|
Вступ.
Маршал Г. Жуков- один з видатних полководців Великої Вітчизняної війни. Йому судилося жити у велике час, в розквіті сил і військового таланту він зустрів випробування, що обрушилося на наш народ, - велику і тяжку війну проти озвірілого фашизму. Він жив цією війною, зробив все, що було в його силах, для Перемоги.
Саме тому ми повинні знати наших героїв, пам'ятати, цінувати і поважати їх. Особливо зараз, коли наша країна відзначає найважливіші дати подій тих грізних часів, ця тема стає все важливіше і актуальніше. Адже якби не такі герої, як Жуков, хто знає, була б наша країна такої великої і могутньої.
Я думаю, що кожна людина, народжена в Росії, просто зобов'язаний знати свою історію і героїв, які цю історію зробили.
Ι. "Я ЩАСЛИВИЙ, ЩО НАРОДИВСЯ В РОСІЇ".
1.Детство і юнацтво Єгора.
Георгій Жуков народився 2 грудня в 1896 році. Дитинство його проходило в селі Стрелковке. Батько його, Костянтин, жив в селі мало, займався лагодженням взуття в Москві. Тому всі турботи по дому і господарству лягли на його дружину Устинов Артемьевни. У родині Єгора завжди було весело. Час проводили на річці Протве. Ловили рибу і тут же на вогнищі її смажили і з великим апетитом їли. Гуляли в лісі, збирали суниці, якої в їх місцевості було дуже багато. Увечері збиралися грати в лапту з м'ячем.
"Ми міцно дружили і поважали Єгора. Коли він збирався додому в своє село, ми всі проводжали його до самого будинку, а іноді і жили у тітки Устини по два - три дні ", - розповідав двоюрідний брат Єгора, Михайло
Михайлович Пилихіна.
Дідусь Єгора Артем Пилихіна допомагав будівництву нового будинку, так як старий будинок руйнувався. Один їздив в ліс, пиляв дуби, один клав їх на сани і привозив на будівництво будинку. Ось такою силою володів дідусь Єгора! І синів його природа не обділила, вони також були досить сильними, а дочка Устина Артемьевна, мати Єгора Жукова, теж мала велику силу. Як сам Георгій Жуков писав у своїй книзі "Спогади і роздуми", вона легко піднімала мішки з зерном по 70-80 кілограмів. Дід Артем піднімав свого коня і переносив її на інше місце. Георгій був досить сильним, середнього зросту, кремезний і міцно стояв на ногах.
У Калузької губернії було заведено всіх підлітків-хлопчиків відправляти в міста вчитися якомусь ремесла. Ось мати Єгора Жукова в 1908 році і відправила його в Москву-до свого брата кушніра Пилихіна Михайлу Артемійовичу в вчення хутряному мистецтва на чотири роки ...
У майстерні Пилихіна роботи все додавалося.
Єгор Жуков дуже ретельно вивчав кушнірує мистецтво і був завжди обов'язковим і виконавчим. Після двох років роботи в майстерні дядько взяв його в магазин, він і там виявив себе виконавчим і акуратним. Єгор з великою цікавістю до всього придивлявся і вивчав, як треба обслуговувати покупців. В1911 році, коли Єгору виповнилося 15 років, його стали називати Георгій Костянтинович. Георгій любив читати книги про Шерлока Холмса, Ніка Картера, які вчили молодь винахідливості, умінню виходити переможцем зі складних ситуацій, хоробрості, що, можливо, і стало в нагоді Георгію Жукову в житті, а може, і в військовому мистецтві.
Старший брат Єгора, Олександр, вчив його німецькій мові. Читав йому книги різних письменників. Розповідав, що добре і що погано, давав Георгію літературу, яка була потрібна для його освіти. Вони спали разом на полу і там вели бесіди. Георгій був іноді досить вимогливий і часом не терпів заперечень. Потім Жуков вступив на вечірні курси і успішно витримав іспити по повній програмі міського училища. Наполегливий, працьовитий юнак робив все від нього залежало, щоб вибитися в люди. У 1911 році він сам отримав в підпорядкування трьох учнів, домігся довіри господаря, їздив з ним на ярмарок до Нижнього Новгорода. Наприкінці 1912 Георгій став підмайстром, заробляв на місяць 18 рублів-на ті часи чималі гроші - і збирався одружитися з донькою своєї квартирної господині Марії Малишевої. Однак почалася Перша світова війна, круто змінила життя молодого Георгія Жукова.
