Історія книжкової справи

1. Поняття «книга» і «книжкове справа»

У науковій, довід., Худож., Лит-ре зустрічається множ-во визна-ий книги, але до наст. часу немає єдиного загальновизнаного наукового опр-ия. Три підходи до визначення поняття: по матеріально-зовнішній формі, за змістом і дух. суті; по складовим, що враховує обидві категорії (саме йому книгознавці віддають перевагу). Cейчас існує близько 300 визначень. Книга - це твір писемності або друку, що має будь-яку читану знакову форму (алфавітну, цифрову, нотну), зафіксовану в будь-якому матеріалі (камінь, глина, шкіра, папірус, папір і т.д.), що виконує одночасно ряд громадських функцій (идеологич. , пізнавши., естетичний., етичні. і т.д.) і адресований реального чи абстрактного чит-лю.
В епоху соціалістичного суспільства книжкова справа характеризувалося в енциклопедичному словнику як "система взаємодіючих і вирішальних загальні завдання галузей культури і нар. Господарства, пов'язаних зі створенням і виготовленням книги, її розповсюдженням і використанням. Включає видавнича справа, поліграфічну промисловість, книжкову торгівлю, бібліотечне та бібліографічне справа ". У виданні енциклопедичного словника Немирівський призводить суперечливі думки провідних книгознавців за складом поняття "книжкова справа": Борсук включав до складу книжкової справи редакційно-видавничу справу, оформлення книги, бібліографознавство, статистику друку, бібліотечна і книготорговое справу; Дінерштейн тільки діяльність з виробництва та розповсюдження книг; Беловіцкая - спосіб існування, тобто процес і минущий проміжний результат існування книги в суспільстві.

2. Виникнення і розвиток писемності.

Писемність - система знаків, що закріплює мову. Найдавніші часи людська пам'ять була єдиним засобом збереження і передачі суспільного досвіду, інформації про події і людей. Якщо перегорнути історію світової літератури, то виявиться, що всі народи так чи інакше пройшли період «усної книги». Безсмертні поеми «Іліада» і «Одіссея», як відомо, були записані в Афінах на свитках близько 510 м до н.е. До цього протягом століть поеми поширювалися усно. Запам'ятовувати багатотисячні рядки було важко, і первісні билин використовували стрічки або вузлики, які допомагали їм. У індіанців Південної Америки така річ називалася Квіп (стос) - вузликове письмо (трохи пізніше різного роду зарубки, замети, вузлики, нарешті, малюнки). Зображення в печерах і на скелях, зроблені рукою первісної людини, відображають його враження від навколишнього світу, життя, природи. Це початки мистецтва, але одночасно і початки писемності; тут людина вперше висловив в зображенні свою думку.

3. Основні системи письма.

Піктографія - рисунковілист (один образ, одна думка). Цей етап пройшли мови багатьох найдавніших народів (шумери, єгиптяни, китайці, індійці, майя), перш ніж знайшли писемність. При виникненні рабовласницького ладу піктографічна запис вже не задовольняла потреби культури. Вона поступово трансформується в лист идеографическое, в якому кожен знак виражав окремі поняття, ідеї або міг розвивати, роз'яснювати зміст інших знаків. З плином часу в вавілонському, ассирійській, хеттском та іншими мовами встановилося складовий лист, де переважали знаки, що передають не слово, а склад. У наш час мови найбільш культурних народів (китайський, японський) використовують ідеографічних систему письма. Існувала і ієрогліфічна система письма. Слово «ієрогліф» означає «різьблення жерців». Спрощення знаків - «графем» - призвело до створення так званого ієратичне (священнослужітельского), а потім і демотического (народного) письма, в якому число графем значно скоротилося. У Шумері, Вавилонії, Ассирії писали клинописом. Ідея літерного листи, різко демократизує всю письмову книжкову культуру, виривала її з-під монопольної влади жерців. Угаритська писемність датується істориками XIV століттям до н.е. - найраніший буквений алфавіт. На основі давньоєгипетського демотического почерку, універсального у вживанні, виник давньогрецький алфавіт ( «Алеф» - «бета»), що став родоначальником всіх алфавітів світу. Від племен Ханаана на Аравійський півострів просочився універсальний арабський алфавіт. Потім арамейська (фінікійський) алфавіт з'явився на просторах Монголії і Маньчжурії. У стародавній Індії поширення буддизму сприяло винаходу своєрідного буквено-складового алфавіту - деванагарі.

Давньогрецький, етруська, латинську мови мали вже алфавіти з 24 букв.

В середині IV століття н.е. Месропа Маштоца (362-440) розробив вірменський алфавіт, який застосовується і сьогодні. Візантійські ченці св. Кирило і св. Мефодій в 863 р винайшли абетку для слов'янських мов.

В даний час народи світу вживають 8000 алфавітів і їх варіантів, пристосованих до різних мов і діалектів. Найбільш поширеними вважаються алфавіти на латинській основі (26 букв).

4. Книжкова справа в Стародавньому світі

Повстання рабів, криза і падіння рабовласницького ладу привели до зубожіння центрів культури і до знищення маси книг. Особливого розквіту досягла і арабська культура, що поширена від Інду до Піренеїв. Араби дали Європі дешевий писальний матеріал - папір. Це призвело до збільшення виробництва рукописів. У Стародавньому Китаї було налагоджено виготовлення бамбукових книг. Тонко вистругані пластинки бамбука скріплювалися разом металевими скобами у вигляді сучасної розсувний віконної штори. На такій книзі-шторки, так само як і на винайденому пізніше шовку, китайці малювали свої ієрогліфи пензликами, використовуючи для цього туш. Папір китайці спочатку робили також з бамбуковою маси. У країнах Європи предки германців і слов'ян, якщо їм траплялося отримати греко-римське освіту, задовольняли свою потребу в книгах рукописами греків і римлян. Їх же численні співвітчизники, як показує етимологія слів, що позначають книгу ( «бібліо», «лібер», «лібро»), задовольнялися записами або зарубками на дерев'яних пластинах. Доступних матеріалів для письма була береста. Берестяні книги найбільшого поширення набули у древніх слов'ян, а також у народів Північної Індії. Перші берестяні книги Індії датуються IX століттям н.е.

5. Книги та бібліотеки античності

Найбільш древнім матеріалом для книг була, ймовірно, глина та її похідні (черепки, кераміка). Ще шумери і еккадяне ліпили плоскі цеглинки-таблички і писали на них тригранними паличками, видавлюючи клиноподібні знаки. Таблички висушувалися на сонці або обпікалися у вогні. Потім готові таблички одного змісту вкладалися в певному порядку в дерев'яний ящик - виходила глиняна клинописна книга. Її перевагами були дешевизна, простота, доступність. У клинописних бібліотеці, заснованої царем Ассурбаніпалом (VII століття до н.е.) зберігалося понад 20000 глиняних книг, кожна з яких мала на собі клинописних штамп: «Палац царя царів».

Очерет-папірус (Єгипет, Ніл) дав можливість виникнення і розквіту найбільшої цивілізації Стародавнього світу. Папірус був крихкий, тому папірусні стрічки склеювалися або зшивалися в сувої, які укладалися в спеціальні футляри - в урбанізованих області капсули, виходив сувій - перша відома форма книги в світовій цивілізації. Століття папірусному книги закінчився тільки в X-XI століттях н.е., після мусульманського завоювання Єгипту. Майже всі державні і місцеві управління, колегії жерців, зборів громадян і заможні люди вважали престижним мати гарну бібліотеку. Бібліотеки влаштовувалися при громадських лазнях, де багаті рабовласники проводили час за читанням книг. Спеціально навчені раби-читці, по-латині їх називали «лектори», а по-грецьки «диякони», читали вголос всім бажаючим. Найбагатшим книжковим зборами античності була Олександрійська бібліотека царів Птолемеїв (700000 папірусних сувоїв). Поряд з папірусом набув поширення і матеріал, зроблений зі шкір молодих тварин - телят, кіз, овець, кролів. Названий він був пергамен, по найменуванню місця, де був винайдений цей спосіб. Розквіт пергаменом книги починається з настанням християнської ери. Саме з пергамену народилася панівна нині універсальна форма книги - кодекс, або книжковий блок. Підприємець-рабовласник, який займався розмноженням і продажем рукописних книг, називався по-грецьки «Библиополе» - книгорозповсюджувач, а по-латині «лібрарій» - книжник. Античні письменники залишили нам безліч свідчень про те, що в епоху імператорського Риму можна було розмножити шляхом багаторазового листування 50-100 примірників твору одночасно. У Римі налічувалося двадцять вісім публічних бібліотек.

6. Книга в епоху середньовіччя.

Основним писчим матеріалом в середньовіччі служив пергамен. На ранньому етапі його іноді фарбували, звичайно в пурпур, писали золотом або сріблом. Манера фарбувати пергамен перестала практикуватися лише в XIII в.

У ранньому середньовіччі основними центрами як виробництва, так і споживання пергамена були монастирі, а з XIII ст. за виготовлення пергамену взялися городяни-ремісники. Вони створювали самостійні цехи з вироблення пергамену. Але все-таки його постійно не вистачало. Ось чому широкого поширення набули так звані палімпсести - перґамени, з яких був стертий, зіскоблити початковий текст, а потім написаний новий. Інструментом для письма, як і в античності, служили калам і пташине перо - спочатку в рівній мірі, а потім писарі перейшли в основному на пташине пір'я.

