|
|
Михайло Горбачов: Невдаха або людина століття?
|
| Дата конвертації |
26.04.2018 |
| Розмір |
19.58 Kb. |
| Тип |
реферат
|
забезпечення реалізації завдань перебудови була проведена зміна частини партійних і радянських керівників. Були замінені предсе-датель Держплану СРСР, глави МВС і МЗС, секретарі ЦК Компарія-тий більшості союзних республік і т. Д.
XXVII з'їзд КПРС (лютий 1986 г.) підтвердив правильність обраного керівництвом країни курсу на прискорення перетворень в економіці, на оновлення форм і методів роботи політичних структур. Як і раніше, цей курс зв'язувався з рішенням завдання со-лення соціалістичного суспільства.
У 1985--1986 рр. розгорнулася боротьба з порушеннями виробничої дисципліни і корупцією. За хабарництво і розкрадання були покарані ряд колишніх державних валют-ських діячів. При Політбюро ЦК КПРС створювалася комісія на чолі з А. Н. Яковлєвим з метою додаткового вивчення до-тів репресованих в 30-ті - на початку 50-х років громадян. Були реабілітовані багато осіб, невинно засуджені по про-цесії 30-х років. У числі реабілітованих знаходилися Н. І. Бу-Харін і А. І. Риков, група професорів-економістів (А. В. Чаю-нів та ін.).
Демократизації суспільно-політичного життя способствова-ло запровадження альтернативних виборів партійних секретарів в партійних організаціях.
В кінці 80-х років перетворення торкнулися структури дер-жавної влади. Почав їх поклала XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 г.). На ній розгорнулася гостра боротьба думок прихильників і противників «перебудови» з питання про за-дачах розвитку країни. Більшість делегатів підтримали точку зору М. С. Горбачова про назрілу необхідність економічної реформи і перетворення політичної системи суспільства. Конфе-ренція затвердила курс на створення в країні правової держави. Головна роль в його формуванні відводилася політичній реформі. Суть політичної реформи полягала в чіткому поділі зо-занностей партійних органів і Рад, у передачі влади з рук Комуністичної партії Радам. Реалізація цього рішення відкладалася до часу затвердження нових політичних структур про-щества.
Засновувався новий орган влади - З'їзд народних депутатів СРСР. З числа його учасників обирався Верховна Рада, кото-рий перетворювався в постійно діючий парламент. Аналогічні державні структури створювалися в союзних республіках.
Складовою частиною реформи політичної системи, спрямованої на створення демократичної держави, було введення в стра-ні президентського поста (першим президентом СРСР в березні 1990 р на Ш З'їзді народних депутатів був обраний М. С. Горбачов).
В кінці 1988 Верховна Рада СРСР прийняла закон про изме-нении системи виборів до Рад. Відтепер обрання народних депу-татів мало проводитися на альтернативній основі. Вибори до парламенту влади на нових виборчих принципах перебуваючи-лись навесні 1989 р склад депутатського корпусу увійшли багато прихильників продовження радикальних перетворень, в їх чис-ле-- Б. Н. Єльцин, Г. X. Попов, А. Д. Сахаров, А. А. Собчак, Ю. Н. Афанасьєв, Ю. Д. Черниченко. I З'їзд народних депутатів (1989 г.) сформував Верховна Рада СРСР. Його головою був обраний М. С. Горбачов.
Вибори 1989 року не можна було назвати повністю демократичними. Не всі, а тільки 23 мандатів були отримані кандидатами в ході прямого голосування.
В умовах демократичних перетворень відбулися зміни у взаєминах церкви і держави. Відбулося кілька зустрічей М. С. Горбачова з патри-Архом РПЦ Пименом і представниками інших релігійних кон-Фесс. У 1988 р пройшли ювілейні урочистості у зв'язку з 1000-ле-ством хрещення Русі. Були зареєстровані нові релігійні об-щини, відкриті духовні навчальні заклади. Збільшилися тиражі видається релігійної літератури.
