|
ЗМІСТ
1. Обмеження царизмом автономії України. Перша Малоросійська колегія
2. Остаточна ліквідація царизмом української автономії
3. Заселення Південної України
4. Три поділі Польщі та частка українських земель
1. Обмеження царизмом автономії України. Перша Малоросійська
колегія
Вивчаючи це питання, Доречний сделать акцент на тому, что напрікінці XVII - на качану XVIII ст. на Лівобережній Україні и Слобожанщіні зберігався козацько-старшинському адміністративно-політичний устрій. После поділу цієї территории на губернії у 1708 р., Лівобережжя й більша частина Слобожанщини ввійшлі до складу Київської губернії, де були підпорядковані київському губернаторові. Там, як и Ранее, існував автономний гетьманський устрій. Альо царський уряд Постійно здійснював пильний нагляд и контроль за діяльністю Гетьманська-старшінської адміністрації, обмежував автономію и посілював гноблення українського народу.
Іван Скоропадський (1708 - 1722 рр.) После избрания его гетьманом Лівобережжя звернув до Петра І з Проханов підтвердіті традіційні права и вільності Гетьманщини. Цар отказался, посилаючися на воєнні обставинні. После Полтавської битви Скоропадський знову звернув до Петра з такими Проханов:
1) щоб українські козаки в містах Залишайся під командою своєї старшини, а не московських офіцерів (Було Відмовлено);
2) щоб повернути Україні Гармата, что їх взято в Батуріні (Було Відмовлено);
3) щоб московські воєводи НЕ втручаліся у Внутрішнє управління України (обіцяно наказаті воєводам);
4) Щоб не обтяжуваті населення постоями московських войск (Було Відмовлено).
Петро І вместо затвердження «Статей» видав «Рішучий» указ 1709 р. - Це вже булу НЕ двостороння угода между рівнімі сторонами, а однобічній акт, царський наказ. Почався форсованій наступ на українську автономію.
Подалі значний обмеження гетьманської влади Було призначення до гетьмана царський резидента, спочатку одного - стольника Ізмайлова, потім двох - стольника Протасьєва и думного дяка Вініуса. Смороду малі наглядаті и контролюваті всю діяльність гетьмана и старшини. Гетьманська столиця Було перенесено на самий кордон з московсько державою до Глухова. За сенаторськім указом 1720 р. в Україні заборонялося друкувати ніякіх книг, окрім «церковних давніх видань».
Важліво підкресліті, что Петро І вживатися всех ЗАХОДІВ, щоб ослабіті Україну. Десятки тисяч людей - козаків та селян - відряджалося на спорудження фортець, копання каналів, будування новой російської столице. Внаслідок цієї політики Україна за 20 років после гетьманування Мазепи дуже збідніла, что стали помічаті й московські воєводи. Кроме того, Росіяни Вперше получил в Україні Великі землеволодіння.
29 квітня одна тисяча сімсот двадцять дві р. Петро І видав указ І. Скоропадський про создания Малоросійської Колегії. В указі йдеться про те, что оскількі в судах, збіранні податків и Взагалі в управлінні Гетьманщини много непорядків, цар наказав заснуваті колегію Із шести офіцерів российских полків на чолі з президентом - бригадиром Степаном Вільяміновім. Колегія ставала віщим судів и Контролюючим органом краю.
Скоропадський пробував БУВ протестуваті, но марно. ВІН НЕ переніс удару и Незабаром помер (3 липня 1722 р.).
После смерти Скоропадського цар не дозволено зверни нового гетьмана, а доручили управління Павла Полуботка (1722 - 1724 рр.). Одночасно пріїхав до Глухова бригадир Вільямінов и сформував Малоросійську колегію. Так посталі два Уряди: Генеральна Військова канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та КОЛЕГІЯ з Вільяміновім, и между ними Почаїв боротьба.
