|
Контрольна робота з історії України на тему: "Діяльність Центральної Ради: Досягнення й прорахункі"
план:
1. Вступ
2. Розділ І: Досягнення Центральної Ради України
3. Розділ ІІ: Прорахункі Центральної Ради України
4. Розділ ІІІ: Аналіз Конституції Центральної Ради України
5. Заключний частина: Висновки
6. Список використаної літератури
Вступ.
В історії України ХХ сторіччя период визвольних змагань, Відновлення української державності после ее повної Втрата напрікінці XVIII сторіччя є предметом особлівої уваги. Українська Народна республіка булу дерти по-русски державою ХХ сторіччя. А творилася вона силами Української Центральної Ради, історія якої, нажаль, чи не існувала в Радянській історичній науке - як результат маємо Надзвичайно низька наукову розробка тими. Лише ее безпосереднімі діячамі здійснювалось Вивчення и осмислення історії Центральної Ради, но це, по поняттю причини, робілося Досить суб'єктивно. І тому питання про діяльність УЦР, Вивчення об'єктивно и з Твереза подивимось Із сьогодення, має надзвичайний важлівість для розуміння процесів тогочасного державотворення, что, до речі, дуже схожі на сучасності.
Метод історізму требует от дослідника чіткого розуміння досліджуваніх вопросам. Отже, по-Перш, треба Розглянуто ті події, что передувалі Виникнення Центральної Ради и супроводжували ее Існування.
27 лютого 1917 року в России Почаїв революція, что завдала могутній руйнуючій удар по царській власти. Ще 26 лютого голова державної думи Я. Родзенко получил підпісаній Миколою ІІ указ про прізупінення ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ думи до качана квітня. Альо Думська Рада старійшін того ж дня звертаючись Тимчасовий комітет, якому вручила "діктаторську владу" над Країною. Вже 1 березня ЦІ новини дійшлі до народних мас Києва. Альо ще Ранее, 28 лютого, про це дізнався Голова комітету Південно-західного фронту Всеросійського союзу міст, кадет и член ТУП одночасно, Який Негайно зібрав свой комітет, до складу которого входило много ТУП'івців. Нарада мобілізувала діяльність ТУП. 3 березня в клубі "Родина" відбуліся збори ТУП, на якіх и вінікла ідея создания Центральної Ради. Два дні трівалі дебати про склад Центральної Ради, в якіх перемогла концепція Д. Антоновича про партійній ее принцип. Закінчілася організація Центральної Ради 7 березня, коли Було звертаючись презідію Центральної Ради. Головою ее ставши М. С. Грушевський, заступниками - Д. Дорошенко и Ф. Крижановський. Ось так, в березні 1917 року сформувалася на Україні нова Могутня політична сила, что взяла на себе питання про керування Українськими землями. Розглянемо ж, аналізуючі діяльність Центральної Ради, хто був правий: діячі Центральної Ради, вважаючі ее Єдиною силою, достаточно Могутнє для формирование национальной автономії або, даже, незалежності, чи радянські Історики, что вважаю ее проявити націоналізму та контрреволюції.
Розділ І.
Досягнення Центральної Ради України.
Початок консолідації національніх сил та визначення Прагнення Центральної Раді.З самого качана, як підмітів Д. Дорошенко, революція Йшла "без хребетних стрижня" [1]. З ним погоджується О. Лотоцький, Який вважать, что З першого днів березня "українство <...> йшлось НЕ власним Шляхом національнім, а в фарватері російської революції" [2]. З пріїздом до Києва М. С. Грушевського, ситуация змінюється. Вже перший з'їзд, в якому ВІН взявши участь, визначили, що »только демократично-федерального республіка у складі Росії з національно-теріторіальною автономією України <...> забезпечен права українського народу" [3]. Боротьба за національно-теріторіальну автономію України у складі России стала провідною лінією в ДІЯЛЬНОСТІ Центральної Ради в 1917 году. І хоча тоді М. С. Грушевський позначають: "Однієї автономії НЕ вистача, если Росія, з котрой вона <�Україна> буде зв'язана, зостанеться державою централізованою. Росія винна статі Федеративною державою "3, ВІН даже НЕ здогадувався, что Центральна Рада зуміє досягті незалежності України.
І Універсал и Досягнення автономії України. 19 травня 1917 року состоялся Візит О. Керенський до Центральної Ради, что у віступі своєму ще раз перекинувши питання про автономію України на Всеросійські Установчі збори. Тоді М. С. Грушевський, підсумовуючі Зустріч, попереду міністра, что Центральна Рада не бере на себе відповідальність за Можливі Наслідки, если цього не стане. О. Керенський не звернув тоді Рамус на цею ТИСК, и даремно. Вже 10 червня, коли текст Універсалу Було Затверджено, В. Винниченко оголосів его делегатам Всеукраїнськіх Військових зборів. Питання, что трівало Довгі місяці, Було вірішено за декілька днів. Розглянемо ж, Які питання оговорював І Універсал Української Центральної Ради. По-перше (і це, безсумнівно, Архів НАЙГОЛОВНІШЕ), ВІН проголошувалися автономію України у складі России. І тут треба звернути Рамус вісь на Який факт. Хоча тенденція относительно повної незалежності України Вже існувала в ті часи, однак в тій Політичній ситуации, что існувала в мире, Слабкий та "незалежна" українська держава би була миттю поділена между державами-переможцями І Світової Війни. Тому ставка самє на автономію булу Зроблено вірно. Як і друга, согласно з І Універсалом, створювалася державна казна та податкова система. Як і Третє, ВІН призвал народ Изменить адміністрацію на місцях. Усі ЦІ кроки відповідалі процесса создания новой держави. І Універсал дав Тимчасова правительства зрозуміті, что Центральна Рада - НЕ лялька в їх руках, це повноправній, керуючий цілою нацією Механізм, и цею Механізм можна буде перемогті аби что силою.
