського установах багатьох стран. Проти голоду вислови протест російські емігранті.

29 жовтня тисяча дев'ятсот тридцять-три р. Українськими політічнімі емігрантамі Було проголошено "день прівселюдної жалоби й всенародного гніву - на всех просторах, заселених Українським народом за межами СССР, повсюди, де розкідано світом КОЛОНІЇ українські, повсюди, де только бється українське серце, де только чути українську мову ..."

Зусилля української еміграції врешті решт нашли відгук у європейської спільноті. У Відні 16-17 грудня 1933 р. під проводом кардинала Ініцера відбулася міжнаціональна й міжконфесійна нарада всех ОРГАНІЗАЦІЙ, что брали участь в допомозі голодним у СРСР. Скликати ее заходами Віденського комітету допомоги. У нараді взяли участь представник міжнародніх ОРГАНІЗАЦІЙ з Англии та Швейцарии, національніх комітетів допомоги -німецькіх, єврейськіх, российских.

Найбільше среди них Було представлено українських ОРГАНІЗАЦІЙ за кордоном. "Міжнародна нарада ... на підставі фактичного матеріялу ще раз привселюдно стверд незаперечно факт голоду в СРСР, в Першу голову на Вкраїні и Північному Кавказі, байдужість широкого світу до долі нещасного, далі, ще грізнішу, загроза голоду, та вдалася до всієї людськости з гарячим Заклик - ділом помочь Нещасний. "

В Ухвалі було записати: "1) У відповідь на всякі змагання заперечіті страшний голод, что лютував до останніх жнив в СРСР, конгрес рішуче стверджує, что за минули рік голодною смертю погибли Мільйони невинних людей даже у найбагатшіх краях СРСР, як Україна й Північний Кавказ . Так само рішуче стверджується, что у звязку з ЦІМ масовим вмирання вінікалі найжахлівіші прояви до людоїдства включно.

2) ЦІ жертви можна Було б омінуті. У тій годину, коли в СРСР відігравалась трагедія, заморські хліборобські держави терпілі від надпродукції збіжжа, Світові конференции обмірковувалі питання Зменшення збіжжевої продукції. Велічезні запаси СПОЖИВЧИХ продуктів зніщено ... "Важліво Зазначити, что під лещата міжнародної громадськості Радянський Союз змушеній БУВ Визнати наявність голоду в 1932-33 роках, проти, істінні причини й масштаб его ретельно пріховуваліся.

У повоєнній годину українські емігранті розгорнулі широку роботу по збирання документальних Даних про голод 1932-33 рр., Особливо Свідчення очевідців. У 1948 р. Товариство Українських Політічніх Вязнів бачило брошуру Г.Сові "Голод в Україні 1933 року", а такоже побачим світ праці Д.Соловя "Стежками на Голготу", "Голгота України", збірку М.Вербіцького "Найбільший злочин Кремля", публікувалося много Оглядовий статей у прессе та ін.

Однією з причин голоду Г.Сова назіває державну політику Радянської влади загаль. Перший пятірічній план загально розвитку СРСР БУВ авантюрним и в діскусіях перемогли прихильники "гігантоманії." А отже кошти на его реалізацію (на індустріалізацію країни) викачувала з села, Шляхом експорт сільськогосподарської продукції за кордон. Ще одна причина - колектівізація проводилася "дуже наспіх, а головне НЕ спіралі на реальні технічні возможности."

Особливо актівізовуваліся Публікації про голод в Україні у відповідні річниці. У +1955 р. у "шляхові перемоги" Вийшла друком стаття П. Половецька "Співучаснікі Сталіна в голодової народовбівстві тисячі дев'ятсот тридцять три р."

Автор, аналізуючі Хід подій, ПОВІДОМЛЕННЯ в прессе про голод в СРСР Зазначає, что винні в пріховуванні цієї трагедії НЕ только Сталін і "банда кремлівськіх злочінців, політбюро, москалі". А винні ті, хто «не только Мовчан, а й даже створював атмосферу сумніву та неґації. I це робілі люди не з безбожніцького Кремля, а представник західньої демократії, что в Москві, Києві та других містах СРСР обсервувалі життя и Людські отношения в новонародженій "Справжній соціялістічній державі" - за їх вирази ".

Одним Із таких Журналістів автор назіває кореспондента "Нью-Йорк Таймз" В. Дюренті. Саме цею журналіст спростовував на страницах газети ПОВІДОМЛЕННЯ англійця Геріта Джонса, Який в березні 1933 року пройшов сорок миль пішкі від села до села около Харкова й інформував світ про страхітліву трагедію українців. Публікації про морально-етичний вибір журналіста В. Дюренті публікуваліся й у 80-х роках.

Зокрема, один Із авторів спеціального випуску "The Ukrainian Weekly", де на 12 страницах розглядався великий голод в Україні 1932-33 років, позначають, что у пітанні "чи БУВ голод в Україні в 1932-34 рр.?" Склалось різнобачення. З одного боку є ті, что констатують факт "голод був", а є й інші, котрі відзначають, что МАВ місце голод великого розмахом. "Так от Дюренті наголошував, что в СРСР існує лишь серйозна нестача харчів, є ширше смертність від хвороб через недожівлення. Ситуація погана, но голоду немає. Цім самим ВІН вводів в Омані суспільну мнение других стран, підігравав Радянська режімові. Більше того, у життя без Книзі "Stalind and С °" журналіст писав про ті, что російський продовольчий стандарт значний відрізняється від дореволюційного, почти середньовічного, до такого рівня, что цею стандарт сегодня наблізівся до стандарту США, наперекір тому, про что думають Американці. I це писала людина в тій годину, коли в СРСР люди помирали з голоду.

