Декабристи і їх час

ТЕМА: Декабристи і їх час.

Розкладання і криза феодалізму призвели до появи революційного руху, неминучого в класовому, експлуататорському суспільстві. З кінця 18 ст. в світі почалася епоха буржуазних і буржуазно-демократичних революцій, епоха корінний ломки феодально-абсолютистських установ і порядків. Слідом за Великою французькою буржуазно-демократичною революцією пішли національно-визвольна боротьба народів Латинської Америки, іспанська революція 1820 р повстання в Неаполі і П'ємонті, національно-визвольне повстання в Греції 1821г., Революції у Франції і в Бельгії 1830р і інші революційні виступи в Європі. В один ряд з ними встало повстання 1825р в Росії. Всі ці рухи були спрямовані проти феодально-абсолютистських режимів, на встановлення буржуазної соціально-економічної системи. Отже, формування антикрепостнической, антифеодальної революційної ідеології і розвиток революційного руху було закономірним явищем. Воно відобразило ті нові соціально-економічні процеси, які відбувалися як в Західній Європі, так і в Росії.

В період феодалізму класова боротьба проявляється по-різному: в релігійній формі (єресі), в народних повстаннях в селянських війнах. Однак в ході селянських воєн не ставилося питання про корінної ломки суспільно-виробничих відносин. Селяни виступали проти окремих особистостей і явищ, але не проти феодальної системи в цілому. Їм був властивий наївний монархізм. Вони не мали чіткої політичної програми, своєї політичної партії, яка могла б організувати селянство як клас і направити його боротьбу проти класу феодалів. Селянські виступи мали стихійний характер і не були за своєю сутністю революційним рухом.

Революційний рух - це вища форма класової боротьби, породжена поглиблюється конфліктом між зростанням нових виробничих сил і застарілою системою виробничий відносин. Революційний рух і революція як його підсумок припускають корінний якісний переворот у всій соціально-економічній структурі суспільства. У зв'язку з цим зріє і розвивається революційна ідеологія, створюються політичні програми, формуються революційні політичні організації.

Причини, рушійні сили і характер руху дворянських

революціонерів.

Виникнення в Росії в першій чверті 19 століття революційного руху було обумовлено цілим комплексом економічних і соціально-політичних внутрішніх і міжнародних причин.

Головна причина полягала в тому, що феодально-кріпосницький лад в Росії на початку 19в. був гальмом для розвитку продуктивних сил, історичного прогресу країни. Всередині старого ладу визрівав новий, більш прогресивний, капіталістичний. Невідповідність між швидко зростаючими, новими продуктивними силами і старими феодально0крепостніческімі продуктивними відносинами породило революційний рух. Кращі люди Росії розуміли, що збереження кріпацтва і самодержавства згубно для подальшої долі країни. Таким чином, формування антикрепостнической і антисамодержавної революційної ідеології - це одна з найважливіших причин, що зумовили появу в Росії революційного руху.

Інша причина - посилення урядової реакції, як до останнього засобу самодержавно-кріпосницького режиму підтримати і зберегти розкладається феодальний лад. Після закінчення Великої Вітчизняної війни 1812г. в Росії встановився похмурий політичний режим - аракчеєвщина - на прізвище царського улюбленця, голови військового департаменту Державної Ради, головного начальника військових поселень графа А.А. Аракчеєва. Аракчеєвщина виявлялася в поліцейському свавілля, насадженні паличної дисципліни в армії, жорстоке придушення будь-яких ознак вільнодумства.

Реакція всередині країни супроводжувалася і реакційної зовнішньою політикою. З ініціативи та за активної участі Олександра 1 в 1815р був створений «Священний союз» для боротьби з революційним і національно-визвольним рухом. До нього увійшли три країни - Росія, Пруссія Австрія. Учасниці «Священного союзу» не зупинялися перед прямою військовою інтервенцією в ті країни, де виникали революції. Так, в 20-і роки 19 століття були придушені буржуазні революції в Італії та Іспанії. Реакція у внутрішній і зовнішній політиці царизму викликала протест у передових людей того часу і була другою причиною виникнення революційного руху в Росії.

