|
ПІДГОТОВКА КУЛЬТУРНО-освітніх ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ:
ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ (60-70-І РР. ХХ СТ.)
Серед чісельної верстви української інтелігенції, чільне місце посідають працівники культури. Аджея смороду ж всегда були тім напрочуд тонким та важлівім кулею Суспільства, Який генерує, акумулює та Несе в шірокі народні масі глібокі пласти духовності, моральності, знання, сіє безцінні зерна добра, любові, справедлівості.
Надто растет роль Творчої інтелігенції в переломні етапи розвитку Суспільства, коли особливо актуальними стають питання духовної міцності та згуртованості народу, что є важлівою складових Подолання суспільніх колізій. Питання про місце та роль Творчої інтелігенції в розвитку Суспільства знаходится в колі наукових інтересів дослідніків. На наш погляд, чи не належно Рамус науковці звертали на таку часть Творчої інтелігенції, як культурно-освітні працівники. Альо ж ця, Безумовно найчісельніша когорта ПРАЦІВНИКІВ культури - бібліотекарі, Клубні та Музейні працівники - Якраз найбільш набліжені до реального життя. І самє смороду є безпосереднімі провіднікамі та носіями духовності до кожної конкретної людини. Культосвітні працівники в життя без повсякденній работе вступають в соціальні, Духовні, інформаційні отношения з тисячами людей. Відтак, їх роль в духовному розвитку Суспільства та вельми вагомий, хоча, в силу спеціфікі професії, Дещо Інша, чем, скажімо, у діячів літератури та мистецтва.
Зараз, в период докорінної трансформації українського Суспільства, коли економічна криза відчутно враз гуманітарну сферу, гостре відчувається дефіціт духовності на всех рівнях Суспільства. Сфера культури, на жаль, чи не є пріорітетною. Вкрай достатнє, в силу не только об'єктивних причин, ее фінансування призвело до того, что Тисячі культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ Працюють в надважкіх условиях, а много хто з них вімушеній змінюваті професію. Відтак, на мнение автора, є доцільнім кинути ретроперспектівній погляд в НЕ таке Вже далеке минуле, щоб спіраючісь на Попередній досвід (як позитивний, так и негативний), оптимізувати Сучасний кадровий політику в царіні культури.
Звичайно, тоді були зовсім інші соціально-економічні та Суспільно-політичні умови. Тоталітарній режим не МІГ об'єктивно Сприяти повноцінному розвитку духовності та культури. Однако, по-Перш, в тій годину Було чимало позитивного досвіду, що не запозічіті Який та творчо застосуваті в СУЧАСНИХ условиях Було б, мабуть, чи не доцільнім. Аджея даже один з найзапеклішіх опонентів тоталітаризму І.Дзюба відзначів: "Не можна спрощуваті культурну політику більшовіцького режиму в Україні и подаваті дело так, Ніби вона вся зводу до відвертого и брутального вініщення української культури" 1. Прінагідно відзначімо й ті, что много тодішніх проблем є актуальними й зараз и вірішуваті їх краще, спіраючісь на минуло досвід, Яким бі неоднозначним ВІН НЕ був.
Хронологічнімі рамками об'єкту дослідження автор визначили 60-70-і роки ХХ століття. Це БУВ период, коли СРСР досягнув ПіКу свого розвитку того ті позитивне, что Накопичення самє в течение ціх десятіліть, в певній мірі может знадобітісь сегодня.
У радянські часи дана проблема булу досліджена Досить глибока. Було Чіма статей, дисертацій відповідного спрямування. Однако всі смороду носили відверта апологетична, заангажованності характер. Сучасна українська Історіографія звернули до названої тими в 90-і роки ХХ ст. Це були в основному роботи загально характеру 2. Причем деякі з них є більш філософського та культурного, а не історічного спрямування 3. Вдалині Спроба конкретно-історічного АНАЛІЗУ Деяк аспектів проблеми є стаття В.Г. Кравчик 4. Однако об'єкт дослідження в ній обмеження Територіальними рамками сільської місцевості.
У пропонованій статі автор намагається, спіраючісь на архівний матеріал, проаналізуваті Різні аспекти подготовки та Функціонування кадрів культурно-освітніх закладів в 60-70-і роки ХХ ст., Візначіті негатівні та Позитивні Сторони процесів й сделать Спроба екстраполюваті їх в сьогодення.
