Переяславська рада

2

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

"ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА"

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Історичні передумови, підготовка до П ереяславської Р ади и Укладення переяславської догоди
• Розділ 2. Історіографічні Концепції та Політичні інтерпретації переяславської ради
• Розділ 3. Причини укладання Переяславської догоди та ее міжнародно-правовий Зміст
• Розділ 4. Початок російської експансії
• Розділ 5. Імперська політика денаціоналізації Українського народу
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

У середіні XVII ст. Європа увійшла у нову Епоха суспільного й політічного розвитку, что характерізувалася Створення національніх держав та утвердження буржуазних отношений. Україна НЕ булу вінятком з загальноєвропейськіх процесів. У ній активно розгорталася визвольна боротьба, спрямована на розв'язання найголовнішіх завдання - створення незалежної Української держави й запровадження Нових соціально-економічних отношений на основе дрібної (Фактично фермерського типу) козацької власності за на землю.

Становлення Української держави відбувалося в Надзвичайно складних внутрішньо - и зовнішньополітічніх условиях. Тому непросто и водночас кардинально моментом у політіці Гетьмана України Богдана Хмельницького стала Переяславська рада 8 (18) січня 1654 року. Ця Подія принципова вплінула на всю далі Історію Українського народу и Європи в цілому.

Безпосереднімі наслідкамі Переяславської догоди для України стало утвердження Української Козацької держави як правової автономії и субєкта міжнародніх отношений, ее легітімація; состоялся розрив СТОСУНКІВ з польсько-литовсько річчю Посполитою. Створено передумови поглиблення процесів інстітуалізації державного устрою та системи влади в Україні. Незважаючі на свою суперечлівість, зазначені процеси розвивалась до першої третина XVIII ст. у конструктивному руслі. Пізніше посил процеси колонізації Української Козацької держави, відбулася ее повна ліквідація. Почався процес русіфікації українського Етнос, его денаціоналізації, трансформації Української православної церкви, Втрата ее автономності.

Переяславські події істотно вплінулі на розвиток геополітічніх процесів, розстановку сил на карті Європи. Істотно зміцніліся позіції московської держави. Вініклі передумови ее превращение на одну зі світовіх імперій, Посилення російської експансії на Захід та Південь. Почався занепад Речі Посполитої. Водночас відбулося істотне послаблення Політичної сили и ваги Оттоманської Порти та ее Васа - Кримського ханства, Посилення впліву Священної римської імперії. Започатковано політичний переустрій Балкан.

Ставлення до Переяславської догоди 1654 року всегда Було и залішається неоднозначним. Оцінка та зясування причин и НАСЛІДКІВ цієї історичної події Тлумач з позіцій Політичної доцільності Російської імперії. Особливе ідеологічніх вікрівлень зізналася оцінка Переяславської догоди за часів Радянського Союзу: уся історія Українського народу подавалася як "віковічне Прагнення воззєднатіся з російськім". Цей міф БУВ Створений ще ідеологічнім апаратом Російської імперії та Суттєво скорегованій Радянська суспільствознавством у 1954 году - до 300-річчя події. Спеціфічне розуміння Переяславської Ради як акту "воззєднання України с Россией" протягом 1950-1980-х років Було однією з підвалін Радянської імперської ідеології поряд з ідеологемамі "Київської Рос і - колиски трьох братніх народів "," нової історичної спільноті - радянського народу "ТОЩО. Суттєвімі залішаються возможности Політичної ЕКСПЛУАТАЦІЇ міфу про Переяславський Раду й ніні. Чи не Дивлячись на ті, что у наші дні Переяславський міф набув певної автономності у суспільній свідомості населення України, ВІН и тепер активно вікорістовується в поточному політічному жітті.

Усе це требует глибокого неупередженого наукового АНАЛІЗУ відповідніх подій з позіцій сьогодення, змушує розглядаті означену проблематику в контексті СУЧАСНИХ Суспільно-політічніх процесів як таку, что мала особливі Політичні, економічні та соціальні Наслідки для Українського народу, становлення та розвитку української державності.

Загаль для Українського народу конче важлівім є Досягнення суспільного компромісу в переосмісленні своєї історії, Подолання стереотіпів, что НЕ лишь за років тоталітаризму, а й Задовго до цього насаджуваліся у суспільній свідомості. Маємо ґрунтовніше розібратіся Самі у Собі, пізнаті самих себе, усвідоміті свою Цінність. Народ без історії є історічнім безбатченком. Такий народ не лишь втрачає основи национальной свідомості, а й бачення перспективи. Вчені національного інституту стратегічніх ДОСЛІДЖЕНЬ вбачають свою місію у ТІМ, щоб, вікорістовуючі усі наявні возможности, упереджуваті таку сітуацію. Аналітичні ОЦІНКИ історічніх уроків Переяславської догоди 1654 року для Українського народу, зроблені Інститутом, ма ють розглядатіся самє у такому контексті.

Розділ 1. Історичні передумови, підготовка до Переяславської Ради и Укладення переяславської догоди

Во время національно-візвольної Війни українського народу під керівніцтвом Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. уряд Гетьманщини підтрімував діпломатічні стосунки и укладав воєнно-політичні Союзі з багатьма державами - Кримська ханством, Туреччина, Московією, Молдавією та ін. Постійні зради Кримського ханства, ненадійність з боку других союзніків штовхалі гетьмана на Підтримання тісніх контактів з Московією, яка булу зацікавлена ​​у зростанні свого впліву в Україні.

Восени 1 653 р. Земському собор, Який відбувався у Москві, прийнять решение про включення України до складу Московії, а 23 жовтня (2 листопада) 1653 р. московський уряд оголосів войну Речі Посполітій.

Для ведення переговорного процесса между Обом державами в Україну з Москви 9 (19) жовтня 1653 р. вірушіло велосипеді посольство на чолі з боярином В. Бутурлінім. У его складі були такоже окольничий І. Олферєв, дяк Л. Лопухін, представник духовенства.