Третя причина полягала в загальному погіршенні становища народних мас. Збиток, нанесений війною, обчислювався в 1 млрд. Руб. Багато губернії, особливо ті, за якими минув ворог, були розорені. Повернувшись до своїх маєтків, дворяни посилили гніт, намагаючись за рахунок селянства поліпшити фінансове становище. Це викликало голод, зубожіння села. Важким було становище не тільки приватновласницьких, але і державних селян. Зловживання чиновників множилися рік від року. Крім того, цілі райони, населені казенними селянами, з 1816 року були переведені на становище військових поселень. Це була особлива форма комплектування та утримання армії. Вони одночасно виконували всі сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Все життя селянина і його сім'ї була строго регламентована. Селяни вставали по сигналу, на польові роботи йшли під барабанний бій, селянки топили печі в один і той же час у всіх будинках. За найменше порушення розпоряджень начальства слід було тяжке тілесне покарання. Селяни і всі передові люди з обуренням зустріли введення військових поселень, але Олександр заявив, що «військові поселення будуть у що б то не стало, хоча б довелося укласти трупами дорогу від Петербурга до Чудова» (відстань більш 100 км).

Революційний рух виник і розвивався на тлі загострення класової боротьби. До Великої Вітчизняної війни 1812г. в середньому в рік було близько 18 селянських виступів, а в 1815-1825гг - не менше 32. Особливо завзятим був рух на Дону в 1818-1820гг.

Посилення експлуатації призвело до зростання невдоволення серед робітників у Володимирській губернії і на Уральських заводах. Хвилювання селян і робітників часто придушувалися з допомогою військової сили.

Однак події 20-х років показали уряду, що не завжди воно може розраховувати на вірність своїх військ. Жорстокий режим призвів до того, що у військах, військових поселеннях і навіть в гвардії, найнадійнішою частини армії, почала зростати невдоволення. У 1816-1825гг в армії відбулося 27 виступів. Найбільші хвилювання військових поселян були в 1817р в Новгородській, Херсонської губернії і в Чугуєві влітку 1819р (Слобідська Україна). Для придушення Чугуївського повстання було кинуто 4 полки піхоти і 18 ескадронів кінноти, застосовувалася навіть артилерія. Розправу з повсталими очолив сам Аракчеев. Заарештували більше 2 тис. Учасників, багатьох з них засікли до смерті, прогнавши 12 разів через лад в 1 тис. Чоловік.

Одним з найбільших хвилювань стало виступ в 1820г гвардійського Семенівського полку. Доведена до відчаю муштрою і нелюдським ставленням свого полкового командира, государева «головний рота» вийшла з-під контролю, за нею збунтувався весь полк. Прокламації семеновцев поширювалися і в інших частинах Петербурзького гарнізону. Солдатські вимоги перегукувалися з селянськими. Виступ семеновцев жорстоко придушив виступ - 24 людини прогнали крізь стрій 6 разів, 400 солдатів відправили на заслання, весь полк розформували і набрали заново.

Все це говорило про те, що урядова політика не знаходила підтримки ні серед передових освічених людей, ні серед широких народних мас: селян, робітників і солдатів. Класова боротьба була ще однією причиною виникнення антикрепостнической ідеології і революційного руху.

Великий вплив на формування революційного світогляду справила Вітчизняна війна 1912р. «Кожен селянин - герой», - говорив декабрист С.Г. Волконський. Народ, який переміг Наполеона, який приніс визволення народам Європи від національного поневолення, виявився після війни в колишньому стані, тобто в кріпацтва. «Ми позбавили Батьківщину від тирана, а нас знову тиранять панове», - говорили селяни, яких поміщики знову гнали на панщину. Страждання народу, його рабське становище не пройшли повз увагу кращих представників передового дворянства. Побувавши під час закордонних походів в Німеччині, Франції та в інших країнах Західної Європи, вони переконувалися, що кріпацтво - явище не повсюдне і зовсім не обов'язкове. Кріпосне право ганьбило Росію. Знайомство з європейською дійсністю і з положенням європейського селянства переконало передових дворян, що ліквідація кріпосництва допоможе народу поліпшити своє становище і буде сприяти прогресу Росії. Ці думки молодих дворян знаходили підтвердження у французьких просвітителів (у Вольтера, Руссо, Монтеск'є, Рейналя і т.д.), а також у російських просвітителів (у Радищева і його послідовників). «Ми всі були діти 1812г», - говорив декабрист М.І. Муравйов-Апостол. Таким чином, Вітчизняна війна 1812р. справила величезний вплив на формування антикрепостнической ідеології і зародження революційного руху в Росії.

