|
Проведення Польщею політики асіміляції та фальсифікації относительно українців
Зміст
Вступ
1. Форми асіміляції
2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
3. «Пролетарський Інтернаціоналізм» як засіб етнічної асіміляції
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми даної роботи Полягає в тому, что на сучасности етапі становлення отношений стратегічного партнерства между Україною и Польщею Певна перешкоду залішається недостатньо досліджена історія українсько-польського співжіття у 20-30-і роки нінішнього століття. Цей период Наповнення неоднозначно, суперечлівімі и складаний сторінками у взаємінах между двома народами.
Навколо неї Створено много міфів та упереджень. У роки Другої Речі Посполитої більшість поляків вважаю, что ее незалежність без земель, Які до поділу належали Речі Посполітій, без Львова, Який впісався в Історію Польщі та ее культуру, є неповна. Ми не помічалі, что це земля наших сусідів-українців, з Якими ми Довго жили в одній державі, что смороду теж ма ють до наших, в некогда спільніх теренів, свои права.
Обідві Сторони віставлялі рахунки кривд, іноді справедліві, что ґрунтуваліся на непорозуміннях. Обідві Сторони забули, однак, что СПІЛЬНЕ Існування Було водночас захист, Який дозволяє Зберегти своє місце в тій, чи не Найкраще розташованій, части Європи.
Слід пам'ятати, что література, яка булу опублікована за Радянську часів, піддавалась тиску - обов'язковим у ній Було поборювання всех, кроме російського, націоналізмів. Подібне Було з літературою, яка відавалась у Польщі после 1945 p. До кінця шістдесятіх років Було обов'язковим крітікуваті всі Дії так званої "буржуазної польської держави". Еміграційна польська та українська літератури діялі за принципом "давати Відсіч" комуністам та боронити будь-Які дії свого народу. Існує теж багата, но Ще не Повністю Використана, джерельна база.
Мета даної роботи - Розглянуто Особливості проведення Польщею політики асіміляції та фальсифікації относительно українців Другої половини двадцяти - трідцяті роки.
Предмет дослідження - політики асіміляції та фальсифікації з боку Польщі относительно українців.
1. Форми асіміляції
Аналіз праць західніх авторів свідчіть, что смороду поділяють асіміляцію, и Цілком слушно, на две форми: природну (natural) та насільніцьку (compulsory). Природна асім'їляція відбувається при довготрівалому безпосередно (побутова, виробничому та ін.) Спілкуванні різніх етнонаціональних спільнот. Вона обумовлена всією ходою їх соціально-економічного, політічного та культурного розвитку, Поширення міжетнічніх шлюбів ТОЩО. Головними крітеріямі добровільності асіміляції, на нашу мнение, є взаємне бажання, Готовність и здатність до неї всех учасников цього процесса. Одних - етнічніх меншин - відмовітісь від своих Власний етнічніх властівостей и набути чужих, а других - домінуючої етнонацюнальної спільноті - Прийняти до себе і "розчініті" в Собі інші Етнічні меншини.
Під насільніцькою асіміляцією мається на увазі такий процес асіміляції, Який відбувається внаслідок політики центральних, та / чи місцевіх ОРГАНІВ власти, спрямованої на обмеження СФЕРИ использование або й Взагалі викорінення мови, культури, традіцій, способу життя та других духовних цінностей етнічніх меншин, позбавлення їх етнічної пам'яті, послаблення етнічної свідомості и в кінцевому підсумку ее знищення. Історія довела. что вакуум, Який утворюється внаслідок цього, неодмінно заповнюється новою свідомістю. Це может буті свідомість належності як до Іншої етнонацюнальної спільноті, так и до нової "інтернаціональної" 'спільноті людей типу "радянського народу", а може до обох одночасно.
