Історія друкарства в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Рівненський державний гуманітарний університет

РЕФЕРАТ

з дисципліни:

«ІСТОРІЯ»

на тему:

Виконала:

студентка І курсу

факультету іноземної

філології

Групи ІМ - 14

Перевіріла:

.

Рівне - 2006

Друкарська марка Львівського Успенського братства. Львів. XVII ст .. V І-Х VIII ст.

Діяльність Острозької друкарні

После видання Біблії (+1581) та від'їзду І.Федорова до Львова друкування в Острозі на Деяк годину пріпіняється. У 1588 р. князь К.-В. К.Острозький передает друкарське обладнання (воно зберігалось у м. Старий Костянтінів на Волині) віленській білоруській друкарні, что належала Кузьмі Мамоничі. Ймовірно, князь Острозький и науково-видавничий колектив малі Намір продовжуваті друкування своих науково-Богословська праць у Вільні.

У самому Острозі Перше датоване видання «Книга про постнічестві» Василя Великого булу Виготовлена ​​лишь в березні 1594 р. В Наступний году БУВ надрукованій збірник «слів» Іоанна Златоустого «Маргарит» (1595).

У зв'язку з проголошенням 1596 р. Берестейської церковної унії та з обострения Релігійно-політічніх конфліктів острозький творчий гурток актівізував Видавнича діяльність.

У +1598 р. Острозька друкарня віготовіла Шість видань, Із них два Навчально - Буквар и Часослов. Чотири видання малі антікатоліцьке спрямування. Починаючі з 1599 р. діяльність Острозької друкарні на Деяк годину завмерла.

После надрукування у 1602 р. Часослова ( «для ученія заради Отроч») друкарське обладнання з Острога перенесли в Дерманській монастир и віготовілі там декілька видань. У 1605 р. друкарське обладнання знову повернули до Острога.

В цілому Острозька друкарня з Перерва діяла до 1612 р., Віготовівші 28 друків. Острозькі друкарі продовжувалі художні традиції оформлення кириличних видань, розроблені Іваном Федоровим та Гринем Івановічем.

Слід, однак, Зазначити, что за своєю друкарська культурою острозькі друки значний надходить Друк Івана Федорова.

Василій Великий, Книга про постнічестві. Фронтіспіс. Остріг. 1 594 р.

Кнігодрукування в Унівському та Почаївському монастирях

При Святоуспенському Унівському монастирі (відомій з XIVст.) В Галичині у второй половіні XVIIст. - першій половіні XVIIIет. (З Перерва, іноді великими) функціонувала друкарня, створ на базі Львівської друкарні єпіскопа Арсенія Желіборського.

Від тисячі шістсот сорок вісім до 1765 р. тут Було надруковано НЕ менше 55 видань різного змісту: церковна література, навчальні посібники, перевидання творів Транквіліона, две книги, надруковані румунський мовою, но кириличних шрифтів. Одним Із цікавіх видань Унівської друкарні вважається Євангеліє учительне (1696) з художнім оформленням Н.Зубріцького.

З 30-х років XVIII ст. провіднім осередком кириличного кнігодрукування на західноукраїнськіх землях стала друкарня, Створена при Почаївському монастирі. Окрім кириличних друків, среди якіх переважалі видання культового призначення, в Почаївській друкарні відаваліся книги українських авторів, что писали польською та латинську мовами. Для ціх книг спеціально Придбай латинський шрифт прямого и курсивного накреслення. За період з 1731 до 1800 р. Почаївська друкарня віготовіла понад 355 видань.

Книги Почаївської друкарні славилися скроню якістю: вікорістовуваліся хороший папір, гарні кірілічні шрифти, в тому чіслі й кириличному курсивний шрифт, створене на Основі українського скоропису XVI-XVIIIст., Віконуваліся Грамотне верстання и Майстерня друк. Художнє оформлення друків замовлялі только досвідченім майстра книги. Так, Йосиф Гочемській виконан мідьоріті до Тріоді цвітної (1747), фронтіспісній дереворит до Октоїха (1758), Іван Пилипович - фронтіспісній мідьоріт до Служебника (1759), Адам Гочемській - мідьоріт до Служебника (1791) та ін.

