Вивчення епіграфічніх колекцій у музеях

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА

РЕФЕРАТ

Тема:

«Вивчення епіграфічніх колекцій у музеях»

Київ-2009

Вступ

Епіграфіка - допоміжна історична дисципліна, что вівчає написи (в основном Давні й середньовічні) на твердих Матеріалах (камені, металі, гліні й т.д.) Вінікла в Епоха Відродження. Методика епіграфікі як науки (про Прийоми дешіфрування, Заповнення й датування написів) розроблено в 18-19 ст. Розшифровка єгіпетськіх ієрогліфів, клинопису, мікенскої писемності значний розшіріла в 19-20 ст. область епіграфікі. Епіграфічні тексти - важліве джерело по Політичній, соціальній и Економічній історії: написи Звичайно сучасні відомостям, что втрімується в них.

Найдавніші ієрогліфічні написи Єгіпту відносяться до рубежу 4 - 3-го тис. до н.е. (Деякі ідеограмі - более раннього часу): тексти на стінах пірамід и ін. культових спорудження, на стелах и ін. Серед піздньоієрогліфічніх написів відомі білінгві, у тому чіслі Розеттский камінь, Вивчення которого послужило початком розшифровки ієрогліфів.

Клінопісні тексти Месопотамії, Сирії й Малій азії датуються від кінця 4 тис. до н.е. и різняться по мовах: шумерські, аккадскі, хетські, хуррітскі, еламскі, урартскі. До 6 - 4 ст. до н.е. вдносяться древньоіранскі клінопісні написи на скелях, стінах палаців и ін. (Особливо Важливі написи Дарія І і Ксеркса). Епіграфіка давно Відразу має особливе значення для історичної науки в силу нечісленності других письмовий Джерелом. Важливі для історії народів Індостану ідеограмі на печатках хараппской цівілізації (3-е тис. До н.е.) тексти політічного, господарського, релігійного змісту годині царя Ашоки. Давньокітайскі написи на кості, бамбуку, бронзі датуються 14 ст. до н.е.

З кінця 2-го тис. до н.е. з'являються фінікійські епіграфічні пам'ятники релігійного, вчасності історічного змісту в Біблі, Сидоні, фінікійськіх колоніях в Испании й ін .: карфагенские епіфафічні тексти назівають пунічнімі. До фінікійської епіграфікі прімікають (з 9 ст. До н.е.) арамейські й давньоєврейські тексти.

Давньогрецькі написи 11 ст. до н.е. напісані трідцятімільйоннім листом, схожим основном з Кіпру. Написи более пізнього часу (з 7 ст. До н.е.) з матерікової Греції, Південної Италии й з островів Середземних моря чісленні й різноманітні по змісту: зводу Законів, декрети, міжнародні договори, списки посадових осіб и т.д. а такоже тексти історічного змісту. Латінські написи (з 7 ст. До н.е.) віявлені на всій территории римської імперії й за ее межами (Північне Причорномор'я, Кавказ, Передня Азія). Серед них є Великі тексти: Аграрні закони, Муніципальний закон Юлія Цезаря, так званні «Замітання Августа», декрети й ін. Особливе місце Належить антічній керамічній епіграфіці (клейма на посудинах) - важлівому Джерелу по господарству й торгівлі. Напис Громадського ОРГАНІЗАЦІЙ - джерело соціальної Структури античних Суспільства. До греко-латінської епіграфікі належати нерозшіфровані написи етрусків и других італійськіх племен, у мовах якіх епіграфічнімі методами удалось віявіті ряд політічніх, релігійніх и СОЦІАЛЬНИХ термінів, что поповнюють дані про Етрурію, ее племінному складі й пантеоні.

Середньовічні й пізні написи на грецькій и латінській мовах (Балкани, Західна Європа) належати до так званої християнської епіграфікі (Надгробні й церковно-будівельні). Давні германці залиша рунічні написи. Написи, складені семеро-Арабською листом и пріналежні різнім народам, пошірені від берегів Атлантики до Тихого океану (з 6 ст.).

Для історії народів Кавказу велике значення ма ють вірменські й Грузинські написи, що містять дані по Політичній и культурній історії. Тюркські рунічні написи з 6 ст. відомі на территории від Монголії до Угорщини. У Південному Сібірі відкриті орхоно-енісейскі написи на стелах.

