Становлення Школи Анналів

Розділ І. Радянська та пострадянська Історіографія школи "Анналів"

Феномен школи "Анналів" віклікав цікавість у дослідніків історії історичної науки практично відразу после своєї з'явився. Мабуть, про жоден історіографічній напрямок ХХ ст. не написано так багато, як про Цю школу. "Аннали" віклікають и Захоплення, и неприязнь, змушуючі думати и діскутуваті. Такі протіріччя НЕ вщухають у мировой історіографії и до нашого часу.

Несмотря на свою безперечно орієнтацію на марксизм-ленінізм, осторонь вплівів "Анналів» не змогла Залишити даже радянська історична наука. Школа "Анналів" - це один з дуже небагатьох зарубіжніх історічніх напрямків, про Який в СРСР Щось Було достоту відомо. Стійкий Інтерес до школи "Анналів" та французької історіографії в цілому сформувався Завдяк існуванню Сильної Радянської школи Вивчення французької історії, зокрема Французької революції, тяглість якої пошірювалася ще з дореволюційніх часів Завдяк творчості відомого російського історика Миколи Івановича Карєєва. ВІН Досить ґрунтовно вивчаю як в цілому епоха Французької революції, так и ее історіографію, в основном французьку та російську. У 1924-25 рр. Вийшла в світ фундаментальне дослідження М.І.Карєєва про історіків Французької революції (3 томи), в якому містівся аналіз значної кількості праць з даної проблеми. Другий тому праці присвячений французькій історіографії Другої половини ХІХ-початку ХХ ст. У ньом дана характеристика Наукової ДІЯЛЬНОСТІ А. Олара и Ж Жореса.

У 20-30 рр. традиції Вивчення французької історіографії в СРСР продовжено Н.М.Лукін. Велике значення МАВ цикл его статей, присвячений А. Олару, Ж. Жоресу, А. Матьєзу, Ж Лефевру.

Перша згадка про власне "Аннали" в СРСР відносіться до 30-х рр. ХХ ст. Вона Належить перу В.М. Даліна, Який ще в 1936 р. в Журналі "Історик-марксист" опублікував невелику замітку, де зазнача, окрім Всього Іншого, и про Існування школи "Анналів" [1].

Однак в цілому довоєнна радянська Історіографія школою "Анналів» не цікавілася, як й іншімі зарубіжнімі напрямку, Які всі основном кваліфікуваліся як буржуазні, на протівагу марксизму, что именно в життя без ленінсько-сталінській форме утверджувала позіції в науке СРСР.

Початок нового етапу дослідження школи "Анналів" в Радянській історіографії пріпадає на одному половину 50-х рр., Коли в суспільному та науковому жітті настає период так званої хрущовської "відлиги". Певне потепління спостерігається и в історичній науке. Історики відкрівають для себе Нові тими ДОСЛІДЖЕНЬ та нові методологічні принципи роботи.

У 1955 р. на Міжнародному конгресі історічніх наук в Римі состоялся перший контакт Радянська історіків зі своими західнімі колегами. Це спріяло того, что на качана 60-х рр. значний посілюється Інтерес до Теорії та Методології історичної науки. За ініціативи М.Я. Гефтера, А.Я. Гуревича, Б.Ф. Поршнєва та других історіків в 1964 р. при Інстітуті історії АН СРСР виник сектор Методології історії. Перша после Довгих років перерви дискусія относительно проблеми Методології історії відбулася между історікамі и філософамі в січні 1964 р.

При секторі були створені проблемні групи теоретичного джерелознавства, соціальної психології, структурного АНАЛІЗУ и тіпології, культурології. Таким чином, в переосмислені на матеріалістічній Основі виде відроджувалася дореволюційна традиція сістематічної розробки теоретико-методологічних проблем історічного Пізнання. І хоч всі проблеми, что обговорюваліся в секторі, Залишайся в межах марксістської Концепції, сама атмосфера відкритих діскусій, "нове прочитання" теоретичного спадку основоположніків марксизму, не могли не стімулюваті певної ревізії Деяк традіційніх постулатів марксизму и Сприяти усвідомленню его недостатності для дослідження Нових нетрадіційніх проблем та сюжетів.

На Цій Хвилі значний актівізується Інтерес Радянська дослідніків до французької історіографії. Однією з дере после Війни великих історіографічніх праць, прісвяченій Цій темі, булу "Політичні Ідеї французької історіографії ХІХ ст." М.А. Алпатова (1948).

У 1952 р. Побачив світ колективна праця "Революції 1848-49 рр.", в історіографічному розділі якої А.І. Молок и Н.Є. Застенкер Вже згадувать Ж.Лефевра и Е.Лябрусса. Однако оцінювалі їхні погляди як "антінаукову тенденцію" і "вкрай методологічну безпорадність" [2].

Ця ж тенденція зберігається и у фундаментальній праці І.С. Кона, что чи не Вперше знайомиться чітачів з відомімі немарксістськімі теоретиками ХХ ст, загальна концепція якої зводу до Прагнення Показати Глибока кризу немарксістської історіографії та ее ворожість "Справжня науковому історичному знанню" [3].

Однако, розглядаючі радянські історіографічні праці в цілому и относительно французької історіографії та школи "Анналів" зокрема, слід обов`язкових враховуваті одну важліву обставинні. Прямі ОЦІНКИ зарубіжніх історіків та їх концепцій загаль малі чисто політично-кон`юнктурній характер. Альо крізь призму марксістської критики до чітачів, хоч и в препарованому виде, доходили Концепції немарксістськіх історіків. Часто самє це й БУВ єдиний способ з ними ознайомітіся широкому загалу історіків. Справедливість данє тверджень є и относительно школи "Анналів" в Радянській історичній науке.

У второй половіні 50-х рр. Вийшла друком велика стаття В.М. Даліна про Люсьєна Февра, де автор Вперше кваліфікував школу "Анналів" як крок вперед в розвитку французької історіографії Другої чверті ХХ ст. [4] .

В цей же час в перекладі на російську мову булу опублікована книга М.Блока "Характерні РІСД французької аграрної історії" з передмови А.Д.Люблінської. Даючі детальний аналіз поставлених М.Блока проблем Європейського та французького феодалізму, підкреслюючі новизну підходу автора до ціх сюжетів и Свіжість наукових вісновків, А.Д.Люблінська писала, что книга стала "Епоха среди французьких ДОСЛІДЖЕНЬ на Цю тему" [5]. Загальну характеристику Наукової ДІЯЛЬНОСТІ М.Блока містіть стаття цієї ж А.Д.Люблінської та І.С.Кона [6].

У 60-ті рр. потік історіографічної літератури почав Швидко зростаті. З 1963 р. в Томського університеті за ініціативи А.І.Данілова начинает віходити збірник «методологічні та історичні питання історичної науки». Історіографічні збірники публікувалі такоже університети Казані та Саратова. Проблеми французької історії та історіографії розглядаліся на страницах «Французького щорічніка».

У 60-х рр. Побачив світ декілька посібніків з історіографії нового та новітнього часу. У Першому з них, видання Московський універсітетом в 1967 р., Два розділи, прісвячені французькій історіографії, напісані А.І. Молоком. Автор детально вісвітлів передумови та умови у французькій історичній науке кінця ХІХ ст., Які спріялі Зародження Методології школи «Анналів» [7].

У навчальному Посібнику з історіографії 1968 р. М.Н. Машкін один розділ Присвятої Огляду французької історичної думки та історичної науки післявоєнного ПЕРІОДУ. У ньом відслідковується Зміст процесів, что відбуваліся у французькій історіографії з кінця 20-х рр., Давався аналіз ідейно-методологічних позіцій Л.Февром, М.Блока, Ф.Броделя, П.Ренувена. Спеціальний параграф вісвітлював роль Ж.Лефевра та его учнів у вивченні історії Французької революції [8]. Г.Г. Ділігенській на качана 60-х рр. представивши до друку перший огляд журналу «Аннали» [9].

У 1970 р. остаточно сформувалася як дослідниця французької історіографії Лідія Таран, коли состоялся захист ее кандідатської дисертації «Еволюція традіційного напрямку французької історіографії та творчий шлях П'єра Ренувена». Течение 1966-75 рр. на тему історії французької історичної науки Л.Таран Було Опубліковано 9 наукових розвідок на страницах «Харчування новой та новітньої історії» та «Французького щорічніка».

До речі, Останнє видання відіграло Надзвичайно велику роль в дослідженні школи «Анналів», Аджея на его страницах НЕ лишь Постійно друкувалися розвідки з цієї тими Радянська науковців, но й систематично Вихід переклади наукових творів французьких вчених - представителей школи «Анналів», например, Ф Броделя, Ж Ле Гоффа, а такоже А. Собуля ТОЩО [10].

Окрім Л.Таран, до наукового доробки якої ми ще звернемося, як досліднікі власне французької історіографії, у тому чіслі школи «Анналів» у 70-80-ті рр. визначили М.Н. Соколова, Ю.М. Афанасьєв и В.М. Далін. Всі смороду практично одночасно видали свои монографії относительно французької історіографії ХХ ст., Чим Фактично підсумувалі дослідження цієї проблеми Радянська історікамі.

М.Н. Соколова досліджувала три Великі проблеми, над розробка якіх Працювала французькі Історики ХХ ст .: глобальна історія; проблема класів, класової БОРОТЬБИ та революції; співвідношення наук про людину та Історію. В своїй монографії «Сучасна французька Історіографія. Основні Тенденції в поясненні історічного процесу »(1979) велику Рамус пріділіла творчості Жоржа Лефевра, підкреслювала его Прагнення до синтезу Політичної, соціальної та економічної історії, природних и біологічних факторів, індівідуальної та соціальної психології. Щодо значення Наукової ДІЯЛЬНОСТІ М.Блока та Л.Февром, то М.Н. Соколова вважаю, что смороду НЕ создали новой Наукової школи, а лишь найбільш вдалині вирази Нові віяння в життя без творчості. Відокремленім від «Анналів» постав и Ф.Бродель, теорія которого про Різні швідкості Пліній історічного годині, на мнение автора, пов'язана з «Анналів» лишь в окремий деталях и Взагалі оцінена як науково неспроможності [11].

Протілежної думки в життя без монографії "Історізм проти еклектика: Французька історична школа" Анналів "в сучасній буржуазній історіографії" (1980) дотрімується Інший відомій дослідник Ю.М. Афанасьєв. ВІН виходе Із Концепції «Анналів» як напряму з відносно ціліснім уявленням про історичний процес. Ю.М. Афанасьєв, вісвітлюючі 50-літній розвиток «Анналів», віділяє в їх еволюції три етапи: период становлення з кінця 20-х до середини 40-х рр .; кульмінаційній период розвитку в 40-60 рр., пов'язаний з творчістю Ф.Броделя и Прагнення создать глобальну Історію; период кінця 60-70-х рр., коли з'являється Третє поколение школи «Анналів» (Е.Лє Руа Ладюрі, Ф.Фюре, П.Шоню, Пожалуйста рішуче повернуло, за словами автора, в БІК «дегуманізації та парцеляції» історичної науки. в Книзі помітне в цілому позитивне Ставлення до М.Блока, Л.Февром, Ф.Броделя, но Важко погодитись з Досить різкою критикою третіх «Анналів», творчість та новаторство представителей якіх значний пріменшено [12].

За редакции Ю.М. Афанасьєва та з его Вступна стаття в 1986 р. видана в російському перекладі праця Ф.Броделя «Матеріальна цивілізація», зокрема перший ее том «Структури повсякденності: можливе та Неможливо».

З приводу последнего маємо відмітіті, что в СЕНСІ перекладацької роботи та видання праць чи статей анналістів, то школа «Анналів» знаходится в порівняно прівілейованому становіщі в Радянській історичній науке. Если праці вчених окремий методологічних напрямків у зарубіжній історіографії стали доступними в перекладі лишь на качана 90-х рр., То наукові твори представителей «Анналів» подекуді з'являлися чи то на страницах фахової періодики, чи то даже окремий виданнями, что Було в Радянській історіографічній науке делом Виключно.

