|
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ Пенсионного СТРАХУВАННЯ
В УКРАЇНІ У 1920-Х РР.
Запровадження Нових методів господарювання в период НЕПу, в Основі якіх лежав ГОСПРОЗРАХУНОК, малі своим наслідком суттєве СКОРОЧЕННЯ штатів на підпріємствах та установах. ПРИВАТНІ ж підприємства, что лишь вінікалі, не могли задовольніті Попит на робочі руки. За ухвалив Південного бюро ВЦРПС та УпНКП від 14 листопада 1 921 р. после осіб, что звільняліся за власним бажанням та порушників Трудової дисципліни в Першу Черга звільненню підлягалі престарілі та інваліди праці. За данімі НКСЗ УСРР на 1 листопада 1921р. в Україні нараховувалося 183 750 пенсіонерів усіх відів, з них у 210 Закритого акціонерного установах Радбезу перебувало 37 516 осіб [1, с.10]. В таких условиях, перед властью Гостра Постав питання про забезпечення Даних категорій населення. Було очевидно, что це завдання є непосильним для собезів Із їх обмеження матеріальнімі ресурсами.
У резолюції VІ конференции КП (б) У (9-13 грудня тисячі дев'ятсот двадцять один р.) На Доповідь В. Чубаря "Промисловість в условиях новой економічної політики" з цього приводу позначають: "... зміна умов праці, пов'язана із посилений его інтенсівності, Збільшення кількості Нещасний віпадків та захворюваності Нагально діктують необходимость запровадження страхування робітніків від нещасного віпадків, хвороб и т.п. " [2, арк.25]. Важлівім кроком по вірішенню даного питання БУВ декрет РНК УСРР від 10 грудня 1921 р. "Про соціальне страхування робітніків и СЛУЖБОВЦІВ", запровадження у виде особливого "Положення про соціальне забезпечення трудящих та їх сімей на випадок тімчасової и постійної Втрата працездатності, Який започаткував основи Пенсионного страхування. Пункти 16-21 Вказаним положення стосуваліся забезпечення інвалідів праці, Яким передбачало виплата пенсії, Незалежності від причин Виникнення інвалідності. Розміри такой пенсії визначавши ступенів інвалідності, что віражався у діференціації на 5 груп. Законом передбачало такоже виплата пенсії по втраті годувальніка у разі смерти Чоловіка, непрацездатності Дружини чи наявності у неї дитини до 12 років. Право на пенсію візнавалася за непрацездатнімі чи малолітнімі членами сім'ї та родичами по прямій Лінії [3, ст.59]. Слід наголосіті, что пенсійне забезпечення в порядку СОЦІАЛЬНОГО страхування за декретом передбачало лишь для інвалідів Із числа робітніків та СЛУЖБОВЦІВ, інші категорії населення обслуговував за системою СОЦІАЛЬНОГО забезпечення. Звісно на виплату пенсій не могли розраховуваті селяни [4, с.334].
При запровадженні в життя основ Пенсионного страхування найважлівішім Було визначення ФІНАНСОВИХ джерел на виплату пенсій в Нових економічних условиях. Чи не Менша проблема вінікла з харчуванням експертизи та контролю при втраті працездатності. НКСЗ УСРР Вимагаю повернення Йому Функції визначення ступенів Втрата працездатності, Які на качана 1921 року були передані НКОЗ. Свої вимоги соцзабез обґрунтовував неможлівістю Здійснення контролю за ОБСЯГИ Пенсионного забезпечення в залежності від ФІНАНСОВИХ можливий соцстраху. Кроме того, в Нових економічних условиях НКСЗ розглядав шкірного пенсіонера НЕ только з точки зору призначення Йому того чи Іншого державного забезпечення, но й можливий относительно использование его неповної праці [5, с.13].
Відповідно до діючого законодавства, право на страхове забезпечення у інваліда праці вінікало Незалежності від причин, что віклікалі Втрата працездатності. За статтю 187 КЗпП УСРР пенсії прізначаліся у випадка постійної Втрата працездатності (інвалідності) через каліцтво, захворювання чи старість [6, ст.176, 187]. Одразу ж зауважімо, что Кодекс не проголошувалися страхування старості. Престарілі могли отрімуваті пенсію лишь при наявності інвалідності.
За Радянську законодавством під інвалідністю розумілі трівалу, стійку, більш-Менш постійну Втрата працездатності. Питання про початок Настанов інвалідності, ее характер, степень Втрата працездатності вірішувалося лікарською Експертизою. Зважаючі на це, у положеннях законодавства булу відсутня норма про годину настане інвалідності, надаючі право страховій практике в кожному окремий випадки встановлюваті момент припиненням тімчасової непрацездатності та Настанов інвалідності [7, с.100].
