Літопис - історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, России та Беларуси, в якому оповідь велася за рокамі. Назва походити від Структури літопису, де статті починаєм зі слів "в літо". Літопісі - Важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов'ян, Зародження у них державної влади, про Політичні, економічні та культурні взаєміні между собою та з іншімі народами, тощо. Велике значення літопісі ма ють для Вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літопісів книжна, около до церковнослов'янської.

Особливе значення среди літопісів 2-ї половини XVII - качана XVIII століття ма ють історичні твори, прісвячені Козацька війнам. Звідсі їх умовна назва - "Козацькі", "козацько-старшінські" літопісі, хоч від літопісів у традіційному розумінні смороду значний відрізняються.

До наших днів дійшлі три найвізначніші Козацькі літопісі - Самовидця (про події 1648 - 1702 років, вірогідній автор - Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710 про події від Виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 - 1700 років).

В усіх ціх літопісах НЕ лишь докладно розповідається про визвольну войну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична и культурна характеристика країни, факти з історії России, Польщі, Угорщини, Швеции, Молдови, Турции та других держав.

Джерелами козацьких літопісів були Давні українські літопісі, Власні спостереження, спогади сучасніків, документальні матеріали (урядові офіційні и ПРИВАТНІ листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземніх історіків, народні легенди, перекази ТОЩО.

У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор Склаві "Короткий опис Малоросії" (рос. мовою) про події від Київської Русі до Скасування гетьманства в 1734 году.

У 1765 году Петро Сімоновській скомпонував "Короткий опис про Козацька народЂ" з Описом подій від найдавнішіх часів до 1751 року.

Автором "Літописця або опис короткий знатнЂйшіх дЂйств і випадків" про події в Україні з 1506 по 1737 рік БУВ, імовірно, Яків Лизогуб.

У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський Склаві "Зібрання історичне" з Описом подій в Україні у XIV - XVI столітті.

Літопісно-історичні праці про Україну писали такоже зарубіжні авторизованого - Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульській, О. Рігельман та інші.

Самовидець Вперше БУВ Надруковано О. Бодянськім тисячі вісімсот сорок шість року в Москві. До надрукування літопис Самовидця БУВ відомій в рукописах Багата історікам Першої третина XIX ст. - Д.М. Бантиш-Каменських, М.А. Маркевичу, М.О. Максимовичу та ін.

Раптом цею літопис, за повнішім и Ближче до орігіналу списком, бачила у 1878р. Київська Тимчасова комісія для розбор давніх АКТІВ.

Літопис Самовидця, як джерело для Вивчення історії України и Пам`ятка історіографії та літератури, є одним з найцікавішіх, де вісвітлюється історія бурхлівої доби XVII ст.

Літопис прітягнув Рамус багатьох історіків. Дослідження цієї Пам`ятка Почалося з того часу, коли відомій історик Орест Іванович Левицький (1849-1922рр.), При іншому віданні літопису Самовидця 1878 р., Додати до него свою розвідку.

Орест Левицький, порівнявші много Списків цього літопису, прийшов до висновка, что початковий оригінальний его текст піддався великим змінам и ДОПОВНЕННЯ з різніх джерел пізнішімі переписувача XVIII ст. В ціх пізнішіх списках помічені такоже свавільні СКОРОЧЕННЯ. У найчістішому виде оказался найдавнішій и найорігінальнішій, что Найкраще зберігся з шести відоміх Списків. ВІН належали на качана XVIII ст. одному з представителей козацької старшини - Іскріцькому. После короткого вступу в ньом вісвітлюються події від 1648 до 1702 р. Цей список зберігся в оригіналі, а не в пізнішій перепісці и є найповнішім.

Слід кож відзначіті, что у XIX ст. літопис Самовидця широко вікорістовувалі почти всі українські Історики, что досліджувалі Надзвичайно багата на події Історію України Другої половини XVII ст. Це зумовлене значний мірою тім, что в першій половіні XIX ст. Ще не були опубліковані достовірніші за літопісі історичні документи. До того ж літопісі давали суцільній виклад подій про Україну.

После того, як 1846 року літопис Самовидця БУВ опублікованій, про нього з`явілісь ОКРЕМІ дослідження, а історичні праці містілі посилання на агентство це джерело.

Літопис Самовидця дійшов до нас без імені автора и місця его написання. Чи ЦІ дані загублені пізнішімі переписувача, чи автор волів Приховати своє прізвище, це питання розв`язаті Важко. Довгий час в історичній літературі точилася Полеміка про ті, хто ж БУВ автором літопису Самовидця? Ця Суперечка булу НЕ безпредметною. Від розв`язання питання про авторство літопису залежався ряд других вопросам з історії XVII ст., Зачепленіх у літопису, зокрема про соціальні погляди Літописця, про ідейну цілеспрямованість твору, про оцінку ряду Фактів, вісвітленіх Самовидцем як особою свого часу, тощо.

Перший видавець літопису О.М. Бодянській вісунув гіпотезу, что складача літопису походивши з Корсуня. Думку про походження автора літопису Самовидця з Правобережжя підтрімував такоже М.О. Максимович. ВІН називається его Задніпровськім, тобто жителем правого берега Дніпра, козаком-літописцем, сучасником Хмельницького. Той "літописець про початок війн Хмельницького, - писав Максимович, - вікріває в Собі Творця - козака письмового, Бувалий и розумного, но не книжної, что писав по живому усному переказу, Який ходив среди козацтва, про події того часу" [1]. Такої самой думки дотрімувався В.С. Іконніков. О. Левицький, аналізуючі мову літопису, вислови такоже мнение, что літописець походивши з західної части України, з Правобережжя, но переселівся на Чернігівщіну, де й написавши свой твір.

Відомій для свого часу дослідник генеалогії українських старшинському родів Вадим Модзалевській, торкаючи жіттєпісу генерального підскарбія 60-х років XVII ст. Романа Мушлі-Романовського, порівняв деякі моменти его життя й ДІЯЛЬНОСТІ з подіямі, опис Самовидцем. Модзалевській вісунув гіпотезу про ті, что автором літопису МІГ буті ніхто Інший, як Роман Ракушка [2]. До такого ж висновка Прийшли В. Романовський [3], а такоже Микола Петровський [4].

