|
план
Вступ
І Причини
1 Зовнішня політика
2 Внутрішньополітічні отношения в суспільстві України
3 незадоволення среди СОЦІАЛЬНИХ слоїв населення України
ІІ Наслідки
Висновки
література
Вступ
Утворення козацької держави - Гетьманщини - стало новим етапом розвитку Нашої тісячолітньої державної історії. Гетьманська козацька держава, яка з'явилася на территории Наддніпрянщіні - в центрі Нашої етнічної территории, де ще в ІХ - ХІІ ст .. відбувалося творення східнослов'янської держави (Київської Русі) - булу прямим продовження Київської державної традиції.
Визначний явіщем української історії ХVІ - XVII ст. ставши процес Утворення и розвитку козацтва у двох его формах: козацтва на "волості" (у тому чіслі реєстрованого) и запорозького. Утворення Запорозької Січі та козацького військово-теріторіального влаштую на Наддніпрянщіні во второй половіні XVI - першій половіні XVIIст. й означало Закладення підвалін майбутньої державності.
"Козацтво на Україні Набуль широкого розвитку І, склавшісь зрештою у Певний Суспільний клас, в Особливий інститут, з побутового явіща ... стало представником національніх інтересів свого народу и взяло на себе" державне будівництво України ", - писав М. Грушевський.
Визволення від панування Речі Посполитої стало для українського народу на початкуXVII ст. історічною необхідністю, визначальності умів его національного Існування. Боротьба за визволення Набуль характеру всенародного руху. ЦІ повстання, пройняті Прагнення українського народу до самовизначення, досяглі своєї кульмінації в ході Великого повстання 1648 - 1657 рр. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657), Пожалуйста вілілось у действительно всенародну боротьбу проти іноземного панування.
У результате Великого козацького повстання український народ Створив державність у форме козацько-старшінської Гетьманщини, яка відповідно до РІШЕНЬ Переяславської ради та Статей Богдана Хмельницького увійшла на основе автономії до складу Російської держави. У ході повстання 1648-1657 рр. та подалі воєнніх Дій збройні сили України здобули ряд визначний перемог. Український народ врятував себе від польсько-шляхетського и турецького поневолення, забезпечен ширші возможности для Досягнення національного розвитку. [7, ст. 4]
Смерть Б. Хмельницького, писав М, Грушевський, булу одним "з найбільш трагічніх моментів в історії України". Гетьманщина "в найбільш рішучу хвилю, коли важілася вся її доля, Втрата свого довголітнього провідника - єдиного Чоловіка, Котре МІГ покермуваті нею ..."
Гетьман залиша своим сподвижникам та нащадкам дуже складаний спадщину. Отношения зі всіма Сусідами Залишайся неурегульованімі, соціальні протіріччя усередіні українського Суспільства наростаючим. Закони суспільного розвитку штовхалі козацько-шляхетських верхівку в напрямку до создания нового благородного класу - шляхти, дворянства. Ті ж закони прірікалі вільне селянство та козацтво на поступове загарбання, превращение его з часом в клас закріпаченіх селян. А Взагалі - йшов процес нормального історічного становлення структур українського феодального Суспільства и держави.
А между тім НЕ лишь зовнішньополітічне, а й Внутрішнє становище Гетьманщини Було складним и напруженного.
Перш за все це стосувалося Структури влади. Державний устрій Гетьманщини все ще МАВ військовий характер: військова канцелярія у центрі, полковники и сотники на місцях. Водночас гетьман и его адміністрація керували НЕ лишь військом, а й ставали реальною властью, Якій підпорядковувалося все цивільне населення.
Незважаючі на спожи селян, міщан, простих та нереєстровіх козаків, гетьман пріймає Політичні решение, Ледь згоджує їх зі своєю старшиною, среди якої теж БУВ Вже розкол на групи з різнімі Подивимося, та і проти гетьмана Вже виявляв невдоволення, что насправді Хмельницький ще БУВ в змозі пріпінять. Гетьман, сподіваючісь досягті своєї цілі, напружено шукав Нові Політичні зелених сандалів, роблячі ставку то на шведів, то на трансільванського князя, то знову на Польщу и Туреччина. У тривогах и хвілюваннях, Розчарування и Нових сумнівніх планах, залішаючі Україну среди нескінченої БОРОТЬБИ, на роздоріжжі, гетьман захворів и помер в 1657 году. Не стало проводира, что вмів з'єднати навколо себе народ Український, водів его до перемог; что вмів прієднаті до своєї справи сусідні народи й заставить їх помагаті визволення України. [2, ст. 111]
Аналізуючі роботи Деяк історіків, про ті часи, приходиш єдиного Висновки, что період "Руїни" почався все ж зі смертю Богдана Хмельницького. Великий гетьман НЕ зміг довершіті и втіліті в життя свои Прагнення та Ідеї, а его нащадки, Взагалі, малі свои погляди на державність України, ее суверенність та політичний стан, Які різніліся между різнімі верств в суспільстві.
Руїна - так в українській історіографії назівається период Громадянської Війни, яка розгорілася в Україні после того, як 27 червня 1657 року помер Богдан Хмельницький. Ця ганебна и жорстока війна, названа ще й "парадом честолюбств", привела спочатку до того, что русский козацька держава, Створена генієм народу и політичним талантом гетьмана Б. Хмельницького, что зміг консолідуваті на ее будівництво всі Суспільні сили країни, булу розірвана навпіл, по Дніпру, на Ліво- и Правобережну Україну, потім - и ПОВНЕ сплюндрування Правобережної України іноземними загарбників, после чого вона надовго превратилась в суцільну пустелю, в Якій только покінуті людьми селища и міста нагадувалі про ті, що тут ще дон давна буяло Заможне життя ... [5, ст. 3]
Суперніцтво двох сусідніх держав - Москви и Польщі - роздірало край навпіл: Лівобережна частина, природно, горнулася до Москви, маючі более підстав боятися ее сили и розраховуваті на ее допомогу, Правобережна, з тих самих причин, - до Польщі. Татари, за Якими стояла Туреччина, пильно стежа за всім, что відбувалося в міжусобіці з метою грабунку та наживи. Зовнішні Політичні сили підтрімувалі Внутрішнє безладдя в стране, тобто соціальну ворожнечу черні проти знатних. Що Було Їм только на руку: постійні заколоти и бунт спріялі НЕ стабілізації, а навпаки розладу та зварювання в суспільстві. У свою черга знатні более тяжілі до шляхетської Польщі, чернь - до Москви. І, Нарешті, Запорожжя, цею військовий табір, аж Ніяк не схожу на Звичайне цивільне суспільство, беручи участь у жітті України, стояв на заваді унормуванню цього життя. [1, ст. 116]
Довго боролися сусідні держави за Україну, роздіраючі ее на часті й руйнуючі, - та й потомилися. Помирилися на тому, что Лівобережна Україна має буті в руках Москви, такоже и Запоріжжє; частина правобічної України немного не до самого Київа, Який зостався за Москвою, належала Ляхам. Подолія - Туркам. Краса й осередок козацької землі од Київа и до Запоріжжя, край что БУВ найбільше зруйновану, мусів зоставатіся пустинь. [2, ст. 125]
І Причини
Що ж стало причиною "Руїни?
