Діяльність Хрущова на Україні

вступ

Протягом багатьох років Хрущов мав майже необмежену владу в одній з найбільших держав, йому доводилося приймати рішення, які впливали на долю всього людства. Його особистість вимагає аналізу тому, що він був справді непересічним політичним діячем, одним із найбільш яскравих і суперечливих фігур XX століття. Він щиро хотів добра свого та інших народів, хоча і доводилося брязкати зброєю.

Але незважаючи на це М.Хрущов у вітчизняній історіографії поки що маловивчена політична фігура. Це можна пояснити тим, що майже 20 років лежало табу на імені М. С. Хрущова. Про епоху Хрущова не було прийнято писати навіть у спеціальній історичній і політичній літературі. У політичному словнику епоха Хрущова отримала назву епохи "суб'єктивізму" і "волюнтаризму". В епоху Брежнєва його НЕ викривають, про нього просто замовчують.

І тільки в доповіді 70-річчя Жовтня «Жовтень і перебудова: революція продовжується», з яким виступив М. С. Горбачов, всі почули давно очікуване «слово» про той час: що тоді було зроблено, недороблені або зроблено не так. Про те, що дожило до кінця 80-х, а що розмито, втрачено в роки застою. Однак люди старшого покоління добре пам'ятають Хрущова, хоча і відносяться до нього неоднозначно. Одні згадують про нього з неприязню, інші з насмішкою, але більшість - з щирою симпатією. Ці люди не забули тих змін у житті суспільства, які відбулися за часів Хрущова, і в першу чергу припинення терору, звільнення мільйонів політв'язнів і реабілітацію 20 мільйонів чоловік.

Добре сказав про Хрущова відомий радянський кінорежисер М. Ромм: «Пройде зовсім небагато часу, і забудуться і Манеж, і кукурудза. А люди будуть довго жити в його будинках. Звільнені їм люди ... І зла до нього ніхто не буде мати - ні завтра, ні післязавтра. І справжнє значення його для всіх нас ми усвідомлюємо тільки через багато років ... У нашій історії досить лиходіїв - яскравих і сильних. Хрущов - та рідкісна, хоча й суперечлива фігура, яка уособлює собою не тільки добро, а й безвихідне особисту мужність, якої у нього не гріх повчитися і всім нам ... »[1]

Метою даної роботи є зв'язок Хрущова з Україною - часткова характеристика майбутнього глави СРСР, але не характеристика епохи «відлиги». Виходячи з цього при підборі літератури для даної роботи виникли деякі складності. Багато літературні джерела містять в основному опис і аналіз «відлиги», як періодів історії СРСР. Почасти це пов'язано з 20-річним мовчанням навколо особистості М. С. Хрущова. Але в працях українських вчених зачеплена проблема Хрущова і України. Зокрема для даної роботи використані праці кандидатів історичних наук І.П.Кожукало і Ю. І. Шаповала «М.Хрущов на Україні». Це стаття видавалася як російською, так і українською мовами, не тільки у виданнях УРСР [2], але і в загальносоюзному щомісячнику «Питання історії КПРС». У 1990 році в УРСР вийшла брошура Ю. І. Шаповала «М.Хрущов на Україні», що містить більшу кількість фактичного матеріалу, ніж однойменна стаття. Автори цих статей намагалися об'єктивно оцінити діяльність Хрущова на Україні, частково - знайти причину шаленого успіху цього політика і людини, як в партійних рядах, так і серед простих людей.

Написана ще в 1975 році, зараз добре відомим істориком Р. А. Медведєвим і його братом - Жоресом Олександровичем книга «М.Хрущов. Роки при владі », в нашій країні не видавалася. Вона друкувалася на Заході, де, до речі, на початку 80-х років з'явилося підготовлене на замовлення видавництва Італійської Компартії дослідження Р. А. Медведєвим «М.Хрущов. Політична біографія ». Тільки в 1989 році радянські читачі ознайомилися з цією книгою.

Особистість Хрущова на Заході завжди викликала інтерес. Про це свідчать видаються на Заході праці всесвітньо відомих істориків. Наприклад, в 1987 році вийшла колективна робота «Хрущов і хрущевізм» в лондонському видавництві Макміллан.

Великий вплив, при складанні даної роботи на мене справила книга Роя Медведєва «Хрущов: політична біографія». У цій книзі хоча і зроблений акцент на епоху «відлиги», все-таки непогано описана діяльність Хрущова на Україні. Автори всіх використаних джерел грунтуються не тільки на спогадах видних політиків і родичів Хрущова, працях інших вітчизняних істориків, архівних матеріалах, а й на контактах з найближчим оточенням Хрущова, працях іноземних істориків.

Неоціненну допомогу при підготовці деяких глав даної роботи надали статті з газети «Донецький політехнік» [3]. Деякі цікаві факти, пов'язані з життям Хрущова на Україні, були взяті з книги «Оповідання про почесне шахтарі», яка була видана в 1961 році. Звичайно, в цій книзі було досить перебільшень і неточностей, навіть іноді доходило до смішного, наприклад, нібито Хрущов був «одним з тих, під чиїм керівництвом Червона Армія завадила військами Антанти прийти на допомогу армії Денікіна». Також автори цієї книги характеризують Хрущова як «одного з активних творців Червоної Армії і організатора перемоги молодий Республіки Рад над іноземними інтервентами і внутрішньою контрреволюцією».

I. Початок шляху до влади. Зв'язок з Донбасом

Народився Микита Сергійович Хрущов в 1894 в селі Калинівка Курської губернії. До 15 років наймитував у поміщиків Дмитрівського повіту. Близько 20 років М.Хрущов жив і працював в Юзівці. Там же він почав своє трудове життя, обіймав керівні посади в місцевих партійних органах. Цікаве свідчення про формування активної суспільно-політичної позиції майбутнього партійного і державного діяча залишив начальник Катеринославського жандармського управління: у своєму донесенні від 26 травня 1912 року відзначає, що серед осіб, які збирали пожертви для сімей убитих на Ленських копальнях робітників, був і 18-річний учень слюсаря на заводі Боссе Микита Хрущов.

Така поведінка молодого робітника не пройшло непоміченим. Незабаром йому довелося розпрощатися з заводом і шукати іншу роботу. Пошуки виявилися нелегкими, проте він все-таки влаштувався на Рутченківської шахту №31, де працював Камеронщик, слюсарем, машиністом підйомної машини. І в цей період не слабшає його інтерес до революційного руху. Хрущов в числі тих, хто поширює більшовицьку газету «Правда», влаштовує колективні читання. В кінці 1914 він переходить на роботу в механічні майстерні, які обслуговують близько десятка шахт. Йому доводилося бувати фактично на кожній з них, що сприяло розширенню кола його знайомств і контактів.

Після Лютневої революції М. С. Хрущова обирають спочатку членом Ради робітничих депутатів, потім об'єднаного військово-революційного комітету. У Юзівці на одному з мітингів Хрущов познайомився з Л. М. Кагановича. Зустрічалися вони і на з'їздах робітничих депутатів. «Я, - згадував пізніше у своїх мемуарах Микита Сергійович, - не знав, що він Каганович, я його знав як Кошеровіча [4]. Кагановичу я не тільки довіряв і поважав його, але, як кажуть, і стояв горою за нього ». Незабаром після жовтня він очолив комітет бідноти свого рідного села. Член партії з 1918 року, під час громадянської війни він - червоноармієць, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії. Під час громадянської війни, за спогадами самого Хрущова, він вперше побачив і почув Н.И.Бухарина. Це було в Курську в 1919 році, де Бухарін виступав на партійному активі. Потім Хрущов познайомився з деякими представниками бухаринской оточення.