У тисячу дев'ятсот шістьдесят три р. на страницах газети "Свобода" друкувалися много інформаційних статей про голод 1932-33 рр., зокрема, й розділи з книги Валентини Калиник "Руйнування родини в СРСР." Вона Зазначає, что за период голоду на Україні погибли коло 7 млн. населення. " У 1973 р. у Мюнхені Вийшла фундаментальна праця Василя Плюща "Genocide of the Ukrainian Реор1е", де детально Розглянуто причини голоду.

Під вплива велічезної агітаційно-інформаційної роботи, якові проводила українська політична еміграція, російські емігранті такоже у своих виданнях начали друкувати аналітичні статті про голодомор. Так А.Авторханов зазначилися, что именно Сталін і Мікоян штучно організувалі голод в стране у 1931-1932 рр. На Україні 6 миллионов людей померло від голоду. Зазначає й про ті, что голод локалізованій районами України, Туркестану и части Північного Кавказу. ВІН є наслідком обовязково поставок за безцінь хліба, масла и м'яса в период колектівізації.

Авторханов пише й про ті, что добро памятає заходь, что їх вікорістовувалі, починаючі з листопада 1930 року. 1) Запровадження карткової системи на продовольчі й промислові товари; 2) Було введено діференційоване постачання різніх СОЦІАЛЬНИХ груп (1. Чекістській актив, 2. Партійній актив, 3. Офіцерській корпус "Воєнторг", 4. ІТР, 5. Педагогічний персонал); 3) такоже введено діференційоване постачання міста) міста особливого списку (Москва, Ленінград), б) міста первого списку (Київ, Харків, Київ, Мінськ, Баку та ін.), В) міста іншого списку, г) міста третього списку .

У Журналі российских емігрантів "Російська думка" 1983 року Було надруковано Виступ Алена Безансона, віголошеній 4 червня 1983 р.в Паріжі біля пам'ятника Шевченку на церемонії, влаштованій Обєднанім комітетом українських ОРГАНІЗАЦІЙ у Франції. У ньом позначають: "Божевільне оподаткування призвело до ... голоду. Але якщо в цьому нещастя дещо ще можна віднести на рахунок знеособленого соціалістичного процесу, осліплення утопією, автоматизму безрозсудного планування і бюрократичного терору, тут у наявності, однак, і свідоме політичне рішення, прийняте Сталіним і його поплічниками: політично розгромити селянство, розбити національну цілісність Україна (віділено ред.).

Винищення селянства супроводжувалося повним оновленням керівного складу і "дезукраінізаціей" України. Це безперервний геноцид, кульмінація якого припала на 1932-1933 рр .; він відновився після війни і триває й понині. "

Автор Зазначає, что весни 1933 року від голоду померло около 10% українського населення - Чотири Мільйони чоловіків, жінок и дітей. Загальний же демографічній дефіціт - 7 млн. I хоча правда про голод просочилася на Захід ще тоді ж у 1933 году - зявилися-брошури, статті в газетах и ​​журналах, проти, самє в тій же година французький премєр Едуард Ерріо засвідчів, что во время его поїздкі Україною ВІН бачив багаті колгоспі, сітіх людей. I як Зазначає Безансон, - "можливо немає Іншого такого скандального прикладу того, что я назвавши бі буржуазних прорадянськістю."

У +1938 р. Борис Суварін опублікував класичний твір "Сталін", но й там НЕ Було згадка про голод на Україні. Сам же Безансон запізнав Сутність голоду як геноциду у 1970 р., Коли прочитавши твір Василя Гросмана "Все тече". Французька ж Компартія потурбувалася про ті, щоб книжка не попала до читача. Книга Василя Барки "Жовтий князь" Вийшла только в 1981 году.

Лише через п'ятдесят років новоусвідомленій світ Дещо по ІНШОМУ Побачив трагедію українців у 30-х роках. Починаючі з 1980 р., На страницах журналів "Soviet Studies", "Slavic Review", різноманітніх європейськіх газетах розгорнулося Обговорення про Ціну соціалізму и людського життя, про колектівізацію в СРСР та ее Наслідки, про непомірні Людські Втрата (вражаючі уяву цифри), друкувалися документальні дані.

У польських "зошит історічніх" Богдан Осадчук надрукував ряд документів до 50-ї річниці великого голоду в Україні. У вступі ВІН, зокрема, позначають, что голод 1933 року "це булу зорганізована й спланована акція, что мала на меті знищення українського селянства - головної сили и резервуару для поповнення робітніцтва й інтелігенції в містах. Настав той час коли селянський рух відновівся по вікових спустошеннях, что їх здійснювала Росія, починаючі від битви під Полтавою. "

Розглядаючі причини голоду, Б.Осадчук Зазначає, что колективний способ господарювання зовсім НЕ притаманний українцям. Колгоспи НЕ були Готові до таких змін ні організаційно ні технічно, что потягли за собою Великі Втрата при збіранні врожаю, Які сяга 30-40%. Окрім того, в 1931 р. Із зібраніх 11 миллионов тон збіжжя конфісковано Шляхом примусу 7 миллионов тон. Сталін Вибравши для цього Вигідний годину. У Німеччині Гітлер прийшов до влади и починаєм будуваті новий лад нацистку диктатуру. У порівнянні з ЦІМ трагедія українського селянства булу для західної опінії публічно нічім.

Варто Зазначити, что на качана 80-х років Українським політичним емігрантам удалось пробитих НЕ только Міцний мур Мовчаном західніх ЗМІ, а й вплінуті на Уряди стран, зокрема, США по створеня комісій за з Розслідування голодомору. Зібрані у 1983 р. Клубом друзів України матеріали "50 років потому французька та зарубіжна преса", засвідчують тієї світовий резонанс, что малі заходь українських політічніх емігрантів по відзначенню 50-ти річчя голодомору в Україні, й показують, что світова громадськість Дещо по-ІНШОМУ Почаїв спрійматі, что відбувалося в Радянський Союзі. Зі Шпальт газет не сходило слово "голодомор." Про голод писали французькі газети та журнали: Le Guotidien De Paris, Le Monde, Lire, LAlternative; Швейцарські, зокрема, Gazette de Laussane; англійські: The Daily Telegraph та інші.

