Альд Пій Мануций (історія розвитку поліграфії)

Альд Пій Мануций ............................................... ................................ 2

"Нова Академія" Альда ............................................. ............................ 2

"Будинок Альда" і Франческо Гріффіт ........................................... .............. 3

Титульні листи і колофони .............................................. .................. 4

"Якір і дельфін" Альдо ............................................ .............................. 7

Шедеври Альда Мануция ............................................... ................ 8

Твори Аристотеля і інші фоліанти ........................................ 8

Про Етні та інших ін-кварто ........................................... ........................... 9

Маленькі альдіни. Альд і Гриффо ............................................... .... 10

Висновок ................................................. ........................................... 13

Література ................................................. ............................................. 14

Альд Мануций народився близько 1450 року в Бассіано, поблизу Риму. До свого родового імені Manucciон додавав згодом Romanus (римлянин), рідше - Bassianus (уродженець Бассіано) або Latinus. Ім'я його звучало по латині так: AlolusPiusMunutiusRomanus.

Початкову освіту Альд закінчив у Римі. Крім латинської мови Альд досконало володів грецькою. У Римі Альд отримав солідні знання з класичної філософії та літератури. Рим він вважав своїм першим університетом. Другим університетом Альда стала Феррара (1475 г.).

У зв'язку з облогою Феррари французами Карла VIII, що паралізувала на час інтелектуальне життя цього університетського міста, Альд знайшов притулок в Мирандоле, в замку князів Пікоді Мірандола. Тут він провів близько двох років, в дружньому спілкуванні з одним з найзначніших представників італійського гуманізму, Джованні Пікоделла Мірондола, і знайомився, між іншим, з основами давньо грецької мови, якою володів Джованні. Близько 1485 р ймовірно за рекомендацією Джованні Піко, Альд став наставником юних князів Альберто і Лионелло ді Капрі, племінників Джованні. Таким чином, перш ніж стати видавцем, Альд був педагогом і навіть упорядником грецької та латинської граматик. Впоследсствіі він видав їх: латинську - в 1501-1502, грецьку - 1515 р

Плани видання власній друкарні давно вже визрівали в голові Альда: треба було рятувати грецьку літературу, якої, здавалося, загрожували загибель і забуття. Останні останки Візантійської імперії Палеологів були захоплені турками в роки, коли Альдус був ще немовлям. Втікачі від турків греки шукали порятунку на острові Сицилія, прагнули осісти у Флоренції та інших культурних центрах Італії. Флоренція довгий час була осередком грецької вченості, але після смерті Лоренцо Медічі Пишного (в 1492 р) Флоренція почала втрачати значення головного центру грецької культури в Італії. а процвітаюча Венеція ставала між тим центром друкарства взагалі і грецького зокрема. У Римі та Падуї, У Болоньї і Феррарі, У Венеції, Перуджі, Павеш і інших містах Італії можна було зустріти викладачів грецької мови, потяг до вивчення якого була величезна. Гостро відчувалася потреба в грецьких книгах. Альд відчував у собі сили, щоб взятися за їх видання. Але у нього не було грошей. на допомогу прийшов один з його колишніх учнів: молодий князь Альберто Піо ді Карпи дав Альдо кошти для влаштування друкарні.

"Нова Академія" Альда.

Друкарня Альда була заснована в 1494 році у Венеції. Де саме містилася спочатку друкарня Альда - невідомо. Безсумнівно, що однією з важливих причин, чому саме Венеція була обрана місцем, де Альд вирішив заснувати своє видавнича справа, була та обставина, що тут знайшли притулок багато освічених греки, які втекли від турецької навали. Серед венеціанських греків Альд шукав і знаходив потрібних йому помічників - редакторів і коментаторів грецьких текстів, складачів і коректорів для совій друкарні. кажучи про вчених греків, які співпрацювали з Альдо, необхідно назвати "знаменитого Марка Мазура", який читав лекції про греческомі мовою в Пауде, а в 1513 р викладав у Венеції. Саме він підготував для Альда Мануция перші видання Арістофана, Евріпіда і Павсанія. Відомо, що Картерамаха і Грігоропціо працювали у Альда коректорами. NEACADEMIA - так називав сам Альд тісне коло друзів, що складався з авторів, коректорів та інших близьким йому і його видавничої справи осіб. Члени "нової Академії" регулярно збиралися для співбесід, що відбувалися на грецькій мові. Якщо хто-небудь вставляв в свою промову латинське або італійське слово, з нього брали штраф. гроші, зібрані таким чином, йшли на їжу та вино. "Нова Академія" Альда була, по суті, грою в древніх греків з з гулянками вчених межей, "симпозіумами". Але на цих веселих гулянках обговорювалися дуже серйозні плани майбутніх видань грецьких класиків і народжувалися грандіозні нові задуми.

