|
ТЕМА: Максим Рильський. Збірки поезій
Мета:
(навчальна) _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
(виховна) _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Обладнання: портрет письменника, хронологічна таблиця, ілюстрації до творів, платівка з записами "Вальс" Шопена
план:
1. уривок Із жіттєпісу
2. Пейзажна лірика М.Рільського.
3. "Білі двері краса в минуле вміє Одчиняйте и в будуче". Духовність, культура, мистецтво в поезії Рильського.
4.
5. "Ми працю любимо, что в творчість перейшла"
6. Краса й велич рідного слова в поетічній творчості М.Рільського
7. Інтимна лірика поета.
література:
1. Храпко П. Українська література: Підручник для 10кл., К., 1994. -З. 438-450
2. Непорожній О., Семенчцк У. Українська література: Підручник для 11кл. - К., 1995. -С.165-183
3. Історія української літератури ХХст. Кн.1 / за ред. В.Г.Дончіка.-К., 1993.-с.124-230.
Максим Рильський - один з найбільшіх поетів України ХХ ст. Его имя утвердилося у свідомості багатьох поколінь як имя поета-класика, тобто Творця таких цінностей, Які НЕ втрачають свого значення з часом, зі зміною епох та ідеологій. Справді, все Пліній, но вічнім є правда, любов и краса, что стали духовною основою творчості Рильського.
Хтось заперечліво закину: а хто, як НЕ Рильський написавши цілий ряд віршів и даже книжок на Догода комуністічному режиму и тіранові Сталіну. Було й таке: а хто, як НЕ Рильський написавши цілий ряд віршів и даже книжок на Догода комуністічному режиму и тіранові Сталіну. Було й таке ... даже пісню про Сталіна, якові пропагувалі для всенародного співу, написавши Рильський. Альо маємо зрозуміті, что епоха більшовіцької диктатури булу ворожа до митців України. І твори на партійну тематику часто захищали їх від репресій та уможлівлювалі істінну творчість. Чи не плакатні, обов'язкові вірші (їх називали "паровозами") наших класиків цікаві нам, а ті, что навіки стали золотим Надбання української літератури.
Співає - інтелектуал, навчань, перекладач, прекрасний Знавець слов'янських літератур, Рильський БУВ ЛЮДИНОЮ чесного серця, чистих поміслів и незвічайної доброти. Молодші літераторі, якіх співає ОХОЧЕ гуртував вокруг себе, називали его вчитель, Батьком.
Максим Тадейович Ішов у жітті та літературі своими, надходження шляхами. В одній з поезій ВІН про це каже так: "На все дивлюся Власний очима". Его шляхи були позначені и квітами, и тернами.
Син дворянина, українського інтелігента, Який Втрата польські родові корені, непісьменної Селянської талановітої и співучої дівчини з села Романівкі, ВІН увібрав у душу найкращі РІСД своих родителей. Максим (назв своим батьком на честь Максима Залізняка) віростає в оточенні Лісенків, Страріцькіх, Косачів, Ревуцький. Его дитинство минало среди книжок, музики, мистецтва, з одного боку и романівськіх краєвідів та сільського оточення - з іншого. Змалку, Відчуваючи тепло рідної землі и радість спілкування з видатних представник Київської інтелігенції, ВІН ще дитиною почував у Собі потяг до поетичного слова. У сім років Максимко написавши свой перший вірш "Прошак":
Ішов Прошак обідраній,
Од всех людей скривджених,
Шкода мені Прошак,
Що у него гірка частка така.
Альо я проти Бога не йду,
А за старця
Молюся и ввечері и вранці.
Віршик простий, наївній, но з него видно, Яким зростан Майбутній поет. ЦІ незграбні рядки сповнені співчутлівості, доброти и людяності.
Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставилися до Всього українського, спріяло Формування підлітка в національному Дусі, Вироблення в него відповідніх поглядів, Запитів, смаків. Хлопець рано начинает віршуваті, а у 1910р. Вихід его дебютний збірка "На білих островах".
З 1915р М.Рільській - студент Київського університету, медичного факультету, через два роки продовжіть навчання на історико-філологічному, но революція, громадянська війна заставил его перерваті освіту и переїхаті на село, де ВІН вчітелюватіме у початковій школі; співає пробув в с. Вчорайше, потім у рідній Романівці аж до осені 1923р Правда, и в Киеве, Вже набувші голосне літературне имя ВІН ще років Шість вікладатіме мову й літературу в середній школі та на одному з робітфаків інституту освіти, читає курс Теорії перекладу в інстітуті лінгвістічної освіти .
У літературних колах М.Рільській належали до групи "неокласиків" - художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістічніх традіцій європейської поезії нового часу.
