Вісторіі кожного народу є особистості видатні вчені і мислителі, без яких неможливо уявити собі все багатство і велич духовної культури, своєрідна

Вступ

В історії кожного народу є особистості - видатні вчені та мислителі, без яких неможливо уявити собі все багатство і велич духовної культури, своєрідність і глибину національної традиції.

Багато з «великих» світу цього, які залишили глибокий слід в історії, отримали визнання ще за життя. Їх імена, згодом занесені до скарбниці «чудових діячів» науки і культури, викликали мимовільний трепет і повагу сучасників, які не могли не схилитися перед ними, а їх всіляко обдарування були часом настільки очевидні і значні, що вдячні нащадки, маючи до них особливі, глибоко-захоплені почуття, увічнили їхні імена в анналах історії.

У вітчизняній історії таких особистостей було чимало, але серед них, хотілося б виділити одного - Н.Я. Бичурина (о. Иакинф), який дивним чином поєднав у собі оригінального мислителя, блискучого літератора, талановитого вченого, невтомного правдошукача, і просто приголомшливого по силі духу людини. Чи в чуваської історії та культурі був інший такий подвижник і науковий діяч, як Н.Я.Бичурин. Його особистість вражає, дивує і приковує увагу вже тільки одними зовнішніми біографічними відомостями: виходець із сім'ї безвісного дячка, чуваші за національністю зіграв важливу роль у вивченні Китаю.

Актуальність дослідження:

Наша робота, присвячена життю і діяльності чуваської просвітителя актуальна вже з тієї простої причини, що 2007р. - ювілейний, тому що в цьому році відзначається 230-річчя з дня народження о. Иакинфа. Таким чином, бажаючи пролити більше світло на діяльність китайського краєзнавця, а також розкрити по можливості ті межі його діяльності, які досі перебували в тіні, ми вшануємо світлу пам'ять Н.Я.Бичурин.

Мета і зміст завдань дослідження:

Основна мета нашого дослідження полягає в тому, щоб при всебічному вивченні життя і діяльності Бичурина оцінити його заслуги, а також популяризувати основні висновки з даного дослідження.

Відповідно до поставленої мети ми виділили наступні завдання:

Вивчити життєвий шлях (біографію) о.Іакінфа, а для цього зібрати і вивчити різні історичні матеріали, всілякі довідники та енциклопедії;

Вивчити діяльність і творчий шлях о.Іакінфа;

Виявити особливості діяльності Бичурина і позначити їх у висновках.

П редмет і об'єкт дослідження:

Коль скоро предмет роботи визначає тему дослідження, яка позначена в заголовку, то предметом нашого дослідження є особистість о.Іакінфа, а об'єктом дослідження - його праці, життя і діяльність.

Методи дослідження:

З огляду на тему та специфіку нашої роботи, ми маємо намір головним чином використати історичний і аналітичний методи.

Практична цінність:

Полягає в можливості використання основних положень і висновків даної роботи як на уроках історії та літератури, так і в подальших дослідженнях, пов'язаних з особистістю і діяльністю російського просвітителя, і особливо з розумінням і осмисленням його ролі і значення для російської культури та історії.

Наукова новизна:

Дане дослідження зібрано з матеріалів декількох джерел: історичних книг, довідників, словників і енциклопедій. Оскільки дослідження творчої та політичної діяльності Бичурина розкидані в виданнях різного рівня, наукова новизна роботи полягає в тому, щоб спробувати узагальнити все в одній роботі. Отже, наукова новизна полягає в прагненні дати цілісний, комплексний аналіз краєзнавчої та літературної діяльності Бичурина.

