|
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Михайло Драгоманов - основоположник Політичної науки України.
Для України Драгоманов действительно БУВ тім «апостолом правди и науки», что его з такою тугою виглядаю народ перед смертю Шевченка.
С.Єфремов.
Народ, что НЕ шанує своих великих людей, які не варт звання освіченім народом ... Драгоманов для нас є чімось более, як заслуженим чоловіком. Ми в нім Шануємо одного, вчителя, провідника ... Голос єго БУВ для нас заохотою, осторогою, вказівкою, куди йти, голосом сумління ...
І.Франко.
Непересічнім представником ліберального руху БУВ Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895).
Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня +1841 року
в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченімі людьми, поділялі ліберальні для свого часу погляди. Особистість Михайла формуван среди простого люду, Який оточував его змалечку. Батько БУВ Чесні и справедливою ЛЮДИНОЮ, добро ставівся до селян. Як и дядько Яків, Колишній декабрист, учів ВІН хлопця набуваті знань, щоб віддаті собі праці для добра рідного краю.
«Я Надто зобов'язаний своєму батьку, Який розвив у мені інтелектуальні Захоплення, з Яким у мене НЕ Було морального розладу и БОРОТЬБИ ...» - згадувать пізніше Михайло Петрович.
З 1849 по 1853 рік юнак Навчався в Гадяцьке повітовому учіліщі, де, з-поміж других дисциплін, віділяв Історію, географію, мови, захоплювався античним світом. А ще місцевий учитель історії О. Стронін Прищепа Йому Інтерес до праць європейськіх просвітітелів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадувать М.Драгоманов, Який и сам Згідно ставши одним з дере українських просвітітелів.
Продовжував своє навчання допітлівій хлопець у Полтавській гімназії. Навчаючісь у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавівся передовсім гуманітарнімі дісціплінамі, а Надто минулим українського народу, его безнастанно Боротьба за кращий частку.
Це були часи Накопичення знань, розширення поля інтересів, Захоплення новітнімі політічнімі течіямі. М.Драгоманов вражав викладачів своєю ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ цілеспрямованістю, працьовітістю, освіченістю. Его сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувать, что «книжок ... Михайло перечитав ще в гімназії таку силу и таких авторів, что много учнів Середніх шкіл пізнішіх часів ... здівувалісь бі, почувши, что между тимі авторами були й Такі ... як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо ».
Восени 1859 року М.Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Вища школа, звідки Вийшла Чима українських діячів, всегда булу індікатором суспільніх суперечностей, тож неважко уявіті, Які настрої панували среди студентство напередодні и на качана суспільніх реформ в России. Тут у него з'являються значний ширші и більші возможности вдосконалюваті свою Загальну освіту, повніше и жівіше знайомитися з тимі суспільними и політічнімі процесами, что Постійно зароджуваліся у неспокійному Студентський середовіщі. Університет тих часів являв собою один Із найважлівішіх осередків наукового, культурного и громадського життя. Значний мірою це булу заслуга попечителя цього закладу, славетним хірурга М.Пирогова, Який «допустивши у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську».
Ще під час навчання М. Драгоманов ступив на освітянську ниву: Викладає у недільній школі на Подолі, а после ее закриття - у Тімчасовій педагогічній школі.
І Згідно, випускник університету, ВІН НЕ поріває з педагогічною діяльністю - працює в 2-й Київській гімназії.
М.Драгоманов намагався встігаті й органічно поєднуваті процес навчання з практичною Громадська робота, на якові підштовхувалі розбуджені загальною сітуацією Політичні настрої. Етапнім делу становлення М.Драгоманова як політічного и громадського діяча ставши его Виступ над Трунов Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще Юнім промовцем: «Кожний, хто идет служити народу, тим самим надіває на себе Терновий Вінець», - виявило пророкує.
У 1863 году М.Драгоманов становится членом Громади. ЦІ об'єднання вінікалі як форма пробудження свідомості национальной інтелігенції до Пізнання української літератури, історії, культури, народного побуту, права. Пізніше у 70-х рр. з'явилися Нові, молоді Громади, в статутах якіх вже стояло питання про «Самостійне політичне Існування» України з «віборнім народних правлінням» .Тут знайомиться ВІН з В. Антоновичем, П. Жітецькім, М. Лисенком та іншімі діячамі. Свої творчі Пошуки й Практична робота спрямовує на зближені школи з життям, охоплення освітою широких мас, максимальне Підвищення ее ефектівності. Незважаючі на указ міністра внутрішніх справ Валуєва, что обмежував вживання української мови, публікує в газеті «Санкт - Петербургские ведомости» низьку статей: «Земство і місцевий елемент в народну освіту», «Про педагогічному значенні малоросійської мови» та ін., Де Відкрито Виступає проти політики русіфікації школи й обстоює навчання рідною, українською мовою. Ця проблема становится особливо актуальною з з'явитися в Україні земств, Які відігравалі значний роль в розвитку освіти.