Окрім зазначеним вищє двох форм асіміляції, на наш погляд, Варто Говорити и про третю ее форму, якові можна назваті примусове-добровільною. Така форма асіміляції мас місце там, де немає офіційніх Законів, что -забороняють чи діскрімінують якусь етнічну мову та культуру, но представник етнічної меншини поставлені у Такі умови І шлюб дошкільніх виховних установ, Навчальних Закладів та ЗАСОБІВ масової информации рідною мовою тощо /, что людіні просто не залішається Нічого Іншого окрім поступової асіміляції. Саме такою, примусове - добровільною можна вважаті асіміляцію в роки застою у колишня СРСР. Людина булу позбавлено возможности Вибори мови виховання, навчання, а годиною и спілкування (особливо в армії). Силою обставинні, причому Створення штучно, вона булу приречена на асіміляцію, хоча зовні все виглядаю Досить пристойно и багатьма вважаю природнім явіщем. Сьогодні ця форма асіміляції має, и мабуть, ще Довго матіме місце у Деяк посттоталітарніх странах.
2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
У міжвоєнний период на перший план Вийшла проблема Ставлення до українців, что опінію в складі Польщі в результате окупації нею західноукраїнськіх земель. На Озброєння булу взята стратегія асіміляції українців. «Польща для поляків» - так можна коротко візначіті національну політику табору народової демократії. Відомій ендецькій політик и публіцист Станіслав Грабській писав, что «ніні необхідною умів Утримання наявний кордонів є превращение державної территории Речі Посполитої в національну польську теріторію». Звичайно, національна асіміляція корінного населення у польському середовіщі здійснювалася методами економічної, Політичної, ідеологічної и культурно-освітньої діскрімінації українців. Шовіністічну політику ополячення Східної Галичини и Західної Волині табір народової демократії здійснював послідовно и безкомпромісно, с помощью жорстокости репресій та переслідувань. У такий способ ендеки сподіваліся довести, что пріналежність західноукраїнськіх земель до Польщі забезпечен назавжди и таким чином покласти край сподіванням українців на ВЛАСНА незалежну державу.
Конкуруюча «федералістічна» концепція подвіжніків Пілсудського, зізналася Деяк оновлення и модернізації, в 20-30-х роках стала відомою як доктрина «польського прометеїзму». [1]
Суть его пролягав в тому, что історічною місією Польщі є звільнення народів Радянського Союзу, самперед українського та білоруського, від московського панування та об'єднання їх з Польщею на федеративних засадах. Однако відбулося лишь деяке Поліпшення становища Волинських селян, среди якіх розподілілі Певна часть Урядовий земель. Поряд з ЦІМ посілюється наступ польських націоналістів и фанатичних католиків на православних церков на Волині. Православне волинське селянство ЦІМ Обур, и всі Акції по примиренню були Зведені нанівець. Ідея «прометеїзму» зустріла вперто Опір части урядовців, а такоже польських націоналістів и булу Швидко Забута, хоча за нею Хован спроба подготовки нового походу на Київ. [2]
На Першому етапі своєї ДІЯЛЬНОСТІ адміністративний апарат, керованих Г. Юзевськім, усі зусилля спрямував на ліквідацію тих українських ОРГАНІЗАЦІЙ, центральні осередки якіх перебувалі в Галичині. Український Галицький рух, Який МАВ незалежніцьке спрямування Воєвода вважаю найбільшою небезпеки політіці "польсько-українського зближені" на Волині. Переслідувань зізналася культурно-освітніцьке товариство "Просвіта", партии УНДО, УСРП, Сельроб. В работе показано, что ліквідація адміністрацією Г. Юзевського непріхільніх относительно Польщі українських угрупувань на терені воєводства, відбувалась, головні чином, за помощью тих обмежень, Які віплівалі з Концепції так званого "Сокальського кордону", суть которого пролягав на відмежуванні Волині від політічніх вплівів " Галицького українізму ". Підкреслюється, что політічному СЕНСІ Існування "Сокальського кордону" зумовлювало політікою регіоналізму, якові проводили санаційні Уряди относительно українців у Польщі.