Життя і діяльність Микити Бичурина

29 серпня 1777 року в невеликому селі Успенське Акулево (нині д. Тіпнери Чебоксарского району) Рунгінской волості Цивільського повіту Казанської губернії в родині місцевого диякона Якова Данилова і Акеліни Степанової народився син Микита. Його дід Данило Семенов (за припущенням, походив із чувашів) з 1749 рік служив дяком Стрітенської церкви в селі Чемурша Тінсаріно Чебоксарского повіту. У 1764 році був висвячений у сан священика і переведений в Успенську церкву села Акулево Цивільського (з 1781 року - Чебоксарского) повіту. У цій же церкві з 1770 р 1779 рік служив дияконом батько Микити - Яків Данилов, з 1780-1788 рр. - дяком його дядько Іван Данилов. Через 2 роки батько хлопчика отримав сан священика і був переведений в с. Бічуріну в Воскресенську церкву. Стало традицією, що діти служителів культу повинні були продовжувати шлях батьків. І тому в 1785 р Микита був зарахований в Свіяжского новокрещенская школу нотного співу. Продовжив духовне просвітництво в Казанської духовної семінарії. При зарахуванні він отримав прізвище Пічурінскій (по назв. С. Пічуріна). У Казані майбутньому вченому довелося пройти сувору школу життя: голод, холод, фінансові труднощі, так як знаходився на батьківському забезпеченні. Хлопчик проявив себе «обдарованим учнем з відмінною пам'яттю» і з успіхом вивчав нові дисципліни: граматику, поезію, риторику, філософію, богослов'я, грецьку мову і т.д. Вільно перекладав з грецького і говорив латинською, володів французькою німецькою мовами. Архієпископ Амвросій ректор Казанської духовної семінарії був активним поборником духовного просвітництва, розумового і морального виховання служителів культу. Він цінував талановитих учнів, і особливо Микиту Бичурина, який ще в 1795 р присвятив своєму покровителю 3 вірші (на грецькому «Мелос» ( «Пісня»), на рус. «Сон», і на чув. Яз.). Незважаючи на неймовірні труднощі і негаразди, неминуче супроводжували життя бідного семінариста незнатного походження, Н. Бичурин всі роки навчання був в числі кращих і обдарованих учнів, вражав вчителів своїми чудовими здібностями, тому після закінчення навчання і був призначений учителем граматики, а потім став учителем вищого красномовства. У 1797 р Бичурин був залишений вчителем граматики (викладав ази лат. І рос. Мови). 18 липня 1800 року - Бичурин був пострижений в чернецтво під ім'ям Иакинф.

У 1802 р Н. Бичурина призначили на посаду архімандрита Іркутського Вознесенського монастиря і ректора духовної семінарії. Тут архімандрит Иакинф рішуче став переходити до нового методу викладання в усіх класах і строго карав семінаристів за їх свавілля. Вимога дисципліни, догани і покарання недбайливих учнів викликали невдоволення, нарікання і зухвалості з боку "непокірних" бурсаків. Скарги, доноси чорноризців і семінаристів на архімандрита Иакинфа привели в підсумку до серйозного конфлікту. Його перевели на посаду викладача риторики в Тобольську семінарію з місцеперебуванням в старовинному монастирі під наглядом духовних властей. Під час "Тобольського сидіння" Иакинф багато працював над вивченням історико-етнографічних та географічних творів про народи Сибіру і східних країн. Книги він брав з бібліотеки Тобольського преосвященного Антонія.

У 1800 році Н.Я.Бичурин, після прийняття чернецтва, був зарахований ієромонахом Санкт-Петербурзької Олександро-Невської лаври. У 1826 році обер-прокурор Синоду князь П.С. Мещерский повідомив міністру закордонних справ графу К.В. Нессельроде, що імператор «височайше повеліти зволив колишнього при Пекінської місії архімандрита Иакинфа, засланого на проживання до Валаамського монастиря в 1823 році, перезвістка в Санкт-Петербург Олександро-Невської лаври ...». Келія ченця Иакинфа перебувала в будівлі біля собору і складалася з двох великих кімнат з вікнами в сад. Батько Иакинф «неприступний був під час занять; біда тому, хто приходив до нього в той час, коли він мав у своєму розпорядженні чимось зайнятися. Працьовитість доходило в ньому до такої міри, що бесіду вважав убитим часом ». У літні ж місяці вчений-орієнталіст Н.Я. Бичурин орендував дачу на Виборзькій стороні і Муріно, де намагався створювати своєрідну східну атмосферу і сприймати світ не по-європейськи, а по-східному.

Навесні 1807 р Иакинф Бичурин був призначений на посаду начальника дев'ятої духовної місії в Китай і архімандритом Стрітенського монастиря в Пекіні. 18 липня 1807 р Иакинф і члени місії виїхали з Іркутська в Пекін. З перших же днів шляху Бичурин вів докладний щоденник про час зустрічей і бесід з жителями Монголії і Китаю, про їхній побут, господарстві і звичаї.

