Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Культура середньовічної Європи





Скачати 18.26 Kb.
Дата конвертації17.06.2018
Розмір18.26 Kb.
Типреферат
    Навігація по даній сторінці:
  • Тема

Тема:

Культура середньовічної Європи.

Давньоруська література: сім століть.

Російська література налічує майже тисячолітню історію. Це одна з Найстаріших літератур Європи. Її початковий, або древ-дальшої, період тривав більше семи століть, з 11 по 17 століття, і мав специфічні риси, властиві середньовіччя, що виражалися, перш за все, у світоглядній основі літератури та її рукопіс- ном характері.

Література на Русі з'явилася в другій половині 10 століття з роз ространеніем християнства та слов'янської писемності. Хрістіанст- по - письмова релігія. Виникнення і розвиток писемності обумовлено потребою у викладі та розповсюдженні христи- Андської віровчення. З одного боку, перекладна література дала поштовх розвитку оригінальної давньоруської літератури, з іншого - її виникнення було в значній мірі підготовлено висо ким рівнем розвитку усного народно - поетичного словесної творчості - казок, билин, пісень і т. Д. Але на відміну від фольклору , література формувалася іншим типом мислення, на інший естет чеський основі. Фольклор - результат творчості широких народних мас. Його місце обітниці була набагато ширше середовища обітниці літе- ратури. Література - продукт діяльності не всієї, а тільки обра- зовано частини суспільства.

Як область розумової діяльності, середньовічна література тісно була пов'язана з філософсько - світоглядними уявленнями письменників, висловлюючи їх прямо або відбиваючи опосре довай. Для давньоруської літератури цей зв'язок була тим більш сильна, що в середньовічний період художній метод отраже- ня буття, властивий літературі, не існував відокремлено від на- уково - пізнавального методу через синкретизму средневеко- вого особистісного і суспільної свідомості. В результаті розвиток літератури було тісно пов'язане з розвитком філософсько світоглядної думки Давньої Русі. При періодизації літера турного процесу необхідно не тільки виходити з зміни і взаємодії відносин історичних подій та епох, а й враховувати процес розвитку світогляду в Давній Русі, не забуваючи про найтіснішого свя- зи цих двох процесів. У зв'язку з цим необхідно розглянути філо -софскіе - світоглядні уявлення Давньої Русі 10 - 17 ст., Відображення поглядів в літературі і вплив їх на розвиток літератур- ного процесу середньовіччя.

Світи видимий і невидимий у свідомості книжково - освічених людей 10 - 13 ст., До яких належали і письменники, складають сот- ворённую Богом Всесвіт. У центрі неї знаходиться сам Творець. Від- туди дивиться він на створений світ і править їм. Його погляд на світ - з центру світобудови, з глибини ікони, відбили іконописці в зворотної перспективі ікон. Людина, що стоїть перед іконою і спілкується через неї з Богом, був останнім в ряду творінь. У момент молитви він складає з нею ціле, як би «замикає» ікону. Завдяки зворотної перспективі на людину звернений що йде з глибини ікони взг- ляд Творця.

«Що є людина, що ти знаєш про нього?» - цими словами з Псалтиря починає свої міркування про людину, про сенс життя в «Повчанні» дітям київський князь Володимир Мономах (1053-1125). Проблема людини в давньоруської літературі, на всьому її семісот- літньому протягом, залишається центральною. І весь шлях її можна позначити як шлях, що починається в 11 ст. з осягнення світобудови і визначення місця людини в ньому, до осягнення в 16 - 17 століттях самої людини, спроби покриття його внутрішнього світу і характе- ра .; від духовності до душевності.

У 11 столітті людина представлявся як малий світ, «мікрокосмос», - подоба великого світу, «макрокосмосу», Всесвіту. «Створили Бог людину, як би якийсь другий світ: малий - у великому», - говорить Іоанн Дамаскін.

Як і весь навколишній світ, людина - божественне творе- ня. І в значенні своєму вони майже рівнозначні. Спостерігаючи навколиш- щий світ, людина переконувався у величі Творця. А людина - подоба Творця, вершина його творіння, і тим він височить над сотворён- ним видимим світом.

Світ влаштований волею Бога, і його рух спочатку предопреде- лено. Звідси - провіденциалізм в історії: події житті не взаи- мосвязани між собою, кожне з них відбувається велінням сви ше. Такий погляд на історію відбився в найбільшому історичному творі Київської Русі - «Повісті временних літ» - першому оте- якісно літописному зводі, складеному около1113 року монома- хом Києво - Печерського монастиря Нестором.