Думку про авторство М.Н. Петровський розвінув далі у своєму великому дослідженні "Нариси з історії України". Ця праця цікава тім, что в ній гіпотеза Петровського виявило найпереконлівішою среди думок усіх історіків, Які Займаюсь ЦІМ харчування. Проф. Петровський стояв твердо на тому, что автором літопису Самовидця БУВ Ракушка-Романовський.

Поряд з Суперечка про авторство и місце написання літопису постав такоже питання про годину Складення цієї важлівої Пам`ятка історії візвольної Війни. З часу Відкриття літопісніх Списків в історіографії твердо ВСТАНОВИВ подивись на цею літопис, як на твір XVII ст., А на его складача, як на Свідка І, в багатьох випадка. Учасника опис ним подій.

Складання літопису почав у 70-х роках XVII ст. Всі попередні події від качана візвольної Війни зображені на підставі ряду джерел и особливо народних переказів. Разом з тим у літопису є много таких свідчень, Які автор, як Сучасник, МІГ Записати з власним СПОСТЕРЕЖЕНЬ. Від 1617 р. літопис Самовидця змінює свой характер. ВІН хоч и продовжується, як и Ранее за рокамі, но превращается в своєрідній щоденник. Трапляються записи, Які справляються враження нотаток, зроблений відразу ж после того, як відбуліся події. Автор больше не забігає наперед в своих оповіданнях, як це робів Ранее. Цілісні оповідання часто переріваються вставками, здобути, очевидно, літописцем пізніше. Отже, слід вважаті, что початок складання літопису Самовидця відносіться до 70-х років XVII ст. и закінчується 1703 р.

Незважаючі на ті, что автор залішається и зараз до певної Міри Загадкова анонімом, сам Зміст літопису может охарактерізуваті его соціальне лица й ідеологію. Літописець є віразніком інтересів заможного козацтва російської орієнтації, разом з тім его подивись пронізані Українським козацько-старшинському патріотізмом.

Коло СОЦІАЛЬНИХ інтересів автора літопису Самовидця визначене з самого качана літопису, в тому місці, де ВІН говорити про причини візвольної Війни, в розділі "Про початок Війни Хмельницького". Причини Війни ВІН бачив в гонінні на православ'я, в обтяженні козаків в повинностями з боку Польщі, в тому, что козаків "прімушувалі панщину робити". Найбільше автор вісловлює своє невдоволення тим, что над реєстровімі козаками від польської шляхти, полковніків та коронного гетьмана були "насильства Великі", что "на вольності реєстровіх козаків посягали, а козацьких старшин до всяких робіт прімушувалі". Частка посполитих Літописця мало хвилює. В окремий випадки ВІН даже ідеалізує становище селян, говорити про достаток їх господарства; все ж ВІН змушеній підкресліті, что посполіті в Україні НЕ звіклі терпіті такого Важко гніту и це Було такоже важливою причиною Війни.

Епопею візвольної Війни автор літопису Самовидця прагнув подати у всій велічі ціх славних подій. Проти головного рушійною силою в борьбе против Польщі ВІН считает козацтво. До БОРОТЬБИ посполитих и ремісніків міст за свои права автор літопису ставиться негативно. Так, например, ВІН з захоплень опісує перемоги Хмельницького під жовто Водами и Корсунем, позитивно оцінює факт Утворення козацького Гетьманська правительства, а такоже полкового и сотенного устрою, но негативно ставиться до рішучіх віступів народу, коли визвольна війна Вихід за Межі національніх и релігійніх Прагнення, коли вона вторгалася в сферу внутрішніх взаємовідносін українського Суспільства. Літописця особливо лякають Криваві події в тих випадка, коли ВІН спрямовує свою Рамус самє в цею БІК, в БІК показу подій, у якіх "Рідко хто в тій крови на тій годину рук своих НЕ вимочити и грабунку тих багатств НЕ чинів. І на тій годину туга велика людям всякого знатного стану булу и надругательства від людей посполитих, а найбільше від гультяйства, тобто від броварніків, вінніків, могільніків, будніків, наймитів, пастухів, если Якийсь Значний чоловік и не Хотів пріставаті до того козацького війська, все ж мусів це делать , щоб позбавітіся ганьби и нестерпного чи ха ... і ті мусіли у військо пріставаті до того козацтва "[5].

В усіх випадка, де идет мова про заворушення посполитих и міськіх нізів, літописець інакше НЕ назіває ЦІ Рухи, як Виступи черні и грабункі гультяйства. ВІН віправдовує тверду політику Хмельницького относительно Приборкання ціх рухів. Так, например, ВІН віправдовує страту Богданом Хмельницьким Миргородська полковника Гладкого, Який разом з незадоволення козаками и Посполитої Виступивши у +1651 р. проти Білоцерківської догоди. Недоброзічліво літописець ставитися такоже до невдоволень Запорізької сіроми.

У свою черга автор стриманим в оцінці політики Деяк гетьманів и генеральної старшини. ВІН негативно охарактерізував таких осіб, як гетьман Іван Самойлович, Дем`ян Многогрішній, Петро Дорошенко, авантюрістів Правобережжя - Опару и Ханенка.

На Відміну Від других козацьких літопісів автор літопису Самовидця унікнув панегіріка Богдану Хмельницькому. За ідеологією Виявлення в літопису, Ми можемо Віднести его автора до того заможного реєстрового козацтва, что Займаюсь проміжне становище между генеральною старшиною и козацтвом, хоч, можливо, Такі особини Займаюсь Певний час поважні посади в Гетьманська урядуванні. Характерною рісою автора літопису є та, что в опісові подій ВІН віявляє собі не як козак-воїн, а скоріше спостерігач, як Знавець Опис ним подій з канцелярськіх запісів. Тому деякі досліднікі и вважать автором літопису Самовидця когось з освіченіх Гетьманська канцелярістів.

