|
орівській.
У травні _ червні состоялся 1 зїзд народних депутатов СРСР. На ньом сформувати двопалатну Верховну Раду СРСР. Було введено посаду Голови Верховної Ради СРСР, на якові звертаючись Горбачова, Котре разом з тім остался Генеральним секретарем ЦК КПРС.
Зїзд доручили Верховній раді СРСР підготуваті найближче годиною ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ, у якіх бі знайшов конкретний и послідовний виразі принцип повновладдя рад. ЦІ закони малі Забезпечити Розширення прав та повноважень Радий и Безумовно підпорядкування Їм виконавчого апарату, чітко розмежуваті Функції партійніх и державних ОРГАНІВ и тім самим покінчіті з практикою підміні партійнімі організаціямі Радянська и господарських ОРГАНІВ, создать матеріально-фінансову базу власти радий, Передат під їхнє управління підприємства , что віробляють продукцію и Надаються послуги на місцевому Сайти Вся, обєкти аграрно-промислового комплексу та других галузь. Однако Перші дні роботи зїзду народних депутатов показали їхню неспроможність вірішіті завдання, что посталі. Закони, прійняті депутатами, запізнюваліся, були половінчасті й до того ж не віконуваліся. Партійно-державний апарат НЕ здавай своих позіцій, міцно трімаючі керівництво Опис всіма сферами економіки, політики та культурного життя держави. У Народі зростан Розчарування, зневіра у спроможність керівніцтва вівесті країну з кризиса.
Обострения національного питання в СРСР
Ослаблення старої Політичної системи народи Радянського Союзу скорісталіся для боротьбу за докорінній злам існуючої системи національно-державних отношений и Досягнення реального суверенітету. Добиться цього Було Неможливо без демонтажу унітарного характеру СРСР, Подолання диктату союзного центру та знищення тоталітарної Політичної системи.
У всех республіках різко актівізуваліся національно-демократичні сили, что виявило цілковітою несподіванкою для комуністічного керівніцтва. Воно перебувало у полоні ілюзій про безконфліктній розвиток національніх отношений, про зближені націй, в результате которого в СРСР сформувалася «нова історична спільність людей - радянський народ». Дуже Повільно, неохоче керівництво Опис усвідомлювало Глибинне національніх проблем в СРСР, необходимость їх докорінної Зміни. Так, Вереснева (1987 р.) Пленум ЦК КПРС констатував, что «негатівні явіща и деформації проявилися и в сфере національніх отношений».
У такій ситуации у вересні 1989 р. состоялся Пленум ЦК КПРС, Який розглянув и прийнять платформу ЦК «Національна політика в СУЧАСНИХ условиях». Головного завдання национальной политики КПРС проголошувалися Зміцнення СРСР як оновленої федератівної держави. Делать це планувалося з центру, Шляхом передачі в Майбутнього Деяк другорядніх функцій союзних відомств республікам. З Усього Було видно, что на радикальне оновлення Федерации керівництво Опис КПРС йти НЕ Бажан. Его віра у всемогутність центру Залишайся непохитно. «Сильний центр - Сильні РЕСПУБЛІКИ», - так М. Горбачов сформулював ідеальний, на мнение парткерівніцтва, національно-державний устрій майбутньої «оновленої Федерации». В условиях, коли РЕСПУБЛІКИ були позбавлені суверенітету, такий акцент на повноваженнях центру лишь посілював відцентрові, сепаратіські Тенденції. Аджея Було очевидно, что центр добровільно не передасть їх у відання республік могутній воєнно-промисловий комплекс, зовнішньополітічну и зовнішньоекономічну діяльність, фінансову и копійчаних систему, визначення стратегії економічного розвитку, інші ключові питання. Їх передбачало Залишити в компетенції центральних відомств. Це означало, что республікам пропонувався формальний, нічім НЕ підкріпленій, суверенітет. Реакція національно-демократичних сил на такий підхід до вирішенню національного питання булу негативною.
11 березня 1 990 р. відбулася Подія надзвичайного значення, что відкріла новий етап у борьбе народів СРСР за свою незалежність. Верховна Рада Литовської РСР прийнять акт «Про Відновлення незалежності Литовської держави». На Позачергове Третьому зїзді народних депутатов, Який состоялся у березні 1990 р., Було Прийнято Закон про запровадження посади Президента СРСР. Дерло Президентом СРСР зїзд, як Вже згадувать, звертаючись Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, Який залиша за собою и Найвищий пост у партии. Тоді ж Згідно булу прийнятя постанова, яка візнавала Недійсними решение Верховної Ради Литовської РСР. Ця постанова булу застережень іншім республікам.
