Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви

Міністерство Освіти и науки України

Галицький інстіту

Імені В'ячеслава Чорновола

Наукова робота

на тему:

"Йосип Сліпий - голова Української підпільної Церкви"

Виконаю:

Студент групи П - 21

Гуменюк Іван

науковий керівник

викладач історії

Рудик Марія Степанівна

Тернопіль 2008

СКОРОЧЕННЯ

БНТ - Богословська Наукове Товариство

КДБ - Комітет державної безпеки

К.О. - Каспрук Орест

ЛБА - Львівська Богословська Академія

МВС - Міністерство внутрішніх справ

НКВД - Народний Комісаріат Внутрішніх Справ

СРСР - Союз Радянський соціалістичних Республік

СС - Січові Стрільці

УАПЦ - Українська автокефальна православна Церква

УКУ - Український Католицький Університет

Зміст

Вступ

Розділ I. Становлення особи Йосипа Сліпого

1.1 Родинне виховання, шкільні роки

1.2 Духовні и наукові студії Йосипа Сліпого

1.3 Сліпий - ректор Семінарії и академии

Розділ II. Праця на благо Церкви и народу

2.1 Сліпий - архипастир Української Греко-Католицької Церкви

2.2 Більшовіцька окупація

2.3 Арешт митрополита

2.4 Львівський псевдособор 1946р.

2.5 Роки ув'язнення

Розділ III. Спадщина Йосипа Сліпого

3.1 Пасторальна праця

3.2 Наукова діяльність

3.3 Культурна діяльність

Висновок

Бібліографія

Без знання минув не может буті майбутнього. Ця істина відносіться як до кожної людини на сімейному, батьківщина Рівні, так и до народу Взагалі. Так само як долі окремо взятої людини складаються у Історію родини, так само смороду вітворюють Історію нації и далі, - Всесвітню Історію. Важліво, відчітуючі Цю Історію, добратися до першоджерел, зрозуміті чим керували суспільство и КОЖЕН его член в тих чи других жіттєвіх обставинні, щоб взяти Собі на Озброєння їх геніальні винаходи й здобуткі І, навпаки, вберегтись від помилок. Від помилок НЕ застрахований ніхто, нужно лишь їх щиро візнаваті й КАЯТ, щоб на майбутнє їх обмінуті. І тут Якраз стається найгірше - з наміром Приховати свои Минулі помилки й провини Свідомо перекручується історична дійсність и підтасовуються факти. Це є великий злочин, бо людство вводитися такими фальсіфікаціямі в Омані з усіма негативними наслідкамі.

Так діяла й Діє історична наука, что стоит на більшовицьких засадах, по відношенню до глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого патріарха Кир Йосипа Сліпого. Озброєні принципами великодержавного шовінізму сили Хотіли зніщіті Цю багатостраждальну Церкву. Бачачі лишь свои Власні Захоплення І, опіраючісь на фальшиві Історію и відірвану від життя ідеологію, Хотіли спотворіті історічну дійсність. Через це велика Кількість людей живе в полоні історічніх міфів, які не знаючи чіїх батьків смороду діти, прістають до табору своих ворогів.

Тому дана праця "Йосип Сліпий - голова Української підпільної Церкви" покликали усунуті незнання чи перекручування історічніх Фактів Стосовно особи Блаженнішого Йосипа Сліпого й Церкви, на чолі якої ВІН, волею Божою, стояв. Між Церквою и ее главою БУВ и є тісній зв'язок, что добро розумілі мучітелі Кир Йосипа. Смороду намагаються перетягнуті его на свою сторону І, прікріваючісь его ім'ям, продовжуваті свою дело. Альо незважаючі на тортура, Патріарх Йосип НЕ залиша своих духовних дітей и смороду з вдячністю бережуть его имя у своих серцях.

Йосип Сліпий БУВ главою церкви - мученіці, якої Довгі роки Офіційно НЕ існувало, но, тім НЕ менше вона жила й існувала. После Львівського псевдо собору 1 946 р. Українська Греко-Католицька Церква аж до качана 90-х років знаходиться у підпіллі. Альо вона мала свого голову - патріарха, что волів віддаті за неї життя и Скрізь, де МІГ, говорів про цю "Мовчазний церкву", все, что робів, робів для того, щоб ця Церкви не зникло, но розвивалась. Бо ВІН МАВ свідомість того, что рано чи Пізно Українська Католицька Церква відновіться и тому заповідав у своєму "Заповіті" поховати его на рідній землі.

Вивчаючи особу Йосипа Сліпого, Вчимося як поступат в тій чи іншій ситуации. Вражаючою тут є его незламна міцність, Із Якою ВІН перебува 18-річне ув'язнення. Альо Йосип Сліпий может послужити Своїм прикладом и в других ділянках життя. ВІН БУВ ученим - богословом, что НЕ боявсь розглядаті СКЛАДНІ богословські тими, даючі в них свою розв'язки проблеми. ВІН Вивчай минуле, аналізував и на майбутнє давав указівкі для своих вірніх. Чи не найголовнішою з них булу та, щоб прямуваті до єдності. Бо через брак єдності й нерозуміння базових вопросам поставало много бід для народу. Сліпий старався Изменить на краще частку свого народу. Це ВІН робів через виховання добрих пастірів, слуг свого народу. Бо Який пастир, Такі вівці. Як говорів тато Пій X: "Коли духовенство святе, тоді народ добрий, коли воно добре, тоді народ ледве середній, коли ж духовенство только Середнє, тоді народ поганий."

Бувші рідним батьком для своєї Церкви, Сліпий залишавсь вірнім сином Вселенської Церкви. У своих творах ВІН показував як перебуваючих в єдності, Зберегти свою самобутність, як іншім давати своє, а від них узяті, что Було б корисне для нас.

Такі РІСД характеризують особу Блаженнішого патріарха Кир Йосипа Сліпого, людину, Із діяльністю якої тісно зв'язана діяльність всієї Греко-Католицької Церкви XX-го століття. Це століття Було переломним у ДІЯЛЬНОСТІ Вселенської Церкви, яка від рубріцізму и ригористично практик повернулася до першоджерел - до Святого Письма и християнської Традиції. В цьом плане Йосип Сліпий є для нас зразки того як треба дотримуватись старих традіцій - як ВІН зберіг и примножити здобуткі свого попередника, Слуги Божого Андрея Шептицького, а з Іншого, Сліпий як учасник II-го Ватіканського Собору, вчитись як треба рухатісь вперед, но відштовхуючісь від минув, зберігаючі зв'язок между поколіннямі.

Дана праця складається з трьох частин, что хронологічно пов'язані между собою. І Взагалі, у праці старався дотримуватись хронологічної послідовності подій, хоча в окремий вінятках порівнював деякі віддалені в часі події для доведення тези.

При написанні кожної части робів невеличкий відступ, своєрідній історичний екскурс, щоб відобразіті Певний момент, его проблеми й Прагнення. Такі відступі дають можлівість подивитись на патріарха Йосипа через призму того часу, в якому ВІН живий, допомагають зрозуміті, что спонукало его до тої чи Іншої Дії й решение, глибші розкривають Цю людину для сучасніків.

У Перші части праці Розглянуто молоді роки Кир Йосипа, становлення особи майбутнього патріарха и его навчання. Другий розділ присвячений праці на рідних теренах и ув'язнення, третій вісвітлює життя и діяльність Блаженнішого на вігнанні, поза межами Батьківщини.

При написанні праці вікорістовував аналітично - історичний метод опрацювання матеріалу, збіраючі з різніх джерел дані, Які дозволяли Розкрити Дану тему.

З питань комерційної торгівлі об'єктивних причин, не МАВ змогі ознайомітісь з наукових праць других Навчальних Закладів, Які б Займаюсь Вивчення особистості патріарха Йосипа Сліпого. Правда, МАВ змогу ознайомітісь з магістерською працею о. Петра Глібчука на тему "Ісповіднік віри Патріарх Йосип Сліпий - роки заслання", В якій автор досліджує життя й діяльність Кир Йосипа, особливо Зупини на тому етапі життя, коли ВІН знаходівся в ув'язненні.

Розглядаючі матеріали, на базі якіх булу написана праця, то хотілося б відзначіті велику заслугу в опрілюдненні відомостей про Йосипа Сліпого Владику Івана Хому. Так склалось частка, что Йому Віпа Довгі роки буті біля Блаженнішого як его помічник и секретар. Тому ВІН опрацював и опублікував найбільше матеріалів на Цю тему. А особливо про дитинство и молоді роки Сліпого - матеріали про цею период удалось найти в рукописах владики Івана. ВІН кож зібрав и опрацював матеріали про інші періоді життя Блаженнішого. Можливо, в майбутнього, коли будуть опрацьовані архіви Йосипа Сліпого, з'явиться более публікацій про его життя й діяльність.

При написанні праці вікорістовував, в основному, україномовні друковані джерела, як найбільш повні й об'єктивні. Використана такоже и періодичні видання. Останні, як правило, Вийшла у світ после визволення Блаженнішого и вісвітлюють цею, третій период его життя.

Серед використаних матеріалів почти немає архівних Даних, Якщо не рахувати Використану книжку Олекси Мишанича, яка Повністю побудовали на архівних Матеріалах про Слідство й суд Сліпого.

Так что опрацьовуючі Цю в Майбутнього, можливо вдастся найти якісь Нові архівні матеріали, Які б збагачувалі картину життя й ДІЯЛЬНОСТІ Митрополита Йосипа.

Немає Нічого в мире Досконалий, так что, Звичайно, дана праця далека від Досконалість. При ее написанні Хотів создать образ людини широкого світогляду и твердих Переконаний, Яким БУВ Блаженніший. Буду дуже радий, коли ця скромна праця поможет чітачеві Відкрити Щось нове з життя патріарха Йосипа и ЦІМ самим збагатіті собі.

Блаженніший Кир Йосип Сліпий народився 17 лютого тисяча вісімсот дев'яносто два року в с. Заздрість Теребовлянського повіту. Як ВІН пізніше сам згадує у Споминах, записаних его довголітнім помічником вл. Іваном Хомою: "Моє родинне село назівається Заздрістю, кажуть тому, что всі навколішні села заздрю ​​Йому багатства и говорили, что воно действительно, є осіло, медом и молоком плівучою. Заздрість лежить на вісокій Подільській рівніні между Серетом и Стрипою, около Містечка Струсів, Теребовельського повіту. З неї дуже добре видно Теребовлянські и Струсівські гори, покріті лісамі. "[1]

Батьки Йосипа були просто селянами. Тато - Іван Коберніцькій (1848 - 1930), мама - Анастасія (1850 - 1924), Із роду Дічковськіх. Йосип Сліпий так згадує про батька: "Мій батько Іван походивши Із заможної родини. Назвісько его, властіво, Було Коберніцькій и так загально звали его в парохії." [2]

Владика Іван Хома вміщає у своєму рукопісі такоже довідку Міністерства Юстиції України, де записано: "Довідка, видана про ті, что Сліпий Йосип Іванович народився 17 лютого одна тисяча вісімсот дев'яносто дві року в с. Заздрість Теребовлянського району, Тернопільської області. Батько - Сліпий Іван Семенович, мати - Сліпа Анастасія Романівна. "[3]

Щодо назви "Сліпий", то тієї ж владика Хома наводити слова Ольги Сліпої, дочки Родіона, Який БУВ родичем Кир Йосипа и по матерінській и по батьківській Лінії, а такоже вчився з Йосипом Сліпім в одному класі Тернопільської гімназії, разом складали матуру, дружили между собою. Так от п. Ольга Сліпа говорити, что в 1770 году предок Блаженнішого Йосипа - козацький старшина, осліпленій теребовельськім польським старостою, БУВ прозваний потім "Сліпий". [4]

Родина Івана та Анастасії булу чисельності, - мала 8 дітей. Альо Як було в ті часи, мало хто доживши до старості, більшість повміралі ще молодими. Сам Йосип Сліпий пише: "найстарший брат Микола помер Останній, после Арешт більшовікамі в 1944 - 1945 роках. Дерло померла сестра Марія, заміжні Янковська. Друга - Розалія Гриневич, у Вішнівчіку, в 1930 году. Брат Михайло помер перед війною и сестра Францішка, заміжні Дічковська (мати о. Миколи Дічковського), брат Роман помер у 1918 году, и наймолодших сестра Євгенія, заміжні Крупа, померла теж у 1918 году, похоронені з батьками в с. заздрість у батьківщині гробівці, на кладовіщі, біля церкви. брат Володимир загінув у часі Першої Світової Війни, в лікарській з ужбі. "[5]

У родіні сліпих пам'ятали про виховання своих дітей у національному, релігійному Дусі. Велику роль у цьом відігравалі батьки. Тато Йосипа - Іван "був около 20 літ війтом у селі. Батько БУВ дуже працьовитий и Незвичайна любив порядок на господарці. Завжди Щось будували, то дім, то стайні, то шопи и дуже много займався громадсько справами. Щоб діти Провадо собі добро, гарно вчились, жили зі всіма в Злагоді, ходили до церкви и до школи, працювала - це Було для него самозрозумілою річчю. Навпаки, мати показував более любові й пріхільності, и, если заходила потреба, то всегда заступається за дітьми. "[6]

Тобто Кир Йосип народився й віховувався в патріархальній хліборобській родіні, яка жила традіційнімі, что склалось з поколение в поколение, цінностямі.

"Селяни. Провадо Спокійне життя, далеке від СВІТОВОГО Гамору, хіба вряди-годи приносили якісь Відомості Подорожні мандрівні жебраки або и Самі селяни привозили з ярмарків в Микулинцях, Струсові й Теребовлі, а Рідко уже з Підгаєць. Займаюсь смороду хліборобством, сіяли много пшениці, жита, ячменю, вівса. Смороду (селяни) надавали осіли Затишне, вдумлівого, сумовітого увазі. "[7] Односельці виявляв пошани Цій сім'ї, бо батько 20 років обирали війтом. Це булу посада авторитетна, яка Вимагаю такоже и питань комерційної торгівлі знань. А що Іван Коберніцькій, батько Йосипа, БУВ такою ЛЮДИНОЮ, говорити такий трівалій годину перебування его на Цій посаді.

З поколение в поколение передавати Розповіді про старі часи на Україні, про історичне минуле свого народу. Це не дивно, бо заздрість находится Неподалік від великого княжого міста стародавньої Русі - Теребовлі. Йосип Сліпий пише: "Мабуть ще в княжих часах ВІВ шлях з Теребовлі через Струсів, заздрість попід гору, так званні" Галицька "на Пантеліху, до Зарваніці и далі на Захід. Назва" гора Галицька "Вказував бі, что шлях Провадо до Галича, бо и під Вішнівчіком є ​​подібна гора з тією самою назв. Мабуть, мусіли и там, під Заздрістянською Галицького горою, зводити бої, бо розказували люди, что на ній віорювалі много оружия, а від неї на Північний Захід, в долині, Викопать десь в 1910 году Величезне чорний камінь, примерно 5 метрів довжина и 2,5 метри ширини, Із написами, про Які булу мова своєчасно в "Літературно-Науковому віснику". ЙОГО мусіли привезти з Теребовлянського гір, мабуть, як надгробок полягли полководця, бо кругом БУВ глибокий чорнозем. Під пам'ятником знайдено вапно, - мабуть, сліді розплівшіхся кісток, бо пам'ятник стояв на долині, что затікала, в часі дощових пір ". [8]

Мабуть, малімо хлопчиком Йосип не раз слухав про події, Які відбуваліся колись на его рідних землях, в рідному селі, про битви и славних лицарів, что боролися за рідний край. ВІН сам БУВ свідком того, як "за обійстямі старої Заздрості ... вікопувалі, як Пригадую Собі, старовинні глечики" ... [9] Це були найкращі аргументи, Які говорили малому Йосіпові про давнє минуле его села, его народу.

Его рід такоже назнаменованій відношенням до БОРОТЬБИ українців за свою волю. Прізвище "Сліпий", про Пожалуйста Вже згадувать Ранее, Було отриманий через ті, что одного з предків Кир Йосипа Було осліплено польським старостою. ВІН покаравши Своїм синам не «зміняті назвіська" Сліпий "". [10] Це мало б Їм прігадуваті, з которого смороду роду и за что смороду ма ють боротися. І нащадки цього героя-мученика виконан его завдання. Вже пізніше, в XIX столітті, БУВ Інший Сліпий, Який "прівіз до села грамоту Скасування панщини, за що БУВ тяжко карані побоями. Все ж таки ВІН поставивши среди села Величезне дубовий хрест, як пам'ятку Скасування панщини." У Надвечір'я Різдва и Богоявлення всегда винос від нас з дому ліхтар з засвіченою масляною лампою и вішалі ее на хресті, что Було видно ген далеко в усьому селі "[11]. Дитина віховувалася на ціх розповідях, в ній закладалося почуття патріотізму и любові до власної землі, народу. Ця любов пізніше допомагать Блаженнішому Кир Йос пу віходити Переможця у борьбе с ворогом, хоч фізично сильнішім, но відання не любов'ю, а ненавистю и неправдою.

"Батько водів мене не раз на гріб своих родителей, а моїх дідів, на кладовіщі в Струсові. Тямлю добре, что на гробі стояв, застрягші в землю Задля віку, рівнораменній старовинний хрест, у форме звізди, Який поставлено на гробах полягшіх стрільців", [12] - так згадує Йосип Сліпий найближче своих родічів. Мабуть ЦІ відвідіні могил родічів много для него значили, коли назавжди залишилась в пам'яті дитини. Як ВІН сам пише "тямлю добре". ВІН добро знав про своє коріння, про Історію свого народу, бо его батьківщина булу однією цеглінкою з того моноліту, Який звет "народ".

Іншу важліву рису, якові проніс Блаженний Йосип Сліпий - велику віру в Бога, можна в більшій мірі Віднести до матері, яка любов'ю й турботою дбала про дітей. Мама згадується не в самих ранніх Споминах Йосипа: "Як Перші Спомини з дитячих літ, Пригадую Собі, что я любив вбиратися в одежу и взуття старших, щоб Забезпечити від дощу. Так само тямлю, як ходив я по лавці коло вікна в прісутності матері" . [13]

Мама навчаюсь своих дітей, вводила в тій прекрасний світ, Який БУВ вокруг них. Майбутній Патріарх згадує про своє дитинство: "Я любив такоже ходити за матір'ю, як вона Збирай на городі всі цвіті, щоб святити на Спаса разом з овочами. Коли я завважив, чому такий грубий снопик брати до свяченого, чи не вистача б кілька , то вона відповідала, что Кожний цвіт проситися, Щоби его посвятити. При цьом оповідала Різні перекази, якіх я Собі Вже НЕ Пригадую, як ті цвіті плакали, коли їх поминають, як хилили голову. Деякі з тих оповідань я пізніше читав у гімназійніх читанках , а священне зілля, висушеності уживаються як кропила для свяченої в оди и як лік для недужої худоби ". [14] Віра цієї сільської жінки булу такоже простою, вона не вдавалася у Різні догматічні тонкощі и богословські спекуляції, но ее віра булу живою вірою и ця віра робіла чудеса. Будучи в селі Заздрості, батьківщина селі патріарха, МАВ нагод почути Розповідь про один випадок з дитинства Кир Йосипа. ВІН у дітінстві БУВ дуже кволім, часто хворів. І для того, щоб дитина одужала, мати решила піті з сином на прощу до Зарваніці, до Чудотворної ікони Матері Божої, вірячі, что Марія Прийма Цю жертву и Поверніть здоров'я синові. Весь шлях до Зарваніці, а це около 24 кілометрі вона несла Йосипа на плечах, хоч поруч їхав віз и вона могла покласти дитину на него. І Дійсно Йосип одужала.

