З липня армія Удіно вступила в Рим и останні депутати, Які залишились в Капітолії були розігнані с помощью оружия. 2 липня Гарібальді зібрав своих волонтерів на площади св. Петра І призвал піті за ним. Відгукнулось 4 Тисячі чоловік. В течение місяця Гарібальді декілька разів Хотів вірватіся и залізного кільця армії інтервентів. Поступово Гарібальді Втрата своих соратніків. 1 серпня ВІН разом з 300 побратимами відправівся до берегів Адріатічного моря, щоб на човни доплісті до Венеции. Австрійці розпочалі обстріл човнів. Лише невелика частина на чолі з Гарібальді змогла Врятувати.
После Падіння римської РЕСПУБЛІКИ в Италии ще залишавсь один БАСТІОН революції - свободолюбна Венеція, якові Раденькому Довгий не вдаватися підкоріті. Майже рік Венеція чинили Опір австрійськім військам: «Наше становище складне. Чи не вістачає людей, щоб перевозіті и перезаховуваті тела. Пожежі від бомб и гранат збільшуються Щодня, щогодіні ... Жодної надії на допомогу ззовні ... »[4, с. 232]. Місто переживало фінансові, економічні и продовольчі Труднощі. 22 серпня 1849 р. місто капітулювало.
6 серпня в Мілані БУВ підпісаній мирний договір между Сардінськім королівством та Австрією. Согласно з умів П'ємонт МАВ Сплатити Австрії 75 млн. Франків контрібуції, кордони П'ємонту визначавши в межах, Які існувалі до качана Війни і Встановлені Віденськім конгрес. Австрійська влада знову булу встановлен у всій Ломбардо-Венеціанській області [9, с. 537].
Революція 1848-1849 рр., Яка охопіла всю країну, Вперше з качана епохи Рісорджіменто носила загально італійський характер. Жодних разу ще італійський народ не БУВ так масово втягнутості в боротьбу за національне звільнення и демократичні превращение. На протязі всієї революції народні масі були рушійною силою. Найвізначніші Сторінки революційної епопеї - поразка бурбонськіх войск в Палермо, вигнання австрійців з Мілану, героїчна оборона Риму и Венеции - були впісані в Історію самє Завдяк борьбе простого народу [29].
У 1849 р. характер революції ставши буржуазно-демократичний. Однако народні Рухи були НЕ достаточно вікорістані політічнімі силами, Які керували революцією. Селянство, соціальні вимоги якіх НЕ були задоволені, втому від революції [30].
Демократи, Які спіралі на міськіх жителей и дрібну буржуазію НЕ змоглі очоліті революцію и повести за собою народ. До того ж демократи - Вийшла на перший план коли події в Европе вже були на Користь контрреволюції. Зізналася поразка и стратегія поміркованих лібералів, Які виступали за Досягнення Політичної єдності у форме союзу монархів. Така угода булу НЕ МОЖЛИВО: більшість італійськіх володарів, в тому чіслі и папа, вели себе як противники об'єднання Италии, боячися втратіті свою владу. Революція виявило повну ілюзорність того, что папа Очола рух за об'єднання Италии [28, с. 452].
Сардінське королівство (П'ємонт) Вперше активно долучень до боротьбу за незалежність. Однако правляча савойська Династія, яка боялася народного и республіканського руху, діяла Вкрай нерішуче и Втрата реально можлівість полного вигнання австрійців. Разом з тим, Сардінська и королевство Було Єдиною державою Италии, де зберегліся створені революцією Конституційні порядки. Революція 1848-1849 рр. сколіхнула абсолютістські режими и тимчасово захітала австрійське панування в Италии.
Революція булу придушена с помощью австрійської та французької інтервенції. Трагедія італійської революції пролягав в тому, что вона досягла кульмінації тоді, коли європейська революція перебувала Вже в наступній стадії розвитку. Революційні Уряди Риму и Тоскані були сформовані вже после перемоги ліпневої контрреволюції у Франції. Замість перемоги від європейської революції італійський національно-визвольний рух получил розгром європейської контрреволюції [24, с. 394].