Після прибуття в Пекін Бичурин став практично освоювати розмовна та письмова китайську мову. Вивчав матеріали з історії, географії, етнографії, медицини та інших галузей знань народів Китаю, Маньчжурії, Монголії, Туркестану і ін. Переклав "Четверокніжіе" ( "Сишу") - класичний підручник на другому ступені навчання в китайській школі - був літературно-історичним склепінням навчань Конфуція і конфуціанців. Зробив ряд перекладів історико-географічних творів. Особливе місце серед них займає "Опис Пекіна", видане в 1829 р в Петербурзі з додатком плану міста. Над складанням плану Пекіна Микита Якович працював протягом всього 1817 р виходив і виміряв всі вулиці і провулки міста. З перекладів юридичних робіт слід відзначити "Виклад китайського законодавства", що представляє собою витяг із зібрань китайських укладень і використане потім у фундаментальному дослідженні.

"Статистичний опис Китайської імперії". Переклад "Монгольського уложення", поміщений у вигляді завершального розділу до книги "Записки про Монголії", є цінним документальним джерелом для вивчення соціального ладу монголів в маньчжурський період. З китайських медичних творів - "Судова медицина китайців" і "Трактат про щеплення віспи". В рукописи залишилося і "Опис китайських монет", перекладене з японської мови і ретельно підготовлене до видання. Микита Якович склав оригінальні китайсько-російський і маньчжурської-російський словники. Переклав на російську мову маньчжури-китайський словник в 4 томах.

Своїми дослідженнями він зробив доступним для російського читача величезне число цінних відомостей про країни і народи Китаю, Середньої і Центральної Азії, розвінчав помилкові уявлення і відкинув хибні відомості, повідомлені Європі колишніми мандрівниками і орієнталістами. 15 травня 1821 року члени дев'ятої духовної місії на чолі з Іакінфом Бічуріним рушили з Пекіна в зворотний шлях на батьківщину.

За час перебування в Китаї вчений-монах придбав безліч унікальних книг китайською і маньчжурської мовами, зібрав багату колекцію з етнографії Китаю і Монголії, закупив також книги для Азіатського департаменту МЗС, Петербурзької публічної бібліотеки, училища азіатських мов в Іркутську. Ящики з книгами, рукописами та іншими предметами величезної наукової цінності важили близько 400 пудів, і ними було нав'ючити 15 верблюдів.

На початку 1822 р Н. Бичурин прибув до Петербурга. Його звинуватили зловживаннях. 4 вересня 1823 року рішенням Синоду він був відправлений в монастирську в'язницю на острові Валаам, розташованому на Ладозькому озері. Бичурина позбавили сану архімандрита і священицького сану, але не виключили з духовного відомства і залишили в чернечому званні. 1 листопада 1826 р Н. Бичурин повернутий з монастирського ув'язнення на Валаамі і поступив на службу в Азіатський департамент МЗС, де займався перекладами, а на проживання було визначено в Олександро-Невської лаври. З цього часу починається самий блискучий період в житті Микити Яковича Бичурина - час його невтомною наукової та громадської діяльності. Їм було випущено в світ 10 книг, опубліковано безліч статей майже в двадцяти періодичних виданнях, двічі побував в науковому відрядженні в Забайкаллі. У 1827 р вийшла в світ стаття "Відповіді на питання про Китай", що увійшла в 1840 р в книгу "Китай, його жителі, звичаї, звичаї і просвіта". У 1828 р видано монографію "Опис Тибету в нинішньому його стані". Французький переклад вийшов в 1829 р У тому ж 1828 р видані "Записки про Монголії" з додатком карти Монголії і етнографічних малюнків монголів в національних костюмах. Ця робота була переведена на французьку та німецьку мови. У грудні 1828 Российская Академія наук обрала його членом-кореспондентом по розряду літератури і старожитностей Сходу. Митрополит Новгородський і Петербурзький Амвросій Подобедов. У 1764 році закінчив Троїцьку семінарію, два роки по тому прийняв чернецтво і став проповідником Московської духовної академії. У 1774-1778 роках був ректором цього духовного навчального закладу, в 1778 році висвячений в сан єпископа Севського. У 1785 році архієпископ Ампросій став владикою Казанської єпархії. Освічений архієпископ строго приписував духовенству віддавати своїх дітей в семінарію. Владика був енергійним провідником політики перетворень духовних і народних училищ і прихильником впровадження нових методів в освітній процес. Його роль у справі освіти народів Поволжя і прищеплення їм ідей християнства дуже велика. Митрополит Амвросій Подобедов все життя опікувався одного з самих своїх улюблених учнів - батька Иакинфа. Доля Н.Я. Бичурина була визначена саме митрополитом Амвросієм.
У 1829 рвипущено "Опис Чжунгаріі і Східного Туркестану в найдавнішому і нинішньому його стані". У 1835 р Російська Академія наук нагородила Н.Я.Бичурин премією за книгу "Історичний огляд ойротов, або калмиків з XV століття до теперішнього часу", видану в 1834 г. 7 березня 1831 р Азіатське суспільство в Парижі вшанувало Н.Я. Бичурина обранням його в якості свого іноземного члена. У 1840 р Н. Бичурин видав книгу "Китай, його жителі, звичаї, звичаї, освіта". Найбільш фундаментальною працею стало його "Статистичний опис Китайської імперії" (1842). У 1843 році за цю книгу Иакинфа нагородили втретє Демидівської премією Академії наук. У 1848 р з'явилася книга "Китай в цивільному і моральному стані" (1848), в 1851 р - "Збори відомостей про народи, що жили в Середній Азії в стародавні часи". За останню роботу був удостоєний Демидівської премії. Друге видання цієї книги було здійснено в 1950-1953 рр. Своїми фундаментальними дослідженнями Н. Бичурин поклав початок науковому китаєзнавство в Росії. Помер Микита Якович 11 травня 1853 року в 5 годині ранку, на 76 році життя, в келії Олександро-Невської лаври. Прах його був відданий землі вранці 12 травня 1853 р Друзі та шанувальники його таланту встановили на могилі чорний обеліск, на якому вибито простий напис: "Иакинф Бичурин рід. 1777г., Розум. 1853 р травня 11 д." Між написами, уздовж пам'ятника, по-китайськи написана епітафія: "Постійно старанно трудився над увічнили (його) славу історичними працями".

