|
Законодавча діяльність Катерини II
Виконала: Пушкіна Ганна Володимирівна
Академія Праці та Соціальних Відносин
Кафедра Філософії і політології
Москва, 2003.
1.1 Введення
В ряду самодержців Російської імперії багато сильних, вольових особистостей, політична та законодавча діяльність яких справила величезний вплив на зростання не тільки Росії в цілому (в плані економіки, зовнішньополітичних відносин), але і окремих соціальних шарів, життя і культуру суспільства. Поступова модернізація життя в Росії, основний поштовх якій дала "європейська політика" Петра I, була продовжена і іншими монархами, епоха яких зіграла не менш важливу роль у формуванні потужної Російської імперії. Російська імператриця Катерина II була владної законодавицею; в своєму управлінні державою вона прагнула до реформ і внесла неоціненний вклад у розвиток і зміцнення Росії. Епоха її правління (друга половина XVIII століття) виділяється істориками як окремий етап у розвитку імперії, так як саме Катериною II був проведений курс реформ в соціально-політичному житті Росії, спрямований на її модернізацію і міцно поставив державну владу в країні. Ця законодавча діяльність імператриці відповідала духу часу, новим європейським віянням і ідеям, які принесла з собою в XVIII столітті епоха Просвітництва.
Політика освіченого абсолютизму Катерини II, як основне відображення принципів епохи Просвітництва в Росії, цікава не тільки своїми нововведеннями, а й поєднанням західних віянь з самобутністю Росії. Тому у своєму рефераті я хочу торкнутися не тільки самі реформи з модернізації життя в епоху правління Катерини II, але і їх наслідки.
Встановлення абсолютизму, найяскравіше знаменувало в Росії правлінням Петра I, затвердив і ідею суворої законності: для самого Петра I той закон був найкращим, в якому можливо пряміше і безпосередніше була висловлена його монарша воля. Згодом, однак, в це розуміння відносин влади монарха і законності включилося нову вимогу: монарх аж ніяк не самовладдя над законом, і якщо він хоче бути слугою держави, то повинен і сам підкорятися законам своєї країни. Такою була державна ідея нового, правового або "освіченого" абсолютизму, що став основою модернізації в Росії за часів правління Катерини II. Природно, що при розгляді теми, в першу чергу, варто спиратися на розгляд реформ і законів, виданих імператрицею з метою сформулювати і закріпити найосновніші принципи організації держави і правової політики.
Глобальна єкатерининська політика мала цілком певну політичну програму, засновану, з одного боку, на ідеях освіти і, з іншого, враховувати особливості історичного розвитку Росії. Саме це змушувало визнати в ній першорядного історичного діяча, в першу чергу, тому що Катерина II серйозно задумалася над приведенням у дію реформи російських законів. А через це - і всього суспільства, згідно з уявленнями того часу. Здійснити таку модернізацію Катерина II вирішила шляхом власної законодавчої роботи, найважливішими принципами якої були поступовість, послідовність, облік суспільних настроїв і проголошення основою свого правління турботу про добробут підданих відповідно до законів, що виходять від монарха.
"У перші три роки царювання мого, - писала Катерина II вже на схилі років, - вивела у себе в розумі висновок, що образ думки взагалі, та й самий цивільний закон не може отримати поправки інакшими, як встановленням корисних для всіх взагалі речей правил, мною писаних і затверджених. і для того я почала читати, потім писати Наказ Комісії уложення. Два роки я і читала, і писала, не кажучи про те півтора року ні слова, наслідуючи єдино розуму і серця свого з ревним бажанням користі, честі і щастя імперії, і щоб довести до вищого степ ні благополуччя всякого роду живуть в ній - як усіх взагалі, так і кожного особливо ".
2.2 Прихід до влади Катерини 2
Будучи за походженням німкенею, Е.II розуміла, що імператриця повинна перш за все захищати інтереси Росії і не відступала від цього правила.
Важко перелічити всі, що зробила Е.II для користі і слави Росії. Ще проживаючи в Москві, після коронації, вона ознаменувала початок царювання великим і добрим ділом: заснувала так званий Виховний Будинок. У цьому будинку знаходили притулок діти, залишені батьками. До цього часу кинуті діти або гинули від голоду і холоду, або виростали в злиднях і темряві. Тільки небагато потрапляли до добрих людей, які доводили їх до ладу. У виховній Будинку дітей не тільки годували, поїли, одягали, а й навчали. З "вдома" вони виходили вже самостійними людьми, здатними приносити користь собі і вітчизні. Незабаром такий же будинок був відкритий в Петербурзі.
Е.II як Государиня православного народу, завжди відрізнялася побожністю і відданістю православ'ю. У Польщі жило багато православних, які піддавалися гонінням з боку польської католицької церкви. Білорусія була під владою Польщі. Католики діяли не тільки методом переконання, а й грубою силою. Е.II прийняла рішення допомогти православним, захистити їх від утисків, дати їм можливість жити спокійно. Справа про православних в Польщі і Білорусії було доручено князя Рєпніна. Після безлічі клопоту проблема була вирішена: православним жителям були надані ті ж права, якими користувалися католики.
Охорона здоров'я теж привертало увагу Е.II. Вона постійно піклувалася про те, щоб було більше лікарів і аптек, і щоб кожен хворий міг якомога швидше отримати допомогу. А чого вартий щеплення віспи, продемонстрована на власному прикладі. І потім по Указузробила обов'язковим.
Е.II подорожувала по країні. Намагалася все побачити своїми очима, все почути на власні вуха. Також проводились зустрічі з народом, вона спілкувалася не тільки з вельможами, але і з простими селянами.
Турбота Е.II про Освіті виражалася, зокрема, у відкритті училищ. Головним помічником в цій справі був І.І. Бецкий. Імператриця веліла відкривати училища скрізь: у великих містах? головні, в повітових? малі. Це було нове справу.