Віруючим повертали відібрані у них раніше культові зда-вання. Органи влади дали дозвіл на будівництво нових збе-мов. Діячі церкви отримали можливість поряд з усіма гражда-нами брати участь у суспільному житті. Кількох відомих цер-Ковно ієрархів обрали депутатами до Верховної Ради країни.
Було розроблено і затверджено нове законодавство про куль-тах. Його появі передувала дискусія на сторінках перио-дической друку з питання про те, як повинні будуватися державних валют-венно-церковні відносини. Новий закон «Про свободу совісті» за-кріпив курс на лібералізацію ставлення держави до релігії.
У березні 1990 р була скасована стаття 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС в суспільстві. До цього часу в країні вже діяли багато-чисельні політичні організації. Скасування статті 6 з'явилася стиму-лом виникнення нових партій і рухів. Чільне місце серед них займали організації демократичної орієнтації - Селян-ська, Аграрна, Народна партії Росії, Республіканська партія Рос-сийской Федерації, Демократична партія Росії та ін. В своїх програмах вони виступали за демократичну державу, за прове-дення економічних і політичних реформ . Багато партій призна-вали необхідність створення змішаної економіки, але розходилися у виборі шляхів для її формування. Керівники більшості но-вих організацій вважали за необхідне для виходу з кризи осу-ществить необхідні реорганізації зверху.
Розкол в лавах КПРС привів до виникнення кількох пар-тий соціалістичної (комуністичної) орієнтації. Помітну роль в політичному житті країни з перших днів створення грали Комуністична партія РРФСР (КПРФ) і Російська партія когось мунистов (РПК). Оформилася Російська комуністична робітнича партія (РКРП). На початковому етапі діяльності всі вони бачили своє головне завдання в поверненні до комуністичної ідеології (з урахуванням що відбулися в країні змін), а також в посиленні ролі держави в економічному житті.
Почали діяти партії соціал-демократичного направле-ня. За відродження національної самосвідомості і сильного дер-жави але в різних формах - виступали партії та рухи на-нальних-патріотичної орієнтації (Республіканська народна партія Росії та ін.).
Час існування багатьох партій виявилося коротким, вони рас-падає, зливалися з іншими організаціями. Виникали нові по-літичні групи і блоки, і всі вони активно брали участь в загально-жавної життя СРСР. У центрі політичної боротьби за владу на рубежі 80-90-х років виявилися партії комуністичної та лібе-ральної орієнтації. До кінця 80-х років намітився розкол серед прихильників реформаторського курсу М. С. Горбачова. У значитель-ної мірою цьому сприяло погіршення економічної ситуації в СРСР. Група політичних радикалів виступила з вимогою поглиблення політичної реформи, активного впровадження в життя ідей приватної власності та багатопартійності.
2.2.4. Культура та мистецтво
Генсек запропонував реформи під девізом: "Гласність, прискорення, перебудова". Сам Горбачов під гласністю розумів здорову критику недоліків, однак, не підрив основ соціалізму. XIX партконференція сформулювала це так: "Гласність не повинна завдавати шкоди інтересам держави, суспільства і прав людини". XIX Всесоюзна конференція КПРС: Стенографічний отчет.Т.1- М. С.88 Тим часом, гласність дуже скоро звернулася до кардинального питання про законність партійної влади і її злочинної минулого, до того, що було таємницею і ганьбою радянської історії. Журнали "Новий світ", "Прапор", "Вогник" друкують все більш і більш сміливі твори, які перебували раніше під забороною цензури. Тема сталінізму, концтаборів, паралелі між терористичними режимами Сталіна і Гітлера, тема Леніна - стають частими і центральними. У 1986-1988 рр. були опубліковані: "Життя і доля" В. Гроссмана, роман, який Суслов обіцяє не видавати найближчі 300 років, "Доктор Живаго" Б. Пастернака, "Діти Арбата" А. Рибакова, "Білі одягу" В. Дудінцева, "Зубр" Д. Граніна, "Ночувала хмаринка золота" А. Приставкина, "Реквієм" А. Ахматової, мемуари Н. Мандельштам, К. Симонова, Л. Разгона, І. Твардовського, Е. Драбкін. У ці ж роки були видані і як би посмертно реабілітовані поети і письменники 20-х років: Н. Гумільов, В. Ходасевич, В. Набоков, Г. Іванов; перевидані дисиденти 70-х років: А. Галич, В. Некрасов, І. Бродський, А. Солженіцин. У прокат пішли антисталінські фільми: "Покаяння", "Завтра була війна", "Холодне літо 53-го", "Влада соловецкая", "Заборонена зона". Серед авторів антисталінського творів було багато євреїв.
