|
Поїдемо в Царське Село!
Вільні, легковажні і п'яні,
Там посміхаються улани,
Схопившись на міцне сідло ...
Казарми, парки і палаци.
О. Мандельштам.
1. Введення
Царському Селу, його палацам і паркам присвячені десятки, якщо не сотні робіт. Про Царському Селі написано багато і в різних жанрах.
Більше двох століть Царське Село було резиденцією російських монархів, одним з найпривабливіших передмість Санкт-Петербурга. Це, безсумнівно, "найбільший діамант у намисті" міст-супутників Північної Пальміри. Виниклий як парадна резиденція російських імператорів, ансамбль палаців і парків Царського Села складався і розвивався за участю видатних зодчих протягом більш як півтора століття.
Історія Царського Села вивчена за періодами правління членів Сім'ї династії Романових. Особливу увагу було приділено періодам правління Катерини I, Єлизавети, Катерини II, Олександра I, Миколи II.
За часів царювання цих Монархов спостерігалося найбільш бурхливий розвиток, як Царської резиденції, так і самого міста Царське Село.
Метою даного реферату є спроба описати історію Царського Села з моменту становлення і до сьогоднішніх днів.
2. Народження і розвиток Царського Села (1710-1796).
Історія цього місця йде в глиб століть, до часу перепису новгородських земель, зазначених в "переписних окладних книзі по Новгороду Вотской пятіни" 1501 року. На картах, складених для Царя Бориса Годунова, маєток має назву Саріца. Документальні шведські карти називають маєток
"Sarishoff", тобто Саріцкій панський будинок, містечко, або як говорили новгородці, "миза« з панським будинком. Фіни, у свій час проживали тут, вживали назву Saari- mois - піднесене місце. Пізніше назва трансформувалася спочатку в Саріцкую і Сарскую мизу, потім в Саарського і Сарское село і нарешті стало Царським Селом. Ця назва якнайкраще підходило для майбутньої Імператорської резиденції. у свій час (в 1724 році) село називалося Благовещенским по імені церкви, закладеної в присутності Петра I на місці нинішньої Знам'янської церкви, про це назва не прижилася, і до 1917 року воно називалося Царським Селом.
У 1702 році через Саріцхофф, в напрямку Дудергофскоого цвинтаря, бігли відступали шведи, переслідувані російськими військами під проводом Б.П. Шереметьєва і П.М. Апраксина, звільнили край від 100-річного панування іноземців. Перша згадка про місцевість, в якій виникло Царське Село, відноситься до серпня 1702 року. Під час наступальних дій на Іжорській землі Петро I писав командував тут П. Апраксину, щоб не палив селища, які "самим же нам будувати доведеться". Апраксин у відповідь повідомив: "... тепер міцно заборонив палити від Сарской мизи до Канц".
З 1703 року Сарская миза стала належати генерал-губернатору звільненого краю А.Д. Меньшикову, який з 1708 року за допомогою Контори Стаєнних справ почав вести тут планомірне господарство, заселяючи садибу і навколишні землі артілями теслярів і "орні селянами, заможними, добрими і господарськими". А.Д. Меньшиков володів садибою до 1710 рік
24 червня 1710 Петро I подарував Сарскую мизу разом з 43 приписаними селами і угіддями Марті Скавронской, що стала в 1712 році його дружиною під ім'ям Катерини Олексіївни. Цей день і є офіційною датою заснування Царського Села. З цього часу Сарскую мизу включили в розряд палацових земель і почали забудовувати.
Так само, як Петро зміг побачити в багнистих болотах майбутній Санкт-Петербург, так і Катерині на місці скромного маєтку випала пишна резиденція.
В даному випадку "бути по сему" вимовила дружина Імператора. Це був вчинок в дусі Петра і під стать найвеличнішим його задумам.
Перший палац "кам'яні палати про 16 світлицях", був побудований в 1724 році І. Браунштейном і Ф. Ферстера по велінню Катерини Олексіївни на місці уцілілої від військових дій садиби першого господаря маєтку.
Це невелика двоповерхова будівля з характерною для початку ХYIII століття симетричній плануванням і високої мансардного покрівлею не відрізнялося пишністю обробки: лише рустовка на кутах і скромні білі наличники оживляли пофарбовані суриком фасади. Усередині "палат" було кілька парадних кімнат, оброблених полірованим алебастром, або оббитих шкірою із золотим тисненням, або затягнутих шовковими шпалерами. "Верхній парадний зал" прикрашали каміни, набірний паркет, дзеркала, гобелени і картини.
В цей же період, завдяки будівництву греблі на струмку Вангазя, утворилося озеро і два канали: Великий, що був кордоном саду і отримав в подальшому назву Рибного, і малий - на місці сучасних Нижніх каскадних ставків, тобто було розпочато влаштування водної системи майбутнього ансамблю.
Одночасно з будівництвом палацу розширювався і упорядковувалося сад, закладений ще в самому початку XYIII століття на невеликій площі в східній стороні садиби. Автором первісної планування Царськосельського саду прийнято вважати садового майстра Яна Розена, а його здійсненням керував досвідчений майстер Іоган Фохт. Колишня композиція саду була повністю перероблена, за винятком Рибного каналу і Великого озера, якому надали регулярну форму шестикутника.
Ділянка саду біля палацу, який представляв пологий схил, був перетворений в п'ять уступів, з'єднаних дерев'яними і кам'яними сходами, і отримав назву Верхнього саду. Уступи розташовувалися паралельно фасаду палацу. Середину другого уступу зайняли квітники, обмежені по сторонам боскетами.
В середині третього уступу перебували так звані огібной дороги, тобто дерев'яні каркаси, до яких прив'язувалися гілки дерев, посаджених поруч. У міру зростання дерев утворювалися зелені коридори чи галереї, в місцях перетину яких влаштовувалися дерев'яні альтанки. По боках огібной доріг також, як і на другому уступі, були розміщені боскети.
Четвертий, найширший уступ, був відведений двом однаковим прямокутним водойм, якийсь час служив садками для риби. По п'ятому вузькому уступу проходила широка доріжка.
Далі розташовувалася плоска територія, що отримала назву Нижнього саду. Він мав трипроменеву планування алей, простір між якими було зайнято плодовими деревами і ягідними кущами. Скульптури в саду ще не було.
За Рибним каналом була посаджена гай з беріз, що отримала назву Дикої гаї, яка увійшла до складу саду площею 30 гектар. Відомо, що до середини XYIII століття оздоблення саду було надзвичайно скромним., Царське Село не входило в число першорозрядних царських резиденцій.
Із західного боку палацу на площі в одну квадратну версту було влаштовано Зверінец- місце для царського полювання. У обгороджена ділянка лісу спеціально заганялись лосі, зайці та інші тварини. Такого типу звіринці існували при багатьох заміських садибах того часу.
Розширення Сарской мизи спричинило за собою збільшення кількості палацових службовців. Поруч з резиденцією початку створюватися слобода. Будівлі, що розташовувалися в безпосередній близькості до імператорського палацу, утворили спочатку Садову, а згодом Служітельную (нині Середню) і Малу вулиці.
Скромний палац того часу, з розбитим біля нього садом, не мав ще значення парадній царської резиденції і був заміським маєтком Катерини I.
Різкі зміни в зовнішності Царського Села відбулися в середині XYIII століття.
У 1728 році маєток перейшов до цісарівною Єлизавети Петрівни. Сходження на престол Єлизавети, доньки Петра I, викликало підйом національної самосвідомості в Росії, скинувши похмуре ярмо біронівщини. У мистецтві і особливо в архітектурі утвердився піднесено-урочистий і монументальний стиль російського бароко, як не можна краще відповідав ідеї звеличення могутності держави, і перш за все абсолютної влади.
