Читати ONLINE Твер: виникнення удільного князівства, монгольська навала, правління Ярослава Ярославовича

1. Введення

Твер - одна із загадок вітчизняної історії. Як і коли вона виникла? Де розташовувалося початкове поселення? Як виникло Питомий князівство Тверське? Як розвивалася історія тверського князівства?

Недолік письмових свідчень і археологічних даних про стародавню Твері деякі історики прагнуть заповнити власними домислами, з яких найчастіше робляться невірні висновки. В результаті Твер втратила закріплений віковою традицією рік свого народження.

Розглянемо, як розвивалася історія Твері і тверського князівства, спираючись на дані про історію князівства тверського.

2. Рання Твер і виникнення Питомого князівства Тверського.

2.1. Початок міста Твері.

Протягом XII століття, під час розквіту Київської держави, північно-східна Русь поступово виходила зі своєї провінційної відсталості, в XIV і XV століттях в цьому регіоні відбулося «друге народження російської нації в Московській державі».

Занепад Києва був наслідком боротьби між російськими князями, нападів половців з ближніх степів і в чималому ступені - результатом ослаблення київських торгових зв'язків. Четвертий хрестовий похід, який провадився під керівництвом венеціанців, закінчився в 1204 році завоюванням Константинополя, найважливішого торгового партнера Києва; після цього венеціанці насамперед наклали руку на торгівлю з Візантійською імперією. Весь цей набір факторів призводив до того, що населення найбільш древніх центральних областей Русі переселилося в південно-західному або північно-східному напрямках, в ті області, де безпека і достаток здавалися забезпеченими краще, ніж в київському регіоні. Протягом XII століття на північному сході поруч з древніми містами Ростовом і Суздалем виникло безліч нових поселень і міст. Найбільш значним з цих знову заснованих міст був Володимир на Клязьмі. У другій половині XII століття це місто перетворилося на нову столицю великих князів Київської держави. На північному заході володимиро-суздальських володінь, тоді ще зберегли своє територіальну єдність, розташовувався Тверській регіон, межував із землями Великого Новгорода.

Вказівки на існування «новгородської Твері», здатні забезпечити, чому місто, розташоване на Волзі і Тьмака, отримав назву «Твер», неодноразово і в різний спосіб розшукували в письмовій традиції. У зв'язку з цим слід згадати так зване «рукописання» князя Всеволода Мстиславича, початкова версія якого перегукується з 1135/36 році. У цьому документі мова йде про значні грошові суми (зборах) новгородської церкви Святого Іоанна, при якій існувало купецьке співтовариство типу гільдії. Ці збори мали виплачуватися

«З тверського гостя, і з новгородського, і з Бежицкого і з деревьского і зй всього поміст».

Багато дослідників роблять з цього висновок, що Твер або ж товариські земля існувала вже за часів початку новгородського літописання. Найбільш рання зі збережених рукописів цього джерела датується 1560-ми роками. Її цінність як джерела з історії Твер ставить під сумнів В. С. Борзаковсій. У 1304/05 році товариський князь Михайло Ярославович стає великим князем володимирським, в 1307 році --князем новгородським. У цей час на Русі не було сили, яка перевершувала б Твер. Стає зрозуміло, чому цитована версія «рукописання» називає тверського купця раніше, ніж навіть новгородського, - порядок перерахування, абсолютно незрозумілий для часу виникнення оригіналу (1135/36 рік); в цей час Твер в кращому випадку була другорядним новгородським торговим поселенням.

У другій половині XII століття товариський регіон потрапляє в зону конфлікту між Новгородом і володимиро-суздальськими князями. У 1178 році великий князь Всеволод почав похід проти Новгорода. При цьому його війська зруйнували новгородські «передмістя» Торжок і Волок Ламский. Твер, розташована між двома цими містами, в літописному повідомленні не згадано. Неясно, чи розглядалася в цей час Тверська земля в якості частини володимиро-суздальської території, як вважає В. С. Борзаковський. Якщо Твер в цей час ще була містом, то літописна звістка, яке називає лише порушені війною міста, не дає підстав для висновків про територіальну приналежність тверського регіону. Кількома роками пізніше, в 1180/81 рік, товариські територія знову опинилася між двох вогнів. Згідно з повідомленням літопису, новгородські загони з'єдналися з військом чернігівського князя «на Біля у Тфери», щоб виступити в похід проти великого князя володимирського. Інше джерело вказує в зв'язку з цим на місце зустрічі безпосередньо біля гирла Тверци. Третя з версій навіть допускає прочитання, згідно з яким війська з'єдналися у поселення в гирлі Тверци:

«... і сняшася на устьи на Біля і на усть Тферь ...»

У всіх цих повідомленнях залишається неясним, яка з протиборчих сторін розглядала товариський регіон як ворожий. Сказано, що після об'єднання союзників вони спустошили всю волзьку округу і спалили «все міста». Удар у відповідь великого князя Всеволода припав по місту Торжка, розташованому трохи вище за течією Тверци. Про напад Всеволода на Твер мова не йде. З літописного повідомлення випливає також, що новгородське і чернігівське військо в районі Твері змогли безперешкодно підготується до волзькому походу; великий князь володимирський ж зі свого боку в якості першої мети для удару обрав що лежить на північ Торжок. Який із сторін належав товариський регіон, залишається неясним; певним можна вважати лише те, що на цьому місці ще не було міста, інакше одна зі сторін неодмінно напала б на нього. Виходячи з твердження Н. П. Милонова про виникнення насипних укріплень Твері не пізніше XII століття, слід припустити, що зміцнення ці були закладені в період з 1181 року по кінець XII століття. Дійсно, ще у В. Н. Татіщева, найбільш значного з російських істориків XVIII століття, сказано, що Всеволод III після того, як його війська спалили Торжок, повелів побудувати Твердінь «при устіі річки». «Твердінь» - слово, написане у виданні татіщевські «Історії Російської» з великої літери, а значить - власна назва, означає «зміцнення». Не можна виключати, що назва Твері утворено від слова «твердь», а не від гидронима «Тверца». У разі, якщо вказівку В. Н. Татіщева на спорудження «тверді» Всеволодом III 1181 році відповідає дійсності, що представляється можливим з урахуванням наведених вище міркувань про час виникнення найдавніших насипних споруд Твері, відпадає потреба в гіпотезі про ранньому поселенні на Тверце, що пояснює походження назви міста. Хоча повідомлення В. Н. Татіщева видається прийнятним, оскільки Всеволод III повинен був бачити необхідність споруди укріплень в цьому районі, слід все ж вказати на заперечення проти званих «татіщевські відомості». Справа в тому, що В. Н, Татищев склав свою історію за зразком літописного зводу. Цей історичний працю містить відомості, які не підтверджуються жодної зі збережених літописів; точно також йде справа і з розбираємо в даному випадку повідомленням. Звичайно, ця звістка В. Н. Татищев міг запозичити з втраченого нині джерела; з іншого боку, автентичність багатьох з єдиних в своєму роді «татіщевські повідомлень» знаходиться нині під підозрою.