Чому НЕ удалось нащадкам довершіті дело Богдана Хмельницького?
Велике діло почав Хмельницький - здобути державність и самостійність для своєї рідної України. Уся історія Гетьманщини - це Безперервна боротьба за суверенітет и незалежність у своих внутрішніх справах для, боротьба героїчна, відчайдушна, но нерівна, боротьба - поразка, у Якій коштувала Українському народові свободи, а разом з ее утратою обернулася різкім зниженя уровня життя. [5, ст. 15]
1.Зовнішня політика
Причини качана Руїни Неможливо зрозуміті без АНАЛІЗУ зовнішньої політики України. Загаль в Основі цієї політики гетьманів чи старшини БУВ поиск ПІДТРИМКИ ззовні, для необхідної боротьбу за свои упевнення, з одного боку, з Іноземною загроза, з Іншого - намаганням утріматі Власний владу во время внутрішньої Незгода та спроба захопіті владу. Зовнішня політика Гетьманщини Було точно дзеркальний відображенням внутрішньо українських процесів. Чи не просліджується згода ні среди гетьманом та его старшиною, ні между угрупованнямі среди старшини, ні между простих козаків, селяни такоже були незадоволені своим станом, складається враження, Взагалі усіма процесами.
Утім, зовнішня політика відігравала значний роль в становленні України. Історики звертають Рамус на три основні зовнішньополітічні моменти:
- політичне орієнтування гетьмана;
- політика Москви;
- Дії других іноземних держав.
Если провести маленьке дослідження Стосовно Політичної орієнтації гетьманів, то уявляється така картина;
Гетьман - Богдан Хмельницький - ВІН, Взагалі, сподівався найти сильного союзника, Який в лиху годину поможет, при цьом НЕ зазіхаючісь на суверенність України. Який би допоміг в становленні молодої країни, захист від інших іноземних загарбніків, та сам не Жадан дива Володарем в Україні. Нам відомо вже, что Хмельницькому, согласно Переяславської догоди, не вдаватися в обліччі Москви найти такого союзника. Збереження певної незалежність від Москви гетьману не вдаватися, и ВІН шукав ПІДТРИМКИ, схіляючісь до інших іноземних держав. І врешті решт Хмельницький помер, залишилась країну на роздоріжжі, а людей - у сумнівах.
Гетьман - Іван Виговський - був православним польським шляхтичем, ВІН об'єднав коло себе старшину и козаків, Які пріхіляліся до Польщі. Спочатку свого гетьманування, Виговський намагався продовжіті діло свого попередника, та Москва всяко заважала Йому. Російська держава Довгий не прізнають за главу держави І.Віговського, водночас натякаючі, что зроблять це, если ВІН Погода поступитися хоч кількома пунктами підпісаніх Хмельницьким Березневих статей 1654 року, Які обумовлювалась широкий суверенітет України. Незважаючі на занепокоєння народними зворушеннямі, царський уряд НЕ забувай про пропольський орієнтацію гетьмана. Тому Росія Таємно та Обережно підтрімувала повстання Пушкаря та Барабаша проти него. Зрозумівші, что згоден з Москвою ВІН не знайшовши, гетьман почав боротьбу проти Росії з метою звільнення від московської влади. У червні 1658 року до Варшави вірушів представник гетьмана від старшини, Який теж БУВ Прихильники Польщі, з дорученням пріскоріті їх Виступ проти России.
ЦІ та інші причини спонукали гетьмана розірваті всякі стосунки з Москвою и Видерта Україну зі складу Великого князівства Московского. [6, ст. 7]
І.Віговському Належить видатний документ того часу "Гадяцькі статті" (1658р.), Яким утверджувала Нові умови союзу України и Польщі. Та Йому Не судилося Вижити, тому что ВІН БУВ жорсткий до простого українського народу и невігіднім для Польщі.
Гетьман - Юрій Хмельницький - Взагалі БУВ избран на гетьманство за раді пам'яті его Славетний батька. Его оголосілі гетьманом ті полковники, Які ПІШЛИ проти І.Віговського, по зговором з Москвою. Згідно, при прійняті Переяславська статей (1659р.), Москва, скоріставшісь невпевненістю та молодістю нового гетьмана, змінює більшість статей на свою Користь, незважаючі на бажання та спожи українського народу.
Ця угода поставила Українську державу у Надзвичайно складне становище. Цар чімдалі менше рахувався з гетьманом та его правлінням, грубо втручався через воєвод у справи місцевої адміністрації, розподіляв на власний розсуд природні багатства України, під'юджував окремий старшин, роздмухуючі пристрасті як среди панівної верхівкі, так и простих козаків та посполитих. [6, ст. 8]
Та, все ж, в Українському суспільстві ще були дуже Сильні самостійніцькі Тенденції и всім, кроме, мабуть, Царське діпломатів, Було ясно, что цею кабальний договір пріреченій.
За ціх обставинні, решил Ю. Хмельницький прієднатіся до Польщі на умовах "Гадяцького договору" І.Віговського. Лівобережні полковники, прихильники Москви, виступили проти гетьмана та проти згоден з Ляхами, звертаючись Собі гетьманом запорожця Брюховецького. Правобережці теж ненавіділі ляхів и дорікалі Хмельницькому. Правобережці ж Вибравши Собі гетьманом Тетерю.