Перші слов'янські написи (10 ст.), Віконані кирилиця, схожі Із Македонії, Сербії, Хорватії й Чехії. Найдавнішій російський напис 10 ст. Виявлення на корчазі в одному Із гнездовськіх курганів. Давньоруська епіграфіка з 11 ст. представлена ​​написами на камінь, стінах соборів (у тому чіслі на Софійськім Соборі в Києві), на церковному начінні й ін.

1. Зародження епіграфікі

Дані епіграфікі Використовують при вівченні матеріальної и духовної культури, писемності, мистецтва, побуту и ​​традіцій народу.

На важліве значення написів у вивченні історії звертав Рамус ще Геродот, однак їх практичне дослідження Почалося только у XV ст. Як самостійна дисципліна епіграфіка відмежувалася від палеографії у першій половіні XX ст., Хоч Перші Спроба ее наукового дослідження та Вироблення методики опрацювання епіграфічніх джерел пріпадають на початок XIX ст.

Засновниками епіграфікі як науки вважаються німецькі Вчені серпня Бек (І785-1867) и Теодор Моммзен (1817-1903). Античні пам'ятки, з якіх почався процес збирання информации, Вивчай ще в часи Відродження. Альо только у XIX ст., Античне епіграфічне колекціонування Було поставлене на наукову основу. У Першу Черга вірізняються праці Берлінської Академії наук, у результате ДІЯЛЬНОСТІ якої Вийшла две Збірки; «Corpus Inscriptionum Graecorum» (СIG) - Звід Давньогрецька написів (1828 1877, перевидання 1973 р.) Та «Corpus Inscriptionum Latinarum» (СIL) - Звід Латинська написів (1863 1903 році, додаткові томи до него зводу видають и ніні).

Розшифрування ієрогліфів давно Єгіпту, вавілонського клинопису мікенської писемності значний розшірілі у XX ст. знання з епіграфії. Одним з дере українських вчених - дослідніків єгіпетськіх написів БУВ В. Барський.

2. Дослідження епіграфічніх колекцій в Україні

Перший серед українських учених найдавніші Єгипетські написи описавши в 1727-1730 р. учений-мандрівник В.Г, Панський. Історія вітчізняної епіграфікі тісно пов'язана з Розкопки грецький міст у Прічорномор'ї в XIX ст. Дерло описали пам'ятники члени Петербурзької академии наук П.С. Паллас, П.І. Сумароков, П.І. Кеппен, Я. Потоцький. Пізніше Вивчення грецької й латінської епіграфікі на Цій территории Займаюсь Ф.Б. Грефе, Л.Е. Стефані, В.Н. Югевіч, І.В. Пом'яловській. Проведенню робіт спріяло создания Одеського товариства історії й старожитностей, а такоже Російського археологічного товариства.

Епіграфічні тексти - Одне з основних джерел Політичної, соціальної та економічної історії та історії культури. Як правило, Зміст написи віддзеркалює годину, в Який ВІН БУВ Створений. До основних завдання епіграфікі належати визначення часу и місця з'являться написів, реконструкція та дешіфрування текстів, технологія листи ТОЩО. Чима написів на стінах храмів, гробниць, на Хатня начінні залиша Давні єгіптяні. Ще у 1 923 р. дослідник епіграфікі - О. Болішаков писав, что напрікінці XIX ст. в Єгипті, на землі колішньої столице фараона Ехнатона, буй Віднайдений его т. зв. Дипломатичний архів: гліняні дощечки Із кліноподібнім листом.

Усі Давні написи за змістом Вчені поділілі па дні групи: офіційні (закони, договори, догоди, Розпорядження) та ПРИВАТНІ (Заповіти, відпускні рабам, епітафії).

Сучасні археологічні дослідження та знахідки ПЕРІОДУ Київської Русі свідчать про Існування у наших предків декількох графічних систем. Так, у Києві Було знайдено ЛИВАРНИЙ кам'яну форму з написами імені власника. Відомі такоже написи на прясельцем X ст., На гральних кістках, на господарському посуді - корчагах та амфорах, котрі вікорістовуваліся для перевезення збіжжя, вина ТОЩО. Цім періодом датується напис на амфорі, знайденій на Гніздівському могильнику около Смоленська. У Новгороді во время археологічних розкопок знайдені написи, вірізьблені на дерев'яних ціліндрах, что вікорістовувалісь у давнини як пломби, что ними запечатувалі мішки з продуктами, хутровіною ТОЩО, зібранімі як податки.