У всякому разі можна вважати встановленим фактом, що в 1208/09 році Твер вже існувала. А В. С. Борзаковський стверджує, що Твер в ці роки вперше згадується в літописах. Цього року військо, послане великим князем проти Новгорода, зробило зупинку в Твері. Дослідники вважають це надійним літописним згадкою про місто Твері. Переяславсько-залесский князь Ярослав Всеволодович, один з удільних князів Володимиро-Суздальській землі, в 1215 році наказав укласти в темницю в Твері новгородського тисяцького Якуна Зуболоміча і Новоторжского посадника Фому Добринич. Твер явно була частиною спадку Ярослава. Ярослав, якого незадовго до цього новгородці посадили у себе княжити і незабаром знову «відпустили», мстився за подібне поводження з собою, блокуючи в Торжку провідні в Новгород торгові шляхи і утруднюючи постачання Новгорода зерном. З таким же успіхом Ярослав міг би здійснити подібні акції і з Твері. Унаслідок необхідності регулярного підвезення зерна з «низовских» земель подібне порушення новгородській торгівлі загрожувало не тільки добробуту, а й самому існуванню новгородців.

За Тверце і Волзі йшла не тільки далека торгівля Новгорода, а й здійснювалися зв'язку з Суздальській землею: з Тверци по Волзі потрапляли в приплив Волги Шошу (гирло Шоши розташоване на схід від Твері, пізніше Шоша на всьому своєму протязі входила в територію Тверського князівства), з Шоши - в Ламу і далі через волок, за яким отримав свою назву волок Ламский, в Істру. З Істри потрапляли в Москву-ріку (а значить і в Москву), яка, в свою чергу, впадає в Оку. Широко розгалужена річкова система російського північного сходу була доступна для новгородців лише завдяки шляху, що йшов через тверские землі; інакше доводилося рухатися далекими обхідними шляхами.

На блокаду, встановлену Ярославом Всеволодовичем, Новгород відповів контрударом в 1216/17 році. «За Твер'ю» новгородські загони зіткнулися з сторожовим загоном переяславського князя. Люди Ярослава зазнали поразки. Мало хто з переможених змогли дістатися до Твері. Коли після цього новгородці взялися спустошувати навколишні землі, Твер, мабуть, залишилася неушкодженою, оскільки в зв'язку з руйнуваннями вона не згадана. Одна з літописів повідомляє, що коли князь Ярослав дізнався про грабежі своїх супротивників в Тверській землі, він поспішив в Переяславль з Торжка через Твер. Новгородське військо явно обрало інший шлях, відмінний від звичайної дороги по Тверце, на якій був розташований Торжок. Новгородці захопили Зубцов, що стоїть на Волзі вище Твері, там, де пізніше проходила південно-західний кордон Тверського князівства, і Кснятин, розташований неподалік від майбутнього кордону князівства. Те, що літопис згадує ці місця в зв'язку з військовими діями, безумовно співвідносними нею з областю Твері, дало В. С. Борзаковський достатня підстава для висновку про приналежність до Твері вже і в цей час тих районів, які пізніше входили в Тверське князівство. Позначення всього цього регіону в якості Тверській області ( «Тверське» в сенсі «Тверський край») суперечить оцінці Твері на початку XIII століття як «зубожілого міста». Більш того - через максимум три десятиліття після заснування міста, Твер була містом, швидко набирали силу, центральним в регіоні. Хоча Тверській край і був розташований в стороні від політичних центрів того часу, його значення зростало завдяки посередницькій економічної функції, яка була прямим наслідком розташування Твері на Волзі. Крім цього, у Твері існували зв'язку і з Смоленськом, і з Києвом.

2.2. Монгольська навала і виникнення удільного князівства Тверського.

Взимку 1237/38 року війська Чингісхана Батия, який успадкував північно-західну частину монгольської держави, напали на Суздальську Русь. Твер також була захоплена одним із загонів війська Батия. Досить імовірно все ж, що частина міського населення врятувалася від наступаючого війська втечею; те ж саме з великою ймовірністю можна сказати і про більшість сільського населення тверського регіону, яке змогло перечекати військову катастрофу. Для цієї області були типові широко розкидані сільські поселення (села) з двома або трьома дворами кожне, нерідко розташовані серед лісів або боліт. Подібні тип поселень надавав порівняно хороші можливості уникнути зустрічі з ворогами, які були не в змозі дістатися до кожної глухого села. Та й татарські війська, що напали в лютому 1238 року на північно-західне пограниччя Суздальської Русі, були, як видається, недостатньо сильні для здійснення будь-яких широкомасштабних акцій. Відповідно до твердження радянських археологів, Твер поряд з Москвою, Ярославлем і Брянськом ставилася до порівняно менш порушених татарською навалою регіонах Суздальській землі. Області Володимира на Клязьмі, Рязані, Переяслава Залеського і райони на верхній Оці і Сеймі, навпаки, зазнали важких руйнувань. Швидкого перетворення Тверського князівства після його виникнення в одне з найбільш могутніх володінь Суздальської землі виразно сприяло те, що товариські округу порівняно легко відбулася від татар.

Товариський краєзнавець Н.Д. Квашніна-Самарін висловив припущення, що вбитий під час взяття Твері син князя Ярослава (як слід припускати - Ярослава Всеволодовича Переяславського) був першим удільним князем Твері. Оскільки Ярослав отримав великокнязівський престол у Володимирі лише в результаті загибелі свого брата Юрія під час зимового татарського походу, а в цікавий для нас момент він ще був удільним князем, все ж більш імовірно, що переяславський князь доручив одному зі своїх синів командувати тверським гарнізоном. Настільки ранній дроблення власного спадку не могло відповідати інтересам Ярослава. Згодом, коли Ярослав уже став великим князем, йому довелося роздати набагато більшу кількість земель, тим більше, що багато князівські столи виявилися порожніми; однак і при цьому Ярослав надав власні уділи лише своїм братам Святославу і Івану, але не синам.