Перша і, може бути, головна заслуга Альда-видавця в тому, що, послідовно проводячи в життя намічену програму, він умів доводити ці задуми до кінця. Закінчивши в 1498 р капітальне видання творів Аристотеля на грецькій мові (5 томів ін-фоліо), Альд приступив до публікації творів класиків своєї батьківщини - древніх авторів, які писали латинською мовою, і великих поетів Відродження, творців літературної італійської мови - Петрарки, Данте , Полициано, Бембо. Продовжувалася публікація грецьких текстів. Друга заслуга Альда в тому, що він, не будучи сам друкарем, невпинно дбав про поліпшення чисто друкарською боку справи.

"Будинок Альда" і Франческо Гріффіт.

Що ж являла собою венеціанська друкарня Альда Мануция? Він не називав своє підприємство ні майстерні, ні друКарнею. Альд писав у колофоне: "в Будинку Альда".

"Будинок Альда" був видавництвом, які мали власну друкарню. Задумавши заснувати своє видавнича справа. Альд не знайшов ніяких друкарських матеріалів. Про все треба було подбати самому. Починаючи з друкарських літер, без яких не можна було почати друкування. На відміну від Йенсона і багатьох інших своїх попередників і сучасників, Альд не був ні художником, ні гравером. Але він мав знаходити потрібних людей. Всі шрифти, якими користувався у своїй друкарні Альд Мануций, були створені на його замовлення і спеціально для його друкарні одним з перших і найвидатніших професійних граверів-пуансоністов - Франческо Гріффіт. За сім-вісім років, з 1494 по 1502 р.р., Гриффо награвировал все ті шрифти, якими користувався у своїй друкарні Альд Мануций. Це були переважно грецькі і латинські алфавіти. Відлиті самим гравером літери і матриці, а в деяких окремих випадках можливе і пуансони видавець купував у гравера і вони ставали його власністю.

Багаторічна співпраця Альда і Гриффо були виключно плідними. Всі до однієї книги, що вийшли в свят за життя засновника фірми Альдо, надруковані шрифтами, які гравірував для нього Гріффіт. Альдіни придбали сові характерне обличчя в першу чергу завдяки своєрідності цих прекрасних нових шрифтів. Однак видані Альдо книги отримали ще за його життя заслужене визнання не тільки як твори мистецтва друкарства. Зміст цих книг і та сумлінна, виключно ретельна підготовка публікованих текстів, яка з самого початку була наріжним каменем всієї видавничої діяльності цього розумного, талановитого, широко освіченої людини, - ось що перш всенр сприяло успіху Альдін з принесло їм світову славу.

Після розриву з Гриффо в 1502 р Альд майже не треба було поповнити своєю друкарською каси. Всі його турботи були присвячені редакційно-видавничим проблем. Прагнучи зробити кожне нове видання якомога більш досконалим і не женучись за прибутком, він, природно, відчував, часом, фінансові труднощі. Головною причиною їх були війни, які вела республіка Венеція. У 1510-1511 роках друкарня Альда майже зовсім не працювала, але до самої смерті (у березні 1515 г.) Альд високо тримав своє звання просвітителя, і його спадкоємці з честю продовжували справу, що проіснувало під знаком якоря і дельфіна і під девізом "не роби наспіх "майже ціле століття.

Після смерті Альда кермо влади взяв у свої руки його тесть і вірний компаньйон Андреа Торрезани. Він і його сини дбайливого вели всі справи "Дому Альда" з 1515 по1529 роки. З 1529 по 1533 роки друкарня була закрита.

У 1533 році вона відкрилася знову під егідою сина Альда, Павла Мануция. У співпраці зі спадкоємцем Андреа Торрезани цей вчений латиністів успішно вів справу, йдучи по стопах свого батька. З 1540 році фірма іменувалася "Сини Альда". Після смерті Павла Мануция (1574 р) керівництво фірмою перейшло до його сина - Альдо Мануций молодшому, який був більше вченим, ніж видавцем. Але і він не упустив гідності фірми, що проіснувала до самої його смерті в 1597 р

Слава фірми Альдо грунтується головним чином на виданнях початкового періоду, коли на чолі стояв сам засновник і натхненник її просвітницької місії Альд Пій Мануций римлянин.