Країна повертається до мирного життя, і знову Н.С, Хрущов працює на Рутченковському руднику. Керувало рудником управління, до складу якого входили голова і два його помічники - по техніці і політроботі. За останню якраз і відповідав Хрущов. Незабаром, однак, відчуваючи, що йому не вистачає знань, він надходить на робочий факультет при Юзівському гірничому технікумі [5], де вчиться в 1922-1925 роках. Варто відзначити, що молодому, енергійному висуванця пропонували зайняти посаду керуючого Рутченківської джерелами, він твердо вирішує йти вчитися. Не один раз висловлював Хрущов своє бажання, йти вчитися, секрутарю Рутченківської парторганізації А.П.Завенягіну і в кінці-кінців отримав згоду. Пройдуть роки, і, виступаючи перед студентами Рангунского університету (Бірма), М.Хрущов згадає: «Коли закінчилася війна і ми вигнали зі своєї землі ворогів, я, колишній шахтар, пішов вчитися на робочий факультет ... Мені вже було 27 років. Ми вчилися завзято, намагалися якомога краще оволодіти наукою ».

Майбутній глава Радянської держави зовні нічим не виділявся серед студентів: ходив у суконної сорочці під пояс, суконних штанях, носив кепку. Жив у гуртожитку разом з трьома студентами. М.Хрущов з інтересом засів за навчання. Природно було важко, маючи недостатньо міцний запас знань, глибоко вивчити всі дисципліни. Однак, йому допомагали наполегливість, життєва кмітливість і, звичайно ж, досвід роботи на виробництві. З перших днів навчання Хрущов бере активну участь в суспільно-політичному житті інституту. Його обирають секретарем партійного осередку, вводять в стипендіальної комісії, він є представником студентів на науково-методичних нарадах технікуму [6]. Завдяки його вмінню спілкуватися і розмовляти з людьми в початку 1924 року не пощастило зупинити страйк на одній з шахт Щегловська рудоуправління. Комуністи технікуму делегують Хрущова на IX Юзівську окружну конференцію. На цій конференції в грудні 1923 року його обирають членом окружного комітету партії. Це було визнання енергійної роботи 30-річного Микити Хрущова, очевидне свідчення того, що його знання життя і цілеспрямованість помічені. Разом з тим треба відзначити, що М. С. Хрущов як лідер парторганізації вів боротьбу за зміцнення і розвиток Донтехнікуму, який в 1924 році опинився в скрутному становищі. Він зайняв чітку і однозначну позицію, коли вирішувалося питання про перенесення технікуму в інше місто і на всіх рівнях відстоював думку про недоцільність цього. У січні 1924 року Н.С, Хрущов був у складі донецької делегації на похоронах В.І.Леніна.

Після завершення навчання Хрущова рекомендують на партійну роботу: знання життя і кипуча натура не залишилися непоміченими. З 1925 по 1929 рік він проходить шлях від Секретаря Петрово-Мар'їнського райкому КП (б) У Сталінського округу [7] до завідувача оргвідділу та заступника Секретаря Київського окружкому КП (б) У.

Саме 20-ті роки були періодом найбільш інтенсивного його формування і як політичного діяча, і як особистості. Один із сучасників, згадуючи про роботу М. С. Хрущова в райкомі партії, відзначав: «Робітники до нього більше зверталися зі своїми скаргами, ніж в райком Союзу гірників, його всі любили за витриманість, простоту і уважне ставлення до людей» [8] .

II. Хрущов - соратник Сталіна

Серйозною школою для Н.С, Хрущова стала участь в роботі XIV і XV з'їздів ВКП (б), делегатом яких він був. На цих з'їздах розгорнулася складна і гостра дискусія про шляхи соціалістичного будівництва, про розвиток внутрішньопартійної життя. Будучи заступником Секретаря Київського окружкому КП (б) У Хрущов зрозумів: якщо зараз не використовувати шанс, щоб продовжити навчання, то всі його освіту так і залишиться на рівні робітфаку. Після бесіди з Косіором, який був главою ЦК КП (б) У, Хрущов отримав офіційну згоду на свій від'їзд до Москви в Промислову академію імені Сталіна. До речі, вступити в академію виявилося складно. Однак Хрущов звернувся до Кагановича. Так в 1929-1931 роках Хрущов навчався в Промисловій академії, навчання почалося завдяки владному впливу Кагановича, який тоді був Секретарем ЦК ВКП (б). Тут Хрущов став секретарем партійного осередку, почав активну «боротьбу проти троцькістсько-бухаринской банди ворогів народу» [9]. Така активність сподобалася Сталіну, дружина якого Н.С.Аллілуева, як стверджує сам Хрущов в мемуарах, інформувала свого чоловіка про енергійних діях секретаря парторганізації Промакадемії, де вона також вчилася.

Навчання Хрущова була перервана висуненням на партійну роботу в Москві.Секретар Бауманского і Краснопресненського райкомів партії столиці, секретар міськкому, другий секретар Московського обкому і перший секретар Московського міськкому ВКП (б), а потім і перший секретар обох цих партійних комітетів - всі ці посади він займав в 1931-1938 роках.

Слід нагадати, що на посаді керівника Московської парторганізації М.Хрущов в 1935 році змінив одного з найближчих соратників Сталіна - Л.М.Кагановича. Цілком зрозуміло, що таке призначення не могло відбутися без відома Сталіна. Хрущов беззастережно підтримував ту політичну лінії, яку поступово нав'язували партії і суспільству Сталін і його найближче оточення. У політичному активі Хрущова на той час було не тільки щоденна копітка партійна робота, а й енергійна боротьба з опозиціонерами, багато з яких (це буде встановлено пізніше) виступали не проти лінії партії, а проти Сталінського диктату. У боротьбі за владу всередині партії Сталін робив ставку на молодих керівників, беззастережно підтримують його. Якщо врахувати участь Хрущова в з'їздах ВКП (б), де велася боротьба за владу в партії, навчання в Промакадемії, знайомству з Кагановичем, ставати зрозуміла причина такого легкого службового зростання Хрущова.

Ще в 1934 році на XVII з'їзді ВКП (б) Хрущов був обраний членом ЦК партії, а в січні 1938 року - кандидатом в члени політбюро ЦК ВКП (б). Все це передувало вкрай відповідальному рубежу в його діяльності - повернення на Україну.

III. Повернення на Україну

З чим Хрущов повертався? За плечима були нелегкі роки праці і навчання, громадської роботи. Образно кажучи, «життєву сходи» він проходив, чи не перестрибуючи через сходинки.

Повернення Н.С, Хрущова на Україну в початку 1938 року співпало з часом, коли в розпалі був культ особи Сталіна з усіма його атрибутами - нестримним вихвалянням Сталіна, зміною соціально-економічних відносин, духовним і фізичним терором. Жертвою репресій насамперед стала найбільш сильна в інтелектуальному відношенні і найбільш стійка частина тих, хто складав Ленінське оточення. Сталінської адміністративно-командної системи не потрібні були діячі, які можуть не тільки поставити під сумнів те чи інше рішення, прийняте «нагорі», а й в будь-який момент запропонувати і обгрунтувати альтернативну лінію. Ця система потребувала виключно в виконавців на чолі з лідером.

Поза сумнівом, Хрущов добре засвоїв закони дії та риторику цієї системи, був частиною цієї системи. Як сказано про нього в вийшла в другій половині 40-х років Малої Радянської Енциклопедії він був "вірним учнем і соратником Сталіна» [10]. Саме таким він приїхав на Україну в січні 1938 року на зміну С.В.Косиора, який очолював республіканську партійну організацію з липня 1928 року.

Ця зміна сталася 27 січня на пленумі ЦК КП (б) У. «Товариші, - говорив С.В.Косиора у вступному слові, - ви все знаєте рішення Центрального Комітету партії, яке вже проведено в життя, про моє нове призначення, що я вже формально перейшов на іншу роботу ... [11] Першим секретарем ЦК КП (б) У ЦК ВКП (б) рекомендується тов. Хрущов, якого ви всі добре знаєте і як секретаря Московського комітету і, крім того, як колишнього працівника України. Тов. Хрущов працював у багатьох місцях, багато хто пам'ятає ». Далі С.В, Косіор говорить про допущені у своїй роботі помилки і, немов передчуваючи власний вже близький трагічний фінал, запевняє, що всі помилки можна виправити роботою.

