Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Історико-політологічні аспекти експансіоністської політики Грузії на Кавказі





Скачати 7.25 Kb.
Дата конвертації 15.07.2018
Розмір 7.25 Kb.
Тип стаття

Проф. Джанаєв Х.Г., студ. Дзгоев Т.В.

Кафедра економіки і зовнішньоекономічної діяльності.

Горський державний аграрний університет.

Всеросійська державна податкова академія

Проведено аналіз положень Конституції СРСР 1924, 1936, 1977, 1990 рр., Згідно з якими право спільного суверенітету поширювалося виключно на союзні республіки. Виявлено експансіоністський характер зовнішньополітичного курсу Республіки Грузія стосовно території Російської Федерації.

Згідно з Конституцією СРСР 1924, 1936, 1977, 1990 рр. право спільного суверенітету поширювалося виключно на союзні республіки. 30 грудня 1922 р I Всесоюзний з'їзд Рад прийняв Декларацію і затвердив союзний Договір про об'єднання Радянських Соціалістичних Республік в союзну державу. На слушне міркування С.Н. Бабуріна «Автономні республіки в рамках СРСР ніколи суверенітетом не володіли. Спочатку лише підкреслювалося, що кожна така республіка має свою конституцію, що враховує особливості автономної республіки і побудовану в повній відповідності з Конституцією РРФСР і Конституцією СРСР (ст.92 Конституції РРФСР і ст.20 Конституції РРФСР 1937 г.) »[1]. Відповідно до союзним договором 1922 і Конституції СРСР 1977 р (ст.82), в якості суб'єкта Договору виступали тільки союзні республіки, автономні утворення самостійно вирішували питання, що знаходяться виключно поза межами прав Союзу РСР і Української РСР.

З наділенням Грузинської РСР правом суверенітету в рамках своїх повноважень і включенням до її складу Південно-Осетинської автономної області, роз'єднаність двох частин одного народу (аланського) була закріплена вже в конституційній формі. Географічний поділ Аланії (Осетії) на північну і південну, зафіксоване в письмових джерелах VII ст. - «Вірменська географія», «Житіє св. Ніни »і відображає реальні історичні процеси, пов'язані з розвитком аланского етносу, придбало юридико-правовий характер [2]. На всю територію Південної Осетії була поширена юрисдикція Грузинської РСР, що відразу призвело до зміни діючих в Південній Осетії правових норм. Так, за допомогою російських багнетів в XIX в., А потім волюнтаристських, дискримінаційних по відношенню до аланський народу, рішень радянських партійних органів в 20-х роках ХХ ст., Південна частина території Аланії (Осетії) остаточно підпала під юрисдикцію Грузії. Автоматично Грузія придбала нові, винятково сприятливі природні межі, розташовані в центральній частині Головного вододільного хребта, що відкрило їй доступ до транскавказької магістралі, яку Грузія ніколи в своїй історії не контролювала.

«Територіальне верховенство влади є здатність органів держави, наділених відповідною компетенцією, монопольно встановлювати на всій території держави єдиний правопорядок, видавати вищі в межах цієї території загальнообов'язкові правові акти» [1]. З цього часу офіційний Тбілісі став володіти необхідними йому юридико-правовими важелями для реалізації своїх експансіоністських планів щодо аланського народу і території півдня Росії. Тому насильницьке включення території Південної Осетії з її природними межами до складу Грузії неминуче призвело в подальшому до вкрай негативних для її населення наслідків [3].

Висновок з-під юрисдикції Росії геостратегічних територій тривав протягом усього ХХ ст. Росія тепер уже в особі Української РСР і РФ послідовно втрачала на півдні і свої природні межі. Треба думати, що час, прийняте називати «застійним», було таким виключно для РРФСР, але аж ніяк не для Грузинської РСР і інших союзних республік, які досить успішно розширили свої території за рахунок включення до свого складу исконно русских земель і земель нечисленних етносів, що володіють формальним суверенітетом в рамках своїх національних автономій.

Після розпаду СРСР, навесні 1993 року постановою Верховної Ради Російської Федерації «Про порядок введення в дію Закону Російської Федерації про Державну кордоні Російської Федерації» адміністративними кордонами Української РСР було надано статус державного кордону. Питання про уточнення лінії кордонів при цьому навіть не обговорювалося. Невиправдана поспішність, з якою було прийнято дане рішення, призвело до збереження і сьогодні неврегульованості територіальних суперечок Росії, включаючи суперечки навколо морських просторів як з Китаєм, Монголією, Японією, Польщею, Фінляндією, США, так і з вийшли зі складу СРСР прибалтійськими республіками, Україна , Грузією, Азербайджаном і Казахстаном.

Найуспішніше останні десятиліття експансіоністська політика по відношенню до території Росії проводиться лідерами Грузії. Прийнявши форму «повзучої» експансії, вони не тільки де-юре поширили свій державний суверенітет на територію Республік Південна Осетія і Абхазія, а й продовжили захоплення території Росії, розташованої вже на північних схилах Головного Кавказького хребта. За роки Радянської влади і 90-і роки їм вдалося змістити (перенести) адміністративний кордон Грузії на 40 км на північ від Хрестового перевалу в сторону м Владикавказа. Ключовим питанням домагань Грузії є здійснення тепер уже повного панування над Дарьялу, що призведе до втрати Росією доступу до Військово-грузинській дорозі. Сьогодні вже вся південна частина цього ущелини територіально відноситься до Казбекський району Грузії.

Про повному забутті державних інтересів Росії на її південних рубежах і повному ігноруванні національних інтересів аланського народу свідчать події останніх років, коли прикордонний стовп, що позначав кордон між Росією і Грузією, був без узгодження з російською стороною встановлено неподалік від північної околиці селища Чмі Північної Осетії (трохи більше 20 км. від житлових масивів м Владикавказа). У 1997 р грузинська сторона влаштувала чергову провокацію на грузинсько-російському кордоні біля с. Верхній Ларс Північної Осетії - змести колишні прикордонні кордони, перенесла прикордонний пост на 1300 м на північ від. Виступив різко проти цих протиправних, агресивних дій грузинської сторони тодішній керівник Федеральної прикордонної служби Росії генерал А. Ніколаєв на наступний день був відправлений у відставку .

Таким чином, якщо, згідно історичних хроніках і даними археології, південні кордони території, населеній аланами, колись проходили біля стародавньої столиці Грузії - Мцхета, розташованої біля злиття річок Арагві і Кури, тобто в 26 км на північ від її сучасної столиці м.Тбілісі (за нинішньою Військово-грузинській дорозі), то сьогодні, минувши Головний Кавказький хребет, межа перемістилася на Північний Кавказ в передмістя м Владикавказа - столиці Республіки Північна Осетія-Аланія. Звідси напрошується висновок, що Росія, в ході політичної гри з Грузією, нехтуючи національними інтересами цілого народу (аланського), послідовно втрачає свої позиції в Кавказькому регіоні.

Список літератури

Бабурін С.Н. Територіальні режими і територіальні суперечки: державно-правові проблеми. М .: Изд-во МГУ, 2001..

Гаглойті Ю.С. Південна Осетія. Цхінвалі, 1993.

Сіукаев Н.В. Дві трагедії Південної Осетії. Владикавказ. 1994.

Іванов В. Повзуча агресія // Народна трибуна. Владикавказ, № 2 (5), листопад 2002.