Імператриця протегувала вченим і письменникам. Сама вона також писала (наукову і художню літературу).
Під час 1-ї турецької війни в країні почалася епідемія чуми. Тільки в Москві за рік померло 50 тисяч чоловік. Неграмотний народ не дотримувався елементарних карантинних правил. Тоді в Москву були послані досвідчені начальники. Прийнято були суворі заходи. Зараза ослабла. Для потерпілого були зроблені полегшення: влаштували притулок для сиріт, дали роботу бідним, почали купувати до скарбниці вироби ремісників, які не мали покупців.
Час царювання Е.II називають епохою освіченого абсолютизму. Сенс освіченого абсолютизму полягає в політиці слідування ідеям Просвітництва, яке виражається в проведенні реформ, які знищували деякі найбільш застарілі феодальні інститути (а іноді робили крок у бік буржуазного розвитку). Думка про державу з освіченим монархом, здатним перетворити громадське життя на нових, розумних засадах, отримала в XVIII столітті широке поширення. Самі монархи в умовах розкладання феодалізму, визрівання капіталістичного устрою, поширення ідей Просвітництва змушені були стати на шлях реформ.
Розвиток і втілення почав освіченого абсолютизму в Росії набуло характеру цілісної державно-політичної реформи, в ході якої сформувався новий державний і правовий зовнішність абсолютної монархії. При цьому для соціально-правової політики було характерно станове розмежування: дворянство, міщанство і селянство. Внутрішня і зовнішня політика другої половини XVIII століття, підготовлена заходами попередніх царювання, відзначена важливими законодавчими актами, видатними військовими подіями і значними територіальними приєднання. Це пов'язано з діяльністю великих державних і військових діячів: А.Р. Воронцова, П.А. Румянцева, А.Г. Орлова, Г.А. Потьомкіна, А.А. Безбородько, А.В. Суворова, Ф.Ф. Ушакова та інших. Сама Е.II активно брала участь у державному житті. Жага влади і слави була істотним мотивом її діяльності. Політика Е.II за своєю класової спрямованості була дворянській. У 60-ті роки Е.II прикривала дворянську сутність своєї політики ліберальної фразою (що характерно для освіченого абсолютизму). Цю ж мету переслідували жваві зносини її з Вольтером і французькими енциклопедистами і щедрі грошові підношення ім.
Завдання "освіченого монарха" Е.II уявляла собі так: "1. Потрібно просвіщати націю, якою повинен керувати. 2. Потрібно ввести добрий порядок в державі, підтримувати суспільство і змусити його виконувати закони. 3. Потрібно заснувати в державі гарну і точну поліцію. 4. Потрібно сприяти розквіту держави і зробити його рясним. 5. Потрібно зробити держава грізним у собі і котрий вселяє повагу сусідам ". У реальному житті декларації імператриці часто розходилися зі справами.
3.1 "Наказ" і Комісія 1767 - 1 768 рр.
У січні 1765 року Єкатерина початку безпосередньо роботу над законодавчим проектом. З найперших начерків робота була своєрідною. Початковий текст майбутнього "Наказу" (в більшості - виписки з Монтеск'є, Люзака, "Енциклопедії", Беккаріа) був написаний по-французьки. Потім секретарі імператриці зробили російський переклад, який імператриця редагувала не менше трьох разів, вносячи доповнення, переставляючи тексти місцями. Всі рукописи і Катерини, і її секретарів, що відносяться до "Наказу", збереглися донині.
До травня 1766 був готовий майже завершений текст - у ньому було понад півтора десятка голів і більше 400 статей. Набіло переписаний "Наказ" був переданий через фаворита Катерини графа Орлова для прочитання деяким вищим сановникам і близьким людям: М. І. Воронцову, В. Г. Баскакову, А. П. Сумарокова, вищих церковних ієрархів. Всі вони, безумовно, схвалили "Наказ", хоча і порекомендували деякі виправлення. Виправлення були враховані Катериною при остаточному доопрацюванні тексту влітку 1766 року. Також вона зробила деякі скорочення в розділах про кріпосне селянство і церковній політиці і додала дві глави про міста і права так званого "середнього роду людей» (не дворян і не селян). Завершивши свою працю, Катерина вирішила скликати з представників основних станів тодішньої Росії особливе Збори з вироблення зводу нових законів, яке розробить це Збори представників.
У липні 1767 року в Москві зібралися понад 500 обраних на місцях депутатів, які утворили "Комісію про складання проекту нового уложення", яка працювала сім років. 30 червня Комісія розпочала свою роботу, "Наказ" був офіційно оприлюднений, і всі депутати отримали тексти Зводу правових принципів.
Офіційний текст "наказу Комісії про складання проекту нового уложення" складався з 20 тематичних розділів та 526 статей. Велика частина тексту була, як видно, запозиченої. Однак в результаті у Катерини вийшло самостійне за конструкцією і за політичними принципами творіння. Розроблені нею постулати законів були спрямовані на зміцнення необмеженої влади монарха, законності, заснованої на "розумної поблажливості", на гарантії громадянських прав у вигляді привілеїв станам, на загальне реформування правової системи в дусі цих почав.
Перші п'ять глав фіксували найважливіші принципи влади державного правління в Росії як незаперечні, "фундаментальні" початку життя суспільства взагалі.(В "Наказі" було і невелике введення, де Катерина II розвивала думка про те, що прагнення закону до блаженства кожного і всіх є і правило християнського віровчення). Одна з найперших статей "наказу" проголошувала Росію європейською державою. У цього положення був важливий політичний підтекст: слідуючи критеріям Монтеск'є, всі закономірності європейської державності притаманні Росії, незважаючи на її особливу широту. Головна з таких закономірностей - "Государ в Росії самодержавний, бо ніяка інша, як тільки з'єднана в його особі влада не може діяти подібно з простором такого великого держави". А "всяке інше правління не тільки було б Росії шкідливо, але і в кінець руйнівно". Однак у новій, правової, монархії нова мета: всі дії людей "направити до отримання найбільшого від усіх добра", сприяти процвітанню суспільства, гарантувати права громадян-підданих. Государ не може і не повинен скрізь ред сам, хоча саме він покладався юридичним джерелом будь-якої влади в державі. Це показує, що "Наказ" цілком зберігав абсолютизм монархії.