Титульні листи і колофони.

Далеко не у всіх ранніх виданнях Альда Мануция є титульні аркуші, що втім, характерно не для одних тільки альдин, але і для більшості книг ранньої друку взагалі. У такій чудово зробленої книзі, як Про Етні 1495/1496 років, титулу немає зовсім. У Поліціане (1498), Це Полифила (1499) і в маленьких альдинах, почали регулярно виходити з 1501 року є титульні аркуші, але вони нагадують швидше авантитулі наших сучасних книг з їх лаконізмом і дрібним шрифтом.

У виданнях Альда титульні відомості розкидані, в більшості випадків, по всій книзі, але на прикладі альдин можна простежити (особливо з появою видавничої марки) зародження і розвиток титульного листа в сучасному розумінні цього слова.

В одному з найбільш прославлених ранніх видань Альда - п'ятитомник зібрань творів Аристотеля - немає титульних листів в нашому розумінні.

Перший том починається трьома короткими віршами грецькою мовою, з заголовками, набраними великими грецькими прописними. У першій з них повідомляється назва книги - Органон - і ім'я її автора; у другому згадано ім'я Картеромаха (коректора грецького тексту); в третьому - ім'я видавця, Альда Мануция. На звороті першого листа вміщено передмову - звернення Алььда до його щедрого покровителя, молодому князю Альберту Пія ді Карпи, а за ним іде зміст книги. Фірма, місце і точна дата видання (листопад 1495 г.) надрукована як і зазвичай, до колофоне, в кінці книги, на ліцевоцй стороні останнього листа. На звороті цього листа анонсується, що видання творів Аристотеля буде продовжено. Всього випущено 5 томів: I - в 1495 г, II, III, IV - в 1497 р, V - в1498 р

Том четвертий починається прямо з переліку входять до нього "книг" Аристотеля і інших авторів.Зміст це надруковано спершу на грецькій мові курсивними літерами, а потім латинською дуже красиво і чисто награвірован антиквой.

Подібний же перелік є "титульним листом" п'ятого тому. Виглядає він дуже скромно, набагато скромніше, ніж "заставні листи" окремих "книг", що входять до його складу: вони прикрашені орнаментальними заставками і починаються з великих арнаментірованних ініціалів. І не початкові смуги окремих томів, але єдиний формат ін-фоліо, декоративне оздоблення заставних листів і кінцеві смуги, Нара косинкою, створюють враження, що всі п'ять томів Творів Аристотеля створювалися за єдиним задумом.

У Комедіях Арістофана (1498) роль титульного листа теж грає перелік поміщених тут дев'яти комедій. Їх назви - на грческом і латинською мовами - розташовані в двох вертикальних шпальтах, фланговим набором, в той час як короткі титули всієї книги - грецька і латинська, набрані великими прописними, утворюють дві горизонтальні рядки, розташовані над цим переліком.

У зборах Творів Поліціано (ін-фоліо. Липень 1498) є титульний лист з розгорнутою заголовком у три рядки, розташованими на першому аркуші книги, ai, трохи вище рівня, яка розділяє цей лист в пропорції золотого перетину. Він набраний тими ж великими та малими буквами.

В одній з найбільш прославлених книг, що вийшли з друкарні Альда до 1500 року, - в Сні Полифила (ін-фоліо, грудень 1499) - два титульних аркуша. Вони набрані чудовими прописними літерами в двох розмірах, приблизно відповідних сучасним 14 і 16 пунктів. Скомпоновані обидва титули у формі косинок.

З 1501 року починають виходити в світ маленькі альдіни - книжечки ін-октави. Поява видавничої марки Альда пов'язано саме з цією серією. З 1502 р марка з якорем і дельфіном, що має численні варіанти, ставати обов'язковим компонентом титульних аркушів альдин. У всіх трьох форматах - ін-фоліо. Ін-кварто і ін-Октавія - зустрічаються виключно красиві титульні аркуші з "альдінской маркою".

Цікаво, що ні в оной книзі, надрукованій за життя Альда старшого, не використовувалося червона фарба. Пізніше вона з'явитися в Біблії 1518 року. Бути може. Поява другого, червоного кольору у виданнях, як і раніше маркованих Альдінская якорем і з колофоном, в якому, як і раніше сказано, що книга надрукована в "Будинку Альда і Андреа-тестя". Є непрямим свідченням того, що в прижиттєвих виданнях неподільно панував більш суворий смак зятя-Альда? Питання про роль Андреа в цьому, не тільки родинному, а й творчу співдружність великого вченого і видавця з досвідченим топографом, яким був Андреа Торрезане де Азола, не можна вирішувати умоглядно. Він вимагає спеціального дослідження, ретельного порівняння самостійних видань обох майстрів, що вийшли з-під їх пресів до того, як вони об'єдналися в загальному видавничій справі - "будинку Альда і Андреа-тестя", а також видань, які продовжували виходити після смерті Альда, без його участі і під керівництвом тільки Андреа, з їх спільними виданнями.