Для разлиновки листа вживалися гострий срібний грифель або свинцевий олівець. У 1125 для цього вперше використовували графіт.

Перша стадія виготовлення книги - вичинка пергамена, Потім друга стадія - разлиновка (використовували циркуль, лінійку і грифель). І тільки після цього за роботу брався каліграф-переписувач. Саме в середні століття виникли основні типи письма, складові фундамент сучасних латинських і готичних шрифтів. Це, по-перше, каролингский минускул (рядковий почерк). Оформляв книгу не сам каліграф, а інші фахівці - мініатори, рубрикатори, ілюмінатори. Майстрами оформлення спочатку були ченці, але з ХIII-ХIV ст. все частіше цим стали займатися художники-миряни.

Заголовного або титульного аркуша книги не мали. Текст починався словами: «Incipit liber» ( «Починається книга») або взагалі без них. Вихідні дані іноді наводилися в кінці книги, в так званому колофоне. .

Для середніх віків характерний був кодекс - книжковий блок. Порядкові номери зошити називалися Кустодієв (від лат. Custos - страж). Кустодієв замінювали непрактіковавшуюся в ранній середньовічній рукописній книзі пагінацію - суцільну порядкову нумерацію сторінок. В кінці кожного листа було прийнято записувати перше слово наступного листа - це назвалося рекламантом (в друкованих книгах XV-XVI ст. То, що колись називалося Кустодієв, стало називатися сигнатурою, а рекламант - Кустодієв).

Підготовлені до палітурки зошити зшивалися в блок на ручному палітурній верстаті. До кінців шнурів на верхній і нижній зошити прикріплювали палітурні кришки.

7. Винахід друкарства на сході і в Західній Європі

Перше, що сприяло виникненню друкарства, був папір, винайдена в Китаї і потрапила в Європу. У XII-XIII століттях перші "паперові млини" з'являються в Іспанії. До початку європейського друкарства не менше двох третин рукописних книг виготовлялося вже на папері, яка була різного гатунку, різної якості. З появою паперу пов'язано і введення такого поняття, як філігрань, тобто "водяний знак".Найбільш ранні відомості про технічні елементах друкарства містить Фестський диск, знайдений археологами на о. Крит (Греція). Він датується II тисячоліттям до н. е. Диск був виготовлений з глини, на ньому вміщено невідомі нам знаки (літери), відтиснуті або проштемпельовані.

Принцип штемпелювання був відомий ще в клинописних культурах Стародавнього Сходу (Шумер, Вавилон). Принцип друку і відбитка втілений і в карбуванні монет. Перші карбовані монети з'явилися в VII столітті н. е. Китайські літописці оповідають про якийсь коваля на ім'я Бі Шен (або Пі Шень), який ще в 1041-1048 рр. виготовляв літери з глини.

Історики висловлюють думку, що перші досліди друкарства могли бути у Візантії та Єгипті. Утруднення становить відсутність самих книг.

У Стародавньому Китаї ієрогліфічні знаки висікали на кам'яних стелах, намазували фарбою, робили відбитки і ці відбитки розсилали в провінції і міста. Пізніше з'явилася ксилографія. Техніка ксилографії була проста: на дерев'яній дошці вирізувалося зображення (текст) в дзеркальному порядку, на рельєф наносилася фарба, накладався аркуш паперу, притискався і пригладжують подушечкою, а потім містився під прес. Перша ксилографической книга називається "Алмазна сутра". Вона була виготовлена ​​в 868 р У Європі ксилографической книга з'явилася після Хрестових походів. Її появі і розквіту сприяла масова потреба в паперових грошах, друкованих іконах і папських індульгенції, а також в гральних картах.

Ім'я легендарного друкаря з Гарлема (Нідерланди) Лауренс (Лаврентій) Янсзон Костер (церковний служка). Секрет друкування він дізнався імовірно від вірмен-біженців зі Сходу. Потім вже до старості за порадою Ієроніма вирізав рухливі літери для своїх онуків і, нарешті, надрукував кілька книг. Ідею друкарства вдалося втілити в середині XV століття в містах Страсбурзі і Майнці Йогану Гуттенбергу.

8. Діяльність Йоганна Гуттенберга.

До 1440 р відносяться перші друкарські досліди Гуттенберга. Учні і підмайстри Гутенберга рознесли звістку про великого винахід по Німеччині, а потім і по всій Європі. Ідея набору букв (літер), як ми знаємо, була відома вже у античних письменників. Прес здавна застосовувався у виноробстві і у виробництві набивної тканини. Використовувався він і в виготовленні ксилографії. Технологія виготовлення матриць і виливки шрифту Гутенбергом дуже нагадує техніку дзеркального виробництва тієї пори. Гутенберг з'єднав існували до нього винаходи, втіливши на практиці велику ідею друкування книг, і явив світові перші, причому відразу ж досконалі зразки видань. Він створив перше друкарське обладнання, винайшов новий спосіб виготовлення шрифту і зробив словолітную форму. З твердого металу робилися штампи (пунсони), вирізані в дзеркальному зображенні. Потім вони вдавлювалися в м'яку і податливу мідну пластину: виходила матриця, яка заливалася сплавом металів. До складу сплаву, розробленого Гутенбергом, входили олово, свинець, сурма. Сутність цього способу виготовлення букв полягала в тому, що їх можна було відливати в якій завгодно кількості. Для обладнання друкарні був потрібний вже не просто прес, а друкарський верстат і набірна каса (похилий дерев'яний ящик з осередками). У них містилися літери букв і розділових знаків.

9. Інкунабульний період європейського друкарства.

Друга половина XV століття була часом тріумфального ходу друкарства по Європі. Книги, видані до 31 грудня 1500 р прийнято називати інкунабули, по-латині - "в колисці". Європейські книги, надруковані з 1501 по 1550 року включно, зазвичай іменуються палеотипи, тобто старовинні видання. Бродячі друкарі відвідували монастирі, університети, замки феодалів і жили там, задовольняючи потребу в друкованій продукції. Підраховано, що за період інкунабул всього існувало 1099 друкарень. Вони, правда, швидко розорялися, і до початку XVI століття в Європі залишилося двісті друкарень. Вціліли ті з них, що користувалися підтримкою багатіїв і знаті. Першодруки збереглися у вкрай незначному числі примірників; вони абсолютно схожі з рукописними книгами як в шрифті, так і взагалі по своїй зовнішності. Першодрукарі у всьому наслідували рукописів, бо останні цінувалися набагато дорожче, та й публіка в перший час по звичці вимагала рукописи, підозрюючи у пресі втручання диявола; на перших друкованих примірниках, що випускалися у вигляді рукописів, не відзначалося ні року, ні місця надрукування, ні імені друкаря. Епоха інкунабул і палеотипів - це час вдосконалення друкарської майстерності. У книзі з'явилися друковані ілюстрації. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві. Інкунабули були порівняно недорогими.

10. друкарні і видавці Ельзевіра

Ельзевір (Elsevier або, частіше, Elzevier) - знаменита родина голландських друкарів-видавців XVI - XVII століть. Засновником її був Людовик Е. Він був спершу палітурником і вивчав друковане справа. У Лейдені влаштував книжкову крамницю. Видання його на різних мовах численні (до 150), але не відрізняються тими перевагами, якими славляться видання його нащадків. У нього було сім синів-продовжувачів. Перший друкар в роді Ісак перші його роботи, виконані на кошти діда, відносяться до 1617 Отримавши звання присяжного типографа Лейденського університету, він побудував на університетському подвір'ї друкарню, яка стала першою в місті. Абрагам Е. справив цілу революцію в книжковому справі введенням формату in-12. Діяльність будинку Е. була в цю епоху надзвичайно широкий, у нього було багато відділень, він був першим на знаменитих франкфуртских ярмарках і навіть в Парижі, завдяки виданню Корнеля та інших видатних представників французької літератури.

Всього Е. видали понад 1500 творів - 968 латинських, 44 грецьких, 126 французьких, 32 фламандських, 22 на східних мовах, 11 німецьких, 10 італійських. Їх видання по точності і справності текстів не можуть змагатися з виданнями Мануций або Етьєн, але видаються своєї своєрідною красою і високо цінуються любителями.

14. Видатні європейські видавці XIX в.

Наполеон Ше (1807-1865) став монополістом в області видання і розповсюдження книг на транспорті. Найстарша німецька фірма Котта була заснована ще в 1639 році небагатим книгопродавців у м Тюбінгу. Її представники багатіли, обзаводилися знайомствами в літературному середовищі. Видавець барон Йоганн Котта фон Коттендорф (1764-1832). "Він стояв біля витоків нового буржуазного століття, - писав про нього історик, - він вловив завдання розвитку книги в свою епоху і був цим зразком" .

Фрідріх Брокгауз (1772-1823) видавав довідкову та енциклопедичну літературу. Його знамените видання - енциклопедичний словник "Конверсаціонс Лексикон" Брокгауз абсолютно виключив зі свого словника політичні та корпоративні оцінки, для нього все одно має бути гранично описано і пояснено.

Філіп Реклам (1807-1896) розраховував на покупця з самої небагатій середовища, учнівської молоді, грамотних пролетарів. Особливо знаменита його дешева серія "Загальна бібліотека", де були представлені всі найважливіші імена в німецькій і світовій літературі.

Ернест Зеєманом (1829 - 1904) заснував першу в Німеччині зі спеціалізованим підприємством з випуску та продажу образотворчої продукції - репродукцій картин, листівок, альбомів з мистецтва.