2. У роки Першої світової війни і революцій.
7 серпня 1915р. Георгія закликали в кавалерію. Маючи освіту, він міг вступити до школи прапорщиків, але вважав за краще піти рядовим. Йому, 19-річному хлопцю, було ніяково, що доведеться командувати бувалими солдатами, викликаючи сміх у суворих бороданів. На схилі років маршал розмірковував: "І хто його знає, як би вийшло, якби я виявився не солдатом, а офіцером, якби скінчив школу прапорщиків, відзначився в боях, отримав би вже інші офіцерські чини і до цього часу вибухнула б революція. Куди б я пішов під впливом тих чи інших обставин, де б опинився? Може бути, доживав би свій вік в еміграції? ".
Жуков закінчив унтер-офіцерську школу. Воював хоробро, заслужив два солдатських Георгіївських хрести. Після Лютневої революції товариші обрали його головою ескадронів комітету і членом полкового Ради. Восени 1917 р ескадрон Г. Жукова, який стояв на Україні під Харковом, був розпущений по домівках. 30 листопада майбутній маршал повернувся в Москву. Однак знайти заробіток в стрясають політичними заворушеннями місті йому не вдалося. У цей час багато міські жителі в пошуках їжі потягнулися в село до рідних. Відправився на батьківщину і Жуков.
Лише в серпні 1918 року він вступив добровольцем в 1-шу Московську кавалерійську дивізію Червоної Армії, яка боролася з Кличком і Денікіним. До цього часу Георгій вже твердо вирішив пов'язати своє життя з більшовиками, і 1 березня 1919р. він вступив в партію. У жовтні 1919 р в боях під Царицином з армією Врангеля Жуков був поранений осколками ручної гранати.
Після відпустки його направили на курси червоних командирів. Через півроку, у серпні 1920р., Курсантський полк перевели на південь, де Жуков брав участь в боях із загонами Врангеля. У грудні 1920 р бригада, в якій служив Жуков, була перекинута для приборкання селянського повстання в Воронезької губернії, а потім - для боротьби з загонами Антонова - в Тамбовську губернію.
Кілька разів під час шабельних сутичок з повстанцями Георгій Костянтинович був на волосок від загибелі. За придушення Тамбовського повстання Жуков отримав свою першу радянську нагороду - орден Червоного Прапора.
3. У міжвоєнні роки.
Після Громадянської війни Жуков продовжував служити в кавалерії. Протягом 1924-1925гг. Георгій Костянтинович відвідував Кавалерійські курси удосконалення командного складу. Маршал Костянтин Костянтинович Рокоссовський, який навчався з Жуковим в одній групі, згадував: "Жуков, як ніхто, віддавався вивченню військової науки. Заглянемо в його кімнату- все повзає по карті, розкладеної на підлозі. Вже тоді справа, борг для нього були понад усе ". У наприкінці 1929-початку 1930 Жуков знову вчиться - на Курсах удосконалення вищого начскладу, а потім призначається командиром кавалерійської бригади. У липні 1937 року він стає командиром 3-го кавалерійського корпусу.
У 1931 році Жуков познайомився з Тухачевським, який справив на Георгія Костянтиновича велике враження. "У ньому відчували гігант військової думки, зірка першої величини в плеяді військових нашої Батьківщини, - писав Жуков. -Ми слухали його як зачаровані ".
Восени 1937р. на партактиві Жукова спробували звинуватити у зв'язках з заарештованим колишнім командувачем округом Ієронімом Петровичем Уборевича та іншими "ворогами народу". Жуков заперечив, що в ході своєї служби не міг не зустрічатися з командувачем округом. Справи проти комкора заводити не стали, прийнявши рішення: "Ограничиться обговоренням питання і прийняти до відома пояснення Жукова Г.К.".
Масові арешти вищого командного складу Червоної Армії сприяли швидкому службовому просуванню небагатьох уцілілих, в тому числі і Жукова. Георгію Костянтиновичу в чималому ступені допомогло також і те, що командири-кінармійці користувалися особливим заступництвом наркома оборони Климента Єфремовича Ворошилова. В кінці 1938 Жуков призначається заступником командувача Білоруським військовим округом по кавалерії.
