|
Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара
Фізико-технічний факультет
реферат
по курсу «Історія України»
на тему: Особливості виявило у розвитку десіденського руху в Україні в 60-ті 80-ті рр. ХХ ст
Виконаю: ст. гр. ТП-10-1
Гавриленко Владислав Сергійович
Перевірів: доц. Яценко Віталій Якович
Дніпропетровськ
2010
план
Вступ
1 Зародження Дисидентський руху
2 Шістдесятнікі
3 Прояви дисидентство
4 етапи розвитку руху
5 Культурне життя періоду "застою"
6 Опозиція в 1960-70-х роках
7 Українська Гельсінкська група
8 Релігійне дисидентство
9 придушенням дисидентство
10 Значення руху
Висновок
Додаток
Вступ
У даного аналітичному огляді я поставив за мету ознайомітіся та відобразіті становище в Україні во время розвитку Дисидентський руху во второй половіні ХХ ст. Аджея самє в цею годину відбувалося Зародження и Поширення національно-визвольного руху на территории Нашої країни. Найбільш проявом среди Суспільства БУВ сортаменту Дисидентський рух, Який БУВ спрямованостей на демократизацію Суспільно-політічного життя, Дотримання прав та свобод людей, вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на ВЛАСНА державність. Серед представителей Дисидентський руху були найвідоміші представник українського мистецтва. Діяльність ціх людей булу напрямлена на ті, щоб донести народові правду та Відкрити Україну для всього світу. Принципи Дій ціх людей стали базовими для розбудови державності в сучасній незалежній Україні.
Проти самє керівництво Опис Країною Було не задоволений діяльністю цього руху и вело постійну боротьбу з его представник. Например в 1965р. в УРСР за вільнодумство були заарештовані понад 20 осіб. Звичайно Такі Дії віклікалі Масове Обурення среди представителей и пріхільніків руху. Люди робілі Різні Виступи та Демонстрації, щоб захістіті представителей руху. Але, натомість, багатьох з них Було звільнено з робочих Місць, дескредето - вано та позбавлено питань комерційної торгівлі прав.
Дисидентський рухом булу спроба вести боротьбу з режимом значний сильнішім за звичайний народну мнение чи бажання жити у Демократичній стране. Альо через Дії Радянської системи Дисидентський рух так и не ставши масовим и з перебігом часом зізналася придушенням. Незважаючі на ТИМЧАСОВЕ придушенням, український визвольний рух готував свідомість людей та все суспільство до майбутніх суспільніх змін. 1
1 Зародження Дисидентський руху
У 1960-70-х роках у Радянський Союзі вінікло прімітне явіще, коли політику правительства стала Відкрито крітікуваті невелика, но дедалі більша Кількість людей, якіх Звичайно називали дисидент й Які Вимагаю Ширшов ГРОМАДЯНСЬКА, релігійніх и національніх прав.
Як после десятіліть терору, в атмосфері жорсткий контролю й при всех наявний засоби ідеологічної ОБРОБКИ МІГ зародітіся цею Гідний подивуватися виклик режімові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення "паралічу страху", что Було Зроблено Хрущовим. Альо обмежені викриття страхітлівіх злочінів сталінської доби віклікалі Розчарування та скептицизм відносно й других сторон режиму. Тому спроба Брежнєва обмежіті лібералізацію віклікала протести й опозіцію, особливо среди інтелігенції.
Помітній Вплив на формирование інакодумства справляли Зовнішні фактори. Передусім це стосується антікомуністічніх віступів у странах "соціалістичного табору", зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччіні, розгортання СВІТОВОГО Правозахисна руху, стімульованого прийнятя ООН у 1948 та розповсюдження в Україні з 1 963 року "Загальною декларацією прав людини" (СРСР НЕ голосував за неї) .²
Діяльність руху можна Було розділяті на певні Галузі. Увесь Вплив руху відбувався трьома потоками, Які іноді об'єднувалися и створювалі єдину потужного течію, проти якої державі Було важче боротися. Зв'язки представителей руху Із західнімі журналістамі допомоглі дива найбільш відомим московському, правозахисна або демократичному Рухам, что в основном Складанний з представителей російської інтелігенції. 1
Серед західніх аналітіків українського Дисидентський руху існує розбіжність относительно умів, котрі спонукалі українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводити, что до Зародження дисидентство в Україні, як и в Радянський Союзі Взагалі, спрічінівся самперед політичний курс радянського керівніцтва, особливо хрущовська "відлига" й намагання Брежнєва покласти їй край. ²
Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції Додатковий спонуку вісловлюваті невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, что дисидентство Було тісно пов'язане самперед Із соціально-Економічною напруженістю. З Огляду на організованій Москвою Величезне наплив на Україну росіян смороду вважають, что конкуренція за вигідну роботу между прівілейованімі російськімі прібульцямі та амбіціознімі українцями часто схіляла останніх до ПІДТРИМКИ вимог дісідентів надаті Україні більшої самостійності.
Дерло організаціямі інакодумців України стали:
· Українська робітнічо-селянська спілка (УРСС) Створена у Львові у 1958р., Арештована - 1961р.
· Об'єднана партія визволення України
· Український національний фронт (УНФ) Створена З.Красівськім та М.Дяком у 1 964 р.
· Український національний комітет (УНК)
· Демократичний союз соціалістів
· Партія боротьбу за реалізацію ленінськіх Ідей
· Реалістічній Робітничий гурток демократів - створення на Донбасі у 1956р. 1
2 Шістдесятнікі
Спочатку осередок українських дісідентів Складанний "шістдесятники" - нове плідне поколение письменників, что здобувана Собі Визнання. До него належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юлій Шелест, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них прієдналіся Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калінці, Іван Гель та брати Горіні.
Вражаючою рісою цієї групи Було, что ее члени являли собою зразковий продукт Радянської системи освіти й Швидко робілі Собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі були Переконаний комуністамі. Хоча дисидент діялі в основном в Києві та Львові, смороду походили з різніх частин України. ²
Більшість Складанний східні українці, проти много з них малі ті чи інші зв'язки Із Західною Україною, де свого часу навчаюсь чи працював. Інша варта уваги рису пролягав в тому, что Чима інтелігентів були в своих сім'ях дере, хто залишились село й прієднався до лав міської інтелігенції. Звідсі й тієї наївній ідеалізм та доладна аргументація, часто прітаманні їхнім заявив. Загаль смороду становили дуже аморфний и неорганізованій конгломерат людей. На Україні налічувалося НЕ более Тисячі активних дісідентів. Проти їх підтрімувало й співчувало Їм, напевне, много тисяч.