Наукова спадщина Н. Бичурина

О. Иакинф був китаєзнавці за покликанням, однак коло проблем, якими він займався, далеко виходив за межі китаєзнавства. Вивченню Китаю, Маньчжурії, Монголії, Тибету, Східного Туркестану і Середньої Азії він присвятив більше 40 років. Обсяг його праць по Китаю величезний, енциклопедично широкий, тематика їх різноманітна. Але головна увага він приділяв історії, географії, економіки та статистики Китаю.

Ім'я о. Иакинфа стало широко відомо ще за життя, а його науковий авторитет загальновизнаний в Росії і за кордоном. Його праці і понині є важливим посібником з історії Китаю, Монголії, Центральної та Середньої Азії. Вітчизняні історики присвятили ряд досліджень життя і творчої діяльності видатного китаеведа.

Бичурин вперше в 1808 році з захопленням зайнявся китайською мовою в Пекіні, спочатку розмовною, а потім і письмовим. Цей факт відзначав пізніше Начальник 10-ї Місії архімандрит Петро (Каменський) в записці Синоду: «Все духовні; і учні, і сам отець архімандрит, з відмінним завзяттям взялися навчатися китайської мови, а учні разом з ним і маньчжурскому ». Сам о. Иакинф в листі обер-прокурора Синоду А.Н. Салтикова в лютому 1810 р повідомляв про вивчення ним мов: «Час дозволяє мені вчитися понад китайського і маньчжурського ще понескольку мунгальских (монгольського), тибетському і корейському».

Оволодівши розмовною китайською мовою, архімандрит Иакинф став приділяти більшу частину часу письмових перекладів з китайської. Так, в одному з донесень він писав: «Цього літа буду вчитися садівництва і переводити з китайського. Найважче перекладати, ніж говорити на цій мові. Склад письмовий від розмовного дуже різний ». Вважаючи найважливішим своїм завданням вивчення мови, він вимагав того ж і від своїх підлеглих, однак не завжди досягав при цьому поставленої мети. Так, у згадуваному вище листі до Синоду о. Иакинф з жалем зазначав: «Хоча духовні та все вчаться мови китайському, але помітно, що в міру труднощів, у ньому знаходять, з часом залишать вони це нудне вправу від неробства повинні вдатися або постійною нудьгу, або розсіяною життя. Для попередження цього попередньо наважуюся просити від Святійшого Синоду веління без винятку всім нам вчитися мови китайському ».

Основні труднощі у вивченні китайської мови полягала у відсутності навчальних посібників, і перш за все китайсько-російського словника. І о. Иакинф приступив до його складання. Через чотири роки невеликої китайсько-російський словник був складений. Доповнюючи і удосконалюючи його протягом наступних десяти років свого перебування в Пекіні, звіривши його з відомим багатотомних китайським енциклопедичним словником «Кансі цзидянь», Начальник Місії створив словник китайської мови, який в той час не мав собі рівних за межами Китаю.