У художньому оформленні почаївськіх друків майстри книги пріділялі велику Рамус структурним елементів книги: ініціалам, заставок и кінцівкам, Які створюваліся на основе использование барокових акантоподібніх листків у сполученні з сюжетними клеймами (Різні за формою невелічкі зображення). Саме такими є заставки до Апостола (тисяча сімсот п'ятьдесят-дев'ять) та до Часослова (1760). У второй половіш XVIIIст. в композіційній побудові заставок и кінцівок набуваються Поширення декоративні елементи, прітаманні стілеві рококо, з Використання орнаментальних прикрас рокайлевого характеру.

Михайло Солонський. Трактат. Титульний аркуш.

Мідьоріт Івана Пилиповича. Львів. Тисяча сімсот п'ятьдесят-вісім р.
Друкарства НА Волині

Західний Вплив, что йшов до нас через Польщу, найперше відбівався на Волині, а це дало змогу їй в культурнім відношенні стояти високо. Нові реформаційні Ідеї, что сунули з Заходу, теж найперше й найбільше відбіліся на Волині. І действительно, аж до половини XVIIвіку Волинь булу Тереном, де Різні Релігійні змагання кіпілі найсільніше.

На терені самой Волині повстає декілька культурних центрів, что в них Жвавий Провадо українська культурна праця; такими центрами в давнини були: Остріг, Володимир, Луцьк, Ковель, Дермань, Крем'янець, Почаїв, Рохманів, Четвертня, Пересопниця, Дворець, Хорошів, Чорна и т. п.

Серед ціх Волинських центрів найвідатнішім БУВ Остріг, де повстали тоді нове велике вогнище української культурі- славна Академія Острізька, під проводом могутнього оборонця українського народу, князя Костянтина Острізького, что згуртував коло себе найкращі тодішні наукові сили.

Нова велика ідея про вживання Письма Святого в народній мові найперше булу реалізована теж на Волині.

Значення Острізької друкарні в історії українського життя - величезне. Це булу найперш Постійна друкарня на українській землі, бо друкарня Братська Львівська розпочала свою постійну працю лишь з тисячу п'ятсот дев'яносто-одна р. Оетрізька друкарня працювала более 35 років и бачила понад 26 книжок. Увесь тієї годину Остріг БУВ найсвітлішім центром української культури, и та его діяльність - це окрема доба в Нашій історії. Видання острізькі увесь час корісталісь на Вкраїні заслуженою пошани.

Острізька друкарня виразности служила на Користь лишь своєму народові, книжки відавала часто українською мовою и цієї ДІЯЛЬНОСТІ ее Ніколи не забуду український народ.

Дерманська друкарня

Село Дермань, тепер Лубенського повіту, належало в давнини до дібр князів Острізькіх; лежить воно в 20 верстах від Острога. Переказуються, что еще на качана XVвіку, среди густого лісів, недалеко села знаходівся Загородній дверцят князів Острізькіх, добро укріпленій від нападу ворога.

Початок Дерманському монастіреві поклали князь Василь Федорович Красний (гарний), Котре при своим двір-ЦІ «церков і дзвіницею Муровано, і сам на закладаню був, і всього монастиря Дерманського фундатор». Так повстала десь ще в першій половіні XVвіку (князь Василь помер 1450 р.) Славний потім Дерманській Свято-Троїцький монастир, один з найстарішіх монастирів на Волині. Доказ давно Існування цього монастиря служити такоже рукописна книга «Повчанні», что ее ще 1499 р. подарували сюди онук фундатора монастиря, князь Костянтин Іванович Острозький.

Пізніше Дерманській монастир МАВ дуже добрі маєтки и часто Збирай під свои стіні освіченіх монахів, что праці тут переклад потрібніх книжок. Князь Костянтин Костянтинович звернув Вже свою пильних Рамус на Дерманській монастир, на Який ВІН по наслідству МАВ право патронату. Альо часово, одна тисячі п'ятсот сімдесят одна р., Під натиском польським, без Волі князя, ставши ігуменом Дерманського монастиря мирянин Михайло Джуса. Здається, князь Костянтин спершись МАВ мнение заснуваті свою друкарню та школу власне в Дерманськім монастирі, а тому Вигнан Джус и управителем монастиря призначила 2 березня одна тисяча п'ятсот сімдесят п'ять р. друкаря Івана Федоровича. Можливо, что за годину цього управітельства (1575-1576 рр.) Федорович розпочав Вже в Дермані засновуваті нову друкарню. Альо пізніше, десь в кінці 1 576 р., Князь змінів своє решение и Федорович перейшов до Острога, де й Уряду Острізьку друкарню.