У відповідь на Масові Публікації в зарубіжній прессе в Радянський Союзі як в союзній прессе, так и республіканській (українській) публікувалася низка статей Відповідей "буржуазним наклеп." Особливо піддаваліся Критиці книжки Р. Конквеста, что побачим світ у 80-х рр. Було організовано й серію передач на Українському радіо. Радіо "Київ" Почаїв повторення циклу Бесід доктора історічніх наук I.Хмеля "Агогнія відчаю" 2 грудня +1986 р., Проведено Бесіди з істориком Іваном Курасом "ватажка буржуазно-націоналістічніх угруповань вікрівляють Історію України" - аналіз фільму "Жнива розпачу." 21 листопада 1986 р. та ін. однією з форм Боротьба з безпамятством та відповіддю на фальсіфіковану інформацію українських вчених у передачах українського радіо та газетних публікаціях стали радіопередачі на радіо "Свобода".

Аналізуючі чималий внесок української Політичної еміграції в усвідомлення українцями й світовім співтоваріством історії України Варто наголосіті, что Різні періоді в історії національно-візвольної БОРОТЬБИ українців віклікалі спротив и фальсіфікацію Радянська історікамі, проти, найбільш гостре виявило дискусія з приводу голоду 1932-1933 р. Саме в українських еміграційніх виданнях и під їхнім Вплив у свідомості незалежних дослідніків різніх стран Було Зроблено Висновки з приводу голодомору 1932-1933 р.

По-перше, голод в Україні БУВ штучний, спровокованій політікою радянського режиму в Україні; по-друге, голод носів локальний характер (охопів Україну, Північний Кавказ, де проживали українці), а отже, Висновок - голод є етноцид - цілеспрямованою акцією на вініщення українського селянина (українців як нації), Який чинів спротив встановленій власти. Голод набув загрозлівого масового характеру (і хоча Цифри вімореніх голодом у різніх публікаціях розходу, проти, загаль, називається від 5 до 10 млн. Осіб). Звернемо Рамус на Вплив катастрофи 1933-1933 рр. на сільському господарстві, то мусим Зазначити, что его неефектівність и досі загальновідома.

У січні 1 933 року Сталін заявил, что пятірічку виконан за Чотири роки и три місяці, причому з реалізації максимальних завдання це Було цілковітою неправдою, скільки невиконання залиша даже основні завдання промісловості. Смороду виступили лишь немного более третина запланованого виробництва чавуну, немного более половини Сталі, три пятіх електроенергії. У ВИРОБНИЦТВІ товарів для сільського господарства праворуч булу ще гіршою: одна восьма запланованої кількості МІНЕРАЛ, добрив Менша третина тракторів, тощо.

Головного наслідком масових репресій Було вінещіння Фізичне вінещіння найбільш актівної та інтелектуальної части нації и моральне розстріляння тих, кого терор НЕ торкнув. За розмахом знищення населення власної країни сталінській терор НЕ знає Собі рівніх у мировой истории. ВІН остался в памяті людства під назв Великого терору.

Масштаби та Наслідки трагедії українського народу

Мільйони людей, Які погибли у 33 р. голодною смертю у часі и пространстве. Про них памятають ті, хто віжів, їх діти та онуки. Памятають про Загибла и вікова піраміда народонаселення, яка складається Із Сукупний людей, народження у кожному году.

Населення України за станом на 17 грудня +1926 року у Матеріалах центрального статистичного відомства кінця 30- х р. оцінюється в 18926 тис. чол. Ця величина на 117 тис. Менша від Даних, Які публікуваліся відразу после перепису.

Аналізуючі демографічні Втрата, звернемося до обліку народження и смерти, Який вели відділи ЗАГС. В архівному Фонді Цонга.

Дані по Україні

роки

Зареєстровано

народження

Зареєстровано

смертей

природній

Приріст

+1927

1184,4

522,6

661,8

1928

1139,3

495,7

643,6

1929

1081,0

538,1

542,3

1930

1023,0

514,7

484,9

тисячі дев'ятсот тридцять одна

975,3

668,2

460,6

тисяча дев'ятсот тридцять два

782,0

18050,3

113,8

1933

470,7

483,4

88,2

тисяча дев'ятсот тридцять-чотири

579,1

341,9

417,2

1935

895,0

361,3

533,7

Колектівізація привела до різкого Падіння продуктівності сільського господарства. У 1930 р. валовий збір зерна в Україні стає 23 млн. т., у тисячу дев'ятсот тридцять один р. - 18, у 1 932 р. - 13. Цього ще вистача, щоб прогодуваті населення РЕСПУБЛІКИ, однак союзний уряд продовжував встановлюваті для України непомірні хлібозаготівельні плани. У 1931 году РЕСПУБЛІКАНСЬКЕ керівництво Опис звернули до Москви з Проханов знізіті цифр. Сталін погодівся на незначна Зменшення плану, но ще це не могло Врятувати сітуацію. Як наслідок, Вже напрікінці 1931 р. в Україні почався голод.

Кількість померли від голоду точно підрахуваті. Різні досліднікі називали Цифри від 2,5 до 8 млн. Жертв. За підрахункамі Роберта Конквеста, автора книги про радянську колектівізацію и голодомор «Жнива скорботи», від голоду померло 5 млн. Селян в Україні і ще 2 млн. За ее межами. На качану 90-х років С. Кульчинський (Україна) и С. Максудов (США) спробувалі ЦІ цифри на підставі Щойно розсекреченіх матеріалів Радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчинський, Прямі Втрата від голод 1933 р. в Україні коліваються в діапазоні від 3 до 3,5 млн. осіб, повні Втрата (з урахуванням зниженя народжуваності) - від 4,4 до 5 млн.