Жовтневі події 1917 р. у Києві. ІІІ Універсал: Проголошення Української Народної Республики. После Повідомлень про переворот у Петрограді українські більшовікі начали заклікаті масі до повстання з метою захопіті владу. Альо їх Дії НЕ малі жодних успіху.
Владу получил Створений Малою радою Крайовий комітет охорони революції в Україні, Який підлягав Центральній раді. Йому підпорядковуваліся з метою охорони революції всі органи влади означеної территории, а такоже усі сили революційної демократії. До комітету поряд Із представник УЦР та українських політічніх партій увійшлі представник російської та єврейської демократії.
Українська більшість УЦР не звертаючи чіткої позіції Стосовно перевороту в Петрограді, а відповідальність за ті, что діялося в Петрограді, покладали як на уряд, так и на більшовіків. При цьом зростан напруженного у стосунках штабу КВО та УЦР.
Для покращення своих позіцій УЦР 27 жовтня ухвалено резолюцію про владу в стране, что Фактично позбавіла права на владу більшовіків.
Висновок БУВ такий: "українська ЦР вісловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротіметься з усяк Спроба підтримати бунти в Україні".
Проти Наслідки виявило невтішнімі. Штаб округу, знехтувавші резолюцію, отказался от співробітніцтва з Крайова комітетом, а більшовікі заявили про свой вихід Із Малої ради. Крайова комітет оголосів про свой розпуск, чи не бажаючих ВІДПОВІДАТИ за следующие події. Мала рада, обговоривши на своєму ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ засіданні решение Крайова комітету, Почаїв шукати виходи зі становища, что склалось.
28 жовтня до Києва прібула з фронту підтримка штабові КВО. Оточі про 18 рік. Маріїнській палац, части штабу КВО заарештувала Утворення напередодні Більшовицький ревком. Події у Києві свідчілі про дезорієнтацію Суспільства в політічніх харчування. Повстання Було абсолютно неорганізованім, чим и виявило свою непідготовленість. Результатом стала капітуляція сил КВО, чим и скорісталася ЦР, взявши владу у свои руки. 28 жовтня Генеральний Секретаріат, Який кілька днів залишавсь в тіні, перебравши Функції ліквідованого Крайова комітету охорони революції. ВІН решил узяті у свои руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення.
30 жовтня Загальні збори УЦР заслухалі Доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Ішлося в ній про Українську республіку як складового часть федератівної Російської держави. Було ширше владу Генерального секретаріату на Херсонська, Катеринославська, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курська та Воронезької губернії. Центральна Рада вжився ЗАХОДІВ относительно припиненням Військових Дій у Києві та демократизації штабу КВО. Це спростовувало Повністю мнение про Захоплення влади Центральною Радою.
Можна Сказати, что на тій годину в Україні НЕ існувало політічніх сил, вплівовішіх за Центральну Раду. Альо питання власти на місцях вірішувалося НЕ Скрізь однаково. Так, у Харкові з надходження ПОВІДОМЛЕННЯ про повстання в Петрограді виник військово-революційний комітет, а рада робітнічіх и солдатських депутатов проголосувала за Утворення об'єднаного демократичного правительства країни. За кількох днях вона схваліла акт проголошення Центральною Радою Української Народної Республики.
Однако у загальноукраїнському масштабі альтернативи УЦР НЕ Було. Київ поступово перетворювався на важлівій політичний центр. Навколо него гуртувалися як українські Політичні сили, так и организации российских та єврейськіх революційно-демократичних партій. Ця тенденція виразности наблюдается у віступі М.Рафеса 26 жовтня на засіданні Київської міської думи. Лідер бундівців під Вплив більшовіцького перевороту заявивши: "Наше щастя, что ми живемо в Україні, де є Українська Центральна Рада, до голосу якої пріслухається все населення".
7 листопада Центральна Рада ухвалено 3-й Універсал, Який проголосує создания Української Народної Республики у федеративному зв'язку з російською державою. Як територія УНР ним визначавши "землі, заселені у більшості українцями". Кроме того ,. Універсал декларував програму соціально-економічних и політічніх реформ, націоналізацію землі, запровадження 8-годинний робочий дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканість особи й житла.
Проголошення Української Народної Республики стало визначний історічною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. Однако, з подивимось Із сьогодення, текст 3-го Універсалу НЕ может НЕ віклікаті критичних зауваження. Проголошуючі создания Української Народної Республики з метою захисту українського народу від петроградськіх заколотніків, Центральна Рада водночас прагнула "дружно великого будівництва Нових державних форм, Які дадуть Великій и знеможеній Республіці России здоров'я, силу и нову майбутність". Таким чином, звали на свои плечі Основний Тягар превращение России на федеративну республіку, УЦР добровільно зобов'язували "силами нашими помогті России, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівніх и вільніх народів". Це, можливо, и Було найбільшою помилки ЦР: Неможливо будуваті Власний незалежність, спіраючісь на "старшого брата", что керується подивимось здебільш імперськімі, чем унітарнімі.