Звичайно, були і успіхи, і досягнення Радянської України в 20-30-і роки, ігнорувати їх не можна, але там було скоєно чимало серйозних помилок і деформацій. Форсовано-примусове проведення колективізації, голод початку 30-х років, перегини в боротьбі з «націонал-ухильництвом» або грубі порушення законності, репресії проти видатних діячів партії і уряду, військової верхівки, інтелігенції, комуністів і безпартійних. Саме в цей період цілком обгрунтована класова пильність почала поступово перетворюватися в загальну підозрілість, нагнітання напруженості, постійний і інтенсивні пошуки «ворогів народу».

Приїзд М. С. Хрущова на Україну збігся за часом із змінами в політиці боротьби з «ворогами народу» в країні. Страшні наслідки репресій виявилися настільки очевидними, що було зроблено спробу хоча б частково пом'якшити їх. Це знайшло відображення в рішеннях січневого (1938 рік) Пленуму ЦК ВКП (б). Багато несправедливо виключені з партії працівники були відновлені в її рядах.

У звіті ЦК КП (б) У, з яким М. С. Хрущов виступав в липні 1938 року на XIV з'їзді КП (б) У, він наводив факти, які свідчили про те, якого розмаху взяли в партійних організаціях пошуки «ворогів народу». У Києві, наприклад, компрометуючі матеріали були подані на половину складу міської парторганізації, а з 130 комуністів республіканської Академії Наук 111 людей були «відзначені» матеріалами подібного роду. З квітня 1937 по травень 1938 року через партії були виключені 16 511 членів і кандидатів в члени КП (б) У, або 5,8% комуністів, причому тільки за перше півріччя 1937 року - 11 270 осіб.

На тому ж з'їзді Хрущов говорив і про перегляд багатьох справ, про те, що з січня по травень 1938 року в партійних рядах відновлені 3 150 чоловік. Не варто думати, що восторжествувала справедливість, так як наведене вище число відновлених в лавах партії, значно менше числа виключених з партії. Крім того, приклад України підтверджує, що відповідальність за засуджені «перегини» в боротьбі з «ворогами народу» покладалися на «нових ворогів», якими часто виявлялися працівники, ще вчора вважалися активними борцями за чистоту партійних рядів.

М.Хрущов належав до тієї генерації партійних діячів, на яку спирався Сталін, до тих, кого можна назвати сталінськими висуванцями. Крім того, ще раз слід підкреслити, що Н.С, Хрущов був «першою особою» і в Московській парторганізації, і на Україні, а значить, несе відповідальність за все, що відбувалося з людьми, якими він керував. «Політичний керівник, - зазначав В. І. Ленін, - відповідає не тільки за те, як він керує, а й за те, що роблять керовані ним. Цього він іноді не знає, цього він часто не хоче, але відповідальність лягати на нього »[12]. Але в тому-то і справа, що М.Хрущов багато знав і діяв свідомо. Наприклад, ще в 1935 році в доповіді на зборах партійного активу Москви, торкаючись питання про зняття секретаря ЦВК СРСР і виключення з партії А.С.Енукідзе, він говорив: «Єнукідзе протягом ряду років користувався великим авторитетом і довірою партії, займав ответственейший пост в нашому Радянській державі. Тим більше правильне рішення ЦК про виведення його з членів ЦК і виключення з лав партії »[13].

З приїздом Хрущова політика «коренізації» остаточно завершилася. Постановою ЦК КП (б) У від 10 квітня 1938 року «Про реорганізацію шкіл на Україні» створення навчальних закладів, в яких навчальний процес здійснювався на мовах національних меншин, кваліфікувалася як «насадження особливих національних шкіл», які були осередками «буржуазно-націоналістичного впливу на дітей », а їх функціонування вважалося« недоцільним і небезпечним ». Такі школи і навчальні заклади були ліквідовані, а учнів перевели в школи з українською та російською мовами навчання. Про це Хрущов говорив у доповіді на вищезгаданому XIV з'їзді КП (б) У, наполягаючи на тому, що «слід очищати вчительські кадри від ворожих елементів. А серед працівників шкіл, ми не повинні закривати очі, багато петлюрівців, офіцерства ». Тепер вже Хрущов виступає і проти «українізації». Виступі на XVIII з'їзді ВКП (б) Хрущов сказав: «Український народ ставитися з ненавистю до буржуазних націоналістів, до всіх цих підлим шпигунам Любченко, Хвиля, Затонським і інший нечесті. Ці нелюди, покидьки людства прокляті трудящими Радянської України ... За допомогою цих ворогів українського народу фашисти хотіли закабалити квітучу Радянську Україну. Не вийшло і не вийде навіки! »[14]. Хрущов оголосив «фашистами» ні в чому не винних партійних і державних керівників А.А.Хвилю, В.П.Затонского, А.П.Любченко. З його приїздом на Україну різко змінилася каральна практика: майже всі заарештовані присуджувалися до вищої міри покарання. Таку зміну можна пояснити і приїздом в республіку в лютому 1938 року наркома внутрішніх справ СРСР Н.І.Єжова. У тому ж році жертвами репресій стали багато українських чекісти - тільки з керівного складу НКВД були розстріляні 1 199 осіб.

Можна навести деякі інші приклади, однак і цих цілком достатньо, щоб сказати: слід уникати занадто простих суджень (винен чи невинен) про винуватців і жертв репресій. До числа перших ставився і Хрущов. Звичайно, Хрущов теж певною мірою несе відповідальність за беззаконня в період культу особи, але це не принижує його авторитет як діяча, який знайшов у собі сили і мужність засудити ці беззаконня, виступити згодом проти сталінізму і сталіністів, які перебували в вищих ешелонах керівництва партії і країни .

У 1939 році Хрущов став членом Політбюро ЦК ВКП (б). Багато уваги приділяє він у передвоєнні роки розвитку економіки України, зокрема вугільної промисловості. Також, Хрущов займається поділом деяких областей республіки і створенням на їх базі нових. Ще в вересні 1937 року було створено Миколаївська, Полтавська, Житомирська, Кам'янець-Подільська, в червні 1938 року - Ворошиловградська, в січні 1939 року - Запорізька, Кіровоградська і Сумська області. У цих областях створювалися обласні партійні комітети, що вимагало великої уваги від ЦК КП (б) У.

Слід зазначити, що, направляючи Хрущова на Україну, Сталін сказав йому: «Я знаю, що у тебе є прагнення до міст і промисловості, так що хотів би попередити тебе не обмежуватися управлінням промисловістю і міським господарством і не нехтувати своїми обов'язками щодо сільського господарства. А особливо постарайся не проводити весь час в Донбасі. У промисловість не буде стільки проблем, скільки в сільському господарстві. І запам'ятай добре: сільське господарство України має величезне значення для Радянського Союзу. Постарайся зробити все, щоб більш ефективно організувати там наше землеробство ».

Загалом Хрущов послідовно виконував цей сталінський наказ. Він багато їздив по республіці, бував в колгоспах, постійно спілкувався не тільки з керівниками, але і з агрономами, простими сільськими трудящими. У травні 1940 року відбувся XV з'їзд КП (б) У. Аналізуючи становище сільського господарства, Хрущов зазначив рішення березневого (1940 рік) пленуму ЦК ВКП (б), які були спрямовані на подальшу зміцнення колгоспного ладу, дисципліни серед колгоспників. На той момент на Україні налічувалося 27 374 колгоспу, 1 025 МТС, 803 радгоспу. У сільському господарстві працювало 88,2 тисячі тракторів, більш ніж 30 тисяч комбайнів, близько 40 тисяч автомашин.

У 1939 році урожай зернових склав 13,6 центнера з гектара, валовий збір зерна за цей рік збільшився на 21,5%. Значно зросла, в порівнянні другий п'ятирічкою, і продуктивність тваринництва. На початок 1940 року поголів'я великої рогатої худоби збільшилось на 139%, свиней на 128%, овець та кіз на 156%.

У довоєнний час відбулося знайомство Хрущова з Т. Д. Лисенко, якого підтримував Сталін. Хрущов відгукується про нього, як про «чудесне людині». Це зайвий раз свідчить про покірність Хрущова Сталіну, про лагідну вдачу «вірного учня і соратника» Сталіна. Але потім він засудить Лисенка, «поставить» його поруч зі сталіністами.

