Курсова робота на тему Герой Радянського Союзу А.М. Ломакін

ЗМІСТ

Вступ

Тема даної курсової роботи «Уродженець Ленінського району Курської області Герой Радянського Союзу Олексій Максимович Ломакін» має вельми актуальне значення, тому що у зв'язку із збільшеним інтересом до питань збереження та відродження культури народів багато дослідників звертають пильну увагу до питання про історію і культури малої батьківщини. Багата історія Ленінського району. З середовища курян вийшло багато великих людей, які прославили не тільки наш край, а й Росію. Куряне пишаються своїми земляками.

На сучасному етапі небезпечну за своїми наслідками стала деформація глибинних основ духовного світу - моральності і патріотизму. Наш час характеризується втратою традиційного російського патріотизму, зниженням виховного впливу культури і освіти, широким поширенням таких негативних якостей, як агресивність, егоїзм, байдужість. Саме зараз особливо важливо виховувати такі якості, як громадянськість, працьовитість, любов до Батьківщини, сім'ї - все те, що є одним з основоположних принципів сформувалася, зрілої особистості. Тому, на сучасному етапі необхідно знайомитися з героїчними особистостями нашої країни, виховувати патріотизм на прикладі героїв-земляків, зокрема, Героя Радянського Союзу Ломакіна А.М.

Ломакін Олексій Максимович (01.09.1897г. - 12.07.1943 р) - стрілець 215-го гвардійського стрілецького полку 77-ї гвардійської стрілецької дивізії 61-ї армії Брянського фронту, гвардії рядовий.

Рядовий Ломакін 12.07.1943 р одним з перших в батальйоні форсував р.Окі в районі села Сівкова (Волховський район Орловської обл.). Коли просування підрозділів було припинено кулеметним вогнем, гвардії рядовий Ломакін грудьми закрив амбразуру ворожого дзоту. Ціною життя забезпечив виконання поставленого перед полком завдання.

Мета курсової роботи полягає в комплексному дослідженні життєвого шляху Героя Радянського Союзу Олексія Максимовича Ломакіна.

Дана мета конкретизується в ряді взаємопов'язаних завдань:

• вивчити життя А.М. Ломакіна до Великої Вітчизняної Війни;

• досліджувати заклик і службу в діючій армії під час Великої Вітчизняної війни;

• охарактеризувати героїчний подвиг А.М. Ломакіна.

Об'єкт дослідження - Ленінський район Курської області.

Предмет дослідження - Герой Радянського Союзу Олексій Максимович Ломакін.

Методи дослідження: історичний і логічний методи, сходження від абстрактного до конкретного, ідеалізація, аксіоматизація.

Література, присвячена радянським Героям періоду 1939 - 1945 рр., Справді величезна і становить чи не більшу частину написаного в СРСР і нинішньої Росії про радянсько-фінляндської, Великої Вітчизняної та радянсько-японської війни. Число одних тільки головних книг про Героїв, виданих в Москві і областях СРСР до 1988 р, до часу публікації другого тому Короткого біографічного словника «Герої Радянського Союзу ...», становить близько тисячі. Разом з журнальними і газетними статтями число публікацій про Героїв, складе кілька мільйонів. Поряд з недоліками значної частини видань радянського та пострадянського часу (вторинність, неповнота і неточність інформації) вони залишаються корисними (особливо, місцеві публікації) для виявлення важливих деталей біографій Героїв. Залежно від тематики змісту основні книги про Героїв Радянського Союзу, які вийшли в СРСР, можна умовно класифікувати і виділити серед них такі основні групи (у виносках вказані приклади):

• уродженці того чи іншого регіону (області, краю, автономій
  різного рівня, республік СРСР);

• вихованці тих чи інших навчальних закладів;

• жінки-Герої;

• навічно зараховані до списків військових частин;

• фронтові партійні та комсомольські працівники;