На мнение Максудова, від голоду померло 4 4,5 млн.осіб, повні Втрата становили 5,5-6. досліднікі дійшлі висновка, что всі відомі людству випадки геноциду за своими масштабами не йдут ні в Пожалуйста порівняння з тим, что скоїлось в Українській РСР на качана 30 - х років. Голод 1933 р. - найстрахітлівішій среди чисельність злочінів сталінщіні.

Аналіз Даних демографічної статистики 30-х років свідчіть про ті, что Прямі витрати населення України от голод 1932 р. становляться около 150 тис. чоловік, а від голод 1933 р. - від 3 до 3,5 млн. Чоловік. Повні демографічні витрати, включили зниженя народжувальності під Вплив голоду.

"У селі 1 933 году померло 600 чоловік, в більшості хат були мертві. Хова у домовинах и без них. Урожай БУВ, но ходили по хатах СПЕЦІАЛЬНІ бригади по викачці хліба, ходили Із щупами и Шукало хліб. Я лежала на печі и піді мною Було зерно. Мене зігналі з печі и забрали зерно. Щоб Врятувати, люди товклі кукурудзяні хитання, варили суп з акації, їли гнилу торішню картоплю. "(Із спогадів очевідців.)

Голодомор в Україні БУВ добро продуманий, про це свідчіть політичне решение НЕ візнаваті голоду и не допустіті на Україну хлібну допомогу з Заходу. Українські еміграційні организации на Западе робілі відчайдушні зусилля звернути Рамус своих Урядів на голодомор 1932-1933 років в Україні. У Вашінгтоні архів Держдепартамента переповнення Звернення з Проханов якось втрутітісь у Цю дело, захістіті український народ. У ліпні 1 933 року у Львові (тодішня Польща) БУВ Створений Український центральний допомоговий комітет, Який Надав нелегальних допомогу потерпілім на Великій Україні продуктові посилки.

Була спроба создать міжнародний коордінаційній комітет для Надання гуманітарної допомоги на чолі з Віденськім архієпіскопом кардиналом Унніцером. На Звернення комітету Червоній Хрест відповів, что ВІН НЕ может діяті без Згоди правительства тієї країни, якої це стосується. Представник американских та Канадсько українських ОРГАНІЗАЦІЙ звертає до тодішнього президента США з Проханов надаті гуманітарну допомогу голодуючім на Україні - у відповідь - Нічого конкретного. Уряд США Зробив вигляд, что ВІН НЕ знає про геноцид-голодомор. Дивно, что в розгар голоду (1933 рік) США ВСТАНОВИВ з СРСР діпломатічні отношения, та ще й підпісалі торговий договір.

Були й Такі, Які привселюдно замовчувалі голод. Представник "Нью-Йорк Таймс" у СРСР Волтер Дуранті БУВ Повністю обізнаній з тім, что діється в Україні. Однако у своих Стаття ВІН ні словом не прохопився про Цю трагедію, що не бажаючих потрапіті у немілість Радянської влади. ВІН БУВ інтімно входячім до всіх червоних главарів імперії в Москві. Стоячих на варті голодомору 1932-33 років, Дуранті дезінформував увесь світ: "Неправда! Нема й Не Було голоду! "

Як Не дивно, в цею годину ВІН ставши лауреатом Пуліцерської премії "за безсторонні, Змістовні репортажі из России". Альо були мужні кореспондент - Чамберлін, Лойонз, Маггерідж, Геріт Джонс. Їхні кореспонденції-Звіти про голодомор 1932-1933 років правдиво інформувалі весь Західний світ. Геріт Джонс, Колишній особистий секретар Ллойд - Джорджа, в березні тисячу дев'ятсот тридцять три року побував на Україні, пройшовші 40 миль від села до села в районі Харкова. Про ті, Що ВІН Побачив, ВІН рассказал у Берліні, давши інтервю представник преси: "Тисячі людей померли и Мільйони загрожені голодової смертю". Майже в усіх офіційніх документах, опублікованіх в 1988-89 роках в СРСР, простежуються корені трагедії українського народу. У різніх фондах, а найбільше в Матеріалах ВУЦВК зберегліся листи, Скарга селян. У найвищу органі влади смороду Шукало захисту, допомоги, Відновлення справедлівості. Писали про колектівізацію, розкуркулення, хлібо- та мясозаготівлю, висілком людей, голодування сімей. "Внаслідок острої спожи в продуктах, якіх бракує нашому колгоспові, шкірного дня виходом Із строю (тобто помирає) 8-10 колгоспніків. Тому просимо Вас знайти можлівість и надаті яку-небудь допомогу в продуктах ... У нас зараз лежить 20 сімей опухлих. Погане становище з дит. яслами, кидають дітей. Просимо відповісті на нашого листа, чи можна розраховуваті на допомогу з району "(уривок з листа голови колгоспу" Соціалістічні лані "с.Олександрівкі Харківської області).

Упродовж почти Всього ПЕРІОДУ голодомору голодуючі були змушені боротися з лихом сам на сам, без будь-якої допомоги ззовні. Лише Навесні тисяча дев'ятсот тридцять три року в області Почаїв надходіті мізерна допомога. Ее розподілялі между районами, Які Було Розбита на две групи в залежності Поширення голоду: особливо важкі, важкі й Такі, что потребують допомоги. Зрозуміло, что мізерна допомога не могла жодних чином покращіті становище голодуючіх, тому люди гінулі масово и далі. Лише восени 1933 року, коли Було зібрано новий урожай, значний Полеглих прес хлібозаготівель, масовий мор пріпінівся, и села поступово начали ожіваті.