У Франції досі найбільшим універсальним видавництвом вважається фірма, яку заснував в 1826 р Луї Ашетт (1800 - 1864). Він висунувся як просвітитель, видавець недорогих підручників, посібників для школи, потім виявив комерційну хватку, витісняючи конкурентів і вміло знаходячи дохідні видання. Великі тиражі завжди були особливістю цього видавництва.

Пьер- Жюль Етцель (1814 - 1886), дитячий письменник, заснував видавництво дитячої та навчальної книги, яке відрізнялося якістю і асортиментом своїх видань. Він першим уклав договір з Жюлем Верном про видання всіх його книг.

Кальман Леві (1819-1891), виходець з Німеччини, заснував з братами в Парижі торгівлю театральними виданнями. Його підприємство виросло в найбільше видавництво наукової та мистецтвознавчої літератури.

П'єр Ларусс (1817 - 1875), упорядник словників, філолог, не знайшовши підтримки своїм широким планам випуску освітньої літератури, заснував власне видавництво.

Найстаріше видавництво з існуючих нині в англомовних країнах видавництво "Макміллан" було засновано в 1843 р в Лондоні, потім воно було переведено в США.

16. Книга на Русі в XI - XVI ст.

Рукописних книг XI-XIII ст. до наших днів збереглося не так уже й багато.

Найстаріші російські книги відносяться до XI ст. Їх трохи більше двох десятків (включаючи уривки), більшість з них - богослужбові або релігійно-повчальні. Рідкісний і дорогоцінний пам'ятник древнього книгописания - знамените Остромирове Євангеліє (написана переписувачем дияконом-Григорієм). Інший чудовий пам'ятник давньоруської книгописания - «Ізборник Святослава» 1073 г. Його можна вважати першою російською енциклопедією, що охоплює широке коло питань, причому не тільки богословських і церковно-канонічних: в ньому є статті з ботаніки, зоології, медицини, астрономії граматиці і поетиці .

Татаро-монгольська навала важко вдарило по всій книжковій освіченості Давньої Русі. Гинули старовинні центри російської книжкової культури, падала грамотність в народі, різко скоротилося число самих писемних пам'яток.

У феодальних центрах - при княжих дворах, монастирях і т.д. - існували місцеві майстерні для листування книг. У книжковій справі того часу вже виникає поділ праці. Власники великих майстерень застосовували найману працю, наймали переписувачів з боку. В кінці XIV ст. поряд зі старими центрами книжкової справи - Новгородом і Псковом - з'являються і нові: Твер, Ростов, Суздальське князівство. Славилися своїми майстернями з переписування книг монастирі Троїце-Сергієв в Москві і Національний Києво-Печерський.

У міру піднесення Московського великого князівства і освіти національного, а потім багатонаціонального російського держави з'являються і ростуть книжкові зібрання в Москві. Тут створюються перші великі державні архіви, великі бібліотеки, переписуються і переводяться книги. В кінці XV ст. в Москві виникають великі рукописні майстерні з цілим штатом писарів, перекладачів, редакторів, малювальників і палітурників.

На рубежі XIV-XV ст. російська культура та книжкова справа зазнали впливу слов'янських і греко-слов'янських монастирів на Афоні і в Царгороді. Це так зване друге південнослов'янське вплив. Кінець XIV століття і весь XV століття характеризуються неослабним зв'язками з південними слов'янами і монастирськими колоніями на Балканах. Змінюється репертуар богослужбової літератури, графіка, матеріали і знаряддя письма, характер оформлення рукописної книги. У нових, більш повних і точних перекладах поширюються списки біблійних книг, житійні тексти.

17. Виникнення і розвиток книгодрукування в Московській державі.

Першою друкованою книгою московської держави довго вважався видрукуваний Іваном Федоровим і Петром «Апостол» 1564 р в післямові якого підставу друкарні в Москві віднесено і 1553 р Хоча кнігопісной справа все більше поширювалося і їм займався цілий клас «добровольців», які виготовляли книги для продажу , але вони не могли задовольнити дедалі зростаючу потребу. Про це знали і за кордоном: Тюбінгенського типографщика, роблячи в XVI столітті друкування слов'янських книг, розраховували на збут в різних слов'янських країнах, і на перший план ставили росіян. З іншого боку, поява друкарства в Москві було викликано необхідністю мати виправлені книги, так як переписувачі звичайно ставилися недбало до справності тексту. Строго заборонялася продаж книг невиправлених, тобто з помилками. Перші «майстра друкованих справ» були в один і той же час і фахівцями з техніки друкування та з гравірування, і редакторами видань. Перша влаштована Іваном Грозним друкарня була обставлена, судячи за шрифтом і чистоті друку, дуже багато. Для друкарні побудували будівлю поряд з Нікольським грецьким монастирем, де потім перебував Московський друкарський двір. У другій половині 16 ст. першодрукаря довелося були втекти з Москви, так як народ вважав їх єретиками і спалив друкарський двір. При Івана IV віддруковані всього чотири видання.

Безперервно стали друкуватися в Москві церковні книги лише з установою патріаршества (1589).Книги, що вийшли з московської друкарні в XVII ст., Були майже виключно богослужебні, полемічні і священного писання. На початку XVII ст. при друкованому дворі заснована була Правильна палата, що мала на меті редагувати і готувати текст книги до друку. З осіб, які займалися друкуванням книг, особливо відомий Василь Федоров Бурцев, піддячий патріаршого двору. При патріархові Йосипа Видавничий справа продовжувала розширюватися.

18. Діяльність Івана Федорова

Іван Федоров (1510-1583) - засновник книгодрукування в Росії і Україні. За окремими даними, навчався у Краківському університеті, де отримав ступінь бакалавра. Свою діяльність розпочав разом з П. Мстиславцем в 1563 році в Москві, де надрукував першу російську книгу «Апостол». У ній він виступив не тільки як друкар, а й як редактор. У виданні багато ілюстрацій. Шрифт розроблений на базі московського напівстатуту. Крім «Апостола» в Москві вийшло два видання «Флориду».

Але в 1566 році Іван Федоров разом з П. Мстиславцем залишив Москву і переїхав в Україну. За однією версією, це було обумовлено гонінням ортодоксальної верхівки церкви, за іншою - культурна місія.

У липні 1568 в Заблудові, невеличкому містечку на заході Білорусі, заробив верстат друкарні Івана Федорова. Існувала друкарня недовго - близько двох років. Шрифт, гравірування дошки заставок, кінцівок та буквиц, а також нескладний інструментарій друкарі привезли з Москви. Іван Федоров приїхав до Львова восени 1572 року. Щоб заснувати друкарню, потрібні були чималі кошти. Підтримали І.Федорова ремісники-українці. На початку 1575-го великий український феодал князь Костянтин Костянтинович Острозький, давно вже думав про видання повної слов'янської Біблії, запросив Івана Федорова до себе на службу. Побачивши в цьому можливість продовжувати улюблену справу, а також вихід з фінансової скрути, друкар погодився.

Іван Федоров залишає Львів. Четверта в його житті друкарня була найбільш продуктивною.

Іван Федоров - фігура ренесансної пори. Як і багато хто в цей період, він був різнобічно освічений, поряд з видавничою справою відливав гармати, винайшов многоствольную мортиру з частинами, які взаємозамінними. Певний час (протягом 1583) працював у Кракові, Відні та, можливо, Дрездені. Мав тісні зв'язки з освіченими людьми Європи. Свій життєвий шлях Іван Федоров закінчив у Львові в 1583 році.

19. Слов'янські першодрукарі Швай Поль Феолен і Франциск Скорина

Франциск Скорина - Білоруський першодрукар і просвітитель. У 1517-19 випустив в Празі «Псалтир» і 20 окремих книг Біблії вперше в перекладі на слов'янську мову. У поч. 20-х рр. заснував друкарню у Вільнюсі. Діяльність Скорини сприяла формуванню білоруського літературної мови.

Фіоль Швайпольт - слов'янський першодрукар. Він належав до Краківського цеху золотих справ майстрів, до Кракова прибув в 1470-і рр. і, користуючись заступництвом і коштами банкіра Яна Турзо, заснував друкарню. Кириличний шрифт виготовив Р. Борсдорф, який бував в Москві і знав слов'янські книги. Ш. Фіоль добре вивчив потреба в богослужбових книгах на слов'янською мовою, тому першими виданнями були літургійні книги - "Октоїх" (тисяча чотиреста дев'яносто один) і "Часослов" (тисяча чотиреста дев'яносто один). Вони були надруковані в два кольори - чорною фарбою і кіновар'ю. Дві інші книги - "Тріодь пісна" і "Тріодь цвітна" - вийшли близько 1493 р Переслідування з боку краківської інквізиції перервали діяльність Ш. Фіоля, і його друкарня припинила існування.

20. Рукописна книга в Росії в XVII ст.

Знання книг, читання текстів, прослуховування їх на літургіях було невід'ємною частиною життя людей, а відсутні відомості світського змісту заповнювали рукописної кнігой.Она повніше задовольняла суспільну потребу в науковій інформації і прикладних знаннях. Крім того, рукописні книги часто коштували дешевше друкованих.

Переписка книг традиційно велася в монастирях. Найбільшими з них були Чудов монастир, Антоніо-Сийский, Соловецький. Переписували книги духовні особи і представники світського населення, в основному жителі посадів. Іноді в цій ролі виступали кріпосні люди знатних бояр - холопи.