4. Халхін-Гол.
1 червня 1939 Жукова несподівано викликав Ворошилов. Вранці наступного дня комкор був уже в приймальні наркома і почув від нього, що японці вторглися на територію дружньої СРСР Монголії в районі річки Халхін-Гол. "Думаю, - уклав нарком, - що затіяна серйозна військова авантюра. У всякому разі, на цьому справа не закінчиться ... Чи можете ви вилетіти туди негайно і, якщо буде потрібно, прийняти на себе командування військами? ". "Чи готовий вилетіти вмить", - відповів Жуков.
5 червня Жуков прибув в штаб особливого корпусу в Монголії і, переконавшись, що його командир не володіє ситуацією, взяв командування на себе. Через місяць японські війська форсували Халхин-Гол і захопили гору Баин-Цаган. Щоб не дати противнику закріпитися, Жуков вирішив атакувати японську піхоту двома танковими бригадами, налічували понад 300 танків і бронемашин. Бій тривав весь день 4 липня і всю наступну ніч. Вранці 5 липня японці почали відступати до переправи, яка була підірвана через побоювання, що прорвуться радянські танки. Японська угруповання, переправа вплав на західний берег Халхин-Гола, була майже повністю знищена. Жуков згадував: "Японські офіцери кидалися в повному спорядженні прямо в воду і тут же тонули, буквально на очах у наших танкістів. Тисячі трупів, маса вбитих коней встеляли Баин-Цаган ".
У липні Жуков розробив план операції по розгрому всієї 6-ої японської армії, що діяла в районі Халхін-Гола. Радянські війська повинні були її оточити за допомогою флангових ударів танкових і механізованих частин. Тоді у японців практично не було сучасних танків, а радянської авіації в запеклих боях вдалося завоювати панування в повітрі.
За наказом Жукова в околицях поставили спеціальні звукові установки, що відтворювали шум танків і літаків. Дві з них включали ночами і переносили з місця на місце. Незабаром японці розгадали хитрість і перестали звертати на неї увагу. Тоді-то до місця подій почали стягуватися реальні війська.
20 серпня несподівано для японців на них обрушився удар літаків і знарядь. Удар був таким потужним, що перші півтори години вони навіть не могли відкрити гарматний вогонь. Потім радянсько-монгольські війська пішли в атаку.31 серпня оточені війська противника були знищені. За перемогу на Халхін-Голі Жуков отримав звання Героя Радянського Союзу. Він чотири рази був удостоєний цього звання, останній раз-у 1956 році.
На Халхін-Голі проявилася жорсткість характеру Жукова. Деякі військові в період опали маршала стверджували, що план розгрому японців на Халхін-Голі розробив командувач Далекосхідним фронтом Григорій Михайлович Штерн, розстріляний в 1941 р Пізніше Жуков згадував, що в дні серпневого настання Штерн рекомендував сповільнити просування і наростити сили для нового удару, оскільки війська несуть невиправдані втрати. Жуков заперечив, що "війна є війна, і на ній не може не бути втрат і що ці втрати можуть бути великими", а ось якщо відкласти виконання плану на два-три дні, то втрати "через нашу нерішучості в кінцевому підсумку в десять разів перевищать ті втрати, які ми несемо зараз ". Після цього Штерн зняв свої рекомендації.
ΙΙ. Г. К. Жуков в роки Великої Вітчизняної війни.
1. Напередодні Великої Вітчизняної війни.
У травні 1940 р Жуков повернувся до Москви і незабаром був призначений командувачем Київським військовим округом. Влітку він отримав високе звання генерала армії. У грудні на нараді вищого командного складу Жуков зробив вдалий доповідь, а в послідувала за нарадою оперативної грі, командуючи силами "західних", переміг керував силами "східних" генерала Д. Г. Павлова. Після цієї гри Георгій Костянтинович отримав посаду начальника Генштабу. Він був кілька розгублений, оскільки ніколи раніше в штабах не служив. Тому домовився зі Сталіним, що повернеться назад в лад, якщо не зможе впоратися зі штабної роботою.