Свобода слова привела до гострих дискусій про витоки сталінізму, про вплив "міжнародних сил", т. Е. "Всесвітнього єврейства" на російську революцію і розвиток тоталітаризму в Росії, про природу соціалізму в СРСР, про моральне відродження суспільства в двох можливих варіантах: в дусі православної християнської традиції або в дусі "загальнолюдських цінностей". Сталося розмежування преси на ліберально-демократичну ( "Известия", "Російська газета") і національно-патріотичну ( "Правда", "Радянська Росія"). Остання все нещастя країни приписувала Кагановичу, Ягоді, Яковлєву-Епштейна, Берману, Раппопорт, Когану і т.д., скромно замовчуючи про діяння їх російських колег по ВКП (б) і НКВС.
Тут намітилася чітка тенденція обілити минуле ленінської партії і списати злочину на євреїв. Багатотисячна рать комуністичних ідеологів-пропагандистів кинулася в атаку на сіонізм, сіючи ненависть до євреїв на сторінках газет червоно-коричневої преси. Здавалося, що крім єврейського питання їх більше ніщо не цікавить. Журнали "Наш сучасник", "Молода гвардія", "Волхв" в кожному випуску друкували статті викривального характеру про давньої і новітньої історії євреїв та про всесвітню єврейську змову. Антисемітизм в "культурній" упаковці (В. Кожинов, Т. Глушкова, І. Шафаревич) доповнювався прикладним фашизмом на сторінках націоналістичних газет, що фінансуються КПРС і КДБ. Таких газет народилося до кінця 80-х початку 90-х років кілька десятків. Серед них: "Пульс Тушина", "Мова", "До сокири!", "Російський порядок", "Народна справа", "Єдність", "Російська собор", "Чорна сотня", "Напередодні",
Висновки до розділу
У політиці «перебудови» можна виділити наступні етапи:
1. 1985 - 1987 роки
· Курс на «прискорення» соціально-економічного розвитку країни
· Невдача перетворень традиційними командно адміністративними заходами
· Зміна моделі реформування: від «прискорення» до «перебудови»
· Спроби економічних реформ шляхом перебудови управління народним господарство
· Надання підприємствам самостійності і переведення їх на госпрозрахунок.
2. 1988- 1989 роки
· Початок розвитку приватної ініціативи (індивідуальна трудова діяльність, кооперативи)
· Початок реформи політичної системи
· Політичне пробудження суспільства і його розкол на демократів і комуністів
· Загострення боротьби суспільно-політичних сил.
· Перебудовні процеси набувають автономний, некерований характер
· Самоусунення влади
· Початок конфліктів у сфері міжнаціональних відносин
· Посилення боротьби за владу між республіканськими політичними елітами і унітарною центром.
3. 1990- 1991 роки
· Криза і крах перебудови
· Поглиблення реформи політичної системи
Скасування монопольного права КПРС на владу
· Установа поста Президента СРСР
· Вироблення шляхів переходу до ринкових відносин в економіці
· Наростання політичного протистояння
· Серпневого путчу 1991 року
Обвальний розпад громадських структур і держави.
Спробуємо проаналізувати різні думки і судження про діяльність Горбачова і представити їх у вигляді таблиць в Додатку 6 та 7
висновок
У міру того як все більше відділяється від нас, стає надбанням історії 1985 рік, посилюються суперечки про причини, зміст і наслідки «перебудови» розпочатої М.С. Горбачовим.