У Москві на Іванівській площі працювали дяки і піддячі, які за невелику плату переписували і продавали зошити з текстами. Листування як і раніше залишалася важкою, виснажливою працею. Не випадково після закінчення книги писар залишав іноді на полях свої настанови, прохання, повчання. В цілому в XVII столітті розширилося жанрове зміст рукописів, що згодом позначилося на репертуарі друкованих книг. Серед рукописів було багато практичних посібників.

Міцно увійшли в рукописну книжність історичні твори. Найбільш традиційними історичними творами були літописи. В кінці століття виникає побутова оповідна література. У деяких творах

21. Друкована книга в Росії в XVII ст.

Протягом декількох десятиліть йшов процес проникнення в церковну книгу елементів світськості, що виразилося в появі перших друкованих книг світської тематики, привнесених української та білоруської книжковими культурами. Це були перші абетки, навчальні псалтирі, збірники повчальних читань на рік (пролог), календарі. Багато з цих книг перевидавалися неодноразово.

Всього за століття було надруковано 750 назв книг, з них в першій половині століття 27 відсотків від загальної кількості. На частку літургійних текстів, призначених для богослужіння, припадає близько 85 відсотків. Сюди входять служебники, требники, Октоіхе, Тріоді, Шестоднева.

Поява перших світських книг зажадало іншого підходу майстрів до виготовлення видань, вироблення нових форм організаційного та творчого характеру. Творці книг вперше знайомилися з новими прийомами і способами конструювання книги, її оформлення. XVII століття - це століття зародження "друкарського мистецтва", коли прийоми старих російських майстрів поєднуються з елементами новаторства.

У 1630-ті роки Василь Федорович Бурцев-Протопопов, "азбучного справи піддячий", почав роботу над своєю першою "Азбукою". Як зразок він взяв "Азбуку" Івана Федорова і передрукував її з невеликими змінами в 1634 р

Видання абеток стало постійною частиною діяльності Друкованого двору.

Не менш відомий був підручник "Граматика" вченого-філософа, громадського і церковного діяча Мелетія Смотрицького.

У 1649 р в російській книзі з'явилися гравюри на міді. Ними була прикрашена книга "Вчення і хитрість ратного будови піхотних людей". У тому ж, 1649 р було надруковано "Соборне Укладення" царя Олексія Михайловича - перша друкована книга державного призначення. Вона представляла собою звід законів, юридично оформили кріпосне право на Русі.

В кінці XVII століття було випущено кілька підручників нового зразка, серед яких осібно стоїть цельногравірованний "Буквар" Каріон Істоміна. Він вийшов в 1696 р і призначався для вузького кола членів царської родини, так як його тираж становив лише 25 екземплярів.

23. Книга в Росії в першій половині XVIII ст.

Створюються основи промисловості, розвивається внутрішня і зовнішня торгівля, організовується регулярна національна армія і флот, зміцнюються економічні та культурні зв'язки Росії з країнами Заходу і Сходу. Зростає міжнародний авторитет Російської імперії.

Швидке економічне і політичне розвиток супроводжувалося бурхливим зростанням національної культури, науки, освіти. Пориваючи з релігійними традиціями минулого, нова російська культура придбала яскраво виражений світський характер. Були відкриті державні школи різного типу, доступні для осіб різного соціального стану. Створювалися наукові та культурно-освітні установи.

Видавнича справа в першій чверті XVIII ст. отримало широкий розмах. До сих пір воно служило переважно потреб церкви. Петро I особисто керував книгодрукування і видавничою справою, визначав тематику видань, стежив за перекладом книг і був редактором багатьох з них. З його ім'ям пов'язано створення російської друкарні в Амстердамі, підстава Петербурзької друкарні, введення цивільного шрифту, створення першої російської друкованої газети «Ведомости» і багато іншого.

У розвитку російської культури і видавничої справи велику роль зіграла реформа російської абетки, а на її основі - реформа друку (заміна старої кириличної абетки з її складною графікою). До створення нової азбуки були залучені такі досвідчені люди, як відомий діяч в області друкарства І.А. Мусін-Пушкін, керівник першої московської громадянської друкарні В.А. Киприянов, словолітец Михайло Єфремов. Малюнки нового шрифту були виконані креслярем і малює Куленбахом.

24. Книжкова справа в Росії в епоху Просвітництва (друга половина XVIII ст.)

Друга половина XVIII ст. характеризується подальшим зміцненням самодержавного дворянського кріпосницького держави, особливо в правління Катерини II, яка поводиться як ревна учениця Вольтера і інших французьких просвітителів. Вона дозволяє переводити і друкувати їх твори, схвалює видання трьох томів знаменитої «Енциклопедії» Дідро і Д'Аламбера і переводить книгу Мармонтеля «Велізарій», що піддалася нападкам французького духовенства.

Політика освіченого абсолютизму, що прикривається ідеєю «загального блага», але в дійсності прагнула підпорядкувати громадську думку, на перших порах сприяла розвитку видавничої справи. Уже в 60-і рр. книжкова продукція різко зросла, склавши до кінця 80-х рр. більше 400 видань на рік. Виняткову роль в зростанні книжкової продукції та розширенні тематики книг зіграв указ про вільних друкарнях, опублікований на початку 1783 року і веліли «Не будете звертати уваги друкарень для друкування книг від інших фабрик і рукоділля». Указ давав можливість приватним особам заводити друкарні, не питаючи для цього спеціального дозволу уряду.

Друга половина XVIII ст. була кінцем панування рукописної книги в репертуарі читання російського читача. На зміну стародруків книзі, яка обслуговує майже виключно потреби церкви, утилітарно-прагматичним виданням петровського часу прийшли книги з маркою Академії наук, Московського університету і «вільних» друкарень, різноманітні за змістом, доступні за ціною, широко поширюються в столицях і провінційних центрах Російської держави.

Крім наукової та навчальної літератури видавалися книги довідкові та науково-популярні. На частку французької книги припадає близько 1/6 частини всіх видань, випущених з 1725 по 1800 г. Особливо багато переводилося художньої літератури. Здебільшого це була розважальна, розважальна література

У другій половині XVIII ст. поступово складається особлива читацька середа через дрібних міських ремісників, купців, різночинців, дрібного чиновницького люду і т.д.

25. Роль Н.І. Новікова в розвитку російської книги в другій половині XVIII ст.

«Ревнитель російської освіти Миколи Івановича Новикова (1744-1808) за його заслуги в розвитку російської культури. У 1769 р Новіков залишив державну службу і присвятив своє життя справі освіти.

За час своєї видавничої діяльності Н.І. Новиков випустив близько десяти з половиною сотень назв книг. Це в півтора рази більше, ніж випущено за всю першу чверть XVIII століття. Він популяризував твори вітчизняної словесності, друкував навчально-виховну літературу. Під його керівництвом була заснована безкоштовна бібліотека, а в благодійних цілях він відкрив лікарню та аптеку.

Почав свою видавничу діяльність Новиков з випуску сатиричних і пізнавальних журналів ( «Трутень» = «Пукстомеля», «Живописець», «Гаманець»).Політична і громадянська позиція редактора і видавця завоювала безліч прихильників. За рік було випущено 53 аркуша, а скромний спочатку тираж 626 прим. через кілька номерів подвоївся.

У дусі зростаючого інтересу до морально-виховної та практичній літературі був задуманий журнал для жінок. За задумом Н.І. Новикова він був розрахований на представниць середнього стану, в обов'язки яких входило в першу чергу виховання молодого покоління.

Літературний журнал для жіночого читання почав видаватися під назвою «Модне щомісячне видання або Бібліотека для дамського туалету».

Найбільш плідний період в діяльності Н.І. Новикова був пов'язаний з друкарнею університету. Об'єднавши в одних руках виробництво і збут книг, Новіков створив видавничо-книготорговельної фірму. 12 вересня 1784 р при діяльній участі «дружнього вченого суспільства» була створена «Типографічний компанія», що отримала згідно з указом про вільному книгодрукуванні економічну і політичну самостійність.

На зібрані кошти була обладнана нова друкарня.

Незважаючи на успіхи, незадовго до появи указу про заборону вільних друкарень, його діяльність зазнала переслідувань з боку влади.

Людина, настільки багато зробив для розвитку російського книговидання і освіти, був оголошений державним злочинцем тільки на тій підставі, що його ідейні погляди розходилися з поглядами пануючої влади.

26. Книжкова справа в Росії в першій половині XIX ст.

На початку XIX століття в Росії триває процес поступового розкладання кріпацтва і розвитку капіталістичних елементів в господарстві країни. Реформи, що проводяться урядом Олександра I, торкнулися не тільки промисловості, але і культури, народної освіти, книговидання. У перше десятиліття XIX століття був прийнятий ряд заходів по ослабленню цензури: була скасована заборона на ввезення іноземної літератури, дозволено відкриття приватних друкарень. Короткочасний період відносної свободи друку дав поштовх розвитку книговидання. У 1801-1805 рр. в Росії були надруковані 1304 книги російською мовою і 641 книга на іноземних мовах. Таким чином, в цей час в Росії в середньому виходило близько 260 книг російською мовою і близько 130 книг на іноземних мовах: всього трохи менше 400 книг на рік.

Важливу роль у розвитку книговидання зіграло удосконалення техніки друку, нові винаходи і відкриття, впроваджені в процес книгопроизводства.