Року тисячу п'ятсот дев'яносто три князь Костянтин мріяв про потребу Збільшення освітньої праці - «про закладанію шкіл і наук хвилі, а Звлаща для цвіченя духовних; пильно потреба, жебнхмо малі учениє пресвітерн і казнодеє добрьіе, бо за тьш, іж наук немає, велікоє грубіанство в наших духовних помножити ». І князь думав власне в Дерманськім монастирі заснуваті такий освітній центр, что віховував бі потрібне духовенство; но поки що князь думок своих не переводив в життя. А що при Дерманськім монастирі ченці действительно Займаюсь культурною працею, про це свідчіть хоча б «Бджола», что ее переклад тут 1 599 р. з грецької на мову церковнослов'янську, або рукопис «Бесід» св. Івана Золотоустого 1605 р.

Свою давню мнение про Заснування в Дерманськім монастирі культурно-освітнього центру Костянтин Острізькій здійснів лишь 1602 р. В ЦІМ году, 5 липня, князь, з благословення патріарха Мелетія, Цілком перероблює Дерманській монастир: заводити тут кіновію, засновує школу, а такоже и друкарню при ній; багатому й до того монастирю князь дарує Нові маєтки.

Та й для самого монастиря князь поставивши Нові умови - ВІН Хотів зібраті до него лишь освіченіх ченців.

Можливо, что князь Костянтин Бажана увесь центр культурно-освітньої праці перенести з Острога до Дермані, бо Остріг з его галаслівім характером Княжої столице БУВ менше прідатній для цього, чем тиха та спокійна Дермань. І действительно бачим, что по 1602 р. в Острозі на Якийсь час видавнича діяльність спіняється; на мій погляд, цілу Острізьку друкарню десь в кінці тисячу шістсот два чи на качана 1603 р. перевезли з Острога до Дермані - шрифт дерманськіх видань Цілком однаково з острізькім. Управителем Дерманської друкарні ставши священик-друкар Дем'ян Наливайко.

Ігуменом реформованого Дерманського монастиря князь призначила широко освіченого протосингела патріарха Олександрійського Ісака Борисковича, что походивши з Волинських дворян. Борискович зібрав в Дерманськім монастирі много вчених та гідно монахів и зараз же приступивши до друкарської праці.

Дерло книжкою начали друкувати в Дермані Октоїха, бо Друкований его тоді на Вкраїні Ще не Було. Ігумен Борискович діяльно взявши за Цю книжку; текст, Безумовно, правили з грецького орігіналу. Для роботи коло видання Октоїха Борискович запрошував до Дермані вчених тогочасного людей; так, ВІН запитавши до себе відомого Іова Княгиницького.

Друк Октоїха розпочалі 12 квітня 1603 р., А скінчілі 12 вересня 1604 р .; це БУВ: «Охтаіксіреч Осмогласник», на 326 л .; книжка Вийшла «в общом манастирі Дермані, коштом і накладом манастнрскім», цебто Вже без якіхсь спеціальніх коштів князя Констянтина. Передмова до цеї книжки писано двома мовами - церковно-слов'янською та українською; післямову Склаві и подписал «Даміан недостойний презвітер». За цьом, значний нижчих, підпісався й технічний друкар І. Ф. Д., но хто сховався під цімі ініціаламі, що не відомо; можна б думати, что це БУВ Іван Федорович, син першодрукаря, но проти цього промовляє фуква Ф, бо ВІН бі підпісався: в.

Во время друку цеї книжки трап сумна Подія: помер молодий князь Олександр Острізькій, надія православних.

Другою книжкою дерманського друку БУВ «Лист Мелетія Святійшого патріархі Александрійского до велебного єпіскопа Іпатія Потіючи»; книжка Вийшла 6 лютого 1605 р., на 41 л. Цього листа 1599 р. з грецької мови на українську переклав Іов Борецький 17, пізніше митрополит Київський, что на тій годину працював в Дермані. Передмова до книжки подписал священик Дем'ян, бо ВІН и друкувалися ее.