Неокласики називали тих поетів и крітіків, Які групуваліся вокруг журналу "Книгар" (1918-1920), а пізніше - біля київського видавництва "Слово". Сюди входили Такі письменники, як М.Зеров, П.Филипович, М.Драй-Хмара, Освальд Бургард І, Звичайно, М.Рільській, Які прагнулі підняті престиж художнього слова, з его помощью вірішуваті філософські, історичні, морально-етічні проблеми. Цією обставинних спричинено, что М.Рільського теж НЕ обминули репресії: 1931р ВІН півроку пробув "під слідством" в Лук'янівській в'язниці Києва, доки НЕ БУВ звільненій "за відсутністю достатніх Даних для обвинения й суду".
Напружено літературна праця М.Рільського трівала й в следующие роки, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й в много чому деформувалася тематику та ідейній світ его поезії. Тому в 30-х роках не раз Виходять з-під его пера плакатні вірші-Заклик. Тоталітарній системе були потрібні только Такі твори, де б вона "оспівувалася", "підносілася", "звелічувалася". Правда, часом дозволялося Надрукувати й щось "нейтральне", и Такі возможности Рильський та інші авторизованого намагались використовуват.
У роки Великої Вітчізняної Війни Рильський перебував в евакуації, спочатку в Уфі, а потім у Москві. Его поезія Почаїв відроджуватіся, зазвучала по-новому, действительно Натхнення мовою. Патріотичні твори М.Рільського "Слово про рідну матір" і много других гаряче спріймаліся и на Фронті и в Тілу.
У повоєнні десятиліття в жітті поета були Трагічні часи. Безжально-несправедлива критика, Відкрите політичне гоніння. Альо й були роки високого творчого піднесення, Які сам співає назвавши добою свого "третього Цвітіння" - на жаль, последнего, передзімного ...
Творче відродження поета пріпадає на пам'ятну "відлігу" в жітті Суспільства, что начали в середіні 50-х років. Поетичні Збірки цього последнего ПЕРІОДУ в жітті М.Рільського - "Троянди й виноград", "Далекі небосхили" (1959), "Голосіївська осінь" (1959) та ін. - гідно вивершують его творчу біографію.
За видатні заслуги в розвитку науки и культури Рильського Було звертаючись академіком АН УРСР, а Згідно и АН СРСР. ВІН очолював спілку письменників України (1943-1946), БУВ директором академічного інституту мистецтва, фольклору й етнографії.
Максим Рильський - один Із найвідатнішіх в українській та мировой літературі майстрів художнього перекладу. Особлива увага віддавалася поезії з основном трьох літератур: російської, польської, французької.
Вагому спадщину залишилась М.Рільській в Галузі літературно-художньої критики, літературознавства, та фольклористики. Критичні й наукові праці поета були Виданих за его життя почти 10-ма окрема книгами.
Помер М.Т.Рільській после тяжкої хвороби 24 липня 1964р. Нещодавно завершення 20-томне наукове видання его творів.
2. Рильський, згадуючи Чарівну пору дитинства и юності, зізнався, что тоді его особливо захоплювалися природа в усьому ее розмаїтті - "весняні Фіалки, что проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напруженного життя птиці, риби, звіра, таємніче занурювання в воду Рибальський білого поплавця, посвист Качин крил ". Власні спостереження Вічно мінлівого світу природи доповнюваліся інформацією з прочитаних книжок - НЕ только популярно-природничих, а й художніх, в якіх тієї дивовижний світ такоже поставав у різноманітніх, часто незвичне ракурсах.
Світ природи відбівається Вже в дерло Віршах Рильського, зокрема й тих, что склалось збірку "На білих островах" (1910). Ця збірка юного поета булу збіркою початківця, Який, однак, уже вправно володів и віршем и словом. Легко віявіті тут наслідування Громадянських мотівів народніцької поезії, сповнені щирого неспокою роздуми про власне майбутнє, Пожалуйста автору є драматичним дорогою ідеалу. Альо Було тут Чима нафантазованого, підліткового мінору, меланхолії. Ліричний герой Збірки спостерігає земне життя з "білих островів" хмар. Співає створює персоніфікованій образ літа, Малюючи дівчину "в шатах зелених" з "росами-перлами" в косах. З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи.
Природа рідного краю - головний образ лірічніх поезій книжки "ПІД ОСІННІМІ зорями" (1918) та іділії "НА узліссі" (1918). З'ясовуючи мотиви ціх творів, досліднікі аргументовано проводили паралельно между ними й лірікою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючі Деяк залежність Рильського від них у плане Користування прийомами художніх асоціатівніх зв'язків.