После проведення князем Володимиром релігійної реформи (988) розбудовуваліся церкви та монастирі, працював школи, перепісуваліся та перекладав книжки ТОЩО. Почалося карбування золотої та Срібної монети з легендами (написами на них), что є ціннім епіграфічнім Джерелом. Відомі монета-златник та монета-сріблянік Володимира Святославовича (кінець X ст.) З написами імені правителя. На злачніках з одного боку зображуваліся князь з хрестом у руці, его князівській родовий знак - тризуб та напис кирилицею: «Володимир на столі». Зі зворотнього боку - Христос з Євангелієм и напис: «Ісус Христос». Князь Ярослав (син Володимира) у период свого перебування в Новгороді як представник київського князя такоже карбував Власний монету. На ній Із лицьова боці Було зображено Св. Георгія - покровителя князя, а зі зворотнього - родовий знак тризуб и напис: «Ярославлє срєбро».

Мабуть, найціннішім епіграфічнім матеріалом є написи-графіті на стінах давніх архітектурніх пам'яток. Лідерство у їх дослідженні Належить С. Висоцький, Який Вивчай графіті церкви Михаїла Видубицький монастир, печер та Руїн Успенського собору, церкви Спаса на Берестові, Кірілівської церкви та ін. За тематичність спрямуванням ЦІ написи сістематізуються на історичні записи, помінальні, побутового характеру, Звернення до Бога, ОКРЕМІ імена ТОЩО.

Найбільший Інтерес віклікають графіті у Софійському Соборі. У +1969 р. Висоцький в апсіді Міхайлівської нави Було Відкрито греко-слов'янську абетку, что Складанний з 27 літер. У ній були зазначені літери Б, Ж, III, Щ для передання слів слов'янською мовою. Кроме абетки, Висоцький описавши сотні графіті, Які у тій чи других способ уточнювалі події «Повісті минулих літ», додали деталей до побутової та Політичної історії Київської Русі. Це, зокрема, ПОВІДОМЛЕННЯ про смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 р., Напис про «раку» (саркофаг) князя Андрія (Всеволода) Ярославича, виявлення у центральній собору, та ін.

Найбільшім за ОБСЯГИ тексту (14 рядків) є напис великими літерами, виявлення у південній галереї Софійського собору на фресці Із збережений Св. Онуфрія. Це юридичний документ, в якому зафіксовано акт купівлі «Боянової землі» княгинею Всеволодова у прісутності свідків.

Окремий масив епіграфічніх пам'яток становляться берестяні грамоти (написи на корі берези), частина якіх походити з часів Київської Русі (понад 400). Уперше смороду були віявлені в Новгороді археологічною експедіцією А. Арціховського у +1951 р., Опісані та Виданих академіком В. Янінім ( «Новгородські акти XII-XV ст.», 1991), а такоже разом з А. Арціховськім та А. Залізняком ( « Новгородскіс грамоти на бересті », видання 1978, 1986, 1993 рр.). ЦІ написи свідчать, что берест вікорістовувався як матеріал для ділового та приватного листування, складання офіційніх документів, заповітів, купчих, на ньом фіксуваліся прибутки ТОЩО.

ЦІ епіграфічні пам'ятки стали важлівім Джерелом до Вивчення історії та археології Новгорода, а такоже нумізматікі, сфрагістікі, джерелознавства та генеалогії, історичної географії, монументального та образотворчого мистецтва. Так, Завдяк берестяні грамоти ученим Віпа уточніті годину побутування рубля (кінець XII1 ст.) - ОСНОВНОЇ одиниці грошового обігу на Русі. Переважно Кількість грамот Знайди у Новгороді Великому, а такоже у Смоленськ, Твері, Пскові (РФ). На территории України віднайдено поки що єдину берестяну грамоту у Звенігороді Галицького археологом І. Свєшнікова. Загаль написи на бересті датуються періодом Від першої половини XI до Другої половини XV ст. Це вказує на ті, что берест БУВ дешевим и Поширення матеріалом для письма. На сегодня відомі 952 берестяні грамоти.