Що ж сказати на закінчення про титули Альда старшого? Перш за все - вони надзвичайно різноманітні: є титули гранично лаконічні, в яких названі тільки імена авторів. Є дуже поширені титульні листи, в яких повідомляється читачеві зміст всієї книги, часто не має загального заголовка і складається з творів різних авторів, імена яких також називаються в цьому своєрідному титулі-переліку. Ім'я видавця ALDUS міцно входить до складу титульного аркуша як обов'язковий компонент лише з появою видавничої марки, але місце видання та дата, як і раніше поміщаються тільки в колофоне.

Що стосується композиції титулів у виданнях Альда, то вони настільки ж різноманітні, як і їх словесне зміст. Переважають симетричні побудови по центральній осі; вони чергуються з фіоловимі. Зустрічаються і більш складні багато осьові побудови. Вибір шрифтів також надзвичайно різноманітний: в одних випадках титул набраний одними прописними; в інших - прописними в поєднанні з малими (антиквой); іноді - грецькими та латинськими прописними в поєднанні з грецьким курсивом і латинським курсивом альдино.

Так як у старшого Альда не було крупнокегельних шрифтів, спеціально призначених для титульного набору, доводилося набирати титульні листи великих книг тими ж текстовими шрифтами, що й титули кишенькових форматів. І, як це не дивно може здатися на перший погляд, найбільш ефектні рішення виходили саме від поєднання, здалося б, надто дрібних для формату ін-фоліо шрифтів з дуже великою видавничої маркою. У всякому разі, невеликий асортимент цих нетитульних, дрібних шрифтів, при незвичайно винахідливо їх використанні, високорозвиненому почутті пропорцій і добрий смак тих осіб, яким було доручено їх верстка і установка в друкованій формі, приводив до результатів, що викликає сьогодні непідробне захоплення. Титули старих альдин здаються незрівнянно більш "сучасними", ніж титули спадкоємців Альда або безліч ще більш досконалих титулів XVI-XIX століть.

"Якір і дельфін" Альдо.

Марка Альдо Мануция - "якір і дельфін" - відкриває собою новий ряд емблем, символічно зображують ті чи інші девізи, вислови або приказки, запозичені з арсеналу давньої історії, літератури, фольклору.

У книзі Сон Поліфем виданої Альдо в 1499 році, на сьомому аркуші зошита сігнірованной буквою d, вміщена гравюра з двома ребусами, вирізаними один під іншим на укладеної в рамку дошці. На нижньому зображені: коло, якір і обвившийся навколо його веретена (істини) дельфін. Поліфем, від імені якого ведеться розповідь, розшифровує зміст останнього ребуса по-грецьки - "Спейд брадеос" і латинською мовою - Semper festina tarde (завжди поспішай повільно). І в епоху Відродження і давнини крилаті слова "поспішай повільно" розумілися як застереження проти зайвої поспішності, мабуть, що так само розумів обраний ним для своєї видавничої марки символ і знавець давньої літератури Альд Мануций.

Важко сказати, чи був перший імпульс до створення марки дан ребусом з Сну Поліфем або зображенням якоря і дельфіна на монеті імператора Тита Фіавія Веспасіана, яку подарував Альдо П'єтро Бембо.

Альдінская марка була викликана до життя суто практичною потребою - охоронити від підробок видання «Будинку Альда", які встигли завоювати популярність у широкого кола читачів. Видавець прямо говорить про це в своєму знаменитому зверненні до читача, датованому 16 березня 1503 року.

Надалі в маленьких альдинах застосовується майже виключно цей варіант, без рамки. Зрідка зустрічається він і в ін-октави, і в ін-фоліо. Взагалі ж в ін-фоліо частіше зустрічається велика марка в рамці, розміром 75Х107 мм, що має також кілька варіантів.

Після смерті Альда Мануция Андреа Торрезани довго ще застосовував основні варіанту марки - велику, в рамці, і малу, без рамки, обидві - з ім'ям Альда.