У лютому 1941 р, Незабаром після вступу на посаду, Жуков доповідав Сталіну про посилення німецької повітряної і агентурної розвідки на радянській території. Йосип Віссаріонович відповів: "Вони бояться нас", - і додав, що майбутня концентрація вермахту в Польщі пов'язана перепідготовкою військ для вирішення завдань на заході. Цим поясненням Жуков цілком повірив.
У травні 1941 р Генеральний штаб розробив план превентивного удару по Німеччині, проте напади з боку Гітлера в цьому році не очікували. Тільки в ніч на 22 червня під впливом потоку повідомлень про майбутній німецькому вторгненні нарком оборони Семен Костянтинович Тимошенко і Жуков віддали директиву про приведення військ на західних кордонах в бойову готовність. Але виконати цю директиву до початку війни армія не встигла.
2. На початку війни.
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни Г. Жуков відправився на Південно-Західний фронт, де намагався організувати контрудар. Однак його дії виявилися невдалими. Війська з працею переходили до стану оборони, а з Ставки вимагали негайно вибити противника з території Радянського Союзу. 26 червня Сталін викликав Жукова в Москву і в ультимативній формі наказав виправити катастрофічне становище на Західному фронті. Георгій Костянтинович розумів, що в даний момент зробити це неможливо, але промовчав. "Виправити становище" дійсно не вдалося.
У перші тижні війни Генштаб ще не мав стійкого зв'язку з військами. Потім обстановка прояснилася. Жукова особливо турбувало становище армій Південно-Західного фронту. Побоюючись, що ударами з півночі і півдня вони можуть бути оточені, начальник Генштабу 29 липня запропонував відвести війська за Дніпро і здати Київ. З політичних міркувань Сталін не хотів залишати "мать городов русских" і заявив, що Жуков говорить нісенітницю. Георгій Костянтинович досить жорстоко заперечив Верховному Головнокомандувачу: "Якщо ви вважаєте, що начальник Генерального штабу здатний тільки нісенітницю молоти, тоді йому тут робити нема чого". Сталін, ще не звик до того, що Жуков наважується не погоджуватися, розлютився: "Ми без Леніна обійшлися, а без вас тим більше обійдемося ...". У той же день Жуков був відправлений командувати Резервним фронтом.
Тут він мав намір здійснити свою ідею про контрудар з німецької плацдарму в районі міста Єльні, націлений на Москву. В кінці серпня війська Жукова перейшли в наступ і ціною великих втрат витіснили німців з Ельнінского виступу. Операція на Ельнінского виступу стала першою великою успішною наступальної операції, проведеної Червоною Армією у Великій Вітчизняній війні. Бої під Єльня мали і важливе моральне значення: вони показали, що Червона Армія здатна перемагати німецькі війська. Опальний командувач повернув собі прихильність Сталіна. З цього моменту Георгія Костянтиновича починають перекидати на найвідповідальніші і небезпечні ділянки оборони.
3. У Ленінграді.
У вересні 1941 Жуков був направлений в місто на Неві. Перед відльотом Сталін сказав йому: "Або відстоїте місто, або загинете там разом з армією. Третього шляху у вас немає ".
На той час Гітлер вже вирішив не брати місто штурмом, а обмежитися блокадою. Але ні Жуков, ні його попередник на посаді командувача Ленінградським фронтом Ворошилов про це ще не знали. 9 вересня Г. Жуков прибув до Ленінграда і з'явився в Смольний. Йшло обговорення питання, як підірвати 140 об'єктів і затопити військові кораблі, які могли потрапити в руки ворога. Жуков мовчки слухав розпорядження Ворошилова. Після закінчення засідання він оголосив, що призначений командувачем фронтом і скасував всі заходи, до яких вдавався на випадок здачі міста. "Будемо захищати Ленінград до останньої людини", - заявив Жуков.
Пізніше він розповідав про це: "Як взагалі можна мінувати кораблі? Так, можливо, вони загинуть. Але якщо так, вони повинні загинути в бою, стріляючи. І коли потім німці пішли в наступ на приморському ділянці фронту, моряки так дали по них з своїх кораблів, що вони просто-напросто бігли. Ще б! Шістнадцятидюймові знаряддя! Уявіть собі, яка це величезна сила ?! ".