Малоросійська колегія Почаїв прибирати до своих рук фінанси і все правления Лівобережжям, обмежуючі ЦІМ владу старшини. Були обкладені Податками й повинностями маєтності старшини, церква та монастирі, посилений Тиск на полкову й сотень адміністрацію. У Стародуб, Чернігів, Переяслав и Полтаву були прізначені царські коменданти, Задля контролю за діяльністю полковніків и полкової старшини. Дійшло до того, что царський уряд став прізначаті полковниками козацьких полків российских та іноземних офіцерів (Толстого, Богданова, Милорадовича та ін.).
Належить відзначіті, что Малоросійська колегія, Вільямінов, царські офіцері, посілюючі гноблення українського народу, зачіпалі й Життєві Захоплення козацької старшини. Наказний гетьман Павло Полуботок и Верхівка старшини не раз звертала до царя з Проханов дозволіті зверни нового гетьмана, ліквідуваті Колегію, заведені нею податки та інші обмеження.
Діяльність Полуботка Обур Петра. ВІН покаравши заарештуваті Полуботка й часть старшини, что підпісала петіцію до царя про вибори гетьмана. 18 грудня 1724 р. у Петропавловській фортеці Полуботок помер. А 28 січня 1725 р. помер Петро І.
У пам'яті українського народу П. Полуботок остался як один з Улюблених героїв, Який борони русский автономію и заплативши за неї життям. После смерти Полуботка, а потім и Петра, гетьмана НЕ Було, Лівобережною Україною управляла Малоросійська колегія, что підлягала Сенатові й цариці Катерині І.
У цілому царський уряд и далі продовжував політику поступового обмеження автономії України, а потім и ее повної ліквідації. Альо це робілося НЕ Одразу, з Деяк відступамі, бо російській державі у XVIIIст. Доводи вести трівалі Війни з Туреччина, Кримське ханством, Польщею. Україна в ціх війнах булу найближче плацдармом и тілом российских войск, забезпечувала їх квартирами, провіантом, фуражем, транспортом. У бойовому діях брали участь и українські козаки. Через це царський уряд змушеній БУВ враховуваті настрої старшини и населення и годиною йти на деякі поступки.
После смерти Катерини І престол перейшов до Петра II. Негайно Було скасовано податки, накладені на маєтки Колегією, відклікано Вільямінова до Петербургу и дозволено зверни гетьмана. Малоросійська колегія булу ліквідована. Україна з відання сенату булу передана в Колегію закордонний справ.
Частково повернення Україні ее прав и свобод були нічім іншім, як тактовно відступом, своєрідною реакцією на зміну Політичної кон'юнктури, стратегічний же настала не пріпінявся. Про це свідчіть такий факт: у 1728 р. в день Коронації Петра IIновій гетьман Д. Апостол (1728 - 1734 рр.) подавши петіцію про повернення Україні старих прав. Відповіддю царя були так звані «рішуче пункти», согласно з Якими гетьман НЕ МАВ права вести діпломатічні переговори; генеральну старшину та полковніків затверджував цар; для контролю за фінансами вводилися посади двох підскарбіїв - росіяніна та українця; мито за товари, Які ввозити до України, мало йти в царський казну та ін.
Другий приклад - після смерти Д. Апостола у Петербурге Було Прийнято ухвалу: нового гетьмана НЕ обирати, а всю повнотіла власти Передат новому державному органу, что дістало Назву «правления Гетьманська уряду» (1734 - 1750). До него входило Шість осіб: Троє росіян та Троє українців. На чолі правления стояв князь О. Шаховській. Характерними рісамі цього ПЕРІОДУ були свавільне втручання у всі СФЕРИ суспільного життя российских чіновніків, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії». Таким чином, знову суспільне життя України перебувало під контролем російської сторони.
2. Остаточна ліквідація царизмом української автономії
У 1750 р. останнім гетьманом України став брат фаворита новой імператріці Єлизавети - К. Розумовський (1750 - 1764 рр.). Російський уряд уповільнів, но НЕ Припін свого настане на українську автономію. Кроме старих традіційніх обмежень (гетьману заборонялося Листувата з іноземними державами, російська сторона прізначала полковніків та ін.) У цею годину з'явилася низка Нових: у тисячу сімсот п'ятьдесят чотири р. Було ліквідовано митний кордон между Гетьманщини та Россией, а гетьману наказано складаті фінансові Звіти російському правительства; у 1761 р. Київ назавжди перейшов під Пряме імперське правления.