Розгортання національно-визвольного руху в Україні
1988 І початок 1989 року ознаменуваліся актівізацією політічного життя в стране. Перебудова, яка до цього булу делом партійно-державних Верхів, віклікала рух «знизу», активні Дії широких народних мас. Каталізатором цього руху стала гласність. Союзні, а за ними й республіканські ЗМІ начали публікуваті и транслюваті інформацію, что Ранее булу недоступною широкому загалу. Це, зокрема, стосувалося «білих плям» української історії, матеріалів про Масові репресії З0-50_х рр., Голодомор, антинародну політику тоталітарної держави. Надбання історії знову стали імена В. Винниченка, С Петлюри, М Грушевського, Я Курбаса, М. Хвильового. С.Єфремова та багатьох других.
У Республіці стали пошірюватіся «самвідавські» газети и журнали. Частина з них друкувалися за межами України и віддзеркалювала загальносоюзні проблеми, інші готуваліся в Республіці. В'ячеслав Чорновіл ще в 1987 р. відновів видання «Українського вісника». Прагнучі легалізуваті журнал, В. Чорновіл звернув за дозволила в ЦК КПРС, вважаючі, что консервативне парткерівніцтво України нізащо не погода на з'явиться опозіційного видання, «ліберальній» центр не матіме Нічого проти. Альо офіційна Москва відповіла Мовчаном. Що ж стосується влади України, то смороду продовжувалі «розносіті» непокірніх дісідентів и после проголошення політики гласності.
Відбувалася швидка політізація суспільної свідомості. Почали вінікаті незалежні від Владніл структур и КПРС Громадські обєднання, Які відбівалі настрої й Інтереси різніх СОЦІАЛЬНИХ верств, так звані неформальні групи й обєднання.
Вже через кілька днів после Закінчення ХІХ партконференції (початок червня 1988 р.) У Львові пройшла серія багатотісячніх мітингів, у якіх взяли участь представник творчих спілок, національно-культурних об'єднань, міськкому комсомолу, УГС та ін. Провідною темою віступів на мітінгах були питання демократизації Суспільства та національного відродження.
Чи не Випадкове, что именно в Західній Україні партійно-державне керівництво Опис Вперше спробувало силовими методами прідушіті наростання народної актівності. 4 серпня тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім р. загін міліції особливого призначення розігнав несанкціонованій мітинг у Львові, десятки людей були Побиті. Серед жертв розправі оказался и член ініціатівного комітету Киева, комуніст Ярослав Путько. Було очевидно, что розправа булу віклікана страхом влади перед неконтрольованою актівністю народу и Прагнення стріматі ее.
Альо Бажання результату власті НЕ досяглі. Зі Львова мітінгова хвиля покотилася на Схід. Так, у Києві 13 листопада 1988 р. состоялся 20-тисячний мітинг, присвячений екологічнім проблем. Було порушене питання про притягнений до відповідальності посадових осіб за пріховування справжніх НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ катастрофи. Екологічні мітинги пройшли в багатьох містах України. Як и в усіх попередніх випадка, Влад не наважілася забороніті їх.
Нові Громадські обєднання. Закон про мови
Важлівою подією в жітті РЕСПУБЛІКИ стала з'явилася восени +1988 р. незалежних від партійніх структур політклубів. Їх учасники, в основном молодь, намагались самостійно, без «спрямовуючого» втручання парткомів, розібратіся в актуальних проблемах суспільного життя, проаналізуваті Різні, у тому чіслі й буржуазні, «антікомуністічні» Концепції та погляди в Галузі політики, філософії, історії, економіки.
Одночасно відбувалося формирование других НЕ підконтрольніх КП України ОРГАНІЗАЦІЙ. У лютому тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. у Києві відбулася установчо конференція Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка, у травні тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. РЕСПУБЛІКАНСЬКА установчо конференція Українського історико-просвітнього товариства «Меморіал». ЦІ товариства Швидко создали розгалужену ятір місцевіх ОРГАНІЗАЦІЙ, Які активно включалися у громадсько-політичне життя.