У подивиться на події зовнішнього характеру, Які відбіті в літопису Самовидця, автор відобразів настрої більшості українського народу. ВІН рішучій противник шляхетської Польщі, Криму й Турции та їх прібічніків у середовіщі козацької старшини. Особливо вороже літописець ставитися до шляхетської політики Виговського и орієнтації на Туреччина Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка. Щодо російської автор літопису Самовидця займає Прихильний позицию. Приєднання України до России ВІН Розглядає як позитивний акт: "що по усій Україні увесь народ з охотою тоє учинив ... і чимала радість межи народом стала" [6].

У ряді других Місць літопису, например, в освітлені подій Російсько-польської Війни 1654-1667 рр.ми знаходімо оповідання, что характеризують доброзичлива Ставлення Літописця до Російсько-українських отношений. Тут же ВІН Ганьба політику старшини в особі Виговського, Гуляніцького, Тетері.

Під +1664 р. в літопису Самовидця вміщені пошірені оповідання про похід польських войск на чолі з королем Яном Казимиром на Лівобережну Україну. У опісові ціх подій літописець лишається Прихильники России, з сімпатією опісує победу российских и козацьких войск над військамі короля Яна Казимира. Так само радо зустрічає ВІН звістку про розстріл у тому ж 1664 р. Виговського.

Поступово змінюється Ставлення автора літопису до російського правительства Олексія Михайловича з кінця 60-х років, особливо после Заколоту Брюховецького в 1668 р., Внаслідок которого були вбіті царські воєводи и зніщені російські гарнізоні на Лівобережжі. Можливо, что літописець особисто прийнять якусь долю у ціх подіях в складі козацьких старшин Лівобережжя. Вперше своє негативних Ставлення до ЗАХОДІВ російського Царське правительства літописець вислови у зв`язку з оповіданням про Прибуття в Україну Царське перепісувачів в 1666 р., "Которіє перепісовалі усіх людей на Україні мешкаючи и по містах и ​​по селах: і синов хто маєт, и хто чим оре. І так вклали данину на людей тяглих від плуга ... так само поставили по містах цілувальники з міщан, которіє вібералі від вшеляких торгів, так великих и малих. так само подачку наклали на всякого Чоловіка, так ремесніка, як тож и найубогішого. І тіє реєстра в книги пописали, которіє книги одні на Москву повезені, а другіє воєводам поданих, жеби тоє накладення подачу на людей Вибирай и тім платили людям ратним, зостаючім на Україні "[7].

Як відомо з "московсько статей" тисяча шістсот шістьдесят п'ять р., Гетьман Брюховецький и значний частина старшин здобули від Царське правительства ряд феодальних правових прівілеїв и земельних Надання. Сам гетьман Вперше в історії козацького підданства России здобувши титул боярина. Боячися народного гніву, Брюховецький погодівся на Збільшення Царське воєвод и гарнізонів в Україні, Які б обороняли прівілеї старшини и всупереч інтересам народу проводили політику царизму. Складання переписних книг 1666 р. и збирання податків у Царське казну Було одним з дере ЗАХОДІВ царизму, спрямованостей проти посполитих и козацтва в Україні. З Усього видно, что автор літопису це має належати до старшин, обдарованих різнімі прівілеямі. ВІН лішався в таборі того козацтва, Захоплення которого тією чи іншою мірою ущемляє. Звідсі его нарікання на перепісувачів и цілувальніків, его стриманим Виправдання козацького повстання в Переяславська полку в 1666 р., Во время которого БУВ убитий полковник Данило Хоменко и перебиті царський гарнізон. Чи не засуджує ВІН кож и вбивство запорожцями Царське посланника Ладіженського, про Пожалуйста розповідається в літопису під 1667 р. У тих випадка, коли політика Царське правительства імпонує ідейнім настроям автора як представника українського козацтва, ВІН віправдовує и даже віхваляє ее. Це помітно, например, в короткому оповіданні про смерть царя Федора Олексійовіча, вміщеному в літопису під 1682 р. Автор пише, что цею цар "велику любов до нашого народу малий, бо и набожества на Москві нашим насівом по церквах и по монастирях отправоваті наказав, и одяг московську чудово, но по нашому носити дозволив" [8].

Отже, в концепціях автора літопису Самовидця помітні НЕ антіросійські чи антіцарські подивись, а только автономістічні козацько-українські настрої, властіві Багата освіченім особам України кінця XVII и качана XVIII століття, что домагатися від Царське правительства Дотримання "Московська статей" тисяча шістсот п'ятьдесят чотири р.

Серед козацьких літопісів літопис Самовидця представляет собою одну з найціннішіх пам`яток української історичної літератури XVII ст.

Своїм змістом ВІН відобразів Важливі питання історії України цього ПЕРІОДУ як джерело и Пам`ятка історіографії. У значному чіслі оповідань зустрічаються образні характеристики подій та історічніх осіб свого часу. Автор літопису БУВ добро обізнаній з усною народною творчістю, знав звичаї и традиції українського народу. У текст своих літопісніх повістей ВІН ВНІС багато різного роду народних оповідань, переказів, поговірок и пріповідок. У силу всех ціх якости літопис Самовидця более, чем будь яка з Біль ранніх літопісніх пам`яток, набув виразности національного характеру.

Літопис Самовидця є одним з зразків української літературної мови XVII ст. Незважаючі на архаїзмі, різного роду Місцеві діалектізмі, полонізмі та інші мовні та стилістичні Особливості, Які пояснюються умови годині, твір Самовидця Яскрава свідчіть, что в українській літературній мові XVII ст. булу міцна основа живої народної мови.

Як видатний Пам`ятка історії української літератури та української літературної мови літопісі Самовидця високо оцінювалі українські філологі О. Огоновський, М. Петров, П. Жітецькій, М. Возняк, О. Білецький.

Заслужений оцінку Українським літопісам, зокрема й Самовідацевому, давши Іван Франко. Розглядаючі український літературний процес як Безперервна и органічний, навчань чітко визначили роль и місце літопісів у розвитку новой української літератури, історіографії та Суспільно-Політичної думки в Україні XIX ст.

Як Пам`ятка української літератури, давньоукраїнської мови и джерел історічніх подій літопис Самовидця вікорістовувалі и захоплювалися ним українські письменники І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, Леся Українка, З. Тулуб, О. Довженко та ін.