Подорож трівала Довгого - почти три місяці! І не тільки через бездоріжжя та безлад: довелося виготовляти новий царський прапор и текст Промови В. БУТУРЛІНА, з прізначеної гетьману булави зникло кілька коштовно камінців, тому їх довелось відновіті. Потім посольство ще тиждень чека пріїзду Б. Хмельницького, Який затрімався в Чігіріні на Похороні старшого сина, а потім НЕ МІГ переправітіся через Дніпро, бо крига на річці булу недостатньо міцною.

Місцем проведення генеральної ВІЙСЬКОВОЇ заради Було звертаючись м. Переяслав, куди посольство прібуло 31 грудня 1 653 р. (10 січня 1654 р) .Б. Хмельницький разом з генеральною старшиною прібув 6 (16) січня 1654 р.

У Переяславі 1 654 р. старшинському рада відбулася 8 (18) січня, а Згідно и генеральна військова рада. У ній взяли участь представник козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Чи не Було представителей від селян, міщан (кроме Переяслава) та духовенства.

Во время публічної церемонії гетьман и козацька старшина прісягліся на ТІМ, "щоб буті Їм Із землею и містами під царський великою рукою невідступно".

После зачітання царської грамоти гетьманом старшина та посли ПІШЛИ до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однако Б. Хмельницький зажадав, щоб посли дерло принесли присягу від імені царя, что мало б Забезпечити Україні Збереження ее прав, а такоже Було б ствердженням союзу между Обом державами. Боярин В. Бутурлін рішуче отказался Скласти присягу, у звязку з чим гетьман и старшини ПІШЛИ НА Нараду, яка трівала декілька годин, а посли залишились чекати у Соборі. В ході Наради полковники переяславський П. Тетеря та Миргородський Г. Лісніцькій приходили и просили В. БУТУРЛІНА Скласти присягу, но безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, что цар охоронятіме всі права України и заявляв, что "царське слово змінно не буває".

В. Бутурлін отказался прісягаті від імені царя, посилаючися на ті, что цар НЕ прісягає своим підданім. Ніякого письмовий договору в Переяславі устрій не Було.

После трівалої Наради и ВРАХОВУЮЧИ слова БУТУРЛІНА, Які гетьман и старшина Тлумачі як рівнозначні прісязі царя, українська сторона склалось присягу. Всього у день Переяславської Ради присягу склалось 284 особини. Від імені царя гетьману Було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку.

После відїзду БУТУРЛІНА козацька старшина з гетьманом узяліся за Вироблення умов договору. Було вірішено віддаті Україну під проекторат московської держави зі збереженням основних прав и вільностей Війська Запорозького; Було написано проект договору у форме петіції до царя з 23 пунктів, которого привезли в Москву напрікінці березня 1654 р. переяславський полковник П. Тетеря и військовий суддя Самійло Зарудний.

После Переяславської Ради представник московського посольства побувалі у 117 містах и ​​містечках України для прийняття присяги від населення на Вірність цареві. За їхнімі данімі присягу склалось 122 542 особи чоловічої статі. Безумовно, ця цифра булу завіщена Царське ярижки. Відмовілісь підтримати Переяславська догоду й прісягаті московському царю ряд представителей козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляніцькій, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропівнянській, Полтавський (Царське представителей там побили киями), Уманський Козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а такоже українське духовенство на чолі з митрополитом С. Косівім. Чи не присягала Запорізька Січ.

Розділ 2. Історіографічні Концепції та Політичні інтерпретації переяславської ради

В історичній науке кожної нації та держави, на розвитку якіх відбілася Визвольна війна и Переяславські події, сформуваліся Власні Версії трактування ціх подій. Польська класична й модерна Історіографія Розглядає їх як "фатальне непорозуміння", "прикрити Випадкове помилки", якій не только прізвела до Втрата корону земель Речі Посполитої, а й НЕ Пішла на Користь Україні.

Російські історичні школи зазвічай трактують події Переяславської ради в позитивному ключі як "збирання" історичних земель Русі та Залучення "малоросійських земель" до загально процесів російського імперського поступу.

Українська народніцька та національно-державницьких історична традиція Розглядає Переяславська догоду як "початок кінця" державних інституцій Політичної суверенізації України, что своєю черга загальмувало формирование української нації. Особливо наголошується на міжнародно-правовому аспекті проблеми, зокрема на проблемі підробкі та фальсифікації московських Копій Договору.

Радянська Історіографія Надала Переяслава соціально-політічного підтексту та значення символічної, знакової події, з якої Почалося "обєднання трьох братніх народів" з Єдиною вірою та етнокультурним корінням.

У контексті зазначеним підходів в історіографії сформуваліся Такі концептуальні ОЦІНКИ сутності й НАСЛІДКІВ Укладення Переяславської догоди:

Тлумачення Переяславської догоди як воззєднання є "воззєднання" двох союзних держав або "воззєднання" двох братніх народів. Таке обґрунтування Було необхіднім російськім політікам для Виправдання процесса інкорпорації українських земель, їх Приєднання до складу России.

Переяславська угода - акт Приєднання.Согласно з ЦІМ Тлумачення Переяславська угода розглядається Подія, что прізвела до згубну НАСЛІДКІВ - повної інкорпорації України до Російської держави.

Переяславська угода - договір васалітету. За цією думкою, Б. Хмельницький намагався Встановити властіві для світогляду и Політичної культури тієї доби отношения васально-сюзереніальної залежності для Отримання воєнно-Політичної допомоги з боку России для розв'язання політічніх и міжнародніх проблем;

Переяславська угода представляет собою релігійну догоду для ПІДТРИМКИ православ'я. Тобто Договір Тлумачі як встановлення союзних отношений между рівноправнімі партнерами-державами у форме міждержавної (персональної) унії, в Якій Росія перебрала на себе роль гаранта и покровителя православ'я. Прихильники цієї Версії наполягають на конфесійній тотожності населення України та московської держави й водночас на експансіоністськіх Прагнення католиків, посилений підтрімкою польської корони.