Діти намагаються наслідуваті свою маму, яка власним життям вчились, як треба жити вірою: "Слухаючі не раз від матері оповідання про строге життя святих, я вісіпав зерна гречки чи Іншого збіжжя, клякав на них з оголеними колінамі и говорів" Отче наш. "[15]

Анастасія Дічковська булу дочкою Романа, простого сільського Чоловіка, но заможного господаря, до которого даже "часто пріїздів. Граф Із Струсова позічаті гроші". [16] Цей заможній господар НЕ живий лишь для себе, а пам'ятав про ті, что є хтось над ним, в него ВІН, як и всі ми, такоже Борг. І тому Зробив обіт, что построит церкву. Блаженніший пригадує, як про ті Йому розповідала мама: "Дідо Роман ставши складаті гроші на будову церкви в Заздрості. Гроші ті Складанний ВІН у господарських Скриня, позавівані в полотні, Щоб не звертати на себе уваги. Одної ночі, оповідала мати, напало на дім кільканадцять, зв'язали діда, зав'язалася Йому рот, Щоби не кричав, а дітей, между ними и матір, малу дівчину замкнули в Сусідній кімнаті, а до діда Романа кричали - "кладеш до ряду, давай коляду", то значить: ти Дідич - давай гроші на повстання ". [17] Це були учасники польського повстання, Які Збирай гроші на повстання. Смороду забрали значний, як на ті часи, суму. Альо дід знову почав складаті гроші и Згідно все-таки побудував в Заздрості церкву, яка стоит и до наших днів.

Видно з цього, что мати Блаженнішого булу Вихована в побожній сім'ї и передавала це почуття своим дітям. Ще сегодня односельці Блаженнішого говорять, что батьківщина сліпих булу твердої віри. А про обстановку в хаті сліпих говорити така цитата Кир Йосипа: "З тих дерло літ Пригадую Собі такоже, что я, бачачі, як батьки и брати молилися навколішках, клякав и я Собі и Прохаєв, Щоби провели мені молитву батько або мати перед їдою, рано и перед спання. Так само и в пості за їх прикладом бив я Щодня поклони и пост строго ". [18] З таких невеликих фрагментів Складанний картина того життя, в якому зростан Майбутній Патріарх. Іншого разу ВІН згадує: "Перед Велікоднімі Святого зберігано строгий піст. Перед самими святами різалі безрогі, давали солонину, м'ясо, ковбаси и муку вбогії и незаможнім". [19]

З малих років Йосип БУВ прівченій Бачити потребу свого ближнього, чи не замікатісь на самому Собі. Родина сліпих навчаюсь своих дітей тому, что смороду Самі навч від своих родителей. А скоріше це Було не навчання, а способ життя - у Постійній важкій хліборобській праці всегда пам'ятати про Бога, піднімаючі серця и очі до Творця. У свято Богоявлення батько привозив зі Струсова свячену воду и Кропив нею всі кімнати, Святіший все обійстя, а Йосипу як самому молодшому віпадало носить за батьком книги. "Йорданську воду зберігалі вдома у пляшці цілий рік и мати нею кропила, коли в перший раз віганялі худобу на пасовісько, и коли перший раз віїжджалі сіяті збіжжя на весні. Перший виїзд на сівбу МАВ дуже святочних характер, коли віїжджало сортаменту менше Чотири, а то й более фір, з насінням у великих мішках, борони и плуги, запряжені кільканадцятьма кіньми. Всі знімали шапки, батько мовів молитву про Боже благословення на засіві, уся челядь побожности хрест, знявші капелюхи, а мати свяченою водою кропила сіячів, худобу, насіння та рільніче знарядд . Це булу действительно патріархальна - єратічна сцена, что наповнювала всех повагою, надією и відданням на Бога ". [20] Ось таким чином йшлось життя у сім'ї сліпих, так смороду віховувалі своих дітей. Коли врахуваті, что по плодах пізнається рослина, то, взявши як Богом послань и благословенням для Церкви и народу плід, Яким БУВ Блаженніший Кир Йосип Сліпий, можна Сказати, что батьківщина, в Якій Вихована таку людину, булу доброю. Така батьківщина мала би стати прикладом християнського виховання дітей у наших часах. Така батьківщина, что передает з поколение в поколение всі ті розумне, добре и вічне, зберігає зв'язок между минулим и сучасним, готовит шлях в майбутнє. Тому не дивно, что діти з вдячністю та любов'ю згадують своих родителей, як згадувать про своих родителей Кир Йосип Сліпий на промові з нагоді свого 80-ліття: "Коли ще мова про молодечі роки, то з вдячністю мушу згадаті моїх батьків, что дуже настоювалі, щоб хлопець віростав скромний и побожности, Щоби відмовляв Щодня молитву, щоб пильно вчився и не підпадав під якісь ліхі впливи. Ця небесна поміч НЕ булу дана мені безпосередно, но через добрих людей на землі. А такими в Першу Черга вважаю Даних мені Богом батьків Івана й Анастасію з Дічковськіх, Які пров дили дім і віховувалі дітей в глибокий християнський Дусі, зокрема вщіплювалі смороду почитання Пресвятої Тройці, Матері Божої и святого Миколая. На стінах простого дому вісілі чісленні ікони святих. Відколи я прийшов до самосвідомості, відтоді начали вчитись мене делать знак святого хреста и повторяти за батьком и матір'ю молитву. Хоч батьки були заможні, но відзначаліся великою працьовітістю, жертвенністю для убогих и великою любов'ю до бліжніх, Які вщепілі в моє молоде серце. Коли я пізніше читав не раз Біографії домів з Найвищого та вісокоосвіченіх сфер, то я бачив ті самі педагогічні засади и ту ж саму дбайлівість про своих дітей и в своєму домі. Відчував я всегда батьківську опіку, аж до кінця їх віку ". [21]

Десь в п'ять чи Шість років брат Роман купивши український буквар и вчився Йосипа читати. Про це згадувать Блаженніший во время Промови з нагоді свого 80-ліття в храмі Жіровіцької Матері Божої у Риме 17 лютого тисяча дев'ятсот сімдесят-два року: "Старший брат Роман БУВ моїм дерло вчителем, а Український буквар - перша книга". [22] З вдячністю Присвятої тоді о. Йосип братові Роману в десяти річніцю его смерти книжку під назв "Шляхом Обнови" - збірник статей, что вісвітлювалі католицьку ідеологію и Вказував на потребу обнови Духа. Ця книжка Вийшла друком у Львові в 1928 году з такою присвятив: "Пам'яті мого брата Романа". [23]

Згідно, мабуть, в 1898-1899 рр. Йосип Пішов до школи. "Школа булу через дорогу від Нашої хати и недалеко Було ходити та й даже Було чути дзвінок и біг я чим скоріше з дому до школи. Учитель Йосип Новіцький и его жена відносілісь до нас дуже добре и батьки радо допомагать вчителям чи підводамі, чи чим іншім у віїзді до Теребовлі або Струсова. Учітелька. вірізнювала мене з-поміж усіх дітей, Задля моїх поступів в науке ". [24] Цікава дрібниця, что Патріарх згадує, что вчителька "відносілась до нас (учнів - К. О.) добре". [25]

Перші вчителі Йосипа були люди шляхетні, без будь-которого шовінізму зверхності до простих українців. У пізнішіх годиннику можна почути ЦІ Самі Відгуки и про їх учня - Кир Йосипа Сліпого, которого частка зводу з різнімі людьми самих різніх національностей, но всі смороду однаково з повагою и вдячністю згадують тієї годину, коли Їм віпадало спілкуватись з Патріархом. Мабуть, таке ж самє відношення до людей Було в родінній хаті Йосипа - НЕ Дивлячись на Національність, а пам'ятаючи, что Кожна людина - це образ и Подоба Божа, за шкірних людину терпів и помер на хресті Ісус. Бо коли б у рідному домі навчаюсь інакше, то добрий приклад дерло вчителів Нічого б не давши.

На іншому году навчання Йосип почав вівчаті польську мову, на третьому - німецьку.Йому допомагать рідні - мама, что немного знала німецьку, та брат Микола, Який МАВ німецькі букварі. Чи не забувай в родіні и про рідну мову и культуру, бо як згадує сам Блаженніший, "в четвертій народній клясі я вже мав" Кобзаря "і вчився напам'ять" Думи мої, думи мої. "[26]

После Закінчення навчання в Заздрості Йосип Сліпий перейшов на науку до Вішнівчіка (коло Зарваніці) в 1901 чи 1 902 роках. Там, недалеко від церкви и школи жила рідна сестра Розалія Гриневич. У Вішнівчіку Йосипа прийнять до четвертого класу, Який навчав вчитель Іван Слободяник з Заздрості. Цей вчитель додатково давати Йосіпові приватні уроки з німецької мови, щоб поглібіті знання німецької мови. Іван Слободяник БУВ свідомим українцем и цього навчав свого учня. Це самє Завдяк Йому Йосип мав "Кобзаря" і вчився вірші Шевченка.

Треба такоже згадаті и про релігійне виховання майбутнього митрополита. Кроме домашнього завдання, Пожалуйста давали батьки и рідні, Йосип з малих років ходив до церкви, побожности слухав и закладав підваліні богослов'я, щоб пізніше, як написавши о. Джанфанко Ноллі у ватіканському Щоденнику "Обсерваторія Романо" (17.06.1987р.): ". Говорю про Кардинала Йосипа Сліпого, трактат которого про принципи спірації у Пресвятій Тройці карбує точку завершення, якові нелегко перевершіті у майбутньому". [27] А поки що ще малою дитиною ходив до церкви, слухав науки релігії: "Я спершись доводиться з матір'ю до церкви, а пізніше и сам, и дуже мені личить два золоті ангели, Які стояли по обох боках кивота. Десь на шостому году життя приступивши я перший раз до Святої сповіді. Велике враження Зробив на мене звичай, як священик накрівав мені голову епітрахілем. После Другої сповіді, десь по місяці - два, ми могли Вже прічащатіся ". [28]

Досить промовістім є ті, что Вже в літньому віці Патріарх пригадує тих священіків, Які служили в селі. Це були дуже ревні та побожні священики о. Теодор Цегельський, парох Струсова и навколішніх СІЛ и о. Левицький, Який часто пріїжджав катехізуваті дітей, сповідаті Хворов и вірішував Різні душ пастірські справи в селі. В основному Йосип МАВ дело сортаменту з о. Левицьким, бо парох, о. Цегельський, пріїжджав рідше, в основному для хрещення дітей, для вирішенню різніх вопросам Із батьком, тоді війтом Іваном Коберніцькім. В домі Івана Коберніцького всегда радо прийомів священіків, як згадує сам Йосип, оповідаючі про о. Теодора, что "він став парохом по о. Левіцькім, которого я вже НЕ пам'ятаю и чув про нього лишь з оповідань батьків". [29]

Коли співробітник о. Левицький БУВ перенесень на іншу парафію, на его місце прийшов о. Платон Карпінський, за которого відбулася візітація митрополита Андрея Шептицького. Йосип добро пам'ятав цею Візит: "Приїзд Митрополита до Струсова Зробив величезне вражіння на всех, зокрема его висока, відніла понад усіма постать. Пріїхало много людей з сусідніх парохій. Пригадую, что ВІН БУВ убраний у фіолетову рясу, з смужками на Голові. дівчата сипа квіти перед ним, поміж них булу и моя сестричка Євгенія. Опісля о. Плятон представивши Мітрополітові учнів, а нас Було з кількадесят, и Митрополит почав питати катехизм. ВІН живити мене "що то є общеніє святих", на Пожалуйста я давши вдовольняючу відповідь ". [30]

З цього можна сделать Висновок, что Йосипа Сліпого вважаю за здібного учня, за доброго и побожности хлопця, раз місцевий священик Вибравши его з кількома іншімі хлопці, щоб представіті Митрополиту Андрею. Напевно, в тій годину ні один, ні інший не уявляю Собі, что Попереду в них Довгі роки комунальної праці, что діло, Пожалуйста розпочав один, буде продовжуваті другий.

Митрополит Андрей відвідав такоже и заздрість: "Митрополит подівляв гарне помешкання на селі и прийомів там людей з різнімі парохіяльнімі та народними справами. Во время від'їзду Митрополита прощало его много процесій и бандерій и ВІН вернувся. Із Заздрості до Струсова, а опісля через Дарахів поїхав до Зарваніці ". [31]

Коли Йосип Сліпий Навчався в четвертому класі в Вішнівчіку, ВІН кож Навчався катехізму. Катехитом БУВ о. Соломора, Який закінчив навчання в Інсбруці. ВІН щосуботі навчав дітей, читав и пояснював Їм недільне Євангеліє.

Владика Іван Хома пише про побут Йосипа в Вішнівчіку: "Йдучи вдосвіта на лекцію, ВІН йшов несмотря на церкву и перед місійнім розп'яттям Щодня клякав и відмовляв молитви. Перед тім хрестом часто світіліся свічки и сестра Розалія не раз давала Такі свічки братові Йосіпові, щоб засвітіті їх перед хрестом, як жертву. Йосип всегда молився за успіхі в науке. Правильно ходив до церкви на службу Божі, передусім в неділі, служив до служби Божої, любив спів. Деколи ходив до Зарваніці, через кладку на річці Стріпі, и там молився до Матері Божої ". [32]

Ще Іван Хома, помічник и біограф патріарха Йосипа, згадує про ті, что Вже починаючі з тих молодих літ ВІН МАВ сни, в якіх літав мов пташка без крил. І Такі сни були в него и пізніше, в зрілому віці, даже в тюрмі, на Сібірі.

У 1902-1903 навчальному году Йосип Сліпий закінчив четвертий народний клас австрійського типу з дуже добрими оцінкамі и вернувся з Вішнівчіка до рідного села Заздрості. Незабаром батько відвіз его фірою до Тернополя, де ВІН Складанний Вступні міжнародні по до гімназії.

Руська гімназія в Тернополі розміщалася в домініканському монастирі. За сусідству булу польська гімназія. Управителем української гімназії БУВ Омелян Калітовській. Навчання трівало з 1 вересня по 15 липня. Було п'ять гімназійніх класів. Всі учні ходили у форме, но учні молодших класів носили срібні паски, а учні старших класів - золоті.

Во время вступних іспітів кандидати складали диктанти з української та німецької мови и математики. Йосип Сліпий, написавши добро диктанти, БУВ звільнений від усніх іспітів. ВІН купивши Собі срібного паска и повернувся з батьком додому.

Скоро промінуло літо и 30 серпня ВІН прощався з родиною, віїжджаючі на навчання до Тернополя. "Ніколи не забуду тих сліз, Якими супроводжували мене мама до воріт", [33] пригадує Блаженніший.

Викладаю в гімназії абсольвенті теології. Лекції трівалі з 8 до 13 години. Щороку гімназисти готувалі концерт в честь Тараса Шевченка. Навчаюся в гімназії почти одні українці, кроме кількох євреїв. Харчування гімназістів Бажана бути краще.

По-третє класі гімназії учні починаєм Вже Говорити по-грецька. Йосип Сліпий дуже любив Цю мову и затрачав много годині на ее Вивчення, а такоже Вивчай французьку мову.

Катехит, о. Бородайкевич, дуже побожности священик, заохочували гімназістів вступаті до братства Серця Христового. Йосип Сліпий БУВ членом цього братства, Пожалуйста Провадо тернопільський співробітник о. Дурбак. Йосип намагаються віконував всі вимоги цього братства, щоденно відмовляв пріпісані молитви: 10 "Отче наш." и 10 "Богородице Діво."

У неділі та свята гімназисти ходили на служби Божі до парохіяльної церкви, два-три рази на рік приступали до сповіді и Причастя, а юний Йосип Сліпий робів це Частіше.

Можливо таке скромне и побожности життя зберігало его від різніх небезпеки и Спокуса, якіх життя ставити перед Молода людина. Бо в тих часах между учнями пошірювалася безбожніцька література, панували Лібералізм и соціалізм, много хто захоплювався дарвінізмом. Альо Йосипа все це НЕ захоплювалися. Можливо, Певного роль у цьом відіграло и оточення. У тих часах катехитом БУВ о. д-р Микола Конрад, людина освічена и побожности. ВІН видав книжку про создания світу, что відкідала аргументи пріхільніків модерн теорій. Микола Конрад дуже добре ставівся до Йосипа Сліпого, так что пізніше ВІН згадувать: "Від 5-6 року життя я почав ходити до школи и провів в ній почти весь свой пізнішій вік, та відчував всегда батьківську опіку Божу аж до кінця віку. А мушу Зазначити, что впродовж Усього життя я много разів стояв у обліччі смерти и всегда я знаходив много Прихильний людей, более чем ворожок. З чисельністю моїх віховніків и учителів, передусім поміж священіків, я назвавши бі катехітів о. Левицького (співробітника в Заздрості - К. О.) и о. д-ра М. Конрада ". [34]

Значний роль такоже мало релігійне виховання в сім'ї, что залиша з ним в течение Усього. Це виховання, Пожалуйста ВІН пройшов з самих найменших років, залишились на ціле життя. І оглядаючісь тому, Блаженніший Кир Йосип в своєму подячнісь слові з нагоді 80-ліття (17.02.1972 року) говорів: "Не раз батько и мати, віправляючі мене з дому до школи - до гімназії, дуже наказувано, щоб всегда тямів про опіку Матері Божої, Щоби НЕ забувай молитву, прикладні поводівся и не приступав з поганим товариством. Пригадую Собі такоже, як я вже як студент теології и Вихованець духовної Семінарії, пріїхав зі Львова додому до Заздрості, и, замучений, Ти поклав, тоді мати спитай: "Чи ти Вже помолився? "Згадую про ті тому, бо релігійне виховання дити і має величезне значення и Вплив на пізніше життя. Як ректор у духовній Семінарії я зараз бачив, чи Вихованець Вийшов з релігійного дому, чи ні. Дитина Релігійно Вихована, даже, як звіхнеться, то пізніше відізветься в неї совість и вона, як доросла, опам'ятається. Важче з нерелігійною родиною ". [35]

У 1911 году Йосип Сліпий з відзнакою складає матуру. На екзамені ВІН говорів про пролог Івана Франка до "Мойсея", а з латінської мови з Тацита - про переслідування християн.

У людини в жітті всегда бувають моменти, коли вона винна зверни, як далі їй продовжуваті своє життя. І від того Вибори Залежить як складеться її доля, частка тих людей, что є біля неї. КОЖЕН при такому віборі керується тимі, чи іншімі крітеріямі, в залежності від стану и власної душі, и оточуючіх людей І, чи не найбільше, того надприродного впліву, про Який одні Повністю забувають, а інші, Якраз навпаки, самє до цього надприродного голосу пріслухаються якнайбільше. Був такий момент и в жітті Йосипа Сліпого, коли ВІН з двох добрих речей мусів зверни Краще. І в день свого 80-літнього ювілею ВІН згадує тієї годину: "Після зложення гімназійної матури, я Довго мучівся з Вибори звання теології чи філософії. Священиком Хотів я буті, и батьківщина дуже Бажала цього, но я невторопно боявсь душпастирства, бо воно могло мені стояти на перепоні здобути найвищу звання и благородність, статі професором університету, и буті, як тоді говорили, - "аристократом духу". Альо дивна рука Господня, котра провадиться мене ціле життя понад всіма жіттєвімі прірвами, провела мене свобідно й без примусу до священства. А Вже коли при йшло до Вибори безженного стану, то батьківщина поважала це трагедією. Мати булу нейтральні, а всі інші проти, лишь найменша сестра Євгенія. булу рішучо за безженнім станом и успокоїла других ". [36] Йосип Сліпий в такій нелегкій делу Вибори свого майбутнього здався на Божу волю. І це уповання дало добрі Наслідки, бо зараз ми вшановуємо великого працівника в Христовому винограднику, оборонця своєї Церкви и народу, патріарха Йосипа Сліпого. ВІН Хотів буті священиком и займатіся наукою. І, подивившись на приклад Деяк священіків-професорів, Зробив свой вибір и через свого пароха, о. Теодора Цегельського, ВНІС прохання до Митрополичого Ордінаріату у Львові про Прийняття его до духовної Семінарії.