Здавалося, фронт неможливо стримати. Жуков віддав розпорядження: за відступ без його письмового наказу "все командири, політпрацівники і бійці підлягають негайному розстрілу". Більш того, він зажадав кинути останні сили в безперервні контратаки. У самого Георгія Костянтиновича не було часу навіть спускатися в притулок під час бомбардувань, і він залишався нагорі. Основні зусилля були зосереджені на відображенні німецького наступу в районі Пулковських висот.
Після війни Жуков зізнався: "У нас бували дуже важкі моменти, особливо коли ворог захопив Пулковські висоти і Урицк, а окремі групи танків противника проривалися навіть до м'ясокомбінату. Здавалося, ось-ось станеться те, чого кожен з нас внутрішньо боявся. Але героїчні захисники міста і в цих важких умовах знаходили в собі сили, знову і знову відкидаючи розлюченого противника на вихідні позиції ".
У п'ятому томі "Нарисів історії Ленінграда" написано: "Від нальотів авіації артилерійських обстрілів загинуло 16 747 ленінградців і 33 782 людини отримали поранення ... Не менш 800 тис. Ленінградців, загиблих від голоду і поневірянь, -такий підсумок ворожої блокади".
4. Битва за Москву.
5 жовтня Сталін зателефонував Жукову і попросив терміново прибути в Москву в зв'язку з ускладненням обстановки на підступах до столиці. Як представника Ставки його направили координувати дії Західного і Резервного фронтів, основні сили яких вже потрапили в оточення. Здавалося, що шлях на Москву для вермахту відкритий. Через два тижні німці зайняли рідне село Жукова Стрелковку.
Георгій Костянтинович очолив Західний фронт, в який влилися і війська Резервного. Він кинув всі наявні сили, а також відповідні резерви Ставки та інших фронтів на оборону кордону Волоколамськ-Можайськ-Малоярославець-Калуга. Сюди прибуло 14 стрілецьких дивізій, 16 танкових бригад, 40 артполків і інші частини.
У другій половині листопада, коли почалося нове німецьке генеральний наступ на Москву і на підступах до столиці зав'язалися важкі бої, Жукову подзвонив Сталін і запитав: "Ви впевнені, що ми утримаємо Москву? Я питаю вас це з болем в душі. Говоріть чесно, як комуніст ".-" Москву, безумовно, утримаємо. Але потрібно ще не менше двох армій і хоча б двісті танків ". Сталін пообіцяв дві резервні армії до кінця листопада і свого слова дотримав. На початку грудня німецькі війська повністю видихнули. За свідченням Жукова, "з опитування полонених було встановлено, що в деяких ротах залишилося по 20-30 чоловік, моральний стан німецьких військ різко погіршилося, віри в можливість захоплення Москви вже немає".
Війська Західного фронту разом з підоспілими резервами перейшли в контрнаступ і відкинули противника від Москви. Після початку боїв Жуков, не замикаються очей багато ночей, проспав поспіль дві доби. Зате пробудження, за його словами, виявилося пріятним- війська Червоної Армії відкинули німців від столиці ще на 15 км.
У битві під Москвою німецько-фашистські війська втратили понад півмільйона людей 1300 танків, 2500 гармат, багато іншої бойової та транспортної техніки. Військова машина Німеччини була вражена дощенту.
Сталін нарешті зрозумів, що Жуков наділений видатними військовими здібностями. Відтепер, говорив Жуков, "Сталін до мене ставився дуже добре і часто радився з принципових питань. Мені здавалося, що Сталін хотів щиро загладити свою провину несправедливого до мене відносини і свою грубість, яку він дозволяв собі в ставленні до мене на початку війни ". Жуков, як глибоко порядна людина, міряв Сталіна своїми мірками.
5. Смуга невдач.
У січні 1942 року війська Західного фронту розгорнули наступ на місто Вязьму. Жуков став головкомом Західного напрямку, що включав Західний і Калінінський фронти. У своїх мемуарах він писав: "Вважаю, що нами в той час була допущена помилка в оцінці обстановки в районі Вязьми. Ми переоцінили можливості своїх військ і недооцінили противника ". В результаті наступала на Вязьму ударна група 33-й армії на чолі з генерал-лейтенантом Михайлом Григоровичем Єфремовим була оточена і майже повністю знищена, а сам Єфремов загинув.