З Літописом Самовидця БУВ Знайомий вже на качану своєї Творчої ДІЯЛЬНОСТІ Тарас Григорович Шевченко. За его власним свідченням, ВІН "літопісі на пам`ять" знав, і "оживала его душа", коли перечітував їх. После виходом в світ літопису Самовидця Шевченко разом з іншімі літопісамі Тримай его на життя без полиці.

Як достовірне и важліве історичне джерело літопис Самовидця вікорістовувалі українські Історики М. Костомаров, О. Лазаревського, О. Левицький, Д. Яворницький, Д. Багалій, І. Кріп`якевіч та ін., А такоже російські, Білоруські, польські, молдавські досліднікі.

Все це свідчіть про великий Вплив літопису Самовидця на далі розвиток української історіографії та важліве значення его як Пам`ятка української літератури й мови.

Іншим за годиною написання вважається 'Літопис Григорія Грабянки ", козацького старшини, Який у 1730 р ставши Гадяцького полковніком.За ним закріпілася назва" козацького літопису ". Альо така назва - Досить умовна, бо цею твір є складаний, багатоплановою композіцією, в Якій поєднуються характеристики історічніх діячів, описи подій - битв, повстань, змов ТОЩО, ОКРЕМІ документи, Тлумачення тих чи других періодів життя України - и яка Надто далека від традіційної літопісної форми. Літопис БУВ написаний церковнослов'янською мовою, завершень 1710 р Припускають , Что автор переслідував ЦІМ мету сделать твір доступним для Всього слов'янського світу, щоб завоюваті его приверженность до української автономістічної Ідеї в межах Російської держави.

Зміст літопису передает его Поширення заголовок "Події превелікої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана хмельницького, гетьмана запорозького з поляками, за найяснішіх королів польських Владислава, потім І Казіміра, яка в 1648 году Почаїв віправлятіся за літ десять по смерти Хмельницького незакінченої. Із різніх літопісців з діаріуша на тій війні списання В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано І стверджено самобутніх старожілів свідченнямі Року 1710 ".

Загаль літопис обіймає час від стародавності до 1709 р, Падіння І Мазепи І Вибори на гетьманство І Скоропадського Альо головна І найбільша частина твору присвячено війні під проводом Б Хмельницького, текст про Цю войну займає 123 Сторінки (з усіх 157) Напрікінці подається лишь реєстр подій без подробіць На качана идет роз'яснення, что козацький народ походити від скіфів-хозарів Далі коротко передано Історію Русі, й завоювання поляками, превращение з царства в князівство, а последнего - у воєводство Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного го, а з ПЕРІОДУ после Б Хмельницького - про Івана Брюховецького, І Самойловича Гетьман Б Хмельницький збережений як національний герой.

Ставлення автора до І Виговського непріхільне, таке воно І до Золотаренка, Брюховецького, до Пушкаря, Сомка, Самойловича, Палія - ​​позитивне Гадяцьке угода осуджується ворожок є постава автора до турків І татар Орієнтацію на союз с Россией схвалює, но не без застережень В одному місці московський режим устами Б Хмельницького названо "Ігом московського самодержавства" П Дорошенка автор осуджує як безбожника, винного у сплюндруванні України, І Мазепа для Літописця - зло хитрий. Загальне політичне спрямування твору - захист автономії України, віважене обгрунтування й спеціфічніх особливо, прав, традіцій та Інтересів

Серед своих головних джерел автор назіває спогади сучасніків подій, а такоже твори вітчізняніх та іноземних історіографів. Найбільше Грабянка користувався Літописом Самовидця; "Синопсисом", Який БУВ Вперше виданий 1 674 р., Довгий час служив свого роду підручніком історії і витримала около 30 видань; латиномовних працею "Польські Анна" офіційного історіографа польських королів Веспасіана Каховська, 3 томи якої Вийшла у Кракові 1683, 1688 та тисяча шістсот дев'яносто вісім рр .; а особливо співаємо поляка Самійла Твардовський "Громадянська війна", видання в Калішу тисяча шістсот вісімдесят один р. Кроме того, Грабянка посілається на твори Мартина Кромера, Мартіна та Йоахіма Бєльськіх, Мацея Стрийковського, Олександра Гваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Альо літопис НЕ є пробачимо механічнім Зведення відомостей, взятих з різніх джерел. Це самостійній твір, в якому відчутне виразности авторське начало. [9]

Течение Довгого годині Вчені намагались розглядаті літопис Грабянки як історичне джерело. Альо Згідно, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, удалось Встановити, что твір містіть много Фактично помилок. І лишь зараз наука доходити до висновка, что літопис Грабянки слід розглядаті в Першу Черга як Літературну пам'ятку, а не як історічну.

Течение Усього XVIII ст. літопис Григорія Грабянки БУВ чи не найпопулярнішім среди рукопісної "козацької" літератури, что містіла історіографічні твори з більш чи Менш вираженість Прагнення до художнього осмислення подій, віршовіх комплексів, збірок офіційніх документів, пактів, статей, договорів ТОЩО. І хоч оригінал Рукописи не зберігся, про Популярність твору свідчіть рекордна Кількість Списків - на сьогодні, разом з нововідкрітімі та реконструйованімі, досліднікі нараховують їх понад 50.

У передмові до літопису Григорій Грабянка візначає мету свого твору та з'ясовує ті причини, что спонукалі его взятися за перо. Оскількі в книгах різніх іноземних історіків много говориться про козаків, ВІН хоче, щоб їхні діяння, а особливо перемоги під проводом знаменитого вождя Богдана Хмельницького, які не Прийшли в забуття, и тому ВІН задумавши Написати Цю Історію, спіраючісь на Різні вірогідні джерела. Хто б знав про подвиги видатних героїв минув, Якби їх не описати Святе лист та Історики? Автор каже, что Керує ним не корісліве Прагнення до слави, но загальна Користь, яка и спонукує его НЕ залішаті в попелі Загибла Славетні діяння рідного народу, а явити їх Світові.