Гетьман - Павло Тетеря - був Прихильники Польщі.Его Було звертаючись в тій годину коли состоялся розкол України, розкол поміж Прихильники Москви та козаками Які ненавіділі ляхів, но и не Бажан жити під лещата царя Російського. Та за короткий час его змінів - Петро Дорошенко.
Гетьман - Іван Брюховецький - був залежних від Москві. Та щоб піддобрітіся цареві поїхав до него на поклін и там віддав усю Україну на безпосереднє правуваня московської адміністрації. Пізніше, в 1668 году, Брюховецький схілівся на умови правобережного гетьмана, та повстає проти Москви. Та козаки, на приверженность Дорошенкові, вбили лівобережного гетьмана та ухвалу назівнім гетьманом - Дем'яна Ігнатовіча (Многогрішного), Який за відсутністю Дорошенко схілівся до Московского підданства, только намагався повернути умови Б.Хмельницького. но ж его теж зРаду его старшина и ВІН БУВ заслання у Сибір.
Гетьман - Петро Дорошенко - Бажана єдиного - незалежності та самостійності України, щоб булу вона "річчю Посполитою Козацька" (республікою). Ставши гетьманом, ВІН решил, что боротися з Ляхами та Москвою треба з поміччю третьої сили. І Дорошенко сперся на Турків и Татар. Згідно, коли Правобережна Україна булу поділена между Польщею, Туреччина та Дорошенком, гетьман зрозумів, что помилився Із союзником, та Пізно ... ВІН втрачає авторитет, его поступово кидають соратники, пізніше ВІН зрікається булави на Користь лівобережного гетьмана - Самойловича.
У тій годину, поки Дорошенко у війнах добуває незалежності для своєї країни, на правому березі розпочінається та СтрімКо посілюється "Парад честолюбств". Один за одним оголошують себе гетьманами "Московський партизан" полковник Дрозд, татарські маріонеткі Опара и Суховій, польський протеже Ханенко, безвідповідальній авантюрист Вдовиченко. [2, ст. 124]
Гетьман - Самойлович - був лишь підступною ЛЮДИНОЮ. Его єдине бажання Було Отримання булави. Чи не бажаючих участия своих попередніків, новий гетьман дуже шанувать старшину и робів усе, чого вона Бажана. З Москвою Самойлович БУВ у добрій згоді, й только добівався, щоб швідше скинути Дорошенка.
Таким чином, можна казати, что невдало спроба Ю.Хмельніцького об'єднати під своим гетьманування всю Україну, спонукала Іноземні країни, Россию, Польщу та Туреччина, посіліті свои плюндрування.
Отже, військо Запорозьке розкололося на Таборі, что йшлі, під лещата різніх стран, протилежних шляхами й вели взаємну боротьбу. В історії України назівають цею тяжкий период - руїною.
Правобережжя Вибравши Собі одного гетьмана, Лівобережжя - Іншого. Українська державність вступила в период тяжкого випробування.
На Правобережній Україну знов подався польська шляхта, на лівобережну - російський феодалізм, а турки и татари, як завжди, палили, грабувалі та забирали народ для продажу в рабство.
Іноземні держави, Взагалі, Ніколи Не переймаюсь потребами українського народу. Складаючі тієї чи Інший договір сусідні держави переслідувалі только свои Захоплення, смороду грубо нехтувалися інтересами України, Фактично перекреслювалі свои зобов'язання підпісуючі между собою мірні договори, Які для них були більш важлівімі.
І таким чином, согласно Укладення мирного договору, Росія та Польща, ПІШЛИ війною проти Османської імперії. І Взагалі, руками все того ж розколота козацтва та своими арміямі - руйнувалі, палили зніщувалі міста та села на Правобережній Україні. У обезлюдненні правого берегу України російський уряд бачив такоже кращий засіб для Усунення різніх зазіхань на неї з боку Турции и гарантію безпеки лівобережної сторони.
Отже, после тріваліх та віснажлівій Військових Дій, країни - загарбників начали укладаті мірні договори та діліті землі. Россия и Польща постелили Андрусівське перемир'я на 13,5 років, поділівші Україну между собою. Між Россией та Туреччина БУВ Укладення Бахчисарайський мир на 20 років. Цей договір зобов'язав турецького султана та кримського хана НЕ допомагаті ворогам России, ВІН зміцнів становище Російської держави и заставил польську діпломатію Изменить свою тактику. Цей світ БУВ Укладення, в значній мірі, ціною життя українського козацтва, їх Ідей, та сподівань.
Таким чином, "Вічний мир" підтверджував права Російської держави на Лівобережну Україну, Київ та Запорожжя. Під властью Польщі надалі позбавляє Північна Київщина, Волинь та Галичина. До Турции відходіло Поділля. А красу и осередок козацької землі від Києва до Запорожжя, мусів зоставатіся незаселених порожніли.
2 Внутрішньополітічні отношения в суспільстві України
Правобережна Україна булу зруйнована и превратилась в пустелю. І все - через "праведних гетьманів", як іронізував Т.Г.Шевченка, что заради удовольствие Власний амбіцій та честолюбства Втратили всі здобуткі української революції 1648 року, у тому чіслі основний - Власний державу, что й прізвело до Довгого іноземного панування. [5, ст. 14]
У наукових роботах існує декілька оцінок політико - правовій форме козацької держави. Можна прослідіті наявність різніх вісловлюваній від "гетьманської монархії" до "західної демократії". Автори ж найновіших ДОСЛІДЖЕНЬ характеризують Українську Козацьку державу як республіканську, демократичну. [3, ст. 57]
Де Які Історики стверджують, например Ю.М.Ефремов, что в Українській козацькій державі БУВ відсутній головний ознака - ознака, Який обумовлює соціальну структуру, характер та форми Політичної надбудові держави, принцип володіння земельною власністю, на якому ґрунтуються у феодальному суспільстві вся соціальна піраміда , всі Державні Інститути. [4, ст.48]
Наявність державних атрібутів та Зовнішнє схожість українського Суспільства зі своими Сусідами - Польщею, Молдовією, Трансільванією - неповінні вводити в Омані. Подібність булу и Залишани в XVII столітті только зовнішньою. Земельна власність козацького полковника визначавши его службових статусом, втративши полкового чину, ВІН разом з ЦІМ губів і право на власність рангових землями, та перетворювався в простого козака, хоча и заможного.
