Ігрові технології і реалізація системно -деятельностного підходу ФГОС ТОВ
(на прикладі викладання історії стародавнього світу).
Федеральний державний освітній стандарт основної загальної освіти (ФГОС ТОВ) докорінно змінює цілі і процес навчання в основній школі. Стандарт базується на принципах системно -деятельностного підходу і передбачає організацію цілеспрямованого, безперервного, взаємопов'язаного (на всіх щаблях) навчання на основі активної навчально - пізнавальної діяльності учнів. Акцент переноситься з засвоєння системи знань на формування компетентної особистості, здатної оволодівати знаннями і вміннями і застосовувати їх для вирішення навчальних пізнавальних завдань і проблем повсякденного життя.
У навчанні історії на перший план виходить розвиток здатності учнів до самостійних навчальних дій. Вони починаються при виникненні у школяра власної внутрішньої мотивації до пізнання минулого.
Діяльнісна парадигма освіти, яка проголошує метою освіти розвиток особистості учня на основі вивчення універсальних способів пізнання і освоєння світу у вітчизняній педагогіці і психології, розробляється давно. Процес навчання відповідно до парадигми - це не тільки засвоєння системи знань, умінь і навичок, а й процес розвитку особистості, набуття духовно - морального досвіду і соціальної компетентності.
Системно-діяльнісний підхід - це організація навчального процесу, в якому головне місце відводиться активної і різнобічної, в максимальному ступені самостійної пізнавальної діяльності школяра.
Виходячи з усього цього вчителям необхідно опановувати нові технології, одна з яких ігрова. Сьогодні вже ясно, що гра, навчання і праця, що не слідують один за одним, а існують в тісному взаємозв'язку і супроводжують людину протягом усього його життя. Прикладом цього взаємодії є навчальна гра, яка одночасно належить до двох таким метасистема, як гра і навчання.
Гра для школяра важлива, зрозуміла, злободенна - це частина його життєвого досвіду. Навчання в грі «відбувається непомітно для дитини, так як всі його увага спрямована на гру, а не на засвоєння знань, як це буває при навчанні на уроках в школі» (О.А. Дьячков а. Ігри школярів. М. Учпедгиз. 1955 м стор. 176).
Дуже важливо сформувати у школярів пізнавальний інтерес до предмету, без чого неможливе становлення внутрішньої мотивації пізнання минулого. Історія залучає учнів в першу чергу яскравістю і новизною самих відомостей про минуле, цікавими історичними сюжетами і особливо своїми таємницями, і загадками. Пізнання минулого у п'ятикласників базується на образно чуттєвому сприйнятті історичного матеріалу, тому ігрові технології допомагають будувати навчання від створення уявлень до формування понять і узагальнень.
Більш привабливими і результативними в 5 класах виявляються уроки з елементами гри. ігровий характер створює творчу розкутість і дозволяє проявити себе і слабким учням. Беручи участь в грі кожен учень приносить в залікову скарбничку своєї команди певну кількість балів. У цьому випадку досягається результативність повторительно - узагальнюючий урок. (Повторітельно- узагальнюючі уроки по розділу: Стародавній Схід, Стародавня Греція, Стародавній Рим).
Елементи гри можна ввести в будь-який елемент уроку. Так, при вивченні теми, релігійні вірування в Стародавньому Єгипті, одна з ваших улюблених форм роботи над міфом про Осіріса - це інсценування «Суд Осіріса». Участь в грі допоможе слабким і пасивним учням активізувати пізнавальну діяльність і підвищити мотивацію і самооцінку.
Після закінчення інсценування, учні висловлюють свої судження про правила життя єгиптян, порівнюють уявлення про правила поведінки древніх єгиптян і сучасних людей. Так, за допомогою інсценування, відбувається формування понять, уявлень, робляться висновки і узагальнення.
У навчальному процесі застосовують велику кількість дидактичних ігор. Наприклад - хронологічний лото, гра «зловив - відповів», історичні вікторини, сюжетно - рольові ігри, гра. - подорож, гра змагання, творчі твори «Один день з життя єгиптянина».