Революційні події в Європі і Латинській Америці дуже вплинули на прогресивних людей Росії і стали однією з причин виникнення в ній революційного руху.

Об'єктивно рух дворянських революціонерів мала антифеодальний, буржуазний характер. Головні їхні вимоги - ліквідація кріпосного права і самодержавства - були гаслами буржуазної революції. Їх перемога розчистила б дорогу для розвитку капіталістичних відносин. Своєрідність Росії полягала в тому, що ідею буржуазного розвитку висловлювала буржуазія, а представники дворянства, що перейшли на революційні позиції і порвали зі своїм класом. Вони боялися розмаху народного руху і замкнулися в вузькі, змовницьки організації. Це зумовило слабкість дворянської революціозності і поразки дворянських революціонерів.

Отже, перший революційний рух в Росії було буржуазним за завданнями, але дворянським по рушійним силам.

Перші організації дворянських революціонерів.

Перше таємне товариство майбутніх декабристів народилося обстановці національно-патріотичного піднесення, появи ліберально-опозиційних ідей незабаром після повернення російських військ з визвольних закордонних походів. У момент створення (лютий 1816г) це суспільство називалося Союз порятунку, а з 1817р після прийняття статуту - Товариство істинних і вірних синів Вітчизни. Його організаторами і керівниками були А.Н. і М.І. Муравйови, С.П. Трубецькой, І.Д. Якушкін, брати С.І. і М.І. Муравйови-Апостоли, П.І. Пестель. Суспільство налічувало всього 30 чоловік, так як приймалися в нього по дуже суворому відбору тільки офіцери гвардійських полків і Генерального штабу. Це була замкнута група змовників. Статут суспільства - «Статут» (не дійшов до нас, але в показаннях на слідстві декабристи розкрили його зміст) - формулював головні завдання: ліквідація кріпосного права як основного зла, який заважав прогресу Росії, і знищення самодержавства, що підтримує кріпосне право. «Статут» намічав тактику перевороту - при зміні імператорів примусити нового царя дати Росії конституцію. До прийняття конституції члени суспільства не повинні були присягати новому імператору.

Таким чином, члени Союзу порятунку ще не думали про введення в Росії республіки. Вони дотримувалися принципу конституційної монархії.

Через два роки стало ясно, що гурток занадто вузький, щоб домогтися успіху.Перше таємне товариство було ліквідовано і замість нього в 1818г. створена нова організація - Союз благоденства (1818-1821). Перше конспіративна нарада відбувалося в Москві в приміщенні Хамовницький казарм в шефської будинку.

Союз благоденства відрізнявся від Союзу порятунку більш стрункою структурою і великою кількістю членів (близько 200 чоловік)

Була обрана Корінна управа як керівний орган товариства, а також Рада (Дума), який володів виконавчою владою. Організаторами та керівниками Союзу були А.М. і Н.М. Муравйови, брати С.І. і М.І. Муравйови-Апостоли, П.І. Пестель, І.Д. Якушкін, М.С. Лунін та ін. Товариство мало організації (управи) в Москві і на периферії (в Тульчині, Кишиневі і т.д.). Були вироблені програма і статут, названий «Зеленою книгою» за кольором палітурки.

Головне завдання суспільства полягала у формуванні передового громадської думки, агітації проти кріпацтва і самодержавства. Для цього передбачалося розгорнути широку пропаганду передових поглядів у всіх станах російського суспільства. Таким чином, через 10 років, вважали декабристи, громадська думка буде налаштоване проти самодержавства і кріпосництва, настане ера революції. На чолі її підуть переконані, передові громадяни. Члени товариства сподівалися, що вдасться уникнути суспільних потрясінь, так як основна маса населення буде підготовлена ​​до перевороту в Росії. Самодержавство впаде, кріпосне право буде скасовано і ніщо не завадить прогресивному розвитку країни. Ось такими були утопічні уявлення дворянських революціонерів про характер і методи громадського перевороту в Росії.

У «Зеленій книзі» не вказувалося, який спосіб правління краще - конституційна монархія або республіка. У свідченнях на слідстві декабристи відзначали, що на початку частину членів схилялася до конституційної монархії, але коли в суспільство увійшли більш радикальні члени, це питання було переглянуто. У 1820г в Петербурзі відбулася нарада Корінний управи. На ньому твердо було вирішено встановити в Росії республіку.