Тодішнє парткерівніцтво, очолюване В. Щербицького, насторожено и вороже зустріло вибух неконтрольованої Політичної актівності в Республіці. Особливо яскраве це проявилося у ставленні ЦК КПУ до Руху. Незважаючі на ті, что ця організація булу Менш радикальні, чем прібалтійські народні фронти, и даже погоджувалася Визнати керівну роль компартії України, у республіканській и місцевій прессе, на телебаченні, радіо проти неї Було Розгорнутим кампанію тенденційної критики. Особливо посил вона после обнародування 16 лютого тисячу дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. проекту програми Руху. Керівництво КП України взяло курс на політічну боротьбу й ізоляцію Руху. До антірухівської кампании партійні комітеті прагнулі залучіті робітнічі колективи, колгоспніків, інтелігенцію. Консерватівні кола партійного апарату - ядро тоталітарної системи - прагнулі Зберегти повний політичний контроль над республікою и вести реформу Політичної системи, віходячі самперед Із своих інтересів.
У жовтні тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять р, Верховна Рада УРСР, котра перебувала під повний контролем и Компартії України, практично единогласно прийнять Закон Української РСР про мову, Яким українській мові Було надано статус державної. Водночас гарантуваліся всі умови рівноправного розвитку и использование в Республіці мов других національностей. Російська мова візнавалася мовою міжнаціонального спілкування народів колишня СРСР. Про необходимость такого закону в демократичних колах говорили давно. Альо Прийняття цього закону в Україні стало можливіть лишь после Вереснева (1989 р.) Пленуму ЦК КПРС, Який ухваливши, что статус державної может отріматі мова корінної нації союзної чи Автономної РЕСПУБЛІКИ.
Шахтарський страйк 1989 року
Невдалий Реформування економіки, непослідовність у лібералізації Суспільно-політічного життя прізвелі до наростання соціальної напруженості. Новим явіщем суспільного життя стали страйки шахтарів, что розпочаліся влітку 1989 р. Смороду Засвідчілі про початок відродження робітнічого руху, но в новій якості. Головного причиною страйків булу невірішеність багатьох економічних и СОЦІАЛЬНИХ вопросам. У звязку з здійсненою в народному господарстві РЕСПУБЛІКИ в 50-ті рр. переорієнтацією промісловості з вугілля на газ змінілася и структура капіталовкладень. В течение двух десятіліть 250 з 400 шахт Донбасу працювала без реконструкції, технічна оснащеність їх булу Надто низька. Частка ручної праці шахтарів Складанний 53%, скроню булу смертність від нещасного віпадків. Постійно зростан робочий день. Замість офіційніх 6 годин ВІН іноді стає 10-11.
Страйк розпочався 15 липня +1989 р. на шахті «Ясинуватський-Глибока». Через кілька днів страйкувало Вже 193 шахти. У Деяк місцях поряд з економічнімі (Підвищення зарплати и Поліпшення умов праці) вісуваліся й Політичні вимоги. 22 липня Було підпісано догоду между шахтарями та УРЯДОМ СРСР, Який пообіцяв Виконати вимоги страйкуючіх. Шахтарі Вимагаю гарантій. Смороду організувалі делегацію з Членів страйк та воїнів - ветеранів афганської Війни і відправілі и до Москви. На зустрічі представителей страйкомів з Донецька, Тореза, Сніжного, Львівсько-Волинського басейну з М. Рижкова Такі гарантії Було отримав. Документ подписал такоже и М. Горбачов. У Москві Делегація шахтарів зустрілася з Б. Єльцінім, авторитет которого Вже тоді БУВ високим. Незважаючі на підтрімку М. Горбачова, Який заявил, что Виступ шахтарів є продовження реформ, серйозно Обговорення на Верховній раді це питання багато. З часом страйкових боротьба ще более посил. Відмінною рісою страйків цього ПЕРІОДУ стала політізація вимог. Шахтарі, колективи других галузь господарства, Які їх підтрімалі, Вимагаю ліквідації парткомів на підпріємствах, націоналізація майна КПРС, відставкі правительства, деполітізації правоохороних ОРГАНІВ. Справляючі помітній Вплив на дінаміку політічніх процесів, страйки шахтарів разом з тім прізвелі до значних економічних Втрата. Прямі збитки від страйків лишь у +1989 р. склалось 17 млн. тонн вугілля.
Масові Виступи шахтарів розхитували основи тоталітарної системи.Вперше за роки Радянської влади робітники Відкрито продемонструвалі, что їхні Інтереси розходяться з інтересами комуністичної партии, тоталітарної держави.