Відповідно до КЗпП УСРР один тисячі дев'ятсот двадцять дві р. правом на Отримання пенсій з інвалідності корістуваліся робітники та службовці, что працювала за наймом та Втратили працездатність во время роботи або в течение одного року з дня ее припиненням чи в период Отримання допомоги Із Безробіття. При цьом для Отримання пенсії з інвалідності через старість застраховані малі відпрацюваті за наймом на різніх підпріємствах та встановити не менше 8 років. Обіжніком НКСЗ від 29 листопада одна тисяча дев'ятсот двадцять два р. застерігалося, что до стажу роботи у наймом не зараховувалася "служба в жандармськіх та поліцейськіх управліннях, в царській армії та в рядах служітелів культу" [8, арк.48]. Фактично Вимога необхідного стажу роботи у наймах булу віклікана Прагнення віключіті Із кола застрахованих осіб, Інвалідність якіх булу НЕ пов'язана із професійною робот за наймом. Практичні незручності змушувалі страхових ПРАЦІВНИКІВ вісловлюватіся за Відміну такого стажу, оскількі его НЕ існувало и для других інвалідів праці [9, с.22]. Проти НКЮ СРСР своим обіжніком від 19 вересня 1923 р. наказувано народних судам посіліті пільність при вінесені постанов про встановлення страхового стажу з тім, щоб «не допустіті призначення пенсій особам, Які НЕ ма ють на це прав" [10, с.57].
Право на пенсії по втраті годувальніка візнавалося за членами їх сімей, что НЕ малі достатніх ЗАСОБІВ для Існування та знаходится на утріманні застрахованих. В якості утріманців виступали: неповнолітні діти, брати и сестри, до Досягнення ними 16 років; непрацездатні батьки та Інший Із подружжя; працездатні члени сім'ї, Які малі дітей до 8 річного віку [6, ст.189]. При поміщенні інвалідів праці, что малі право на пенсію до інвалідних установ, члени їх сімей, что находится на утріманні теж забезпечуваліся як сім'ї, что Втратили годувальніка [9, с.39]. За обіжніком НКСЗ від 30 листопада одна тисяча дев'ятсот двадцять дві р. пенсій позбавляліся члени сімей: осіб Самостійної праці; осіб, что взяли на себе Виконання зобов'язань комерційного та виробничого характеру; осіб, что відбувалі наказание у виправно установах, концентраційніх таборах та других місцях ув'язнення; служітелів культів. Виплата пенсій пріпінялася, если Було відомо, что сім'я має будь-який промісел, Прибуткове господарство Із ЗАСТОСУВАННЯ найманої праці [9, с.40].
Із ускладненням фінансового становища соцстраху союзних керівництво Опис змушене Було відступаті від проголошеніх основних Принципів СОЦІАЛЬНОГО страхування. Незважаючі на ті, что ст. 191 КЗпП УСРР один тисяча дев'ятсот двадцять два р. проголошувалися право на забезпечення усіх найманими ПРАЦІВНИКІВ, обіжніком НКП СРСР від 27 березня тисячі дев'ятсот двадцять п'ять р. управлінням СОЦІАЛЬНОГО страхування союзних республік пропонувалося зняти Із забезпечення осіб НЕ пов'язаних Із промісловістю и тихий, за якіх роботодавці заборгувалі Сплату страхових внесків. При цьом зауважувалося, что "від таких ЗАХОДІВ НЕ ма ють постраждаті пролетарські елементи" [11, с.16]. З 1 січня 1930 р. во время проведения кампании по усуспільненню селянських господарств Було проголошено про Поширення пенсій з інвалідності на осіб, Які працювала за наймом у сільському господарстві [12, с.97].
Страхування на випадок інвалідності та Втрата годувальніка того часу знало две основні форми забезпечення: грошове (пенсії) та натуральне (утрімування в спеціальніх інвалідних установах). В практике страхових ОРГАНІЗАЦІЙ в Україні поєднуваліся обідві форми. Однако, если в период Здійснення страхування органами НКСЗ (до лютого 1923 р.) На Першому місці Було натуральне забезпечення, то после переходу у відання НКП більшість інвалідів забезпечуваліся копійчаних пенсіямі [13, с.12].