Та впадає в око суто своє, притаманне только Рильського -ясність и прозорість поетичного малюнку, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра "ПОЛЕ ЧОРНІЄ" вражає Яскрава вираженість почуттям єдності героя з рідною землею:
Поле чорніє. Проходять хмари.
Гантують небо химерного грою.
Пролісків дерло блакитні Отарі ...
Землі! Як тепло нам з тобою!
Глібшає далеко. Річка сініє,
Річка сініє, зітхає, сміється ...
Де вас подіті, зелені надії?
Вас так багато - серце порветься.
Чарує в поезії чіткість образів, до щему хвилює емоційність, якові смороду віражають. Мав усі Підстави Леонід Новиченко, щоб Сказати про жагу простого людського щастя, досконало вираженість поетом.
Пейзажні малюнки Рильського передаються внутрішню Сутність взаємін людини з природою. У цьом переконує поезія "Яблука доспіли, яблука червоні". Про що цею твір? Про благодатну пору осіннього достігання й достатку? Так, у вірші "Яблука доспіли ..." співає мілується садом, де гілля вгінається під вагою плодів, налитих соками, зір митця тішіться красою осінніх барв:
Гей, поля жовтіють и сініє небо
Плугатар у полі ледве маячить ...
У вірші йдет про красу, душевну повнотіла, гармонію людського почуттів, про мужність юних сердець. Образ спіліх, червоних яблук асоціатівно відтінює и розвиток почуття ( "Вже й любов доспіла під промінням теплим, и ее зірвалі радісні вуста"). Однако, ліричний герой прощається І, може, назавжди зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від последнего рядка, Який давно ставши Крилаті вислови: "Вміє розставатісь тієї, хто вмів любити". Біль розлуки. Проти жодних слова докоро НЕ вімовляють вуста героя, хоч шкода стіскає грудей. ЦІ его почуття співає передает Розгорнутим порівнянням: "а тепер на серці Щось тремтить и грає, як тремтить на сонці гілка золота".
Завершується вірш, зворушліво, и в цьом его світла печаль:
Гей, поля жовтіють и сініє небо,
Плугатар у полі ледве маячить ...
Поцілуй востаннє, обнімі востаннє.
Вміє розставатісь тієї, хто вмів любити ...
Ліричні твори пишуться здебільшого Від першої особи, Ніби від АВТОРСЬКОГО я. Проти НЕ слід ототожнюваті поета и персонажа, від которого ведеться Розповідь у вірші, - лірічного героя. Ліричний герой вісловлює думки и почуття багатьох людей, а часом и Всього Суспільства. У лірічному творі, Звичайно, могут віступаті й автобіографічні мотиви, но всегда співає с помощью художнього віміслу, через своє Я тіпізує найістотніші Життєві явіща, думки про почуття людини.
Максим - герой іділії "НА узліссі" - захоплююсь спріймає багатство й красу природи, Йому приносять Насолода полювання и рибальство, праця в саду.І хоч герой живе в хатіні лісовій, проти ВІН НЕ відірваній від світу, від культури. У хатіні є гарна кнігозбірня творів класиків, что спріяє морально-духовного оздоровлення людини, якові Втома жахліві катаклізми епохи:
Софокл -І Гамсун, Едгар По - и Гете,
Толстой глибокий, и Гюго буйний,
Петрарчіні шліфовані сонети -
І Достоєвський грішній та святий -
Усі книжки, усі земні поети,
Усі зрідні душі его жівій:
Бо всі смороду - лиш відбліскі одного,
Одного сонця: Духа Святого!
4. "Білі двері краса в минуле вміє Одчиняйте и в будуче". Таким незвичне, но дуже місткім чином Рильський звернув Рамус на скроню місію художньої творчості у збереженні культурних Надбання поколінь, на ее возможности використовуват скарби Минулого при будівництві теперішнього и подготовки майбутнього.
Так у поезії Рильського стала крісталізуватіся его одного Магістральна тема - духовність, культура, мистецтво. ЇЇ виявило помітні у Віршах 20-х років, Позначення Поетика неокласицизму. На протівагу пролеткультівцям и футуристів, Які закликали традиції Минулого и на голому грунті почінаті будівництво "пролетарської культури". Рильський и его однодумці високо підносять класичну спадщину.
В поезіях Збірки "Синя далечінь" порушуваліся питання взаємін между мистецтвом и дійсністю. Показове у цьом плане є однойменній триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від Пізнання світу:
На мире є співучій Лангедок,
Цвіту Шампань Франція весела,
Де в сонці тане КОЖЕН містечко
І до Виноградова утопають села.
Десь є Марсель и з моря дух п'яний;
Десь є Париж, дух генія й гамена;
Десь живий Доде, гарячий и ясний;
Десь полювалі милі Тартарелі.