Однією з найінформатівнішіх епіграфічніх пам'яток є епітафії, традиції якіх у східних слов'ян губляться у темряві віків. Історіографія епітафій сягає сівої давнини, оскількі дослідження некрополя ма ють давно Історію. Для Києва ее початком слід вважаті 1638 р., Коли в Києво-Печерській Лаврській друкарні Вийшла в світ 'Тератургіма »Афанасія Кальнофойського. Чима епітафій присвячено надгробку українського першодрукаря Івана Федорова. Характерним є ті, что, окрім епітафій, на надгробках часто вікарбовуваліся и портрети небіжчіків. Розквіт елітафійного жанру пріпадає на XVIII - початок XIX ст.

ОКРЕМІ епіграфічні пам'ятки різних епох досліджуваліся багатьма вчений, зокрема, Б.Януш атрібутував «Камінь Із Загадкова знаками; с. Заздрості Теребовельського повіту. Відомим є такоже видання Варварі та Богдана Ханенків «Старожитності Придніпров'я».

Дослідження епіграфічніх пам'яток Північного Причорномор'я розпочалось у XIX ст. членами Петербурзької академии наук П. Сумарокова, П. Кеппеном, Я. Потоцьким. Згідно пам'ятками грецької та латінської епіграфії, віднайденімі на Цій территории, займаюсь Ф. Грефе, В. Югевіч, І. Пом'яловській. Значний внесок у дослідження античних прічорноморськіх знаків ВНІС и Л. Стефані. У 1854 р. Вийшла его праця «Старожитності Боспора Кіммерійського», а пізніше «Збірник грецьких написів християнських часів з південної Росії» (СПБ., 1896). Цій работе спріяла діяльність Одеського товариства історії і старожитностей та Російського археологічного товариства. У 1909 р. Вийшов друком перший російський підручник з грецької епіграфікі з лекціямі М. Новосадського, Який БУВ одним Із фундаторів російської епіграфічної школи.

Ще одним дослідніком античних пам'яток БУВ В. Латишев. На підставі его перекладів Створена велика бібліотека античних текстів Причорномор'я. Так, шіроковідомім є Почесний декрет на честь Діофанта - полководця понтійського царя Мітрідата VI. Це - Розбитий на две части Мармуровий постамент від статуї. Его нашли у одна тисяча вісімсот сімдесят вісім р., А у 1 898 р. вівезлі до Ермітажа. Ця пам'ятка датується кінпем П ст. до н. е. Вчені дійшлі висновка, что текст БУВ написаний на зворотнього боці постаменту, а на лицьова МІГ знаходітісь посвячувальній напис (ніні втрачений).

Детальнішу інформацію, что уточнює Особливості внутрішнього життя прічорноморськіх колоній, дает відома присяга громадян Херсонеса, вікарбувана на плиті білого мармуру та прикрашена згори карнизом и фронтоном. Вона булу знайдено на центральній площади міста (біля Володимирська собору) окремий деталями у 1890, 1891 та 1899 р. На мнение більшості дослідніків, ця пам'ятка датується 111 ст. до н.е., - у ті, вочевідь, часи, коли в державі булу Припін Гостра політична боротьба та відновлена ​​демократія. Саме Останню громадяни клянуться охороняти від будь-якіх зазіхань, боротися Із заколоти, вірно служити народові, оберігаті кордони від зовнішніх ворогів.

Про отношения Херсонеса з іншімі грецький державами свідчіть ще один напис (знайденій у ті ж часи) про історика Сіріска, Який описавши напад варварів, від якіх врятував місто богиня. За свои праці Сіріск БУВ нагородження золотим ВІНКОМ на святі Діонісій. Так само як и Геродот, Сіріск читав свои твори публічно, вочевідь, на стадіоні, Який існував тут Із середини III ст. до н.е.

Дослідженню зображення Царське знаків Боспора у збірці сарматськіх знаків булу присвячено праця В. Драчука «Системи знаків Північного Причорномор'я: тамгоподібний знаки Северопонтійской периферії античного світу первих століть нашої ери». ! Застосування епіграфіка в тюркології Було започатковано у 1 893 р, коли датській навчань Вільгельм Томсен Уперше дешіфрував орхоно-єнісейські рунічні написи на поховальних стелах на честь давньотюркськіх ханів Кюль-Тегін и Могиляни (Більге-кагана). Цю дешифрування уточнивши Засновник російської тюркології В. Радлов. Давньотюркською епіграфіка Займаюсь російські тюркологи П. Меліоранській та А. Самойлович, польський сходознавець В. Котвіч. Рунічні написи досліджуваліся П. Бурачковім.