Здається, что цею «Лист» БУВ останнім дерманськім друком, но можливо, что всех дерманськіх видань до нас не дійшло; даже польські джерела підкреслюють, что з Дерманської друкарні «говорили до народу руського». Вага дерманськіх друків, як и друків острізькіх, Полягає такоже и в ТІМ, что відавці їх вживатися й народної української мови, можливо, что під Вплив Д. Наливайка.

Чи не Довго працювала Дерманська друкарня - десь коло трьох років; з невідоміх нам причин князь Костянтин в 1605 р. знову переніс Цю друкарню до Острога. Альо Дерманській монастир проти НЕ втрачав своєї культурно-освітньої праці, и надалі лішався славним монастирем на Волині. Десь в кінці 1607 р. князь Костянтин запросив до себе на архімандріта дерманського племінніка єпіскопа Гедеона Балабана - Ісаію Балабана, «охоронця» єпіскопії Львівської, и тієї ставши у него «строїтелем» всех острізькіх монастирів (на своих землях князь Костянтин МАВ 20 монастирів и более 600 церков). Пізніше (1627-1633 рр.) Ігуменом Дерманськім БУВ славний автор «Граматики» 1619 р.- Мелетій Смотрицький, що тут и похований.

Київський історик Іван Каманін БУВ вислови мнение, Ніби архімандріт Дерманській Ісаія Балабан з Дозволу князя Януша продавши Дерманську друкарню до Києва, разом з Острізькою; я вважаю Цю мнение недоведення; более підстав думати, Що окремої Дерманської друкарні Було - тут часово працювала друкарня Острізька.

Рохманівська друкарня

Рохманів - це містечко на Волині Кременецького повіту, в 2 верстах від стольного колись міста Шумська; належали Рохманів князів Вишневецьких. Господарка Рохманова, княгиня Ірина Вишневецька Могилянка запросила до себе з Почаєва відомого вченого, ієромонаха Кирила Транквіліона Ставровецького. Кирило прібув до Рохманова десь року 1618 и розташував тут и привезену з Почаєва свою мандрівну друкарню.

Кирило Ставровецький БУВ славним проповідніком свого часу, и давно Вже надумався БУВ Видати збірника своих проповідей; пробуваючі в Рохманові, Ставровецький решил відрукуваті такого збірника, Який и Вийшов у світ 9 листопада 1619 р. під назв: «Євангеліє Учітелює, альбо Казані на тиждень презрок і на празники господскіє і нарочито святьш угодником божіім», на 552 л. У передмові до читача Ставровецький розказує: «Подялем Великій кошт на так трудноє і преважноє діло ... Сам же аз множайшіі праці до трудом моїм докласти, і промнслом Вишнього і друкарню в УБОЗ кущі странствіа моєго поставити, і зачатоє діло коштом і накладом моїм з помощію божією доконаним ». Так само в самім заголовку книжки читаємо, что вона «єго всласним старання, коштом і накладом г друку на світло ново видана». Книжка дійшла до нас з різнімі присвятив, - кн. Іріні Вішневецькій, кн. Юрію Чарторийських и кн. Самуїлу Якимовичу Корецького, - певне ЦІ особини немного допомоглі Ставровецького й матеріально.

З підкресленою любов'ю говорити Ставровецький в посвяті про Ірину Вишневецького, котра «мя пріала до свого дому, в пелкгрімстві моєм, з таким ділом преважниш, і далася взяти початок і кінець в будинку своєм тієї працї моєй; а до того билась потужніший і Ласкавий патронка мені, многобедствуємому ».

Ставровецький много потрудівся, складаючі Цю свою книжку. «Святих теди книг зобралем солодкість духовну, - пише автор у посвяті, - яко бджола трудолюбная, з цветон райської краси, і учінілем книгу учітелную, Казань дорочниє і на свята Урочистий, і подалі Вірна Божіім ... Подялем многіі хвороби і праці, крнвавиш поти і Великій кошт на так важке і преважноє діло ». Справді, книжка Вийшла дуже цікавою змістом; видання Досить Розкішне, з кіновар.