4. Початок формирование багатопартійності в Україні
Швидкий перебіг політічніх процесів неминучий ставив питання про партійної посади В. Щербицького, Котре масової свідомістю спріймався як символ антіперебудівніх сил, як «стовп застою» в Україні.
28 вересня 1989 р. в Києві відбулася давно очікувана Подія: на Пленумі ЦК КПУ, Який проходив за участю М. Горбачова, «У звязку з виходом на пенсію» Було звільнено від обовязків первого секретаря и члена політбюро ЦК КП України В. Щербицького. Таємнім Голосування дере секретарем ЦК РЕСПУБЛІКИ звертаючись В. Івашка.
Новий лідер комуністів України НЕ зміг стати авторитетною, смілівім, масштабні керівніком. За темпами Перетворення Україна продовжувала відставаті від других союзних республік.
Усунення В. Щербицького відбулося в ситуации, коли в керівніцтві зміцнювалося Переконаний, что без поступового демонтажу тоталітарної системи, яка булу «запрограмована» на Збереження старих виробничих отношений и політічніх структур, перебудова приречена на провал. У КПРС, и особливо поза нею, посілювалось Переконаний, что лишь в условиях політічного плюралізму и багатопартійності можна создать реальну протівагу закостенілім Державним и компартійнім структурам.
Класифікація новостворене партій
После Вереснева Пленуму ЦК КП України (1989 р.) И увільнення від обовязків первого секретаря ЦК В. Щербицького пришвидшити формирование в Республіці багатопартійної системи. За короткий час зявилися Різні, а почасті и протілежні за своими ідеологічнімі засадами и програмнного цілямі партии, организации и Рухи: від таких, что малі на меті докорінне, радикальне превращение економічних отношений, суспільного життя та вихід України зі складу Радянського Союзу, до орієнтованих на частково оновлення або на повну консервацію існуючого стану Суспільства. Залежних від Ставлення до Суспільно-економічної системи наявні партии та организации поділяліся на праві, центрістські и ліві. Що ж стосується їхнього Ставлення до Іншого важлівого питання життя - державного статусу України, то за ЦІМ крітерієм партии слід поділіті на самостійніцькі (обстоювалося ідею повно самостійності України), конфедералістічні (виступали за державний суверенітет України и Укладення воєнно-політічного союзу з державами, Які вінікнуть после розпад СРСР), федералістічні (декларувалі Прагнення Бачити Україну у складі «оновленої» Радянської Федерации). Ця класифікація Досить умовна, бо процес еволюції партій проходив Досить Швидко темпами. Деякі з них даже Припін Існування, так и не розпочавші своєї ДІЯЛЬНОСТІ. ОКРЕМІ ж стали насправді вплівовім Чинник суспільного життя.
праві партии
Дерло, що не чекаючі офіційного Дозволу влади України, почали формуватіся праві, націонал-радікальні партии. У жовтні тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. у Львові состоялся установчо зїзд Української национальной партии (УНП). На іншому ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ зборі УНП, что проходив у квітні 1990 р. и МАВ затвердіті стратегію и тактику та зверни керівництво Опис, організація партии завершилася. Своєю метою УНП оголосіла «Відновлення УНР, проголошено Центральною радою в січні 1918 р., У ее етнографічніх кордонах». Уряд УРСР партія НЕ візнавала и вважать «УРСР НЕ республікою, а колоніальною адміністрацією в Україні».
21-22 квітня 1990 р. у Львові на зїзді Українського Християнсько-Демократичний фронту булу утворена Українська Християнсько-демократична партія (УХДП). Метою своєї ДІЯЛЬНОСТІ партія проголосила побудову Вільної, Самостійної, християнської України ». У статуті УХДП говорилося, что методи ДІЯЛЬНОСТІ УХДП є ненасільніцькімі, узгоджуються з Християнсько принципами и базуються на засадах взаємодії парламентської демократії та Громадської ініціативи. Свою соціальну базу УХДП шукала среди прокатоліцько налаштованості населення Західної України. Чісельність партии на момент организации становила около двох тисяч чоловік. Лідер партии, Василь Січко, народився у Магадані в сімї репресованіх українців, відбув б років увязнення за участь у Правозахисна Русі в Західній Україні.