Майже 60 років тому в Секторі Середньої азії Ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури ім. акад. Н. Марра АН СРСР БУВ підготовленій перший випуск щорічніка «Епіграфіка Сходу». Видання репрезентувало один Із традіційніх направлений російського сходознавства, фундамент которого заклали праці, пов'язані з вивченню писемності пам'яток живих та мертвих мов народів Сходу.

Ніні дослідження пізніх зразків епіграфікі представлені польськими пам'ятками на теренах України, опублікованімі краківськімі вчений на чолі з доктором В. Дреліхажем, Які презентують інскріпції та герби з римо-католицьких костелів та каплиць, замків, палаців та фортіфікаційніх споруд на теренах України, Які входили до складу Речі Посполитої. ЦІ Збірки є важлівімі з Огляду на! Застосування комплексного принципу сістематізації епіграфічного матеріалу, проведеного польськими досліднікамі.

Єврейські епіграфічні пам'ятки на теренах України Наразі представлені в окремий виданнях М. Носоновського ( «Єврейська епіграфіка Східній Європі»). Робота зі збирання й каталогізації єврейськіх пам'яток епіграфікі в Україні активно віконується такоже кількома Наукова інстітуціямі Ізраїля.

3. Дослідження епіграфічніх колекцій за кордоном

Наукове прочитання й дешіфрування єгіпетськіх ієрогліфів в 20-х роках XIX ст. здійснів французький мовознавець Жан Франсуа Шампольон (1790-1332). ВІН розшіфрував декрет фараона Птолемея в Епіфана. На качана ХIX ст. Досліджень єгіпетськіх пам'ятників Займаюсь такоже Жан-Батист Фур'є, Сильвестр де Сасі, шведський археолог Давид Окерблад, англійський навчань Томас Юнг, пізніше - Маріета, Дюміхен, Навіль, Руже, Піль, Малле й росіянін єгіптолог В.С. Голенищев. У XX ст. найбільш значний досягнені в області єгіптології, у тому чіслі єгіпетської епіграфікі, Було Виявлення Гаварда Картером в 1923 р. гробніці фараона Тутанхамона.

Були вівчені Особливості давньоєгіпетського листа, Які складаються в поступовій відозміні ієрогліфічніх знаків (IV-Ш тісячоріччя до н.е.), что вірізаліся на камені - пірамідах, гробницях, фараонів, стелах, храмах, и ієратічного листа - спрощений ієрогліфів, что вікорістовуваліся для писання на папірусі й м'яко білому вапняка. З Виникнення в УШ-УП ст. до н.е. демотічного листа або, як називали его єгіптяні, «листа для рукопісів» Зниклий ієрогліфічні Особливості єгіпетськіх пам'ятників писемності.

За змісту давньоєгіпетські тексти діляться на офіційні - Літописі Царське походів, переможні оди, перелікі Скореня земель и стран, релігійні трактати, ритуальні записи, гімні богам, рецепти пахощів, Біографії монархів, жерців и т.д .; часткові - запису господарського й побутового змісту. Найбільш відомим з писемності пам'яток єгіпетської культури є Розетський камінь, стела цариці Хатшепсут, Книга мертвих, стелла Рамсеса й ін.

З пам'ятників коптскої писемності часів християнства в Єгипті (Ш ст. Н.е.) зберегліся чісленні Надгробні пам'ятники Із трафаретний текст молитов на честь святої Трої, ангелів и єгіпетського святих, написами коптських ченців на стінах древніх гробниць, Які служили Їм Притулка (смороду являються собою трактати й історичні записи, например про похід у Нубію Шамшеддугі в 1173-г. до н.е.) и ін.

Вавилоно-ассірійській лист діліться на архаїчне, (часів Саргона I, заступника писемності й науки; за его Розпорядження були складені збірники текстів по магії в 3800 р. До н.е.), что мало вертикально размещения текстів (в основном его пам'ятники вірізані на стелах и барельєфах), и клинопису, что з'явилася при Царі Хаммурапі (1700-1645 р. до н.е.) и характерізується горизонтальним розміщенням текстів и прочитання ліворуч праворуч (Звід Законів Хаммурапі). Із часів Тиглатпаласара I клинопису відозмінівся. При Ассархаддон вавілонську пісемність замініла ассірійська. Велика Кількість написів збереглося на глиняних багатогранніх призмах Із Царське літопісамі, на барельєфах. Напис часів Хаммурапі віконані на сілітіческій и шумерійскій мовах. Відомі Величезна двірська бібліотека клінопісів царя Ашурбаніпала, а такоже вавілонське місто-бібліотека Пантібібл - вмістіще Святого Письма. Бехистунськой напис Дарія I передает текст на трьох мовах - перській, вавілонській й судіанскій.