В основу «Повісті» лягли російські літописні зводи 11 в. і ви- зантійскіе хроніки, тексти Священного писання і народні преда- ня і легенди, розповіді очевидців і особисті враження составіте- лей.

«Повість» включила в себе різноманітні літературні жанри: від коротких погодних записів, повістей, повчань, притч, переказів до легендарно - біблійних сказань і княжих житій.

Слід зазначити, що історична тематика займає в давньо російській літературі домінуюче місце. Уже в одному з перших до- йшли до нас историософском творі російського митрополита Іларіона «Слові про Закон і Благодать», написаному між 1037 і тисячу п'ятьдесят-один роками, зроблена вдала спроба усвідомити історичне місце Стародавньої Русі в контексті світової християнської історії. У «Повісті временних літ» ця тема отримала свій подальший розвиток.

Література Київської Русі в 1238 - 1240 рр. була багата найрізноманітнішими за темами і жанрами творами. Період 11 - 13 століть дуже плідний в жанрообразовательном плані. Давня Русь швидко засвоїла жанрову систему, привнесені перекладної, преж де всього, церковною літературою, і стала формувати свою влас ву. Звичайно ж, жанри церковної літератури займали в давньо російської писемності цього періоду провідне місце, проте помітно і значний розвиток жанрів мирської літератури.

У мирської літературі протягом багатьох століть домініро- вала історична тематика, а серед жанрів - історична повість, у багатьох своїх різновидах: військової повісті, історичному оповіді, повісті про князівські злочини та інших. Деякі з них входили до складу літописів, як дивовижна за майстерністю опи- сания «Повість про осліплення Василька Теребовльского», помещён- ная в «Повість временних літ» під 1099 роком. Деякі існували самостійно: «Слово о полку Ігоревім», «Повість про розорення Ря- зани Батиєм» - і пізніше включалися в збірники або склепіння.

«Слово о полку Ігоревім» - найбільша перлина древнерус- ської словесності. Навколишні його твори тільки відтіняють його гідність. «Слово» Данила Заточника вперше поставило проблему інтелектуального служіння князю, переваги розуму над фізичною силою.

До середини 13 століття вже склалася певна ієрархічна система жанрів в Стародавній Русі. У церковній літературі вищу ие рархіческую щабель займали Євангелія, потім слідували книги апостолів, Апокаліпсис, житія святих. У світській літературі доми лося жанр літописів, потім ішли князівські життєпису, істо рические повісті, слова, послання і так далі.

У другій половині 13 століття починався новий етап в історії древ неросійської літератури. Почався він перехідним періодом, що тривав майже століття. У його продовження в уже усталеною міровоззрен- чеський системі з'являються вистави, які вийшли за рамки цієї системи і, в кінцевому підсумку, її значно змінили. Символ, як засіб розкриття змісту, здобуття істини, поступився місцем ре- аліям. Накопичується практичний досвід дав поштовх познаватель- ному мисленню. Розвиток самостійного мислення призвело до з-трансформаційних змін в 14 - 16 століттях світоглядної системи. Загальний погляд на світобудову, загальну історію, змінився в цей період конкретним поглядом на російську історію, її окремі події і зупинився, нарешті, на людину.

Зміна світоглядних поглядів позначилася в творчості пісате- лей і ізографоф. Ці зміни особливо помітні в іконі.

Поступово, до кінця 16 століття, зворотну перспективу витісняє звична для нас лінійна перспектива. Ізограф глянув на світ очима звичайної людини. В результаті значних зраді ний в світогляді, в центрі уваги літератури виявився чоло століття. Виник інтерес до особистості, до вчинків, почуттів і думок че ловека, що відбилася в історичній літературі і виникненні в 15 столітті оригінальних побутових повістей. У творах з'явилася особистісна оцінка письменника подій. Поряд з офици- альної державної точкою зору, в літературі став проявлятися приватний погляд на історію і особистості.

Звичайно, 16 століття не можна порівнювати ще з 19 століттям, з розквітом глибоко психологічної російської прози, але все ж до кінця 16 століття намітився істотний поворот у поглядах на людину. Причина цих змін - у зрослий інтерес до знань. У 14 - 16 століттях перекладається різноманітна середньовічна наукова література, роз- вають ремесла, прикладні знання. З'явився значний інтерес до свого історичного минулого. З'являється усвідомлення неповторі- мости епох і подій, цінності людської особистості.

Інтерес до особистості привів до посилення і збагачення особистісно го початку в літературі. Стали виражатися різні думки з по- воду тих чи інших явищ російського життя, дедалі більше чітко стали проявлятися особливості індивідуального стилю письменника.