У 1981 р. з'явилася книга В.Даліна про історіків Франции та Великої французької революції, в Якій автор проаналізував історичні роботи та Різні конфронтаційні Концепції французької революції на загально фоні розвитку історичної науки у Франції ХІХ-ХХ ст. Особливе Рамус автор пріділів школі «Анналів», ее передісторії, становлення та подальшій еволюції. В.Далін Надзвичайно вдалині представивши творчі портрети А.Матьєза, Ж.Лефевра, М.Блока и Л.Февром, Е.Лябрусса, А.Собуля ТОЩО [13].

У 70-80-х рр. в розвитку Радянської історіографії начали проявлятіся Нові Тенденції. Перш за все смороду пов'язані з діяльністю таких вчених, як М.А. Барг, А.Я. Гуревич, Ю.Л. Безсмертний, А.Л. Ястребіцька, Які не просто осмислювалась та досліджувалі процеси, Які відбуваліся у французькій історіографії, як попередні досліднікі, но й творчо враховувалі ЦІ Висновки в своих наукових пошуках. Завдяк цьом були зроблені перші кроки до оновлення та збагачення уявлень Радянська вчених про історичний процес, предмет історії, завдання та методи історічного дослідження.

М.А. Барг почав Вивчення французької історіографії з АНАЛІЗУ соціально-економічних проблем середньовіччя. Оцінку Досягнення французької історіографії феодалізму ВІН дает в життя без монографії «Проблеми соціальної історії у вісвітлені сучасної західної медієвістікі» (1973). У вступі до цієї книги М.А. Барг Викладає своє розуміння сучасної буржуазної історіографії як БОРОТЬБИ трьох тенденцій: противники Впровадження методик соціології в Історію; помірковані представник історіків, Які предлагают делать це вібірково; школа «Анналів», яка призвал до негайної перебудови історичної науки. Несмотря на Певної Марксистська критику школи, М.А. Барг годину від годині виявляв приверженность до «Анналів», зокрема ВІН признал послідовність та орігінальність ее лідерів, особливо Ф.Броделя з его концепцією «трівалого годині» як Надзвичайно плідною для історічного дослідження [14]. Але головний Внески М.А. Барга в науку Було сучасне переосмислені Принципів історізму, розробка таких наукових категорій та методів історичної науки, як простір, час, історична свідомість, цивілізація ТОЩО, при цьом ВІН, окрім Іншого, залучав и теоретичний доробок школи «Анналів» [15].

Течение Довгих років уважний Вивчай проблеми сучасної французької історіографії и медієвістікі А.Я. Гуревич. У 1973 р. Вперше, а в 1986 р. повторно Вийшов російський переклад книги Марка Блоку «Апологія історії» з включеними до неї розділамі з его праці «Феодального суспільство». А.Гуревич редагував книгу, супроводу ее пріміткамі, а такоже написавши післямову, в Якій давши детальний аналіз загальносвітоглядніх поглядів М. Блока, особливо его методи дослідження соціально-економічних отношений у французький селі з найдавнішіх часів до Нових и в цілому високо оцінів его Висновки про Сутність феодалізму. Особливе Рамус ВІН звернув на проблеми соціально-історичної психології, їх постановку та розробки М.Блока, Л.Февром та їх послідовнікамі - представник «нової історичної науки» у Франції. Безперечно, самє під ее Вплив історик ставши загліблюватіся в коло вопросам, Які стосуваліся Поняття «менталітет», тобто в соціальну психологію світобачення середньовіччя. После робіт М.М. Бахтіна, что досліджував ЦІ ж проблеми в 60-х рр., Его праці є найбільш значний Внески в розробка цього нового для Радянської історіографії розділу історії [16].

А Я. Гуревич Робить много для узагальнення та творчого засвоєння досвіду методологічних пошуків СУЧАСНИХ французьких історіків, Які ведуться в різніх напрямку [17].

Напрікінці 80-х рр. А Я. Гуревич начинает крітікуваті формаційну концепцію К. Маркса, что мало Надзвичайно вагомий значення для Подолання догматизму Марксистська-Ленінської Теорії СРСР [18]. У статті «Уроки Люсьєна Февра», что супроводжує російський переклад книги Л.Февром «Бої за Історію» А.Я. Гуревич пише про кризу нашого історічного знання и считает найголовнішою умів его Подолання «засвоєння досвіду, Накопичення світовою історічною думкою за останні десятиліття», и передовсім досвіду французької історичної думки [19].

Творчо враховував Досягнення французької історіографії в своих Працюю Ю.Л. Безсмертний. Під вплива поглядів Ж.Дюбі ним та іншімі медієвістамі булу відкоректована розроблено в Радянській історіографії загальна концепція феодалізму. Звернення до проблем історичної демографії та соціальної психології, ментальності середньовіччя в дослідженнях Ю.Бессмертного такоже відбувалося під Вплив школи «Анналів». Йому Належить ПРІОРИТЕТ в розробці ціх сюжетів в Радянській історіографії [20].

Ю.Л. Безсмертний вносити вагомий внесок в осмислення Нових тенденцій в розвитку школи «Анналів» и новой історичної науки у Франції [21].

У 1989 р. в Радянській історичній науке став много в чому Виключно Подія. 3-6 жовтня цього року в Москві відбулася конференція «Школа« Анналів »вчора и сьогодні", присвячено 60-й річниці цієї школи. На ній, окрім Радянська історіків, були Присутні зарубіжні вченні: Ж.Ле Гофф, Р. Шартьє, Ж.Ревель, Н.Земон-Девіс ТОЩО. Серед Іншого на Цій конференции булу детально Розглянуто проблема Методології Вивчення ментальності. Історики дійшлі думки, что в СРСР складається Особливий напрямок, что сінтезує історико-матеріалістічні та інші традіційні методи Пізнання історичної реальності з новімі нетрадіційнімі, у тому чіслі тимі, Які предлагает школа «Анналів» [22].

У 1989-90 рр. ваги набуваються й інші почінання Радянська історіків.

У 1989 р. А Я. Гуревич започатковує видання щорічніка «Одіссей», на страницах которого відбуваються жваві методологічні Дискусії. Тут друкуються такоже результати ДІЯЛЬНОСТІ наукового семінару, організованого А.Я.Гуревичем при Інстітуті всесвітньої історії АН СРСР. До редколегії первого випуску «Одіссея» увійшлі Ю.М. Афанасьєв, Л.М. Баткін, Ю.Л. Безсмертний, В.В. Іванов, С.В. Оболенська, В.І. Уколова, А.Л.Ястребіцька та інші.

«Одіссей» Вихід и до нашого часу (Останній відомій нам випуск 2003 р.). Надзвічайної ваги Йому надає й ті, что з 1991 р. до складу редколегії БУВ введень Жак Лє Гофф. На страницах его активно друкувалися й інші зарубіжні досліднікі - Ж. Ревель, К. Гінзбург, Ж. Дюбі, Р. Шартьє ТОЩО.

Перехід від Радянської до пострадянської, зокрема російської історіографії относительно проблеми школи «Анналів» Ми можемо ідентіфікуваті не так за якіснімі, як за кількіснімі Показники.

На качану 90-х рр. спостерігається Значне зростання кількості публікацій з приводу школи «Анналів» та перекладних видань ее найвідомішіх представителей. Досліднікі, Які накопічілі в 70-80-ті рр. Надзвичайно потужного Фактично, методологічну базу та малі практику! застосування методик анналістів, зараз получил можлівість вільно вісловлюваті свои оціночні погляди.

У 1993 р. Вийшла монографія А.Я. Гуревича «Історичний синтез и школа« Анналів ». У ній школа Розглянуто в Надзвичайно широкому контексті, но в центрі уваги дослідника находится проблема історічного синтезу. На мнение автора, питання про взаємодію матеріальної та духовної культури є для історічного дослідження відправною точкою. Це веде до переосмислені зрозуміти «культура» и «соціальне», в ході которого відбувається поворот від історії ментальностей до історичної антропології чи антропологічно орієнтованої історії. Монографія А.Я. Гуревича - це книга про ті, як до вірішального та найголовнішого, на его мнение, завдання - проблемі історічного синтезу - Підходить ряд представителей школи и які ідеї смороду вісувають. Серед них ВІН Розглядає нове розуміння соціальної історії М. Блок, проблему зв'язку ментальності та культури у Л.Февром, создание Ф.Бродель "геоісторії" та ее співвідношення з економічнім матеріалізмом. Автор Надзвичайно рельєфно показавши коло пошуків Ж.Дюбі, в різнопланових творах которого так чи інакше Постійно прісутнє Прагнення органічно пов'язати Історію ментальностей з іншою історією. Така ж тенденція до глибокого дослідження системи людського цінностей и уявлень характерна для робіт Е. Ле Руа Ладюрі та Ж. Ле Гоффа. Високий рівень книги А.Я. Гуревича много в чому забезпечується Завдяк того, что ВІН показавши ЗАГАЛЬНІ методологічні принципи и подивись лідерів "нової історичної науки" не в абстрактному теоретичного аспекті, а через їх конкретні історичні праці [23].

А Я. Гуревич продолжает плідно працювати над розробка Методології історичної науки, у тому чіслі над школою «Анналів». Характерна рису всех его наукових праць - розглядаті Історію «Анналів" не ізольовано, а вписати ее в широкий контекст історіографії ХХ ст. та найти ее практичне значення для російської історичної науки [24].

А Я. Гуревич залішається незміннім редактором видання «Одіссей», КОЖЕН випуск которого присвячений певній тематіці дослідження: например, в 1989 р. випуск БУВ присвячений Досліджень соціальної історії та історичної культури, в 1990 р. - особистості та суспільству, в 1991 р. - культурно-антропологічній Теорії.

У березні 1995 р. редколегія щорічніка провела «круглий стіл» на тему «Історик кінця ХХ ст. в пошуках методу », результати которого були Вже опубліковані в 1996 р. У вступній статті до цього видання А.Я. Гуревич формулює програму подалі ДОСЛІДЖЕНЬ Фактично для всієї російської історичної науки: «На страницах« Одіссея »всегда пріділялася увага Методології історії, зокрема історико-антропологічному підходу ... Тепер, однак, настав час обговорити питання більш широко та вдумліво ... Я впевнений в тому, что лишь детальний аналіз як передових тенденцій сучасної науки, так и паростків ее Нових напрямків здатно дати нам певні орієнтірі. »[25].

Слід Визнати, что Заклик А.Я. Гуревича НЕ остался без ВІДПОВІДІ. Сучасна російська історична наука демонструє потужного історіографічну базу относительно теоретичного та методологічних новацій в історії. Серед напрямків та течій, Які віклікалі найбільше зацікавлень віділімо: Історію ментальностей [26], історічну антропологію [27], переосмислені політічну Історію [28], культурну та інтелектуальну Історію ТОЩО [29].

У 90-х рр., Окрім А.Я. Гуревича, продовжував свою наукову діяльність Інший історик, что почав досліджуваті школу «Анналів» ще за Радянську часів, - Ю. Л. Безсмертний. У 1998 р. ВІН відає свою монографію "Як писати Історію", Який Аналізує найновіші методологічні віяння у французькій історіографії в 1994-1997 рр. Основною особлівістю сучасної французької історіографії Ю. Безсмертний считает ее свідомий відхід від так званого «мета-дискурсу», что предполагает глобальні пояснювальні схеми. После цього ВІН Аналізує передумови цього процесса, зокрема критику історичної антропології у 80-ті рр., Занепад історико-демографічніх ДОСЛІДЖЕНЬ, Глибока кризу соціальної історії. Натомість у СУЧАСНИХ французьких історіків посілюється Інтерес до мікроісторії, культуральної історії (Р. Шартьє), історії політики, все более розширюють Межі! Застосування наративного жанру. У висновка Ю.Бессмертній радить російськім історікам НЕ ігноруваті жодних з парадигм сучасної французької історіографії, Аджея Кожна з них, хоч и не піддається прямому запозичення, проти містіть Надзвичайно корисний пізнавальний досвід [30].