Вершиною розвитку стилю Росії став царськосільський ансамбль. Тут, як і в багатьох інших архітектурних комплексах в Петербурзі і його околицях, почалися роботи по корінної перебудови з метою розширення і художнього збагачення. Яскравим віддзеркаленням цих загальних віянь з'явилася будівельна діяльність на території Царського Села: одні задуми змінюють інші - ще не добудовані будівлі переробляються, щоб досягти ще більшої монументальності і розкоші. * Будинок цей був шість разів зруйнований дощенту і знову відбудований, перш ніж доведений до стану, в якому знаходиться тепер *, - писала згодом Катерина II, яка успадкувала після смерті Єлизавети разом з короною і царсько-сільську резиденцію.
Безліч видатних архітекторів і художників, знаменитих різьбярів по каменю і дереву, найкращих ковалів і камнетесов працювали тут над створенням палаців і парків.
У 1743 році архітектором М. Зємцовим розробляється широка програма реконструкції Царськосельського палацово-паркового ансамблю. Після смерті М.Г. Земцова 28 вересня 1743 роки роботи зі спорудження палацу повністю перейшли до А.Квасова - учневі ведучого архітектора.
Однак зайнятість архітектора на будівельних об'єктах, значно віддалених від Петербурга, змусила передати роботи в Царському Селі П.А. Трезини, а потім С.І. Чевакінского, який вніс суттєве доповнення в композиційна побудова.
Від проекту імператорської резиденції, розробленого Квасовим, в натурі нічого не збереглося, проте дерев'яна модель Царськосельського палацу залишилася. У ній він використовує свою улюблену композицію, неодноразово повторене в його будівлях, - пишний центральний ризаліт, з'єднаний протяжними нижчими галереями з двома боковими.
До 1748 року основні роботи були закінчені.
З кінця 1748 року будівництво царсько-сільській резиденції очолив обер-архітектор двору Бартоломео Франческо Растреллі. Найбільший російський архітектор надав Царскосельскому палацу той парадний остаточний вигляд, який здобув йому світову популярність.
Ф.Б. Растреллі, італієць за походженням, приїхав до Петербурга шістнадцятирічним хлопчиком разом зі своїм батьком-скульптором Карлом Растреллі. У Росії він знайшов свою другу батьківщину. Тут протікав і весь творчий шлях цього великого зодчого, сформувався і розцвів його чудовий талант.
У Царському Селі Растреллі почав з часткових переробок палацу. Однак в процесі роботи виявилася необхідність його капітальної перебудови.
10 травня 1752 Єлизавета підписала указ: "З правого і лівого флігелів і Середнього дому покрівлі і стеля зламати ... також в оних флігелях учиненого обер-архітектором Растреллі креслення".
Протягом 1752-1756 років в будівництві Царського Села були зайняті тисячі майстрових і робітних людей. Кваліфікованих майстрів в Петербурзі не вистачало. Їх вишукували серед кріпаків людей по всій Росії. Виготовленням листового заліза займалися московські "сухозлітні майстра", протягом ряду років постачали в контору будови Царського Села найтонші золоті листки, на вироблення яких було витрачено "шість пудів сімнадцять фунтів два золотника" червоного золота. У числі живописців, зібраних в команди для писання плафонів, знаходилися такі талановиті російські художники, як Б.В.Суходольскій, А.І. і І.І. Бельские, М.Ф. Колокольниковому, Г.І. Козлов. Очолив живописні роботи прославлений італійський художник-декоратор Джузеппе Валериани. Разом з ним працювали його співвітчизники А. Перезинотти, П. і Ф. градиции.
Через 12 років від початку будівництва Великої царсько-сільської палац набув того блискучий вигляд, який зображений в авторських кресленнях Растреллі і в гравюрах XYIII століття (згодом частково змінений). Окремо стоять палацові корпуси Растреллі злив в єдиний масив, надбудував стіни, заново вирішив декоративну обробку фасадів. Витягнуті в довжину фасади він розчленував потужними стволами високих колон, що спираються на рустовані виступи стін або монументальні фігури атлантів; балюстраду покрівлі увінчав пишними різьбленими статуями і вазами; площині стін розбив широкими віконними прорізами і безліччю ліпних фігур і орнаментів химерних обрисів, підкресливши це художнє багатство контрастами кольору. Блакитний фарбування фасадів посилила враження об'ємності білосніжних колон. Заблищали золотом ліпні і різьблені прикраси придбали динамічність.
Не менш чудовим, ніж фасади, було внутрішнє оздоблення палацу.Основою планування його інтер'єрів стала анфілада. Від Парадній сходи в південному крилі будівлі один за одним йшли розкішні двусветние зали з мальовничими плафонами "у всю стелю", дзеркалами, вмонтованими в стіни, безліччю золочених різьблених прикрас, з візерунковими паркетами набірного дерева.
Тут знаходилися Великий зал (близько 860 м2), призначений для проведення придворних свят; а також п'ять великих антикамер, що служили місцем очікування придворними виходу імператриці.
Інтер'єри північної половини палацу, призначені для прийому вузького кола придворних і знатних гостей, відрізнялися ще більшою розмаїтістю оздоблювальних матеріалів і художніх колекцій. Понад двісті тридцять полотен покривали стіни Картинного залу і Малої картинної кімнати (згодом перебудованої). У Китайському залі, декорованому розписними шпалерами і скульптурними прикрасами "в китайському стилі", розміщувалися сотні порцелянових ваз і фігур китайського, японського та саксонського виробництва.
Дивом декоративного мистецтва називали Бурштинову кімнату. Вмонтовані в її стіни мозаїчні панно з натурального бурштину представляли собою унікальну художню цінність і незалежно від зміни естетичних смаків і стилів, що відбилися в обробці палацових залів різних історичних періодів, завжди викликали здивування і глибокий інтерес. Виконані в 1709 році в Пруссії за проектом А. Шлютера, бурштинові панно були піднесені Петру I в якості дипломатичного подарунка Фрідріхом Вільгельмом I, зацікавленим у зміцненні зв'язків з Росією - надійної для нього опрой проти шведської агресії. "З великим пильнуванням" бурштинові панно переправилися до Петербурга. У 1740-х роках використовували їх для обробки кабінету в Третьому зимовому палаці. А в 1755 році за наказом Єлизавети Бурштиновий кабінет був розібраний, і солдати на руках перенесли дорогоцінні мозаїки в Царське Село. Обробляючи парадний зал, Растреллі помістив між бурштиновими панно дзеркальні пілястри, увінчавши їх замість капітелей золоченими жіночими головками, вирізаними з дерева російськими майстрами. В пишні бурштинові рами, які прикрашали чотири простінка, були вставлені алегоричні мозаїчні картини з різнобарвних яшм. Кожен, хто побував у палаці, не міг забути про дивовижної кімнаті з "сонячного каменю".
Парадну анфіладу завершував Символ сад під відкритим небом, що з'єднував зали з палацової церквою. У ньому на тлі прикрашених різьбою стін стояли екзотичні дерева в діжках, мармурова підлога покривали газони і квітники.
Символ із сад розташовувався над галереєю, що з'єднує правий флігель з церквою. Сад займав всю ширину палацу, з Картинного залу сюди проходили через вітальні. Уздовж саду йшли три подовжні доріжки, їх перетинали три поперечні, утворюючи чотири прямокутники. Доріжки були вистелені білими і чорними мармуровими плитами, відтіняє яскраву зелень газонів. Уздовж доріжок стояли діжки з підстриженими декоративними деревами, чагарниками, а влітку сюди висаджували з оранжерей рідкісні квіти. Сад прикрашала декоративна скульптура, простінки між вікнами прикрашала позолочена різьблення - атланти, левові маски і рослинні орнаменти.