У країні повинні існувати підлеглі монарху "уряду" - установи, які проводять в життя закони, але можуть разом з тим клопотатися про виявлення недоліків цих законів. Особливим установою з особливими правами був Сенат, що існував в Росії ще за часів Петра I. На Сенат покладалися функції конституційного контролю за діями інших влад "подібно до законів, у підставі покладеними, і з державними установами".
Законність і закони не повинні стати в державі самоціллю, вони зобов'язані "охороняти безпеку кожного особливого громадянина". Всі рівні перед державним законом, що і проголошувалося в "Наказі": "Рівність всіх громадян полягає в тому, щоб все схильні до були тим же законам". Надмірне ж розуміння рівності, прагнення до стирання відмінностей між бідними і багатими, між різними чинами і званнями, "коли кожен хоче бути рівний тому, який законом поставлений був над ним начальником" - це "розумування" розуму, згубний для суспільства. Закони повинні зберігати і "вільність" громадянина, яка, однак, полягає в тому, "щоб робити все, що кому завгодно". У правильному державі "вільність" є право робити те, що "закони дозволяють".
Глави 6 і 7 в загальній формі фіксували правила побудови такого законодавства, де "вільність" громадян уживалася б з самодержавним правлінням.
Дотримуючись думки Монтеск'є, "Наказ" зазначав, що закони в суспільстві пов'язані з багатьма факторами: вірою, кліматом, політикою уряду, правами. Все це формує вихідне "народне розумування". Правильні закони повинні слідувати цьому духу народу. "Нічого не повинно забороняти законами, крім того, що може бути шкідливо або кожному особливо, або всьому суспільству". Якщо народ робить що-небудь без примусу, отже, робить це охоче і добре - в цьому головне правило кращої державної політики. Однак в "Наказі" зазначалося, що не завжди самі полезнейшие справи і розумні заходи знаходять відповідь в народних умах. Таке гостре протиріччя між владою і усвідомленими потребами нації слід вирішувати шляхом всесвітнього освіти. "Для введення кращих законів необхідно потрібне уми людські до того приготувати".
Глави 9 і 10 спеціально встановлювали конкретні принципи законодавства в сфері кримінального права. Правильно побудований кримінальний закон проголошувався найважливішою гарантією цивільної "вільності". "Наказ" категорично забороняв будь-які жорстокі за формою покарання, скорочував можливі випадки страти. Суд також установа не стільки каральне, скільки орган охорони суспільства і громадянина. І так як суд діє в реальному становому суспільстві, то в ньому гарантії судової справедливості повинні полягати в участі виборних представників від станів у розгляді справ.
Глави 11-18 присвячувалися законодавства в соціально-правовій сфері і цивільного права. Суспільство розділене на три стани, виходячи з природного та історичного відмінності занять. Більш почесне місце дворян гарантувало їм особливі привілеї на службі, у власності. Але і для селянства важливо "заснувати що-небудь корисне". Закон повинен охороняти всіх, але цивільні права надаються відповідно станово.
Останні, 19 і 20 глави "Наказу" встановлювали деякі правила в окремих питаннях законодавства. Декларувалася свобода віросповідання, заборонялися непередбачений законом суди.
Уряд надавало "Наказу" особливе значення. Однак сама робота Комісії Уложення затягувалося. Плутанина, недосконалість організації Комісії створювали перешкоду для успішного ведення справи. Поряд з невмілої постановкою самих завдань іншим перешкодою до успіху справи було змішання підготовчих робіт з прямим обов'язком. В Наприкінці 1767 року Комісію перевели до Петербурга, де її діяльність також нічого не досягла. Наприкінці 1768 року члени загальних зборів були розпущені через війни з Туреччиною. Катерина розуміла неуспіх справи і, оцінивши обстановку, розпустила загальні збори, залишивши деякі приватні комісії, які працювали до 1774 року. Але і вони працювали не набагато краще. Таким чином, внаслідок відсутності підготовчих робіт, непрактичності і невизначеності зовнішньої організації справи і практичного невміння керівників Комісія Уложення була скасована.
Незважаючи на повну невдачу Комісії, вона все-таки мала важливі наслідки для подальшої діяльності Катерини II. У цьому плані велику роль відіграло збори депутатів 1767-1768 рр. Депутати привезли масу наказів, їх виступи були залишені в архівах Комісії, таким чином думки як станів, так і окремо обраних ними осіб про предмети, які цікавили імператрицю, були висловлені. Був зібраний величезний фактичний матеріал, який відбив картину поглядів, настроїв та інтересів тодішнього суспільства. Крім того, Катерина зуміла змусити росіян задуматися про державну вольності, політичні права, віротерпимості, рівність всіх підданих перед обличчям Закону. Комісія показала, що треба виправити і до чого треба докласти ці принципи. Після розпуску Комісії Уложення Катерина II почала власну розробку серії законодавчих актів, що склали реформу "освіченого абсолютизму", основою для якої стали принципи і правила раніше виданого "Наказу". Особливо важливе значення мала реформа місцевого самоврядування.
3.2 Губернська реформа
Губернські установи імператриці Катерини II склали цілу епоху в історії місцевого управління Росії. У 1775 році вийшов у світ великий законодавчий документ "Установи для управління губерній". Відповідно до цього документа вступило в силу новий адміністративно-територіальний поділ, були внесені великі зміни місцевого управління. Ця система проіснувала майже сторіччя.