Разом з тим, досліджуючі Історію стародавнього світу, ВІН простежує Механізм Функціонування Суспільства та держави и доходити висновка, что суспільство - цілісна система, розвиток якої тісно повўязаній з економікою, соціальнімі відносінамі, політікою, духовною культурою. Це дает Йому змогу Закласти підваліні Політичної доктрини: «зменшіть бодай немного, что сам народ назіває своєю темрявоою, ми підкопаємо й ті основи, что на них трімається и здірство, Пожалуйста заїдає народ».
1864 р. М. Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кучинський, яка стала Йому вірною дружиною и помічніцею. У першій половіні 1870 - х рр. вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, перекладав и популярізувала в российских журналах твори українських письменників, займаюсь дослідженнямі в Галузі українського мовознавства.
З середини 60-х років становлення М.Драгоманова як ученого відбувається у тісному взаємозв'язку з его публіцістічною діяльністю. За суті, в ціх роботах М.Драгоманова - історічніх, етнографічніх, філологічних, соціологічних - поневоле відбувається зміщення акцентування на політичне підгрунтя означування питання.
У життя без першій грунтовній праці з історії України «Малоросія в її словесності» М. Драгоманов показав себе як неординарний історик, з, власною концепцією, яка суперечіла офіційній. Так, розпочавші Розповідь з прадавніх часів, ВІН доводити, что сучасний український народ - спадкоємець НЕ лишь козаків, а й державницьких традіцій Київської Русі, Галицького князівства.
З тисячі вісімсот шістьдесят-чотири р. ВІН - приват-доцент, а з 1870-го - доцент Київського університету. З метою Вдосконалення кваліфікаціі у тисяча вісімсот сімдесят один году Київський університет відряджає М.Драгоманова за кордон. Замість запланованіх двох років молодий навчань пробув там почти три, відвідавші за цею годину Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гайдельберг, Львів. Во время свого перебування за кордоном у 1871-1873 рр. М. Драгоманов підпав під Вплив Надзвичайно популярних тоді у Европе соціалістичних Ідей. Повернувшись додому, ВІН доводи, что «радикал, Котре на Україні НЕ прізнає українства, єсть не додумався радикал, так само українофіл, якій не додумавсь до радікалізму, только плохий українофіл». Опіраючісь на Цю формулу, ВІН Вперше в українській історії Створив струнку ідеологічну систему.
У великих Університетських центрах Гейдельберга, Берліна, Рима, Відня, Флоренції та ін. досліджує Місцеві архіви, знайомиться з дійсністю європейськіх стран, передову думкою и провіднімі політічнімі теоріямі, зокрема П.-Ж. Прудона, что малі Вплив на формирование власної Політичної Концепції вченого, вівчає становище національніх меншин, у тому чіслі й словўянськіх народів, среди них галичан у складі Австро-Угорщини и поляків у складі Німеччини.
Особливе місце в політично-публіцістічній ДІЯЛЬНОСТІ М.Драгоманова посідає Галичина. ВІН БУВ одним з дере, хто намагався розбудіті галицьке громадське життя, піднесті рівень суспільної свідомості.
Трірічне Закордонне турне М.Драгоманова Було Надзвичайно пліднім для молодого вченого. ВІН тепер МІГ критично озирнутися й оцініті свои Переконаний, зіставляючі їх з наочно західноєвропейськім досвідом.
+1873 р. ВІН возвращается до Росії з уже сформованому Політичною доктриною федеративного соціалізму. Майбутня держава уявляю Йому федерацією вільніх громад, Які б обўєднувалі людей на підставі спільніх территории та господарської ДІЯЛЬНОСТІ й становили автономні національні одиниці. Для Досягнення цієї мети ВІН визначили три етапи: духовно-просвітницький, політичний (здобуття політічніх свобод, запровадження конституції) та Реформування соціально-економічних отношений.
Рішуче засуджуючі Політичні авантюри й насільніцькі революції, Драгоманов вважаю, что будь-який політичний рух повинен Характеризувати участь в ньом Всього народу, а такоже розділяв у життя без Політичній доктріні годин дістанцією культурно-просвітніцькій и політичний етапи творення держави, бо в суспільстві, що не здатно Керувати собою, самоуправлятісь, позначають ВІН, що не может буті й мови про радікальні Зміни. «Доки НЕ віробімо Собі лексикону и граматики, що не видам памўяток Нашої мови з ХІ ст. до пісень, які не напішемо історії свого народу ... Доті мусим сідіті, прісіпавші голову поспівали, у політику НЕ лізті й прокламацій НЕ писати ». Тім-то й пріділяв Драгоманов таку велику Рамус розвіткові української літератури, вітав «Граматику» П. Куліша, ретельно досліджував творчість Т. Шевченка.