Найдавнішімі пам'ятниками епіграфікі на территории Нашої країни (Вірменія, Закавказзя,) є написи УШ-Х1 ст. до н.е. царя Сардурі I. Смороду віконані місцевою мовою. Відомі написи Аргишти I на скелі Вану, Русі I на скелі озера Гокчен. Ванскі написи були вівчені професором К.П. Наткановім, досліджуваліся такоже іншімі російськімі й закордоння вчений.

Фінікійські епіграфічні пам'ятники II тис. до н.е. становляться кілька груп: арамейські - їхня особлівість складається в новій форме шрифту, что замінів клинопису (часи Ахеменідів); моавітянскої семітічної епітафії (IX ст. до н.е.); давньоєврейські, віконані квадратних шрифтом, близьким пальмірському (Вироблення в I-Ш ст. н.е. у Сирії). Давньоєврейські написи зустрічаються в римських катакомбах, в Испании, на территории Палестини, а такоже у Криму (81 р. Н.е.).

Кроме перерахованого відомі тамудські пам'ятники Арабською мовою (1У ст. До н.е.), ключем до них є Скіфський алфавіт; давньокітайські (ХІV ст. до н.е.) на кості, бамбуку, бронзі; тюркські (В1 в.) рунічні написи в Монголії, Угорщині; орхоно-енісейскі написи на стелах у Сібіру у верхів'ях Єнісею, Обі, а такоже на Бісовом носі (Онезького озера,).

Об'єктом дослідження епіграфікі є й рунічній лист древніх германців, в Основі которого лежить латинський алфавіт, відозміненій у процесі! Застосування - Вирізання букв на дереві (превращение дугоподібніх и круглих ліній у ламані горизонтальні, прістосовані, до Розташування волокон на дереві). Рунічній лист вінікло в I ст., А в ІV ст. ним скорістався єпископ Вульфа для перекладу Святого листа на готську мову. Уперше про рунічній лист Згадаю Тацит у десятому розділі «Германії». ВІН описавши вірізані на дереві тексти, Які служили цілям прорікання й магії. Древній рунічній загальгерманській алфавіт складався з 24 знаків. Із середини IX ст. у Скандінавії БУВ у побуті спрощений алфавіт (16 знаків) - так звань молодший рунічній. З X ст. застосовуваліся діакретічі знаки у виде крапок.

Найдавніші пам'ятники готського походження були знайдені на Волині під Ковелем - срібна інкрустація на залізному наконечнику списа й під Бухарестом - золота шийно гривня. Найбільша Кількість пам'ятників рунічного листа Виявлено в скандинавських странах (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія). В основному це написа на надгробний камінь, предметах побуту й оружия.

Давньогрецькі написи II ст. до н.е. є НЕ Кіпрі. У VII ст. до н.е. давньогрецький трідцятімільйонне лист пошірівся матерікової Греції, у Південній Италии й на островах Середземних моря. Давньогрецька епіграфіка представлена ​​чисельність зводу Законів (Гортинський закон), Урядовий декретами, міжнародної трактатами, списками посадових осіб, історічнімі й релігійнімі текстами.

Латинська епіграфіка Включає пам'ятники писемності давньорімської цівілізації. Це державно-правові документи, здобуткі літератури, побутові записи, написи на предметах домашнього побуту, на оружия й ін.

В России Перші наукові пошуку в області епіграфікі відносяться до часів Утворення Кунсткамери. В указі Петра I (1718 р.) Відзначалося, что в музей Варто приносити ті, что «зело старо й Незвичайна», «старі Підписи на камінь, залозі або МІДІ».

Формування російської епіграфічної школи тісно пов'язане з ім'ям професора Петербурзький університету Ф.Ф. Соколова. Представник цієї школи В.В. Нікітський, Н.І. Новосадський, В.Б. Латишев, С.А. Жебель, І.І. Толстой поклали в основу Вивчення написів історико-філологічний принцип.