Чимало сил в ту пору доводилося віддавати вирішення проблем, пов'язаних з возз'єднанням західно-українських земель і соціалістичними перетвореннями на цих землях.

У зв'язку з цим слід сказати про ставлення Хрущова до договору про ненапад від 23 серпня 1939 року, між Німеччиною і СРСР. Сам Микита Сергійович не брав участі в переговорах з рейхміністром Ріббентропом. Його візит до Москви був для Хрущова такою ж несподіванкою, як і для деяких членів Політбюро. Однак, Хрущов був одним з перших, кому Сталін розповів про підсумки переговорів і про секретному додатковому протоколі.

1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня частини Червоної Армії вступили на територію Західної України і Західної Білорусії разом з командувачем Київським військовим округом С.К.Тимошенко в цьому поході брав участь і Хрущов. Його спогади зайвий раз підтверджують, що існувала, зазначена секретними протоколами (за договором від 23 серпня 1939 року і за договором про «дружбу і кордон» від 28 вересня 1939 року), лінія, далі якої німці не йшли на схід, а Радянські війська не просувалися на захід.

Хрущов до кінця свого життя був переконаний в історичній неминучості «пакту Молотова-Ріббентропа». Але домовленість з фашистською Німеччиною викликала у нього неприємні почуття, тривогу.

Аналогічні почуття він висловлював в мемуарах з приводу розпочатих з ініціативи Сталіна дій щодо компартії Польщі та її складових частин - Компартії Західної України, Компартії Західної Білорусії. У 1938 році, рішенням Виконкому Комінтерну, їх розпустили. Згадуючи перетворення на західно-українських землях, Хрущов зазначав: «З місцевих поляків, в основному, з нами працювали хороші люди. Це були перевірені комуністи, перевірені вони були життям ... Дуже багато з них, отримавши звільнення від нашої Радянської Армії, потрапили в наші Радянські тюрми ».

Створення на Західній Україні партійних і державних органів, спроби організувати життя на принципово нових цінностях відбувалося в надзвичайно складних умовах. До об'єктивних труднощів додавалися і проблеми, створювані антилюдської політикою Сталіна. Возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській державі восени 1939 року принесло трудящим цього регіону не тільки виконання багаторічної мрії, а й трагічні випробування. Так, з осені 1939 по осінь 1940 року, було репресовано, головним чином депортовано без суду і слідства, навіть без письмового звинувачення, близько 10% населення Західної України і Західної Білорусії. За архівними даними, на листопад 1940 року із цих регіонів було вислано 312 тисяч сімей, або 1 173 170 осіб.

До війни Хрущов познайомився з українським вченим Є. О. Патона, який розповів йому про унікальний спосіб зварювання сталі. Розповівши про це Сталіну і отримавши від нього підтримку, Микита Сергійович направив Патона на танковий завод в Харків.

У 1940 році в Харкові під час випробувань танка «Т-34» Хрущов познайомився з начальником Автобронетанкового управління Червоної Армії Д.Г.Павловим. У бесіді зі Сталіним Хрущов дав негативну характеристику Павлову, чим викликав гнів майбутнього генералісимуса. Але мине небагато часу, і Д.Г.Павлова, як командувача військами Західного Фронту, за невдачі і прорахунки в початковий період війни розстріляють за рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР від 22 липня 1941 року.

IV. Хрущов. військові роки

Напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервало мирну роботу радянських людей. Різко змінився і характер турбот Хрущова. Як член Військової ради Київського особливого військового округу, а потім - Південно-Західного напрямку він щодня займається організацією відсічі агресору. Одночасно спрямовує роботу партійних комітетів республіки по мобілізації трудящих, евакуації підприємств, за ведення культури і науки, створення більшовицького підпілля і партизанських формувань і так далі. У своїй діяльності він спирається на членів Політбюро ЦК КП (б) У: другого секретаря ЦК М.А.Бурмістенко, Голови Раднаркому УРСР Л.Р.Корнійца, третього секретаря ЦК КП (б) У Д.С.Коротченка, які внесли великий внесок в мобілізацію зусиль трудящих України на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками.

Обстановка день зі днем ​​погіршувалася, і Хрущов все більше займався військовими справами. До квітня 1942 він ще підписував постанови Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК КП (б) У, прийняті шляхом опитування членів цих органів. Далі все зусилля Хрущова, члена Військової Ради Сталінградського фронту, спрямовані на захист Сталінграда. Тут, під Сталінградом, Микита Сергійович пережив особисту трагедію: в березні 1943 року в бою загинув його старший син Леонід. [15]

Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу Радянських військ під Харковом навесні 1942 року. «Це період, - зазначав Хрущов в мемуарах, - в моєму житті, і важкий період». Разом з цим в спогадах Н. С. Хрущова можна знайти версію, згідно з якою він кілька разів дзвонив Сталіну з проханням зупинити контрнаступ Червоної Армії під Харковом. Але Сталін відмовився говорити і через Г.М.Маленкова підтвердив наказ наступати. На думку Г. К. Жукова, Харківську операцію Сталін не скасував тільки тому, що командування Південно-Західного напряму (головнокомандувач С. К. Тимошенко, член Військової ради М. С. Хрущов, начальник штабу И.Х.Баграмян) неправильно оцінило обстановку, применшило небезпеку і вважало можливим продовжувати наступ. Надруковані в 1990 році документи [16] дають можливість погодитися з твердженнями Г. К. Жукова.

В кінці 1942 року Україна повністю окупували німецько-фашистські загарбники. В цей час М. С. Хрущов був членом Військової ради Сталінградського фронту і тому не увійшов до складу нелегального ЦК КП (б) У, створеного відповідно до рішення ЦК ВКП (б) від 2 жовтня 1942 року. З 17 його членів 12 були членами і кандидатами в члени ЦК КП (б) У, обраного напередодні війни, інші - партійні і радянські працівники, які очолили партизанський рух в тилу ворога.

Ще до кінця 80-х років одні історики намагалися взагалі обійти питання про статус цієї надзвичайної органу, а інші стверджували, що нелегальний ЦК КП (б) У і працював під його керівництвом. Уже в умовах перебудови, на основі об'єктивного аналізу документів вдалося розкрити справжнє становище, обгрунтувати висновок про те, що нелегальний ЦК КП (б) У, який проіснував до липня 1943 року, був повноважним надзвичайних центральним партійним органом, решавшим під керівництвом ЦК ВКП (б) питання розвитку партизанського руху на тимчасово окупованій території республіки. Було показано і те, що немає підстав перебільшувати роль Хрущова в керівництві нелегальним ЦК. Таке перебільшення можна говорити про в обстановці надмірного захваливания і підтримувалося деякими особами з його оточення і окремими істориками на початку 60-х років. Вони всіляко намагалися представити Хрущова керівником нелегального ЦК КП (б) У. Виходило, що цим останнім нібито керував основний ЦК, очолюваний Хрущовим. Сьогодні абсолютно ясно, що це було кон'юнктурним відходом від історичної правди.

З травня 1943 року Хрущов знову став керувати роботою Політбюро, Оргбюро і Секретаріатом ЦК КП (б) У. Із звільненням території України від окупантів все більш актуальними стають питання відновлення зруйнованого народного господарства республіки, побуту, культури. Варто звернути увагу і на такий факт 8 вересня 1943 року Хрущов звертається до Сталіна з доповідною запискою про представлення до урядових нагород учасників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».

Поступово відновлюють свою роботу обкоми, міськкоми і райкоми партії. Це питання постійно перебуває в полі зору Хрущова. За його ініціативи 20 серпня 1943 року ЦК КП (б) У прийняв постанову «Про організаційне впорядкування роботи міськкомів, обкомів та ЦК КП (б) У», а 1 листопада 1943 року - «Про створення парторганізацій у звільнених від німецьких окупації районах України і поліпшенні керівництва ними ». Травневий пленум 1944 року ЦК КП (б) У намітив конкретні заходи щодо поліпшення організаційно-партійної роботи, і перш за все первинних партійних організацій.