Настільки ж невдалим було і наступ, організоване Жуковим в липні 1942 р на який погрожував Москві Ржевско-Вяземський плацдарм. 26 серпня він був призначений заступником Верховного Головнокомандувача і першим заступником наркома оборони. Однак основним обов'язком Жукова як і раніше залишалася координація дій Західного і Калінінського фронтів. В кінці листопада Почався третій підготовлене їм наступ на Ржев і Вязьму. Незважаючи на значну перевагу в людях і техніці, воно закінчилося так само плачевно. Ударні угруповання двох фронтів потрапили в оточення і лише з великими втратами, позбувшись танків, прорвалися до своїх.
6. Сталінградська битва.
27 серпня 1942 року Верховна Головнокомандувач викликав Г.К. Жукова і наказав відправитися в район Сталінграда, де складалося важке положення. Тут же Сталін його запитав, коли він може виїхати туди.
Г.К. Жуков відповів:
-Мені потрібно добу для вивчення обстановки, і 29-го я зможу вилетіти в Сталінград.
З цього часу Г. К. Жуков став працювати головним чином в якості представника Ставки на найважливіших стратегічних напрямах.
Г. К. Жуков виконав величезну роботу з підготовки контрнаступу під Сталінградом. Він перебував переважно на Донському і Південно-Західному фронтах, допомагав командувачем цими фронтами правильно організувати удари по гітлерівській обороні, уточнити способи розгрому противника.
Разом з командувачами арміями він програвав на макетах прорив оборони ворога.
Г. К. Жуков відвідував штаби корпусів, дивізій, полків. На місцях вивчав відомості про противника, його систему вогню, розташування протитанкових засобів, перевіряв готовність військ для наступу. Головну увагу Жуков зосереджував на підготовці таємного, потужного, раптового удару по противнику.
При підготовці операції Г. К. Жуков не знав дрібниць, гаряче підтримував ініціативу командирів.
12 листопада Жуков повідомив Сталіну, що відпрацювання плану контрнаступу завершена, і висловив побажання особисто доповісти ряд міркувань, пов'язаних з проведенням операції. В цей же день він і А.М.Василевский вилетіли в Москву. А ввечері 13 листопада на спільному засіданні Політбюро ЦК партії, ДКО і Ставки вони розповіли про результати своєї роботи у військах і уточнили план контрнаступу під Сталінградом. Після обговорення план операції був остаточно затверджений. Час переходу в наступ Сталін доручив Г.К.Жукову і А.М. призначити на їх розсуд в залежності від обстановки.
14 листопада обидва представники Ставки повернулися в район Сталінграда. Ще раз перевіривши підготовку військ до операції, вони встановили дні переходу в наступ: для Південно-Західного фронту і 65-ї армії Донського фронту-19 листопада, а для Сталінградського фронту-20 листопада.
Координацію дій військ під Сталінградом Сталін поклав на А.М.Василевского. Георгію Костянтиновичу доручалася нова відповідальне завдання. 17 листопада він був викликаний в Ставку для розробки плану операції Західного і Калінінського фронтів з метою ліквідації ржевсько-вяземського виступу противника. Але в ході контрнаступу радянських військ під Сталінградом Г. К. Жуков підтримував безперервний зв'язок з А.М.Василевского, доповідав Сталіну свої рекомендації.
У другій половині листопада концентрація знову сформованих стратегічних резервів у Сталінграда була завершена. Контрнаступ, що почалося 19 листопада (операція "Ураган"), призвело до корінного перелому в обстановці на всьому радянсько-німецькому фронті.
7. Курська дуга.
У січні 1943р.Жукову було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. У цей час значні сили противника скупчилися в районі Курська. Склалося небезпечне становище, шукати вихід з якого знову довелося Жукову. У своїх мемуарах він розповідає про нараду в Ставці 12 квітня 1943 р на якому він разом з А. М. Василевський виклав план майбутньої операції: "Увечері 12 квітня ми з О.Василевський і А.Антоновим поїхали в Ставку. Верховний, мабуть, як ніколи, уважно вислухав наші міркування. Він погодився з тим, щоб головні зусилля зосередити в районі Курська ...
Ми прийшли до висновку про необхідність побудувати міцну, глибоко ешелоновану оборону на всіх найважливіших напрямках, і в першу чергу в районі Курської дуги ... Війська почали зариватися глибоко в землю ... ".