Восени 1911 року відбуліся Вступні міжнародні по до Семінарії, на Які прібуло понад сто кандидатів. Абітурієнти повінні були пройти співбесіду перед комісією, яка Складанний з викладачів Семінарії на чолі з митрополитом Андреєм. Коли до кімнати Зайшов Йосип Сліпий, то митрополит, подібно як и в часі візітації в Струсові, живити, що таке спільнота святих, а о. ректор Йосиф Боцян казав відмовіті 50-ий псалом. После такого короткого іспіту Йосипа Було Прийнято в духовну семінарію.

Навчання розпочалось на свято Покрови 14 жовтня 1911 року. Це Було початком нового ПЕРІОДУ в жітті Йосипа Сліпого. ВІН начинает готувати до духовної праці на благо своєї Церкви и народу. Альо в тій годину перед ним БУВ нелегкий шлях формирование духовної людини, яка б могла вести Своїм прикладом других. Виховання в тодішній Львівській духовній Семінарії мало конкретних мету - підготуваті Сільських душпастірів. На науковий рівень звертає менше уваги. Відповідно до цього завдання проводилося и викладання предметів. Альо молодого Йосипа Це не задовольняло, ВІН Хотів займатіся універсітетською наукою. Пізніше ВІН згадувать: "Вже в гімназії, а опісля и в університеті, я мріяв стати професором університету и думав, что це может стать перепони для мого священичого покликання. Альо коли мій попередники, Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, якому я виявило мої задушевні плани , Віслав мене на Вищі студії до Інсбрука - це рішіло частку мого священичого життя и за це я Йому з глибин моєї душі вдячний на Рівні з моїмі батьками. І від тоді я ввійшов, до деякої Міри, у далекосяжні плани и розпочаті гігантські праці митрополита Андрея Шептицького на церки ному и народному полі ". [37] Саме Боже Провидіння вело Йосипа Сліпого его жіттєвімі дорогами. Співпраця ціх двох великих людей XX століття сімволізувала передачу традіцій від одного поколения до Іншого, щоб праця для розбудови рідної Церкви и зростання культурного уровня народу не пріпінялось.

Отож Йосип Сліпий БУВ зарахованій на навчання в університеті "Канізіянум" в Інсбруці.Всього в цьом університеті навчаюся около 250 студентів різніх національностей. Українська громада булу нечисельні - 10 студентів. Альо несмотря на це студенти намагались плекаті рідні традиції, будучи відірванімі від рідного краю. Ще з 1908 року Було організовано "Гомілетічній гурток богословів в Інсбруці". Йосип Сліпий становится членом цієї организации, МАВ Доповіді на засіданнях. А кроме того пробував писати статті на філософсько-Богословська тематику. Зокрема в 1914 году, в Серпневе номері "Ниви" з'явилась его стаття "Прагматизм у філософії и теології". [38]

В цей час розпочалася I-ша світова війна. Йосип Сліпий, что поїхав на канікули додому у заздрість, що не зміг вернуться у Інсбрук, бо попал у російську окупацію. Лише после контрнаступу австрійців зміг вібрато до Підгаєць, а звідті до Львова. Митрополита Андрея у Львові НЕ Було, бо его Було арештовано и вивез до России. Зі Львова, отримай потрібні документи, Йосип Сліпий вірушів знову до Інсбруку - продовжіті перерване на рік навчання.

А Вже в квітні 1916 року захистів докторат на тему "Поняття про вічне життя в Євангелії святого Івана".

Лютнева революція в России принесла свободу для Глави Української Церкви и слуга Божий Андрей повертався до своєї мітрополії. Альо з Огляду на войну ВІН добірався окружною дорогою через Швейцарію. Проїжджаючі через Інсбрук покликали Йосипа Сліпого до Львова, де Йому були уділені ніжчі та діяконські свяченою. А 30 вересня 1917 року в монастирі оо. редемпторістів в Уневі з рук митрополита Андрея прийнять Таємницю священства. Вже будучи молодим священиком, пріділяв велику Рамус до душпастірської праці. Даже НЕ маючі во время навчання обов'язку уділяті Треби, просив у митрополита Андрея уділіті Йому юрісдікцію для слухання сповідей солдат, якіх тоді війна розкідала по всій Европе, и, отримав, дякував митрополиту Андрею "за уділення мені юрісдікції для слухання сповідей та за пріслані гроші. На Основі львівської юрісдікції я без праці дістану з Бріксен, а з військового фельд-супіріорату я вже здобувши. я просив юрісдікцію того, бо. может лучитися, що треба вісповідаті которого жовніра ". [39]

Тобто о. Йосип намагаються віконував священічі обов'язки. Як ревнують священик старався НЕ опускаті служби Божої. Для того віклопотав у адміністрації університету кімнату, якові обладналі під капличку для греко-католиків. В одному лісті до митрополита Андрея діліться з ним своим священичого життям: "Маю лишь одну трудність, а то Із-за великого Служебника. Прийдеться мені тепер читати и в неділі великого посту літургію Святого Івана Золотоустого, бо в Інший способ НЕ можу Собі Ніяк зарадіті ". [40]

Так проходило навчання в Інсбруці, Пожалуйста о. Йосип закінчив в 1918 году, здобувші звання доктора богослов'я. За дорозі з Австрії до Львова Йосип Сліпий БУВ запитаної и прийнять участь у Велеградському з'їзді. Пріїхавші на Україну, відвідав домівку и відправів в Заздрості Першу Службу Божу. Будинки застав сумні новини: брат Роман, інвалід Війни й сестра Євгенія померли, а до них Йосип БУВ найбільше прив'язаний.

После недовго перебування на Україні возвращается назад до Інсбруку, де пише габілітаційну працю "Трінітарна наука візантійського патріарха Фотія", відвідує курси спеціалізації на філософському факультеті при Канізіянум (філософію, Класичні мови, мистецтво й Історію), Які закінчив у 1920 году.

Наступний кроком по дорозі знань для Йосипа Сліпого Було дворічне навчання в Римі (1920 - 1922 рр.). За цею годину ВІН написавши одному габілітаційну працю "Про принципи спірації в Пресвятій Тройці", получила за неї на Грігоріанському Університеті новий докторській диплом и звання "magister agrigatus". Про Цю працю, яка булу перевідала Українським католицький Універсітетом імені Климента папи в 1965 году в Риме в Першому томі "Творів кардинала Йосипа" відомій богослов, бібліст и єгіптолог, о. Жнанфранко Ноллі писав на страницах ватіканського щоденника "l'Osservatore Romano" (17.06.1987 р.): ". Трактат которого (Йосипа Сліпого - К. О.) про принцип спірації у Пресвятій Тройці карбує точку завершення, нелегко перевершеному в майбутності". [41] Паралельно з навчання на Грігоріанському Університеті ходив слухати виклади у домініканському університеті Анджелікум. Це пояснюється тім, что ВІН любив святого Тому и БУВ томістом. Додатково вивчаю мистецтво. Для цього в Римі, великому культурному й історичному центрі, були всі умови. Йосип Сліпий МАВ можлівість ознайомітіся з пам'ятками класичну и християнської культур. Хочеться візначіті велику працездатність, якові показавши о. Йосип. ВІН докладать всех зусіль, щоб за годину навчання охопіті якнайбільше матеріалу. І працював у дуже різніх напрямку. Его цікавіло богослів'я, но кож додатково Вивчай філософію, мистецтво. Кроме Наукової роботи займався такоже справами пасторальні, Ведучи переписку з митрополитом Андреєм, віконував деякі его доручення. Митрополит Андрей, бувши палиці оборонцем своєї Церкви и народу, зазнаватися утісків від своих ворогів. Так Було во время ув'язнення в России, так знову повторив, коли впала Українська держава, а західні землі України були включені до складу II Речі Посполитої. Польський уряд старався усунуті митрополита Андрея зі Львова. Причиною такой ворожнечі булу заздрість з боку польського Латинська кліру по відношенні до того, что митрополит Андрей, на Петербурзька католицькому Сіноді заснував російський католицький екзархат на чолі з Екзархо Леонідом Федоровим. [42] У зв'язку з ЦІМ до Риму дійшлі Різні Скарги латінніків (поляків) про неканонічну діяльність митрополита Андрея, Які вважаю, что ма ють монополію на Такі Дії в России. В Риме такоже прийнять вістку про діяльність митрополита та зі здівуванням, як НЕ з острахів и упереджень. [43] Тоді папа Бенедикт XV іменував митрополита Андрея Апостольський візітатором українських поселенців в Північній и Південній Амеріці. [44] Від'їжджаючі з Риму митрополит залиша о. Йосіпові деякі справи, а сам поїхав до Америки. Йосип Сліпий ВІВ листування з Андрієм Шептицьким, в якому інформував его про Хід церковних справ: "За Усунення Пр. О. Боцяна з" Annuario Pontificio ", Ваша Екселенція певно Чули, як и про статті в" Popolo Romano ", де відвігнено цілу дело на денне світло и закину Полякам таємниці фальшування ". [45] После захисту докторату у Грігоріанському Університеті у кінці червня 1922 року Йосип Сліпий залішає Рим и їде до Львова. А по дорозі додому прийнять участь в екуменічному з'їзді у Велеграді (6-9 серпня 1922 року). Про цею велеградській з'їзд о. Йосип написавши статтю и надрукував ее у місячніку "Нива" за 1922 рік. [46]

Перед тім, як описати працю молодого енергійного богослова о. Йосипа после его повернення з Риму до Львова, Варто Було коротенько подати історичне тло того часу, в якому ВІН працював. Це дозволити зрозуміті ті проблеми, что стояли перед людьми та й перед Церквою в тому часі и Яким чином вірішуваліся ЦІ питання.

Початок XX століття на західноукраїнськіх землях Позначення війною. Перша світова війна принесла з собою російську окупацію и переслідування, хоч невелика в порівнянні з більшовікамі, но відчутне, бо й митрополит и візначніші священики були вівезені до Сібіру. Згідно боротьба за українську державу, яка завершилася поразка. Знаком цієї поразка Було решение у Версалі (18.06.1919 р.), А Згідно Остаточна резолюція Ради Амбасадорів (15.03.1923 р.), [47] согласно З якою Галичина й Волинь були прілучені до II-ї Речі Посполитої. Поразка и вслід за тим поділ наших земель поміж Нових окупантів були моральним ударом для всіх тих, что брали участь у затяжній борьбе. Вітягнуті народ з Розчарування и упокорення Було дуже Важко. У таких обставинних найбільшого удару зазнає інтелігенція, Якій Важко найти своє місце в Нових условиях. Свідком и учасником тих Непростих часів БУВ и Йосип Сліпий, Який у своєму творі "Шляхом обнови" (1928 р.) Так охарактерізував психологічний стан тих років: "Прітьмарене лица последнего двадцятіліття и душа его, неспокійна и розбурхана, пройшли тяжку кризу. Гарячковість и тертого, Постійна и заїла боротьба между державами и народами, партіями и станами, боротьба про право до життя и его розвою, про світогляд и культуру, в найбліжчій Основі якіх лежить розбрат между життям и релігією - оце Зміст и ціха недавно минулих літ.

... Гарячковій стан зріву перехід и наш нарід, и віснаженій та вімученій его дух прагнем покріплення и обнови. Очевидно, в такім стані будова і творчість пріпінені, бо треба вперед усунуті руйновище и очистити душу ". [48]

У таких обставинних нужно Було відродіті віру людей в себе, віру в ті, что смороду - народ, Який має древні традиції, будуваті духовно Україну в своих серцях. Українська Католицька Церква на чолі з митрополитом Андреєм мала свой погляд на вихід з цієї кри. ВІН пролягав на відродженні інтелектуального и духовного потенціалу українців. Чи головну роль відводілась у цьом богослов'ї. Бо, як зазнача о. Іван Музичка, "хоч як воно может дивно звучать для модерного вуха, но таки богослов'я є найважнішою и найбільшою наукою среди наук людства", [49] бо вона є наукою про Бога, нашого зв'язку з Ним, а без усвідомлення цього зв'язку, без злуки з Богом людина НЕ может Нічого доброго сделать.

Тому у Львові в 20-х роках з'являється журнал "богослов'я", формується Богословська Наукове Товариство. Альо нужно Було створюваті заклади, Які б власне и віховувалі майбутніх богословів, провідників народу. Кількома рокамі Ранее (1920 рік) відновіла свою роботу, яка Припін через войну, Львівська Семінарія. Митрополит Андрей МАВ на меті на ее базі создать вищий навчальний заклад, Який бі готував вісокоосвічені Духовні кадри, что змоглі б відродіті Церкву и народ. Альо, що не маючі ПІДТРИМКИ держави, таке Прагнення віклікало спротив: "У 1905 году митрополит Андрей Зробив Першу спроба создать у Львові вищу Богословська школу з правом надавання докторатів. Спротив польських єпіскопів перешкоду здійсненню цього задумом. Владика посіла здібнішіх студентів на студії в різніх західніх універсітетах - Інсбруку, Граці, Відні, Зальцбургу, Фрайбургу, Паріжі, Страсбургу, Лієжі, Лювені, Мюнхені, Гамбурзі, Падеборні, Дімінгемі и Бресляві ... Найбільше студентів богослов'ї студіювало в Риме ... "[50]

Одним з таких студентів, что здобув Вищі студії за кордоном БУВ Йосип Сліпий. ВІН добро розумів свого духовного батька и допомагать Йому в Цій турботі про создания власного університету. Тому после повернення з навчання о. Йосип прийнять запрошення митрополита БУВ призначення ним професором догматики духовної Семінарії у Львові. Цей духовний заклад БУВ базою для создания ВИЩОГО українського навчального закладу, про Який так мріяв митрополит Андрей.

Напрікінці 1925 року о. Йосип Сліпий становится ректором духовної Семінарії у Львові. ВІН чітко усвідомлював своє завдання на Цій посаді - виховання майбутніх душпастірів, Які відродять духовне життя народу. Сам о. Йосип Сліпий у Книзі "Греко-Католицька Духовна Семінарія у Львові", Львів, 1935 рік, так писав про виховання священіків: "Найважнішу роль в Церкві сповняє, безсумнівно, духовенство. В его руки вклавши Христос надпріродні скарби и Йому доручили провід вірніх. Отже , зрозуміло, что Церква мусіть звертати на виховання священіків особливо Рамус, йдучи за прикладом Христа, Який Вибравши апостолів и учнів, щоб підготовіті їх під оглядом знання и вправно в чеснот до високого післанніцтва. Та треба відразу ствердіті, что способ подготовки до Тайні Священст а не БУВ всегда тієї самий: Він Упродовж століть змінявся и удосконалювався ". [51] Ця зміна и удосконалення залежався від багатьох умов. Період, коли о. Йосип Сліпий Займаюсь пост ректора Семінарії характерний тім, что Вже почти не надходили на навчання, за рідкім вінятком, колішні військові и інші люди з так званні "пізнімі покликання", а кандидатами на священики були в основном молодші випускники гімназій ". [52] Тому перед ректорами, а Перш за все ректором стояло завдання виховати ціх молодих людей духовніх.О. Йосип Сліпий опрацював "Правила духовної Семінарії", что Складанний з дванадцяти розділів и нормувалі поведение вихованців. ЦІ правила малі за мету Вже в стінах Семінарії підготовіті до майбутнього життя и Служіння: "З Огляду на ті, что вихованці силою свого покликання будут жити и працювати среди вірніх Муся Вже тут, в Семінарії прісвоїті Собі правила товаріської чемності, без Котре їх праця булу бі дуже тяжка, а іноді - даремно". [ 53]

Пріділялася велика увага духовному життю семінарістів, їх науковому та культурному розвитку.Було організовано "Читальню студентів богослов'ї імені Маркіяна Шашкевича", духовий оркестр, Різні братства. Альо всім ЦІМ великим колективом, в Деяк годину число кандидатів Було около 400, [54] нужно Було Керувати. І о. Йосип Сліпий, з его твердим и рішучім характером, Який пам'ятають ті, хто безпосередно МАВ змогу з ним спілкуватіся, чи не Найкраще підходів до цього. А ще Йосип Сліпий МАВ перед собою мрію про создания вищої школи. Про це мріяв и митрополит Андрей и йшов до цього, що не зважаючі на Різні перепони. В особі Йосипа Сліпого Слуга Божий знайшов свого надійного помічника и співробітніка. Як пише о. Іриней Назарко: "Через увесь час о. Йосип Сліпий БУВ одним з найближче співробітніків митрополита Шептицького. Обох мужів Української Церкви лучила велика приязнь". [55]

Тому Йосип Сліпий цілковіто поділяв погляди Слуги Божого Андрея, а особливо, относительно создания в Україні ВИЩОГО навчального закладу. Митрополит Андрей МАВ в палаті Вельмож Австрійського парламенту Виступ на Цю тему (28.06.1913р.), В якій ВІН сказавши: "... питання создания самостійного університету у Львові є Вже від років предметом наполеглива намагань та бажань руської нації ... А проти ця справа є з багатьох причин важливішою, як це могло відаватісь в Першому моменті. Що Заснування руського університету у Львові є потрібне, вважаю доказ незаперечно, бо если б русини малі Вже цею університет, можна ставити під сумнів потребу іншого: коли ж смороду НЕ ма ють жодних, тоді питання ч і руський університет Потрібний может в'язати з харчуванням, чи Взагалі потрібні університети. Бо коли університети є могутнім фактором в історичному жітті народів, тоді смороду є такими для всіх! Если університети через піднесення и ширення культури ма ють такий колосальний Вплив на життя людської спільноті, что в Новітні часи смороду стали найбільшімі и найважлівішімі центрами культурного и национального життя, тоді знову ж смороду є такими для всіх! Раз смороду потрібні, то смороду потрібні передовсім и найбільше тім, что їх ще не ма ють. Треба прізнатся, что нарід., Его національний и культурний розвиток требует річно ціліх рядів священіків, учителів Середніх шкіл, урядовців, Суддів та других академічно освіти фахівців, які не может довшій годину обійтіся без університету и мусіть відчуваті це, як пекуче потребу, щоб такий університет БУВ Заснований ". [56]

Ця промова мала добрий наслідок - Цісар видав декрет, согласно з Яким 1 вересня 1916 року МАВ буті Заснований Український Університет. Та війна перекресліла ЦІ плани. Цікаво прослідкуваті реакцію на Відкриття університету наших недругів. Московський амбасадор у Відні вислови протест проти "ворожок АКТІВ" австрійського правительства у відношенні до России. Москва не Хотіла, щоб був Який-небудь Вплив на Східну Україну, окуповану нею. Так само и поляки непріхільно ставити до української освіти. Фальсифікації относительно українців, зокрема, у цьом пітанні про університет, Які практікуваліся ними у австрійській державі, превратились у польській державі, до складу якої ввійшла Галичина, у Різні Заборона и обмеження. Була встановлен квота українців, Які могли навчатися в універсітетах Польщі, так звань "numerus clavzus". [57] кроме того Було ліквідовано так звань "Таємний Український Університет" після кількох років Існування (1925 - 1926 рр.), Який бі МАВ хоч якось зарадіті у такій безвіхідній ситуации.

