|
Приступаючи до культурологічному аналізу формування і розвитку ФТС, визначальною раз вертиваніе ментального простору давньоруської культури епохи Київської Русі, необхідно попередньо уточнити поняття культури і проблему початку виникнення культури.
В історичних дослідженнях зазвичай неявно приймається двояке розуміння культури, яке нерідко призводить до невизначеності. В основі єдиної думки лежить принцип територіальності, згідно з яким упорядкування е матеріалу і його розгляд відбувається в межах певної території. Історичне раз витие культури, таким чином, складається у вигляді листкового пирога: стародавні шари складають відомості про первісних поселеннях, з атем рабовладель ьческій, феодальний шари і так аж до сучасного. В даний час кожен етап все більш деталізується. Основу іншого розуміння культури складають етноментальність характеристики, які часто наз ивают «духом», «душею» народу.
Найчастіше ця двоїстість розуміння культури зливається в єдине монолітне ціле, сприймається як щось само собою зрозуміле і виступає перевіреним, ефективним засобом упорядкування та осмислення культурно-історичного матеріалу. Однак в процесі етногенез а в межах певної території, коли розпадаються старі етнічні освіти, виникають нові, стикаються різні етноси (або культури) в результаті з авоєванія і т.п., проявляється неоднорідність, двуполюсность розуміння культури подібного роду. Звідси нерідко перебільшення одного з аспектів поняття культури призводить до протиріч і парадоксів. Так, серед українських істориків, культурологів переважає територіальний підхід у визначенні початку і генез Іса української культури. Українськими називають поселення трипільської культури, етнічна приналежність населення якої до сих пір невизначена. Ті, хто заперечує взагалі існування української культури, ссилаяс ь на відсутність самостійної високої української культури і т.п., з необхідністю стикається з труднощами ідентифікації того культурно-історичного процесу, який мав місце в цьому регіоні.
У російській, радянській і пострадянській л ітературе проблема початку російської культури і її просторового ареал а ще більше не визначено нна, має безліч протиріч, по суті методологічно грамотно не поставлена і не обговорюється. Одностайно епох а Київській Русі відноситься лиш ь до російської кул ьтуре як її давньоруському е тапу, спочатку поліетнічний характер російської кул ьтури (в цьому сенсі, на наш погляд, коректніше було б вживання терміна «російська культура») практично не враховується і наполегливо сл авянізіруется . Фактично ж панує «державний» підхід в оцінці початку і простору російської культур и. До російській культурі відносяться всі ті культурні процеси, які мали місце в Київській Русі, Московській державі, Російської імперії, СРСР та пострадянської Росії. Неявность цього визначення російської культури, а, отже, його методологічна і теоретична непродуманість, необгрунтованість, а також істотні зміни меж вище названих держав і їх ментальних просторів - все це служить джерелом невизначеностей, неточностей в дослідженнях.
Тим часом, проблема експлікації поняття культури в історико-культурологічному аналізі актуалізує важливу проблему початку виникнення культури як універсал ьную проблему. Коли виноситься в заголовок монографії або підручника назву "Історія італійської культури" (або англійської, або німецької, або французької і т. П.) І починається розгляд з первісних поселень, то слід мати на увазі, що слово «італійська кул ьтура» (або англійська, або німецька, або французька і т. п.) вживається в цій роботі в двох значеннях: широкому і вузькому. Якщо в широкому сенсі в понятті «італійська культура» (і т.п.) переважає територіальний аспект розуміння культури (все культурно-історичні процеси, які відбувалися на певній території), то у вживанні терміну у вузькому сенсі переважатиме адает етнічно-ментальний аспект. Дійсно, коли можна говорити власне про початок італійської культури? Чи можна відносити культуру Стародавнього Риму до італійській культурі? У широкому сенсі вживання поняття «італійська культура», которо е включає всі культурно-історичні процеси, що відбувалися в межах нинішнього італійського держави з найдавніших часів, культуру Стародавнього Риму (а також етрусків, сабинян і ін.), Безумовно, слід вважати одним з етапів розвитку італійської культури. Розуміння італійської культури у вузькому сенсі слова як етно-ментального освіти, в якому на перший план виступають національні особливості, коли відбувається консолідація народу Апеннін в італійську націю, усвідомлення себе італійським народом, тоді, мабуть, можна говорити про початок італійської культури як специфічної ментальної реальності. Тому в цьому сенсі італійська культура почала складатися в епоху середньовіччя, на початку другого тисячоліття.