Всі новоутворені губернії і повіти отримали однакове пристрій, засноване на суворому поділі адміністративних, фінансових і судових справ. На чолі губернії стояв призначається урядом губернатор зі своїм заступником - віце-губернатором. Іноді дві або три губернії об'єднувалися під управлінням намісника - генерал-губернатора. Країна була розділена на 50 губерній; провінції були скасовані, кожна губернія ділилася на 10-12 повітів. В основі такого поділу лежав принцип чисельності податного населення. Для губерній і повітів було встановлено певну кількість жителів: по 300-400 тисяч і по 20-30 тисяч осіб відповідно.
Зі зміною кордонів колишніх адміністративних територій виникли нові повітові і губернські центри. Система місцевої влади була реорганізована. Слабкість минулого місцевої влади виявлялася в її нездатності власними силами придушити антиурядові виступи. Це переконливо довели події московського "чумного бунту" 1771 г. (широкого виступу, викликаного строгостями карантину), а особливо повстання Пугачова. Тепер у розпорядженні центральної влади перебували численні адміністративні установи, будь-який збройний виступ зустріло б швидкий і жорстокий відсіч.
Катерина II виробила свої положення про губернії, прагнучи, в першу чергу, збільшити сили адміністрації, розмежувати відомства і залучити до управління земські елементи. У кожному губернському місті були встановлені: губернські правління на чолі з губернатором (мало адміністративний характер, представляло урядову влада і було ревізором всього управління), кримінальна і цивільна палати (вищі органи суду в губернії), казенна палата (орган фінансового управління), верхній земської суд (судове місце для дворянських позовів і для суду над дворянами), губернський магістрат (судове місце для осіб міського стану за позовами та позовів на них), верхня розправа (судове місце для одновірців і госуд рственних селян), наказ громадського піклування для влаштування шкіл, богаділень і т. п. Всі ці установи носили колегіальний характер і вважалися становими, але реально вся влада належала губернатору.
В кожному повітовому місті були: нижній земський суд (відав справами повітової поліції і адміністрації, складався з справника і засідателів), повітовий суд (для дворян, підпорядковувався Верхньому земському суду), міський магістрат (судове місце для городян, підпорядковувалося губернському магістрату), нижня розправа (суд для державних селян, підкорявся верхньої розправи).
3.3 Судова реформа
Дуже складно було судоустрій. Вперше в Росії з'явився суд, відокремлений від виконавчої влади, хоча і залежний від неї. Діяльність нових органів набула рис самоврядування, так як в ній брали участь місцеві жителі. Нові суди були виборними. Окремо обиралися суду для дворян, міського населення і для тих селян, які не перебували в кріпацтва (кріпаків судив в основному сам поміщик). Головна роль в цій новій судовій системі належала поміщикам. Кожні три роки всі повітові дворяни мали з'їжджатися в центральний місто повіту, щоб вибирати з-поміж себе місцеву адміністрацію - предводителя дворянства, капітана-справника, засідателів до судів, палати та інші установи. В результаті дворяни кожного повіту утворили згуртоване суспільство, через своїх представників влиявшее на управління справами повіту.
Судова реформа аж ніяк не означала послаблення потужної і розгалуженої системи центрального управління: її лише "розвантажили" від дрібних поточних справ, давши станам (дворянам, міщанам, селянам) права вирішувати їх самостійно. Таким чином, реформа 1775 року зробила великий крок вперед в поділі адміністративних, судових та фінансових справ.
Внаслідок обласної реформи був посилений поліцейсько-дворянський нагляд за населенням, збільшено число чиновників. З'явилися 216 нових міст за рахунок скасування автономії окраїн (в 1775 р була знищена Запорізька Січ, скасовано козацьке самоврядування на Дону, ліквідована автономія Естляндії і Ліфляндії).
Ось такими були головні заходи, вжиті Катериною II щодо управління державою. В результаті імператриця посилила склад адміністрації, правильно розподілила відомства між органами управління і дала широку участь земству в нових установах. Але недоліком місцевого установи 1775 р з'явилася колишня система в центральному управлінні, обов'язок керівництва і загального спостереження. За винятком двох установ (совісного суду і наказу громадського піклування) всі інші були органами якогось одного стану. Самоврядування отримало суворо становий характер: воно не було нововведенням для городян, але було великої реформою для дворянства.
3.4 "Жалувана грамота дворянству"
У 1785 році Катерина II оприлюднила жалувану грамоту дворянству і в ній підтвердила всі його права, отримані від колишніх государів, наділивши новими. За Петра I дворянин мав обов'язком безстрокової служби і правом особистого землеволодіння, причому це право належало їй немає виключно і цілком. При імператриці Анни Іоанівни дворянин полегшив свою державну службу і збільшив землевладельческие права. При Єлизаветі він досяг перших станових привілеїв у сфері майнових прав і поклав початок станової замкнутості. За Петра III з дворян була знята службова повинність і вони отримали деякі особисті права.
Стаючи привілейованим і відокремленим станом, дворянство до 1785 роки не мало ще станової організації, і з знищенням обов'язкової служби могло втратити і службову організацію Установи 1775 року, яка давала дворянства самоврядування і внутрішню організацію. Кожні три роки для обрання посадових осіб дворяни мали з'їжджатися всім повітом, обирали повітового предводителя, капітана-справника і засідателів у різні установи. Дворянство кожного повіту ставало цілим згуртованим суспільством і через своїх представників управляв усіма справами повіту; і поліція, і адміністрація перебували в руках дворянського установи (нижній земський суд). За своїм становим положенню дворяни ставали з 1775 року лише землевласниками повіту, але і його адміністраторами.