Радянський режим заперечував факт Існування голоду. У тисяча дев'ятсот тридцять сім году у Радянський Союзі БУВ проведень черговий перепис населення. ВІН виявило велічезні демографічні Втрата в Україні, Які стали з попередня перепису (1926 рік). Сталін дав Розпорядження засекретіті матеріали перепису, а тих, хто їх проводив - розстріляти. Опубліковані Нещодавно дані перепису 1 937 року показують, что чісельністю населення в Українській РСР между 1 931 та 1 937 роком зменшено на 3 Мільйони чоловік. Чи не можна відкідаті возможности й свідомої фальсифікації Даних относительно смертності з боку місцевіх ОРГАНІВ власти, что Було Досить Поширення практикою во время голодомору. Через Довгі десятиліття Мовчаном про голод 1932-1933 років до нас дійшла інформація про більш-Менш точно Кількість жертв геноциду в окремий селах, районах. Майже Кожне село, де лютував голод, Втрата половину, або ще более свого населення. Є дані, коли з 700 чоловік мешканців села залишилось в живих лиш Троє. За підрахункамі Роберта Конквеста, у 1932-33 роках в Україні від голоду погибли 5 миллионов чоловік. Група российских статістіків на підставі середньомісячного уровня смертності стверджує, что в Українській РСР между Вереснем тисяча дев'ятсот тридцять два року и лютим 1934 року померло 2 Мільйони чоловік. Однако є серйозні Підстави вважаті Цю оцінку заниженою. За підрахункамі Нових ДОСЛІДЖЕНЬ число жертв голодомору в Україні досягає 7 миллионов чоловік.

Голод 1932-1933 рр. ставши національною трагедією українців. Чи не годі й згодітіся зі словами Богдана Кравченка: "Найбільшім досягнені українців у це десятиліття (30-і роки) Було, что смороду пережили його". Окрім очевидних людського Втрата та Величезне морального удару, голод завдан невіправної Шкоди Українському національному життю. ВІН практично зніщів старе українське село з его Багата народними традіціямі. Замість него зявилося Колгоспне село. Яке Вже Ніколи НЕ повстали проти Радянської влади. На декілька поколінь наперед голодомор 1933-1933 років імплантував у свідомість селянства соціальний страх, політічну апатію и пасівність. Голод перервав тяглість поколінь у розвитку української национальной еліти. Голод прізупінів "українізацію" міст Сходу та Півдня України: после него поповнення міського населення відбувалося в основному за рахунок міграції из России. Наслідки голодомору були відчутні до розвалу СРСР: втеча сільської молоді з села, знікнення з карти України тисяч населених пунктів. В українського селянина з'явилися неповага до Громадської власності за, что прізвело до нізької продуктивності праці. Держава, з Якими б законами и практикою вона НЕ булу - не пяній, что ненавмісне, з відключеною псіхікою, замахнувся и вбивши людину. У випадка розправі з Україною в 1933-1933 роках - по-макіавеллівському БУВ продуманий КОЖЕН крок убивства.

ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЯ підчас ГОЛОДОМОРУ

30-ті роки були найтрагічнішімі в Новітній історії української літератури й мистецтва. Це десятиліття пройшло під знаком жорстокости переслідування діячів национальной культури. Їх незмінно зараховувалі до складу сфабрикованість органами ДПУ «контрреволюційніх націоналістічніх ОРГАНІЗАЦІЙ».

Весною 1933р., У розпал голоду, розпочалася хвиля переслідувань українських письменників. Був заарештованій талановитий поет, Прозаїк и драматург, член більшовіцької партии М. Яловий. М. Хвильовий, его особистий друг, покінчів життя самогубством, залиша передсмертного листа, в якому писав: «Арешт Ялового Переконайся мене, что почінається переслідування українських письменників. Кров'ю своєю можу засвідчіті, что Яловий ні в чому НЕ винен ... »

За абсурдними звинувачений 1933 року були репресовані Остап Вишня, О. Слісаренко, О. Досвітній. Следующего року розстрілялі Г. Косинку, Д. Фальківського, О. Влизька, К. Буревій.

1935 року попал за играть й загінув у таборах ГУЛАГу М. Зеров - один з найяскравішіх письменників України післяжовтневого ПЕРІОДУ. У тисяча дев'ятсот тридцять сім р. розстрілялі М. Семенка. З 259 письменників, что друкувалися в 1930 р., После 1 938 р. Залиш лишь 36. загаль жертвами сталінськіх репресій стали около 500 письменників, Які жили и Працювала в Україні. Це - четверта частина всех репресованіх літераторів СРСР у 20-50-ті роки. «Розстрілянім Українським відродженням» назвали досліднікі 1922-1933 рр.

У 1 933 р. у розпад голодомору, П. Тичина написавши вірш «Партія веде», головна думка которого втілювалась в словах: «Про прекрасний час! Неповторний час! ». У прісвяченій Сталіну збірці «Сталь и ніжність» (1940) П.Тичина писав «Корабель пливе річкою, что Йому вир, любимо тебе, Сталін, дужий богатир».

В условиях репресій Українським письменником навязувалось прінізліве почуття «меншовартості», а літературний процес в Україні зображувався як «вторинна», «похідній» від літературного процесса в России. За ціх Надзвичайно складних соціально - політічніх умів письменники РЕСПУБЛІКИ збереглі українське художнє слово, а отже, и возможности для відродження української літератури в Майбутнього.

Імя письменника української діаспори Василя Барки мало відоме в Україні, незважаючі на ті, Що самє ВІН дерло написавши вражаючій прозові твір про голодомор 1932 - 1933 рр. «Жовтий князь». Згадуючи, як працювала над твором, автор зауважував: «Там у мене Було более плачів, чем писанини.

Я дотрімувався правил Нічого НЕ вігадуваті ». І действительно, вігадуваті Барці не дозволено б власна совість и пам'ять про страшне минуле, Аджея письменник сам переживши Лихоліття голоду.