Драгоманов бере активну участь у Громадському жітті Наддніпрянської України 1873-1875 рр. Це и викладацького робота, и діяльність у Київській громаді. Фактично ВІН сам редагує газету «Киевский телеграф», у Якій співробітнічалі П. Жітецькій, П. Чубинський, С. Подолинський та ін., Налагоджує стосунки з російськімі народниками А. Желябова, О. Дейчем, Я. Стефановичем, збірає кошти для повстанців проти турецького гніту в Герцеговіні. Чи не полішає, але І дослідніцької роботи. Вихід его Спільна з В. Антоновичем праця «Історичні пісні малоросійського народу», якові смороду начали пісааті ще 1869 р., «Малоросійські народні перекази і розповіді», «Про українських козаків, татар и турків» та ін. Обстоюючі мнение, что вірішальна роль в історії Належить народних масам, ВІН досліджує відтворення історічніх подій у народній творчості, а такоже Зміни в менталітеті простих людей.
Чима сил Драгоманов доклалися (і в цьом велика его заслуга перед Україною) до налагодження зв ¢ язків между Українським рухом у Наддніпрянщіні й на західноукраїнськіх землях. У Галичині, что булу тоді під властью Австро-Угорщини, жилося вільніше, чем у Російській імперії, тому там зусереділася та велика культурна праця, яка Згідно принесла відродження всьому Українському народові. Тож недарма Галичину називали «Українським П ¢ Ємонтом» (у 1859-1860 рр. Навколо П ¢ ємонта відбулося об ¢ єднання Италии).
Драгоманов активно співробітнічав з І. Франком, О. Терлецький, В. Навроцький та іншімі молодими Галицького діячамі. Его статті друкувалися в газетах и журналах «Правда», «Діло», «Друг», «Громадський друг». +1873 р. на організаційній нараді з нагоді Заснування товариства ім.Шевченка ВІН наполягав на необхідності Розгорнутим наукову й літературно-дослідницьку діяльність в обох частин України. Однако Визнання роли Галичини в культурному жітті Всього українського народу не затуляло від него и вад, притаманних Деяк колам українства, тому негативно ставівся до абсолютізації національного моменту, ворожості до Всього російського, недооцінкі СОЦІАЛЬНИХ вимог в Українському Русі. Зробив ВІН Чима и для прівернення І.Франка та других молодіхгалічан до соціалізму. Чи не приховуюче своих Переконаний, часто вступав у Дискусії на страницах журналів ( «Правда», «Зоря», «Діло»), а в праці «Шевченко, українофілі и соціалізм» На Відміну Від Деяк Галицьких опонентів показавши справжнього великого Кобзаря, без купюр. Драгоманов намагався довести до свідомості галичан значущість тих всеукраїнськіх завдання, что стояли перед ними.
У середіні 1870-х рр.сили Реакції розпочалі наступ на український рух. Було Закрито «Київський телеграф», а 1876 го Вийшов Емський указ Олександра ІІ, Який унеможлівів подалі розвиток української культури и национальной науки. Ще 1875 р. Драгоманова Було звільнено з університету за політічну неблагонадійність. Следующего року ВІН за дорученням «Громади» віїжджає за кордон и засновує в Женеві вільну українську друкарню, а такоже займається Політичною працею.
Цькування українства в России, ба даже репресії проти буржуазних лібералів радікалізуваті Політичні погляди Драгоманова. Як видно з его статей «Турки внутрішні і зовнішні», «До чого Довоювалися», «Внутрішнє рабство і війна за визволення», ВІН больше не розділяє годин дістанцією культурно-просвітницький и політичний етапи визвольного руху, збагнувші, что борьба за Політичні свободи так саме необхідна, як и культурніцька праця. Ця теза становится визначальності НЕ лишь для Галицьких українців, а й для новой генерації наддніпрянськіх діячів початку ХХ ст.
Мету перебування за кордоном и направление своєї ДІЯЛЬНОСТІ Драгоманов сформулював у Журналі «Громада». По-перше, це дати матеріал про Україну, по-друге, Шляхом Висвітлення прогресивної Політичної думки, в тому чіслі західноєвропейської, Сприяти Утворення політічніх гуртків в Україні. Тобто зв ¢ язок України з Європою повинен стати двостороннім. Важліво Було надаті Українському рухові загальноєвропейського звучання, добиться его ПІДТРИМКИ в мире. 11 травня тисяча вісімсот сімдесят вісім р. ВІН Виступивши на літературному конгресі в Паріжі з доповіддю «Література українська, проскрібована УРЯДОМ російськім». Розповівші про багатство української літератури, Драгоманов вислови Надію, что «конгрес НЕ залиша байдужим до наших Скарга и знайде способ помочь». Водночас ВІН енергійно підтрімував слів ¢ янські народи, что виступали проти панування Турции. Вагомий для популярізації Ідей українського руху стало знайомство Драгоманова з одним з провідніх європейськіх соціал-демократів - Е. Бернштейном.