Подібні позіції Займаюсь такоже обєднання «державна самостійність України» (ДСУ), Утворення у квітні 1990 р. Очола его відомій Правозахисник Багаторічний політвязень, юрист зі Львова Іван Кандиба. Членів ОУН-УПА обєднання оголосіло героями візвольної боротьбу за волю и частку України, а компартію України - злочин організацією.
До цієї групи партій прімікала такоже и Українська народно-демократична партія (УНДП), утворена на установчих зїзді в Києві 16-17 червня 1990 р. Вона вінікла на основе Української народно-демократичної ліги, что діяла в Україні з середини тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. На Відміну Від УНП, УХДП, ДСУ, діяльність якіх обмежувалася західноукраїнськімі землями, УНДП прагнула превратиться у всеукраїнську партію. У програмних установках передбачало Досягнення незалежності України.
УНП, УНДП, деякі інші партии та организации, в тому чіслі Спілка Незалежності української молоді (націоналістічна Фракція), Комітет захисту УГКЦ, незалежна профспілка «Єдність» - всього почти 20 політічніх Формування національно-радикального напрямку - 1 липня 1990 р. утворілі Українську міжпартійну асамблею (УМА). Обєднання проголосує своим завдання создания альтернативних Державним структур: комітетів громадян на місцях и национального конгрес як верховного органу влади. Скликання національного конгресу мала передуваті кампанія реєстрації громадян УНР на основе закону про громадянство УНР, прийнятя в 1918 р. УМА оголосіла, что візнає повноваження только тих радий, что «заявляють про свою Готовність Визнати над собою зверхність національного конгресу». У Політичній заяві Першої Сесії Міжпартійної асамблеї наголошувалося на необхідності Утворення «Національніх Збройних сил, Нацюнальної служби безпеки та Национальной полиции». На второй Сесії УМА, что відбулася в Жовтні 1990 р., Асамблея оголосіла собі найрадікальнішою національною опозицією Радянській власти.
Національно-центріс тс ькі партии
Національно-радікальні партии в Перші місяці своєї ДІЯЛЬНОСТІ НЕ малі помітного впліву на населення и були нечисельні. Значний более пріхільніків було у центрістської партии, на правому фланзі якіх перебувала Українська РЕСПУБЛІКАНСЬКА партія (УРП), утворена на базі УГС на зїзді спілки у квітні 199О р. На годину зїзду партія нараховувала 2300 Членів - более, чем будь-яка з новоутвореніх. Очола ее Левко Лукяненко, юрист, Котре відбув 26 років увязнення. Свої осередки УРП утворіла в усіх областях України. За мету вона ставила завдання побудова «укранської незалежної Соборної держави». Союзний договір, согласно з Яким Українська РСР тисяча дев'ятсот двадцять дві р. увійшла до СРСР, УРП оголосіла недійснім, оскількі, як вона Вважаю, ВІН БУВ підпісаній незаконним УРЯДОМ. Комуністічну ідеологію и практику партія засудила як антигуманні.
У середіні травня відбулося нове Засідання оргкомітету зі создания ДемПУ, Пожалуйста прийнять Маніфест партии. У Маніфесті говорилося, что партія «закономірно прілягає до СВІТОВОГО соціал-демократичного руху, продолжает традиції української соціал-демократії». Однако у Наступний документах ДемІІУ мова про соціал-демократію Вже НЕ уходит. Партія, прагнучі закріпітіся среди центрістськіх об'єднань, орієнтується більшою мірою на ліберальні, чем на соціал-демократичні цінності. Як и інші центрістські партии, ДемПУ Виступ за державну незалежність України. Установчо зїзд ДемПУ состоялся в середіні грудня 1990 р., Головою партии Було звертаючись Ю. Бадз'о.
У червні 1990 р. на установчих зїзді в Києві утворюється Українська селянська демократична партія (УСДП), яка в Декларації основних Принципів оголосіла собі передусім «партією Фермерське». УСДІІ виступала за «незалежну самостійну Українську народну державу», економіка якої має будуватіся на ринковий принципах и різноманітності форм власності за. При цьом партія заявляла, что «з усіх відів власності за - приватна найважлівіша, бо булу, є и буде рушійною силою будь-которого Суспільства». УСДП - єдина з центрістськіх партій, что взяла участь у работе укранської міжпартійної асамблеї (УМА). Лідером парті ставши письменник С. Плачинда.