Много листів Було адресовано Сталіну з різнімі Проханов, вісь Одне з них:

Письменник Бернард Шоу и Колишній премєр Франции Едуард Ерріо, Які на тій годину подорожувалі по Радянська Союзу, заявили на цілий світ, что Ніякого голоду в стране немає. Аж до 1987 р. жодної згадка про голод 1933 р. у Радянській історіографії и прессе НЕ Було.

Спогади жителей

Полтавська область

Кофтун Леонід Сергійович, 1926 р. н.

«Я Леонід Сергійович Кофтун, народився у тисячі дев'ятсот двадцять шість р. у с. Градизьк (суч. Глобинського р-ну Полтавської обл.) .У нашому селі Було две церкви. Одну потім зруйнувалася німці, а друга стоит и дотепер, хоч и не така, як колись ... Коли почалась колектівізація, то люди добровільно НЕ йшлі в колгосп. Балачки були страшні про колгоспі. Я не пам "ятаю такого, щоб хто добровільно Хотів вступитися, хоча хто його знає. Альо змушувалі. Землю забирали. А людіні треба Було прохарчуватися, тому йшлі до колгоспів, там хоч хліб давали. Хова худобу, щоб не забрали в колгосп. У 5 км від Градизька біля Дніпра Було таке місце, де, коли спадала вода, пасли худобу. Такоже біля Півіхої гори, казенні Дубина. Туди заганяется бичка, и ВІН там пасся ціле літо, а Вже батько чи син годину від годині ходили туди навідуватісь. Восени різалі бичка на м "ясо .Зараз на цьом місці море.

Причина голоду - неврожай.Альо винна влада. Це только в Україні такий неврожай, бо в других районах СРСР хліб був. Приходили у двір люди з палицями десь завбільшкі 2 метри з Гостра залізним Ковпаком на кінці. Потім ходили двором и встромлялі у землю, бо врожай хова у землю. Если знаходится зерно, то, Звичайно, розкопувалі й забирали. пам "ятаю. як до нас приходили вранці. Моя бабуся сплеснула долонях, вігукнула: «Ой, Прийшли!» Й начали плакати. А в нас Нічого НЕ Було. В хаті все поперекідалі, влаштувалі Справжній гармидер, потім ПІШЛИ НА місто, 20 соток, всі перетікалі, Нічого НЕ нашли та й ПІШЛИ Собі. Приходили разів зо два, може, до когось Іншого й более. Жінки, пам "ятаю, дуже сильно кричали, но в бійку НЕ лізлі. До нас приходило чоловік Чотири, а може, й более, Уповноважені, Самі чоловіки, а звідки смороду - не знаю. Смороду заходили до хати й Нишпора у скрін, звідті все вікідані, Дивувалися всі у печі, забирали худобу.

У Нашій сім "ї батько робів, а з ним ще 2-3 чоловіки, столярувалі, ремонтувалі та Виготовляю меблі, но Важко Було їх продавати, везли в місто, так и перебиває. Ми не сито жили: хліб и до хліба Щось. Так і вижили. Люди діліліся продуктами только з родичами, а Взагалі ніхто ні з ким нічім НЕ ділівся.

Люди ходили по полю после збору врожаю, Збирай Залишки, а їх за це схоплювалі й карали. Категорично собі не дозволяли збіраті у полі колоски, Залишки Городині, но люди все одно Збирай. Вночі навпомацкі Збирай, щоб ніхто НЕ бачив. Поля охороня- лись чоловіком з Членів колгоспу, Які жили нормально.

Про ті, як віжівалі, можна цілу книжку писати. Їли собак, голубів, всех, мабуть, повіїдалі. Птахів ловили, горобців, ворон. Їли кукурудзу, Збирай хитання кукурудзи, перемелювалі та їли. Шукало Всілякі відходи. Як только сходили жито й пшениця, випускає Перші колоски, то ходили й зрівалі їх, брали зерно, хоч воно Було мяке, та все одно его перетирали й так хліб пекли. Їли різне коріння квітів. Змішувалі молоде колосся з листям, потім перетирали й вживався в їжу. З кору вишень зрівалі застигли сік, ми називали его «клеєм», и їли.

Це булу страшна картина, коли люди їли все, что только можна Було найти. »

Олійник Антоніна Йосипівна, 1919 р. н.

«Я Олійник Антоніна Йосипівна, народилася у 1919 р. в с. Міські Млини (суч. Опішнянського р-ну Полтавської обл.), Там же й жила во время голодомору.

В роки голодомору мені Було 12-13 років. У сімї Було четверо дітей. Батько - Олійник Йосип Іванович - був дрібнім службовця. Мама, Варвара Микитівна, працювала в колгоспі. Біля нас не Було місту, Взагалі НЕ Було землі біля хати, а на тій, что булу, мовляв, не копнеш, були Биті черепки, бо там здавна жили гончарі. Мій батько теж гончар.

Наша сімя віжіла Завдяк того, что в нас булу корова, хоч и мало молочна. Годувать ее сіном, скошеним на луках. Коли люди просили у нас молока, мама не брала в людей грошей за него. Коли весною зовсім НЕ Було что Їсти, рвали буря, терли на жорна голі хитання з кукурудзи, робілі млинці, но НЕ всі діти могли таке Їсти.

Молодшому братові Івану на тій годину Було 7 років. Одного разу, коли мама поділіла хліб между усіма за столом, Ваня несподівано свой шматок переклав до тата зі словами: «Тато, їжте, будь ласка, бо як помрете, то ми всі помремо». Цей серцево порів брата памятаю досі. Голод ВІН переживши тоді, но все ж помер від хвороби в дитячому віці. »

Гулий Михайло Никифорович, 1923 р. н.

«Я народився 21.11.1923 р. в с. Рашівка Гадяцького р-ну Полтавської обл. Мій батько - Гулий Никифор Якович, мати - Гула Ганна Юхимівна. Нас було у них четверо: я, Павло, Галя, Марія.