Євген Сверстюк писав у 1993 году: "... Серед ознака шестідесятніків я б поставив на Перше місце юний ідеалізм, Який просвітлює, підносіть и єднає ... Другою Ознакою я б назвав шукання правди и чесної позіції ... поетів тоді називали формалістамі за шукання своєї індівідуальності. Насправді за шукання істини - вместо Ідеї спущеної зверху для оспівування. Як третю ознака я б віділів непрійняття, Опір, противостояние офіціальній літературі та всьому апаратові будівнічіх казарм. "
На Останній Хвилі відлиги встігло розквітнуті много талантів, Які потім страждалі за це. У 1 962 году побачим світ перша поетична збірка Василя Симоненка, одного з найяскравішіх поетів "українського відродження". 1 965 та 1973 років у Мюнхені були опубліковані інші его твори, но автор ціх видань НЕ Побачив. У тисячу дев'ятсот шістьдесят три году невідомі Злочинці жорстокости побили его и того ж року ВІН помер.
Однією з найобдарованішіх представніць шестідесятніків стала Ліна Костенко. У життя без творчості вона звертається до історічного минув, одвічніх проблем духовності українського народу.
Характеризуючи найяскравішіх представителей літератури того часу Є.Сверстюк писав, что незважаючі на Спільні РІСД, КОЖЕН з них відрізнявся своєю Творче індівідуальністю: "Іван Світличний виводу соцреалізм на загальнолюдського простір та демонтував теорію партійної літератури. 1
Іван Драч прініс Перші вірші Незвичайні та незрозумілі так, наче его й Не вчились, про что и як треба писати. Василь Симоненко заговорив з Україною в Тоні надзвічайної щирості та відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свой народ, и метафори его звучали апокаліптічно. Ліна Костенко зрідка виступала зі своими віршамі, але то були вірші такой сили звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна. "1
3 Прояви дисидентство
Українські дисидент були дуже різноманітні у своих Подивимося та цілях. Іван Дзюба, літературний критик и один з найвідатнішіх дісідентів, однаково прагнув здобути як Громадянські свободи, так и національні права. ВІН чітко вислови свою мету: "Я пропоную ... одну-єдину річ: свободу - свободу чесного публічного Обговорення національного питання, свободу національного Вибори, свободу національного самопізнання и саморозвитку. Альо спочатку и самперед має буті свобода на діскусію и Незгода ". Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіжність между Радянська теорією та дійсністю, особливо в Галузі національніх прав, тому ВІН призвал власті усунуті ее для блага як Радянської системи, так и українського народу.
На Відміну Від него історик Валентин Мороз продовжував інтелектуальні традиції українського націоналізму, Відкрито віражаючі свою відразу до Радянської системи та Надію на ее крах.
Проти Взагалі українські дисидент закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національніх репресій в Україні та за Громадянські права в СРСР.
Перші прояви цього руху малі місце напрікінці 1950-х та на качана 60-х років, коли на Західній Україні Було організовано кілька невеликих таємних груп. Віділялася среди них так кличуть входити "Група юристів" на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона призвал до Здійснення законного права України на вихід Із Радянського Союзу. После Виявлення ціх груп їхніх учасников на Закритого акціонерного процесах Було засуджено до тріваліх термінів ув'язнення.
У 1 962 та тисячі дев'ятсот шістьдесят три роках Хрущов провів широко розрекламовані зустрічі з діячамі культури та мистецтва. ²
На них ВІН роздратовано засудив "відступі від соціалістичного реалізму" та "прояви формалізму и абстракціонізму". 1
Інерція десталінізації продовжувала розбурхуваті неспокій среди інтелігенції. Проведена у 1963 р. в Київському університеті офіційна конференція по вопросам культури та мови, участь у Якій взяли более Тисячі чоловік, превратилась в відкріту демонстрацію проти русіфікації.
Примерно в цею годину студенти та інтелігенція стали Постійно сходитися до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві НЕ только для публічніх читань творів поета, а й такоже для того, щоб крітікуваті культурну політику режиму. Підозріла пожежа 1964 р., Что зніщіла фонд українських рукопісів бібліотеки Академії наук України, віклікала бурю протестів провідніх діячів літератури.
Побоюючісь, щоб події НЕ Вийшла з-під контролю, Кремль решил ударити по Дисидентський рухові в усьому Радянський Союзі. Наслідком цієї політики в Україні став арешт напрікінці 1 965 р. около двох десятків тих, хто протестував особливо голосно. Щоб залякаті других, власті вірішілі судити дісідентів відкрітім судом.
Проти ця тактика бумерангом ударила по них самих, віклікавші ще сільніші протести й опозіцію.Побувавші на ціх процесах у Львові, молодий журналіст и відданій комуніст свого часу В'ячеслав Чорновіл написавши "Записки Чорновола" - збірку документів, что вікрівалі свавільні, протізаконні й цінічні маніпуляції влади правосуддям.
У палкій промові перед великою аудіторією в Києві засудили арешт Іван Дзюба. ВІН кож подавши Шелесту й Щербицького свою працю "Інтернаціоналізм чи русифікація?" - тонкий, ерудованій и безжальній аналіз Теорії й механіки русіфікації в Україні. После свого Арешт в 1970 р. за антірадянську агітацію та пропаганду Валентин Мороз написавши "Репортаж Із заповідника ім. Берії ", емоційна й викривальний сила которого спрямована проти сваволі радянського офіціозу та руйнування ним окремий індівіда й ціліх народів. 1
Хоч КДБ й зміг обмежіті розповсюдження ціх матеріалів в Україні, Йому НЕ під силу Було запобігті їх Проникнення на Захід. Там с помощью українських емігрантів смороду публікуваліся й пропагуваліся, что віклікало у Радянський влади замішання й переляк.¹
4 У розвитку Дисидентський руху віокремлюють Такі етапи
1. Друга половина 50-х - 65рр. Зародження Дисидентський руху, формирование світогляду шістдесятників та націонал-комуністичної течії.
2. 4 вереся 65 - січень 72рр. Посилення визвольного руху. Публічні Виступи дісідентів. Рух підпісантів. Домінування націонал-комуністичної течії.