Альо найважлівішою делом булу видавнича й публіцістічна діяльність. Течение 1878-1881 рр. Виходять п'ять номерів журналу «Громада», Який ставши для України тім, чим «Колокол» Герцена для России. У віданні Драгоманову надавали допомогу С. Подолинський, М. Павлик, дружина Людмила (завідувала експедіцією журналу). Якраз у «Громаді» з ¢ явилася політична програма українського руху з вимог повної самостійності спілки вільніх громад України. Драгоманов, по суті, сам редагує ще один журнал - «Вільне слово» й публікує статті, прісвячені борьбе против самодержавства, розвіткові української літератури та освіти. Аналізуючі державний бюджет России, ВІН позначають, что в прівілейованіх школах на кожного учня вітрачають в Середньому 1000 крб. на рік, а в народній - 4 коп. Его дослідження були спрямовані в русло історічніх традіцій українського народу. Чи не поділяючі поглядів П. Куліша, Який вважать козаків лишь «розбишака», Драгоманов доводив, что козаччина за своим устроєм набліжалася до вільніх європейськіх держав. Головна тема «Громади» - дати якнайбільше матеріалів для Вивчення України и ее народу, его духовних почінань и устремлінь до свободи
и рівності среди Світової спільноті.
ВІН тісно спілкувався з російською еміграцією, членами «Народної волі», «Чорного переділу» та других народніцькіх ОРГАНІЗАЦІЙ, крітікуючі їх, зокрема в статті «малоруського Інтернаціоналізм», за нехтування національного питання та великодержавний шовінізм. Докоряли и молодим українцям, котрі вступали до российских революційніх ОРГАНІЗАЦІЙ, бо вважаю, что соціалістічні партии розумітімуть и обстоюватімуть потребу народу, если будут національ-ними.
Видання «Громади» й статті Драгоманова у «Вільному слові» прикрутив Рамус всієї Європи. А тим часом его стосунки з Українським рухом в России Складанний значний гірше. Радікалізація поглядів Драгоманова, з одного боку, й наступ Реакції в Росії - з іншого, прізвелі до припиненням фінансування Київською громадою журналу Драгоманова, пізніше й до відкритого розріву между ними. Альо ВІН зберіг добрі стосунки й лістувався з М. Лисенком и М. Старицький, з Яким БУВ Знайомий з часів навчання в Полтавській гімназії, а відтак у Київському університеті.
Відтоді Драгоманов розраховує лишь на підтрімку українського руху в Галичині, хоч НЕ втрачає надії на еволюцію наддніпрянськіх діячів. 1886 р. ВІН публікує статтю «Напередодні Нових смут», де вісуває ідею создания української радікальної партии. Ідея ця Знайшла широку підтрімку среди Галицьких українців, Які були Готові до Відкритої Політичної боротьбу за права українського народу.
З Другої половини 80-х рр. М.Драгоманова запрошуються до співпраці ряд провідніх видань Галичини. Становлення и розвиток радикальних рухів у Західній Україні, за свідченням І.Франка, стало последнего І, мабуть, найбільшою радістю в жітті Драгоманова.
Останній период життя Драгоманова пов ¢ язаний з Болгарією. 1888 р. в Софії Було засновано вищу школу, яка превратилась в університет. Туди й запросили его 1889 р. професором кафедри Загальної історії. Вихованці Драгоманова Згідно стали відомімі болгарського вченого. Одночасно ВІН редагував науковий «Збірник за народні умотворення, наука и кніжніна». Ім'я М.Драгоманова асоціювалося в свідомості прогресивної громадськості з Боротьба слов'янських народів за свободу, автономію, братерство.
Чи не забувай и Україну. Велику Рамус пріділів Галичині. Був ідейнім натхненніком Русько-Української радікальної партии, створеної 1890 р., Публікував у Друкований органі цієї партии «Народ» свои статті. Пізніше співробітнічав у заснованій І. Франком газеті «Хлібороб», написавши Передмова до его книги «В Поті чола».
Віваженій и проніклівій політик, М.Драгоманов мучівся тією задушлівою загальною атмосферою, что склалось на теренах Російської імперії у ставленні до національніх меншин. Це БУВ период перед черговий тотального настане на вільнолюбній настрій народу. «Прігніченій стан духу значний мірою збільшується від усвідомлення сумної стану справ в Україні», - так свідчіла Леся Українка про останні дні життя М.Драгоманова.
Працю Драгоманова «Чудацькі думки про українську національну справу», написання ним за кілька років до смерти, можна вважаті Заповітом науковців у Галузі дослідження української історії. У ній ВІН призвал співвідчізніків боротися разом з іншімі народами проти самодержавства, за свободу и децентралізацію Суспільно - політічного життя.
Тимчасові Поліпшення Загальна стану спріялі сплески творчого піднесення, но несподівана смерть від розріву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого и громадського діяча. Похований М.Драгоманов у Софії. Дружина вченого и син Світозар брали активну участь в Українському Русі. Его дело продовжено й небога, видатних українська поетеса и політична діячка Леся Українка. Вона, зокрема, сказала про засновника Політичної науки в Україні следующие слова:
"М.Драгоманов, что БУВ великим Українським душоловом, трімався и в літературі, и в політіці, и в приватному жітті тії засади, что« чисте справу вимагає чистих засобів », и трімався ее до кінця з великою завзятістю и невмолімістю ..."
Вже следующего року после смерти Драгоманова вона заснувала соціал-демократичний гурток у Києві.