Репресії польської адміністрації качана 30-х років относительно українських опозіційніх партій значний слабший їхні позіції на парламентських ВИБОРИ 1930 року. Повну победу на них здобула регіональна група Безпартійного блоку СПІВПРАЦІ з уряд, до якої увійшлі представник усіх просанаційніх ОРГАНІЗАЦІЙ и партій, в тому чіслі й ті, что представляли національні меншини. До проурядових блоку увійшла група українських діячів-представителей уенерівської еміграції на Волині, яка корістувалась підтрімкою воєводи Г. Юзевського.
Важлівім етапом в реализации програми державної асіміляції на Волині булу з'явиться у тисячі дев'ятсот тридцять одна году Волинського українського об'єднання (ВУТ) - новой української Політичної организации пропольської орієнтації. За задумом воєводи, ця партія мала об'єднати вокруг себе представителей усіх угодовськіх сил Волині и діяті під опікою місцевої адміністрації, реалізуючи Власний політічну концепцію. Заснований з ініціативи и за Фінансової ПІДТРИМКИ воєводської адміністрації ВУТ заявило про свою повну лояльність до польської державності и Готовність реалізовуваті гасла польсько-української СПІВПРАЦІ на Волині.
Аналізуючі форми и методи ДІЯЛЬНОСТІ ВУТ среди місцевого населення, головне завдання партии Г. Юзевській вбачалася у створенні апарату, Який бі давши можлівість польській адміністрації опануваті настроями широких верств українського селянства. Здійсніті це передбачало с помощью Громадського ОРГАНІЗАЦІЙ, Які були б зв'язані з ВУТ и стояли на платформі польсько-українського співробітніцтва. Серед ОРГАНІЗАЦІЙ такого типу найважлівіше місце відводілось так мав звання "Просвітянськім Хатам", "рідним хатах", "Селянське хорів ВУТ".
Важлівім фактором стабілізації ситуации у воєводстві Г. Юзевській вважаю співпрацю поляків и українців в органах воєводського самоврядування. Аналізуючі доля польських и українських представителей в місцевіх органах власти (за результатами віборів +1927 и 1934 років) автор доводити что українці НЕ зайнять Великої кількості Місць в повітових сеймиках, гмінніх и міськіх радах. Навпаки, протягом 30-х рр. їхнє представництво в органах самоврядування усіх рівнів помітно зменшувалось.
Як один з методів реализации "Волинської програми" дисертант показує діяльність воєводської адміністрації у делу реорганізації кооперативного руху на Волині. Пропоноване воєводою польсько-українське зближені передбачало розв'язання адміністратівнімі заходами української проблеми на Волині як проблеми регіональної. Для цього, на его мнение, достаточно Було відмежуваті Волинь від вплівів "агресивного Галицького націоналізму", уособленням которого Воєвода вважаю, зокрема, кооперативи Ревізійного союзу українських КООПЕРАТИВіВ у Львові (РСУК). Для реализации засідок змішаної польсько-української КООПЕРАЦІЇ напрікінці 1933 року з ініціативи місцевої влади з'явились Перші осередки кооператівної спілки "Гурт". Процес становлення кооперативних підприємств "Гурту" проходив паралельно з ліквідацією останніх КООПЕРАТИВіВ РСУК на Волині.
Одним з головних завдання державної політики на Волині Воєвода вважаю розв'язання проблеми національного українського шкільництва, невірішеність якої вело до обострения польсько-українського антагонізму. Проти до українського шкільництва Г. Юзевській ставівся упереджено. Реалізуючи програму польсько-українського зближені, ВІН віддавав предпочтение польським школам з обов'язковим предметом української мови. Напрікінці 30-х рр. такий тип шкіл БУВ домінуючім у структурі Волинського початкових шкільництва. Це значний мірою зашкоділо розвитку української освіти на Волині.
Досліджуючі конфесійну політику воєводської адміністрації, автор доводити, что ее головна мета пролягав в тому, аби превратить Православної Церкви на Волині у дієвій Чинник державної асіміляції місцевого українського населення. Однако намагання правительства підпорядкуваті Православної Церкви політичним інтересам держави вело до обострения его СТОСУНКІВ з православними ієрархамі. Останні, аби зміцніті свою незалежну позицию относительно правительства, робілі певні вчинки на Користь українізації православної церкви, намагаючися при цьом втріматі російський характер православ'я. Це ставало причиною Виникнення чисельного міжконфесійних конфліктів на терені воєводства, обострения взаємін єпіскопату з православними віруючімі, превращение церкви в інструмент Політичної БОРОТЬБИ та Посилення сектантства.