Ставровецький твердити, что "человеци некоторіі, сановітьш і розумно, подвігоша ма на сіє діло святоє і честноє», на видання «Євангелія Учітелного». Кроме цього «найпаче розгориться в мені вогонь трудолюбіа, кгднм пріал благословеніє, від найсвятіших четирох патріархов Святного Восточния церкви» 1616 р., А перед тим 1614 р. Ставровецький здобувши на свой труд благословення й наказ Єремії Тісаровського, єпіскопа Львівського. І ось тому «аз, за ​​повеленієм і благословенієм старших, умісліх книгу оцю ізобразіті ділом Друкарській, для розмноження науки збавенноі».

Попередня книжку Ставровецького - «Зерцало Богословіі» 1618 р. духовенство стріло вороже, а тому воно поставить зло й до нового праці его.

Четвертінська друкарня

Село Четвертня - Луцького повіту на Волині над річкою Стир - Було батьківщину маєтком князів Четвертінськіх. Прабатьків родини Четвертінськіх, князь Олександр Святополкович, одержавши Собі в уділ Четвертня, ставши кликати Четвертінськім; вісь оцей Олександр Четвертінській 1437 р. заснував при Четвертні Преображенського монастиря. Родина Четвертінськіх Постійно визначавши своєю ревнує обороною Православія и щедро меценатством на Користь рідної культури.

Один з князів Четвертінськіх, Григорій, прислужуючи такоже и делу Волинського друкарства. Князь Григорій Четвертінській БУВ горлівім оборонцем православної віри, хоч живий у малих достатках.

Загорівські монахи, Ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродіякон Сильвестр, відрукувавші декілька книжок в угорцями, перенесли до Мінська, но НЕ Довго прожили смороду й тут, и скоро вернулися до свого Загорівського монастиря; пізніше, десь 1624 р. разом з своєю мандрівною друкарнею прібулі смороду, певне на Заклик кн. Григорія Четвертінського, в четвертний й осіли в Преображенськім монастирі. Тут смороду начали складаті Псалтиря, Який и Вийшов у світ 27 липня 1625 р., На 244 л. На обороті заголовного аркуша - герб Четвертінськіх, а потім - Присвятої книжки кн. Григорію від друкарів Павла та Сільзестра. По тому вісь ця замітка: «Сіє діло начася і доконаним благословенієм пана отця нашого преподобнейшаго кир Захаріі, з Святий горн, ігумена монастиря Різдва пресвятня Богородиця Загоровського, і всієї еже про Христа братії, молитвами і помощію тогожде монастиря». Ця замітка стверджує, что наші друкарі действительно були загорівськімі монахами и до Четвертні прібулі певне НЕ з Мінську, а з монастиря Загорівського.

Кроме цеї книжки, более Нічого о. , Павло не друкувалися в Четвертні, и скоро подаючи з своєю мандрівною друкарнею до Луцька.

Луцька друкарня

Церковне братство заснувалося в Луцьку при Хрестовоздвіженській церкві Досить рано - ще 1617 р. На дерло порах свого Існування Луцьке братство про Друкарство не думало - в акті про его Заснування з 1 вересня 1619 р. ніякої згадка про друкарню нема.

Друкарню в Луцьку засновано Випадкове; відомі Вже нам друкарі, Ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродіякон Сильвестр, по короткім перебуванні в Четвертні, прібулі з своєю мандрівною друкарнею й до Луцьку, певне на Заклик Хрестовоздвиженського братства. Коли самє прібулі смороду до Луцьку - НЕ відомо; певне, десь в часі по ліпні тисячі шістсот двадцять п'ять р. и до 1628 р.

У Луцьку друкарі наші зайнять найперше відновленням та Поширення своєї друкарні, бо за годину їхнього мандрування мала їх друкарня винна булу Досить пошарпатіся. А що це Було так, про ті свідчіть сам друкар Сильвестр в життя без духівніці з 1635 р. «Жиючих мені з чесним, а в Бозе змерлим, - пише Сильвестр, - паном отцем Павлом Лютковича телицю, ігуменом Чорненскім, антецесором моїм, перед тою в манастирі братства Луцького, там з отим з ласки Бога Всемогучий і счодроблівості гойноє людскоє, друкарню споряділісмо» . Це Свідчення ченця Сильвестра не вимагає розуміті так, Ніби друкарі наші заклали Собі в Луцьку нову друкарню; ні, мова идет тут лишь про Відновлення та Поширення їхньої старої друкарні, что Зроби смороду в Луцьку з «счодроблівості гойноє людскоє», - певне с помощью Хрестовоздвиженського братства.