3. січень 72 - середина 70-х рр. Жорстокі придушенням визвольного руху. Ідейна криза среди дісідентів. Перехід значної части дісідентів на антікомуністічну и самостійніцьку позіції.
4. Друга половина 70-х Тимчасова послаблення репресій. Посилення та радікалізація Визвольний руху. Переорієнтація від спирання на Власні сили до Світової Громадської думки. Самостійніцько-демократичні погляди з акцентом на додержання прав людини.
5. 79-87рр. Придушенням руху. ²
5 Культурне життя періоду "застою"
Післяхрущовське двадцятіріччя (1965-1985 рр.) В Україні пройшло під знаком неухильного поглиблення кризиса радянського Суспільства, что ширше на всі СФЕРИ життя - політику, економіку, соціальні отношения, ідеологію, культуру.
У цею годину Суспільно-політичне життя в Україна розвивалась Надзвичайно суперечліво. З одного боку - наступ партапарат, его ідеології, з Іншого - зростання национальной свідомості. Розвиток культурного життя теж носів суперечлівій характер. 1
Щорічно відкріваліся Нові школи, зростан Кількість вчителів, и в тій же година у зв'язку Із Зменшення приросту населення зменшувалась Кількість дітей шкільного віку. Все менше ставало шкіл з українською мовою навчання. А в Деяк містах, особливо Донецького регіону, смороду зовсім зникло. Офіційна влада посил стімулювала процес русіфікації. Освіта перебувала у стані постійного експеріментування, політізації, прістосування до потреб "комуністічного будівництва".
Питань комерційної торгівлі Успіхів досягла українська наука у кібернетіці, фізіці, математиці. Проти були проблеми. Вітчізняні Вчені були віключені з МІЖНАРОДНОГО обміну інформацією, часто Важливі наукові відкриття не доходили до керівніків.
На науках гуманітарного профілю негативно позначілася заідеологізованість учених, Тенденції до технізації всієї академічної системи. Альо й тоді були Історики, Які НЕ йшлі на компромісі з властью: М. Брайчевський, Олена Компан, Я. Дзира.
В український літературі тих років червоною ниткою проходили тими Жовтневої Революції и Великої Вітчізняної Війни. Водночас з'являлися и неордінарні твори. Поміж них - романи "Собор" (пісався у 1963-67 рр.) І "Циклон" О. Гончара, проза Ю. Мушкетика, Є. Гуцала, Р. Іванчука, Ю. Дрозда, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, Л. Костенко, других.
За сприяння тодішнього керівника республіканської компартії Шелеста влада Пішла на ряд суттєвіх пом'якшення у життя без культурній політіці, даже почався новий, щоправда, дуже поміркований варіант "українізації", розпочало діяльність "Українське товариство охорони пам'яток історії та культури", что, зокрема , здійснювало реставрацію пам'яток козацької доби. Однако все це явно суперечіло московському курсові на створення "новой спільноті - радянського народу" й толерував лишь до першої зручної нагоді.
Такою нагод стали відомі події 1968 року в Чехословаччіні. Хоча П. Шелест активно підтрімав інтервенцію, ВІН недовго протрімався при власти, звинувачений в недостатньому послухові Москві та потуранні Українському націоналізмові. 1
После приходу до влади у тисячу дев'ятсот сімдесят два р. ультралояльного относительно Москви В. Щербицького знову Почалося закручування Гайок. Прапора початком его були засуджені та фактична Заборона роману "Собор". Багатьох "шістдесятників" піддано гострій Критиці та переслідуванням, кількох (зокрема Івана Дзюбу) даже заарештовано.
Щербицький, спіраючісь на шефа КДБ Федорчука и партійного ідеолога Маланчука, розпочав масивною погром опозіційної інтелігенції, что прізвів до Арешт сотень людей и набагато суворішіх віроків, чем у 1965-1966 р. Відвертіх дісідентів, а такоже співробітніків дослідніх інстітутів, редакційніх колегій, УНІВЕРСИТЕТІВ, якіх підозрювалі в "неблагонадійніх" Подивіться, віганялі з роботи. Ця хвиля переслідувань, что нагадувала сталінські дні, травмувала ціле поколение української інтелігенції й заставил багатьох, среди них и Дзюбу, покаятися й відійті від дісідентської ДІЯЛЬНОСТІ.
Практично Припін перевидання творів митців, репресованіх у 30-ті роки. З культурного обігу намагаються вилучалось все, что могло стімулюваті національні почуття, цензуруванню начали піддаваті даже Класичні вірші Тараса Шевченка. Наслідком стала з'явилася альтернатівної, підпільної "дісідентської" культури, зокрема - так званого "самвідаву". Дисидент (а пізніше - політв'язнямі) стала найрадікальніша частина "шістдесятників". Інші або самоізолюваліся від активного культурного життя, або ПІШЛИ НА компроміс Із властью, вважаючі це Єдиним способом продовжіті спілкування з читачем.
Свідченням про наростання тиску на літературу стало Прийняття ЦК КПРС у січні 1 973 року Постанови "Про літературно-Мистецького діяльність". Вона Вимагаю більшої актівності у слідування ідейнім Настанови партии.
Вініклі проблеми й у розвитку других відів мистецтва. Режим прагнув підкріпіті безплідні Ідеї про "розвинутого соціалістичне суспільство, як вищу форму цівілізації". Замовлення Верхів стімулювалося скроню гонорарами, лауреатськімі звання, почестями и матеріальнім достатком. 1
Кількість театрів Зросла з 61 до 89. На сцені були Суворов Заборонені п'єси, Які вікрівалі Недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі более втрачав свою національну особлівість. Например, з семи ТЮГів лишь львівський БУВ Українським.
У музично містецтві в ті роки плідно працював Г. Майборода, В. Губаренко, П. Майборода, І. Шамо. Альо стало помітнім и знікнення інтересу до национальной музики. Ее традиції намагались Зберегти хор імені Вірьовкі, капела "Думка", Заборонений у тисячі дев'ятсот сімдесят одна году етнографічний ансамбль "Гомін" та інші колективи. У 1979 р. трагічно обірвалося життя автора пісень "Червона рута та" Водограй "В. Івасюка. розвивалась оперного мистецтво (М. Стеф'юк, А. Солов'яненко, Д. Гнатюк).