Однако перемога контрреволюції в Италии обумовлена НЕ только зовнішнімі, но и внутрішнімі причинами. Італійська буржуазія, яка очолювала революцію, що не здатно булу довести ее до Переможне кінця. Буржуазія НЕ булу однорідною, а Кожна група переслідувала свои цілі. Робітничий клас НЕ МАВ власної партии и не відігравав самостійну роль [12, с. 209].
Поразка революції в Италии прізвела до перегрупування сил у республікансько-демократичному таборі. Частина радикально налаштованих учасников революційніх подій (Пізакале, Д. Мантанеллі, Д. Феррарі та ін.) Доводили, что національний рух в Италии має супроводжуватіся соціальною Перебудова Суспільства та перетворенням аграрного сектору. Проблему незаможних селянства смороду пропонувалі вірішуваті за рахунок великих землевласніків, володіння якіх малі буті конфісковані та передані селянам. Такі превращение, на мнение радікалів, спонукалі б селянство брати актівнішу доля у революційніх процесах та нада б Їм незворотньо характеру. Альо більшість поміркованих демократів відкідала такий шлях з Огляду на непередбачуваність его кінцевіх результатів [7, 351].
Таким чином, Революція 1848-1849 рр. в Италии НЕ Виконала свои основні завдання: вона не принесла національного об'єднання и не звільніла країну від іноземного гніту. Через поразка революції національне об'єднання відсунулося ще на декілька років.
Висновки
Революція - Особливий вид історічного руху. В порівняно вузький хронологічніх рамках Хід подій пріскорюється и Тягном за собою ті сили, Які ще вчора дрімалі. Зміни, пов'язані з революцією торкнуло буквально всех сторон життя країни в цілому и кожної людини зокрема »Небачені розруха, велічезні матеріальні, Духовні и Людські Втрата. І в тій же година сплеск романтизму, спроба Нашвидкуруч реалізуваті одвічну мрію про Рівність и свободу.
У 1848 р. значний часть Європу охопілі революційні Рухи, Які ввійшлі в Історію під назв весна народів. Ніколи ще Європа НЕ бачила такого розмахом народних віступів, подібного піднесення національно-візвольної БОРОТЬБИ поневоленним народів. Повстанці керували республіканськімі ідеямі, а такоже економічнімі гасли. Проти в різніх странах боротьба та перебіг подій були не однаково.
Чи не оміналі ЦІ події и Італію, де національно-визвольний рух трівав три чверті сторіччя, дере чем 1871 р. досягнув своєї мети. У 20-30-х рр. XIX ст. помітну роль в піднесенні патріотичного руху відігралі карбонарські организации, Які виступали за Відновлення констітуційніх порядків. Революційні Рухи в 1831 р. розпочалісь під безпосереднім вплива Ліпневої революції у Франції. Цього ж року вінікає організація «Молода Італія», ідеологом якої став Джузеппе Мадзіні. Членом организации БУВ и прославлений герой італійського народу Джузеппе Гарібальді. Стосовно помірковано-ліберальної течії, то в 40-х рр. віразнікамі їх інтересів були д'Азеліо, В. Джоберті, Д. Дуррандо. В кінці 1 847 р. в Туріні за участия графа Б. Кавура стала віходити газета «Рісорджіменто». Апогеєм БОРОТЬБИ ставши вступ на престол папи Пія IX, Який розпочав боротьбу за реформи.
Складна Було и соціально-економічне становище Италии. Майже 4/5 населення були пов'язані з сільським господарством. Більшість селян змушені були на кабальних условиях орендуваті землю: у поміщіків. Важко Було и становище робітніків. Розвиток промісловості гальмувався митними бар'єрамі Встановлення между окремий італійськімі державами и відсутністю Спільного італійського Сайти Вся.