Розмір Пенсионного забезпечення інвалідів напряму залежався від ступеню Втрата працездатності. В период СОЦІАЛЬНОГО забезпечення ОБСЯГИ Втрата працездатності віражалася у відсотках. Така система давала більш Точні розрахунки при Яскрава вираженість зовнішніх ознака інвалідності, однак зовсім НЕ підходіла при складних захворюваннях внутрішніх ОРГАНІВ чи комплексних хвороби. Тому, при переході до СОЦІАЛЬНОГО страхування радянське законодавство, На Відміну Від прійнятої у капіталістічніх державах відсоткової системи визначення розміру непрацездатності, встановлювали групи інвалідності Описова шляхом, через віднесення їх до питань комерційної торгівлі груп, в залежності від Збереження ними Загальної професійної та спеціальної працездатності. Така класифікація називається "раціональною", до неї прістосовувалася и виплата пенсій. В основу новой системи ОЦІНКИ ступенів Втрата працездатності покладався Висновок експертної КОМІСІЇ [14, с.168]. Відповідно до інструкції НКСЗ від 1 листопада 1922 р. всі інваліди, в залежності від ступенів Втрата працездатності, їх попередньої професії та характеру посільної для них роботи поділяліся на 6 груп. Вказаним Розподіл БУВ Занадто умовно, через что Було Важко Інколи простежіті різніцю между групами інвалідності. А тому належність інваліда до тієї чи Іншої групи залежався від решение експертної КОМІСІЇ, тобто від практичної ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ СОЦІАЛЬНОГО страхування.
Відповідно до законодавства, інваліди дере трьох груп забезпечуваліся в порядку СОЦІАЛЬНОГО страхування, Шляхом відачі Їм пенсій у копійчаних виразі. Інваліди ІV-VІ груп отримувалася допомоги, передбачені для безробітніх. За ухвалив УпНКП УСРР від 23 квітня 1923 р. органи СОЦІАЛЬНОГО страхування, у разі Згоди інвалідів, могли замініті Грошові пенсії чи допомоги натурою, Шляхом поміщення їх в інвалідні встанови (будинки для інвалідів, Притулка, КОЛОНІЇ, майстерні ТОЩО) або ж включення до складу інвалідних виробничих чи виробничо-СПОЖИВЧИХ, кооперативних та других об'єднань, что утрімуваліся за рахунок страхових ОРГАНІВ. У випадка Гостра захворювань, Які були пов'язані Із тімчасової Втрата працездатності та при матерінстві застраховані пенсіонери забезпечуваліся допомогами Із тімчасової непрацездатності [9, с.24].
На Відміну Від других форм СОЦІАЛЬНОГО страхування, КЗпП (ст.188) НЕ встановлювали норм страхового забезпечення з інвалідності. Їх розміри визначавши практикою ОРГАНІВ СОЦІАЛЬНОГО страхування. В залежності від стану місцевіх страхових коштів (фонду Б) губернські управління СОЦІАЛЬНОГО страхування могли збільшуваті розміри пенсій, но НЕ более 70% вартості бюджетного набору продуктів та предметів Першої необхідності. При наявності в інваліда других доходів, что перевіщувалі середній заробіток, пенсія зменшувалася на розмір такого перевіщення [9, с.25]. Така практика аж Ніяк НЕ укладалася Із загально принципами СОЦІАЛЬНОГО страхування, за якіх Кожна особа, за якові сплачуваліся необхідних для планування внески мала право на забезпечення у разі СОЦІАЛЬНОГО ризики.
З 1925 р. Нормативні акти по вопросам! застосування Законів СРСР и постанов РНК СРСР относительно Пенсионного забезпечення робітніків, СЛУЖБОВЦІВ и Членів їхніх сімей входили до компетенції Союзної ради СОЦІАЛЬНОГО страхування. Ее постанови и правила посілі провідне місце в пенсійному законодавстві. З метою создания єдініх для СРСР норм и умів забезпечення, ширше практика Прийняття загальносоюзніх нормативних АКТІВ у сфері Пенсионного страхування. Так, 28 серпня 1925 р. ЦВК и РНК СРСР затвердили перший загальносоюзній закон про пенсії за соціальнім страхуванням - Положення про забезпечення в порядку СОЦІАЛЬНОГО страхування інвалідів праці та Членів сімей померли або безвісно відсутніх застрахованих та інвалідів праці [4, с.340].
Окрім того, постановив НКП СРСР від 16 жовтня 1926 р. усю теріторію СРСР за розмірамі Пенсионного забезпечення Було поділено на 5 тарифних смуг. Більшість территории України, окрім Східних промислових округів, попали до 5-ї найніжчої тарифної Смуги Із мінімально встановленим розміром пенсії [15, арк.174]. Із січня 1 928 р. НК РСІ СРСР Надав право союзних республікам самостійно розподіліті округи за тарифними Смуга для призначення пенсій по соцстраху [16, арк.77].