IV універсал Центральної Ради и проголошення України Незалежною демократичною державою. Для будь-якої держави відбіття агресії, війна - складне випробування. Для новоствореної держави це випробування архіскладне. Центральна Рада ні організаційно, ні псіхологічно НЕ виявило готовою до ведення Війни. Дві відозві до громадян України та солдат від 2 січня не могли зарадіті делу. У пошуках загальнонаціональної Ідеї, яка б могла підняті народ на боротьбу за свою державність, Центральна Рада на качана 1918 р. Почаїв схілятісь до Ідеї проголошення Повністю незалежної України. Власне, ця думка пролунала ще 16 грудня на засіданні VIII Сесії Центральної Ради. Тоді ее вислови С. Шелухін: "Якби ми зразу стали на ґрунт самостійності, то ми не стояли б, як тепер, коло Розбита корита". З 9 по 11 січня Мала Рада обговорювала проблему незалежності и 11 січня схвалілаIVУніверсал, Який проголошувалися самостійність УНР. "Народе України, - пишеться з універсалі, - твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Українська Народна Республіка. Справділася колишня мрія батьків твоїх, борців за вільності и права трудящих! А тим часом Петроградське Уряд Народних Комісарів, щоб повернути під свою влада вільну Українську Республіку, оповістіло войну Україні и насілає на наші землі свои війська <...>, Які грабують хліб наших селян и без всякої Платні вівозять его в Россию, що не жаліючі даже зерна, приготованим на Засів, вбивають неповинних лю дей, сіють Скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинства ".Центральна Рада, - позначають далі - не хоче Війни, що не претендує на чужі территории, а '' бажає вести свой край до миру, до Творчої роботи, до скріплення <...> Волі нашої ". Оскількі у складі России Україна не могла мати справжньої Волі, то "одніні Українська Народна Республіка становится самостійною, вільною, суверенною державою!" Чи Було щось протіпріродне, незаконне у цьом? Ні! Прагнення до свободи, незалежності, бажання буті господарем на життя без землі, а не жити під властью чужінців - це природньо, невід'ємне право кожного народу, кожної нації. Зрештою, Ак т проголошення незалежності України состоялся у повній відповідності до Декларації прав народів России, прійнятої Раднаркомом России 2 листопада 1917 року. Україна, - позначають в Четвертому універсалі, - хоче жити у мірі та Злагоді з усіма сусіднімі державами, но Жодна з них не винна втручатіся у Внутрішнє життя України. До скликання парламенту - установчо зборів - влада тимчасово буде належати Центральній раді та ее Виконавчому органу - раді Народних Міністрів. Тут же Було доручили самостійно Проводити переговори про мир Із державами Центрального блоку и домагатіся Укладення справедливого світу. Щодо Нашестя "петроградськіх більшовіків, что убожіти та руйнують наш край, пріпісується Уряду твердо и рішуче взятися до Боротьба з ними". После Підписання світу планувалося розпустіті армію, а вместо неї создать народну милицию Зруйновані війною міста и села малі буті відбудовані за кошти держави. З поверненням додому демобілізованіх солдат у всій Україні плануваліся перевибори місцевіх ОРГАНІВ власти - міськіх, Сільських, волосних и повітових народних рад, міськіх дум. До перевіборів "слід Встановити на місцях таку владу, до якої люди малі б Довіру и яка б спиратися на всі революційно-демократичні верстви народу". Пропонувалося всім радам селянських, робітнічіх и солдатських депутатов співпрацюваті на благо українського народу. Щодо аграрного питання в Універсалі повідомлялося: "Земельна комісія <...> Вже вироби закон про передачу землі трудовому народові, без викуп, прийнять за основу Скасування власності за и соціалізацію землі". Проект закону планувалося Розглянуто й ухвалено на найближче засіданні Центральної Ради, щоб передача землі в руки трудящих неодмінно Відбулась ще до качана Весняних робіт. "Усі ліси, води й надра конфісковуваліся у попередніх власніків и переходили у власність держави. Оскількі війні наступає кінець, пріпісуємо раді Народних Міністрів приступити до переведення всех заводів и фабрик на мирний етап, на Вироблення продуктів, потрібніх, самперед, трудящим масам ". В Універсалі йшлось такоже про необходимость Вжити терміновіх ЗАХОДІВ относительно ліквідації Безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку и всех тих, хто потерпів від Війни. Проголошувалися націоналізація "найважлівішіх галузь торгівлі", весь дохід від якої "піде на Користь народові". Встановлювали монополія держави на зовнішню торгівлю: "Для конкретної реализации ціх Положень уряд повинен подати проекти відповідніх Законів, а такоже Видати Розпорядження про монополію держави на виробництво заліза, Шкір, Тютюн та других товарів и продуктів, з якіх найбільше бралося прібутків з робочих класів на Користь непрацюючим класів ". Встановлювався контроль держави над усіма банками," які допомагать візіскуваті трудові класи ". З цього часу кредити банків повінні були надаватіся" головним чином на підтрімку трудового населення та розвиток народного господарства в Україні ". раді Міністрів пріпісувалося" рішуче боротися з усіма контрреволюційнімі силами, а всякого, хто клікатіме до повстання проти Самостійної УНР, до повороту старого ладу, - карати як за державну зраду! "Наведемо ще Такі дуже Важливі Пункти універсалу : "Всі демократичні права и свободи громадян потверджують. Всі нації в УНР корістуються рівнімі правами и національно-персональну автономією ". Розуміючи нестійкість и непевність свого становища, будучи звідусіль оточеною ворогами та недоброзічлівцямі Центральна Рада проголошувалися:" Все, чого <... »не встігнемо сделать ми <...>, ті довершувати, справляти и до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори ". Цікаво, что Центральна Рада, проголосують незалежність України, и надалі НЕ відкідала возможности укласті федеративний союз" з народними республікамі колішньої Російської держави ".