Так як велика кількість чиновників належало до дворянства, то не тільки повітове, а й губернське управління взагалі зосереджувалась в руках дворянства. Дворянство зі своїх пологів поставляло головних діячів в центральні управління. Таким чином, з 1775 року вся Росія від вищих до нижчих щаблів управління (крім хіба міських магістратів) стала управлятися дворянством: вгорі воно діяло у вигляді бюрократії, внизу - як представники дворянських самоврядних громад. Таке значення мали для дворянства реформи 1775 року, вони дали йому станову організацію та влитися адміністративне значення в країні. В "Установах для управління губерніями" організація, дана дворянства, і її вплив на місцеве самоврядування розглядаються як факти, створені в інтересах державного управління, а не станів. У виданій 21 квітня 1785 року Жалуваної грамоті дворянству початку станового самоврядування розглядаються вже як станові привілеї поряд з усіма правами і пільгами, які дворяни мали раніше. Таким чином, Жалувана грамота 1785 року стала підтвердженням закону про дворянстві, і в ній було додано визнання дворянства вже не одного повіту, а й цілої губернії за окреме товариство з характером юридичного. Грамотою 1785 року було завершено процес складання і підвищення дворянського стану.
При Катерині II дворянин став членом губернської дворянської корпорації, привілейованої і тримала в своїх руках місцеве самоврядування. Грамота 1785 року встановила, що князь не може інакше, як через суд, позбутися свого звання, передає його дружині і дітям. Він звільнявся від податей і тілесних покарань, володів як невід'ємної власністю всім, що знаходилося в його маєтку, звільнявся остаточно від обов'язкової колись державної служби, але не міг брати участь у виборах на дворянські посади, якщо не мав офіцерського чину. Позбавлення дворянського гідності могло проводитися лише за рішенням Сенату з найвищим твердженням. Маєтку засуджених дворян не підлягали конфіскації. Дворянство відтепер іменувалося "благородним".
До таких результатів прийшло дворянство до кінця XVIII століття. Політика імператриці дала дворянського стану виняткові особисті права, широке право станового самоврядування і сильний вплив на місцеве управління. Ці привілеї дворянства сприяли подальшому закріпачення селян, обмеження їх прав і посилення над ними панування поміщиків.
3.5 Ставлення до кріпосного права:
Які б волелюбні ідеї ні сповідувала Катерина II, як би не було велике її бажання викорінити в Росії "кріпосне рабство", піти на радикальні заходи вона не наважувалася. Імператриця розуміла, що тим самим протиставить себе опорі трону - дворянству, не готовому поступитися власними привілеями. Вона намагалася діяти обхідними шляхами і запропонувала членам російського Вільного економічного суспільство публічно обговорити становище селян, сподіваючись змусити своїх підданих хоча б усвідомити політичну небезпеку і аморальність селянського права. Катерина допустила обговорення цього питання не тільки в урядових колах, а й у сфері суспільного життя. Таким чином, саме в століття Катерини громадська думка звернулася до теоретичного обговоренню кріпосного права.
Катерина робила більш рішучі заходи і на практиці. Вона заборонила вільним людям і відпущеним на волю селянам знову вступати в кріпосну залежність. За її розпорядженням для знову заснованих міст уряд викуповувала кріпаків і звертало їх у городян. Діти кріпаків, прийняті на державне піклування в виховні вдома, ставали вільними. Катерина готувала указ, згідно з яким діти кріпаків, народжені після 1785, вважалися вільними. Мріяла вона здійснити й інший проект - він привів би до поступового звільнення селян при переході маєтків з одних рук в інші. Але опублікований цей проект не був, так як імператриця побоювалася дворянського невдоволення. Крім того, при всьому своєму волелюбність і пристрасть до республіканських ідеалів Катерина II ніколи не збиралася обмежувати державну владу монарха: вона розраховувала на ті величезні можливості, які надавали їй становище самодержиці для проведення в країні реформ, і зовсім не бажала ризикувати троном через обурення дворянства, яке було б позбавлене свого головного багатства - кріпаків.
3.6 "Жалувана грамота містам"
Одночасно з Жалуваної грамотою дворянству була видана Грамота на права і вигоди містам Російської імперії чи Жалувана грамота містам. Подібно дворянського, міське суспільство розглядалося як юридична особа, що користується корпоративними правами, головним з яких було право самоврядування. Його первинним органом було міські збори, обирає міського голову та представників судових установ. Розпорядчим органом станового самоврядування ставала загальна міська дума, що збиралася раз на три роки. У ній були представлені міський голова і так звані гласні (депутати) від шести розрядів міського населення ( "справжніх городових обивателів", тобто власників нерухомої власності в межах міста); купців трьох гільдій; цехових ремісників; російських і іноземних фахівців; "Іменитих громадян" - великої групи осіб, які відслужили по виборах, комерсантів, інтелігенції, посадських. У проміжку між зборами міської думи її функції передавалися виконавчому органу - шестигласної думі, що включала по одному голосному від кожного розряду населення. У порівнянні з дворянським самоврядуванням виборні міські органи мали набагато менше прав і піддавалися дріб'язкової державно-бюрократичної опіки.
Зіставлення всіх трьох документів (Жалуваної грамоти дворянству, Жалуваної грамоти містам і неопублікованої Жалуваної грамоти державним селянам) дозволяє вважати, що імператриця не так прагнула підтримати ту чи іншу стан, скільки дбала про посилення держави, основою якого були, на її думку, сильні стани західноєвропейського типу. Саме при Катерині II починає складатися громадянське суспільство, засноване на посиленні станів.