Альо в Луцьку пробули наші друкарі НЕ Довго; дерло книжкою смороду відрукувалі тут «Лямент по святобліве зошло велебності пану отцю Іоанні Василевичу презвітері». Книжечка на 11 аркушах.

Чи не Довго пробули друкарі наші в Луцьку и скоро перебралися в Чорненській монастир; пізніше +1635 р. ієродіякон Сильвестр в духівніці життя без відпісав свою друкарню Луцькому братству. Альо братство скорістало з цеї друкарні мало, бо відрукувало лишь одну книжку: «Апостоли і Євангелія через вси тижні і празд: і обраним ст: на ввесь рік», что Вийшла 1640 р., 181 л. Книжка ця «первоє зобразити в монастир Луцькому Братському»; Зміст ее немного відмінний від видання Угорцівського 1620 р .; шрифт цього видання дрібнішій від шрифту «Собранія» 1618 р. и значний більшій від «Апостолів» 1620 р. Цікаво Зазначити, что в кінці цеї книжки, на л. 181 об. уміщено знака з хрестом в середіні, - такого самого, которого знаходімо ще в угорцівськіх «Собраніях» 1618 р .; дрібний шрифт «Апостолів» 1640 р. немного нагадує шрифт «Апостолів» угорцівськіх 1620 р.

Поза цими виданнями Ми не знаємо более Луцьк видань; Звичайно, Цілком можливо, что НЕ всі луцькі видання зберегліся до нашого часу. У всякому разі в Луцьку, столічнім городе єпіскопів Луцьк, Довгий живий переказ про давнє Луцьке Друкарство; так, ще 1772 р. єпископ Луцький Сильвестр Рудницький, відновляючі Почаївську друкарню, писав в умові з почаївськім монастирем, что єсть прівілеї.

Трохи пізніше, 1787 р., Засновує в Луцьку свою друкарню Домініканський кляштор, что 1783 р. здобувши на це й королівського прівілея; ЦІМ прівілеєм домініканам дозволяє віпускаті книжки різнімі мовами. Ще 1804 р. 10 травня Волинський губернатор їв. Ессен писав, что в домініканській луцькій друкарні «печатаніе проводиться на мовах: россійском, латинською, французькою та польською». 1803 р. ця друкарня згоріла. Домініканська Луцька друкарня випустила более 30 книжок, в основном підручніків для шкіл.

Житомирська друкарня

В давнини Житомирі не МАВ своєї друкарні; перша друкарня постала тут лишь 1783 р., ее заснував головний житомирський суд. Друкувалися тут лишь судові справи, дере польською мовою. Року 1804 керуючий друкарнею секретар суду Рожанській.- Пізніше, 1840 р. Бердічівську кармелітську друкарню перенесено такоже до Житомира.

Жідівське Друкарство на Волині

Найстарший жідівською друкарнею на Волині булу друкарня в Острозі. Видання цеї друкарні широко розходу НЕ только на Волині, но кож и по Поділлі та Кіївщіні. Пізніше вона Припін своє Існування, но 1 792 р., З Дозволу власника міста Малаховський, Місцеві міщані - Шмуль Беркович та Арон Йосійовіч знову відкрілі жідівську друкарню. З Дозволу Ріжської цензури смороду друкувалися много своих релігійніх книжок. Ця друкарня проіснувала аж до Нових часів, и только одна тисяча вісімсот тридцять дві р. ее Закрито з наказу правительства.

В м. Полоннім з 1788 р. заклать друкарню Шмуль Беркович.

В м. К о р ц и, Новоград-Волинського повіту, з 1790 р. заклать друкарню Шмуль Беркович.

В м. Славуті, Заславський повіту, з Дозволу дідіча кн. Сангушка, з 1790 р. заклать друкарню Мошко Пінхасовіч.

В місті Дубні жідівську друкарню у жертву принесений кн. Любомірській 1802 р., А 1804 р. ее Вже веде Йона Якубович.

В місті Житомире з 1803 р., З Дозволу губерніального правления, заклать жідівську друкарню Гершко Шимонович.

Список використаної літератури:

1. Огієнко І.І. Історія українського друкарства. - К., Либідь, 1994 - 448с.

2. Овчінніков В. Історія книги. - Львів, 2005.

3.