У 60-70-і роки ХХ ст. Життя в СРСР відзначалося Певна Суспільно-Політичною стабільністю та соціально-економічнім зростанням. Це дало змогу актівізуваті Функціонування всех сфер життя, в тому чіслі й духовної. В окреслений срок Певного розвитку Набуль українська культура в цілому й культурно-освітні заклади зокрема. Значний розшірілась їх мережа, зміцнілась матеріально-технічна база. Це віклікало потребу у відповідній кількості та якості ПРАЦІВНИКІВ. А поза як КПРС вважаю категорію інтелігенції (власне, як всі інші) одним з "передових загонів ідеологічного фронту", то їх підготовці в Радянській Україні пріділялі належно увагу. КПРС ставила перед працівнікамі культурної ниви завдання НЕ только були Джерелом информации, певної суми знань, нести в масі Кращі зразки культури, но й у НЕ меншій (а то й в більшій) мірі бути "ідеологічнімі бійцямі" партии, Проводити агітаційно-пропагандистських роботу среди населення. Домінуюча політична сила розглядала культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ як своих вірніх помічників в делу комуністічного виховання трудящих, провідників своєї політики та ідеології в масі. Чи не Випадкове, что ПРАЦІВНИКІВ клубів, бібліотек, музеїв називали тоді "культармійцямі". Звичайно, что цею жорсткий ідеологічній пресинг в значній мірі зв'язував по руках ПРАЦІВНИКІВ культури, відволікав їх від Виконання істінної місії - нести людям розумне, добре, вічне.
Альо если відкінуті надмірну політізацію та ідеологізацію ціх суто "мирних" вопросам, что суперечіть демократичним, загальнолюдського уявленням про місце та роль культури в жітті Суспільства, то можна Побачити, что в досліджуваній период існувала доволі дієва (хоча й далеко недосконала) система підбору, подготовки та виховання кадрів для культосвітніх установ. Прінаймні, в тоталітарному суспільстві з плановою економікою ця система давала певні результати.
Вертикаль Прийняття та Виконання РІШЕНЬ булу традіційною для тієї епохи: ЦК КПРС - ЦК КП України - Рада Міністрів УРСР - Міністерство культури - Місцеві партійні органи - Місцеві Ради. Громіздка бюрократична піраміда, но в тій годину вона функціонувала Досить таки справно. Например, ХХІV з'їзді КПРС поставивши завдання "покращіті забезпечення кваліфікованімі кадрами культурно-Просвітницькі заклади" 5. Віконуючі решение з'їзду, в свою черга Пленум ЦК КП України зобов'язував Міністерство культури РЕСПУБЛІКИ збільшити випуск фахівців для закладів культури, покращіті роботу по підбору та розподілу випускників профільніх Навчальних Закладів 6. Далі согласно рішенню пленуму Рада Міністрів по поданням Міністерства культури ратифікувала план Розширення підготовки кадрів для культосвітніх установ з середньої спеціальною та віщою освітою на 30-50% 7. Хоча, шалено, далеко не всі ЦІ решение віконувалісь, но тенденція зростання мала місце. Если 1970 р. Навчальних закладах культури та мистецтва України навчаюсь 44 тис. студентів, то в 1975 р. 49 тисяч 8. У тій годину в Республіці Працювало 2 Інститути культури та 26 культосвітніх училища 9. У 1966-1970 рр. Смороду підготувалі 9 тис. фахівців в області культури та мистецтва з віщою та СЕРЕДНЯ спеціальною освітою, а в 1971-1975 рр. - 28 тисяч 10.
Питання, что стосуваліся роботи з кадрами культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ періодічно розглядалась на засіданнях районних та обласних партійніх комітетів 11. Зокрема, Складанний плани про роботу з кадрами, заслуховувалісь Звіти про зроблене роботу ТОЩО. Звісно, что часто все це носило формальний характер, но Певний імпульс работе все ж надавався. У багатьох районах та областях підготовка кадрів для закладів культури булу частина державного плану, обов'язкового для Виконання. У Цій делу вікорістовувалісь и Місцеві возможности. Например, в 1974 р. курси при обласних управліннях культури випустили 3057 клубних та 632 бібліотечних працівника 12. Кроме того, функціонувалі Постійно діючі курси при обласних Будинком народної творчості, районних будинку культури. Головного Джерелом подготовки керівніків гуртів художньої самодіяльності були 6 та 10 - місячні курси, створенні на базі культосвітніх училищ, музично шкіл, ПРОФЕСІЙНИХ художніх колектівів. Тільки за 1972-1974 рр. їх закінчілі понад 7 тис. чоловік 13.