Проти можна погодитись з істориком О. Субтельний, что «за Розумовського Гетьманщина переживала« золоту осінь »своєї автономії». Було проведено судової реформи, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, КОЖЕН з якіх МАВ власний суд. К. Розумовський Пішов назустіч старшіні и у 1760 - 1761 рр. Заборона переходь селян без пісьмової Згоди пана, почав склікаті з'їзди старшини - Генеральні Збори, Які малі тенденцію до превращение у шляхетський парламент на зразок польського сейму. Була проведена Певна модернізація війська: удосконалено артілерію, введено однакове Озброєння та уніформу. К. Розумовський МАВ плани Відкрити у Батуріні університет.
Однако Прихід до влади Катерини II кардинально змінів сітуацію. Спроба добитися Визнання спадковості гетьманства для свого роду Закінчився для К. Розумовського Втрата гетьманської булави. У тисячу сімсот шістьдесят чотири р. Було видано царський МАНІФЕСТ про ліквідацію гетьманства. У Лівобережній Україні царський уряд Створив малоросійське генерал-губернаторство. Для управління цією теріторією Було Створено Другу Малоросійську колегію, яка Складанний з 4 росіян та 4 українців. Президентом Колегії ставши малоросійській генерал-губернатор граф П. Рум'янцев.
Треба відмітіті, что Було взято жорсткий курс на централізацію та русіфікацію. У «Секретному із знанням» Рум'янцева, Катерина наказувано вести лінію на повну ліквідацію всех залишків автономії в Україні, маючі при цьом «вовчі зуби й лісячій хвіст». У 1765 р. уряд ліквідував слобідські Козацькі полки й вместо них Створив регулярні гусарські полки. Козаки Офіційно начали назіватіся військовімі обиватель. На землях Слобідської України булу утворена Слобідсько-Українська губернія на чолі з Царське урядовці.
У тисячу сімсот шістьдесят чотири р. за Розпорядження правительства Було утворено Новоросійську губернію (центр м. Кременчук), яка Складанний з двох провінцій: Єлізаветінської - на правому березі Дніпра, и Катеринославської - на лівому березі. Провінції поділяліся на полиці, что були одночасно и військовімі, и адміністративно-Територіальними одиниць. Усі козаки, Які жили тут, и частина лівобережніх козаків ставали солдатами й прірівнювалісь до селян - Військових поселенців.
Уже в 1775 р. Було зніщено Запорізьку Січ, у одна тисяча сімсот вісімдесят один р. - ліквідовано полкову систему на Гетьманщіні. Лівобережна Україна булу поділена на три намісніцтва - Київське, Чернігівське й Новгород-сіверське. Тоді ж були утворені Харківське та Катеринославського намісніцтва. Скрізь булу заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.
У 1782 р. Вийшов указ царської ВІЙСЬКОВОЇ Колегії про ліквідацію українських козацьких полків и создание вместо них регулярних карабінерніх полків за російськім зразки. У 1783 р. Було Юридично оформлене кріпацтво. Катерина II в 1785 р. бачила «платні грамоту дворянству», согласно З якою українська знати звільнялася від ВІЙСЬКОВОЇ служби та урівнювалася в правах з російськім дворянством.
Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XYIII ст. характерізувався прогресуючім обмеження українських прав та вольностей; Посилення тенденцій централізації, уніфікації, русіфікації; цілеспрямованім розкол українського Суспільства; хіжацькою експлуатацією Людський та матеріальніх ресурсов українських земель.
3. Заселення Південної України
У второй половіні XVIII ст. найважлівішімі завдання зовнішньої політики російського правительства Було відвоювання споконвічніх слов'янських земель Північного Причорномор'я, ліквідація постійної турецько-татарської Загрози и забезпечення міцної оборони південніх українських и российских земель. Вихід до Чорного моря, а з него - до Середземномор'я и Європи, Постійно Вимагаю такоже розвиток економіки, Захоплення Розширення торгівлі.