У 1816-1818 рр. на набережній річки Фонтанки в Петербурзі під керівництвом інженера А.А. Бетанкур була утворена Експедиція заготовлення державних паперів, що включала паперову фабрику і друкарню, яка відігравала значну роль у вдосконаленні поліграфічної техніки.

Перехід до стереотипії, способу отримання цілісних копій складальної друкованої форми, дозволяв збільшити тираж видань.

На початку XIX століття книги друкувалися переважно в казенних друкарнях: Академії наук, Сенатській, Університетській, Синодальної та ін.

З 1802 року в зв'язку з дозволом відкривати «вільні друкарні» зростає число друкарень, що належать приватним особам. Якщо в Петербурзі в 1801 р було всього 12 казенних друкарень, то в 1807 р у всій Росії було вже 54 казенних і 12 приватних друкарень.

Ще більше пожвавлення друкарської справи почалося після видання указу 1807 року про відкриття друкарень у всіх губернських містах. Створюються друкарські підприємства на периферії.

Друкарня герцогів Курземська після приєднання Курляндського герцогства до Росії стала Курляндской губернської друкарнею, а згодом приватним видавництвом. Це була одна з кращих друкарень Росії.

У першій третині XIX століття увійшли в моду альманахи, так як на цей своєрідний тип видання - щось середнє між журналом і неперіодичних виданням.

Основним способом ілюстрування книг в першій половині XIX століття залишалася поглиблена гравюра на металі. Домінувала гравюра на міді, виготовлена ​​в різцевої техніці по офортної підготовці. На початку XIX століття на перше місце висувається не «прикраса», а «ілюстрація», що не віньєтка, а «картинка», пов'язана зі змістом, з ідеєю, з текстом книги.

Оформлення російської книги відповідає тому благородному і стриманого стилю, який називається російським класицизмом. Змінювався і формат книги - він ставав більше за розміром.

27. Видавці першої половини XIX ст.

У 1801 р Платон Платонович Бекетов (1761-1836) завів у своєму великому будинку на Кузнецькому мосту друкарню з словолітную і книжкову крамницю. Комерційна сторона справи була у Бекетова на другому плані. Він прагнув видавати високоякісну вітчизняну книгу. За одинадцять років свого видавничої діяльності П.П. Бекетов випустив вище ста видань. Найбільшим видавцем-меценатом був Микола Петрович Румянцев (1754-1826), великий любитель і знавець старовини. Його найцінніша бібліотека, колекція рукописів, монет, медалей поклали початок Румянцевської музею.

На кошти Н.П. Румянцева було випущено понад сорока видань, які друкувалися у вітчизняних і зарубіжних друкарнях.

Діяльність російського байкаря Івана Андрійовича Крилова (1769-1844) як журналіста і видавця розпочалася зі співробітництва в журналі «Ранкові години». В кінці 1791 р І.А. Крилов спільно з артистом П.В. Плавильщикова, актором І.А. Дмитрієвим, критиком і драматургом А.І. Клушино купив у І.Г. Рахманінова друкарню і книжковий магазин. Так було організовано видавниче підприємство «Друкарня Крилова з товаришами.

Видатним петербурзьким видавцем і книгопродавців початку XIX століття був Василь Олексійович Плавильщиков (1768-1823) брат актора і письменника П.А. Плавильщикова. У 1794 р на базі друкарні, яка раніше належала І.А. Крилову, їм було засновано видавництво.

У 1813 р Іван Васильович Сленін (1789-1835) разом з братом Яковом Васильовичем відкрив в Петербурзі в Гостиному дворі книжкову крамницю. І.В. Сленін був знайомий з майбутніми учасниками грудневого збройного повстання 1825 р і багато з них були відвідувачами його книжкової крамниці.

Видатним московським власником друкарні був Семен Іоаннікіевіч Селивановский (1772-1835) с1800 р відновив свою діяльність в Москві і орендував Сенатську друкарню. У 1802 р у нього була власна друкарня, при якій була організована словолитная майстерня, яка забезпечувала шрифтами багато друкарень Росії. Селивановский надавав великого значення оформленню своїх видань.

Глазунов Матвій Петрович (1757-1830) відкрив книжкову торгівлю в Москві на Спаському мосту ще в кінці XVIII століття, а потім зайнявся виданням книги. Його фірма користувалася репутацією сталого підприємства.

Яків Олексійович Ісаков (1811-1881) відкрив власну торгівлю в 1825 р Як видавець Ісаков прославився тим, що випустив серії «Класична бібліотека», «Бібліотека подорожей». Школу Я.І. Ісакова пройшли багато знаменитих книжники другої половини XIX століття.

28. Видавнича діяльність Смирдина.

Bo чому встановленню комерційних відносин між письменником і видавцем, професіоналізації письменницької праці сприяла діяльність видатного петербурзького видавця 30-40-х рр. XIX ст. Олександра Пилиповича Смирдина (1795-1857). Смирдин успадковував після смерті свого патрона Плавильщикова його книжкова справа і розвинув широку книготорговельну і видавничу діяльність. Успіх Смирдина-видавця починається з випуску в 1829 р «морально-сатиричного роману» Ф.В. Булгаріна «Іван Вижігін». Величезний на ті часи тираж, близько 4 тис. Прим., Розійшовся за три тижні. Це був один з перших в Росії романів, написаних на матеріалі російського побуту, і сприймався тому сучасниками мало не як перший «російський» роман. Процвітанню Смирдина сприяло видання поеми А.С. Пушкіна «Бахчисарайський фонтан», що мала небувалий успіх у читача. В кінці 1831 р Смирдин перевів книжкову крамницю і бібліотеку для читання в нове розкішне на ті часи приміщення на Невському проспекті. Ця подія була розцінена як різкий стрибок в історії російської книжкової торгівлі і навіть літератури. Смирдин зробив також три випуски збірника «Сто російських літераторів» (1839-1845). Видання передбачалося в 10 томах, але не було завершено!

Смирдин заохочував діяльність російських письменників, виплачуючи їм високі гонорари, сприяючи тим самим перетворенню праці письменників в професійну працю. Смірдінская «епоха» вперше робить гонорар закономірним явищем.

У руйнуванні Смирдина чималу роль відіграла група реакційних літераторів (Сенковский, Греч, Булгарін). Вони видавали на кошти Смирдина журнал «Бібліотека для читання» (з 1834 р) і газету «Північна бджола» (з 1835 р). Купівля «Північної бджоли» обійшлася Смирдину занадто дорого і принесла йому лише одні збитки. У 1842 р Смирдин розорився.

У другій половині 40-х рр. Смирдин спробу відновити видавництво. Було випущено масове видання «Повного зібрання творів російських авторів». Абсолютно розорений, доведений майже до злиднів, Смирдин відійшов від книжкової справи і в 1857 р помер.

29. Основні напрямки книжкової справи в другій половині XIX ст.

Громадський підйом 60-х рр. позначився як на загальному зростанні друкарської продукції (за накладами і назвами), так і на зміні тематики літератури. Хоча в столиці видається, як і раніше, багато підручників, релігійних книг, белетристики, проте спостерігається і зростання випуску серйозної соціально-економічної та природничо-наукової літератури. Йдучи назустріч потребам нового демократичного читача, видавництва випускають у світ твори видатних західноєвропейських мислителів - економістів, філософів, соціологів, дослідників природи, творчість яких зустрічало співчутливий відгук в передовому російською суспільстві. Кілька зріс випуск літератури по сільському господарству і техніці, але питома вага її в загальній масі видань був украй невеликий.

Особливість читання разночинного читача 60-х рр. - в коло читання поряд з підцензурними статтями письменників-демократів включаються нелегальні видання, які надають глибоке вплив на формування світогляду шістдесятника, значною мірою визначають його читацький і цивільний вигляд. Проникнення в Росію видань Вільної лондонській друкарні, читання «Полярної зірки», «Дзвони», творів Герцена і Огарьова і інших творів вільної російської зарубіжній пресі стало знаком епохи. Вперше до широких кіл читача дійшло безцензурний друковане слово, пристрасно кличе до свободи, до боротьби, до опору жорстоким самодержавним порядків, що панувала в країні поліцейсько-бюрократичної системи.

До кінця століття значно зменшилася питома вага перекладної. Основними центрами книговидавничої справи в другій половині XIX ст. залишалися Петербург і Москва, за ними йшли Київ, Одеса, Харків.

Кінець 80-х - початок 90-х рр. був відзначений значним зростанням друкарської справи в Росії. У 1891 р в столиці імперії налічувалося 149 друкарень, в 1895 р - вже 185. У порівнянні з початком 60-х рр. число друкарень зросла, таким чином, в 2,5 рази, а в порівнянні з початком століття - більш ніж в 7 разів.

30. Видавці другої половини XIX ст.

Маврикій Осипович Вольф (1825-1883) відкрив власний книжковий магазин, встановивши торговельні зв'язки з видавцями Англії, Франції та Німеччини. Одночасно з відкриттям книгарні він приступив до видання книг російською мовою. Книговидання М.В. Вольфа носило універсальний характер: випускалися наукові праці, науково-популярні книги, художня і дитяча література.

Адольф Федорович Маркс (1838-1904) в 1870 ротримав дозвіл на видання масового щотижневого журналу «Для сімейного читання», «Нива». Тираж журналу досяг небаченої цифри - 250 тис. Примірників, і А.Ф. Марксу довелося обзавестися друкарнею, найбільшої в той час. Збільшуючи тиражі видань, Маркс мав можливість знижувати ціни на книги і таким чином успішно конкурувати з іншими видавництвами.