Символ із сад проіснував недовго, в 1774 році його знищили, так як навіть свинцеві прокладки, застосовані при його створенні, не рятували склепіння від проникнення вологи. У 1780-х роках на місці Висячого саду за проектом архітектора Камерона були створені нові кімнати палацу.
Настільки ж чудовою, як і парадні зали палацу, створив Растреллі Двірцеву церква. Вона була закладена 8 серпня 1746 в присутності імператриці. За первинним проектом передбачалося, що вона буде одноглавої, але через два місяці після урочистої закладки Єлизавета Петрівна наказала "над церквою ....... Купола не робити, але п'ять глав по пропорції", пятиглавой її і збудували.
Через рік, 1 жовтня 1747 року, було затверджено новий проект іконостасу, створений Растреллі, істотно відрізнявся від початкового. Церква назвали Воскресенської, її урочисте освітлення відбулося 30 липня 1756 року.
Оздоблення церкви відрізнялося нарядністю, мальовничістю - темно-блакитні стіни і іконостас, що виблискує золотом різьблення і позолочені колони, мальовничі ікони.
На багатоярусному іконостасі були симетрично розташовані великі ікони, а між ярусами - малі. Чергування ікон великих і малих розмірів в прямокутних, круглих, овальних і квадратних рамах створювало особливий декоративний ефект.
У 1920 році церква згоріла майже повністю, встигли врятувати тільки ікони. Церква відтворив В.П. Стасов, він зберіг всі декоративне оздоблення, замінивши лише золочену дерев'яну різьбу пап'є-маше, форми для якого виконувалися в повній відповідності з різьбленням. У 1823 році плафон Д. Валериани повторив В.К. Шебуев.
Дивиною в палаці був Грот, влаштований Растреллі в 1750 році в першому поверсі правого флігеля. Грот прикрасили різні раковини - величезні "шумові", кручені, маленькі (білі, червоні, жовті) і перлинні. Коли збільшили Грот, привезли нові раковини з Ропши, де зберігалися раковини з Дербента і Баку, з Астрахані і Архангельська, Доповнили колекцію "заморськими" раковинами, всього використовували їх понад тридцять дві тисячі. Але проіснував Грот недовго, його знищили разом з висячим садом.
Всі основні роботи зі створення інтер'єрів Великого Царськосельського палацу Растреллі завершив до 1756, в подальшому виконувалися тільки незначні деталі.
Палац - композиційний центр величезного Царськосельського ансамблю.
У новій частині Царськосельського парку (нині Олександрівський парк) Растреллі побудував павільйон Монбіжу (фр. Mon bijou - моя коштовність, мій скарб), розташований симетрично Ермітажу. Подібно до того, як Ермітаж став композиційним центром нової території парку, створеної на місці Дикої гаї, Монбіжу став таким же центром в парку, створеному на місці Звіринця, яке існувало в Царському Селі ще з 1715 року. У 30-х роках XVIII століття Звіринець був зовсім покинутий і перетворився на справжній ліс, його просіки поступово заростали. У 40-х роках XVIII століття частина цієї території перетворили в новий регулярний сад.
У 1750 - 1752 роках за проектом Растреллі навколо Звіринця кам'яну стіну з бастіонами по кутах. І на місці перетину двох просік звели павільйон Монбіжу, який користувався для відпочинку і обідів після полювання, чому часто павільйон називали Мисливським. Будівля розібрали в кінці XVIII століття, і в 30-х роках XIX століття на його місці побудували Арсенал за проектом архітектора А.А. Менеласа.
Грот - павільйон, характерний для палацових парків середини XVIII століття, побудували праворуч від Ермітажної алеї, на березі Великого ставу. Проект цього павільйону Растреллі розробив влітку 1749 року.
Головний фасад павільйону звернений в бік ставу, який в той час мав правильну геометричну форму. Спеціально для Грота зробили невеличкий прямокутний виступ, і павільйон, оточений водою, красиво в ній відбивався. Розташування Грота дозволило спорудити зручну пристань, про яку Растреллі писав: "З краю цього будинку я влаштував велику терасу з балюстрадою, що мала з кожної з двох сторін мармуровий сход, по якому імператриця, виходячи з названого Грота, могла спускатися до ставка і сідати в човен для полювання на бекасів ".
В роки царювання Єлизавети Петрівни велися роботи не тільки з будівництва палацу з його парадним двором і ціркумференціямі але і по будівництву Старого і Нового садів, що входили в великий палацово парковий комплекс.
Новий сад розмістився з протилежного боку палацу по відношенню до вже існуючого саду, який тоді стали називати Старим. Ця назва збереглася до теперішнього часу. Новий сад був включений в подальшому в ансамбль Олександрівського парку.
Автор проекту Старого саду цього періоду не відомий. Над практичним втіленням проекту працювали садові майстри Яків Рахлін і Корнеліус Шрейдер.
У композиції саду було збережено принципове рішення попереднього періоду, але в неї були привнесені елементи парадності, які відповідали архітектурі будівель і призначенням ансамблю того часу.
Планування Нижнього плодового саду була збережена. Всі три алеї оформлені стриженими зеленими стінами. Дугова доріжка, яка перетинає три радіальні, утворювала в центрі у Нижнього саду напівкруглу майданчик, обрамлену зеленим амфітеатром, прикрашеним скульптурою. Східною межею цієї ділянки був Рибний канал, за яким починалася Ермітажна гай.
Головним елементом оздоблення садів, панівних тоді регулярних прийомів, була стрижена рослинність, яка своїми геометричними формами вдало підкреслювала химерність барокових фасадів палацу і павільйонів, представляла прекрасний фон для скульптури, об'єднуючи їх в прекрасний ансамбль.
В результаті багаторічної праці талановитих російських і зарубіжних майстрів в кінці 1756 року царсько-сільська резиденція була відбудована. Відтепер Царське Село стало місцем офіційних прийомів російської знаті і іноземних послів, яких приводили до палацу "для свідчення в покоях цікавості гідного прикраси".
Єлизавета до кінця своїх днів любила Царське Село більше всіх інших своїх резиденцій. В останній раз Імператриця Єлизавета була в своєму улюбленому Царському Селі 8 вересня 1761 року, коли перед від'їздом прийняла в палаці частування від Царськосельського управителя Удалова. Під час обіду грали два музиканта на скрипках, і був проведений гарматний салют при "питии за здоров'я Її Величності".
Батько і сини Удалова управляли вотчиною цесарівни-Імператриці всю її життя і винесли на своїх плечах всі клопоти по зверненню невеликий малоприбуткових Сарской мизи в блискучу резиденцію пишного двору. Надавши Удалову честь прийняти від нього перед від'їздом обід, Імператриця як би попрощалася зі своїми вірними і чесними слугами: 25 грудень того ж року Государині не стало.
Новий етап в історії Царського Села настав у другій половині XYIII століття.
Царська резиденція значно зросла і набула того мистецьке обличчя, який, в основному, зберігся до нашого часу. Це сталося при Катерині II, і з тих пір палац і парк стали називатися Катерининський.
Перш за все, зміна художнього стилю проявилося в садово-парковому мистецтві. У паркових будівлях, зведених В. Нейоловим і його синами - І. Нейоловим і П. Нейоловим, присвятив будівництву Царськосельського ансамблю все своє творче життя, знайшли відображення класичні канони. Окрасою Катерининського парку став, споруджений В. Нейоловим, Мармуровий міст. Не менш помітне місце в старій частині саду займали і побудовані в 1777 - 1780 роках за проектом І. Нейолова в формах раннього класицизму Верхня ванна ( "мильні Їх Високості") і Нижня ванна ( "Кавалерском"). Перша призначалася для царської сім'ї, друга - для придворних. Обом будівлям архітектор додав риси паркових павільйонів.