В. С. Борзаковський називає дати, і їх досить багато, коли великий князь Ярослав Всеволодович міг передати своєму синові Ярославу Ярославовичу товариський доля: період з 1241 року по 1243 рік, а також 1245 рік. Втім, це перерахування дат має умоглядний характер; названі роки пов'язуються з передбачуваної передачею Переяславля старшому синові князя, Олександру Невському, або ж з поїздкою в Орду, розпочатої Ярославом Всеволодовичем. Після свого вокняжения Ярослав визнав верховну владу татар і за це був затверджений Батиєм великим князем володимирським. При дворі великого хана в Каракорумі вороги Батия, ймовірно, отруїли Ярослава Всеволодовича, щоб завдати шкоди його покровителю. Так Ярослав розлучився з життям, хоча він і висловив готовність підкоряться влади Орди. У 1247 році новим великим князем володимирським став наступний за Ярославом за віком його брат Святослав Всеволодович. Літописи повідомляють, що в першу чергу він посадив своїх племінників по містах, «яко бе їм отець оуряділ' Ярослав '». Таким чином, сини Ярослава до сих пір не тримали питомих князівств; їх батько лише зробив відповідні розпорядження в заповіті, як згодом це стало звичаєм у руських князів перед їх поїздками в Орду. Коли великий князь Святослав в 1247 році виконав заповіт свого брата, почалася історія Тверського князівства: одним з племінників Святослава був Ярослав Ярославович, перший князь тверський.

3. Князювання Ярослава.

3.1. Князювання Ярослава до його сходження на великий володимирський престол (1264 рік).

У перші роки після свого вокняжения в Тверському наділі Ярослав не фігурує в літописах. В цей час в Суздальської Русі відбувається зміна правителів: в кінці 1240-х років старші брати Ярослава - Андрій Ярославович Суздальський і Олександр Невський витісняють свого дядька Святослава, князя переяславського і новгородського, з великокнязівського престолу. У В. С. Борзаковський відзначається інше. У татіщевські зводі літописів говориться, що негайно по смерті Михайла Московського в Олександра Невського і Андрія «бути їм пря велія про велике князювання, вони ж укладіть ити під орду, і пойдоша князі Олександр і Андрій і багато стязанію колишнього». З поїздки в Каракорум Андрій і Олександр повернулися, розділивши володіння, пов'язані з титулом великого князя. Андрій отримав від великого хана володимирське князювання, Олександр ж - «Київ і всю російську землю», тобто Русь у вузькому сенсі слова, Київську область.

Еккехард Клюге говорить про те, що Олександр був незадоволений таким поділом і вирішив помститися Андрію за допомогою татар. А В. С. Брозаковскій вказує все навпаки: Андрій став шукати спосіб помститися Олександру без допомоги татар. Андрій вступив в тісний зв'язок з Данилом Романовичем Галицьким, одружившись на його дочки в 1250 році. Данило був тоді найсильнішим южноруським князем. Правда, що і він змушений був поїхати на уклін до Батия, але відомо, що хоча Данило і побував в орді, а все-таки думав про те, як би назавжди покінчити з татарами. Сторону Андрія приймає і його брат Тверській князь Ярослав Ярославович. Хоча в літописі не говориться прямо, що Тверський князь був у союзі з Андрієм, але так повинно думати по ходу тодішніх подій: у свій час навіть Тверський князь повинен був розділити гірку долю з Андрієм - залишити свою отчину Твер, піти в іншу землю і навіть, як здається, Ярослав Ярославович думав про те, щоб бігти на чужину, саме в Швеції. Що ж могло спонукати Тверського князя діяти разом з Андрієм проти старшого брата? Невідомо. Але без сумніву вони домовились як поділити між собою землі у разі успіху: це і могло схилити Ярослава на сторону Андрія. Тверський князь думав досягти своєї мети без підтримки татар, але за допомогою Андрія, і - може бути думав про те, щоб в союзі з ним повалити татарську владу. Звичайно, це було необачно, але в Ярославі Ярославича можна допустити такий погляд: він також, подібно Данилу Романовичу, пізніше інших князів з'їздив в орду, та й то вже після різних нещасть. Принаймні в літописах - в одних під 1258 рік, а в інших під 1257 рік у перший раз говориться про його поїздку в орду, тоді як перед цим роком перераховані багато поїздки інших князів до татарам. Мимоволі впадає в очі одна спільна риса у трьох князів: Данила Романовича, Андрія і Ярослава Ярославичів - це зневага до татар, за що вони всі троє поплатилися і повинні були покаятися.

Тим часом хвороба утримувала Олександра Невського в Новгороді. Але як тільки він поправився, то поїхав в 1252 році в орду. Е. Клюге говорить про те, що Олександр скористався сходженням на престол нового великого хана Мунке (Менгу), щоб змінити співвідношення сил на Русі в свою користь. В. С. Борзаковський пише про те, що Олександр поїхав в орду до Батиєву синові Сартаку скаржитися на брата Андрія і зумів зачепити інтереси татар: він їх запевняв, що Андрій «виходи і тамги хану платить не сповна». Хан дав Олександру «старійшинство у всій братії його» і крім того татарську рать під начальством царевича Неврюя, князів Катіа і Алибугі, і вони пішли на Андрія Ярославовича і на всю землю Суздальську, отже і на Тверську. Андрій Ярославович довідавшись про вторгнення татар, сказав: Господи! Чи довго нам сваритися і наводити один на одного татар; краще мені втекти в чужу землю, ніж дружити з татарами і їм служити. Тим часом союзники, Андрій і Ярослав Ярославичі, у відсутності Александрово захопили Переяславль Залеський, який був тоді сильною фортецею. Звичайно, Андрій і Ярослав знали, навіщо Олександр відправився до хана. Якщо не дивлячись на те союзники-брати зібрали війська, то значить вони мали намір битися не тільки з Олександром, але і з татарами. І сили братів повинні були бути значні, якщо вони захопили таку сильну фортецю як Переяславль. На значну рать Андрія і Ярослава також натякає вираз літопису, що татари, перейшовши Клязьмі у Володимира, йшли до Переяслава «таящеся». Повинно бути, сподіваючись на твердість Переяславля, Тверський князь вкрив в ньому своє сімейство від татар. Ймовірно, Твер була тоді ще погано укріплена. А може бути Ярослав, боячись нападу на Твер з сусідніх новгородських володінь, відправив своє сімейство в Переяславль. Ця боротьба з Невським і його союзниками татарами була першою спробою відкритого протидії татарам на півночі Росії. У Переяславля був князь Андрій; Ярослав же не був, але залишив братові замість себе свого воєводу Жідіслава. Тут під містом стався запеклий бій, в якому татари взяли верх. Про перемогу татар Лавреньевская літопис повідомляє наступне:

«Татарові ж расунувшася по землі, і княгиню Ярославлю яша і діти із'імаша, і воєводу Жідослава ту оубіша, і княгиню оубіша, і діти Яярославлі в полон' посланіє, і людии бе-щісла поведоша до кінь, і худоби, і багато зла створше отідоша» .