Підбурювана англійськімі дипломатами, Туреччина у 1 768 р. Почаїв войну против России. Російська армія здобула ряд перемог, что заставил Туреччина підпісаті 10 липня 1774 р., Мирний договір. Вихід у Чорне море БУВ здобути. Російські торгові суду тепер могли вільно проходити через Босфор и Дарданелли. Туреччина признал незалежність Кримського ханства.
8 квітня 1 783 р.Катерина IIпідпісала МАНІФЕСТ, Який оповіщав, что півострів Кримський, півострів Тамань, вся Кубанська сторона «прійняті під державу Всеросійську». Назавжди Припін спустошліві турецько-татарські набігі на Південні українські й російські землі, швідше стали розвіватіся продуктивні сили Півдня.
Слід кож відзначіті, что после ліквідації Запорізької Січі и відвоювання Чорноморського Узбережжя, царський уряд став роздавати землі Південної України російськім и Українським поміщікам, урядовці, офіцерам. Всього в течение 9 років - від 1795 до 1784 рр. поміщікам Було роздано 4,5 млн. десятин землі. ЦІ свои володіння поміщікі заселяли головні чином втікачамі з різніх Місць. Основну роль відігравала народна колонізація - переселення на Південь з різніх Місць селян, козаків, міщан. Основний потік поселенців йшов з Правобережжя; поселяється и втікачі з Лівобережної України та российских губерній; І, Нарешті, переселенці, Яким уряд давав офіційний Дозвіл на переселення и якіх наділяв землею. Водночас сюди йшлі й Іноземні колоністі, Які втікалі від гніту Турции и Австрии (болгари, греки, серби, молдовани та ін.).
На Основі рескрипту Катерини IIвід 9 березня 1778 р. «Про переселення всіх християн на територію південноросійської села» О. Суворов за кілька днів висів з Криму в південну Україну на береги Азовського моря 32 тис. осіб чоловічої статі - греків та вірмен.
Південна Україна Швидко заселялася. Разом з ВИНИКНЕННЯ багатьох СІЛ закладаліся такоже міста, зокрема Такі, як Олександрівськ (1770 р.), Катеринослав (1776 р.), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.). Розбудовувалося стародавнє поселення, назви у +1783 р. Одеса.
На півдні, в степах України, швидко розвиватись сільське господарство, зокрема тваринництво. Поміщікі переходили до інтенсівніх способів господарства, заводили багатопільну систему, тонкорунних овець - меріносів ТОЩО. Засновуваліся такоже промислові підприємства, и передусім ті, Які задовольнялі військові спожи и Які належали казні: ливарний завод у Николаеве (Гармата та ядра), Луганський Чавун-ливарний завод, верфі в Николаеве и Херсоне, Які будували військові кораблі и торгові судна.
Треба звернути особливо Рамус на ті, что визволення від турецько-татарського гноблення південніх земель мало велике значення. Назавжди Було покінчено з постійною небезпеки агресії. Через морські порти розгорталася торгівля з Південною и Західною Європою та східними країнамі. Все це спріяло більш швидка економічному розвитку України.
4. Три поділі Польщі та частка українських земель
Скоріставшісь ослабленням Польщі, правлячі кола Прусії, Австрії й России провели ее поділі, переслідуючі свои корісліві цілі.
После первого розподілу Польщі (1772 р.) До складу Австрійській імперії були включені Галичина, частина Волині и Поділля. После іншого поділу Польщі (одна тисячі сімсот дев'яносто три р.) До Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина). После третього поділу (1 795 р.) - під владу России відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала існуваті. Незабаром на Правобережжі Було утворено Київську, Подільську та Волинська губернії.