Козьма Терентійович Солдатёнков (1818-1901) був великим текстильним фабрикантом. Серед книг, випущених Солдатенкова, перекладна література становить понад 60 відсотків назв. Російська культура зобов'язана К.Т. Солдатенкова виданням перекладів багатьох фундаментальних класичних праць, перш за все в галузі гуманітарних наук. Їм було видано більше тридцяти оригінальних праць російських вчених

Русский книговидавець Флорентій Федорович Павленков (1839-1900) Своє перше видання - перекладену ним же невелику книгу «Збори формул для фотографії» Е. Бертрана, Павленков випустив в 1863 р в Києві. Великою популярністю у читачів користувалися видані Павленкова зібрання творів А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, Н.В. Гоголя, Г.І. Успенського, а також твори класиків західноєвропейської літератури: В. Гюго, Ч. Діккенса, книги для дітей, науково-популярна література вітчизняних і зарубіжних авторів з фізики, зоології, астрономії, соціології. Павленков підготував перше в Росії зібрання творів А.І. Герцена.

Останнім виданням Павленкова, які вийшли за його життя, був знаменитий «Енциклопедичний словник» - посібник для самоосвіти. Випускаючи книги великими тиражами, Павленков зумів значно здешевити книгу без шкоди для її змісту та оформлення. Витрати на адміністративно-редакційний апарат були мінімальними за рахунок того, що він сам читав всі пропоновані рукописи, оцінював їх якість, правил, сам читав коректури, підбирав малюнки, вів переговори з авторами.

Лонгин Федорович Пантелєєв (1840-1919). Після заслання засновує видавництво в Петербурзі, яке скоро займає значне місце на книжковому ринку. Пантелєєв випускав природничо літературу, в тому числі видання, які отримали велику популярність, книги з соціології та разом з тим виявляв інтерес до гуманітарних наук.

Видавництво Ольги Миколаївни Попової (1848-1907). Її видання з суспільних наук, природознавства, історії та історії літератури займали помітне місце серед книг того періоду.

Русский видавець, журналіст Олексій Сергійович Суворін (1834-1912) його видання почали виходити в 1872 р, коли він випустив «Російський календар». Успіх цього видання спонукав його видавати газету «Новий час». У 1878 р видавець відкрив в Петербурзі книжковий магазин, потім друкарню.

До початку ХХ століття він видав близько тисячі книг універсальної тематики.

Найбільший російський видавець Іван Дмитрович Ситін (1851-1934) - Ситін відкрив в 1876 р маленьку літографію. Підприємство мало одну літографську машину і випускало лубочні картинки. Картинки для видавництва малювали відомі художники В.В. Верещагін, В.М. Васнецов і ін. Якість лубочних картинок Ситіна було значно вище, ніж у інших видавців. З 1890 р Ситін почав випускати календарі. Видання І.Д. Ситіна відрізнялися високим рівнем поліграфічного виконання, виходили великими тиражами, були гранично дешеві. Видавництво враховувало інтереси широкого кола читачів. Випускалися підручники і навчальні посібники (для початкової школи), науково-популярні книги (серія «Бібліотека для самоосвіти»), дитяча література, практичні керівництва для селян і релігійна література. В період 1910-1915 рр. Ситін випускає кілька багатотомних видань. У 1916 р видавець придбав більшість паїв видавництва А.Ф. Маркса, в тому числі популярний журнал «Нива». Видавав газету «Русское слово» (1897-1917), журнали «Навколо світу» (1891-1917), «Іскри» (1901-1916), «Хірургія» (1897-1898) і ін. Ситіна належали дві найбільші друкарні в Москві, обладнані першокласної технікою, книжкова і газетна, а також ряд книжкових магазинів в різних містах. Кожна четверта книга, виходила в країні, друкувалася в його друкарнях.

Видавництво Петра Петровича Сойкіна (1862-1938) було засновано в 1885 році, коли він придбав в розстрочку маленьку друкарню. Головною справою видавця була популяризація природничо-наукових знань. У своєму ілюстрованому тижневику «Природа і люди», який видавався протягом майже 30 років, він друкував науково-популярні нариси з астрономії, математики, фізики та природознавства. У додатку до журналу «Природа і люди» Сойкіна випустив цілу бібліотеку популярної природничо літератури

Брати Сабашникова спеціалізувалися на природничо-наукових виданнях. На них виросло ціле покоління видатних російських вчених. Багато з них випустили свої перші книги у видавництві «М. і С. Сабашникова ».

Пізніше профіль видавництва став в основному гуманітарних, випускалися історико-літературні серії. Найвище досягнення видавництва за всю його історію «Пам'ятки світової літератури». Всього в цій серії вийшло 30 книг.

Гвардії капітан В.А. Березовський зрозумів, що російська армія потребує посібниках і довідниках для навчання військовій справі, тому створює перше в Росії спеціалізоване видавництво з випуску військової літератури.

Після скасування кріпосного права П.І. Юргенсон і В.В. Бессель відкривають нотні видавництва, вважаючи, що суспільний підйом, що охопив усі верстви російського суспільства, призведе до розквіту культури і мистецтва, в тому числі і музичного.

Центральне місце в діяльності Ріккера в 1870 р займало видання книг, так як в той час Росія потребувала оригінальних дослідженнях з різних галузей науки, в тому числі і по медицині. Ріккер прагнув випускати головним чином капітальні монографічні праці з різних галузей медицини.

Видавництво Ільїна виконувало замовлення з виготовлення військово-топографічних і географічних карт практично від усіх державних і приватних підприємців; випускало атласи Росії і частин світу, глобуси, праці Російського географічного товариства, підручники з географії, книги про подорожі, серію історичних романів.

На початку 60-х років XIX століття стали діяти перші нелегальні друкарні в яких друкувалися прокламації, заборонені в Росії твори А.І. Герцена, Н.П. Огарьова і ін.

Під керівництвом революціонера-народника Іполита Микитовича Мишкіна (1848-1885) була організована друкарня з метою підпільного друкування революційної літератури. Офіційно вона друкувала спочатку каталоги і брошури по кримінальних справах

35. Основні напрямки книжкової справи в Росії в кінці XIX-початку XX ст.

Значно зріс на початку XX ст. питома вага друкованої продукції, що випускається провінційними містами Росії. Найбільш великими центрами провінційного друкарства на початку XX ст. були Казань, Саратов, Нижній Новгород, Ростов-на-Дону, Томськ. У 1913 р напередодні імперіалістичної війни в Росії було видано 34007 книг загальним тиражем 118 836 713 прим. На першому місці - підручники, календарі, народні видання та белетристика. Наукова та спеціальна література, книги з філософії, політичної економії, медицині друкуються вкрай обмеженими тиражами.

Успіхи російської соціал-демократії в кінці 90-х - початку 900-х рр., Викликані зростанням робітничого руху, загальний політичний підйом в країні в зв'язку з першою російською революцією викликав величезний попит на політичну (переважно брошурна) літературу.

Значного розмаху в період революції прийняло видання творів В.І. Леніна.

Вибухнула влітку 1914 р війна призвела до скорочення діяльності видавництв.

У роки війни буржуазні видавництва наповнили книжковий ринок разнузданно шовіністичної, ура-патріотичної літературою.

Громадський підйом в країні, викликаний низложением самодержавства, підвищив інтерес до марксистської літературі. Між лютим і жовтнем вийшло понад 20 творів Маркса і Енгельса.

36. Найбільші книговидавці кінця XIX - початку XX століття

Найпотужнішим в країні об'єднанням в галузі книговидання, друкарської справи і книжкової торгівлі було товариство Ситіна. На початку XX ст. до нього були приєднані друкарня А.В. Васильєва і літографія М.Г. Соловйова. У 1913 р одне з найбільших лубочних «народних» видавництв Москви «Торговий дім Є.І. Коновалової »також перейшло до товариства Ситіна. Напередодні світової 1914 р до товариства Ситіна була приєднана друкарня Кудінова, а в роки війни воно набуло більшу частину паїв товариства книговидавничої і друкарської справи А.Ф. Маркса. Ситін випускав приблизно у стільки ж книг, скільки вісім найбільших петербурзьких фірм разом узятих. Йому належало близько 50% лубочної продукції країни.

В кінці 80-х рр. XIX ст. було засновано німецько-російське акціонерне видавництво «Ф.А. Брокгауз і И.А. Ефрон »(енциклопедична ли-тра).

У 1896 р Н.С. Цетлін спільно з німецькою фірмою Мейєра організував книговидавнича акціонерне товариство «Просвіта». Найбільш цікаві його видання - багатотомний енциклопедичний словник і дешева серія «Всесвітня бібліотека» - зібрання творів видатних російських і іноземних письменників-класиків.

У 1910 р в Москві виникло видавництво «Мусагет». Засновником і редактором видавництва був Е.К. Метнер. Видавництво випускало твори символістів.

На більш широкі кола читачів було розраховано видавництво «Шипшина». Його власниками були С.Ю. Копельман і художник З.І. Гржебіна, який займався з 1906 р видавничою діяльністю. Налаштовані опозиційно, на перших порах видавці випускали історико-революційні збірники, серії листівок на гострі соціально-політичні теми. З 1907 р видавництво стало випускати альманах «Шипшина

Одним з найбільших російських видавництв кінця XIX - початку XX ст. було видавництво Петра Петровича Сойкіна (1862- 1938). Науковий характер в поєднанні з літературними достоїнствами. і доступною ціною - ось основні якості видань Сойкіна.