Не випадково в цей період з'являються перші професійні письменники, які поряд зі своєю основною діяльністю профес сійної займалися і літературою. Так, Кипріян був мітрополі- тому, Єпіфаній Премудрий - ченцем, обидва були авторами житій.

Розширення кругозору, прагнення поповнити географічні знання сприяли появі творів про подорожі.

Кінець 15 століття і століття 16 - це розквіт публіцистики в древнерус- ської літератури. Вперше з'являється вигадка в історичних вироб веденнях.

17 століття вніс свої значні корективи в середньовічні перед- уявлення Стародавньої Русі, і позначаються вони, перш за все, в секуля- різаціі світогляду: відділенні релігійного початку від мирського. З'являються нові види літератури - драматургія і силлабическое віршик.

Одна з найважливіших заслуг 17 століття в розвитку літератури - від- криті характеру. У персонажів кращих світських повістей 17 століття вже показано складне переплетення добрих і поганих рис, виникає уявлення про характер і його формуванні під впливом обставин і впливом інших персонажів, кількість яких у повісті значно розширюється. Повісті зайняли провідне місце в літературі 17 століття.

Література підійшла до нового періоду в своїй історії.

Середньовічна живопис.

Живопис - важливий засіб художнього відображення і ис тлумачення дійсності, впливу на думки і почуття зріте- лей, має істотний соціальним змістом і розмаїтості ними ідеологічними функціями.

Розвиток західноєвропейського живопису тісно пов'язане з научни- ми відкриттями і загальним розширенням кругозору. Великі географи- етичні відкриття, переворот в світогляді людей, пов'язаний з сис темою Коперника, збагатили свідомість людей. У Голландії, началь ний період розвитку натюрморту знайшов своє відображення в творчості Бальтазара ван дер Аста, картини якого демонструють радість нового осягнення краси природи. У композиціях чудових живописців Пітера Класа (1597 або 1598 - 1661) і Віллема Класа Хеди (бл. 1594 - бл. 1680), зображені в картинах предмети обсягів по диня, важливим фактором стає світло, що падає на предмети.

Відчуття речовинності предметів, їх життєвого єства, уміння витягати з поєднань предметів дієві, характеризу- ють творчість чудового майстра Франсуа Рейкхалса, оказавше- го значний вплив на двох найбільших майстрів голландського живопису Абрахама ван Бейерена і Віллема Калфа.Абрахам ван Бей- ерен був художником пристрасного кипучого темпераменту, які шукають, прагнуть передати в мистецтві свою напружену життя.

Найбільшим майстром натюрморту є фламандський живо писар Франс Снейдерс (1579-1657). У зрілий період свого творчест- ва він створює монументальні декоративні полотна, в яких зображує купи битої дичини, фруктів, овочів, квітів. Міць, ізо билие природи, яскрава, життєстверджуюча сила матерії прославля- ються Снейдерсом в його численних, величезних за розміром ком позиціях, призначених для прикраси палаців фламандських вельмож.

Зображення окремих предметів, що несуть в собі як сімволі- чеський, так і чисто декоративне значення, ми бачимо в багатьох порт- ретах кисті таких італійських художників, як Венето, Мороні, Лот- то, Бронзино.

Паростки іспанського натюрморту можна знайти у творчості Фран- Сіско Сурбарана (1598 -1664). Його картина «Дитинство Богоматері», де образ юної Марії трактував настільки жваво і лірично, дає нам яскраве уявлення про те, як іспанський художник не тільки віртуозно передає фактуру і форму речей, але і кожну з них наділяє біль-шим духовним змістом.

До числа найбільш яскравих представників німецького мистецтва 17 ст. належить Георг Флегель, художник, предмети в картинах которо- го мають властивість вступати в безпосередній контакт зі зри- телем.

Говорячи про живопис, не можна не згадати Леонардо да Вінчі (1452 -1519) - італійського живописця, скульптора, архітектора, учё- інженера. Поєднуючи розробку нових засобів художньої мови з теоретичними узагальненнями, він створив образ людини, відповідаю-щий гуманістичним ідеалам Високого Відродження. Гуманісті- ний ідеал жіночої краси втілений в портреті Мони Лізи (Джоконда).

Мікеланджело Буонарротті (1475 - 1564) - італійський скульп- тор, живописець, архітектор, поет. Він з найбільшою силою висловив глибоко людяні, повні героїчного пафосу ідеали Високого Відродження, а так само трагічні відчуття кризи гуманістічес- кого світорозуміння в період Пізнього Відродження. Монументаль- ність, пластичність і драматизм образів, схиляння перед челове- чеський красою з'явилися вже в ранніх творах.