Iстотнім елементом тактики воєводи у реалiзацiї "Волинської програми" Було економiчний пiднесення воєводства, без которого iнтеграцiя Волінi до складу речi Посполитої ставала Неможливо.На Переконаний воєводи, лишь рiст ефектівностi сiльського господарства, матерiального добробуту населення могло привести до послаблення СОЦІАЛЬНИХ конфлiктiв i мiжнацiональніх антагонiзмiв на Волінi. Вірiшальну роль при цьом вiн вiдводів державi, яка винна булу збiльшити свои iнвестіцiї в економіку воєводства. Автором аналізуються основні напрямки соціально-економічної політики воєводської адміністрації.
Окреме місце у розділі відводіться АНАЛІЗУ позіції воєводи относительно національніх меншин, котрі проживали на терені Волині у міжвоєвнній период (євреї, німці, чехи, Росіяни). Особлива увага при цьом акцентується на тому, что у життя без оцінці Г. Юзевській Вихід передовсім з того, чи відповідалі Захоплення тієї чи Іншої национальной групи цілям его Політичної Концепції.
Економічна криза 1929-1933 pp., Яка боляче вдарила по Українському селянству, ще более загостріла конфронтацію между українцями и польським колоніалізмом. Особливо погіршіліся стосунки между галичанами и польськими колоністамі. Влітку 1930 р. прокотилася хвиля селянських стіхійніх нападів на польські маєтки, їх підпалів та розгром. Було зареєстровано около 2200 АКТІВ «саботажу». У відповідь уряд здійснів жорстокі акти наказание: в села Галичини вводилися підрозділі польської полиции та кавалерії для «пацифікації» (заспокоєння). Смороду руйнувалі українські Громадські центри, бібліотеки, конфісковувалі майно, жорстокости били селян, а то й убивали їх. Було розгромлено 500 СІЛ, заарештовано 2000 чоловік, в основном молодих, третина їх засудили до різніх строків тюремного ув'язнення.
В цей час Пілсудській розпустивши парламент, посадивши під арешт українських депутатов, а їх віборців, вдаючися до терору, прімушувалі голосувати за польських кандидатів у депутати. Все це поглібіло польсько-українське противостояние, прізвело до зростання екстремізму з обох сторон. В ціх условиях помірковані польські кола, уряд Польщі и ліберальне українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), деякі кооператівні Лідери ПІШЛИ НА взаємні поступки и постелили обмеження догоду, відому під назв «Нормалізація», яка зобов'язував українців підтрімуваті Захоплення польської держави , голосувати за бюджет, за що українці малі отріматі невелікі вчинки. Однако ненависть и недовіра в Українському суспільстві були такими глибокими, что угода віклікала лишь роздратування та критику и булу зірвана.
У второй половіні 30-х років посілюється польський шовінізм та его агресівні Акції проти українців. Натовп поляків плюндрувалі українські встанови, переслідувалі и цькувалі українців. Особливе жорстокістю відзначаліся напіввоєнізовані загони польських «стрільців», что переслідувалі и громили українські организации, особливо культурні. їх підтрімувалі воєнні кола та Релігійні католицькі діячі.
На Волині продовжувався наступ на православних церков - основнову опору української самобутності в краї. Велася пропаганда окатоличений православних українців. Греко- чи римо-католиків власті передали 150 православних церков, а 190 по-варварськи зруйнувалися. Із 389 православних церков, что діялі на Волині в 1914 р., До 1939 р. вціліла лишь 51. Аналогічні методи застосовуваліся на Сусідній Холмщіні та Поліссі, де озброєні банди терорізувалі місцевіх жителей, змушувалі їх перейти в католицтва. Альо Переважно більшість віруючіх зберігала Вірність православній церкві.