Промінчік надії збліснув тоді, коли в 1925 году между Польщею и Ватиканом Було підпісано Конкордат. [58] согласно з положенням цієї догоди єпископи малі право закладаті даже академічні католицькі школи І, коли така школа дістане з Риму право надаваті академічні Ступені, то польська держава булу зобов'язана ЦІ Ступені и студії прізнаваті на Рівні зі ступенями державних польських шкіл. [59] Конкордат давав право мітрополітові Андреєві закладаті католицькі академічні школи, даже Католицький Університет. Хоча, забігаючі Дещо вперед, Польща так и не допустила до Відкриття українського університету. Даже надаваті академічні дипломи Богословській Академії Було заборонено Варшаві. А коли українці через Деяк годину знову начали клопотатіся в Риме про право ЛБА відаваті хоча б дипломи з філософії та теології, "польський уряд загрозив зірванням конкордат, коли б Ватикан виконан свои плани. Друга світова війна та більшовіцька окупація Львова (1939) застали Богословська академію в найкращім розвою, но під доповідну обсервацією Варшавська уряду ". [60]

Як пише о. д-р Іван Гриньох, своєю гордою політікою польські Чинник витвором порожнеча - "вакуум" у сфері наукових аспірацій, что более, жіттєвої конечності Української Католицької Церкви. та як казали старі римляни, "natura horret vacuum" - "природа жахається порожнечі". Так учать фізики. Тім НЕ менше застосовуваного має цею закон у морально-духовній площіні ". [61]

Тому в 1926 году "Митрополит Андрей заіменував Комісію з парохіальніх професорів для перебудови Богословська Відділу в Богословська академію з двома (а в майбутнього - з трьома) факультетами: богослов'ї, філософії, а потім ще й права. До тієї КОМІСІЇ ввійшлі о. проф. Тит Мішковській, о. д-р Йосип Сліпий та автор ціх стрічок (о. д-р Микола Чубатий - К. О.).

После року праці укладено статути та план навчання новой встанови, якові названо Богословська Академією в Дусі традіцій Східної Церкви та в Дусі української традиції Києво-Могилянської Академії. "[62]

Статути Академії "потверділа Слуга Божий Митрополит Андрей 22 лютого 1 928 року. Академічний рік 1928/1929 БУВ роком підготовчім, а Святкове Відкриття Академії відбулося 6 жовтня 1 929 року". [63]

Ее ректор о. д-р Йосип Сліпий говорів у життя без промові во время Відкриття про завдання нового навчального закладу: "Завдання Богословської Академії - дива об'єднуючім Чинник цілого народу, з'єднати нез'єдіненіх. прикрутити тих, что блукають по роздоріжжях модерних філософічніх и соціологічних систем , до Божої правди та заспокоїті їх Спрага знання. В Академії ма ють перейматіся одним и тім самим духом и тимі самими ідеаламі та споюваті ними роз'єднану націю ".

З Академії ма ють віходити оборонці віри., Что богослов'я поставляти на Науковій Основі. З іншого боку, як КОЖЕН університет, так и наша Академія Муся узгляднюваті спожи народу и стояти у зв'язку з народом. Та це не значить, что вона має йти на угодову дорогу з кожночаснімі ее настроями, коли іде про Визнання якоїсь правди.

Кроме інтелектуальної сили, - бо наука - то потуга, - Академія є и буде виховуючого Чинник всенародного значення ". [64]

Отець-ректор Сліпий зі всією енергійністю взявши за налагодження навчального процесса. Щоб Було вісокоосвічене духовенство, нужно мати хороших викладачів, підручники. Тому о. - ректор Вимагаю від кожного викладача писати свой підручник, по якому ВІН Провадо виклади. Несмотря на ті, что такий крок підносів викладачів на вищий рівень, до которого малі тягти священики, такоже и змушував професора серйозно підходіті до своих обов'язків, змушував его вести науковий поиск и представляті результати своєї праці для широкого загалу, бо, як позначають в статутах Академії: "Науковий дослідник мусіть писати". [65]

До викладання в Академії запрошувалося кращих знавців своєї дисципліни, як людей духовних, так и світськіх. Одними з дере були: о. д-р Тит Мішковській, бібліст, орієнталіст, Який БУВ професором ще за Австрії, о. д-р Тит Глущінській, ЧСВВ, о. д-р Діонізій Дорожінській, д-р Ярослав Пастернак, Кость Чехович, Володимир Залозецькій и інші.

Хотілося б Зазначити ще одну рису: будучи Єдиним віщим учбовим закладом на західноукраїнськіх землях, Академія мала щіру підтрімку всієї інтелектуальної верхівкі Галичини. Бо патріотічно настроєні громадяни Хотіли з часом Бачити, что Українська Богословська Академія з часом перерву у Український Університет, як це запланувалі его організаторі. Професор Академії, о. д-р Микола Чубатий, говорів про це: "План Митрополита Андрея создать Український університет під Фірмою Українського католицького Університету БУВ чинний з ПОВНЕ схвалених всіма Наукова колами Західної України, католиками та вчений, что не стояли дуже около до католицтва. Пригадую Собі, что цею план з ентузіазмом одобрював професор Володимир Старосольський, вчений правник та відомій провідник соціал-демократії ". [66]

В Академії організовувалісь семінари на Різні тими. Одним з дере БУВ семінар з історії Церкви, Який очолював професор М. Чубатий. Були ще семінари біблійні, правнічі, соціологічні, гомілетічні, психологічні, семінар слов'янської філології (керівник - професор К. Чехович), семінар "Досліди над історією греко-католицьких парохій" (професор І. Крип'якевич), семінар історії містецтва.О. ректор намагався для шкірного семінару найти окрему кімнату з бібліотекою, бо з розумінням ставівся до Наукової праці. При Академії Було Вже перед війною Відкрито додатковий читальний зал, де студенти могли науково працювати, корістаючі НЕ лишь з творів, Які були в Бібліотеці в Академії, а й з других бібліотек Львова.

О. ректор Сліпий цікавівся музейних делом, во время канікул сам їздив и Збирай старі ікони, іконостасі, заохочуючі до цього студентів. Це робілося для того, щоб пріщепіті в душах молоді любов до своєї рідної історичної минувшини, виховати почуття прекрасного.

Так з дня в день проходила праця в Академії. Долаючі нелегкі Зовнішні перепони, Академія на чолі з ректором о. Сліпім працювала на майбутнє свого народу. Вона, як сказавши о. Іван Музичка на Ювілейному концерті з нагоді 50-річчя Богословської Академії, "як висока Богословська школа, стала на таких традіціях:

а) дати Нашій Церкві Богословська науку;

б) дати Нашій Церкві Нових вчених, святих и активних священіків на службу Христові и народу;

в) стати на сторожі своєї традиції, Щоби НЕ відріваті собі від життя и душі народу;

р) котрі позічаті, що не крівіті душі народу нововведеннями, а з его Минулого и его сучасного творити правдиву направление для глібокої віри и любові Бога ". [67]

З Пліній годині всегда настають якісь Зміни. Одні на краще, а інші - на гірше. Мабуть до цього іншого ряду можна назваті Зміни, Які прініс рік 1939 року на теренах Європи. Ее ділілі между собою две системи - націстська и більшовіцька. На підставі договорів между Уряд СРСР и Німеччини в серпні 1939 року більшовікі зайнять Галичину и Волинь, а разом з тим три найбільші єпархії - Львів, Перемишль и Станіславівську єпархії, а кроме того Волинь - теріторію Апостольський візітатора.

Почаїв переслідування и тортура. Радянська система наводила "порядок" звичних для неї методами. Як згадує свідок тих часів М. Гор у своих Споминах: ". Шкірного дня приходили вісті про постійні Арешт среди студентов, про засади НКВД (КДБ) в будинках студентів чи гуртожитках, де заарештовувалі всех, хто з'являвся там в течение кількох днів. Нам Було відомо, что увесь український політичний національний провід БУВ вже заарештованій, як такоже арештовано культурних діячів ". [68] проводили насильно перебудова господарської и социальной Структури захопленої территории, проводили націоналізацію, колектівізацію.

Дещо відкріває масштаби звірств сталінського режиму на західноукраїнськіх землях невеличка книжечка під назв "Злочини комуністичної Москви в Україні в літі тисячі дев'ятсот сорок один року", видана в 1960 году Видавництво "Пролог" (в 1991 році в Дрогобичі, в видавництві "Відродження" Було перевідала Цю брошуру) . Кров стігне в жилах, коли чітаєш про ті, что робіло НКВД з тимі, хто чімось "Завіна" проти влади Рад. Масові розстрілі - ще виглядаю як "гуманність" наказание, бо над в'язнями Надзвичайно жорстока знущаліся: відрізалі Їм Різні части тела, відрубувалі руки и ноги, здіралі шкіру разом з волоссями, запихали у вуха Розбите шкло, обпікалі окропив, а Деяк просто варили . Воістину, як говоритися в одному з свідчень: ". Там у тюрмі діються дантейські сцени." [69] Таке можна Побачити лишь в пеклі. Поневоле постає запитання - чи людина могла таке зробити? Чи могла людина так жорстокі и немилосердно поводітіся з іншою ЛЮДИНОЮ? А найчастіше ті нещасні, что потрапили в руки ОРГАНІВ безпеки були невінні (бо чим Завіна діти-немовлята, Які народи в тюрмі, Які були замордовані в нелюдська способ). Наведено Свідчення однієї монахіні, Олені Вітер. [70] З цього Свідчення видно, Наскільки брутальний були кати, незважаючі на ті, Що перед ними булу посвячена Богу особа. При арешті агенти собі не дозволяли с. Олені взяти з собою ніякіх промов, Кажучи: "Ми тобі перевдягнемо и пересвятімо". Комуністи, які не маючі Нічого святого, кпілі над тім, что у шкірного християнина віклікає трепет: агент Зіна, что прібула з іншімі для Арешт с. Олені зайшла в каплицю, збезчестіла ее и вкрала з престолу золоту ложечку, а в тюрмі ". Коло Другої години ночі казали мені скинути верхню одежу, - я залишилась лишь в білізні. Тягнули мене за волосся, били головою об мур, кулаками в особі. Згідно один енкаведистами вхопив мене за руки, другий за волосся, третій за ніс и влили мені в уста две склянки урини. - "Маєш, це твоє святе Причастя," - казали. "[71]

І ще одне Свідчення, Пожалуйста наведено в брошурці - це уривок з газети "Краківські вісті" за 7 серпня тисяча дев'ятсот сорок один року, в якому говориться, як більшовікі чинили злочини на Волині - в м.Кременці, де Було закатовано 8 священіків (один з них - о. Олексій Дубіцькій) и Владику Симона: ". Найстрашеннішу смерть МАВ владика Симон. Провівші его голого, під удари крісовіх примеров, через вулиці Кременця до тюрми, замасакровано его в Цій тюрмі в жорстокий способ. Звіроднілі енкаведисти обсмалілі єпіскопові бороду, відрізалі п'яти, ніс та язик и вікололі очі. Тріденні пошук, после приходу німців до Кременця, за тілом владики НЕ малі Успіхів ". [72]

З ціх свідчень видно, як немилосердно комуністи ніщілі людей. Чи не булу вінятком Церква, проти якої під гаслом войовнічого атеїзму Почаїв репресії проти духовенства и вірніх.

Безпосередній свідок тих часів, о. Йосип Сліпий, так згадує про атмосферу, в Якій перебувалі люди: "Тоді (по пріході більшовіків) Клава я ввечері спати и не БУВ Певного, чи рано встану на Волі. Тоді приходили мені на мнение слова пророка Ісаї: Прийде час, коли зранку будут смороду з тугою віжідаті вечора, а ввечері тужітімуть за ранком. "[73]

Віходячі з таких складних обставинні глава Української Церкви Митрополит Андрей, Вже похилого віку и паралізованій, на самому качана Радянської окупації передавши лист до Риму и просив у ньом назначення о. д-ра Йосипа Сліпого, ректора Богословської Академії, своим єпіскопом-помічником з правом наслідства.

З листом від Шептицького до Риму, в якому йшлось про висвяту свого наступником, о. Йосипа Сліпого їздив о. Йосиф Кладочний. ВІН часто віконував СКЛАДНІ завдання митрополита Андрея. У лістопаді 1939 року ВІН нелегально пробрався з окупованого більшовікамі Львова за кордон и МАВ аудієнцію у папи Пія XII. [74]

Через небезпеки від більшовіків хіротонія Кир Йосипа Відбулась почти Таємно, в приватній каплиці митрополита Андрея при участия єпіскопів Микити Будки и Миколи Чарнецького в прісутності крилошан мітрополічої капітулі. Хіротонія Відбулась в свято Непорочного зачаття Пречістої Діви Марії, 22 грудня 1939 року, а Рим потверділа це решение, Пожалуйста Було публічно оголошено для вірніх Вже аж после відходу більшовіків - 31 грудня +1941 року.

Через три роки после свяченою архиєпископ писав: "Я БУВ висвячений таємно. Опісля мої єпіскопські свяченою проголошено Урядовий. Я не МІГ ставити перешкоду своим свяченою, бо в годину гоніння свяченою НЕ є честю, а в певній мірі тягара". [75]

У годиннику Лихоліття II-ої Світової Війни архиєпископ Йосип Сліпий продовжував спокійно працювати біля митрополита Андрея, стан здоров'я которого Постійно погіршувався и через це коад'ютор все Частіше заступає его у віконанні Пастирське обов'язків.

За чотірьох роках Червона Армія, відкінувші німецькі війська, здобула знову Західну Україну, встановлюючі радянську владу на окупованіх теріторіях.

Для того, щоб якось надаті стабільності и запевніті Церкві можлівість ее Існування, Пожалуйста опісувало радянське законодавство, митрополит Сліпий Віслав до Москви делегацію священіків (Г. Костельника, К. Шептицького, І. Котова и о. Будзінського) для віяснення отношений между Церквою и державою , віходячі з того, что Церква дотрімується нейтральної, аполітічної позіції относительно державної влади. Делегація мала такоже Передат дар Української Католицької Церкви (1 млн. Крб), призначення на допомогу інвалідам Війни. Альо делегацію не допустили до відповідніх посадових осіб, а вместо того їй поставили вимоги, щоб Церква включилася в активну боротьбу проти українських повстанців, Які воювали проти більшовіцького режиму. Нічого НЕ допомоглі Пояснення митрополита, что Церкви не может прійматі участия у збройній борьбе, что вона винна шанувати Людський життя, дотримуватись Божої заповіді «не Вбий".

О. Гриньох пише: "Делегація повернулася з Москви з Переконаний, что російський и Більшовицький уряд має Вже готов, Ранее Вироблення план поведінкі супроти Української Католицької Церкви. Цей до кінця продуманий и рафінованій план знищення Української Католицької Церкви почав Негайно віявлятіся и набіраті конкретних форм. У цьом плане паралельно (но заздалегідь продумано и узгіднено) Було поділено Головні роли между такими Чинник (подаємо їх за їхньою важлівістю): а) Більшовицький уряд зі своим адміністратівнім, партійнім и поліційнім апаратом; б) Російська Православна Церква на чолі з патріархом Алексієм и своим апаратом на місцях; в) відповідно намовлені, застрашені чи стерорізовані одиниці з Української Католицької Церкви.

Хоча з приходом в 1944 году Радянської Армії на Західну Україну поновівся Тиск на вірніх та Церкву и самого звання "католик" вістачало для засуду, Церква продовжувала свою діяльність. Гарантією ее Збереження, своєріднім ангелом-хранителя, виступали всіма шанованій Слуга Божий Андрей Шептицький, авторитет и повага которого не брали під сумнів ні его Прихильники, ні ворогами. Це чи не найголовніша причина, что стрімувала більшовіків від рішучіх Дій для ліквідації Української Католицької Церкви.

А цього наміру радянська держава Ніколи НЕ Залишани и при іншому пріході на західноукраїнські землі Почаїв впроваджуваті в життя. Лише методи Дещо змініліся: відмовівшісь від брутальної політики войовнічого атеїзму Тиск на Церкву намагаються замаскуваті. "Безбожніцька пропаганда притихла, Церкву, духовенство, церковні відправи залиша в спокої. Церковні податки були помірковані, священики, дяки, диригент церковних Хорів, а даже голови церковних братств були звільнені від Військових повинностей, богослужіння в церквах и Святкування празніків могли вільно відбуватіся". [76]

Такий стан справ пояснювався цілковітою заклопотаністю радянського апарату війною и розбудовою на Нових землях. А для цього НЕ бажано Було вороже настроюваті населення. Альо так трівало поки БУВ живий Слуга Божий Андрей.

Митрополит захворів на грип и Було Вже відужав, но, Раптовий, его стан сильно погіршівся, до чого призвело ускладнення - хвороба суставів, яка слабший серце. Владика Сліпий щоденно відвідував митрополита и даже БУВ присутній при его смерти, яка настала 1 листопада 1 944 року.

Похорон митрополита Андрея состоялся з усіма урочистих, похоронній процесії Було дозволено пройти вулицями Львова, что Ранее Було Неможливо за більшовіків.

Зі смертю Андрія Шептицького наша Церква і ее новий голова - архієпископ Йосип Сліпий входять у новий етап свого розвитку - етап переслідування и цілковітого знищення.

Цей етап характерний тим, что закінчілося Спокійне и толерантності Ставлення российских більшовицьких структур до Української Католицької Церкви. Хоча наступником Слуги Божого Андрея, новий митрополит Йосип Сліпий без перешкоду зайнять митрополичий престол, но Перші тіжні его правления Вказував на Зміни у ставленні більшовіцької власти до Української Католицької Церкви.

Мотівуючі військовімі діямі восени - взимку 1944 - 1945 років всім Українським Владик запретили спілкуватіся зі своими вірнімі чи то усно, чи письмовий. Цей крок Радянської влади состоялся зразу ж после смерти Шептицького. А наступна кроком Було, что партійні, Адміністративні и репресівні органи начали вівчаті настрій населення и духовенства. А кроме того в усіх районах скликали духовенство на конференції, де говорили про Історію Української Католицької Церкви, критикувалися Унію, Апостольський Престол, Ватикан и Католицька Церква Взагалі. ЦІ конференции скликати через голову законної ієрархії и явка на них булу обов'язковою, а хто наважувався НЕ приїхати, зазнаватися репресій (Арешт, допиту, фізичний и моральний Тиск).

Були розміщені Скрізь гарнізоні войск МВС, Почаїв репресії проти вірніх та духовенства для того, щоб залякаті и зломіті ймовірній спротив пропагуванню політики Москви.

У більшіх центрах при адміністративно-патрійніх органах Було Призначено "уповноважених у справах для Російської Православної Церкви". Це були люди, пріслані з "центру" - Вірні ленінці, члени партии и работники МВС.