У той же час в різних кінцях Катерининського і Нового саду виникали вигадливі споруди екзотичного виду, з рисами архітектурного стилизаторства. Так, побудована В.Нееловим альтанка * Великий каприз *, віз-веденная на високому насипі на кордоні Катерининського, відкрила цілу групу паркових споруд в ложно китайському стилі: Скрипуча альтанка, Китайський театр, Китайське село, серія Китайських мостів.
Інші споруди В. Нейолова - Адміралтейство, Ермітажна кухня - стилізовані під англійську готику. Протягом трохи більше одного десятиліття пейзажний парк, створений В. Нееловивм, виявився насиченим архітектурними паятнікамі, як правило пов'язаними спільністю теми. Перемоги російської зброї, здобуті під час війни з Туреччиною (1768-1774), знайшли відображення меморіальних спорудах, створених за проектами А. Рінальді (Кагульсікй обеліск, Морейская колона, Чесменская колона) і Ю. Фельтена (Вежа-руїна).
Одночасно з будівництвом паркових павільйонів за наказом Катерини II здійснювалася нова перебудова Великого (Катерининського) палацу, який здавався імператриці недостатньо містким. У 1779-1792 роках з північної та південної сторін палацу за проектами Ю. Фельтена і В. Нейолова возв-дяться чотириповерхові флігеля- Церковний і Зубовський. При цьому довелося зламати дві антикамер і парадні сходи Растреллі. Перенесення головного входу в центр будівлі спотворив не тільки зовнішній вигляд палацу, а й задуману зодчим Золоту анфіладу. У 1789-1792 роках І. Неелов зводить відокремлений палацовий флігель (* великокняжий *), пов'язаний з основною будівлею перекинутої через дорогу аркою переходом. Неелов дуже тактовно включив в бароковий палацовий ансамбль нову будівлю, вирішена в лаконічних формах класицизму. Простота архітектурного рішення флігеля, пізніше відданого Царскосельскому Ліцею, відтінювалася пишністю растреллиевского палацу.
Цією спорудою завершилося формування ансамблю Великого Царськосельського палацу.
Ч. Камерон, який прибув до Росії з Англії в 1779 році, працював над оздобленням приміщень в результаті реконструкції палацу.
Одночасно з ним в Царському Селі працював інший видатний архітектор, виходець з Італії, Дж. Кваренгі. У 80-ті роки XYIII століття їм були доручені найбільш відповідальні будівельні роботи в Царському Селі. Камероном в палаці були створені два комплексу інтер'єрів: в південному криле- парадні і особисті кімнати Катерини II, в північному - парадні і особисті кімнати спадкоємця, Павла Петровича, і його дружини Марії Федорівни.
Вирішені Камероном палацові інтер'єри відрізняли простота і ясність пропорцій, спокійний ритм, стримана кольорова гама, строгість декоративних елементів, почерпнутих в арсеналі класичного мистецтва.
Однак, повністю талант Камерона, не тільки як архітектора-декоратора, але і як чудового зодчого, розкрився в створеному ним в 1780 - роках комплексі споруд, які отримали назву "Терми Камерона". Він включав в себе Холодну лазня з Агатовими кімнатами, прогулянкову галерею- колонаду з монументальної сходами і пандусом і висячий сад.
Роботи іншого видатного майстра-Дж. Кваренгі в Великому палаці були менш масштабні: він розробив проекти обробки двох кімнат імператриці - Дзеркального і Срібного кабінетів, причому в останньому зміни обробку, створену Камероном. Однак внесок Кваренги в будівництво царскосельских ансамблів досить значний. Йому належить проект одного з найдосконаліших за композиційним задумом паркових споруд російського класицизму - Концертного залу, романтичного павільйону "Кухня - руїна".
Головним же твором Кваренги в Царському Селі став палац, зведений для старшого онука Катерини II - Олександра і названий згодом Олександрівським (будівництво розпочато в 1792 році). Будівництво палацу велося по 1796 рік. Видатна пам'ятка світової архітектури, дійсний шедевр російського класицизму зводився під наглядом І.В. Нейолова. Після його смерті за будівництвом наглядав П.В. Неелов. Сім'я архітекторів Нейолова (батько і його два сини) пропрацювали в Царському Селі в цілому більше ста років.
За наказом Катерини II за південно-західним кордоном Катерининського парку був заснований новий повітове місто Софія, злився на початку XIX століття з Царським Селом. Для упорядкування слободи був виданий Указ Катерини II від 1 січня 1780 в якому було наказано: "При селі Царському, по праву сторону Нової дороги Новгородської, а по ліву до Порхову йде, влаштувати місто під назвою" Софія "і разом з тим заснувати Софійський повіт ". З установою міста Софії там з'явилася своя адміністрація з городничим, магітратом, ратушею, що не підвідомча царсько-сільської.
У Царському Селі заборонили будівництво житлових будинків, а чиновників, купців і духовенство розселяли в Софії. На території майбутнього міста до початку масової забудови стояв тільки кам'яний обори з двома вежами, звернений в сторону Катерининського парку. Ці вежі, як і двоповерховий будинок між ними, збереглися до наших днів і є найстарішими будівлями в Софії.
В кінці XYIII століття був заснований герб нового міста "На рожевому полі - Орел двуголовний в середині на блакитному полі - білий Хрест, в правій лапі -якорь, який стверджує непорушність правління засновниці міста, в лівій світильник, як символ мудрості і освіти Катерини II.
Створенням нового міста переслідувалося дві мети: з одного боку - переселити подалі від палацу жителів царсько-сільської слободи, інший - створити зразковий повітове місто, планування якого органічно включалася б в паркову композицію.
Місто було розбито на окремі правильні квадрати з великою площею в центрі. Тут спочатку була побудована дерев'яна церква Костянтина і Олени, замінена в 1788 році кам'яним Софійським собором.
Собор в ім'я Святої Софії премудрості Божої був закладений 30 липня 1782 року в присутності Катерини II своїм зовнішнім виглядом і плануванням, чудовим внутрішнім оздобленням нагадував храм святої Софії в Константинополі. Будівництво проводилася творцем Таврійського палацу в Санкт-Петербурзі зодчим І. Є. Старовим по переробленому проектом архітектора Ч. Камерона. Повністю всі роботи були завершені навесні 1788 року. Урочисте освітлення собору відбулося 20 травня 1788 року.
У 1903 році ансамбль центральної площі в Софії був доповнений будівництвом соборної 2- х ярусної дзвіниці (архітектор Л. Бенуа). За свідченням С. Вильчковского в нижньому ярусі цієї споруди була влаштована невелика каплиця в честь Святого Серафима Саровського.
З усіх заміських резиденцій Катерина II найбільше любила Царське Село. Починаючи з 1763 року його, за винятком 2-3 років жила в Царському Селі весну, проводила майже все літо і їхала восени, коли наступали холоди. Тут святкувала вона майже завжди день своє народження, звідси 28-го червня 1763 року розпочався урочистий в'їзд до Петербурга після Коронування в Москві; тут отримала Государиня звістка про блискучої перемоги при Кагулі, тут в 1770 році проходив знаменитий маскарад на честь прусського принца Генріха, що супроводжувався ілюмінацією на всьому шляху від Петербурга до Царського Села. Сюди імператриця віддалилася взимку 1768 року, щоб прищепити собі віспу, подавши приклад населенню всієї Імперії. Тут провела вона знаменна літо 1776 року, коли, негайно по смерті своєї першої дружини Царевича, вона разом з ним прожила в Царському три місяці, зробивши спробу зближення з сином. Тут у неї виникла думка про новий шлюб Павла Петровича, який в це літо майже невідлучно перебував при матері.