Для того, щоб досягти цієї мети, декабристи (люди військові) вважали за необхідне рішучий натиск на самодержавство. Тільки на війська і членів суспільства, вважали вони, можна спертися. Чи не допускалася навіть думка про участь народу в перевороті. У цьому виявлялася дворянська обмеженість - декабристи боялися розв'язати народну революцію.

Обговорення тактичних питань: коли і яким чином проводити переворот - викликало великі розбіжності між радикальними і помірними членами Союзу благоденства. Наростання селянського руху, повстання в Семенівському полку в 1820г, революція в Іспанії та Неаполі, при яких основою перевороту була армія, - все це надихало декабристів на більш рішучі дії.

Найбільш радикальні члени суспільства почали готувати військовий переворот. Помірні були не згодні з цим.

На початку 1821г. Союз благоденства самоліквідувалася. Це рішення було викликано декількома обставинами. Перш за все керівники руху розуміли, що їх революційну діяльність неможливо довго тримати в таємниці від уряду. Гадали, не без підстав, що в суспільство проникли шпигуни і зрадники. Самоліквідація надавала добра нагода відвернути увагу уряду, позбутися від підозрілих і тих, хто вагається елементів. Але на з'їзді в Москві (1821г перед розпуском організації) ідейно близькі один одному члени суспільства говорили про необхідність створити нову програму і статут, які більш конкретно визначали б цілі і засоби подальшої боротьби. Інакше кажучи, розпуск Союзу благоденства не означав відмови дворянських революціонерів від активної революційної діяльності, а був лише засобом реорганізації таємного товариства, засобом очищення революційного руху від помірних і тих, хто вагається, підготовки до створення нової таємної організації.

Так закінчився перший етап у русі дворянських революціонерів. Другий етап ознаменувався активною підготовкою до революційного перевороту.

Південне і Північне суспільства

У березні 1821г на Україні, в Тульчині, утворилося Південне товариство. Його очолив П.І. Пестель. Управлялося Південне товариство Директорією, в яку входив представник Північного суспільства - Н.М. Муравйов.

Північне суспільство виникло в Петербурзі восени 1822р. його ядро ​​склали Н.М. Муравйов, С.П. Трубецькой, І.І. Пущин, М.С. Лунін, поет К.Ф. Рилєєв, Є.П. Оболенський. Очолювала суспільство Дума з трьох осіб.

Обидві організації розглядали себе як єдине ціле і, за словами П.І. Пестеля, мали твердий намір «не інакше діяти як разом». Південне і Північне суспільства об'єднувала спільна мета - боротьба з кріпосним правом і самодержавством. Вони узгодили план спільних дій, обравши тактику військового перевороту.

Центральним питанням в діяльності Північного і Південного товариств була розробка програмних документів: Н.М. Муравйов написав конституцію, П.І. Пестель - «Руську правду», проект майбутнього перетворення Росії.

Один з найважливіших питань в конституційних проектах - питання про державний устрій Росії. По ньому були значні розбіжності. Н.М. Муравйов запропонував конституційну монархію з наданням законодавчої влади парламенту - Народному вічу, а виконавчої влади - імператору (ця влада передавалася у спадщину). Парламент, на його думку, повинен бути двопалатним. П.І. Пестель беззастережно висловився за республіканський лад. Законодавча влада належна належати однопалатному парламенту (теж Народному вічу), а виконавча - Державний думі, що обирається на 5 років у складі п'яти осіб. Щорічно один з п'яти членів Державної думи ставав президентом республіки, а після цього вибував з її складу.

Обидва автори наполягали на беззастережне, негайне і повне знищення кріпосного права.

Конституційні проекти Пестеля і Муравйова передбачали введення в Росії широких демократичних свобод, скасування станових привілеїв. Деякі розбіжності були в питанні про виборче право. «Руська правда» передбачала необмежену виборче право для всіх чоловіків з 20 років, а «Конституція» Муравйова обмежувала виборче право високим майновим цензом в 500 руб.

Найбільш складним для декабристів було питання про наділення селян землею. Остаточний варіант «Конституції» Муравйова передбачав надання селянам присадибної ділянки та двох десятин орної землі на двір. Муравйов проголосив право приватної власності, в т.ч. поміщицької власності на землю священним і недоторканним.