Так проводитися думка про вічність культури, яка єднає поколение, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується и підтексті вагомість Внески кожної нації в загальнолюдського Скарбниця.
До речі, Рильський безпосередно втіліть Цю тему в ціклі "Книга про Францію", что ввійшов до Збірки "Далекі небосхили" (1959). Співає у передмові до циклу каже, что и в "Синій далечіні", и пізніше ВІН писав про велику французьку культуру, про прекрасну Францію, віплекану в мріях за читанням творів французької літератури. Рильський з гіркотою відзначів несправедлівість оцінок вульгарно-соціологічної критики. Однако, Ніякі наклеп НЕ похітнулі Переконаний поета, ВІН МІГ з честю Сказати на схілі літ, звертаючи до Франции: "Кохана моя! Цілую твою натруджену в чесній праці и в битвах за свободу руку! "
Поезія "ШОПЕН" чином вальсу Славетний польського композитора - Вигнанці підкреслює Могутність впліву творчості на людину. "Шопена вальс ... Ну хто НЕ грав его и хто НЕ слухав?" - таким риторичним запитання співає зацікавлює читача. І ми разом з ним входимо в чарівний світ мелодій. Настроєва музика віклікає Прихильний усмішку слухачів, в їхніх очах збліскує "іскра напівкохання чи напівжурбі від звуків тих кокетно-своєвільніх, сумний, а вечір золотого дня, жагучіх, як нескінченній цілунок".
Легкими натяків у вірші розкрівається стан героя, вікліканій звуками вальсу. Це ота мить щастя, коли ВІН Побачив, Звичайно, в уяві, погляд, что "блиснув Із-під вій", можна здогадатіся, сімпатічної Йому жінки, яка від'їжджала в санях. Герой, скочив на коня, чімдуж кідається ее наздогнаті:
І знову бачу ті обличчя, что ледве
Із хутра Виглядає ... Що мені?
Невже то сльози на ее очах?
Те сльози радості - хто теє скаже?
Те сльози смутку - хто ті розглда?
Завершується твір уявним звертанням героя до композитора, в якому пояснюється, что в его вальсі немає ні вітру, ні саней, ні коня. Однако, обізнаній з життям Шопена, Який до смерти тужів за своєю Польщею и переживши розрив з коханою - відомою французькою письменниця Жорж Занд (псевдонім Аврори Дюпен), Рильський обгрунтовує можлівість змальованої у вірші картини. Нехай ті "коханки две, однаково жорстокі", навіялі "тієї ніжний вихор звуків", но ліричний герой має право на "свій сон", свою уявно картину. За це ВІН вісловлює композіторові свою вдячність и любов.
У поезії "Шопен" немає рим. Такий вірш назівається Білим. Найчастіше білий вірш застосовується в п'єсах, де ВІН набліжає діалоги до живої розмовної мови, зберігаючі Властивості віразної, емоційної мови поезії.
Вільніше діхнулося поетові во время короткочасної "хрущовської відлиги". У книжках Другої половини 50 -початку 60-х років читачі зустрілісь знову Із справжнім Рильського - поетом Добра и Краси, великим жіттєлюбом и гуманістом.
Збірка "ТРОЯНДИ І ВИНОГРАД" (1957) булу однією з тих поетична книжок, Які відкрівалі новий период у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяла світлом, что характерізувало ліріку "Синьої далечіні", Кращі твори Рильського неокласіцістічного стану и его творчості. Через сімволічні образи троянд и винограду Глибока й поетична Розкрити радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому Полягає смисл, Глибина ее щастя. Збірка "Троянди и виноград" спріймається як натхнення пісня про красу мистецтва и природи, про творчу працю. Праця НЕ з примусу, а за покликом серця приносити моральне удовольствие и щастя в жітті, Робить его цілеспрямованім:
Ми працю любимо, что в творчість перейшла,
І музику палку, что ніжне серце тисне.
У щастя людського два крила:
Троянди й виноград - красиве і корисне.
Образом поезії "Третє Цвітіння" досліднікі характерізувалі творчість поета на схілі літ. Рильський вісь як розкріває Сутність цього способу: "Так Лагідний тієї годину садівнікі зовуть, коли збіраються у понадморську шлях лелеки й ластівки". І далі, як притаманно поетові, віділяються й інші Подробиці осені: золотяться на ніві "сузір'я Кін", "ллється дзвін коси среди густого отав". Саме в Цю пору зацвітають втретє троянди. ЦІ деталі готують філософський, правда, не позбавленій и світлої іронії, Висновок поета:
Отак подівішся - и серце аж Замріть,
А Надто як воно вже, на жаль, старе -
Чи то підтоптане ... держімо у секреті,
Чому ми, друже мій, цвітне любимо Третє!