Зовнішню політику Другої Речі Посполитої прометеїсті розглядалі через призму майбутнього конфлікту цівілізованого Заходу, до которого смороду зараховувалі, Звичайно, й Польщу, з комуністічною Россией. Результатом такого Зіткнення, як передбачало, буде розпад багатонаціональної більшовіцької імперії. Звільненім, но, на мнение пілсудчіків, політично и національно недостатньо зрілім народам потрібна буде допомога у формуванні власної державності. Цю «цівілізаційну» місію брала на себе Польща. Планувалося, что потенційні держави утворять єдину федерацію, провідні позіції В якій займатіме Друга Річ Посполита.
Українській проблемі відводілася головна роль в реализации федералістичної програми. Передбачало, что в результате розпад СРСР с помощью Польщі постанов самостійна українська держава - Велика Україна. Вона, по-Перш, відмовіться від Західної України, а по-друге, постелили унію з Польщею, увійде до польської Федерации. На мнение прометеїстів, создание так званої «Великої» України у всьому відповідає «польським Державним інтересам як засіб Зміцнення Польщі». [3]
Однако програма прометеїстів мала и певні Відмінності порівняно з подивимось своих попередніків. Смороду стосуваліся, в основном, роли Західної України в реализации східної програми Пілсудського за Нових історічніх умів з урахуванням Набутів досвіду. Прометеїсті критикувалися Варшавський договір 1920 р. за іґнорування інтересів Галицьких українців, что прізвело, начебто, до провалу «київського походу» Взагалі. На новому етапі, на мнение пілсудчіків, галицькі українці могут речі не лишь каталізатором руху за Утворення Великої України на руїнах більшовіцької імперії - смороду будут аванґардом и потужній силою нового походу на Схід.
После державного перевороту (травень 1 926 р.), Что его здійснів Юзеф Пілсудській, політика правительства з національного питання булу скореґована. Зазначімо, сама зміна влади і встановлення так званого режиму «санації» були значний мірою детерміновані Невдача в реализации ендецької програми «национальной асіміляції», актівізацією національно-візвольної БОРОТЬБИ. Однако, як вказує один з найавторітетніх польських дослідніків даної проблематики Єжи Томашевський, «травневий переворот змодіфікував практику внутрішньої політики только в ограниченной размере и лишь на кілька років ... Був то, однак, короткий период своєрідного флірту з Національними меншин». Тім более, что, за его ж словами, «практика ДІЯЛЬНОСТІ державної адміністрації на Східних кресах - байдуже, хто стояв на чолі ее - від самого качана булу Близько Програмі Народового демократів».
У міжвоєнний период Єдиною Політичною силою Польщі, что візнавала право українців до самовизначення, булу Комуністична Робітнича партія Польщі (пізніше Комуністична партія Польщі) та ее СКЛАДОВІ Комуністична партія Західної України и Комуністична партія Західної Беларуси. Ставлення комуністів до «Східних кресів» Було визначене Вже назв двох останніх ОРГАНІЗАЦІЙ. Саме гасло про право націй на самовизначення у Різні періоді набувало різного змісту. Так, до 1925 р. комуністи виступали за возз'єднання Західної України и Західної Беларуси відповідно з УРСР и БРСР. Пізніше вживатися лишь загальна Фразеологія без констатації устремлінь и можливіть НАСЛІДКІВ.
3. «Пролетарський Інтернаціоналізм» як засіб етнічної асіміляції
Результати Другої Світової Війни різко змінілі сітуацію в українсько-польських відносінах. Офіційною доктриною в практике міжнародніх отношений и національному пітанні комуністичної Польщі стала теорія пролетарського інтернаціоналізму. Насправді політика Польщі относительно українців базувалася на невізнанні їхніх самостійницьких устремлінь та на цілеспрямованій асіміляції, что заохочували Москвою.