Центральна Рада з'явилася на міжнародній Арені самє в тій момент, коли мала це сделать: вона об'єднала розрізнені національні масі, взяла владу в "безхазяйній" на тій годину стране в свои руки, зуміла голосно оголосіті українців "нацією, что відроджується" . Проголошення І Універсалу - рубіжна Подія в історії України, яка знаменувала перший важкий, но реальний крок до Відновлення української державності. І хоча зараз много дослідніків критично аналізують его текст та зазначаються загальність его становищем, залішається безсумнівнім тієї факт, что Заклик "Хай буде Україна вільною!" Та "Одніні Самі будемо творити наше життя!" Малі самодостатній характер та Цілком відповідалі настроям того моменту. У листопаді 1917 р. Центральна Рада діяла, Керуючий, власною ідеологією. Даже 3-й Універсал дався їй не просто. До цього акту ее підштовхнулі Зовнішні Чинник події у Петрограді та Захоплення влади більшовікамі. Чи не вірячі в можлівість їхньої остаточної перемоги, УЦР Зроби ставку на федеративну Россию. У листопаді в "Народній волі" М.Грушевського призвал рятуваті Російську федерацію. Далі ми побачимо, як много ЕНЕРГІЇ й годині Центральна Рада витрат, намагаючися вітворіті демократичну, федеративну Россию. Альо ее Спроба виявило Марні. Більше того, вона вступила в Конфлікт Із більшовікамі , змарнувавші годину, необхідній для консолідації українських сіл.Ось таким БУВ цею відомій документ Четвертий Універсал Центральної Ради: без сумніву прогресивний, без сумніву - не зважаючі на певні недоробкі и неясності, - Історично значущих. ВІН за вершити складаний и нелегкий процес становлення у ті роки Української державності, українського національно-визвольного руху, Який, врешті-решт, вірвався з тенет Ідей автономізму-федералізму. Проголошення суверенної Української Народної Республики віклікало Значний міжнародний резонанс. ЇЇ признал в 1918 году: Румунія, Франція, Великобританія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші країни; у 1919 году - Угорщина, Чехословаччини, Ватикан, Голландія, Італія ТОЩО.
Розділ ІІ.
Прорахункі Центральної Ради України.
Соціальний аспект. Піднявшісь на гребінь Суспільно-політічного життя як поборницею національніх інтересів українців и домігшісь від Тимчасова правительства вчинок на шляху до національно-державної автономії України в складі России, Центральна Рада завоювала на кінець жовтня 1917 року Значний авторитет. Але, пріділівші особливо Рамус процесам національного відродження, Центральна Рада Фактично самоусунулась від розв'язання Гостра соціально-економічних проблем, Які особливо Бентежа тоді трудящих. Лише в ІІІ Універсалі, під Вплив дерло декретів Радянської влади, прагнучі перехопіті ініціатіву Здійснення в Україні революційніх Перетворення, Центральна Рада, Нарешті, обнародувала свою соціально-політічну програму. А держава, як відомо, трімається НЕ лишь силою закону, війська, таланту своих провідників, а й самперед, підтрімкою Суспільства. А самє цього и не вістачало Центральній раді у цею период, особливо з боку міського населення. Про це свідчать, зокрема, робочі повстання проти влади Центральної Ради, організовані напрікінці 1917 - качана 1918 рр. в Катерінославі, Каменських, Олександрівську, Кривом Роге, Одесі, Києві та других містах. Особливо гостре и запекла стало повстання в Києві, центром которого ставши завод "Арсенал". Кроме довготрівалої неуважності самой Центральної Ради до СОЦІАЛЬНИХ проблем, це можна поясніті тім, что значний частина політично активних и національно свідомих українців (ліві соціал-демократи, ліві соціалісти-революціонері а такоже більшовікі) виступала проти Центральної Ради и всіляко підтрімувала Створення більшовікамі Українську республіку рад .
Зовнішня політика Центральної Ради віклікала Глибоке Розчарування, по-Перш, среди Військових. Орієнтуючісь спочатку на країни Антанти, вона всіляко відволікала дело укладання миру. Даже напрікінці грудня 1917 р., Коли антівоєнні настрої Набуль крайньої форми, генеральний секретар закордонного справ О. Шульгін виступали проти сепаратного миру. "Більшовікі, - підкреслював ВІН, - хотять замиритися сепаратно, а ми на це НЕ згодні <...>. Ми стоїмо за Загальний світ ". [4] зважено, Нарешті, на укладання мирного договору з Німеччіною та ее союзниками, Центральна Рада змушена булу підпісаті его в найбільш несприятливим для себе момент, коли почти вся Україна булу Вже захоплююсь більшовікамі. Це й примуси ее запросіті війська своих Нових союзніків в Україну. Тому неспростовнім залішається тій факт, что Україна опинилась під п'ятою окупантів сортаменту з вини Центральної Ради. І, хоча частина українських лідерів того часу бачили Цю перспективу, даже смороду були невзмозі найти більш-Менш задовільну альтернативу. З тексту догоди бачим, что УНР, по-Перш, позбавляє західної части Холмщини, а Залишок ее и Волинь залішаються під окупацією: "<...> Україна сама бажає, щоб окупація продовжено ще довшій годину, бо вона не в сілі перейняті на себе організацію краю "[5]. Як і друга, взаємопогашуваліся "кошти Війни і воєнне відшкодування" 2. Як і Третє, Україна мала надаваті "надлишком сільськогосподарських продуктів и індустріальніх виробів <...> что найменша в 1'000'000 тон" 2. Кроме того, ще в ході конференции вместо тези про прімноження українських Збройних сил за рахунок Формування з військовополоненіх Було Прийнято решение про вступ до України войск центральноєвропейськіх держав.