Тут доцільно відмітіті, что об'єднання в межах однієї держави - России -більшості українських земель (почти 80%), етнічне возз'єднання лівобережніх та Правобережної українців, поновлених позіцій у суспільстві православної церкви спріялі консолідації української нації. Однако напрікінці XYIII ст. автономії Лівобережжя Вже НЕ існувало, и тому Правобережжя з-під влади одного іноземного правительства попал под владу Іншого, что не могло Забезпечити повноцінній, Динамічний розвиток краю.
Напрікінці XVIII ст. західноукраїнські землі такоже зізналася суттєвіх змін. Австрійські Габсбурги стали Володар Великої части України площею понад 70 тис. кв. км з населенням понад 2,5 млн. осіб, з якіх около 2 млн. - Складанний українці.
Австрія дістала Галичину в стані занепад. Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Міське населення занепали одночасно з занепад торгівлі та промісловості. Селянство страждало під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивних характер. Ремісніцтво ледве жівотіло.
Галичина разом з частинами польських земель булу віділена в окремий коронний край - «королівство Галіції и Лодомерії (Володімірії) з центром у Львові. Східний кордон нового краю проліг по р. Збруч, яка стала більш на півтора століття символом розчленованості українського народу двома імперіямі. У адміністратівному відношенні «королівство» Було поділено спочатку на 6 округів, до складу якіх входило 59 дістріктів. У 1780 - 86 рр. Було запроваджен новий поділ, согласно з Яким налічувалось Вже 18 округів, з них 12 становили українську часть краю - Східну Галичину. На чолі Галичини стояв губернатор, призначення Віднем.
Представник освіченого абсолютизму, Імператор Йосиф II, намагаючися піднесті господарське и духовне життя Галичини провів ряд реформ. Уже в 1774 р. Було засновано народні школи трьох тіпів: однокласні, з навчання українською мовою, трікласні та чотірікласні - з викладання німецькою мовою. У 1 784 р. у Львові Створено університет з чотірма факультетами, а в 1787 р. Відкрито окремий Богословська факультет для українських студентів з викладання українською мовою.
Треба знати, что австрійський уряд значний Рамус пріділів на впорядкування економічних та СОЦІАЛЬНИХ отношений. У 1782 году Було видано наказ для Галичини, Яким обмежувалося право панів над селянами: селяни дісталі право одружуватіся без Згоди пана, віддаваті дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно. Було введено такоже нове оподаткування - 70% прибутку з праці йшлось селянінові, 18% - державі и 12% - панові. Нажаль, после смерти Йосифа IIнаступнікі его НЕ дбало про долю селян. Все ж таки ЦІ реформи много Зроби для морального піднесення українців, дали Надію на краще життя, розбудила Енергію для боротьбу за майбутнє.
У 1774 р. Австрія прилучилися до себе північну часть Молдавії з містамі: Чернівцямі, Серетом и Сугавою. Деяк годину Буковина керуючий військовою властью, но у 1786 р. ее прієдналі до Галичини, и так перебувала вона до 1848 р., коли ее відокремілі в окрему провінцію.
З першого часів австрійської влади Почаїв інтенсивна Імміграція до Буковини румунів Із Молдавії та Семигороду. Вона спріяла того, что в австрійців склалось уявлення, Ніби Буковина Взагалі є румунський Країною (тут Було 69% українців), в школах цього краю начали впроваджуваті румунський мову. Все це мало негатівні Наслідки для українців.
У XVIIIст. для Закарпаття Було добою відносного Спок. Правления Марії Терезії та Йосифа IIпозначіліся пільгамі для селян: у 1766 р. булу обмежена панщина, а у 1785 р. - скасовано підданство селян. Проти, после смерти Йосифа II, его наступником Леопольд відновів кріпацтво. Посилення панщини віклікало рух опришків, Які громили поміщіцькі садиби.
Разом з тим, треба підкресліті, что у багатонаціональній Австрійській імперії Жодна нація НЕ мала абсолютної більшості, тому Жодна культура не могла стати пануючою (На Відміну Від России). Тому, захоплюючі Нові землі, Габсбургів не змінювалі традіційніх форм власти на місцях. Це відбувалося тому, что імперія НЕ Хотіла провокуваті Опір и тому, что їй бракувалась сильних и централізованіх установ.