Як зразок для своєї тези Ю.Бессмертній представивши Вже й власне історичні дослідження, ґрунтовані на Методології сучасної зарубіжної історіографічніх течій. За его редакцією в 1996 та 2000 рр. віхйшлі Збірки праць, шкірні з якіх присвячено історії приватного життя людини, чи то в колі сім'ї та друзів, чи то в сфері почуттів та емоцій. Серед авторів праць знаходімо и Н.Пушкарьову (кохання російського дворянина ХІХ ст.), И П. Уварова (старість и немічність в свідомості француза ХVI ст.), Й І.С. Свенціцьку (шлях до незалежності грецької жінки, елліні в колі друзів), и самого Ю. Безсмертного (туга за около в ХІІ - ХІІІ ст.) ТОЩО. ЦІ праці ма ють Надзвичайно скроню наукову Цінність такоже Завдяк Вступна стаття, что розкривають перед нами як зарубіжну історіографію назва проблем, так и методу дослідження российских авторів [31].

На жаль, у 2000 р. життя Ю.Л. Безсмертного передчасно обірвалося. На пошани видатних історіку колеги вірішілі відрукуваті збірник праць, до участі в якому запросили як российских, так и зарубіжніх авторів. Ю.Бессмертному віддав шану Жак Ле Гофф, Який в свои статті відмітів значімість Внески російського історика в розвиток післявоєнної НЕ лишь Радянської, пізніше російської, но й західної, зокрема французької медієвістікі [32].

Окрім власне Вже відоміх вчених з Радянський часів, дослідження французької історіографії та долі школи «Анналів» продолжает и младший поколение історіків. Серед них віділімо Л. Рєпіну, яка в 1998 р. написала монографію «Нова історична наука» и соціальна історія »[33].

В.А. Бабінцев очолює Вивчення історії школи «Анналів» в Уральська університеті. У 2001 р. ВІН розроб програму до відповідного спецкурсу. Надзвичайно позитивною є и его видавнича діяльність. Например, за его редакцією лишь у 2000 р. Вийшла Одразу 2 книги французьких анналістів - Жака Ле Гоффа «Інше середньовіччя» та Е. Ле Руа Ладюрі «Монтайю». До последнего видання В.А. Бабінцев написавши післямову «Чарівник з країни Ок», В якій давши детальний аналіз життєвого и творчого шляху Є. Ле Руа Ладюрі.

Безперечно, находится місце для школи «Анналів» и в СУЧАСНИХ Загальна історіографічніх працюю.У колектівній монографії за редакцією І.П. Дємєнтьєва и А.І. Патрушева 2002 р. розділ относительно французької історіографії міжвоєнного ПЕРІОДУ писали А.В. Адо і В. П.Смірнов. Автори розкрили Головні етапи кризиса позітівістської історіографії та проаналізувалі формирование школи «Анналів». Французьку історіографію Другої половини ХХ ст. характерізував В.П. Смірнов. Найбільше уваги ВІН пріділів Ф.Бродель та его методологічним подивимось, а такоже окреслив ЗАГАЛЬНІ РИСИ «Анналів» третього поколения [34].

Крізь призму становлення «нової історичної науки» Розглядає всю зарубіжну історіографію Другої половини ХХ ст. відомій методолог історії, Засновник томської історіографічної школи Б.Г. Могильницький. Друга книга его монографічного дослідження «Історія історичної думки ХХ ст.» Практично вся присвячено школі «Анналів». Б.Г. Могильницький детально Розглядає життєвий и творчий шлях М.Блока, Л.Февром, Ф.Броделя, а такоже, спіраючісь на їхні праці, характерізує їх теоретичні погляди относительно історічного процесса, методологію історічного дослідження та результати ее практичного втілення [35].

Певні дослідження з французької історіографії та історії школи «Анналів» проводяться и в Україні. На качану 90-х рр. відома ще за Радянську часів дослідниця Л. Таран випустила три монографії, в якіх вона послідовно досліджувала та порівнювала французьку, російську та українську історічну мнение кінця ХІХ-ХХ ст. Загаль, характеризуючи французьку історіографію цього часу, основнову Рамус вона звернула самє на школу «Анналів», якові справедливо считает одним з найголовнішіх напрямків французької історіографії ХХ ст. На фоні розвитку зарубіжної історіографії в особі «Анналів» Л. Таран Аналізує розвиток української науки. До 1929-30 рр. російська та українська історична думка розвивалась в руслі Світової, а філософськімі основами розвитку гуманітарної науки були позітівізм, марксизм та неокантіанство. У сучасній українській історіографії, считает дослідниця, з відходом від марксизму відбулося укріплення позіцій позітівізму. Для Подолання кризиса українські вченні повінні ширше долучатіся до СУЧАСНИХ світовіх наукових діскусій, а такоже засвоюваті досвід зарубіжніх історіків Другої половини ХХ ст., У тому чіслі школи «Анналів» [36].

Іншім відомим Українським дослідніком французької історії та історіографії є ​​викладач Українського католицького Університету, докторант вищої школи практичних ДОСЛІДЖЕНЬ Паризька університету Вадим Ададуров. У 2001 р. спільно з французько істориком Жаном-Бернаром Дюпоном-Меніченом ВІН видав ґрунтовну монографію «Французька Історіографія ХХ ст.». Передмова до Посібника написавши львівський професор Ярослав Грицак.

Центральне місце в книжці відведено аналізові «нової історичної науки» та школи «Анналів», а такоже тім новим «теріторіям історії» та новим методологіям, что їх освоїлі Французька історікамі течение последнего століття. На мнение авторів, Вироблення Нових концептуальних и епістемологічніх засідок для ДОСЛІДЖЕНЬ української історії Неможливо без ґрунтовного Ознайомлення и критичного осмислення здобутків Світової історичної думки ХХ ст.

Огляд французької історіографії, здійсненій у монографії, містіть СПЕЦІАЛЬНІ розділи та екскурсії, прісвяченні новімі підходам, як від: історична демографія, колективна пам'ять, діскусій вокруг французької революції кінця XVIII ст. ТОЩО. Важліво, что книга містіть кож невелика антологію перекладів орігінальніх текстів, Які дають безпосередні уявлення про Головні методологічні маніфесті, ключові роботи та найважлівіші дебати у французькій історичній науке ХХ ст [37].

Вже следующего 2002 р. тієї ж автор В. Ададуров відрукував книгу «Історія Франции», якові довів до кінця XVIII ст. Особлівістю цієї книги Полягає в тому, что для ее написання історик Використана практично лишь оригінальні дослідження французьких дослідніків, тобто охарактерізував найпомітніші методологічні, концептуальні, фактологічні Досягнення французької науки ХХ ст. относительно історії власної країни. Монографія, побудовали на такому тіпі дослідження, є безперечно новацією для українського науки [38].

Інші українські Історики, хоч и не зупіняються на характерістіці власне школи «Анналів», проти роблять Перші Спроба запозічіті ее методику дослідження.

Новітні напрямки Світової історіографії обговорюються на страницах таких видань, як «Дух і Літера», «Критика», «Україна модерна», «Український гуманітарний огляд» ТОЩО. У 1992 р. Інститут археографії НАН України почав відаваті збірник «Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія Ідей» (редактори О. Толочко та Н. Яковенко), в якому друкувалися дослідження з історії середньовічної свідомості. Автори статей доходять висновка, что існує велика розбіжність между нашими Сучасний інтерпретаціямі минуло подій и баченням тих же подій їх сучасниками. Давньоруська свідомість, образи світу, держави, володаря досліджують О. Толочко, О. Александров [39].

Заслуговують на Рамус статті Черкаського історика Ю. Присяжнюка, прісвяченні вивченню ментальності українського селянства в условиях капіталістичного розвитку кінця XIX-початку XX ст. Дослідник показавши, что селянська свідомість на початку ХХ ст. характерізувалася традіційністю, ворожістю до ринкового отношений, суперечіла Формування Політичної культури демократичного Суспільства [40].

Проти найвізначнішою працею цього напрямку ДОСЛІДЖЕНЬ вважається монографія Наталі Яковенко «Паралельний світ». Вона Присвячую, за словами самой авторки, аналізові того, як людина XVI - XVII ст. спріймала Навколишній світ та себе в ньом. Н. Яковенко считает, что НЕ Варто Говорити про універсальні мотівації, властіві «всім українцям», «всім козакам», «всім шляхтичам», проти считает за можливе віднайти якісь провідні мотиви, что «вплівалі на поведінкові стратегії и тип світобачення питань комерційної торгівлі груп загалу ». Н. Яковенко такою групою звертаючись русский шляхту та, частково, козаків, и в одінадцяті Нарисах реалізувала поставлених завдання. Дослідження Київської авторки слугує приладнати для багатьох СУЧАСНИХ молодих вчених [41].

Згадані нами праці відносіться до найкращих зразків новітніх ДОСЛІДЖЕНЬ с помощью якісно других методологічних Принципів, у тому чіслі пропонованіх «Анналів». Однако вчений Ю. Зазуляк застерігає від Іншого явіща, что відслідковується в українській історичній науке. ВІН пише про формирование "апологетічної" традиції в центральній и східноєвропейській історичній літературі, прісвяченій «Анналів». Для Певного числа наукових робіт стало почти нормою презентуваті Цю школу як чи не єдіно можливий методологічно, новий способ історіопісання, ігноруючі при цьом інші методологічні альтернативи [42].

Вважаємо це зауваження Цілком слушно та Пропонуємо звернути до практики російської історіографії, для якої «Аннали» є однією з найважлівішіх, но НЕ єдіно можливий методологій історічного дослідження.

Отже, чи можемо сделать Висновок, что формирование практики Вивчення школи "Анналів" в Радянській та пострадянській історіографії відбувалося складно та неоднозначно. После Першої згадка про "Аннали" в 30-ті рр. ХХ ст. Наступний пожвавлення ДОСЛІДЖЕНЬ пріпадає на одному половину 50-х-60-ті рр. - годину, коли методологія французьких історіків детально аналізується радянська колегами з позіцій марксизму-ленінізму. Починаючі з 70-80-х рр. процес Вивчення "Анналів" триває практично Безперервна. До того ж в цею ж период відбувається унікальне явіще як для Радянської історіографії. Радянські досліднікі (А. Гуревич, М. Барг, Ю. Безсмертний, Л. Ястребіцька) неофіційно переймаються певні принципи "Анналів" для Власний історічніх розвідок. ОКРЕМІ представник школи оцінюються Радянська історіографією Досить позитивно, а праці М. Блока чи Ф. Броделя Виходять даже у переклад російською мовою.

Перехід від Радянської до російської історіографічної традиції Вивчення "Анналів" супроводжувався збільшенням пітомої ваги публікацій та перекладів. Сучасна російська Історіографія орієнтована Вже нема на теоретичний аналіз анналівської парадигми історії, а на практичне запозичення ее окремий конструктивних методик. Це ж тенденція в цілому характерна и для історіографії української, проти тут цею процес відбувається Менш інтенсівно та Дещо однобоко - лишь относительно СФЕРИ історії ментальності.

Розділ ІІ. Становлення практики дослідження школи «Анналів» у французькій історичній науке (1929 - 1947 рр.)

Традіційно в історіографії Зародження школи «Анналів» відносіться до 1929 року - дати Заснування Марком Блоком и Люсьєном Февром журналу «Аннали економічної та соціальної історії», а з'явився самой школи асоціюють з революцією в історичній науке Першої половини ХХ ст. [43] , Різкім відходом від позітівістської історіографії та абсолютно новим якісним явіщем в науке.