3.7 Інші праці по законодавству і праву
Важливу роль у формуванні громадянського суспільства Російської імперії грали і інші праці з законодавству і праву, розроблені Катериною II в 1770-1780 роках. У 1777 році за ініціативою імператриці, переданої через Вольтера, і на її гроші наукове товариство в Берні оголосило конкурс на проект кращого кодексу "освіченого часу". Чи не припускаючи брати участь у конкурсі, але побуждённая своєю затією, Катерина взялася за розробку власного Кримінального уложення. Вона детально вивчила петровський законодавство, становила для себе багато тематичних виписок з Уложення 1649 року, Військових артикулів, Морського статуту (основних джерел кримінальних законів у діяв право). Але своє укладення імператриця задумала побудувати за правилами "наказу". Це означало, що жорстокі покарання повинні бути скасовані, що покарання має бути пропорційно скоєного, що воно повинно не тільки забезпечувати інтереси суспільства, а й виправляти злочинця. Взагалі імператриця чітко усвідомлювала, що скорочення злочинності дуже мало залежить від м'якості чи жорстокості кримінальної репресії. "Буде передлежить в справі обрати між лагідністю і строгістю, та оберуть лагідність, особливо в кримінальному покаранні або страти, - напише вона в пізньому проекті, що залишився в рукописах. - Смертна кара абсолютно недостатня зупинити злочин - отже зайва, ще бо в такому разі, де всі інші способи не суть достатні для попередження законного виконання, збереження загального спокою і власності "1. А в проекті Кримінального уложення вона записала: "Щоб покарання утримався інших людей від злочину, належить, щоб покарання не перевершувало злочин, і для того кару, посилання і вічне висновок не повинен вжити інакшими, як тоді, коли злочинець числом злочинів або вчинків, більш -менш тяжких, визнаний за невиправного ".
Проект Кримінального уложення ні доопрацьований. Тоді ж Катерина II зайнялася іншими проектами: про перебудову в'язниць, про зміну розшукової порядку. З Уложення виріс тільки невеликий указ 1781 року про зміну відповідальності за різні види крадіжок. Одночасно Катерина склала великий статут благочиння, оприлюднений в 1782 році. У Статуті були визначені принципи реформування установ поліції в країні, нові завдання поліцейських установ - не тільки щодо розшуку злочинців та охорони порядку, а й з регулювання взагалі соціального життя в містах. Статут включив та Кримінального кодексу (оскільки до повноважень було внесено право не тільки віддавати під суд, а й самій визначати покарання за малозначні злочини).
3.8 Розвиток торгівлі і промисловості
З окремих заходів освіченого уряду Катерини II виділяється також заступництво імператриці російської торгівлі, доказом чого є Жалувана грамота містам 1785 року. На такому ставленні Катерини до російської торгівлі і промисловості позначалася залежність імператриці від західноєвропейських ідей. В цьому її економічна політика істотно відрізнялася від політики попередніх царювання. З Петра I в Росії над торгівлею і промисловістю встановилася система старого урядового контролю, і діяльність торгово-промислового класу була обмежена регламентацією. Катерина II зняла ці сорому, знищила самі органи контролю - Берг-Мануфактур-колегію. Вона сприяла розвитку промисловості і торгівлі. При ній вперше були випущені асигнації, або паперові гроші, що дуже допомогло торгівлі. Бажаючи краще організувати кредит, Катерина II заснувала державний позиковий банк з великим капіталом.
У листопаді 1775 роки для розвитку торгівлі і промисловості був виданий Маніфест про свободу заклади промислових підприємств ( "станів"), оголошена свобода підприємництва. Купці, які володіли капіталом понад 500 рублів, звільнялися від подушного податку і платили збір в один відсоток з капіталу; звільнитися від рекрутської повинності представник купецького стану міг заплативши 360 рублів. Також в 1775 році імператрицею був прийнятий пільговий митний тариф для чорноморських портів і скасовані промислові та торговельні монополії. Освоєння південній Росії зробило можливою торгівлю зерном на Чорному морі; в Росії закладалися нові міста, була побудована військово-морська база в Севастополі. Ці заходи, проведені Катериною в економічній політиці Росії, сприяли розширенню експорту та вдосконалення різних галузей промисловості.
3.9 Розширення народної освіти
До важливих результатів діяльності уряду "освіченого абсолютизму" належать заходи, вжиті Катериною II щодо народної освіти. З Петра I освіту в Росії носило практичний характер - засвоєння знань для потреб діяльної служби державі і безпосередньо для застосування в житті, побуті. Катерина II в своєму "Наказі" перша заговорила про виховному значенні освіти і стала потім дбати про заснування різних виховних закладів. Для того щоб виховати російське суспільство, Катерина найкращим засобом вважала "зробити спершу способом виховання, так би мовити, нову породу або нових батьків і матерів", морально скоєних. Ця "порода людей" повинна була вирости у виховних училищах під наглядом досвідчених педагогів, в повному роз'єднанні з сім'єю і суспільством. Таким виховним училищем був, в першу чергу, виховний будинок в Москві І. І. Бецкого. У правилах Будинки було записано, що "все виховані в се будинку обох статей, і діти їх, і нащадки ... залишаться вільними ...". Сам Бецкой уважно стежив за тим, щоб діти, передані на виховання в села, які не потрапили в кріпосну залежність. Освіта в Московському виховному будинку фінансувалося членами імператорської фамілії, дворянами. Дому приносили прибуток належать йому харчевні, кузні, млини, що здавалися внайми, а також знаходилися на його території приватні будинки, пивоварні, харчевні, лазні, перевіз і пристань на Москва-річці. Серед доходів Будинки були не тільки гроші. Наприклад, Дому був подарований чудовий кабінет історії; з комор Кремлівського палацу і Академії мистецтв музею і бібліотеки Виховного будинку були передані картини, скульптури, ікони, книги.
Для дітей, які виховувалися в селянських сім'ях, Будинок організовував навчання грамоті та арифметиці. Якщо вони хворіли, їх відправляли лікуватися в лікарні будинку. Всиновлювати вихованців дозволялося лише бездітним державним селянам в тому випадку, якщо у них було свідоцтво про гарну поведінку і вони могли утримувати вихованця. Заздалегідь зазначалася умова, що, якщо в сім'ї з'являлися рідні діти, приймака повинен був мати рівні з ними права.