Переяславська угода представляет собою Тимчасовий воєнній альянс. Согласно з ЦІМ (подібним до пункту 3) Подивившись Переяславська угода булу лишь Тимчасовим, по суті рівноправнім альянсом, покликання розвязати спільнімі зусилля Актуальні Суспільно-політичні проблеми. Проти его реально наслідком стало Порушення Россией існуючіх міждержавніх домовленностей и поступова політична, економічна та духовно-культурна інкорпорація українських земель.

Позиція національного інституту стратегічніх ДОСЛІДЖЕНЬ Полягає у ТІМ, что найбільше наукових підстав має остання (з поправкою на ті, что відповідній альянс Фактично НЕ БУВ рівноправнім) оцінка сутності Переяславської догоди, ее визначення як ситуативного воєнно-політічного та релігійного союзу между Московський та русски козацька держава .

Розділ 3. Причини укладання Переяславської догоди та ее міжнародно-правовий Зміст

У XV - XVI ст. в Подніпровї, на козацьких "слобідськіх" землях остаточно вікрісталізувалася військово-старшинському система организации Суспільно-політічного життя, яка мала всі основні ознака державного управління. Вона містіла у Собі елементи архаїчного, первинного демократизму, булу розрахована на впорядкування внутрішнього життя відносно невеликих та соціально однорідніх мілітарізованіх спільнот. Поряд з ЦІМ у тодішній Україні існувала ієрархія польської шляхти й магнатів, яка мала Певний ОБСЯГИ легітімної власти. Загаль політична система українського Суспільства в период Візвольної Війни та Руїни только начали формуватіся. Підставою успішного Завершення цього процесса мала стати зовнішня стабільність, якої бракувалась Постійно воюючій Україні. У перспектіві політичний устрій козаччини оказался Досить жіттєздатнім: Він ставши основою державної организации Гетьманщини даже під протекторатом России.

Течение Другої половини XVI - Першої половини XVII ст. розвиток Українського народу відбувався в условиях політічного домінування польської шляхти, культурно-релігійного тиску та діскрімінації, насаджування непрітаманного Україні укладу торгівельно-господарського життя, "розмивання" і полонізації национальной еліти. У Цій ситуации, яка ускладнювалася постійною загроза з Півдня, козацтво поступово ставало однією з основних форм соціально-Політичної самоорганізації Суспільства, а Згідно превратилась в его авангард у поступі до політічного суверенітету и создание власної державно-адміністратівної и Політичної системи.

Внутрішня соціально-економічна ситуация та становище України в мире Вимагаю организации дієвого Функціонування всех ланок (знизу догори) віконавчої власти, а відтак - Зміцнення гетьманської влади. Важліву роль у цьом відігралі "Статті про устрій Війська Запорозького" Б. Хмельницького, Якими визначавши основи розбудови Української незалежної держави, передбачало недоторканість державного устрою у політико-адміністративній, судовій сферах, сфере СОЦІАЛЬНИХ отношений ТОЩО. Спіраючісь на це, Б. Хмельницький Вимагаю від полкових и сотень ОРГАНІВ віконавчої власти беззаперечного Виконання своих Розпорядження и наказів. Гетьман скликав заради, взявши активну участь в обговоренні й ухваленні РІШЕНЬ, что прийомів ними, контролював судочинство, організовував фінанси, очолював військо та визначавши зовнішньополітічній курс правительства. У своих державотворчих задум Б. Хмельницький спірався, з одного боку, на українські традиції, елементи громадянського суспільства та республікансько-демократичні засади Запорізької Січі, а з іншого - на ПЕРЕДОВІ ЄВРОПЕЙСЬКІ здобуткі. Фактично йшлось про создания в Україні презідентської (гетьманської) РЕСПУБЛІКИ. Гетьман залишавсь віборною особою, хоча деякі з них (зокрема сам Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та Кирило Розумовський) виразности тяжілі до монархічної моделі влади. Віборність панували й на других рівнях та гілках державної влади. Самого гетьмана грабувала Генеральна рада, вона ж могла и позбавіті его повноважень. Загаль Б. Хмельницький усі свои здібності, силу й авторитет вікорістовував для Зміцнення державності України, утвердження ее незалежності.

Прогресивний характер мала діяльність Б. Хмельницького у сфері економічного життя України. Запроваджувалася політика Вільної торгівлі, что стімулювало український експорт и в цілому торгівлю между державами, купцям и реміснікам надавали різноманітні пільги. Це мало Позитивні економічні Наслідки. За оцінкамі відомого українського вченого М.Є. Слабченко, "хліб, Який тодішня Польща експортувала в Західну Європу, БУВ Українським". У Козацькій державі Було Створено принципова нову Податковий систему з різноманітнімі ставками податків, Завдяк чому у воюючій стране утрімувався бездефіцітній бюджет. За гетьманства Б. Хмельницького Було запроваджен найнижчі імпортні тарифи в усій Европе того часу. Державне керівництво Опис чітко усвідомлювало вігідне геополітічне становище України и вміло вікорістовувало его, поповнюючі бюджет транзитним (перевізнім) податки. Таким чином, національ но-Державні Ідеї наповнюваліся соціально-економічнім змістом, что в основном відповідав інтересам більшості населення України. Важліво враховуваті й Прагнення Козацької держави до обєднання Правобережної та Лівобережної України, забезпечення ее соборності.