ЦІ попередні кроки були підготовкою до головного удару, Який состоялся после статті Володимира Росовіча (Я. Галана) в газеті "Вільна Україна" від 6 квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ять року під заголовком "З хрестом і мечем". У ній критикувалися покійного митрополита Андрея, звінувачувалося уніатськіх священіків, Які нібіто "є організаторамі банд німецькіх націоналістів, є агентами міжнародної Реакції. Смороду шкодять народові в его святій творчій работе. Смороду є вінуватцямі багатьох злочінів, что їх українсько-німецькі націоналісти вчинили и чинять над населення західніх областей України ". [77]

Було організоване Широке Обговорення цієї статті среди населення. Ее відавалі спеціальною брошур, передавали по радіо. Це Ніби розв'язував руки для подалі репресій. "Вже кілька днів после з'явилися статті, 11 квітня +1945 року, арештовано органами МВС всех украинских єпіскопів у засязі Політичної власти більшовіцького правительства: у Львові митрополита-архієпіскопа Йосипа Сліпого, єпіскопа-помічника Микиту Будку, єпіскопа Апостольський візітатора для українців католиків Волині Миколу Чарнецького; у Станіславові єпіскопа Григорія Хомишина и его помічника Івана Лятішевського ". [78]

Блаженніший Йосип Сліпий так опісує цею годину: "Пригадую Собі, як в середу 11 квітня 1 945 року наїхало дуже много авт з поліцією, а полковник Мельніков прініс мені документи прокурора про арешт. Обшукалі мене и забрали на авто та відвезлі до тюрми при вулиці Лонцького. дуже прикрити булу річ почути на Собі во время обшуку розбішацькі руки ". [79]

Митрополита помістілі в камеру до ранку, а следующего дня, 12 квітня одна тисяча дев'ятсот сорок п'ять року, відправілі поїздом до Києва. В столице Радянської України Сліпого помістілі в камеру-одиночку в тюрмі на вулиці Короленка 33 и начали провадіті Слідство.

"Мене водили на Слідство день и ночь, - оповідав Блаженніший, - так, что я буквально падав з ніг и мене мусіли підтрімуваті, Ведучи до слідчого судді, при тому голодував, бо давали на день трошки юшки и 300 грам хліба. Одного разу ранком , вертаючі з допиту, бачив я на корідорі єпіскопа Григорія Хомишина, згорбленого и похіленого, як повертався з умівалькі. А голодування, безсоння и часті довготрівалі допиті могут допровадити людину до безум'я, то велика ласка Божа, что я витримала всі ті муки " . [80]

Мучітелі малі перед собою конкретні цілі. Смороду Хотіли зломіті митрополита для того, щоб ВІН віконував їх волю. Від Сліпого Вимагаю підписатися, что ВІН зрікається єдності з папою, в замін за це Йому пропонувалі Київську мітрополію. Коли Блаженніший отказался от такой Пропозиції, начали звінувачуваті его у СПІВПРАЦІ з націоналістамі, что ВІН Хотів Погодити націоналістів, что правив Святу літургію для дивізії СС "Галичина". Альо Нічого конкретного Йому закинути НЕ змоглі и говорили, что ВІН сидить за покійного митрополита Андрея, Який помер кількома місяцямі Ранее.

Справу Було передано ІНШОМУ слідчому. Замість первого слідчого - Горюнов, людини грубої и простакуватої, дізнання провівши слідчий капітан Крикун. ВІН вдавався до фальсифікації протоколів допиту з надією, что вімученій Важко умів и трівалім допиті Йосип Сліпий їх підпіше, но Блаженніший, переглядаючі листки Побачив запісані наклеп на Папу, митрополита Андрея та отказался: "Я таке не здавалася и не буду підпісуваті Нічого". [81]

Митрополит говорів, что в протоколах є 3/4 брехні. Пізніше ВІН пояснював: "Треба мати на увазі, что смороду (слідчі - К. О.) безбожники, без моральних засад, деколи мало образовані, а ще до того переходили в тому звірському напрямку свой вишкіл, щось не дивно, что смороду не в сілі інакше писати ". [82]

Через Деяк годину митрополиту передали передачу, в Якій Було немного сухарів, родзинки, покраяна просфора и невеличкий кубок. Завдяк цьом Кир Йосип Сліпий МАВ змогу відправляті в Київській тюрмі Службу Божу.

Слідство завершилося почти через рік после Арешт - 10 травня 1 946 року. На Основі СУДОВОЇ справи (обіймає сім томів - около 3000 сторінок), Цілком сфабрікованої и упередженої, Було зачитано звинувачений, Пожалуйста, як подає О. Мишанич, будували на таких пунктах: [83]

1.Митрополит Йосип Сліпий - агент Ватикану.

2. Митрополит Йосип Сліпий, вместе с Андрієм Шептицьким, - агенти німецькіх розвідувальних ОРГАНІВ.

3. Митрополит Йосип Сліпий - керівник антірадянського підпілля.

На Закритому суді (військовий трибунал) без участия обвинения и захисту, что проходив з 29 травня по 3 червня 1946 року оголошено вирок для митрополита Йосипа Сліпого: Вісім років виправно-трудових таборів, трірічне позбавлення прав и конфіскація майна.

А в цею годину на Західній Україні події відбуваліся по добро продуманість сценарію. После Арешт єпіскопату відбуліся обшукі в митрополичих палатах, тоді Арешт всех відатнішіх священіків, викладачів Академії та Семінарії.

НКВД заарештувала такоже тихий священіків, якіх Було звертаючись для адміністративного керівніцтва єпархіямі на годину відсутності їх владик. Як пише о. Іван Гриньох, влада "Хотіла создать в Українській Церкві стан правно - канонічного безладдя и легше здійсніті свои плани ліквідації Української Католицької Церкви". [84]

Ні для кого не є секретом, что більшовікі з непріхованою ворожістю ставити до Церкви Взагалі. Їхня ідеологія не могла мирить з тім, щоб будь - Пожалуйста інше вчення буде відтягаті на собі розум людей. Таку "конкуренцію" вони Вигравай просто и брутально - воюючи атеїзмом. Та треба віддаті належно гнучкості мислення радянського керівніцтва, Пожалуйста в часі Другої Світової Війни зуміло Изменить лінію поведінкі и відкінуло цею воюючи Атеїзм в сторону, Залуччя ЦІМ самим на свой БІК з одного боку своих же громадян, яка така політика відлякувала, а з Іншого - Знайшла Прихильний Ставлення у союзніків по антігітлерівській коаліції, особливо у американців и англійців, Які високо цінувалі свободу релігійніх Переконаний.

Московська церква стала на БІК офіційної влади. Митрополит Московський Сергій у лісті призвал до оборони СРСР, за пожертвує вірніх Було споряджено військову танкову колону для фронту [85]. Назовні все виглядаю Досить пристойно - світська и духовна влада об'єдналися для того, щоб зорганізувати народ для Боротьба з жорстокости ворогом. Хоча ніхто НЕ знімав з повісткі дня боротьбу більшовіків проти Бога и Церкви. Прікріваючісь лишь іншімі статями в законодавстві влада розправлялася з невігіднімі чи непоступлівімі священиками и мирянами. Це трівало аж до самой перебудови. Можна Говорити, что на Цій ділянці отношений между Церквою и державою Православна церква звертаючись принцип, что краще поганий мир, чем добра війна.

Альо булу Інша ділянка отношений Православна церква - Радянський Союз, де между партнерами були не те что мир, а даже плідна співпраця. Така співпраця єднала ціх двох партнерів по відношенню до Ватикану и Католицької церкви. В цьом пітанні Церква і держава Займаюсь однаково крайнє ворожу позицию.

Митрополит Алексій, что его звертаючись у 1944 р. Патріархом Вже в Першому своєму Посланні зазначилися, что одним Із найважлівішіх Завдання Церкви, якові ВІН очолює, є боротьба з Ватиканом та католицизмом [86].

Позицию власти можна зрозуміті з того, что у тисяча дев'ятсот сорок-сім р. Вийшла праця вплівового радянського ідеолога сталінськіх часів А. Артурова "Ватикан і його політика", де автор пояснює что "Радянський Союз всіма силами має боротися з Ватиканом, если хоче здобути провідне місце у сучасности мире, а будь-которого співіснування чи порозуміння между Католицька Церква и комунізмом НЕ может буті, бо всесвітній Вплив Католицької церкви іде в розріз Із комуністічнім інтернаціоналізмом "[87].

Ото ж видно Спільні Інтереси двох сторон Які Хотіли зніщіті Католицька Церква, церкву, что смороду вважать за чужу. Та набагато более зростан злість и завзяття до насильства, коли заходила мова про Східні Церкви, з'єднанні з Апостольський Престолом, Які православні и дотепер вважають своими, но як Такі, что зРаду и відійшлі від правдівої віри, як Такі, что розкололі православ ' я. Із властівімі московській церкві месіанством и думкою про Власний вінятковість [88] вона старається навернути ціх нерозумніх и гордо (на ее погляд) заблукалих овець до правдівої кошари.

А коли Дивитися в цьом контексті на Українську Греко - Католицька Церква, то тут додаються ще и велікодержавні Прагнення Москви захопіті українські землі. Це бажання супроводу Московський державу ще з часів Заснування Московского князівства, Пожалуйста ласім и лукавим оком дівілося на Київську Русь. Цю ворожість намагаються Приховати надаючі ее в різний час різніх забарвлень, но вона Ніколи НЕ Зникаю.

Саме під таким кутом треба розглядаті Львівський собор 1946р. З одного боку мілітарні сили Москви захоплюють всю теріторію України, включно з останнім острівцем українства, Який БУВ під Австро - Угорщиною - Польщею, а з Іншого духовна влада - Церква, Безумовно підконтрольна світській власти, прагнем захопіті у свой сповнений душі людей и вітравіті з них дух українства и мазепинства. Захопівші теріторію, Москва прагнула захопіті душі, жорстокости нищачи того хто стояв на ее шляху - Українську Греко - Католицька Церква.

Роль Радянської влади у розгромі Української Католицької Церкви Розглянуто у попередня пункті. Тепер Варто зупінітісьна роли московської Патріархії у Цій чорній делу, хоча треба Зазначити, что Православна Церква діяла за спонукою держави и за ее керівніцтвом, стиль которого видно Скрізь усі демагогічні гасла про "возз'єднання з прадідівською вірою". [89]

Усунувші греко - католицьку ієрархію на чолі з митрополитом Йосифом Сліпім, влада Зроби Наступний крок, Яким булу організація т. Зв. "Ініціатівної групи", яка за офіційнімі данімі постала 28 травня 1945р. у Львові [90], хоча Це вже БУВ офіційний Виступ цієї групи, яка звернула з листом до Ради народних Комісарів УРСР з пропозіцією затвердіті ее для того, щоб превратить Українську Католицька Церква на Православну.

Головними дійовімі особами цієї групи були, як подано у зверненні, о. д-р Гавриїл Костельник - представник Львівської єпархії, голова групи, про д-р Михайло Мельник - представник Перемішльської єпархії и о. Антін Пельвецькій - представник Станіславської єпархії [91].

Влада в особі уповноваженого Ради у справах для Руської Православної Церкви при РНК УРСР П. Ходченко санкціонувала діяльність цієї групи [92].

Почаїв робота по "переконуванню духовенства" [93]. Це могло би буті Окремо темою для дослідження, но коротко можна Показати, Якими методами діяла ініціатівна група для Подолання опору тих, Які НЕ Хотіли прієднатіся до Православної Церкви. Зокрема, о. Костельником, 3 -го лютого 1946р. БУВ надісланій ультиматум до о. Євгена Дуткевіча, пароха церкви Св. Петра І Павла у Львові: "Повідомляю Вас, что оскількі до 5-го цього місяці Ві не приступили до ініціатівної групи, то від того дня вині зможете правити служби Божої ні в одній церкві и одночасно втра титі всі права пароха "[94].

Ініціатівна група проводила збір Списків тих, хто НЕ Хотів підлягаті ее юрісдікції, якові більшовікі признал за "єдиний Тимчасовий церковно - адміністративний орган, якому надається право Керувати в повну обсязі греко - католицькими парафіямі в західніх областях України" [95].

Для того членами ініціатівної групи були проведені з помощью місцевої влади и ПРАЦІВНИКІВ МДБ в кожному деканаті Наради з греко - католицькими священиками з метою їх переходу на православ'я. Про добровільність тут Говорити нема СЕНС: "... Я знаю, что коли не перейду на православ'я, то мені буде тюрма и Сибір ..." - так говорів на одній з ціх Нарада, что Провадо за однакової сценарієм о. Ів. Устиянович, парох с. Ст. Лисець [96].

Наступний кроком до знищення Католицької Церкви Було скликання в березні 1946р. собору у Львові. Це булу лишь жалюгідна спроба вдягнуті на вовка овечу шкуру, тобто надаті ЧИННОСТІ всім тім злочин проти Греко - Католицької Церкви. Собор могла склікаті лишь законна ієрархія на чолі з Митрополитом Сліпім, Який в цею годину сидів у Київській в'язниці. Щоб надаті вигляд законності, до участі в Соборі Було запрошено двох владик, колішніх греко - католицьких священіків о. Антонія Пельвецького и о. д-р Михайла Мельника, якіх за Згідно патріарха Московского и всієї Русі Алексія Було висвячено 24 и 25 лютого 1946р. в Києві. Відповідно, одного - для Станіславської єпархії, а іншого - для Перемішльської [97].

Те, что собор Греко - Католицької Церкви очолювалі єпископи Православної Церкви, та й всі організаторі цього собору були Вже Фактично священиками НЕ греко - католицьким, а православних, бо 22-25 лютого перейшлі до Російської Православної Церкви [98] Робить цею собор не важливо.

Керували всім ЦІМ фарсом більшовіцька влада з помощью репресивно апарату. Так підбір делегатів на тій собор, їх реєстрацію и Приїзд до Львова організовував полковник держбезпекі Богданов [99]. ВІН відавав делегатські мандати учасникам собору, а завіряв їх протопресвітер Костельник. Тієї самий полковник Богданов, як на Фронті, відавав кожному делегату талон на обід и на 200 грамів горілки. Це мабуть для того, щоб краще відсвяткуваті Торжество Православ'я, - Першу неділю Великого посту, во время якої організаторі собору вірішілі Завершити ліквідацію Української Церкви.

Весь Хід собору БУВ вітріманій в тому ж Дусі насильства и брехні. Свідченням того є хоча б аналіз "Соборова документів", Які Цілком вітрімані у Дусі Радянської публіцістікі сталінськіх часів и великодержавного шовінізму.

Ось деякі з них, что стосують велікодержавної Ідеї про роль "старшого брата": "Якби Росія ... не звільніла нас від польського гноблення, то наш народ перестав би існуваті" [100] (стор.43). "Православна Росія ... врятувала наш народ повної полонізації и латінізації" (стор.80). "... Радянський Союз, Завдяк героїчнім Перемога своєї армії ... врятував усі слов'янські народи від загибелі" (стор.44).

Кроме Польщі нашим ворогом БУВ Ватакан: "Національне визволення українського народу від вікового поневолення мусіло потягнуті за собою и церковно - релігійне Воз'єднання его, а самє - ліквідацію Берестейської унії, розрив з Ватиканом и Воз'єднання з Руською Православною Церквою" (стор. 71).

Аналізуючі бачення Греко - Католицької Церкви Православна Москва говорити, что злука з Апостольський престол далеко не є Божим ділом: "З історії уніатськіх соборів видно, что частина єпіскопату підтрімувалі унію ... Однак народ Божий рішуче отказался прізнатся унію. Це означає, что на уніатськіх соборах виявляв воля людська, а не воля Божа "(стор.176). Це вже є вершиною будь - якої самовпевненості - візначаті, что є воля Божа, а що НЕ є воля Божа. Альо це робиться, як и много что робілося більшовікамі (тут смороду, правда, всі в рясах, хоча читаючи Такі вислови видно "лампаси з - під рясі") від імені народу, вданому місці, від імені "народу Божого". Відповідно, церква уніатська позбавлено Божої Благодаті. Тому греко - католицькі єпископи на чолі з Сліпім »не зорієнтуваліся ні в Політичній, ні в духовній ситуации, и хвиля духовного життя пройшла Їм понад голови" (стор.45). Від "ініціатівна група", очолювана о. Костельником іде "Єдиним Розумна і правильне шляхом" (стор.45). Як відомо всім, цею шлях Вказував з Кремля. І тієї хто мав "гнучкий дух" (стор.85) пристали до Нашої спасітелькі - московської Церкви. Доцільніше Було б о. Костельника во время своєї Промови Вжити слова "гнучка совість", яка немає жодних моральних орієнтірів и уходит за зміною "Політичної ситуации ". Тільки чи політична ситуация візначає поведение людини, чи Христова Благовість?

18 травня 1981р. во время Святкування 35-річчя Львівського собору митрополит Київський и Галицький Філарет сказавши про греко - католицький єпископат: "Греко - католицькі єпископи НЕ віражалі церковного Передання Східної Церкви, ... вони ПІШЛИ проти народу Божого; НЕ Львівський Собор винен у тому, что ті єпископи НЕ були на Соборі "(стор.180). Напевне за волею Божого народу їх тримаю у казематах в'язниць и на засланні. Дійсно, собор у тому не винен. Винен народ?

Так, визнавши ревнітелі Москви, що не лишь наші єпископи »не зрозумілі свого призначення, які не віправдалі довір'я ..." (стро.71), но й "Дехто з наших людей з дитинства засліпленій славою римської Церкви" (стор.74). Тому цею народ треба перевіховуваті и це "перевиховання духовенства и народу в Дусі Православ'я Щойно почінається" (стор.72). Коли згадаті про методи того "виховання" непокірніх, то знову ж постає питання, що ж це за духовне оновлення и Спасіння несла Московська Церква на українські землі.

Саме зрозуміло, що таке виховання стало "можливе Завдяк великим Перемога Радянського Союзу ..." (стор.73). Тут повторилася історія з поділамі Польщі, коли Росія здобувана крок за кроком русский землю, насаджуючі на ній православ'я, что подається як "схіляння до Православ'я" (стор.28). Дякувати треба Нашій Великій и могутній Православній Церкві, яка веде нас Із темряви уніатства! Велика подяка такоже "Урядові Радянського Союзу за наше визволення та об'єднання всі українських земель" (стор.86).

Альо несмотря на ті, что ініціатівна група іде за вказівкою згори "тім Єдиним Розумна і правильне шляхом", сумніві НЕ залішають учасников собору: "... Варто Було б бодай перевіріті Ставлення народу до справи (об'єднання з московсько Церквою - О. К.) "(стор.46).

А на действительно, зацікавленім у цьом об'єднанні БУВ уряд бо з "Дозволено державної влади утворілася Ініціатівна група" (стор.45).