Гетьман же з булавою МІГ лишитися НЕ только земель, а й часто, як просліджується, и своєї голови. Для гетьмана військове звання визначавши багатством. Точніше, самє багатство, припис до булави, кріпілося для гетьмана за воїнськім чином, без котрого ВІН ставав бідняком. В цьом Полягає велика різніця между двох фігур, так схожих зовнішньо - цар та гетьман: перший БУВ власник, другий же - власник за рангом. Чого и волів КОЖЕН новий гетьман - збагачення та власти. Гетьман НЕ БУВ царем, а гетьманщина, незважаючі на атрибути державності, не стала державою.
Гетьманщина - Залишок могутньої за своим потенціалом держави Богдана Хмельницького, яка утворілася внаслідок української козацької революції 1 648 року. Держава ця булу за своим економічнім строєм Селянська-буржуазні, де провідну роль у політічному жітті відігравала нова для Європи соціальна верств - козацтво (что ставити по-суті земельну буржуазію). Від часів Б, Хмельницького Гетьманщина зберегла послідовно демократичний, РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ державний устрій, Який опірався на віборність усіх державних посад. Адміністративно вона поділялася на 10 полків, КОЖЕН з якіх - на сотні. Даже штучно відділена від більшої за теріторією - Правобережної України, Гетьманщина мала всі Підстави для того, щоб вирости в одну з найсільнішіх держав Європи.
І козацька старшина, и самє громадянство відчувалі потребу Загальної, всестанової организации, й ця козацька організація віконувала ее роль. Проти цею устрій НЕ БУВ продуманий до кінця и не получил юридичного оформлення, что Було причиною різніх непорозумінь и непевності. Хибне у Цій организации Було, что військові чини, старшинському чи військова рада, до котрої входили только козаки, а не всі стани людей - духовенство, міщанство, селянство, шляхта, - малі правити всім краєм и всією людністю. [7, ст. 114]
Як помер Богдан Хмельницький, то бувало годинами у козаків по два, по три гетьмана, та Кожний писав один на одного доноси та ябеда в Москву, а годинами и в Москву и в Варшаву заразом, и цареві з боярами, и королеві з панами. [8, ст. 32]
Боротьба за владу розпочалась практично Одразу после смерти Б.Хмельницького. вживалися за заради влади Різні методи: обмани, доноси, підступність, Громадянські війні, підбурювання одного на іншого іншімі державами. У Цій борьбе козацька старшина НЕ зважала на спожи своих нижчих верств.
Причини нездатності відстояті свои незалежність и утріматі державність, як бачим, нужно шукати у внутрішніх, визначаючих условиях розвитку українського народу на протязі XVIIст., У відношенні протіборств среди СОЦІАЛЬНИХ сил станової Структури українського Суспільства того часу.
Просліджується тенденція, что селянство все менше довіряє козацтву, смороду були впевнені, что козаки в Деяк випадка могут придатися до того, что пожертвують їхнімі головами за раді своих. Підтримка селянством, тобто, Єдиною масово силою українського народу, в сутності самім народом України, козацтва дедалі слабішала, тому гетьмани звертатися за помощью до татар. Однако за таку допомогу приходить платіті страшною ціною - ціною відігнаніх в татарське рабство, на рабські ринкі тисяч и тисяч українських селян и обівателів, - ціною життя на Волі самого народу.
Гетьман - політик, его Сутність - це конкретні Дії, его ціль - це незалежність української держави, Цілком зрозуміло, что втративши ПІДТРИМКИ свого народу ВІН шукає допомогу за кордоном, в іноземних державах. Звідсі немінучість и татар на Україні, и Натовп українців на рабських ринках Крима и Турції.
Захоплення старшиною, шляхтою селянських земель, зайнятості селянами у ході Візвольної Війни, загострював соціальні протіріччя, виготовляють до широких селянських віступів. Водночас после смерти Б. Хмельницького между старшинському угрупованнямі розпочалася боротьба за владу.
Становище в Україні особливо загострілося в роки гетьманування І.Віговського (1657-1659 рр.). За походження Виговський БУВ шляхтичем и належали до тієї групи української старшини, для якої шляхетська Річ Посполита булу Бажанов зразки суспільного ладу. [7, ст. 116] І.Віговській НЕ бачив Нічого поганого в тому, что козацька старшина прагнула збагачення. ВІН БУВ вихований у законах шляхетської Польщі, за походження сам БУВ шляхтичем и в годи свого гетьманства чимало збагатівся. Та українське селянство, визволу з під польського гніту, вдіхнув повну груддю Повітря свободи, багато бажання повертатіся в кабалу як до Речі Посполитої, так и до Нових українських шляхтічів, Постійно воюючи за владу.
Найменша пауза у Військових діях пробуджувала Нові незадоволення та спалахи усередіні країни. Ця ситуация, розладу в Українському суспільстві, влаштовувала сусідні держави. Смороду корістуваліся наслідкамі таких Заворушення, де причинами були невдоволення, бездіяльність, розбрід, Відсутність загальності. Головного причиною ціх внутрішніх заколотів булу Відсутність ЗАСОБІВ до Існування у велічезній більшості покозачення населення. Чи не отрімуючі Платні, Відчуваючи Посилення сваволі з боку старшини, зневірівшісь у результатах віснажлівої, кривавої Війни, козаки почінають серію повстань.
Зовнішнім політичним силам Було на руку соціальне протіріччя между Українськими народними масами и старшинському колами, между народом и старшинському УРЯДОМ. Народ Хотів визволення з Панська ярма, вігнаті шляхту з України, володіті своими землями, Які вона загарбала. Більш за все народ боявсь повернення польського панства на Україну. А козацька старшина навпаки діяла подібно до польської шляхти - прагнула володіті землями, селами, мати підданіх та збагачуватіся. Тому народ, Відчуваючи корисний настрій старшини, ставівся до неї вороже. ЦІ соціальні протіріччя особливо загостріліся в часи правления наступніків Б. Хмельницького. [7, ст. 116]
Ніхто Із послідовніків Б.Хмельницького НЕ МІГ утрімуваті надовго авторитет гетьманської влади, нерідко ВІН падав, козаки приводу самовільно, старшина сама Собі називається гетьманів, а це призводило до ослаблення козацького ладу по всій стране.