У образотворче містецтві того часу Занадто много місця Займаюсь образи Леніна (М. Божий, В. Касіян, С. Шипка). Альо розвивалась и русский школа живопису (М. Дерегус, В. Чеканюк, Т. Яблонська, Й. Кошая). Твори Деяк художників-новаторів просто зніщувалі (А. Рибачук, В. Мельниченко).
1960-70-ті роки стали періодом формирование українського поетичного кіно. Започаткувалі его віпущені в цею годину фільми "Камінний хрест" Леоніда Осики, "Криниця для спраглих" Юрія Іллєнка за сценарієм І. Драча, Білий птах з чорною ознакою "і" Вавілон ХХ "Івана Миколайчука," Тіні забутих предків "Сергія Параджанова. Частка ціх картини не булу простою. Часто ее вірішувала НЕ професійність режисура чи майстерність акторів, а Реакція влади. 1
6 Опозиція в 1960-70-х роках
У вересні +1965 р. во время Презентації у кінотеатрі "Україна" фільму "Тіні забутих предків" з різкою критикою арештів інтелігенції виступили Дзюба, Стус, Чорновіл. Під їхнім листом підпісалося 140 прісутніх. Реакція влади булу бліскавічною. Їх всех Було звільнено з Місць роботи. Листи Звернення до керівніків УРСР та СРСР стали однією з найпошіренішіх форм протесту у ті рокі.²
У 1967 году в структурі КДБ створюється Спеціальне "п'яте управління" на Пожалуйста режим поклали обов'язки по борьбе Із "ідеологічнімі діверсіямі", а по суті - з інакодумцямі. Іншою формою ДІЯЛЬНОСТІ дісідентів Було Поширення підготовленіх книг, статей, відозв. Смороду потайки перепісуваліся, передавати з рук в руки. Така система називається "самвідавом". Перший "самвидавська" робот (1966 р.) Булу "Правосуддя чи рецидиви терору?" В'ячеслава Чорновола. У січні 1970 року почав віходити журнал "Український вісник". До 1972 року Вийшла Шість номерів.
Завдяк цілеспрямованім діям дісідентів у 1960-х рр. булу започаткована традиція 22 травня вшановуваті пам'ять Тараса Шевченка. Цього дня 1 861 року труну з его тілом провезли з Петербургу через Київ до Канева. 1 967 року в цею день міліція розігнала учасников Зібрання біля пам'ятника поетові у Києві и заарештувала 4 з них. На вимогу розгніваніх людей, Які влаштувалі демонстрацію біля ЦК КПУ арештантів звільнілі.
У 1 972 году досягла свого апогею кампанія репресій проти інакоміслячіх. Були заарештовані В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Тарас Мельничук, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус та інші. Практично всі смороду були засуджені до трівалого ув'язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режімів на Уралі та в Мордовії. Кроме цього Було поставлено систему "каральної медицини". Деяк опозіціонерів, якіх Було Важко звінуватіті у порушенні відповідніх статей крімінального кодексу оголошувалі божевільнімі та замікалі до псіхіатрічніх Лікарень спеціального типу.
На качану 1970-х рр. дисидентство стало вплівовім Чинник політічного життя. Активні Дії правозахісніків стали відомі на Западе, ПОВІДОМЛЕННЯ про них попали на Сторінки іноземної преси.
Масові репресії тисячу дев'ятсот сімдесят дві року на Деяк годину паралізувалі Активність дісідентів. Однако Вже у 1974 году побачим світ 7 та 8 випуски "Українського вісника" у чому незаперечно заслуга Степана Хмари.
Поріділі чисельного, но й далі сповнені рішучості дисидент у 1 975 р. дісталі новий імпульс, коли СРСР подписал Гельсінкську угоду й Офіційно погодівся шанувати Громадянські права своих підданіх.
Повірівші Кремлеві на слово, дисидент організувалі відкриті й, на їхню мнение, юридичне санкціоновані групи, завдання якіх пролягав в тому, щоб наглядаті за Дотримання Громадянських прав з боку Кремля. Перший Гельсінкській комітет Було засновано в Москві у травні 1976 р. Незабаром, у лістопаді 1976 р., В Києві з'явилася Українська Гельсінкська група. Аналогічні групи сформувалісь у Літві (листопад +1976 р.), Грузії (січень +1977 р.) Та Вірменії (квітень +1977 р.).
Гельсінські групи НЕ були таким уже Поширення явіщем среди стран соціалістичного табору. У Радянський Союзі їх Було п'ять. Поза его межами смороду існувалі лишь у Польщі (Комітет захисту робітніків, Перетворення Згідно у Комітет громадського захисту (KOS-KOR)), у Чехословаччіні (група "Хартія-77"). У Румунії подібні групи НЕ вініклі, оскількі Таємна поліція прідушувала шкірних таку Спроба у зародки. У НДР Місцеві громадяни корісталіся Гельсінськімі Угодами головно для того, щоб дістаті право еміграції. Зовсім слабкі БУВ відгук на гельсінській процес у Болгарії та Угорщині. Все це дает Підстави стверджуваті, что украинские дисидент були однією з головних опозіційніх груп у Центральній и Східній Европе. 1
7 Українська Гельсінкська група
Очола Українську Гельсінкську групу (УГГ), створене 9 листопада 1976р., Письменник Микола Руденко - політичний комісар у роки Другої Світової Війни та Колишній партійній чиновник у пісьменніцькій организации. Его близьким товаришем БУВ генерал Радянської армії Петро Григоренко - кавалер багатьох Урядовий відзнак, которого відправілі у відставку.
Група налічувала 37 учасников, найрізноманітнішіх за походження.Тут були дисидент, что Вже відбулі Терміни ув'язнення, Такі як Ніна Строката, Василь Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл, Такі колішні націоналісти (что вижили после десятіліть, проведених у сталінськіх концтабору), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина Сеник, Петро Січко. ²
Незважаючі на постійні Арешт, склад УГГ продовжував збільшуватіся. Напрікінці 1970-х років деякі з Членів - Григоренко, Строката-Караванська, Надія Світлична - еміґрувалі з СРСР, тим самим діставші можлівість представляті УГГ за кордоном.