Пестель запропонував інший проект рішення аграрного питання. Вся земля ділилася на суспільну і приватну. Громадські землі не можна було продавати, купувати, закладати. Ними безоплатно наділялися селяни. Для утворення фонду громадських земель Пестель вважав можливим часткову конфіскацію поміщицької землі. Аграрний проект Пестеля, незважаючи на його незавершеність, дав би селянам набагато більше землі, ніж вони її отримали після скасування кріпосного права в 1861р.

В цілому «Руська правда» Пестеля була більш прогресивною, ніж «Конституція» Муравйова, і мала буржуазно-демократичний характер.

Повстання 14 грудня 1825 року.

Члени Південного і Північного товариств поряд з конституційними, програмними проектами виробили і конкретний план дій. Вони мали намір влітку 1826р провести державний переворот під час військових навчань. Їх повинні були підтримати Польське патріотичне товариство і Товариство об'єднаних слов'ян, які об'єдналися з Південним товариством.

У листопаді 1825р. в Таганрозі під час подорожі по Росії несподівано помер Олександр 1. Дітей у нього не було. За старшинством новим царем повинен був стати його брат Костянтин. Але ще на початку 20-х років він відрікся від престолу в зв'язку з одруженням на польській княгині Лович. Оскільки його зречення залишилося неоприлюдненим, Сенат і армія присягнули Костянтину, проте він відмовився від престолу. Була призначена переприсяга іншому братові Олександра - Миколі. У країні склалася своєрідна ситуація - міжцарів'я. Цим вирішили скористатися керівники Північного товариства, щоб зробити державний переворот. У складній політичній обстановці вони продемонстрували справжню революційність, готовність пожертвувати всім для втілення в життя плану державного устрою Росії.

13 грудня 1825р на квартирі К.Ф. Рилєєва відбулося остання нарада членів Північного товариства. Вони вирішили вивести війська Петербурзького гарнізону на Сенатську площу і примусити неприсягати Миколі, а прийняти «Маніфест до російського народу», складений на нараді. «Маніфест» - найважливіший підсумковий програмний документ декабристів. У ньому проголошувалося знищення самодержавства, кріпосного права, станів, рекрутчини і військових поселень, введення широких демократичних свобод.

Рано ранком 14 грудня 1825р члени Північного суспільства почали агітацію у військах. До 11 години брати Олександр і Михайло Бестужеви і Д.А. Щепин-Ростовський вивели на Сенатську площу лейб-гвардії Московський полк. О першій годині дня до повсталих приєдналися матроси гвардійського морського екіпажу на чолі з Миколою Бестужевим і лейб-гвардії гренадерський полк. Всього на Сенатській площі вишикувалися в бойовому порядку близько 3 тис. Солдатів і матросів при 30 офіцерів. Однак до цього часу з'ясувалося, що рано вранці Сенат уже присягнув Миколі, після чого сенатори розійшлися. Нікому було пред'явити «Маніфест». Трубецькой, дізнавшись про це, до повсталих не долучився. Повстання залишилося на час без керівництва. Ці обставини породили коливання в рядах декабристів і прирекли їх на безглузду тактику вичікування.

Тим часом Микола збирав на площі вірні йому частини. Генерал-губернатор Петербурга М.А. Милорадович намагався умовити повсталих розійтися, але був смертельно поранений декабристом П.Г. Каховським. Слух про повстання поширився по місту, і на Сенатській площі зібралося до 30 тис. Народу, готового підтримати повсталих. Але декабристи не скористалися цим. Дві кінні атаки урядових військ були відбиті повстанцями. Боячись, що з настанням темряви покінчити з повстанням буде важче, Микола дав наказ відкрити артилерійський вогонь. Кілька залпів картеччю справили сильне спустошення в рядах повсталих. Постраждало і мирне населення, що оточувала їх. Солдатів і офіцерів, які намагалися втекти з площі, арештовували. Повстання в Петербурзі було розгромлено. Почалися арешти членів суспільства і співчуваючих їм.