Аналіз останніх публікацій [44] показує, что досліднікі французької історичної науки ніні формують зовсім Інший погляд на Зародження школи «Анналів», яка, на їхню мнение, булу результатом поступової еволюції від позітівістської до модерної Наукової парадигми та світоглядніх уявлень. Тому ми Вважаємо за потрібне Дещо розшіріті хронологічні рамки нашого дослідження и почату з короткого АНАЛІЗУ французької позітівістської історіографії кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Позітівізм як філософська течія поставивши перед історічною наукою складне завдання ідентіфікаційного характеру. З подивимось представителей цієї течії науками могли вважатіся лишь ті Галузі знання, Які в своих методиках дослідження вікорістовувалі природничо-математичні методи, тобто ті, Які піддаються веріфікації у будь-який способ дослідніком, что бажає таку перевірку здійсніті. Гуманітарні науки, до якіх тоді входила й історія, такой надійної та однозначної веріфікації Запропонувати НЕ змоглі. Відповідно до цього, смороду втрачалі статус науки, перетворюючісь на белетристика.

Такий позітівістській постулат практично БУВ стимулом для того, щоб Історики замисли Стосовно своих наукових методик та підняліся на захист історії як науки, яка такою є и має право (а то й просто необходимость) на Існування.

Чи не обминули ЦІ бурі й французьку наукову спільноту. Саме в колі французької позітівістської історіографії и зароджуються ті ревізіоністські Ідеї, Які стали Поштовх Подальшого перегляду Наукової парадигми Вже анналістамі.

Глибинні причини перегляду історічніх концепцій у Франції малі свою спеціфічну форму, пов'язану з особливими национальной історії у ХІХ ст.

После поразка у війні з німецькою імперією у 1870-1871 рр. суспільство Франции перебувало у тяжкій моральній кризі. У інтелектуальніх колах Третьої РЕСПУБЛІКИ практично единогласно Було Переконаний, что виправити сітуацію можна лишь активним Реформування всех сфер життя І, самперед, науково-освітньої Галузі. Надання історії національного та професійного характеру мало Сприяти процесса оновлення французького Суспільства, Формування национальной гордості та патріотичного духу ее громадян. У цею годину підвіщується роль як шкільної історичної освіти, так и ее академічної складової.

Значний група авторитетних французьких історіків пропагувала Класичні позітівістські постулати по підношенню до історичної науки.

У тисячі вісімсот сімдесят шість р. відомімі медієвістамі Габріелем Моно та Гюставом Фаньє Було засновано практично перший фаховості журнал історіків «Історичний огляд» [45], у Першому чіслі которого Г. Моно опублікував програмнного статтю під назв «Про прогрес історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ у Франції з ХVІ ст.». Остання стала маніфестом позітівістського (або як ще назівають французи, «методичного») напряму у французькій історіографії [46]. За ним головний принципами нового історічного дослідження проголошувалися достовірність Фактів та історізм, Який передбачало аналіз подій та явіщ в конкретних условиях їхнього розвитку. Г. Моно наполягав на тому, что сучасний історик мусіть проникнуті в годину, Який ВІН вівчає, та відчуті сімпатію до досліджуваного об'єкту, бо без цього НЕ вдасть збагнуті его сутності, но водночас ВІН пропагував безсторонність у ставленні до подій.

Найвідомішімі представник позітівістського напряму у Франції були професори Сорбонського університету Шарль Сеньобо и Шарль Лянглуа.У в своєму творі «Вступ до історічніх студій» (Париж, 1899) смороду підсумувалі ті Висновки, якіх досягла позітівістська Історіографія в Теорії історічного Пізнання.

Досліднікі відмовляліся в науковому дослідженні від літературності, теологічного світобачення. У науковому історичному дослідженні будь-яке тверджень мало вважатіся вірогіднім лишь тоді, коли воно Було підкріплене документами, а сам історик мусіть поступитися авторітетові джерел и дива їх коментаторів.

Історичне дослідження, Пожалуйста мало ґрунтуватися лишь на документальних джерелах, Складанний з кількох етапів. Перший - ретельна археографічна робота з писемності документами (лишь смороду означає Поняття «історичне джерело»). Документи належало класіфікуваті, Скласти їх реєстр, щоб Врятувати знищення годиною для следующего РОЗГЛЯДУ критиками.

Наступний етапом Наукової роботи вважався аналіз класіфікованіх документів з метою з'ясування Фактів. Сюди належала як зовнішня критика джерела з метою визначення автентічності документа, так и внутрішня критика - аналіз змісту та Виявлення вірогідніх історічніх Фактів.

Завершальний стадією історічного дослідження БУВ синтез Фактів у систему. Найкращий методом такого синтезу вважаю об'єднання Фактів у Серії, або хронологічно чи тематично зв'язані ланцюги. Потім досвідчені досліднікі-редактори малі поєднуваті їх у Загальну Історію в колективних працюю. Вважаю, что таким чином історія пишеться об'єктивно, без суб'єктивного втручання дослідника [47].

Відповідно до віщевікладеної схеми, Певний рівень спільніх колективних ДОСЛІДЖЕНЬ можливий лишь на завершальній - систематично-узагальнюючому етапі історічного дослідження. Наперед хочеться Зазначити, что для Вивчення історії ХІХ - початку ХХ ст. характерним БУВ індивідуальний підхід до роботи, основною формою которого Було дісертаційне дослідження та написання монографії як результату власного копіткого поиска фактичного матеріалу. П. Уваров так опісує кар'єру типового історика ХІХ ст .: гарне домашнє виховання, навчання в коледжі чи ліцеї, вступ после тяжких іспітів до вищої нормальної школи, потім роки асістентства, захист дисертації, Університетська кафедра (на дерло порах в провінції, потім - в Сорбонні) І, Нарешті, в ідеалі, - місце професора в Колєж де Франс.

Звичайно, певні проекти та комунальної роботи історіків начали з'являтися ще у ХІХ ст. Зазвічай смороду реалізуваліся при питань комерційної торгівлі установах. У Франции до найбільш значний среди них відносімо вищу нормальну школу, Заснований в 1812 р. и за задумом Наполеона покликання готувати шкільних вчителів. Альо дуже Швидко школа переросла у Справжній інтелектуальний центр країни. До первого ее випуску належали Знамениті Історики О. Т'єррі та В. Кузен [48].

З метою Збереження пам'яті нації булу Створена система Національніх, департаментная, муніціпальніх Архівів, система публічніх музеїв. Для обслуговування ціх інстітутів потрібні були спеціалісти, тому в 1821 р. вінікла Школа хартій, яка готувала архівістів-палеографів. Це заняття Було Надзвичайно престижних, особливо для віхідців з Дворянська сімей.

З метою наслідування німецької моделі освіти та науки, орієнтованої на семінари, у 1868 р. міністром В. Дюрюї булу засновано Практична школа Вищих ДОСЛІДЖЕНЬ. Від самого качана вона мала історико-філологічну секцію, яка відігравала ключовими роль в академічніх реформах Третьої РЕСПУБЛІКИ.

Спільною рісою всех віщезгаданіх інституцій Було, что несмотря на тій досвід та комунальної роботи та СПІВПРАЦІ, Який смороду давали історікам, створюваліся смороду все ж таки з іншою метою, найчастіше вона мала освітній чи прикладний характер. Такі установи Ще не бачили своим завдання організацію самє науково-дослідної ДІЯЛЬНОСТІ, хоча вона, Звичайно, присутности як складового частина.

На жаль, несмотря на певні практики, Спільні Колективні дослідження на всех етапах історічного поиска Методології позітівізму були неможліві в прінціпі. Відшукування Фактів, веріфікація документів, групувань подій часто цього просто не потребувалі, а на етапі узагальнення и синтезу Колективні Висновки могли делать лишь загальновізнані Історики - метри. Методика цього синтезу позітівістамі булу розроблено найгірше, та й Мерті на практике Працювала поодінці, віконуючі свою часть роботи. Як правило, Великі Узагальнюючі праці Вихід за редакцією одного чи двох відоміх історіків.

Найвідомішім прикладом узагальнюючого типу дослідження у французькій історіографії «методичного» напряму вважається 10-ти томна серія «Історія Франции» (Париж, 1900-1912) за редакцією академіка Ернеста Лявісса.

Фактично Історики «методичної» школи у Франції, додержуючись позітівістськіх постулатів, намагались просто віднайти способ тієї адекватної веріфікації, яка б Зроби дослідження з історії таким ж Прозоров для Перевірки, як и в природничих чи математичних науках. Таким Шляхом історії повертався статус науки. Колективні ж дослідження історіків-позітівістів малі Частіше Всього формальних характер. Звертайтесь до такого типу роботи у Виключно випадки.

Слід відмітіті, что практично відразу в середовіщі французької інтелігенції зароджується критично Ставлення до методи «методичної» школи позітівістів. Гострій Критиці ее Перш за все піддавалі за однобоке політичне трактування історічного процесса, за одноманітність джерел (лишь пісемні документи) та за недосконалість и суперечність синтетичне та узагальнюючіх практик [49].

Одним Із дерло від пріорітету Політичної історії відійшов видатний історик Другої третина ХІХ ст. Жюль Мішлє [50]. Головного его твором стала 17-тітомна «Історія Франции» (Париж, 1833-1867), вона булу просякнута ідеямі романтизму. Ж. Мішлє прагнув Розкрити НЕ Історію королівськіх діянь, а народу Франции, людини як соціальної істоті. Ще в першій третіні ХІХ ст. ВІН поставивши питання про синтез СОЦІАЛЬНИХ наук у дослідженні минулого. Їх інтегруючім Чинник Ж. Мішлє бачив Історію, пропонував історікам активно залучаті до своих ДОСЛІДЖЕНЬ елементи географічного, кліматічного, демографічного АНАЛІЗУ.

Ідеї, вісловлені Ж. Мішлє, підхопілі представник других наук в тогочасній Франции.

У тисячі вісімсот дев'яносто один р. Поль Відаль де Ля Бляш засновує школу «географії людини» та ее Друкований орган «Аннали географії», на страницах которого послідовно популярізуваліся Ідеї зближені между географією та історією. Представник школи Ля Бляша розроблялі Такі напрямки ДОСЛІДЖЕНЬ, як зв'язок между суспільством та середовище, Людина та кліматом [51].

Одна з Нових СОЦІАЛЬНИХ дисциплін - соціологія - приступила до поглиблення Вивчення станів колектівної психіки, й на початок ХХ ст. філософ-антрополог Люсьєн Леві-Брюль розроб теорію «прімітівної ментальності».

Однако найбільш шквальний критика методик французької позівістської школи в історії місяць з вуст французьких соціологів. Їх лідер Еміль Дюркгейм у «Правилах соціологічного методу» (Париж, 1895) постулював неохідність злиттів історічніх, економічних, географічних, психологічних методів дослідження Суспільства, поклали їх у основу власної Концепції синтезу СОЦІАЛЬНИХ дисциплін.

Один з найвідомішіх учнів Е. Дюркгейма Франсуа Сіміан Виступивши з детальною критикою методичного дискурсу в історичному дослідженні. У центрі цієї критики опинивсь Перш за все метод Отримання історічного знання на основе філологічної критики писемності документів, результатом якої ставали Певний історичний факт. Основу кожного наукового дослідження, за Ф. Сіміаном, мала становитися проблемна гіпотеза, якові можна Було або підтверджуваті, або спростовуваті. Факти повінні були впорядковуватіся согласно гіпотез, что дозволило б віявіті закономірності та прічінність в хаосі історічніх подій.

Перспективу розвитку історичної науки Ф. Сіміан вбачалася у подоланні трьох «ідолів», створене «методично» школою:

1. «ідола політічного» - постійного Захоплення Політичною історією, фактом-подією;

2. «ідола індівідуалізму» - надмірного зосередження на вчінках «великих людей»;

3. «ідола хронологічного» - жорсткий Дотримання послідовності подій та підкресленої уваги до ґенезі явіщ.

Проти Ф. Сіміан, крітікуючі «методичну» школу, сам не відійшов від позітівізму, пропонуючі просто іншу его форму.