В цілому, соціально-економічний устрій Української Козацької держави БУВ розвіненішім, чем в московській державі, де існувало кріпацтво, та в Речі Посполітій. За роки Візвольної Війни Було ліквідовано Жахлива кріпосну залежність селян, їхню примусове підневільну працю. У 1648 р. в Україні Було проголошено економічний устрій, что базувався на засадах "вільної праці та зайняти". На історічну арену Вийшла дрібний власник-козак, міщанин та звільнений від панської залежності холоп, праця якіх базувалася на матеріальніх стимулах. розвивалась ремісніцтво, Почаїв складатіся козацька буржуазія. Що стосується державної служби, то вона спіралі на землю, яка давалася тому чи ІНШОМУ уряднікові за виконання чіновніцькіх функцій. загаль, за наявний оцінкамі, Хмельниччині не лишь переконує в возможности відтворення на тій годину в Україні буржуазно-демократичної держави Європейського бланках, а й вказує на шлях, Яким могла бі розвіватіся Українська Козацька держава. Підпорядкування України московській державі унеможлівіло самє такий перебіг подій на майбутніх теренах Нашої держави. У Далі Російська імперія трансформувала українську Суспільно-політічну реальність в елемент велікоруської шовіністічної системи.

У середіні XVII ст. Україна, знекровлена ​​и віснажена трівалою Боротьба з Польщею, Оточі з усіх боків Економічно та військово потужнішімі ворогами, змушена булу шукати союзніків. Влітку 1 653 p. Польща утворіла антіукраїнську коаліцію з Валахією, Молдавією и Трансільванією. Союз України з татарами вичерпана собі. З вплівовіх сусідів лішілася лишь Московська держава. Б. Хмельницький зрозумів, что Україна опинилась у пастці: Якби їй даже удалось дати Відсіч Польщі, сітуацією Негайно скорісталася б Порта чи ті ж самє Московське царство *. Україна би була ними загарбана. У Цій ситуации Було вірішено спробуваті домовитий з Москвою про Спільні Дії проти Польщі, а відтак й других вороже налаштованих сусідів. З цією метою й Було укладі догоду 1 654 року, умови якої містіліся в "Березневих статтей" та трьох "Жалуваніх грамотах" того ж року.

Укладаючі союз с Россией, Б. Хмельницький самперед розраховував обєднанімі зусилля нейтралізуваті Польщу и в такий способ (через Досягнення принципова нового "Расписание сил" в РЕГІОНІ) отріматі можлівість Подальшого військово-політічного та дипломатичного маневру и на Цій Основі зміцніті міжнародно-правовий статус Війська Запорізького . Московська держава зі свого боку булу зацікавлена ​​в пошіренні впліву на Захід, у віході до Чорного моря, створенні плацдарму для Боротьба з Портою та річчю Посполитою. Безпосереднімі ж мотивами Укладення договору 1654 року для неї стали різке обострения отношений з Польщею та побоювання зближені Війська Запорізького з Портою. Враховувалася и перспектива Зміцнення позіцій московської православної церкви, якові відкрівав їй альянс з Україною.

При оцінці Переяславської догоди слід враховуваті і таке. На тлі актівної діпломатічної ДІЯЛЬНОСТІ тогочасного українського проводу домовленість з Москвою тисяча шістсот п'ятьдесят чотири року булу важлівім, но НЕ Єдиним тактовно дипломатично заходом в нізці НЕ Менш масштабних договорів з іншімі державами. Ось деякі з них:

в лютому 1648 року Б. Хмельницький Уклав договір з кримського ханом про Спільні воєнні Дії;

в лютому 1 649 року Було укладі аналогічній договір з турецьким султаном;

8 серпня 1649 року Було підпісано мирних догоду между Б. Хмельницьким и королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;

в лістопаді 1650 року - договір про нейтралітет между Б. Хмельницьким и семіградськім князем;

18 вересня одна тисяча шістсот п'ятьдесят одна p. - Білоцерківський договір между Б. Хмельницьким и Польщею;

у серпні 1652 року уклад Молдавська-український воєнний союз;

8 жовтня 1 654 року - такий самий союз з князем Семигорода Юрієм II Ракоці;

У жовтні тисяча шістсот п'ятьдесят сім року - І. Виговський Уклав воєнній альянс зі Швецією;

6 вересня следующего року ним же підпісано Гадяцького догоду з річчю Посполитою, за Якою, зокрема, передбачало широка автономія так званого Князівства Руського у складі Польщі.

Однако всім ЦІМ вгодити не судилося стати визначальності міжнародно-правовими Чинник для подальшої долі України. Лише московській державі удалось скористати альянсом 1654 року як правовою підставою для Посилення свого політічного впліву на Військо Запорізьке, а Згідно - для нарощування своєї ВІЙСЬКОВОЇ, адміністратівної та фінансово-економічної влади в Україні.

На момент альянсу 1654 року Україна і Московська держава обєктівно були двома якісно різнімі, хоча й много в чому схожими країнамі. Слід зважаті, что основні РІСД майбутнього російського імперіалізму Було закладами в период монгольської зверхності. У 1237-1480 роках руські землі політико-структурально входили до складу монгольської імперії Чінгізідів. Відомим фактом є й ті, что Московське князівство спрійняло монгольського зверхність як природний факт. Хан Золотої Орди став для неї верховним правителем, а московські князі Зроби его легально наміснікамі. У Суспільно-Політичній сфере успадкованімі від монгольського Етнос рісамі стали: тоталітарність влади, принципова невізнання індівідуальної особистості, знищення пріватної власності за ТОЩО. Продовження ціх ознака стало кріпацтво та общинний устрій, Які впродовж кількох століть виявило соціально-економічнім фундаментом московської державності. ЦІ принципова значущі ОЦІНКИ підтверджуються й російською історіографією, в т. Ч. И сучасности. "За роки тісного контакту з татарами. - підкреслюється у віданні "Наш шлях. Стратегічні перспективи розвитку Росії "(М, 1999. - С. 19), - Росіяни переймаються від них централістську адміністратівну модель, агресивний теріторіальну інтеграційну дінаміку, геополітічну місію обєднання земель Євразії".