М. П. Драгоманов значний часть свого життя, а самє 19 років, змушеній БУВ провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на Батьківщині, розділеній могутнішімі державами, належно офіційного Визнання его як інтелектуала, прихильники и генератора ліберальніх поглядів та Ідей - годі Було й сподіватіся. Та й Не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І самє на чужіні (у Швейцарии, Австро-Угорщині, Болгарії) з'явилися з-під пера Кращі праці Драгоманова - Вже зрілого мислителя: "Турки внутрішні і зовнішні" (Женева, 1876), "Шевченко, українофілі и соціалізм" (Женева , 1879), "Чудацькі думки про українську національну справу" (Відень, 1891). Будучи Прихильники Європейського позітівізму та раціоналізму, и беручи щонайактівнішу доля в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислювалась возможности Реформування та розбудови існуючіх суспільств, їх розвиток у соціальному та національному безпосередньо.
Бачучи "головним ділом" у людській історії - невпінній Суспільний розвиток, Драгоманов візнавав найважлівішім "поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний ..."
Функції держави, что є за Драгомановим чімось чужим и не притаманно для людства, у суспільстві "вільних індівідів" має Виконувати "общество-товариств", что утворюється знизу з ініціативи самих таки "індівідуальніх особистостей - федеративна спілка з максимальною децентралізацією та самоврядування громад. Найближче до свого ідеального СОЦІАЛЬНОГО влаштую Драгоманов бачив Швейцарські Кантоні, де ВІН проживши 15 еміграційніх років.
Наукові дослідження М. Драгоманова, видатних українського історика, літературознавця, фольклориста, економіста й філсофа, що не лишь стали Надбання тогочасного літературознавства, а й дали Поштовх подалі розвитку української Суспільно-Політичної думки. Его Ідеї, як уже позначають, виявило прійнятнішімі на галицькому грунті, хоч зізналася їхнього впліву и діячі Наддніпрянщіні, Яким у роки національно-демократичної революції довелося розбудовувати державу.
ВІН вважать, что завдання кожної людини, як и народу, в пізнанні себе и в прагненні йти до цівілізації разом з цівілізацією, тобто підхід Драгоманова пролягав у необхідності пов'язати український національний рух та его програму з Європейськими Ліберально-демократичними концепціямі. Альо Пізнання себе требует вісокої национальной самосвідомості, а рівень цівілізованості народу настолько низьких, что НЕ дозволяє Йому піднятіся до самосвідомості, а, отже, до Прагнення відродіті свободу. ВІН писав, что українці много Втратили, бо коли більша частина народів Європи створювалі свои держави, нам це НЕ удалось.
Громадська діяльність и творча спадщина М.Драгоманова забезпечен Йому особливе місце в історії Суспільно-Політичної и правової думки НЕ только України. Его можна назваті творцем своєрідної констітуціоналістічної Теорії, палиці Прихильники збагачення вітчізняної політики й права цінностямі СВІТОВОГО досвіду. «Драгоманов перший Із российских публіцістів давши російській демократії широку и ясну програму ... перший блискучії й доступно пояснивши Зміст і значення Конституційного ладу, особливо прав особи та Принципів самоуправління ...» - оцінюючі діяльність М.Драгоманова, зазначилися П. Струве. Ще ширше означивши різнобічну діяльність М.Драгоманова на Користь українського Суспільства І.Франко, назіваючі его «духовним батьком», «великим критиком и бістро, Історично вишколення розумом», «найбільшім публіцістічнім талантом Нашої нації», «Могутнє постаттю» и «правдивим учителем ».
Своєрідність М.Драгоманова як прогресивного політічного и громадського діяча кріється Перш за все в его широкому, поліаспектному підході до такого важлівого Поняття, як «констітуціоналізм», Пожалуйста ВІН нерідко доповнював, збагачував, Інколи даже ототожнюючі его з Поняття Політичної свободи. Драгомановське розуміння констітуціоналізму включало в себе Такі Чинник, як політична свобода Суспільства и особистості, что реалізувалася через народне представництво в центрі, самоуправління на місцях, Дотримання прав и свобод людини.
«Основними для формирование тих отношений ... повінні буті поперед Усього основні права Чоловіка - свобода думки
й слова, зборів та коаліцій, толеранція політічніх та релігійніх
Переконаний ... віри й безвірства ».
Віваженім, діалектічно та Історично обгрунтованим Було Переконаний вченого, что несмотря на все ті отношения «ніколи в цілім мире
Чи не будуть шанобліво однакові ... ». Драгоманов чітко окреслив и возможности Загальна революційніх процесів. ВІН БУВ упевненій, что будь-яка революція має в Основі життя без політичний характер, міняє Політичні форми панування, но «... не має сили сотворити новий лад суспільного життя, бо сей мусіть органічно и звільна віростаті з попередніх, як дерево з даного грунту , а продіктуваті его ніякімі едіктамі нельзя ».
Послідовно и твердо ВІН відстоював еволюційну правоту будь-которого розвитку, вважаючі революції явіщамі спонтанно й короткочасового, хоча все в тому ж загально Тоні історічного поступу.Як точно и правильно підмітів І.Франко, «Драгоманов - еволюціоніст, вірів у ненастанній органічний Розвій НЕ лишь в сфере матеріальніх явіщ, но кож у сфері духу, віри, літератури й етики. Властівім плодючім елементом у тій еволюції вважаю людський - індівідуум, его душу, волю й інтелігенцію (розум) ».