Спадкоємці Альда включали емблему старшого Мануция в більш і менш складну раму. Змінився смак часу чітко видно не тільки в барокових формах цих обрамлень, але і в новій графічній трактуванні самої емблеми.

Твори Аристотеля і інші фоліанти.

П'ятитомне зібрання Творів Аристотеля - одне з найбільш імпозантних видань, що зійшли з друкованих пресів Альда. Воно задумано і здійснено ще цілком у дусі рукописних книжкових Традицій. Кожен том складається з окремих "книг". "Книги ці в усіх п'яти томах починаються заставкою з плетеночним або рослинним орнаментом, під якими дано назву" книги ". Набране великими грецькими прописними буквами.

Під назвою - великі орнаментовані ініціали, втоплені в текст на глибину семи рядків. Текст набраний грецьким курсивом. "Книги" розбиті на глави. Глави, так само як і "книги", прикрашені заставками і ініціалами і закінчуються фігурним набором: "Косинка" різних конфігурацій. Глави починаються то на правій, то на лівій сторінці, завжди без спуску, з самого верху нової смуги.

У першому томі зустрічаються абзацні втяжки. Іноді великі літери, з яких починаються фрази, винесені на поле, іноді залишаються всередині смуги: принцип членування тексту на смислові шматки - абзаци - ще не визначився. Набір перших глав Етики (V том) - без абзаців (втяжек). Латинський текст передмови Альда починається з дуже маленькою, боязкою втяжки. У грецькому тексті їх немає зовсім. Кількість рядків в смузі грецького тексту коливається від 29 до 31. Над смугою стоять живі колонтитули, що повторюють назву кожного розділу; вони набрані грецькими курсивними буквами того ж розміру, що і в тексті.

Закінчуються томи Аристотеля переліками (регістрами) сигнатур і коротким колофон на латинській мові. У другому томі колофон набрано курсивом нової антиквой Етни. Колофон п'ятого тому особливо лаконічний і набраний в один рядок.

У комедіях Арістофана нерозмірних великі площі складальної смуги (148Х231) пояснюється тим, що текст Комедій, надрукований великим грецьким курсивом, забезпечений найбільшої коментарем, який набраний більш дрібним кеглем і, тим не менше, займає на сторінці набагато більшу площу, оточуючи основний текст. Набір здійснено прийомом верстки "вікнами"; викликана, ймовірно, бажанням точніше прив'язати коментарі до тих місць тексту комедій, до яких вони безпосередньо стосуються.

У грецько-латинською Вокабуларіуме передмову Альда латинською мовою з вставленими в текст фразами на грецькому блискуча демонстрація єдності грецького і латинського найдрібніших курсивом, з ювелірною тонкістю гравірованих воістину "дедаловой рукою" Гриффо!

У книзі Геродота є дивовижної краси розворот, побудований на вмілому протиставленні двох курсивом: латинського і вкраплення в основний латинський текст найдрібнішого грецького курсиву на лівій сторінці та іншого грецького курсиву, трохи побільше, ніж альдино, - на правій. Набір на лівому аркуші розвороту складається з 54 рядків, на правому - з 51 рядка. Композиція асиметрична. Розміри смуг різні: 132Х225 мм - зліва і 120Х228 - справа. Але візуально вони так добре врівноважені, що розворот в цілому міг би слугувати ілюстрацією до одного з основних законом естетики Аристотеля - закону єдності в різноманітті.

Кожен, хто Рісет черпнуть їх цієї скарбниці типографського мистецтва, в якій зібрані буквально всі ті "новинки", якими так пишатися наш час, буде винагороджений сторицею. Він знайде тут і асиметрію і симетрію. І безабзацний набір і набір з абзацним втяжкаі, і смуги набору, зрушені на обох сторінках книжкового розвороту вліво, і строго осьову, і багатоосьові композицію, і дуже широкі, "класичні", і вузькі, зовсім ділові, поля, і флагової, і багатоколонний , і фігурний набір, і всілякі "друкарські забави", і цілі фоліанти, набрані однієї єдиної гарнітурою і одним єдиним кеглем, і складні поєднання шрифтів різних малюнків і розмірів, і пишність орнаментального оздоблення, і аскетичне простоту "елементарної тіпогр афії ", свідомо відмовляється від яких би то не було прикрас ...

Про Етні та інших ін-кварто.

Перші книги, що вийшли з друкарні Альда в 1495-1496 роках, були написані грецькою мовою і друкувалися грецькими шрифтами. В основній грецький текст включилися невеликі фрагменти текстів латинських.