Грабянка розповідає про Історію козацтва від найдавнішіх часів до 1709 року. За змістом літопис можна поділіті на три части. У першій розповідається про події від початків козацтва до народновізвольної Війни, у второй, найбільш розлогій, - про саму войну, а в третій літописець розповідає про ті, что відбувалося на Україні после смерти Богдана Хмельницького. Для викладу Грабянка обирає форму "сказаній" - більшіх або менших розділів, з якіх и складається твір, шкірні з якіх має свою внутрішню драматургію. Автор розпочінає Перша частина зі з'ясування етімології слова "козак", віводячі его від назви скіфського племені козар, Які є предками козаків. Родовід же козарів Грабянка виводу аж з біблійніх часів, вважаючі цею народ нащадками первого сина Яфетового Гомера. Грабянка твердить, что козари розселіліся по всій Европе, а лишь Згідно були завойовані іншімі народами. За цією версією, європейською прабатьківщіною слов'ян ставала Україна, а головний їх предками були оголошені козаки. Далі идет Шість "сказаній" про найголовніші події в історії України до Хмельницького. Вбачаючі небажаним руських князів жити у мірі и Злагоді головного причиною Втрата незалежності Київською Руссю, Грабянка оповідає, як на Україні панували татари, літовці, як вона "попала під Лядська ярмо", розповідає про "Різні битви и зброю Козацьку, и про їхній харч" , про гетьманів Шаха и Підкову, з'ясовує, чому повстали козаки на поляків, подає Сказання "про рід Хмельницького и про війну на Цоцорі", "про Козацьку войну з ляхами під Переяславом, и про гетьмана Тараса, чому повстали на поляків". После ціх "сказаній" розпочінається одного, основними частина літопису. Відкрівається вона Сказання "чому Хмельницький повстали на поляків". Далі автор Досить детально розповідає про битви козацьких войск, керованих Богданом Хмельницьким, під жовто Водами, Корсунем, Пилявцями, про походи на Збараж, Броди, Львів і Замостя, про збарозьку и зборівську перемоги одна тисяча шістсот сорок дев'ять р., Про похід на Волощину (Молдавію), про Берестецька и Білоцерківську битви и т.д. Альо Грабянка НЕ ​​обмежується описами битв, - перед читачем у второй части розгортається повнокровна картина життя всієї України, розповідається про діпломатічні кроки Хмельницького, про стосунки з іншімі країнамі - Россией, Туреччина, Кримське ханством. Ця частина найбільш напружено й патетична. У третій части Грабянка зберігає форму доповідних сказань, опісуючі лишь Перші роки после смерти Богдана Хмельницького. ОКРЕМІ Великі Сказання прісвячені гетьманування Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Івана Брюховецького. З 1664 року події вікладаються у форме порічніх запісів, стисло, без Яскрава опісів и деталей, нагадуючі Традиційне літопісання.

Центральна постать літопису Грабянки - Богдан Хмельницький.Це головний герой твору, в якому автор поєднує РІСД реальної історичної особи та ідеального вождя. У зображенні Грабянки ВІН залішається недосяжною вершиною, прикладом для Наступний поколінь. За Переконаний автора, Хмельницький має две основні заслуги - визволення України від "дуже тяжкого ярма Лядська з помощью козацької мужності" та возз'єднання України з Россией. Богдан Хмельницький Виступає в Літописі як "преславного вождь запорозький", "чоловік хитрий у військовій делу и дуже розумний", "від природи розумний и в науке мови латінської вправно". В уста Хмельницького Грабянка вкладає велику Кількість промов и партій у діалогах. Обидвоє Звернення гетьмана до реєстровіх козаків Із Заклик переходіті на БІК повсталіх та інші его Промови побудовані за всіма правилами тогочасної риторики и демонструють вміння автора користуватись засоби ораторської прози. Натомість у сцені зустрічі Хмельницького з кримського ханом во время повернення з походу на Львів тисячі шістсот п'ятьдесят п'ять р. Грабянка віявляє блискучії володіння технікою драматізованого діалогу. Для создания у читача патетичного настрою автор вітрімує посмертно характеристику Богдана в руслі традіційніх доброчесності воїна-богатиря, віявляючі своє знайомство з "Повістю временних літ" і Несторова збережений князя Святослава в ній.

Інші образи твору подано не так повно, проти Досить віпукло. Оскількі Григорій Грабянка - прихильники автономії України в союзі з Москвою, то ВІН вібірає цею крітерій - Ставлення до Росії - як основний, и віходячі з него, наділяє різніх осіб тимі чи іншімі якости.

Як уже Вказував, літопис Григорія Грабянки слід розглядаті в Першу Черга як літературний твір, а не як історичний. Автор подає НЕ документальні факти, а літературно опрацьовану Історію, прагнем сделать ее доступною для широкого загалу. У Першу Черга ВІН розраховує на Значний емоційний Вплив на читача. Головного завдання Грабянки в условиях поступової Втрата Україною автономії Було нагадаті про Колишня Козацьку славу. В процесі Виконання цього завдання літописець відтворів осіб и предмети не такими, Якими смороду були насправді, но такими, Якими смороду повінні чи могли б буті, даючі Їм, таким чином, певне нове Існування и Ніби створюючі їх повторно. І.Я. Франко Вказував, что "Власне в козацьких літопісах Самовидця, Грабянки, Величка и їх наступніків и компіляторів, таких як Боболінській, Лукомський, Рігельман и т.п., Було б інтересно прослідіті зріст тої легенди про Хмельниччину, что в значній мірі заслонила перед нами Правдива дійсність. З літературного подивимось се Було явіще дуже цінне, здібне будить запал у широких масах народу; аж у XIX віці ми побачим его значення для національного відродження и формирование наших політічніх ідеалів. Отся. грандіозна конструкція Хмельниччини, конструкція бі льше літературна, аніж історична, була. головного заслугою козацьких літопісів "[10]. У Літописі Граб'янки вместо правдівої твориться піднесена, гіпергероїзована історія, что поступово становится одним з чінніків у розвитку национальной самосвідомості українського народу.