Українська соціал-демократія
В условиях формирование політічного плюралізму до активного громадського життя пробудити й ті прошаркі українського Суспільства, Які орієнтуваліся на соціально-демократичні цінності. Напрікінці травня 1990 р. у Києві пройшов установчо зїзд представителей 25 соціал-демократичних партій: Соціал-демократичної партии України (СДПУ) и Обєднаної соціал-демократичної партии України (ОСДПУ).
Термін «обєднана» підкреслював, что партія прагнем поєднаті традиції як західноукраїнської, так и східноукраїнської соціал-демократії, что в основу ее організаційної Структури буде покладаючи федеративний принцип.
Члени Соціал-демократичної партии (СДПУ) заявили, что «Не пріймають традіційну соціалістічну ідею розбудую Суспільства», рішуче відкідають срок «демократичний соціалізм». На їх погляд, «основоположні тенденцією сучасного соціал-демократичного руху є переосмислені традіційніх гуманних цінностей у контексті Нових тенденцій у мировой цівілізації, повязаних з переходом від« індустріального до комп'ютерно-інформаційного Суспільства ».
екологічні обєднання
Своєрідне місце у політічному жітті України зайнять Створена в кінці вересня 1990 р. Партія зелених України (ПЗУ). Оформлення партии Герасимчука на заваді ДІЯЛЬНОСТІ масової екологічної организации «Зелений світ», початок Існування якої Було покладаючи на зїзді у Києві 28-29 жовтня 1989 р. Організаторамі ПЗУ виступили відомі в Республіці народні депутати СРСР Ю. Щербак и Л. Сандуляк. Зелені ставили за мету создания «екологічного солідарного Суспільства», в якому Захоплення людини, кожної соціальної та професійної групи громадян и кожної нації «гармонійно поєднуваліся б з віщімі біосфернімі законами природи». ПЗУ вважаю, что «ні Комуністична ідеологія, ні капіталізм НЕ Прийнятні для загалу». Необходимо шукати третій шлях, де вместо протиставлення різніх СОЦІАЛЬНИХ и національніх угруповань пануватіме «принцип консолідації Всього Суспільства делу захисту екологічних, політічніх и духовних прав людини ...». Зелені відкідають «насильство як метод Досягнення поставленої цілей». В економічному жітті ПЗУ требует законодавчо забезпечення рівноправності всех форм власності за, а в національно-державному - Досягнення реальної державної незалежності України як повноправного члена ООН.
Посилення руху за закриття Чорнобильської АЕС во второй половіні 90 х років в Україні и странах Європейського співтоваріства актівізувало в цьом напрямку и рух зелених.
Розклад компартії України. Демплатформа
Партійно-політична диференціація Суспільства негативно позначілася на становіщі компартії України. У 1990-1991 рр. ее покинули сотні тисяч Членів. Однако и после цього в складі Залишайся понад З млн чол. Альо тієї монолітної єдності, яка булу властіва КП України Ранее и яка підтрімувалася жорсткий придушенням будь-которого інакоміслення в партии и в суспільстві, у кінці 80_х років вже не Було. У січні 1990 р- в КПРС зявилася група реформаторів, что оформити в демократичну платформу. Головного своєю метою вона оголосіла превращение КПРС на партію парламентського типу. На загальносоюзній конференции Демократичної платформи в КПРС, что відбулася в середіні червня 1990 р. більшістю голосів Прийнято решение: на ХХУІІІ зїзді КПРС поставити ряд вимог, головними з якіх були відмова від монополії однієї ідеології в партии, від комунізму як мети КПРС, право на создание фракцій. У руслі ціх вимог відбувалося Утворення Демплатформи в КП України. Реформаторам удалось провести своих делегатів на ХХУІІІ зїзд компартії України, де смороду сформулював свои вимоги: дозволіті організаційне обєднання за платформами, здійсніті деполітізацію ОРГАНІВ КДБ, МВС, Військових и управлінськіх державних установ. Кроме того, Демплатформа в КПУ виступив за реорганізацію КПРС, превращение ее в союз компартій республік. Оскількі ЦІ вимоги були відкінуті, коордінаційна рада Демплатформи решила війт з КПУ и утворіті нову партію. Установчо зїзд ціє партии - вона здобула Назву Партія демократичного відродження України (ПДВУ) - состоялся в Києві 1-2 грудня 1990 р. У прійнятій на зїзді Декларації ПДВУ характерізується як партія «ліводемократічної орієнтації». У харчуванні національно-державного будівництва вона стояла на конфедеративних позіціях. Співголовамі ПДВУ звертаючись В. Гриньова, О.Ємця, В. Філенка, М. Поповича, В. Хмелько, С. Ліліка, О. Базилюка. Частина Членів Демплатформи залиша в КПРС, які не наважуючісь на повний розрив з нею або ж сподіваючісь демократізуваті ее з середини.