До Великим живописцям середньовіччя так само відносяться Рафаель Санті та Рембрандт Харменс ван Рейн. Рафаель Санті (1483 -1520) - італійський живописець і архітектор - з класичною ясністю і піднесеною одухотвореністю втілив життєстверджуючі ідеалі али Відродження. Його ранні твори пройняті витонченістю і м'яким ліризмом. Земне буття людини, гармонію духовних і фізичних сил прославив в розписах кімнат Ватикану, досягнувши бездоганного відчуття міри, ритму, пропорцій, милозвучності колориту, єдності фігур і величних архітектурних фонів. У портретах створив ідеальний тип людини Відродження. Проектував собор святого Петра, будував капелу Кіджі церкви Санта - Марія дель По- поло в Римі.

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606 - 69) - голландський жівопі- сец, рисувальник, офортист. Його новаторське мистецтво відрізняється демократизмом і життєвістю образів. Поєднуючи глибину психоло- ня характеристики з винятковою майстерністю живопису, заснованої на ефектах світлотіні, писав портрети, в т. Ч. Групові та міфологічні сцени. До 1660-х років відносяться найбільш складність ні по психологічній структурі релігійні та історичні ком позиції. Широка, вільна живопис Рембрандта набуває просторову глибину, світлотінь виступає як засіб раскри- ку психологічних колізій.

Найважливіший внесок у розвиток середньовічної культури вніс анг лийский драматург і поет Вільям Шекспір ​​(1564 - 1616) - крупней- ший гуманіст епохи Пізнього Відродження. У творчості Шекспіра відбилися соціальні протиріччя, що передували Англійс- кой революції 17 століття. Ранні п'єси пройняті жізнеутверж- дає початком: «Приборкання норовливої», «Сон в літню ніч», «Ромео і Джульєтта» і т. Д. В історичних хроніках відображений криза феодальної системи. Шекспірівський канон включає 37 драм. Глибокий ліризм і поетична образність притаманні як поем і «Со нетам», так і драмам (написаним переважно білим стіх- хом), який вирізняється проникливим знанням характерів і пристрастей. Масштаб подій у Шекспіра робить особисті драми героїв явлені- ями державного і суспільного значення. Зображення харак- теров у всій їх багатогранності і рух - найважливіший внесок Шекспіра в розвиток людської культури.

Микола Коперник (1473 - 1543) - польський астроном, совершів- ший переворот в природознавстві, відмовившись від прийнятого в протя- гом багатьох століть вченні про центральне положення Землі, пояснивши видимі руху небесних світил обертанням планети навколо осі і зверненням її навколо Сонця.

Галілео Галілей (1564 - 1642) - італійський вчений, один з ос нователей точного природознавства - все своє життя боровся проти схоластики, вважаючи основою пізнання досвід. Заклав основи совре- тимчасової механіки, побудував перший телескоп. Активно захищав гелі оцентріческую систему світу Коперника, за що був підданий суду інквізиції.

Треба сказати, що в середні століття більшість вчених подверга- лось гонінням з боку інквізиції - судово - поліцейського уч- нов для боротьби з єресями. Вчений, який спростовував вчення церкви, вважався єретиком і зазвичай засуджувався до спалення. Прикладом тому може служити доля італійського філософа - пан-теїстами і поета Джордано Бруно (1548 - 1600), який висунув концеп- цію про нескінченність і беслісленном безлічі світів Всесвіту.

Роботи Ісаака Ньютона (1643 - 1727) - англійського математика, механіка, астронома і фізика - надовго визначили шляхи розвитку фізики і математики. Значна частина класичної механіки на- довго збереглася у вигляді, створеному Ньютоном. Закон всесвітнього тя готенія поступово усвідомлювався як єдиний принцип, що дозволяє будувати досконалу теорію руху небесних тіл. Створений ним матемачіческій аналіз відкрив нову епоху в математиці.

Важко уявити, якою була б сучасна життя без геніїв середньовіччя, людей, які не дивлячись на протести церкви, про- виголошували світло Високої культури. Про цих людей, відомих нам зі шкільної лави, можна написати дуже багато.

Використана література: А. Н. Ужанков «Хрестоматія з давньоруської літератури»

Анатолій Томілін «Розповіді про електрику»

«Радянський Енциклопедичний словник»

М. Шахнович «Таємниці Прометея»

«Енциклопедичний словник математика»

Журнал «Огонек» 1987 року.


  • Тема