• які вчинили подвиги самопожертви, але не завжди стали Героями Радянського Союзу (закрили грудьми ворожі амбразури, які вчинили повітряні і вогняні тарани);

• учасники великих бойових операцій, визволителі тих чи інших окупованих противником територій;

• військовослужбовці одного виду і роду військ (Герої - льотчики, сапери, зв'язківці, підводники, медики, розвідники і ін.);

• партизани і підпільники;

• солдати і офіцери одного підрозділу, весь особовий склад якого був удостоєний вищого ступеня відзнаки (панфіловців, Широнінців, учасники Миколаївського десанту 1944 г.);

• двічі, тричі і чотири рази Герої Радянського Союзу;

• книги, присвячені окремим Герою.

Головною особливістю практично всіх колишніх радянських публікацій з даної теми стало те, що їх автори в силу різних обмежень політико-пропагандистського та історико-психологічного характеру не ставили перед собою мети наукового, всебічного аналізу проблеми, виходячи з героїко-романтичної та державно-патріотичної передумов.

Залучення основних публікацій про Ломакін А.М. дозволило певною мірою заповнити відсутність в нашому основному джерелі важливих деталей біографій Героя, перш за все відомостей про його батьківській родині. Однак велика історіографія далеко не компенсує цю прогалину. Переважна більшість нарисів переглянутих книг про Ломакін А.М. не містить цікавить нас просопографіческіх інформації про його батьківській родині.

З розпадом СРСР інтерес вітчизняних істориків і публіцистів до теми помітно знизився, а число публікацій значно скоротилося. Причини згасання і втрати інтересу до теми були пов'язані, з кадровим провалом в стані російських істориків (так само як і серед їхніх колег з країн ближнього зарубіжжя - колишніх республік СРСР), розривом поколінь, наслідком «перебудовного» паплюження радянського періоду в цілому і зусиль народу в Великій Вітчизняній війні зокрема аж до того, що теми героїзму і його коріння стали соромитися.

Новим явищем в сучасній історіографії стала публікація досліджень (за радянських часів їх не було), присвячених Героям, які в різний час і з різних причин піддавалися арештам, репресіям, були судимі і позбавлені високого звання Героя Радянського Союзу.

Основне джерело - «Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник в двох томах». Словник був сформований на основі документів і матеріалів Президії Верховної Ради СРСР, Центрального архіву Міністерства оборони СРСР, Центрального державного архіву Радянської Армії і Центрального військово-морського архіву, численної історико-документальної та художньо-публіцистичної літератури. Двотомник містить 12674 довідки практично про кожного Героя Радянського Союзу на 1988 року, включаючи відомості про ГСС - іноземців (40 осіб).

Головні переваги двотомника «Герої Радянського Союзу ...»: а) наявність біографічних довідок практично всіх ГСС, удостоєних цього звання до моменту його публікації; б) структурна однотипність цих довідок. Зрозуміло, що формат двотомника не передбачав публікацію розгорнутих біографій Героїв.

В тій чи іншій мірі на це орієнтовані численні статті та книги про Героїв, що видавалися в столиці і регіонах СРСР (число публікацій про Героїв Радянського Союзу в сучасній Росії і на пострадянському просторі скоротилося в десятки, якщо не сотні разів).

Структура роботи представлена ​​введенням, чотирма головами, висновком, списком використаних джерел та додатками.

1. Життя А.М. Ломакіна до Великої Вітчизняної Війни

Олексій Максимович Ломакін народився в 1897 році в селі 2-е Дьяконова Жовтневого району Курської області в родині селянина. Закінчив початкову школу [10, с. 115].

З 12-ти річного віку разом з батьком теслював по різних містах і селах. Доводилося дуже багато працювати, щоб хоч якось звести кінці з кінцями.

У 1-у Світову війну Ломакін залишився без батьків, після чого Олексій досить швидко подорослішав і став цілком самостійною людиною.

Ломакін А.М. брав участь в боях Громадянської війни з травня 1916 року по грудень 1917 року в діючій армії на Румунському фронті.