Незважаючі на велику Кількість політічніх партій, Які вініклі в 1990 _ на качана 1991 рр., Реального політічного плюралізму в Республіці на тій годину не Було. Багатопартійна система мала значний мірою декларативний характер. Жодна політична партія НЕ мала такого впліву и можливости, як правляча КП України. під контролем якої Залишайся правоохоронні органи, КДБ, армія, господарський и державний апарат, Механізм економіки.
Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 року
Формування новой партійно-Політичної структури в Україні припало на годину підготовкі віборів до Верховної Ради УРСР и качан й ДІЯЛЬНОСТІ.
У серпні тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. в прессе Опубліковано проекти Закону Української РСР про Зміни и ДОПОВНЕННЯ до Конституції Української РСР про вибори народних депутатов Української РСР и Закону Української РСР про вибори народних депутатов до місцевіх радий народних депутатов Української РСР. ЦІ проекти були розкрітіковані новімі партіями и організаціямі, Які Цілком слушно вважать, что смороду зорієнтовані на захист інтересів компартії України. У середіні вересня Було Опубліковано альтернативний проект групи народних депутатов СРСР від України. Врешті-решт, сесія Верховної Ради в Жовтні тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять р. прийнять закони УРСР про вибори народних депутатов УРСР и депутатов місцевіх радий народних депутатов УРСР, Які містілі деякі Важливі положення альтернативних проектів. ВРАХОВУЮЧИ досвід роботи союзних структур, Закон не передбачало скликання зїзду народних депутатов України. Віщим законодавчий органом УРСР оголошувалася Верховна Рада, яка оббирає в кількості 450 депутатов рядків на 5 років.
У березні +1990 р. после напруженої передвіборної кампании відбуліся два тури віборів до Верховної и місцевіх радий народних депутатов УРСР. Опозіційні консервативним колам апарату сили - Рух, УГС, «Меморіал», Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, асоціація «Зелений світ» и много других ОРГАНІЗАЦІЙ для коордінації Дій на ВИБОРИ утворілі Демократичний блок. Декларація блоку містіла Такі вимоги: реальний політичний и економічний суверенітет України; політичний плюралізм, багатопартійна система, Скасування ст. б Конституції УРСР, что забезпечувала прівілейоване становище КПУ як складової КПРС; создания економічної системи України на засадах різноманітності и рівноправності усіх форм власності за; Прийняття новой Конституції України; національне відродження українського народу, вільний розвиток культури и мов національніх меншин України; реальна свобода віросповідання, легалізація Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви.
Розстановка політічніх сил у Верховній раді. Переважно більшість Депутатська Місць у Верховній раді УРСР здобулі представник компартії України. Головою Верховної Ради Української РСР после напруженої БОРОТЬБИ Було звертаючись первого секретаря ЦК КПУ В. Івашка, Який через Деяк годину залиша Найвищий партійній пост. Новим керівніком комуністів РЕСПУБЛІКИ ставши С. Гуренко. ВІН БУВ дере в історій Комуністичної партії України лідером, которого Було звертаючись на Цю посаду безпосередно на зїзді, Станіслав Гуренко народився 1936 р. в ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ. За закінченні Київського політехнічного інституту 1958 р. розпочав трудову діяльність на Донецьк машінобудівному заводі, де пройшов шлях від інженера-технолога до директора заводу. У 1980-1987 рр. - заступник Голови Ради Міністрів УРСР. 3 1987 р. - на партійній работе: секретар ЦК КП України.
Преса, радіо, телебачення перебувалі Фактично під повний контролем КПУ, та все ж представник Демблоку удалось завоюваті почти третина Місць у Верховній раді УРСР. б червня, через три тіжні после качана роботи Першої Сесії Верховної Ради УРСР дванадцяти скликання. Демократичний блок народних депутатов Виступивши з декларацією про перехід до конструктівної опозиції, політично оформленої як Народна Рада. Опозіційні сили в парламенте Очола академік І. Юхковській. Его заступниками стали Л. Лукяненко, Д. Павличко, О. Смец', В. Філенко. Найбільшою среди опозіційніх політічніх партій, представлених у Верховній раді УР СР, стала Партія демократичного Відродження України, яка разом Із співчуваючімі налічувала почти 40 депутатов. Заступник Голови Верховної Ради України В. Гриньов БУВ співголовою ПДВУ. Другий Із шести співголів (О.Ємець) Очола одну з постійніх комісій за Верховної Ради. Фракція Демократичної партии України обєднувала 25 депутатов. Лідером Було звертаючись Дмитра Павличка. Фракція Українсько-республіканської партии у Верховній раді УРСР нараховувала 12 депутатов.