Свої теоретичні погляди Ф. Сіміан втілів у Працюю, присвячений соціальній історії головно через призму еволюції цен та грошової політики - тим маргінальніх среди історіків позітівістського напряму. У 1932 р. в світ Вийшла головна его праця «Заробітна платна, соціальна еволюція і гроші». Досліджуючі статистику грошового обігу, цен и доходів в течение трівалого проміжку часу з тисячі сімсот вісімдесят дев'ять до 1928 рр., Ф. Сіміан намагався поясніті причини и дінаміку економічного піднесення, віявіті Зміни економічних ціклів від фаз підйому до фаз спаду. Найбільш важлівімі ВІН вважать вікові економічні цикли «довгої трівалості», на фоні якіх розвіваються «Короткі» и «проміжні» (десятілітні цикли) [52]. Головного Показники економічних ціклів та причину їх змін дослідник вбачалася у Збільшення та зменшенні грошової масі, за Якими слідувала зміна цен, яка й визначавши рівень заробітної Платні та доходів, что, в свою черга, вплівало на Колективне психологію та соціальні отношения.

Праця Ф. Сіміана булу однією з дере Спроба відійті від подієвої Політичної історії та Изменить історичний ракурс на Користь історії соціально-економічної з Використання принципова Нових методик дослідження - демографічніх, статистичних ТОЩО [53].

Популярізацією поглядів Ф. Сіміана [54] относительно необхідності міждісціплінарного синтезу СОЦІАЛЬНИХ наук, но Вже на чолі з історією, займався відомій французький філософ Анрі Берр на страницах Заснований ним у 1900 р. журналу "Огляд історічного синтезу". А. Берр Вперше ввів Поняття "нова історична наука", маючі на увазі Широке об'єднання СОЦІАЛЬНИХ наук на базі історічного дослідження.

З 1929 р. А. Берр займався організацією "тіжнів синтезу", во время якіх науковці різніх спеціальностей через призму спеціфічного підходу своих дисциплін обговорювалі Такі проблеми як "цивілізація", "натовпу", "прогрес", "життя" й намагались звесті свои погляди до Спільного знаменніка [ 55].

Серед почінань А. Берра слід відзначіті и Заснований ним фонд "За науку", и широко відому історічну колекцію "Еволюція людства", и Міжнародний центр синтезу, в історічну секцію которого входили Такі відомі Історики, як М. Блок, Ж. Бурже, П . Ренувье (Франція), А. Піренн (Бельгія), Д. Тревельян (Англія) ТОЩО. Проти НЕ маючі професорсько звання, А. Берр так и не БУВ Визнання та не здобув популярності в академічніх колах, хоч его Вплив на історічну науку Франции початку ХХ ст. БУВ непересічнім.

Таким чином, у французькій історіографії з кінця ХІХ ст. зароджувався новий напрямок, Який вірішував проблему ідентіфікації історії як науки на якісно ІНШОМУ Рівні, порівнюючі з "методично" школою, віходячі за рамки позітівістської парадигми.

Представник суспільніх наук практично обстоювалося мнение про некоректність механічного перенесення характеристик природничих наук на науки СОЦІАЛЬНОГО та гуманітарного профілю. Знання останніх має якісно Інший характер, тому потребує других методів дослідження, Які НЕ могут буті співставлені з природничо. Історія, як и Інша суспільна наука, має право на Існування и відчуває необходимость Вироблення Власний методологічних основ. Об'єднуючою ідеєю французьких суспільствознавців булу ідея міждісціплінарного синтезу суспільніх наук, Суперечка лишь точилася, яка з них цею синтез Очола.

Усвідомлена необходимость суспільствознавців у міждісціплінарніх дослідженнях принципова по-новому ставити проблему СПІВПРАЦІ вчених. Спеціалісти з різніх галузь суспільніх наук, Які Працюють над Певна дотичність проблемами, но під кутом зору своєї дисципліни, протягом всех етапів свого дослідження потребують постійної консультації своих колег - спеціалістів з других сфер. Це створює необходимость комунальної роботи, СПІВПРАЦІ, взаємообміну та постійніх контактів. Даже более того, такий Постійний кругообіг має відбуватіся НЕ лишь между вчений з різніх галузь, но інтенсивніше между власне колегами, например, історікамі. Більше точок Зіткнення для Дискусії та порозуміння дает й Інший принцип дослідження, пропонованій критиками позітівістів, поступовій перехід від нарратівної історії до історії-гіпотезі. Если Ранее історик, відшукуючі факти, "сперечався" із документом, то тепер дослідник має вести полеміку з іншімі вчений з приводу певної проблеми, Досліджень якої смороду могут обоє займатіся.

Такі теоретичні постановки вопросам потребувалі практичної реализации в конкретних дослідженнях.Саме на Цій Хвилі критики позітівістів, захоплень ідеямі міждісціплінарного синтезу та спожи его практичної реализации вінікає у Франції група дослідніків вокруг журналу "Аннали економічної та соціальної історії", засновниками которого були французькі Історики Марк Блок та Люсьєн Февр [56].

Марк Блок народився 6 липня 1886 р. в Ліоні. Его батько Зробив серйозно наукову кар'єру історика и ставши завідувачем кафедри греко-римських старожитностей на факультеті словесності Ліонського університету. Матір'ю М. Блоку булу Сара Ебштейн. Марк МАВ брата Луї, Який ставши дитячим лікарем. Брат загінув во время Першої Світової Війни. Марк Блок Навчався в престижному ліцеї Людовіка Великого в Паріжі, в 1904 р. вступивши до вищої нормальної школи, яка готувала вчителів и викладачів. Тут ВІН Вперше зустрів свого майбутнього друга и колегу Люсьєна Севру, смороду обоє навчаюсь у батька Марка Гюстава Блоку. Вчителями Марка в тій годину були Шарль-Віктор Ланглуа и Крістіан Пфістер. В Еколь Нормаль М. Блок познайомівся з сінологом Марселем Грані и елліністом Луї Герне, Які захоплювалися Деяк ідеямі Е. Дюркгейма. Смороду надовго стали для Марка Блоку інтелектуальнімі співбесіднікамі. М. Блок и Л. Февр обоє жили в гуртожитку для молодих вчених, в т. З. Фонді Тьєра, Який БУВ для них своєріднім інтелектуальнім горном.

У 1908-09 рр. М. Блок стажувався в Німеччині, в універсітетах Берліну и Лейпцигу, де познайомівся з дослідженнямі історика К. Лампрехта, психолога В. Вундта, географа Ф. Ратцеля. Уроки цього стажування були значними для подальшої Наукової Біографії М. Блока: вона дала Йому нелюбов до голої ерудіції, ідею создать журнал нового типу и Впевненість у великому Майбутнього міждісціплінарності [57].

У 1908 р. М. Блок получил право викладання - agregation. З 1912 до 1914 рр. Викладаю Історію и географію в ліцеях Монпельє и Амьєна. У 1913 р. з'явилася его перша монографія "Іль-де-Франс: країна вокруг Парижу".

2 серпня 1914 р. его Було мобілізовано на войну в якості сержанта. М. Блок воювали на передовій, закінчив войну в чіні капітана и БУВ нагородження військовім хрестом та орденом Почесного Легіону.

У 1919 р. М. Блок одружився Із Сімоною Відаль, в его сім'ї Було п'ятеро дітей. У тому ж году разом Із Л. Февром на запрошення К. Пфістера ВІН почав викладати Історію Середніх віків на факультеті словесності університету Страсбурга, там же ВІН ставши завідувачем кафедри Середніх віків у 1927 р. В период свого перебування в Страсбурзі М. Блок написавши значний часть своих наукових праць: в 1920 р. ВІН опублікував свою докторську дісертацію "Королі и серви: глава з історії Капетінгів". У 1924 р. Вийшла "Королі-чудотворці", в 1927 р. "Характерні РІСД французької аграрної історії" [58].

У Страсбурзі друзі жили поряд: М. Блок - на просп. Свободи, 17, а Л. Февр - на бульварі Робертсау, 5 [59].

Атмосфера Страсбурзького університету виявило сприятливі для різніх наукових інновацій. Справа в тому, что у всех найбільшіх французьких академічніх центрах провідні посади на кафедрах продовжувалі обійматі представник позітівістської школи, тому М. Блок и Л. Февр та інші молоді науковці, Які прітрімуваліся непозітівістськіх поглядів, які не малі шансів та можливіть продовжіті там свою наукову кар ' єру. Страсбург же - столиця французького Ельзасу, Щойно Повернення после 47-річного німецького правления, БУВ практично tabula rasa для французьких академічніх Кіл. Сюди булу запрошені команда молодих вчених, в чіслі якіх опінію и М. Блок з Л. Февром, завдання якіх Було Реорганізувати Колишній німецький університет на Нових засідках, цею проект щедро фінансувався державою [60].

Друзі проводили домашні "інтелектуальні Бесіди": їх об'єднували НЕ лишь Спільні погляди на Реформування гуманітарних наук, но й Політичні: це Було коло лівіх антіклерікалів. Ця молода команда реорганізувала факультет словесності, поділівші его на Інститути, КОЖЕН Із Своїм Видавництво та бібліотекою. М. блок БУВ директором Інституту Середніх віків, Л. Февр - директором Інституту новой истории. Разом смороду создали Центр економічної історії і даже організувалі захист дипломних робіт за новою спеціальністю "економічна історія".

У Страсбурзі М. Блок з Л. Февром вірішілі відаваті журнал з соціальної та економічної історії, ця ідея з'явилася в них в післявоєнній период: німецький журнал подібної проблематики переставши віходити 1919 р., И смороду сподіваліся заповнити пусту нішу. У 1921 р. за ініціативи Л. Февра смороду звернули до відомого історика Анрі Піренна, Який БУВ членом редколегії німецького журналу, представивши Йому проект свого журналу з історії, соціології та економіки, что прізначався НЕ лишь для вузьких спеціалістів, но для всіх історіків та всех гуманітаріїв, трибуною для наукових діскусій. Перша спроба НЕ вдалася через Відсутність фінансування, хоч А. Піренн їх и підтрімав, з тих пір между ними зав'язалася міцна дружба.

У 1929 р. М. Блок решил повторити Спроба і друзі начали шукати видавництво. Л. Февр домовився з Видавництво Армана Колєна, Який випускає "Географічний щорічник" Відаля де Ля Бляша. За аналогією з ЦІМ виданням журнал М. Блока та Л. Февра получил назви "Аннали економічної та соціальної історії". У Франции на тій годину існував "Журнал економічної та соціальної історії", но ВІН орієнтувався в основном на економічні та Політичні Ідеї. На початкових етапі свого Існування "Аннали" виглядаю порівняно скромним започаткуванням. У 30-ті рр. читачами часопису Було лишь декілька сотень спеціалістів у Франції та около сотні в Италии. Проти поступово "Аннали" розшірювалі свою Читацький аудіторію за рахунок тих Нових Ідей, Які пропагуваліся їх засновниками. По-перше, журнал ставши тім необхіднім містком для вчених-історіків та спеціалістів з других галузь, своєріднім інструментарієм їх наукового спілкування, діалогу І, як наслідок, СПІВПРАЦІ. На шпальтах видання публікувалася значний Кількість Повідомлень и роздумів, Які малі відношення до найактуальнішіх тогочасної проблем. Значне місце в "Анналах" прісвячувалося оглянувши та критичним Намалюй, в якіх аналізуваліся кроме історічніх, роботи з соціології, економіки, географії и психології. Місце, что відводілося оглянувши, Було Надзвичайно значний в "Анналах", особливо если порівнюваті зі змістом других історічніх періодичних видань того часу [61].

Як і друга, на страницах часопису Свідомо декларувався Заклик до колективних ДОСЛІДЖЕНЬ и даже пропонувалася програма останніх, в центрі якої стояла проблема багатоаспектності Поняття "соціальне". Засновник "Анналів" М. Блок та Л. Февр, мабуть, одні з дере вербалізувалі Цю ідею, ВИЗНАЮЧИ необходимость комунальної роботи, дере за все на базі міждісціплінарності, забезпечен, таким чином, свою пріорітетність в історічніх пошуках.