Потім служив добровольцем в рядах Червоної Армії [14].

Після закінчення громадянської війни, в грудні 1921 р Ломакін А.М. повернувся в рідне село Дьяконова. Там вже стали утворюватися перші сільгоспартілі, одним з організаторів яких був і Олексій.

Повернувшись з фронту громадянської війни, обзавівся сім'єю. У Олексія Максимовича було троє дітей: дві дівчинки і хлопчик, які померли в ранньому дитинстві.

Член ВКП (б) / КПРС з 1930 року.

У роки колективізації він першим вступив в колгосп. Односельці обрали Ломакіна головою колгоспу «1 Травня» (з 1938 року по 5 жовтня 1941 року). Більше 10 років пропрацював в колгоспі [8, с. 185].

Як згадує Марія Михайлівна, прийомна дочка Ломакіна, Олексій Максимович був уважним, добре ставився до людей, особливо любив дітей [3, с. 3].

2. Заклик і служба в діючій армії під час Великої Вітчизняної війни

У листопаді 1941 року Ломакіна призвали до Червоної Армії, коли окупанти вже вступили в межі Курської області. Ешелон попрямував на схід до Комсомольську-на-Амурі. Там ніс військову службу А.М. Ломакін [12].

Вдома залишилися дружина і три прийомні дочки. Олексій Максимович часто писав листи додому, просив дочок побільше писати про себе, про рідне село. Однак, Ломакін А.М. був стурбований тим, що не отримує ніяких звісток від рідних. Але в той час сім'я жила на окупованій території. Сім'я Ломакіна не могла евакуюватися з села. Коли в село прийшли німці, вони дізналися, що сім'я Ломакіна - це сім'я комуніста. Фашисти всіляко погрожували родині, вигнали з дому в сарай, там і жила сім'я Ломакіна.

У 1943 році Ломакін А.М. воював під Орлом. Додому писав «Тримайтеся, рідні. Скоро війні кінець. Перемога буде за нами »[2, с. 3].

У третій рік війни фашисти кинули дуже великі сили в наступ на Курській дузі, прагнучи взяти реванш після Москви і Сталінграда. У ті дні в партійну організацію, на обліку в якій перебував і Ломакін А.М., надійшло багато заяв про прийом в КПРС. Сила і правда ідей партії на фронті підтверджувалися кожну хвилину, і багато людей хотіли бути комуністами. Тільки в липні-серпні 1943 року за 40 днів в 215-ом Гвардійському стрілецькому полку, де воював Ломакін, 80 осіб стали кандидатами в партію, а 12 - її членами. Понад 100 військовослужбовців отримали комсомольські квитки.

Разом з військовою частиною під ударами ворога відходив він на схід.А потім з боями йшов на Захід, звільняючи рідну землю від ворога. У травні 1943 року після госпіталю він прибув на Брянський фронт [11].

3. Героїчний подвиг А.М. Ломакіна

215 гвардійський стрілецький полк 77-ї гвардійської стрілецької дивізії 61-ї армії займав позиції на схід від Болхова. За Окою виднілася невелике село Сівковим Болховского району Орловської області (тепер її вже немає). Вона була розташована в 4 км на схід від знаменитої села Кривцово Болховского району [4, с. 116].

Р аннім вранці 12 липня війська 61-ї армії після потужної артилерійської підготовки перейшли в наступ проти орловського угруповання ворога. У цьому місці проривала оборону ворога 77-а гвардійська стрілецька дивізія. Тисячі снарядів, мін і бомб обрушилися на ворожі війська. Раз у раз злітали в повітря бліндажі і доти фашистiв. Незабаром було дано сигнал до атаки. Рота, в якій служив Олексій Ломакін, повинна була стрімким кидком форсувати річку Ока, захопити сильно укріплену село Сівковим (Болховского район Орловської області), яка була ключем в системі довготривалої оборони ворога.