До того ж продовжувала діяті стара традиція, за Якою центром козацького життя и влаштую візнавалась Запорозька Січ, звідки МАВ віходити и вибір гетьмана, и весь направление політики в Україні.У ході Візвольної Війни таким центром становится Гетьманська резиденція, рада старшин Гетьманщини. Проти Січ продолжает претендуваті на попередня роль. З часом це протіборство между Запоріжжям и Гетьманщини посілюється. Це привід до того, что Січ відокремлюється окремим загоном. Смороду практично були незадоволені всіма діямі всех Наступний гетьманів.
ЦІ конфлікти гетьману Б. Хмельницькому вдаватися вгамовуваті, то у его послідовніків Це не виходе. Та Якби гетьманування Хмельницького продовжено, імовірно ЦІ Суперечка могли буті полагоджені, ВІН, зі своими Краще ДЕРЖАВНИЙ людьми, спокійно попрацював би над Вдосконалення суспільного та політічного строю країни, вироби Нові форми й Інститути державного и місцевого управління. Та таких умов Гетьманщина НЕ мала на тій годину, бо перебувала у стані Війни, ее Постійно оточувалі вороже настроєні держави, котрі корістуваліся суперніцтвом между окремий старшинському угрупованнямі й проводили ворожу относительно інтересів українського народу політику.
Новий лад де далі ставати більш старшинському, точніше військово-старшинському. Заради Збирай нерегулярно. Спожи управління цілої країни Вимагаю Вже більш чіткіх и регулярних Дій, Дій суто адміністратівніх и правових.
Армія, если вона утрімує в своих руках адміністратівну владу на территории своєї діслокації, даже если ця територія - Ціла країна, зовсім НЕ Одне й ті самє, что держава, в Якій існує свою армію.
Традіційно гетьман козацької армії, володів великою властью: Він МІГ страчуваті та мілуваті, що не питаючися поради и не даючі нікому звітів за свою діяльність. Та цею принцип МІГ працювати в условиях Військових Дій, тоді его владу можна вважаті як безмежний. Найжорстокіші Міри були спрямовані в діючій армії на підтрімку воїнської дисципліни - це булу необходимость в условиях Війни. Прояви жорстокості, поза армії або військовімі діямі, на прямій не зв'язано з підтрімкою воїнської дисципліни, вважаю, в очах козаків, свавільство, порушеннях козацьких звічаїв та злочином проти воїнськіх порядків.
Саме тому в своих офіційніх Розпорядження гетьман Ніколи НЕ посілається на державу, а Постійно на козацьке військо - це Було Єдиним реальним правовим доказ его гетьманської влади. Та все Одне, ця влада Залишайся воїнською, а не державною. А тієї факт, что армії, на территории свого Розташування, доводиться по сумісництву брати на себе Функції державного управління, лиш підтверджує Відсутність Громадянської системи управління - одного Із важлівіх атрібутів державної влади. [4, ст. 49]
Елітарно-РЕСПУБЛІКАНСЬКА форма правления и військово-демократичний характер всех ее інстітутів породжувалі глибокий Внутрішній Конфлікт. Хвиля загальнонародної Боротьба з поляками, яка перейшла у Масове покозачення, дала старшіні можлівість самостійно Керувати Країною. Альо самє та сила, что привела старшину до влади, Згідно превратилась в загроза для Нових форм власти. Старшина та рядового козацтво неминучий начали суперечіть один одному. Становище старшини ставало Досить непевне. Спроба провести реформи не давали результатів. Здійсніті їх без допомоги ззовні Було Неможливо. Ця ситуация віклікала вибух політічніх амбіцій среди української старшини и спріяла розвитку дипломатично інтріг довкола України. Саме Граючись на незадоволенні покозачених мас, почінається боротьба за Гетьманська булаву. Отже, користуючися внутрішньою слабкістю України, гетьманам дедалі нав'язуються найневігідніші договори Росія, Польща, Швеція й Туреччина. Саме ЦІ внутрішні проблеми й суперечності козацької держави стали головні передумови "Руїни".
Гетьмани, для Досягнення своих цілей, мінялі союзніків та покровітелів. На путі до головної цілі Україні много чего Прийшла пережитого: і стійбіща татар під Чигирином, и турецькі прапори на Поділлі, и рабських ринкі на Площі Брацлава и пустинь, величезне пустинь у собі вдома, на Україні. Реакція на таку політику гетьмана була така, что люди демонструючі свою недовіру, кидали свои дома, если смороду ще були, и йшли в Слобідську Україну. Селянство Було раз чарівність, їх Захоплення в Корні розійшліся з інтересами козацької верхівкі, велика ціль Всенародної візвольної БОРОТЬБИ булу розчавлена. Поки народжувающаяся Керуюча Верхівка, тобто українська шляхта, вела боротьбу за булаву, за землю, за територія, за свою особисту незалежність (в тій годину Вже не стояв питання про незалежність народу) и за свои амбіції. Народ не розумів своих гетьманів, Які вели незрозумілу політику (например П.Дорошенка), війна за незалежність України, проти українського народу, с помощью найомної сили, З якою з часом веліся розрахунки, знов таки, Українським народом. Селянство кинувся на Лівий берег, шукаючи Спасіння свого життя під тяжким гнітом руського владики, и Ніякі муки, казні, угін в рабство не могли затріматі цею потік.
Бойовий машина, запрограмована только на войну, не могла не згоріті в полум'ї своєї ж Війни. Українці вбивали українців, жігаючі українські городи та села, відправляючі своих же українців в рабство. І вона згоріла. І Вийшла, что "Руїна" - це Наслідки військового Самознищення козацтва, з помощью польського, татарського и турецького втручання. Якби ж козаки домагалися своих цілей НЕ только шаблюками, а и не воєннім шляхом, то можливо МІГ мати місце и другий кінцевій результат.
А в цею годину на Лівому березі козацька старшина вела такоже самозніщеньську войну один проти одного, Шляхом доносів та зРаду, за господарювання. Дякуючі переселенців старшина створювала спріятліві умови для Подальшого формирование міцного феодального Суспільства. Із нажаханіх та істерзаніхз Правобережної селян Повільно утворюваліся відмінні кадрі для кріпаків, что мало велике значення для Подальшого розвитку країни.
3 незадоволення среди СОЦІАЛЬНИХ слоїв населення України
шляхта
У тій годину, коли Велике козацьке повстання 1648-1657 років, під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, насправді перейшло у всенародну боротьбу проти іноземного володарювання, різко скороти володіння польської шляхти в цілому по Україні. Та результатом цього - з'явилося вільніх міст и сіл. Основну часть нечисельних приватних володінь на Україні Складанний села української шляхти.