Андрій втік спершу в Новгород, де не був прийнятий; потім в Псков, де дочекався своєї дружини, і нарешті в Коливань (Ревель), а звідти з дружиною і своїми боярами поїхав до Швеції, де знайшов райдужний прийом. Татари ж оволоділи Переяславом, захопили і вбили дружину Ярослава, його дітей і повели в полон і умертвили воєводу Жідіслава. Літопис не говорить саме про розорення Тверського князівства, але взагалі відкликається, що татари йшли на всю Суздальську землю, а потім він покладе і в Тверській області татари багато розорили і багато полону набрали. І так, спроба Тверського князя посилити себе за рахунок Олександра всупереч татарам скінчилася повну невдачею. Олександр же прийшов з орди у Володимир «з потугою честю», зустрінутий був митрополитом Кирилом і посаджений на велике князювання у Володимирі, а потім «підняв церькві по полонення Невруеве».

Ярослав Ярославович після Переяславської поразки залишався ще близько року в своєму князівстві, саме до 1254 року. У цьому ж році він втік з Твері. З літописів не видно, що змусило так вчинити Ярослава Ярославовича: може бути Олександр, вигнавши одного брата, захотів забрати доля і в іншого. У всякому разі причина повинна бути дуже важлива. У деяких літописах сказано, що Ярослав саме втік зі своєї вотчини Твері, з Нізовской землі в Ладогу, де його прийняли добре; приїхав він у Ладогу не один, а зі своїми боярами. Е. Клюге пише про інше, через що довелося Ярославу втекти з Твері. Після цих подій першочерговою метою Ярослава повинно було стати звільнення дітей. В інших випадках літописі розповідають про викуп княжих дітей, що містяться в орді в якості заручників. Стосовно до дітей Ярослава мова про це не йде. Однак його сини Святослав і Михайло в 1260-і роки фігурують на політичній сцені. У 1271 році Святослав успадковує своєму батькові Тверське князювання. Таким чином, Ярославу Ярославовичу якось вдалося звільнити своїх дітей. Якщо татари, як можна припустити, зажадали викуп, Ярославу знадобилося в короткий термін зібрати значні кошти. Це могло б пояснити його дії в наступні роки, які важко зрозуміти інакше: взимку 1253/54 року він у великому поспіху відправляється в Псков і сідає там княжити, а на початку 1255 року він з'являється разом зі своїми боярами в Ладозі, населення якої надає йому урочистий прийом. Приблизно в цей час укладають між собою союз литовці і Ливонський лицарський орден, сусіди північно-західній Русі, до сих пір перебувала у ворожих відносинах один з одним. Хоча союз цей врешті-решт виявився неефективним, він повинен був доставити російським серйозне занепокоєння. Ймовірно, в такій критичній ситуації новгородці вирішили посадити в деяких своїх слабо захищених «передмістях» чужих князів чи бояр, які отримали для здійснення військових оборонних заходів певні збори. Ярослав при цьому знаходив можливість задоволення своєї потреби в грошах.

Якби ладожани самі звали його до себе, то Ярославу не навіщо було б втекти з Твері і в літописах зустрілося б такий вислів. Тверський князь втік до Ладогу, вперед не знаючи як його там приймуть, тим більше, що в Новгороді тоді княжив Василь син Олександра Невського. Але в Новгороді тоді вже були незадоволені Василем Олександровичем, а тому ладожани взяли втік князя Ярослава у Псков, а потім в самий Новгород, вигнані Василя. Так цілком ймовірно метою його остаточного втечі була Ладога, а Швеція: Ярослав міг знати про ласкавому прийомі свого брата Андрія в Швеції і зважився сам піти туди ж через Ладогу і Фінляндію. Разом з Ярославом поїхали і його бояри (подібно до того, як бояри Андрієві поїхали з Андрієм). Втеча бояр разом з князем показує, що бояри, однаково з князем, боялися будь-яких насильницьких вчинків з боку Олександра; разом з тим це втеча бояр натякає на те, що всі попередні дії Ярослава, - його союз з Андрієм і Данилом, його повстання проти Олександра і вороже ставлення до татар, - були результатом лише особистої волі самого Ярослава, але залежали також і від бояр: Тверський князь і його бояри заодно, і ось тепер, при несприятливому повороті обставин, бояри біжать разом з князем. Якби тверські бояри не приймали активної участі в політиці свого князя, то звичайно вони не бігали б по іншим землям, а пішли б на службу до того князю, який тоді взяв верх, тобто до Олександра, що їм було б вигідніше.