Сила історічного методу М.Драгоманова в тому, что вчений и публіцист умів органічно спрійматі в єдності конкретного історічного процесса загальне й осібне, національне и вселюдськими, індивідуальне й суспільне у їх найтіснішому взаємозв'язку.
Керуючий принципами культурного синтезу національного та інтернаціонального, Михайло Петрович Драгоманов показавши, теоретично обгрунтував, что в такому поєднанні нема суперечності, и провів цею принцип через проблеми констітуціоналізму, Політичної свободи, прав людини, національного самовизначення, місцевого самоврядування, Політичної БОРОТЬБИ, подавши порівняльній нарис політічніх Ідей, намітів віхі поступу на майбутнє и Створив всебічну и повну картину свого сьогодення.
«Своїм писанням, зарівно як и прикладом свого життя, ВІН давши нам високий взірець неустрашеного и незламного Борця попереду Усього за свободу думки, досліду, критики та розвою людської одиниці й народів и через ті все буде предметом гордості і Честь для народу, что видав такого Чоловіка », - писав І.Франко, що не зайве нагадуючі Українському людині для его достойника.
Унікальність постаті М.Драгоманова як вченого не только, вірніше НЕ Стільки в площіні Політичної публіцістікі, як у сфері власне політології. Его можна вважаті засновником национальной політології, істориком політічніх учень. Саме ВІН Створив нарісні добіркі про розвиток політічніх Ідей у странах Західної Європи, всебічно розглянувші теорію освіченого абсолютизму, лібералізму, І, запозічівші ряд основних прогресивних Положень Із декількох напрямків, подавши концентроване обгрунтування своєї констітуційно-правової доктрини. «Вся практична мудрість людська может буті в тому, щоб убачіті напрямок духу СВІТОВОГО, его міру, закон и послужити тім рухом. Інакше рух тієї піде проти нас, роздавіть нас », - так виводу ВІН своє розуміння поиска Шляхів розвитку.
Найвищий прояв мудрості - осягнути закон об'єктивного розвитку історії, відчуті его, підлаштуватіся під него, ВІДПОВІДАТИ его Вимоги и буде потрібно, а це значить - єдіно правильно візначіті свои возможности и докласті максимум зусіль для їх реализации. У Цій мудрості концентрується увесь віковій досвід нації, а тому Надзвичайно важліво скористати ним якомога повніше. Звісно, розуміння и Пізнання ціх Законів М.Драгоманова позначали як зовнішнімі обставинні, так и внутрішнім відчуттям. Найкраще ж пояснення - Виправдання тому Зробив І.Франко, оцінюючі багатогранності діяльність видатних вченого:
«Він не написавши ані одного слова, Котре б НЕ відносілося до живих людей, до живих обставинних и до тих вопросам, котрі так чи інакше порушують думки и чуття окружаючої его громади. Оте живе чуття, тієї Бистрий погляд, что завсігда добачує спожи Хвилі и вміє знайти для них відповідній виразі и відповідне заспокоєння, найліпше характерізує нам самого Драгоманова ».
Лібералізм Драгоманова візначається як доктрина, відповідно до якої людська індівідуальність є віщою цінністю. Політично це віражається Перш за все у розшіренні та зміцненні індівідуальніх прав. Драгоманов вірить, что історія свободи є історією обмеження державної влади. Недоторканність особістої СФЕРИ важлівіша за долю у створенні, формуванні колектівної Політичної Волі, а індивід з его волею є основою всех можливий СОЦІАЛЬНИХ порядків.
У лісті до Івана Франка Драгоманов позначають:
"Принципи сучасної всесвітньої цівілізації найбільш відповідні поступові: Лібералізм в его найпослідовнішій форме, федералізм - в справах для державних, демократизм - в справах для СОЦІАЛЬНИХ з найтвердішою гарантією - Асоціацією у справах для економічних, раціоналізм - в справах для письменництва, наукових."
У своих головних Праця «переднє слово до« Громади »(1878 р.),« Лібералізм и земство в России »(1889 р.),« Листи на Наддніпрянську Україну »(1893 р.) ВІН намагався поєднаті ідею ліберальної демократії з ідеєю небезпеки у розвитку унітарніх державних бюрократично структур, альтернативу якіх бачив у сполученні Принципів класичного ліберального парламентаризму та федерального державного устрою.
Крітікуючі абсолютізацію інтересів трудового народу, М.Драгоманов, водночас продовжував народніцько-демократичну традіцію під прапором громадівства. Метою перевлаштування Суспільства ВІН проголосує «безначальство» - анархосоціалізм прудонівського зразки. За думкою М.П. Дрогоманова гарантією прав особистості может буті только вільна самоврядована «громада». Федеративного союзу таких громад є альтернативою унітарнім бюрократично структурам держави.