Українську Гельсінкську групу відрізнялі від попередніх дісідентів две Важливі РІСД. Перша пролягав в тому, что група являла собою відкріту Громадську організацію, яка хоч и не булу прорежимной, проти вважаю, что має законне право на Існування. Такі погляди були для Східної України чімось нечуванім ще з часу встановлення Радянської влади. Іншою Безпрецедентний рісою були контакти з аналогічнімі групами по всьому СРСР з метою "інтернаціоналізуваті" захист Громадянських и національніх прав.
У програмних заявив групи явно проступало й нове мислення. Смороду наголошувалі на застосуванні легальних методів, убачаючі вирішенню суспільніх проблему дотріманні Законів узагалі й поважанні прав особи зокрема. Тому члени групи часто називали свою діяльність Правозахисна рухом. Як зауважував Іван Лисяк-Рудницький, проповідування законності й справжньої демократії вместо певної ідеології, например, націоналізму чи марксизму, Якими Доті захоплювалися українська інтелігенція, стало важлівім поворотним пунктом в історії української Політичної думки.
Хоч деякі члени Української Гельсінкської групи позбавляє якоюсь мірою на позіціях марксизму чи націоналізму, погляди ее більшості найчіткіше передает такий уривок із спогадів Данила Шумука, что в некогда БУВ водночас комуністом и націоналістом и провів около 40 років у польських, націстськіх и Радянська тюрмах: "Лише демократія здатно Врятувати людство від небезпеки тіранії як лівого, так и правого ґатунку. Лише Необмежений, гарантованого законом право усіх громадян вісловлюваті, пропагуваті й захіщаті свои Ідеї спроможне дати людям можлівість контролюваті и скеровуваті політику правительства. Без цього права не может буті й мови про демократію и демократичні вибори до парламенту. Там, де немає легальної опозиції, что корістується рівнімі правами в парламенте й среди народу, немає демократії ... 1
Я дійшов ціх вісновків после багатьох років роздумів, узагальнень та АНАЛІЗУ, и смороду привели мене до критичного Ставлення як до комуністів, так и до націоналістів донцовського типу ".
Різкім контрастом до ксенофобії, прітаманної націоналізмові оунівського ґатунку, Було, что палкий патріотизм українських дісідентів НЕ передбачало ворожості до других народів, даже до росіян. У 1980 р. в одній Із їхніх заяв говорилося: "Ми Розуміємо, что означати жити під колоніальнім гнітом, и тому заявляємо, что народові, Який живе в Нашій стране, буде забезпечен найшірші Політичні, економічні и соціальні права. Будуть Безумовно гарантовані всі права національніх меншостей и різноманітніх релігійніх асоціацій ". Віходячі зі своих легалістськіх поглядів, члени Української Гельсінкської групи вважаю, что Найкращий шляхом до незалежності України є! Застосування гарантованого в Радянській конституції права на вихід з СРСР. На їхню мнение, найефектівнішій способ "деколонізації" Радянського Союзу пролягав у тому, щоб дозволіті его народам провести действительно Вільні вибори.
Альо ні поміркованість Гельсінкської групи, ні вимоги Заходу Дотримуватись зобов'язань, что їх на собі взявши СРСР за Гельсінкською угідь, що не перешкоду Радянська владі знову влаштуваті дисидент погром. До 1980 р. примерно три чверті Членів Української Гельсінкської групи получил Терміни ув'язнення від 10 до 15 років. Решті Було Віслав з України. Деяк, аби заспокоїті Світову Громадська думка, дозволили емігруваті.
Діальність Української гельсінської групи засвідчіла про перехід Дисидентський руху в нову, зрілішу стадію - стадію, яка відзначалася сформованому організаційною структурою й чітко окресленості Політичною програмою. Основним новим моментом цієї програми БУВ перехід українських дісідентів на самостійніцькі позіції. У документах Дисидентський руху все Частіше звучала Вимога Вихід України зі складу СРСР и создание незалежної демократичної української держави ". После Відновлення ДІЯЛЬНОСТІ групи у 1988р., На ее базі Було Створено "Українську республіканську партію" у 1990 году. 1
8 Релігійне дисидентство
Окремий Різновид дисидентство в Україні базувався на релігії. Теоретично радянська конституція гарантувала свободу віровізнання. Альо режим удавався до цілого ряду ЗАХОДІВ для Боротьба з релігійнімі віруваннямі та практикою. Смороду включали обмеження релігійніх публікацій, заборонено навчатись дітей релігії, проведення среди них атеїстічної агітації, засілання агентів у середовище священнослужітелів и церковної ієрархії, закриття культових споруд,! Застосування до тих, хто стоит за віру, Громадська та економічних санкцій, обмеження возможности здобути освіту. Антірелігійна кампанія Хрущова у 1959-1964рр. прізвела до закриття половини православних церков в Україні (з усіх около 7 000 у 1959р.).
Релігійний Опір прийнять форму петіцій, протестів проти порушеннях свободи Совісті и релігії, Переконаний та напівлегальної ДІЯЛЬНОСТІ.
Намагання влади закрити тисячі дев'ятсот сімдесят чотири Почаївську Лавру в результате солідарного опору монахів и вірніх та розголосу за кордоном НЕ Було здійснене. Духовна безплідність Радянської ідеології, з одного боку, та Обурення жорстокости політікою режиму, з Іншого, зумов Відновлення потягу до релігії, особливо на селі.
Скажені переслідування Української греко-католицької церкви ( "церкви у катакомбах") НЕ змогло Цілком зніщіті ее. В останні десятиліття таємні відправи для віруючіх проводили на Західній Україні 300-350 греко-католицьких священіків на чолі з кількома єпіскопамі. Існувалі даже підпільні монастирі й таємні друкарні.
У 1968-1969 органи КДБ провели Масові Арешт среди священників Греко-Католицької Церкви, а 1969 єпископ В. Величковський БУВ засуджений на три роки ув'язнення. 1973 священик В. Прокопів БУВ заарештованій за ті, что супроводжав до Москви делегацію вірніх, яка Вимагаю офіційного Відновлення Греко-Католицької Церкви. 1
У 1982 р. Йосип Тереля організував Комітет захисту Української католицької церкви, что ставив Собі за мету добиться ее легалізації. Хоч у відповідь на це режим став заарештовуваті ее активістів, среди украинцев Галичини та Закарпаття відданість життя без Давній церкві НЕ втрачала сили.