У лютому 1496 року зі друкованих пресів Будинку Альда зійшла невелика книжечка ін-кварто.Їй судилося стати віхою в історії типографського мистецтва завдяки новому латинського шрифту, яким вона була надрукована. Книга ця - про Етні. Її написав юний П'єтро Бембо. Альд надрукував твори молодого Бембо, застосувавши в перший раз нову антикву, награвірован Франческо Гріффіт.

У книги De Aetna зовсім немає титульного аркуша. Повний її назву, набране в три рядка великими літерами, поміщено безпосередньо на початковій смугою. Весь текст Етни набраний без абзаців. Початок тексту Етни зазначено лише невеликим набірним ініціалом, поставленим на корінцевому полі, поза смуги набору, на рівні першого рядка. Набрані смуги, що складаються з 22 рядків, мають, приблизно, пропорції 2: 3. Заголовки відділяються від тексту одним Пробільні рядки. Колофон Етни ретельно набрано прописними в формі "косинки".

На шрифті Етни необхідно зупинитися особливо. І не тільки, тому, що він один і становить всю красу цієї нічим більше не прикрашеної книги, а й тому, що саме цей шрифт Гриффо вплинув на всю подальшу еволюцію друкарських антіква-шрифтів в Європі і за її межами.

Шрифт Етни являє собою трансформацію благородної рукописної форми гуманістичної Мінускул. Мардерштейг вважає, що надзвичайне різноманіття форм однієї і тієї ж букви алфавіту, що є характерною особливістю цього шрифту м що створює враження трепетною життя, властивою швидше станицях рукописної книги, ніж друкованої, з очевидністю вказує на те, що Гриффо був, спочатку, не тільки ювеліром, але і каліграфом. І у всіх інших алфавітах, гравірованих Гріффіт, помітно його пристрасть до варіювання одного і того ж знака. Цим шляхом він задовольняв, по видимому, свою потребу хоча б частково скоротити в друкарському шрифті живу красу рукопису, в якій літери ніколи не уніфіковані повністю. Численні варіанти форм окремих літер зустрічаються вже в більш ранніх роботах Гриффо: і в грецькому курсиві, і в алфавіті грецьких капітальних, і в Антиква. Останній варіант антикви Гриффо - награвірован їм в кінці 90-х років так званий шрифт Поліфем - являє собою лише незначну модифікацію шрифту Етни.

Серед книг ін-кварто, складових найменшу групу альдин, що вийшли до 1515 року є і, крім знаменитої Етни, багато видань, цікавих з самих різних точок зору.

У книгах, що містять поетичні твори, ширина смуг набору визначається довжиною рядків, властивої тому чи іншому віршованого розміру: дуже довгі рядки гомерівського гекзаметра вимагають широкої смуги, а більш короткі строки Лукреція Кара, наприклад, укладаються в порівняно більш вузьку смугу. Вірші набиралися в ранніх альдинах наступним чином: флагової набір тримав лівий край смуги, беручись на звороті аркуша до зовнішнього полю книги, а на лицьовій стороні - до корінцевому. Таким чином, на розвороті виходив асиметричний флагової набір, зі зміщенням осей вліво, тим більш помітним, чим коротше були рядки віршованого набору на якусь візуально-центральну вісь окремих сторінок з'явитися лише в більш пізніх виданнях Альда.

У книгах Лукреція Кара, 1500, і в Християнських поетів, 1501. Ми зустрічаємося при нормальних форматах ін-кварто (143Х194 і 150х210) з порівняно вузькою для цього формату смуги набору (86Х150).

Альд безсумнівно, прагнув не тільки до вдосконалення методів подачі публікованих їм текстів, а й для роздумів чисто естетичних проблем, пов'язаних з пошуками досконалої зовнішньої форми своїх видань.

Маленькі альдіни. Альд і Гріффіт.

Надрукувавши велику кількість грецьких книг, Альд зайнявся шедеврами літератури Стародавнього і Нового Риму.

Щоб розширити коло читачів, щоб "змусити читати" (як висловлюється Ренуар) "не тільки вчених за професією, і не тільки на пюпітрах бібліотек, а й в інших місцях", Альд задумав видати "колекцію" кращих праць стародавніх авторів в маленькому форматі ін -октаво. Ці портативні томики повинні були, однак, вміщувати не менше тексту ніж ін-кварто або навіть громіздкі ін-фоліо. Щоб досягти цієї мети, пише Ренуар, Альд задумав створити шрифт, "першу думку про який, як стверджують, подав йому почерк Петрарки, і домовився з Франсуа з Болоньї, майстерним гравером, який вже намалював і награвировал всі інші шрифти його друкарні, і той створив для нього стільки відомий дрібний курсив, перший створений в цьому стилі, протягом довгого часу називався aldino - по імені того, хто першим його задумав ".