М.Рільській надававши мови великого значення впродовж усієї творчості. ВІН БУВ Надзвичайно вимогливий до мови Власний творів, невтомно працював над збагачення свого поетичного словника. Співає призвал своих сучасніків боротися за чистоту и збагачення української мови. Прикладом такого Звернення є вірш "Мова", в якому співає з великою ніжністю и любов'ю говорити про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідного народу глибока у життя без мудрості.
Як тонкий Знавець мовних проблем, М.Рільській считает, что у народу, его поезії, розмовній мові треба шукати джерела нового Наповнення літературної мови:
... Немає
Мудрішіх, чем народ, учителів;
У него Кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Мова українського народу - самобутнє и неповторний явіще. Обов'язок кожного митця турбувати про ее частку, удосконалюваті й збагачуваті:
Як парость віноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чістіша від сльози. Вірно и слухняно
Нехай вона щоразу служити вам,
Хоч и живе Своїм живим життям.
Своєю творчість М.Рільській подавши Гідний приклад Турбота про удосконалення мови. І в орігінальній поезії, и у переклад чисельність зарубіжніх авторів, ВІН збагачував українську мову Власний нововведеннями, розшірював ее синтаксичні возможности.
Вагомий внесок поета у Словниковий дело української мови. Словники та довідники, Виданих за участю М.Рільського, що не Втратили свого значення й сьогодні. Як згадують друзі поета, праця над Словниками и зі словником булу найулюбленішім его заняття.
У вірші "Мова" поет заклікає и своих сучасніків Частіше "заглядати у словник". На его Переконаний - "це теплий яр, а не Сумне провалля". Скроню оцінку дает автор вірша словнікові Грінченка й Даля.
Вірш "мова" написаний у 1956р. На тій годину українська мова зізналася деформацій у зв'язку з відведенням їй більшовіцькімі ідеологіямі другорядної роли у суспільстві. После ХХ з'їзду партии, на якому Було підданю Критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі Вже можна Було Говорити про національні утиски и самперед про занепад національніх мов. В Україні одним з дере на захист мови Виступивши М.Рільській. Его поезія "Мова" - яскраве Свідчення цьом.
У 1959 р. на четвертому з'їзді письменників України М.Рільській прочитавши вірш "Рідна Мова". Своїм Незвичайна вступив на письменницьких форумом співає ще более загострів Рамус на потребі повноцінного Функціонування української мови. Для цього українська мова мала всі Підстави.
У мові нашли відгук історія народу, бурхливих, неспокійне его життя, Пожалуйста співає прірівнює до "гулу віків", "шуму століть". У ньом - "бурі подих", неволі Стогін "," Волі спів "," сурма походу світанкова.
В условиях російського Царське гноблення українська мова зізналася жорсткий переслідування, ніщення. Вдаючися до засоби Персоніфікації, співає з болем згадує страшні Знущання блазнів російського царя над ее "велично-гідним духом":
В ярмо Хотіли запрягті
ЇЇ, як дух степів гарячу,
І поспішаті и повести
На чорні торжища, незрячих.
Немає сумніву, что підставою для таких поетична узагальнень М.Рільського були всі ті ганебні документи, Які заборонялі українське слово в Офіційно-діловому мовлені. Це БУВ горезвісній Валуєвський циркуляр, Емський указ та чісленні неопубліковані заборонено у радянські часи. Про всі ЦІ Знущання над словом М.Рільського писав з особливим болем:
Хотіли вірваті язик,
Хотіли ноги поламаті,
Топтали під шалений крик,
В'язнів, кидали за играть.
Зроби калікою з калік
Тобі Хотіла рідна мати.
КОЖЕН рядок Наведеної строфи Узагальнює гірку правду поневолення, спрямованостей на ті, щоб зникло, вмерла наша мова, щоб НЕ розходу ее слава по світу. За Спроба протістояті імперській сваволі не раз доводилося платіті, власною волею. І Це вже стосувалося НЕ только Минулого століття, а й 20-30х -кінця 40-х років ХХ століття. Даже во время хрущовської "відлиги" М.Рільській НЕ МІГ Відверто віступіті на захист рідної мови. Саме на Такі асоціації наводити его поезія "Рідна мова". Тому у второй части вірша співає так много уваги пріділяє Російсько-Українським культурним зв'язкам та вільному розвитку української мови. Зрозуміло, что Говорити про "вільне слово" українського народу у колі братніх мов доводять более з Огляду на ті, Щоб не наклікаті біди на себе особисто та й на СПРОБА відродження української культури у післявоєнні часи.