На становище країни негативно вплівала політична роздробленість, а такоже залежність від Габсбургів и Бурбонів. Церква і духовенство такоже Хотіли відновіті втрачений духовний контроль над суспільством. Всі ЦІ Чинник вілілісь в революцію.
Перші революційні Виступи Почаїв в Италии 12 січня 1848 р. на о. Сіцілія, в м. Палермо. На кінець березня повстання охопілі почти весь Апеннінській півострів. Під лещат монархи змушені були піті на вчинки. З Мілана були вігнані Австрійські війська. Однако тактика верховного головнокомандуючого італійськімі військамі Карла Альберта и его оточення слабший табір революції, что дало можлівість підняті голову контрреволюції. 29 квітня тато Виступивши Із Заклик про припиненням Війни з Австрією. 15 травня БУВ здійсненій контрреволюційній переворот в Неаполі. После поразка під Кустоцце Карл Альберт Уклав ганебне перемир'я, Пожалуйста повернули Ломбардію и Венецію під владу австрійців.
На іншому етапі революції революціонері-демократи вісунулі програму демократичної перебудови й об'єднання країни, что передбачало розгортання Війни проти Австрії та скликання установчих зборів для вирішенню питання про Майбутній державний устрій Италии. Опорні центрами БОРОТЬБИ стали Венеція и Тоскана, де до влади Прийшли представник демократичного національно-революційного руху. 16 листопада +1848 р. в Риме утворівся світській уряд.
9 лютого 1 849 р. булу проголошена Римська республіка на чолі з тріумвіратом. Однако Прагнення буржуазних демократів до компромісу з помірнім крилом буржуазії, нерішучість у борьбе с контрреволюцією підірвали сили римської РЕСПУБЛІКИ. Обмеженість демократичного руху ще более проявити в Тоскані й Венеціанській Республіці. Війна проти Австрії відновілася. Альо 23 березня армія Карла Альберта зізналася поразка при Наварі. Військовою катастрофою скорісталася зовнішня и внутрішня контрреволюція. У травні 1849 р. австрійська армія зайнять Флоренцію. 3 липня 1849 р. об'єднанімі силами європейської контрреволюції булу розгромлена Римська республіка, в обороні якої велику роль відіграв Джузеппе Гарібальді. Последнего 22 серпня впала Венеція.
Поразка революції булу віклікана низкою причин. Найвищий ее підйом збігся з періодом спаду революційного руху в Европе. Слабший революцію такоже Відсутність єдності между окремий ее Вогнище. Проти одна з основних причин поразка революції пролягав в тому, что буржуазія НЕ змогла стати об'єднавчім фактором. Так, передові ее політичне крило - буржуазні демократи не зумілі создать міцного союзу з народними масами, дере за все з селянством, що не зважено зв'язати національно-визвольний рух Із Селянська боротьба за землю.
Незважаючі на поразка революція, яка носила буржуазно-демократичний характер, мала Значний Вплив на подалі розвиток італійського визвольного руху. Це булу перша революція, что розгорнулася в Италии в загальнонаціональному масштабі. Довівші революційну самодіяльність мас, вона збагатіла італійський народ бойовий досвідом и зміцніла традиції боротьбу за незалежність, демократію и свободу Италии.
Список використаних джерел та літератури
1. Дж. Гарібальді. У боротьбі за свободу і незалежність родіні // Вопросьі історії. - 1966. - №1. - С 120-133.
2. Звернення Д. Маніна 22.03.1848 р. / Хрестоматія з нової історії в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера і А.В.Єфімова. - М.: Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 230.
3. Контрреволюційній переворот неаполітанського короля Фердинанда II / Хрестоматія з нової історії в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера і А.В.Єфімова. - М.: Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 233-234.
4. Останні дні Венеціанської РЕСПУБЛІКИ / Хрестоматія з нової історії в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера і А.В.Єфімова. - М.: Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 232.