Крутий берег річки, біля місця, де в Оку впадає р. Березуйка, в повному розумінні слова напхана дотами і дзоти. Всі вони не були придушені, і коли гвардійці 215-го стрілецького полку рвонулися на штурм опорного пункту, який тримав під вогнем все заливні приокские луки, за якими піхота йшла в наступ, приховані вогневі точки ворога відразу ж відкрили вогонь.

Рядовий Ломакін і його ротні друзі спостерігали протягом 30 хвилин, як сотні знарядь і мінометів били по передньому краю гітлерівців. А потім в небі з'явилися наші бомбардувальники і штурмовики.

За сигналом в атаку піднялися підрозділи полку, кинулися до Оке і швидко подолали її. Але на підступах до села Сівковим, перетвореної гітлерівцями в сильний опорний пункт, наступ одного батальйону сповільнилося: на околиці села несподівано заговорив кулемет з дзоту. Артилеристи вистрілили точно, і вогонь припинився. А коли настають роти були вже метрах в 200 від околиці села, з підвалу крайньої хати в упор ударив іншого ворожий кулемет. Ломакін бачив, як бійці в пошуках притулку металися по відкритому лузі, багато тут же падали, убитий кулеметним вогнем [16].

Подолавши щільний вогонь, наші бійці увірвалися в першу траншею противника. Оволодівши нею, рота кинулася в глиб ворожої оборони ... І раптом наступ призупинилося: атакуючі ланцюга були притиснуті до землі кулеметним вогнем з дзоту. Стрілецької відділення, в якому знаходився Ломакін, було наказано атакувати дзот і знищити його. Тим часом вогненний шквал все посилювався. У такій обстановці комуніст Ломакін твердо вирішив за всяку ціну виконати поставлене завдання. Короткими перебіжками, притискаючись до землі, падаючи і знову підводячись і кидаючись вперед, він крок за кроком наближався до вогнедишною точці. А ворог все поливав свинцем бойові порядки атакуючих.

З спостережного пункту побачили, як якийсь боєць швидко повз до ворожої вогневої точки. Ось він виявився вже метрах в 30 від кулемета, кинув гранати в амбразуру. На якусь мить вогонь припинився. Однак не встигли роти піднятися, як знову заговорив кулемет. І тоді невідомий боєць піднявся на повний зріст і кинувся на амбразуру.

Кулемет замовк. Подвиг бійця став сигналом до атаки. У рішучу кидку воїни увірвалися в село Сівковим і оволоділи нею.

Безстрашним бійцем був рядовий Олексій Ломакін [13].

Зі спогадів колишнього начальника штабу 3-ї армії генерал-майора М.В.Івашечкіна:

«Прорив переднього краю оборони противника був здійснений вдало. Однак в перший день нам не вдалося повністю прорвати тактичну глибину німецької оборони. В районі Євтєхова, Новий Луг, Ивань ми зіткнулися з міцними вузлами опору. Вони мало постраждали від вогню нашої артилерії і авіації. Нам ще треба опанувати ними.

Піхоті, що висунулася вперед, важко було подолати ружейно-кулеметний і мінометний вогонь противника. Потрібна була підтримка танків. Але частина танків, які діяли з двома ударними дивізіями, затрималася на переправах через річку Зушу і річечку Паніковец. Частина з них підірвалася на мінах.

Противник посилював опір. Просування піхоти нашої і сусідньої армії було затримано лютим вогнем ворога. Склалося скрутне становище. Командарм наказав провести новий півгодинної артилерійський наліт і придушити їм вогневі засоби противника. Необхідно було прискорити дії танків.

Масований артилерійський вогонь допоміг нашій піхоті зломити опір ворога в районах висоти 246,7 і в лісі на північ від Затишшя. Укріплений кордон противника на шляху до Євтєхова і Грачёвке був зайнятий; належало опанувати цими двома потужними вузлами опору.