Зрозуміло, что за ціх умів наші народи не малі значущих Глибинне мотівів для "воззєднання".Відповідній політичний крок БУВ вімушенім для гетьмана. У тій же година інші перспективи для Української Козацької держави були ще гіршімі. У життя без промові на Переяславській раді (ретельно продуманій и адресованій "людності", "посполитим", а не дипломатам) Б. Хмельницький жодних разу не згадує про звязок Московского царства з Київською Руссю чи про етнічну спорідненість двох народів. Єдиний аргумент, вісунутій гетьманом на Користь союзу - це віра. Натомість дипломатично листування и тексти офіційніх документів обох сторон рясніють згадка про "єдиний народ руський", "одну матір - Київську Русь", а такоже про ті, что московський цар як "прямий нащадок Володимира Великого" Повертає під свою руку загарбання Польщею "Малу Русь "" яко древніх великих князів Руських спадщину ". ЦІ пасажі віступають Юридично-правовим обґрунтуванням, легітімацією МІЖНАРОДНОГО акту, коли один з контрагентів (Військо Запорізьке) формально все ще знаходиться в підданстві Іншої держави (Короні Польської). На тій годину Ідеї та комунальної Великої Русі и єдиного "руського народу» не малі для українського Суспільства достатньої ідеологічної ваги й ціркулювалі в основном в колах вищої Політичної та інтелектуальної еліти.

Очевидно, что и з московського, и з українського боку альянсу БУВ суто Політичною акцією: пафосна тональність та піднесена Фразеологія міждержавніх АКТІВ й листування діктуваліся дипломатично Етикет и формально Вимогами МІЖНАРОДНОГО права. Маючі за спиною непростий кількарічній досвід офіційніх дипломатично зносин, чітко усвідомлюючі різніцю в інтересах, Військо Запорізьке и Московське царство ставить Одне до одного прагматично й Обережно. Согласно з домовленностей 1654 року Військо Запорізьке вступало "під скроню руку" московського царя на засадах шірокої автономії, Повністю зберігаючі НЕ только возможности внутрішнього самоуправління, но й основи свого суверенітету (гетьманський уряд МАВ практично необмежені повноваження у сфері міжнародніх отношений, Москва знос з Чигирином через Посольській наказ ТОЩО).

Низьку запитань віклікає процедура и договірно-правове оформлення українсько-российских домовленностей. Чи не зберегліся орігіналі письмовий документів, что спонукало до чисельності спекуляцій, Якими поступово "обріс" договір. Угода в Переяславі булу усною и передбачало обопільну присягу: як козаки присягали на Вірність царю, так и монарх (або уповноважений ним представник) зобовязувався гарантуваті права и вольності українського народу. Однако російський посол В. Бутурлін в Останній момент заявил, что таких повноважень НЕ отримав. Переговори трохи не зайшла в глухий кут. Проти козацька старшина на чолі з гетьманом решила НЕ розріваті отношений, котрі так Важко налагоджуваліся, и поклали на переданій В. Бутурлінім "слово" царя, что тієї підтверджує всі домовленості. У следующие місяці 1654 року между Україною и Московська державою Було укладі письмовий догоду, что відповідало тодішній діпломатічній практике.

В Україні далеко не всюди Одразу Згідно прісягаті московському цареві. Відомі факти Збройних Заворушення, Які відбуваліся в Києві, на Кіївщіні, у Полтавському, Кропівянському, Уманський та Брацлавський полицях. Негативно спрійняла альянс частина козацької старшини та української шляхти. Вкрай негативно поставити до "обєднання" духовенство на чолі з ієрархамі Української православної церкви, Які, будучи підпорядкованімі Константинопольського, а не Московському патріархові, передбачало майбутні ускладнення й баталії на церковній ніві. Понад тридцять років смороду ще противилися "обєднанню" з Москвою.

Розділ 4. Початок російської експансії

Надал Війську Запорізькому воєнну та дипломатичну допомогу, Московська держава Одразу ж Почаїв активно, хоча и Обережно, Здійснювати експансіоністську політику относительно України. Додатковий каталізатором московських намірів стала тогочасної внутрішня соціально-економічна нестабільність Козацької держави, а такоже побоювання, что Україна Вийди з-під московського контролю. Такого повороту подій за умов перерозподілу сфер впліву у Східній Европе та на Балканах Московська держава як вплівовій міжнародний "Гравець" допустіті не могла. Під лещат Москви Вже 17 жовтня 1659 року гетьманський уряд Ю. Хмельницького подписал нові "Переяславські статті", Які помітно звужував его повноваження в альянсі. Фактично документ у жертву принесений Перші підваліні ліквідації вібореної в 1648-1654 pp. шірокої української автономії. В подалі царська дипломатія успешно застосовувала практику укладання окремий договорів про поділ повноважень зі Щойно обраних гетьманами, что виробляти до Зменшення ОБСЯГИ їхньої влади І, відповідно, Посилення московського впліву в Україні. За вінятком хіба що »Рішітельніх пунктів" Д. Апостола 1728 року у всех других "Стаття" * виразности проглядається тенденція до нівелювання НЕ лишь Політичної, а й соціально-економічної автономії Гетьманщини у складі Московского царства.

Однією з головних причин такого розвитку подій стала незавершеність и неструктурованість Політичної системи українського Суспільства, его внутрішня розєднаність та неконсолідованість. На качану XVIII століття Фактично Втрата свою обєднувальну функцію українське козацтво. Для ствердження национальной державності, солідарізації Суспільства тоді булу конче необхідна хоча б відносна зовнішньополітічна стабільність, послаблення експансії й тиску з боку потужного сусідів, у результате чого Україні, розташованій на перетіні їхніх геополітічніх інтересів, доводячи Постійно воювати. Особливо руйнівною для української державності булу тактика Москви, спрямована на розпалювання ворожнечі у середовіщі української шляхти и козацької старшини, розколотій на угруповання з різнімі (російськімі, польськими, кримсько, турецький, шведський) "орієнтаціямі".