Гра крім змісту і сюжету передбачає також набір позицій, або ролей її учасників. Саме роль дозволяє учаснику гри проявити свою активність, збагатити зміст і сюжет особистісними переживаннями. В результаті дитина досвідом того, на чию роль він перевтілюється. В цьому і полягає виховна мета гри.
Відповідно до сюжету гравцем відбуваються усвідомлені і конкретні ігрові дії. Дуже точно висловився щодо цього А. Запорожець: «Під впливом пережитого або прочитаних книг діти розігрують в уявному плані різні подорожі, пригоди улюблених героїв, історичні події і т.д, майже не здійснюючи зовнішніх дій. Так, на основі зовнішньої гри з матеріальними предметами складається «ідеальна гра», «гра - уява».
Не менш важливим елементом навчальної гри, є ігрові правила. Усвідомлення ігрових правил, на думку А. Леонтьєва, означає сформованість вміння підкорятися у своїй діяльності певної задачі. Саме ігрова задача може розглядатися як наступний структурний елемент гри. Найпоширенішою є завдання стати переможцем, але ігровий завданням може бути і гарне виконання обраної ролі, правильне заповнення клітин кросворду або участь в командній першості.
Таким чином, в структуру гри входять такі елементи, як ігрова задача, зміст, сюжет, роль, ігрові правила і ігрові дії. Однак навчальна гра - це особлива конструкція, створена з педагогічними цілями і передбачає наявність педагогічного результату. В якості основного елемента навчальної гри потрібно назвати навчальну мету, особливістю якої є те, що вона присутня в грі в прихованому вигляді і включає передбачувані результати навчання, виховання і розвитку учнів, досягається за допомогою гри. У підсумку це призводить до того, що навчання в грі відбувається непомітно для дитини, так як всі його увага спрямована на гру, а не на засвоєння знань.
Крім того, основним компонентом гри є механізм її функціонування, оформлений у вигляді сценарію гри і представляє сукупність цілей, прийомів, спільних ігрових дій, а також необхідні для досягнення навчальних та ігрових завдань кошти.
Навчальної грі також притаманні елементи умовності, різні невизначеності в формі виникнення проблемних ситуацій, введення елементів цікавості, змагальності, введення уявної ситуації, за допомогою якої дитина засвоює певний соціальний досвід.
В історії Стародавнього світу занурення в світ уявного відбувається шляхом театралізації, наприклад, при вивченні теми «Народження театру в Стародавній Греції». При цьому підготовча робота до гри починається не менше, ніж за місяць до проведення уроку - гри. Учитель в даному сценарії забезпечує інформаційну та організаційну допомогу школярам, дає їм можливість вибрати роль за бажанням. Участь вчителя в уроці мінімально. Для учнів з невисоким пізнавальним рівнем рекомендується провести заняття з елементами гри в давньогрецький театр.
Таким чином, дидактична гра - це ефективний спосіб навчання, виховання і розвитку. Вона створює «зону найближчого розвитку» для кожного учня, удосконалює його пізнавальні процеси (увага, пам'ять, мислення, уяву і т. Д.), Формує довільність в поведінці, адаптує інтелектуально пасивних дітей у навчальній діяльності, дає відчуття свободи і розкутості слабким і невпевненим в собі дітям.
Список використаної літератури
Анікєєва Н.А. Виховання грою: книга для вчителя. - М. Просвітництво, 1987.
Запорожець А.В. Вибрані психологічні труди- М. Педагогіка, 1982.
Кулагіна Г.А.100 ігор з історії: посібник для вчителя - М. Просвітництво, 1983.
О.А. Дьячкова. Ігри школярів. М. Учпедгиз. 1955.
І. В. Кучерук. Технологія Ігрового навчання історії в школі. «Фенікс» 2010 р
Селевко Г.К. Сучасні освітні технології. М., 1998..
Технологія ігрової діяльності: Учеб. Посібник / Л. А. Байкова, Л. К. Гребенкина, О. В. Єрьомкін; Наук. ред. В.А.Фадеев. Рязань: Вид-во РГПУ, 1994.
Макарова С.І. Системно-діяльнісний підхід в навчанні.