Цікаво як відносіться до цієї "ініціатівної групи" сам ее голова, о. Гавриїл Костельник. У життя без Доповіді на Соборі ВІН з усієї сили вікріває й розвінчує унію як найбільше зло для нашого народу. Альо ВІН заговорівся до того, что сказавши: "Унія - це "ініціатівна група по воз'єднанню всьго православного Сходу з папськім Римом" (стор.81). Тобто, ідучі за думкою промовця найгірше явіще для нашого народу, названо тім самим іменем, головою которого ВІН є и з діяльністю которого буде пов'язане его имя в історії рідного народу - з сумнозвісною "ініціатівною Груп по воз'єднанню з Православною Церквою ". Виглядає, что в глібіні душі отець Гавриїл розумів, что Робить неправильно, но все ж таки Пішов по шляху Юди - зрадив, чи не покаявся и помер. Як зазнача на міжнародній конференции, прісвяченій 50-річчю Львівського собору Борис Гудзяк: "Трагізм, моральна криза і доля отця Костельника є вражаючімі ..." [101]

О. Костельник як и весь наш народ, як вся Церква потрапили у великій страшній машину. Хоча це зло мало в Різні часи різну Назву, в ХХ ст. воно називається більшовізм - Сталінізм. У книжці про Львівський собор, віданій в 1983р. про о. Костельника пишеться: "Отець д-р Гавриїл Костельник НЕ только адміністратор Церкви, но й усіма зізнань вождь Усього великого церковного руху". [102] Дуже дивна фраза. Вона Ніяк НЕ в'яжеться з Богословська термінологією. Фраза загальна и не логічна: чи не відомо хто признал Костелька вождем и которого самє церковного руху. Та й Взагалі, Відколи церковних достойників начали назіваті "вождями"? Відповіддю на всі ЦІ запитання могут буті наступна цитата з первого видання датованого 1946р. "Діяння собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946р. У Львові", де на перед Останній странице подано натхненніка и організатора всех тих звірств, что чініліся від Карпат до Тихого океану. Автор, доктор В.Р. Ваврик пише: "Дякуючі перемозі Червоної Армії и діпломатії великого вождя Й.В. Сталіна, Карпати увійшлі в склад Радянського Союзу, І, як Мильна булька, тріснула штучна унія на білоруськіх и українських землях. "[103]

Ми добралися до причини, до режисера вистави, яка називається Львівський церковний собор. Альо несмотря на ті КОЖЕН МІГ зібраті в Цій віставі гідну роль, а то, что ВІН Вибравши зраду, треба ВІНІТІ лишь собі. Бо перед Вибори стояли всі без вінятку. І тієї вибір Зроби. КОЖЕН Вибравши ті, что Йому более підходіло. Як зауважів на Вже згаданій вищє міжнародній конференции, что відбулася в травні 1996р. у Львові и булу приурочена 50-річчю собору 1946р. науковець Олег Турій: "Одні (делегати" собору ") пили 200 грам горілки в готелі" Брістоль ", а інші, їдучі в Сибір, діліліся останнім шматком хліба" [104].

Львівський церковний псевдособор 1946р. МАВ на меті надаті насильного знищення Української Греко - Католицької Церкви вигляд канонічності. На цьом Соборі група самозванців, за Якими стояла радянська держава, Хотіла вірішіті частку усієї Української Церкви, віступаючі від імені цієї Церкви. У тій же година закону глава українських католиків, Блаженнійшій Кир Йосиф Сліпий знаходівся під слідством ОРГАНІВ безпеки.

Позиція самого Блаженнішого відносно РІШЕНЬ Львівського собору чітка и однозначна: "Рішення Львівського собору 1946р. ... я не визнавати и не визнаю, бо вважаю, что сам собор проводівся в супереч канонічніх правил, тобто в непрісутності митрополита, як голови Церкви и єпіскопів ... Головою Католицької Церкви я визнаю Папу Римського ... "[105] Такі слова Кир Йосифа годі було й віклікаті негатівної Реакції у державної влади. І логічнім Було, что ліквідувавші УГКЦ Хотіли ліквідуваті и ее первоієрарха. Тому проти Сліпого сфабрікувалі Судовий процес после, которого заслали етапом до Сібіру.

Чи не найважчім з Усього в'язничного життя Кир Йосифа, тай будь - которого арештанта були етапи - перевезення в'язнів з місця на місце. Бо в камері чи в таборі БУВ хоч и жахливий, но розпорядок, до которого людина звикать. Во время етапування цею розпорядок збівався и арештованій не знаючи, что Йому принесе завтрашній день. Тобто до всіх труднощів, якіх Було не мало, додавати НЕ візначеність, что сильно прігнічувала людину.

Ну а що до труднощів, то радянська каральна система створювала їх Чимаев. Обшукавші тих, кого відправлялі по етапу, відавалі Їм на дорогу пайку чорного хліба и оселедець. После такой їжі в'язні дуже терпілі від Спрага, бо воду давали лишь зранку и ввечері. Умов у вагонах, что перевозили в'язнів, - "зек вагонах» не Було жодних. Через ті в дорозі много Нещасний помирало, або терпілі від Важка недуга.

Чи не обминули така Частка и Йосифа Сліпого. Во время етапування з Києва через Москву до Новосібірська Митрополит захворів на дізентерію. Тому в табір у Маріїнську, де МАВ відбуваті наказание, ВІН прібув з високій температурі и з запаленою легень. [106] Та незважаючі на важкий стан хворого, его, за наказом начальника табору, віпісалі Із стаціонару и помістілі в один з найгіршіх бараків.

На протязі Всього перебування Митрополита в таборах, можна помітіті, что за ним пильно слідкувала адміністрація, яка як могла погіршувала и без того нелегкі умови перебування Йосифа Сліпого. Треба думати що таке відбувалося за наказом з гори. Тому нічім іншім, як Божим Провідінням треба вважаті, что Вже немолодий чоловік, Яким БУВ Йосиф Сліпий, перебува ЦІ Довгі 18 років ув'язнення. ВІН кілька разів дуже Важко хворів, перебуваючих почти при смерти, відбував часті и трівалі етапи, потерпає від Знущання крімінальніх злочінців, но шкірного разу приходила якась допомога и підтримка. Якісь зовсім незнайомі люди діліліся з ним убогими табірнімі харчами, годиною Митрополита брали під свою опіку молоді українські хлопці, колішні воїні УПА, оберігаючі его від "урків". [107] Цей перший етап перебування Блаженнійшого у таборах (1946-1953) характерний тім, что є мало Даних про життя Кир Йосифа. Каральна система Хотіла зніщіті и забути людину, что НЕ прийомів ее умів, з усіма наслідкамі Які з цього Вихід. Скільки терпінь містіться у коротеньких словах Блаженнійшого, Який на допіті сказавши про ЦІ 7 років: "Після того, як я БУВ засуджений весною 1946р. військовім трибуналом войск МВС до 8 років позбавлення Волі, срок наказание я спочатку до осені 1947р. відбував у Сіблазі МВС СРСР в Маріїнську Кемеровської області. Восени 1947 року мене перевезли етапом для відбування терміну наказание на станцію Печора, в Печерлаг МВС СРСР, а восени +1948 ... мене знову перевели етапом на станцію Потьма, Мордовської АРСР, де у виправно - трудовому таборі я знаходівся до весни 1953р., Тобто до Закінчення рядок мого наказание "[108].

ЦІ роки відірвалі Митрополита Йосифа від праці. Альо даже у важкий табірніх условиях ВІН знаходив можлівість відправляті служби Божі. Як подає у своих Споминах Франц Гробауер, что відбував наказание Із Блаженнійшім, ВІН для того вікорістовував родзинки, что передавали в передачах. [109] ВІН кож віконував душ Пастирське працю для Спасіння своих вірніх, якіх радянська система у великих кількостях нагнала до таборів.

Альо Митрополит Сліпий всегда БУВ свідомий того, что ВІН глава УГКЦ. За неї ВІН БУВ згоден віддаті своє життя. Тому коли в 1953р. Закінчився срок его перебування в таборі и умови Дещо Покращена, знову можна зауважіті Відновлення старань Блаженнішого для легалізації своєї Церкви. Бо даже после Закінчення 8 річного терміну Влад не відпускала его з поля зору. Его в березні 1953р. повідомілі, что после відбуття наказание ВІН буде напрямків до Маклаковського дому інвалідів у Єнісейській район Красноярського краю. Альо натомість патріарха Йосифа повезли до Москви.

Радянське керівництво Опис после смерти 5 березня 1953р. "Вождя Всього прогресивного людства" Й. Сталіна, вірішіло Дещо поміняти "стиль гри". Треба Було прістосовуватіся до післявоєнніх змін в мире. Це спонукало до пошуків ЗАСОБІВ Які могли Дещо ушляхетніті комуністічну систему в очах світу. Одним з таких ЗАСОБІВ Було вибрать Католицька Церква . у Кремлі надіяліся, что через Митрополита Йосифа Їм вдасть налагодіті отношения з Ватиканом. Для того его Було привезено до Москви на переговори, во время якіх представник Кремля генерал Жуков живити: "Чи не могли б Ви нам помочь унормуваті відносі ні з Ватиканом? "[110]

Блаженніший вхопівся за таку можлівість в надії покращіті стан Католицької Церкви, яка зазнаватися переслідування. На прохання генерала Жукова Кир Йосиф почав писати нарис історії Нашої Церкви. ВІН получил Дозвіл працювати у Бібліотеці в Москві, почав збіраті матеріали для написання цієї праці.

Та з Усунення Л. Берії від влади переговори Було Припін, а Митрополита Відправлено назад у Сибір - у Маклаковській дім інвалідів. Умови перебування тут були Дещо Кращі и ВІН даже зміг організуваті відправи Служб Божих для кількох десятків осіб. Правда Це не залишилось поза уваги Радянська ОРГАНІВ, Які пізніше долучень цею "злочин" до звинувачений Блаженнішого во время іншого засуду.

У Маклаково Кир Йосиф, опіраючісь на Зібрані матеріали, продовжував писати нарис історії Української Церкви. Це кож пізніше послужило доказ неблагонадійності и підрівної ДІЯЛЬНОСТІ а написання працю долучень до справи. Кроме того у 1954р. Блаженніший пославши з Маклаково два послання: на Різдво и на Великий Піст. Перепісувані від руки, смороду дійшлі на Захід.

Дбаючі за вірніх на рідних землях Патріарх Йосиф написавши ще одне послання: "заблудлі священик у Хрісті світ! "У цьом Посланні ВІН звертався до колішніх греко - католицьких священіків, что підпісаліся на православ'я. Патріарх призвал ціх священіків вернуться до своєї рідної Церкви, нагадував про небесну кару про відступство.

ЦІ послання були спрямовані на ті, щоб підтримати вірніх, помочь вістояті проти валу атеїстічної пропаганди. Вікорістовуючі послаблення режиму у Маклаково Сліпий начинает гуртувати біля себе духовенство. Так о. Іллю Блавацького Було призначено адміністратором на Центральний Сибір. Адміністратором на Східний Сибір Було Призначено о. Степана Ратич.

Така активна діяльність булу помічена органами держбезпекі и 19 червня 1958р. Блаженнішого знову арештувалі и розпочалі Слідство, Пожалуйста трівало цілий рік. Суд над ним состоялся 15-17 червня 1959р. [111]

После суду Митрополита знову відправілі до таборів, что у велічезній кількості розкінуліся у безмежний просторах Радянського Союзу. Причиною такой жорстокості, хоч про неї офіційна влада, что Тримай в ув'язненні Митрополита не говорила, булу его непохітність и непіддатлівість на всі облудні Пропозиції. Вибравши Терпіння и переслідування Блаженнійшій остался вірний життя без Церкві, Апостольський Престолу.

Про Цю героїчну людину НЕ забувай в Риме. Так з нагоді 40-річчя священства Папа ПійХІІ написавши прівітального листа до Кир Йосифа, назіваючі його "гідний братом". [112]

Не залишимося роль відіграв Апостольський Престіл у візволенні патріарха Йосифа з неволі, бо хоч и Верховна Рада СРСР на пропозіцію Микити Хрущова решила звільніті 1963р. Блаженнішого, та коли его Було віклікано до управління табору, де зачитали Постанову про звільнення, урядовці повідомілі, что его звільняють, "щоб сделать послугу Івану ХХІІІ". [113]

Частка митрополита Йосипа Сліпого склалось так, что на протязі почти двох десятків років ВІН, перебуваючих в ув'язненні, БУВ усунутій від управління своєю Церквою. Звичайно, во время заслання ВІН, як Глава Української Греко-Католицької Церкви, відавав пастірські листи, провівши роботу для Зміцнення своєї Церкви, зокрема, призначає адміністраторів, а 4 лютого 1963 року [114] по дорозі з Сібіру до Риму висвяті у Готелі в Москві о. Василя Величковського на єпіскопа - щоб ВІН МІГ на місці опікуватіся Католицька Церква. Альо цього, Звичайно, Було мало для того, щоб відродіті зруйновану більшовікамі Церкву.

З визволення Блаженнішого ВІН получил более можливий для того, щоб рятуваті сітуацію. Хоч всегда треба мати на увазі, что Кир Йосип Сліпий, перебуваючих за межами своєї рідної землі МІГ сделать лишь часть того, что ВІН Зробив би, перебуваючих в осідку Києво-Галицьких мітрополітів.

Та даже, что Вже немолодий Митрополит Сліпий встіг сделать вражає. После 18-річної ізоляції ВІН Швидко зорієнтувався в новій ситуации, яка булу в мире. Це БУВ годину противостояние между сходяться и заходить - демократичні країни і "держави народної демократії", очолювані комуністамі, перебувалі в стані "холодної війни". Щоб Забезпечити Собі добрий імідж, комуністи намагаються одягнутіся в одежу "демократів". После смерти Сталіна Дещо пом'якшілося політичне життя у СРСР, а "відлига", что начали за М. Хрущова, дезорієнтувала Деяк часть сил Заходу, Які надіяліся, что Радянський Союз змінівся и что з часом повернеться до Принципів демократії, до загальнолюдського Принципів життя . Були Такі сили и в Церкві. У 1958 году после смерти папи Пія XII, которого комуністи и їх прихильники вважаю "реакціоністом" і "ворогом прогресивних сил" [115] трон св. Петра обійняв новий папа Іван XXIII, Який, бажаючих, щоб Церква Йшла в ногу з часом, почав Проводити політику "Аджорнаменто" - "осучаснення", "ущоденнення" Вселенської Церкви. Такий крок БУВ наслідком щирого бажання змін на краще, кроком до того, щоб Церква булу віразніцею всех потреб своих вірніх, булу їх матір'ю и Вчителька. Коментуючі таке бажання папи Івана XXIII, Вже после смерти, его секретар о. Лоріс Каповілля сказавши, что Папа "рішівся на нову політику после Довгих молитов и медітацій, но, - як сказав о. Каповілля, - Іван XXIII МАВ сумніві, чи його" східна політика »не є" ілюзією ", но боявсь перерваті контакти з Москвою , что їх могло дати Йому в руки самє "Провидіння". [116] Ми бачим, что збоку Папи БУВ щирий поиск змін на краще и тому Ватикан почав так званні "остполітік" - політику не критикує и ворожнечі з комуністічною Москвою, а Пошуки взаємопорозуміння . В якості наблюдателей були запрошені на II Ватіканській Собор представителей московської п тріархії, тато прийомів різніх московських достойників у Риме, даже прийомів на приватній аудієнції 7 березня 1963 року зятя Хрущова - Олексія Аджубея, головного редактора газети "Известия" и его дружину Раду, дочку М. Хрущова. [117]

ЦІ та інші вчинки комуністам малі за мету завоюваті Довіру своих опонентів и спонукати їх до переговорів для того, щоб, як говорів один з архітекторів "східної політики", архієпископ Касаролі "Якщо нам буде дана можлівість вести нашу" східну політику "., То Росія стані Християнсько, а може католицькою ". [118]

Та любий добрий задум и дело можна звесті нанівець, коли братися за неї нещіро и підступно. А саме так підступно Хотіли вікорістаті вчинки Ватикану комуністи. Керуючий намірамі зовсім не гречно, смороду вікорістовувалі любу можлівість, щоб повернути дело для своєї корісті, тобто маючі на меті НЕ зближені зі всім світом, а розповсюдження своєї ідеології, ті самє, что робілі Ленін и Сталін, только Надал цьом більш пріємнішого вигляд.

Проти таких вчинок Москві боровся Блаженніший Кир Йосип. ВІН за 18 років перебування в руках комуністів МАВ змогу вівчіті їх настрої и добро розумів, что така постава комуністів, коли смороду вдаються Захисників людської гідності є облудною. Сліпий знав справжнього позицию комуністів, Які організувалі в Львові псевдосінод в 1946 году, а в новішіх годиннику залішаються такими ж самими войовнічімі атеїстамі. За всьому Радянська Союзі Було Надзвичайно Важко Виконати Шлюбний обряд в прісутності священика та 2-ох свідків, согласно з церковним законом, а переслідування Церкви проводить Швидко. [119] Сліпий застерігав Папу относительно такой постави супроти комуністів и щосілі боровся за права своєї Церкви, щоб вона не стала розмінною монетою у пошуках зближені з Москвою. "Історія НЕ знає більшої несправедлівості від тієї, что ее заподіяно Українському народові, Церкві", [120] - сказавши ВІН усьому Папському Сінодові Єпіскопів в 1971 году. З такою послідовністю ВІН діяв в течение Довгого годині: до папи Івана XXIII писав з нагоді "Pacem in terris", что світ и надалі залішається поділеній на два Таборі - з Богом і проти Бога ". [121] наступником Івана XXIII, папу Павла VI ВІН благаю спрямуваті "Спеціальне послання до всіх его вірніх українських дітей", [122] Які терпілі за віру. І заново це прохання Папі Івану Павлу II не приносити Україну в жертву при пошуках контактів з Москвою: "Nihil de nobis sine nobis" [123] (Нічого про нас без нас).

Митрополита Сліпого нельзя звінуватіті у тому, что ВІН БУВ вороже настанов до Риму, чи підважував Злуки Східної и Західніх Церков. Бо за ЦІ Переконаний ВІН терпів гоніння и не відрікся їх. Кир Йосип МАВ власне бачення розвитку як Української Церкви, так и других Східних Церков. І така точка зору Цілком НЕ суперечіть еклезіологічній моделі Вселенської Церкви. Бо Східні Церкви, як и одна з них - Українська Католицька Церква від самих початків містілі Поняття "помісності", тобто Східні Церкви повінні буті в злуці з Вселенський Архієреєм, но НЕ через навернення, чи зміну обряду, а через Збереження тих Глибока давніх традіцій, Які смороду Набуль на протязі років. При цьом треба унікат двох крайніх полюсів - уніатства, як "накідання" західніх традіцій, так и Втрата Вселенськості Церкви, ее автокефалізацію, яка віражалася у виде різніх схизм як на Западе, коли Церква збліжалася НЕ з народом, а з державою и настає момент, что Церковне мислення начинает Керувати політічнімі категоріямі. Відпадаючі від вселенськості Церква заперечує свой Божий характер, нідіє, політізується, національно-візвольні гасла заступають їй сотеріологічні. [124]

Кир Йосип Сліпий на XXX конгресі організації "Церква в потребі" Якраз перерахував сім основних ознака Помісної Церкви: власний обряд, власна мова, богослов'я, Пожалуйста має спеціфічні для шкірного народу Особливості, Літургія и літургійне Святкування цілого року, власна духовність и власне Церковне право. [125]

Нові підході и трактування отношений между церквами Сходу и Заходу и много других вопросам Було Розглянуто на II Ватіканському Соборі, учасником которого БУВ и Кир Йосип Сліпий. Цей Собор ставши найголовнішім в історії Церкви не лишь XX століття, а й на тривалий час в Майбутнього. Як сказав тато Іван XXIII, что розпочав его роботу, головні завдання Собору Було відчініті навстіж вікна Церкви, прістосувавші ее діяльність до обставинних та потреб сучасності и таким чином через ее Внутрішнє Ставлення и водночас поворот до ее праджерел - до Святого Письма и старохрістіянської традиції, підготовіті єдність Церкви. [126]

Патріарх Йосип Сліпий, что повернувся з неволі, зміг взяти участь у второй Сесії Собору, яка відбувалася з 29 вересня по 4 грудня 1963 року в храмі Святого Петра. За годину роботи Собору ВІН двічі виступали з промова (11 жовтня та 12 листопада) и 29 листопада служив Святу літургію для учасников Собору.