Літопис козацького канцеляриста Самійла Васильовича Величка - Найбільший за ОБСЯГИ історичний твір свого часу, надрукованій у Києві 1848-1864 рр. Унікальність цього наймонументальнішого твору історико-мемуарної прози ХXІІ-ХVІII ст. Полягає в тому, что Це не только літопис, а й історичний, публіцістічній и художній твір.

Саме М. Грушевський Уперше заперечів традіційну, сформованому ще в 30-х роках мнение про Літопис Величка як твір козацько-старшинському, осміслів причини, через Які твір довгий час залишавсь маловідомім: "Незрівнянно більш художня повість Величка такоже, очевидно, не могла такою мірою задовольніті читача зі старшинському кола и залиша без Поширення в течение Усього століття чи не тому, что автор МАВ на меті прославити, на шкоду городового козацтву, Запорізьку Січ як охоронця справжніх козацьких переказів, а можливо, й через інші обставинні, напр іклад, великий ОБСЯГИ твору, можливо, его дефектність "[11].

Літопис Самійла Величка дійшов до нас не Повністю: є в ньом дефекти на качана, в середіні (1649-1652 рр.) I в кінці. Прогалину (Відсутність кінця Першої, Другої, третьої, четвертої та п'ятої частин первого тому) відавці Заповнена матеріалом Із іншого твору Величка - "Космографії", якові ВІН продіктував, вже осліпнувші на схілі літ. Двох аркушів бракує в іншому томі, а третій тому, як вважають досліднікі, остался незавершеним. Свій Літопис Величко довів до 1700 р., Но в Переліку подій автор згадує й пізніші роки (например, 1723 р.), У третіх томі згадуються події 1700-1720 рр. Літописець такоже обещает розповісті и про події, что супроводжували відлучення его від служби в Генеральній канцелярії. Більшість вчених считает, что сталося це напрікінці 1708 р., Коли БУВ Страчених Кочубей. Альо історик М. Марченко Вважаю Цю причину непереконлівою: на его мнение, Самійло Величко попал у немілість через Мазепу, за гетьманування которого БУВ писарем. Однако до ДІЯЛЬНОСТІ Мазепи Величко НЕ МАВ безпосередно відношення, бо тоді з літописцем розправілісь б значний жорстокіше [12]. Був надрукованій Велічків твір за списком Погодіна, придбання у відомого збірача рукопісів Лаптєва. Во время друку БУВ відшуканій ще один, пізнішій список - у Бібліотеці М.О. Судієнка, Придбаний останнім від нащадків Г.Полетікі, Саме в цьом списку досліднікамі й були відшукані певні місця, якіх НЕ вістачало в основному списку. Перша спроба Відновлення загубленої части твору Величка здійснена П.Г. Клепацькім у праці "Літопис Самійла Величка".

Сам Величко поділів свой твір на три томи, КОЖЕН Із якіх має окремий заголовок. До первого и іншого томів знаходімо цікаві передмови, де Самійло Величко, на мнение Д. Чижевського, розвіває "деякі основи свого історічного світогляду та своєї історичної Методології" [13]. З'ясування спеціфікі последнего має ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ Вагу и Позначення труднощамі, Які стояти перед досліднікамі твору. Більшість Із них солідарна в тому, что своєрідність Літопису Величка зумовлена ​​предусім тім, что автор БУВ літописцем-ученим. "З Величка БУВ дуже вчений письменник супроти, хоча б, Самовидця: Він тямів мову латинську, польську, німецьку. Альо літопис его має Надто компілятівній характер, як це ми були бачили, перелічуючі акти, грамоти й листи, что їх Величко позаносили до свого літопису. Їх така сила, что чітачеві годиною Важко стежіті за авторовим оповіданням ", - зазнача Д. Багалій [14]. Ще Ранее В.Іконніков дійшов висновка, что Величко, з одного боку, літописець-компілятор, а з іншого - автор ученого твору, вченої праці [15]. Повістяр-мемуарист Самійло Величко БУВ Вихованця Києво-Могилянської академії. Отож, пишучи свой твір, ВІН намагався дотримуватись основних засад, викладеня у академічніх, Зразковий для его часу "Поетіці" та "Ріторіці" Ф. Прокоповича.

Вісуваючі проблему, Ф. Прокопович стверджував, что Справжній історик мусіть унікат трьох небезпеки: незнання, Захоплення (або пристрасті) та легковажності. Величко намагався дотримуватись й других вимог: творити, чи не розраховуючі на ті, щоб Сучасники "тобі хвалили й поважаю, а охопівші думкою все століття; писати" для прійдешніх поколінь ", щоб про автора колись сказали:" це действительно булу вільна людина, и ее Розповідь Цілком заслуговувала довір'я "[16]. Твір Величка Вийшов друком більш як 100 років после смерти автора, Який хоч и не розраховував на ті, что твір таки дійде до читача (у тій годину Надрукувати его Було практично Неможливо, пошіріті в копіях - дуже Важко, Аджея ВІН Величезне), но Постійно до него звертався в Передмова и в самому Літописі, дбав про свого "чітальніка", мовби даруючі Йому у винагорода за терпляче засвоєння Надзвичайно складного документального матеріалу ще й цікаві вставні новели, поетичні оповідання, Яскраві характеристики, описи природи, котрі своєрідно розцвічують повістування. "красномовства - це головна рису Веліччіного літопису, его стилю, его Викладення, его мови. У Величка красномовства й риторики безмірно более, чем в других козацьких літопісців. Це характерно, бо з него, як ми знаємо, що не булу духовна особа "[17].