Страховим законодавством визначавши длительность Пенсионного забезпечення.Так, пенсії з інвалідності та у разі Втрата годувальніка прізначаліся Із дня подачі заяви до моменту смерти, Відновлення працездатності чи Досягнення утріманцем 16-річного віку. Для осіб, зайнятості по догляд за дітьми виплата пенсій пріпінялася при досягненні останнімі 8-річного віку [17, с.124]. Для Отримання пенсії застраховані були зобов'язані в течение двохрічного терміну после припиненням роботи за наймом, Настанов смерти чи оголошення решение суду про Визнання особи безвісті відсутньою подати письмовий заяву в губернське управління СОЦІАЛЬНОГО страхування, або ж у комітет страхової каси за місцем постійного проживання, подавши при цьом відповідні документи. Усі документи надсилаються в комісію по призначення пенсій при губернському управлінні СОЦІАЛЬНОГО страхування. Во время Обговорення положення про Народний КОМІСАРІАТ праці УСРР на засіданні КОМІСІЇ по РОЗГЛЯДУ законодавчо Положень 26 жовтня 1926 р. Було Прийнято решение утворіті при наркоматі Головну комісію у пенсійніх справах для. Головсоцстрах УСРР МАВ право скасовуваті решение КОМІСІЇ, Які були прійняті Із порушеннях процедури, або за протестом будь-кого Із Членів КОМІСІЇ [18, арк.7-8].
Отже, радянське пенсійне страхування, як окремий інститут забезпечення робітніків та СЛУЖБОВЦІВ у разі постійної Втрата працездатності остаточно набуває функціональніх ознака в период НЕПу. Основну масу забезпечуваніх, відповідно до чинного законодавства становили інваліди праці та сім'ї, что Втратили годувальніка. Причини непрацездатності, здебільш, визначавши Загальна захворюванням, однак Із відродженням промісловості та розширенню Залучення робітніків до роботи на промислових підпріємствах Суттєво растет Частка пенсіонерів через виробничий травматизм та професійне захворювання. Лише Із Другої половини 1920-х рр. запроваджується пенсійне страхування старості та за вислугу років, проти воно стосувалося обмеження контингенту застрахованих. Течение Вказаним ПЕРІОДУ на систему СОЦІАЛЬНОГО страхування Радянська законодавством покладали Виконання невластівіх функцій Із виплати персональних пенсій та забезпечення пенсіонування героїв праці.
пенсійне страхування україна
Джерела та література
1. Рохлін А. Соцзабези, профспілки та інваліди праці // Вісник соціального забезпечення. - 1922. - №1-3. - С.10-14;
2. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.1. - Спр.61. - Арк.25;
3. СУ УРСР. - 1922. - №4. - ст.59;
4. Сташків Б.І. Теорія права СОЦІАЛЬНОГО забезпечення: Навчальний посібник. - К., 2005. - 405 с;
5. Семененко Ш. Експертиза і контроль при втраті працездатності // Вісник соціального забезпечення. - 1922. - №1-3. - С.12-14;
6. Кодекс законів про працю 1922 року - Харків, 1923;
7. Теттенборн З.Р. Радянське соціальне страхування. - Л .: Тип ім. Гуттенберга, 1926. - 136 с;
8. ЦДАВО України. - Ф.2605. - Оп.1. - Спр.813;
9. Збірник постанов і розпоряджень по соціальному страхуванню. - Харків: Уполнаркомтруд РРФСР при РНК УРСР, 1923. - 332 с;
10. Питання страхування. - 1923. - №38-40;
11. Інформаційний листок ГУСБ. - 1925. - №10;
12. Горбунов А.І., Гутерман Б.М., Усіков А.Я. Чинне законодавство із соціального страхування СРСР і РРФСР. Під ред. проф.Е.Н. Данилової. - М .: Гострудіздат, 1930. - 774 с; 13. Теттенборн 3. Пенсійне забезпечення інвалідів праці та членів родин застрахованих. - М .: "Питання праці", 1927. - 76 с; 14. Баєвський І.Л. Довідник застрахованого. Соціальне страхування робітників, службовців, інвалідів, безробітних та членів їх сімей. - М .: Питання праці, 1923. - 174 с; 15. ЦДАВО України. - Ф.2851. - Оп.1. - Спр.757; 16. ЦДАВО України. - Ф.2851. - Оп.1. - Спр.922; 17. Баєвський І.Л. і Емдін Я.Р. Чинне законодавство із соціального страхування. (З коментарями). Изд.2-е. - М .: Питання праці, 1928. - 582 с; 18ЦДАВО України. - Ф.2851. - Оп.1. - Спр.709.
|