Аналіз ходу героїчної боротьби українського народу проти фашистських загарбників і завдання відновлення народного господарства республіки дав Хрущов у своїй доповіді на VI сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 року. Хрущов відзначає, що успішно подолати розруху можна лише в братському Союзі РСР, за допомогою всіх народів країни, яку український народ відчував на всьому протязі Великої Вітчизняної війни. «За допомогу, - підкреслював Хрущов, - вони надають українському народові в його боротьбі з німецькими окупантами, за успішне звільнення українських земель від німецьких загарбників і за велику допомогу, яку отримує український народ для відновлення зруйнованого німецькими нелюдами народного господарства Радянської України, уряд Радянської України від імені українського народу висловлює подяку великому російському народові і всім народам Радянського Союзу ... »[17].

З лютого 1944 року Хрущов, займаючи пост Першого секретаря ЦК КП (б) У, одночасно очолював уряд республіки. Це був його перший досвід суміщення високої партійної і державної роботи.

Героїчна праця і напруження всіх зусиль - так коротко можна сформулювати головне, що визначало життя республіки в той не легкий період. Це ж було основою життя і діяльності нових керівників того часу, яких належав і М. С. Хрущов. Його покоління пройшло політичну «школу» 20-30х років, і «школу» війни, з яких Хрущов повернувся, маючи звання генерал-лейтенант.

Слід зазначити найближчі оточення Хрущова в ЦК КП (б) У і уряді республіки (М.С.Грічуха, Д.С.Коротченка, Л.Р.Корніец, Л.Г.Мельніков і ін.) В ту пору активно підтримувало Н. С.Хрущева у всіх його починаннях. Не без його сприяння ряд працювали в той час на Україні партійних працівників (Л. І. Брежнєв, А. П. Кириленко, А.І.Кіріченко, А.А.Епішев, З.Т.Сердюк, А.І.Струев, В.М.Чураев і ін.) пізніше зайняли відповідальні пости в партії та уряді СРСР. Одні з них, як А.І.Кіріченко, не виправдали його сподівань, інші (Л. І. Брежнєв, А. П. Кириленко), цілком підтримали Хрущова в період його «сходження», згодом доклали руку до дискредитації його діяльності. Справедливо критикуючи стиль і методи його роботи, вони часто перекреслювали і щось позитивне, що в ній було.

V. Діяльність Хрущова на Україні

в післявоєнні роки

Незважаючи на те, що в період війни і фашистської окупації народному господарству України було завдано величезної шкоди, вже наприкінці 1948 року промислове виробництво республіки склало 71% від рівня 1940 року, а загальна посівна площа по всіх категоріях господарств республіки досягла 93% довоєнного рівня.

Було піднято з руїн і успішно відбудовуючись Дніпровська гідроелектростанція імені В.І.Леніна, знову введені ладу гіганти чорної металургії - заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський імені С. М. Кірова та інші, досяг довоєнної потужності Харківський тракторний завод. У республіці виникли нові відросли промисловості - газова, буровугільна, автомобільна, були закладені основи сучасної будівельної індустрії.

М.Хрущов був докладно знайомий з усіма проблемами життя України і енергійно сприяв їх вирішенню. Надзвичайно багато в післявоєнну добу він їздив по республіці. В поле його зору перебували і питання, пов'язані з возз'єднанням Закарпатської України і Української РСР, яке ознаменувало собою завершення історичного процесу об'єднання всіх українських земель в єдиній державі і стало визначною подією в історії українського народу, в житті всіх народів СРСР. «Відтепер і навіки, - говорив Хрущов на VII сесії Верховної Ради УРСР першого скликання в 1946 році, - український народ вперше в своїй історії повністю возз'єднується в одному Українській державі ... Відтепер всі землі України зібрані воєдино, під Радянський прапор ...» У початку 1946 року М.Хрущов побував на Закарпатті, де ознайомився з роботою партійної організації, положенням народного господарства краю, взяв участь в роботі обласної конференції вчителів. В той же час необхідно відзначити, що по ведому і санкції Хрущова в післявоєнний період на західноукраїнських землях застосовувалися репресивні методи, які хоча і мали на меті - протидія націоналістичного бандитизму, на практиці приводили до порушень законності, до антигуманних дій проти тієї частини населення, яку навряд чи можна вважати націоналістично налаштованої.

Не слід забувати і те, що особисто Хрущов несе відповідальність за те, що після звільнення України від фашистів з партії було виключено близько кількох десятків тисяч чоловік, які залишилися на тимчасово окупованій території України.

Восени 1945 року йшло мало дощів, тому озимі слабо розвинулися і були пошкоджені морозами.Тракторів не вистачало, на посівних роботах широко використовувалися корови, що різко позначилося на удоях молока. Хрущов закликав розширювати посіви кукурудзи і проса, але не вистачало ні техніки, ні робочих рук. Однак найстрашніший удар завдала природа. Засуха почалася в Молдавії, потім поширилася по південно-захід України, а влітку охопила і Поволжя. За масштабами вона була важче, ніж в 1921 році, її можна було порівняти лише з посухою 1891 року. Міському населенню хліб видавали за картками. У багатьох селах України розпочався справжній голод, і Хрущов наполягав перед Москвою про введення карток і громадського харчування в селах, так як знесилені селяни не мали сил для роботи. Україна зібрала в 1946 році 200 млн. Пудів зерна, хоча тільки державі потрібно було здати 400 млн. Пудів. Сталін, однак, відмовився надати республіці необхідну допомогу і відправив образливу телеграму.

Незважаючи на важкі умови, сівбу озимих в 1946 році пройшов краще, ніж в 1945 році. Було прийнято рішення про зміцнення партійних організацій в ряді областей. До речі, першим секретарем обкому в Запоріжжі був обраний, за рекомендацією ЦК КП (б) У, Л. І. Брежнєв.

Ще в січні 1946 року Хрущов, виступаючи на республіканській зустрічі передовиків сільського господарства України, говорив: «Засуха - вона, як хвороба: коли з'являється хвороба, вона приковує до ліжка людей з хворим організмом, вони швидше захворюють, легше піддаються хвороби, а сильна людина переносить хворобу легше ». Ці слова незабаром отримали підтвердження. Україна улiтку 1946 року охопила посуха. Наслідки посухи змінили життя села. У документі, який прийшов з Дніпропетровська, відзначалися випадки канібалізму в сільській місцевості, говорилося про те, що були випадки, коли мешканці сільської місцевості залишали своїх дітей у громадських місцях міст (на вокзалах, в виконкомах міських і районних Рад, в міліції).

Його не раз бачили на місцях. Він радився з господарськими керівниками, інженерно-технічними працівниками, робітниками, брав участь в роботі зборів партійного і радянського активу підприємств вугільної промисловості Сталінської і Ворошиловградської областей, а також будівельників газопроводу «Дашава-Київ». Коли під час спорудження газопроводу «Дашава-Київ» до столиці України залишилося більше ніж 100 кілометрів, будівництво мало не зупинилося, так як США зірвали поставку труб. У червні 1948 року Хрущов виїхав на Маріупольський завод, який почав освоювати технології зварювання металів за методом академіка Є.О.Патона. На зборах з робітниками, фахівцями, керівниками заводу було вирішено випустити необхідну кількість труб вище плану, не завдаючи шкоди виробництва основної продукції. Хрущов особисто цікавився ходом цих робіт, надавав маріупольцям необхідну допомогу, Рада Міністрів УРСР за його ініціативою затвердив постанову про постачання заводу дефіцитними матеріалами - листовий міддю, електроустаткуванням і т.п. Газопровід спорудили достроково, і до 1 жовтня 1948 року газ прийшов в столицю УРСР.