Співає прийшов у літератури НЕ зрілою, збагачення досвідом ЛЮДИНОЮ, а 15-річним гімназістом, видавши у 1910р свою Першу збірку віршів "На білих островах". У Цій збірці поезій на тему кохання Чимаев. Правда, образ коханої, Якій адресує свои вірші, абстрактний. Це вімріяна підлітком чарівна дівчина, вітвір его фантазій, як ось у вірші "Очі"
На лоні ночі
Зірки сновійні -
Я все за очі
Оддав би мрійні.
Як очі сяють
У тебе, мила,
Як їх кохаю -
Сказати несіла.
У всех восьми Розділах Першої книги поета вірші про кохання ма ють Сумно тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна, дівчина его байдужим до закоханих лірічного героя, або зраджує его надії
Я все ж тебе люблю. Ті з мене глузувала,
Стоптала ти любов мою,
Ті серце без жалю усе пошматувала, -
Я все ж тебе люблю.
Закоханість юнака така сильна, что позбутіся ВІН ее НЕ може, и не хоче:
У пісні я буду виливати
Любов і розпачем мій тяжкий.
В окремий Віршах, якіх Небагато, жевріє іскра надії, что может, колись мила відповість на палкі почуття:
Якби мила усміхнулась
То в душі моїй
Пронесли б, стрепенулісь
Зграї ніжніх мрій.
Однако не могли не Сприяти появі творів про любов и Власні почуття автора-підлітка. А смороду були. Як Світлі зірки на захмареному жіттєвому небі, згадує Вже сивий співає дочок сусіда Альшевського з Романівкі. До обох в юного Максима булу Таємна залюбленість.
Через усе життя проніс Максим Тадейович пам'ять и про іншу землячку - дівчину Ганю, почуття до якої назв "першим на віку незграбних Дещо мавпованім коханням".
В окремий Віршах, якіх Небагато, жевріє іскра надії, что, может колись мила відповість на Такі почуття, співає даже робів важкий філософський Висновок:
Чи не винна та, що не винен я,
Що так тебе кохаю
Як бачим, Білецький МАВ усі Підстави Говорити про Ранні поезії Рильського, як літературні ремінісценції. Свої поеми-сповіді "Мандрівка в молодість" Рильський пише: "Були й ревнощі, и муки, и докоро, и вірші, розпачем наліті до країв". Сивий співає згадує двох дочок сусіда Ольшевського, ВІН даже давши тім сестричкам романтичні імена Мінна и Бренда.
Через усе життя проніс Максим Тадейович пам'ять и про іншу землячку - дівчину Ганю, почуття до якої назв "першим на віку незграбних Дещо змавпованім коханням". Саме їй ВІН и прісвячує свои Перші Любовні вірші.
Пізніше, коли Максим разом з братом Іваном живий у родіні Миколи Лисенка на Маріїнанській-Благовіщенській вулиці, ходити до гімназії и пісьменнікові поезії ввійшлі до Збірки "На білих островах", ВІН БУВ Таємно закоханий у дівчину, что жила по-сусідству. Молодий поет спостерігав, як вона Щодня поливала в садку квіти, и Створив у життя без уяві чарівний образ. Йому тоді здавалось, что то прийшла Справжня любов, яка супроводжується Безсонов ночами, тривожно думами. Згідно, згадує ЦІ юнацькі переживання, Рильський Напишіть Такі рядки:
Про славна дівчино в брунатнім убранні,
На Благовіщенській, в сусіднім подвір'ї!
Хвала тобі за все: за стрічі мовчазні
За губки в ніжному розтулені довір'ї,
Що так хотілося поцілуваті мені,
За відрухі Легкі, як Лебедині пір'я.
До поцілунків ми з твоє не дійшлі,
Бо даже, як на ті, Знайомі НЕ були.
Значне місце займають вірші на тему кохання и в Наступний збірках "Синя далечінь", "Крізь бурю и снег", а особливо у збірці "Під осіннімі зорями", яка побачим світ у 1918році коли на важкий терезах Вже хіта частка Вкраїни ".
Ця збірка, як и перша складається в основному з лірічніх віршів. Співає даже назвавши ее "лірики книга друга" і в Першому ж вірші передав свой душевний стан:
Ходжу, Броджі по місту
Великому, великому.
Розкрили бі я своє серце,
Та нікому, та нікому.
Значний частина віршів, что увійшлі до цієї Збірки, булу написана в дореволюційні роки. Серед них Чима на тему кохання. Альо Це вже були зрілі поезії, бо писала їх молода людина, яка пізнала Справжня любов.
Я так тебе люблю, что НЕ втрімаю сліз,
У молитві Хиля натомлені колена.
Я так тебе люблю, что білий шум беріз
І небо голубе для мене домовина.
Або Ось такі рядки:
Тобі любити, усе забуть!
Ті зрозуміла?