5. Прокламація тріумвірату римської РЕСПУБЛІКИ проти французьких інтервентів / Хрестоматія з нової історії в 3-х т. / Под ред. А.А. Губера і А.В.Єфімова. - М.: Мьісль, 1965. - Т.2. - С. 237.
6. Берті Д. Демокрітьі і соціалісти в італійському Рісорджіменто // Нова і новітня історія. - 1965. - №1. - С. 53-62.
7. Всесвітня історія: Національно-визвольна войньї XIX століття / О.М. Бадан, І.Є. Войнич, Н.М. Волчек і ін. - Мн .: Харвест; М.: АСТ, 2000. - 560 с.
8. Дейвіс, Норман. Звропа: Історія / Пер. з англ. П. Паращук, О. Коваленко. - К., Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. - 1464 с.
9. Єгер О. Новітня історія (Всесвітня історія, Т.4) - СПб: ТОВ «Видавництво Полігон», 1999. - 768 с.
10. Жаботінській В. Мракобіс: Італія Гарібальді // Жаботінській В. Вибрані статті з національного питання. - К., Сучасність, 1983. - С. 80-88.
11.Історіографія історії нового часу країн Європи і Америки / Под ред. І.М. Дементьєва. - М .: В ... сшая школа, 1990. - 512 с.
12. Історія Італії. У 3-х т. / Под ред. Мізіано К.Ф.Т.2. - М .: Наука, 1970. - 608 с.
13. Канделоро Джорджо. Історія сучасної Італії. У 4-х т. Переклад з італ. Фрідмана Ю.А.Т.3. - М., Видавництво іноземної літературьі, 1962. - 630 с.
14. Кін Ц.І. Італія на рубежі століть. - М.: Наука, 1980. - 199 с.
15. Кірова К.З. Життя Джузеппе Мадзіні (1805-1872). - М.: Наука, 1981. - 184 с.
16. Ковальська М.І. Італія в боротьбі за національну незалежність і
єдність (Від революції 1831 р до революції 1848-49 рр.). -
М.: Наука. - 1981. - 272 с.
17. Муромцева О.В. Життя і діяльність Джузеппе Гарібальді. Сучасне погляд // Нова і новітня історія. - 2002. - №1. - С. 152-172.
18. Невлер В.Є. Повстання братів Бандіера і Мадзіні // Нова і новітня історія. - 1972. - №3. - С. 100-111.
19. Невлер В.Є. Джузеппе Гарібальді. - М., Знання, 1959. - 48 с.
20. Невлер В.Е.Дж. Гарібальді і його мемуарьі // Вопросьі історії. - 1966. - №1. - С. 117-120.
21. Невлер В.Є. Зхо гарібальдійських битв. - М., Видавництво Академії Наук СРСР, 1963. - 124 с.
22. Невлер В.Є. Демократичні сили в боротьбі за об'єднання Італії. 1831-1860. - М.: Наука, 1982. - 376 с.
23. Невлер В.Є. Подвиг Карло Пізакане // Вопросьі історії. - 1980. - №1. - С. 184-187.
24. Нова історія: навч. посібник. Ч. 1 (1640-1870). / Під ред. Нарочніцького О.Л. - К.: Вища школа, 1975. - 668 с.
25. Нова історія країн Звропьі і Америки: навч. для вузів / І.М. Кривогуз, В.Н. Виноградов, Н.М. Гусєва та ін .; під ред. І.М. Кривогуза. - 5-е изд., Стереотип. - М.: Дрофа, 2005. - 909 с.
26. Проблеми італійської історії. - М.: Наука, 1987. - 353 с.
27. Революція 1848-1849 рр. / Под ред. Ф.Б. Потьомкіна і А.І. Молока. - М., Видавництво Академії Наук СРСР, 1952. - Т.1. - 846 с.
28. Революція 1848-1849 рр. / Под ред. Ф.В. Потьомкіна і А.І. Молока. - М., Видавництво Академії Наук СРСР, 1952. - Т.2. - 640 с.