Если з організаційної точки зору "Аннали" були своєріднім прориву, то з методологічного боку Заснування М. Блоком та Л. Февром журналу нового типу Виглядає НЕ як Революційна несподіванка, а як логічний етап довготріваліх діскусій между історікамі "методичної" школи та "нової історичної науки ". Приверженность молодого поколения науковців до Ідей останньої чітко засвідчує програш позітівістів в борьбе за пріорітетність історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ.

Фактично на годину Заснування "Анналів" етап теоретичного діскутування Вже минувши, належало переходіті до площини прикладних ДОСЛІДЖЕНЬ [62].

Засновник "Анналів" запозічілі від французької соціологічної школи теорію проблемного АНАЛІЗУ и синтезу, прістосувавші ее до історічного типу ДОСЛІДЖЕНЬ, а такоже ідею про создания міждисциплінарної соціальної науки. Разом з тім Слідом за А. Беррі в якості інтегруючої дисципліни смороду звертаючись Історію.

М. Блок та Л. Февр написали цілий ряд статей та монографій, в якіх віклалі свои методологічні погляди, або ж безпосередно застосувались їх в історичному дослідженні.

Одним з концептуальних творів Л. Февра вважається завершень ним в 1933 р. цикл есеїв "Суд Совісті історії та історика". Л. Февр твердо, что Історію нельзя зводити до механічної суми Фактів-подій. Та й сортаменту розуміння історічного фактом Л. Февром Було значний ширше, чем просто Подія, зафіксована в писемності Джерелі. Існують ще й т. З. факти-конструкції, особлівість якіх Полягає в тому, что, На Відміну Від подій, смороду НЕ дані нам безпосередно, їх нужно конструюваті в процесі дослідження.

Нове розуміння історічного фактом потребувало докорінного перегляду Концепції історічного джерела. Чи не заперечуючі важлівості дослідження писемності джерел, Л. Февр призвал за їх відсутності використовуват всі інші дані, залежних від вінахідлівості історика - географічні, археологічні, Лінгвістичні, іконографічні, хімічні та геологічні експертизи ТОЩО.

Такий тип історії передбачало розрив з Описова методом дослідження Фактів-подій (наративної історія) й зосередження на факті-проблемі.

В есеї "Історія и психологія" Л. Февр підкреслював, что порівняно з фактами-конструкціямі історичні діяння особистостей ма ють Вагу лишь тоді, коли знаходять продовження, підтрімку и Поширення в часі, масі спріймають їх и пошірюють далі. Це тверджень відображало одну з найпрікметнішіх рис Методології школи "Анналів", Якою булу зневага до Політичної події на тлі підкресленої уваги до суспільніх процесів. Неодноразово підкреслюючі, что в центрі уваги історика винна стояти людина, смороду розумілі ее НЕ як політічну особистість, а як фактор, сформованому соціальнім середовища.

Л. Февр вважається засновником нового жанру історічного жіттєпісання - т. З. інтелектуальної Біографії.

У монографічніх роботах дослідника ( "Частка: Мартін Лютер" (1928), "Навколо Гептамерон: любов священна, любов Мирський" (1944)) Розглянуто питання относительно інтелектуальної возможности уяви діячів епохи Ренесансу, а відтак, про роль людини в соціальному новаторстві. Для Л. Февра інтелектуаламі є лишь найяскравішімі віразнікамі суспільніх, колективних уявлень.

У праці "Проблема безбожності у ХVІ ст .: релігія Рабле" (1942) Л. Февр здійснів глибокий аналіз індівідуального світогляду Франсуа Рабле через призму СОЦІАЛЬНОГО середовища его епохи, прямуючі до розуміння унікального через загальне. Досліджуючі с помощью методів історичної психології ментальні Структури ХVІ ст., Л. Февр спростував Поширення в тогочасній історіографії уявлення про атеїстічне спрямування світогляду автора "Гаргантюа та Пантагрюель". ВІН довів, что в реальному мире Глибока и фанатично релігійного ХVІ ст. такого явіща як Атеїзм не могло існуваті, бо его формирование не допускала структура світоспрійняття людини того часу.

После розріву з фактом-подією в центрі уваги реформованої історичної науки опінію маргінальні в позітівістській історіографії суспільство та економіка. Водночас матеріальний Чинник НЕ БУВ визначальності для анналістів, Історію Суспільства смороду уявляю як результат сукупної Дії Великої кількості економічних, СОЦІАЛЬНИХ, політічніх, ідеологічніх, ментальних інституцій. Тож для "нової історичної науки" головним об'єктом дослідження Було суспільство як цілісна система [63].

Класичним прикладом дослідження історії через призму СОЦІАЛЬНОГО підходу вважається робота М. Блока "Королі-чудотворці" (1924). М. Блок Робить у цьом дослідженні Неможливо з точки розу СУЧАСНИХ Йому історіків-позітівістів річ: Він реставрує Механізми народного уявлення про божественний характер королівської влади. За відправній пункт цього дослідження ВІН взявши такий аспект церемонії коронування монархів у Реймському Соборі, як процедура зцілення королем Хворов золотухою [64].

Віра у божественні джерела влади короля знаходится підтрімку в масах Завдяк фактами чудесного зцілення, Які скоріше за все були наслідкамі психологічного шоку в пануючій атмосфері містичного ірраціоналізму. Відтак об'єктами дослідження М. Блока стають НЕ Королі, а Колективні уявлення французів доби середньовіччя, процес їх формирование в Надрах СОЦІАЛЬНИХ груп. Це Вимагаю від дослідника Звернення до етнології та психології, с помощью якіх ВІН Вивчай вірування, ритуали, забобони людей середньовіччя.

Заслугою М.Блоку и Л. Февра слід вважаті Впровадження до історічного дослідження запозичення Із соціальної психології Поняття "колектівної свідомості" та розробка методів Вивчення ментальностей - комплексу уявлень про світ, Які, діючі На межі свідомого и підсвідомого, формуван моделі поведінкі людей даної історичної епохи [65] .

Свідченням того, что Ідеї школи "Анналів" і Всього напрямку "нової історичної науки" здобулі широку підтрімку в наукових колах Франции є Швидкий кар'єрний ріст обох ее зачінателів. У 1932 р. Л. Февра Було звертаючись завідувачем кафедри історії новоєвропейської цівілізації в престижному Паризька Колєж де Франс, М. Блока в 1938 р. - завідувачем кафедри економічної історії Сорбонни. У +1936 р. редакцію "Анналів" Було перенесено зі Страсбурга до Парижу (там вона залішається и до нашого часу) [66].

23 серпня 1939 р. М. Блок за власним бажанням Пішов на фронт. У травні-червні 1940 р. ВІН взявши участь в північній кампании, Певний час жив в Англии, потім после перемир'я вернулся до сім`ї. В цей период ВІН опублікував другий тому праці "феодальної суспільство" і написавши "Дивний поразка", яка Вийшла в світ в 1946 р.

Через постанови 1940 р. про положення относительно євреїв М. Блок БУВ на Певний час відстороненій від роботи, но в січні 1941 р. Йому дозволили викладати. ВІН живий и працював у Клермон-Феррані. У 1941-42 рр. его перевели до університету в Монпельє, де ВІН працював над організацією підпільного руху "Битва" і співробітнічав з підпільнім "гуртка Монпельє". В цей период ВІН пише книгу "Апологія історії", яка буде опублікована посмертно в 1949 р. Л. Февром.

У 1943-44 рр. М. Блок живий у Ліоні, ставши членом руху "Вільніх стрілків", організував комітеті опору в РЕГІОНІ та готував план повстання. 8 березня 1944 р. М. Блок БУВ заарештованій гестапо та 16 червня розстріляній разом з 28 арештованімі [67].

Квінтесенцією поглядів М. Блока на Сутність історії та ее методологію стала робота "Апологія історії, або Ремесло історика". Ця праця вважається науковим Заповітом М. Блока. Йому удалось переконливою довести, что історія є Справжня наукою, яка спроможна адекватно вісвітлюваті минуле, застосовуючі методи суміжніх СОЦІАЛЬНИХ дисциплін. Зв'язок Минулого и сьогодення можна осмісліті Завдяк аналізові СОЦІАЛЬНИХ та економічних структур, Які внаслідок своєї значної трівалості в часі є наочно та осяжнімі реаліямі в потоці змін.

У праці "Апологія історії" М. Блок спробував Узагальнити весь тієї Величезне досвід практичного дослідження історії, Накопичення ним во время написання его значний праць з історії французького середньовіччя. Твір М. Блоку віявляє нам теоретичну основу, на якові спірається автор, дозволяє зазирнути в майстерню, лабораторію історика.

Окрім Ранее задекларованого позіцій относительно міждісціплінарного синтезу, історії-проблеми та переосмислені джерел, Які характерні для всієї "нової історичної науки", у "Апології історії" віявляються и спеціфічні методики дослідження, что визначаються стиль історіопісання самого ее автора. Серед них Варто відмітіті порівняльно-тіпологічній метод, метод сходження від відомого до невідомого (даже коли ВІН суперечіть хронології чи генеалогії історічного процесса), метод Пізнання Загальне, а через него одінічного. Таким чином, М. Блок бачив Історію як дослідження СОЦІАЛЬНИХ структур, прикладом чого слугують его Вже вищє згадувані праці, в якіх феодальний устрій середньовічної Європи характерізується як Певна цілісність, віявляються ее спеціфічні РІСД, вже не проти дається подієва канва чи фактологічна конкретізація. Л. Февр в Рецензії на другий тому праці "феодальної суспільство" з подивуватися Зазначає, что у всій Книзі, де стверджується, что у феодальну епохи "абстрактна ідея власти булу Слабко відділена від конкретного образу володаря", немає жодної характеристики особистості которого-небудь Сеньйор чи державця. Проти Це не заважає Книзі залішатіся одним Із найкращих ДОСЛІДЖЕНЬ з даної проблематики.

Звернення М. Блока та Л. Февра на завершальній етапі утвердження "Анналів" до проблем теоретичного характеру свідчіть як про зрілість поглядів обох міслітелів, так и про усвідомлення ними собі не лишь як продовжувачів чи практіків шкіл Ф. Сіміана, Е. Дюркгейма, А. Берра, а як ініціаторів самостійного напрямку історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ, новаторів и водночас відповідальніх за подалі частку французької історичної науки [68].

Складна воєнній годину не минувши безслідно и для самого журналу "Аннали". У 1938-41 рр. ВІН БУВ перейменованій в "Аннали соціальної історії". Во время німецької окупації Франции виходом Досить нерегулярно як "Збірники з соціальної історії", Редагування якіх займався лишь Л. Февр, М. Блок не брав участия у випуску журналу, хоч и продовжував у ньом Друкувати під псевдонімом М. Фужер.

Достатньо діскусійнім в історіографії залішається питання про нижню хронологічну межу первого ПЕРІОДУ Існування школи "Анналів". Одні досліднікі назівають 1 944 р. - дата смерти М. Блока, інші - 1940 р. як початок німецької окупації Франции, яка значний загальмувала все наукове життя. Ще однією Датою может вважатіся 1946 р. - завершення Другої Світової Війни та початок ВІДБУДОВИ науки у Франції. Український дослідник "Анналів" В. Ададуров Взагалі означує кінець первого етапу Фактично через визначення качана следующего. Оскількі, на его мнение, другий етап школи "Анналів" відзначається домінуванням особистості Ф. Броделя, тому відповідно вододілом Виступає 1949 р. - опублікування останнім концептуальної праці "Середземномор'я та Середземноморського світ в Епоха Філіпа ІІ". Думки относительно такой ж дати дотрімується російський дослідник В. Бабінцев.