Катерина приїжджала в Царське Село з невеликою свитою, ділила час між заняттями державними справами і всілякими розвагами. Щодня робила вона прогулянки пішки по парку, в супроводі придворних кавалерів і фрейлін, які іноді трубними сигналами викликалися в Грот, де імператриця, закінчивши свою ранкову роботу, любила снідати в суспільстві веселої молоді. Онуки і внучки супроводжували Государиню на прогулянках, кончавшиеся зазвичай у Катальної гори, де вона відпочивала, дивлячись, як молодь скочувалася з гори і веселилася на гойдалках і каруселі. Імператриця любила оточувати себе молоддю і була надзвичайно ласкава і чарівна з усіма, хто мав щастя бути поблизу неї.
У листопаді 1796 року Єкатерина II померла. Імператор Павло вважав за потрібне вивозити з Царського Села картини, статуї, бронзу, античність, меблі для прикраси Михайлівського палацу, Павловська і Гатчини.
Наказано було зламати Китайську село і матеріали використовувати для будівництва Михайлівського замку і Павловська. Чомусь це Найвище веління залишилося невиконаним, встигли зняти тільки все зовнішні прикраси і облицювання стін. Мармурова альтанка на рожевому полі була зламана і колони пішли в справу для прикраси тих же палаців. Всі незакінчені споруди в Царському селі зупинилися. Дерев'яний палац Костянтина Петровича, який стояв по близькості Малого Капризу, наказано було розібрати і перенести до Павловська. Збори антиків, що зберігалося в Гроті, було знищено. Статуя Вольтера, роботи Гудона, була відправлена на горище. Бронзові вази, прикрашали Пандус і сходи Колонади, були відвезені.
Царське Село "дітище Славної Государині,« було відразу закинуто, чудесний палац залишено порожнім.
3. Нове століття - новий етап у розвитку Царського Села (1801-1894).
У перші роки царювання Олександра I (Благословенного) Царське село було, наче, забуте.
Двір жив влітку на Єлагіна або в Петергофі. Тільки в 1808 році Імператор звертає увагу на запустіння Царського Села і, перш за все, велить повернути деякі бронзові статуї і вази, а також на місця, де зберігаються не вивезений матеріал з розібраної Катальної гори, - побудувати гранітну терасу. У тому ж році, 29 серпня, було скасовано окреме місто Софія і освічений, як сказано в Указі, "з'єднаний відтепер місто Царське Село чи Софія".
Почалося зворотне заселення Царського Села, куди з Софії перевели присутні місця і жителів, яким були роздані нові земельні ділянки в розпланованому, по височайше затвердженим планом міста.
Софія швидко спорожніла: на місці погано розвивалися кварталів було влаштовано велике військове поле. Уже в 1817 р, через брак парафіян була знищена дерев'яна парафіяльна Царьов-Константинопольська церква Софійський собор став полковий церквою для л-гв. Гусарського полку.
Як Імператриця Катерина все царювання дбала про прикрасу Царського Села, так і Олександр I чимало зробив у цьому напрямку: при ньому було відновлено майже всі, що було знищено при імператорі Павлі I.
На згадку війни з французами поставлені були монументальні ворота
"Любезним' моїм Сослужівцам'", які прийшли у старіння Великі оранже-
реї були капітально перебудовані одним з кращих архітекторів того часу-Стасовим; неподалік від Олександрівського палацу виникла Імператорська ферма; на місці старого люстгаузами, архітектором Менеласом була побудована штучна руїна - Шапель; стара кам'яна огорожа звіринцю розібрана і матеріал від неї пішов на будівництво ферми, Шапель і будівлі лам. Успадкувавши від Великої Катерини любов до садівництва, Імператор Олександр I довів оранжереї і парки Царського Села до незвичайної ступеня досконалості.
За Указом імператора Олександра I в самому Великому палаці у флігелі, побудованому в 1791 році, в кінці царювання Катерини II, архітектором Кваренги для дітей Павла Петровича, було засновано новий вищий навчальний заклад - Імператорський Царськосельський Ліцей.
Ліцей був заснований на думку Імператора Олександра I з метою "освіти юнацтва, особливо призначеного до важливих частин служби дер- ної і складається з героїв вихованців знатних прізвищ". Постанова була оприлюднена 11 січня 1811 року, коли за височайшим замовлення архітектор Стасов перебудував будівлю для розміщення в ньому навчального закладу.
Після реконструкції на першому поверсі розмістилися кімнати наставників, лазарет і адміністративні приміщення. На другому - їдальня з буфетом, Малий конференц-зал і канцелярія. На третьому - Великий зал, класи і бібліотека. Четвертий поверх займали кімнати вихованців. Зали ліцею просторі й ошатні, а урочистий Великий зал прикрашений розписами на античні мотиви. І це природно: в історії і культурі Стародавньої Греції вихователі Ліцею черпали приклади для молодого покоління.
Імператорський Царськосельський Ліцей містився в цьому будинку з 1811 по 1843 рік. З 1811 по 1817 рік у цьому навчальному закладі виховувався А.С. Пушкін. Пушкін закінчив Ліцей в числі 29 вихованців першого набору, серед яких були майбутні знаменитості: поети І.І. Пущин, В.К. Кюхельбекер, А.А. Дельвіг, мореплавець Ф.Ф. Матюшкін, канцлер Росії А.М. Горчаков. У 1844 році Ліцей був переведений в Санкт-Петербург і перейменований в Олександрівський.
У другу половину царювання, Імператор особливо полюбив Царське село, де він відпочивав від своїх незліченних подорожей і де міг цілими днями займатися справами, не відриватися від них галасливої петербурзької життям Двору.
"Я в Царському в один день встигаю зробити більше, ніж на повну тиждень в Петербурзі", говорив він. "Без 'лестощів відданий" Аракчеев, бажаючи зробити перебування Імператора в селі Грузино більш для нього приємним, влаштував в ньому кабінет Государю, точно скопіювавши до дрібниць робочу кімнату Імператора у Царському Селі.
В останні роки життя, Імператор іноді і взимку віддалявся на час в Царське Село, поміщаючись тоді в трьох кімнатах, так званого, Церковного флігеля. Сюди хвора, повільно угасавшая, Імператриця Єлизавета Олексіївна охоче віддалялася з Петербурга, в довгі місяці розлуки з обожнюваним Государем, щоб в тиші царскосельской відпочити від ставала їй у тягар обов'язку брати і виїжджати до Петербурга. Тут, в 1825 році, по дорозі до Таганрога, останній раз ночував Імператор, попрощавшись вже, настільки незвичайним чином, з Петербургом. Тут, ранньою весною 1826 року, зустріли його тлінні останки Імператор Микола I і Царська Сім'я.
Народившись в Царському Селі, "Лицар Микола", ставши Імператором, ділив свій літній відпочинок між Петергофом і Царським Селом.Государ жив тоді в Олександрівському палаці. При імператорі Ніколає тривало розвиток і прикраса і розвиток Царського Села.
У 1835 році з'ясувалася необхідність відновити Софію, хоча б у вигляді частини міста Царське Село. Генерал Захаржевський склав план побудови нової міської частини на просторі від собору до Павловскго шосе; в самому Царському Селі побудований був, по велінню Государя, міський собор; в парку, на місці старого Монбіжу, закінчена будівництво арсеналу, в якому зосередилася багатюща колекція зброї, особисто належав Імператору. На місці скасованого благородного ліцейського пансіону, був поміщений малолітній Олександрівський Корпус; парк прикрасився гарними воротами, Турецької лазнею і значно розширився. В кінці царювання Імператора Миколи "дерев'яна Гошпіталь", відкрита в 1812 році, була зламана і вибудовано зразкове будинок міської лікарні, перейменоване надалі в Палацовий госпіталь.