Об'єктивні судження про місце Горбачова у вітчизняній історії неможливі без опори на принцип історизму, який зокрема вимагає оцінювати роль особистості в історії з урахуванням закономірностей великих переломних історичних епох, коли відбувається перехід з одного стану в інший. Одна з таких закономірностей свідчить, що великі, в тому числі найпрогресивніші, перехідні епохи в історії людства супроводжуються затяжним падінням виробництва, інфляцією, зростанням соціальних контрастів, загостренням соціальних і національних проблем. Позитивні результати пожинає часто багато пізніше їх завершення. Головним завданням реформ є створення моделей, що сприяють таким поліпшень. Якою мірою Горбачов сприяв створенню таких моделей і сприяв взагалі - ось те питання, яке є суттєво важливим для прояснення його ролі в історії.
Для об'єктивної оцінки Горбачова дуже важливим є питання про те, якою ціною оплачувалася перехід суспільства в новий стан? Відомо, що завдяки майстерної соціальної політики ціна «крутих» перехідних періодів може бути істотно знижена. У зв'язку з цим на пам'ять приходять реформи Ф. Рузвельта в США в 1930-х років, які за класичними американськими мірками здавалися антикапиталистическими і соціалістичними. Вони радикально змінили суспільство, але принесли швидкі позитивні результати середнього класу і нижчих верств суспільства. Крім того, не похитнули, а оздоровили підвалини бізнесу.
Досить безболісним і швидким виявився і перехід від тоталітарних до ліберально-демократичним суспільствам у Федеративній Республіці Німеччині, Італії, Японії після Другої світової війни, в Іспанії в 1970-і роки.
Але все це закордонні зразки еволюційних і успішних перехідних епох. Російська традиція таких не знає. Перехідні епохи російської історії завжди супроводжувалися неймовірними стражданнями народу і були дуже затяжними. У цьому сенсі перехідна епоха, розпочата Горбачовим відповідає саме російським зразкам. Він не зміг завершити розпочаті ним економічні перетворення, а до кінця його перебування на президентському посту прийняте ним до реформування суспільство лежало в руїнах. І саме цей ітог-- перебудова як катастрофа - закарбувався у свідомості біль-шинства сучасників. Виникає питання: чи можливо було використання Гор-Бачева інший, менш болючою і більш продуктивної моделі суспільних перетворень, і чи можливі були інші підсумки реформ? Відповідати на це питання, звичайно, можна тільки теоретично, пам'ятаючи, що історія не знає сослага-них способу, і, що, отже, гіпотетична мінімальна модель може застосовуватися істориком не більше, ніж в рамках «чистого розуму».
У 1985-1986 рр. Горбачов використовував командно-адміністративні методи реформування соціалізму, і вони потер-співали крах. Після цього перед ним об'єктивно стояв вибір між двома можливими моделями модернізації: авторитарної, близькою до китайським зразком, і ліберально-демократичної, на основі якої пішов розвиток в країнах Східної Європи. Сьогодні дуже багато хто вважає, що вибе-ри Горбачов «китайську» модель, модернізація в СРСР дійшла б по найменш болючого шляху, не супроводжувалася б руйнуваннями, суспільними катаклізмами, і дала б реальну віддачу у вигляді поліпшення матеріального положе-ня вже живуть поколінням людей, а не їх онукам. У теоретичному плані такі судження не позбавлені підстав, так Горбачов і сам після відходу у відставку визнав, що вже з 1985 року потрібно було йти по такому шляху. Але з точки зору історика відповідь на питання, як «спрацювала б» в СРСР китай-ська модель, можливий тільки в тому випадку, якщо б вона була випробувана на практиці.
Очевидно інше: обрана Горбачовим в 1985 р коман-дно-адміністративна модель реформування соціалізму провалилася, а взята на озброєння з 1987 р реформістської-демократична модель, супроводжувалася ще більш руйнуючої-рішучій економічними наслідками, прирекла на стра-дання наступні покоління і накреслила дуже неясні перспективи майбутнього розвитку. Як з'ясувалося, дуже скоро, не підозрювали Горбачов і його оточення.