Армійське питання. Одним з найважлівішіх аспектів в борьбе України за незалежність булу проблема создания Збройних сил. Військовий рух БУВ невід'ємною частина українського національного відродження. Із середини квітня 1917 р. в Українському суспільстві визначаються две Концепції относительно формирование армії. М. Міхновський, что тоді очолював військове товариство ім. П. Полуботка, вважаю, что только сильна армія может стать Запорука самостійності України. Однако, члени Центральної Ради заперечувалі необходимость создания армії. Так, В. Винниченко писав у "Робітничий газеті": "Нам потрібно не якіх постійніх армій, а знищення них. <...> Українського мілітарізму НЕ Було и не винне бути ". Несмотря на ЦІ Різні позіції, Центральна Рада підтрімала ідею скликання І Українського Військового з'їзду, что состоялся 5 травня. Одним з найважлівішіх РІШЕНЬ конгрес Було одобрения резолюції про "творення народної армії и українізацію Військових частин". Кроме того, Центральна Рада видала Постанову про творення з добровольців загонів Вільного Українського козацтва. Для Виконання ціх завдання пізніше БУВ Створений Український Військовий Генеральний Комітет при Українській Центральній раді, головою которого звертаючись С. Петлюру. Делом создания армії начали одночасно займатіся декілька ОРГАНІЗАЦІЙ (військовий клуб ім. П. Полуботка, Віленська військова школа ...), проте регулярно армія (окрім загонів Вільного козацтва) так и не булу Створена аж до фіналу ДІЯЛЬНОСТІ Центральної Ради.
ІІ Універсал - в пошуках компромісу. Вороже Ставлення російської демократії до І Універсалу чи не спина Центральну Раду, вона подовжувала свой лещатах. 15 червня на засіданні Центральної Ради Було оголошено про создания Генерального секретаріату. М. С. Грушевський прокоментував це так: "У такій способ Центральна Рада« оголосіла шах »правительства, поставила его« щільно під загрозою конфлікту »". Дії Центральної Ради резонувалі з настроями мас, вона виявило на вістрі могутнього національного руху. І тому, Хотіли чи не Хотіли представник російської демократії це Визнати, но Центральна Рада Дійсно посіла місце політічного лідеру в Україні. 19 червня на сумісній пароплавній прогулянці по Дніпру лідерів Центральної Ради и виконкому Ради об'єднаних Громадського ОРГАНІЗАЦІЙ українська сторона предложили превратить Центральну Раду з національного органу в територіальний. Ця пропозиція булу підтрімана. Напевно, шкірні Із сторон при цьом мала свой розрахунок, но все ж, ключ до розв'язання конфлікту Було знайдено. Оновлена Центральна Рада, до складу якої увішлі представник національніх меншин, Вже 30 червня, за Згідно Із Генеральним секретаріатом, ратифікувала ІІ Універсал. Такоже булу ЗАТВЕРДЖЕНА Декларація правительства - паралельний документ, что прізначався Тимчасова правительства. У петрограді, однак, розцінілі Декларацію зовсім по-ІНШОМУ. Так, напрікінці багаточасовіх дебатів, князь Вол. Львів підбів Підсумки такими словами: "<...> ультиматум Тимчасовому уряду сьогодні поставлено.<...> Ми не можемо йому підкоритися і повинні вирішувати це питання по власної совісті і розумом. "У такий важкий момент за Прийняття декларації проголосувала більшість кабінету міністрів, проти О. Шингаров, В. Степанов, О. Мануйлов та Д. Шаховській подали у відставку. Про позитивне решение стало відомо 3 липня, ЦІМ же числом Офіційно датовано ІІ Універсал. З его тексту бачим, по-Перш, Досягнення компромісу з Тимчасовим уряд, "Розповідь" про Який містіться в 2-х дерло абзацах Універсалу. Як і друга, сповіщається про поповнення Центральної Ради представник національніх меншин. Дуже цікаве Означення, кроме того, НАДАННЯ функціям Генерального секретаріату: "У цьом органі будут об'єднані всі права и засоби, щоб ВІН, як представник демократії всієї України І, разом з тим, як Найвищий правовий орган управління, МАВ змогу Виконувати складаний роботу организации та впорядкування життя в згоді з усією революційною Россией ". Тут, з одного боку, Генеральний Секретаріат розглядається як Найвищий Крайова орган управління, что об'єднує "всі права и засоби", а з Іншого, даже НЕ окреслені его Головні Функції и показань лишь один напрями діяльності - "<...> впорядкування життя в згоді з усією революційною Россией ". Усе це свідчіть про кваплівість, З якою БУВ написаний цею документ. Кроме того, ІІ Універсал оговорював ще две проблеми - українізацію армії и негативні Ставлення до революційніх методів захоплення влади (Останній пункт, явно абсурдний, БУВ допісаній під лещата виконкому Ради об'єднаних Громадського ОРГАНІЗАЦІЙ). Підсумовуючі усе це, можна сделать такий Висновок: бажана влада опинилась в руках Центральної Ради, но за неї довелося платіті переходом в союзники правительства, засуджених революційніх методів БОРОТЬБИ, а головне - "розбавленням" складу Центральної Ради за рахунок представителей других націй.
Як засвідчує історичний досвід, Відсутність національної єдності среди украинцев, внутрішні Суперечка й розбрат вірішальною мірою спричинили Невдача створеної Центральною Радою державності. Аджея самє ними вміло скорісталіся Зовнішні сили (радянська Росія, пізніше - Німеччина), щоб покінчіті з нею. Берестейська угода з ее рішенням про ввід войск недавніх ворогів до України ще більш підірвало авторитет населення до Центральної Ради и започаткувало руйнуючу експансію ворожок держав. Можна вважаті, что компроміс з УРЯДОМ Надав власти Генерального секретаріату ознака легітімності, но ставши причиною поступового занепад публічної влади. Легітімність ж в период революційніх подій НЕ має Виключно значення. До того ж, компроміс, віклікавші Урядовий кризу в Петрограді, Незабаром Втрата свою форму.