Його завжди цікавив стан науки і особливо проблеми впровадження її досягнень у виробництво. Зокрема, він був активним прихильником застосування автоматичного зварювання за методом академіка Є.О.Патона. Особливо ефективно цей метод виявив себе під час війни, коли в широких масштабах впроваджувалася автоматичне зварювання при виробництві бронекорпусов танків та іншої бойової продукції. Коли на одній з нарад в Донбасі деякі його учасники недовірливо поставилися до нововведення, намагаючись довести ненадійність електрозварювання в умовах вугільної промисловості, Хрущов зауважив: «За методом академіка Патона зварювали вежі танків, які витримували трішки великі зіткнення, ніж шахтні вагонетки. Про це, між іншим, свідчить наше засідання в Донбасі ... Раджу вам почитати книжку академіка Патона про автоматичному зварюванні ». І, звертаючись до всіх учасників наради, додав: «Нам червоніти треба, що ми дуже мало займаємося цим найважливішою справою. Америка випередила нас з автоматичним зварюванням »[18].

Також М.Хрущов цікавився розвитком науки і нових технологій в металургійній промисловості, в машинобудуванні, в інших галузях народного господарства.

У 1946 році Хрущов вперше в своєму житті виїхав за межі СРСР. В генеральській формі інкогніто він побував з групою фахівців в Австрії, Угорщині та Східній Німеччині. Вирішувалося питання про репарації. Якраз в 1946 році письменник Олександр Фадєєв після зустрічі з Хрущовим зробив такий запис у своєму щоденнику: «Його чарівність - в цілісності народного характеру. Розум його теж народний - широкий і практичний і повний гумору ... І хоча він росіянин, важко було б знайти іншого такого керівника для України »[19].

Багато уваги Хрущов приділяв поліпшенню роботи вугільних шахт, які в 1946 році дали 52% довоєнної видобутку. У Донбасі давали вугілля вже 138 основних шахт з 279 працювали тут до війни.

Предметом особливої ​​турботи ЦК КП (б) У, особисто Хрущова було відновлення та подальший розвиток сільського господарства України. Питання розвитку сільського господарства за період з 1945 по 1949 роки розглядалися на пленумах ЦК КП (б) У 16 разів. У більшості випадків Хрущов виступав на них. За його ініціативою ЦК КП (б) У з 1946 року відновив практику проведення республіканських нарад передовиків різних галузей сільськогосподарського виробництва, на яких узагальнювався передовий досвід, вироблялися рекомендації по його застосуванню. Протягом 1946-1948 років було проведено 12 таких нарад, в їх роботі взяло участь близько 11 тисяч осіб.

З ініціативи Хрущова практикувалися постійні звернення ЦК КП (б) У і Ради Міністрів УРСР з листами до трудящих республіки з питань сільського господарства. У них пропагувався досвід передовиків, вказувалися нові резерви відновлення сільськогосподарського виробництва. У той же час в цих листах наочно виявлялися командно-адміністративні методи керівництва. У багатьох з них регламентувалося, як, де і коли проводити сільськогосподарські роботи, «визначалася» технологія сільськогосподарського виробництва. Все це сковувало ініціативу сільських трудівників, а часом і заважало раціонального ведення сільськогосподарських робіт. Незайвим буде згадати, що вже під час перебування М. С. Хрущова Першим секретарем ЦК КПРС і Головою ради міністрів СРСР така практика набула поширення і на союзному рівні, причому позбутися недоліків, про які йде мова, так і не вдалося.

У складних умовах повоєнного часу, коли на селянство лягло велике тягар відновлювальних робіт, а належної уваги до нього не було, Хрущов робив зусилля до поліпшення становища трудівників села. Зокрема, після спустошливої ​​посухи 1946 року, коли на Україні, як і в деяких інших районах країни, відчувалася гостра нестача хліба, посівного матеріалу, ЦК КП (б) У і уряд республіки з його ініціативи звернулися до союзного уряду з проханням про допомогу. В результаті в 1947 році були виділені продовольчі (93 тисячі тонн хліба) і насіннєва (90 тисяч тонн) позики, а також відпущено безоплатно 140 млн. Рублів для організації безкоштовного харчування населення. [20] Все це в деякій мірі полегшило продовольчі труднощі, мобілізацію матеріальних і людських резервів на відновлення і розвиток сільського господарства.

Ще наприкінці 1945 року ЦК КП (б) У і Рада Міністрів УРСР затвердили з ініціативи Хрущова постанову «Про будівництво житлових будинків для колгоспників, виробничих приміщень в колгоспах і культурно-побутових споруд в сільській місцевості». За постановою упорядочивалось будівництво житлових будинків для колгоспників, яке відбувалося організовано за допомогою колгоспів. Для забезпечення практичного керівництва сільським і колгоспним будівництвом було створено Управління у справах сільського і колгоспного будівництва при Раді міністрів УРСР (а в областях і районах - відділи сільського і колгоспного будівництва), 16 обласних проектних бюро, Державний інститут проектування сільського будівництва, 12 будівельних трестів. Пленум ЦК КП (б) У 8 червня 1948 року вітав ці методи. Перед партійними та радянськими органами республіки стояло завдання - допомогти колгоспникам в будівництві житлових будинків, забудові сіл. За невеликий проміжок часу були підготовлені кадри будівельників, ставали до ладу кровельно-черепичні заводи, налагоджувалося робота будівельних підприємств.

Внаслідок цього в період 1945-1950 роки було сплановано і забудовано майже 4,5 тисяч сіл, створено 252 проекту різних споруд господарського і культурно-побутового значення. У селах республіки було побудовано і відремонтовано 918 тисяч житлових будинків колгоспників, 250 тисяч виробничих споруд, 31 тисяча приміщень культурно-побутового значення. Але і в цій справі не обійшлося і без перегинів. Це проявилося в плануванні і будівництві в деяких місцях (особливо в період розширення колгоспів, що почалося в кінці першої післявоєнної п'ятирічки) так званих «агроміст».

З проблемами сільського господарства республіки, які стали в 1946-1947 роках, пов'язана одна з драматичних і поки ще мало освітлених сторінок політичної біографії Хрущова. Після його листи і телефонного дзвінка Сталіну, які містили прохання про допомогу, така допомога, як уже зазначалося, була надана. Однак реакція Сталіна і, мабуть, його найближчого оточення на виявлену Хрущовим активність висловилася у цьому. Уже в лютому 1947 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про зміцнення партійної і радянської роботи на Україні», а 3 березня 1947 року відбулася пленум ЦК КП (б) У за участю члена Політбюро ЦК ВКП (б) Л. М. Кагановича і секретаря ЦК ВКП (б) Н.С.Патолічева. На пленумі вони були обрані до складу Політбюро і Оргбюро ЦК КП (б) У. Пленум визнав «недоцільною практику суміщення посад Голови Ради Міністрів УРСР і першого секретаря ЦК КП (б) У» [21]. Пленум обрав першим секретарем ЦК КП (б) У Л. М. Кагановича, а Хрущов залишався Головою Ради Міністрів УРСР. Пленум ухвалив також постанову про невідкладні заходи з підготовки до весняної сівби 1947 року.

Хрущов мав не тільки мовчки погодитися з цим прикрим для нього рішенням, але і публічно вітати його, як «допомога» республіці. Однак і для Кагановича нове призначення виглядало як пониження, і він, очевидно, сказав право повернутися в Москву після того, як «буде наведений порядок на Україні». Каганович не став проводити істотних змін в сформованому на Україні апараті управління і намагався жити з Хрущовим.

На Україні очікувався хороший урожай, хоча ще боялися повторення посухи.

Влітку 1947 року Каганович побував на ряді найбільших підприємств півдня України. Між ним і Хрущовим відбулося фактичне поділ праці. Каганович взяв на себе керівництво промисловістю та культурою, а Хрущов - сільським господарством. У газетах іноді повідомлялося, що в тому чи іншому місті Каганович виступив з «яскравою промовою». Але за весь 1947 рік жодної «яскравої промови» Кагановича не було опубліковано.

Урожай 1947 був дійсно рясним. 13 областей виконали хлібозаготівлі до 30 вересня. 10 жовтня Каганович і Хрущов доповіли про дострокове виконання плану хлібозаготівель. Легше стало з продуктами і в республіці і в Союзі, що дозволило до кінця року скасувати карткову систему на продукти харчування.