Кожен з них перебував у високім сидінні своїм і був дуже вигідний для завзятої оборони. Заболочена долина річки Паніковец і сильний вогонь протитанкових гармат з району Грачёвкі виключили можливість успішної дії наших танків в цьому напрямку. Зате дорога на Євтєхова, що проходила між ярами, дозволяла танкам приховано підійти до евтеховскому вузлу опору і атакувати його.

Тому було вирішено спочатку оволодіти районом Євтєхова, а потім - Грачёвкой.

Дивізія полковника Ромашина (235-я), що наступала з півночі, з Євтєхова, і введена в прорив дивізія генерал-майора Гуртьева (308-я) за підтримки танків виконали першу половину поставленої перед ними завдання: до 3 години 13 липня евтеховскій вузол опору упав . На черзі стояла Грачёвка. На нашому боці були явні переваги: ​​евтеховская височина панувала над грачёвскім вузлом »[16].

Найважча ситуація склалася на лівому фланзі ударного угруповання армії. 287-та стрілецька дивізія генерал-майора І.М. Панкратова до цього часу не змогла просунутися вперед ні на крок. Її 866-й і 868-й стрілецькі полки під згубним вогнем противника спочатку залягли позаду зупинилися танків 13-го гв. важкого танкового полку підполковника Н.С. Гришина, а потім відійшли в початкове положення - в нашу першу траншею.

Так почалися важкі бої з прориву оборони противника на схід від Орла з району нашого плацдарму на річках Зуша і Неручь. Великі втрати несли не тільки танкісти. У піхотинців вони були ще більше. Обмежуся тільки одним фактом: 348-та стрілецька дивізія 63-й армії, що наступала на напрямку головного удару армії, тільки за 12 липня мала втрати в 1326 чоловік, в основному зі складу стрілецьких полків, з них 288 - убитими »(ЦАМО РФ, ф . 348 сд, оп. 1, д. 39, л. 5).

З журналу бойових дій 348-ї стрілецької дивізії 63-й армії:

12.07.43 р

Бойовий наказ № 0044

Дивізія після потужної артилерійської підготовки і бомбардування з повітря переднього краю і глибини оборони противника, в 5.40 від активної оборони перейшла в рішучий наступ за оволодінням вис. 244,9, вис. 254,9, Прогрес.

О 8.10 1170 СП під наполегливим вогневим опором опанував плацдармом на захід від скатів висоти 244,9.

1174 СП о 7.30 досяг переднього краю противника і вів бій в траншеях.

Тисячу сто сімдесят-два СП, розвиваючи успіх наступу в другому ешелоні дивізії, о 14.00 вів бій на східних схилах вис. 254,9. Противник наполегливо чинив опір на вис. 254,9 - другий сильно укріплений рубіж оборони, висота 240,2, Прогрес, висота 243,7.

Підводячи підсумки першого дня настання, слід зазначити, що в цей день найбільш успішно просувалися вперед війська 11-ї гв. армії генерала Баграмяна.

Війська 61, 3, і 63-й армій, незважаючи на сильну підтримку, надану їм авіацією і артилерією, не змогли прорвати головну смугу оборони на всю глибини, а змушені були вести бій із захоплення численних опорних пунктів ворога в районах пальчикові, Совковво і Чегодаєва (61-а армія); втехово, Ивань, Новий Луг, Грачёвка, (3-тя і 63-а армії). До кінця дня ударні угруповання, розширюючи прибережний плацдарм, зуміли пробитися з нього в глибину оборони противника місцями лише на 6 км (див. Схеми). Найбільшого просування 12 липня досягли наступали в стику армій 235-я і 380-а стрілецькі дивізії. Вони заглибилися в цей день в розташування противника на 5-7 км і вийшли до рубежу Євтєхова - Грачёвка - Затишшя.

У більшості радянської військово-історичної літератури і в мемуарах, що стосуються цієї теми, бажане видається за дійсне: цей тільки намітився успіх першого дня настання представлений як глибокий прорив військ армій Горбатова і Колпакчи з виходом їх на оперативний простір.