Розділ ІІІ.
Аналіз Конституції Центральної Ради України
Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет. 29 квітня 1918р. вона зібралася на черговий Засідання. Тут, окрім других Законів, обговорювалася и булу прийнятя Конституція УНР - Основний закон держави, ее опрацювала спеціальна Конституційна комісія на чолі з професором М. С. Грушевського, что Вівче досвід Конституційного законодавства різніх стран світу, передусім найближче сусідів України, якіх об'єднували Спільні або подібні з нею історичні, економічні, Політичні умови розвитку.
Конституція мала підзаголовок "Статут про державний устрій, права и вільності УНР". Вона Складанний з восьми розділів и 85 статей: І розділ -Загальні постанови; ІІ розділ - Права громадян УНР; ІІІ розділ - Органи влади УНР; IV розділ - Всенародні збори УНР; V розділ - Про Раду Народних Міністрів УНР; VI розділ - Суд УНР; VII розділ - Національні Союзу; VIII розділ - Про ТИМЧАСОВЕ припиненням Громадянських свобод.
У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, что УНР - держава "суверенна, самостійна і ні від кого не залежна", а носієм державного суверенітету є весь український народ, всі громадяни України, Які прожівають на ее территории. Реально свой суверенітет народ здійснюватіме через Всенародні збори України (ст. 3)
Звертає на себе Рамус ст. 4, де позначають, что територія України - єдина, неподільна и без Згоди 2/3 депутатов Усенародніх зборів ніяка зміна кордонів України, а такоже ніяка зміна у державно-правових відносінах якоїсь части территории держави до всієї цілісності Неможливо. "Чи не порушуючі єдиної своєї власті, - підкреслюється у ст. 5, - УНР надає своим землям, волостях и громадам права широкого самоврядування". Усім націям и національностям, Які населяють Україну, надавав право на "впорядкування своих культурних прав у національніх союзах".
Відразу за дерло Загальна Розділом Ішов розділ про Громадянські права й свободи. Отже, у тогочасній Українській державі велике значення надавав проблемі проголошення й гарантування прав та свобод громадянам.
Громадянином УНР вважаю Кожна особа, яка Набуль це право у передбачення законодавством порядку. Інститут Подвійного громадянство НЕ допускався. Позбавіті людину прав громадянство МІГ только суд РЕСПУБЛІКИ.
Цивільно-правова, громадянська и політична дієздатність наступала з 20-річного віку. "Ніякої різниці у правах и обов'язки между чоловіком и жінкою, - писав у ст. 11 Конституції, - УНР не знає".
У Конституції підкреслювалося (ст. 12), что всі громадяни Рівні у Громадянських и політічніх правах Незалежності від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих тітулів и Звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємниця листування. Порушення ціх останніх прав допускалося только правомочними органами у випадках, передбачених законом.
Ніхто НЕ обмежувався на территории України у свободі слова, друку, віросповідання, создание ОРГАНІЗАЦІЙ и союзів, праві на страйк, если только вказані Дії НЕ малі характеру крімінального злочин. Проголошувалися повна свобода Вибори місця проживання й пересування.
На территории УНР скасовувалась як вид наказание смертна кара, тілесні наказание та ті, что звертатись до організаторів Людський Гідність и честь. Скасовувалась як наказание конфіскація майна.
Виборча (активне й пасивне) право надавати только громадянам УНР, Яким на день віборів віповнілося 20 років. ВИБОРЧИЙ право Було Загальне, рівнім, таємнім. Чи не могли голосувати й буті обраних только особини, візнані у законному порядку душевнохворімі.
У Наступний чотірьох Розділах Конституції йшлось про Вищі органи влади, управління и судові органи.
Основу побудова Структури Вищих ОРГАНІВ держави становила відома теорія розподілу влади - на законодавчий, виконавчого и судів. Отже, Найвища законодавчо влада вручена, согласно з Констітуцією, всенародне Зборів, виконавча - раді Народних Міністрів, судова - Генеральному Суду.
Місцевімі органами власти й управління стали віборні Заради та управи - у громадах (Сільських и міськіх), волостях и землях.
Парламент країни - Всенародні Збори - МАВ обирати населення на основе Рівного, прямого, загально, таємного Голосування за пропорційною системою віборів: депутат від 100 тис. жителей рядків на три роки. Проголошувався принцип депутатської недоторканості, вводиться оплата праці депутатов. Сесії парламенту повінні були склікатіся двічі на рік. На першій Сесії вібірався голова, его заступник и так звані товариші. Усі смороду становили Презідію всенародного Зборів. Голова організовував и очолював роботу парламенту, віконував "усі ЧИННОСТІ, зв'язані з Представництвом Республики" (ст. 35).
Закони прийомів только парламентом. ВІН встановлювали бюджет країни, оголошував войну, укладав мир, тощо. Право законодавчої ініціативи належало: ПРЕЗИДІЇ всенародного Зборів, партійнім фракціям, зареєстрованім всенародного Зборами, групам депутатов (Не менше 30 осіб), раді Народних Міністрів, органам самоврядування, Які об'єднували НЕ менше 100 тис. віборців, виборцям у кількості НЕ менше 100 тис. осіб.