Православна церква в Україні, что Офіційно називається російською православною церквою, перебувала у вігіднішому становіщі, оскількі ее візнавав радянський уряд. Альо ціною цього Було Співробітництво з режимом, что доходило до плазування перед ним. Як наслідок, у православній церкві, й особливо среди ее ієрархії, ширше корупція, ліцемірство и тенденція задовольняті Державні Захоплення за рахунок релігійніх потреб. Це прізвело до того, что кілька Членів нижчих духовенства, зокрема жорстокости переслідуваній Василь Романюк, виступили з засудили як Власний зверхніків, так и держави.
Чи не найбільш войовнічімі и дінамічнімі віровізнаннямі в Україні в 1960-70-х роках були баптістська та інші протестантські церкви - п'ятідесятнікі, адвентисти, свідки Ієгові. Смороду відправлялі свои Релігійні спожи в автономних конгрегаціях, навчаюсь дітей, як цього требует їхня віра, нерідко відмовляліся реєструватіся в органах власти, что ускладнювало властям контроль над ними. Їхні погляди, організація, что спірається на простих віруючіх, відданість вірі пріваблювалі до них чисельність новонаверненіх, особливо на Східній Україні. У ЦІ роки смороду Складанний непропорційно велику частко "в'язнів Совісті" в СРСР. До свого виїзду в Сполучені Штати дерло провідником баптістів БУВ пастор Георгій ВІНС. 1
9 придушенням дисидентство
На качану 1980-х рр. в Україні інтелігентській Дисидентський рух Було практично розгромлено. Незважаючі на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дісідентів и на одіозну поведение їхніх гонітелів, цею Рух не набув шірокої ПІДТРИМКИ в Україні. Однією з причин цього стало, что, кроме засуджених режиму й вимог Дотримуватись Законів, дисидент НЕ сформулював віразної Політичної програми. Питання, Які смороду порушувалі, що не були проблемами щодень життя, что хвилюють більшість населення.²
Альо вірішальною причиною невдачі Дисидентський руху булу природа системи, что протистоять Йому. На дісідентів ополчилися всі потужні сили Радянської системи й особливо всемогутній КДБ. Володіючі монополією на засоби комунікації, режим всіляко перешкоджав Поширення информации про дісідентів среди громадськості. Коли ж якась інформація все ж з'являлася, то вона Звичайно булу спотвореною й змальовувала дісідентів у негативному Світлі.
Альо На Відміну Від сталінськіх часів Таємна поліція Вже НЕ виявляв такого фанатизму й Не зніщувала дійсніх и потенційніх супротівніків. Тепер вона намагались ізолюваті дісідентів від Суспільства й, застосовуючі до них методи дедалі БІЛЬШОГО тиску, змусіті їх покаятися або замовкнуті. Тім, хто критикувалися режим, відмовлялі в робочих місцях, у возможности здобуття освіти їхнім дітям й даже у даху над головою. Найвпертішіх засуджувалі до тріваліх термінів ув'язнення або запроторювалі до псіхіатрічніх Лікарень, де Їм давали препарати, что руйнують людський особистість. Зніщуючі кількох, КДБ успешно вдаватися залякаті багатьох.
У життя без ДІЯЛЬНОСТІ в Україні Таємна поліція булу НЕ такою обмеженою, як у Москві. Ізольовані від столичних західніх Журналістів, українські дисидент НЕ малі захисту так званої "парасолі гласності", як їхні видатні російські та Єврейські колеги. Та й проблема національніх прав українців НЕ віклікала на Западе великого інтересу. Тім годиною, побоюючісь українського націоналізму, режим проводив в Україні особливо жорстокі репресії. Ось чому київський КДБ МАВ репутацію найбрутальнішого в СРСР, вісь звідки непропорційно велике число самє українських репресованіх. 1
1 0 Значення руху
Рух опору в Україні здобув широкий розголос у СРСР та за кордоном. Важлівіші его Публікації дісталіся за кордон и були перекладені на чужі мови. Гуманні Політичні позіції руху здобулі Йому Прихильний наставляння поступовіх Кіл світу. ²
В обороні ув'язнених учасников українського руху опору виступили среди Іншого в СРСР - академік А. Сахаров, П. Літвінов, О. Єсенін-Вольпін, В. Некрасов; у ЛЬВОВІ ТА мире - діячі культури, науки, видатні письменники, между ними такоже деякі особини, відзначені Нобелівськімі преміямі (Гайнріх Бель, Сальвадор Лурія, Ґунар Мірдал, Ґюнтер Ґрас, Норман Мейлер, Еріх Фром, Ернест Мандель, Наум Чомській, Ленард Бернстін, Артур Шлесінджер та ін.).
Дисидент зайнять помітне місце у світогляді населення. Завдяк їх самовідданій борьбе у громадський свідомості поступово стверджував думка, что український народ є не просто придатком до "великого брата", что можливе создания незалежної держави. З середовища дісідентів Вийшла много видатних політіків годині перебудови, среди якіх учасник Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл.
Досяг успіху рух за Визнання УГКЦ, розпочатій в середіні 1980-х років митрополитом Стернюка та підпільною ієрархією. Переломним подіямі були багатотісячній молитовно похід у Львові до Собору Святого Юра 17 вересня 1989 року з вимог легалізації УГКЦ в Радянський Союзі и Зустріч Папи Івана Павла II з Михайлом Горбачовим в грудні того ж року. Смороду дали початок легалізації УГКЦ.
З початком та розгортанням перебудови Михайла Горбачова поліцейський Тиск з боку держави на Суспільно-культурну сторону життя громадян СРСР Було поступово зняти.
Формою виявило руху опору були петіції и протести, адресовані до влади, Демонстрації та так кличуть входити самвидавної література.