Дітей, повернутих з сіл в Будинок для навчання ремеслам, з восьмирічного віку віддавали на виховання майстрам - хлопчиків на шістнадцять, а дівчаток на дванадцять років. Вихованці ставала садівниками, лісівниками, фельдшерами. Ті, хто отримав технічні спеціальності працювали на столичних заводах.
При підставі Будинки в 1763 році йому були передані кам'яні корпусу, що залишилися після пожежі колишнього імператорського Слобідського палацу в Москві. Їх перебудували і розмістили там ремісниче училище з шестирічним терміном навчання, де викладали алгебру, тригонометрію, практичну механіку, фізику, хімію і креслення. Після закінчення навчання і трьох років практики випускники отримували атестати вчених майстрів, майстрів або підмайстрів. Виховний Будинок в Москві згодом зробив величезний вплив на розвиток різних галузей російської промисловості.
Крім вихованців Будинку, ставали селянами і майстрами промислових підприємств, особливо виділялася група дітей, які мали великими здібностями до наук і мистецтв. Після навчання в Будинку вони ставали домашніми вчителями, бухгалтерами або письмоводителем. Найбільш здібні вступали до університетів або Медико-хірургічної академії, щоб продовжити освіту.
У самому Будинку заснували чоловічий і жіночий інститути для виховання і освіти сиріт чиновників і військовослужбовців. Пізніше чоловічий інститут був перетворений в Сирітський кадетський корпус, а жіночий - в Олександрівський, а потім в Миколаївський сирітський інститут, де готували домашніх наставниць, які отримували дипломи Московського університету, а також домашніх вчительок з правом навчання засадам наук, мов, мистецтв і викладання в гімназії . Випускники Будинки, почали працювати, ще протягом шести років продовжували отримувати від нього допомогу. Виховний будинок гарантував своїм вихованцям турботу і підтримку протягом усього їхнього життя. Втративши роботу, захворівши чи опинившись на порозі самотньої старості, колишні вихованці мали право повернутися в Будинок, бути там на утриманні та мати окрему кімнату.
Благодійна діяльність І. І. Бецкого не залишилася непоміченою: указом імператриці Катерини II він був підвищений до звання дійсні таємні радники, а сенат нагородив його великою золотою медаллю "За любов до батьківщини". Діяльність Бецкого і його соратників знайшла відгук в серцях людей різного суспільного становища і матеріального достатку, і в містах Росії їх стараннями стали створюватися виховні будинки і дитячі притулки, інститути, кадетські корпуси. Відповідно до "Генеральним установою про виховання обох статей юнацтва" І. І. Бецкого були відкриті училище при Академії мистецтв (1764 г.), Товариство двохсот шляхетних дівчат (1764 г.) з відділеннями для міщанських дівчат, комерційне училище (1772 р )
Серед створених Бецким навчально-виховних закладів одне мало особливе значення в історії російської школи і освіти - це Товариство шляхетних дівчат (Смольний монастир, або смольний інститут). Воно поклало початок жіночому середньої освіти в Росії. Вихованки ділилися на чотири віку: 6-9, 9-12, 12-15, 15-18 років. Кожному віку відповідали сукні свого кольору: коричневого, блакитного, сірого і білого. Прийом до першого класу проводився раз в три роки. Навчальна програма включала російська й іноземні мови, арифметику, географію, історію, віршування, геральдику, архітектуру, малювання, музику і танці. Давали дівчатам і деякі знання в області домашньої економії.
Однак створені за проектом Бецкого виховно-навчальні заклади охоплювали занадто мала кількість дітей. У 1782 році для проведення більш масштабної шкільної реформи була утворена Комісія про заснування училищ. Основні документи і план реформи були розроблені австрійським педагогом Ф. І. Янковичем, який добре знав російську мову. За цим планом в губернських містах виникають головні, а в повітових - малі народні училища. Ці училища були всесословнимі та утримувалися за рахунок держави. У малих училищах вивчалися читання, письмо, чистописання, арифметика, катехізис, а в головних - Закон Божий, російська мова, географія, історія, природна історія, геометрія, архітектура, механіка і фізика, іноземна мова. У Катеринославі, Пензі, Чернігові та Пскові за сприяння государині і опікуванні громадськості передбачалося заснувати університети.
Головною заслугою Катерини II в області просвітницьких перетворень можна вважати перший досвід створення в Росії системи загальної початкової освіти, не обмеженого становими перешкодами (за винятком кріпаків). Значення цієї реформи дуже високо, адже мова йшла про створення загальноросійської системи освітньої школи.
3.10 Організація лікарської допомоги населенню
Примітно і те, що при Катерині II організація лікарської допомоги населенню покладалася на владі. Турботи про народне здоров'я і гігієну викликали при імператриці спробу правильно організувати лікарську допомогу по всій країні. Медична комісія, заснована в 1763 році, і накази громадського піклування повинні були дотримувати медичну частину в імперії і готувати медичних працівників. Кожне місто зобов'язаний був мати лікарню і аптеку, де хворим пропонувалися не ті ліки, які дешевше, а ті, які призначав лікар. Місто повинно було також заводити притулки для невиліковних хворих і божевільних. Так як лікарів бракувало, то їх виписували з-за кордону і проводили навчання російських лікарів і хірургів. У той же час засновували аптеки і фабрики хірургічних інструментів. У 1783 році Катерина II організувала медичну службу для спостереження за станом здоров'я населення. Вона засновувала лікарні і психіатричні лікарні. Страшним лихом для жителів Росії залишалися епідемії віспи, і Катерина власним прикладом поклала початок проведення вакцинації, спеціально викликавши для цього з Англії лікаря Томаса Дімсдейма. Коли імператриця прищепила собі і спадкоємцю престолу синові Павлу віспу, то у відповідь на захоплення придворних заперечила, що "вона лише виконала свій обов'язок, тому що пастир зобов'язаний думати життя своє за своє стадо" 1. Вчинок Катерини II ставав прикладом для підданих.