У царювання Імператора Миколи I, в Царське Село була проведена перша в Росії залізниця, на яку публіка дивилася як на нову розвагу, а фахівці - як на непрактичну в нашому кліматі затію. До 1835 року Царське Село поділялося на два квартали, до яких, з цього часу, додався третій - Софія. У 1839 році доданий був ще квартал біля залізної дороги, а в 1855 році Височайше було наказано розбити на ділянки землі уздовж Павловського шосе.
У царювання імператора Олександра II місто продовжувало розвиватися і в ньому була відкрита Миколаївська чоловіча гімназія, міська ратуша, лютеранська церква. Лютеранська церква (Кірха) побудована в 1865 році архітектором А.В. Видовим за проектом, затвердженим Імператором Олександром II. Будинок побудований в епоху еклектики і має все для англійської готичної архітектури риси: цегляну кладку, контрфорси, стрілчасті арки, прямокутні наличники і портали, що обрамляють віконні та дверні прорізи.
Гостроверхий дах увінчана високим готичним шпилем з чотирикутний хрест. Богослужіння проводилися німецькою і латинською мовами. Раніше на цьому місці стояла дерев'яна церква в стилі ампір, побудована в 1819 році архітектором В.П. Стасовим. Вона була зведена на подаровані Олександром I в 1818 році 20 тисяч рублів. Після прохання директора ліцею Е.А. Енгельгарда і ліцейного пастора Гніхеля, цим же указом земельну ділянку з будівлею був відданий у відання Ліцею. При церкві була школа, що складалася в управлінні Внутрішніх справ. Архітектурний ансамбль готичної церкви, трьох гребель, Йорданського і Купального ставків створював чудову перспективу і романтичну атмосферу. У Царському Селі не було зведено будь-яких нових великих палацових будівель, але все що існувало підтримувалося в зразковому порядку, а Баболовський парк був осушений і в ньому прокладено велику кількість доріг. У 1860 році в Царському Селі померла Імператриця Олександра Федорівна; тут же, перед від'їздом за кордон в подорож, з якого йому не судилося повернутися, попрощався зі своїми Державними Батьками Спадкоємець Цесаревич Микола Олександрович. У 1880 році в Царському Селі Олександр II вінчався з другою своєю дружиною - княжною Е.М. Долгорукової - у церкві Катерининського палацу Воскресіння Христового.
4. 20-те століття - новий вигляд міста.
З 1894 року, коли на Престол зійшов Микола II, Царське Село розвивається надзвичайно швидко. До 1905 року Найвищий Двір проводив в Царському Селі початок зими і ранню весну, а з цього року проводить всю зиму. За велінням Його Величності, в 1895 році були проведені значні переробки в Олександрівському палаці. Царське Село за останні роки одержало зразковий водопровід і каналізацію. Число навчальних, благодійних і лікувальних закладів невпинно зростає, місто упорядковується і, завдяки чистоті, сухості і відмінним санітарним умовам, а також і зручному повідомленням зі столицею, щорічно збільшується в народонаселення і перетворюється в один з найбільш здорових і упорядкованих міст Росії.
Багато років свого 23-річного царювання Імператор провів в Олександрівському палаці Царського Села. Тут він знаходив заспокоєння від бурхливої дійсності. В період його царювання в Лицейском садку був відкритий пам'ятник А.С. Пушкіну, прокладена від Вітебського вокзалу Імператорська гілка залізниці. У ці роки зведено Федоровський собор, побудовано казарми деяких гвардійських полків і власного Його Величності конвою, два будинки Імператорських гаражів, Ратна палата, Палацова електростанція, міське
4-х класне училище, Царскосельский вокзал і Міський залізничний вокзал, очисна біологічна станція.
Федоровський собор побудований в 1909 - 1914 роках в так званому російською стилі, який отримав широке поширення після революції 1905 - 1906 років. Зведення ансамблю, вирішеного в формах давньоруського зодчества і приуроченого до святкування 300-річчя Будинку Романових, почалося 20 серпня 1909 року. Закладкою фундаменту керував академік А.Н. Померанцев, а проект храму і подальше його будівництво здійснив архітектор академік В.А. Покровський. Собор створений за зразком Благовіщенського собору в Москві - домашній церкві сім'ї Романових.
У храмі перебувало безліч стародавніх ікон. Головний престол був освячений 20 серпня 1912 року в присутності Імператора Миколи II на честь фамільної святині Дому Романових чудотворної Федоровской ікони Божої Матері. (На ім'я першого з роду Романових - Федора, отримували по батькові іноземні дружини російських царів.)
Тут же в соборі знаходиться і печерний храм, присвячений святому мученику Серафима Саровського. У ньому розташовувалися особисті покої для богослужіння Імператриці Олександри Федорівни. "Печерний храм" був розписаний ярославськими майстрами орнаментальними фресками.
Прообразом Федорівського містечка, спроектованого архітектором
С.С. Кричинским, мабуть, послужив споруджений в XVII столітті Царський палац у селі Коломенському під Москвою. Городок успадкував від нього мальовничу планування, складний силует окремих будівель і багатство пластичного рішення. Федоровський містечко в плані являє собою неправильний трикутник, утворений кам'яною стіною з вежами по кутах. Городок включав трапезну, офіцерський і солдатський лазарети, будинок канцелярії та інші споруди. Декор численних будівель містечка зберігає особливі риси, які надають різним будівлям характер середньовічної архітектури найбільших культурних центрів Русі - стародавніх міст, в яких складалися традиції російського мистецтва та державності: Новгорода, Пскова, Володимира, Суздаля, Ростова, Москви.
З точки зору Дому Романових єдності стилю було ще одним свідченням внутрішньої цілісності держави. Федоровський містечко був покликаний символізувати архітектурне єдність російських міст.
Городок будувався для служителів Федорівського собору, однак з ініціативи членів "Товариства відродження художньої Русі" М. Реріха, В. Васнецова і І. Рєпіна було запропоновано відкрити тут музей давньоруського мистецтва і архітектури. Розпочата перша світова війна змінила ці плани. У Федорівському містечку розташовувався госпіталь для поранених.
Царський вокзал (Імператорський павільйон) був побудований в 1912 році за проектом архітектора В.А. Покровського за участю інженера М.І. Курилко. До нього підходила так звана власна Імператорська гілка Царскосельской залізниці, що починається у Імператорського павільйону Вітебського залізничного вокзалу (архітектор С.А. Бржозовський, 1901 рік). Рух по цій гілці відкрилося в 1902 році. За нею в Царське Село відправлялися члени Імператорської прізвища та представники іноземних держав.
У 1895 році для прийому Імператорських поїздів, які прибували сюди через станцію Александровська, був побудований Царський павільйон. У 1912 році він згорів і на його місці звели новий Імператорський павільйон. З вокзалу до Олександрівського палацу по території Фермского парку була прокладена відмінна шосейна дорога.
Архітектура Імператорського павільйону ріднить його з будівлями Федорівського містечка, Ратною палати і казармами власного Його Величності конвою. Всі разом вони утворили архітектурний ансамбль, в якому широко використовувалися мотиви давньоруського зодчества.
Міський залізничний вокзал в первісному варіанті був створений в 1837 році за проектом архітектора Г. Фоссати в стилі античної готики.
У 1902-1904 роках замість зношеного старого будинку було побудовано нове за проектом архітекторів під керівництвом С.А. Бржозовского. Приосадкувате симетричне в плані будинок у формах, західноєвропейської середньовічної архітектури, характерних для періоду пізньої еклектики, виділялося розвиненим силуетом даху з гостроверхими шпилями. Зліва від вокзалу розташовувався Великокняжий павільйон.
У Царському Селі водопровід був влаштований ще за Єлизавети Петрівни, а каналізація частково обладнана в 1890-х роках.