Рада Народних Міністрів формуван, согласно з Констітуцією, Головою парламенту, ее склад и программа затверджуваліся парламентом. Перед ним уряд відповідав засвою діяльність - як КОЖЕН министр окремо, так и уряд загаль. У випадка вотуму недовір'я смороду (як міністри так и уряд) були зобов'язані піті у відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів МІГ віддаті їх під Слідство й суд. (Ст. 58).
Депутати парламенту малі право Депутатська запиту до правительства. Упродовж семи днів ОКРЕМІ міністри чи уряд повінні були дати відповідь.
Найвищий судом РЕСПУБЛІКИ оголошувався Генеральний Суд, Який обірався всенародного Зборами. ВІН Виступає як касаційна інстанція для других судів, які не МІГ буті судом Першої та Другої інстанції и мати Функції адміністратівної власти. На Який рядків обірався Генеральний Суд та інші суди країни, як смороду оббирати - у Конституції не сказано. Це мало буті вірішено окремим законом, про Судоустрій. Зато у Конституції є інше важліве положення: "судів РІШЕНЬ НЕ могут Изменить ні ЗАКОНОДАВЧІ, ні Адміністративні органи влади" (ст. 63).
Судочинство оголошувалось уснім и голосні, усі громадяни, Незалежності від посад, - рівнімі перед судом и перед законом.
Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. "Кожна з націй, что населяють Україну, - позначають у ст. 69 - має право в межах УНР на самостійній устрій свого національного життя, что здійснюється через органи національного Союзу". Кожна національна меншинних входити у свой Національний Союз, обирає свои органи самоуправління. КОЖЕН Національний Союз відає законодавство, что не винних суперечіті Конституції та законодавству України (в ІНШОМУ випадки створюються Спільні "погоджувальні КОМІСІЇ"), встановлює свой бюджет, тощо. Органи шкірного національного Союзу були органами не є Громадська, а державна, что надавало Їм відповідній правовий статус и авторитет.
Цікавім БУВ Останній розділ Конституції, де йшлось про можлівість Тимчасова (Не более чем на три місяці) прізупінення Дії Громадянських прав и свобод - у випадка Війни чи внутрішніх Заворушення. Таке решение прийомів Всенародні Збори, а у вінятковіх терміновіх випадки - Рада Народних Міністрів.
Нічого у Конституції НЕ Було записано про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок избрания місцевіх ОРГАНІВ власти й управління, органів прокуратури, судів систему, тощо.
Конституція, очевидно, повинна булу мати Тимчасовий характер, Аджея вона створювалася на перехідній период - период становлення української державності. Незважаючі на це, вона мала демократичний характер, булу доброю правовою основою держави, основою для Всього Іншого законодавства України, создание демократичної державності, законності, правопорядку.
Заключний частина: Висновки.
Центральна Рада мала заслуги перед Українським народом. Течение свого нетрівалого Існування вона пробудила его від рабської покори и сплячки, підняла на національно-визвольну боротьбу за відродження державності, створи суверенних УНР, Очола героїчну боротьбу за ее незалежність на засадах найшіршої демократії. Серед найважлівішіх причин, что обумовілі кінцеву Невдача Центральної Ради, можна віділіті следующие:
-Складність політічного и СОЦІАЛЬНОГО становища в Україні, віклікана Громадянська та Російсько-русски війнамі та глибока соціальною революцією;
-Загальна слабкість національно-визвольного руху в Україні, непідготовленість української нації до будівництва власної держави, спрічінені багатовіковім національнім и соціальнім гноблення українських мас та колоніальнім положенням України в складі Російської Імперії;
-Відсутність єдиного національного фронту всех украинцев-патріотів у борьбе за державність;
-Непослідовність и нерішучість Центральної Ради в різніх сферах Суспільно-Політичної ДІЯЛЬНОСТІ;
-Певна переоцінка національного и недооцінка класового чінніків у процесі боротьбу за утвердження державності, спроба їх протіставіті;
-Проросійські настрої переважної більшості міського населення, что створювалі умови для организации більшовікамі та іншімі ліво-радикалами діверсій и Збройних повстань;
-Неспріятліві міжнародні умови (Світова війна, гострі Суперечка между провіднімі світовімі державами за сфери впливу ТОЩО);
-Ставка Центральної Ради на союз з Німеччіною, війська якої Згідно ее ж розігналі та ін.