Тверський князь проте не довго пробув в Ладозі.У Новгороді не всі тоді були задоволені Василем Олександровичем, сином Невського. Новгородці розділилися на дві партії: бік великих і сторону менших. Великі, як видно, були за князя Василя, а менші проти нього. Менші хотіли позбутися Василя, а разом з тим і від батька його Олександра, будучи незадоволені ними, звичайно, з тієї ж причини, по якій і в попередні роки Новгородці скаржилися на Олександра, тобто через його самовладдя. Менші хотіли скористатися нагодою і закликати в Новгороді на князювання Ярослава, розраховуючи зрозуміло на те, що він не буде чинити так, як надходили Василь і його батько. Менші в той час взяли гору, і на перший раз висловили своє неприхильність в Василю тим, що перевели Ярослава з Ладоги у Псков, а в слід за тим і в самий Новгород, вигнали князя Василя в 1255 році. Проте заклик нового князя примирив партій, а навпаки менші ще сильніше розійшлися з великими, яким хотілося ввести князя на своїй волі. Тим часом Олександр йшов до Новгороду з сином своїм Василем і з двоюрідним братом Дмитром Святославичем; до них приєдналися і жителі Торжка, сильного новгородського передмістя. Таким чином, Ярослав був у досить скрутному становищі: він бачив, що в Новгороді боротьба партій, що він може розраховувати тільки на бік менших; знав, що до Новгороду йде Олександр з військом, яке він міг, у разі потреби збільшити татарами. Боротися з Олександром тоді було неможливо, і Тверській князь втік - але куди, невідомо. Новгородці ж приклад з Олександром і навіть на догоду йому змінили посадника Ананію, ватажка боку менших, і зробили посадником Михайла Степановича, прихильника великих. Напевно невідомо, коли Ярослав повернувся до Твері - в 1255 році чи в 1258 році. Можна припустити, що він повернувся до Твері в 1255 році, тому що в цьому ж році повернувся і Андрій Ярославович зі Швеції. Тим часом при новому ханові, Бергу або Берке, брат Батия, відбувалася 1257 року перепис жителям Росії. Приїхали численники з татар, і ізочлі всю землю Суздальську і Рязанську, і Муромську, і поставили десятників, і сотників, і тисящніков, і темників "точию НЕ чтоша архімаріти, і ігуменів, і попів, і дияконів, і крилошан, і всього прічёта церковного , хто дивиться на Господа Бога і Пречисту Богородицю, і оселяється в будинку Господні, і служить Божим церквам ». Тільки після цього перепису, поїхав у 1258 році князь Ярослав в орду, де він до цих пір не бував. Поїхав він у орду разом зі своїми братами, Олександром і Андрієм, і з двоюрідним племінником князем Борисом Ростовським. У орді Тверській князь був прийнятий добре, відпущений «з потугою честю на Русь» і повернувся в свою отчину Твер. Тільки тепер змирився князь Тверской перед ханом і примирився з татарами. Ймовірно, тепер же Ярослав вивіз з ординського полону і своїх дітей. Татари після другої перепису при хані Берке, як видно, стали сильніше пригнічувати російських ніж раніше. Було велике насильство від татар, каже літописець; їм допомагали і деякі російські: багаті откупали данини від татар і «користовахуся самі»; бідні повинні були займати гроші у багатих, щоб виплатити данину; багатії брали великі відсотки, яких бідні не в змозі були виплатити і повинні були за те працювати на багатих, має бути йшли в кабалу. Особливо своїми утисками в той час відрізнявся в Ярославі якийсь відступник ІЗОСЕВ, колишній чернець, який на догоду татарському баскаків залишив християнство. Народ був виведений з терпіння і не хотів більше зносити сваволі грабіжників: в 1262 році він повстав і татарських збирачів данини - одних вигнав, а інших вбив, при чому загинув і відступник ІЗОСЕВ. При цьому погромі деякі з татар прийняли хрещення. В одних літописах сказано, що таке повстання сталося в Ростовській землі і татари були вигнані з Ростова, Володимира, Суздаля, Переяславля і Ярославля; але є також звістка, що татарські збирачі данини були вигнані з усіх міст. Не можна думати, щоб положення Твері щодо платежу данини було вигідніше положення міст в інших князівствах, а тому цілком ймовірно і в Тверській землі з утисками було поступлено також, як і в інших місцях.

В цей же час (1262 рік) в Новгороді, де князював тоді Дмитро Олександрович, готувалися до походу на німців. Сам Олександр послав Ярослава Тверського на допомогу новгородцям, і останній не зумів послухатися старшого брата, великого князя. Дмитро і новгородці з Ярославом Тверським і іншими князями пішли до сильно укріпленого Юр'єву, взяли місто, розорили його, набрали багато полону і всякого товару і пішли назад.

Сам же Олександр Невський поїхав в орду, де дуже несприятливо поглянули на повстання проти збирачів данини і готувалися послати військо на Руську землю. Олександр встиг умилостивити хана і зупинити татарське натовп, але під час цієї поїздки він помер 14 листопада 1263 року на зворотному шляху з орди. Під наступним роком новгородський літописець зазначав:

«В літо 6772. вигнаша новгородці князя Дмитра Олександровича, сдумавше з посадніком' Міхаіломь, зане князь ще мал' бяше; а по Ярослава посланіє, по брата Александрова, у Тферь сьшь посаднічья і лучшии бояр ».

3.2. Ярослав Ярославович - великий князь володимирський і князь новгородський.

Смерть Невського відкрила князю Тверському шлях до великого князівського Володимирському престолу; проте він спершу повинен був витримати суперечку зі своїм старшим братом Андрієм Суздальським, вже колишнім перш великим князем Володимирським. Колишні союзники тепер засперечалися, але самі своїми засобами не набрали відкриту боротьбу один з одним. Тоді вже орда мала престолами князів. Андрій і Ярослав поклали віддати свій спір на вирішення татар, своїх колишніх гонителів. Вони послали послів в орду до хана Берке, але останній зажадав до себе самого Ярослава. Ярослав пробув в орді до серпня місяця і повернувся звідти з ханським послом Жанібеком і ярликом на велике князювання. Чи не знаємо, чому хан зажадав до себе одного Ярослава і потім віддав перевагу його Андрію. Перш обидва брати однаково прогнівили татар, а потім Андрій встиг побувати в орді раніше Ярослава. Може бути і посол Тверській, і сам Ярослав встигли задарувати в орді всіх кого потрібно і таким виграли справу. Як би там не було, але Ярослав здобув перемогу над Андрієм, який незабаром і помер у 1264 році.