Вступали в дію відновлені промислові підприємства. У 1947 році обсяг промислового виробництва в Україні збільшився на 30%.

Говорячи про діяльність Кагановича на Україні в 1947 році, історики партії відзначають, що він порушував ленінські норми партійного життя, администрировал, висував огульні звинувачення проти партійних працівників, діячів науки і культури. Більш виразна оцінка цієї діяльності була дана на XXII з'їзді КПРС - вона була названа «провокаційною». Зазначалося і те, що багато партійні і радянські працівники називали період перебування Кагановича в республіці «чорними днями» Радянської України.

В діях Кагановича, крім того, що він всіляко роздмухував культ особи Сталіна і підтримував міф про власну персону як «вождя» українського народу, незабаром визначилося головний напрямок - пошуки «прихованого націоналізму».«Ідеологічним забезпеченням» цих пошуків стала серія розносна, образливих за своїм змістом і тональністю публікацій проти відомих письменників і діячів науки і культури - М.Рильського, Ю.Яновського, І.Сенченка, О.Довженка, Н.Петровского, К.Гуслістого і інших. Незабаром Каганович став наполегливо домагатися проведення пленуму ЦК з порядком денним «Боротьба проти націоналізму, як головної небезпеки в КП (б) У» [22]. Неважко припустити, якими могли бути наслідки рішень такого пленуму для партійних кадрів, інтелігенції, та й для Хрущова особисто. Проте 26 грудня 1947 був скликаний пленум ЦК КП (б) У, який розглянув організаційне питання і в зв'язку з переходом Кагановича на роботу заступником Голови Ради Міністрів СРСР звільнив його з посади першого секретаря ЦК КП (б) У. Цей пост знову зайняв М.Хрущов, а Рада Міністрів УРСР очолив Д.С.Коротченка [23].

Історія цього переміщення Хрущова і Кагановича, як і в цілому історія їхніх стосунків під час перебування останнього на Україні, мало досліджена. Але одне безперечно можна сказати прямо зараз: завдяки цьому переміщенню і завдяки позиції Хрущова вдалося уникнути багатьох трагічних помилок, які могли стати наслідком вишукування Кагановичем всякого роду «небезпек» на Україні. Згодом М.Хрущов відзначить, що ці дії могли б «привести до тяжких наслідків і не тільки для літератури» [24].

Але оцінити взаємини і самого Хрущова з інтелігенцією не можна однозначно. Так, 14 лютого 1947 року на зустрічі з секретарями ЦК ЛКСМУ він несхвально відгукується про ту частину звітної доповіді ЦК XIII з'їзду комсомолу України (грудень 1946 року), де різко критикувалася українська радянська інтелігенція. Звертаючись до керівників комсомолу республіки, він сказав: «У нас є свої комсомольські поети. Поговоріть з поетами. Поговоріть з Тичиною, Рильським, Сосюрою, який є дуже талановитою людиною ... Можна сказати, що інтелігенція до нас наближається. Вона нам близька, вона з нами зрослася, але потрібно вміло залучити її. Це збільшить наші сили ».

І в той же час при безпосередній участі Хрущова Центральний Комітет КП (б) У відповідно до відомими рішеннями ЦК ВКП (б) прийняв ряд постанов, в яких досить критично розглядався стан справ в українській радянській літературі і мистецтві: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури» (1946 рік), «Про журнал сатири і гумору« Перець »(1946 рік),« Про журнал «Вітчизна» (1946 рік), «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення »(1946 рік),« Про сос тояніе і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні в зв'язку з рішеннями ЦК ВКП (б) «Про оперу« Велика дружба »В. Мураделі» (1948 рік) та інші.

Навряд чи було б правильно взагалі заперечувати необхідність партійних рішень з питань літератури і мистецтва. Однак на даних партійних рішеннях, на їх утриманні і особливо на роз'яснювали ці документи публікаціях лежали друк безапеляційності і безкомпромісності, наліт суб'єктивізму і спотворенні як в оцінці в цілому літератури і мистецтва на Україні, так і в критичному аналізі окремих творів. Критика часто підмінялася «опрацюванням», зневажливим ставленням до багатьох діячам літератури, мистецтва, науки, необгрунтованими звинуваченнями їх в українському буржуазному націоналізмі.

Негативно позначилися на розвитку науки в республіці рішення відомою серпневої (1948 рік) сесії ВАСГНІЛ, як і взагалі підтримка, яку Хрущов надавав академіку Лисенка, довгий час працював на Україні і тісно пов'язаному з сільським господарством республіки в післявоєнні роки. Відповідно до прийнятого в серпні 1948 року постановою ЦК КП (б) У «Про заходи щодо перебудови роботи наукових установ, кафедр, видавництв, журналів і газет в області біології і укріплень цих ділянок кваліфікованими кадрами мичуринцев» в республіці було відсторонено чимало вчених, які не підтримували лисенківщиною, велася розгромна критика їх діяльності. Так, в Харківському державному університеті був звільнений від роботи завідувач кафедри дарвінізму і генетики професор І.М.Поляков, в Київському Державному Університеті - завідувач кафедри дарвінізму професор С.М.Гершензон і інші [25].

Хрущов ввібрав в себе закони ієрархічної адміністративно-командної системи, яка визнавала не тільки культ «верховного вождя», а й «культікі» структурно йому підлеглих або регіональних вождів. Саме в цьому, а також, звичайно, в людських якостях Хрущова слід шукати витоки того, що, ще працюючи на Україні, він не обсмикував тих, хто так чи інакше прагнув відзначити його "особистий внесок" або поряд із заслугами «товариша Сталіна» згадував заслуги "його найближчого соратника товариша Хрущова». Все частіше це відбувалося в останні роки його перебування в республіці. Особливо характерним був в цьому відношенні XVI з'їзд КП (б) У, що відбувся в січні 1949 року. На ньому звучали здравиці на честь двох особистостей - Сталіна і Хрущова.

У зв'язку з цим необхідно сказати, що в останні роки свого перебування у керівництва партії і країни Хрущов і не намагався протистояти усиливавшимся славослів'ям на його адресу.

За законами адміністративно-командної системи діяв Хрущов і в ситуаціях, коли вимагав неухильного виконання тих рішень, неоднозначності наслідків яких він не міг не розуміти. Звернемося лише до одного з ще недостатньо відомих фактів. 21 лютого 1948 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Незабаром почалася реалізація цього указу, на колгоспних зборах виносилися «громадські вироки» особам, яких повинні були виселяти за межі УРСР. Обговорювалися і ті, хто недобросовісно, ​​на думку зборів, трудився або не виробив мінімум трудоднів. По відношенню до таких людей обходилися зазвичай попередженням і брали з них зобов'язання працювати краще. Це, як зазначав Хрущов у своєму виступі на засіданні Політбюро ЦК КП (б) У 27 березня 1948 року народження, була «дуже ефективний захід», коли хто-небудь в присутності зборів давав слово, що буде добре працювати, і підкріплював підписом своє зобов'язання. З часу появи указу по липень 1950 був винесений 11 991 "громадський вирок» про виселення.

При проведенні цієї антигуманної самої по собі акції допускалися перегини: «громадські вироки» виносилися стосовно осіб похилого віку, інвалідів Вітчизняної війни, нечленів колгоспів - робітників і службовців, які проживали в сільській місцевості. Окремі керівники колгоспів намагалися використовувати указ для зведення особистих рахунків з деякими колгоспниками і т.п. Не випадково в 1949-1950 роках 2049 «вироків», або 17% від їх загальної кількості, були скасовані [26].

Без сумніву, указ від 21 лютого 1948 року народження, який історики досі замовчували, був лише однією з ланок у ланцюзі органічно властивих адміністративно-командної системи заходів, спрямованих на вирішення проблем методами примусу. Саме тими методами, проти яких Хрущов рішуче виступить на початку 50-х років. Однак, інакше він поводився в 1948 році. 17 квітня він відправляє великого листа Сталіну, в якому розповідає про здійснення указу, коротко засуджує наявні помилки і перегини, а завершує лист пропозицією прийняти аналогічні рішення щодо РРФСР і інших союзних республік. «Повсюдне, - пише він, - застосування указу прискорить зміцнення трудової дисципліни, що забезпечить своєчасне виконання всіх сільськогосподарських робіт, отримання високих врожаїв, підвищення продуктивності тваринництва і більш швидкий підйом всього господарства колгоспів».