За 13 з гаком років перебування в Пекіні Бичурин прочитав, перевів на російську мову і законспектировал десятки томів «Тунцзянь ганму». Роботи о.Іакінфа, написані ним після повернення в Росію, зустріли широке схвалення передової російської громадськості. Практичне їх значення високо оцінювалося офіційними представниками російського уряду.

Після вступу на престол імператора Миколи II в 1826 році, Иакинф повертається до Петербурга і відновлює літературну і наукову діяльність. У 1828 році вийшов у світ його переклад з китайської мови «Опис Тибету в його нинішньому стані». Книга отримала широке поширення і була переведена на французьку мову. У тому ж році були видані «Записки про Монголії». У 1829 році з'явилися ще чотири роботи Бичурина: «Опис Чжунгаріі і Східного Туркестану найдавнішому його стані», «Опис Пекіна», «Історія перших чотирьох ханів з дому Чінгісова», «Сань-цзи-цзинь або троесловіе з китайським текстом».

У Кяхте о.Іакінф провів близько двох років. Він завершив переклад з китайської мови «Історії Тибету і Хухунора» і словника «Сань хе бяньлань», виданій на трьох мовах: маньчжурської, монгольською та китайською.

У 1840 році у вигляді книги вийшла наукова робота Бичурина під назвою «Китай, його жителі, звичаї, звичаї, освіта». Робота давала досить повне уявлення про адміністративний поділ Китаю, культуру та побут китайського народу. Пізніше, в 1842 році Бичурин доповнив цей капітальна праця, і він отримав назву «Статистичний опис китайської імперії». Протягом багатьох років він служив настільною книгою для китаеведов.

О. Иакинф писав багато статей для різних журналів Петербурга і Москви. Розмах його політичної діяльності вражав навіть сучасників. Але особливо тісно він співпрацював з Погодіним в «Московському віснику» і Польовим в «Московському телеграфі». О. Иакинфа охоче публікували і в іноземних журналах.

В останні роки життя о.Іакінф підготував до публікації такі праці, як «Землеробство в Китаї», «Китай в моральному стані», «Релігія вчених і її обряди». І звичайно, не можна не відзначити поваги титанічну роботу Бичурина зі складання семи китайсько-російських словників, на жаль, залишилися в рукописному вигляді. Свою наукову діяльність він завершив виданням в 1851 році багаторічної праці «Зібрання відомостей про народи, що жили в Середній Азії в стародавні часи», який був удостоєний Демидівської премії.

висновки

1. Значення наукової діяльності Н.Я. Бичурина важко недооцінити. Засновник вітчизняного наукового китаєзнавства, він просунув вперед все сходознавство Росії і вивів його на передове місце.

2. Відомий сходознавець Ю. Клапрот, з яким Н.Я. Бичурин не раз полемізував, не міг не визнати, що «Батько Иакинф один зробив стільки, скільки може зробити тільки ціле вчене суспільство».

3. Радянські вчені - історики, археологи та етнографи з повагою ставляться до наукової спадщини Н. Я. Бічуріна і широко користуються ним при розробці історії стародавнього світу та середніх віків.

4. Цілеспрямованість, наполегливість, напружена праця, постійне навчання та невтомні пошуки - ось шлях до успіхів науки, - такий висновок, до якого прийде кожна людина, що відкрив для себе твори Бичурина.

5. Нам дуже цікаво творчість Бичурина, так як предмет його вивчення (східні країни) дуже неординарний. Його захопленість своєю справою просто вражає. Батько Иакинф був людиною, буквально закоханим в культуру Китаю, перейнятим повагою до народу, які намагається принести свої знання на благо Батьківщини.

6. Книги та статті о. Иакинфа залучали і до сих пір привертають увагу громадських і літературних кіл Росії. І дійсно, завдяки о. Іакінфу передові люди Росії отримали більш широке уявлення про країни і народи Сходу. Завдяки о. Іакінфу було покладено початок російському китаєзнавство як самостійної науки, вільної від схиляння перед західною синолога. Діяльність о. Иакинфа послужила на благо більшого взаєморозуміння і зміцнення дружніх зв'язків між народами Росії і Китаю.

7. І в наші дні о. Иакинф по праву залишається гордістю російської синології. Його наукова спадщина надзвичайно широко. Багато його праці ще й досі не втратили свого наукового значення, а його переклади китайських джерел досі використовуються вітчизняними дослідниками при вивченні країн Китаю, Середньої і Центральної Азії і Південного Сибіру. Життя Бичурина - це подвиг в науці, який не може бути нею забутий. І те, що він народився в Чувашії, повинно викликати гордість у нашого народу.