Тепер Ярослав міг розташовувати силами Твері і Володимира, а в разі потреби закликати і татар на допомогу. Тепер вся увага великого князя Ярослава Тверського звертається на Новгород; Ярослав, подібно іншим великим князям, намагається посилитися за рахунок цього міста. Слідом за вступом на великий князівський престол Ярослава, в Новгороді відбулася зміна: новгородці вигнали свого князя Дмитра Олександровича і закликали до себе Ярослава Ярославовича, колись у них перш княжив на їхній вибір. Може бути новгородці були незадоволені своїм колишнім князем, а може бути вони вигнали його тому, щоб уникнути сварки з новим великим князем: тоді вже був такий звичай, що великим князем новгородським робиться той, хто іменується великим князем Володимирським. Якби новгородці не вигнали Дмитра, то сам Ярослав зажадав би його видалення. Втім літописець з цього приводу зауважує: «вигнала новгородці князя Дмитра Олександровича, сдумавше з посадником Михайлом, зане князь ще малий бяше». Видалити Дмитра, новгородці послали до Твері сина посаднічья і кращих бояр кликати до себе Ярослава. Посольство привезло до Твері і грамоту, на яких умовах Ярослав повинен княжити в Новгороді. Ця грамота писана при посаднике Михайла і тисяцький Кіндрата, і є перша подібного роду новгородська грамота, що дійшла до нашого часу. На початку грамоти говориться, щоб Ярослав цілував хрест до всього Новгороду, на чому цілували його діди, і батьки, і його батько Ярослав, і щоб він тримав Новгород по старине, за митом. Потім крім звичайних умов, які обмежують владу князя в Новгороді, слідують умови щодо княжих доходів і полювання. Так сказано, 1) що Ярослав може в Торжку і Волоку тримати тіуна на своїй частині, а новгородці будуть тримати на своїй; до Бежічанам і до Обонежанам князь не міг посилати суддів протягом 3 років, так як князь Дмитро з новгородца віддали їм суд на цей термін; князь не міг пересужівать грамоти, тобто перевершать вирішені справи. 2) в Русу князь міг їздити восени, а не влітку; міг їздити на Озвадо бити звірів; в Ладогу посилати осетрінніка і мёдовара як сказано в грамоті його батька Ярослава. 3) з купців новгородських в товариський і суздальської землі князя міг брати митий по дві векши з човна, і по стільки ж з воза, і з льону, і з короба хмелі. Крім того новгородці, навчені досвідом, зажадали цією ж грамотою від Ярослава, щоб він не робив в Новгороді такого ж насильства, як його брат Олександр. Але в тому ж році, має бути в Твері ж. Ярослав мав цілувати хрест і на іншій грамоті, писаною при тому ж посаднике і тисяцький. Ця грамота мало чим відрізнялася від першої; в ній істотні додавання щодо торговельних мит і полювання; те й інше в цій грамоті визначено кілька точніше. Відносно торгових мит сказано, що князь може брати по дві векши з воза і з короби хмелі як з новгородца, так і з новоторжцев: може бути колишні князі, маючи свого тіуна в Торжку на своїй частині, робили спроби брати з новоторжцев більш ніж з новгородців , а може бути навпаки - князі бажаючи схилити на свою сторону Торжок, іноді не ладівші з Новгородом, брали з новоторжцев менш ніж з новгородців. Відносно ж полювання сказано так: свиней (кабанів) бити за 60 верст від Новгорода; на полювання на Озвадо їздити влітку, а в Русу на третю зиму, в Ладогу ж на третє літо; в Ладогу можна посилати осетрінніка по грамоті його батька. Повинно бути Ярослав Ярославович був пристрасний мисливець, якщо в новій грамоті було звернуто велику увагу на полювання. А в ті часи полювання становила улюблену потіху князів. Князі відправлялися на полювання на довгий час, забирали з собою дружин і дружину; в Никонівський списку про Всеволода Новгородському говориться, що любив грати і втішатися, а людей не керував, зібрав яструбів і собак, а людей не судив. Тривала і часта полювання з великими натовпами ловчих могла бути руйнівна для жителів, а тому новгородці і постаралися захистити себе, догану де і коли князь може полювати. Ярослав погодився на обидві грамоти і поїхав до Новгорода, де був прийнятий з більшою честю і посаджений на княжому столі (27 січня 1266 року). Його син Святослав почав княжити в Пскові. Тоді ж в Новгороді Ярослав Ярославович вступив у другий шлюб, одружившись на Ксенії, доньки Юрія Михайловича. Ярослав по видимому хотів потішити Новгороду, одружившись на одній з його мешканок; притому вступаючи в шлюб з дочкою боярина, князь цим самим міг тісніше пов'язати з собою інтереси одного з боярських будинків, стало бути інтереси партії великих Недовго він однак жив в світі з Новгородом.

У наступному році він ледь не розійшовся з Новгородом через князя Довмонта. Тоді в Литві, але вбитий князя Міндовга, почалися сильні міжусобиці, від яких втекли Литовці. Близько 300 литовців бігли до Львова з дружинами і дітьми. Новгородці хотіли їх побити, але Ярослав не допустив до цього; син його Святослав хрестив всіх цих втікачів. Псковичі навіть зробили своїм князем Довмонта, одного з втікачів литовських князів, незабаром прославився своїми подвигами і яке було запроваджено улюбленим князем псковитян. Ярославу Ярославовичу не сподобалося таке перевагу Довмонта Святославу. Ярослав з Володимира прийшов в Новгород з великим військом, щоб йти на Псков. Але новгородці до цього не допустили. Вони сказали йому: «князь, перш ніж йти на Псков, переведаться з нами». Князь не очікував такої перешкоди і відіслав свої полки назад, а незабаром і сам поїхав, залишивши в Новгороді свого племінника Юрія Андрійовича. З цим князем новгородці в 1268 році ходили за Нарову на датчан до Раговору (Везенберг), землю спустошили, але міста не взяли і повернулися назад. Вони задумали повторити похід в тому ж році, але тільки з великими силами. Новгородці послали просити допомоги у Дмитра Олександровича Переяславського і у великого князя Ярослава. Ярослав на допомогу новгородцям послав не тільки своїх синів, Святослава і Михайла, з полками, але крім того ще деяких інших князів. У Новгороді знайшли стінопробивних майстрів і почали владичном дворі лагодити стінобитні машини. Коли ливонские німці дізналися про таких приготуваннях, то прислали сказати новгородцям: «у нас з вами світ, перемогался з Коливанцамі і Раковорцамі, ми до них не прістаём, на тому і хрест цілуємо». Після такого клятвеного договору з німцями, новгородці виступили в похід разом з союзними князями, в числі яких був і Довмонт Псковський. Вони все спустошили по дорозі до Раковором, і нарешті під цим містом відбулася знаменита Раковорская битва, в якій вони повинні були мати справу і з німцями, обдурили їх і порушили клятву. Новгородці виграли битву, переслідували ворогів 7 верст, а й самі зазнали великих втрат: багато хто був убитий, в тому числі посадник Михайло, багато зникли безвісти, наприклад тисяцький Кіндрат (колись їздив кликати Ярослава в Новгород). Князь же Юрій в цій битві «вда плечі, або первет був в ньому, то Бог знає».