Дипломатично кроком Б. Хмельницького Було, повернення маєтків особам, у Котре перед ЦІМ їх Відібрали поляки. Українська шляхта, попервах, булу задоволена, та за часи наступніків Богдана Чима маєтків відбіралося та переходило в нагородили козацькій старшіні, під Гетьманська булаву або ставали вільнімі.
Взагалі, чісленність шляхти в роки Хмельниччини різко скороти. Можна Зроби Висновки, если на годину складання присяги на Вірність російському цареві в 1654 році шляхти стало значний Менш чем, за підрахункамі Н.М. Яковенко, на передодні Хмельниччини, то в силу яких причин много ее представителей виступали тепер у роли старшин, например: Виговський, Богун та інші.
Козацька старшина
У тій самий час, коли в ході визвольної повстання відбіралісь землі у польської шляхти, почав складатіся новий клас "заслужені козаки", Які и отримувалася значний часть ціх маєтків та сіл в нагородили від Богдана Хмельницького.
Взагалі, процес становлення козацької старшини в особливо групу зі своими інтересами та прівілеямі ж за часів Польської власти. Прагнення досягті надійного становища, збільшити або, Взагалі, добуті свои володіння и отріматі доступ до власти прізвело до того, что козацька Верхівка порівнялася зі шляхтичами, а з часом стала більш важлівім класом в соціально-політічному становленні держави. Польські реєстрові козаки збереглі свои маєтки, в ході повстання, только ті, что підтрімалі и ПІШЛИ за Хмельницьким.
Можна Сказати, что именно старшина стала основою формирование нового ВИЩОГО класу. Смороду малі НЕ только військову владу, а й Цивільну. Цей ОБСЯГИ власти, можлівість впліваті НЕ только на внутрішню сітуацію в стране, а й на ее зовнішню політику, Схильність гетьмана дедалі более орієнтуватіся на решение старшінської, а не Загальної заради, - все це действительно перетворювало Козацьку старшину на дуже вплівову еліту. [3, ст. 60]
Отже, нема Нічого дивного у прагненні старшини зайнятості місце польської шляхти НЕ только в Політичній, а й в економічні сфере. Помисла козацької верхівкі були зайняті, де більш, своими меркантильними помисла: про Збільшення своих земельних володінь; про Гетьманський булаву, та належно їй владу.
В ході Війни, на місце Загибла та померла однодумців Богдана, приходять в старшину Нові люди. Нову старшину нельзя пов'язати з масами "покозачених" або походження, ані спільною участю в бойовий діях. Їх місце в козацькій соціальній верхівці визначавши, самперед, батьківщина зв'язками з гетьманом.
Таким чином, Верхівка українського Суспільства значний змінілася. Місце польської шляхти тепер зайнять козацька старшина и частина української шляхти, доступ до старшинському посад становится, де дали, чи не доступним для Дійсно Заслужений козаків, в козацькій держави формується провідна верств, яка набуває рис еліти. Іде неоголошена, підступна війна за булаву, за землі, за владу.
Кроме того, старшинському Верхівка розшірювала свои володіння, загарбуючі так звані пустища, скуповуючі та насільніцькі прівласнюючі Козацькі землі и селянські наділі. [7, ст. 117]
Міщані
Если пріпустіті, что одна тисяча шістсот сорок вісім году міщані и підтрімалі Богдана Хмельницького в Візвольній БОРОТЬБИ, то все Одне смороду більш Бажана и прагнулі працювати. Так смороду теж мріялі про збагачення та волю, та смороду це Хотіли здобути в ході реализации своих Прагнення.
Логічно буті пріпустіті, что Лівобережна Україна, зважаючі на ее географічне становище, шукала и прагнула наявності тісніх економічних зв'язків з московсько державою. Що ж до Правобережної України, то тут навпаки, сильно БУВ зв'язок з річчю Посполитою.
В условиях качана Руїни - повстань и Громадянської Війни Правобережжя вігідніше и безпечніше Було повернутися Обличчям до Польщі, а Лівобережжя прагнуло "твердої руки" й стабільності, необхідної торговельному людові.
духовенство
Важліву роль в українських подіях відігравало духовенство.
З самого качана становлення держави десятки священіків та ченців підтрімалі козаків, нерідко очолюючі Козацькі загони, приклад того уманський полковник Степан-поп, Чернігівський полковник І.Поповіч. Цілком логічно б Було уявіті Собі, что Керівники української православної церкви повінні були підтримати гетьмана в его ідеях создания козацької держави и Зміцнення автокефалії. Та сталося все навпаки, київський митрополит НЕ только НЕ підтрімав Хмельницького, а навпаки - МАВ таємні зв'язки з поляками. Це негативно позначали на й так складному процесі формирование молодої держави.
З моменту об'єднання України с Россией київський митрополит Постійно конфліктував з московсько патріархією. Москва вислови своє незадоволення київському митрополиту через ті, что той не подписал Звернення України про "прийняття під високу руку". Останній, у свою черга, що не поспішав прісягаті цареві. Непорозуміння и Зіткнення митрополита з російськімі воєводамі трапляє й пізніше. Українське вищє духівництво не візнавало віщості московського патріарха, ця проблема особливо загострілася на качана гетьманства Виговського. Майже одночасно з Хмельницьким помер київський митрополит С.Косов. Москва закидала Виговського листами, вімагаючі, щоб новообраній митрополит прийнять благословення не від Константинопольського патріарха, як це Було Ранее, а від московського. З Огляду на це зрозуміло, чому новий київський митрополит Д.Балабан БУВ на боці Виговського, а не Пушкаря, Який проголосують собі прібічніком Москви. Можна пріпустіті, что вищє духовенство України однаково побоювалося обмеження своєї влади як з боку гетьмана, так и з боку московського патріарха. Шлюб візначеності в позіціях керівніцтва православної церкви, Безумовно, відігравав негативну роль за умов Руїни. [3, ст. 65]
Передбачало більша підлеглість українського духовенства Московському патріархові. До того ж шіріліся чуйні про надіслання митрополита з Москви. духовенство Було дуже незадоволення.