Отже, підсумки діяльності Горбачова носять суперечливий характер.
Позитивні підсумки:
· Руйнування тоталітарної системи
· Створення постійно діючого парламенту
· Початок демілітаризації країни
· Ліквідація гонки озброєнь і військового протистояння наддержав
· Затвердження політичних свобод, свободи совісті і віросповідання
З іншого боку негативні підсумки:
· Загострення міжнаціональних протиріч
· Розпад СРСР
· Погіршення продовольчого навчання країни
· Ослаблення влади в центрі і на місцях
Серед критичних зауважень, часто висловлюються на адресу Горбачова і його оточення, одним з основних є відсутність у них переконливою концепції економічних реформ. Але і цей недолік в діяльності Горбачова може бути об'єктивно оцінений, якщо ми будемо залишатися на грунті історизму. В силу добре відомих причин, в першу чергу існували протягом 70 років заборон на вільний розвиток наукової, та й взагалі будь-якої думки, ніхто в радянському суспільстві не був готовий до створення в короткі терміни такої концепції. Навіть з настанням політичної волі агітація на користь ринку його прихильників, в тому числі і кращих економічних умов, носила умоглядний характер. Жалюгідний стан вітчизняної економічної, по-літичної, соціологічної думки прирекло всіх Архітект-рів російської модернізації на грубі помилки. Горбачов зробив їх більше, ніж люди, які прийшли на зміну його при владі в 1991 році, в значній мірі тому, що приступив до модерн-зації першим.
І вже в заслугу Горбачову може бути поставлено те, що після вкорінення в радянському суспільстві свободи думки і ідеологічного плюралізму він не намагався припинити їх, більш того, сам черпав з нових ідей, засвоював доктрини та концепції, які в кінці XX століття значилися як самих передових в арсеналі світової цивілізації. Воспри-нятие і активно пропагувалися їм концепції грома-данського суспільства, правової держави, політичної де-демократами сприяли ідеологічної та духовної револю-ції в суспільстві. Ця трансформація матеріалізувалася в серпні 1991 р .: народ готовий був стояти на смерть заради захисту нових ідеалів і запобігання реставраційних спроб старої комуністичної еліти. Звичайно, суспільне со-знання змінилося під впливом не одного Горбачова, але це була і його революція. І може бути, саме вона була головним результатом його шестирічного перебування при владі.
Список джерел та літератури
1. Верт Н. Історія радянської держави 1900-1991.- М .: ИНФРА-М, 1999.
2. М.Горбачов. «Невдаха» або «людина століття»? // Аргументи і факти.- 2006.- № 9.- С.4
3. Загладин Н.В. Історія Батьківщини XX - початок XXI століття: Підручник М: Русское слово, 2002
4. Історія Росії ХХ століття: Матеріали та документи для школярів і вступників у вузи / Під ред М.Є. Главацкого.- М .: Дрофа, 1999.
5. Історія Росії: Підручник 2-ге вид. / Орлов А.С. Георгієв В.А., Георгієва Н.Г. .- М .: Велбі, 2003
6. Михайло Горбачов: «Я спокійно ходжу вулицями в кепці і темних окулярах»: Інтерв'ю Ользі Вандишевой // Комсомольская правда.- 2006.- 2-9 марта.- С.4-5
7. Панорама Економічної перебудови / Под ред. Л.І. Абалкіна.- М .: Економіка, 1989
8. Пульс реформ: Юристи та політологи размишляют.- М .: Прогрес, 1989
9. Согрин В. Політична історія сучасної Россіі.1985-1994: Від Горбачова до Ельціна.- М .: Прогрес, 1994
10. Шогенов А. Михайло Горбачов: Ставропольський період // Радянська Россія.- 2006.- 1 березня
11. Енциклопедія для дітей. Т.5. Історія Росії і її найближчих сусідів. Ч.3. ХХ століття ».- 3 е изд., Перераб. і испр. / Гол. ред. М.Д. Аксенова.- М .: Аванта + .- 2001
12. Ястребов Я Крах войовничого пацифізму
...........
|
|
|