Повернувшись з походу, новгородці замість убитого посадника вибрали нового - полеглих, сина того Ананії, який колись був на чолі менших, які закликали Ярослава (1255 року).Місце ж тисяцького залишилося не зайнятим, бо думали, що Кіндрат може бути врятований від смерті і незабаром повернеться. Новгородці ще не примирилися остаточно з німцями. У Новгороді став заколот: одні вважали, що тільки великий князь Ярослав може примирити з німцями і що без нього обійтися не можна, і тому хотіли послати за ним у Володимир; інші ж проти цього. Ярослав Ярославович хотів забрати посади у деяких бояр, на підтримку яких він не міг розраховувати, і замістити їх своїми прихильниками. Він думав, що новгородці все зроблять за його бажанням, тому що він їм багато допоміг в поході на Раковор, та при тому і тоді ще вони сильно потребували. Великий князь вважав, що для такого видалення неприязних йому осіб було тоді найзручніший час. У 1269 році він приїхав до Новгорода і став скаржитися на Жирослава Давидовича, на Михайла Мішініна, на Юрія Сбисблавіча; він вимагав, щоб у них були віднята владу на тій підставі, що нібито вони посварили Новгород з німцями. Новгородці не погоджувалися на це, але разом з тим просили князя не гніватися на них і від них не їхати, тому що вони ще не примирилися з німцями. На це щось князь звичайно і розраховував; він хотів залякати віче і виїхав з міста. Новгородці послали за ним владику з кращими мужами, які і наздогнали його в Бронниця. Князь повернувся, але за то новгородці на вакантне місце тисяцького вибрали Ратибора Клуксовіча, одного з його прихильників. У той же рік, зимою, Ярослав допоміг новгородцям укласти мир з німцями. Він велів синові своєму Святославу привести в Новгород низові полки; закликав також і татар, які прийшли під начальством «Великого баскака Владімірскаго Амрагана» і його зятя Айдара. Ярослав хотів йти на Коливань, але німці злякалися і надіслали сказати: «вклоняємося на всій волі вашої, відступаємося всій Нарови, тільки крові, щоб не розлити». Було укладено мир на всій волі новгородської. Князь хотів було піти пограбувати Корелу, але новгородці відхилили його від цього, тому що вважали Корелу за своїх. Князь погодився і відіслав свої і татарські полки; сам же залишився в Новгороді.

Боротьба з німцями була закінчена успішно завдяки Ярославу. Сам Ярослав думав, що Новгород без нього обійтися не може. Він показав Новгороду, що і сам він в разі потреби може зібрати великі полки, та й татари прийдуть до нього негайно на допомогу. Посадником був полеглих Ананійович, а тисяцьким його улюбленець Ратибор. Ярослав вважав, що Новгород тепер йому чинити опір не буде, та й не в змозі. І ось тепер Ярослав почав в Новгороді надходити самовладно, подібно до свого батька і брата Олександра.

Новгородці не могли виносити таких утисків. Народ повстав в 1270 році і зібрався на віче на ярославському дворі. Убили якогось Іванка, хотіли дістатися і до інших княжих прихильників і радників. Деякі зникли в церкві Святого Миколая, а інші з тисяцьким Ратибором і якимось Гаврилом Киянове втекли до князя на Городище. Народ не встиг їх схопити, але зате розорив і пограбував їх будинку. До самого ж князю народ посилав грамоту, в якій були прописані всі його провини: «навіщо відняв Волхов гогольний, а поле заячими ловцями? навіщо взяв двір Алекси Морткініча? навіщо взяв срібло на Никифора Манускініче, і на Романа Болдижевіче, і на Варфоломія? навіщо виводиш від нас іноземців, які у нас живуть? і навіщо робиш багато іншого незаконне? а тепер, князь, ми не можемо терпіти твого насильства, їдь від нас, а ми собі князя промислом ». Коли князь побачив таке рішуче повстання, то став робити поступки. Він послав на віче сина Святослава і свого тисяцького Андрія Воротіславіча сказати, що він відступається від усього того, в чому його звинувачують, і навіть готовий цілувати хрест на всій волі Новгородської. Поступитися зараз же князю - означало дати йому можливість повторити в інший раз подібні ж вчинки, а тим часом за князя не було війська, яке могло б загрожувати новгородцям, а тому останні стояли на своєму: «князь, їдь геть, не хочемо тебе, говорили вони, а не те всім Новгородом підемо прогнати тебе ». Робити було нічого. При вигляді такої одностайності з боку народу, князь побачив свою слабкість, мале число своїх прихильників, і виїхав з міста по неволі.

Новгородці стали кликати до себе Дмитра Переяславського, але той не наважився йти проти великого князя, а тому надіслав сказати новгородцям, що він не хоче взяти столу перед дядею. «І биша новгородці печалні», відмічено в літописі.

Тим часом Ярослав у Володимирі готувався до походу на Новгород: до нього прийшли на допомогу Дмитро Переяславський і Гліб Смоленський зі своїми полками. Крім того Ярослав став просити війська у татар і щоб вірніше в цьому встигнути, він хотів звести наклеп на новгородців перед ханом. Його улюбленець Ратибор Клуксовіч, який пішов разом з ним з Новгорода, поїхав в орду і за наказом князя так говорив хану Менгу-Тимура, наступнику Берке: «новгородці тебе не слухають, ми данини просили для тебе, а вони нас вигнали, інших побили, наші будинки розграбували і Ярослава безчествовалі ». Хан також послав на Новгород татарську рать. Положення Новгорода було скрутне. Але вони знайшли собі захисника там, де може бути і не очікували, саме в особі брата Ярослава, Василя Мезин, князя Костромському. Подільському князю не вигідно було посилення Твері, одного з близьких князівств. Тверський князь був і великим князем Володимирським. Якби Тверській князь підпорядкував собі Новгород, то що могло перешкодити йому захопити і Подільське князівство. Разом із тим і Ярослав недавно надійшов насильно і в самій Костромі, велівші там захопити новгородських купців. Тепер випала нагода Василю і відплатити Ярославу за образу, і його послабити, втрутившись в новгородські справи, та, до речі і розташувати новгородців в свою користь, прикинувшись їх доброзичливцем. У Новгород він послав своїх послів, які на віче від імені свого князя сказали: «вклоняюся святої Софії і мужам новгородцям; чув, що Ярослав, Дмитро і Гліб йдуть на Новгород з усією силою; шкода мені своєю отчини ». Сам же поїхав в орду і пояснив хану, що новгородці рацію, а навпаки Ярослав винен. Хан повернув свої війська, але залишив за Ярослава своїх послів, Чевгу і Баишев, звичайно для спостереження за ходом справ, втім дав їм свій ярлик, тобто грамоту. Таким чином Ярослав отримав від хана не допомога, а якихось наглядачів за своїми вчинками. Новгородці тим часом зміцнили місто острогом по обидва боки, а маєток ввезли в місто. Весь Новгород від малого до великого озброївся. До Новгороду прийшли на допомогу псковичі, ладожани, корели, ижора, вожанами. Все новгородське ополчення рушило до Городища, і стояло два дні - піші за Жілотугом, а кінні за Городищем. Ярослав пішов повз прямо до Новгороду, але, побачивши новгородських полків, відступив до Русе, а в Новгороді на віче послав сказати: «відмовляюся від усього того, за що ви мене не взлюбили; всі князі в тому доручаються за мене ». Але новгородці бачили свою силу і не йшли на світову, а до великого князя послали Лазаря Мойсейовича сказати: «князь, ти надумав на Святу Софію; їдь, або ми чесно помремо за Святу Софію; У нас князя немає, але Бог, і правда, і Свята Софія, а тебе не хочемо ». Все новгородське ополчення рушило на Голіно, де і стало на броді не доходячи Руси. Цілий тиждень стояли новгородці на одному березі, а Ярослав на іншому. Ні та, ні інша сторона не зважилася перша почати битву. Вся новгородська волость встала як одна людина, а татари до Ярославу не прийшли. Тоді Ярослав зважився діяти іншим, зброєю, яке було подействітельнее всяких татарських ратей і ханських ярликів. Він звернувся до духовної влади митрополита (Кирила II). Духовна влада по самому своєю властивістю мала дбати про світ. В кінці днів духовна влада багато і успішно допомагала Москві, а на цей раз таку ж дійсну підтримку надала Тверському князю. Митрополит надіслав у Новгород наступну грамоту: «мені доручив Бог архієпископію в Руській землі, ви повинні слухатися Бога і мене; ви крові, щоб не розлити, а Ярослав перестане гніватися; я в тому ручаюся; якщо ви навіть і хрест цілували, то я приймаю епітемью на себе і відповідаю за те перед Богом ». У разі ж непослуху новгородців, митрополит наприкінці грамоти погрожував накласти заборону на новгородців, на своїх духовних синів. Митрополича грамота вразила новгородців: вони боялися посваритися з духовну владою і тим накликати на себе гнів божий. І потім, коли Ярослав послав в новгородський полк з поклоном, то новгородці відступилися від свого колишнього слова - не брати його князем. Тепер обидві сторони зробили поступку. Новгород визнав його знову своїм князем, але за то уклав мир на всій своїй волі, в чому Ярослав цілував хрест.