До прогресивних освітнім видавництвам кінця XIX - початку XX ст. відноситься фірма братів М. і С. Сабашниковой. Почали вони в 1891 р з видання книг з природознавства, потім випускали історичні, історико-літературні праці і підручники. Прославила фірму серія «Пам'ятки світової літератури».

У 1893 р виступила на видавничому поприщі письменниця і громадська діячка Ольга Миколаївна Попова (1848-1907). Вона випускала лише ту літературу, яка сприяла розвитку суспільної свідомості в дусі передових сучасних ідей і понять і на справді науковій основі. Це перш за все книги з суспільних наук, історії, права, філософії, педагогіці, історії літератури і публіцистиці. Попова випустила чимало природничо книг, багато книг для юнацтва та ряд народних видань

Олександра Михайлівна Калмикова (1848-1926) заснувала в 1890 р в Петербурзі книжковий склад і видавництво для народних бібліотек.

Марія Іванівна Водовозова (1869-1954) для пропаганди марксизму і боротьби з народницькими теоріями разом з чоловіком, видатним економістом Н.В. Водовозовим, засновує в 1895 р видавництво. Воно випустило трохи більше 20 книг - твори перших російських марксистів, книги, що розкривають становище робітничого класу на Заході, роботи з політичної економії, історії народного господарства, історії стародавнього світу.

У Петербурзі в 1901 рвиникло видавництво Марії Олександрівни Малих (1879-1967). Марксистську літературу М. Малих видавала в серії «Сучасна науково-освітня бібліотека» (60 назв.). З 1905 р а зміну цієї серії приходять серії «Пролетаріат», «Наукове світогляд» і т.д. М.А. Малих видає багато «ідейної белетристики». У 1909 р, рятуючись від судової розправи, М.А. Малих емігрувала до Швейцарії. Її книжковий склад і друкарня були конфісковані. Надалі вона також займалася літературно-видавничою діяльністю.

До групи ліберальних видавців-меценатів, які підтримували революційні видавничі починання і випускали марксистську книгу, належить відомий на півдні Росії борошномельний фабрикант Н.Є. Парамонов, який заснував в 1903 р в Ростові-на-Дону видавництво «Донська мова».

Одним з найбільш значних прогресивних видавництв кінця 90-х - початку 900-х рр. було видавництво «Знання» (пайову товариство письменників - ставило за мету захистити авторів від експлуатації видавців).

Видавництво «Парус» випускало у книги окремих російських та іноземних авторів. Виходили книги для дітей, які мають на меті морального, естетичного та громадянського виховання.

37. Книжкова справа в Радянській Росії в 1917-1921рр.

Видання суспільно-політичних книг

Зосередження в руках держави основних видавничих засобів, освіту Держвидаву і системи радянських державних і кооперативних видавництв сприяло поліпшенню тематики і підвищенню якості книг.

Першими радянськими виданнями були і ленінські Декрети про мир, про землю. Видавництва випускали промови вождів революції, листівки, літературу для армії, бойові плакати, брошури по кооперації, антирелігійну літературу.

Видання технічних та природничих книг

Політика партії була направлена ​​на підняття технічного рівня республіки до рівня розвинених капіталістичних країн як необхідна умова для побудови соціалізму.

Видання художньої літератури

Художній літературі В.І. Ленін відводив велику роль в ідейному вихованні трудящих. У період громадянської війни її випускали майже всі видавництва. Було розпочато виявлення літературної спадщини письменників, встановлення правильних текстів, звільнення творів від цензурних і редакторських спотворень

Видання дитячих і юнацьких книг

Незважаючи на труднощі воєнного часу молоде Радянська держава піклувалася про видання книг для дітей. У перші роки Радянської влади набули поширення серії, призначені для школи і сім'ї. Так, книговидавництво письменників в Москві випускало серію «Народно-шкільна бібліотека», видавництво «Юна Росія» - серію «Бібліотека для сім'ї і школи», Госиздат - серію «Бібліотека дитячого читання».

Видання книг на мовах народів СРСР

До організації національної друку вже в роки громадянської війни приступив Народний Комісаріат у справах національностей. При ньому були створені Відділ преси та Відділ видавництв. Свої відділи по освіті і друку мав вірменський, білоруський, єврейський, латиська, литовська, мусульманський, польський, естонський і інші національні комісаріати.

38. Книжкова справа в СРСР в 1921-1930 рр.

Організація видання книг на мовах народів СРСР

З метою сприяння суспільно-політичному і культурному розвитку трудящих всіх національностей Радянського Союзу вирішено було створити при Центральному Виконавчому Комітеті СРСР єдине Центральне видавництво народів Союзу РСР (Центроіздат).

Центроіздат був створений 13 червня 1924 р при ЦВК СРСР шляхом злиття Східного і Західного видавництв. На нього покладалося завдання видавати періодичну і неперіодичних суспільно-політичну, наукову і навчальну літературу національними мовами.

Видання суспільно-політичних книг

Розширення і поглиблення пропаганди марксизму-ленінізму вимагало упорядкування і поліпшення видання творів основоположників марксизму-ленінізму. Створюються два наукові центри по збиранню, вивченню і публікації творів класиків марксизму-ленінізму - Інститут Маркса і Енгельса (1921) та Інститут В.І. Леніна (1923).

Видання технічних та природничих книг

У січні 1923 р Видавничий відділ ВРНГ був перетворений в Державне видавництво технічної літератури. Гостехиздат працював дуже оперативно, відгукуючись на всі завдання, що виникали в області розвитку промисловості. Він випускав книги та журнали з технічної політики партії і держави, по електрифікації країни, по індустріалізації в цілому та розвитку окремих галузей важкої промисловості. У його виданнях відображені важливі завдання того часу - режим економії, використання дешевих видів палива, постачання промисловості сировиною.

Видання енциклопедій і довідників

Старі енциклопедії тенденційно, з буржуазної точки зору трактували історичні, філософські, політичні та естетичні питання, в чому застаріли за фактичним матеріалом. Треба було робити нові радянські енциклопедії, засновані на марксистсько-ленінської методології, партійні, широко висвітлюють сучасність.

У 1925 р Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв рішення про випуск багатотомної енциклопедичного довідника - Великий Радянської Енциклопедії.

Видання сільськогосподарських книг

У зв'язку з винятковою увагою партії і уряду до роботи в селі в 1922 р створюється видавництво «Нове село» з колишнього видавництва Наркомзему. Основна серія «Сільська бібліотека» була розрахована на щойно навчилися читати селян і мала на меті підняти культуру землеробства.

Видання художньої літератури

Поліпшенню видання художньої літератури сприяла постанова ЦК РКП (б) про політику партії в галузі художньої літератури, прийняте 18 червня 1925 г. Поруч із «Дешевої бібліотекою класиків» широку популярність придбали серії «Універсальна бібліотека» (твори радянських та зарубіжних авторів), «Російські і світові класики »,« Бібліотечка Дем'яна Бєдного ». Серед книг для селянства, що випускаються Держвидавом, більше 40% займала художня література.

39. Книжкова справа в СРСР в 1930-1964 рр.

У 30-ті роки домінуюче положення за обсягом випуску займало видання суспільно-політичної та соціально-економічної літератури. До кінця десятиліття на її частку припадало 41 відсоток тиражу всіх виданих в СРСР книг і майже стільки ж за кількістю назв. Величезними тиражами друкувалися твори класиків марксизму-ленінізму, а також книги, присвячені їх популяризації та інтерпретації.

У другій половині 30-х років збільшився випуск історичних праць. Цьому сприяло прийняття постанови ЦК ВКП (б) і РНК СРСР «Про викладання громадянської історії в школах СРСР» (1934).

Велику роль у виданні науково-технічної літератури зіграло рішення ЦК ВКП (б) «Про постановку виробничо-технічної пропаганди» (1931). Відразу ж помітно активізувався випуск підручників і монографій, які висвітлюють новітні досягнення науки і техніки, стали виходити масові брошури, технічні плакати і листівки.

У величезних масштабах випускалася література, присвячена стахановським методам роботи. За 1935-1937 рр. вийшло 2960 назв книг по стахановському руху загальним тиражем 41 млн. прим.

Випуск навчальної літератури різко зріс з введенням в 30-і роки загальної початкової, а потім і семирічного навчання. Видавалися сотні мільйонів примірників підручників

За роки Великої Вітчизняної війни книжкової справи було завдано значної шкоди. Якщо в 1940 р в країні було випущено 46 тис. Назв книг тиражем 462 млн. Прим., То в 1945 році всього 18 тис. Назв тиражем 298 млн. Прим. Постраждали видавничі, поліграфічні та книготорговельні підприємства, частина з яких була зруйнована, а інші прийшли в занепад через нестачу фінансових коштів, обладнання, кадрів і т.д.

Організаційні основи радянської видавничої системи зазнали значних змін. Існуючий ще до війни ОГИЗ об'єднував далеко не всі видавництва і тільки провідні поліграфічні підприємства Москви і Ленінграда. У 1946 р ОГИЗ став союзним установою, а в 1949 р було перетворено в Головне управління у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівлі, на яке було покладено керівництво галуззю незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств. Подальша централізації управління народним господарством призвела до того, що Главполіграфіздат в 1953 р увійшов до складу Міністерства культури СРСР.