Переглядаючи документацію, в тому числі звітні карти 3-й і 63-й радянських армій, а також 35-го корпусу 2-ї танкової армії ворога, змушений констатувати:

а) в перший день був захоплений плацдарм на західному березі річки Зуші з населеним пунктом Ізмайлово;

б) бойові дії з прориву ворожої оборони з плацдармів у Євтєхова і у Вяжей закінчитися не проривом оборони противника (в відповідності з поставленими завданнями повинні були прорвати оборону на глибину до 12 км - 3-тя армія і до 16 км - 63-а армія) , а розширенням цих плацдармів в ширину і глибину;

в) в кінці дня всі три плацдарму (у Задушного, Вяжей і у Ізмайлово), в результаті бойових дій військ Колпакчи і Горбатова по їх розширенню, були об'єднані і представляли собою єдиний плацдарм шириною 32 км і глибиною.

У цей день частини 9-го (12, 76 і 77-я гв. Сд) гв. стрілецького корпусу (61-я армія) з танками, при сильної артилерійської підтримки, долаючи вогневий опір і контратаки противника, переправившись через Оку, увірвалися в його траншеї і, очищаючи їх від німців, до 9 години підійшли до північно-східної околиці Пальчикова, а до 11 години оволоділи Толкачова та оточуючими його висотами. Гарнізони ворожих опорних пунктів, які намагалися чинити опір в цьому районі, були оточені і повністю знищені. На лівому фланзі смуги наступу армії частини 110-ї стрілецької дивізії після переправи стрімким кидком оволоділи Сівкова, зав'язавши бій за Чегодаєва [16].

4. Увічнення подвигу А.М. Ломакіна

У 1977 році його однополчанин, трохи пізніше поранений в боях за Болхов, Микола Назарович Бродников в поїздці по місцях боїв розповів, що Олексій Максимович перед тим як рухатися вперед, сказав товаришам: «Я вже пожив на світі, а ваше життя ще вся попереду! »[9, с. 92].

Небагатьма словами сказано про це в нагородному листі: «Своїм героїчним подвигом товариш Ломакін дав можливість бойовим порядкам батальйону просунутися вперед, пожертвувавши своїм власним життям».

Олексія Ломакіна поховали з військовими почестями. Над свіжою могилою, засіяна польовими квітами його бойові товариші дали клятву нещадно мстити ворогові за смерть бойового друга, віддати всі сили, а якщо буде потрібно, і життя для повного розгрому іноземних загарбників [7, с. 186].

Перепохований Ломакін А.М. в братській могилі села Чегодаєва Болховского району. На ній встановлено обеліск. Ім'я героя висічено і на одній з мармурових плит села Кривцово. У ній покоїться прах понад 800 бійців 12, 76 і 77-ї гвардійських стрілецьких дивізій, артилеристів і танкістів частин і підрозділів 61-ї армії, які штурмували Крівцовскіе висоти в середині липня 1943 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство гвардії рядовому Олексію Максимовичу Ломакіну було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. Похований А.М. Ломакін в селі Чегодаєва Болховского району Орловської області [14].

Герой Радянського Союзу А.М.Ломакін навічно зарахований до списків військової частини. На її плацу споруджений пам'ятник прославленому однополчанина. Його ім'я висічене на меморіалі Героїв Курської області, встановленому на Червоній площі в місті Курську. Вулиці в рідному селі і в місті Болхов носять ім'я Героя.

Ім'я Героя Радянського Союзу А.М. Ломакіна носить Дьяконовская середня загальноосвітня школа, учні якої оформили куточок, де зібрані матеріали, що розповідають про його життя.