Во время голоду в Нашій сімї ніхто не помер, но смерти випадки на селі були. Наш батько живий біля сільраді, его Постійно брали до складу різніх комісій за. Від него я знаю про випадки канібалізму. Одного разу батько Пішов з комісією до Квашіхі віясняті, де поділіся в неї п'ятеро дітей. Вона сказала, что померли. «А де поховали?» - «Та я їх укінула в туалет». Вічістілі туалет. А там їх нема. Тоді вона сказала: «Вони померли, а я смажила и годувать живих» ... У Нашої сусідкі, Ганни Квашіхі, Було 7 дітей, а вижили только двоє.

Ми рятувалісь від голоду тім, что батьки Працював у колгоспі й отримувалася пайок. Навесні 1 933 р. булу Створена комісія, яка відавала на шкірного живого Чоловіка чи дитину 5 кг. борошна. »

Багніч Степан Федорович.

«... Я звертаю до усіх Вас зі своєю рукопіссю про усе, что нашим людям довелося пережіваті і мені такоже у 1932-1933 рр. Пережіваті и Бачити, як наших людей обкладалі податками, забирали у них усе, даже землю, Якою смороду корістувалісь, и як ця земля заростає бурянами Скрізь, а люди з голоду вімоталі по селах.

***

Пусті були наші поля

З бурянами стоячи.

Всі плакали в селах люди -

Загинули воля.

Загинули наша воля -

Ніхто не знаючи за що.

До тебе йдут, усе беруть

Ще й кажуть: «ледащо!

Іди, в колгосп Запишіть:

Там ти знайдеш волю,

Там получіш Собі їжу,

Буряки та сою.

Про це ж ніде НЕ розказ -

Тобі арештують,

Засудять и вішлють туди,

Де раки зимують ».

Все це мені у ЦІМ году

З Болл згадав.

Я Інколи молюся Богу.

Щоб це не повернулося.

Тоді ж згадувать людей

Тих, что повміралі.

Усіх їх звали куркулями

За ті, что жили и Працювала.

Тяжкі роки страшні муки

Люди в нас переживали,

Много їх Скрізь невинних

З голоду вмирає ...

Написавши це пенсіонер, ветеран Війни і праці ... »

(Надрукованій лист - вірш згазеті «Зоря» від 2.07. 1993 р)

Ковнір Тетяна Пантелеївна, 1922 р. н.

«Я проживала в с. Крівуші Кременчуцького р - ну Полтавщини. Батьки Працювала в колгоспі. Платили за це НЕ дуже мало, но грошей не платили, а давали зерно на трудодні. Погано стало у тисяча дев'ятсот тридцять два р., Коли план хлібозаготівлі зерна на колгосп збільшілі, а через погань погоду врожай значний зменшівся. На трудодні не давали Нічого, а ті, что росло на містах, треба Було здаваті в сільраду як податок, щоб колгосп МІГ здати хлібозаготівлю.

Тоді люди їли лушпіння від картоплі, буряка, висівки. Сестрі й брати пухли з голоду: руки й ноги були тонкі, а живіт Великі, діти дуже плакали, просили Їсти ... єдине, что нас врятував, це корова, якові НЕ встіглі забрати. Мати доїла корову и ходила пішкі 15 км продавати молоко до Кременчука, а на гроші купляв нам усім якість харчі. Так Деяк годину вдаватися віжіваті, но потім корову забрали, та все ж найстрашніше Було позаду.

Влада ходила по хатах и ​​забирала все, что можна Було зїсті, вірівала з рота Останній шматок хліба. Особливо пріскіпліво ставити до т. Зв. куркулів: батьків таких засілалі у Сибір, а діти були пріречені на голодну смерть. Мерці тоді лежали по вулиця, під деревами, попід тинами, и всім байдуже, даже страху перед нами не Було. Колгосп віділяв щонеділі підводу, что їзділа по селі и Збирай трупи, Які скидали потім в одну яму. Забирати не лишь харчі, а й одяг, даже мило й інвентар. Если Щось сховаєш, а влада знайде, то на тобі чека дуже Суворов наказание.

Ніхто з села нічім НЕ МІГ зарадіті страшній біді. Альо БУВ среди селян найстрашнішій прошарок, стукачі - перевертні, что співпрацювалі з властью. Ті загаль голоду почти НЕ відчувалі, бо віконувалі «важліве завдання», пріслужуючі власти. Смороду доповідалі власти про ті, что хтось ще Щось пріховувалі або взявши кілька колосків на полі. Був и такий випадок. Жили по сусідству два перти. Один БУВ чесним селянином, а Інший продаючи власти й робів доноси на селян. Ходив по хатах и ​​Збирай пожитки. Врешті - решт вже пухлий перший брат зарубав поганці Сокира. Та заарештуваті его Вже НЕ змоглі, бо ВІН следующего дня помер від голоду.

Влада казала, что турбується про народ, а насправді зніщувала его. За короткий час від голоду померли сотні тисяч людей, а в цею годину хліб гніву у колгоспі. Я й досі НЕ розумію, для чого це робілося и кому від цього стало краще. Мабуть, при власти були деспоти, Яким Було байдужі долі других людей. І смороду ще й заперечувалі Існування голодомору Взагалі ... Це жахливо ... »

Базай Павло Григорович, 1920 р. н.

«Я живий во время голодомору в с. Велика Багачка на Полтавщині ... До весни 1930 р. все Було Досить задовільно. Потім ставимо Справжній жах. Страшні, незрозумілі здірства й побори. Забирали все худобу: коней, волів, корів, кіз, овець, даже кролів и курей. Все спустошувалі, проводячі Цю дику колектівізацію. Одного разу прийшла шестеро людей - «колектівізаторів» у гарних шкіряніх плащах зі зброєю, смороду віпітувалі, де харчі и реманент, що не Хотіли чути благання матері, що не Залишайся Нічого на прожиття. Забрали все, мати вчепили в одного з них, но смороду Ніяк НЕ реагувалі, Їм Було все одне. Смороду робілі свою чорну дело ...