Ці адміністративні заходи дійсно давали певний ефект, але не такий, на який розраховував Хрущов. Зокрема, в 1948 році, із загальної кількості працездатних колгоспників на Україну не виробили обов'язкового мінімуму трудоднів 702,3 тисячі осіб, або 12,5%, проти 1063 тисяч чоловік, або 19,5% в 1947 році. Після 1948 року указ застосовувався все рідше і рідше.

Даний сюжет підтверджує, що не слід ідеалізувати Хрущова, як керівника, нагадує про необхідність дивитися на його діяльність з позиції історизму, урахування тих політичних умов, в яких ця діяльність здійснювалася.

1949 рік став останнім роком перебування Хрущова на чолі парторганізації України. У своїх мемуарах він стверджує, що 1949 був «кращим» для республіки роком. У межреспубликанском змаганні ми випередили Білорусію і інші райони Союзу, які подібно до України, були спустошені німецькою окупацією і важко відновлювалися. Успіхи нашого сільського господарства підвищили значення України і престиж українського керівництва в очах своєї країни. У мене залишилися про той час приємні спогади. Сталін неодноразово доручав мені виступити з доповідями на сільськогосподарські теми, - такі, наприклад, як збільшення поголів'я худоби на Україні, і за його вказівками мої доповіді передруковувалися в «Правді», досвід, який був в них, подавався як приклад для інших. При цьому я не приписую все заслуги тільки собі. Сам я росіянин і не хотів би проявити неповагу до російського народу, але я повинен сказати, що нашими успіхами в справі відродження сільського господарства України і відновлення промисловості республіки ми зобов'язані саме українському народові.

Грудневий (1949 рік) пленум ЦК КП (б) У звільнив його від обов'язків першого секретаря в зв'язку з обранням секретарем ЦК ВКП (б) і першим секретарем Московського Комітету партії [27]. Партійну організацію України очолив Л.Г.Мельніков. У Москву Хрущов прибув на передодні сталінського ювілею. Він приїхав з новими тривогами і турботами. Менш ніж через 4 роки - у вересні 1953 року - його оберуть Першим секретарем ЦК КПРС.

висновок

І все ж, незважаючи на певну непослідовність у своїй діяльності, в складних умовах повоєнного часу Хрущов багато зробив для відновлення і подальшого розвитку Української РСР. Він прагнув бути завжди з людьми і серед людей, користувався авторитетом серед трудящих республіки.

Україна дійсно можна назвати тим «політичним полігоном», де Хрущов формувався і затверджувався як партійний і державний діяч.

Хрущов прийшов до керівництва після Сталіна, який створив один з найбільш страшних терористичних режимів в історії. Як і більшість тиранів, Сталін не подбав про своє приймачі. Наслідком цього стала гостра боротьба за владу, в якій гору здобув саме Хрущов. Він зумів знищити такого небезпечного супротивника, як Л. Берія, і відтіснити від влади таких досвідчених політиків, як В.Молотов, Г.Маленков, Л. Каганович. Особиста влада Хрущова була величезною, хоча він і не створював особливого апарату для її збереження. Тому він міг залишатися при владі, поки його підтримувала більшість партійного керівництва. Тут Хрущов був продовжувачем Сталіна. У епохи Хрущова свій стиль і колорит, вона не схожа на похмурі часи сталінського правління і на період «стабільності», який настав після відставки Хрущова.

Хрущов зустрічався майже з усіма найбільшими політиками: з І.Б.Тіто, Д.Ейзенхауером, Дж.Кеннеді, де Голем, Дж. Неру, Мао Цзедуном, Ф. Кастро, У. Черчиллем, Хо Ши Міном, К.Аденауером, П .Тольятті. Ні перед ким з цих людей він не відчував страху. І, коли мова йшла про зіткнення інтересів або політичних поглядів, він без вагань брав виклик.

ЛІТЕРАТУРА

«Питання історії КПРС», вересень 1989 р М., 1989, 160 стор.

«Про минуле - заради майбутнього», Київ, 1989, 408 стор.

Ю. І. Шаповала «М.Хрущов на Україні», Київ, 1990, 48 стор.

Рой Медведєв «Хрущов. Політична біографія », М., 1989, 340 стор.

«Розповідь про почесне шахтарі», Сталіно, 1961, 51 стор.

В.Липинський "Хрущов-студент", Донецький політехнік, 15.IV.1994.

О.Г.Шох "Маршрутами історії", М., видання політичної літератури, 1990 рік.

Ю. І. Шаповала "М.Хрущов." Опис політичної діяльності ", Український історичний журнал, 1989, №1.

ЗМІСТ

вступ

I. Початок шляху до влади. Зв'язок з Донбасом

II. Хрущов - соратник Сталіна

III. Повернення на Україну

IV. Хрущов. військові роки

V. Діяльність Хрущова на Україні в післявоєнні роки

висновок

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

на тему:

«ХРУЩОВ І УКРАЇНА»

реферат підготував

ст. гр. ЕАПУ-98а

Коротков А.В.

Донецьк - 1999

[1] Див. «Микита Сергійович Хрущов. Матеріали до біографії »; Москва, видавництво політичної літератури, 1989, с. 3-5.

[2] Див. «Про минуле - заради майбутнього»; Київ, видавництво при Київському державному університеті.

[3] Див. «Донецький політехнік»; номер газети за 15.IV.1994.

[4] Кошеровіч - псевдонім, під яким працював Каганович в Юзівці.

[5] Нині Донецький Державний Технічний Університет.

[6] У державному архіві Донецької області збереглися протоколи засідань і зборів, на яких був присутній М.Хрущов.

[7] Юзівка ​​була перейменована в Сталіно.

[8] Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1990 рік).

[9] Див. Хрущов Н.С. // Мала Радянська Енциклопедія. - Москва, 1947. - с. 493-494.

[10] Там же.

[11] С.В.Косиора був призначений заступником Голови Ради Міністрів УРСР, а незабаром після цього незаконно репресований.

[12] Ленін В. Повне зібрання творів, т. 42, с. 218.

[13] Хрущов Н.С. Підсумки червневого Пленуму ЦК ВКП (б) і завдання Московської партійної організації. Доповідь на зборах московського партійного активу 10 червня 1935 р Москва, 1935, с. 24.

[14] XVIII з'їзд ВКП (б). 10-12 березня 1939 р Стенографічний звіт, Москва, 1939, с. 169.

[15] Обставина загибелі Л. М. Хрущова до сих пір залишаються до кінця не з'ясованими, в зв'язку з чим в деяких публікаціях висловлюються різні версії (загинув, пропав безвісти, живий).

[16] Див. Ось де правда, Микито Сергійовичу! Військово-історичний журнал. 1989. - №12. с. 12-21; 1990. - №1. с. 9-18; №2 с. 35-45.

[17] Хрущов Н.С. Звільнення українських земель від німецьких загарбників і чергові завдання відновлення народного господарства Радянської України. Доповідь голови Ради Народних Комісарів Української РСР. На IV сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 року в Києві. М, 1944, с. 152

[18] Розповідь про почесне шахтарі, с. 171.

[19] Соціалістична індустрія. 1988 г. 20 листопада.

[20] Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1990 рік).

[21] Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1990 рік).

[22] Див. XXII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, 17-31 жовтня 1961 року. Стенографічний звіт. У 3-х томах. Том 1, Москва, 1962, с. 280.

[23] Див. Правда України, 27 грудня 1947 року.

[24] Хрущов Н.С. За тісний зв'язок літератури і мистецтва з життям народу. Москва, 1957, с. 27.

[25] Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1990 рік).

[26] Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1990 рік).

[27] Див. Правда України, 18 грудня 1949 року.