Посил інспірована ззовні боротьба шляхетських-старшинському партій щоразу (до качана XVIII століття) виготовляють до руйнівніх для народу й держави повномасштабніх Громадянських воєн (гетьманування І. Виговського, П. Дорошенка, І. Мазепи), а точніше, до однієї такой Війни, что, періодічно спалахуючі, жевріла в Українському суспільстві в течение кількох десятіліть. ЦІ внутрішні чвар Швидко віснажілі Україну до крітічної Межі, что Було абсолютно непріпустімім у тій ситуации. Вже в 1667 году, користуючися слабкістю Гетьманська правительства, Московська держава просто проігнорувала его позицию й постелили з Польщею Андрусівське перемиря (в основах своих закріплене "Вічнім світом" 1 686 року), в якому, зокрема, БУВ зафіксованій поділ сфер впліву обох держав на українських теріторіях . В условиях внутрішньої неконсолідованості й нестабільності України це практично Одразу прізвело до ее довгострокового розкол на Правобережну та Лівобережну з окремим Уряду, повнотіла власти якіх ставала дедалі прімарнішою. Цілком очевидно, что все це істотно загальмувало націогенез та державотворчі процеси. Зазначені процеси и досі вплівають на баланс політічніх сил і визначення ними геостратегічніх орієнтірів України.

Свою позицию у відносінах з Україною Москва Яскрава продемонструвала в 1768 году, коли селяни й козаки Правобережної України здійснілі Спроба самостійно звільнітіся від панування Польщі. Головну роль у прідушенні повстання відіграла самє Росія. Скоріставшісь Довірою керівніків повстання, Росіяни заарештувала їх и бачили полякам. Спільнімі зусилля российских и польських войск повстання Було жорстокости придушенням, а панування Польщі на Правобережжі Повністю поновлена. Загаль, Вже во второй половіні XVII - на качану XVIII ст. Росія завдан Україні смертельного удару: значний звузіла ее суверенітет, розколола навпіл и віддала (з власного геополітічніх міркувань) значний ее часть під владу Польщі. Саме тоді Україна, ставши Південно-західнім форпостом России, Вперше виступив у незавідній роли плацдарму воєнніх Дій Російської імперської держави, яка всегда воювали за свои, а не за українські Захоплення.

Розділ 5. Імперська політика денаціоналізації Українського народу

Імперська політика Росії в Україні мала катастрофічні Наслідки - народж в національно-візвольній борьбе Українського народу Українська Козацька держава перестала існуваті. Однією з причин цього стала Втрата державницьких ідеалів самперед керівною верхівкою України, яка з часом розірвала звязок зі Своїм народом и поступово злилася Із загальноімперськімі елітамі. Приватизація української еліти и самперед козацької знаті Шляхом Надання їй Дворянська стану та других прівілеїв стала наріжнім каменем російської політики в Україні, яка у різніх формах здійснювалася впродовж багатьох століть, в т. Ч. Й у условиях колишня СРСР.

Починаючі з Другої половини XVII ст., В условиях демонтажу української державності російська влада не без ПІДТРИМКИ части українських можновладців продовжувала посілюваті політико-адміністративний, а з часів Катерини II и фінансово-економічний Тиск на Україну, вікорістовуючі ее економічний и демографічній потенціалі у Власний цілях. Йдет про превращение части козацтва на кріпаків, использование українців на будівельних роботах на российских теренах, обмеження "вольностей та прівілеїв" козацтва, а Згідно и его знищення, закріпачення селянства, руйнування економічної самодостатності України та своєрідного укладу ее торговельно-господарського життя, знищення Митна кордонів между Гетьманщини и Россией та введення на территории Першої загальноімперського політико-адміністративного устрою ТОЩО.

Спеціфічною рісою культурно-освітнього розвитку Московского царства у цею период Було активне использование українських, на тій годину більш розвинення й чисельності, інтелектуальніх та культурних осередків, освітніх закладів (колегіумів, академій). Почаїв здійснюватіся модернізація православного культу Шляхом Поширення українських церковних новацій, использование тогочасного київського книжкового "рєчєнія" для розробки російської літературної мови ТОЩО. Як писав М. Грушевський, "український нарід БУВ на тій годину значний освідченішім". "З України ціле століття Надходить на Московщину люди, що там заводили школи, бібліотеки, вчились писати и друкувати. Довгий час усі Вищі наукові особини в Московщіні були з українців, бо своих учених Там не було ".

З кінця XVIII - качана XIX ст. розпочалася цілеспрямована політика русіфікації українського народу, Який в тій период (Не кажучи про XVII ст) все ще БУВ Цілком самодостатнім в етнокультурному відношенні и МАВ достатній Потенціал для Подальшого повноцінного розвитку. Упродовж століть Росія послідовно та цілеспрямовано здійснювала політику знищення самобутності України відповідно до Принципів загальноімперської культури. Ще у 1720 p. Указом Петра І Було заборонено відаваті в Україні будь-які книжки, кроме богослужбових, "щоб ніякої ворожнечі і особаго наріччя не було", что Було підкріплено й "розвинено" подалі Уряду России. Продовження цієї політики стало видання у 1753 р. Царське Указу про Заборона викладання української мови в Києво-Могілянській академии, Заборона у 1769 р. Синодом Російської православної церкви друкування українського букваря, видання у тисячу вісімсот шістьдесят три р. Валуєвського циркуляра про Заборона книг "малоруського" мовою духовного змісту, Навчальних и Взагалі призначення для початкових читання народу. Йдет такоже про погодження матеріалів у тисячі вісімсот сімдесят чотири р. Статуту про Початкові народні школи, у якому визначавши навчання учнів ціх шкіл лишь російською мовою; про Емський указом 1876 р. относительно Заборона ввезення до імперії будь-якіх книжок и брошур "малоросійським наріччям", заборонено сценічніх вистав, співу, читання та друкування текстів українською мовою. После Захоплення у 1914 р. Галичини російська військова адміністрація заборонено всю українську пресу, українські навчальні заклади та відповідні Громадські организации. Цей ПЕРЕЛІК можна продовжіті. М. Драгоманова за статтю "Про педагогічному значенні малоросійської мови" Було звільнено з посади доцента Київського університету.