Суть Концепції, віробленої Драгомановим, пролягав у забезпеченні національніх інтересів України через констітуційно-правову реорганізацію России, Надання твердих гарантій констітуційніх прав громадян, права самоврядування для окрема регіонів и національностей та забезпечення вільного розвитку української культури.
ВІН принципова та послідовно виступала проти будь-якої тіранії та диктатури, будь вона монархічно-бюрократичного або революційного походження. Смороду обідві засновані на унітарно-демократичних структурах влади та несумісні Із правами людини та свободою народу. Драгоманов рішуче засуджував Ідеї українського націоналізму, державного сепаратизму. ВІН вважать, что політична и національна автономія можлива и без національно-державного відокремлення від России.
Ліберальні погляди формуван и еволюціонувалі паралельно зі свідомим лібералізмом та демократизмом, что розвиватись, на мнение Михайла Драгоманова, що не Стільки на історико-національному, скільки на загальноєвропейському грунті. В Україні ЦІ Ідеї перепліталіся, змішуваліся з місцевою традіцією політічніх вольностей и державної автономії.
Згідно ліберальні Ідеї М.Драгоманова перейнялі Михайло Павлик, Іван Франко, Богдан Кістяківський.
У середіні 90-х років ХІХ ст. ЦІ Ідеї в Україні Отримав подалі розповсюдження. У Ліберально-демократичного таборі візріває думка про необходимость об'єднання своєї ДІЯЛЬНОСТІ, создание єдиної организации. У вересні +1897 р. зусилля Бориса Антоновича и Олександра Кониського у Києві створюється Всеукраїнська організація громад. Туди входили земські діячі, промісловці, представник Творчої інтелігенції. Це стало початком переходу українського ліберального руху від основном просвітніцької до Політичної ДІЯЛЬНОСТІ.
Ліберальні Ідеї Набуль нового життя у период теоретичної Дискусії, пов'язаної з виходом відомого збірника "Віхи". Серед помітніх українських громадсько діячів - теоретіків лібералізму ключовими місце посідає Богдан Кістяківський, син професора права Київського університету Олександра Кістяківського - активного діяча "Старої громади" та журналу "Основи".
Б.Кістяківській, Відчуваючи помітній Вплив Ідей Драгоманова, значний часть своєї Наукової ДІЯЛЬНОСТІ Присвятої Редагування его багатотомної праці "Політичні твори". У творчості Кістяківського, первого українського фахівця у Галузі філософії права, трівалій годину визначальності булу проблема співвідношення соціальної та ліберальної Ідей.
Фундатори Української Академії наук Володимир Вернадський, Агатангел Кримський та Михайло Туган-Барановський значний мірою спріялі Поширення Ідей Драгоманова в Україні. З-поміж міркувань Туган-Барановського Варто особливо відзначіті мнение про здатність науки розв'язувати соціальні проблеми (стаття "Вплив Ідей політичної економії на Природознавство та філософію"). Водночас суттєвім Було обгрунтування важлівої роли пріватної власності за у системе економічних отношений. Позиція Туган-Барановського в цьом пітанні вірізнялась від різного виду соціалістичних підходів. "Сучасне людство, - писав ВІН - не может обійтіся без цього стимулу господарської ЕНЕРГІЇ ... Тому припиненням Дії приватно-господарської системи Було б рівнозначне економічному, культурному и Взагалі соціальному занепадові". М.Туган-Барановський спробував проаналізуваті проблему вагомості роли особистості в політекономічному контексті. "Правда, - говорити ВІН, - что Захоплення різніх суспільніх класів Різні, и, стоячих на точці зору кожного з ціх суспільніх інтересів, доводиться вісуваті на перший план Різні завдання теоретичного дослідження. Альо є можлівість піднестіся над цією відмінністю інтересів, найти таку точку зору, з якої Практичні Висновки науки повінні буті обов'язкові для всіх суспільніх груп, Незалежності від їх приватних інтересів ". Таким визначальності принципом навчань вважаю людський особистість. "Центральною ідеєю сучасної свідомості, - стверджував ВІН, - є сформульована Кантом ідея верховної цінності І, як Висновок звідсі, рівноцінності людської особистості. Усяк особистість є верховна мета у Собі, через что всі люди Рівні, як носії святині людської особистості. Це и візначає Верховний практичний Інтерес, з точки зору которого может буті побудовали єдина політична економія: Інтерес НЕ робітника, капіталіста або землевласніка, а людини Взагалі, Незалежності від пріналежності ее до того чи Іншого класу ".
Пріоритет прав особи. Цей класичний принцип розвіває Михайло Драгоманов у своєму констітуційному проекті під назв "Вільна спілка". На Перше місце ставиться ідея формирование держави на засадах Політичної свободи, вітлумачуючі Останню як систему прав людини й громадянина, недоторканність особи, життя, приватного листування, національності (мови); як свободу Совісті, друку, об'єднань, носіння оружия, Вибори житла и зайняти, а такоже право покличу на посадових особу чи відомство та спротиву незаконним діям чіновніків. Рівність усіх у Громадянських правах та обов'язків НЕ может буті скасована жодних законодавчо актом. Концептуальна Домінанта такого співвідношення громадянин - суспільство - держава, Постійно присутности у всех політологічніх Працюю Драгоманова. Чи не Випадкове для обгрунтування цього принципу ВІН активно Залучає досвід демократичних стран (зокрема, праця "Швейцарський спілка").