У 1909 р. Вийшов перший російський підручник по грецькій епіграфіці, что включає лекції, прочітані Н.І. Новосадський у Московському археологічному інстітуті по історії науки. Більше 200 робіт з епіграфікі опублікував академік В.В. Латишев, з якіх найбільш відомої є «Корпус грецький и латинську написів північного Узбережжя Чорного моря» (відавалася з 1885 по 1916 р.). У підготовці цієї праці брав участь такоже професор Петербурзька університету М.І. Ростовцев. У радянський час великий внесок у розробка цієї тематики Зробив академік С.А. Дебелий.

Найбільш великими Зборами грецький и латинську написів на территории колишня СРСР є Ермітаж, епіграфічні дапідарії в Херсонська, Бахчисарайський, Керченська й Феодосійському музеях.

До найдавнішіх епіграфічніх пам'ятників ставлять написи в Софії Київської, наукове дослідження якіх Було почато в ХУШ ст. У 60-х роках XX ст. академік Б.А. Рибаков прочитавши и дешіфрував графіті цього храму, побудованого в першій половіні XI ст. Найбільш повні збори Київських графіті разом з їхньою розшифровка втрімується в Працюю С.О. Висоцького. Всебічне й кропітке дослідження ціх письмовий джерел дозволило уточніті годину різніх історічніх подій, здобудуть інформацію про життя населення Києва ХІ-ХVІІ сс.

Древнім пам'ятником епіграфікі часів Київської Русі є такоже напис на Тмутараканському камені про смерть князя Гліба в 1068 р.

Як спеціальна історична дисципліна епіграфіка лягла в основу багатьох напрямків історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ, особливо по історії древніх народів. Завдяк їй вініклі й сформуваліся як дисципліни єгіптологія й історія, древнього світу. Розшифровки текстів дали можлівість хронологічно досліджуваті найдавнішу Історію.

Висновок

На значення древніх написів в історичному вівченні Минулого звертав Рамус ще Геродот, однак їхнє Масове дослідження Почалося только в ХV ст., У период звертання до культурної спадщини античного світу в епохи Відродження. Методика цієї дисципліни складається в ХVШ-ХІХ ст. Наукові дослідження древніх слов'янських написів Почаїв в ХVШ ст. В России епіграфічні пам'ятники традіційно називається «пісаніци», в Україні - «печаттіямі», «знаменіямі». Перший серед українських учених найдавніші Єгипетські написи описавши в 1727-1730 р. учений-мандрівник В.Г, Панський.

Епіграфічні тексти - Одне з основних джерел Політичної, соціальної та економічної історії та історії культури. Як правило, Зміст написи віддзеркалює годину, в Який ВІН БУВ Створений.

Найдавніші ієрогліфічні написи Єгіпту відносяться до рубежу 4 - 3-го тис. до н.е. (Деякі ідеограмі - более раннього часу): тексти на стінах пірамід и ін. культових спорудження, на стелах и ін. Серед піздньоієрогліфічніх написів відомі білінгві, у тому чіслі Розеттській камінь, Вивчення которого послужило початком розшифровки ієрогліфів.

Перші слов'янські написи (10 ст.), Віконані кирилиця, схожі Із Македонії, Сербії, Хорватії й Чехії. Найдавнішій російський напис 10 ст. Виявлення на корчазі в одному Із гнездовськіх курганів. Давньоруська епіграфіка з 11 ст. представлена ​​написами на камінь, стінах соборів (у тому чіслі на Софійськім Соборі в Києві), на церковному начінні й ін.

Отже, можна сделать Висновок, что Вивчення епіграфічніх колекцій є важлівім безпосередньо ДІЯЛЬНОСТІ музею. Це допомагає дізнатіся Справжня Історію наших предків, а не припущені дослідніків. Аджея хто НЕ знає минув, той не достойний жити в Майбутнього.

література

1. Епіграфічні пам'ятки як історичне джерело и літературний жанр // Збірник на Пошани Людмили Алдрішні Проценко. К., 2000. Вип. 4

2. В.А. Замлинський. Спеціальні історичні дисципліни Київ тисяча дев'ятсот дев'яносто два

3. СПЕЦІАЛЬНІ історичні дисципліни // Довідник. Київ «Либідь» 2008

4. «Нумізматика і епіграф» // Журнал, К. 1 965 Вип. 3

5. Новосадський Н.І. Грецька епіграф. 2 изл. М. 1915

6. Рибаков Д. Російські датовані написи XI-XIV ст. М. 1964

7. Федорова Г.В. Латинська епіграф. М. 1969