Загибель Центральної Ради зовсім НЕ позначали кінець самє української державності. Просто починався новий етап ее розвитку. Зрозуміло, відмінностей - и принципова, и не дуже помітніх - можна найти Чимаев, что, зрештою, Цілком природно. Однако є одна проблема, яка відіграла фатальну роль у подальшій еволюції української державності. Незважаючі на ті, что Центральна Рада народилася у 1917 году й діяла у "хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мірні місяці. Течение ж 1918р. ситуация різко змінілася, и в полум'ї Громадянської Війни, у чехарді республік та Урядів, власти Вже не доводити розраховуваті на стабільний розвиток. Схеми Минулого йшлі в небуття, поступаючих місцем Швидко реагуванню на калейдоскоп подій. Цілком очевидно, что нема підстав Говорити про стабільне державне будівництво, проти маємо достаточно Фактів для того, щоб окреслити его основні Тенденції после загібелі Центральної Ради. Більшість населення України розчарувалося у політіці Центральної Ради. Самперед, несподіваною булу окупація України німецькімі та австрійськімі військамі, Які поділілі ее между собою на сфери впливу: більша частина Волині та північна Київщина були окуповані німецькімі військамі, а південна Україна - австрійськімі. Кроме цього, німці начали втручатіся у внутрішні справи України: самостійно заарештовувалі, судили, розстрілювалі. Уряд НЕ МАВ реальної сили, щоб протідіяті німцям. У самій Центральній раді НЕ вгасалі конфлікти между різнімі групами. Українські соціал-демократи та ОКРЕМІ неукраїнські партии відклікалі своих представителей з кабінету міністрів, что віклікало нову Урядовий кризу. Конфлікти у Центральній раді НЕ спріялі проведенню в життя закону про націоналізацію землі, Яким були незадоволені заможні селяни та поміщікі. Останні організувалі Власні легіоні и за їх помощью прагнулі відібраті землі, роздані земельні комітетам. Причем смороду знаходится морально підтрімку з боку німецькіх офіцерів. Чи не мала Україна й армії. После масової демобілізації Центральна Рада нового війська НЕ сформувала. А це породило нове негативно явіще - "отаманщину". Створюваліся окремо загони, Які здійснювалі напади, грабувалі и розстрілювалі людей, підріваючі тім самим авторитет влади и показуючі ее безсілля. Усе це напружувало атмосферу вокруг Центральної Ради, яка винна булу водночас вести боротьбу проти більшовіків, налагоджуваті зруйновану господарське життя, пріборкуваті анархію та організовувати апарат. Безсілля Центральної Ради создать міцну владу підірвало довір'я до неї. На периферії створювалась власна адміністрація, яка НЕ зважала на Центральну Раду. Так Було в Одесі, Могільові, Полтаві, на Катерінославщіні. Розпочаліся конфлікти между окупантами та УРЯДОМ. Аджея весь сенс Брестська договором 1 економічної догоди 23 березня 1918 р. пролягав у зобов'язаннях Центральної Ради поставити Німеччині та Австро-Угорщині Мільйони тонн продовольства. Тому 23 квітня 1918 року, коли Центральна Рада розробляла Констітуцію Української держави, німецький військовий Підрозділ промаршірував до залу и розпустивши Засідання. Через день Центральна Рада Припін Існування. Що ж принесла Українському народу Центральна Рада? По-перше, вона домоглася Визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. 1 це, мабуть, Архів НАЙГОЛОВНІШЕ. Як і друга, ее незалежність дипломатично признал ЄВРОПЕЙСЬКІ країни. Як і Третє, своєю бездіяльністю вона остаточно покінчіла з Поширеними сумнівамі относительно самого Існування української нації. За-четверте, з політічного Огляду вона вістояла и не надійшло Тимчасова правительства. По-п'яте, Центральна Рада зуміла перемогті більшовіків України. Як і шосте, домагаючісь демократичного, парламентського правления Центральна Рада залишилась вірною своим Прагнення. Як і сьоме, настірлівою Вимоги національного самоврядування вона ставила під серйозний сумнів Ранее недоторканих принцип "єдиної и неподільної России", прімушуючі як Тимчасовий уряд так пізніше більшовіків відступіті (хоч би теоретично) від цього велікоросійського постулату. Процеси творення Української Самостійної держави, започатковані в Акті проголошення незалежності України Верховною Радою України от 24 серпня один тисяча дев'ятсот дев'яносто один р., Відкрілі перед національною історічною наукою шірокі перспективи. Ніні становится дедалі більш зрозумілім тієї факт, что оздоровлення духовності Суспільства. Формування вісокої национальной свідомості, Подолання надв'язуваного нам століттямі комплексу неповноцінності и провінційності, врешті-решт - вихід України на ПЕРЕДОВІ рубежі Світової цівілізації є Неможливо без повернення історичної правди. Завершити цею аналіз можна фразою, что булу сказана М. С. Грушевського: "У життя без ДІЯЛЬНОСТІ Центральна Рада всегда мала єдиний крітерій, єдиний компас - це Інтереси трудящих мас. І Які б НЕ були помилки и невдачі наші, співробітнікі Центральної Ради могут Із вдоволенням оглянути пройдений шлях и Сказати словами поета: «Ми не лукавили з тобою, ми чесно йшлі; у нас нема зерна неправди за собою ... »"
Список використаної літератури.
І. Твори та монографії:
1. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. - К.: Заповіт, 1997р.
2. Грушевський М. Звільнення Росії і українське питання. - С-Пб., 1907р.
3. Копиленко О. Л. "Сто днів" Центральної Ради. - К .: Україна, 1992 р.
4. Костюк Г. Володимир Винниченко и его доба. - К.: Либідь, 1989 р.
5. Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1932 - 1934 р.
6. Мазепа І. П. Україна в огні и бурі революцій. - Дн-ськ: Січ, 2001. р.
7. Порш М. Про автономію України. - К., 1918 р.
ІІ. Статті:
1. Антонович Д. Довкола Заснування Центральної Ради // Діло - 27 березня один тисяча дев'ятсот тридцять сім р.
2. Верстюк В. Українська революція: доба Центральної Ради // Український історичний журнал - 1996 року, № 5, с. 37 - 50
3. Гомуляк І. Центральна Рада: погляд Із сьогодення // Історія України -1998. №42, с. 1 - 4;
4. Губа П. До проблем создания Збройних сил України у период Центральної Ради // Історія України -2000. №34, с. 8;
5. Костюк Г. Володимир Виниченко і Сергій Єфремов // Літературна панорама - 1990.
6. Міхновський М. Самостійна Україна // Політологічні читання - 1992 року, №2, с. 280 - 286
7. Солдатенко В. Перша дипломатична акція УНР -Берестейська угода // Історія України - 2001, №47, с.1 - 4;
[1] Порш М. Про автономію України. - К., 1918 р.
[2] Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1932 - 1934 р.
[3] "Літопис революції", 1926 р. -№1, с. 73
[4] "Літопис революції", 1926 р. -№1, с. 72
[5] "Сто днів" Центральної Ради -текст Берестейської догоди (додаток)
|