Ярослав мав тоді ж цілувати хрест на нову грамоту, по якій він обіцяв тримати Новгород в давнини, за митом. У цій грамоті між іншим було сказано, що Ярослав має віддати назад батьківську грамоту про посилці осетрінніка і мёдовара в Ладогу; повинен посуженние грамоти відняти, а старі облямувати; в німецькому дворі торгувати через новгородців, а двору німецької не зачиняти, і приставів не вставляє; повернути село Святої Софії; захоплених новгородських купців в Костромі і інших містах відпустити з товаром; звільнити полонених; не заважати торгувати новгородським купцям по Суздальській землі, щоб їм було без кордону, тобто без затримки по ханської грамоти, яку новгородці встигли виправити собі в орді.

Після хресного цілування з боку князя, він був посаджений на престол новгородцям і татарським послам. Зимою великий князь повернувся до Володимира, залишивши в Новгороді своїм намісником Андрія Воротіславіча, а у Пскові посадив чомусь якогось Литовського князя Айгустов, хоча був там Довмонт. Можливо, Довмонт поступився князювання довіреній особі великого князя лише на короткий час. Після смерті Ярослава Довмонт виразно повернувся на псковське князювання, яке він зберігав за собою аж до своєї смерті в 1299 році. Як би не розглядати положення Айгустов в Пскові, вже саме його поставлення показує, що з подій 1270 Ярослав вийшов ні в якій мірі не програв.

Таким чином, Ярослав хоча і не підпорядкував Новгород своїй волі, але зате і не допустив Василя Костромського зробитися тамтешнім князем. Ярослав у свій час міг навіть побоюватися, що татари допоможуть його молодшому брату. Здається, великий князь Ярослав хотів в орді судитися зі своїм братом Василем Костромським; по крайней мере в 1271 році він поїхав до хана з Василем і з племінником Дмитром Олександровичем Переяславським, але відомо, що сталося у них в орді. У тому ж році на зворотному шляху з орди він помер, привезений до Твері і похований в церкві Святої Козьми і Деміана єпископом Тверським Симеоном.

4. Висновок.

Таким чином, ми розглянули частину історії Тверського князівства, а саме: як виникла Твер, як виникло удільне князівство Тверське, як розвивалася історія цього князівства під час правління Ярослава Ярославовича.

Ми дізналися, що немає точної дати освіти Твері, багато спірного в цьому. Князювання Ярослава також оцінюють різні історики по-різному. Соловйов в III томі стр. 205 робить таку замітку про характер діяльності Тверського князя: «при прагненні кожного великого князя посилити своє власне князівство, при чому всі вони починають з Новгорода, жереб - посилитися і стати через це зосереджує пунктом Русі, випав спершу Твері, але недолік твердості в Ярославі Тверському і суперництво брата його Василя перешкодили посилення Твері ». В. С. Борзаковський стверджує, що «Ярослав Ярославович керувався тільки вузькими інтересами, інтересами свого князівства, а не общерусскими». Е. Клюге вважає, що «Ярослав переслідував далеко виходять за рамки його спадку політичні цілі. Спираючись на владу і авторитет, отримані ним разом з великокнязівським титулом, він спробував зміцнити або ж затвердити своє панування в Новгороді і Пскові; одночасно він прагнув захистити північно-західну Русь від лицарів Лівонського ордену. Знайдене для себе єпископом Симеоном нове поле діяльності в Твері, хоча і є єдиним доказом її підйому, може розцінюватися одночасно як надзвичайно значуща подія ».

Зміст.

1. Введение ........................................................................ .2

2. Рання Твер і виникнення удільного князівства тверського.

2.1. Початок міста Твері ................................................... ..2

2.2. Монгольська навала і виникнення удільного князівства тверського ..................................................................... .5

3. Князювання Ярослава.

3.1. Князювання Ярослава до його сходження на великий володимирський престол. (1264 рік) ............................................................... .7

3.2. Ярослав Ярославович - великий князь володимирський і князь новгородський .................................................................. ..12

4. Висновок ..................................................................... .18

Література.

1. В.С. Борзаковський: Історія князівства тверського. - Твер .: изд. Леан, 1994. - 424 с.

2. Еккехард Клюге / заг. ред. П.Д. Малигіна та П. Г. Гайдунова. - Князівство Тверське (1247-1485 роки). - Твер .: 1994.-432 с .: іл.

Міністерство вищої та професійної освіти Російської Федерації

Тверський державний технічний університет

Кафедра історії

реферат

«Твер: виникнення удільного князівства, монгольська навала, правління Ярослава Ярославовича»

Виконав: студентка групи БТ-111

Миколаєва Є. С.

Перевірив: Токмін Ю. А.

Прийняв: Токмін Ю. А.

Твер, 2000 г.