4.1 Висновок:
Історичне значення діяльності Катерини II визначається досить легко на підставі того, що було сказано вище про окремих сторони катерининської політики. Ми бачили, що Катерина по вступі на престол мріяла про широких внутрішніх перетвореннях, а в політиці зовнішній відмовилася слідувати за своїми попередниками, Єлизаветою і Петром III. Вона свідомо відступала від традицій, що склалися при Петербурзькому дворі, а тим часом результати її діяльності за своєю суттю були такі, що завершили собою саме традиційні прагнення російського народу і уряду. У справах внутрішніх законодавство Катерини II завершило собою той історичний процес, який почався при временщиках. Рівновага в положенні головних станів, в усій силі існуючий при Петрові Великому, початок руйнуватися саме в епоху тимчасових правителів (1725-1741), коли дворянство, полегшуючи свої державні повинності, стало досягати деяких майнових привілеїв і більшої влади над селянами - згідно із законом. Нарощення дворянських прав спостерігали ми під час та Єлизавети, і Петра-III. При Катерині ж дворянство ставати як привілейованим станом, у яких правильну внутрішню організацію, а й станом, пануючим у повіті (як землевласницького стану) і в загальному управлінні (як бюрократія). Паралельно зростанню дворянських прав і залежно від цього падають цивільні права власницьких селян. Розквіт дворянських привілеїв в ХVIII столітті необхідно поєднувався з розквітом кріпацтва. Тому час Катерини II було тим історичним моментом, коли кріпосне право досягло повного та найбільшого свого розвитку. Таким чином, діяльність Катерини II щодо станів (Не забудемо, що адміністративні заходи Катерини II носили характер станових заходів) була прямим продовженням і завершенням тих відхилень від староруської ладу, які розвивалися в XVIII столітті. Катерина у своїй внутрішній політиці діяла за традиціями, закладеними їй від ряду найближчих її попередників, і довела до кінця ті, що вони почали.
Навпаки, в політиці зовнішній Катерина, як ми бачили, була прямий послідовницею Петра Великого, а не дрібних політиків XVIII століття. Вона зуміла, як Петро Великий, зрозуміти корінні завдання зовнішньої російської політики і вміла завершити те, до чого прагнули століттями російські государі. І тут, як у політиці внутрішній, вона довела до кінця свою справу, і після неї російська дипломатія повинна була ставити собі нові завдання, тому що старі були вичерпані і скасовані. Якби в кінці царювання Катерини з'явився в Росії московський дипломат XVI або XVII ст., То він би відчув себе цілком задоволеним, тому що побачив би вирішеними задовільно всі питання зовнішньої політики, які так хвилювали його сучасників. Отже, Катерина - традиційний діяч, незважаючи на негативне ставлення до російського минулому, незважаючи, нарешті, на те, що вона внесла нові прийоми в управління, нові ідеї в суспільний обіг. Двоїстість тих традицій, яким вона йшла, визначає і двояке ставлення до неї нащадків. Якщо одні не безпідставно зазначають, що внутрішня діяльність Катерини узаконила ненормальні наслідки темних епох XVIII в., То інші схиляються перед величчю результатів її зовнішньої політики. Як би там не було, історичне значення катерининської епохи надзвичайно велике саме тому, що в цю епоху були підведені підсумки попередньої історії, завершилися історичні процеси, що розвивалися раніше. Ця здатність Катерини доводити до кінця, до повного вирішення ті питання, які їй ставила історія, змушує всіх визнати в ній першорядного історичного діяча, незалежно від її особистих помилок і слабкостей.
4.2 Статистика
Влаштовано губерній за новим зразком: 29
Побудовано міст: 144
Конвенцій і трактатів укладено: 30
Перемог здобуто: 78
Чудових указів видано: 88
Указів для полегшення народу: 123; разом, 492 справи.
Відвойовані у Польщі і Туреччини землі з населенням до 7 млн. Чоловік.
Населення імперії збільшено з 19 млн. Чоловік (1762 г.) до 36 млн. (1796 г.).
Армія з 162 тис. Осіб посилена до 312 тис.
Флот з 21 лінійних кораблів і 6 фрегатів посилений до 67 лінійних і 40 фрегатів.
Сума державних доходів з 16 млн. Рублів піднялася до 69 млн. Рублів.
Число фабрик зросла з 500 до 2 тис..
Збільшено ввезення - вивезення зовнішньої балтійської торгівлі з 9 млн. До 44 млн. Рублів.
Збільшено ввезення - вивезення зовнішньої чорноморської (створеної Катериною) торгівлі з 390 тис. До 1 900 тис. Рублів.
Список літератури
1. Борзаковський П. "Імператриця Катерина Друга Велика",? М .: Панорама, 1991.
2. Брикнер А. «Історія Катерини Другої?», М .: Современник, 1991.
3. Заичкин І.А., Почкаев І.М. "Російська історія: Від Катерини Великої до Олександра II" М .: Думка, 1994.
4. Павленко Н. "Катерина Велика" // Батьківщина. - 1995. - №10-11, 1996. - №1,6.
5. "Росія і Романови: Росія під скіпетром Романових". Нариси з російської історії за час з 1613 по 1913 рік. Под.ред. П.Н.Жуковіча. ? М .: "Росія". Ростов-на-Дону: А / О "Танаїс", 1992 р
6. А.С, Орлов, В.А Георгієв, Н.Г. Георгієва, Т. А. Сивохина «Історія Росії» - М: ТОВ «ТК Велбі», 2002. - 520с. ...........
|