Єднає нас єдина путь,
Єдина сила.
Варто зауважіті, что тема кохання найменша цікавіла дослідніків творчості Рильського, хоча для характеристики его особистості, захоплень, естетичний ідеалів, а Інколи й поглядів на суспільне життя з его катаклізмамі самє вірші про кохання могут дати вагомий матеріал.
Співає прийшов у літературу незрілою, збагачення досвідом ЛЮДИНОЮ, а 15-річним гімназістом, видавши в 1910р. свою Першу збірку віршів "На білих островах". На мнение крітіків в кожному вірші відчувався и неабиякий талант того, хто наслідував відомій российских модерністів. "Іскру Божу" помітіла в поета-початківця и Леся Українка, пророкуючі йому "роль свого поетичного спадкоємця".
У збірці "На білих островах" поезій на тему кохання Чимаев. Правда, образ коханої, Якій адресує автор свои вірші, абстрактний. Це вімріяна підлітком чарівна дівчина, вітвір его фантазії, як ось у вірші "Очі":
На лоні ночі зірки сновійні -
Я все за очі оддав би мрійні.
Як очі сяють у тебе мила,
Як їх кохаю - сказати несіла.
Співає оспівує очі, руки коханої, чоло у темному відтінку, порівнює красу своєї вімріяної обраніці з красою природи.
Як ранком зими Кришталева
Весь снег Видається Рожеве, -
Такі твої рожево-білі руки.
Як вечором Майський прекрасним
Все Сяйвом вкрівається яснім,
Такі твої прекрасно-ніжні очі.
У своих восьми Розділах Першої книжки поета вірші про кохання ма ють Сумно тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна, дівчина або байдужим до лірічного героя, або зраджує его надії:
Я все ж тебе люблю. Ті з мене глузувала,
Стоптала ти любов мою,
Ті серце без жалю усе пошматувала, -
Я все ж тебе люблю.
Закоханість юнака така сильна, что позбутіся ВІН ее НЕ може, и не хоче.
Про Перше справжнє кохання 19-річного юнака згадуватіме Рильський и перед Великою Вітчізняною війною, и в роки Війни. Пам'ять про почуття до дівчини на имя Ліда з берегів России, з міста Корсуня, ВІН зберіг на все життя. У жовтні 1939році співає Присвятої їй вірш "Лист до адресатки". А в Поемі "Мандрівка в молодість" дає оцінку того ЩАСТЯ, тому Справжня Перше кохання.
Лише старіючі, якогось дня у Львові,
У Готелі тихому я Раптена зрозумів,
Що тій гарячий плуг далекої любові
Навіки борозку в душі моїй провів.
Однак в Трагічні роки революції, погляди на кохання у молодого Рильського змінюються. З-під начали з'являтися вірші про любов легку и короткочасну, коли розлука для закоханих НЕ є трагедія, и вона не приносить НЕ сліз, и даже смутку.
Если це БУВ Ранее болючий процес, то тепер без особливого трепету ліричний герой говорити коханій: "Я піду, и может больше на прийду", "Поцілуй востаннє, обійми востаннє, вміє розставатісь тієї, хто вмів любити".
Детальна частина кінця кохання поєднується з кінцем Буян природи.
Майже Постійно йдет про розлуки, про кінець любові.
Тихше, тій. Не говори.
Прощавай востаннє.
На жіттєвому шляху поета почастішалі зустрічі з Випадкове жінкамі, даже продажні. Слова повія и кокетка перестають буті образлівімі. Так воно Було в ті роки, коли Політичні діячі "вправляти в програмах и промова, коли мішалося" ура "з парадними" калавур ", коли з'явилися повії" в бантиках багрових ". Співає сумує за чистотою и в коханні, и в стосунках между людьми.
У вірші "Фінал" він прощається зі святим и чистимо почуттям:
Прощай кохання білокріле,
І сум нічний, и сяйво днів!
Моє поламане Вітрило
Жадає Волі и вітрів.
Нема Вже в поета віри в чистоту людського почуттів. У зв'язку Із "сірим" життям поступівся своим принципам и обдуреній у своих чистих намірах, почав оспівуваті повій:
Я чистий голос Беатрісі
На сміх гетери проміняв
У тузі за чарами земного, а може, даже неземного кохання співає створює фантастичний образ жінки-царівні, яка поєднує в Собі РІСД его ідеалу. Хоч існувала вона лишь в мріях поета, їй ВІН прісвячує сонет "Моя Царівна" и не закінчив одноіменну поему.
У Поемі "Царівна" Рильський якоюсь мірою пов'язує образ вімріяної ним жінки з ресторану повією. Спочатку, Йому здали, что за столик Сіла прекрасна та загадкова чарівна особа, З якою ВІН повів мову провів високе почуття, а коли "сон" чи "чар" пройшов, то виявило, что то кокотка край столу сіділа, де только что ввіжалася Царівна ".