Болючі харчування того часу Було забезпечення кадрами Сільських закладів культури. Із зрозуміліх причин охочих їхати туди працювати Було Небагато. Для вирішенню цієї проблеми Досить широко застосовувалась практика подготовки культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ за рахунок колгоспів та радгоспів. На навчання посіла так звані колгоспні та радгоспні стіпендіаті, Які по здобуттю освіти повінні були вернуться в рідні села. Например, на Луганщині на передодні 50-річчя Жовтневої революції вінікла так кличуть входити ініціатива підготуваті до ювілею за рахунок колгоспів по два керівника гуртків художньої самодіяльності. У 1966 р. На них вчились 267 чоловік з усіх колгоспів області 14. Слід візначіті, что в зазначеній период подібні ініціативи, пріурочені до різніх ювілеїв СРСР, були Досить Поширеними. Звичайно смороду носили заформалізованій, заідеологізованій, разовий, компанійській характер, проте реально позитивний результат приносили. Що ж стосується стіпендіатів, то Безумовно, далеко не всі смороду Повертайся в рідні пенати, но знову ж таки ця практика в певній мірі себе віправдовувала. Прінаймні, більш ефективного способу забезпечення села кадрами на тій годину, мабуть, чи не Було. Це одним Джерелом (кроме державного) підготовки кадрів були так звані міжвідомчі ради по культурі. Смороду фінансувалісь підприємствами та організаціямі теріторіальної громади (як правило - району) так за їх кошти в Кіровоградської області Було підготовлено понад 1000 керівніків художньої самодіяльності 15.
Однако, що не зважаючі на певні здобуткі, питання забезпечення культосвітніх закладів України кадрами кваліфікованіх фахівців так и не Було вірішене. Хоча навчальні заклади та чісельні курси випускає Достатньо їх Кількість. Справа в тому, что много з випускників НЕ йшлі працювати за спеціальністю. Причинами цього були низька зарплата порівняно з працівнікамі других сфер народного господарства, неналежні умови ТОЩО. Сумнозвісній "залішковій" принцип фінансування культури самперед позначався на скрутному матеріальному становіщі працюючих в Цій Галузі. Все ще низька залишавсь професійний рівень культпрацівніків. У 1975 р. лишь 4,9% культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ малі вищу освіту, в тому чіслі - 1,9% - спеціальну 16. В окремий регіонах становище Було ще гіршім. У 1974 р. лишь 20% завідуючіх Сільськими клубного закладами Запорізької та Київської областей малі спеціальну підготовку 17. У 3-х районах Одещини среди клубних ПРАЦІВНИКІВ жоден НЕ МАВ спеціальної освіти 18. Деколи на роботу в заклади культури брали зовсім Випадкове людей. Например, в 1969 р. в Васілівському районі на Запоріжжі бригадний клубами завідувалі Поштальйон та електрики, Які за це отримувалася до ОСНОВНОЇ зарплати по 10 руб. в місяць 19. НЕ Важко уявіті якість роботи подібніх "фахівців". Дуже великою булу плінність кадрів. У 1971-1975 рр. в Клубні заклади України Було направлено 7,8 тис. фахівців, а вібуло з них 7 тисяч 20. У Сінельніківському районі Дніпропетровської області за 1972-1975 рр. змінились почти на 100% завідуючіх клубами та бібліотекамі 21.
Таким чином, в условиях недостатнього фінансування сфери культури вірішіті кадрову проблему даже волюнтарістськімі методами, властівімі тоталітарному режімові, об'єктивно Було Неможливо. Влада це зрозуміла и Шукало шляхи Поліпшення становища. Зважаючі на "куций" бюджет, держава знову ж таки звертає по допомогу до підприємств та ОРГАНІЗАЦІЙ. Широкого Поширення Набуль так звані культфонді колгоспів та радгоспів. За їх рахунок встановлювали доплата до основного заробітку Кращим Працівникам, фахівцям з спеціальною освітою. Ця доплата, як правило, Складанний 20-30 руб. на місяць тобто на 20-40% від зарплати. Однако БІЛЬШОГО Поширення Набуль практика нематеріального, а морального стимулювання культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ. Чимало їх оббирає депутатами місцевіх Радий. Например, в1969 р. на Полтавщині 267 депутатов були культосвітнімі працівнікамі 22.У1975 р. в Тернопільській області мандат депутата малі 729 працівника культури 23. спеціфічною для того часу формою Підвищення авторитету культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ Було избрания їх членами бюро партійніх та Комсомольська ОРГАНІЗАЦІЙ. Ще одним засоби Було видання посад завідуючіх клубами, бібліотекамі, діректорів музеїв в номенклатуру партійніх комітетів. Чимало культпрацівніків були членами ідеологічніх комісій за при райкомах, міськкомах партии. Зараз ми ставімие до цього з іронією, но тоді це Було Певна підтвердженням суспільного статусу людини. З цією ж метою проводилися дні працівника культури, прісвоювалісь звання "Почесний працівник культури району". Тисячі ПРАЦІВНИКІВ нагороджувалісь грамотами, значками переможців соціалістичного змагання, їх імена заносилися на дошки пошани. Слід підкресліті что в тій годину моральне стимулювання для багатьох людей мало велике значення.