На наш погляд, проблема семантичної подвійності поняття «культура» носить універсальний характер. Осоз нание цієї обставини знімає безліч дискусій, коли сторони суперечки, спираючись на різні аспекти розуміння культури, ведуть міркування про різні відносинах. При цьому позиції кожної зі сторін мають достатні підстави. Так, до української культури в ш іроко сенсі можна відніс ти САРМ АТСК, скіфську і ін. культури. Подальший розвиток «культурної палеонтології», безсумнівно, дасть додаткові аргументи цієї точки зору. Як вже зазначалося в першому розділі, «смерті» культури як такої не існує. Розпад культури як цілісної системи завжди залишає безліч «осколків», які «УСВА іваются», тр ансформіруясь «продовжують жити» в подальших культурних утвореннях. Ще належним чином не виявлено, що не відстежено вплив сарматів, скіфів і ін. На мову, топоніміку, ментальність української культури. Треба думати, застосування методів молекулярної біології, генетики в культурології, коли будуть складені генетичні карти, атласи народів нашої планети, переконливо покаже, що в генетичний код сучасного українця входять фрагменти генетичного коду сарматів, скіфів, тюрків та ін. У вузькому сенсі українська культура починається з формування духу (ціннісно-тематичного простору) українського козацтва (з середини Х V ст.), коли українські козаки стали усвідомлювати свою відмінність як від московитів, так і від поляків.
На жаль, проблема початку виникнення культури ще не отримала належного теоретичного і методологічного осмислення в культурології. Найчастіше обмежуються розглядом послідовності культурних шарі в, починаючи з найдавніших поселень в межах певної території, і, таким чином, неявно прийнятий в якості вихідного внекультурулогіческій принцип територіальності фактично елімінує проблему початку виникнення певної культури. Тому в культурологічній літературі проблема початку віз нення культури не отримала належної уваги або формулюється і вирішується в досить абстрактній формі, як, наприклад, у А. Тойнбі ( "Виклик-і-Відповідь"). О. Шпенглера ( "народження", "дитинство" культури). Коли можна говорити про початок давньогрецької, французької, німецької, бразильської, монгольської і інших культур? Звісно ж, виділення єдиних, універсальних критеріїв навряд чи можливо і доцільно в сил у неоднорідності культурно-історичного процесу.
В рамках пропонованого розуміння культури як об'єктивної ціннісно-розумової реальності проблема початку культури зводиться до виявлення її вихідної тематичної структури (ІТС), а розгляд подальшого її розгортання і перетвор ованія виступало б як розвиток культури, її ментального простору.
У культур, коріння історичного роз витку яких сягають глибокої давнини, як ІТС може виступати тематична модель міфологічного ство нания з поправкою на особливості міфологічного сприйняття конкретного народу. Очевидно, що завдання виділення такої структури завжди буде стикатися з труднощами неповноти емпіричного матеріалу, оскільки дійшли до нас відомості найчастіше уривчасті або ж записані в більш поз дний період вже зовнішнім спостерігачем, непроиз вільно наклав печатку інтерпретації іншого ціннісно-розумової системи. М ежду тим, теоретична конструкція міфологічної свідомості не може бути універсальним засобом постр оенія ІТС. Наприклад, у відносно молодих культур (австралійської, канадської, США) в якості вихідного служитиме ціннісно-тематичне простір на період колонізації.
На наш вз гляд, пропонований спосіб вирішення проблеми початку виникнення культури як виявлення її ІТС є досить ефективним. Якщо традиційний територіальний підхід служить середовищ ством зовнішнього упорядкування культурно-історичного матеріалу, то тематичний підхід дозволяє простежити внутрішню логіку становлення і розвитку Духа досліджуваної культури як ідеалізованого об'єкта, що розгортається в просторі. При цьому в залежності від завдань дослідження будь-яка фаза розвитку культури може розглядатися в якості вихідної тематичної структури, за умови наявності письмових джерел, достатніх для здійснення тематичного аналіз а. Та до, побудова ІТС італійської культури можливо від початку заснування Рима.
Дослідження вихідних тематичних структур білоруської, російської та української культур представляється доцільним почати з аналіз а ФТ З язичницької культури давніх слов'ян. Як відомо, ми не маємо в своєму розпорядженні письмовими джерелами безпосередньо язичницької культури східних слов'ян. Є лише уривчасті відомості зовнішніх спостерігачів (християнських письменників Київської Русі і чужоземних істориків, мандрівників, представників інших культур). Тому конкретна реконструкція ціннісно-розумового простору яз ической культури східних слов'ян не представляється віз можливої. Однак побудова її загальної тематичної моделі не тільки віз можна, але і необхідно в цілях здійснення систематичного аналізу духовної культури в історичному розвитку.
При підготовці цієї роботи були використані матеріали з сайту www.studentu.ru
|