Ліричний герой сонета "Моїй Леонорі" - теж повія, Який має підзаголовок "П'яний сонет". Героїня твору з'явилася на шляху поета Випадкове, побула з ним одну ніч, щоб "збудіті, бліснуть и розвіятіся тінню". Співає не осуджає ее, як и кокотку з драматичного малюнку "Банкет", написаного в 1918 году. Навпаки, вона картає поета за ті, что не ставши оспівуваті революцію, а віхваляє тих, хто Пішов воювати, бродіті по колена у крови, и готових убіваті та вішаті всех, хто НЕ з повстанців, хто втік від БОРОТЬБИ. Співає остался зі Своїм ідеалом вічної любові. ВІН вважать, что краще спрійняті смерть, випити отрута, втратіті его.
Цей ідеал "Вічного кохання" був для Рильського порятунку, коли Він "впавши", заблудився, загубив дорогу ".
После того, як у 1919році Рильський почав вчітелюваті, тема кохання в его творах відступає на другий план. Народжується поет-філософ, поет-політик. ВІН прагнем рятуваті тодішню українську поезію від прімітівізму.
У цею годину співає начинает частково звертатися в життя без творчості до класичної спадщини. У его сонетах на тему кохання з'являється образ богіні любові Афродіті, опісується ее пристрасть до смертного Анхіза. Запозічені образи, чужі почуття.
Майже зовсім з палітрі Рильського Зниклий вірші про кохання у трівожні 30-ті роки переслідувань и репресій української інтелігенції, коли й сортаменту Рильського довелося пізнаті, що таке в'язниця.
Пізніше Закохана приходити до лірічного героя лишь в мріях та снах. Так у вірші "Шопен" (1934) чарівні звуки вальсу віклікають в уяві образ прекрасної жінки, жінки мрії, символу недосяжного щастя. Ліричний герой у мріях кідається в погоню за тім щастям, но ... не наздоганяє.
Тільки ... вітер віті хилити и співає
Мені в вухах ... Це щастя! Це любов!
Це безнадія!
Почуття композитора Було співзвучне почуття поета, Який закохався у Жорж Занд. Чарівні звуки вальсу Шопена віклікають у его уяві знову тієї неосяжній ідеал, ті нездійсненне щастя, співає винос подяку композіторові:
А сегодня я
Люблю свой сон, и вас люблю за него,
Прімхлівій худорлявій музикант
Коли співає наблізівся до полудня життя, ВІН знову Звернення до тими кохання - з'явилося 9 поезій про любов, об'єднані в цикли "Остання весна".
Ліричний герой цього циклу Твереза оцінює свои почуття, в якому Значне місце займають сумніві. Але, мабуть, тому, что це почуття Останнє, співає ставити его поряд з такими філософськімі категоріямі, як життя и смерть.
... Не только один и не лиш кохана, -
Життя ти й смерть.
Коли до Дон-Жуана
Із тьми Камінний командор прийшов, ВІН обезсмертів смертію любов.
Одне и це, кохання має свой кінець.
Я образив тебе. Я сказав
Ті слова, что не здаються ніде и нікому, и сльоза пропекла мій рукав,
За Обличчя худоба твоя.
Співає - філософ має мудрість з гумором та іронією Завершити свой спів про пізній спалах страсті такоже з'являються рядки, в Який ВІН високо оцінів Звичайне, земне, надійне, перевірене рокамі почуття до дружини. У сонетах, написання восени +1945 року и об'єднаних спільною назв "Вірність", будучи, як завжди, щирим Максим Тадейович оцінів свою "Остання весну". А потім, зазірнувші в минуле, де Всього Було - "ї трутизни и весна", звертається до дружини:
Дай рученьку. Спрацьована худа!
Волосся дай мені поцілуваті, -
Ця Сивина прекрасна й молода.
Ті друг, ти Вірність, ти жона и мати, -
Про бачиш! Син наш під вікном біжить.
... Люблю тебе, чи не можу розлюбіть.
Ознайомитись з поезією Максима Рильського на тему кохання, можна сделать Висновок: співає всегда зупинивсь тонким ліріком, мудрим філософом, Надзвичайно чесна людина и если пітанні політики, перебуваючих під остійнім наглядом НКВС та его посіпак, мітцеві часто доводять писати твори на замовлення, "йти в ногу "з Вимогами, Які ставила тоталітарна більшовіцька система, то у Віршах на тему кохання ВІН всегда залишавсь самим собою І, як сказав Тарас Шевченко,« не МАВ зерна неправди за собою "
|