селянство
Великі Зміни стали в жітті селянства - смороду стали, більша частина, вільнімі.Смороду малі можлівість вільно працювати на землі. Та великою перевага Було, что нова влада, в период революції та Військових Дій, які не мала возможности або годині розроб умови та розмір збору податі. Тому ця процедура проводилася Рідко та неорганізовано.
На качана становлення держави як Хмельницький, так и Виговський, не стали складаті реєстр козаків. Наявність реєстру означала б, что всі, хто НЕ увійшов до него, перетворювалісь на безправним, залежних часть. Відсутність же реєстру значний полегшувала життя селян. Українці пояснювалі невіплату грошей реєстровім козакам надмірною кількістю останніх. КОЖЕН селянин, Який вважать себе козаком, відмовлявся платіті податок. Відсутність такого реєстру давала можлівість селянам переходити з одного стану до Іншого.
Отже, в цілому становище селян значний Покращена. Більшість з них стали вільнімі, з'явилися реальні умови для Підвищення соціальної мобільності. Щоправда, такий стан справ БУВ Тимчасовим, це БУВ своєрідній соціальний компроміс, и все це не могло не позначітісь на подалі України.
Звичайно, скуштував цею "Ковток свободи", селяни були налякані Прагнення гетьманів вернуться до Польщі, поверненням всех маєтків польській шляхті та знов попасти під ее гніт.
Постійної системи оподаткування на тій годину не Було; стація бралася в одних місцевостях залежних від кількості волів и коней, в других - від кількості землі.
З посполитих селян и міщан Збирай чісленні податки и збори: на Утримання ОРГАНІВ управління, війська та суду в Україні; на Утримання ОРГАНІВ міського самоврядування та на церкву; на Користь гетьманської адміністрації; надаваті підводі для службових осіб Гетьманська и Царське Урядів, квартири військам. Жителі СІЛ повінні були будуваті и ремонтувати мости, греблі та Млин. На тій годину розмір податків НЕ БУВ точно визначених, це давало старшіні можлівість зловжіваті Зборами.
Велике невдоволення існувало и тому, что податковий Тягар, почти, Повністю брикатися на посполитих и міщан, коли панівні стани - старшина, шляхта и духовенство - були звільнені від будь-якіх податків и повинностей.
Покозаченні селяни
З початком візвольної Війни в 1648 году, до Б.Хмельницького, до козацьких загонів начали прієднуватіся селяни. У свідомості селян того часу ідеалом суспільного ладу виступала козацький вільний лад. Селяни вважаю, что, перетворюючісь на козаків, смороду звільняліся від будь-якіх феодально-кріпосніцькіх отношений относительно шляхти. І таке Масове покозачення спричинило глобальні зрушення в соціальній структурі Суспільства.
З часом, покозачені поступово втрачають всі Козацькі пільги, на что растет незадоволення своим становищем, Пожалуйста превращается в важліву загроза для гетьманської адміністрації.
Перші незадоволення простих козаків проявити ще за часів Б.Хмельницького. Незадоволення пролягав в тому, что козаки НЕ отримувалася ні нагороди з походів, ні здобічі, а Інколи їх кидали з одного бою в другий за Захоплення держав - союзніків, коли провіант и тієї БУВ відсутній.
Взагалі причиною всех внутрішніх спалахів проти гетьмана були обумовлені тім, что покозаченні НЕ Хотіли переходити у другі Суспільні верстви та платити податі, та залишилась козаками Вимагаю платних на Утримання. Та чісленність покозачених Залишайся такою, что фізично Неможливо Було віплатіті всім гроші, отрімуючі доходи лишь з вінніх та тютюново податків.
козацтво
Найбільші Зміни в соціальній структурі українського народу були пов'язані з процесом "покозачення", внаслідок чого козацтво стало найчісленнішою соціальною верств, яка претендувала на особливе роль и місце у державі. Слід Зазначити, что Внутрішній склад козацтва БУВ неодноріднім, тут можна віділіті три групи:
1) Перша група - це "реєстрові козака". Смороду становили, на качана Хмельниччини, основу козацької армії, це булу прівілейована частина Суспільства, и самє на неї спіралі старшина.
2) Другу групу Складанний чисельності прошарок тих, хто брав участь у війнах, перейшов до козацького стану и не Бажан повертатіся до КОЛІШНИЙ життя. В условиях світу їх становище Було непевне, та смороду були Готові зі зброєю в руках захіщаті свои усі прівілеї, Які давало звання козака: платне, землі, звільнення від податків, право участия в політічному жітті и впліву на решение старшини. Саме представник цієї групи Збирай на Запорожжі и зустрічаліся среди учасников "козацьких повстань".
3) Третя група Складанний з козаків, "що оселянілісь". Це люди, Які з встановлення миру повернулася до мірної праці, до землі но Бажана Залишити за собою всі права козаків. [3, ст.72]
Козаки, як старшини, так и Прості козаки Запорозької Січі, переслідувалі свои Власні, небезкорісліві Захоплення. Представник Другої та третьої груп не входили до реєстру, отже, чи не отримувалася державної Платні и не могли Вимагати ее. Головного и практично Єдиним Джерелом доходів для них набігі на татар.
Велику роль зіграла в історій того часу боротьба рядового козацтва и посполитих проти гніту старшини и настане царизму затрімувала юридичне оформлення кріпацтва и звуження Політичної автономії України.
Становится зрозумілім, чому между Козацька старшиною и Запорозького старшиною зростан ворожнеча. Если представник Першої групи відносілі собі до Політичної еліти новой держави, то останні Залишайся просто військовімі ватажка., Якіх гетьман Виговський зневажають. [3, ст. 72]
Варто погодитись з думкою українських історіків про ті, что в ЦІ роки роль Запорозької Січі значний зменшіть. Їх НЕ запрошувалі на вибори гетьманів, смороду не брали участия у Військових радах ТОЩО. І це, Звичайно, що не влаштовувало запорозьку верхівку.
Соціальну напруженість Другої половини 50-х роківXVII ст. в Україні спричинили глібокі протіріччя, породжені Епоха козацьких війн. Державне будівництво не завершилося - зовнішня Небезпека и чісленні внутрішні негаразди заважалі цьом. Перша ж мирна пауза проявила всі суперечності. Посталі два питання, відповідь на Які НЕ Було: Яким коштом жити тім, хто покозачівся, и Яким чином зібраті податки з тих селян, что вважаю себе козаками. Утворювалося Зачароване коло: зібраті гроші Було Важко, оскількі селяни називали себе козаками, розподіліті гроші между рядів козаками такоже Було Неможливо через Відсутність реєстру, а затримка Платні віклікала незадоволення. [4, ст. 97]
ІІ Наслідки
Наслідки цього ПЕРІОДУ були вельми плачевні.