Одна з книг серії ін-Октавія - Сонети і канцони Петрарки - друкувалися за рукописом великого поета, яку надав в розпорядження Альда П'єтро Бембо. Досить поглянути на почерк Петрарки і порівняти його з курсивом Гріффіт, щоб на власні очі переконатися в тому, що між ними немає нічого спільного. Сам Ренуар пише обережно: "як стверджують" і додає далі від себе, що новий шрифт мав велику перевагу був схожий на красивий каліграфічний почерк, що "повинно було дуже подобатися в той час, коли більшість книг залишалися ще рукописними". Це абсолютно справедливо.

Першою книгою, надрукованою новим курсивом в салом форматі ін-Октавія, був що вийшов в 1501 році Вергілій.

Ренуар висловлює здивування з приводу того, що "... хоча друкарське мистецтво існувало було в пошані вже майже півстоліття, думка про подібну колекції прекрасних портативних книг за низькою ціною не прийшла в голову рантше Йенсона, Герінг, Калліергасам і іншим друкарям, мистецтво яких справило на світ вже не один шедевр. Йенсон надрукував одного разу дуже маленьку книжечку-молитовник ін-Октавія. Але друкар Плінія, Цицерона, двох Вергілієм ін-фоліо - і не подумав навіть про видання портативного Вергілія ".

Мініатюрні видання зустрічалися в XV столітті не в одного тільки Йенсона. Але вони були рідкістю і сприймалися, ймовірно, як якийсь курйоз. Альд дійсно був першим, хто налагодив серійне виробництво книг кишенькового формату і став продавати їх за доступною ціною. Інші друкарі, які працювали в Італії і в сусідній Франції, дуже скоро оцінили незаперечні переваги портативних видань Альда і почали копіювати їх самим безсовісним чином. Шрифтом "альдино" скористався в 1503 році флорентійський друкар Філіп Джунта і друкував їм книгу за книгою. Лионские друкарі почали випускати ті ж видання. Що і Альд, ще раніше Джунти - з 1502 року. У них точно передруковувалося все, аж до передмов, які Альд майже завжди подає своїм книгам.

У своєму Зверненні до читача Альд дуже детально висвітлює обставини, що змушували його вдатися до захисту своїх прав видавця і друкаря: "... вже чотири рази в нашому Домі майстри влаштовували змову проти нас. Жадібність - мати всього залу. Дякуючи Богові, я їх майже всіх привів до положення, при якому позитивно все розколюються у своєму зраді ... ". Нерозкаяних "змовників" Альд по всій видимості звільнив.

Альд, який розумів, що дрібні курсив повинен зробити цілу революцію в друкарському мистецтві, поспішив заручитися привілеєм, що дає йому право виняткового користування шрифтом. При цьому були ущемлені права Гріффіт.

Ренуар пише: "Привілеї на виняткове право вживання курсиву протягом 10 років були представлені друкарні Альда 13 листопада 1502 року Сенатом Венеції і 17 грудня тог ж року Папою Олександром VI. Папська привілей було продовжено ще на 15 років Юлієм II 27 січня 1513 року, а також Львом X 28 листопада 1514 року ".

Привівши повний текст усіх чотирьох привілеїв, Ренуар дуже тверезо коментує ситуацію, яка призвела до повного розриву відносин між видавцем і гравером: "Було б набагато справедливіше і послужило б до загальної користь надання художнику, награвірован шрифти, винятковий привілей продавати їх і забезпечувати цими шрифтами друкарів. Але завдяки щасливому вживання шрифтів, що були в його розпорядженні, Альд виправдав своє виняткове право і повернув його на благо літератури, що так рідко буває результатом виняткових привілеїв ".