Голод БУВ вікліканій Прагнення влади вініщіті український народ ... Тоді влада заявляла, что хліб є, но ВІН в руках у куркулів, Які пріховувалі его. Забрати «державне майно у куркулів» - це й Було «марш - завдання» ціх комуністів - убивць. Смороду ходили по селах Із залізними пікамі Із обострения кінцем, тікаючі у стрічні хати, Шукало сховок селянами зерно. Смороду у кожному селянінові бачили куркуля, тому й забирали все у всех.

Батько закопав на городі великий горщик з пшеницею, з него брали потроху Вночі и робілі кашу. Їли Кропива, ходили на поле Збирай зернятка, что залиша. Люди начали пухнути. Дуже хотілося Їсти, а потім пити. Альо мати казала, что пити нельзя. Навколо села з дерев пообдіралі кору, у селі НЕ залиша жодної собаки чи кота. Одного разу, коли ми з братом віпасалалі коня, до нас підходілі якість две жінки й казали, что смороду нас нагодують, если підемо з ними. Мама нас застерегла від таких діл, тому ми НЕ ПІШЛИ. Вже потім дізналіся, что смороду так заманювалі людей, а потім вбивали їх и їли.

Тоді померло дуже много людей, понад две третина села вімерло. Деякі НЕ вітрімувалі голоду й топіліся. Много селян в надії на порятунок Тягнули в міста, но там помирало просто на вулиці. Мерців почти ніхто НЕ захоронював. Если й хова, то дуже часто у великих «братських могилах», скідаючі туди десятками. Чи не Було сил даже ями копати, тому людей скидали в колодязі, яри та інші ями.

Було страшно ... вижили лишь дивом Завдяк великому Бажанов батьків и Богу. После цього страшно ненависть до комуністічного ладу і (его) лідерів: смороду винищувано власний народ ... »

Лещенко Іван Федорович, 1923 р. н.

Іван Федорович Лещенко народився 1923 р. у селі Кирило - Ганнівка Опішнянського р - ну Полтавської обл.

1932-1933 рр.: «... рік БУВ врожайній, но вилізти не только хлібопостачу - ходили по хатах, штрікалі у землю, Шукало чи немає де захованіх хліба або картоплі. ... Наші ж, українці, дурні (Займаюсь вікачуванням хліба) ... мій двоюрідній брат. Мати и я Залишайся у Косі-Олександровці, потім теж повернули через Москву. Там Було хліба, которого только хочеш: білого, чорного ... мати купила хліба в гостінці; Приїхали в Полтаву. У Москві усяк хліб БУВ, а в Полтаві БУВ розпал голоду. Ми жили на околиці Полтави, я частенько ходив Центральна вулиця Шевченківською. Як іду - десятки дітей - більшіх, менших - вже не могли й слова Сказати, з такими животами, пухлі, простяглася руки ... Та я й сам пух з голоду ... батько, хоч и безграмотності, но добрі Тримай сокиру в руках; ВІН влаштувався Тесла. Не знаю, скільки ВІН одержував грошей, но Йому пощастило купити на базарі макухи. І та макуха мене простягла, коли я пух з голоду ...

Були у Полтаві (випадки канібалізму).Мати, Було, приходити и каже, что піріжкі з м'ясом ... ніготь нашли ... Рідний батько, рідна мати вбивали дітей - то було страшне ...

У Нашій сімї голод пережили всі, слава Богу ».

ВИСНОВОК

Це БУВ Справжній голодомор, організованій комуністічною партією на чолі зі Сталіном. Его метою Було заставить українських селян іти до колгоспів, у селян вилучалось всі їстівні запаси, и смороду масово гінулі від голоду. Сталінське керівництво Опис Свідомо організувало «голодний терор» для того, щоб назавжди ліквідуваті в Україні будь - Який Опір хлібозаготівлям.

Голодомори в Україні, організовані юдо - комуністічніх лідерамі Московії. Найсуворіше вето не могло вікореніті з памяті народу спогади про голодомор. Розповіді про Цю драму передавалися від старих до молодих нашли відображення в усніх перекази художніх творах. Страхітліва трагедія голоду на Україні та в других районах СРСР віклікала щире Співчуття свідомої громадськості. Час від часу Захоплення до цієї болючої проблеми то згасала, то спалахував з новою силою.

Втрата від голодомору 1932-1933 рр. становили для України, до 7 млн. чоловік. Інформація про голод булу прихована, и ніякої допомоги від зарубіжних країн, На Відміну Від тисяча дев'ятсот двадцять один р., Що не Було.

Використана література

1. Диво слово // 6.06.2000.- №520 с. 65. К., С. Граченко.

2. Голод - 33.Народна книга - меморіал. - К., 1991 583с.

3. Страта голодом. С.Старів. - К., 2002.

4. Народовбівбівство голодом // Шлях перемоги. Р. Новоженець. - 4 10.12.2003 - Ч.49.- с. 2

5. Український голокост ост 1932-1933 р. Свідчення тих, хто віжів. - К., 2003 296с.

6. Україна історії, - К.,: Либідь 1991. с.359

...........


  • Масштаби та Наслідки трагедії українського народу
  • Дані по Україні
  • Спогади жителей
  • Олійник Антоніна Йосипівна, 1919 р. н.
  • Гулий Михайло Никифорович, 1923 р. н.
  • Багніч Степан Федорович.
  • Ковнір Тетяна Пантелеївна, 1922 р. н.
  • Базай Павло Григорович, 1920 р. н.
  • Лещенко Іван Федорович, 1923 р. н.
  • Використана література