Наявність або домінанту художнього початку у творі простежують усі досліднікі, но НЕ всегда трактують це як предпочтение літопису. Так, В.Іконнніков вважаю красномовства Величка недоліком: "У зв'язку з ЦІМ виклад відомої події, Досить короткої у Самовидця и даже Грабянки, розвівається в Поширеними описание, якій не всегда узгоджується з істіною, что пояснюється тенденцією автора ее" Висловіть ", тобто викластись пішномовно або живописно. Така его Розповідь про смерть Чаплинського, на невірність якої Вказував ще Максимович "[18]. Отже, Самійло Величко лишь в загально рісах дотрімується ренесансно-класицистичних Принципів, у Першу Черга це стосується композіції, причинно-наслідкового зв'язку подій, чіткого усвідомлення явіщ першорядного значення и Менш важлівіх (як того й вімагають положення Теорії). У поетіці та стілістіці Літопису, у засоби творення образів, у манері інтерпретації подій знаходімо розмаїття прикмети бароко - "Вишуканий, надмірного й роздутого поетичного стилю", унікат которого в історичному творі настійно Вимагаю Ф. Прокопович. У бароковому стилі віднайшов літописець возможности для відповідного художнього відображення складного й суперечлівого історічного процесса, зітканого з антіномічніх подій, суперечлівіх Фактів. Величку вдається почти Постійно тримати читача в своєрідній напрузі - як почуттєвій, так и інтелектуальній, вражаючі его багатоплановістю зображуваного, епічнім розмахом подій, мозаїчністю, універсальністю. Мова, стиль Літопису С.Величка по-бароковому строкаті, неоднорідні. Такою мовою, на мнение дослідніків, у тій годину не розмовляю ніхто. Стиль твору, як підкреслів Д. Чижевський, "Досить сильно змінюється перелогових від предмету его трактування: можна говорите про Різні шари его стилю -" високий "стиль, что нагадує стиль української барокової проповіді, зустрічаємо в Промова, а патетично місцях Літопису; там, де Величко вісловлює Власні погляди, стиль далеко простішій; ще простішій, но й поетічнішій там, де Величко подає описи подій "[19].

Серед творів української історіографічної прози, Які прийнять естетичного модель бароко, найбільшою мірою пощастило останнім часом літопису Григорія Грабянки - дослідженню цієї пам'ятки присвячено дісертацію та цикл статей Ю. Луценка. На часі дослідження твору Величка як явіща українського літературного бароко, Пожалуйста, маючі на меті з'ясування системи цінностей цього унікального твору, предполагает (кроме зазначеним вищє) осмислення ряду проблем. Спробуємо окреслити найважлівіші з них:

джерела Літописі Самійла Величка;

Давньоруські Тенденції стилю твору;

барокова образність Літопису;

біблійні мотиви у Літописі Самійла Величка.

Джерельна материал твору Надзвичайно великий и різноплановій. Вражає передусім Величезна Кількість документального матеріалу: літописець наводити повні тексти Урядовий и приватних листів, акти, універсали, Топографічні описи, грамоти, реєстри. Альо значний Кількість документів, як відомо, є доміслом автора: Величко Робить Спроба крітікуваті свои джерела, но помилки немінучі. Джерелами для автора послужили и літературні твори різніх жанрів и авторів, щоденники історіографів, Особисті враження.

Твір Величка можна вважаті своєрідною збіркою літературних творів різніх авторів - польських и украинских. Так, у іншому томі знаходімо Досить розлогій уривок зі "Скарбниці" І. Галятовського - про Суперечка автора з єзуїтом Пекарська. Зі "Скарбниці" Величко запозічів и звістку про чудо в Єлецькому монастирі, коли Йшла війна українців Із турками, Які здобувана тоді Львів, Броди. Д. Багалій звернув Рамус на ті, что Величко не просто подавши Цю звістку, а Додав до неї власне суджень: Галичину та Волинь треба назіваті Малою Россией [20]. Через брак довідкового матеріалу про облогу Чигирина турками Самійло Величко навів у своєму творі Уривки з поеми, пісаної польською мовою. Широко Використана Величко епітафії (епітафію на могилі Брюховецького, епітафію Барановича на смерть митрополита Нелюбовича-Тукальський), сатири (напр., Сатірічні вірші проти Самойловича), панегірікі (панегірік С.Полоцького з его книги "Вечеря духовна" та ін). Використана літописець и прістосованій до українських подій переказ одного з розділів відомої поеми Торквато Тассо "Звільненій Єрусалим". На Основі четвертої пісні поеми Величко написавши своє оповідання про сатірів и чортів, в якому прочітуються обставинних Чигиринська походів 1677-1678 років. Довідавшись Самійло Величко и літературні твори российских авторів, что малі відношення до історії України (твори Каріона Істоміна), що не чужою булу для Літописця і практика римських історіків, на что звернули Рамус М.Возняк и Д. Чижевський, а Я. Дзира уточнивши, что Величко, "як Лівій, Таціт, Цезар, в уста історічніх осіб вкладає Високі зразки промов" [21]. Таким чином, и сегодня НЕ Втрата сили тверджень Д. Багалія: "Питання про джерела для Веліччіного літопису - це головне питання относительно цього Літопису" [22].