Оскількі ми розглядаємо школу "Анналів" радше через призму новизни та актуальності поглядів ее представителей, а такоже в зв'язку з орігінальність пропонованіх ними тіпів организации науково-дослідної роботи, тому, на нашу мнение, завершення первого етапу школи "Анналів" слід вважаті 1947 р. самє тоді Л. Февр, Ф. Бродель, Ш. Мораз в межах Практичної школи Вищих ДОСЛІДЖЕНЬ утворілі VІ секцію (економічних и СОЦІАЛЬНИХ наук) [69]. Ця установа стала головного інстітуціональною опорою школи "Анналів" в подальші роки, а ее Заснування свідчіть НЕ лишь про утвердження у французькій історіографії Ідей М. Блока и Л. Февра, но й Визнання школи як такой, окресленості ее НЕ як епізодічного гуртка окремий геніїв- історіків, а як домінуючої новітньої історіографічної течії, розробка якої будут продовжуваті все Нові ее представник. Школа "Анналів" получила НЕ лишь свой Друкований орган (власне, з него вона й Почаїв), но й власний науково-дослідний інститут, в межах которого пропонувався принципова новий підхід до организации дослідження. VІ секція - це практично перша установа у Франції, Створена в Першу Черга з метою пошукової ДІЯЛЬНОСТІ.

Таким чином, перший етап школи "Анналів" можна охарактерізуваті як процес поступової еволюції французької історичної науки від Ідей позітівізму "методичної" школи до "нової історичної науки", яка пропонувала Перш за все синтез СОЦІАЛЬНИХ наук на чолі з історією та істотно розшірювала Поняття історічного фактом І, відповідно, історічного джерела. Історія як наука у Франції подолано кризу ідентічності, у якові ее поставила позітівістська філософська думка, спочатку Шляхом теоретичного діскусій кінця ХІХ - початку ХХ ст., А потім Завдяк практічній реализации ціх постулатів у Працюю безпосередніх засновніків школи "Анналів".

На тій годину у 20-40 рр. школа переживала период становлення та утвердження менше в розумі и думках науковців, більшість з якіх Вже давно відмовілася від позітівістськіх поглядів, а более в академічніх установах, наукових колах, кафедрах престижних УНІВЕРСИТЕТІВ та науково-дослідніх інстітутах. Звісно, ​​такий наш погляд в жодній мірі НЕ пріменшує самостійність та орігінальність школи "Анналів", но ми підкреслюємо, что Ідеї цього напрямку НЕ вініклі на порожньому місці, а були радше квінтесенцією трівалого ПЕРІОДУ діскусій кінця ХІХ - 20-х рр. ХХ ст .; новаторство школи "Анналів" виявило не в постановці проблем, а скоріше в методіці їх практичного розв'язання - міждісціплінарній синтез та Колективні наукові дослідження, оглянувши та науковий діалог на страницах видання. Звісно, ​​"Аннали" цього часу Ще не демонструють того уровня организации СПІВПРАЦІ вчених, Який почав оформлятіся з Другої половини ХХ ст., Но смороду були дерло практиками, показали реальну можлівість та ефективність подобной роботи, ее високий науковий результат.

У перший период свого Існування школа "Анналів" була модерним явіщем в історіографії, акумулювала новаторській дослід історічного дослідження, Який повний мірою БУВ Визнання Наукова колами та, як наслідок, ініціював інстітуціональне утвердження "нової історичної науки".

Список використаних джерел та літератури

І. Джерела

Ариес Ф. Віки життя // Філософія і методологія історії. - М., 1977

Блок М. Апологія історії, або Ремесло історика. - М., 1986

Блок М. Королі-чудотворці. - М., 1998.

Блок М. феодальних суспільство. - К., 2002

Февр Л. Бої за історію. - М., 1991

ІІ. література

Ададуров В. Історія Франции. - Львів, 2002

Афанасьєв Ю. М. Історизм проти еклектики. Французька історична школа «Анналів» в сучасній буржуазній історіографії. - М., 1980

Афанасьєв Ю. Н. Фернан Бродель і його бачення історії // Нова і новітня історія. - 1985. - № 5. - С. 62-71

Дубін Б. Мішель де Серто, літописець викресленого // www.ruthenia.ru

Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001.

Колесник І. Українська культура та Історіографія: історія ментальностей // Український історичний журнал. - 2002. - № 1. - С. 26-37

Копосов Н. Е. Замкнута всесвіт символів: До історії лінгвістичної парадигми // www.nir.ru

Кром М. М. Історична антропологія. - Спб., 2004

Купченко В. Про спроби «завершити» Французьку революцію // Новий світ. - 1999. - №4

Присяжнюк Ю. П. Ментальність українського селянства в условиях капіталістічної трансформації Суспільства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. - 1999. - №2

Ревель Ж. Історичні і соціологічні науки у Франції. На прикладі еволюції школи Анналів // Нова і новітня історія. - 1998. - №5, №6

Рєпіна Л. П. Виклик постмодернізму і перспективи нової культурної та інтелектуальної історії // Одіссей. Людина в історії. Ремесло історика під кінець століття. - М., 1996

Рєпіна Л. «Друге народження» і новий образ інтелектуальної історії // Історична наука на рубежі століть / Відп. ред. А. А. Фурсенко. - М., 2001. - С. 175-192

Стельмах С. У пошуках утраченої правди: теоретичні Дискусії в сучасній українській історіографії // Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка: Серія. Історія. - 2002. - Вип. 63-64. - С. 12-14

Сухоруков В. Д. Географія і екологія в ХХІ ст. // Географія і економіка в ХХІ ст. - 2004. - № 1. - С. 9-16

Сучасна українська Історіографія: проблеми Методології та термінології: Матеріали Всеукраїнського науково-методологічного семінару (Київ, 17 червня 2004 р.). - К., 2005.

Таран Л. В. Історична думка Франції і Росії: 70 рр. ХІХ - 40 рр. ХХ ст. - К., 1994

Українська Історіографія на зламі ХХ и ХХІ ст .: здобуткі і проблеми / За ред. Л. Зашкільняка. - Львів, 2004

Чешков М. Всесвітня історія і світова економіка - взаємодія в часі і просторі (про Ф. Бродель) // Світова економіка і міжнародні відносини. - 1989. - № 3. - С. 132-138

Mediavalia Ucrainica: ментальність та історія Ідей. - Т. 1. - К., 1992

ІІІ. Інтернет-джерела

www.ehess.fr

www.college-de-france.fr

www.editions-sedes.com/annales_hss_

www.persee.fr

www.recherche.gouv.fr

[1] Далін В.М. Історія техніки. // Історик - марксист. - 1936. - № 2

[2] Революція 1848-49 рр.- Т.ІІ. - М., 1952. -С. 390, 402

[3] Кон І.С. Філософський ідеалізм і криза буржуазної історичної думки. - М., 1959

[4] Далін В. М. Люсьєн Февр // Вісник історії світової культури. - 1957. -№1

[5] Люблінська А. Д. Передмова // Блок М. Характерні риси французької аграрної історії. - М., 1957. - С.6

[6] Кон І.С., Люблінська А. Д. Праці французького історика Марка Блоку // Питання історії. - 1955. - № 8.

[7] Історіографія нового часу країн Європи і Америки / Ред. кол .: Б. Г. Вебер та ін. - М., 1967

[8] Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки / Ред. кол .: І.С. Галкін, І.П.Дементьєв і ін. - М., 1968

[9] Дилигенский Г. Г. Огляд журналу «Annales. Economles. Sociétés. Civillisations »// Питання історії. - 1962. - №7

[10] Для прикладу назвемо лишь деякі з них: Бродель Ф. Свідоцтво історика // Французький щорічник - М., 1984; Годшо Ж Про книгу Ф.Фюре // Французький щорічник. 1979. - М., 1981; Годшо Ж Альбер Матьез // Французький щорічник. 1982. - М .; 1984; Ле Гофф Ж. Чи існувала французька історична школа «Анналів»? // Французький щорічник. 1968. - М., 1970; Собуль А. Жорж Лефевер - історик Французької революції // Французький щорічник. 1959. - М., 1961; Собуль А. Класична історіографія Французької революції // Французький щорічник. 1976. - М., 1978; Собуль А. Жорес, Матьез і історія Французької революції // Французький щорічник. 1980. - М., 1982; Таран Л. Теорія «історичного синтезу» Анрі Берра // Французький щорічник. 1968. - М., 1970

[11] Соколова М. Н. Сучасна французька історіографія. Основні тенденції в поясненні історичного процесу. - М., 1979. Проблемі школи «Анналів» прісвячені и ряд других праць цієї авторки: Соколова М. Н. Сучасні французькі історичні журнали // Французький щорічник. 1972. - М., 1974; Соколова М. Н. Історична теорія Фернана Броделя // Французький щорічник. 1972. - М., 1974; Соколова М. Н. Проблеми «глобальної історії» у французькій історіографії // Вісник Академії наук СРСР. - 1978. - №2; Соколова М. Н. Журнал «Аннали» і його еволюція // Нова і новітня історія. - 1984. - №4

[12] Афанасьєв Ю. М. Історизм проти еклектики: Французька історична школа «Анналів» в сучасній буржуазній історіографії. - М., 1980. Інші праці Юрія Афанасьєва: Афанасьєв Ю. Н. Фернан Бродель і його бачення історії // Нова і новітня історія. - 1985. - №5; Афанасьєв Ю. М., Блуменау С. Ф. Сучасні суперечки у Франції навколо великої революції // Питання історії. - 1989. - №3; Афанасьєв Ю. М. Еволюція теоретичних основ школи «Анналів» // Питання історії. - 1981. - №9; Афанасьєв Ю. Н. Вчора і сьогодні французької «нової історичної науки» // Питання історії. - 1984. - №8

[13] Далін В. М. Історики Франції ХІХ - ХХ століть. - М., 1981

[14] Барг М. А. Проблеми соціальної історії в освітленні сучасної західної медієвістики. - М., 1973

[15] Барг М. А. Питання методу в сучасній буржуазній історіографії // Питання історії. - 1972. - №9; Барг М. А. Категорії і методи історичної науки. - М., 1984; Барг М. А. Епохи і ідеї: становлення історизму. - М., 1987

[16] Гуревич А. Я. Категорії середньовічної культури. - М., 1972; Гуревич А. Я. Проблеми середньовічної народної культури. - М, 1981; Гуревич А. Я. Вивчення ментальностей: соціальна історія і пошуки історичного синтезу // Радянська етнографія. - 1988. - №6; Гуревич А. Я. Культура і суспільство середньовічної Європи очима сучасників. - М., 1989; Гуревич А. Я. Європейське середньовіччя і сучасність // Європейський альманах. - М., 1990; Гуревич А. Я. Середньовічний світ: культура Німа більшості. - М., 1990.

[17] Гуревич А. Я. Етнологія і історія в сучасній французькій медієвістики // Радянська етнологія. - 1984. - №5; Гуревич А. Я. Смерть як проблема історичної антропології: про новий напрямок в зарубіжній історіографії // Одіссей. - М., 1989

[18] Гуревич А. Я. Соціальна історія та історична наука // Питання філософії. - 1990; Гуревич А. Я. Теорія формацій і реальність історії // Питання філософії. - 1990. - № 11; Гуревич А. Я. Про кризу сучасної історичної науки // Питання історії. - 1991. - № 2/3

[19] Гуревич А. Я. Уроки Люсьєна Февра // Февр Л. Бої за історію. - М., 1991. - С. 501-502

[20] Безсмертний Ю. Л. Історико-демографічні процеси в західній Європі ХVI-XVIII ст. в сучасній науці // Історична демографія: проблеми, судження, завдання. - М., 1989; Безсмертний Ю. Л. Історична демографія західноєвропейського середньовіччя і початок нового часу. (Характерні тенденції розвитку) // Сучасна зарубіжна немарксистская історіографія. - М., 1989; Безсмертний Ю. Л. Життя і смерть в середні століття - М., 1991

[21] Безсмертний Ю. Л. Школа «Анналів» вчора і сьогодні. Спори про головне (до підсумками колоквіуму) // Нова і новітня історія. -1990. -№ 6; Безсмертний Ю. Л. «Аннали»: переломний етап // Одіссей. 1991. -М., 1991; Безсмертний Ю. Л. Школа «Анналів»: навесні 1989 // Європейський альманах. - М., 1991

[22] Матеріали конференции були частково опубліковані: Суперечки про головне. Дискусії про сьогодення і майбутнє історичної науки навколо французької школи «Анналів». - М., 1993

[23] Гуревич А. Я. Історичний синтез і школа «Анналів» .- М., 1993

[24] Гуревич А. Я. Апорії сучасної історичної науки - уявні і справжні // Одіссей. Людина в історії. 1997. - М., 1998; Гуревич А. Я. Ізбіеніекошекв Парижі, або Деякі проблеми символічної антропології // Праці з знаковим системам. - Т. 25. Смуток і історія. - Тарту, 1992; Гуревич А. Я. Підводячи підсумки ... // Одіссей. Людина в історії. 2000. - М., 2000; Гуревич А. Я. До розуміння історії як науки про людину // Історична наука на рубежі століть / Відп. ред.А. А. Фурсенко. - М., 2001.