Зі встановлення у Західній Україні власти Австрійської імперії з'явилася така спеціфічна соціальна група як чиновники. Переважно німці або німецькомовні чехи, смороду Ніколи НЕ були чисельного Груп. Українці НЕ малі доступу до Політичної власти через Відсутність дворянства. Українці позбавляє такоже поза СФЕРИ торгівлі и промісловості. Шляхта Складанний з поляків и напрікінці XVIII ст. становила 3,4% провінції. Більшість західніх українців Складанний селяни-кріпакі (панщина досягала 5-6 днів на тиждень). Виразности соціальну групу, яка набліжалася до еліти, становило греко-католицьке духовенство.
Етнічній склад населення Західної України БУВ доволі строкатий. Основну его масу становили українці, поряд з ними жили чімалі Етнічні групи поляків, румун, угорців, євреїв. Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій Згідно породило Чима складних проблем.
Отже, напрікінці XYIII ст. Україна знову булу поділена между іноземними державами - Політика та Австрійською імперіямі, что поглібіло Особливості політічного, соціально-економічного, культурного та релігійного розвитку ее окремий регіонів. Більша частина українських земель знаходиться у складі Російської імперії.
Понятійній апарат
Інкорпорація - включення в свой склад, Приєднання.
Малоросійській наказ -Центральні установа Російської держави, Створена у 1663 р. для контролю над діяльністю Гетьманська правительства Лівобережної України (т.з. Гетьманщини). Ліквідовано у 1 722 р. Замість М.П. Було Створено Малоросійську колегію.
Малоросія - назва України в офіційніх актах царської России та російській дворянській історіографії, яка відбівала великодержавну політику царизму.
Олешківська Січ - після зруйнування в 1709 р. Запорізької Січі и перемоги над шведами під Полтавою Петро І Заборона Запорожця СЕЛІТА знову в Січі. Значний частина козаків з Дозволу кримського хана в 1711 р. Оселившись в урочищі Олешки на Кардашінському лимані Дніпра, де й утворіла Січ, яка в літературі дістала Назву Олешківської (проіснувала до 1734 р.). В цьом году царський уряд дав офіційний Дозвіл на повернення запорожців у Межі Російської держави. Була засновано нова Січ.
«Ревізька душа» - одиниця обліку податного населення Російської імперії у XVIIІ - першій половіні ХІХ ст. Во время ревізій Складанний т.з. ревізькі казки (списки). Особи внесені до ревізькіх казок, діставалі Назву «ревізькіх душ».
Слобідська Україна - історико-географічна область (XVII - XVIII ст.) У складі Російської держави. До С.У. входила територія теперішніх Харківської и частина Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької, Курської областей. З 30-х років XVII ст. ее начали заселяті українські селяни и козаки з Правобережжя та Лівобережжя. Українські переселенці засновувалі Слобода (звідсі назва «Слобідська Україна»). Були сформовані Острозький, Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський (1685 р.) Слобідські Козацькі полки, Які були підпорядковані Царське урядові.
література
1. Аркас М. Історія України-Русі. - Одеса: 2008. - С. 128 - 145.
2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. - К .: Вид. центр «Академія», 2009. - С. 105 - 147.
3. Борисенко В.Й. Курс української історії. - К .: Либідь, 2007. - С. 108 - 162.
4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К .: Наук. думка, 2008. - С. 146 - 223.
5. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. - К .: Україна, 2009. - Т. 1. - С. 139 - 151.
6. Історія України в особах (Редкол .: Войцехівська І. та ін.). - К .: Україна, 2009. - 479 с.
7. Політична історія України: Посібник / За ред. В.І. Танцюри. - К .: Вид. центр «Академія», 2008. - С. 81 - 99.
8. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - К .: Либідь, 2007. -Т. 1. - С. 345 - 435.
Семененко В.І., Радченко О.О. Історія України. - Харків: Торсінг, 2008. - С. 106 - 128
|