Рух опору в Україні - це Дії, спрямовані на Здійснення державних Законів и статей Конституції, Які визначаються Громадянські та національні права и права УРСР в СРСР.Одним з дере збірних віявів руху опору можна вважаті конференцію у справах для культури мови в Київському Університеті у лютому 1963 во время якої вісунуто среди других Вимоги відвести в УРСР українську мову як Урядовий та повернути права национальной меншості українцям в РРФСР. 1
У 1962-1963 були пошірені НЕ дозволені до друку поезії и щоденник В. Симоненка, а у 1964 - анонімна листівка-протест проти підпалу Бібліотеки АН УРСР у Києві. 4 вересня +1965 р. в кінотеатрі «Україна» в Києві І. Дзюба і В. Чорновіл виступили з протестом проти проведення тоді арештів української інтелігенції. Восени того ж року в обороні заарештованіх виступили з петіціямі и протестами до влади видатні діячі культури и науки, среди якіх були: М. Стельмах, А. Малишко, Г. и П. Майбороди, О. Антонов, С. Параджанов, В. Кирейка , Л. Костенко, І. Драч, Л. Серпілін. У грудні тисяча дев'ятсот шістьдесят п'ять І. Дзюба Віслав на адресу первого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста та голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького протестного листа проти репресій та Додав до него есе під назв «Інтернаціоналізм чи русифікація?». На качану 1966 Киеве, Львове, Івано-Франківському, Луцьку та других містах України відбуліся з грубими порушеннях Радянська Законів Політичні процеси. Того ж року В. Чорновіл зладив збірку біографій та творів 20 засуджених під назв «Лихо з розуму» и Віслав на 55 страничное Звернення до прокурора УРСР Ф. Глуха та других, в якому з'ясував Порушення Громадянських прав заарештованіх.
Протестні Акції проти порушеннях Законів, антіукраїнського курсу национальной политики, в обороні заарештованіх, а такоже в обороні національніх прав українського народу набрали в следующие роки Досить широких Розмірів й доля у них брали Різні прошаркі населення. Важлівіші Виступи:
· Лист до ЦК КПУ та Спілки письменників України з протестом проти нападів на І. Дзюбу, что его Віслав 1966 П. Скочок, В, Чорновіл, Л. Шереметьєва;
· Лист Скочко до П. Шелеста з приводу порушених законності на процесі М. Озерного в 1966 (разом з записом цього процесса);
· Лист баптиста А. Ковальчука до Л. Брежнєва в 1966 проти переслідувань віруючіх;
· Лист І. Дзюби, І. Світлічного, Н. Світлічної, Л. Костенко до Шелеста в обороні засудженого в 1967 В. Чорновола;
· Звернення 139 меш. Києва до Брежнєва, М. Підгорного и О. Косіґіна в квітні 1968 з протестом проти переслідувань за Переконаний, незаконних арештів и обмеження прав української мови и культури; 1
· Лист Творчої молоді Дніпропетровська у 1968 проти русіфікації міста;
· Відкритий лист до «Літературної України» за підпісамі І. Дзюби, Є. Сверстюка, М. Коцюбінської, Л. Костенко, В. Некрасова в обороні В. Чорновола та С. Караванський; подібний лист В. Стуса до Ф. Овчаренка;
· Есей В. Мороза «Хроніка опору» про ніщення пам'яток української культури;
· Відкритий лист А. Коваля до депутатов Верховної Ради УРСР, у якому требует Здійснення прав, записаних у Конституції;
· Протестні листи різніх громадян, зокрема Б. Антоненка-Давидовича, І. Дзюби, В. Чорновола, Ольги Горинь, Ігоря та Ірини Стасів-Калінців, О. Мешко, о. В. Романюка проти іншого засуду В. Мороза в лістопаді 1970;
· Звернення мешканців м. Вишгорода Київської області до ЦК КПРС з приводу надужівань місцевої влади;
· Звернення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої, что его в грудні 1971 підпісалі П. Якір, Ірина Стасів-Калинець, В. Стус, Т. Тимчук, В. Чорновіл;
· Не підпісана листівка про арешт діячів культури на качана 1972;
· Листівки и протестні написи проти русіфікації у Львівському Університеті у 1974;
інші.
Протестні листи проти правопорушення вісілалі такоже учасники руху опору, что перебувалі у в'язницях та концентраційніх таборах, например:
· Звернення М. Масютка до Верховної Ради УРСР у Жовтні 1966 у якому ВІН засуджує суди над українцями в різніх містах;
· Лист С. Караванський до Ради Національностей СРСР у 1966 з Вимогами пріпініті діскрімінацію неросійськіх народів, зокрема українців, Кримська татар, євреїв, та подібні его листи до В. Ґомулкі в 1965 и Голови ПРЕЗИДІЇ Верховної Ради СРСР у 1967; 1
· Его ж Звернення на Цю саму адресу з протестом проти окупації Чехо-Словаччини в 1968;
· Лист М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка до комітету прав людини ООН у 1969 з протестом проти домішування отрута до харчів в'язнів;
· Звернення до прілюдної опінії світу С. стегна в 1970, з СКАРГА на поведение ОРГАНІВ КДБ
· Есе В. Мороза під назв «Репортаж Із заповідника ім. Берії », Який БУВ написаний во время ув'язнення автора.
Інша форма ДІЯЛЬНОСТІ руху опору - це маніфестації в річніцю перевезення тела Тараса Шевченка на Україну 22 травня, что їх Постійно розганялі органи КДБ. У 1967 за цієї нагоді відбулось Зіткнення учасников з КДБ, после чого 64 мешканці Києва Віслав протест до Брежнєва та Шелеста. Демонстрації з участю кілька сот осіб відбуваліся у Львові в квітні +1966 во время процесса братів Горінів й других та в лістопаді 1970 Киеве во время похорону А. Горської. У 1968 у 51 річніцю Жовтневої Революції, спаливши собі на Хрещатику в Києві В. Макуха, віголошуючі гасла «Геть колоніялізм з України» та «Хай живе вільна Україна». У +1969 такоже для протесту проти поневолення України намагався спалити себе біля унівеосітету в Києві М. Береславський.
Рух опору виступали такоже в обороні національніх меншостей України, что виявило зокрема у віступі І. Дзюби і В. Некрасова у Бабиному Яру у вересні 1969 у заявили діячів руху опору на оборону Кримська татар ТОЩО.
Поряд з цімі стіхійнімі формами руху опору, існувалі Спроба організованіх акцій. Ще в кінці 1 959 група українськії юристів під проводом Л. Лук'яненка віготовіла проект програми Української Робітнічо-Селянської Спілки з метою вести легальну Акцію за вихід УРСР з СРСР. У проекті програми Спілки написано, что ее ідеалом є самостійність України з широко розвинення соціалістічнім Державним устроєм. 1
Про засоби БОРОТЬБИ в проекті говориться: Мета цього первого етапу Нашої БОРОТЬБИ Полягає в завоюванні демократичних прав, необхідніх для организации Всього українського народу на боротьбу за Утворення незалежної национальной держави. Методи Досягнення цієї мети мірні, Конституційні.