Каналізаційні труби були в основному керамічні і цегляні, а частиною з дерева. Труби мали виходи в навколишні струмки і річки, що безсумнівно завдавало шкоди оточуючим водойм. У зв'язку з цим в 1902 році була заснована позавідомча Комісія з поліпшення санітарних умов в Царському Селі. Рішенням цієї комісії водопровід був розширений і поліпшений, а 1 березня 1905 року пущений новий Орловський закритий водовід. Колишня каналізаційна мережа стала використовуватися лише для спуску дощових і дренажних вод. Для відводу стоків від житлових будинків і господарських будівель вирішили влаштувати нову каналізаційну мережу зі станцією біологічної очистки. Очищену воду направляли в річку Слов'янка біля села Липиці. Для того часу це рішення Комісії було безпрецедентним. Вперше в Росії система каналізації передбачала попередню очиске.
Вся каналізаційна мережа протяжністю 45 верст, включаючи магістральні колектори, залягала на глибині від 2 до 7 метрів і складалася з керамічних труб діаметром від 7 до 24 дюймів. Два колектора з Софії і центрального району з'єднувалися в один у Тярльово, а потім після перетину залізниці підходили до станції біологічної очистки.
Будівництво очисних споруд розпочалося в 1903 році і закінчилося в 1908, однак до експлуатації станції приступили вже 1 грудня 1905 року.
Площа станції 10000 квадратних метрів. Англійською фірмою "Gorsfol" при станції були побудовані сміттєспалювальні печі. Утилізований пар, що проходить через парові машини, йшов пристрій освітлення і опалення будинків з квартирами для службовців, лабораторії, служб і самої станції.
Спроектована на початку століття станція розрахована на 40 тисяч жителів. Можливості ж каналізаційної мережі були в два рази вище. Станом на 1907 в Царському Селі проживало 29500 жителів, а витрата води на добу обчислювався в кількості шість відер на людину.
Палацова електростанція була побудована архітектором С.А. Данини в 1896 році на ділянці Царськосельського палацового управління. Необхідність в такій споруді виникла після того, як Микола II остаточно оселився в Царському Селі. Крім того, що розростається місто стало відчувати брак потужностей невеликій міській електростанції, що знаходиться в співочої вежі. С.А. Данини спорудив будинок неоштукатуреними в так званому стилі англійської готики, вдало вписавши його в навколишню забудову.
Установку внутрішнього устаткування виконав інженер Л. Шведе. Станція мала п'ять парових котлів, дві парові машини в 350 коней кожна, з'єднані з генераторами струму високої напруги у 2000 вольт, і два інших турбогенератора. Технічна оснащеність нової електростанції дозволяла одночасно висвітлювати Катерининський, Олександрівський і Запасний палаци, палацові службові будівлі, казарми зведеного піхотного полку і конвою Його Імператорської Величності, а також вулиці міста.
А доля Імператорської резиденції, що створювалася десятиліттями, завершилася буквально в один день. Це трапилося 14 серпня 1917 року, коли Микола II з сім'єю покинув Олександрівський палац і був етапований спочатку в Сибір, а потім на Урал.
Вже наприкінці 1917 року з ініціативи В.І. Леніна при Народному комісаріаті освіти було організовано Колегія у справах музеїв і охорони пам'ятників мистецтва і старовини. Незважаючи на важкі умови господарської розрухи та громадянської війни, в яких опинилася молода Радянська республіка, Рада Народних Комісарів тоді ж виділив кошти на ремонтно-реставраційні роботи в колишніх царських палацах. Царскосельские палаци і парки були перетворені в історико-художні музеї. Вже в 1919 році їх відвідали понад 64 тисяч осіб.
Після революції місто було віддано дітям: відкрилося багато дитячих будинків, санаторіїв, дітвора заповнила старовинні парки. У зв'язку з цим в 1918 році місто було перейменовано на Дитяче Село.
У роки Радянської влади місто набуло особливого значення як історико - художній і літературний пам'ятник.
Щороку 6 червня, в день народження А.С. Пушкіна, влаштовувався свято, присвячене пам'яті поета. У 1937 році, коли в країні відзначали 100-річчя з дня загибелі А.С. Пушкіна, за рішенням Радянського уряду Дитячому Селу було присвоєно ім'я великого поета.
У 1937 році особливо урочисто проходив свято, присвячене дню народження А.С. Пушкіна. На площі біля Єгипетських воріт був відкритий пам'ятник поетові, створений ще в 1911 році скульптором Л.А. Бернштамом.
В неділю 22 червня 1941 року о багатолюдних парках міста Пушкіна рознеслася звістка про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз.
В цей же день розгорнулися роботи по укриттю і евакуації художніх колекцій палаців - музеїв. Протягом 2-х місяців в умовах наближався фронту працівники музею самовіддано рятували скарби палаців і парків. Останній ешелон прорвався крізь ворожі заслони 23 серпня 1941 року. Всього було вивезено 17599 предметів: меблі, порцеляна, килими, бронза, люстри, картини, оббивні тканини, а крім того - велика наукова документація.
Частина цінностей сховали на місці: в підвали перенесли палацову скульптуру, що залишилася меблі, 5000 різних побутових предметів, понад 600 предметів художнього порцеляни, 35000 томів з палацових бібліотек. Було вжито заходів до збереження оздоблення інтер'єрів: вікна в залах зашили товстими дошками, складальні паркети закрили килимовими доріжками і засипали шаром піску; стіни Бурштинової кімнати і скляну облицювання Опочивальні Катерини II обклеїли цигарковим папером і тканиною; вкрили в землі паркову скульптуру і пам'ятник А.С. Пушкіну.
З 13 вересня почалася невгамовне бомбування міста Пушкіна, протягом 2-х наступних днів вона супроводжувалася артобстрілами. Снарядами були зруйновані Мала їдальня і кабінет Олександра I, пошкоджена позолочена обшивка одній з глав Двірцевій церкви.
16 вересня вночі спалахнуло яскраве заграва пожежі над Олександрівським парком: від мінометного вогню загорівся Китайський театр.
17 вересня в місто вступили фашистські війська. 28 місяців тривала окупація. Гітлерівці методично і варварськи знищували скарбницю російського мистецтва. Павільйон Ермітаж і частина залів Катерининського палацу були переобладнані в казарми а в Двірцевій церкви влаштований гараж. В Олександрівському палаці розташувався штаб гітлерівських військових частин, гестапо і в'язниця, на першому поверсі Камероновой галереї - стайня і кузня, в агатових кімнатах - офіцерський клуб і казино. Паркові павільйони гітлерівці перетворили на вогневі точки, а самі парки були зриті траншеями і бліндажами, обплутані колючим дротом. Близько Олександрівського палацу, прямо біля парадного фасаду знаходилося есесівське кладовищі.
З перших днів окупації почалося розграбування загарбниками всього що залишився оздоблення палаців: горіла в печах палацова меблі, паркет і книги, здирали шовкова оббивка стін, знімалися чи розбивалися дзеркала, вирізалися шматки плафонів і разом з порцеляною і бронзовими прикрасами відправлялися посилками до Німеччини. Були вивезені унікальні паркети Лівонського залу, мальовничі плафони павільйону Ермітаж, статуї Геркулес і Флора зі сходів Камероновой галереї, панелі Бурштинової кімнати.
Всього гітлерівцями розкрадено або повністю знищено 42308 предметів з колекції Катерининського і Олександрівського палаців-музеїв.
24 січня 1944 року місто Пушкін був звільнений в результаті наступу військ Ленінградського фронту. Страшну картину руйнування був Катерининський палац, перетворений на обгорілі руїни: лише в 16 з 55 приміщень збереглася внутрішня обробка. На місці багатьох павільйонів залишилися купи задимлених руїн. У всіх парках Пушкіна було знищено і пошкоджено 94% зеленого масиву, зруйновано 25 мостів, близько 50-ти гребель, дамб і каскадів.