Таким чином, можна констатуваті, что досліджуваній период в Україні існувала Певна система подготовки и роботи з кадрами культурно-освітніх закладів, что Цілком відповідала існуючому Суспільно-політічному влаштую. Хоча ця система булу спрямована на підготовку фахівців для Виконання функцій много з якіх суперечать сучасним завдання, що стоять перед українською культурою, деякі ее елементи, на мнение автора, можна застосуваті и тепер. По-перше, в условиях нінішньої Фінансової скрути доцільно Було б ширше залучаті позабюджетні кошти для подготовки ПРАЦІВНИКІВ культури. Допомогу в Цій делу могут надаті комерційні структури, акціонерні товариства ТОЩО. Як і друга, з Огляду на дуже низьких зарплату культосвітніх ПРАЦІВНИКІВ, та патенти, шукати додаткові джерела Підвищення їх матеріального становища. Місцеві органи влади могут залучаті до цього спонсорів, меценатів з числа підприємців. Як і Третє, що не зважаючі на Нові реалії та цінності, які не Варто забуваті и про моральне стимулювання праці служітелів культури. Суспільне визнання, пошана та увага Актуальні та бажанні всегда.
Джерела та література
1. Дзюба І.М. Між культурою и політікою. - К., 1998 - С.57;
2. Актуальні проблеми суспільного політічного и духовного розвитку в Україні. - Львів, 1992; Україна: друга половина 20століття. Нариси історії. - К., 1997; Україна 20століття.Культура, ідеологія, політика. Збірник статей. - К., 1993;
3. Нариси української популярної культури / За ред. О. Грищенка - К., 1998; Попович М. Нариси історії культури України. - К., 1999; Українсько культура: історія і сучасність: Навч. посібник для вузів. - Львів, 1994;
4. Кравчик Г.Г. Протіріччя культурно українського села у 1960-80 - ті рр .// Український історичний журнал. - 2002. - №5. - С. 24-34;
5. Матеріали 24 з'їзду КПРС. - М., 1971;
6. Комуністична партія України в резолюціях и рішеннях з'їздів, конференцій и пленумів ЦК. К., 1997. - Т.2. - С. 995-996;
7. Центральний державний архів Громадська об'єднань України. - Ф. 1. - Оп.32. - Спр.738. - Арк. 21;
8. Архів міністерства культури України. - Ф.1. - Оп.8. - Спр.390. - Арк.26-27;
9. Кадрі ПРАЦІВНИКІВ культури // Соціалістична культура. - 1975. - №9. - С.20;
10. Центральний державний архів Вищих ОРГАНІВ власти і управління України. - Ф.5116. - Оп.11. - Спр.316. - Арк. 10; Державний архів Київської області. - Ф. 8456. - Оп.3. - Спр.33. Арк. 73;
11. Державний архів Волинської області. - Ф. 1. - Оп.1. - Спр.1535. - Арк. 60; Державний архів Донецької області. - Ф. 577. - Оп.18. - Спр.23. - Арк.113; Державний архів Закарпатської області. - Ф.19. - Оп.24. - Спр.8. - Арк.116; Державний архів Чернівецької області. - Ф.1. - Оп.33. - Спр.15. - Арк.121;
12. Архів Міністерства культури України. - Ф.1. - Оп.11. - Спр.541. - Арк.13;
13. Белік М. Культурно-освітня робота. // Соціалістична культура. - 1974. - №12. - С.2;
14. На кошти колгоспів. // Культура і життя. - 1966. - 24 березня;
15. Сиволап Д. Для розвитку культури. // Радянська Україна. - 1971. - 10 вересня;
16. Радянський способ життя и завдання підготовки кадрів культурно-освітніх закладів. - Рівне, 1977. - С.47;
17. Державний архів Запорізької області. - Ф.102. - Оп.9. - Спр.174. - Арк.93; Державний архів Київської області. - Ф.5. - Оп.60. - Спр.112. - Арк.48;
18. Державний архів Одеської області. - Ф.11. - Оп.115. - Спр.17. - Арк.32;
19. Державний архів Запорізької області. - Ф.215. - Оп.1. - Спр.934. - Арк.167;
20. Державний архів Київської області. - Ф.8456. - Оп.3. - Спр.934. - Арк.80;
21. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф.19. - Оп.64. - Спр.80. - Арк.4;
22. Державний архів Полтавської області. - Ф.15. - Оп.11. - Спр.196. - Арк.50;
23. Нечай С.П. Авторитет культпрацівніка. // Культура і життя. - 1975. - 26 жовтня.
|