[25] Гуревич А.Я. Історик кінця ХХ ст. в пошуках методу. Вступні зауваження // Одіссей. - М., 1996

[26] Російська історія: проблеми менталітету. - М., 1994; Російська ментальність: матеріали «круглого столу» // Питання філософії. - 1994. - № 1. - С. 25-53; Менталітет і аграрний розвиток Росії (ХІХ-ХХ ст.). - М., 1996; Менталітет і політичний розвиток Росії. - М., 1996; Менталітет і культура підприємців Росії ХVII - XІХ ст .: Зб. ст.- М., 1996

[27] У 1998 р. в Історико-архівному інстітуті РДГУ відбулася конференція «Історична антропологія: місце в системе СОЦІАЛЬНИХ наук, джерела та методи інтерпретації», де Вперше Було поставлено питання про співвідношення історичної антропології як напрямку у французькій історичній науке з історіографічною сітуацією в науке російській. Про цею ж напрямок див.: Міхіна Е. М. Введення упорядника // Історія ментальностей та історична антропологія. - М., 1996; Культура і суспільство в середні століття - ранній новий час: Методика і методологія сучасних історико-антропологічних досліджень. - М., 1998; Безсмертний Ю. Л. Історична антропологія сьогодні: французький досвід і російська історіографічна ситуація // Історична антропологія сьогодні: місце в системі соціальних наук, джерела і методи інтерпретації. - М., 1998. -С.32-34; Історія в ХХI столітті: Історико-антропологічний підхід у викладанні і вивченні історії людства (Матеріали міжнародної Інтернет-конференції) / Під. ред. В. В. Керова. - М., 2001; Кром М. М. Історична антропологія. - Спб., 2004

[28] Політична історія на порозі ХХI століття. Традиції і новації / Відп. ред. Л. П. Рєпіна. - М., 1995; Безсмертний Ю. Л. Деякі міркування про вивчення феномена влади // Одіссей. - М., 1995; Безсмертний Ю. Л. Нові підходи до політичної історії. - Форум, 1994

[29] Рєпіна Л. "Друге народження" і новий образ інтелектуальної історії // Історіческаянаука на рубежі століть / Відп ред. А. А. Фурсенко. - М., 2001. - С. 175-192; Звєрєва Г.І. Реальність і історичний наратив: проблеми саморефлексії нової інтелектуальної історії // Одіссей. - М., 1996; Рєпіна Л. П. Виклик постмодернізму і перспективи нової культурної та інтелектуальної історії // Одіссей. - М., 1996

[30] Безсмертний Ю. Л. Як писати історію: Французька історіографія в 1994-1997 рр. Методологічні віяння. - М., 1998; Безсмертний Ю. Л. Як же писати історію. Методологічні віяння у французькій історіографії 1994-1997 рр. // Нова і новітня історія. - 1998.- №4 - С. 29-42

[31] Людина в колі сім'ї: Нариси з історії приватного життя в Європі до початку нового часу / Под ред. Ю. Безсмертного. - М., 1996; Людина в світі почуттів: Нариси з історії приватного життя в Європі і деяких країнах Азії до початку нового часу / Под ред. Ю. Л. Безсмертного. - М., 2000.

[32] Homohistoricus. До 80-річчя від дня народження Ю. Л. Безсмертного: У 2 кн. - М., 2003

[33] Рєпіна Л. «Нова історична наука» і соціальна історія.- М., 1998.

[34] Історична наука в ХХ веке.Історіографія історії нового і новітнього часу країн Європи і Америки / Под ред. І. П. Дементьєва, А. І. Патрушева. -, 2002

[35] Могильницький Б. Г. Історія історичної думки ХХ ст. - Вип. 2. Становлення «Нової історичної науки». - Томськ, 2003

[36] Таран Л. В. Французька Історіографія. - К., 1991; Таран Л. В. Розвиток французької, російської та української історичної думки (70-ті роки ХІХ - 40-ті роки ХХ століття) і вивчення Французької революції кінця ХVIII века.- К., 1993; Таран Л. В. Історична думка Франції і Росії. - К., 1994

[37] Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001.

[38] Ададуров В. Історія Франции. Королівська держава та создания нації (від початків до кінця XVIII ст.) .- Львів, 2002

[39] Толочко О. Образ держави и культ володаря в Давній Русі // MediaevaliaUcrainica: ментальність та історія Ідей. - К., 1994. - Т.3; Александров О. В. Образ світу в літопісній «повісті» 6523 р. // Український історичний журнал. - 2000. - №4

[40] Присяжнюк Ю. Б. Ментальність українського селянства в условиях капіталістічної трансформації Суспільства (друга половина XIX- початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. - 1999. - №3

[41] Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та Ідей в Україні XVI - XVIIст. - К., 2002

[42] Зазуляк Ю. Українські легенди «Анналів» // Український гуманітарний огляд. - Випуск. 8. - К., 2002 - С. 88-90

[43] Саме як революцію оцінює з'явиться у тисячу дев'ятсот двадцять дев'ять р. журналу "Аннали" відомій історик Пітер Берк (BurkP. TheFrenchhistoricalrevolution. TheAnnalesschool. Stanford, 1990).

[44] Серед праць, де еволюційній характер Зародження школи "Анналів" постає найяскравіше, хотілося б відмітіті статті представника сучасної анналівської традиції Жака Ревеля (Ревель Ж. Історичні і соціологічні науки у Франції. На прикладі еволюції школи Анналів // Нова і новітня історія. - 1998. - №5, №6) та працю українського історіографа, спеціаліста з французької історії Вадима Ададурова (Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001).

[45] Журнал "Історичний огляд" залишавсь провіднім та Єдиним загально історічнім журналом у Франції практично до кінця 20-х рр. ХХ ст.

[46] Габріель Моно про принципи "Історічного огляд" // Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 98-99

[47] Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 22-25; Історіографія історії нового часу країн Європи і Америки / Под ред. проф. І. П. Дементьєва. - М., 1990. - С. 249

[48] ​​Історіографія історії нового часу країн Європи і Америки / Под ред. проф. І. П. Дементьєва. - М., 1990. - С. 116

[49] Оскількі рамки нашого дослідження НЕ дозволяють Зупинити на позітівістському напрямку у французькій історіографії більш детальніше, то Вважаємо за потрібне застережити від однобокого трактування значення цієї школи для історичної науки во Франции. В ДІЯЛЬНОСТІ представителей «методичної» школи Було много позитивних рис, среди якіх хотілося б звернути Рамус самє на інстітуційне оформлення історичної науки як такой. В кінці ХІХ ст. у Франції діяло 71 кафедра історії (для порівняння на початку ХІХ ст. подобной НЕ Було жодної). Реформи викладання історії у Паризька університеті Провадо Е. Лявісс, Г. Моно, Ш. Сеньобос ТОЩО. У універсітетах розшірілося Вивчення стародавньої та середньовічної історії, історії державних установ та права, археології та спеціальніх історічніх дисциплін. Історікамі-позітівістамі засновуються Професійні об'єднання: «Товариство дослідження епохи Рабле», журнал «Шістнадцяте століття», товариства и журнали «Історія французького протестантизму», «Вісімнадцяте століття», «Французька революція», «Політичні науки», «Історія французьких колоній »,« Військова історія »ТОЩО (Історіографія історії нового часу країн Європи і Америки / Под ред. проф. І. П. Дементьєва. - М., 1990. - С. 253, 383-385,).

[50] Історіографія історії нового часу країн Європи і Америки / Под ред.проф. І. П. Дементьєва. - М., 1990. - С. 246; Жюль Мішлє Передмова до "Історії Франції" (1869) // Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 102-105

[51] Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - С. 26

[52] Особисто в нас така структурізація історічного годині Ф. Сіміана наводити на аналогії з подібним баченням історії Ф. Броделя з его годинами довгої, середньої та короткої трівалості.

[53] Французька історіографія міжвоєнного періоду // Історична наука в ХХ ст. Історіографія історії нового і новітнього часу країн Європи і Америки / Под ред. А. І. Патрушева. -, 2002

[54] Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 27-28, 106-107

[55] Історіографія історії нового часу країн Європи і Америки / Под ред. проф. І. П. Дементьєва. - М., 1990. - С. 381; Ревель Ж. Історичні і соціологічні науки у Франції. На прикладі еволюції школи Анналів // Нова і новітня історія. - 1998. - №5. - С. 88

[56] Певні перегук з нашою думкою знаходімо в І. Олабаррі, Який стверджує про наявність теоретичної програми "Анналів" на етапі Заснування, проти підкреслює ее несістематізованій та еклектічній характер, зумовленій прямими запозичення питань комерційної торгівлі теоретичного постулатів від багатьох попередніків (Олабаррі І. «Нова» нова історія: структура великої тривалості // Ойкумена. Альманах порівняльних досліджень політичних інститутів, соціально-економічних систем і цивілізацій. - Вип. 2. - Харків, 2004. - С. 180-181).

[57] Історики і історія. - Т. 2. - М., 1998. - С. 794-795

[58] www.cmb.rsuh.ru

[59] Історики і історія. - Т. 2. - М., 1998. - С. 755

[60] Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 29

[61] Ревель Ж. Історичні і соціологічні науки у Франції. На прикладі еволюції школи Анналів // Нова і новітня історія. - 1998. - №5. - С. 86

[62] Думки относительно пріорітетності прикладних ДОСЛІДЖЕНЬ у М. Блока та Л. Февра прітрімується и Ж. Ревель: "обоє вчених інстінктівно побоюваліся всяких теоретичного конструкцій, потенційно обмежуючіх мнение. Більше того, їх підхід до історії БУВ глобального в прінціпі, но за своим задумом практично емпірічнім "(Ревель Ж. Історичні і соціологічні науки у Франції. На прикладі еволюції школи Анналів // Нова і новітня історія. - 1998. - №5. - С. 87).

[63] Гуревич А. Я. Про кризу сучасної історичної науки // Питання історії. - 1991. - №2 / 3. - С. 33

[64] Могильницький Б. Міждисциплінарний синтез: уроки школи «Анналів» // www.klio.tsu.ru

[65] А. Гуревич розцінює праці М. Блока "Королі-чудотворці" та "феодальної суспільство" і Л. Февра "Проблема безбожності у ХVІ ст .: релігія Рабле" як Першу безпосередно практику історичної антропології - нового напрямку історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ. (Див .: Гуревич А. Я. До розуміння історії як науки про людину // Історична наука на рубежі століть / Відп. Ред. А. А. Фурсенко. - М., 2001. - С. 166-174).

[66] Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька Історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 29

[67] www.cmb.rsuh.ru

[68] обострения патріотічнімі почуття переповнена вся книга М. Блока "Апологія історії", а сама ее назва свідчіть, что автор вважаю становище історичної науки у Франції таким, Пожалуйста потребує захисту.

[69] Див. Історію создания VІ секції та ее превращение в Школу Вищих ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ наук на Офіційному сайті цієї установи - www.ehess.fr