В своїй промові 11 жовтня, коли обговорювалі проект документу "Про Церкву" він Вперше на такому Високому зібранні вислови тезу про Надання Нашій Церкві патріархату: "Ми пропонуємо, щоб Києво-Галицького мітрополію піднесті до гідності патріархату". [127]

Про ті, Що така Могутня позиція Кир Йосипа Сліпого НЕ булу якімось видом екстремізму, говорити, что в декреті про католицькі Східні Церкви, Який Було ухвалено на 3-ій Сесії Собору, в п.11 сказано: ". Патріархальна інстітуція в Східних Церквах є традіційною формою управи. "[128] Митрополит Сліпий обґрунтовує це питання, покликаючись на давню історічну традіцію, в своєму" Заповіті ":" Київські митрополити, хоч не носили патріаршого титулу, управляли Церквою наче патріархі, користуючися патріаршімі правами по погляду других Східних Церков . Смороду були сві омі, что патріархат Церкви - це видимий знак зрілості и самобутності намісної Церкви та могутній Чинник в церковному и народному жітті ". [129]

Патріарх Йосип Якраз и Хотів розбудіті свідомість людей, підняті їх у стані зневірі. За пріїзді до Риму ВІН всі сили кладе для того, щоб якнайширше заявіті про свою Церкву. ВІН відвідує Різні Зібрання, відвідує своих вірніх, знайомиться з роботом монаших згромаджень, семінарій, пошірюючі по всьому мире Відомості про "Мовчазний Церкву", [130] над частиною якої ВІН вболівав всією душею: "Треба мати кам'яне серце або буті цініком, щоб не зворушітіся на вигляд однієї Великої руїни ". [131]

Блаженніший такоже віділів чи не найголовнішу причину всех негараздів в Нашій Церкві, якові треба усунуті - шлюб єдності: "Не только шлюб єдності в Церкві, но й шлюб єдності в єпархії, у співжітті и проповіді". [132]

Тому митрополит почав Із Зміцнення дисципліни Всередині у Церкві: 23 грудня 1963 року Апостольський Престіл видав Постанову, Якою підтверджено право митрополита на титул и владу Верховного Архієпіскопа. [133]

Це решение мало важліве значення як для Української Католицької Церкви (вона получила канонічно-церковних оформлення у самобутніх и автономних формах), так и для всех украинцев католиків, Яким надавати Широке національне самоуправління в церковній Галузі). Митрополит Сліпий ставши одним и Найвищий зверхника, якому начали безпосередно підлягаті всі части Церкви, всі єпархії, розкідані по мире, а не, як Ранее, коли смороду підлягалі Апостольський Престолу. Тепер наша Церква перетворювалася в одну єдність з своєю Богословська, духовною та культурною Спадщина.

Маючі владу Верховного Архієпіскопа, Кир Йосип Сліпий почав что два роки склікаті Синоду українських владик у діаспорі. Завдяк Синоду, Сліпий, митрополит на вігнанні, без территории, МІГ Виконувати владу в усій українській діаспорі. Коли ВІН ще БУВ в Сібірськіх таборах, то цею орган, Який тоді МАВ назви "Конференція українських владик" очолював у 1958 та 1962 роках митрополит Максим Германюк з Вінніпегу. Митрополит Йосип Сліпий домігся перейменування латінської назви "конференція" на звичайний для Східних Церков назви "Синод", что силою свого авторитету потверділа тато Іван Павло II, Який 24 березня 1980 року сам скликав Синод українських владик.

Велику Турбота Блаженніший проявляється по відношенню до осіб, посвяченіх Богові - монахів и монахинь, бо бачив велику Користь у тому, что існують місця, де Безперервна славлять Бога. "В старих часах, - згадувать ВІН, говорячі про Україну, - шкірний місце, Фактично Кожне містечко, може й Кожне более село, мало монастир, або прінаймні групу прочан. Було б великим щастям для наших поселень, коли б у Кожній єпархії МІГ розвинутості прінаймні один монастир Чину Студітів ". [134]

У такій пріхільності до оо. Студітів видно продовження Лінії свого попередника, Слуги Божого Митрополита Андрея, Який з Огляду на велику працю для блага Церкви и для народу культівував студітське чернецтво на Україні, побудував для них монастир коло Львова. Тому примерно через місяць после свого пріїзду до Риму митрополит Йосип Сліпий написавши прохання, что Було б корисна и нужно заснуваті тут монастир оо. Студітів. Такий монастир Було засновано и Затверджено в Жовтні 1965 року. [135]

Хотілося б ще звернути Рамус на пастірські поїздкі патріарха до багатьох розкіданіх по мире Місць, де жила українська діаспора. ВІН відвідував Канаду, Америку, Колумбію, Венесуела, Перу, Аргентину, Парагвай, Бразілію, Австралію, Нову Зеландію, Німеччіну, Іспанію, Португалію, Англію, Францію, Австрію, Індію и Мальту та Скрізь ". Подорож Блаженнішого Верховного Архієпіскопа, Кардинала Кир Йосипа Сліпого віклікала Великі зрушення так среди украинских громад, як і серед мешканців стран українського поселення ". [136]

ЦІ та інші Дії патріарха Йосипа Сліпого були спрямовані до того, щоб об'єднати свою Церкву, згуртуваті свой народ, розсіяній по цілому мире.

Блаженніший МАВ своє бачення, як згуртуваті розпорошених націю. Тім об'єднуючім Чинник, вокруг которого б Збирай наші люди на поселеннях, мала би буті наука.

Древні римляни говорили: "Veritas et amor scientiae unit dispersos" - "Істина и любов науки збірає в розсіянні сущих". Цей віслів находится на фасаді Українського католицького Університету в Римі.

Це гасло Було програмою ДІЯЛЬНОСТІ Блаженнішого на протязі життя. ВІН розумів ті велосипеді значення для зростання культури народу, Пожалуйста может дати наука. Альо розумів такоже, что лишь рідна наука зможу стати тім освітнім потенціалом, вокруг которого зберуться всі національні сили: "Без своих рідних Вогнище науки, без УНІВЕРСИТЕТІВ та академій годі Було дотріматі Кроку розвіткові знання и науки в других європейськіх странах. Щоправда знання можна Було здобуваті на чужих високих школах, но це знання спиралося на чужих зразки, воно Було відірване від наших рідних, східнохрістянськіх українських традіцій, Нашої рідної, від початків християнства на Русі-Україні плеканої власної філософічної и богос овської мислі. Це Набутів в чужих осередку знання, доступні лишь для невелікої кількості, давало, щоправда, скроню освіту, но Йому бракувалась власної душі. Таку Власний душу могла народити и віплекаті только рідна школа, й оновіті душу самой Церкви и сделать ее спроможною Виконати своє євангельське післанніцтво. "[137]

Це спонукало Йосипа Сліпого працювати для розбудови рідної освіти, на чолі якої стояла Богословська Академія. Блаженніший мріяв превратить академію на Університет и лишь через Політичні причини польська влада не дозволено Відкрити у Львові в міжвоєнному часі Український Університет, бо науковий рівень очолюваної о. - ректором Йосипом Академії відповідав загальносвітовім стандартам: ". Наші студенти на основе праці. В Академії могли легко здобудуть докторат у польському, німецькому и російському універсітетах". [138]

Альо налагодження в Львівській Богословській Академії навчальний процес перервався 2-ою Світовою війною и більшовіцькою окупацією. Це не Було Дивин, бо в СРСР культівувалася неосвіченість. Як сам ВІН переконався на власному досвіді, зіткнувшісь з носіями реакційної культури, Які в основном були ". Безбожники, без моральних засад, деколи мало образовані." [139] А важкі роки ув'язнення не змусили Йосипа Сліпого Изменить свои Переконаний и відмовітісь від мрії создать Український Університет. Бо цього Бажана ще Слуга Божий Митрополит Андрей.

Тому відразу, як митрополита Йосипа звільнено, ВІН почав Здійснювати свои плани. ВІН Хотів розвіваті свою науку, яка б гуртувала вокруг себе багатьох вігнанців, Які змушені були покинути рідну землю І, заробляючі на прожиття, працювати для розбудови всех, кроме рідного народу. Для цього нужно Було організуваті вищий навчальний заклад, ". Бо если Ми не створімо нашого власного наукового осередку, то ми Ніколи НЕ досягнемо Певного становища в Нашій власній філософській та Богословська науке". [140]

Таким власним науковим осередком МАВ дива Український Католицький Університет імені святого Климента папи (УКУ), Який Було засновано грамотою від 8 грудня 1963 року. Долаючі Внутрішній и Зовнішній спротив, патріарх неухильного прямував до розбудови нового закладу, діючі в Дусі постанов II Ватіканського Собору, Який в декларації "Про християнське виховання" (п.11 "Богословські факультети") говорити: "Священний Собор дуже поручає, щоб розвіваті католицькі університети та факультети, відповідно розміщені в різніх сторонах світу, й так, щоб визначавши смороду не числом учнів, но старанням про науку; доступ до них нехай буде легкий для учнів, что подаються Кращі надії, хоча й смороду бідніші, а передовсім для тих, что похід ять з Нових націй ". [141]

Новий Університет БУВ витвором Блаженнішого Йосипа Сліпого. Так як колись Петро Могила творив свою академію, так Сліпий по цеглінці будували новий заклад: Він Збирай матеріальні резерви, формуван викладацький корпус. Частина професорів Викладаю до Війни в Львівській Богословській Академії, а после приходу більшовіків подати на Захід. Внутрішній розпорядок Українського католицького Університету підлягав правилам, Які на основе досвіду різніх Навчальних Закладів, а Перш за все - Львівської Богословської Академії, Які Уклав Кир Йосип Сліпий.

У Львівській Академії удалось організуваті лишь факультет богословії и філософії, а Український Католицький Університет Додав до них інші факультети, так что через 10 років Існування, в 1973 году, подано п'ять факультетів:

1. факультет богословії;

2. факультет філософії и гуманітарних наук;

3. факультет математики и природничих наук;

4. факультет права и суспільніх наук;

5. факультет медицини.

При Університеті організована бібліотека, яка містіть рідкісні видання и має около 50000 томів, а такоже організовано Блаженнішім музей, Який Розміщено в 52 кімнатах Аріхієпіскопського двору. [142]

Така велика турбота про розвиток науки булу наслідком жіттєвої постави самого патріарха Йосипа Сліпого. Согласно зі словами Святого Письма: "Пізнайте правду и правда визволу вас" він все життя Присвятої для поиска правди, пріщеплюючі Цю любов до правди, до науки своим чисельність Вихованця.

Для розвитку науки, особливо богословії, яка булу в XX столітті Дещо Забута, Сліпім Було організовано Богословська Наукове Товариство, члени которого (а ними могли буті як Духовні, так и світські богослови) Працювала у чотірьох секціях: канонічне право и історія, Біблії, філософії , догматіці, практічній богословії. В часі більшовіцької окупації БНТ продовжую свою роботу в Римі.

Сам Сліпий БУВ непересічнім богословом. Здобув два докторат (в Інсбруці и в Риме). ВІН НЕ боявсь розглядаті таке контраверсійне питання, Пожалуйста віклікало много суперечок в Церкві, як походження Святого Духа. Пояснюючі це питання, доказував, что східна формула "від Отця через Сина» не є противна західній Формулі. [143] У цьом ВІН прагнув до замирення и єдності между християнами Заходу й Сходу.

Це Було его Переконаний, ВІН говорів, что ". Праця для церковного з'єднання для кожного богослова з'єднаної з римського Апостольським Престолом Східної Церкви є чімось зобов'язуючім, даже можна Сказати, своєріднім жіттєвім післанніцтвом". [144] Тому ВІН підтрімував унійні ініціативи митрополита Шептицького, Який започаткував в 1907 году унійні конгрес у Велеграді, что відбуваліся что два роки. Йосип Сліпий брав участь у ціх конгрес: у тисяча дев'ятсот двадцять-два году перший раз БУВ присутній у Велеграді. ВІН Із доповіддю НЕ виступали, но взявши участь у діскусіях. На Наступний конгресі в 1924 году виголос Доповідь на тему: "Вплив томізму на Сході", а на Наступний конгрес - "Про сакраментальну теологію Східних Церков" і про "Кирило-Мефодіївській культ на Україні". [145]

З благословення митрополита Шептицького о. д-р Сліпий організував в 1936 году у Львові унійній з'їзд, присвячений 300-літтю київського митрополита Вельяміна Рутського. Цей з'їзд МАВ на меті поглібіті екуменічні студії та посіліті екуменічну працю среди українського католицького духовенства. [146] Йосип Сліпий виступали на цьом з'їзді з доповіддю на тему: Погляд на з'єдінені та нез'єдінені Церкви Сходу и догматічні різниці между ними ". Ця Доповідь, як и вся унійна праця Йосипа Сліпого базувалася на Глибока студіях и на любові Відразу та східної церковної традиції. ЦІ знання и любов до традиції Сходу о. ректор Сліпий старався пріщепіті своим Вихованця. ВІН писав такоже праці, Які б служили для виховання молодих богословів. починаючих з 1 926 року, коли Вийшла книжка "Христос моя сила" ( Молитовник для вихованців) Сліпий продовжував відаваті тв ри "Аскетічної бібліотеки".

Дбаючі за виховання католицького священства, Блаженніший старався навчатись майбутніх священіків цінуваті прекрасне, розумітіся у творах мистецтва. ВІН МАВ своєрідну програму естетичного виховання студентів.

Йосип Сліпий добро розумів, як мистецтво ушляхетнює душу народу, підносіть его до вершин духу. І тому ВІН старався піднесті культурний рівень свого народу. Це ВІН робів через естетичне виховання своих студентів, Які в Майбутнього в роли духовних провідників Провадо б культурну роботу между своими вірнімі.

Для цього Блаженніший Кир Йосип Сліпий вікорістовував Різні засоби. Так, при Львівській Богословській Академії Було Відкрито музей, Який МАВ по-новому Відкрити перед молодими людьми перлини рідного народного мистецтва, розповісті про давню Історію Батьківщини. При заснуванні музею о. ректор так пояснював его потребу: "Роблю заміті, что наше духівництво не цініть належно історічніх и мистецьких творів. Заміт правдивий, но НЕ вповні слушно, бо так само можна его звернути до цілого громадянство. звідки ж малі священики навчітісь розуміння та зберігання старовини, коли їх цього НЕ вчились. Тому введено в Академії виклади з мистецтва и археології (професори І. Свєнціцькій, В. Залозецькій, Я. Пастернак) та влаштовано відвідання музеїв ". [147]

После звільнення з неволі Блаженніший Кир Йосип Сліпий такоже організував музей и в Риме. ВІН особисто займався поповнення Колекції во время своих подорожей до різніх частин світу. Перебуваючих в 1970 году в Испании, ВІН дізнався, что в містечку Монсерат в монастирі Венедіктінців є старовинна греко-слов'янська плащаниця. Блаженніший відвідав цею монастир. Брати, зворушені пріїздом такого відомого гостя та его любов'ю до пам'яток християнської старовини, подарували Йому Цю Плащаниці, навіть не захотівші брати за Цю пам'ятку грошей. [148]

А відвідуючі Святу Землю, митрополит БУВ вражений одягом місцевіх дітей, Який Ніби прийшов до нас з часів Нового Завіту й громад дерло християн: "Мою Рамус звернула перед усім ноша дітей: на раменах коптять були вишивки старовинних зразків, Які знаходяться ще в музеї у Ліоні . Хоч як уже були подерті, я МАВ велику охоту їх купити и привезти до музею, и коли подорожував через Тіверіаду, то згадувать: передусім тут є гарні збанкі на воду, Із якіх я один купивши для музею ". [149] Музейні Колекції Швидко поповнюваліся и в 1976 году музей МАВ два відділи: природничий и мистецький, Які розміщаліся в 53 кімнатах и ​​нараховувалі 10000 експонатів. [150]

Любов до прекрасного успадкував у дітінстві від матері, что будучи простою жінкою, вміла цінуваті красу вокруг себе, захоплюватіся нею и славити Бога, Який це ворота. Цю любов до прекрасного Блаженніший проніс через усе своє життя. Цікаво, порівнюючі его життя до Війни, коли ВІН Займаюсь посаду о. ректора и после звільнення з неволі, Побачити Спільні РІСД. Так Було з музеєм, так Було з бібліотекою, что організував на чужіні Блаженніший, так Було з побудова в Риме великого Собору Святої Софії.

Будучи ще ректором Академії, о. Сліпий організував побудову каплички для семінарістів. Прікрашав Цю капличку художник Петро Холодний. [151] Оздоблення цієї каплички Було виконан на замовлення о. ректора у візантійському стилі. Колишній студент Богословської Академії Василь Ленцік пригадує, як о. Сліпий розповідав, что зображено на іконах, допомагать заглібітісь у Зміст Святого Письма и Східної духовності. [152]

Йосип Сліпий мріяв создать у Львові український культурний центр. Для цього ВІН Хотів купити Якийсь будинок, де могли б розмістітіся Різні українські встанови. А ще Хотів побудуваті нову церкву у Львові, де можна Було б ховати визначний церковних діячів та мирян. Для цього ВІН зібрав 15000 долларов, як на ті часи дуже велика сума. І лишь початок 2-ої Світової Війни перекреслів ЦІ плани. [153]

Альо коли настав сприятливі годину, патріарх Йосип Сліпий втілів свой задум у реальність. Як ВІН и мріяв, побудував церкву. Цей храм Святої Софії ставши Ніби увінчанням українського культурного центру в Римі. Церкву 28 вересня 1 969 року присвятивши тато Павло VI. Церква, побудовали у візантійському стилі, вражає всех як своим зовнішнім виглядом, так и Надзвичайно мистецько Виконання внутрішнім оздоблення, зроблений у техніці мозаїки.

У Цій прекрасній церкві прощався Блаженніший Кир Йосип Сліпий з усіма вірнімі, скінчівші свой земних шлях.ВІН помер 7 вересня 1984 року. З приводу цього у Ватікані БУВ Оголошення 40-денний траур. Простітіся з покійнім патріархом прийшов тато Іван Павло II, Який високо цінував Блаженнішого, а по смерти порівняв его мученіцьке життя з Христовим муками. [154]

13 вересня состоялся похорону глави УГКЦ. Его Очола Мирослав Іван Любачівській з 14-а греко-католицькими єпіскопамі и 50-а священиками при співучасті более Тисячі українських вірніх Із різніх кінців світу, Які вшановувалі свого Верховного духовного наставника, про которого владика Любачівській у життя без промові вісловівся як про ". Скеля, на Якій збудовано героїчну церкву ". [155]

Наша Церква, наш народ має много героїв давніх и СУЧАСНИХ, но до тих, без сумніву найбільшіх, Належить Блаженніший Патріарх Кир Йосиф Сліпий. Ця постать є украшением цілої Вселенської Церкви, Належить до історії віків. Що лягли в основу всієї ДІЯЛЬНОСТІ нашого Блаженнішого патріарха Йосифа? Відповідь проста, но ясна. - ЙОГО відданість Христові, его відданість життя без Церкві, любов до свого народу та Готовність на жертву й Терпіння за святу дело.

Українська Католицька Церква Вийшла з підпілля. Вона продолжает розвіватіся. На цьом шляху до майбутнього Варто озирнутися назад у минуле. Озирнутися для того, щоб на прікладі своих кращих представителей повчітіся як нам жити, як чинити в тій чи іншій ситуации.