Самоврядування. Самоврядування - основа демократичного Суспільства. Саме тому інститут самоврядування - це НЕ лишь форма децентралізації держави, а й Механізм Суспільно-політічного ладу. Цих засад прітрімується М. Драгоманов, у Концепції которого ключовими місце посідає громадянин та громада. Організація влади будується за принципом "знизу догори", де всі Інститути самоврядні та діють за схемою: громадянин - громада - волость - повіт - область - держава (лишь Державні органів не є Самоврядна), тобто у схемі организации місцевого само-врядування закладами так кличуть входити громадянська модель, что Згідно становится основою Європейської хартії місцевого самоврядування.
Національна ідея. Михайло Драгоманов, власне, БУВ засновником термінологічної традиції в цьом напрямку. Драгоманов говорів про себе, что ВІН є космополіт і ... патріот; людина світу, но вместе с тім український патріот - и более за него тоді НЕ Зробив ніхто для України. Це не якесь самовизначення, а реальна річ.
Своїм Вплив на український національний рух М. Драгоманов может зрівнятіся лишь з Т. Шевченком, М. Костомаровим,
В. Антоновичем и М. Грушевського. Проти особливо ця Надзвичайно суперечліва. За життя ВІН МАВ феноменальну Популярність: его поважаю даже опоненти з числа діячів Київської «Старої Громади» (з Якими ВІН остаточно розійшовся у тисяча вісімсот вісімдесят сім р.), Польські політики и російські революціонері.
Проти после смерти Ставлення до его особини набуває більшої крітічності и даже его послідовнікІ. Франко Вже в 1900 р. Гостра розкрітікував подивись свого вчителя. Негатівні ОЦІНКИ творчості М. Драгоманова переважають после невдачі українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Розпочінаючі з 50-х років, позитивне трактування его особини знову начинает домінуваті, причому даже радянські Історики (Р. Іванова) роблять свой внесок у цею процес (наголошуючі на важлівості пропаганди ним соціалістичних Ідей и на негативному ставленні М. Драгоманова до націоналізму) 50. Переломним у ставленні до него оказался +1991 р., Коли в Києві відбулася гучна конференція на его честь, а в періодичних виданнях з'явилася Ціла злива публікацій про нього. Внаслідок цього трактування Творчої спадщини М. Драгоманова Набуль Виключно позитивного забарвлення.
Оскількі Ідеї М.Драгоманова відмовлялі в пріналежності до українства шляхті й буржуазії, самє Завдяк Йому остаточно сформулював теза про «селянськість» української нації. Несмотря на весь свой скептицизм Стосовно культури, ВІН все ж візнавав за нею Вплив на політику (в прінціпі, до свого від'їзду за кордон ВІН БУВ НЕ менший «культурник», чем інші). Проти в цьом плане неперевершений еталон для М. Драгоманова булу російська культура, особливо - художня література ліберального напрямку.
Михайло Драгоманов у життя без праці "Чудацькі думки про українську національну справу" переконує, что сама по Собі думка про націю НЕ может привести людство до свободи та правди для всіх. Необходимо шукати чогось Іншого - загальнолюдського, что Було б вищє над усіма національностямі та згармонізувало їхні отношения. Проти ця ідея "космополітізму и людства" зовсім НЕ суперечіть Ідеї національності, а лишь творити ее вищий порядок. Подібний підхід сповідувалі и Б.Кістяківській, В.Вернадській, А.Крімській, вісуваючі свои Концепції организации української науки. З Огляду на це має сенс процітуваті лист Вернадського до Кримського на его 70-річчя: "Моя наукова робота для мене, а власне и для Вас, ... стоит на Першому місці, но культура українського народу рідною мовою, наукова его творчість и думка цією мовою в критичній момент історії нас об'єднала ".
Особливе місце в ідеях український лібералів посідає питання моральності и співвідношення ЗАСОБІВ БОРОТЬБИ та ее мети. Зокрема, Драгоманов Зробив Значний внесок у популярізацію етичним засідок Політичної ДІЯЛЬНОСТІ. Его знаменита фраза про ті, что політика требует чистих рук, стала домінантою руху значної части української інтелігенції.
Творчий доробок М. Драгоманова не однаково оцінюється різнімі представник української Політичної думки. Его доктрину різко засуджував Дмитро Донцов, один з ідеологів українського націоналізму. А проти соціалізм Драгоманова, его орієнтація на народні масі й Співробітництво з прогресивних силами всех націй були чи не єдіно можливий орієнтірамі в условиях невісокої культури населення та відсутності української Політичної еліти. Це БУВ закономірній етап у розвитку українського національного руху.
Плідна й багатогранності діяльність М. Драгоманова залішається взірцем Служіння (в его ж таки розумінні) української нації. А сам ВІН Належить до грона тих, хто став сіллю землі української.
|