В кінці червня 1943 р створилися умови для розвитку наступальних дій, і Жуков знову відчув на собі страшний тиск сталінського "швидше". Однак на цей раз Георгій Костянтинович був налаштований найжорсткішим чином відстоювати свою позицію, повторення важкого досвіду провалилися наступів 1942р. він не хотів.
В ході наступальної операції військ Брянського фронту Г. К. Жуков побував на Західному фронті. Незабаром повертається на Брянський. 13 липня Верховний по телефону запропонував йому виїхати в район Прохорівки, прийняти на себе координацію дій Воронезького і Степового фронтів. Тут зав'язувалося найбільша танкова битва другої світової війни.
Нелегкі фронтові дороги були у Г. К. Жукова. Завжди в дорозі-то в літаку, то в поїзді, то на машині. Весь час величезне фізичне і розумове навантаження. Спати нерідко доводилося в дорозі. Тільки величезний запас фізичних і духовних сил дозволяв Георгію Костянтиновичу завжди бути мобільним, трудитися з гігантською віддачею.
Після оборонної битви Степовий і Воронезький фронти успішно здійснили наступальну операцію, розгромили бєлгородсько-харківську угруповання противника. Г. К. Жуков координував зусилля цих фронтів, але більшу частину часу працював на Степовому фронті. Операція проводилася за його замислу- головний удар наносився суміжними флангами двох фронтів по найсильнішому місця в обороні супротивника. Цього гітлерівське командування абсолютно не очікувало.
Як і завжди Георгій Костянтинович думав про завдання не тільки тих фронтів, де був представником Ставки, а й про всьому радянсько-німецькому фронті.
8. Парад перемоги.
3 травня 1945 р Георгій Костянтинович разом з бійцями розписався на поваленому рейхстазі. За дорученням Сталіна 8 травня 1945 року він від імені Верховного Головнокомандування Червоної Армії прийняв беззастережну капітуляцію Німеччини.
24 червня погода була похмура, йшов дощ, але парад відбувся. І Георгій Жуков, і Костянтин Рокоссовський, і інші учасники виявилися на висоті. Як пізніше згадував Жуков, "ні з чим не порівнянний був момент, коли двісті бійців ... під барабанний бій кинули до підніжжя Мавзолею В.І.Леніна двісті прапорів німецько-фашистської армії".
ΙΙΙ. ПІСЛЯ ВІЙНИ.
1. Звинувачення Жукову.
До квітня 1946р. Георгій Костянтинович Жуков залишався главою Радянської військової адміністрації в Німеччині. У серпні 1945 року він був вдруге удостоєний вищого військового ордена "Перемозі" - за успішну організацію бойових операцій і наполегливість при їх проведенні.
У березні 1946р. Жукова призначили головнокомандувачем Сухопутними військами. Однак популярність Георгія Костянтиновича вже починала заважати Сталіну: Маршал Перемоги користувався дуже великою любовью- переможця. У червні 1946р. Йосип Віссаріонович скликав Головний військовий рада, де на підставі заяви раннє арештованого Головного Маршала авіації Олександра Олександровича Новікова Жукова звинуватили у перебільшенні власних заслуг і применшення заслуг Сталіна та інших командувачів фронтами в плануванні і проведенні головних боїв Великої Вітчизняної.
Георгій Костянтинович згадував: "Сталін запропонував висловитися. Виступили Молотов, Берія і Булганін. Всі вони критикували мене за те, що виявився невдячний Сталіну за його гарне ставлення до мене, що я нібито зізналася і не хочу вважатися не тільки з авторитетом Політбюро, а й особисто Сталіна, що мене слід стримати і поставити на місце ". Частина присутніх маршалів і генералів підтримала ці звинувачення, інша-виправдовувала Жукова. Зокрема, маршал Павло Семенович Рибалко, не заперечуючи важкий характер Жукова, закликав не вірити "показаннями, витягнутим насильством у в'язницях".
Сам Жуков відкинув звинувачення в "політичної нечесності", визнавши лише, що перебільшував власну роль в досягненні перемоги над ворогом. Його вивели зі складу ЦК і відправили командувачем Одеським військовим округом. Ця була опала. У грудні 1948 році Жукову пред'явили свідчення його арештованого ад'ютанта Семочкіна, який звинуватив маршала у ворожому ставленні до Сталіна і в незаконному привласненні трофейного майна. З Георгієм Костянтиновичем стався інфаркт. Після одужання його відправили командувати Уральським військовим округом, де майже не було військ: ще одне зниження.