висновок

Р оділся в 1897 р в селі Кожля нині Курчатовський району Курської області в родині селянина. Член КПРС з 1930 р Закінчив початкову школу. Працював у колгоспі. У листопаді 1941 р призваний до лав Червоної Армії. З грудня 1941 року на фронтах Великої Вітчизняної війни. Загинув в бою 12 липня 1943 р Стрілку 215-го гвардійського стрілецького полку (77-а гвардійська стрілецька дивізія, 61-а армія, Брянський фронт) гвардії рядовому Ломакіну А. М. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 р присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Нагороджений орденом Леніна. Похований в селі Чегодаєва Болховского району Орловської області. Вулиці в рідному селі і місті Волхов носять ім'я Героя. Його ім'я висічене на меморіалі Героїв Курської області, встановленому на Червоній площі в місті Курськ. Навічно зарахований до списків військової частини.

Своїм героїчним вчинком А.М. Ломакін, пожертвувавши своїм власним життям, дав можливість бійцям взяти село Сівкова і просунутися до висоти 203,5.

Висота 203,5 - це героїчна висота. На цій висоті взимку 1942 і 1943 років гриміли важкі бої. Зараз на цій висоті є братські могили, в яких поховано кілька тисяч радянських воїнів. У 1970 році на цій висоті відкрито меморіальний пам'ятник, горить Вічний вогонь. Щороку 9 травня тут бувають великі урочистості, а при відкритті в 1970 році, коли був запалений Вічний вогонь, відбувся військовий парад і салют. Ця висота знаходиться в 1 км від того місця, де загинув А.М. Ломакін, а пам'ятник Ломакіну знаходиться в 2 км від цієї висоти. Він стоїть на високому березі річки Оки і добре видно з висоти 203,5. На ньому напис: «Олексій Максимович Ломакін загинув в бою за село Сівкова 12 липня 1943 року, повторивши подвиг Олександра Матросова, закривши амбразуру ворожого дзоту своїм тілом».

Список використаної літератури

1. Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Т.1. - М., 1987

2. Данилова Г. Гідні пам'яті Героя // Уперед. - 22.08.1974. - С. 3

3. Жевалков А. Грудьми на ворожий дзот // Районні вісті. - №16. - 2002. - С. 3

4. Зайцев А.Д., Рощин І.І., Соловйов В.М. Зараховані навічно. Кн. 1. - М .: Політіз, 1990..

5. Золотими Зірками курян. - Воронеж, 1966. - С. 236-237.

6. Ісаєв С., Колтунов Г. Курська битва. - Воронеж, 1983.

7. Миркин І. Курська битва. - М., 1953.

8. Навічно в строю. Кн. 7. - М., 1980. - С. 185-193.

9. Навічно в строю. Альбом. Вип. 2. - М., 1973. - С. 92.

10. Твої герої, Курська дуга: Докум. нариси про Героїв Рад. Союзу, удостоєний. цього звання за подвиги, соверш. в період Курської битви (5 липня - 23 Серпня. 1943 г.) / С. Ісаєв, Г. Колтунов. - Воронеж: Центр.-Чорнозем. кн. вид-во, 1990.

11. http://www.prohorovskoe-pole.ru/index.php/2012-11-07-06-00-40.html - Список Героїв Радянського Союзу удостоєних звання за битву на Курській дузі

12. http://www.bolhov.ru/index.php?option=com_fireboard&Itemid=2&func=view&id=4378&catid=53 - Загинув в бою за Болхов. Ломакін Олексій Максимович Герой Радянського Союзу

13. http://geroykursk.narod.ru/index/0-865 - Книга пам'яті. Навічно в строю. Ломакін Олексій Максимович

14. http://geroykursk.narod.ru/index/0-127 - Книга пам'яті. Гр удью на ворожий дзот. Ломакін Олексій Максимович

15. http://www.podvignaroda.ru/?n=150019927 - Загальнодоступний електронний банк документів «Подвиг Народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

16. http://orel.bezformata.ru/listnews/1943-goda-nachalo-orlovskoj/12805029/ - 12 липень 1943 року: Початок Орловській наступальній операції «Кутузов»

додатки