Повстання на півдні

Через 2 тижні 29 грудня 1825р С.І. Муравйов-Апостол підняв повстання Чернігівського полку. До цього часу П.І. Пестель і ряд інших керівників Південного товариства були заарештовані. Про поразку повстання в Петербурзі також було відомо. Але члени Південного товариства розраховували підняти на повстання війська, розквартировані на півдні, і тим самим показати уряду, що сіверяни не самотні і що вся країна їх підтримує. Але надії їх не виправдалися. Хоча селяни підтримували повсталих, які проходили через їх села, уряду вдалося ізолювати Чернігівський полк і через неділю 3 січня 1826р він був розстріляний картеччю.

В кінці грудня 1825 - початку лютого 1826р було зроблено ще дві спроби підняти повстання у військах членами Товариства військових друзів, пов'язаного з Північним суспільством, і членами Товариства об'єднаних слов'ян. Але і ці спроби зазнали поразки.

Слідство і суд над декабристами

До слідства було залучено близько 600 чоловік, багатьох з яких допитував сам Микола.Слідчі комісії в Петербурзі, Білій Церкві, Могильові, Варшаві та в інших містах працювали півроку. На суд декабристів не викликали, їм не дали навіть можливості захищатися. П'ятьох - П.І. Пестеля, К. Ф. Рилєєва, С.І. Муравйова-Апостола, М.П. Бестужева-Рюміна та П.Г. Каховського - засудили до четвертувати, заміненого повішенням. 88 осіб засудили на каторжні роботи, 19 заслали в Сибір, 9 офіцерів розжалували в солдати і перевели в діючу армію на Кавказ. Близько 120 декабристів були покарані без суду, за особистим розпорядженням Миколи. Жорстоке покарання спіткало солдат - учасників повстань: близько 200 прогнали крізь стрій в 1000 чоловік, інших відправили на Кавказ в діючу армію. Аж до смерті Миколи жоден з декабристів не отримав прощення.

причини поразки

Головна причина поразки дворянських революціонерів полягала в їх класової обмеженості, вузької соціальної бази руху. «Вузьке коло цих революціонерів», - писав В.І. Ленін. _Страшно далекі вони від народу »Класова обмеженість позначилася в ідейних розбіжностях, неузгодженості дій, в нерішучості і недостатньою революційної активності у вирішальний годину. Декабристи, спираючись на тактику військового перевороту, свідомо відмовилися від підтримки народу, що прирекло їх на поразку.

Історичне значення руху декабристів

Незважаючи на поразку, рух декабристів мало велике історичне значення. Воно було першим в Росії відкритим революційним виступом проти самодержавства і кріпацтва.

Діяльність дворянських революціонерів мала велике значення для розвитку російської передової суспільно-політичної думки. Їх антисамодержавні, антикрепостнические ідеї і гасла підтримували їх наступники. Багато декабристи захищали матеріалістичну філософію, боролися з релігією і ідеалізмом. Історичні погляди декабристів були тісно пов'язані з їхньою політичною програмою і були спрямовані проти офіційно-охоронної історіографії.

Вимоги дворянських революціонерів: скасувати кріпосне право, ліквідувати самодержавство, надати народу широкі демократичні свободи - відбивали нагальні потреби економічного та соціально-політичного перетворення Росії.

Рух дворянських революціонерів мала великий вплив на розвиток суспільного і культурного життя Росії; на їх ідеях виховувалося ціле покоління письменників, поетів, художників, учених і громадських діячів.

У своєму знаменитому «Посланні до Сибіру» А.С. Пушкін писав: «Не пропаде наш скорботний труд ...» Це були пророчі слова. Через багато поколінь В.І. Ленін, оцінюючи рух дворянських революціонерів, зробив висновок: «... Їх справа не пропало. Декабристи розбудили Герцена. Герцен розгорнув революційну агітацію.

Її підхопили, розширили, зміцнили, загартували революціонери-різночинці, починаючи з Чернишевського і кінчаючи героями «Народної волі». Таким чином, дворянські революціонери заклали основи революційного руху в Росії.

література:

Історія Російської держави, М., 2000, Ш. М. Мунчаев

Історія Росії, М., 1998, М.Н. Зуєв

Курс лекцій з Історії Росії з найдавніших часів до 2 половини 19 століття під ред. Б.В. Лічман, Єкатеринбург, 1994

Посібник з історії СРСР ч. 1 М., «Вища школа», 1984

Декабристи і їх час, М., 1992, В.А. Федоров.