Однак поступово Сталін почав пом'якшувати опалу. У 1950 році Жукова знову обрали до Верховної Ради СРСР, а на наступний рік навіть відправили до Польщі в складі радянської делегації.
Відразу після смерті Сталіна Жуков став першим заступником міністра оборони і членом ЦК.
На засіданні Президії ЦК, коли було запропоновано змістити Хрущова, Жуков заявив: "Армія проти цього рішення, і жоден танк не зрушиться з місця без мого наказу".
Після розгрому опозиції Жуков став членом Президії ЦК. Однак тепер Георгій Костянтинович заважав вуджу іншому генеральному секретарю- Хрущову.
2. Відставка Жукова.
27 жовтня 1957р. Жуков повернувся з Албанії, де знаходився з офіційним візитом. У той же день на засіданні Президії ЦК КПРС йому оголосили про зняття з усіх посад. Через два дні вийшла постанова, в якому говорилося, що Жуков "порушував ленінські, партійні принципи керівництва Збройними Силами, проводив лінію на згортання роботи партійних організацій, политорганов і Військових рад, на ліквідацію керівництва і контролю над Армією і Військово-Морським Флотом з боку партії , її ЦК і уряду ... ". Приводом до відставки послужило розпочате міністром без відома Президії формування частин спецназу для диверсійно-розвідувальної діяльності. Микита Сергійович Хрущов запідозрив популярного серед офіцерів маршала в підготовці перевороту.
Пізніше Георгій Костянтинович згадував, що після фатального засідання Президії, повернувшись додому, він прийняв снодійне і з невеликими перервами проспав 15 діб: "Сперечався, і доводив, і огорчался- все уві сні. А потім, коли пройшли ці 15 діб, поїхав на риболовлю ".
Опала Г. К. Жукова тривала аж до зміщення Хрущова. У 1965р. про нього знову згадали: разом з іншими воєначальниками Георгій Костянтинович був присутній на урочистому засіданні в Москві на честь 20-річчя Перемоги. У 1969 році вийшла в світ накладом 600 тис. Примірників мемуарна книга Жукова "Спогади і роздуми".
Висновок.
18 червня 1974 року пішов з життя Георгій Костянтинович Жуков- великий російський патріот і полководець. Людина, який так багато зробив для нашої Батьківщини, для того, щоб не заглохла від фашистської чуми "нива життя" на всій планеті.
"Там, де Жуков- там перемога!" Ця фраза народилася в нашій армії під час Московської битви, стала крилатою і жила серед бійців до останніх днів Великої Вітчизняної війни.
Жуков в достатку був наділений тими якостями, які роблять великого полководця. Широта і глибина охоплення явищ і подій при оцінці військової і військово-політичної обстановки, глибина проникнення в задуми і дії противника, реалізм в оцінці співвідношення сил. Він був людиною, що вирізнялося "рішучим і жорстким характером", написав про Г.К.Жукове його товариш, Маршал Радянського Союзу А. М. Василевський. І далі: "Жуков вирішував питання сміливо, брав на себе повністю відповідальність за ведення бойових дій. ... Думаю, не помилюся, якщо скажу, що Г.К.Жуков- одна з найбільш яскравих фігур серед полководців Великої Вітчизняної війни".
Г. К. Жуков своїй книзі "Спогади і роздуми" писав: "Я завжди відчував, що потрібен людям, що постійно їм винен. А це, якщо думати про сенс людського життя, - найголовніше. Моя судьба- лише маленький приклад в спільній долі радянського народу ".
Я згодна зі словами А.В.Васілевского, тому що людина, яка відчуває таку злитість особистої частки і особової справи з часткою і справою народу, - дійсно Великий людина, і йому можна тільки позаздрити. Життя і діяльність такої людини гідні наслідування.
Пам'ять про Георгія Костянтиновича Жукова назавжди залишиться в серцях радянських людей.
Список використаних джерел.
1.Енціклопедія для дітей: Історія Росії т.5, ч.3.ХХ століття. / Георгій Жуков.
2.Полководци.1995 р
3.Маршал Жуков: полководець і людина. Збірник в 2-х т. Том 1.1988 рік
|