Самперед НЕ Було одностайності среди гетьманів; смороду, то й діло, поступалися інтересами країни на Користь своих благ, ніхто не звертає Рамус на спожи простих людей, смороду були в погоні за своими амбіціямі. І Дійсно, в борьбе ціх "честолюбств", переможцями Вийшла только сусідні Іноземні держави, Які получил по чімаленькому Шматко розірваної козацької країни.
На Правому березі, в ході Безперервна війн до качана 80-х років, закінчілося гібеллю Всього: мрій, сподівань та Взагалі України. Разом з нею погибли Правобережна козацька армія, Правобережне козацтво Припін своє Існування. Дві "Чігірінські" Війни з турками завершували запустіння цього краю. Согласно змісту "Бахчисарайський світу" - ЦІ землі повінні були так и залішатіся порожніли, тобто "руїною".
На Лівому березі все более та наполеглівіше проявляється фактор російського прісутності. Розставів, ще при Брюховецький своих воєвод по містах Лівобережжя, Росія, по суті, поступово впроваджувала свою Громадянська адміністрацію, вітісняючі тім армійську структуру правления. Тепер власті козацькій, Взагалі, Прийшла потіснітіся перед Державою російською.
Лівобережна Україна здобула змогу перейти до нормального, для свого часу, феодального Суспільства та хазяйства, что без відповідного класу - селянства Було б практично Неможливо. Саме це селянство в его первозданнім віді Було сформованому та віснажене жахамі епохи "Руїни". Вихід, что Загибель Правобережжя забезпечен майбутнє Лівобережжю и Взагалі всій Україні. [4, ст. 45]
Зерна нового громадянського феодального Суспільства, получил мінімально спріятліві умови для свого Подальшого розвитку, начали поступово вікідаті Пагоні та проростаті.
Висновки
Гетьманщини назівають теріторію Лівобережної України, яка после Андрусівського тисячі шістсот шістьдесят сім р. Перемир'я между Польщею та московсько царством увійшла на правах автономії до складу Російської держави (Правобережна Україна продовжувала віборюваті незалежність у війнах з Польщею). Трохи пізніше до складу Гетьманщини ввійшло і місто Київ. Назва державного Утворення походити від назви голови ее правительства - віборного козацького гетьмана.
Звичайно, можна потішіті собі мріямі, Якби ж Гадяцький угода І.Віговського в Першому варіанті булу тоді втілена в життя (на что, насправді, не погода ні польська шляхта ні український простий люд, Із різніх причин), це би була Умова стабільного союзу України й Польщі. Та все це лишь Приваблива утопія, фантазія невелічкої групи політіків, Які випередив свою Епоха, Фактично предложили проект конфедерації України, Польщі, Литви, России и Криму, це мрія. [3, ст.320]
Та за Місць цього прийшов жорсткий, Неймовірно кривавий годину. Почаїв з повстання за спожи реєстрового козацтва, до своєї середини прийшов в ореолі великих сподівань, Якими и живий на тій годину весь український народ. Та надії НЕ віправдаліся, все завершилося, як народ назвавши потім, "руїною" - тобто найбільшою розруха: масово гібеллю людей, превратилась мальовничий, квітучій краї, в покинутих людьми пустелю.
І ось перед нами, на історичній сцені України, якась безладна та безглузда гра Випадкове. Змінюються гетьмани, з'являються и знікають партии; походи, битви и мірні переговори мерехтять перед нами, неначе в калейдоскопі. Нарешті все валитися, зніщуючі політічну цільність и самостійність України. [1, ст. 116]
Українському народу не удалось досягнуть своєї міти и побудуваті незалежну національну державу, тому что две цілі: особиста воля цілковітої більшості українського народу та создания механізму незалежної української держави в условиях тогочасній дійсності взаємо віключає один одного. Без закріпачення селян Неможливо створі нормальну феодальну державу, а без Існування вільного селянства та козацтва, ця держава не могла існуваті, не могла відстоюваті свою свободу. У цею период Йшла відважна боротьба между вільним Українським селянством и козацтвом, бажаючих любою ціною відстоять свою свободу, и тимі силами українського Суспільства, яка СтрімКо перетворювалася у владарюючу верств феодальної держави. У Цій борьбе український народ загубив часть своєї незалежності, а українська держава не має булу збудована. До 80-х років XVII ст. велічезні плодовіті землі розташовані від Південного Бугу и до Дніпра, а далі від Черкас и до Запоріжжя були збезлюдненні и превратились в пустелю.
І в кінцевому результате український народ, после Довгих віпроб, после віснажлівіх війн, повернув, знов таки, до феодального Суспільства, до гніту, только під іншим підданством, під власним керування Російської імперії.
література
1 О.Я.Єфіменко -Історія України та ее народу - Київ; "Мистецтво"; 1992р .- 254 ст.
2 Г. Коваленко - "Українська історія"; Київ "" Велес "; 1993р. - 176 ст.
3 Т. Яковлєва - "Гетьманщина в ІІ половіні 50-х років XVII століття. Причини и початок Руїни. "; - Київ; Основи; 1998р. - 447 ст.
4 Ю.М.Ефремов - "Україна і" Руїна "від Хмельницького до Мазепи" - Київ; 1992 р 60ст.
5 Я.І.Фалько - "Руїна. Гетьманщина "- Токмак; Спілка Журналістів газети" Кіровець "; Тисячу дев'ятсот дев'яносто один р. - 34 ст.
6 О.І.Гуржій - "Руїна" Друга половина XVII ст. - Київ; Україна; 1996 р. - 431 ст.
7- Л.Г.Мельнік - "Боротьба за українську державністьXVII ст. - Київ; Освіта; 1995 р. - 192 ст.
8- М.Драгоманов - "Про Українських козаків, татар та турків" - Київ; Дніпро; Тисячу дев'ятсот дев'яносто один р. - 45 ст.
9- О.І.Гуржій (упор.) - "Спалах у темряві: середина XVII ст. - Київ; Україна; 2002 р. - 435 ст.
|