У січні 1961 Лук'яненко БУВ засуджений у Львові на смертну кару, что булу замінена на 15 pp. в'язниці, а обвінувачені (І. Кандиба, С. Вірун, О. Лібовіч, В. Луцькій, Й. Боровніцькій, В. Кіпіш) на ув'язнення від 10 до 15 рр. З 1957 до 1967 року в Галичині діялі такоже малі нелегальні групи: Об'єднана Партія Визволення України, Український Національний Комітет та Український Національний Фронт, члени якіх були такоже засуджені на ув'язнення, при чому двох Членів Українского національного комітету І. Коваля та Б. Грицина Львівський суд засудив на смертну кару, и вирок виконан. Процеси над віщезгаданімі групами відбуваліся при зачинення дверях. Члени Українського національного Фронту перевідалі деякі Публікації ОУН, у 1965-1967 випустили 16 чисел часопису Батьківщина и Воля.
До руху опору треба зарахуваті такоже робітнічі заворушення и страйки, например, у 1963 Кривом Роге (спрічінені підвіщенням цен на харчі та їх недостачею; тоді дійшло до сутічок между відділамі КДБ и військовімі частинами) и Одессе (портові робітники відмовіліся вантажіті масло до Кубі) , 1969 на гідроелектростанції в с. Берізка; Тисячі дев'ятсот сімдесят дві у травні в Дніпропетровському (робітники протестувалі проти Впровадження росіян на зав.) И в червні в Дніпродзержінському (у Заворушення брало участь кілька тисяч осіб; смороду були спровоковані грубою поведінкою влади).
За данімі самвидавної документів в Русі опору брали участь біля 600 осіб (Кількість учасников масових демонстрацій и чітачів самвідаву - кілька тисяч), здебільшого представник професійної інтелігенції, далі робітники, Вчені, письменники, студенти, митці, священики, селяни; в основном молодь і люди СЕРЕДНЯ віку, з значний участю жінок. Учасники руху опору походять головінм чином з Київщини та з Західної України (в основном зі Львова); далі з Дніпропетровської та Донецької областей. Духів зачинателем руху опору. треба вважаті В. Симоненка. 1
Політичним позіціям руху опору прітаманні Ідеї гуманізму, Політичної та соціальної демократії, особістої та национальной свободи. У центрі мислення учасников руху опору є людина, ее Гідність, ее право вільно розвіватіся. Метою руху опору є українська демократична самостійна держава, «у Якій бі всі громадяни Дійсно корістуваліся політічнімі правами и визначавши направление економічного и політічного розвитку України». У Галузі міжнаціональніх отношений рух опору засуджує всякий шовінізм та Імперіалізм и проповідує шанування прав других народів та співпрацю з ними. Методи ДІЯЛЬНОСТІ руху опору легальні; діячі руху часто посілаються на принципи так званої Ленінської национальной политики. Проти, после арештів и судів провідніх діячів руху опору у 1972-1973 помітна часткова радікалізація поглядів, Тенденції до нелегальної діяльности. Це позначілося зокрема на 7-8 випуску (1974) самвидавної періодічного видання руху «Український Вісник».
Українці (например, генерал П. Григоренко) беруть участь такоже у загально-союзному чи російському Русі опору. Альо намагання російського періодічного видання руху опору «Хроніка поточних подій» у Москві віступаті від імени руху опору неросійськіх народів СРСР, спростувала редакція «Українського Вісника». Поряд з Українським рухом опору, в Україні діяв такоже рух опору других національностей, зокрема єврейська (ВІН ставив Собі метою, як и в России, право на виїзд за кордон СРСР) и російський что солідарізується з російськім рухом опору в России. Подекуді смороду співпрацюють з Українським рухом опору. 1
Висновок
Значення дісідентської БОРОТЬБИ пролягав в тому, что відбувалося організаційне та ідейне оформлення національно-демократичного руху, вікрівалася тоталітарна суть й антіукраїнській характер радянського режиму, подалі розвитку Набуль національна самосвідомість и національна культура, одночасно з тим підтрімувалася віра в можлівість опору репресівній державі. ²
Дисидент зайнять помітне місце у світогляді населення. Завдяк їх самовідданій борьбе у громадський свідомості поступово стверджував думка, что український народ є не просто придатком до "великого брата", что можливе создания незалежної держави. З середовища дісідентів Вийшла много видатних політіків годині перебудови, Які продовжувалі все своє життя продовжувалі усіма своими силами вплінуті на життя звичайна люду та Изменить его на краще. 1
Отже, про Дисидентський рух можна Сказати, что це масштабна течія, яка булу пов'язана самперед Із соціально-Економічною напруженістю. Так чи інакше, в даного контексті дисидентство Було найбільшім проявити вікового противостояние между русски інтелігенцією та бюрократією російської імперії. ²
Список використаної літератури та джерел
1. Дисидентський рух и УРСР. http://narodna.pravda.com.ua
2. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? Мюнхен 1968. - 48, 81-83, 120-124 с.
3. Чорновіл В. Лихо з розуму. Париж 1968. - 50-56 с.
4. Кожелівеч І. Хроніка Українського опору. Культура. Париж 1975. - 328-330, 339-341 с.
5. Піднесення національно-визвольного руху в Україні. З'явилися "шістдесятників". http://pidruchniki.com.ua
Додаток
Із проекту програми Української Робітнічо-Селянської Спілки з метою вести легальну Акцію за вихід УРСР з СРСР, у якому говориться:
"Мета первого етапу Нашої БОРОТЬБИ Полягає в завоюванні демократичних прав, необхідніх для организации Всього українського народу на боротьбу за Утворення незалежної национальной держави. Методи Досягнення цієї мети мірні, Конституційні. "1
Характеризуючи найяскравішіх представителей літератури того часу Є.Сверстюк писав, что незважаючі на Спільні РІСД, КОЖЕН з них відрізнявся своєю Творче індівідуальністю:
"Іван Світличний виводу соцреалізм на загальнолюдського простір та демонтував теорію партійної літератури.Іван Драч прініс Перші вірші Незвичайні та незрозумілі так, наче его й Не вчились, про что и як треба писати. Василь Симоненко заговорив з Україною в Тоні надзвічайної щирості та відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свой народ, и метафори его звучали апокаліптічно. Ліна Костенко зрідка виступала зі своими віршамі, але то були вірші такой сили звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна. "²
|