Хоча у Верховній раді депутатів-комуністів булу більшість - 239 чол., Смороду виявило нездатнімі повну мірою володіті сітуацією.
Опозіційнім силам удалось провести своих представителей и до місцевіх радий, а у трьох західніх областях України - Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській - націонал-демократи завоювала більшість. Місцеві организации компартії України опінію в ціх областях у незвічній для себе роли опозіційніх. Над багатьма містамі и селами України замайорілі блакитно-жовті національні прапори.
Висновок
1985-1990 рр. були останнім існуванням СРСР.
Цей период Відкрився приходом до влади в СРСР М. Горбачова, з ініціативи которого Почаїв перебудова, что офіційною партійною пропагандою зображувалося як оновлення, модернізація всех сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минув, Надання Йому нового «дихання» и гуманного, демократичного характером. За своєю суттю перебудова булу Спроба партійно-державної верхівкі СРСР вівесті країну з гострої кри, что охопіла всі СФЕРИ Суспільства и Набуль всеохоплюючого, системного характеру.
Деяк годину вищє радянське керівництво Опис в Москві, а особливо его представники в Україні НЕ усвідомлювалі ні Глибина цієї кри, ні ее розмахом. Свідченням цього булу Цілком утопічна, нічім НЕ обґрунтована політика «прискореного», яка передбачало без суттєвіх змін у системе виробничих отношений. У керівніцтві Країною зростан побоювання, что в СРСР назріває стіхійній соціальний вибух з непередбаченімі наслідкамі.
Альо Досить Швидко стала Цілком очевидною неспроможність політики «прискореного». Замість очікуваного наростання темпів економічного розвитку трівало неминучий їх зниженя. Замість ослаблення продовольчої, житлової и товарної криз відбулося їх подалі обострения. Врешті-решт, у 1990 р. Вперше за много лет Почалося СКОРОЧЕННЯ обсягів суспільного виробництва. Таким чином, усі Спроба перебудови системи управління економікою, введення різніх моделей госпрозрахунку, як и зрештою прійняті Верховною Радою СРСР у 1990 р. заходь, виявило абсолютно безпліднімі.
Обострения економічної кри прішвідшувало реформи в Політичній сістемі. Існуючі Державні Інститути були Вже неспроможні уберегті країну від занепад. Ця істина оволоділа свідомістю ініціаторів перебудови й підштовхувала їх до пошуків виходів, Який вбачався в демократизації суспільного життя, відмові так званої керівної роли КПРС у суспільстві.
Використана література
1. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. П89 Новітня історія України (1945-1998 рр.): Підручник для 11_го кл. серед. Шк. - К .: Ґенеза, 2000. - 304 с.
2. Орес Субтельний Україна: історія, вид. Третє, пров. и доп. - К .: Либідь, 1993. - 710 с.
3. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К .: Україна, 1996. - 463 с.
4. Кульчицький С.В., Коваль М.В., Курносов Ю.О. Історія України. Част. 1-2. Для 10-го и 11-го кл. середньої школи. - К., 1994. Ті ж ріс. Мовою. _ К., 1995.
5. Крип'якевич. І. Огляд історії України. Посібнік.-К., 1995.
6. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. - К., 1994.
7. Терещенко Ю.І., Курило В.М. Історія України. Навч. посібнік.-Кн. 1.-К., 1995.
8. дрібниця В.О. Історія Українні ХХ-ХХІ ст. Посібник для випускників шкіл, ліцеїв та гімназій, абітурієнтів Вищих Навчальних Закладів. - К .: ДІЄЗ-продукт, 2006-128 с.
9. Мунчаев Ш. М., Устинов В.М. Політична історія Росії. - М: Норма - Инфра, 2002.
10. Перебудова і сучасний світ / Відп. ред. Тимофєєв Т.Т. - М: Міжнародні відносини, 1989.
11. Боффа Дж. Історія Радянського Союзу. - М: Міжнародні відносини, 1994. ...........
|