Ще йшла війна а у звільненому Пушкіна приступили до розчищення парків і водойм, до розкопці та встановлення паркової скульптури. Одночасно йшла консервація архітектурних споруд, і перш за все Катерининського палацу.
До 1949 року роботи по консервації палацу були закінчені. У 1945 році прийняв перших відвідувачів Катерининський парк, в 1946 році - Олександрівський. Знову зайняв своє місце в Лицейском садку пам'ятник А.С. Пушкіну. Багато музейних цінностей, кинутих фашистами при відступі, вдалося виявити в околицях Пушкіна. В кінці 40-х - початку 50-х років реставруються ряд паркових павільйонів і меморіальних споруд, повністю зруйнованих або частково ушкоджених фашистами: Морейская і Чесменская колони, Кагульский обеліск, Верхня ванна; відновлюється зовнішній вигляд Ермітажу, Турецької лазні, скрипучі альтанки. Нарешті в 1957 році настала черга Великого палацу. Що стояв досі під тимчасовою покрівлею, з забитими цеглою пробоїнами і провалами стін, він був відроджений з максимальним наближенням до свого первісного вигляду. У 1958 році в палаці відкрилася перша виставка з музейних фондів. А в 1959 році відчинили двері перші реставровані зали Катерининського палацу: Предхорная, Предцерковний зал, Зелена їдальня, офіціантських, Блакитна вітальня. У Предхорной при реставрації залу використаний справжній шовк ручної роботи XVIII століття, що зберігся в евакуації.
У 1961 - 63 роках відкрилася для відвідувачів ще одна група залів - Камерюнгферская, Опочивальня, Скульптурний і Живописний кабінети, Парадні сходи. У 1967 році відкрився Картинний зал.
Найбільш трудомістким процесом стало відродження унікальної різьби великого залу. 10-ти річний творчу працю приніс блискучі результати: в золотому плетінні, що покриває стіни Великого залу, роботи радянських майстрів неможливо відрізнити від роботи майстрів XVIII століття. З року в рік здійснюється планомірне відродження зруйнованих інтер'єрів Катерининського парку. Довго і важко йшло відродження зелених масивів Пушкінських парків. Скоро знайдуть свій первісний вигляд інтер'єри Ермітажу, Грота і інших павільйонів. У 1974 році в будівлі Ліцею відкрився меморіальний музей. За проектами архітекторів Л. Безверхнего, І. Бенуа,
А. Кедринського на основі архівних матеріалів, зібраних хранителем меморіального музею М. Радянський відтворені інтер'єри навчальних класів та спальні ліцеїстів.
Розмах відновлювальних робіт можуть оцінити ті, хто бачить в наші дні чудовий, піднятий з руїн палацово - парковий ансамбль, блискучі колишньої красою фасади Катерининського палацу і історичні будівлі міста.
5.Заключеніе
Царське Село - місто Пушкін сьогодні вже заявив про себе як про місто високої культури. Його сквери, бульвари, дивовижні будівлі, чарівні сади і парки, незвичайна аура - все сприяє творчості, натхнення. Його історія, багато в чому загадкова і ще чекає нових відкриттів, вабить не тільки істориків. Вона зацікавить будь-якого, адже тут кожна вулиця, кожен куточок хвилює своєю історичною важливістю або причетністю до неї.
За твердженням ЮНЕСКО, Пушкін входить в першу десятку міст світу за привабливістю для туристів. У місто Пушкін приїжджають 9 з 10 туристів, які відвідують Санкт-Петербург. Колишня царська резиденція, яка налічує понад 300 пам'яток архітектури, історії та культури, славиться далеко за межами Росії свої палацами, парками, соборами і князівськими особняками.
Найяскравіший свято міста - Міжнародний Царськосельський Карнавал, який з'єднує інтереси жителів міста і ділового світу. Царскосельский Карнавал був вперше проведений в червні 1996 року. Царскосельский Карнавал прийнятий в Асоціацію європейських карнавальних міст. У 2000 році делегація Санкт-Петербург-Пушкін отримала прапор карнавального руху і з цього моменту Пушкін став карнавальної столицею світу. З 27 травня по 3 червня 2001 року в Санкт-Петербурзі проходила ХХ1 Міжнародна конвенція карнавальних міст Європи і YII Царськосельський Карнавал.
Багато міжнародні заходи стали для Пушкіна вже традиційними і щорічними:
Міжнародний Царськосельський фестиваль "Місто муз", в якому беруть участь представники з більш ніж 20-ти зарубіжних країн; Міжнародний фестиваль "царсько-сільська осінь", в рамках якого проходить Міжнародний фестиваль дитячого хорового мистецтва.
У числі перших в Європі Пушкін підписав Уольбергскую хартію сталого розвитку міст і є учасником 5 федеральних міжнародних програм по її реалізації. До 300-річчя Санкт - Петербурга в Пушкіні буде побудований Міжнародний культурний центр.
Зростає популярність Царського Села як міжнародного центру культури і туризму.
У 2000 році Пушкін - єдине місто в Росії нагороджений прапором пошани Європи.
Список літератури.
1. Ю.В. Артем'єва, С.А. Прохватилова. "Зодчі Санкт-Петербурга, XVIII століття. Санкт-Петербург," Лениздат ", 1997 р, тисяча двадцять-один с.
2. Г.Г. Бунатян, "Місто муз". Л., "Лениздат", 1987 р, 222 с.
3. С.М. Вілічковскій "Царське Село" Репринтне відтворення видання 1911 року. Санкт-Петербург, "Титул", 1992 р, 276 с.
4. М.Г. Воронов, А.М. Кучумів "Бурштинова кімната". Л., "Художник РРФСР", 1989 р, 288 с.
5. І.І. Георгієв та ін. "Санкт-Петербург. Цікаві питання і відповіді". Санкт-Петербург, "Паритет", 1999 г., 368 с.
6. А.М. Гордін "Чарівні місця, де я живу душею". Л., "Лениздат", 1986 р, 185 с.
7. В.К. Заружіло, М.П. Руденська "Ліцей". Л., "Лениздат", 1963 р 84 с.
8. В.Я. Курбатов, "Прогулянки по околицях Ленінграда. Дитяче Село." Видання Ленінградського Губернського Ради Професійних Спілок, 1925 р 107 с.
9. А.А.Кедрінскій і ін. "Відновлення пам'ятників архітектури Ленінграда". Л., "Стройиздат", 1987 р, 529 с.
10. Е.Ф. Кузнєцова, "Місто Пушкін". Л., "Лениздат", 1972 р 230 с.
11. Г.К. Козьмян, "Місто Пушкін": Історико-краєзнавчий нарис - путtводітель ". Санкт-Петербург," Лениздат ", 1992 р, 318 с.
12. С.Я. Ластівчин, Ю.Ф. Рубіжанський "Царське Село - резиденція російських монархів", Архітектурний і військово-історичний нарис. Санкт-Петербург, "Правда", 1998 р, 344 с.
13. В.В. Лемус "Передмістя Ленінграда. ПУШКІН". Л., Лениздат, 1982 року, 256 с.
14. М.Ю. Мещанников, "Храми Царського Села, Павловська і їх околиць: короткий історичний довідник". Санкт-Петербург, "Воскресіння, 2000 г., 120 с.
15. М.П. і С.Д. Радянський, "З ліцейського порога". Л., "Лениздат", 1984 р, 318 с.
16. М. і С. Руденський "В садах ліцею". Л., Лениздат, 1989 г., 220 с.
17. М.П. Руденська, "Ліцей". Л., "Лениздат", 1976 г., 235 с.
18. Н.Є. Туманова, "Катерининський парк. Історія розвитку та відновлення". Санкт-Петербург, "Стройиздат", 1997 р, 196 с.
19. О.А. Яценко, "Серед святих спогадів". Л., "Лениздат", 1989 р, 64 с.
|