Про Давньоруські Тенденції стилю Літописі Самійла Величка чи не дерти писав М.Драгоманов, Який 1870 р. у Рецензії на книгу І.Пріжова "Малоросія (Південна Русь) в історії її літератури з XI по XVIII століття" підкреслів, что літопісі Київського ПЕРІОДУ є прямими родоначальниками "тих хронік-мемуарів, Які велися у Козацькі часи" [23]. Більш ґрунтовно Цю проблему вчений НЕ розробляв, побіжно торкає ее й інші досліднікі. Так, Д. Багалій, відзначаючі, что Величко Хотів дати правдиву Козацьку Історію у своєму творі, и коли сам помілявся, то це залежаний від помилок у тих джерелах, Котре ВІН користувався, писав: "Він удається до Ласкавого читача, нехай тієї помилки ЦІ повіправляє. Це нагадує нам автора давнього руського літопису, - тієї теж звертався Із таким Проханов до свого читача "[24]. Іншого плану суголосність у напрямі "літописець - читач" отмечает О. Мишанич: "Немов повторюючі староруськіх авторів, Величко наголошує на тому, Пожалуйста велосипеді значення має" чтеніє кніжноє "і, зокрема, знання рідної історії, что порівнюється з лікамі від усякої туги и скорботи "[25]. Міркування про стільові Особливості Літопису, Різні шари его стилю знаходімо лишь у Д. Чижевського, Який доводити, что ця Різноманітність стилю "нагадує старі українські літопісі. Так само, як старі українські літопісі є якімісь збіркамі, енціклопедіямі старої (великою мірою втраченої) літератури, так само є и в Величка: Він подає тут чісленні вірші І.Велічковського та невідоміх поетів, здебільшого історичні та Політичні, ВІН наводити панегірікі та Надгробні написи (епітафії) тощо "[26]. Окресленості направление дослідження, на нашу мнение, заслуговує на більш Певна увагу. Тверджень юного М.Зерова про ті, что "Козацькі літопісі" майже Нічого Спільного з традіційнімі літопісамі НЕ ма ють, сегодня видають Дещо поспішнімі. Водночас Було б помилки відно-сити твір Самійла Величка до літопису в традіційному розуміння цього Поняття, оскількі порівняно з Давньоруська літопісамі Зміст его значний ширший и глибшому, а форма набагато складніша и неоднозначніша. Перед нами - найзагадковішій твір української барокової історіографії, Який нельзя міряті Сучасний Наукова міркамі. Дослідження барокової поетики твору Величка предполагает осмислення его на різніх рівнях, один Із якіх - біблійна образність. Літопис Величка насіченій зіставленнямі, порівняннямі з біблійнімі образами, пріслів'ямі та приказки книжкового походження, Джерелом якіх є Біблія та інші церковні книги. У творі ми знаходімо переосмислені євангельської легенди про сліпців, Яким Ісус повернувши зір, легенди про Каїна и Авеля, Йосипа та его братів, суд Соломона, Содом и Гоморру, Вавілонську вежу та ін. Завдяк біблійній образності надзвічайної сили набуваються оповідання Величка про руїну Правобережної України, Які досліднікі единогласно відносять до найкращих сторінок твору. У стилі біблійніх пророків, як підкреслів Д. Дорошенко, оплакує літописець трагічній кінець боротьбу за Чигирин, зруйнування которого стало мовби символом загібелі Правобережної України: ". Паде, паде красная Козацька Україна Тогобочного, аки Древній оній Вавилон, град Великій" [27].

Як и в усіх козацьких літопісах, у творі Самійла Величка центральною постаттю є Богдан Хмельницький. Автор порівнює его НЕ лишь з Олександром Македонський, староруськім Одноцарем, славетним Скандербегом, а й з біблійнім Мойсеєм: "Посла їм яко Мойсея розум, чрез' которій бі возмогл' од тяжкого ярма Лядських волній Малоросійскій народ освободіті, й Вь вожделіенную паки пріоблекті свободу" [28 ].

В. Шевчук пояснивши Величкове Звернення до біблійної образності тім, что автор дбав "про Свідчення, Які б виявило в ньом Переконаний християнина" [29], йдет про етічні норми Середньовіччя. Більш переконливою нам видають суджень Д. Багалія: завдання автора не Релігійні, а "патріотичні й національні, ВІН стоит на ґрунті национальной самосвідомості українського, або, як ВІН каже, козацько-малоросійського народу; щоб нагадаті про них Своїм сучасникам, щоб смороду НЕ залиша забуті "[30].

Біблійні образи озвучують патріотичні, гуманістічні, національні мотиви твору, спріяють осмислення вітчізняної історії у контексті Світової. Біблійна образність (поряд Із джерелознавчий матеріалом, усною традіцією) дает багатий матеріал для з'ясування своєрідності барокової поетики Літописі Самійла Величка, більш досконале Вивчення якої на часі.

Та незважаючі на порівняно нижчих науковий рівень літопису Самійла Величка чем літопісів Самовидця та Грабянки, Йому суділася частка дуже читабельною твору.

література

1. Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - 270 с.

2. Дорошенко Д. Нарис історії України - К., 1991. - 565 с.

3. Драгоманов М. Вибране. - К., 1991. - 236 с.

4. Іконніков В.С. Досвід російської історіографії. - К., 1908. - 317 с.

5. Луценко. Ю.М. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. Із староукр. - К., 1992. - 432 с.

6. Мишанич О.В. Українська література Другої половини XVIII ст. и усна народна творчість. - К., 1980. - 570 с.

7. Марченко М.І. Українська Історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). - К., 1959. - 239 с.

8. Чижевський Д.І. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - 320 с.

9. Шевчук В.С. Самійло Величко та его Літопис // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - 268 с.

[1] М. Максимович. Собр. Соч., Т.1, - К., 1876. - С. 462

[2] В. Модзалевській. Записки історико-філологічного відділу Укр. Академії наук, кн.1, - С. 18-52;

[3] В. Романовський. Хто був «Самовидець»? - К., 1925. - С. 60-73

[4] М. Петровський. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису. Зап. Ніжінського інституту народної освіти, кн. VI. - 1926. - С. 1-80.

[5] Літопис Самовидця. - К., 1971. - С. 64-65.

[6] «Літопис Самовидця по нововідкритому списками». - С. 13.

[7] Літопис Самовидця по нововідкритому списками. - К., 2004. - С. 90-91.

[8] Літопис Самовидця по нововідкритому списками. - К., 2004. - С. 152.

[9] Ю.Луценко.Літопіс гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. Із староукр. - К., 1992. - С. 5.

[10] Франко І. Студії над Українськими історічнімі піснямі.-К., 1988. - С. 16.

[11] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - С. 134.

[12] Марченко М.І. Українська Історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). - К., 1959. С.74.

[13] Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - С.32.

[14] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - с.267.

[15] Іконніков В.С. Досвід російської історіографії. - К., 1908. Т.2. - с.158.

[16] Прокопович Ф. Філософські твори. - К., 1979. - с.339.

[17] Там само. - С. 342.

[18] Іконніков В.С. Досвід російської історіографії. - К., 1908. - С.174.

[19] Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - С. 130.

[20] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - С.10.

[21] Дзира Я.І. Самійло Величко та его літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1971. - С.203.

[22] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - С.57.

[23] Драгоманов М. Вибране. - К., 1991. - С.117.

[24] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - С.55.

[25] Мишанич О.В. Українська література Другої половини XVIII ст. и усна народна творчість. - К., 1980. - С.418.

[26] Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - с.303.

[27] Дорошенко Д. Нарис історії України - К., 1991. - С.58.

[28] Літопис Самійла Величка. - с.31.

[29] Шевчук В. Самійло Величко та его Літопис // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - С.15.

[30] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - С. 55.