У цьом контексті безпідставнімі й недоречнімі видають Дискусії з приводу того, яка культурна спадщина (російська чи українська) булу розвіненішою і "хто кого окультурити", оскількі Духовні й культурні цінності кожної нації визначаються ее місце, значення и роль в історії людства.У цьом звязку нельзя вважаті компенсацією за Втрата Власний духовних цінностей даже якнайширшого та спрощений доступ до будь-якої, нехай и значної, вже не проти своєї (в даного випадка - російської) культури. Такий вимушено іншомовній та іншокультурній стан позбавляє будь-яку націю творчого духу, а з ним й історичної перспективи. За часів російського панування це сталося и з українською нацією. Українському народові (после зруйнування его культурно-духовного життя) Було Відмовлено в возможности відтворення Власний культурних цінностей. Треба Додати, что у зазначеним пітанні російські політики різніх Переконаний, чиновники й інтелігенті всегда виявляв одностайність.

Історичні дані свідчать, что країни-метрополії, як правило, обмежуваліся Формування в колоніях колабораціоністської адміністрації з представителей місцевіх етнічніх груп, но Ніколи НЕ зніщувалі їхню національну самобутність. Особлівістю колоніальної політики России XIX-XX ст. Було Прагнення до знищення национальной самобутності колонізованіх народів, что унеможлівлювало розвиток ее провінцій як самостійніх, а в майбутнього - як незалежних національніх держав. Щодо України така політика прізвела до денаціоналізації значної части ее народу, глибока деформацій в его духовно-культурному розвитку, деградації й розпорошених українських елітних прошарків, величезне вікрівлень в етносоціальній структурі Суспільства и тенденціях его демографічного розвитку.

После 1917 року імперська політика царизму булу продовжено в Особливий способ. УРСР створювала лишь відімість певної державності.

У дійсності УРСР НЕ булу и не могла буті повноціннім втіленням Ідеї та Принципів української державності, суверенною державою Українського народу, інструментом его національного відродження. І це природно. Розбудованій на принципах більшовізму, Радянський Союз, до складу которого входила УРСР, насправді ставши наступником російського імперіалізму, головного засідку которого всегда булу політика теріторіальної експансії.

Зі здобуттям Незалежності перед нашою державою з усією гостротою постав завдання цілеспрямовано, крок за кроком подолати всі жахліві Наслідки політики денаціоналізації, яка впродовж багатьох століть насаджувалася Українському народові. Треба буті коректний и Визнати: нами Зроблено много у ціх харчування. Альо реалізоване жодною мірою НЕ зіставляється з потребами часу.

Загаль, маємо віходити з того, что Український народ и досі НЕ зміг повну мірою відновіті свой політичний, економічний, інтелектуальний та духовний Потенціал после випробувань останніх сторіч и остаточно подолати комплекс национальной меншовартості, міцно вкоріненій у суспільну свідомість. Відчуття национальной гідності та гордості й ніні відсутнє у значної части українських громадян, в т. Ч. Й інтелігенції. Обєктівнімі характеристиками нінішнього українського Суспільства продолжают залішатіся ідейно-духовна розпорошеність та недостатня розвіненість суто українських еліт. Наше суспільство и досі значний мірою лишається зрусіфікованім, продолжает перебуваті в "силовому полі" російської політики, економіки і культури. Досить Поширення скептично Ставлення до української історії і культури, їхніх значущості та гідного майбутнього. Відчуваються дефіціт самоповагі у політічніх та економічних справах для, недостатня рішучість при візначенні Власний геополітічніх стратегій та при захісті національніх інтересів. Втім з шкірних роком суверенного буття в Українського народу растет стійке и ясне Відчуття своєї самодостатності й унікальності в розмаїтому мире других націй, что є міцнім підгрунтям для формирование у Майбутнього конструктівної, адекватної самоідентіфікації.

Відновленням Україною тисячі дев'ятсот дев'яносто одна року незалежності й суверенітету завершено черговий етап у формуванні та жітті Українського народу. Несмотря на багатовікові намагання різніх сусідів денаціоналізуваті й асімілюваті Україну, а такоже незважаючі на важкі історичні випробування, что Віпа на ее частку, Українська держава продолжает існуваті й розвіватіся. Значні складнощі нінішнього процесса становлення української Політичної нації та Української держави не в Останню черга спрічінені соціально-Економічною та культурно-релігійною імперською політікою впродовж XVII - XX ст.

Сьогоднішня Україна, як и Росія, пережіває складаний и найбільш відповідальний период у життя без історії - период переходу від тоталітаризму до Суспільства, что базується на принципах демократії та рінкової економіки. Це водночас и период Подолання самоізоляції, інтеграції країни у структури сучасного цівілізаційного процесса, у світове співтоваріство демократичних держав. Мабуть, Жодна з стран світу, як наша держава, що не зацікавлена ​​такою мірою в успіхах России на цьом шляху. Ми обєктівно зацікавлені у відродженні Великої демократичної России. Україна і Росія як две сусідні суверенні держави, держави, что ма ють много Спільного в історичній долі своих народів, всегда були и залішатімуться залежних одна від одної. Ця обопільна залежність значний мірою детермінує наш Суспільний прогрес и у Майбутнього: успіхі у розбудові демократичної Росії - це водночас и важлівій Чинник демократизації України. Саме Такі отношения відкрівають для нас найшірші возможности державного та національного самоутвердження, реализации визначальності завдання стратегії нашого розвитку - євроінтеграційного курсу України.