Безперечно, але абсолютно зрозуміла і та лють, яка мала охоплювати художника, поставленого перед доконаним фактом: привілей Альда позбавляла плідного гравера, який перебував в розквіті творчих сил, можливості постачати шрифтом, "винахідником" якого він себе по праву вважав, інших друкарів, працювали в межах не тільки міста Венеції, але і всієї великої Республіки, а також на територіях, що перебували під владою пап. Франческо Гріффіт змушений був покинути межі Республіки Венеції, оселитися в Фано (область, де повноправним господарем був Цезар Бордхма, на яку не поширювалася юрисдикція Республіки і де привілеї Альда були дійсні) і вдатися, на перших порах, до фінансової підтримки іншого великого видавця, Сончино. Вже в 1503 році Сончино видав, наслідуючи маленьким альдіни, Петрарку, а потім і багато інших книжечки ін-октави. Всі вони надруковані новим варіантом латинського курсиву Гріффіт. Після 15 років, що минули з моменту його розриву з Альдо, Франческо Гріффіт повернувся в рідну Болонью і в останні роки свого життя намагався здійснити бажання, давно виплеканого - стати самостійним друкарем і видавцем.

Найсуттєвішим нововведенням, пов'язаним з серійним виданням маленьких альдин, було введення, як основного текстового шрифту, злегка похилого курсиву "альдино" поєднанні з невисокими, вертикально поставленими прописними літерами. Серед маленьких альдин зустрічається тільки одне-єдина ілюстрована книжка: Цезар 1513 року. Декор маленьких альдин більш ніж скупий - він обмежується, зазвичай, залишенням порожніх місць для ініціалів, які повинні були врісовиваться від руки, і маркою з якорем і дельфіном.

Маленькі альдіни були улюбленим дітищем Альда. Бути може тому перше повідомлення про смерть видавця поміщено в книжечці ін-Октавія Фірміані в квітні 1515 року. А в іншому ін-Октавія, що вийшов у світ місяць пізніше, - в Творах Овідія, яким подана Життя Овідія, складена самим Альдом Мануцием, міститься некролог, написаний його тестем і творцем Андреа Торрезани. Некролог, як і весь текст книги, набрано курсивом "альдино".

Альд Мануций і такі ж, як він, "люди доброї волі", які працювали з ним рука об руку, закладали основи книжкового мистецтва, а, разом з тим, і всієї духовної культури нового часу. Серед них був і Еразм Роттердамський, гуманіст, автор знаменитої сатири Похвала глупоті (1510) - двома роками раніше з друкарні Альда вийшло монументальне збори Прислів'їв Еразма. Більшу частину свого життя Еразм Роттердамський провів у подорожах. Він побував у багатьох містах Італії і відвідав одного разу Дім Альда у Венеції.

В одному зі своїх листів друзям він малює прийом, наданий йому Альдо, - частування, запропоновані гостю, який прибув здалеку, втомленому і голодному, складалося з декількох шматочків салату, що плавали в оцті, і сухої кірки хліба. Описавши, з властивим сарказмом цю мізерну трапезу, Еразм додає, що надмірна ощадливість видавця, який орудує величезними коштами пояснюється не стільки скаредністю, скільки відданістю своїй справі, заради процвітання якого він змушений дотримуватися у всьому найбільшу економію.

У робочій кімнаті Альда, де він зазвичай приймав відвідувачів, було вивішено оголошення такого змісту: "Хто б ти не був, скажи те, що тобі потрібно сказати, будь короткий і покинь мене, як можна швидше, знову одного".

Це оголошення, і анекдот про прийом яку виявив Еразм, і жорстокість виявлена ​​по відношенню до Гріффіт, свідчать про надзвичайно цілеспрямованості і непохитною волею Альда - якостях, не завжди приємних в спілкуванні з людьми, але завдяки яким він встиг за короткі 20 років своєї видавничої житті зробити так багато.Чи не корисливі інтереси і не бажання слави були його двигунами, але любов до науки та літератури, до філософії і мистецтв. Він був просвітителем, і друкарня була для нього не самоціллю, але лише засобом, що дає можливість поділитися знаннями з якомога більшою кількістю людей.

Камені, закладені Альдо у фундамент будинку європейської культури нового часу були воістину коштовним камінням. Не тільки тому, що зміст його видань складає шедеври світової літератури від Гомера і Аристотеля до Данте і Еразма Роттердамського, але і тому, що книгам, що виходив з-під преса "Дому Альда", надавали їх остаточну форму такі художники, як Франческо Гріффіт, і "майстер Пеліфіла", що гранували і шліфували їх умілі руки освічених, вічно шукають майстрів, які працювали в його друкарні простими складача і верстальники, друкарями і брошурувальника. Ось чому альдіни, надруковані, до того ж, на папері, що витримала випробування часом в півтисячі років, продовжують і сьогодні виблискувати серед книжкових скарбів минулого як діаманти чистої води.

1. Кацпрхеак Є.І. Історія писемності та книги, 1955

2. Кацпрхеак Є.І. Історія книги, 1964