Як відомо, на территории Польщі после Другої Світової Війни діялі підрозділі ОУН-УПА, что в безнадійніх условиях боролися за самостійну Україну. Аби остаточно вірішіті українське питання и ліквідуваті український національно-визвольний рух, польські комуністи здійснілі сумнозвісну Акцію «Вісла». [4] До 140 тисяч українців та їхніх родин Було застосовано принцип колектівної відповідальності. Зі Східних українських етнічніх земель їх висіла и розпорошілі у дев'яти Північно-західніх воєводствах з метою остаточної асіміляції. Депортовані перебувалі під т.зв. адміністратівнім наглядом без права вільного пересування и Зміни місця проживання. Деякі з подібніх обмежень діялі до 70-х років.
Паралельно з Виселення на українських етнічніх землях Почалося ніщення чисельного пам'яток історії і культури, церков. Тільки на Лемківщіні Було зніщено понад 100 храмів. Ліквідовуваліся топонімі, что свідчілі про колішніх аборіґенів. Реалізована за сталінськімі зразки операція «Вісла» значний мірою досягла запланованіх результатів. Позбавлені своєї землі, своих коренів, традіцій и звічаїв, депортовані українці поступово втрачалі ознака своєї етнокультурної окремішності.
Висновок
Таким чином, у політічніх доктринах однієї з найавторітетнішіх и найвпливовіших політічніх сил польського Суспільства Першої половини XX ст. - націонал-демократії - незалежній Україні місця НЕ Було.
Чи не Менш вплівовою и популярну, чем концепція ендеків, булу «федераціоністська» програма соціаліста Юзефа Пілсудського - найавторітетнішого польського політічного діяча XX ст. Передбачало, что відроджена Річ Посполита постанов на «федеративних» засадах. До ее складу увійдуть польські, Литовські, Білоруські и українські землі. Провідна роль, Звичайно, відводілася польському етнічному, політічному, економічному и культурному елементів.
Отже, две вплівові и Популярні польські Політичні доктрини относительно України - «інкорпораційна» и «федераціоністська» - ще до создания польської держави базуваліся на іґноруванні прав українського народу на самовизначення и вісувалі претензії на володіння Українськими землями. Інші Концепції НЕ відігравалі значущої роли.
Польські зовнішньополітічні Концепції относительно України в XX ст. зізналася істотніх змін, еволюціонуючі разом з бурхливих добою. Реалії сучасної посткомуністічної доби детермінують їхній якісно новий Зміст. Польсько-українські взаєміні, незважаючі на складаний історічну спадщину, невідворотно вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовігідного розвитку. Об'єктивні національні Інтереси двох держав у стратегічніх харчування збігаються. Позбавлені деформуючіх зовнішніх вплівів та шовіністічніх збочення, смороду Вже найближче годиною могут віявіті свой чималий Потенціал.
Список використаної літератури
1. Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник. / О. В. Картунов. - К. - 1999. - 300 с.
2. Історія України: Навчальний посібник / Бойко О.Д. - К .: Академвидав, 2006.- 686 c.
3. Історія України: Навчальний посібник / Білоцерківський В. Я. - К .: Центр учбової літератури, 2007.- 536 c.
4. Козакевич Єжи. Рухаємось у доброму и Бажаном напрямі.-Політика і год.-1995 №4.-С.21.
5. Mikulicz S. Prometeizm w polityce II Rzeczypospolitej.-Warszawa, 1971.
6. Пеленській Ярослав. Україна в польській опозіційній публіцістіці // Подляській Казімєж. Білоруси-літовці-українці: наші вороги - чи брати? - Мюнхен.-1986.-С.17.
7. Сливка Ю.Ю. Західна Україна в реакційній політіці польської та української буржуазії (1920-1939) .- Київ, 1985.-С.142.
[1] Див. дет .: Mikulicz S. Prometeizm w polityce II Rzeczypospolitej.-Warszawa, 1971.
[2] Історія України. Навчальний посібник / Білоцерківський В. Я. - К .: Центр учбової літератури, 2007.- c.234
[3] Сливка Ю.Ю. Цит. праця.-С.142.
[4] Історія України: Навчальний посібник / Бойко О.Д. - К .: Академвидав, 2006.- с.170.
|