До середини 1950-х років поліграфічна промисловість (без відомчих друкарень) налічувала 4573 підприємства, в тому числі 4282 районних і міських, 155 обласних і крайових, 117 республіканських і 19 союзних. Поряд зі збільшенням кількості друкарень збільшувалися потужності діяли.

У другій половині 1950-х років вступають в дію потужні на той час поліграфічні комбінати в Калініні, Ярославлі, Саратові, Мінську, Ташкенті, фабрика барвистою друку в Києві, що дозволило збільшити поліграфічні потужності до 1960 р порівнянні з 1955 р .: по книжково-журнальної друку - з 14 до 18 млрд. листів-відтисків, по друку барвисто-образотворчої продукції з 4 до 12 млрд. краскопрогон.

Нова хвиля збільшення кількості назв почалася після смерті Сталіна. У 1954 р зростання склало 22 відсотки і тривав далі аж до 1962 року, коли вийшло понад 79 тисяч назв. За десятиліття з 1950 по 1960 р відбулося збільшення числа назв на 77 відсотків, загального тиражу - на 51 відсоток, загального обсягу (листаж) книжкової продукції - на 37 відсотків.

40. Становлення централізованої системи книговидання в СРСР

За роки Радянської влади була створена розгалужена система видавництв різного типу. Проблеми типізації видавництв перебували постійно в центрі уваги партійних і радянських органів, на кожному етапі розвитку радянського книжкової справи регулюють процеси книговидання і книгорозповсюдження. Для історії книжкової справи в СРСР характерне поєднання принципів централізації і децентралізації, що представляють діалектичну єдність процесу вдосконалення форм і методів організації та керівництва всім книжковою справою в країні. Поряд з великими галузевими, типізований видавництвами в СРСР на різних етапах існували об'єднання універсального типу - Госиздат, ОГИЗ, ОНТИ, виконували одночасно і функції керівних органів. З метою подальшого вдосконалення і поліпшення керівництва з урахуванням вимог моменту створювалися досконаліші органи управління - Главполіграфіздат, Главіздат, Держкомвидаву. Поєднання принципів централізації і децентралізації дозволяє більш гнучко і своєчасно вирішувати завдання книжкової справи, покращувати випуск книг, їх зміст, оформлення, збільшувати тиражі видань, підвищувати їх якість.

41. Книжкова справа в період ВВВ

Загальний стан книговидавничої справи

Радянські видавництва, як і все народне господарство країни, виявилися в скрутному становищі. Велика частина видавництв в західних і південно-західних областях СРСР, захоплених німецько-фашистськими окупантами, припинила своє існування. Основна частина видавничих працівників, авторських кадрів пішла в армію. Робота видавництв була перебудована на військовий лад. Завдання полягало в тому, щоб при різкому скороченні матеріальних ресурсів, при значно меншій кількості працівників забезпечити книгою, брошурою, листівкою, плакатом Радянську Армію і Флот, героїчних трудівників тилу.

Під керівництвом і при невтомна турбота партії та Радянського уряду видавництва продовжували в тяжких умовах постачати фронт і тил необхідною літературою.

Видання суспільно-політичних книг

Політична література стояла на першому місці в книжкової продукції військових років. Вона зіграла визначну роль у згуртуванні трудящих навколо партії і уряду для відсічі ворогу, в зміцненні дружби народів Радянського Союзу, морально-політичної єдності народу.

Видання військових і військово-технічних книг

Основну масу військової книги випускало Державне військове видавництво. Для командного складу видавалися книги по стратегії і тактиці, постачання армії, взаємодії військ різних типів, підготовці військових кадрів та ін. Для рядового складу армії видавалися практичні посібники з ведення бойових операцій тощо.

Видання технічних та природничих книг

Головну увагу видавництва приділяли виробничо-технічній літературі, випуску брошур для нових кадрів промисловості, які замінили біля верстатів пішли на фронт кваліфікованих робітників.

Видання художньої літератури

Основну масу видань художньої літератури в період війни становили твори радянських письменників - романи, повісті, оповідання, нариси, вірші. Особливо популярний в цей час нарис, який малює образ радянського воїна - носія найпередовіших ідей, епізоди героїчної боротьби радянського народу з фашизмом, життя і боротьбу партизанських загонів, що оповідає про самовідданої хоробрості людей, що діяли в тилу ворога за завданням партії.

42. Реформа книжкової справи в 1964 році

43. Стан книжкової справи в 1964-1990-і роки

У розглянутий період було проведено кілька великих досліджень споживачів книжкової продукції. Були виділені і охарактеризовані групи читачів. Активні читачі, основну масу яких становила інтелігенція, в найбільшою мірою страждали від дефіциту книг. Активізація соціального життя в другій половині 1980-х років пробудила інтерес до історії країни, політиці і перевела певні верстви пасивних читачів в активні. За деякими відомостями не читали книги 4 відсотки населення, 10 відсотків читали дуже рідко, 10 - не мали домашніх бібліотек, 30 - не відвідували книгарень.

У 1960-і роки були видані твори, які по-новому розкривали історичні події, відображали деякі негативні сторони життя країни. Незабаром після смерті Сталіна читачі отримали видання творів А. Ахматової, М. Зощенко, І. Бабеля та ін. До кінця 1960-х років період переосмислення цінностей, шукань, романтики закінчується. Характерною рисою культури 1970-х років було підвищення попиту на твори звичного кола авторів. Протягом десяти років, що передували «перебудови», соціологи читання фіксували з року в рік практично один і той же набір найбільш популярних авторів: Ф. Абрамов, Ю. Бондарєв, М. Булгаков, В. Бєлов, В. Биков, А. Іванов , В. Пікуль, В. Распутін, Ю. Трифонов, В. Шукшин.

Демократизація життя суспільства в кінці 1980-х років зробила можливим видання творів авторів, раніше неугодних владі. Дослідження читання, проведені в 1988-1990 рр., Відбили інший склад найбільш популярних авторів: А. Бек, В. Гроссман, Ю. Домбровський, В. Дудинцев, А. Платонов, А. Рибаков, А. Солженіцин та ін. Великий інтерес викликали історичні роботи, в яких по-іншому оцінювався пройдений країною шлях.

У 1987 р вперше в радянській видавничій практиці був проведений експеримент по формуванню видавничого репертуару в прямій відповідності з попитом.

Найбільший видавничий проект - випуск 200-томної «Бібліотеки всесвітньої літератури» (видавництво «Художня література» в 1967-1977 рр.).

У 1973 р за рішенням Держкомвидаву СРСР для поповнення фондів масових бібліотек почався випуск «Бібліотечної серії», книги якої призначалися для реалізації тільки бібліотекам.

З метою отримання сировини для виробництва паперу був задуманий і реалізований експеримент з продажу дефіцитних видань на талони, які свідчили про здачу певної кількості макулатури, з якої повинна була проводитися папір.

Зліт популярності переживала в другій половині 1980-х років публіцистика. Видання навчальної літератури завжди знаходилося під пильною увагою партійно-урядових органів. За роки радянської влади країна досягла великих успіхів в освіті громадян. З кінця 1970-х років почалося скорочення кількості науково-технічних видань, що знизило забезпеченість фахівців інформацією.

Вважалося, що до 1982 р СРСР займав перше місце в світі по випуску перекладних видань, проте більшість перекладів було з мов народів СРСР і соціалістичних країн.

Розвивається мистецтво оформлення видавничої продукції, зростає випуск книг з ілюстраціями.

Сучасна електронна техніка впроваджувалася в видавничі процеси недостатньо швидко. У 1980-ті роки деякі видавництва почали застосовувати автоматизовані системи переробки текстової інформації з використанням комп'ютерної техніки.

У 1960-1970-і роки основними напрямками розвитку поліграфії стали офсетний спосіб друку, фотонабір, автоматичні потокові лінії.

Галузь потребувала вільному підприємництві, у звільненні від ідеологічного та економічного диктату з боку державних органів.

44. Книжкова торгівля в Росії в 1990-і рр.

У першій половині 1990-х років вітчизняне книжкова справа пережило корінні зміни. На зміну ідеологічному диктату, державному монополізму, командно-адміністративній системі управління прийшла свобода підприємництва, конкуренція. Розвиток ринкових відносин стимулює підприємців до пошуку нових форм і методів роботи на книжковому ринку, вдосконалення вивчення попиту покупців книг і ретельному обліку його в діяльності підприємств. Разом з тим в книжковій справі виникають і загострюються нові проблеми, викликані труднощами переходу до ринкової економіки: скорочується випуск книжкової продукції, спостерігаються диспропорції в тематичному складі асортименту книг, ростуть ціни, що з урахуванням зниження доходів основної маси населення призводить до скорочення кола покупців.

Плюси і мінуси існування книги в умовах ринкової економіки ще належить зрозуміти. Безперечним є лише той факт, що на порозі ХХI століття книга продовжує займати важливе місце в житті людини і суспільства.

Перспективою розвитку оптової книжкової торгівлі в нашій країні є утворення потужних концернів. У цьому напрямку йде процес створення великих оптових підприємств при провідних видавництвах ( «Терра», «Дрофа» і ін.) І межіздательскіх оптових структур. Однак цей процес ще не почав надавати визначального впливу на стан оптової книжкової торгівлі. Незадовільний стан оптової ланки є однією з основних причин того, що до 50 відсотків усіх книг державних видавництв і до 70 відсотків недержавних продаються в центральному регіоні. Така концентрація сприяла насиченню і посилення конкуренції на книжковому ринку центрального регіону і зниження книгозабезпеченності периферії.