Український та російський народи поєднує довгий Спільний історичний шлях, на якому булу НЕ только ЕКСПАНСІЯ и гноблення, но й Взаємодопомога та спільно пережіті Драматичні події. Тому Трагічні для української державності та народу Наслідки Переяславської ради НЕ слід розглядаті як підставу для антіросійськіх настроїв в Українському суспільстві. Росія - потужного світова держава и сусід України, тому вона є важлівім політичним та економічнім партнером Української держави, а російський народ є етнокультурний близьким Українському. Однако, як засвідчує історія, політична та економічна доцільність всегда були, є и будут для России (і ма ють дива для України) сільнішімі за будь-які "братні" почуття, як це и продемонструвалі історичні уроки Переяслава. Ніні, маючі Власний державу, Україна мусіть повну мірою вікорістаті Державотворчий Потенціал свого народу, скористати своими геополітічнімі та геоекономічнімі перевага Виключно за крітерієм Власний національніх інтересів.

Потрібно чітко візначіті коридор можливий у наших відносінах с Россией. ЦІ возможности даються нам нелегко, протягом Минулого десятиліття смороду були і ще Довго лішатімуться найскладнішімі в усьому комплексі зовнішньополітічніх отношений Нашої держави. Існують обєктівні обставинні, Які треба враховуваті. Мається на увазі НЕ лишь обєктівність розвитку тісніх економічних отношений, взаємозалежність у Галузі науково-технічного та СОЦІАЛЬНОГО прогресу, а й природна зумовленість ментальності наших народів, їхнього способу життя, найшіршіх аспектів духовної та гуманітарної сфер, мови, культури, релігійніх уподобання. Україна - багатонаціональна держава, и дуже важлівім Чинник є глібокі корені українсько-российских міжнаціональніх отношений. Декілька століть ми жили в межах однієї держави и тому необхідна глибока мудрість політічного керівніцтва І, особливо, інтелектуальної еліти, щоб утвердити оптімальні Механізми сучасного цівілізованого суверенного розвитку наших держав и народів. Звісно, ​​что для цього потрібен час, взаємоповага, добра воля и Терпіння.

За останні 500-600 років Україна Неодноразово виявляв тією визначальності ресурсного базою, Приєднання й использование якої забезпечувало геополітічне домінування Литви, Польщі, России у РЕГІОНІ або й на контіненті. Ця ситуация є Вже архетиповою для Нашої історії, и памятати про неї та патенти, Аджея існує загроза ее повторення и у нінішній годину. Лише на шляху консолідації української Політичної нації, Зміцнення свого суверенітету та соборності Українська держава може і винна превратиться з обєкта чужоземного впліву на повноправній субєкт сучасної міжнародної політики. Тому значення уроків Переяславської догоди для усвідомлення цього Важко переоцініті.

Висновки

Переяславська рада 1654 - загальна військова рада, скликали гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (ніні Переяслав-Хмельницький) для вирішенню питання про Взаємовідносини между Україною та московсько державою.

У результате Переяславської Ради та наступна переговорів между Гетьманська та Царське Уряду Було укладі воєнно-політичний союз двох держав - України та Московії. Необходимость виходом з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піті на Визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно Було дано Царське гарантію относительно Збереження державних прав України, якові Згідно Неодноразово порушувалі.

Властіво Кажучи, Переяславський, чи як би Було правільніше назваті его, московський договір 1654 р. Був Складення так неясно, обідві Сторони явно Вкладай в него настолько різний Зміст и Кожна розуміла его настолько по-своєму, что й досі історична науки витратило не может прийти до скільки-небудь единогласно поглядів, як кваліфікуваті отношения, Які цею договір МАВ утворіті и Які утворіліся в дійсності.

Оцінюючі Переяславська умову з того подивимось, что вона реально давала Україні, М. Драгоманов писав, что, що не вважаючі на свои недостачі - головно ті, что в ее пунктах ні чого не говорить про Захоплення Селянської масі, Переяславська Умова мала в Собі й "добрі зерна іменно такого устрою громадського, до которого тепер прямують Скрізь освічені люди ". ВІН підкреслював, що» як порівняті ті права, Які вімовілі Собі козаки у царя московського, з тім безправям, Пожалуйста Було в царстві московськім, то все-таки не можна не Сказати, что устрій козаччини БУВ более поді бній до влаштую теперішніх вільніх держав європейськіх, так званні констітуційніх, чем Московське царство и теперішня російська імперія ".

Та як б НЕ кваліфікуваті й Не оцінюваті форму отношений, Які утворіліся в наслідок Переяславська и московських переговорів, що не можна забуваті одного, что обідві боку, й Москва, й Україна, шкірних по-своєму розумілі суть ціх отношений. Згідно Прийняти Україну "під скроню Царське руку", в Москві З першого ж кроків намагалися обернути протекторат у інкорпорацію, вікорістовуючі Кожне необережному слово, шкірні неясно фразу в звертаннях гетьмана до московського правительства, щоб зреалізуваті якомога ширше свой Вплив на українське життя; особливо ж Зручне вікорістовувала Москва Різні прояви суспільного антагонізму на Україні. Власне на ЦІМ антагонізмі й булу побудовали вся далі політика Москви что до України. З іншого боку гетьман и старшина действительно Дивувалися на протекцію московського царя, як лиш на Певної, может даже и тім годин комбінацію, яка давала змогу Нарешті покінчіті тяжку боротьбу за унезалежнення від Польщі: чи не удалось цього добитися с помощью татар и турків, - так робиться спроба досягті цього с помощью Москви. Для українського правительства уявляю найважлівішім втягнутості Москву якомога швідше у войну з Польщею. Війна Дійсно розпочалася Вже Навесні 1654 р.

Список використаних джерел

1. Бойко О.Д. Історія України. - К., 2004р.

2. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 2005р.

3. Яворницький Д. Історія запорізькіх козаків: у 3-х т. - Л., 1990-1992р.

4. Полянська-Василенко Н. Історія України - К., 1997. т.2.

5. Швидько Г.К. Історія України XVI-XVIII ст .: Підручник - Л., 2001р.

6. Грушевський М. Ілюстрована історія Україна. - К. Львів, 1913р.

7. Історія України в особах. Козаччина: за ред. В. Горобця - Київ. Україна., - 2000р.

8. Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник - Київ. Журнал "Україна", 1991р.