Патріарх Йосиф Сліпий вчитись нас як діяті у нелегких часах, а самє у Такі нелегкі часи Віпа Йому очолюваті Українську Католицька Церква. Та ВІН НЕ зламався, чи не залишилось своєї ноші, а вітерпів все до кінця. З чією с помощью Йому це удалось? ВІДПОВІДІ на ЦІ запитання були б корисна для кожного з нас. Тім более у теперішній час, коли Україна відчуває велику потребу керівніків, Які б могли вести за собою народ. І не просто керівніків, а керівніків, Які б малі у Собі Божого Духа и могли его дати іншім. Без того Божого Духа відродження України Неможливо.

Тому Вивчаючи життя Блаженнішого Сліпого, ми бачим, что ВІН займався багатьма харчування, Які и тепер потребують вирішенню. Це й екуменізм, через брак которого нема плідної СПІВПРАЦІ между Церквами в Україні; виховання духовних осіб - бо без доброго духовенства Неможливо виховати добрий народ. Та й, врешті, праця наукова - для поиска місця своєї Церкви у Церкві Вселенській. І ще багатьма іншімі справами займався Блаженніший на протязі життя.

Важко у невелікій праці детально опрацювати всі ділянки, якіх торкнув Гостра розум Митрополита Йосифа. Та все ж таки в Першому розділі даної праці Хотів Показати становлення особи майбутнього патріарха. На него, як и на будь - якові людину, чи не найголовнішу роль відіграла рідна сім'я. Те, что з малих років закарбувалося в серці, залиша на все життя. Доповнено Згідно Цю початкових підготовку грунтовно академічною освітою, Йосиф Сліпий розпочінає працю для виховання молодих священіків, Яким, як и їх наставнікові, суділася нелегка доля - смороду пройшли через переслідування и репресії, много з них поклали голови за свою віру и народ.

У іншому розділі коротко розглядається діяльність Митрополита Сліпого в часі більшовіцького режиму. ВІН вітерпів тюрми и Таборі, чи не відрікся своих Переконаний, а допомагать вістояті своим вірнім, Які з надією Дивувалися на свого Першоієрарха.

Напевне, что Бог не Хотів смерти Кир Йосифа у Сібірі, тому своєю Всевладна рукою підтрімував его всі ЦІ важкі 18 років ув'язнення, а Згідно прівів его на Захід, де Блаженніший далі Провадо роботу для розбудови й розвитку своєї Церкви. Саме третій розділ праці присвячений ДІЯЛЬНОСТІ патріарха на чужіні, від визволення, аж до самой смерти в 1984р. у Риме.

Добре розумію, что ця скромна праця далека від Досконалість, но надіюся в Майбутнього на ті, что підшукаю Нові матеріали. А особливо Було б добре найти то, что Ще не є опубліковане. Буду дуже радий, коли ця праця відкріє Нові, невідомі сторінки з життя великого мужа Нашої Церкви, гідного сина свого народу, Яким БУВ Патріарх Йосиф Сліпий.

Основна література:

1. Бендик М. Помісність Української Католицької Церкви та ее бачення Патріархом Йосифом Сліпім. Львів. "Свічадо" 1996.

2. богослов'я. т. XLIII. Рим 1979.

3. богослов'я. т.56. Рим 1 992.

4. Вітошінська О. Подорожі Блаженнішого Кир ЙосіфаVII 1968 - 1970. Рим - Париж 1972.

5. Гринів О. Йосиф Сліпий як історик, філософ, педагог. Львів 1994.

6. Діяння Собору Греко - Католицької Церкви 8 - 10 березня +1946 у Львові. Львів 1 946.

7. Документи Іншого Ватіканського Собору. Львів. "Свічадо" 1996.

8. Завіщання Блаженнішого патріарха Йосифа. Рим 1984.

9. Злочини комуністичної Москви в Україні в літі 1941р. "Пролог" 1960.

10. Львівський Церковний Собор. Львів +1984.

11. Мартірологія Українських Церков (під ред.О. Зінкевіча). т.1. Торонто - Балтимор, "Смолоскип" 1987.

12. Мартірологія Українських Церков (під ред.О. Зінкевіча). т.2. Торонто - Балтимор, "Смолоскип" 1985.

13. Мишанич О. Митрополит Йосиф Сліпий перед "судом" КГБ. - Київ "Фотосервіс" тисячу дев'ятсот дев'яносто три.

14. Музичка І. Початки української богословської науки в двадцяті століттю и Блаженніший Патріарх Йосиф. Рим 1987.

15. Пам'яті патріарха (під ред. І Музички). Львів, "Свічадо" 1994.

16. Патріарх Йосиф Сліпий (під ред.В. ГАЮК). Львів, "Логос" тисячу дев'ятсот дев'яносто один.

17. Пелікан Я. Ісповіднік віри между сходяться и заходить. Київ, "Варта" одна тисяча дев'ятсот дев'яносто чотири.

18. Рудницька М. невидимі стигмати. Рим - Мюнхен - Філадельфія 1 971.

19. Світильник істини (під ред.П. Сеніці). т.1. Торонто - Чикаго +1973.

20. Світильник істини (під ред.П. Сеніці). т.2. Торонто - Чикаго тисяча дев'ятсот сімдесят шість.

21. Світильник істини (під ред.П. Сеніці). т.3. Торонто - Чикаго 1983.

22. Сидор О. Блаженніший Йосиф і мистецтво. Рим 1 992.

23. Сліпий Й. Твори. Т.I. Рим 1968. Наступні

24. Сліпий Й. Твори. т. III - IV. Рим 1970. Наступні

25. Сліпий Й. Твори. т. IX. Рим 1980.

26. Сліпий Й. Твори. т. XII. Рим 1 981.

27. Сліпий Й. Твори. т. XIII. Рим 1 981.

28. Сліпий Й. Твори. т. XIV. Рим 1982.

29. Хома І. Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого. Рим 1987.

30. Хома І. Йосиф Сліпий. Отець та ісповіднік Української мученіцької Церкви. Рим 1 992.

Періодичні видання:

31. 31. Джерело життя №2, березень - квітень тисяча дев'ятсот дев'яносто шість.

32. 32. Добрий пастир №1, 1996..

33. 33. Патріархат №8, серпень 1977.

34. 34. Світло №4, квітень +1996.

35. 35. Світло №5, травень +1996.

36. 36. Світло №6, червень +1996.

37. Рукописи:

38. 37. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість (зібрав І. Хома).

39. 38. Хома І. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії.

Допоміжна література:

40. Варшавські Українознавчі записки (під. Ред.С. Козара). Варшава, 1989.

41. Документи до історії Української Греко-Католицької Церкви у Польщі у 1947 - 1960 р. р. (Під. Ред.В. Лаби). Львів, "Каменяр", 1996.

42. Коструба Т. Як Москва ніщіла Українську Церкву. Львів, 1995.

43. Смик Р. Повернення Україні патріарха Йосифа. Чікаго, 1996..

44. Періодичні видання:

45. Патріархат №10, жовтень 1979.

46. ​​Патріархат №11, листопад 1 979.

47. Патріархат №1, січень 1 981.

48. Патріархат №11, листопад 1995.

49. Патріархат №2, лютий 1998.

[1] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст.1.

[2] Там же, ст.2.

[3] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.2.

[4] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.1. П.Ольга Сліпа, народж в 1921 р., Жителька с.Струсова, арештована в грудні 1945 року и відбула 10 років сталінськіх таборів.

[5] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст.4.

[6] Там же, ст..6.

[7] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис), ст.2.

[8] Там же, ст.1.

[9] Там же, ст.1.

[10] Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис), ст.2.

[11] Там же, ст.2.

[12] Там же, ст.2.

[13] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст.4.

[14] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.3.

[15] Там же, ст.5.

[16] Там же, ст.3.

[17] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст.3.

[18] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис), ст.5.

[19] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.9.

[20] Там же, ст.9.

[21] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.4.

[22] Там же, ст.4.

[23] Твори патріарха Йосифа. Том III-IV, ст.123-179.

[24] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст.5.

[25] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.4.

[26] Там же, ст.4.

[27] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.18. О.Джанфанко Ноллі, відомій богослов, бібліст и є жітолог, Який давши рецензію в "l'OsservatoreRomano" (14.06.1987р.) На габілітаційну працю о.д-ра Йосифа Сліпого "Про принцип спірації в Пресвятій Тройці", віданої в Львові в 1926 году, а Згідно перевідала Українським католицький Універсітетом імені святого Климента папи в 1965 году в Риме в 1-му томі "Творів Кардинала Йосифа".

[28] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст.7.

[29] Там же, ст.6.

[30] І.Хома. Спомини патріарха Йосифа про своє село заздрість. (Рукопис). ст .7.

[31] Там же, ст.7.

[32] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.5.

[33] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис), ст.6.

[34] Твори патріарха Йосифа, тому XII, ст.174.

[35] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.7.

[36] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис), ст.7.

[37] Твори патріарха Йосипа, тому XII, ст.174.

[38] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.11.

[39] Там же, ст.14.

[40] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис), ст.15.

[41] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.18.

[42] Там же, ст. 20.

[43] богослов'я, т.56, Рим 1992 року, ст.210.

[44] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис). ст.20.

[45] Там же, ст.23.

[46] Там же, ст.23.

[47] І.Музічка. Початки українських богословів в двадцяти столітті и Блаженніший Патріарх Йосип, Рим 1978, ст.8.

[48] ​​Твори Йосипа Сліпого, тому III-IV, Рим 1970, ст.127.

[49] І.Музічка. Початки українських богословів в двадцяти столітті и Блаженніший Патріарх Йосип, Рим 1978, ст.3.

[50] П.Сениці. Світильник істини, тому I, ст.33.

[51] Там же, ст.20.

[52] Пам'яті патріарха. Під редакцією І.Музічкі, Львів 1994 ст.54.

[53] Там же, ст.54.

[54] О.Грінів. Йосип Сліпий історик, філософ, педагог, ст.7.

[55] І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис), ст.7.

[56] П.Сениці. Світильник істини, тому I, ст.34.

[57] Там же, ст.34.

[58] богослов'я. Рим 1979, ст.207.

[59] П.Сениці. Світильник істини, том 3, ст.131.

[60] Там же, ст.133.

[61] богослов'я, Рим 1979, ст.6.

[62] Світильник істини, том 3, ст.132.

[63] Пам'яті патріарха. Під редакцією Івана Музички, ст.58.

[64] Світильник істини, тому I, ст.51-52.

[65] Пам'яті патріарха.Львів 1994. ст.60.

[66] Світильник істини, тому III, ст.132.

[67] Світильник істини, тому III, ст.65.

[68] Світильник істини. Під редакцією П.Сеніці. Ч.3. Торонто-Чікаго 1983, ст.513.

[69] Злочини комуністичної Москви в Україні в літі 1941 року. Нью-Йорк, "Пролог" 1960 ст.71.

[70] Там же, ст.58-62.

[71] Там же, ст.60.

[72] Там же, ст.42. Дубіцькій Олексій, священик УАПЦ у Шумська, а пізніше настоятель парафії у с.Рохманові на Волині; Навчався у Волинській духовній Семінарії и на теологічному факультеті Варшавської Університету; БУВ в'язнем польського концтабору у березі Картузькій, розстріляній більшовікамі у одна тисяча дев'ятсот сорок один году. Щодо владики Симона, то в згаданому Джерелі НЕ удалось найти такой людини, яка б в Перші дні радянсько-німецької Війни булу в Кременці и попала до рук НКВД, хоча в тому ж самому віданні, на странице тисячу сорок сім є коротка довідка: "Ніч з 22 на 23 червня 1941 року - агенти НКВД заарештувала в Богоявленський монастирі у Кременці архієпіскопа Олексія (Громадського, ПЦ в Польщі, потім митрополит автокефальної Церкви - К.О.) и відвезлі его до в'язниці у Тернополі. Коли почався відступ Радянська вйськ, его з тисячами других в'язнів погнали на Схід. упавши, зне Сильний при дорозі, ВІН врятувався, бо конвоїрі покинули его поміраті ".

[73] Мартірологія Українських церков. Під редакцією О.Зінкевіча. Том 1, ст.381.

[74] "Світло", травень 1996 року, ст.184-185.

[75] О.Грінів. Йосип Сліпий як історик, філософ, педагог. Львів 1994 ст.9.

[76] Світильник істини. Під редакцією П.Сеніці. Торонто-Чікаго 1983. Т.3, ст.339.

[77] О.Грінів. Йосип Сліпий як історик, філософ, педагог, ст.11.

[78] Світильник істини. Під редакцією П.Сеніці. Торонто-Чікаго 1983. Т.3, ст.342.

[79] Іван Хома. Йосип Сліпий, ст.26.

[80] Іван Хома. Шляхами каторги Блаженнішого Йосипа Сліпого, ст.2.

[81] Іван Хома. Шляхами каторги Блаженнішого Йосипа Сліпого,, ст.3.

[82] Іван Хома. Йосип Сліпий, ст.28.

[83] О.Мішаніч. Митрополит Йосип Сліпий перед судом КГБ, ст.10.

[84] Світильник істини. Під редакцією П.Сеніці. Торонто-Чікаго 1983. Т.3, ст.342.

[85] П.Сениці, Світильник істини, т.3, стор.338

[86] Там же, стор. 339

[87] В. Бурко, Свідчення віри Української Католицької Церкви новітніх часів, Світло червень 1996р, стор.237

[88] Ю. Аввакумов у життя без Книзі "Антірімській синдром: політика московської Патріархії Стосовно Католицької Церкви у 1946 - 1991 рр" пише, что найменші обрядові Відмінності від прийнятя Москвою богослужбової и канонічної практики спріймаліся як єресь, як відхід від істіного християнства. "У життя без Крайній форме ця тенденція знаходится Завершення у широко розповсюдженій в ХVІ - ХVІІ ст. вірі в ті, что істіне православ'я збереглося только на Русі, а решта християнського світу (в тому числі інші православні патріархаті) відступілі від істини ". ( "Добрий пастир" 1996р, стор.82)

[89] Львівський церковний собор. Документи і матеріали. Львів, 1984, стор 47.

[90] Діяня собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946р. у Львові, Львів 1946р. стор.15

[91] Там же, стор.19

[92] Там же, стор.19

[93] Там же, стор.26

[94] Міжнародна конференція до 50 ліття Львівського псевдособору, Джерело життя, № 2, 1996р. стор.15

[95] Діяня собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946р. у Львові, Львів 1946р. стор.19

[96] П. Арсенич. Львівський собор 1946р. мовою документів, Добрий Пастир, 1996р, стор.74

[97] Діяня собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946р. у Львові, Львів 1946р. стор.27; "... а Львівська єпархія, без всякого сумніву, би була мала своим ієрархом голову Ініціатівної групи ... о. д-ра Костельника, Якби ВІН НЕ БУВ жонатій "(Там же)

[98] П.Сениці, Світильник істини, т.3, стор.368

[99] Львівський церковний собор. Документи і матеріали. Львів, 1984, стор. 53.

[100] Тут и до кінця глави: Львівський собор, Львів, 1984р.

[101] І. Скленар, 50-річчя Львівського собору, Світло, травень 1996 року, стор.188

[102] Львівський собор, Документи і матеріали. Львів 1983, стор.53

[103] Діяня собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946р. у Львові, Львів 1946р. стор.173

[104] І. Скленар, 50-річчя Львівського собору, Світло, травень 1996 року, стор.188

[105] І.Хома, Другий период каторги патріарха Йосифа, богослов'я 1992р. стор.100

[106] І.Хома, Йосиф Сліпий, стор.31

[107] І.Хома, Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого, стор.6

[108] О. Мишанич, Митрополит Йосиф Сліпий перед "судом" КГБ, стор.18

[109] І.Хома, Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого, стор.13

[110] І.Хома, Другий период каторги патріарха Йосифа, богослов'я 1992р. стор.69

[111] І.Хома, Другий период каторги патріарха Йосифа, богослов'я 1992р. стор.78

[112] І.Хома, Йосиф Сліпий, стор.40

[113] М.Рудніцька, невидимі стигмати, стор.117

[114] Мартірологія українських церков. Під редакцією О.Зінкевіча. Т.2, ст.103.

[115] "Патріархат", серпень 1977, ст.16.

[116] "Патріархат", серпень 1977, ст.16.

[117] М.Рудніцька. Невидимі стигмати, ст.152.

[118] "Патріархат", серпень 1977, ст.16.

[119] Я.Пелікан. Ісповіднік віри между сходяться и заходить, ст.213.

[120] Там же, ст.213.

[121] Й.Сліпій. Твори. Т.12, ст.69.

[122] Я.Пелікан. Ісповіднік віри между сходяться и заходить, ст.214.

[123] Й.Сліпій. Твори. Т.14, ст.257.

[124] М.Бендік. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та ее бачення Патріархом Йосипа Сліпого, ст.16.

[125] Й.Сліпій. Твори. Т.14, ст.274.

[126] М.Рудніцька. Невидимі стигмати, ст.256.

[127] Там же, ст.260.

[128] Документи II Ватіканського Собору, ст.177.

[129] Завіщання Блаженнішого патріарха Йосипа, ст.8.

[130] Твори патріарха Йосипа, Т.13, ст.116.

[131] М.Рудніцька. Невидимі стигмати, ст.208.

[132] Там же, ст.210.

[133] Ця постанова базувалася на двох попередніх документах, видання Ватиканом: на буллі папи Климента VIII з тисячі п'ятсот дев'яносто шість року, яка гарантувала Київським митрополитам Верховну владу в Церкві, между іншім право творити и ліквідовуваті єпархії, прізначаті й усуваті єпіскопів, засновуваті Постійний синод и очолюваті его, переглядаті и відаваті літургічні книги; другий документ - булла Пія VII з 1807 року, дана з приводу Відновлення Галицької мітрополії, за Якою Галицьким митрополитам, як спадкоємцям Київських, належати за законом ті самі повноваження, что їх МАВ київський митрополит в годиннику укладання унії з Римом.

[134] Й.Сліпій. Твори. Т.9, ст.313.

[135] Я.Пелікан. Ісповіднік віри между сходяться и заходить, ст.219.

[136] О.Вітошінська. Подорожі Блаженнішого Кир Йосипа, VII 1968 - 1970 рр., Ст.7.

[137] Й.Сліпій. Твори. Т.1. Рим 1968 ст.9.

[138] Я.Пелікан. Ісповіднік віри между сходяться и заходить, ст.156.

[139] О.Іван Хома. Йосип Сліпий. Отець та ісповіднік Української Католицької Церкви, ст.28.

[140] Я.Пелікан. Ісповіднік віри между сходяться и заходить, ст.168.

[141] Документи II Ватіканського Собору, ст.300.

[142] П.Сениці. Світильник істини. Т.3, ст.265.

[143] Й.Сліпій. Твори. Т.1. Рим 1968 ст.9, 11-12.

[144] П.Сениці. Світильник істини. Т.1, ст.191.

[145] П.Сениці. Світильник істини Т. 1, ст.181.

[146] Там же, Т.3, ст.193.

[147] Пам'яті патріарха. Під редакцією Івана Музички, ст.62.

[148] Ольга Вітошінська. Подорожі Блаженнішого Кир Йосипа. VII 1968 - 1970 рр, ст.76.

[149] О.Сидор. Блаженніший Йосип і мистецтво, ст.25.

[150] П.Сениці. Світильник істини. Т.2, ст.265.

[151] П.Сениці. Світильник істини. Т.1, ст.427.

[152] Пам'яті патріарха. Під редакцією Івана Музички, ст.55.

[153] П.Сениці. Світильник істини. Т.2, ст.78.

[154] Патріарх Йосип Сліпий. Під редакцією В.Гаюка, ст.124.

[155] Патріархат. Жовтень 1 984 р.